Діалектна лексика у творчості письменників Сумщини

І.Г.Матвіяс за матеріалами АУМ провів умовну межу по лінії Володимир-Волинський - Луцьк - Рівне - Новоград-Волинський - Київ - Прилуки - Конотоп - по р. Сейм, зауваживши при цьому, що перехідна зона прослідковується як на північ, так і на південь від неї, а загалом територія власне північного наріччя поступово звужується [58, с.33-34].

Приблизно в цих же ареалах корелюються північні і південні говори С. П.Бевзенком [2].

Владислав Михайленко в досить широкому пасмі ізоглос, синтезованому за даними АУМ, акцентував, з однієї сторони, на тих, «які не творять широкої вібраційної зони ...» і «переважно пролягають по лінії Фастів -- Васильків -- Переяслав-Хмельницький Київської обл. -- Прилуки Чернігівської обл. -- Конотоп Сумської обл. -- і далі по річці Сейм до межі з російською мовою», та на тих, які на межі північного і південно-східного наріч утворюють широку зону перехідних говірок (так звану смугу вібрації)», дійшовши висновку, що «за даними фонетичного розділу «Атласу української мови» протяжність зон вібрацій північного і південно-східного наріч сягає від 120 кілометрів на Правобережжі до 340 кілометрів на Лівобережжі, а «критерієм розмежування північного і південно-східного наріч є відмінності в рефлексації *о, *е в новозакритих складах, *м, *к, давніх *ы, *и (і)» [61, с.373-379].

Належної уваги заслуговують дослідження, присвячені історії та проблемам контактування східнополіського діалекту з південно-східним наріччям чи окремими його говорами за принципом погляду зі сторони - через призму становлення та окреслення зовнішніх меж останнього.

Так, Петро Бузук у праці «Діялектологічний нарис Полтавщини» [4], протиставляючи полтавські говірки говіркам «північного типу, що в них замість е, о з'являються так звані дифтонги або монофтонги не типу і», а ще більше акцентуючи, слідом за В.Ганцовим, на «залежність рефлексації е, о від наголосу», оскільки «межі цих обох фактів не збігаються», і характеризуючи цю ознаку за «важливішу рису північних говірок» [4, с.162-163], відзначив, що ізоглоси цих (та ряду інших) діалектних явищ проходять «приблизно в тому ж напрямі, що в ньому провів межу між перехідними говірками та південно-українськими Ганцов на своїй діялектологічній мапі України» [4, с.195].

У цьому зв'язку та в плані поповнення реєстру говірок, перехідних між власне східнополіськими та південно-східними, вартими уваги є й пасма ізоглос, виділені іншими дослідниками.

Зокрема, дослідниця середньонаддніпрянського діалекту Ганна Мартинова виокремлює на базі фонетико-фонологічного матеріалу північну межу середньонаддніпрянських говірок по лінії «східніше Білої Церкви - далі на південь по р. Росі - Миронівка Миронівського району -- північніше Канева -- південніше Переяслава-Хмельницького -- далі в напрямку на Лубни до р. Сули», підкреслюючи при цьому, що «частина ізоглос пролягає північніше зазначеної лінії, де функціонують говірки із сукупністю рис північного наріччя» [53, с.21]. Аналіз же ізоглос лексико-семантичних явищ засвідчив, що «ареали північно-східної групи говірок правобережної Черкащини...» виділяються ізоглосами, «що перетинають східну зону по горизонталі і розташовані ступінчато в напрямку з півночі на південь», концентруючись «в основному у нижній течії річок Росі та Вільшанки і в верхів'ї річки Гнилий Тікіч» [53, с.67]. Серед лексем, поширених у північно-східній групі досліджуваних середньонаддніпрянських говірок, вона виділила також ряд лексем, «відомих іншим діалектам, зокрема поліським» [53, с.368].

Дослідниця припускає, що «полісько-середньонаддніпрянські ізоглоси є свідченням тривалих контактів говірок суміжних регіонів», однак вважає, що говорити про північноукраїнську основу середньонаддніпрянського діалекту не варто, оскільки «більшість проаналізованих лексем належить до інтердіалектних» [53, с.368 ].

Західна межа східнополіського діалекту проходить по Дніпру. Вона стабільна й виразна у дослідників північного наріччя чи окремих сусідніх (східно- та середньополіського) діалектів. На розв'язання питань виділення та внутрішньої диференціації східного Полісся було спрямовано й ряд інших праць дослідників минулого (XX) століття, наукові розвідки сучасних дослідників.

Питанням групування говорів займався І.М.Вагилевич. На його думку, в українській мові виділяються галицьке і київське наріччя, які розмежовуються ріками Серет і Буг. Умовно визначається ще карпатське наріччя, яке, за наявності в ньому особливостей галицького і київського наріч, характеризується домішками з сусідніх мов.

Заслуговує на увагу класифікація українських говорів академіка Агатангела Юхимовича Кримського (1871-1942), який поділив говори на два наріччя: західне і східне. Він робить спробу об'єднати всі українські говори у дві великі групи: західномалоруську та східномалоруську. У своїй праці «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася» (1922) А.Ю.Кримський намагається обґрунтувати свою схему групування українських говорів і подати характерні ознаки кожної з двох основних груп. [78, с.260-261].

Спроба групування українських говорів А.Ю.Кримського не знайшла прихильників серед діалектологів та істориків української мови. В основу класифікації він поклав переважно лексичні, фонетичні, менше - морфологічні особливості.

Отже, проблемами діалектології як мовознавчої дисципліни, класифікацією українських наріч, говорів займалися багато відомих українських лінгвістів, які внесли вагомий внесок у розвиток цієї лінгвістичної науки.

1.2 Відомості про східнополіські (лівобережнополіські) говірки

Східнополіський говір - архаїчний діалект північного наріччя, що об'єднує групу українських говірок у північних районах Київської, Чернігівської та Сумської областей України, північній частині Брянської області Росії, в окремих районах Курської, Бєлгородської, Воронізької областей Росії. [Додаток А]. Межує на півдні з середньонаддніпрянським говором по лінії Київ-Прилуки-Конотоп і далі по річці Сейм до межі з російськими говірками.

Північна межа невиразна, проходить трохи на південь від державного кордону між Україною та Білоруссю. На півночі Чернігівської області і на крайньому північному кордоні Сумської області є групи говірок з білоруською діалектною основою.

