"Його Світлості пану Воєнному Генерал-Губернатору Галіції": доповідна записка російського інженера про стратегічне значення окупованого соляного заводу в Дрогобичі (1914 р.)

Для здійснення державної розробки соляних промислів і розповсюдження добутої на них солі серед населення краю, промисловій адміністрації необхідно (як вказано вище) забезпечити вільний вивіз цієї солі в межах залізничних колій Галичини. Якщо б було визнано достатнім відновлення роботи на двох державних заводах в Дрогобичі та Стебнику, то ми мали б для продажу близько 72 000 пудів солі на місяць, яку доводилося б відправляти із станції в Дрогобичі чи під'їзних шляхів, розміщених із нею. Беручи до уваги середню вантажопідйомність галицьких залізничних доріг вагою у 600 пудів, для транспортування 72 000 пудів солі потрібно було б близько 120 вагони на день, що в середньому складало б 4 вагона в день. Відправка цих вагонів відбувалася б із станції в Дрогобичі у різні напрямки - до залізничних станцій більших чи менших міст Галичини. Напередодні розробки державних соляних промислів в управлінні галицькими залізничними коліями бажано було б з'ясувати /20 зв./ питання про те, чи має можливість державне управління соляними промислами розраховувати на отримання вказаної вище кількості вагонів, і який фрахт буде встановлений на цих дорогах щодо транспортування державної солі?

20 жовтня, 1914 року м. Львів

Опис дрогобицького соляного заводу укладений гірничим інженером Г. Марковським, як додаток записки. - 5 листопада 1914 р., м. Дрогобич 23 жовтня цього ж 1914 року у місті Дрогобичі мною був оглянутий державний солеварний завод. Під час візиту до цього заводу тут виконувалися роботи винятково щодо виварювання солі, при цьому лише на одній із двох наявних сковорідок. Згідно з поясненням адміністрації заводу, підприємство не працює повним ходом через недостачу коштів для оплати праці робітників і закупівлі палива, а також внаслідок переходу частини робітників до австрійського /21/ війська. Чинна адміністрація заводу і робітники становили залишок старого штату, який працював за часів австрійського управління заводом.

У місті Дрогобич солеварний завод займає доволі розлогу територію. У межах заводської території розміщені дві шахти для добування розсолу, криті будівлі із солеварними печами і складами солі, крита дерев'яна комора для зберігання добутого розсолу, хлів для зберігання кам'яного вугілля на паливо і чимало малих службових приміщень різного роду.

Стара шахта має назву “старостинське джерело” і має глибину 57 м, а при поперечному перерізі має розмір 3х4 м. Рівень розсолу у ньому утримується на глибині 12 м від забою. Зруб цієї шахти прогнив і викривився, у зв'язку із чим останнім часом ця шахта не експлуатується і потребує капітального ремонту для перекриття зрубу.

Нова шахта має назву “королівське джерело № 1” і має глибину 45 м, а в поперечному перерізі нараховує 3х4 м. Рівень розсолу в шахті в середньому становить 16 м від рівня забою, але коливається /21 зв./ залежно від кількості атмосферних опадів. Добування розсолу з обох вказаних шахт здійснювалося за допомогою штангових помп і тридюймових чавунних труб. У кожній шахті було по дві такі помпи, які приводилися в дію за допомогою балансиру. Балансир кожної шахти отримував коливальний рух від спеціально вмонтованих парових машин за допомогою дерев'яних штанг. Робота з відкачування розсолів здійснювалася тільки в денну зміну, а самого розсолу з одної шахти було достатньо для роботи двох заводських сковорідок.

Добутий розсіл мав велику міцність, а саме 32 кг солі в одному гектолітрі розсолу.

Викачаний із шахт розсіл надходив до спеціальних комор (збірників), які в Дрогобичі були виготовлені із дерева і становлять мережу ларів, укладених на цегляних фундаментах. Ці лари містяться у двох критих дерев'яних хлівах, глибина яких становить 1,8 м, а загальна площа - 150 м. Таким чином, 1 см глибини містить 15 гектолітрів розсолу. Об'єм цих збірників дорівнює /22/ близько 8-ми денному розходу солі на одній сковороді.

