Наполеон Бонапарт та українське суспільство: історичні документи в інтерпретаціях дослідників

Розповідаючи про ратні справи полтавських козаків, визначний український учений-природознавець, історик, фольклорист, етнограф, письменник, перший ректор Університету святого Володимира М.Максимович так відображав дух 1812 р. в українських губерніях Російської імперії: «Кипіла та хвилювалася російська земля, як море, збираючись вивергнути із себе Наполеона з його полчищами». В цю пору загального озброєння створювалися ополчення і в Малоросії. Так, історик відзначив, що мешканці Полтавської та Чернігівської губерній сформували впродовж двох тижнів козацьке й земське ополчення. Зокрема, замість запланованих 13 тис. до них вступило понад 16 тис. ратників Максимович М.А. Бубновская сотня // Его же. Собрание сочинений в 3 т. -- Т.1: Отдел исторический. - К., 1876. - С.825.. Найважливіше значення в цих подіях М.Максимович відводив малоросійському дворянству, тобто нащадкам козацької старшини, до яких належав і сам.

Наведені дані спростовують твердження І.Борщака про те, що представники українського панства чекали приходу Наполеона, щоб позбутися домінуючої влади Петербурґа Borschak E. Napolйon et l'Ukraine // Revue des Йtudes Napolйoniennes. -T.XLI. -- 1935. -- P.15. та твердження сучасного вітчизняного дослідника В.Свербигуза про те, що у 1812 р. українське шляхетство масово бойкотувало рекрутський та козацький набір до російської армії, і що запальні голови пробиралися до наполеонівської армії, щоб воювати проти Росії Свербигуз В. Старосвітське панство. -- Варшава, 1999. -- С.151.. Водночас історик створив і нові міфи. Так, він доводить, що камергер В.Скаржинський сформував озброєну козацьку військову частину, яка вирушила, щоб приєднатися до Наполеона, і про це було невідомо місцевому губернаторові Там само. -- С.120.. Утім, як свідчать джерела, син першого отамана бузьких козаків генерал-майора П.Скаржинського -- В.Скаржинський у серпні 1812 р. сформував за власні кошти із селян спільного з матір'ю маєтку кінний загін, що був поповнений із дозволу новоросійського генерала-губернатора герцога Є.Ришельє волонтерами. Невдовзі як окрема військова частина ескадрон В.Скаржинського воював проти наполеонівських військ у складі 3-ї Західної російської армії під командуванням адмірала П.Чичагова. Так, він брав участь у боях біля Логойська, Орші, Борисова та при переслідуванні французів від Березини до Ковна. Ескадрон В.Скаржинського також відзначився й у кампанії 1813 р., зокрема при облозі фортеці Торн. За участь у війні 1812 р. В.Скаржинський був нагороджений орденом Св. Володимира IV ступеня з мечем (1813 р.) та орденом Св. Анни II ступеня з діамантами (1816 р.) Див.: Отечественная война 1812 г.: Материалы ВУА. -- Т.21. -- Санкт-Петербург, 1914. -- С.75, 103, 121; Український народ у Вітчизняній війні 1812 р.: Зб. док. -- К., 1948. -- С.39--42; Скальковский А. 1812 г. в Новороссийском крае. -- Одесса, 1837. -- С.16--18; Флоровский А. Из одесской старины. -- Одесса, 1912. -- С.3--8; Бачинська О.А. Козацтво в «післякозацьку» добу української історії (кінець XVIII -- ХІХ ст.). -- К., 2011. -- С.38..

В.Свербигуз удався також до фальсифікації джерел. Так, він стверджує, що у 1812 р. у Катеринославській губернії вибухнуло народне повстання на підтримку Наполеона Свербигуз В. Старосвітське панство. -- С.120.. При цьому автор послався на документ, котрий не підтверджує його думки. Зокрема, в ньому йдеться про непокору владі та заворушення, що виникли в цей час у Архангельській, Катеринославській, Тобольській, Ліфляндській, Саратовській та в інших губерніях зовсім не пов'язані з політичними причинами Див.: Варадинов В. История министерства внутренних дел. -- Ч.1. -- Кн.1. -- Санкт-Петербург, 1858. - С.251..

Антифранцузькі настрої нижчих верств українського населення також не викликають сумнівів. Так, капітан І.Котляревський, котрий формував у містечку Горошені Хорольського повіту 5-й Полтавський полк (за що отримав чин майора) доповідав малоросійському генерал-губернаторові князеві Я.Лобанову-Ростовському: «Більша частина вступає в козаки з задоволенням, охоче та без жодного смутку» Цит. за: Павловский И.Ф. Участие И.П.Котляревского в формировании малороссийских козачих полков в 1812 г. // Киевская старина. -- 1905. -- №6. -- С.315.. Зокрема, вже під час війни 1812 р. польський офіцер наполеонівської армії Г.Брандт вислухав передсмертні слова солдата російської армії -- українця: «Ви -- сміливі люди, але ваш цар мусить бути недоброю людиною. Що йому зробив наш цар? Чого він шукає в нашій Вітчизні? Піднімайся, свята Русь, обороняйся, захищай нашу релігію, нашого царя» Цит. за: Ададуров В.В. «Наполеоніда» на Сході Європи... -- С.82..

Наведені дані спростовують твердження І.Борщака про те, що селяни на Волині у 1811 р. всі були охоплені антимосковським настроєм Борщак І. Наполеон і Україна. -- С.68. та твердження деяких сучасних українських істориків, котрі вважали, що напередодні війни 1812 р. все українське населення було невдоволене існуючим режимом Семененко В.І., Радченко Л.О. Історія України з прадавніх часів до сьогодення. -- С.235; Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд. -- С.236..

Не можна також погодитися з безпідставним твердженням О.Дробаха про намагання наполеонівських агентів у 1807 та 1812 рр. підняти повстання в Україні. Зокрема, він стверджує, що, знаючи про ці плани французів, російський імператорський двір, не маючи довіри до українських козачих полків, не виставляв їх проти французьких військ¹¹⁴Дробаха О.І. Українські таємниці Франції. -- С.129.. На сьогоднішній день не знайдено жодних документальних свідоцтв про наміри агентів Наполеона підняти повстання у 1807 та 1812 рр. в українських губерніях Російської імперії. Утім, існують численні меморандуми польських військових і політичних діячів, котрі в контексті відновлення Речі Посполитої пропонували імператору французів у 1807 та 1812 рр. підняти повстання в «польській Україні» Див.: Ададуров В.В. «Наполеоніда» на Сході Європи. -- С.75--80..

Що стосується довіри російського уряду у 1812 р. до українських козачих полків, то виникає питання: які козачі полки мав на увазі автор? Як свідчать документальні джерела, у зв'язку із загрозою війни із наполеонівською Францією, згідно з наказом Олександра І від 5 червня 1812 р., у Київській і Подільській губерніях почалось формування Української кінно-козацької дивізії (чотири регулярних кінних козацьких полки чисельністю 4800 чол. Див.: Український народ у Вітчизняній війні 1812 року. -- К., 1945. -- С.12--14;

Переяславський О. Українська збройна сила в наполеонівських війнах // Табор. -- 1933. -- Ч.19. -- С.46--48; Потрашков С.В. Малороссийское казачье ополчение // Освободительные походы русской армии 1813--1814 гг. в истории России и Европы: Мат. междунар. конф. (Москва, 24--25 марта 2014). - Москва, 2014. - С.221.).

Її командиром було призначено полковника, графа І. де Вітта, уродженця Кам'янця-Подільського, відомого військового розвідника, у майбутньому генерала від кавалерії. Під його командуванням дивізія у складі корпусу генерал-лейтенанта Ф.Остен-Сакена, що входив до 3-ї Західної армії під командуванням адмірала П.Чичагова, у жовтні 1812 р. брала участь у боях із польсько-саксонськими та австрійськими військами. Полки Української кінно-козацької дивізії відзначились також і в закордонних походах російської армії (1813-1814 рр.) Див.: Переяславський О. Українська збройна сила... // Табор. -- 1934. -- Ч.22. -- С.27-29; Шагин В.В. Тайный сыск генерала де Витта. -- Москва, 2011. -- С.69--76..