Межа між східнополіським і середньополіським говорами пролягає в основному по Дніпру. По цій лінії проходила межа між Чернігівським і Київським воєводством, з середини ХVІІ ст. і до кінця ХVІІІ ст. Дніпро був державним кордоном між Росією і Польщею. Дослідники вважають, що найважливішим чинником є те, що Дніпро був природним кордоном між давніми етнічними групами східних слов'ян, що в основі східнополіського говору лежить мова давньоруського племені сіверян, основою середньополіського говору виступає мова полян і древлян.

Східнополіський говір зберігає багато реліктових форм. Цей говір не становить однотипного утворення, а за рядом діалектних явищ членується на окремі групи говірок, які межують з говірками південно-східного наріччя і постали внаслідок міждіалектної інтерференції. Північна група говірок охоплює говірки на північ від лінії річки Дніпро - гирло р. Снов через Чернігів і далі крайні північні говірки східнополіського говору пояснюються взаємодією з білоруськими говірками. Осібно стоять крайні східні говірки східнополіського говору, специфіка яких зумовлена не лише географічним положенням, а й міграційними процесами, що відбувалися на цій території [78, с.622].

Дослідники виділяють такі основні особливості східнополіських говірок:

1) східнополіські говори зберігають дифтонги на місці етимологічних [о], [е] та [e]: [вуол], [діед];

2) для значної частини характерне акання [галавб], [вадб];

3) у більшості говірок диференціація фонем [е], [и] не залежна від наголосу;

4) наявність реліктів етимологічного [і] в північно-західній частині східнополіського говору;

5) втрата [?????j] на стику префіксальної й кореневої морфем [виґшла];

6) релікти давньої м'якості губних приголосних та ч' в частині східнополіського говору;

7) ослаблення фонеми ф і заступлення її х чи хв [хутбол], [хвбра];

8) збереження дзвінкості кінцевих приголосних (зуб, кров);

9) наявність аферези [доднуйі];

10) закінчення у в давальному відмінку іменників чоловічого і середнього родів однини ( д бд'к^о у, се^илу?);

11) паралелізм іменних форм в орудному відмінку [рукуйу] - [рукой]);

12) займенники ІІІ особи однини в непрямих відмінках виступає без початкового н (до її);

13) наявність усічених форм [дубри], [стариґ];

14) інфінітивний суфікс -ть при дієслівних основах на голосний [бит'];

15) складена форма майбутнього часу [буду робит'];

16) вживання сполучника да, дак у єднальній та протиставній функціях 78, с.622.

Найголовніші риси північних говірок такі:

- перехід ненаголошеного е в а після м'яких і стверділих приголосних ( о?с'е^ан', о?с'а? н', с'а?^ел^оо, с'е?^ал^оо, жа?н'і??ц:а);

- вияв фонем и як і після м'яких приголосних або як и(и^і) після твердих приголосних; рефлекси давнього і після губних: і (в'і?лк'і), і^и (м'і?^или^е), и^і (би?^іт') - у решти східнополіських говірок и (ви?лки, ми?ли^е, би?ти^е);

- відповідник ненаголошеного e в дієслові цілувати: а (цалу?ват');

- м'якість приголосних перед голосними переднього ряду (с'і?н'і, т'і?х^оо, о? д'і?н, з'е^ал'е?ни^еi, м'е^ан'е?);

- м'якість з в іменнику з'а? з'у?? л' ?а, з'е зу?? л' ?а;

- протетичний й в займеннику йон (йун, йуон) - «він»;

- збірні форми іменників типу с'е^и л' ?а?н':е^и;

- називний відмінок однини прикметників і займенників середнього роду на -ойе ([малойе], [тойе]);

- збереження основ на г, к у крайніх членах дієслівної парадигми: ст'е^и р'е^и гу?, п'е^и ку?;

- І особа множини теперішнього часу дієслів І дієвідміни на -ом (н'е^и со?м);

- прийменник са? «зі» ([са мно?йу]).

Крайні східні говірки (на схід від лінії Шостка - Кролевець) мають такі основні риси:

- початковий голосний в іменнику Явдоха: і (Йе^и ўд^оо?ха), а (Йаўд^оо?ха);

- рефлекс ненаголошеного к в іменнику місяць: і (м'і?с'іц') - у решті е (м'і?с'е^иц'), а (м'і?с' ?ац');

- рефлекс ненаголошеного к: и (ри?бий, запри?жу, пами?ть);

- рефлекс ненаголошеного к в числівникових формах на -дцять: и (двана?ц':и^е т') - у решті говірок е (двана?ц':ет'), а (двана?ц':а? т');

- нейтралізація ненаголошених и - е: (се^и ло?, о?зе^иро);

- фонемна структура іменника шворінь шву?ре^ин';

- форми І особи однини теперішнього часу дієслів ІІ дієвідміни з основою на д, с: х^оо?д'у?, во?д'у?, сид' ?у?, к^о о?с'? у?, пр^о о? с' ?у?;

- ІІІ особа множини теперішнього часу дієслів ІІ дієвідміни на -ут' (х^о о?? д' ?у? т');

- «селезень» - [у?так], «клуня» - [пун'а], вигуки, якими кличуть гусей: [т'ег-т'ег]. 57, с.38.

Цікавими і цінними для нас є говірки північних районів Сумської області, які належать до північноукраїнського діалектного масиву. Незважаючи на різноманітний характер територіальних говірок Сумщини, лексичний склад їх у своїй основі спільний зі словниковим складом української загальнонародної мови. Говіркам обох масивів Сумщини однаковою мірою властиві також лексеми, які або зовсім не відомі українській літературній мові, або відрізняються своїм значенням, фонетичною будовою чи морфологічними формами.

Основну масу слів становлять територіальні діалектні лексеми, що є синонімами до відповідних слів: 1) слів літературної мови: хабара - комірка в сінях; 2) семантичні діалектизми-омоніми до відповідних літературних слів.

Досить важливим є питання рефлексації етимологічних |о| та |е|. Про складний і тривалий процес їх переходу в фонему | і | в закритому складі свідчить наявність у відповідній позиції дифтонгів іе, уо, уи та інших, що мають місце в живому мовленні носіїв східнополіських говірок (піеч, нуоч, вуоз, вуиз, звуор, куонь, куинь, друизд, привуиз і под.).