У заводському приміщенні поміщаються дві автономні випарні сковороди із сушильними печами та великими дерев'яними ларами для зберігання солі до моменту її просушування. Площа кожної сковороди має 10х8 = 80 квадратних метри, а їх глибина - трохи менше половини метра. Ці сковорідки вмонтовані на цегляних фундаментах, заввишки близько двох метрів, і підтримуються в камері печі декількома рядами опорних чавунних стовпів. Сковорідки склепані з котлового заліза. Над кожною сковородою міститься дерев'яний ковпак з витяжною трубою, які підвішені до стропила кришки. Під сковорідкою пічка натоплюється нафтовими форсунками розташованими з короткого боку сковороди. Через чавунні труби направлені із збірників розсіл надходить на сковорідку самотоком і безперервним струменем, який регулюється краном. Із сковорідки кристали солі вигрібаються спеціальними скребками на довгих жердинах, після чого ця сіль початково укладається на дерев'яний поміст вмонтований на одному рівні із краєм сковорідки. Тут сіль частково просихає, після чого її опускають через отвір в поміст /22 зв./ на дерев'яні лари. На ларах сіль оббивається качалками з метою надання їй необхідної щільності. З лар сіль вагонетками подається до формувальних столів, де вона формується в топки, які мають вигляд зрізаного конуса вагою в один кілограм. Після цього топки одразу переносяться в сушильні печі і викладаються у два ряди - одна над одною. У кожній камері міститься по 470 таких топок. Загалом існує 12 камер - по 4 в кожній сушильній печі. В камерах для просушування сіль залишається на термін від 4 до 6 годин. Цілі топки витягуються на зовні і подаються на склад, а розбиті об лари топки перемішуються із свіжою сіллю, після чого надходять на нове формування.

Друга піч має абсолютно ідентичну із першою піччю конструкцію.

Згідно з наданою конторою заводу інформацією, робота на дрогобицькому заводі була відновлена 22 вересня 1914 року за новим стилем і за час до 5 листопада цього року було виготовлено 3 284 метричні центнери солі. До початку роботи на заводі було 710 центнерів солі, а загалом - 4024 центнери. За цей час було забраковано 80 центнерів, продано - 3399 центнерів 59 кілограм, безкоштовно видано для російських військ - 154 центнери 57 кілограм, /23/ нез'ясовані витрати - 16,07 кілограм, під час безпорядків 29 жовтня³⁹ за новим стилем було пограбовано - 77 центнерів 59 кілограм, а повернено на переробку в завод - 80 центнерів. Загалом витрачено 3727 центнерів 92 кілограма солі, а станом на 5 листопада в наявному залишку зберігалося - 216 центнерів 8 кіло- грам, тобто 1296 пудів, не враховуючи сіль, яка знаходилася на ларах.

Від 29 вересня до 5 листопада 1914 р. нового стилю за продані 3399 метричних центнерів 69 кілограм ціною по 18 галерів за кілограм було виручено 61 194 корони 42 галера. Окрім цього, різноманітний дохід складав 479 корон 10 галерів. З цієї суми на заробітну плату робітникам та службовцям було витрачено 13 017 корон 10 гале- рів, сім'ям робітників, які пішли воювати у австрійську армію - 4 791 корону 44 галери, на закупівлю нафтового палива - 5579 корон 95 галерів, магістрату міста Дрогобича видано - 32 210 корон, а на інші різні витрати - 1753 корони 74 галера. Загалом витрачено 57 352 корони 23 галери, а в наявності залишилося 4321 корону 29 галерів.

Із наведених статей видатків бачимо, що велику частку сум завод передав магістрату міста Дрогобича (39 210 корон), а також витрачено на оплату утримання /23 зв./ сімей солдат австрійської армії, які були колишніми робітниками заводу (4791 корона 44 галери). Такі статті видатків є абсолютно зайвими і не стосуються потреб заводського виробництва.

Як зазначалося вище, завод почав працювати з 22 вересня за новим стилем тобто 9-го вересня за старим стилем. З'ясовуючи питання, ким був дозволений запуск роботи на заводі, виявилося, що 5-го вересня⁴⁰ дозвіл надав інтендант Кубанської козацької дивізії капітан Белецький, який ствердив записку наступного змісту:

“Пред'явник цього документа Фердинанд Гофбауер залишений на посаді старшого в державному соляному заводі. Згідно з наказом начальника дивізії, прошу його не чіпати”.

