Кадрове забезпечення військово-повітряних сил Західноукраїнської Народної Республіки (1918-1919 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(477)

Кадрове забезпечення військово-повітряних сил Західно-Української Народної Республіки 1918-1919рр.

Кирея В. В.

здобувач, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України (Україна, Львів), kyreiaviktor@meta.ua

Анотація

мобілізаційний повітряний військовий

При написанністатті використано такі методи дослідження: методи дедукції та індукції, методи аналізу та синтезу, метод екстраполяції, історико--порівняльний метод, метод узагальнення. При дослідженні застосовано проблемно--хронологічний підхід та принцип історизму. В результаті проведеного дослідження зроблено такі основні висновки:на підставі документів досліджено:в результаті проголошення ЗУНР в цей самий день, 13 листопада 1918 р., у розпорядженні, опублікованому у Вістнику Державного Секретаріяту Військових Справ, вказувалось про створення в межах ЗУНР трьох військових областей: Область Львів, котра включала 4 округи, 19 повітів, Область Тернопіль--4 округи,19 повітів, Область Станиславів-- 4 округи, 21 повіт.

Звання особового складу фігурували від стрільців до полковників. Проаналізовано на підставі документів деякі нюанси кадрової політики командування, що спочатку спрямовувались на залучення немуштровихстрільців (призовники без належного вишколу) для проведення різноманітних робіт. Проте, згідно виявлених архівних даних, встановлено, що кадрова політика в 1--шій і 2--гій авіасотні згодом поступово спрямовувалась на збільшення кількості професійних підготовлених військових, а кількість невишколених командування зменшувало. В той же час, наприклад, направчасотня кількість вишколених і невишколенихнарощувала паралельно, проте невишколені значно переважали вишколених стрільців. Особовий склад небув сталий, постійно коливався. Дані коливання диктувала ситуація на фронті.

Ключові слова: військово--повітряні сили, Західно--Українська Народна Республіка, мобілізація, кадрове забезпечення, кадрова політика.

Annotation

Kyreia V. V., external doctorate student of Ivan Krypyakevych Institute of Ukrainian Studies of the NAS of Ukraine (Ukraine, Lvivj, kyreiaviktor@meta.ua

Staffing in the military air force of West Ukrainian People's Republic in 1918-1919

The purpose of this article is a detailed analysis of staffing in the Military Air Force of West Ukrainian People's Republic in 1918-1919.

Аннотация

Кирея В. В., соискатель, Институтукраиноведения им.

И. Крипякевича НАН Украины (Украина, Львов), kyreiaviktor@meta.ua

Кадровое обеспечение воєнно-воздушных сил ЗападноУкраинской Народной Республики 1918-1919 гг.

Цель данной статьи подробно проанализировать кадровое обеспечение военно-воздушных сил Западно-Украинской Народной Республики в 19181919 гг.

Исследовано, что военные округа возглавляли военные окружные команданты. К окружной команде входили: Командант, Сторонник команданта, Референтмобилизационный, интендантский, аj пищевой, бj наборов, в) оружейный, г) счетный, дj обозный. Санитарный, Командант Запасного Коша. Области возглавляли областные военные команданты.

Звание личного состава фигурировали от стрельцов до полковников. Проанализированы на основании документов некоторые нюансы кадровой политики командования, сначала направлялись на привлечения немуштрованных стрельцов (призывники без надлежащей подготовки) для проведения различных работ. Однако, согласно выявленных архивных данных, установлено, что кадровая политика в 1-й и 2-й авиасотни впоследствии постепенно направлялась на увеличение количества профессиональных подготовленных военных, а количествонемуштрованных командование уменьшало. В то же время, например,направча сотня количество муштрованных и немуштрованныхнаращивала параллельно, однако немуштрованныезначительно превышали муштрованных стрельцов. Личный состав не был постоянный, постоянно колебался. Данные колебания диктовала ситуация на фронте.

Ключевые слова: военно-воздушные силы, Западно-Украинская Народная Республика, мобилизация, кадровое обеспечение, кадровая политика.

Вивчаючи державотворчі процеси в Україні у першій половині ХХ ст., кожен розуміє, що ключову роль в умовах зовнішньої агресії відіграють збройні формування. Як не парадоксально, дана обставина актуальною є і в сьогоднішньому цивілізованому світі. Збройний конфлікт на території Донецької та Луганської областей та ситуація з Кримом це яскраво підтверджують. За подібних умов повноцінна структурована армія відіграє вирішальну роль в державотворенні. Пріоритетне місце в формуванні родів зброї належить кадровому забезпеченні, оскільки це впливає на ефективність, боєздатність армії. Тому досвід кадрового забезпечення родів зброї є цікавою та актуальною проблемою в сучасному світі.

Проблема кадрового забезпечення поверхнево розглядалась в історіографії в 30-ті роки, в колективному виданні І. Крип'якевича, Б. Гнатевича “Історія українського війська” [9]. В даному виданні дуже коротко подано професійні характеристики та бойові заслуги -буквально кількох авіаторів [9, с. 527]. В 90-ті рр. деякий аналіз кадрового складу військово- повітряних сил ЗУНР здійснено львівськими дослідниками Я. Янчаком та В. Чижевським [35, с. 111, 113-115].

В 2000-ні рр. вийшла невелика брошура Я. Янчака “З історії авіації УГА” [34]. Автор поверхнево, опираючись на спогади колишніх авіаторів, подає відомості про кадровий склад військової авіації Галицької армії [34, с.7-8, 17-22]. Певні дані про авіаторів УГА містяться в праці дослідника Я. Тинченка [15]. Даний дослідник використав архівні дані для уточнення військово-біографічних аспектів кадрового складу ВПС ЗУНР, проте зроблено ряд помилок при характеристиці деяких військовослужбовців, крім того наведено вибірковий перелік особового складу. Тинченко подає характеристику особового складу в біографічному довіднику своєї праці, де вміщено спільно виявлені ним авіатори Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки [15, с. 117-153]. Наприклад, у Центральному державному історичному архіві України м. Львова нам вдалось виявити фото загиблого полковника Бориса Губера [30, арк. 38, 38зв] (див. Додаток А, фото 3). Ярослав Тинченко, котрий теж користувався даними архівними матеріалами, стверджує, що Борис Губер перебував в званні сотника [15, с. 77, 78, 79, 80], хоча на тій же фотографії з іншої сторони зазначене звання: полковник [30, арк. 38, 38зв] (див. Додаток А, фото 3). У спогадах колишні авіаторитакож даного військовослужбовця відносять до звання полковника [17, с. 218, 221; 20, с. 11].

