Главная Коллекция "Revolution" История и исторические личности Участь випускників Віленського військового піхотного училища у розбудові культурно-освітніх відділів у польських таборах для інтернованих українських військ (1920-1923 рр.)

Участь випускників Віленського військового піхотного училища у розбудові культурно-освітніх відділів у польських таборах для інтернованих українських військ (1920-1923 рр.)

Дослідження умов життя військових УНР в найчисельніших польських таборах для інтернованих в Пікуленцях, Ченстохові, Олександрові. Відкриття спортивних секцій, читалень, розвиток театральних студій, випуск власної преси в таборах для інтернованих.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 28.12.2017
Размер файла 77,5 K
рефераты на заказ со скидкой

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

УЧАСТЬ ВИПУСКНИКІВ ВІЛЕНСЬКОГО ВІЙСЬКОВОГО ПІХОТНОГО УЧИЛИЩА У РОЗБУДОВІ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІХ ВІДДІЛІВ У ПОЛЬСЬКИХ ТАБОРАХ ДЛЯ ІНТЕРНОВАНИХ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬК (1920-1923 РР.)

ШАРАВАРА Тамара Олексіївна

доктор історичних наук, доцент

завідувач кафедри іноземних мов та українознавства

Полтавської державної аграрної академії

2017 року Україна відзначає 100-річчя від початку національно-визвольних змагань 1917 - 1921 рр. У цьому контексті заслуговує особливої уваги питання розквартирування українських військ на теренах Польщі, після відомого переходу за Збруч. Останнім часом історики все більше уваги приділяють умовам життя інтернованих українських військ у Польщі в таборах Каліші, Ланьцуті, Шипіорно, Олександрові, Пікулинцях та ін. До цієї теми побіжно зверталися Г. Месняєв [1], А. Буравченков [2] Я. Тинченко [3], К. Науменко [4] однак спеціального історичного дослідження, присвяченого участі віленців у розбудові культурно-освітніх відділів інтернованих військ наразі немає, що робить цю розвідку актуальною.

У надважких умовах українські військові не втрачали витримки, організувавши культурно-освітні відділи. Зокрема, значних зусиль до цієї справи доклали окремі випускники Віленського військового піхотного училища Н. Лазаренко, М. Калинець, Л. Головко, П. Кравченко, М. Марченко, які працювали у витоків організації культурно-освітніх відділів у таборах інтернованих. Ці відділи стояли на сторожі бойового духу українського війська у найскрутніші часи поневіряння на чужині! Адже в умовах існування - на межі можливості, вдалося організувати освітній процес, спортивні, театральні та інші секції, облаштувати бібліотеки, школи, налагодити випуск інформаційних видань тощо.

Висвітлюючи питання організації культурно-освітніх відділів, зазначимо, що у різних документах того часу ці відділи називали по-різному: культурно- освітні, культурно-просвітницькі, культурно-просвітні, освітньо-культурні тощо. Враховуючи написання назви відділів у базових документах того часу та утвореної культурно-освітньої управи як координуючого органу, є підстави визначитися з назвою - «культурно-освітні».

Для дослідження організації справи просвітництва в таборах інтернованих цінним є документ під назвою «Список співробітників культурно- просвітницьких відділів при таборі в Пікуленцях», складений інспектором В. Федорком 30 грудня 1920 р. у Ченстохові [5, арк. 20]. Цей документ дає змогу встановити пряму причетність випускників Віленського військового піхотного училища до розвитку культурно-освітньої справи.

Отже, зі змісту «Списку» випливає, що у складі І-ї Запорізької дивізії культурно-просвітницький відділ очолив хорунжий Михайло Островерха- Осика (народився 1897 р. у м. Тульчин на Поділлі) і поруч з ним були його безпосередні помічники - віленці. Зокрема, поручик Назар Лазаренко (1894 року народження - з Поділля), який окрім цивільної освіти (Казанська 2-а реальна школа) здобув військову у Віленському військовому піхотному училищі. А другим помічником М. Островерхого-Осики був хорунжий Микола Калинець (1895 року народження - з Поділля) й окрім педагогічної освіти також закінчив Віленське військове піхотне училище.

Обидва помічника, Н. Лазаренко й М. Калинець, швидко долучилися до просвітницької справи і результати їхньої плідної праці заслуговують уваги.