Пізніше, 8 вересня, згідно з підписом коменданта міста Дрогобича, осавула Ткачова⁴¹, було стверджено посвідчення такого змісту:

“Згідно з наказом командира І-ї кубанської козацької дивізії, Карл Банко залишається на посаді директора державного солеварного заводу в Дрогобичі. Він зобов'язаний терміново розпочати необхідні роботи на заводі, вести грошову та матеріальну звітність /24/ в усіх справах установи і щотижнево подавати звіт у цій справі коменданту міста”.

Після цього бургомістр міста Дрогобича передав мені польськомовну копію такого документа:

“Наказ російської воєнної влади тимчасовому управлінню міста Дрогобича.

Російська воєнна влада доручає терміново привести в дію весь солеварний завод.

Видобуту сіль потрібно якомога швидше складати у чинному порядку в магазинах, призначених для цих цілей.

Доручаємо магістрату прийняти у власність та управління солеварний завод з метою виконання необхідних обов'язків.

У випадку, коли б з якихось причин виробництво солі стало неможливим, чинне управління міста зобов'язується продавати розсіл, відповідно до ціни виробленої солі один гектолітр дорівнює тридцяти топкам солі.

З російської воєнної команди в місті Дрогобич дня 29/9 - 1914. осавул Ткачов”.

Із наведених даних бачимо, що роботи на заводі /24 зв./ дійсно здійснюються з дозволу російської влади, хоча це було оформлено за доволі спрощеною процедурою. Що ж стосується порядку здійснення самих робіт з виробництва і продажу солі, а особливо порядку витрат коштів, отриманих від проданої солі, то усе це здійснюється без належного нагляду, а витрачання коштів магістратом міста Дрогобич відбувається неправильно, у чому довелося особисто переконатися при ознайомленні із даною справою.

Не торкаючись питання щодо здійснених витрат, я схильний вважати, що в майбутньому чинний порядок витрат коштів і ведення звітності заводу повинен бути серйозно змінений, а саме:

1. в подальшому, до моменту встановлення в краї гірничотехнічного нагляду за соляним промислом, про що я зазначив вище, дрогобицький солеварний завод необхідно підпорядкувати безпосередньому нагляду повітового начальника;

2. усі виручені від продажу солі кошти повинні передаватися повітовому начальнику у встановлений ним термін;

3. напередодні здійснення оплати робітникам і службовцям заводу заробітної плати /25/ , а також вилати рахунків за нафту та інші матеріали, усі рахунки повинні бути подані для огляду повітовому начальнику з метою особистого візування та дозволу на виконання цих коштів;

4. надлишок прибутку над сумою видатків щодо утримання заводу повинні щомісячно проходити через канцелярію губернатора для наступного розпорядження воєнного генерал-губернатора краю, як обіговий кошторис спрямований на розвиток і утримання державного соляного промислу в краї;

5. на дрогобицькому соляному заводі необхідно встановити постійну охорону із числа військових чинів.

Що ж стосується викладених вище роздумів з приводу організації соляної справи в краї, то отримані при огляді дрогобицького соляного заводу дані не викликають якихось сумнівів.

