Участь випускників Віленського військового піхотного училища у розбудові культурно-освітніх відділів у польських таборах для інтернованих українських військ (1920-1923 рр.)
Дослідження умов життя військових УНР в найчисельніших польських таборах для інтернованих в Пікуленцях, Ченстохові, Олександрові. Відкриття спортивних секцій, читалень, розвиток театральних студій, випуск власної преси в таборах для інтернованих.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.12.2017 |
| Размер файла | 77,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Показовою є промова голови ради засідання, який, заслухавши голів гуртків та секцій, вказав на недостатній рівень роботи й висловився з цього приводу: «Ми є військо, хоч зараз і в неволі. У майбутньому не можемо зректися збройної боротьби з ворогом і зараз праця мусить проводитися в рамках військових. Тож примінюємося до розпоряджень вищих установ культурно-освітніх в Армії і виконуємо їх....Не відмовляючись від наших мрій на майбутнє, за першу ціль поставити собі і піднести до належної висоти культуру і освіту табору!» [26, арк. 60 зв.].
Голова назвав раду лише дорадчим органом культурно-освітнього відділу і закликав усі секції, не зволікаючи, приступити до роботи в таборі. Було ухвалено рішення, що до складу ради ввійдуть представники кожної із секцій.
Не можна залишити позаувагою цікаві міркування членів культурно- освітнього відділу табору в Олександрові стосовно організації та мети діяльності табірного кооперативу. Пролунала думка, щоб кооператив відраховував певну суму коштів на організацію культурно-освітніх заходів. Зійшлися на тому, що кооператив надаватиме 10000 марок, однак остаточно рішення про суму коштів прийматимуть збори кооперативу. «Драматичне товариство» зобов'язувалося надавати 20% коштів в скарбницю товариства, «співоча секція» дала згоду фінансові питання розв'язувати самій раді. Зрештою, присутні на зборах постановили, що для всіх секцій буде корисно мати спільну скарбницю, оскільки складні умови існування не дають змоги «вижити» кожній секції окремо [27, арк. 60].
Цікавість викликає протокол засідання кооперативу 1920 р. Кооператив створювався з метою відкрити майстерні кравців для пошиття одягу інтернованим, читальні, школи столярів, власну пекарню. Як бачимо, плани були досить широкі, а підхід дійсно господарський. Надалі в документах виписаний ретельний список речей, потрібних для організації названих вище справ. Організатори кооперативу поставили за мету дістати перепустку для поїздки до Польщі з метою закупівлі потрібних товарів для роботи кооперативу. Протокол підписав голова правління кооперативу хорунжий І. Липовецький. Сотник Гладкий виступив почесним членом цього кооперативу. Оскільки віленці, котрі перебували в таборах інтернованих поповнили лави саме культурно-освітніх товариств, то є підстави вважати, що освічені й добре організовані юнаки успішно ладнали справу.
Суттєві витрати кооперативу зафіксували таким чином: 1) витрати на лотерею - 4000 марок; 2) витрати хворим бійцям в день Різдва - 1500 марок; 3) витрати на підтримку інвалідів - 750 марок.
Організатори влаштовували безкоштовну лотерею, великі концерти в приміщеннях 3-ї Залізної дивізії [28, арк. 62 зв.]. За згадками очевидців «лотерея, концерт і вечір носили людний і урочистий характер. Оселя була задекорована і в ній забувалось те, що ти в неволі і твоя одірваність від Вітчизни, і твоя самотність» [29, арк. 62 зв.].
Члени кооперативу закупили для хворих молока й хліба, інвалідів пригощали хлібом з ковбасою. Попри перші успіхи інтерновані визнали, що є неабияка потреба в «кооперативних курсах», тобто в навчанні справі кооперації. Такі курси успішно запрацювали і навчали там слухачів: кооперації, статистиці, бухгалтерській справі, політичній економії. Лекції на курсах читали з 21 до 24 години і переривали навчання лише у випадку оголошеного карантину, а це час від часу в війську траплялося. Попри те, що військовим бракувало книжок, дошки для записів, іншого приладдя для навчання, були бажання і невичерпна енергія вчитися.
