Голодомор та його історія

Анастасія Карнаухова, Сватівський район, с. Куземівка:

Була я свідком такого випадку. В родині мого старшого брата представники сільської влади, які прийшли з обшуком, зажадали ключі від сундуків. Ключі були у вагітної дружини брата, вона відмовилася їх віддавати.

Тоді її так притиснув коліном до стіни один з представників, що жінка втратила можливість народити дитину .

Тетяна Шкуренко, Старобільський район, с. Верхня Покровка: Жахливі і страхітливі дні і ночі пройшли над Покровкою. Урожай у 1932 р. був не гірший, ніж у попередні роки, але зерно пішло напродрозверстку, яку накладали неодноразово. А потім одна за одною почалися нескінченні пошуки “лишків” по дворах. Було виметене у селян все під мітлу. Всіляки вузлики висіли на горцях і хижках, були забрані спеціально призначеними людьми, яких у народі називали “штрикачами”. Вони ходили із загостреними металевими піками і скрізь штрикали ними, вишукували зерно та інші продукти. Очолювали ці групи уповноважені, які ходили в шкіряних куртках або пальтах і галіфе. Були на них хромові чоботи, обов'язково зі скрипом. Уповноважені були при наганах. Заходили до хат з посо- ловішими очима і чотириповерховим матом на вустах. Заховане знаходили скрізь, ретельність їх просто вражала. Вони не тільки лазили по погребах і ямах, криницях і колодязях, скиртах і печах, а також і за іконами. Говорили, що хліб піде на продаж за кордон, для того, щоб країна мала валюту .

Пилип Коровка (1916 р. н.), Красноармійський район, с. Сер- гіївка:

Я сам трактористом був (одним із перших в селі) і про той голод людей багато розпитував. Страшні то були розповіді. Люди дичавіли, розум губили од голодних мук. Ось недалеко од мене жив Трокаль Іван, Гарячкуй по-вуличному. Як позабирали комунари все із погреба, як посунула вже голодна смерть у хату, він позбувся розуму і озвірів. Кричить на свою Кулину, щоб дітей не годувала, бо самим їсти нічого ... Пам'ятаю як прилетіли куркулити сусіда Луку Семена, то вбили і його, і жінку Параску, і двійко їхніх діток: Дусі було півтора року, а Валькові два з половиною. Старшенька уже дівкою була. Комунарівець Терешко побачив на руці її каблучку і давай пальця одламувати, ледве вирвалася. Втекла до дядька в Печище. А як через день додому крадькома прийшла, то вже всі були побиті і дворище пограбоване. Забігла вона із села аж у місто (Горлівку). А там, щоб на роботу влаштуватися, затребували довідку із сільради, що ти не куркулька, що ти проживаєш там-то й там-то, і що до радянської влади лояльна. Придибуляла дівка в Сергіївку, написав їй сільрадівський секретар потрібну довідку, пішла до голови сільради Івана Савенка за підписом і печаткою. Так той довідку подер, і сорочку на ній розпанахав, саму одлупцював. Страшні то були часиТам само. -- С. 865. Український голокост 1932-1933 рр.: свідчення тих, хто вижив. -- Том 9. -- К., 2013. -- С. 30-31..

Проте серед тих, хто здійснював обшуки, були порядні люди і вони залишилися в людській пам'яті. Їх не можна оминути мовчанням, коли наводимо страхітливі факти моральної деградації служників сталінського режиму. Часом нерішуче, бо могли дуже постраждати, вони все-таки робили спроби полегшити участь селян, до яких приходили з обшуками.

Агрипина Горбенко (1917 р. н.), Білокуракінський район, с. Біло- куракіне:

Від хати до хати ходила комісія. Забирали все: худобу і зерно. Змітали все. В комісії були й добрі люди. За нас хотів заступитись вчитель. Говорив, щоб все не забирали, бо багато дітей. Але його не послухали .

Марія Грицина (1921 р. н.), Старобільський район, с. Байдівка:

Ми дуже не голодували. Мій батько такий смишльоний був. Він сирота був. Батьки померли молодими. Батькові хтось підсказав: “Гляди, Панько Васильович, тебе тоже прийдуть потрусять”. Мати до сусідки на другу сторону відер 10 картошки однесла, діжку з помідорами, одежу де лучшеньку до того, як активісти прийшли отбирать. Вони таки до сусідки не пішли. Приїхали позабирали картошку остальну, кадушку з капустою. Кукурудза в двох містах була прихована, забрали. Предсєдатель з активістами ходив. На сараї намощено було і там кукурудза в качанах. Уполномочений з города каже: “Нехай дітворі”. А ми троє бігали слідком плакали, щоб не забирали: “Дядько не беріть, не беріть, а чим же ми жить будем?” Все равно предсєдатель сказав: “Заберіть хлопці”. Вони полізли, скинули з відро, а те оставили нам. То ото ж і вижили через те, що батько зерно заховав. Принесе батько відтіля зерно, а ми з сестрою намелемо на жорнові. У нас в сараї солома була і батько там вход зробив. Туда ховали жорнова. Батько жорнова достане, ми намелемо, мати ноччю хліба напечуть і ото ми їлиНаціональна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Луганська область. -- С. 784. Там само. -- С. 885..

Тетяна Великоцька, Міловський район, с. Стрільцівка:

Наш батько їздив по хатах і шукав їжу, а в одній хаті було багато дітей, і в них на горищі він знайшов відро квасолі і промовчав, а його напарник поліз і знайшов цю квасолю. Батька за це арештували і він півроку був на трудових роботахТам само. -- С. 810..

Антоніна Таран-Шкуренко (1903 р.н.), Володарський район, с. Темрюк:

Чоловік влаштувався вантажником у порту. Одержував 1 кілограм хліба на себе та ще по 200 грамів на кожну дитину. Щонеділіночами, старанно обминаючи міліційні кордони на околицях Маріуполя, чоловік приносив хліб. А інколи приходив з порожніми руками, бо був пограбований міліцією. Така була воля влади.

А ще була така біда. Активісти-комнезамівці, виконуючи накази влади, цілодобово з сатанинською винахідливістю й завзяттям нишпорили по оселях. Люди знали, що голод буде неминучим і невблаганним. Намагалися чи харчі, чи дещо з речей приховати. Знайшли у мене півоклунка ячменю й два шматки сала. Ячмінь однесли до колгоспної комори, а сало з'їли. Я з дітьми плакала і благала у голови сільради. Спасибі, зжалився і дозволив ячмінь забратиНаціональна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Донецька область. -- Частина перша. -- С. 410..