Водночас, згідно з рескриптом від 25 червня 1812 р., організовувались регулярні «малоросійські кінно-козацькі полки» з мешканців козацького стану, що проживали на території Полтавської та Чернігівської губерній. Важливу роль у швидкому створенні в колишній Гетьманщині козацьких формувань відіграло звернення до населення цього регіону Я.Лобанова-Ростовського. Так, виконуючи наказ Олександра І про створення козацьких полків, він із власної ініціативи пообіцяв скасувати рекрутську повинність і відновити козацьке військо Див.: Середонин С.М. Исторический обзор деятельности комитета министров. -- Т.1. -- Санкт- Петербург, 1902. -- С.100; Павловский И.Ф. Малороссийское ополчение в 1812 году по архивным данным // Киевская старина. -- 1906. -- №9. -- С.7--8; Шандра В.С. Генерал-губернаторства в Україні: ХІХ -- початок ХХ ст. -- К., 2004. -- С.93.. Це дозволило впродовж місяця сформувати 9 полтавських та 6 чернігівських козацьких полків загальною чисельністю 18 тис. чол. Див.: Богданович М.И. История Отечественной войны 1812 г. ... -- Т.2. -- С.87--88. Зазначимо, що коли переважна більшість нащадків колишніх українських козаків погодилась іти до російського війська, на наш погляд, це був не прояв патріотичного піднесення, як стверджували представники радянської історіографії Див.: Абаліхін Б.С. Вітчизняна війна 1812 року. // Історія Української РСР. -- Т.3. -- К., 1978. -- С.45; Спицкий В.Е. Народное ополчение в Отечественной войне 1812 года // Украинская советская энциклопедия. -- Т.2. -- К., 1982.-- С.159., а намагання повернути колишні вольності, втрачені у другій половині XVIII ст. Захарчук О.М. Українські козацькі добровільні формування у російсько-французькій війні 1812 р. та в закордонних походах російської армії (1813--1814 рр.) // Запорозька Січ -- зародок української державності: До 230-річчя зруйнування Запорозької Січі: Мат. наук.-практ. конф., 23--24 листопада 2005 р. -- К., 2006. -- С.35.

Ліквідувавши козацтво, російський уряд час від часу у скрутних ситуаціях, що загрожували існуванню імперії (як-от під час наполеонівських війн), змушений був згадувати про козаків, водночас не обіцяючи, що вони після війни залишаться як постійне військо. Так, у рескрипті Олександра І Я.Лобанову- Ростовському йшлося лише про скасування рекрутської повинності, що мало відбутися навесні 1813 р. Шандра В.С. Малоросійське генерал-губернаторство: 1802--1856. -- К., 2001. -- С.100. Тому не випадково, що новостворені козацькі полки після закінчення воєнних дій були розпущені.

Однак цей факт зовсім не говорить про те, що російський уряд не довіряв українським козакам і що сформовані козацькі полки не брали участі у бойових діях проти наполеонівських військ. Слід відзначити, як свідчать документи, малоросійські полки, крім гарнізонної та караульної служби, брали участь у складі російської армії та армійських партизанських загонів у бойових діях проти військ супротивника. Так, 3-й та 4-й Полтавські козацькі полки входили до складу рейдового партизанського загону генерал-ад'ютанта А.Ожаровського. Невдовзі 3-й і 9-й Полтавські полки брали участь у боях під Красним (Смоленська губернія, 3-5 листопада 1812 р.) Див.: Переяславський О. Українська збройна сила... // Табор. -- 1934. -- Ч.21. -- С.35; Український народ у Вітчизняній війні 1812 року. -- С.82--83..

Чернігівські козацькі полки також відзначилися в бойових діях проти наполеонівських військ. Зокрема, у середині жовтня 1812 р. вони брали участь у 6-денних боях за Чечерськ, Рогачів та Рославль Див.: Український народ у Вітчизняній війні 1812 року. -- С.99--100; Народное ополчение в Отечественной войне 1812 г.: Сб. док. -- Москва, 1962. -- С.441--443.. Водночас, перебуваючи разом із полтавцями у складі малоросійського ополчення (об'єднані полтавське та чернігівське ополчення) під командуванням генерал-лейтенанта М.Гудовича в листопаді 1812 р. брали участь у боях під Пінськом та взятті Могильова Див.: Український народ у Вітчизняній війні 1812 року. -- С.91--94; Народное ополчение в Отечественной войне 1812 г. ... -- С.435--440, 450--451; Абалихин Б.С. Украинское ополчение 1812 г. // Там же. - С.111--112.. У кампаніях 1813-1814 рр. у складі російської діючої армії брали участь усі 15 козацьких полків. Вони відзначилися при облозі фортець Замостя і Модлін (1813 р.) та в боях біля Маґдебурґа (кінець 1813 - початок 1814 рр.) Див.: Переяславський О. Українська збройна сила. // Табор. -- Ч.22. -- С.29--33; Потраш- ков С.В. Малороссийское казачье ополчение. -- С.225--226; Калинин С.Е. Малороссийские казачьи полки // Отечественная война 1812 года. -- С.412..