Ці говірки зберігають також і етимологічний звук і (вішня, містє, людіна, вуліца, свіння), з чого можна зробити припущення, що вони колись перебували в межах тих давньоруських говорів, у яких і артикулювався як високий і закритий передній звук.

Отже, в діалектологію як науку, яка почала розвиватися у 80-х роках ХVІІІ ст., зробили великий внесок багато відомих мовознавців (Шафонський О., Максимович М., Вагилевич І., Потебня О. та інші), які намагалися класифікувати українські говори. Також різні дослідники намагалися виділити основні особливості східнополіських говірок.

Розділ 2. Характеристика діалектної лексики у творчості письменників Сумщини

2.1 Фонетичні і граматичні особливості діалектної лексики у творчості письменників Сумщини

Предметом нашого дослідження є діалектна лексика письменників Сумщини, а саме у творчості Миколи Гриценка, Остапа Вишні та Степана Васильченка. Тому коротко зупинимося на життєвому та творчому шляхах письменників.

Гриценко Микола Семенович (9.05.1962, с. Тимченки Недригайлівського району) - поет, прозаїк, член спілки письменників України (1993).

Навчався в Козелянській середній школі. Закінчив 1984 р. факультет журналістики Київського університету. Працював з 1986 року на обласному радіо, телебаченні, представником Національної Ради України з питань телебачення та радіомовлення в Сумської області

Перші вірші опубліковано в київській газеті «Молода гвардія» (1983). Друкувався в альманахах «Вітрила», «Слобожанщина»; журналах «Дніпро», «Березіль».

Переможець міжнародного Конкурсу «Гранослов-93». Організатор мистецького центру «Собор» (м. Суми, 1998)

Твори: Довго кували зозулі: Оповідання. - К., 1992; На тім'ячку солодкої землі…:Поезія. - Суми, 1993; Самар: Повісті, новели, публіцистика. - Суми, 1998.

Остап Вишня -- видатний український письменник-сатирик і гуморист. Павло Михайлович Губенко (справжнє ім'я письменника) народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва Охтирського району Сумської області в багатодітній родині управителя панського маєтку. 1907 року закінчив Київську військово-фельдшерську школу. 3 1917 року навчався в Київському університеті, який через події революції 1917 р. та громадянської війни так і не закінчив.

Друкуватися почав у Кам'янці-Подільському, який у 1919-1920 рр. був тимчасовою столицею Української Народної Республіки. З перших публікацій (більшість яких не збереглася) відомі фейлетони «Демократичні реформи Денікіна» в газеті «Трудова громада» за підписом «П. Грунський» та «Казка (про красногвардєйця)» у сатиричному журналі «Реп'яхи», підписана «П. Михайлович». У цьому фейлетоні розповідається про те, як не придатний ні до якого діла бовдур пристає до погромників і бандитів, а коли набирається там «досвіду», то сам Ленін благословляє його до лав червоногвардійців.

Після поразки УНР Остап Вишня був заарештований ЧК і спроваджений до Харкова на слідство. Із в'язниці його визволив у квітні 1921 р. В. Еллан-Блакитний і запропонував роботу перекладача в газеті «Вісті ВУЦВК». З того ж року письменник почав друкуватися в «Селянській правді» під псевдонімом Остап Вишня. У 1920 -- 1930-х рр. видав збірки «Діли небесні» (1923), «Вишневі усмішки (сільські)» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні» (1927), «Вишневі усмішки літературні» (1927), «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Вишневі усмішки закордонні» (1930) та інші.

26 грудня 1933 р. Остап Вишня за звинуваченнями в політичному тероризмі був заарештований і засуджений до розстрілу. Вирок було замінено десятирічним ув'язненням у таборах. Всі твори Остапа Вишні підлягали вилученню з книготорговельної мережі та бібліотек загального користування.

Після несподіваного звільнення 3 грудня 1943 року Остап Вишня був змушений писати памфлети, спрямовані проти збройної боротьби УПА на Західній Україні («Українсько-німецька націоналістична самостійна дірка», «Самостійний смітник» тощо). Письменника навіть змусили заперечити факт власного ув'язнення у творі «Великомученик Остап Вишня».

У повоєнний період виходили книжки «Весна-красна» (1949), «Вишневі усмішки» (1950), «Мудрість колгоспна» (1950), «Отак і пишу» (1954), «Великі ростіть!» (1955). Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 у Києві, похований на Байковому кладовищі. Вже після смерті письменника було упорядковано та видано цикл «Мисливські усмішки» (1958) та щоденникові записи «Думи мої, думи мої…».

Степан Васильович Панасенко (справжнє прізвище Степана Васильченка) народився 27 грудня 1878 р. у м. Ічні на Чернігівщині в селянській родині. 1895 р. він вступив до Коростишівської семінарії, після закінчення якої вчителював на Київщині й Полтавщині. 1904 року С.Васильченко навчався у Глухівському учительському інституті, але змушений був залишити його і переїхати на Донбас, де за участь у робітничих демонстраціях 1905 р. він був заарештований. По виході 1908р. з Бахмутської тюрми С. Васильченко повернувся до Ічні і присвятив себе літературній праці. 1910 р. він переїхав до Києва, де протягом чотирьох років працював у газеті «Рада» завідувачем відділу хроніки. У роки Першої світової війни перебував на фронті.

Під час визвольних змагань українського народу 1917--1920 рр. письменник активно співпрацював із урядом УНР. Так, 1919 р. у Кам'янці-Подільському С.Васильченко написав на прохання С.Петлюри задля боротьби з антисемітськими настроями та єврейськими погромами оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Після встановлення радянської влади у 1921 р. С. Васильченко працював завідувачем дитячим будинком, а в 1922--1926 рр. -- учителем трудової школи в Києві. Помер письменник 11 серпня 1932 р.

Твори: «Мужицька арихметика» (1910), повісті «Талант» (1924). Помітне місце у творчості письменника посідає дитяча тематика («Циганка» (1910), «Волошки» (1911), «Дома» (1912), «Олив'яний перстень» (1927) та ін.) Також писав С. Васильченко п'єси («На перші гулі» (1911), «Кармелюк» (1927) та ін.), кіносценарії, фейлетони, багато перекладав. В останні роки життя письменник розпочав працю над великою повістю про життя Т. Шевченка «Широкий шлях», але встиг завершити лише першу частину «В бур'янах», у якій розповідається про дитинство поета.