Гірничий інженер Г. Марковський /25 зв./

російський окупація дрогобицький сіль

Посилання

1 Лазорак Б. Дрогобицька цісарсько-королівська гімназія імені Франца Йосифа І в часі Першої світової війни (1914-1916): невідомі епізоди про “переддень” війни, російську окупацію і не тільки / Б. Лазорак, Т. Лазорак // Актуальні питання гуманітарних наук. Міжвузівський збірник наукових праць молодих учених Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. - Вип. 4. - Дрогобич: Посвіт, 2013. - С. 29-63; Лазорак Б. Парафіяльні втрати та проблема сиріт в парафіях Дрогобицького деканату в часі Першої світової війни (1916 р.) / Б. Лазорак // Тези ІІІ-ї Міжнародної науково-практичної конференції “Розвиток сучасної освіти і науки: результати, проблеми, перспективи”. - Дрогобич, 26-27 березня 2015 р. - С. 80-82; Його ж. Церковні джерела про наслідки російської окупації в парафіях Дрогобицького деканату (1916-1917) // Актуальні питання гуманітарних наук: міжвузівський збірник наукових праць молодих вчених ДДПУ ім. І. Франка. - Вип. 12. - Дрогобич, 2015. - С. 32-54; Його ж .Секретна папка начальника Дрогобицького повіту капітана Олексія Тілла як аргумент російської українофобії в Галичині (1914-1915) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / гол. редкол. Микола Литвин, упор. і наук. ред. Ігор Соляр, відп. секретар Марина Чебан; НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'яке- вича. - Львів, 2015.- Вип. 26. - С. 339-364; Ільницький І. Нафтопереробна промисловість Галичини в умовах Першої Російської окупації краю (вересень 1914 - червень 1915 рр.) / І. Ільницький // Проблеми історії України XIX - початку XX ст. - 2014. - Вип. 23. - С. 299-300.

2 Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі - ЦДІА України у м. Львові). - Ф. 694. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 1-1 зв.

3 Там само. - Арк. 12.

4 Там само. - Спр. 11. - Арк. 1.

5 Там само. - Спр. 1. - Арк. 80.

6 Там само. - Арк. 80 зв.

7 Ільницький І. Нафтопереробна промисловість Галичини. .. - С. 299.

8 Російський інженер. Під час організації побудови Балахано-Сабунчинської церкви Преподобного Макарія єгипетського в м. Баку брав активну участь у розробці її проекту і з 28 березня 1898 р. входив до числа комітету з будівництва храму під керівництвом окружного інженера другого Кавказького гірничого округу Ф. Є. Гаврилова. Приблизно з цього ж часу Г. Мар- ковський обіймав посаду його заступника і виконував функції гірничого інженера. У 1901 та 1902 рр. Г. Ф. Марковський також обіймав посаду помічника окружного інженера Кавказького гірничого управління російської імперії. На початку Першої світової війни почав працювати у Міністерстві торгівлі і промисловості Російської імперії і обіймав чин статського радника. При міністерстві виконував профільну функцію з аналізу та ревізій промислових об'єктів окупованих територій. Див, наприклад: Ільницький І. Нафтопереробна промисловість Галичини... - С. 299-300.

9 Дрогобич був захоплений різними частинами ХІ-ї армії Російської імперії: кінною дивізією генерала Олександра Каледіна та 4-ма полками донського козацького кінно-артилерійського дивізіону і туркестанської кінно-гірської батареї генерал-майора Олександра Багалдина (Валь Э. Кавалерийские обходы генерала Каледина, 1914-1915 гг. / Э. Валь. - Таллин, 1933. - С. 12).

10 ЦДІА України у м. Львові. - Ф. 694. - Оп. 1. - Спр. 12. - Арк. 22 зв.-23.

11 Там само. - Арк. 23-24.

12 Там само. - Спр. 22. - Арк. 3, 6.

13 Przemysl i handel galicyjski / Wiadomosci biezqce // Slowo Polskie. - № 508. - Lwow, 1914. -

S.2.

14 Ільницький І. Нафтопереробна промисловість Галичини... - С. 300.

15 Przemysl i handel galicyjski. . - S. 2.

16 Белгородский А. Галиція - исконное достояніе Россіи / А. Белгородский. - М.: Изд. Т-ва И. Д. Сытина, 1914. - 48 с.

17 Малася на увазі соляна ропа.

18 В російськомовному оригіналі записано, як “стопки”, позаяк термін “топка” не вживався у російській традиції солеваріння.

19 Мергель (від лат. “марга” - рухляк) - щільна або землиста порода різного кольору: білого, сірого, жовтуватого, зеленуватого, червонуватого, чорного і строкатого. Складається на 40-60% з вуглекислого кальцію органічного або хімічного походження і на 60-40% з глинистих частинок. На відміну від глини, з якою він дуже схожий, інтенсивно реагує на розчин соляної кислоти (шипить і виділяє CO2 (Чирка В. Мінерали і породи земної кори (довідковий посібник для вчителя) / В. Чирка. - К.: “ЛОГОС”, 2003. - С.45).

20 У 1759 році італійський геолог Джованні Ардуіно, ґрунтуючись на геології Північної Італії, розбив шкалу часу на первинний, вторинний і третинний періоди. Відповідно третинний період позначав інтервал геологічної історії Землі, що охоплює проміжок часу від вимирання динозаврів (приблизно 65 млн років тому) до початку останнього льодовикового періоду (близько 1,8 млн років тому). У такому тлумаченні період вважався одним з двох геологічних періодів кайнозойської ери (Constantin von Wurzbach. Arduino Giovanni // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich. - Т. 1. - Wien, 1856. - P. 61).

21 Вірогідно йдеться про карту укладену в процесі досліджень польського фізика та хіміка Кароля Ольшевського

22 У російськомовному документі повсюдно вживається термін сковорода, щоправда у практиці зваричів Дрогобича механізм часто називався “черіні”, які виковувалися із залізної бляхи. Варто зазначити, що термін “черінь” має опосередковане відношення до сушіння соляної ропи, позаяк здавна позначав частину печі руського типу (Словник української мови: в 11 томах. - Т. 11 / Ред. кол. В. М. Білоноженко, В. Й. Горобець, Ш. Г. Кренцель, А. Ф. Марахова, Л. О. Симоненко, В. Ю. Франчук, Г. Т. Яценко.. - К.: Наукова думка, 1980. - С. 308). Інколи для позначення соляних сковорідок вживався термін казан.

23 В оригіналі “solanka naturalna”.

24 В оригіналі “zrodlana”.

25 В оригіналі “solanka sztuczna”.

26 В оригіналі “kopalniana”.

27 Йдеться про цикл 12-ти найважливіших після Великодня свят у християн східного обряду, які присвячені подіям земного життя Ісуса Христа і Богородиці.

28 Село біля Перемишля.

29 Мається на увазі фасувальник.

30 Ще у середньовіччі в Європі штейгером називали посадову особа на гірничих роботах, якій доручалося безпосередньо керувати робітниками на гірничому промислі. Згодом ця посада була перейнята соляним промислом.

31 Мається на увазі один із видів дещо престижнішого фіакру.

32 Мається на увазі заробітна плата.

33 Мається на увазі найманий візничий (перевізник).

34 Малися на увазі вугілля або дрова.

35 Одна верста дорівнює 500 сажням чи 1 066,781 метра ( Герасименко Н. Верста // Енциклопедія історії України: у 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. - К.: Наук. думка, 2003. - Т. 1: А-В. - С. 487).

36 Мається на увазі незаконний лихварський обіг солі.

37 В правовому полі, фрахт являв собою обумовлений договором або законом розмір оплати за перевіз товарів.

38 Одиниця ваги або маси, яка вживалася в Україні з княжих часів до моменту впровадження метричної системи мір у 1918 році (Центральні та Східні землі). 1 пуд дорівнює 40 фунтам або 16,3805 кг (Герасименко Н. Пуд / Н. Герасименко // Енциклопедія історії України: у 10 т. / Редкол. В. А. Смолій (голова) та ін.; - К.: Наук. думка, 2012. - Т. 9: Прил-С. - С. 59).

39 Враховуючи те, що 20 жовтня сотня Івана Коссака відвоювала Дрогобич у росіян, після їхнього контрнаступу 21 жовтня Дрогобич вдруге був окупований. Вочевидь саме 29 жовтня окупаційні війська Російської імперії, а особливо козацтво влаштувало один з перших погромів міста внаслідок чого було пограбовано завод. Відтак російське командування змогло повернути на соляний завод 80 центнерів солі.

40 За новим стилем 18 вересня 1914 р.

41 Вочевидь йдеться про В'ячеслава Матвійовича Ткачова (1885 - f 1965 рр.), підосавула, згодом осавула, генерала і військового льотчика російської армії, який отримав орден георгіївського кавалера IV ступеня. У грудні 1914 р. на ділянці Південно-Західного фронту перебував на посаді командира авіаційного загону (Див., наприклад: Махалин А. В. М. Ткачев - участник и историк воздушных сражений Великой войны / А. В. Махалин // Первая мировая война и участие в ней России. - Ч. II. - М., 1994. - С. 45-63).

Размещено на Allbest.ru