У документі окремо значився звіт співочої секції, облаштованої для розваг та «поширення українських національних пісень для себе і поза межами табору, маючи на увазі, що українська пісня займе не останню роль в боротьбі за незалежність Краю» [30, арк. 62 зв.]. Ініціативна група згуртувала з цією метою 76 співаків, утворивши «міцну співочу секцію». Особлива увага засновниками секції приділялася історичній пісні. Утворена театральна секція імені М. Садовського зіткнулася з проблемою відсутності інвентарю для театру, проте вдалі спектаклі нівелювали цей недолік [31, арк. 63].
Спортивна секція під головуванням віленця Л. Головка була облаштована під гаслом: «В здоровому тілі - здоровий дух!». 10 січня 1921 р. провели перше установче засідання спортивної секції, розробили статут та план заходів. Близько 70 осіб виявили бажання займатися класичною, сокільською, військовою гімнастикою та легкою атлетикою. Леонід Головко самостійно розробив комплекс спортивних вправ для бажаючих підтримувати гарну фізичну форму. Крім того, подбав про спортивне приладдя. Зокрема, зміг забезпечити членів спортивної секції з сокільської гімнастики бруссями, напівчеревиками та ін. Роздобув для заняття з фехтування рукавиці, каски, інвентар, нагрудники, а для легкої атлетики - диски та багато інших корисних речей. Л. Головко завжди головував під час підсумкових засідань спортивної секції і ретельно складав перспективні плани її розвитку [32, арк. 63-64].
Усвідомлюючи факти, що свідчать про недостатню відданість просвітницькій ідеї окремих старшин таборів, враховуючи вкрай скрутне матеріальне становище інтернованих бійців, ізоляцію від суспільства, наявність сотень неграмотних козаків, бойовий дух яких повсякчас потребував підтримки, - діяльність Островерхого-Осики й Кравченка, як очільників культурно-освітніх відділів та їхніх помічників Лазаренка, Калинця, Г оловка не можна недооцінювати. Вони спромоглися організувати справу патріотичного виховання бійців табору, адже хлопці в минулому були запалені девізом: «Один у полі і той воїн!».
Активним учасником національно-визвольних змагань був також інший випускник Віленської військової школи в Полтаві, поручик Микола Микитович Марченко. Він, як і згадані вище віленці, також долучився до розбудови культурно-освітньої справи інтернованих.
Українець М. Марченко, народився 1 грудня 1894 р. в селі (поселенні) Баба Сосновицького повіту на Чернігівщині, православний та одружений. «Віленську юнацьку школу» він закінчив 1 лютого 1916 р. в Полтаві. Окремо продовжив навчання на кулеметних курсах в старшинській школі. Крім військової, одержав і педагогічну освіту, закінчивши Велико-Сорочинську учительську семінарію 17 березня 1916 р. Його освіта відіграла ключову роль у самовизначенні Миколи в українському інтернованому війську [33, арк. 58].
Станом на 23 вересня 1920 р. Миколу як хорунжого, підвищили в поручики зі старшинством наказом за № 12. У загальному, досить значному списку, під назвою «Абетка осіб що одержали підвищення», він значиться під № 147 [34, арк. 69]. Фактично йому зарахували вислугу в російській армії. Можна вважати, що нарешті військове навчання у Віленській військовій школі в Полтаві дало не лише знання, а й було враховане керівництвом та вплинуло на підвищення по службі.
З іменного списку старшин 41-го пішого стрілецького куреня нам відомо що Микола служив саме там у чині поручика.
Подаємо наказ мовою оригіналу
«Наказ по 41 стрілецькому куреню 14-ї Подільської стрілецької бригади № 1 від 9 липня 1921 року. т. Петроків
«По частині муштровій»
«При цьому оголошую № 1 наказ по 5-й пішій стрілецькій дивізії №. 0105 від 8 липня 1921 р.
Згідно наказу по 5-й пішій стрілецькій дивізії від 10 травня за № 5 із частин І та ІІ бригад, розташованих в м. Петрокові наказую утворити із частин І бригади 40-й стрілецький курінь, а з частин 2-ї бригади - 41-й стрілецький курінь згідно штатів затверджених Головним Отаманом 25 лютого 1920 року.