Євдокія Шуровська (Ліхута), 1922 р.н., Костянтинівський район, м. Костянтинівка:

Через те, що мій батько відмовився забирати їжу та одяг від людей, його мали вислати до Сибіру. Хороші люди попередили його, так що батько вночі втік до Донбасуhttp:// www.holodomorsurvivors.ca/video/video/files.html. Там само. -- С. 369..

“Маленьке непорозуміння з колгоспницями”.

Наведена назва -- це фрагмент з промови Сталіна. Так генсек назвав у січні 1933 р. свою невдалу спробу “усуспільнити” селянських корів -- основу основ присадибного господарства. З наведених вище уривків спогадів неясно, забирали чи не забирали корів під час обшуків. Варто навести ще деякі уривки, що торкаються проблеми корів.

Віра Максименко (1919 р. н.), Старо-Бешевський район, м. Комсомольське:

Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?

Хто його зна. Була осінь -- були продукти, а весною нічого і ні у кого не було...

Животних не брали. Тільки продукти. А хто тримав худобу, то кормити було нічим .

Тетяна Муштай (1918 р. н.), Троїцький район, с. Циганівка:

Отца в 1932 году посадили в тюрьму. Мать осталась одна з детьми. Забрали корову, лошадь, зерно; все с подвала: картошку, даже из бочек квашеную капусту и огурцы. Мать плакала, умоляла оставить хоть что-то на питание, но нам ничего не оставили. Мы начали менять вещи на кусочек хлеба, питались травой, вареной соломой. Стали от голода отекать. Младшие четверо умерли. Я чудом выжила .

Прасковія Вагера, Міловський район, с. Мусіївка:

Перед моїми очима ще й досі пухлі й голодні діти, люди, які приходили до хати попросити хоч крихітку хліба. Сухі годи тоді були, дощі випадали рідко, але і те, що виросте, треба було здавати державі: картоплю, зерна, яйця, м'ясо. Врожай був не гірший за попередні роки, але все вилучали партійці. Прийдуть було до хати, їх чоловік п'ять чи шість було, точно вже не пам'ятаю, що надо -- те й беруть. Зайде було до хати і дивиться, що подобається, те й беруть: і одежу забирали, в мішки було пруть і несуть. Мати було говорить, як тобі не стидно, ти ж останній кусок забираєш ... Але нічого було не вдієш. Ніяких документів вони нам не показували, але якщо люди чинили супротив, то тягнуть було за шкірку, знущалися, а потім невідомо де дівалися ці люди. Бідняків дуже душили. Часто приходили із залізними щупами і щупали зерно, яке люди могли приховати. Пам'ятаю, як мати моя розібрала піч, а туди приховала трішки картоплі, а потім замазала як і було. Ховали було й під настил, де корова стояла, під навоз набросають продуктів і притрусять, виривали ями, засипали туди зерно, притрусювали, щоб не видно було. Але бувало що й там знаходили пильні очі партійців. Були такі випадки, що й корів забирали, взяли і повелиНаціональна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Луганська область. -- С. 908. Там само. -- С. 815. Український голокост 1932-1933: свідчення тих, хто вижив. -- Том 8. -- К., 2012. -- С. 186..

Євдокія Кулачко (1924 р. н.), Старобільський район, с. Байдівка:

Тоді був урожай. Вилучали хліб, а люди заривали в землю пшеницю. У землю ховали, у копанці ховали м'ясо. Коли зерно знаходили активісти, діти швидко збирали розсипні рештки. Саме більше допікали свої. Вони були грабителі. Діденко-комсомолець ходив із залізякою та Корочанський Палько Дмитрович були дуже прискіпливі і забирали все. Ми з братом ховались на піч, а він нас лякав залізякою. Забігали в хату як бандити (по троє), витрусювали із вузликів все, що було, навіть діжечку з капустою квашеною. Корову вивели, але сусіди почали кричати і плакати і не дали забрати корівку. З матері стягли кожух. Та забирали все і одежу, а потім самі носили її .“Вирішальний” 1933-й

Отже, корів забирали і не забирали. Забирали в тих випадках, коли на місцях виявляли “революційну законність”, тобто, вживаючи російський термін (в українській мові такого слова нема) -- беспредел. Не забирали в тих випадках, коли дотримувалися діючої постанови ЦК ВКП(б) “Про примусове усуспільнення корів” від 26 березня 1932 р.

Наведені уривки зі спогадів людей, які пережили Голодомор на Донеччині, нічим не відрізняються від багатьох тисяч свідчень з інших регіонів України і Північного Кавказу. Можна собі уявити той шок, що пережили люди, ті бар'єри, що виникли між односельчанами та між суспільством і державою-комуною, яка могла зміцнювати себе тільки за допомогою геноциду. Завданий ленінсько- сталінською державою “уничтожающий удар” позначився й на ментальності наступних поколінь.

8 травня 1933 р. голова РНК СРСР В. Молотов і секретар ЦК ВКП(б) Й. Сталін звернулися з таємною “Інструкцією всім партійно-радянським працівникам і всім органам ОДПУ, Суду і Прокуратури”. Примірник цього документа був захоплений Вермахтом разом з усіма іншими документами партійно-радянських установ у Смоленську і вперше опублікований у лютнево-березневому номері журналу “Социалистический вестник” за 1955 р. У цій директиві- інструкції вказувалося, що за три роки колгоспи стали панівною формою господарства на селі, внаслідок чого перемога колгоспного ладу вже забезпечена. “Тепер завдання полягає в тому, -- говорилося в документі, -- щоб піти назустріч зростаючому потягу одноосібних трудящих селян у колгоспи і допомогти їм увійти в колгосп, де тільки й можуть вони уберегти себе від небезпеки зубожіння і голоду”. Зі сказаного випливав висновок: держава вже може дозволити собі припинити застосування на селі “масових виселень і гострих форм репресій”⁵⁵⁵.

Поки інструкція розсилалася по всій периферії, маховик репресій за інерцією розкручувався дедалі сильніше. На початку травня 1933 р. в ЦК ВКП(б) і РНК СРСР лежали заяви регіональних властей на негайне виселення близько 100 тис. селянських сімей. Закликаючи в цій інструкції до посилення боротьби з класовим ворогом, Сталін і Молотов разом з тим обмежили виселення сумарною цифрою 12 тис. сімей, від 500 до 1 тис. на регіон (для України -- 2 тис.). В інструкції говорилося також про необхідність зменшити кількість ув'язнених в місцях позбавлення волі (крім таборів і колоній), а саме -- довести її з 800 до 400 тис. осібТам само. -- С. 749-750..