Таким чином, можна погодитись із твердженням канадського історика О.Субтельного, що «антицарські настрої були явищем винятковим, і величезна більшість українців вірно й завзято боронили імперію» Субтельний О. Україна: Історія. -- К., 1991. -- С.189. Складається враження, що О.Дробаха необізнаний і у французькій військовій історії. Так, він стверджує, що «у 1796 р. за ідеєю Наполеона Бонапарта республіканська Франція переходить від оборони до наступу» (див.: Дробаха О. Українські таємниці Франції. -- С.72). Насправді, як свідчать джерела, це сталося після перемог французької зброї над інтервентами й монархістами на теренах Франції в 1793--1794 рр., коли генерал Бонапарт ще не мав впливу на військову та зовнішньополітичну стратегію республіки. Як відомо, усіма операціями керував Л.Н.Карно, котрого цілком слушно називали «організатором перемог». Завдяки запропонованій ним новій тактиці та стратегії революційна армія визволила територію Франції й перенесла воєнні дії за її межі (див.: Дживвелегов А.К. Армия Великой французской революции и её вожди: исторический очерк. -- Москва, 1923). О.Дробаха також стверджує, що головнокомандувач російських армій у 1812 р. М.Кутузов був поранений у Бородинській битві (див.: Дробаха О. Українські таємниці Франції. -- С.76). Утім, як відомо, це сталося при Аустерліці.. Показово, що майже третина особового складу офіцерського корпусу російської армії під час війни з Наполеоном походила з українських губерній Росії Потрашков С.В. Украина в Отечественной войне 1812 года: внутренний аспект // Отечественная война 1812 года. Источники. Памятники. Проблемы: Мат. УШ Всеросс. науч. конф., Бородино, 6--7 сентября 1999. -- Можайск, 2000. -- С.211.. У зв'язку з чим здивування викликає твердження сучасного вітчизняного історика П.Усенка про очікування населення українських земель змін на краще від чужинського вторгнення Усенко П.Г. Війна 1812 року // Енциклопедія історії України. -- Т.1. -- К., 2003. -- С.537..

На нашу думку, набагато сильнішими в українських землях, що належали Російській імперії, були соціальні суперечності. Доказом цього може бути аналітична записка, написана співробітником Особливої канцелярії військового міністра, уродженцем України підполковником, у майбутньому військовим письменником П.Чуйкевпчем, що була адресована керівникові військового відомства генералові від інфантерії М.Барклаю-де-Толлі. Так, характеризуючи становище напередодні війни 1812 р. в українських землях Російської імперії, він навіть не натякав на існування політичної опозиції чи загрози сепаратизму. Зокрема, П.Чуйкевич стверджував, що «цей край, в якому ненависть народу до дворянства очевидна, може бути збурений» Цит. за: Кравченко В.В. Україна напередодні російсько-французької війни 1812 р. очима сучасника // Схід -- Захід: Історико-культурологічний збірник. -- Вип.2. -- Х., 1999. -- С.209..

Із попередньо розглянутих проблем потрібно виокремити пожежі 1811 р., які мали помітний вплив на суспільно-політичне життя Києва Див.: Закревский Н.В. История и описание Киева от начала и до середины ХІХ в. -- Т.1. -- К., 1868; Хроника киевской общественной жизни по дневнику митрополита Серапиона (1804-- 1824 гг.) // Киевская старина. -- 1884. -- Т.9. -- №7. -- С.445--448; Сообщение очевидца о великом киевском пожаре на Подоле в 1811 г. // Там же. - 1896. - ТПХ. - №12. - С.72-73.. Слід зазначити, що радянські історики на підтвердження своєї надто суб'єктивної концепції, запозиченої в І.Борщака, згідно з якою Україна займала чільне місце в планах Наполеона, запевняли, що пожежі в Києві та інших містах південно-західних губерній Російської імперії організували наполеонівські агенти Див.: Котов В.Н. Украина в завоевательных планах Наполеона І... - С.101-106; Його ж. Завойовницькі плани Наполеона І щодо України та їх крах. - С.75; Абаліхін Б.С. Український народ у Вітчизняній війні 1812 р. - С.8-9; Его же. Боевое содружество украинского и русского народов в Отечественной войне 1812 г. - С.65.. Так, радянський, згодом російський історик Б.Абаліхін стверджував, що влітку та восени 1811 р. французьким диверсантам удалося створити в Україні загони, котрі впродовж кількох місяців здійснювали підпали та вбивства¹³³Абалихин Б.С. Боевое содружество украинского и русского народов. - С.63.. Зокрема, автор запевняв, що підпалювачі діяли за розробленим планом і на чолі цієї «зграї» стояв польський генерал Г.Пашковський Там же. - С.65..