«Протокол засідання колегії культурно-освітнього відділу І-ї Запорізької стрілецької дивізії від 16 грудня 1920 року» вказує на те, що до організації культурно-освітньої роботи в таборі поставилися з усією відповідальністю.

Подаємо документ мовою оригіналу

«На засіданні колегії присутні: Голова культурно-освітнього відділу Островерха-Осика, помічник голови, хорунжий Калинець, а також серед ініціативної групи урядовець Степанський, Глуховський, Горобець, Гацула, Лазаренко та ін.»

Подаємо документ мовою оригіналу

«Порядок денний:

1. Регістрація та поділ козаків на грамотних та малограмотних.

2. Призначення сотенних інструкторів.

3. Організація шкіл грамоти.

4. Видання дивізійного органу і організація редакційного відділу.

5. Улаштування для табору розумової розваги і Різдва.

6. Організація бібліотеки і читальні.

7. Віднайдення матеріальних засобів задля провадження культурно- освітньої праці серед інтернованих Пікуленського табору.

Слухали: «Доклад голови з питань регістрації і поділу козаків на неграмотних та малограмотних;

Ухвалили: Користуватись офіційними даними, які збираються зараз Штабом Дивізії.

Слухали: Призначення сотенних інструкторів.

Ухвалили: Просити через Штаб Дивізії командирів куренів представити зі згоди з культурно-освітніми відділами кандидатів на посади курінних інструкторів.

Слухали: Організація школи грамоти.

Ухвалили: Підшукати відповідне помешкання і відкрити школу грамоти при першій можливості в складі потрібної кількості груп для неграмотних та малограмотних козаків. Провести через Штаб Дивізії реєстрацію з метою виявлення педагогічних сил.

Слухали: Видання дивізійного печатного органу і організація редакційного відділу.

Ухвалили: Видавати періодичний дивізійний орган «ЗАПОРОЖЕЦЬ». Утворити редакційну колегію в складі 5 осіб під головуванням представника культурно-освітнього відділу Лазаренка. По військово-технічному відділу полк. Шантуляка. По літературно-публіцистичному - хор. Островерха-Осика. По гумористичному полк Гавришка.

Слухали: Організація бібліотечної справи.

Ухвалили: З огляду на те, що немає книжок доручити порушити клопотання про негайну висилку книжок для бібліотеки в кількості 2000 примірників. Для створення каталогу скласти комісію з 3-х осіб, а саме: голови - хорунжого Глуховського, членів Калинця й Гікавого. Комісії доручити виробити план організації бібліотеки і каталог книжок які представити в колегію до 13 години 27 грудня 1920 р. Представити для читальні слідуючі газети: «Річ Посполита», «Рідний Край», «Вперед», «Український Голос», «Свобода». Читальню влаштувати при помешканні культурно-освітнього відділу.

Слухали: Створення засобів для провадження праці серед інтернованих.

Ухвалили: Заслухавши доклад голови господарської секції Степанського, який зазначив що фонд ледве налічує тисячу марок, тож слід вжити заходів для поповнення скарбниці».

Враховуючи фінансовий звіт, прийняли рішення звернутися за підтримкою до керівництва [6, арк. 73/73 зв.]

Отже, віленці Микола Калинець і Назар Лазаренко взялися за справу, підґрунтя для якої слід було створювати кропіткою працею. М. Калинець був і помічником голови культурно-освітнього відділу, й брався за створення бібліотеки та її каталогізацію. У свою чергу, Н. Лазаренко головував у редакційній колегії «Запорожця».

Враховуючи, що інтерновані війська існували в замкненому просторі і їм бракувало інформації ззовні, відповідальність на Н. Лазаренкові була значна. Саме влучним словом він мав підтримати патріотичні настрої серед вояк, запобігти зневірі та протистояти диверсійним крокам шпигунських груп, які працювали на розклад моральності й бойового духу українських військових. Цілком впевнено можна стверджувати, що виховання, одержане у Віленському військовому училищі під гаслом «Один у полі і той воїн!», дало потрібні паростки й підтримку в складні часи поневіряння на чужині. Викладені нами надалі факти з біографії обох хлопців ще раз доведуть значення віленського вишколу. Справа, до якої вони долучилися, була складною, проте кропіткою працею вони наближали її до успіху.

Отже, згідно змісту окремої доповіді № 2 «Про стан культурно-освітньої справи в 1-й Стрілецькій Запорізькій дивізії» ми з'ясовуємо, що налагодження культурно-освітньої справи в цій дивізії було доручене колегії з 6 осіб - начальників культурно-освітніх відділів бригад та їхніх частин. Спільними зусиллями було «закладено секції:

1) драматично-хорову;

2) науково-освітню;

3) спортивну;

4) господарчу» [7, арк. 18].