Після таємної інструкції за підписами Молотова і Сталіна почав ставати зрозумілим масштаб індивідуалізованих, тобто не пов'язаних з терором голодом репресій. 22 березня 1934 р. керівники Донецької області С. Саркісов і М. Іванов звернулися в ЦК КП(б)У з пропозицією зняти судимість з колгоспників, засуджених, починаючи з 1930 р., за невиконання посівних планів і хлібозаготівель, “якщо невиконання хлібозаготівель не було систематичним (поспіль 2-3 роки) і не мало злісного характеру”Кульчицький С. Червоний виклик. -- Книга 2. -- С. 542.. П. Постишев доручив заступнику наркома юстиції І. Слиньку вивчити питання і представити пропозиції. Той підтримав керівників області, але зазначив, що зняття судимості доцільно здійснити по Україні в цілому. З його довідки можна побачити, яких масштабів набуло репресування українських селян за чотири роки -- з 1930 по 1934. У Наркомюсті УСРР було враховано 474 615 селян, але в цю цифру, вказував І. Слинько, входили тільки від 50 до 60% засуджених. За його оцінкою, приблизна кількість засуджених по селу наближалася до мільйона осіб. Ця цифра не включала селян, розкуркулених у 19301934 рр., а також селян, депортованих за опір хлібозаготівлям у 1932-1933 рр. Не включала вона також засуджених на тривалі строки ув'язнення за законом від 7 серпня 1932 р.Там само. -- С. 542-543.

У таємній інструкції РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 8 травня 1933 р. Й. Сталін вже вкотре представляв справу так, ніби серед селян поширюється рух за колективне господарювання, а радянська влада тільки сприяє цьому об'єктивно існуючому руху. Раніше Й. Сталін заявляв, що селяни тільки в колгоспі зможуть уникнути зубожіння. Тепер же він уперше прямим текстом заговорив, що тільки в колгоспі селяни зможуть уникнути голоду. Пропагандистська теза про можливість уникнути голоду тільки в колгоспі вкладалася в ту сукупність репресивних дій, яку можна охарактеризувати двома словами: виховання голодом. На етапі становлення колгоспного ладу виховання голодом застосовувалося в усіх регіонах, хоча його найбільш гострі форми мали місце тільки в УСРР і на Кубані. В агітаційно-пропагандистській роботі, пов'язаній з інтерпретацією “продовольчих утруднень” на селі, на передній план виставлялася теза провини селян: погано працювали, тому тепер маєте...Кінцева стадія “сокрушительного удара” почалася 8 лютого 1933 р., коли політбюро ЦК ВКП(б) задовольнило клопотання Дніпропетровського обкому КП(б)У на відпуск 200 тис. пудів жита “на продовольчі потреби робітників радгоспів, МТС (машинно-тракторних станцій -- Авт.), МТМ (машинно-тракторних майстерень -- Авт.), а також партійного і безпартійного активу колгоспів, які потребували такої допомоги”. Тоді ж була прийнята аналогічна постанова на клопотання Одеського обкому КП(б)УГолод в СССР. Famine in the USSR. 1930-1934. -- М., 2009. -- С. 244.. Продовольча допомога сільському населенню Донецької губернії (знову-таки: у першу чергу -- працівникам радгоспів, МТС і МТМ, “а також партійному і безпартійному активу колгоспів”) була надана на початку березня 1933 р.Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. -- С. 421. Відштовхуючись від перших фактів державної допомоги, спрямованої на забезпечення посівної кампанії 1933 р., нарком землеробства СРСР Я. Яковлєв заявив на Всесоюзному з'їзді колгоспників-ударників, що своєю поганою працею у минулому році колгоспники “наробили шкоди урядові та самим собі”Правда. -- 1933. -- 19 февраля.. Ось тільки він не сказав, як виглядала та “шкода самим собі”. Тим часом українське село уже корчилося у голодних муках. Виявилося, що керівництво країни не тримало зла на селян і допомагало хлібом тим з них, які бажали ударною працею в колгоспах загладити свою минулорічну вину.

За місяць до Всесоюзного з'їзду колгоспників-ударників відбувся об'єднаний пленум ЦК і ЦКК ВКП(б), на якому Й. Сталін виступив з промовою “Про роботу на селі”. Учасники цього засідання вищих партійних установ “бурхливими, довго не стихаючими аплодисментами” відреагували на повідомлення вождя про утворення політичних відділів МТС і радгоспів -- надзвичайних партійно-радянських органів влади на селі. Формування мережі нових органів влади почалося з утворення ще у листопаді 1932 р. комісії політбюро ЦК ВКП(б) у складі П. Постишева (голова), Я. Гамарника, Я. Яков- лєва, М. Єжова і О. Маркевича. Комісія до кінця року відібрала для політвідділів МТС України, Північного Кавказу і Нижньої Волги тисячу начальників політвідділів і дві тисячі їхніх заступників (з партійно-масової роботи і по ОДПУ). Надалі функції забезпечення політвідділів кадрами брав на себе сільськогосподарський відділ ЦК ВКП(б), який з грудня 1932 р. очолив Л. КагановичЗеленин И.Е. Политотделы МТС -- продолжение политики “чрезвычайщины” (1933-1934 гг.) // Отечественная история (Москва). -- 1992. -- № 6. -- С. 43.. Місцевим і республіканським органам партійної і радянської влади політвідділи не підпорядковувалися.

Розбудова мережі політвідділів відбувалася в Україні стрімкими темпами. Ще на початку грудня 1932 р. С. Косіор розіслав по областях циркуляр з повідомленням про створення нового інституту влади. Начальників політвідділів мали підбирати з числа партійних працівників -- колишніх секретарів окружних або великих районних організацій, секретарів фабрично-заводських парткомів на великих підприємствах, голів окружних КК (контрольних комісій) -- РСІ (робітничо-селянської інспекції), які закінчили Свердловський університет, Інститут червоної професури, місцеві комуністичні вузи. Пропозиції обкомів розглядалися спеціальною комісією ЦК КП(б)У на чолі з П. Постишевим. Відібрані кандидатури комісія Постишева направляла на затвердження в КремльКульчицький С.В. Ціна “великого перелому”. -- С. 373..

Завдання новостворюваних органів, як підкреслювалося в рішеннях січневого (1933 р.) об'єднаного пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б), полягало в тому, щоб перетворити машинно-тракторні станції й радгоспи у центри як господарсько-технічного, так і політичного й організаційного керівництва. Насправді ці функції були тільки невеликою частиною колосальної проблеми -- відновлення втраченого управління сільським господарством, забезпечення весняної сівби і наступних сільськогосподарських кампаній. Найбільші труднощі чекали політвідділівців в охопленій голодом сільській місцевості України.