На підтвердження «польського сліду» в організації підпалів Б.Абаліхін послався на працю відомого українського історика, правознавця, архівіста, академіка ВУАН О.ЛевицькогоЛевицкий О. Тревожные годы: Очерки общественной и политической жизни г. Киева и Юго-Западного края в 1811-1812 гг. // Киевская старина. - 1891. - №10. - С.14.. Але у студії останнього йдеться про те, що історія з генералом Пашковським і підпалювачами -- вигадана Киевская старина. - 1891. - №11. - С.190-193.. Так, використовуючи значний джерельний матеріал, О.Левицький довів, що липневі пожежі в Києві 1811 р. не були умисним підпалом. Зокрема, історик зауважив, що вони відбулися внаслідок недбалості та необережності господарів або від невдоволення домашніх служителів, які, користуючись загальним сум'яттям із помсти або буянства потай іноді робили підпали Там же. - С.194.. Отже, жодної участі «наполеонівських агентів» у цій справі історик О.Левицький не вбачає.

Сьогодні ці документи зберігаються в Центральному історичному архіві України в Києві. Працюючи в ньому, автор статті проаналізував дані документи й також дійшов висновку, що французи не були винуватцями пожеж у Києві та в інших містах українських губерній Росії Центральний державний історичний архів України, м. Київ. - Ф.533. - Оп.1. - Спр.1379. - Арк.8-12; Спр.1484. - Арк.1-3, 7, 12-13; Спр.1486. - Арк.5, 7.

¹³⁹Ададуров В.В. «Наполеоніда» на Сході Європи... -- С.121.

¹⁴⁰ Там само.

¹⁴¹ Борщак І. Наполеон і Україна. -- С.119.

¹⁴² Мирошниченко Ю.Р., Удовик С.Л. Русь-Украина: становление государственности: В 2 т. -- Т.2. - К., 2011- С.48.

¹⁴³ Див.: Сокольницкий М. Исполнено по высочайшему повелению. -- С.113.

¹⁴⁴ Захарчук О.М. Вплив аматорських досліджень Ілька Борщака. -- С.390--390.

. Додатково це підтверджують і матеріали французьких архівосховищ. Зокрема, в Архіві міністерства закордонних справ Франції зберігаються документи, які свідчать, що лише завдяки повідомленням французького резидента у Варшаві барона Л.П.Е.Біньйона про пожежу в Києві 1811 р. в Парижі дізналися 9 жовтня, тобто через три місяця після цієї події. Документи вказують на те, що пожежа стала несподіванкою для французьких урядовців139. Крім того, матеріали свідчать, що пожежі в Бердичеві, Житомирі, Тульчині, Володимирі, Острозі, Дубно -- це наслідок підпалів, скоєних російськими військами, щоб залякати місцеве населення, яке вважалося ненадійним140.

Таким чином, наведені дані свідчать про те, що Наполеон та його урядовці були непричетними до виникнення пожеж у Києві та в інших містах південно- західних губерній Росії. Це спростовує твердження І.Борщака, що французькі агенти спричинили пожежу в Києві 1811 р.141 Водночас не можна погодитись із сучасними вітчизняними авторами Ю.Мирошниченко та С.Удовиком, котрі також запевняють, що Поділ підпалили диверсійні загони Наполеона для того, щоб посіяти паніку в Києві та послабити місто-фортецю142. Виникає питання: навіщо це імператорові французів? Слід зазначити, що захоплення Києва, пропоноване польськими військовими діячами143, на нашу думку, ніякого впливу на результат кампанії не мало б. Головні події розгорталися на західному напрямку, а частковий успіх на південному заході, навіть якби він і мав місце, Наполеонові нічого не дав би. Стратегічний зв'язок між західним і південно-західним напрямками був відсутній144. Французький полководець це розумів, тож напередодні війни з Росією в 1812 р. відмовився від наступу на Київ.

Історія не терпить умовного способу. Наявні або відсутні документи, що відображають об'єктивну реальність. Усе решта -- домисли, припущення, гіпотези й концепції. їх можна довести або спростувати, спираючись на ті самі джерела. У статті було використано різнопланові документи, думки вітчизняних та зарубіжних дослідників, що дозволило більш об'єктивно висвітлити обрані проблеми.

Размещено на Allbest.ru