Північні (поліські) райони сучасної Сумської області раніше входили до Чернігівської губернії, а за радянської влади - області. Ось чому до письменників Сумщини ми відносимо й Степана Васильченка з Ічні - Чернігівської губернії (зараз області). Слід відзначити, що С. Васильченко, О. Вишня та М. Гриценко - вихідці з територій, діалектна мова яких відноситься до поширення говірок, перехідних між північними (поліськими) і південно-східними, однак на північній (поліській) основі. Ще слід підкреслити, що мовні (діалектні) особливості, засвоєні з дитинства, зберігаються в свідомості людини протягом усього життя. Звідси й база для вживання письменником діалектизмів у своїх творах.

Усі сучасні українські наріччя (діалекти, говори, говірки) визначаються сукупністю фонетичних, граматичних і лексичних рис. Специфіка фонетичних і граматичних особливостей зумовлена не лише географічним положенням, а й міграційними процесами, що відбулися на цій території. Як відомо, східнополіський діалект української мови на півночі межує з білоруською мовою, на сході - з російською. Тому можемо сказати, що у місцевих говірках східнополіського говору наявні різноманітні варіанти тих чи інших слів, зокрема «русизмів» - слово, його окреме значення, вислів, граматична форма тощо, запозичені з російської мови або утворені за її зразком. На синхронному рівні під русизмом переважно розуміють російську мовну одиницю, що перебуває за межами української літературної мови і не зафіксована її словниками, яка потрапляє спонтанно при інтерференції чи включається із стилістичною метою в українське усне або писемне мовлення.

Розрізняють русизми лексичні (фразеологічні) - російське слово, словосполучення, речення, ужиті в українському тексті: Це для Михайла - «больной мозоль». І у нас учора кончили. Сама баба, не дивлячись на те, що була «общою спасительницею», хворіла часто. А прохсоюз їй: і угля, і дров, і хату перекрив…. Короче, ми посовітувалися… [17]. Не іначе, як сидять. Якраз у час попала: сидить дочка коло столу заплакана, марна…. Ні, ні. Оставте мене, діти, тут. Помні день суботній. В нас, - кажуть, - отвєти в задачнику вирвані, так оце хочем побачити Галю та попросити. Зразу навіть трудно уявить собі. Може, споминає батька та діда, що свій вік прожили на цьому дворищі. Що, що, мій цвіточок? Коли так, од цього разу я з тобой незнакомий! Зразу навіть трудно уявити собі [7]. Скільки за ребйонка? Кінь дійствітельно прихрамує… .Альоша єдіть! Альоша, брат, розумнєй, од усєх! Не знайдьош, брат! Во, гдє обкрутить! Ньо-о, лошаді! Ні, - говорить дохтур, так ніззя. Не берьоть їхня. Для ранятих зібрано, ранятим і должно буть. Полюбив всей душею дівицю, за нейо готов жисть всю й оддать. Бо все, що бог робив потім, - юринда проти перших ділов, якими він так прославивсь завжди, нині, повсякчас і на віки вічні. Хороший кінь, а больной. Нате вам оцю, дєдушка, бумажку та підіть у комфуз (комунхоз). «Понятно» то воно «понятно», та після такої заяви ще трудніше, бо виходить, що писатимеш про свій дім, про себе , значить, а як відомо, сама себе хвалить тільки гаряча каша. Об'язательно! Я сидю, чекаю: хай, думаю собі, як поснуть, тоді вже я прийму рішеніє. У соприкосновенії з ворогом був, - от і навчився. Давай згуртуємося у військове соєдінєніє, бо інакше розгром. І таки пробився в расположеніє своєї Христі. Ворухнувсь - рулі повороту ні в руках ні в ногах не действують, кабіна й увесь фюзеляж мокрі-мокрісенькі. Єсть у Ленінграді, на Невському проспекті, Анічков міст. Хіба такі страженія були, як з отими поганцями на горищі [68];

фонетичні (орфоепічні) - відхилення від нормативної вимови голосних, приголосних, інтонації під дією російської мови: Миколо, скажи матері, шо в магазін пшоно завезли… . Зате, коли Петро Семенович в «здравії і настроєнії» і білим лебедем плаває по колгоспному двору… . Ну й харашо, - думала собі Зінька - харашо, шо не взнав. От уже точно, шо - «студєнт». Сєтка - в кармані. …або бінзіну в його не буде, або шохвер заболів…. Бо у кажного отут сховано лєктричество [17]. За штахетом в палісадніку я побачив сивого діда з довгим на голові волоссям. Схвильований і радісний, глибоко одчуваючи вагу моменту, він стояв коло «діда» і складав урочисте обіщання товариству на вірність. Так і дольжно буть. Безпремінно напишу, тільки і ви ж пишіть [7]. Руб поставиш, два возмьош! Пішли в совіщательну. Та, чоловіче божий, війна - це моє рідне дєло [68];

акцентологічні - відхилення від нормативного українського наголосу під дією російської мови: … а от шо скоро вусімдесят стукне - страшнувато…;

словотвірні - заміна елементів української словотвірної системи відповідними російськими: «Тьотко Мошенська, тьотко Мошенська». … а прийде до діла, жалько їй старої печі. Свайба йдьоть! Дуже вже любили Іван з Віркою у всьому буть «луччими» і «первими». То одна, то друга пари раптово зупинялися, мов прислухаючись до своїх «суперниць» - в кого «лучче» получається і «перогодя» продовжували ще з більшим запалом [17]. Люди добрі! - кричав він, стоячи на возі, - слухайте, люди: помоліться за мою грєшну душу і прощайте навік! Желізом на даху! Катря жагуче, з пристрастю тулить його до себе, картаючи себе, докоряючи і зарікаючись, що вона більше ніколи-ніколи не буде кидати дитину саму на уліці. Оце вам учениця - глядіть не обіжайте! Воблий вигрівав проти огню спину, а мені огонь бив спину. Чистий актьор! [7]. Бо все, що бог робив потім, - юринда проти перших ділов, якими він так прославивсь завжди, нині, повсякчас і на віки вічні. І вся ця гадюка строката, ця стрічка барвиста, переїхавши через Псьол, розмивається на майдані, перемішується з тим, що вже отаборились, і кричить і коням, і волам, і коровам. Завертай, всьо пропйом! Щоб усьо при мені поїли! [68].

Русизми можуть використовуватись як стилістичний засіб передачі макаронічної мови ( Бо Барабошка зна, що таке на Самарі «почьот і уваженіє» і як «бистро його можна потерять»; « Чи та - што була та не давала Богу молиться, чи німецька власть, што двері до храму Божого одкрила? »; «Энто вы ко мне, што ли?» [17]. Берегись! Альоша єдіть! Альоша всіх подавить, бо Альоша, брат, на всю округу баришник! Альоша, брат, культурний баришник!.. Альоша, брат, розумнєй од усєх! Ану, найди розумнішого від мене! Ага! Не знайдьош, брат! Альоша всіх обкрутить! Во, гдє обкрутить! [7]).

Несвідоме змішування українських і російських мовних форм, так званий суржик, негативно позначається на культурі української і російської мов. З цим потрібно боротися шляхом підвищення рівня викладання мови в навчальних закладах, пропаганди мовних знань.

Також східнополіський говір межує з білоруською мовою, тому можемо сказати, що в українській мові багато білорусизмів - елементи білоруської мови як запозичення в іншій мові, зокрема в українській [31, с.20].

Онде … (при цьому найчастіше називається ім'я сусіда), та він же не рівня тобі - хазяїн! «та забери ці прокляті качани! Вдавись ними!» Гаряча, швидка на язик, може намолоть такого! [17]. От що дасть Дніпрельстан для сільського нашого хазяйства [68].

У творчості письменників Сумщини прослідковуються такі фонетичні і граматичні особливості даної говірки:

1. характерне акання: Бо у кажного отут сховано лєктричество. Привіз оце Йван мій з Ромна такого ловкого партрета із блискучого матер'ялу зробленого. Хоч, бува, і пагана на вид, а вберуть у вінок - натуральна тобі квітка. Там завод ха-а-а-роший! Спочатку тих мужиків, коли ще не так багато, визбирають руками, вкидають у банку «з карасіром» [17]. За штахетом в палісадніку я побачив сивого діда з довгим на голові волоссям [7]. Ех! Да! Пашов! [68].

2. ослаблення вимови фонеми [ф] і заступання її [х] чи [хв]: «Петра Семеновича у любій хвормі должні взнать!...» Іде пізно ввечері Барабаша додому із «другом своїм хронтовиком», як і він сам - з Йосипом; … довірили вчитися на «шохвера» і дали «полуторку»,. Може, вам, бабо Хведорко? «В рясній спідниці та «кохті» молодецькій, яку вона одягає так рідко, що вже й не зна, чи перед війною, чи після війни куплена?» Хвате вже на цьому дізілі глухнуть…[17]. То ж книжка написана зовсім не для того, по їй треба вчитися арихметики, а ви казна-що витіваєте. Чи немає у вас, Василію Івановичу, якої газети або книжки!? - питав хурщик Антін монопольщика, зав'язуючи в хустину гроші за хуру [7]. А скажи ти мені, що воно ото за «шехпалка» така? Коли дивлюсь, а він під шахвою. Хвейн - пан прозивався (Фальфейн) Дохтура нема, хвершала нема [68].

3. релікти давньої м'якості губних приголосних та [ч']: Та я мов боюсь сильне колотить, шоб билля не попалить , - Забрьоха на те, - чі мені, думаєш, жалько? А людей чімало вийшло її провести, бо, кажуть, не вредна була бариня. Ну цвєнькало хвастовите таке, в пе-те-у робе… .Чі обсіялись уже? Ох, в грудях отут пече, аж розпіра [17]. Пісьма пиши, не гордуй рідними! [7].

4. збереження дзвінкості кінцевих приголосних: Посічений дріт роздирав долоні, до ліктів текла кров і лоскотала [17].

5. паралелізм іменних форм в орудному відмінку: І пішов, тримаючись однією рукой за дошки кладки, а іншой розгрібаючи ряску перед собой. … торкнувся рукой їхніх очей. … як дим над водой [17]. Це ж передо мной стелиться рідне, тепле, без краю народне море, куди мене, молодого, кличуть на боротьбу з страхіттями! Коли так, цього разу я з тобой незнакомий! [7]. Так було й зо мной. А дохтур за мной [68].

6. займенники ІІІ особи однини в непрямих відмінках виступають без початкового [н]: … а окрім Петра Семеновича ніхто не те що не вміє «оживить» оту мельницю - заходити в її боїться, щоб не привалило. Забрали тоді од її все до нитки. Але жоржини цвіли такі лише в їх [17]. Ой, дивись, щоб і тобі чого не було за його! То ж книжка написана зовсім не для того, по їй треба вчитися арихметики, а ви казна-що витіваєте. На заході червоніло небо і де-не-де по йому світилися зірки. Ближче присуваючись до його, почав він щирим голосом. Райко дивиться на його здивовано, кліпає очима. Я присунувся до його ближче [7].

7. наявність усічених форм ми можемо спостерігати на таких прикладах: … по переходці піду - все'дно ж упаду. Ну, Йване, ти, 'мать їдь. Завфермою сьодні пішов додому, як дим над водой п'янющий. Михайло, вийди на мент, тре' перебалакать. Переходь і ти, чо' боїшся? Я скікі тобі казала, шоб ти з отим здоровилом не тягався?! Всяко бува'. А в мене 'чось розлазяться. … 'кий дурак просто так загубе? Зна душа міру [17]. Їдем льодом. Не подоба мені, дочка, і одну ніч ночувати в твого ката. У неділю мав од'їздити, а в суботу од усякого клопоту, думав. Ще й двері одчиню!.. - Одчинив. Мо' колись справді сватати будем. Хто буде на менинах? Халяви маю од старих чобіт, переда дядько Микита Маломуж подарував, як я читав псалтиря. Н-не хо' [7]. А тіки за цю гребінку? Мо' й там так? А мо' воно ненадовго? Мо' сирівцю внести? Мо', десь засвербіло? Карбованців, мабуть, по надцять тепер штука... [68].

8. наявність інфінітивного суфікса -ть при дієслівній основі на голосний: … вистрелила з-за печі «бидова» Лідка, яка за життя так і не навчилась відповідно до рангу підбирать слова. Хвате вже на цьому дізілі глухнуть… . ...техніку нову отримали, ділить будуть. Вже й мордяку вмивать не хочеться. Гріх пилять [17]. Ти й читать умієш? Вирішили - днів з кілька переждать Мишка потайки в будинку. Товариші, пошамать би чого-небудь трошки! [7]. Доведеться ще вчить, а в мене без тебе вже двадцятеро. Да-а-а-а! Менш би слідувало прохать! А невістка, хоч і з дитиною, - так вона молода, а мені куди ж уже бігать! Так і дольжно буть [68].