У доповіді зазначено, що виявили бажання читати лекції вже названі нами віленці, а саме поручик Н. Лазаренко - з історії України, хорунжий М. Калинець - з географії України й окрім них підпоручик Монтуляк - з німецької мови, а урядовець Гречанівський також з історії України. Окрім виконуваної роботи, про яку ми згадували вище, Н. Лазаренко й М. Калинець взялися за викладацьку діяльність.

Таким чином, культурно-просвітницька робота проводилася для всіх вищеназваних військових частин інтернованих у Пікуленцях, а конкретніше, там знаходилося 640 старшин, 1950 козаків, 10 цивільних урядовців, 145 військових урядовців, 13 лікарів, 11 лікарських помічників, 13 сестер жалібниць, 2 фельдшери, 8 юнаків, 58 жінок, 8 дітей, 16 інвалідів, 108 «виздоровлюючих» та інших прошарків інтернованих [8, арк. 19]. Загалом, близько трьох тисяч осіб були охоплені турботою просвітницьких осередків.

Зрештою, начальник Штабу І-ї Запорізької стрілецької дивізії, Генштабу підполковник Стефанів та очільник культурно-освітнього відділу М. Островерха-Осика звернулися до інтернованих старшин і козаків із закликом заснувати гурток, який би видавав щоденно, або через день, бюлетень з «відомостями про українську справу, про держави які постали на руїнах Росії і її сусідів, про взаємини їх між собою та загальну європейську політику. У цей бюлетень можна буде вміщати оригінальні статті і твори табірних сил. Передбачається випуск таких бюлетенів хоч по одному на кожен барак, а грошову підтримку на випуск надавати з таборових сум. Кожен, хто може й хоче піти на зустріч цій думці і принести в цьому ту чи іншу користь козацтву і старшинству - пропоную зголоситися в найкоротший термін у начальника культурно-освітнього відділу Островерха-Осика Михайла» [9, арк. 22].

І невдовзі культурно-освітній відділ І-ї Кулеметної дивізії прозвітував, що готовий заснувати школи грамоти для 3-х категорій військових, курси українознавства для 2-х категорій, бібліотеку-читальню тощо. Окремо, з гордістю підкреслювалося, що 17 грудня 1920 р. при дивізії засноване Товариство «Просвіта», яке дуже тісно співпрацює з культурно-освітнім відділом, і обидві організації доповнюють функції одна одної й національно- освітню роботу проводять спільно. Зазначалося, що навіть є лекторські сили, однак бракує меблів для навчальних класів, бракує дошки, освітлення, букварів для школи-грамоти, видань Товариства «Вернигора» або «Батьківщини» і Головної культурно-освітньої управи. Що ж стосується видання часопису, то є відповідні літературно-публіцистичні сили, налагоджений редакційний апарат і вихід першого числа (номеру видання часопису) вже призначений на 1 січня 1921 р. Однак лишається не розв'язаною велика потреба в коштах [10, арк. 73].

Привертає увагу особливий Протокол засідання колегії культурно- освітнього відділу І-ї Запорізької Стрілецької дивізії 26 грудня 1920 р. Серед активістів й організаторів засідання був і Лазаренко. Усі присутні ухвалили: реєструвати неграмотних і малограмотних козаків; призначити сотенних інструкторів за погодженням зі Штабом Дивізії; відкрити школу грамоти й підшукати відповідне для неї приміщення.

Зі змісту складеного кошторису необхідних видатків, розробленого цим відділом І-ї Кулеметної дивізії 4 січня 1921 р. в Пікуленцях, випливає, що на організацію його роботи, а зокрема, на закупівлю меблів, книжок, облаштування театру, музичних секцій, спортивних майданчиків та придбання спортивних знарядь, на друк часопису, газет, журналів, освітлення класів та інші потреби необхідно було дістати 67300 марок [11, арк. 50].

Однак достеменної інформації чи віднайшли кошти на всі культурно - просвітницькі потреби табору немає.

Попри це, 31 грудня 1920 р. з табору в Пікуленцях Командуючий 1-ю Запорізькою дивізією направив «Черговий доклад №1» [12, арк. 56] на ім'я начальника культурно-освітньої управи Головного управління Генштабу. У доповіді повно описувалися усі заходи, що ця управа вже встигла організувати і чого зуміла досягти.