Оригінал підписав тимчасово керуючий дивізією, полковник Пузінський»
«Параграф 3
Старшин і урядовців бувшої 2-ї бригади 5 пішої стрілецької дивізії згідно нижчезазначеного списку зарахувати в реєстр старшин куреня і в стан присутніх з цього числа, а на грошове задоволення згідно атестатів попереднього постачання».
Отже, Микола Марченко був вписаний у список старшин і навпроти його прізвища вказано, що він поручик, тимчасово виконуючий обов'язки командира кулеметної сотні «Максима» і командир І-ї роти. В українському війську Микола Марченко виконував обов'язки і курінного інструктора 41-го стрілецького куреня [35, арк. 33]. Восени 1921 р. козаків (рядових) табору зобов'язували підвищувати інтелектуальний рівень, розширювати світогляд, опановувати грамоту, натомість, старшин, - стежити за дотриманням рядовим козацтвом наказів [36, арк. 33].
Коли ми читаємо про особовий склад 41-го стрілецького куреня 14-ї Подільської бригади у графі «Призначення на посади», то знаходимо запис в особовому переліку «Кулеметної сотні Максима на двоколках». У цьому записі Микола Марченко вписаний як поручик і командир сотні [37, арк. 129]. По штату він був один. У часи, коли окремі українські військові під різними приводами полишали табір, Микола залишався в ньому. Тож і кулеметні курси визначили його участь в боротьбі за українську державність, і освіта вчителя. Адже, з часом командування довірить йому важливу ідейну справу, очолити культурно-освітній відділ табору. Він долучиться до діяльності вже відомих нам віленців по табору в Пікуленцях.
Згідно з рапортом сотника Загорайка, для командира 14-ї стрілецької бригади було складено реєстр старшин - кандидатів на інструкторів по культурно-освітній справі. У додатку до документу є підпис і сотника Бондаренка. Фактично документ являє собою зведену таблицю, в якій зазначалися ранг, прізвище та ім'я, посада на яку пропонувало кандидатуру керівництво. Так ми дізнаємось, що М. Марченка бажали призначити «керівником культурно-освітньої справи куреня». Він випробував себе в різних видах діяльності і жодного зауваження йому не було. Віленський вишкіл справив гарну послугу [38, арк. 25].
Полишав табір Микола лише раз і, відповідно до поданого рапорту, жодних зауважень чи нарікань йому з боку командування не було, він вчасно повернувся, самовільно зі служби не відлучався. Ми дізнаємося, що Наказом № 11 від 31 липня 1921 р. по табору Петроків «Товариша вик. обов. командира кулеметної сотні поручника Марченко, від'їхавшого в 10 добовий відпуск до м. Борщіва (Галичина) рахувати в стані коротко-термінової відпустки з 30 липня. Підстава. Рапорт Марченко» [39, арк. 9].
Наказом №13 від 9 серпня 1921 р. «По частині муштровій». «Поручникові Марченко вернутись до виконання обов'язків. Поручника повернувшого з відпустки зарахувати в стан присутніх. Підстава. Рапорт Марченка № 2 від 9.08.1921 р.» [40, арк. 9].
Привертає увагу витяг з низки наказів від 10 вересня 1921 р. «Про підвищення старшин козаків армії УНР». Витяг з наказу, підписаного полковником Пузіцьким, був оприлюднений за підписом сотника Бондаренка. Серед багатьох прізвищ, є і прізвище поручика М. Марченка, якого планували підвищити до сотника, адже в окремій графі, навпроти його прізвища зазначалося, що право на підвищення зі старшинством він одержав 4 серпня 1919 р. згідно з наказом № 77 по підстаршинах. Також, згідно з цим документом, Микола вже обіймав посаду курінного інструктора. З третього параграфу цього ж наказу ми дізнаємося про «список старшин, призначених керувати культурно-освітнім відділом на підставі наказу по бригаді від 19 квітня 1921 року». Отже, М. Марченку як курінному інструктору довірили й культурно-освітній відділ.