Отже, в результаті історіографічного аналізу приходимо до висновків, що питання кадрового забезпечення знайшло часткове відображення в працях вище вказаних авторів, проте поза їхньою увагою залишилось ряд авіаторів УГ А, зроблено деякі помилки при військово-біографічному аналізі. Крім того, потребують детального вивчення мобілізаційні особливості, деякі нюанси, пов'язані з кадровою політикою, які нам вдалось дослідити. Крім того вперше публікуються виявлені нами архівні матеріали, котрі ілюструють деякі особливості з життя особового складу військової авіації Галицької армії.

Мета даної статті детально проаналізувати кадрове забезпечення військово-повітряних сил ЗахідноУкраїнської Народної Республіки у 1918-1919 рр. Відповідно до мети, ставимо наступні завдання: проаналізувати на основі опублікованих документів, архівних даних, спогадів та історіографії особливості мобілізаційних заходів до військово-повітряних сил Західно-Української Народної Республіки; подати військово-біографічний аналіз особового складу, здійснити акцент на професійних здібностях військовослужбовців; дослідити національний аспект при поданні особового складу; класифікувати особовий склад за приналежністю до військових звань за принципом: від найвищого до найнижчого, з урахуванням корекцій військових звань у Галицькій армії; вивчити деякі особливості кадрової політики командування ВПС ЗУНР; подати раніше не публіковані архівні ілюстративні матеріали, котрі стосуються особового складу військової авіації Галицької армії.

Революційні події в Німеччині, Австро-Угорщині, падіння 3 березня 1917 року Російської монархії, утворення на чолі з М. Грушевським Української Центральної Ради а згодом і проголошення 7 листопада 1917 р. Третім Універсалом створення Української Народної Республіки (УНР) спричинили суспільний резонанс і на західній Україні. Усвідомлюючи неминучий крах Австро-Угорської імперії, західні українці усвідомлювали можливість упинитися в складі ворожої на той час Польщі [14, с. 29-31, 63-65].

В “14 пунктах” американського президента Вудро Вільсона стояла вимогапро надання націям права на самовизначення. У зв'язку з цим 16 жовтня 1918 р. австрійський цісар Карл видав маніфест, де були заклики про створення націями власних сеймів з метою презентації власних щойно створених держав. Відповідно до цього виникло питання, хто перебере владу в Східній Галичині: українці, що становили абсолютну більшість, чи поляки, котрі вважали дану територію своєю. Поляки посилались на 13-й пункт заяви Вудро Вільсона, де йшла мова про розбудову польської держави в межах заселення поляками.

18 жовтня 1918 р. західні українці створили у Львові Українську Національну Раду (УНР), котра мала подати Відню власний план, який б стосувався українського питання. 31 жовтня 1918 р. у Відні на Раді міністрів вирішувалось питання Східної Галичини, де було обіцяно, що якась кількість залізничних урядовців і старостів при призначенні на посади буде віддана українцям. Власне, коли відбувались вищезазначені дебати, таємний Український військовий комісаріат вирішив захопити владу у Львові. Дане завдання виконував сотник Українських січових стрільців (УСС) Дмитро Вітовський. В результаті операції, яка тривала в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р., українці зайняли у Львові всі важливі об' єкти, державні будинки, казарми тощо [5, с. 135-136].

А вже 13 листопада 1918 року затверджено тимчасовий закон, згідно якого задекларовано державну самостійність українських земель колишньої Австро- Угорської монархії, проголошено Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР) [13, с. 12].

Від 13 листопада 1918 р. розпорядженням, опублікованим у Вістнику Державного Секретаріяту Військових Справ, вказано про створення в межах ЗУНР трьох військових областей: А. Область Львів включала: 1) Округ Львів з повітами: Львів, Жовква, Сокаль, Рудки, Городок. 2) Округ Перемишль з повітами: Перемишль, Добромиль, Мостиська, частину Березова, Лісько, Санік. 3) Рава Руська охоплювала повіти: Рава Руська, Яворів, Ярослав, Цішанів. 4) Округ Самбір - до нього входили повіти: Самбір, Старий Самбір, Дрогобич, Турка. Б. Область Тернопіль: 1) Округ Тернопіль охоплює повіти: Тернопіль, Скалат, Теребовля, Збараж. 2) Золочів -повіти: Золочів, КамінкаСтрумилова, Радехів, Зборів, Броди. 3) Округ Чортків -повіти: Чортків, Гусятин, Бучач, Заліщики, Борщів. 4) Округ Бережани охоплював повіти:

Бережани, Перемишляни, Бібрка, Підгайці, Рогатин. В. Область Станиславів: 1) Округ Станиславів

охоплював повіти: Станиславів, Надвірна, Товмач, Богородчани. 2) Округ Стрий охоплював повіти: Стрий, Сколе, Жидачів, Калуш, Долина. 3) Округ Коломия - повіти: Коломия, Косів, Печеніжни, Городенка, Снятин. 4) Округ Чернівці охоплював повіти: Чернівці, Заставна, Кіцмань, Серет, Вашківці, Сторожинець, Вижниця [3, с. 2].

Військовий округ очолював військовий окружний командант. В свою чергу до окружної команди входили: Командант, Прибічник Команданта, Референт мобілізаційний, інтендантський а) харчовий,

б) наборовий, в) оружний, г) рахунковий, д) обозний. Санітарний, Командант Запасного Коша. Область очолювали обласні військові команданти [3, с. 2-4].