У розділі «Внутрішня організація відділу» ми натрапляємо на знайомі прізвища віленців. Виявляється, що лише три особи: начальник відділу 1-ї Запорізької дивізії Михайло Островерха-Осика, його перший помічник віленець поручик Назар Лазаренко та другий помічник віленець хорунжий Микола Калинець взялися за організацію просвітницької роботи. На допомогу їм призначили діловода Семена Корнієнка.

Згодом організатори відділу звітували, що під їхнім керівництвом вже запрацювали секції: «науково-шкільна, театральна, редакційна, спортивна й господарча» [13, арк. 56].

Із розділу «Праця відділу до цього часу з моменту мешкання в таборі» (підрозділ науково-шкільна секція) дізнаємося, що «Для козаків дивізії улаштовано курси українознавства з 15 грудня 1920 р. Читаються лекції по історії і географії України. Щотижня по українознавству відбувається 5 лекцій: дві з географії і три з історії. Тривалість лекцій - 1 година. За відсутності аудиторії лекції читаються в спальних бараках де мешкають козаки. Лекторів нараховується 12. Фактично читають лекції 10 осіб».

Зокрема, хорунжий М. Калинець щотижня читав по дві лекції з «Географії України», а поручик Н. Лазаренко дістав статус «запасового лектора» з «Історії України» [14, арк. 56 зв.].

У розділі «Редакційна секція» згаданої доповіді вказано, що в таборі виходить друком літературно-науковий тижневик Війська Запорізького «Запорожець». Зміст журналу становили розділи: літературний, військово- науковий, інформаційний, гумористичний. Крім того було заплановано видрукувати нариси з історії Запорізького кошу УНР за спогадами старших запорожців дивізії. Журнал мав бути ілюстрований оригінальними фото й малюнками, адже «при редакції журналу улаштували «фотографію» і художній відділ» [15]. Метою ж редакційного відділу журналу «є фіксація й публікування в художніх рисах моментів сучасного життя». Перший номер «Запорожця» повинен вийти протягом кількох днів і редакція планувала його надіслати начальнику культурно-освітньої управи Головного управління Г енштабу УНР.

У наступному розділі доповіді молодих активістів під назвою «Бібліотечна секція» зазначалося, що «шляхом надзвичайних зусиль вдалося облаштувати постійну читальню, котра може вмістити 50-60 осіб одночасно й обслуговує читачів по кілька годин щоденно. В читальні розповсюджуються газети «Рідний край», «Вперед», а також польська й німецька преса. Також зусиллями цього відділу влаштовано бібліотеку яка налічує 236 томів» [16, арк. 57].

У розділі «Спортивна секція» звітували, що періодично організовують ігри у футбол, а в розділ «Господарча секція» вмістили своєрідний фінансовий звіт. Тож ми дізнаємося, що кошти культурно-освітнього відділу складалися із надходжень від Штабу Дивізії (1000 марок) і добровільних внесків (6000 марок.), які на момент звітування були повністю витрачені на потреби відділу.

Водночас в Пікуленцях силами культурно-освітнього відділу було організовано навіть театральну секцію, а саме - утворено «дивізійну трупу і хор, влаштовано 2 вистави «Мартин Боруля» і «Батраки»» [17, арк. 57].

Отже, вищевикладена діяльність культурно-освітнього відділу табору в Пікуленцях відтворює досить повну картину духовного життя інтернованого війська і цілком заслуговує схвальної оцінки нащадків.

Окремої уваги потребує й висновок із згаданої «чергової доповіді».

Організатори відділу на майбутнє ставили за мету:

1) Облаштувати школу грамоти, адже неграмотних козаків налічувалося 250 душ. Вони зазначали, що все для цього фактично було: і лектори, і підручники. Бракувало лише приміщення, проте й цю перешкоду хотіли здолати за рахунок читальні. По факту не вистачало лише письмових столів і лавок та дошки для класу. На всі потреби просили 7.500 марок.

2) Планували організувати курси іноземних мов (німецької й французької писемності) і навіть знайшли 2-х лекторів. Однак вказували, що вкрай потрібен лектор з англійської мови й підручники та кошти на оплату роботи лектора.

3) Підкреслювали, що невідкладно потрібен лектор для читання курсу українознавства старшинам.