Оскільки в ті часи табір не обійшла проблема дезертирства, то слід зауважити, що українській старшині, на відміну від рядового козацтва, було менш притаманне це явище [41]. У цьому контексті ще раз згадаємо оцінки ситуації в таборах інтернованих, зроблені М. Капустянським і В. Федорком та іншими інспекторами й керівним складом збройних сил. Керівництво усвідомлювало роль культурно-освітніх заходів, адже чуткам, пліткам та радянським «інформаторам» потрібно було протиставити сильну ідею і сильне духом військо. Попри складність ситуації учасники культурно-освітніх відділів чесно й сумлінно виконували свої обов'язки, не піддаючись ані радянській пропаганді, ані паніці. Зокрема, надзвичайно вагомою проблемою, яку вони взялися долати, вважалася неграмотність козаків (рядових), адже, не вміючи читати й самостійно робити висновки про прочитане, вони увесь час ставали об'єктом підривної роботи з боку як більшовиків, білогвардійців, так і французьких, і німецьких шпигунських організацій. Отже, з приводу питань освіти, моралі, патріотичного виховання були оголошені загальні збори старшин дивізії, які проливають світло й на долю М. Марченка, вже як активного учасника культурно-освітнього відділу.
Подаємо уривок документу мовою оригіналу
«Всі культурно-освітні робітники котрі проводять свою роботу по секціям: шкільній, бібліотечній, театральній, спортивній, підлягають начальнику К.О. [культурно-освітнього, - уточнення авт.] відділу дивізії і тільки разом з ним вирішуються всі питання щодо культурної праці в куренях, без його відділу назавжди заборонені всі стосунки, зносини і від'їзди за межі табору.
В таборі заснована школа грамоти куди наказую всіх неграмотних козаків обов'язково висилати до неї. Командирам куренів стежити за тим, аби неграмотні козаки надсилались до школи своєчасно згідно розкладу навчань, а саме з 14 до 19 години. Всіх учнів звільнити від нарядів муштрових навчань в години призначені для навчання в школі. Списки неграмотних надіслати до Штабу бригади 13.ІХ б.р. [вересня (будучного), дослівно теперішнього 1921 року, - уточнення авт.].
Щоденно в аудиторії університету для козаків викладаються лекції з 11 до 12 години. Наказую командирам стежити за тим, аби козаки підлеглих їм частин надсилались до аудиторії університету.
За невиконання наказу відповідальність паде на командирів частин.
Розклад лекцій:
Понеділок - Громадська мораль
Вівторок - Історія України
Середа - Історичний відділ
Четвер - Географія
П'ятниця - Національно-громадські науки
Субота - Історія
При культурно-освітнім відділі дивізії, заснована школа яка міститься в бараці № 58 відчинена щоденно.
Зважаючи на стан інтернованих усі активні культурно-освітні працівники звільняються від несення всякої служби, адже вони прилагають максимум сил для підняття національного розвитку вояків і частин громадян на котрих покладається велика надія по відбудові Самостійної Держави У.Н.Р. Керівникам культурно-освітнього відділу докласти всіх старань аби зацікавити всіх неграмотних козаків вченням грамоти та слухання лекцій, які тут за дротами при моральних умовах все ж таки дадуть їм можливість отримати і національну свідомість»
Підписав т.в.о. командира полковник Пузіцький.
Підстава: Наказ по Дивізії № 40 від 10 вересня 1921 р.
В.о. командира куреня, сотник Бондаренко» [42, арк. 12-14].
Для молодших старшин 14-ї Стрілецької бригади відповідно була розроблена програма навчання, затверджена керівництвом. Отже, з 12 по 19 вересня 1921 р. відбувалося інтенсивне навчання українських старшин, розписане погодинно й затверджене полковником Юркевичем. Зокрема, вони вивчали «ройове навчання (змикання і розмикання ройової чоти), польовий статут, обов'язки чотових, обов'язки в бою, зміни напрямку лави, польовий, муштровий та стрілецький статути, гімнастичні вправи, фортифікацію, дисциплінарні вимоги тощо» [43, арк. 128].
З часом, ситуація з організацією освітнього процесу вийшла для М. Марченка на новий рівень коли по 5-й стрілецькій Херсонській дивізії оприлюднили витяг з наказу від 1 травня 1922 р. за № 43.