9. фонетичні особливості місцевої говірки:

а) пом'якшена вимова [л']: Мольоко сольодке, аж нудьне... [17]. Здоровля ось зовсім катма! Катря жагуче, з пристрастю тулить його до себе, картаючи себе докорами і зарікаючись, що вона більше ніколи-ніколи не буде кидати дитину саму на уліці [7]. Так і дольжно буть [68];

б)поява звука у середині слова для полегшення вимови: Тут буде і мнясо, і сало. А то в нас радіво вже три дні не балака [17]. Дід Назар цілу авдиторію зібрав коло себе [7]. Галло! Та галло ж твоїй матері! Так отака хвороба, коли в лікаря свербить права долоня і нічим, крім десятки, тої сверблячки не спинити, зветься гапендицит! У тюрмі ізгною сукиного сина! [68].

в) пом'якшена вимова приголосних у кінці слова в іменниках множини: ... за буряками кормовими - бурякі «сахарні» [17].

10. форми І особи однини теперішнього часу дієслів ІІ дієвідміни з основою на [д], [с]: І походю! Приходю. Сидю в суді...Я сидю, чекаю: хай, думаю собі, як поснуть, тоді вже я прийму рішеніє. Та просю триста! [68].

Як ми бачимо, що у творчості письменників Сумщини, а саме у Миколи Гриценка, Степана Васильченка, Остапа Вишні представлені не всі фонетичні та граматичні особливості східнополіського діалекту. А також наявні фонетичні особливості, які не характерні для східнополіського діалекту. Є слова, утворені за зразком російської мови. Це пояснюється тим, що території зі східнополіськими говірками межують з російськомовними регіонами. Це особливо чітко прослідковується у творчості Миколи Гриценка та Остапа Вишні.

2.2 Аналіз територіальних діалектних лексем-синонімів літературних слів

Якщо не зважати на різноманітний характер територіальних говірок Сумщини, то лексичний склад їх спільний зі словниковим складом української загальнонародної мови. Але можемо сказати, що говіркам Сумщини властиві також лексеми, які невідомі українській літературній мові. Таке явище чітко прослідковується у творчості письменників Сумщини. Це можна побачити на таких прикладах при порівнянні функціонування у мовленні загальновживаних лексем і аналізованих діалектних: Він чітко все зважив, і дійшов висновку, що все буде гаразд. Він обдумав добре пропозицію, але всеодно не погодився. Обсігнувать - обдумати, все зважити [17].

Олеся дуже вимазалася шоколадом. Вони були схожі на поросяток, які люблять вимазуватися у багнюці. Обпіцьколений - дуже вимазаний, здебільшого чимось скоромним [17].

Вони поспішали, щоб не запізнитися на автобус. Спішити - людей насмішити. Ваторопка - спішка в якомусь ділі [17].

Вони швидко тікали від вовків, щоб не потрапити до них у пащу. Вони ледь втекли від злої собаки. Різати поли - тікати безповоротно [17].

Вони були сумні, бо у них не залишилось нічого. Якраз у час попала: сидить дочка коло столу заплакана, марна. Марний - сумний [7].

Дивуюся, чому так на світі стало тяжко жити. Вони дивуються всьому на світі. Чуманіти - дивуватися [7].

В їдальні принесли рахунок за обід. Рахунок у матчі був невтішний. По чарці випиймо та й уся рахуба. Рахуба - рахунок [7].

Дівчина йшла стежиною і ніжно посміхалася. Оце так дівчина, оце красуня! Оце так бадеда! Бадеда - дівчина [7].

Син залишив лише записку. Записка лежала на столі, до неї ніхто не торкався. Всю цидулку знав уже він напам'ять. Цидулка - записка [7].

Він займався сторонніми справами і ніхто на це не звертав уваги. Займайся спортом - буде краще здоров'я. Треба було наново хвируватися хазяйством. Хвируватися - займатися [7].

У селі серед хлопців були лише забіяки. Із таким лобурем, таким харцизякою! Харцизяка - забіяка [7].

Ганчірка лежала на підлозі, і всі об неї витирали ноги. На ньому була драна білизна. Дранка - драна білизна, ганчірка тощо [68].

Називайте мене просто на ім'я. Величали його Петром Івановичем. А дозвольте, - говорю, - спитати вас, як вас атитолувать? Атитолувать - величати, називати [68].

Ад'ютант його величності. Коли це входить якийсь атютант. Атютант - ад'ютант [68].

Або є лексеми, які відрізняються своїм значенням, фонетичною будовою чи морфологічними формами. Це можна прослідкувати на таких прикладах.

Вони зголодніли і вирішили трішки перекусити. Пошматкувати - трохи перекусити [17]. Товариші, пошамать би чого-небудь трошки! Пошамать - поїсти [7].

На вулиці лив дощ, і була непрохідна осіння багнюка. Бездно - непрохідна осіння багнюка «без дна» [17].

Юрба дітлахів намагалася зламати паркан. Вони завжди ходили юрбою на вечорниці. Тічка - юрба дітлахів, одержима зробити щось [17].

Теплого весняного ранку жінки прали на кладці. Переходка - кладка [17].

Сьогодні в селі помер чоловік, який намагався втопитися. Окалубився - помер недостойний чоловік [17].

Чоловіки зупинили свою роботу, щоб підгострити куси. Осьолок - брусок, щоб підгострити косу [17].

Вона заридала на весь голос. Він ревів і не міг зупинитися. Не закінчивши, хлопець заридав - зарів, не стримуючись, на увесь голос. Зарів - заревти на весь голос [7].

На порозі стояло відро, повне яблук. Вночі на порозі стояло двоє закоханих. Дяк одігнав свиню, що нюхала вже картину, глянув на дітей, що дряпались на моріжку і верещали. Моріжок - поріг [7].

Лікар обстежував дитину дуже обережно. А дохтур за мной. Дохтур - лікар [68].

На вулиці була революція. Революціонери стояли під вікнами й кричали свої гасла. Ліворуціонером мене звали. Ліворуціонер - революціонер [68].

Багато слів становлять територіальні діалектні лексеми-синоніми літературних слів. Ці лексеми є синонімами до слів літературної мови: Взагалі він був доброю людиною. Він зовсім не такий. Ну ти вооше. «Жива, - посміхаючись у вуса говорить саме собі Барабошка, - і житимеш, поки вошем і я житиму» [17].

Він знову запізнився на урок. Уп'ять ждуть. ...а всі - уп'ять, на друге тільки дерево, повсідаються і все... [17].

Він допоміг їй донести сумку. Хух! Насилу доперла... [17].

Всі ретельно обшукували місцевість. Обшук тривав недовго. Лісничі обуск на селі робили. Обуск - обшук [68].

Олена завжди співала гарно. Він завжди їй допомагає по господарству. Знаєте, баба вона всігда баба [17].

Дівчина і хлопець йшли стежиною. Дівчина сміливо підняла руку вгору, щоб дати відповідь на задане питання. Всі знали, що він був за хлопець. Он людські діти уже й гусей на пастівень поодгонили, а ти все лежиш, парудило (а коли дівчина - дівзуня) [17].

У семи господинь і хата не метена. Вона була гарною господинею. Ладно піду в драних, хай знають люди, шо тут в мене за мондя [17].

На лаві стояв глечик. Він любив відпочивати на лаві. Хіба що з тиждень ще поговорять баби на ланці [17].

Вони розповідали смішні, цікаві історії. Від цих історій вже боліла голова. Отак Галька Гаврика розносила по Самару незлі, смішні історії [17].

Вони голосно кричали на подвір'ї. Дівчина крикнула від переляку. Хіба що тихіше вже «гайкала» на курей [17].

Отже, у творчості письменників Сумщини використовуються слова, які відрізняються від загальновживаних своїм значенням, фонетичною будовою чи морфологічними формами; є слова, які мають те саме чи близьке до літературного значення; у творах часто зустрічаються слова, які невідомі українській літературній мові. Тому вони насичують творчість, роблять її цікавою, народною.

Розділ 3. Методика вивчення діалектної лексики

3.1 Аналіз навчальних програм з української мови, програм факультативних занять та підручників

У комунікативно спрямованому навчанні рідної мови одне з провідних місць посідає засвоєння відомостей з лексикології. Чим багатший і різноманітніший словник мовця, тим точніше висловлює він свої думки і краще розуміє інших людей. Збагачення активного словника учнів, удосконалення граматичної будови їхнього мовлення, опанування українського мовленнєвого етикету значною мірою може й повинно здійснюватися засобами української лексикології.

Питому українську лексику впродовж багатьох десятиліть навмисне витісняли зі сфер суспільного життя, виробництва й побутового мовлення. Наслідком цього стало недостатнє розуміння учнями самобутності рідної мови, що утруднює виховання національно свідомого громадянина.

Основним підходом до вивчення лексики є вивчення словникового запасу рідної мови з погляду стилістичного вживання та призначення слів у мовленні. Таке вивчення розділу має виразно практичне спрямування й допомагає учням оволодіти багатством рідної мови, відповідально ставитися до вибору й уживання кожного слова, розуміти його виражальні можливості, свідомо вдосконалювати свою мовленнєву культуру.

Вивчення лексики здійснюється поетапно: пропедевтичний (початкові класи), систематичне вивчення, розгляд лексичних явищ під час вивчення словотвору і граматики, функціонально-стилістичний етап. Таке засвоєння теоретичного матеріалу має суттєве значення, адже дає можливість вивчати граматику на лексичній основі, практично показувати взаємозв'язки між розділами шкільного курсу мови, вільно оперувати словом, правильно, доцільно вживати в мовленні, залежно від мети висловлювання і ситуації мовлення.

Курс української мови в початкових класах не тільки важлива складова загального змісту початкової освіти, він одночасно виступає основним засобом опанування інших шкільних дисциплін. Тому, як і для середніх і старших класів, будується за комунікативною, лінгвістичною (мовною) та лінгвокраїнознавчою змістовими лініями. А відтак набуває пропедевтичного спрямування щодо забезпечення розвитку, вдосконалення усного мовлення, формування певного кола знання про мову і мовні уміння, забезпечує мотивацію навчання рідної мови.

Усі аспекти навчання мови пронизано роботою над збагаченням словникового запасу, що однозначно передбачає елементарні лексикографічні вправляння. Так, у період "Навчання грамоти" (1 кл.) передбачається формування умінь на слух відрізняти українські слова від інших близьких мов; вибрати з-поміж 2-8 слів те, якому відповідає тлумачення, що дає вчитель.

У 2-му класі починається систематична робота над спостереженням за лексичним значенням слова, формуються вміння розподіляти слова на тематичні групи; виявляти слова, близькі та протилежні за значенням. У 3-4-х класах ця робота передбачає спостереження за значенням слів, прямим і переносним значенням, випадками багатозначності, найуживанішими омонімами (без терміна); дається термінологічне поняття про синоніми та антоніми.

Спостереження ролі зазначених понять у тексті проводяться протягом усього навчального часу початкової ланки освіти на спеціальних уроках з розвитку зв'язного усного та писемного мовлення та в межах усіх навчальних тем.

Аналіз програми для 5-11 класів (авторський колектив: Л. Скуратівський, Г. Шелехова, В. Новосьолова) показав, що на вивчення лексикології в основній школі за програмою відводиться 18 годин, в тому числі 2 години для ознайомлення з діалектизмами, термінами, жаргонізмами, що становить 11,1% від загальної кількості.

Програма передбачає ознайомлення з лексикологією у 5-му класі. Однак вивчення діалектизмів подається лише в шостому класі, для чого відводиться дві години і вивчаються групи слів за вживанням: загальновживані, діалектні слова, професійні слова (терміни), запозичені слова [72].

Основна мета навчання рідної мови (згідно нової програми для 5-12 класів за редакцією Л.В. Скуратівського) полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови - її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності. Так, авторами програми введено новий структурний елемент - внутрішньопредметні зв'язки вивчення кожної навчальної теми з фразеологією, морфологією, фонетикою, орфоепією, культурою мовлення та стилістикою, а також текстом [73, с.48]. Такими внутрішньопредметними зв'язками у цьому розділі є:

· Фонетика, орфоепія. Вимова слів іншомовного походження, передача звуків в українській мові.

· Культура мовлення і стилістика. Доречне вживання вивчених пластів лексики у власному мовленні; визначення їх ролі у текстах різних стилів.

· Текст (риторичний аспект). Удосконалення умінь і навичок дотримуватися морально-етичних норм у процесі спілкування.

Відповідно до програмових вимог, учні повинні:

- називати основні терміни розділу і знати, що вони означають;

- визначати лексичне значення слова, групи слів за значенням, походженням, уживанням у мові; стилістичну роль діалектизмів, професійних слів, термінів, архаїзмів і неологізмів у художніх та науково-публіцистичних текстах;

- доводити аргументовано приналежність слова до певної групи лексики;

- редагувати тексти з лексичними помилками;

- користуватися словниками іншомовних слів;

- уміти доречно використовувати у власному мовленні вивчені пласти лексики;

- складати висловлювання про професію з описом процесів праці; брати участь у розігруванні діалогів за певною ситуацією в офіційно-діловому стилі.

Повторення відомостей з лексикології заплановано на останньому ступені навчання під час вивчення стилістики. Так, діалектні слова вивчаються у розділі «Стилістичні засоби лексикології та фразеології», на вивчення якого відводиться 7 годин. Діалектна лексика вивчається у сукупності з побутовою, професійно-виробничою, науковою і діловою лексикою; просторічними, застарілими, запозиченими словами, неологізмами; вивчення їх стилістичних функцій.

Отже, у програмах з української мови приділяється достатньо часу для вивчення лексикології, але недостатньо годин відводиться на вивчення діалектної лексики.

Програма факультативного курсу для 7 класу загальноосвітніх навчальних закладів (укладачі О.Глазова, Ю.Кузнецов) пропонує послідовне вивчення слова як основної одиниці мови й дослідження словникового складу мови, а саме: основних типів лексичних значень слів, їх структурно-семантичних розрядів; історичних змін у лексичному складі мови; української лексики за її походженням та особливостями вживання в різних стилях мовлення. Основна мета факультативного курсу - сприяти засвоєнню учнями лексики рідної мови відповідно до норм сучасної української літературної мови, формувати вміння і навички доречно й правильно вживати слова в мовленні з урахуванням їхніх стилістичних особливостей; збагачувати словниковий запас школярів [79, с.18].

Згідно програми факультативного курсу на вивчення складу лексики сучасної літературної мови з погляду стилістичного вживання відводиться 9 годин, що становить 26,5% від загальної кількості годин (34 години, одне заняття на тиждень). Відповідно до цієї програми учень знає визначення діалектизмів, уміє користуватися словником діалектних слів, розрізняє стилістично нейтральну та стилістично марковану, розмовну і книжну лексику. Таким чином, програма факультативного курсу формує вміння і навички не лише культури мовлення, а й грамотного письма, користування лінгвістичними словниками, правильного вживання слів рідної мови з урахуванням мети і ситуації спілкування.

Можна зробити висновок, що вивченню лексиці приділяється увага не лише на уроках з рідної мови, але також і в позаурочний час, про що свідчить проаналізована нами програма факультативного курсу.

Основні засади методики вивчення лексики викладені і в шкільних підручниках. Підручники з рідної мови визначають обсяг програмового матеріалу, подають визначення різних лексичних понять, орфографічні, пунктуаційні та інші правила, містять дидактичний матеріал. У них подана система тренувальних вправ, виконання яких покликане виробити в учнів уміння і навички з тієї чи іншої теми.

Аналізуючи підручники з рідної мови, можна сказати, що вони відповідають найголовнішим дидактичним вимогам:

- відповідають програмовому матеріалу;

- побудовані за лінійним принципом, теоретичний матеріал подано чітко, доступно;

- матеріали мають значний виховний потенціал, дидактичний матеріал сприяє формуванню в учнів любові до своєї країни, її мови, вихованню кращих моральних якостей.

Система тренувальних вправ представлена досить широко. Однак майже всі завдання одноманітні і не спрямовані на всебічний розвиток учня. Вправи, які б стосувалися теми нашого дослідження, відсутні. Адже в основному використовують тексти письменників Західної України, де є велика кількість діалектизмів, на прикладах яких можна пояснити цю тему. В підручнику для 10-11 класів (Олійник О.) наявні вправи не лише репродуктивного характеру, а й творчо-пошукового, що збільшує інтерес учнів до вивчення діалектної лексики.

Наведемо деякі приклади вправ з підручників.

Так у 6-му класі подається таке завдання:

До кожного з діалектних слів доберіть із довідки відповідник. Запишіть слова парами.

І. Фамілія, кошуля, ногавиці, обіг, коц, фая.

ІІ. Порекло, мольфар, шуфля, митка, скрегулець, фашега.

Слова для довідки: І. Сім'я, сорочка, штани, кочерга, ковдра, буря.

ІІ. Прізвисько, чаклун, лопата, ганчірка, яструб, волоцюга.

Наступна вправа подібна до попередньої, але подано вже прислів'я.

Прочитайте прислів'я, замінивши діалектні слова дібраними з довідки синонімами - загальновживаними словами. Чи виграли від цього прислів'я? Чому?

1. Чужими руками добре ватри брати. 2. Файний, як лялька з болота. 3. Так пливе, як тупиця попід воду. 4. Як повна скриня, то й ми ґаздині. 5. У майстра повна тайстра.

Слова для довідки: гарний, сокира, багаття, господиня, торба.

Наприклад, у 10-му класі подано такий вид вправи.

Підготуйте виступ монолог «Давні звичаї, прикмети та традиції українського народу». Запишіть свій виступ на магнітофонну стрічку і прослухайте запис. Розпитайте у бабусь, дідусів про вашу тему, запишіть їхні розповіді. Потім порівняйте два записи. Зробіть висновок.

Отже, як ми бачимо, у підручниках подано різні види вправ: репродуктивні, творчо-пошукові тощо.

Проаналізувавши чинні програми і підручники з української мови, можна зробити висновок, що недостатньо уваги приділяється вивченню діалектизмів взагалі, процес формування всебічно розвиненої особистості вимагає творчого підходу. А для цього потрібно підвищувати мовленнєву вправність учнів, включаючи до уроку вправи, які тренують учнів правильно висловлюватися в різних ситуаціях, граматично правильно використовуючи мовні та мовленнєві одиниці.

...