4) Окремо засновники відділу зазначали, що слід виділити кошти на оплату лекторам, які читали курси українознавства козакам. Організатори відділу розраховували одержати кошти на придбання книжок і часописів та додавали окремий кошторис на січень [18, арк. 57 зв].

Цю досить детальну доповідь-звіт підписали Очільник І-ї Запорізької дивізії, начальник культурно-освітнього відділу М. Островерха-Осика та діловод С. Корнієнко. Змістовний документ дає підстави вважати, що троє відповідальних за організацію роботи культурно-просвітницького відділу в І-й Запорізькій дивізій (М. Островерха-Осика, Н. Лазаренко, М. Калинець) робили свою справу цілком відповідально й сумлінно.

Якщо порівняти рівень організації культурно-освітнього відділу в Пікуленцях з підходом до цієї справи в інших таборах інтернованих, на підставі змісту звітів (доповідей), які надсилалися у Ченстохов начальнику культурно- освітнього відділу Генштабу, - то випливає, що у таборі в м. Олександрові такий відділ взагалі не приступив до роботи вчасно. Про це свідчить короткий лист голови культурно-освітньої ради табору м. Олександрова [19, арк. 58]. Інтерновані були розквартировані в таборі у перших числах грудня 1920 р. [20, арк. 63], а розселення супроводжувалося карантином. Саме цим інтерновані там українські вояки пояснювали гальмування справи, однак для справедливості варто уточнити, що карантин насправді стосувався лише однієї частини табору [21, арк. 58]. І вже на початок січня 1921 р. освітню справу налагодять.

Окремої уваги заслуговує документ з тривожним змістом під назвою «До пана Міністра преси і пропаганди», оскільки описані в ньому умови проживання інтернованих були жахливими, а події у часі збігалися з розбудовою культурно-освітніх відділів у кожному з таборів.

Інспектував табір 25 березня 1921 р. сам М. Капустянський, фахову діяльність якого було попередньо висвітлено. Постать інспектора можна встановити лише завдяки його підпису. Огляд табору він виклав досить розлого, що дає змогу скласти об'єктивне уявлення про ситуацію, в якій опинилося українське військо, побачити умови його життя без прикрас. Ця інформація підкреслює значущість героїчних зусиль організаторів культурно- освітніх відділів, які підтримували бойовий дух українського війська всупереч складним умовам його існування.

Подаємо мовою оригіналу

«Табір інтернованих українських вояків у с. Пікуленцях знаходиться в кількох кілометрах від м. Перемишль, називається офіційно табір полонених. Інтерновані козаки і старшини живуть у мурованих, досить часто вогких, довгих, з вікнами вгорі, стінах. Для старшин призначено одне з таких помешкань, але воно нічим не відрізняється від козацьких. Нема ліжок, або окремих тапчанів, а влаштовані нари на 2 поверхи на котрих сплять покотом. Сінників не вистачає, вони набиті стружками, котрі швидко збиваються. Ковдр, подушок, постільної білизни нема зовсім; в помешканнях тісно, вогко й холодно, бо страшенний брак дров. Польська адміністрація табору видає дрова в дуже обмеженій кількості. Страшенна сила паразитів вошей. Всіх бараків 49, але в кількох з них не живуть».

Далі в документі є «відомість» [інформація, - уточнення авт.] на українців цього табору, складена 21 січня 1921 р.

У розділі «Харчування» зазначено, що «їжа дуже погана, зовсім не видають цукру або сахарину, цигарок. З м 'ясної їжі здебільшого конина поганої якості, а білого хліба не видають навіть на Різдво. Здебільшого хліб з домішками кукурудзи, гороху й поганої якості. Годують не регулярно і в малій кількості».

Із розділу «Одяг» дізнаємося, що «в найгіршому стані знаходиться білизна та взуття. Верхній одяг майже у всіх є. В кожному разі він був і треба сказати, що лише через брак грошей та бажання їсти був проданий». Як бачимо польське населення добре скористалося з того, що поруч, в безвиході, голодні українські вояки, які за безцінь продавали останню сорочку.

У розділі «Санітарний стан» чітко вказано, що він «надто поганий. Перш за все окрім браку білизни, нема пральні, достатньої кількості колодязів....є тісна на 10-15 осіб дезінфікаційна камера».

У розділі «Ставлення польської адміністрації» підкреслювалося погіршення ставлення польської адміністрації до запорожців. Була зміцнена варта як в середині табору, так і зовні. «Мала місце видача перепусток на волю і була обмежена свобода інтернованих. Були випадки коли польські жовніри дозволяли собі бити старшин і козаків».