На підставі цього документу в таборі були організовані курси для адміністративних старшин. Для тих, хто навчався на курсах керівництво організувало іспити. Тож, як зазначалося в Наказі «З 13-го травня на курсах Адміністративних Старшин почати іспити по програмах складених начальником школи і мною затвердженим. Головою іспитової комісії призначаю полковника Цвіньова та членів полковника Алексіна, полковника Степаненка, полковника Бурдун-Рикова, Генштабу підполковника Чабанівського і адмін. сотника Ястрембського. До складу комісії прилучаються сотники Єгунів і Марченко на час іспитів письмових - арифметики і українознавства. Підпис поставив Начальник інспекційного відділу».
Отже, Миколу Марченка включили до складу екзаменаційної комісії з українознавства, що стало визнанням його внеску в розбудову освітньої справи табору [44, арк. 121].
Зазначимо, що згідно згаданого наказу № 082 склали списки старшин, які мали право на підвищення зі старшинством. У таких списках знаходимо і віленця М. Марченка, його підвищили до сотника, і він сумлінно продовжив роботу керівника культурно-освітнього відділу по 41-у пішому стрілецькому куреню [45].
На підставі наказу по бригаді № 39 параграф 5 від 10.09 1921 р. курінного інструктора Марченка зобов'язали в культурно-освітньому відділі заснувати бібліотеку.
Зміст наступного наказу показує нам не лише буденне життя війська, а й відведені у тому житті нові обов'язки для М. Марченка. Повага до нього з боку рядових членів війська й довіра з боку керівництва простежується в найменших дрібницях. Так, відповідальних на різні посади обирали зазвичай чисельними зборами й таємним голосуванням. Цього разу Миколі висловили довіру значна кількість його товаришів по службі.
Подаємо документ мовою оригіналу «Наказ
41 пішому стрілецькому куреню Пішої стрілецької Бригади № 23
Від 15 вересня 1921 р. т. Стрілково Вартовий по куреню Поручник Лоянич По частині муштровій Параграф 1
При цьому оголошую параграф 2 і частину параграфу 5 наказу по 14 пішій стрілецькій бригаді від 13 вересня 1921 року № 41 для відома [параграф 2 стосувався висилання інтернованих на таборові роботи, - уточнення авт.]
Параграф 5 (Подаємо дослівно)
Оголошую результати виборів Розпорядчого Комітету старшинської кухні дорученої мені дивізії, а також господаря і його помічника. Більшістю голосів таємним голосуванням обраний головою розпорядчого комітету сотник Глуздовський (93 голоси).
Членами розпорядчого комітету - сотник Марченко (91 голос)
.... Козак (84 голоси)
Запасними членами - сотник Будченко (74)
Господарем старшинської кухні хорунжий Усенко (139)
Помічник господаря Тихтін (65)
Підстава: Наказ по Дивізії № 39 і Рапорт голови Загального зібрання полковника Юркевича.(Оригінал підписав в.о. командира Дивізії полковник Пузіцький, Оригінал підписав Командир Бригади полковник Юркевич» [46, арк. 15].
Як бачимо, довіра до М. Марченка була досить значною. Його порядність не підлягає сумніву. Ще одним досить яскравим прикладом бездоганної репутації М. Марченка стало обрання його до складу Суду Честі для молодших старшин.
Згідно із наказом за №36 від 1 жовтня 1921 р. по табору Стрілково в параграфі 2 вказано (цитуємо дослівно), що «членами суду честі для молодших старшин дивізії таємним голосуванням, більшістю голосів обрані підполковники: Абаза - 28 голосів і Красовський - 26 голосів. Сотники: Зеленківський - 29 голосів, Марченко - 26 голосів і Стариків - 25 голосів. Головою суду честі призначити підполковника Абазу. Підстава: Наказ по Дивізії № 49 параграф 2».
Результати голосування характеризують М. Марченка дійсно як взірцевого військового й порядну людину! [47, арк. 21 зв., 22].
Станом на літо 1921 р. майнове забезпечення інтернованих військ невпинно погіршувалося. Вдалося віднайти «Арматурний список» на старшин і урядовців 41-го Стрілецького куреня 14-ї Подільської бригади. Складений 12 липня 1921 р. у т. Петроків, тобто на період коли інтернованих готували перевести до Стрілково. У графі «Власні речі» зазначено, що Микола Марченко має лише шинель і френч. У графі «Одержане від української команди» вписано «Марченко одержав штани, чоботи, сорочку» [48, арк. 12]. Після переведення до Стрілково, де він і проявив себе найактивніше на ниві просвітницької роботи, він нічого додатково не одержував.
Насамкінець, описуючи долю сотника М. Марченка варто звернути увагу на один простий, однак значущий факт. Переглядаючи архівні матеріали, ми знайшли й зведені списки тих старшин, які в найскрутніші для інтернованого війська часи були з ним до кінця. «На лице», як зазначається в списках, були сотник Ю. Бондаренко і М. Марченко. Тож у лихі часи поневірянь Микола не полишив служби, не потрапив до списків дезертирів, не мав жодних зауважень по службі, сумлінно виконуючи різні доручення [49, арк. 26]. З метою повного усвідомлення рівня жебрацького існування інтернованих вояків, в умовах якого хлопці розгортали діяльність культурно-освітніх відділів, варто звернути увагу на пояснювальну записку полтавця, сотника 41-го стрілецького куреня Йосипа Могилата. Зі змісту записки зрозуміло, що старшини одержували одну буханку чорного хліба в день на кількох осіб, зазвичай на 3-4-х осіб, які мешкали в одному бараку [50, арк. 7/7 зв., 8].
Отже, протягом 1920-1924 років українські війська перебували у статусі інтернованих на теренах Польщі. Однак ми оперуємо лише фактичним матеріалом станом до 1923 року включно. Проаналізовані документи дають змогу усвідомити досить скрутне фінансове й моральне становище українського війська. За цих умов окремі випускники Віленського військового піхотного училища змогли не лише пристосуватися до життя, а й успішно розбудувати його духовне підґрунтя, заснувавши у найкрупніших таборах культурно-освітні пункти, які дали змогу українським воякам займатися спортом, читати, навчатися. Тож ні холод, ні голод, ні принизливий статус інтернованих не зламали бойового духу, та й не могло бути по-іншому, якщо на його сторожі стояли сумлінні люди з бездоганним вишколом.
Список використаних джерел
1. Месняєв Г. Юнкера (Виленцы в Полтаве) / Г.В. Месняев // «Поля неведомой земли», [б. м.]. 1962. 227 с. [Режим доступу] // http: //www/xx13.ru/kadeti/armija. Заголовок з екрану.
2. Буравченков А.О. Офіцерський корпус російської армії в роки Першої світової війни / А.О. Буравченков. К.: «Аквілон-Плюс», 2011. 376 с.
3. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії УНР (1917 - 1921 рр.) / Ярослав Тинченко: [Режим доступу]: // http://coollib.eom/b/178326. Заголовок з екрану.
4. Науменко К.Є. Каліш, табір для інтернованих вояків Армії УНР // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. К.: Наукова думка, 2007. Т. 4. С. 36.
5. Центральний державний архів вищих органів влади України (ЦДАВОВУ України) - Ф. 1078, оп. 2, спр. 200, арк. 20.
6. ЦДАВО України. Ф. 1075, оп. 1, спр. 94, арк. 69.
Анотація
табір інтернований військовий польський
Проаналізовано умови життя військ УНР (1920-1923 рр.) в найчисельніших польських таборах для інтернованих в Пікуленцях, Ченстохові, Олександрові та ін. Детально досліджено роль окремих випускників Віленського військового піхотного училища, які долучилися до розбудови культурно-освітніх відділів при таборах для інтернованих. Уперше опубліковано документи (протоколи засідань різних секцій) учасників культурно-освітніх відділів й проаналізовано напрями їхньої роботи. Встановлено, що більшість віленців, крім військової, мали й педагогічну освіту, що спростило їм роботу. Методом порівняльного аналізу встановлено, що найуспішніше справа розбудови культурно-освітніх відділів проходила в Пікуленцях, а згодом її налагодили й в Олександрові. Основними видами діяльності стало відкриття спортивних секцій, читалень, закупівля книжок, розвиток театральних студій, випуск власної преси тощо. Саме завдяки активістам культурно-освітніх відділів українські військові у статусі інтернованих не зневіритися в собі й підтримували один одного у