До складу політвідділів входили начальник, два заступники і помічник по комсомольській роботі. Начальник політвідділу був заступником директора МТС або радгоспу з політроботи і поряд з ним ніс персональну відповідальність за виконання виробничих і заготівельних планів. По лінії радянській політвідділи МТС підпорядковувалися Політуправлінню при Наркомземі СРСР, а політ- відділи радгоспів -- Політуправлінню при Наркоматі радгоспів СРСР. Відповідальність за організацію та результати партійної роботи вони несли перед обкомом партії. Таким чином, ці органи надзвичайної влади виводилися з підпорядкування райкомів партії, хоч повинні були працювати в контакті з ними.

Політвідділи МТС і радгоспів зайнялися, перш за все, зміцненням своєї основної бази -- партійних осередків у колгоспах, МТС і радгоспах. Відповідні завдання окреслювалися постановою ЦК КП(б)У від 29 квітня 1933 р. “Про роботу колгоспного осередку”, в тексті якої відчувалася вправна рука і надзвичайні повноваженняП. Постишева. Деякі принципові питання партійної роботи на селі розглядалися по-новому. Зокрема, була визнана застарілою практика масової мобілізації міських комуністів на господарські кампанії в сільській місцевості. Визначалася як неефективна у нових умовах і практика керівництва колгоспами з боку районних організацій за допомогою відряджених на тривалий строк уповноважених. Підкреслювалося, що проблему зміцнення господарств треба розв'язувати, спираючись на місцеві кадри.

Постишев висунув радикальну ідею: ліквідувати міжколгоспні партійні осередки, оскільки вони були відірвані від виробництва і нічим не відрізнялися від територіальних осередків. У колгоспах, які мали достатню кількість членів партії (за статутом -- три або більше), створювалися самостійні осередки. Там, де кількість членів партії не перевищувала одного або двох, мали бути створені кандидатські групи. Там, де працював хоча б один кандидат у члени партії, повинні були створюватися партійно-комсомольські групи. Там, де не було членів або кандидатів партії, пропонувалося запровадити новий елемент партійної мережі -- призначення партійних організаторів (парторгів). До завдань колгоспних парторгів входила робота з колгоспним активом, підбір кандидатур для висування на керівні посади у громадському виробництві, опрацювання виробничих питань з активом перед її постановкою на загальних зборах тощо. Всі ці відпрацьовані в Україні положення були включені у постанову ЦК ВКП(б) від 15 червня 1933 р. “Про роботу політвідділів МТС, про колгоспний осередок і про взаємовідносини політвідділів і райкомів”.

Кампанію по відрядженню міських комуністів на постійну або тимчасову роботу в сільській місцевості П. Постишев розгорнув одразу після своєї появи в Україні на посаді другого секретаря ЦК КП(б)У. Кількість секретарів партосередків і кандидатських груп в колгоспах зросла з 7 908 на початок 1933 р. до 10 365 у вересні. Було виділено 6 500 парторгів колгоспів і 16 500 парторгів колгоспних бригад. На роботу секретарями колгоспних осередків і парторгами колгоспів і бригад було надіслано з міських і районних центрів 15 929 членів партії, у тому числі на постійну роботу -- 3 592, і тимчасову -- 12 339. Донецька обласна партійна організація відрядила у сільську місцевість 2 520 осіб, у тому числі 232 на постійну роботу і 2 288 -- на тимчасову⁵⁶⁴.

У боротьбі з економічним колапсом у сільському господарстві Постишев розраховував спертися й на робітниче шефство. З його ініціативи в лютому 1933 р. у Харкові відбулася Всеукраїнська конференція з шефства над селом. На відміну від попередніх років, коли робітничі колективи підписували шефський договір із сільськогосподарським районом, конференція вирішила конкретизувати об'єкти допомоги і ввести практику договорів з окремими МТС та колгоспами. Підприємства прикріплювалися до МТС, цехи брали під свою опіку колгоспи на території обслуговування цієї МТС, а заводські бригади шефствували над колгоспними бригадами. Все це дало змогу з участю міських робітників відремонтувати техніку МТС і радгоспів до початку сівби.

Щоденник контрольної поїздки Л. Кагановича в Україну у квітні 1933 р. (йшлося про підготовку республіки до посівної кампанії) дозволяє зсередини поглянути на специфіку роботи політвідділу МТС. У полі зору сталінського посланця опинилася Хлібодар івська МТС Волноваського району. Директор її, член партії з 1925 р. колишній моряк-кочегар на пароплаві “Декабрист” Григорій Луценко працював на своїй посаді третій рік. Начальник політвідділу Фукс (жодного разу Каганович не згадав його імені) до свого призначення на посаду у січні 1933 р. був полковим комісаром.

Хлібодарівська МТС мала 72 трактори і обслуговувала 28 колгоспів (з наявних у районі 34) земельною площею в 43 тис. га. Розповідаючи про свою роботу, Фукс заявив, що встиг побувати у 20 колгоспах, і в деяких з них перебував по 3-4 дні. Він вказав, що в районі діяльності політвідділу МТС працюють 11 партосередків і одна кандидатська група. Секретарі партосередків і голови колгоспів не мають впливу на колгоспників і не цікавляться їхніми настроями. Каганович виділив у щоденнику слова Фукса: “Погано поставлено вивчення і повсякденне спостереження за політичними настроями колгоспників", після чого зробив такий висновок: Треба було б глибоко поставити і розв'язати питання вивчення політичних настроїв колгоспників як політвідділами, так і партосередками”.

Далі виявилося, що більшість партосередків складалися виключно з керівних осіб. Зокрема, у селі Дмитрівка в осередку налічувалося четверо членів партії: голова сільради, голова колгоспу і два бригадири. У селі Карпівка з трьома колгоспами в партосередку перебувало 16 осіб. Звідси Л. Каганович робив висновок, що потрібно організувати виробничі колгоспні партосередки. Як уже зазначалося, цей висновок набув форму постанови ЦК КП(б)У “Про роботу колгоспного осередку” від 29 квітня 1933 р.Фукс розповідав, що під час перебування в колгоспах виявляв соціально чужі елементи, ізолював їх і навколо таких фактів розгортав масову роз'яснювальну роботу. “В результаті, -- як він заявив, -- домоглися того, що забезпечили вихід на польові роботи майже всіх колгоспників у 5 годин ранку щоденно, й до того ж колгоспники виходять в поле зі своїми коровами”. Мабуть, у розпорядженні начальника політвідділу були переконливі аргументи, адже перетворення корів на тяглову силу не давало можливості голодуючим селянським сім'ям користуватися молоком.

Спілкуючись з іншими людьми, Каганович побачив менш оптимістичну для нього картину: “У бесіді виявилося, що іноді сівбу починають лише тоді, коли вся земля висохне після дощу; не слідкують за тим, щоб сіяти негайно на окремих площах, які висохли. Крім того, немало бригад виходять на роботу пізно: деякі у 8-9 годин ранку, іноді навіть і в 10 годин. Робочий день колгоспників в полі не ущільнений, тобто просто працюють погано, нерідко обідають 2 години, коня запрягають або перепрягають цілих півгодини, а досить для цього 5-10 хвилин. Погана робота в полі полягає і в тому, що досі звичайними є факти подвійного відпочинку: коли годують або напувають коней -- всі відпочивають; коли колгоспники обідають, всі коні також відпочивають”⁵⁶⁵.

Далі Каганович звернув увагу на такий факт: в одному з колгоспів засіяли 23 га на погано обробленій, забур'яненій землі. Дізнавшись про це досить пізно, політвідділ МТС змусив цю площу переорати. Висновок у цього факту був такий же, як у випадку з настроями колгоспників: “політвідділи повинні мати у кожному колгоспі, на кожній ділянці і в кожній бригаді свого агента, інформатора”. Такі висновки були реалізовані в загальносоюзному масштабі. У другій п'ятирічці інформаційна мережа органів державної безпеки в сільській місцевості була розбудована так само щільно, як і в місті.

Про зміцнення трудової дисципліни партійне керівництво потурбувалося раніше, ніж Л. Каганович побачив реальну ситуацію в колгоспах зони обслуговування Хлібодарівської МТС. Наркомзем УСРР затвердив “Тимчасові правила внутрішнього розпорядку”, які набули законної сили у вигляді постанови РНК УСРР і ЦК ВКП(б) від 8 квітня 1933 р. “Тимчасові правила” прив'язували селян до колгоспу приблизно так, як у дореформеній Росії закріплювалася за общиною категорія державних селян. Перехід у промисловість, радгоспи та на інші роботи допускався тільки з письмового дозволу правління колгоспу на певний строк. У робочий час від'їзд колгоспника в особистих справах (на базар, наприклад) не допускався. Члени артілі, які порушували це правило, вважалися прогульниками і штрафувалися (в розмірі від 1 до 5 трудоднів). У разі відмови колгоспника без поважних причин від виконання дорученої йому роботи правління зобов'язане було оштрафувати винуватця в розмірі до 5 трудоднів. При повторному порушенні селянина виключали з колгоспу з позбавленням присадибної ділянки. Запізнення на роботу каралося на перший раз доганою, вдруге -- штрафом, утретє -- виключенням з колгоспу. Працювати на присадибній ділянці колгоспник мав право тільки у вільний від роботи в громадському господарстві час. Про суперечність Тимчасових правил положенням Примірного статуту сільськогосподарської артілі затероризовані селяни навіть не наважувалися говорити.

Політвідділи потурбувалися про повсюдне створення бригад з постійним складом колгоспників, за якими закріплювалися машини, інвентар, робоча худоба. Щоб ліквідувати знеосібку, заборонялося перекидати бригади з однієї ділянки на іншу. Постанова РНК УСРР і ЦК КП(б)У від 14 березня 1933 р. “Про заходи до здійснення прополювальної кампанії цукрового буряку” вимагала створювати ланки всередині рільничих бригад, які спеціалізувалися на вирощуванні технічних культур. Чисельність ланок не повинна була перевищувати 5-8 осіб. За ними теж закріплювалися посіви на весь період вирощування врожаю. Пізніше ця система організації праці була поширена й на зернові культури.

Колективізація сільського господарства супроводжувалася ліквідацією сотень тисяч селянських господарств (примусовою або добровільною). Голодомор знищив мільйони селян. Запровадження з 1933 р. режиму внутрішніх паспортів “прив'язало” селян до сільської місцевості, в якій вони народилися, тому що населенню сіл паспорти не видавалися, а працювати у містах та новобудовах без паспорта було неможливо. Проте паспортна система не могла перешкодити втечі селянської молоді в місто, тим більше, що урбанізаційні процеси частково відбувалися й легальними каналами (організований набір робочої сили, призов у Червону армію, зарахування в технікуми й вищі навчальні заклади). У сільському господарстві стала відчуватися нестача робочої сили. За цих умов влада звернула увагу на жінок, які становили в цей час від 60 до 70% працездатного населення села.

У штат політвідділів було введено посаду жінорганізаторів. Обов'язком їх стало залучення жінок до громадського господарства,у тому числі на посади організаторів виробництва та на кваліфіковані роботи. З ініціативи політвідділу Старо-Бешевської МТС у березні 1933 р. була створена перша в Радянському Союзі тракторна бригада дівчат, яку очолила Паша Ангеліна. На VII Всесоюзному з'їзді рад П. Любченко повідомив, що до початку грудня 1934 р. в Україні було висунуто на керівну роботу 250 тис. колгоспниць, з них членами правлінь -- 21 098, бригадирами -- 3 078, ланковими -- 197 370Кульчицький С.В. Ціна “великого перелому”. -- С. 392.. У 1935 р. бригада П. Ангеліної виробила в середньому по

1 225 га на тракторі ХТЗ, перевиконавши завдання більше ніж в

2 рази Лихолобова З.Г. Поступь новаторов. Исторический очерк. -- Донецк, 1976. -- С. 82..

Взаємовідносини політвідділів МТС з райкомами партії були досить конфліктними. М. Хатаєвич у записці в ЦК ВКП(б) від 17 березня 1934 р. наполягав на перетворенні хоча б частини політвідділів у райкоми. “Практика показала, -- писав він, -- що керівні партійно-політичні організації -- РПК і політвідділи МТС, маючи один і той же район дії, впадають у паралелізм”Зеленин И.Е. Политотделы МТС -- продолжение политики “чрезвычайщины” (1933-1934 гг.) // Отечественная история. -- 1992. -- № 6. Там само. -- С. 58.. На листопадовому (1934 р.) пленумі ЦК ВКП(б) П.Постишев висловив цю саму думку іншими словами: “Райкоми у взаємовідносинах з політ- відділами прагнули не випустити владу з рук” . За рішенням листопадового (1934 р.) пленуму ЦК ВКП(б) політвідділи МТС були реорганізовані у звичайні партійні органи. Фактично ж це була не реорганізація, а ліквідація надзвичайних органів з використанням частини політвідділівських кадрів у штатах райкомів партії.

У лютому 1933 р. в УСРР, на Північному Кавказі й у Нижньо- Волзькому краї, тобто у регіонах, де сільське господарство плюндрували сталінські надзвичайні хлібозаготівельні комісії, були утворені комітети ЦК ВКП(б) по сівбі -- спеціалізовані органи надзвичайної влади, очолювані керівниками партійних комітетів. В УСРР такий комітет очолив С. Косіор. Комітет мусив організувати у голодуючій республіці весняну посівну кампанію і жнива з таким розрахунком, щоб забезпечити поставку державі хліба на рівні тричі скороченого хлібозаготівельного плану з урожаю 1932 р. -- 266 млн. пудівКульчицький С.В. Ціна “великого перелому”. -- С. 369.. Проблема полягала, однак, у тому, що тепер цей план не можна було механічно розкласти по районах і колгоспах і зробити406

його обов'язковим завданням. Хлібопоставки необхідно було, згідно з постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 19 січня 1933 р., визначити по всіх господарствах, виходячи з площі посівів і реальної врожайності.

У травні 1932 р. РНК УСРР утворив при Республіканському управлінні народногосподарського обліку (УНГО) міжвідомчу обліково- контрольну комісію за участю представників Держплану, Нарком- зему, Наркомпостачу, Комітету заготівель і Наркомату робітничо- селянської інспекції. Окремо статистичний облік провадили працівники Наркомзему УСРР. Та все ж реальну цифру зібраного в 1932 р. урожаю встановити неможливо, хоч у статистичних джерелах фігурують різноманітні суперечливі цифри. Треба погодитися з судженням Сергія Максудова (Олександра Бабьонишева), який констатував факт зруйнування системи обліку продукції в радянському сільському господарствіМаксудов. Потери населения СССР. -- Benson (Vermont), 1989. -- С. 58.. Власне, й на червневому (1933 р.) пленумі ЦК КП(б)У, матеріали якого були недоступні для Максудова, вказувалося, що вірогідних даних про валовий збір зернових в Україні у

1932 р. не існує. Істотно різнилися навіть цифри про посівні площі республіки: Наркомзем СРСР давав цифру на 600 тис. га більшу, ніж Наркомзем УСРРКульчицький С.В. Цша “великого перелому”. -- С. 370..

В грудні 1932 р. на зміну попереднім експертним радам і регіональним рахунково-контрольним комісіям, які визначали види на врожай, прийшла Центральна державна комісія (ЦДК) з визначення врожайності, розмірів посівних площ і валового збору зернових. Навесні 1933 р. виникли сотні її міжрайонних філіалів. Утворивши незалежну від місцевої влади контрольно-інспекційну систему, в Кремлі розраховували на виявлення справжньої картини врожайності.

Новоутворена ЦДК визначала врожайність за допомогою методу метровок, коли спеціально підготовлені фахівці проводили шаблонні підрахунки на квадратному метрі поля. Суть методу характеризувалася у записці Я. Яковлєва в політбюро ЦК ВКП(б) від 12 вересня

р. таким чином: “на посівній площі кожного колгоспу зрізається перед жнивами кілька сотень квадратних метрів -- по метру на певній відстані один від одного; зрізаний хліб вимочується руками, зважується і по вазі зрізаних колосків визначається врожай з одного гектара”Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. -- Том 3. --. Яковлєв підкреслював недосконалість методу:коли метровки показували урожайність меншу, ніж та, яка визначалася раніше по так званих “видах на врожай”, ЦДК робила надбавку до даних метровок. Крім того, додавав Яковлєв, при визначенні врожайності ЦДК не рахувалася з погодними умовами під час жнив, які могли бути несприятливими .

Одночасно із запискою Я. Яковлєва в політбюро ЦК ВКП(б) надійшла записка заступника голови Держплану СРСР А. Гайстера, в якій містилися конкретні дані, що доводили недосконалість методу метровок. Наприклад, по Донецькій області урожайність озимої пшениці з площі 48 тис. га ЦДК визначила в 12,3 цнт, а ярої з площі 32 тис. га -- в 10,8 цнт. Отже, середня урожайність зернових склалася по області в 11,2 цнт, але реальна не перевищувала 10,2 цнт. По УСРР реальна врожайність становила 11,8 цнт з га, а врожайність, визначена методом метровок -- 12,7 цнт.

Узгоджений в часі керівниками демарш був викликаний появою постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) “Про збільшення завдання з натуроплати колгоспами МТС” від 10 серпня 1933 р. У постанові вказувалося, що у зв'язку з більш високою врожайністю, що визначилася, попереднє завдання по натуроплаті в розмірі 130 млн. пудів збільшується на 40 млн. пудів, у тому числі по УСРР на 16 млн. пудів, а по Донецькій області -- на 820 тис. пудів (з 4700 до 5520 тис. пудів)Там само. -- С. 792. Там само. -- С. 792-793. Там само. -- С. 786. Сборник законов СССР. -- 1933. -- № 49. -- Ст. 286.. Це було суто вольове рішення, яке підривало матеріальну заінтересованість колгоспників. Та частина урожаю, яка мусила розподілятися за трудоднями, безпідставно скорочувалася.

Ще раніше, 2 серпня 1933 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) видали постанову “Про порядок засипки фондів для потреб колгоспів і розподілу зерна між колгоспниками по трудоднях”. Вона передбачала, що після виконання колгоспами 1) річних зобов'язань з поставки зерна державі, 2) здавання зерна в порядку натуроплати робіт МТС, 3) повернення позичок, 4) засипки насіннєвих фондів для озимої та ярової сівби, 5) створення страхувальних фондів в розмірі від 10 до 15% річної потреби в насінні і 6) утворення фуражних фондів в розмірі річної потреби для усуспільненої худоби -- все зерно, “яке залишиться в колгоспі після виконання ним вказаних зобов'язань і утворення встановлених вище фондів розподілити повністю між колгоспниками по трудоднях” .Незважаючи на довгий список зобов'язань і фондів, які колгоспи мусили віддати державі або залишити в усуспільненому господарстві, частина урожаю все-таки мусила надійти до тих, хто його вирощував. Ця частина визначалася за залишковим принципом, і колгоспники були заінтересовані в тому, щоб залишок виявився вагомим. Оскільки тепер використовувався менш надійний метод визначення урожаю -- не за хлібом, обмолоченим і звезеним в комори, а за біологічною (на пні) урожайністю, вони мусили впевнитися, що держава обійдеться без “накруток”. В іншому випадку вони не працювали б так, щоб зменшити втрати зерна під час вирощування урожаю, його обмолоту і транспортування. Це розуміли керівники Наркомату землеробства і Держплану СРСР, і саме цим пояснюється їх демарш, з яким вище партійне керівництво мусило рахуватися.

Нову ситуацію в економічних відносинах між державою і селянством переконливо ілюструє анонімний допис сількора в газету “Колгоспне село”, який надійшов з колгоспу “Маяк соціалізму” Станично-Луганського району. Редакція лист не опублікувала, але передрукувала його 15 липня 1933 р. в бюлетені, що надсилався в урядові інстанції. Мабуть, перед тим, як коментувати цей документ, його треба навести без будь-яких купюр⁵⁷⁸:

“Щоб легше було розкрадати колгоспний хліб та щоб як можна менше сплатити МТС натуроплати за роботу її машинами, які, до речі, не тільки орали, а й сіяли, коситимуть і молотитимуть, правління на чолі з Бреусом подало до МТС зводку, в якій визначило свій врожай так: озима пшениця замість запланованих 9 цнт -- 6,17, яра замість 7 цнт -- 6,58 цнт; жито замість 6 -- 3,52 цнт, ячмінь замість 8,5 цнт -- 6 цнт. Майже всі основні культури зменшили на 50-75%. Колгоспникам же сказали, що на трудодень припадатиме тільки 690 г.

Обурені колгоспники особливо з рільничих бригад -- Шахов, Агеєв, Терехов -- намагалися довести, що це брехня, що артіль матиме не тільки запланований врожай, але ще більше від запланованого, а значить зможе значимо збільшити і видачу колгоспникам на трудодні, якщо колгоспники і далі під час збирання будуть з такою же впертістю боротися за високий врожай і зберуть та змолотять хліб без втрат і вчасно. Але Бреус своїм авторитетом збив ударників Шахова, Агеєва та Терехова, доводячи, що вони знають:“Ми підрахували все точно і більше як по 690 г на трудодень і не надійтеся мати”.

Але ударники на цьому не зупинились. Вони оскаржили відомості, які подало правління. Виїхала спеціальна комісія з МТС на лани артілі “Маяк соціалізму” і встановила, що врожай в артілі значно кращий і більший, ніж його планували колгоспники весною. Посів густий, дружний, колос великий, зерно крупне. Комісія встановила, що артіль матиме замість за зводкою, що її дав зам. голови Бреус 6,17 цнт з га озимої пшениці -- 11 цнт, жита замість 6 цнт -- 10 цнт, вівса замість 6 -- 10 цнт. А це значить, що й на трудодень припаде значно більше, ніж 5 кіло на трудодень. Обурені колгоспники вимагають від МТС, щоб справу цю було негайно передано до прокурора, який би виявив, хто ховається за спиною куркульського налигача Бреуса”.

Цей лист з'явився тому, що селяни були незадоволені кількістю запланованого хліба в розрахунку на трудодень. Вони сподівалися на врожай, який мусив майже вдесятеро підвищити хлібну вагу трудодня, а тому протестували проти махінацій Бреуса. Бачимо, що нова система розрахунків з державою змушувала їх турбуватися не тільки про вагу трудодня, але й про пов'язаний з нею обсяг здавання зерна в порядку натуроплати робіт МТС і поставки зерна державі. Раніше вони намагалися зменшити розмір вирощеного врожаю, щоб залишити собі частинку хоча б у вигляді “озадків” з підвищеним вмістом зерна при обмолоті. Тепер же вони щиро турбувалися про хлібопоставки, тому що чим більшим виявлявся урожай, тим вагомішим ставав трудодень.

Бреус, звичайно ж, не був “куркульським налигачем”. Він не вірив до кінця в наміри держави обмежити свої претензії на колгоспний хліб певним відсотком урожаю, як не вірили в це у 1933 р., мабуть, більшість господарників. Вони думали, що держава наполягатиме на зустрічних планах і бажали мати хлібний резерв, щоб взяти на себе додаткові зобов'язання.

Є факти, що підтверджують такий спосіб мислення з боку господарників і партпрацівників районної ланки. Постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 20 червня 1933 р. “Про обов'язкові поставки зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами з урожаю 1933 р. на основі закону від 19 січня 1933 р.” запевнила селян, що зустрічних планів не буде. Незабаром після її опублікування, 10 липня в районній газеті “Прапор колгоспника” (Великобурлуць- кий район Харківської області) з'явилася стаття секретаря редколегії Ларіонова. Співчутливо цитуючи спеціально підібрані чи спровоковані висловлювання окремих колгоспників, автор у замаскованій формі захищав доцільність зустрічних планів. Цього було досить, щоб П. Постишев відреагував надзвичайно гостро. 22 липня в пресі було опубліковано рішення бюро Харківського обкому КП(б)У, негайно передруковане (Постишев про це потурбувався) центральним органом ЦК ВКП(б) газетою “Правда”. У ньому говорилося, що газета “Прапор колгоспника” “стала на шлях підриву довіри широких колгоспних мас до закону про поставку зерна державі”. Ларіонов дістав сувору догану і був знятий з посадиКульчицький С.В. Цша “великого перелому”. -- С. 364-365. Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. -- Том 3. --. Випадок з Ларіоновим широко висвітлювався, аби запевнити селян, що їхня робота в громадському господарстві колгоспів буде матеріально компенсована.

Жнива 1933 р. супроводжувалися величезними втратами врожаю. Причиною їх було не стільки небажання колгоспників добровільно працювати, як в минулі роки, скільки їхня фізична нездатність до праці. У багатьох районах, які особливо постраждали від голоду, відчувався сильний дефіцит робочих рук. Його долали шляхом створення мобільних бригад з колгоспників районів, які менше постраждали від голоду, а також відмовою на певний час від чергового набору в територіальні частини Червоної армії.

16 липня С. Косіор і П. Постишев звернулися з телеграмою до Й. Сталіна, в якій просили дозволити мобілізацію на допомогу колгоспам степової України робочої сили з міст, фабрик, заводів і містечок: по Донецькій і Дніпропетровській областях -- в розмірі 10 тис. осіб, Харківській -- 30 тис., Одеській -- 40 тис. Відрядження робітників з вугільної, металургійної і хімічної галузей промисловості, а також з основного машинобудування вони виключали. Щоб створити зацікавленість в роботі, секретарі ЦК КП(б)У пропонували дозволити колгоспам видавати натуроплату з таким рахунком, щоб кожний дорослий працівник за 2-3 тижні міг заробити 5-6 пудів хліба, а підліток -- 2-3 пуди. У колгоспах, де потреба в робочій силі відчувалася особливо гостро, запевняли вони вождя, така оплата могла окупитися з надлишком за рахунок зменшення втрат урожаю. Сталін не заперечував, тому що втрати справді були великі .

Згадуючи у 1934 р. недоліки минулорічної кампанії, С. Косіор вказав, що втрати зерна, за найбільш скромними підрахунками, сягали кількох сотень мільйонів пудів, і лише винятково гарний врожай “певною мірою замазав усі провали у збиранні”. Цілком офіційно, на пленумі ЦК 13 червня 1934 р., у доповіді, опублікованій газетою “Комуніст” 17 червня, перший секретар ЦК КП(б)У наводив жахливі дані. Зокрема, в Донецькій і Одеській областях втрати хліба сягали в деяких районах 40%. Особливо істотні втрати спостерігалися при затягуванні обмолоту. У Старо-Каранському районі молотьбу проводили навіть у квітні і травні 1934 р. Це призводило до того, що колгоспи при врожаї 10-11 цнт з га намолочували не більше 1-2 цнтКомуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. -- Том 1. -- К., 1976. -- С. 799-800.. Держава від цього не страждала, тому що обов'язкові поставки обчислювалися з урожаю на пні. Страждали знесилені від голоду селяни.