13 листопада 1918 р. Президент Державних Секретарів Кость Левицький та Державний секретар Військових справ отаман Вітовський видали мобілізаційне розпорядження, котре було передане до окружних команд повітових комісарів та громад [3, с. 2].

Саме через вище зазначені окружні команди проходила мобілізація військовослужбовців придатних до служби в летунському відділі. В розпорядженні, яке підписав 1 грудня 1918 р. Товариш Державного Секретаря Військових Справ в. р. сотник Петро Бубела, вказувалось, що всі зголошення до летунського відділу окружні команди і команданти відділів мають негайно переселати до Секретаріату Військових Справ разом з заявою військовослужбовця про бажання служити в авіа відділі. Потрібно було подати також заключення лікаря даного округу або відділу, це засвідчувало придатність до служби. Мала бути також дописка, очевидно, рекомендаційного характеру [4, с. 2-3]. Дані військовослужбовці вносились в відповідний формуляр встановленого зразка, де вказувалось дата запису, ім'я, прізвище, звання в австрійській армії, місце і дата народження, національність, рід військ, в яких проходила служба, цивільна і військова освіта, дата вступу до українських військ, дата іменування, вказувалось, до якого роду військ приділявся військовослужбовець, була також графа примітки [28, арк. 4зв-5].

Кадровий склад військово-повітряних сил Української Галицької армії складали пілоти, вояки колишньої австро-угорської та частково російської армій. Серед особового складу були представники різних націй, військових звань, мали різний авіаційний вишкіл. Вважаємо за необхідне подати коротку інформацію про особовий склад, з якої стане зрозуміло про вік, час поступлення на службу, військові звання, фахові особливості, бойовий шлях тощо.

В даній статті особовий склад буде подаватись і аналізуватись за принципом від найвищого до найнижчого військових звань. Відповідно до цього задуму вважаємо за потрібне подати інформацію про встановлені в УГА військові звання (подається станом на 5 грудня 1918 р.): стрілець, старший стрілець, вістун, десятник, старший десятник, бул. ст. десятник, хорунжий, четар, поручник, сотник, отаман, осаул, полковник [4, с. 5]. Характерно, що станом на 30 квітня 1919 р. серед військових звань відбулися деякі конфігурації з назвами, в результаті чого звання набули наступного вигляду: стрілець, старший стрілець, вістун, десятник, підхорунжий, булавний, хорунжий, четар, поручник, сотник, отаман, підполковник, полковник, генерал-четар, генерал-поручник, генерал -сотник [10, с. 533]. Вважаємо подання обох варіантів військових звань доцільним, оскільки при поданні особового складу будуть траплятися військовослужбовці, звання яких дотичні до першого чи до другого варіанту.

Серед полковників військово-повітряних сил Української Галицької армії фігурують в спогадах і архівних матеріалах Борис Губер, ДжамбулатКануков [8, с. 20-21; 28, арк. 16 зв - 17; 29, арк. 11зв]. Також в архівних даних значиться полковник Шабський, про нього відомо тільки, що він командував одним з військово-повітряних підрозділів ЗУНР “І-шим повітроплавним дивізіоном”, чи як називали його згодом -“путобольна сотня”, тобто повітроплавна сотня, котра мала всвоєму розпорядженні прив'язні аеростати. Шабський перебував з 22 лютого 1919 р. разом з даною сотнею в віданні НКГА [27, арк. 67 зв; 11, с. 9-10].

ДжамбулатКануков (01.04.1889 р. н.) народився в м. Беслан (зараз республіка Північна Осетія-Аланія в складі Російської Федерації). Під графою національність в документах значиться як осетин, цивільна освіта-8 класів гімназії, відомо, що мав професійну авіаосвіту [28, арк. 16 зв-17]. Його фаховість підтверджує і П. Франко, в спогадах зазначено, що він мав навіки механіка, вмів переставляти, ремонтувати авіадвигуни, здійснював інженерні експерименти, переставляючи на літаки більш потужніши двигуни, ніж це було передбачено заводськими стандартами. Франко в спогадах стверджує про його належність до князівського роду. Мав бойові нагороди, зокрема відзначений Георгієвським хрестом [20, с. 9]. Почав службу в ВПС Галицької армії 16 грудня 1918 р. Саме тоді на летовище в Красне передислокувався один з авіазагонів Одеського авіаційного дивізіону(за іншими даними, один з авіазагонів 2-го Подільського авіадевізіону [15, с. 7778]). Дозвіл на це було дано інспектором авіації Одеського району Самойловим [22, с. 72].

Дослідник А. Харук стверджує, що при прибутті вищезазначеного авіазагону до Красного невдовзі Кануков став командиром сотні, оскільки мав вище звання (полковник), аніж Франко (поручник, звання сотника йому присвоєно 1 січня 1919 р. [20, с. 9]), проте, згідно мемуарних даних, ця інформація не підтверджується. По-перше, коли він прибув і ще довгий період після цього не існувало в Красному ніякої сотні, про що пише Харук [21, с. 36], а існував, згідно мемуарних даних, (також це підтверджує дослідник Л. Шанковський [31, с. 290]), летунський відділ (хоча дослідники часто плутають назви: летунський відділ, Перший летунський полк, летунська сотня, колишні авіатори: П. Франко чи І. Фостаковський досить чітко дані назви розрізняють [20, с. 9; 17, с. 223]) і існував аж до 19 лютого 1919 р. Згідно архівних даних саме цього числа починає фігурувати в документах розподіл на сотні: 1-шу, 2-гу і направчу (ремонтну) [25, арк. 25]. Принаймні 31 грудня 1918 р. в документах ще фігурує назва летничий відділ [27, арк. 27].

Фостаковський пише, що на початку квітня 1919 р. летунський відділ було перетворено на Перший летунський полк, в котрий входили три летунськісотні, 1-ша летунська сотня передислокувалась 9 квітня 1919 р. в с. Дуліби біля Стрия, 2-га залишилась в Красному, і 3-тя, сформована на поч. травня 1919 р., дислокувалась в Тернополі [17, с. 223]. Оскільки фігурування в архівних даних 1-шої, 2-гої, летунської сотні та 3-ї направчої спостерігається вже від 19 лютого 1919 р., ймовірно вищезгадане переформування відбулося в лютому 1919 р. [25, арк. 25].

Франко стверджує, що Джамбулату Канукову пропонували керувати летунським відділом, проте виникали деякі труднощі: по-перше, він не знав добре мови, що ускладнювало ситуацію, по-друге, Франко краще знав ситуацію в летунському відділі, оскільки він ж його і сформував. Відповідно до даної ситуації, згідно наказу Начальної Команди і Державно Секретаріату, Франко залишився командантомлетунського відділу, а Кануков його заступником [20, с. 9]. Командантом відділу Франко залишався, як вже зазначалось, до 26 березня 1919 р. [20, с. 9].

Кануков дійсно очолював сотню в Красному, але аж з квітня 1919 р. після вищезгаданої реорганізації летунського відділу, тоді він і став одночасно командантом полку [17, с. 223]. Це підтверджується і архівними даними [25, арк. 26].

Полковник Борис Губер почав службу в летунському відділі з 16 грудня 1918 р. [21, с. 36]. За національністю росіянин, мав фахові знання пілотажу [20, с. 9], про що свідчить факт ведення ним навчання для підвищення фахових знань в авіаційній сфері. 5 лютого 1919 р., проводячи заняття, де розповідав про скидання авіабомб на великі об' єкти, загинув від вибуху п' ятифунтової авіабомби. Бомба вибухнула через те, що при попередньому її складанні, полковник забув поставити пружину між запальний молоток і капсолю, в результаті це стало причиною вибуху при відкручуванні ним пропелера бомби [6, с. 11]. В Центральному державному історичному архіві України м. Львова нам вдалось віднайти фото загиблого полковника Бориса Губера [30, арк. 38, 38 зв] (див. Додаток А, фото 3). Дослідник Ярослав Тинченко, котрий також користувався даними архівними матеріалами, стверджує, що Борис Губер був сотником [15, с. 77, 78, 79, 80], хоча на тій же фотографії з іншої сторони зазначене звання: полковник [30, арк. 38, 38зв] (див. Додаток А, фото 3). В спогадах також даного військовослужбовця відносять до звання полковника [17, с. 218, 221; 20, с. 11].

Проте в праці Тинченка є слушне зауваження, що не сам полковник Б. Губер розбирав авіабомбу, а хтось з військовослужбовців. Оскільки руки його на фотографії цілі, але сильно пошкоджене обличчя [15, с. 80]. Дійсно дана фотографія таке судження підтверджує [30, арк. 38, 38зв] (див. Додаток А, фото 3), проте це не факт, а припущення.

Серед сотників фігурує Е. Скляренко, котрому згідно наказу Начальної команди Українських військ від 13 листопада 1918 р. було поручено здійснювати формування летучого відділу. Наказ підписав в 22³⁰в.р. полковник Стефанів [24, арк. 10]. Проте цей військовослужбовець в спогадах колишніх авіаторів не значиться.

В архівних документах значиться також сотник пілот Сукій, про котрого не знайдено відомостей ні в архівних документах, ні в спогадах, відомо тільки, що 6 квітня 1919 р. він прикривав на винищувачі “Ньюпор ХХІІІ” розвідник “Бранденбург” № 2739, на борту, котрого перебували пілот поручник Рудольфер та доглядник (спостерігач) поручник Костів, здійснювали розвідку по лінії Львів-Городок [25, арк. 97].

Згідно опублікованих документальних матеріалів організатором авіації Української Галицької армії став поручник Українських Січових Стрільців Петро Франко. У Вістнику Державного Секретаріату Військових Справ зазначено, що станом від 1 грудня 1918 року його було призначено згідно тодішньої термінології на військову посаду - командантлетунського відділу, референт летуньства. Даний відділ підпорядковувався на момент створення Державному Секретаріату Військових Справ [4, с. 2]. Авіаційна реферантура займалась здебільшого адміністративними питаннями, а авіаційний відділ оперативними. Оскільки очолювала ці два відомства одна людина, то зрозуміло, що поділ повноважень був досить умовний [21, с. 35].

У період визвольної війни небуло чітко усталеної універсальної термінології стосовно назви командирів авіаційних частин. На підставі архівних матеріалів можна побачити існування на території Української Народної Республіки таких керівних посад, як: Начальник Повітровоі Фльоти Української Народньої Республіки, також існувала посада - Інавіадарм, так називали інспектора авіації Дієвої Армії, авіазагоном управляв - Командір Авіотряду (дані подані на підставі докладу від 18 жовтня 1919 року) [23, арк. 1, 1 зв].

На той час Петра Франка (12.07.1890 р. н. [16, с. 669]) можна оцінити як перспективного військовослужбовця. В 1915 р. його відзначено медаллю хоробрості ІІ класу [12, с. 263]. В 1916 році він проходив підготовку як технічний старшина в авіаційній школі Райльовац, розміщена неподалік від міста Сараєво [19, с. 3]. Проте після її завершення австрійське командування недопустило Франка до авіаційних підрозділів. Його призначили на посаду командира кулеметної сотні [12, с. 265]. 1 січня 1919 р. його повисили до звання сотника [22, с. 73; 20, с. 9] (див. Додаток Б, фото 6). Як вже зазначалось вище, 1 грудня 1918 р. його призначено на посаду командантлетунського відділу, котру він обіймав до 26 березня 1919 р., а референтом летунства (на цій посаді він теж був з 1 грудня 1918 р.) був до 10 квітня 1919 року [20, с. 9].

В свою чергу організаторами польських військово- повітряних сил стали: поручник Януш де Борен, поручник Стефан Бастир, поручник Стефан Стец, поручник Євгеніуш Роланд, поручник Владислав Торун. Перелічені військові пребували на момент організації військово-повітряних сил в такому ж званні, як П. Франко [36, s. 50; 37, s. 1608-1625].

Сотник Василь Євський почав службу у відділі приблизно в грудні 1918 р. [22, с. 72-73]. За національністю естонець, в мемуарах характеризується як фаховий вправний пілот [20, с. 10]. Сотник Василь Булатів так само, як і Євський, у відділі з грудня 1918р. [22, с. 72-73]. Франко подає в спогадах ще двох сотників: Новака, і Євгена Пузу [20, с. 9]. Про даних сотників, нажаль, маємо мало даних. Відомо, що сотник Євген Пуза народився на Закарпатті, за фахом авіаспостерігач, очевидно, мав конструкторську освіту. Франко стверджує, що він розробляв конструкцію літака-велосипеда [20, с. 9]. Сотник Фостаковський в спогадах вказує, що станом на 25 травня 1919 р. Є.Пуза обіймав посаду референта летунства при ДСВС [17, с. 231]. Про сотника Новака відомо лише те, що він перебував в військово-повітряних силах Галицької армії недовгий період часу [20, с. 9].

Сотник Іван Шестаков (31.01.1893 р. н.). Під графою місце народження -по документах вказана Бесарабія. Цивільна освіта -реальна школа, військову освіту отримав у школі спостерігачів чи дозорців згідно тодішньої термінології [28, арк. 15зв-16]. У відділі з грудня 1918 р. Завідував фотографічним відділом [20, с. 10; 22, с. 72-73]. Архівні дані підтверджують цю інформацію. Він часто літав з різними пілотами в якості спостерігача: 3 травня 1919 р. з 9¹⁸ до 9³⁵ з пілотом Массикевичом, 8 травня 1919 р. з 11⁰⁵ до 13⁰⁸ з пілотом Кубшом з метою фотографування ворожих позицій в районі Белза, тобто проводив аерофотозйомку [26, арк. 1].

Сотник Федір Алєлюхін (27.01.1896 р. н.) народився в м. Петроград, цивільна освіта становила 8 класів гімназії, під графою “військовий вишкіл” в документах вказано: летунський відділ, ймовірно малось на увазі проходження стажування [28, арк. 15зв-16]. Алєлюхін фігурує також в звітах про польоти 2-ї летунської сотні. 8 травня 1919 р. з 15²⁵ по 16²⁵ літав на літаку до Стрия [26, арк. 1].

Сотник НекандерЗалозний (03.11.1890 р. н.) Франко подає його ім'я як Нікандер [20, с. 9], хоча по архівних документах він проходить як Некандер [28, арк. 15зв- 16]. Місце народження Харциск Донської губернії. Цивільна освіта -реальна школа. Навчався в авіаційній школі для пілотів [28, арк. 15зв-16]. Петро Франко називає його одним з найкращих пілотів [20, с. 10]. По архівних даних видно, що він часто здійснював авіарозвідку під час служби в 2-й летунській сотні. Зокрема 10 травня 1919 р. 11³⁰ по 12⁴² літав до ІІ корпусу Галицької армії. 13 травня 1919 р. 8¹⁰ по 9¹⁵ перебував на завданні, здійснював розвідку на фронті. 16 травня 1919 р. 7²⁸ по 7⁴⁵ на завданні -розвідка на фронті. 17 травня 1919 р. з 15¹⁰ по 16¹⁰ перебував в повітрі -розвідка Миколаїв-Комарно. 18 травня 1919 р. 15³⁰ по 16³⁵ виконував завдання -розвідка в районі Жовкви [26, арк. 1]. Цей перелік наведено для того, щоб побачити приблизну динаміку вильотів даного пілота.

По архівних документах проходить також сотник Володимир Баранек, відомо, що 1 листопада 1916 р. іменований поручником, а 1 березня 1919 р. піднесений до звання сотника, більше про нього нема жодних даних, в спогадах він теж не фігурує [29, арк. 11зв].

Згідно наказу № 27 Начальної Команди Укр. Військ від 31 грудня 1918 р. до летунського відділу в Красному 23 грудня 1918 р. прибуло два військовослужбовці в званнях поручників - Рудольф Земик та Іван Фостаковський [27, арк. 27; 24, арк. 41].

Іван Фостаковський (01.01.1890 р. н.) військову підготовку отримав в Катаро, південна Далмація (територія сучасної Хорватії і Чорногорії), де перебував в школі фортечної артилерії в 1912-1913 рр. У 1914 р. підпав під мобілізацію, військову службу проходив в формаціях польової та гірської артилерії. В даний період просунувся по службі від хорунжого до поручника. В авіаційному відділі проходив службу за фахом - авіаспостерігач чи зорець, згідно тодішньої термінології. 5 лютого 1919 року в результаті вибуху бомби отримав поранення. В травні 1919 р. знову повернувся до Летунського полку [16, с. 657].

Рудольф Земик (12.11.1891 р. н.) за фахом інженер [28, арк. 7зв-8]. Проте він виконував і інші функції. За архівними документами можна простежити, що 3 травня 1919 р. він разом з пілотом Найгавзером з 14⁴⁵ по 16³⁰ перебував в повітрі,здійснював розвідку в районі Белза, 12 травня 1919 р. він разом з цим же пілотом з 13¹⁷ по 14²⁵ літав до Станиславова-в обох випадках в якості спостерігача. Авіатори УГА здійснювали бойові чи розвідувальні вильоти, як правило, по двоє - пілот і спостерігач [26, арк. 1]. Є відомості, що він навчався в школі старшин, також мав технічну освіту. В українській армії з 10 листопада 1918 р., в званні поручника з 15 жовтня 1918 р. [28, арк. 15зв-16].

Окрім вище поданих поручників, в архівних даних є відомості про ще ряд військовослужбовців даного звання, котрі проходили службу в військово-повітряних силах Галицької армії.

Поручник Теодор Томенко (25.04.1892 р. н.). Під місцем народження в документах вказано: Дебескавці, Коломия. Цивільна освіта -торгова академія. Спеціаліст по прив'язних аеростатах. У званні поручника з 1 травня 1918 р. Під місцем служби вказано: Летучий відділ Тернопіль [28, арк. 4зв-5]. Очевидно малась на увазі 3-тя летунська сотня, котра розміщалась в Тернополі [17, с. 223]або технічна летунська сотня котра до 20 грудня 1918 р. розміщалась теж в Тернополі [11, с. 7; 17, с. 218].

Дослідник Ярослав Тинченко стверджує, що 5 лютого 1919 р. від вибуху авіабомби в летунському відділі (Красне) даний поручник загинув [15, с. 79-80]. Він посилається на архівні документи [15, с. 79-80, 115]. Проте на даному архівному фото немає імені даного пілота, а лише звання і прізвище, тобто написано: поручник Томенко [30, арк. 43, 43зв] (див. Додаток А, фото 5). Є підозра, що тоді загинув не Теодор, а Василь Томенко, принаймі так стверджує в спогадах Іван Фостаковський, котрий був свідком даних подій, був важко поранений, але зумів вижити [17, с. 221]. Крім цього, в архівних документах вказується, що Теодор Томенко перебував в Тернополі. Тобто він там перебував очевидно після створення 3-тьої летунської сотні, а вона була створена після квітня 1919 р. [28, арк. 4зв-5; 17, с. 223].

Дослідник Харук стверджує, що на початку травня 1919 р. [21, с. 37]. Отже, виходить,що після вибуху 5 лютого 1919 р. він був живий. Ймовірно це міг бути брат Теодора Томенка. Також можна припустити, що поручник Теодор Томенко перебував в Тернополі при функціонуванні там технічної летунської сотні, котра забирала зі збірних станцій в Бродах і Підволочиську авіаматеріал, котрий сортувався в Промиловій школі в Тернополі і відправлявся до Красного [11, с. 7]. 20 грудня дана сотня передислокована до Красного. Фостаковський називає цю сотню: “летунський відділ” в Тернополі [17, с. 218]. З огляду на це можна припустити про перебування там Теодора Томенка, а відповідно після передислокації до Красного 20 грудня

1918 р. саме він міг загинути від вибуху бомби 5 лютого

1919 р. Проте, І. Фостаковський і дослідник А. Харук стверджують, що даною технічною сотнею в Тернополі керував Василь Томенко [17, с. 218; 22, с. 72].

Поручник ФранцРудольфер (29.08.1897 р. н.) народився у Відні, за національністю німець, цивільна освіта-реальна школа. Під графою військовий вишкіл вказана дата: 15.03.1915 р. [28, арк. 15зв-16], очевидно пов'язана з вступом до авіашколи, або із службою при військовій авіації. В українському війську з 10 грудня 1918 р. Звання поручника присвоєне 1 листопада 1918 р., відомо що проходив службу при 1-шій летунській сотні [28, арк. 15зв-16].

В архівних даних значиться поручник Грушт, котрий згідно наказу НКГА № 128 від 27 серпня 1919 р. мав стати референтом та командантом військової авіації ЗУНР при НКГА [24, арк. 217].

Осип Заславський (06.01.1897 р. н.) народився в Тернополі, цивільна освіта - 5 класів реальної школи, стосовно авіавишколу ситуація аналогічна з вищевказаним ФранцомРудольфером. Під даною графою вказана дата 1 серпня 1916 р., очевидно з цією датою пов' язане або навчання, або служба в авіаційній сфері. В українській армії з 31 листопада 1918 р.,підвищений до звання поручника 31 листопада 1918 р. Служив в 1-шій летунській сотні [28, арк. 15зв- 16]. Франко стверджує, що він був спеціалістом по двигунах [20, с. 10].

Антін Хрущ (29.10.1891 р. н.). Місце народження Рожнів на території Галичини, в українській армії з 8 листопада 1918 р. [28, арк. 15зв-16]. Іменований поручником 1 вересня 1917 р. [29, арк. 12зв; 28, арк. 15зв-16].

Поручник Михайло Савчук (27.09.1892 р. н.) народився в м. Чернівці, навчався в авіашколі, за фахом спостерігач, пілот. В українському війську з 23 грудня

1918 р. В званні поручника з 1 листопада 1916 р. [28, арк. 15зв--16]. За іншими документами з 1 листопада

1917 р. [29, арк. 12зв].

Поручник Василь Костів (05.02.1889 р. н.). Місце народження м. Тернопіль. Мав технічну освіту, також артилерійський і авіаційній вишкіл. В українському війську з 1 листопада 1918 р. [28, арк. 15зв-16]. Згідно архівних даних за фахом був авіаспостерігачем. Наприклад, 6 квітня 1919 р. о 15²⁰ здійснював виліт на розвідку по лінії Львів-Городок,пілотував літак (розвідник “Бранденбург” № 2739) поручник Рудольфер, поручник Костів виконував функцію доглядника (спостерігача). Під час дислокації ВПС ЗУНР в Теребовлі (за даними Р. Земика, це червень

1919 р.) очолив (замість поручника С. Слєзака, котрий відлетів до Відня) ремонтну майстерню [25, арк. 97; 17, с. 232; 7, с. 4-5].

Поручник Микола Ляліч (04.11.1895 р. н.). За національністю хорват, народився в м. Кніш, область Далмація (історична область в північно-західній частині Балканського півострова, територія сучасної Хорватії і Чорногорії). Цивільна освіта -реальна школа. Навчався в військовій академії та в школі пілотів. В українському війську з 13 грудня 1918 р. [28, арк. 15зв- 16]. В званні поручника від 1 травня 1917 р. [29, арк. 12зв; 28, арк. 15зв-16].

Петро Франко і М. Шарик в спогадах подають ще одного поручника, про котрого маємо мало документальних відомостей, цеСтепан Слєзак [20, с. 9; 32, с. 67]. Поручник С. Слєзак мав конструкторську освіту, ще в Австро-Угорській монархії працював конструктором гідропланів [17, с. 219]. Мав добрі зв'язки з фаховими механіками, відомо, що на його запрошення приїжджали фахівці з Відня для ремонту літаків [17, с. 219]. В летунському відділі Слєзак був на посаді завідувача майстернею. Слєзак здійснював ремонт літаків, гармат, самоходів [17, с. 219; 18, с. 129]. Розробив навчальний літак з подвійним кермом (для інструктора і учня) для навчання пілотів [11, с. 7]. Згідно архівних даних 15 червня 1919 р. призначений тимчасовим командантом та референтом військово- повітряних сил ЗУНР. Під час дислокації ВПС ЗУНР в Теребовлі (червень 1919 р.) завідував ремонтною майстернею [24, арк. 100; 17, с. 232; 7, с. 4-5].

Авіаспостерігач Іван Фостаковсякий згадує ще кількох поручників, серед яких фігурують: Орест Гумецький, Василь Томенко, Іван Огар, Іван Люпул, Олекса Басан і Кость Ляліч [17, с.219, 221]. Стосовно останнього маємо сумніви стосовно правильності подання імені, оскільки в спогадах Франка і по документах він значиться як поручник Микола Ляліч [20, с. 9; 28, арк. 15зв-16].

Орест Гумецький (10.02.1891 р. н.). Народився в м. Дрогобич. Мав освіту авіапілота, також технічну освіту. До українського війська вступив 1 грудня

1918 р. В званні поручника від 1 травня 1918 р. Служив в летунському відділі в Красному [28, арк. 9зв-10]. Загинув 5 лютого 1919 р. від вибуху авіабомби під час навчань [2, с. 51].

Олекса Басан (01.04.1890 р. н.). Під місцем народження в документах вказано: СкалатБібрка. Мав медичну та юридичну освіту. В званні поручника від

1 серпня 1917 р. [28, арк. 7зв-8]. Загинув від вибуху авіабомби при проведенні навчань 5 лютого 1919 р. [1, с. 37]. В Центральному державному історичному архіві України м. Львова є фото загиблого О. Басана [30, арк. 37, 37зв] (див. Додаток А, фото 2).

Про Василя Томенка, Івана Люпула маємо мало відомостей. Відомо, що вони так само, як і вищеподані військовослужбовці, перебували 5 лютого 1919 р. в авіашколі під час вибуху бомби при навчаннях в руках полковника Бориса Губера. В. Томенко помер через кілька годин, а І. Люпул на третій день від втрати крові в Золочівському шпиталі [17, с. 221].

Мало даних і про поручника ІванаОгара. Відомо, що він був авіаспостерігачем. Так, згідно документів 8 травня 1919 року разом з пілотом Найгавзером з 11³⁷ по 13 здійснював поставлене завдання, авіарозвідку в районі Белза [26, арк. 1].

Серед четарів відомі: Микола Сєріков, Фелікс Шепарович (брат Едмунда Шепаровича-

командантакінної бригади), Федір Яцура, четарКоцко (брат Адама Коцко) [17, с. 219]. В архівних документах також значиться четар Едвард Бернгубер [28, арк. 14зв- 15].

Сєріков Микола (27.06.1898 р. н.). Народився в Харкові, цивільна освіта: торгова школа, навчався в школі для пілотів. В українському війську з березня 1917 р., в званні четраря з 15 липня 1917 р. [28, арк. 15зв-16]. Здійснював бойові вильоти. Наприклад, 28 квітня 1919 р. з 9³⁵ по 11⁰⁵ здійснив бойовий виліт в напрямку Львова, 29 квітня 1919 р. з 8³⁷ по 10²⁰ бойовий виліт на північ Львова [26, арк. 1]. Дослідник Лев Шанковський стверджує, що на його рахунку було

2 збитих польських літаки [31, с. 291]. Документальні дані засвідчують проведення ним розвідувальних вильотів. Так, наприклад,3 травня 1919 р. з 9²⁰ по 10⁴⁵ перебував в повітрі, проводив розвідку на фронті під Львовом [26, арк. 1].

Четар Федір Яцура (07.03.1897 р. н.) народився в с. Желдець, Жовківського повіту. Цивільна освіта: гімназія і технологічний інститут. З 1914 р. в Легіоні Українських січових стрільців [16, с. 670].

Про ЧетарівКоцка і Шепаровича маємо мало даних. Відомо, що обоє станом на лютий 1919 р. перебували в летунському відділі в Красному [17, с. 219]. А після створення в квітні 1919 р. Першого летунського полку належали до 1-шої летунської сотні, котра 9 квітні 1919 р. передислокувалась в с. Дуліби поблизу Стрия [17, с. 223]. Про приналежність Фелікса Шепаровича до звання четаря свідчать архівні документи, він значиться в іменному списку офіцерів Галицької армії [29, арк. 13 зв].

Четар Едвард Бернгубер (22.10.1897 р. н.) народився у Відні. За національністю німець. До звання четаря іменований 1 жовтня 1917 р. Службу проходив в летунському відділі в Красному [28, арк. 14зв-15]. П. Франко в спогадах відносить Бернгубера до звання поручника [20, с. 9]. Цілком ймовірно, що згодом його повисили, бо по документах він значиться як поручник [28, арк. 14зв-15], або просто зроблена помилка самим Франком, хоча, як правило, його дані збігаються з архівними. Бернгубера Франко оцінює як професійного пілота [20, с. 10].

До четарів належав також ХазбулатКануков, брат полковника ДжамбулатаКанукова. Дослідник Ярослав Тинченко пише, що він був хорунжим [15, с. 132]. Проте згідно архівних матеріалів видно, що він був в званні четаря [30, арк. 39, 39зв] (див. Додаток А, фото 4).

Хорунжі, котрі значаться в архівних документах і спогадах колишніх військовослужбовців військово- повітряних сил Галицької армії: Степан Кузьмович, СельвестрСоневицький, Михайло Мовчук, Леонід Міхенко, Михайло Іванов [28, арк. 14зв-15, 15зв-16]. Франко і Фостаковський в спогадах, окрім вищеподаних військовослужбовців, згадують ще хорунжого Калішевського [20, с. 9; 17, с. 223], проте він в архівних даних не фігурує. Іван Фостаковський подає ще кількох хорунжих, по котрих мало архівних відомостей: Михайло Нестор, Зелений, Кубш, Осип Швець, Кунке [17, с. 219, 223].

Хорунжий Степан Кузьмович (10.12.1893 р. н.). Народився в м. Тернопіль. З 3 листопада 1914 р. в Легіоні Українських січових стрільців. Вступив до українського війська 1 листопада 1918 р. У званні хорунжого з 1 листопада 1918 р. Належав до летунського відділу в Красному [28, арк. 14зв-15].

Хорунжий СельвестрСоневицький (12.01.1896 р. н.). Народився в м. Бережани. Мав гімназійну освіту. В українському війську з 10 листопада 1918 р. [28, арк. 15зв-16]. Був фахівцем з ремонту двигунів [20, с. 10].

Михайло Мовчук (11.10.1894 р. н.) народився в Зборові. Цивільна освіта: гімназія. Навчався в школі пілотів. До українського війська вступив 7 листопада. Службу проходив в 1-шій летунській сотні [28, арк. 15зв-16].

Леонід Міхенко (30.06.1898 р. н.). Народився в м. Тернопіль. Мав технічну освіту, закінчив школу старшин. З 1 листопада 1918 р. в українському війську. Хорунжим іменований 20 листопада 1918 р. Службу проходив в летунському відділі в Красному [28, арк. 15зв-16]. Працював в фотографічному відділі разом сотником Іваном Шестаковим [20, с. 10].

Михайло Іванов (03.11.1897 р. н.). Народився в Петрограді (зараз м. Санкт-Петербург Російська Федерація). За національністю росіянин. Навчався в військовій академії. 1 грудня 1917 р. вступив до українського війська. 1 серпня 1918 р. іменований хорунжим. Службу проходив в 2-гій летунській сотні [28, арк. 15зв-16].

Мало відомостей про хорунжих Калішевського, Михайла Нестора, Зеленого, Осипа Швеця, Кунке. Відомо, що Михайло Нестор і Осип Швець загинули 5 лютого 1919 р. від вибуху авіабомби під час навчань [17, с. 221]. В Центральному державному історичному архіві України м. Львова є фото загиблого Михайла Нестора [30, арк. 36, 36зв] (див. Додаток А, фото 1).

Про хорунжогоКубша відомо, що він походив з Відня, був пілотом при 2-гій летунській сотні в Красному. Здійснював розвідувальні вильоти. Наприклад, 8 травня 1919 р. разом з сотником Іваном Шестаковим з 11⁰⁵ по 1⁰⁸ здійснили авіарозвідку, під час якої сфотографовано ворожі позиції в районі Белза [26, арк. 1]. Відомо, що він в травні 1919 р. вчинив диверсію, підсипавши залізний дріб в бак літака, на котрому літав полковник ДжамбулатКануков, в результаті чого останній загинув внаслідок падіння літака в районі Озірної.

Усвідомлюючи, що злочин може бути розкритим, він намагався втекти на одному з літаків. Проте був збитий над Теребовлею сотником В. Євським [17, с. 231; 21, с. 40].

Булавні (вище подані звання відносились до старшинської групи звань, починаючи від булавного, йдуть підстаршинські звання): Гриць Шустер, Побережний [17, с. 219].

В архівних даних значиться один булавний старший десятник Василь Кавута (24.04.1891 р. н.). Народився в Дублянах. Мав юридичну освіту, був професійним пілотом. У австрійській армії ніс службу при військово- повітряних силах. В званні бул. ст. десятника від 6 травня 1918 р. В графі про несення служби в документах написано: Летучий відділ Тернопіль [28, арк. 4зв-5]. Тобто мова йде про 3-тю летунську сотню, котра дислокувалась в Тернополі [17, с. 223]. Також це могла бути технічна летунська сотня в Тернополі [11, с. 7].

По документах проходить лише один підхорунжий Маркіян Яворський (06.03.1898 р. н.). Народився в с. Миклашів поблизу Львова (зараз с. Миклашів відноситься до Пустомитівського району Львівської області). Спеціаліст по прив'язних аеростатах, в українському війську з 29 листопада 1918 р. Під графою про несення служби вказано: Летучий відділ Тернопіль [28, арк. 4зв-5]. Мається на увазі 3-тя летунська сотня, котра дислокувалась в Тернополі під командуванням Сотника НекандераЗалозного [17, с. 223], або технічна летунська сотня, котра до 20 грудня 1918 р. розміщалась в Тернополі під командуванням поручника Томенка [11, с. 7; 17, с. 218].

Старші десятники: Жарський, Масикевич,

М. Захаріяш, Петро Ткачук [17, с. 219]. Фостаковський відносить до старших десятників Кавуту [17, с. 219], проте в архівних матеріалах він числиться як булавний старший десятник [28, арк. 4зв-5]. Ймовірно був підвищений, або це помилка Фостаковського.

Старшого десятника Жарського Франко оцінює, як талановитого пілота [20, с. 10]. Старший десятник Масикевич служив в 2-гій летунській сотні [26, арк. 1]. М. Захаріяш працював в технічній летунській сотні в Тернополі [11, с. 7]. Про П. Ткачука також мало відомостей, в спогадах Д. Кренжаловського

опублікована фотографія даного військовослужбовця. Під фотографією Кренжаловський стверджує, що він був пілотом [8, с. 20].

Також в спогадах фігурують наступні старші десятники: Мельникович, Найгавзер, Томас, Кліш [17, с. 221-223]. Франко їх відносить до десятників [20, с. 9]. Можна булоб припустити, що їх повисили в званні. Проте Фостаковський стверджує, що вони в даному званні були на час прибуття в летунський відділ [17, с. 223].

У спогадах Фостаковський подає фото десятника Данила Залеського [17, с. 239], проте в документах він не фігурує.

Вістуни: І. Явнич, Л. Зарічний, Михайло Томенко (брат В. Томенка), Михайло Шарик [17, с. 219].