У частині «Розклад» [в сенсі «моральний розклад», - уточнення авт.], інспектор зазначав, що «розкладу і деморалізації у великій кількості не спостерігається бо на мою думку угар відступу та надрозпуки вже пройшов. Але трапляються випадки що окремі військові під впливом страшних чуток втікають з табору здебільшого до Чехії, бо там по чуткам українська армія, де-хто збирається до Німеччини, де-хто до Румунії».

З погляду інспектора, «перебування війська запорожців у Пікуленцях необхідно використати для проведення анти програшної агітації» [22, арк. 70 зв.]. Слід уточнити, що в стані полонених перебувала саме Іа Запорізька стрілецька дивізія.

Лунали заклики, щоб Український Уряд перевів полонених українців, ув'язнених у більшовицьких таборах, до інтернованих.

Зміст низки подальших документів свідчить, що з часом військо пало духом. Старшини вчасно не усвідомили роль просвітницьких заходів для осіб, які перебували фактично в стані полонених, у повній ізоляції від навколишнього світу та не одержували вкрай потрібної інформації. Частині вояків дійсно не вистачало патріотичного запалу, щоб вистояти й не зневіритися в собі.

Як наслідок, по 6-й Стрілецькій дивізії, яка була розміщена в Олександрові, вийшов наказ за № 5 від 17 січня 1921 р., за підписом командира дивізії Безручка [23, арк. 59]. У ньому прямо вказано на бездіяльність старшин і козаків, які «немов не вважають себе членами української громади!» У наказі чітко й детально визначалися обов'язки старшин і командирів бригад, які мали організувати лекції з українознавства, утворити культурно-освітні відділи тощо. Поіменно були названі старшини, які мали чітко організувати просвітницьку роботу в таборі. Фактично цей наказ можна вважати ретельним планом дій, на які так і не спромоглася старшина табору в Олександрові. Проте, чи можна вважати його виконаним?

З подальших документів, а саме з протоколу засідання (від 12 січня 1921 р.) голів секцій і гуртків табору в Олександрові, випливає, що просвітницьку роботу таки було розпочато [24, арк. 60].

Згодом, в Олександрові все налагодилося й навіть, більше того, інтерновані цього табору придумали спосіб спільного виживання в скрутних умовах. Цим способом стало облаштування відповідного кооперативу. Ідеї запровадження кооперації приділимо окрему увагу.

Відтак, 12 січня 1921 р. вже відбулося 3-є засідання «голів секцій і гуртків, існуючих в таборі в Олександрові». На засіданні були присутні голова таборового кооперативу хорунжий Липовецький, представник співочої секції хорунжий Г ончарів, голова драматичного товариства імені Садовського сотник Редька, тимчасовий голова секції лекторів і вчителів хорунжий Семенів, представник гімнастичного товариства «Січ» сотник Л. Головко, представник таборової преси сотник Гладкий, начальник культурно-освітнього відділу віленець останнього полтавського випуску - сотник Кравченко [25, арк. 60]. У більшості полтавських випускників Віленського училища була педагогічна освіта. Тож військовий вишкіл і витримка, вкупі з широкою освіченістю, спрямували їхні сили на роботу в царині культурно-освітніх відділів. Таким чином, віленці контактували між собою під час розбудови цих відділів, а як відомо з вищенаведеної інформації, без відповідної підготовки у ці відділи не потрапляли.

Третє засідання голів різних відділів і секцій інтернованих в Олександрові відвідали особливі гості - представник американського християнського союзу молоді, а також представник англійської місії допомоги інтернованим доктор Скачківська-Сушко. Головував на засіданні сотник Гладкий. Під час засідання ретельно вели протокол, зі змісту якого відомо, що інтерновані на майбутнє чітко планували розширити секції, ретельніше спланувати їхню роботу, покращити матеріальне становище секцій і, зрештою зорганізувати раду культурно-просвітницького напряму. З часом, значну увагу вони хотли приділити друку часопису «Нове життя». Збори констатували, що є недоліки в роботі окремих секцій культурно-освітнього відділу, пов'язані зі складними умовами діяльності й відсутністю єдиного координуючого центру. Отже, усі хто зібралися, прагнули організувати відповідну раду. Ідея утворити єдиний координуючий центр дійсно була прогресивною і на часі.

...

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены