Голодомор та його історія

Держава покладалася у відносинах з колгоспниками не стільки на матеріальну зацікавленість, скільки на слухняність і беззаперечне виконання директив. У трудовому процесі, як і в процесі управлінської діяльності, насаджувалася психологія “гвинтика”. Уже вказувалося вище, що постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 5 липня 1932 р. “Про збиральну кампанію 1932 р.” була першою “технологічною” постановою, в якій диктувався обов'язковий для виконавців порядок дій на живих з метою усунення втрат урожаю.

В 1932-1933 рр. доля випробовувала селянство та владу на витривалість. Остання ж руками самих трударів, вміло розпалюючи соціальну ненависть у доведеному до відчаю голодуванням селянстві, впевнено через колосальні втрати прямувала до наміченої мети. Глибоко патріархальне на своєю ментальністю селянство на той час вже було „готове” до чергового етапу більшовицької „шокової терапії”, спрямованої на докорінну переорієнтацію основоположних світоглядних орієнтирів. Віками усталені шаблони общинного самозахисту не спрацьовували, як раніше. Випадки кругової поруки, як способу самозахисту селянських спільнот в умовах хлібозаготівель, влада спромоглася ефективно викривати вже в другій половині 1932 р. Зворотна реакція державної машини на такі випадки, як показано вище, була не менш жорстокою й цинічною, аніж дії монголо-татарських збирачів ясиру. Те, що ворог, з яким вони мають справу, значно сильніший за іноземну навалу, селянство потроху починало усвідомлювати. Сила цього ворога крилася в його вкоріненості в самому народі: його не можна було, змовившись миром, обдурити; йому не можна було замилити очі; для нього не існувало мовних кордонів; йому ставало все відомим, і наслідки були катастрофічними. З таким ворогом селянство ще не мало справи, отож тактика поводження залишалася стандартною.

Селяни демонстрували зовнішню приязність до уповноважених, удавали, що радіють їхньому приходу, але обличчя (й перш за все очі) видавали ненависть. Питаючи про проблеми голодуючих, уповноважені втлумачували, що кардинальне покращення становища можливе тільки за умови вступу в колгосп. В розпал голодомору влада частіше застосовувала метод батога й пряника, суттєво видозмінилася технологія агітації за колективізацію. І село не витримало, оскільки наприкінці страшної зими 1932-1933 рр. його опорний ресурс вичерпався. Перед обличчям невідворотної голодної смерті селяни зробили свій вибір -- життя в колгоспній неволі.

Навесні 1933 р., ями, що розкривалися, вже не реквізувалися, а спрямовувалися в насіннєві фонди. Переважна більшість місцевого та республіканського керівництва ставилася до селян утилітарно, без сентиментів, -- наближалася засівна, вцілілі селяни не мали сил працювати в полі, наступного року Кремль знов мав спустити фіксовані плани хлібозаготівель, звідки б їх брав республіканський провід, якби дав померти решті селян? Вихід був один -- вивести всіх дистрофіків у поле.

В поле пішли всі: і діти і дорослі, пішли з тієї простої причини, що в полі стояли колгоспні казани -- там годували. Про те, яких форм набула ця кампанія, можна скласти уявлення з постанови Дніпропетровського обкому та облвиконкому „Про організацію громадського харчування на час весняних польових робіт” -- універ-сальної в своєму цинізмі. Вона демонструвала прагматичне ставлення влади до проблеми Голодомору, як такої. Отримавши харчі, обласне керівництво не заходилося рятувати населення, воно назвало практику годування всіх їдців помилковою (!) і наголосило -- можна годувати лише тих, хто стає до праці (!).

Алгоритм діяльності районних органів влади регламентований гранично чітко:

- годувати тільки тих, хто працює в полі;

- управам колгоспів відпускати продукти головно для приварку -- картоплю, капусту, моркву, пшоно і частково жири;

- організувати збирання продуктів для громадського харчування;

- забити потрібну мінімальну кількість худоби і готувати нею тільки бригади, що добре працюють;

- хліб видавати на трудодні винятково борошном, а не печеним хлібом;

- як виключення печений хліб видавати працівникам МТС;

- не допускати зрівнялівки, стимулювати передовиків;

- „позбавляти громадського харчування тих колгоспників, що запізнюються на роботу, не виконують норм виробітку і безгосподарно ставляться до коней, реманенту тощо”За темпи. (Додаток до райгазети „ДК”, Молочанське). -- 1933. -- 20 березня..

Більшовицька настанова 1918 р. „Хто не працює -- той не їсть” врешті втілюється в буквальному сенсі слова. Правління колгоспів та дирекції радгоспів отримують директиви терміново організувати громадське харчування, всім РВК дозволено організувати переробку на кустарних олійницях соняшника для забезпечення громадського харчування. У бригадах кращим громадським харчуванням (м'ясом та салом) забезпечуються ті колгоспники, які сумлінно працюють у бригаді, виконують норму, бережуть коней й реманентЗа темпи. -- 1933. -- 20 березня..

Для завершення польових робіт на село мобілізуються бригади городянВперед (Ст.-Карань). -- 1933. -- 1 октября., які, попри погане продовольче забезпечення та жахливі побутові умови, денно й уночі працюють у полі. На збір врожаю додатково відряджають групи робітників та комсомольців. 29 вересня 1933 р. Сталінський обком повідомив мобілізованих телеграфно -- через районні газети (!) про те, що вони лишатимуться на селі до 10 жовтняВперед. (Ст.-Карань). -- 1933. -- 29 сентября.. Селяни, зокрема, грецькі -- навпаки -- не квапляться, кажучи „навіщо поспішати, все одно, якщо зберемо416

хліб, його в нас відберуть”. Сількор під псевдо „Свій” пише, що членів бригади часто застають у полі сплячими, вони зірвали нічне (!) скиртуванняСвой. Почему вы спите? // Вперед. -- 1933. -- 1 октября.. Сількора не цікавить, що виснажені двома роками голоду люди були неспроможні працювати ударними темпами. Навіть традиційно працьовиті німці в колгоспах втрачають свої трудові навички: в артілі „Тельмана” поряд з колгоспниками, які лише за місяць роботи мали 31 трудодень, були й такі, що за весь рік нагромадили від 7 до 27 трудоднівЗимба. В бригаде прорыв // Вперед. -- 1933. -- 13 серпня..

Післяголодна руїна по донецьких селах має ті ж відразливі прикмети, що й усюди: за 17 днів до навчального року Старо- Каранська семирічка стоїть пусткою. „Гнітюче враження при вході до семирічки справляють розкидані по двору просто неба, напів- зруйновані парти, а всередині -- почорнілі від кіптяви й пилу класні стіни”. Школа має тільки 30% підручників, російські групи -- 20%, що ж до урумських груп -- їхні підручники „застрягли” в Кримському держвидавництві Ант. Челпанов, Ив. Грымко. Ремонт школы -- в текущих делах... // Вперед. -- 1933. -- 13 серпня.. По школах інших меншин картина не привабливіша: відсутнє опалення, нема гарячих сніданків, діти часто пропускають школуВзяться за быт школ // Вперед. -- 1933. -- 28 декабря.. Поза інформаційним полем радянської преси лишилася та обставина, що восени 1933 р. сільські школи не дорахувалися величезної частки своїх колишніх учнів. Однак, живі ще не мають можливості вчитися, право на освіту залишається фікцією. Піонери в середині вересня активно „буксують” відсталі артілі, працюючи пліч-о-пліч з дорослими. 14 вересня 1933 р. 30 піонерів зібрали в копиці хліб з 35 га. Не в кращому становищі перебувають студенти. Так, наприкінці 1933 р. преса повідомляла, що студенти Ст.-Гнатівського (грецького) агротехнікуму не отримують стипендії, внаслідок чого не спроможні полагодити взуття, купити зошита для конспектів, фактично -- злидарюютьВперед. -- 1933. -- 28 декабря..

Колгоспники ще глибоко деморалізовані, крадуть суспільне сіно для топки хат. Ще існує жорсткий розподіл харчів. 6 кг борошна -- велика цінність, представник від РНК (!) Кадніков витребував цю недосяжну розкіш для себе у заготконторі й зник в невідомому напрямку, про що до газети відразу написав робкор Громов, вимагаючи притягнення службовця до партійної відповідальностіГромов. Вы -- Деменков и Кадников, нарушаете решение партии // Вперед. -- 1933. -- 27 сентября..Оприлюднення в пресі доносів на всіх і вся (вони розглядалися як здорова самокритика) з закликами притягти звинувачених до адміністративної , партійної та кримінальної відповідальності, матеріалів карних справ і вироків , а також зведень по наслідках партчистки перетворюється на основний метод доведення свідомості деморалізованого селянства до потрібної кондиції. Приміром, 24 вересня 1933 р. відбулися партійні збори, присвячені партчистці в комуні „Сталіна” (Ст.-Каранський район). Реакція партійців була типовою (по суті інтернаціонального осередку, в якому були греки, німці, росіяни, євреї та українці): люди брали на себе підвищені (загалом нереальні) зобов'язання, аби тільки не підставити себе під удар. Фельдшер Бешевлі заявив: „Я не знаю, товарищи, почему так холодком относятся и терпят такое прорывное положение. Я с завтрашнего дня закрываю амбулаторию, выхожу на степь и даю обязательство заскирдовать вручную до 1-Х 7 га и, кому я нужен буду по медчасти, там в степи окажу помощь, и так же вызываю всех коммунистов, комсомольцев и коммунаров”. Наслідуючи приклад фельдшера-ударника, комсомолець-листоноша Куксенко обіцяв за- скирдувати 7 га, секретар партосередку Бутулімов -- 10 га, Соловой з жінкою -- 16 га, безпартійний Панченко разом з родиною -- 25 га, ударник 5-ї бригади Екштейн -- 15 га, завшколою Грушко з учнями (!) обіцяв 80 га загребти й зібрати колосків з площі в 50 га, голова сільради Герег та Онопка взяли по 10 га, секретар комсомольського осередку Шиян -- 8 га. Загалом, в індивідуальному порядку зобов'язалися заскирдувати 299 га, згребти та зібрати колосків з площі в 50 га. 44 „штурмовика збиральної” обіцяли також завербувати по 7 комунарів і добитися від останніх (!) прийняти на себе таку ж норму (!) Див., приміром: Черман Н., Румянцева А. Инвентарь “хранят” под снегом // Вперед. -- 1933. -- 26 декабря. Для ілюстрації: “Заступник же Зотова, Солодькова, активно захищала куркулів, видавала розкуркуленим бідняцькі довідки, за що брала хабарі. З куркульки Бондаревої Віри взяла за довідку: барахла, взуття, риби й курей на 100 руб. Розкуркуленим -- куркулям Єрмолаєвим: Єгору, Григорію, Василю та Миколі видала бідняцькі довідки, з ними по ночах пиячила. При обшуці у Солодькової виявлено готових бланків з печатками, де вона виготовляла довідки, що їх писала її донька, яка закінчила семирічку, і підробляла підпис секретаря сільради”. -- А.М. Привлекаются к уголовной ответственности // Вперед. -- 1933. -- 29 сентября. К. Фодлаш. Чистка партии поднимает ударничество. На решения пленумов отвечают взятием конкретных обязательств // Вперед. -- 1933. -- 29 сентября..

Наприкінці 1933 р. преса рясніла звітами з судових процесів: „Гнів та ненависть робітничих і колгоспних мас, караючу руку пролетарської диктатури повернути проти шкідників, білогвардійців, крадіїв, торговців в Ст.-Каранській райспоживспілці. Білогвардійці, крадії та шкідникі упіймані. Класові вороги, дармоїди обкрадали робочих та колгоспників”¹ Вперед. -- 1933. -- 28 декабря.. До масового психозу ще далеко, але його симптоми ставали все більш наочними.

Нарешті збулося...

Сталося те, про що селяни марили попри всі жахіття напівголодного і голодного існування -- Голодомор відступив. Скасування хлібних карток показало, що сфера розподілу розучилася працювати в системі товарно-грошових відносин, мережа торгівельних установ практично перестала існувати. Про проблеми, які постали на той час перед місцевими властями, йдеться в бесіді з завідувачем райвнуторгу Старо-Каранського району Зінченком. З інтерв'ю дізнаємося, що на момент скасування карткової системи на централізованому постачанні перебувало 2 409 осіб, децентралізованому -- 562 особи. Про те, якою мірою вона відповідала реальним споживчим потребам населення можна скласти уявлення, зважаючи на загальну кількість населення. На 1 січня 1930 р. населення району становило 33 338 осіб. Тільки в районному центрі -- с. Стара Карань мешкало 4 217 осіб. Згідно з відомостями на 1 січня 1933 р.Подаючи відомості на початок 1933 р., радянська газета намагалася камуфлювати страшні наслідки Голодомору в районі. Однак, і в цьому вигляді вони вражають. людність району становила 14 722 осіб -- майже удвічі менше за 1930 р.(!)

Після скасування карток за попередніми підрахунками кількість споживачів мала зрости до 6 471 особи. Щоденне споживання в грудні 1933 р. по Ст.-Каранському району дорівнювалося 1 тонні хліба, з 1 січня 1934 р. воно мало збільшитися до 2 тонн зерна, 1 тонни борошна, 1 тонни зернофуражу та крупи. Натомість єдина пекарня райпотребспілки була спроможна випікати лише 1 800 кг хліба. Для задоволення потреб населення запланували відкрити дві пекарні. Перед пекарями поставали нові завдання: „підвищити продуктивність в роботі, максимум уваги приділити якості, навчитися випікати нові найкращі сорти хліба” Готовимся к широкой продаже хлеба, муки и крупы (Беседа с заведующим райвнуторга тов. Зинченком) // Вперед. -- 1934. -- 15 декабря.. Тоді, як пекарі мали наново вчитися випікати якісний хліб, хтось мав його реалізовувати. Торговельна мережа практично була зруйнована: на всю Карань з населенням близько 4 тис. осіб діяв один (!) хлібний ларьок. Згідно з планами районної споживчої спілки з 1 січня 1935 р. мали запрацю-вати магазин з продажу борошна та фуражу, магазин з продажу готового хлібу, а також кондитерський (!) магазин. Хлібний магазин планували відкрити в с. Ст. Гнатівка, в решті сіл району мали запрацювати магазини з продажу борошна та фуражу. Для роботи в торговельних точках РК ЛКСМУ зобов'язався виділити 5 кращих комсомольців, які мали пройти підготовку на спеціальних курсах .

Життя продовжувалося...

Размещено на Allbest.ru