Хлібоздача України з урожаю 1933 р. дорівнювала 317 млн. пудів (частка колгоспів -- 80,2%, одноосібників -- 8,3%, радгоспів -- 11,5%). Селянський сектор дав 281 млн. пудів при плані 266 млн.Кульчицький С.В. Ціна “великого перелому”. -- С. 386. Маємо, отже, 15 млн. пудів селянського зерна, яке надійшло державі понад план. Це незначна кількість сама по собі (близько 5% від всього обсягу хлібопоставок). Важливо, однак, виявити її походження, адже керівники партії клялися, що відмовилися від прод- розверстки. Невелику кількість хліба (до 4 млн. пудів) держава отримала у колгоспів та одноосібників у порядку добровільної закупівлі з одночасним “отоваренням” виручки дефіцитними промтоварами. Різниця між нормативними і фактичними хлібопоставками на користь останніх склалася в основному завдяки збільшеній натуроплаті за послуги МТС у зв'язку з кращим, ніж передбачалося, урожаємТам само..

Існування колгоспного ладу виявилося можливим при досягненні певного консенсусу між державою і селянами. Персоніфікована Сталіним держава відмовилася від безрозмірної продроз- верстки, яка прирікала селян на рабську працю у примусово створених колгоспах. А селяни відмовилися від бойкоту громадського господарства і змирилися з обов'язковими, але твердо зафіксованими поставками, які дозволяли їм вільно розпоряджатися залишком виробленої в громадському господарстві продукції.

Запровадження машинної техніки в сільському господарстві набувало все більших розмірів. Кількість МТС в УСРР збільшилася за два роки з 592 на кінець 1932 р. до 782 на кінець 1934 р. Розподіл МТС по областях на кінець 1934 р. був такимНародне господарство УСРР. Статистичний довідник. -- К., 1935. -- С. 194.: Вінницька -- 107;412

Дніпропетровська -- 136; Донецька -- 91; Київська -- 118; Одеська -- 136; Харківська -- 126; Чернігівська -- 44; АМ СРР -- 24.

Механізація праці викликала гостру потребу в кадрах, здатних використовувати нову техніку. За прикладом промисловості політ- відділи МТС і радгоспів приступили у 1933 р. до проведення громадсько-технічного екзамену. Одним з перших громадсько-технічний екзамен провела Рубіжанська МТС. У січні 1934 р. XII з'їзд КП(б)У схвалив цю ініціативу і запропонував партійним організаціям і господарникам негайно приступити до агротехнавчання колгоспників, працівників МТС і радгоспів, підготувати і видати масовим тиражем підручники та програми відповідно до вимог агротехмінімуму для кожної професії, висувати на керівну роботу в колгоспах і радгоспах тих, хто був попереду у справі ліквідації агротехнеграмотності .

З осені 1933 р. для трактористів МТС було запроваджено гарантований мінімум оплати праці. Починаючи з квітня 1935 р. колгоспні комбайнери зараховувалися в штат МТС. Отже, на них також поширювалася гарантована заробітна плата, що нараховувалася за преміально-прогресивною системою. Виникнення зацікавленості колгоспників у підвищенні врожайності та зменшенні втрат урожаю від поля до комори, а також більш широке використання машинної техніки створювало можливості для застосування агротехнічних заходів на великих площах.

11-17 лютого 1935 р. в Москві відбувався II Всесоюзний з'їзд колгоспників-ударників. Прийнятий на ньому Примірний статут сільськогосподарської артілі істотно обмежив (до чверті або половини гектара, залежно від місцевих умов) розміри присадибних ділянок. Мотиви такого обмеження цілком відверто обґрунтував один з делегатів з'їзду С. Орєхов: “Ясно, товариші, що розмір садиби треба скоротити, її треба зробити такою, щоб не перешкоджала колгоспникові ходити на роботу”Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. -- Том 1. -- С. 795-796. Вылцан М.А. Завершающий этап создания колхозного строя. 1935-1937. -- М., 1978. -- С. 28..

Після з'їзду партійні органи організували масштабну перевірку того, як колгоспники ходять на роботу. Результати виявилися доволі кепськими. Організована влітку 1935 р. Донецьким обкомом КП(б)У бригада уповноважених доповідала, що колгоспники часто-густо надавали перевагу роботі на присадибній ділянці. У колгоспі “Рот фронт” Горлівського району з 340 робітників в громадському гос-подарстві працювало лише 150. Коли районне керівництво приїхало в колгосп ім. Блюхера Володарського району, на полі не було жодного колгоспника, всі виполювали власні городи. На відміну від колгоспного поля, городи були у відмінному станіІсторичні і політологічні дослідження (Донецьк). -- 2002. -- № 2 (10). -- С. 113..

Зростання технічної оснащеності МТС і охоплення ними усе більшої частини колгоспів, упорядкування фінансів колгоспів, у тому числі за рахунок списання заборгованості -- все це дозволило селянам уперше після 1929 р. відчути, що громадське господарство забезпечує їм мінімально необхідний життєвий рівень. Разом з тим умови індивідуального господарювання аніскільки не поліпшилися. У держави вперше виникла можливість зігнати всіх селян в колгоспи за допомогою економічних, а не силових засобів.

У новому Примірному статуті сільськогосподарської артілі знімалися обмеження на прийом у колгосп. До цього нерідко траплялися випадки, коли від одноосібника перед вступом вимагали купити коня або внести у колгоспну касу його вартість грішми.

Держава “стимулювала” вступ одноосібників у колгоспи податковими засобами. Постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 20 червня 1933 р. “Про обов'язкові поставки зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами з урожаю 1933 р. на основі закону від 19 січня 1933 р.” норми здачі зерна з гектара для одноосібників встановлювалися вдвічі більші, ніж для колгоспів. А за законом про сільськогосподарський податок на 1935 р. розмір його з одноосібного господарства встановлювався на чверть вищим, ніж для колгоспів. При цьому із збільшенням розмірів доходу різко збільшувався для одноосібника й податок. Ті, хто записувався в артіль до першого строку оплати податку, обкладалися за нормами колгоспників. В результаті переважна більшість одноосібників до кінця другої п'ятирічки або вступила в колгосп, або втратила зв'язок з сільським господарством.