З історії функціонування комплексу Поліських володінь Київської Софійської Митрополичої катедри (XV — перша половина XVII ст.)

У 1598 р. (14 вересня) був складений позов від імені київського воєводи Костянтина Острозького з його розпорядженням митрополитові Михайлу Рогозі прибути на сесії Київського гродського суду і присягнути в тому, що в церковних маєтках митрополії, належних Софійському монастирю, не проживають піддані, які раніше втекли із сіл Миколая Макаревича-Івашенцовича:

«Костантынъ княжа Острозское, ввода киевъскии, маршалок земли Волынъское, староста Володымерскии. Велебному в Бозе отцу Михаилу Рагозе, з воли Божое преосвещенному архиепископу, митрополиту киевъскому и галицкому, и всеи Русии.

Звтрхностю ураду мотго вотводского приказую, жтбы в. т. нарочъки кгродскит китвъскит, которыт припадут и сужоны быти мают в року птридучом тистча пятсот дтвттдтсят осмомъ, мсца стнттбра двад[...]т тртго дня, сам очтвист яко на року завитом стал на жалобу и правънот попирант зтмтнина зтмли Китвъскои урожоного пана Миколая Макаровича, усправтдливился, которыи в. т. позываттъ о то, иж што з рочъковъ кгродских китвъских в року тптридучом тистча пятсот дтвттдтсят стмом, мсца июля второго дня припадаючых, одтржал дткртт напротивъко в. т. пан Миколаи Макарович, иж твоя млстъ мял особою свотю присягу ттлтсную выконать якъ подданых збтговъ у матностях в ыимтнях цтрковъныхъ, у вотводствт Китвъском лтжачых, до митрополти в. т. налтжачых, нтмашъ. Нижли твоя млстъ на рочъкох кгродских прошлых [...]дня мца [...] двадцатого дня в року тптридучом тистча пятсот дтвтдтсят стмом сам особою свотю в суду кгродского нт стал, прысяги нт выконал, алт листом отворнымъ, закладаючыся болшою справою, судови и сторонт ознаимил. Прото жтбы в. т., отчт митрополитт китвъскии, на рочъкох кгродских звышъпомтнтных завитт стал и право свот, иж ся в. т. болшою справою закладал и показал, а показавъшы, прысягу ттлтсную выконал, албо по пттисот грвтнъ гр. за каждого подданого, в позвт и въ дткрттт кгродским имтны помтнтныхъ, готовыми гр. поплатил. Што в. т. шырти словы и м[...]мтнты правъными у суду ясно оказано и довтдтно буд[...][...]» [РГИА, ф. 823, оп. 1, д. 162, л. 4].

У 1599 р. (2 жовтня) надійшов лист короля Сигізмунда ІІІ дворянинові Станіславу Мишці прийняти маєтності Київської митрополії та передати їх наступникові покійного митрополита Михайла Рогози Іпатію Потію:

«Жикгимонт Тртии, Божю млстю корол полскии, втликии княз литовскии, рускии, прускии, мазовтцкии, жомоитскии, инфлянтскии и швтдскии, кготскии, вандалскии дтдичныи корол.

Урожоному Станиславови Мышцт, двортнинови нашому втрнт нам милому, ласка наша королтвская. Урожоныи, втрнт нам милыи! За зостємъ с того свтта втлтбного Михаила Рагозы, мттрополита києвского, галицкого и встє Руси, назначилисмы тоє митрополитство києвскоє зо всими єго налтжностями втлтбному Ипаттєви Потєюви, владицт володимєрскому и бртстскому. Которого мттрополитства и иныхъ добръ цтрковных добра и маттности, иж завшт по Текст пошкоджено, мало бути «двадцат» Текст пошкоджено Текст пошкоджено, мало бути «мунимінтьі» Текст пошкоджено, мало бути «будіть» Текст пошкоджено смтрти дтржавтц их млсти оставают волньїє, ничимъ нт утяжаньїє и под жадньїє такъ затяги и птртводы правниє од кого ж колвткъ яко ттж бтз отданя ихъ од насъ особомъ таких достоиностии годных нт могут быти водлугъ констытуцыи нтслушнє оддалины. Про то з рамєна нашого кролтвского, втрность твою посылаючы, росказуємы, абы втр. твоя там тык добра вст до мттрополии Києвскои налтжачиє, з рукъ яких жт колвткъ особъ отобравши, втлтбному отцу Ипатєюви Поттюви яко од нас мтнованому мттрополиту києвскому або посланцом втлтбности єго, до рукъ и владзы подал и въ отіє втлсть єго увєзал, прыказавши имєнтм нашим всимъ особом, слугом, бояром и подданным, ку мттрополии налтжачим, против оному послуштнство и повинности, которыш бы вєлбности єго вцалт и зуптлнє оддавали, што учынит втр твоя для ласки нашои кролтвскои и с повинности своти. Писан у Варшавє, року тистча пятсотъ дтвттдтсят дтвятого, мсца окъттбра второго дня, а панованя кролтствъ нших полского второгонадцатъ, а швтдского шостого року. Sigismundus rex» [РГИА, ф. 823, оп. 1, д. 232, л. 4].

Однак передання до рук унійної адміністрації власності Київської митрополії наражалося на активний спротив як у самому Києві [Люта, 2001; 2008], так і у поліських зонах володінь. Через це наступний королівський лист (від 23 серпня 1599 р.) був адресований королівському дворянину Яну Кошицю з тим, аби він взяв під свій контроль процес передачі майнових прав Іпатію Потію, допіру не надійде королівський привілей на підтвердження його статусу Київського митрополита.

«Жыкгимонт Трєтии, Божю млстю корол полскии, втликии княз литовскии, рускии, прускии, жомоитъскии, мазовтцкии, ифлянтъскии а швєдскии, кготскии, вандалскии король. Дворанину нашому шляхєтному Яну Кощычу.

Ознаимутмъ тобт, ижъ што по смтрти в Бозт втлтбного отца Михаила Рагозы, митрополита китвъского, добра, на митрополию Китвъскую налтжачыт, абы в цалости до поданья от насъ митрополита зоставали в Бозт втлтбному отцу Гипаттю, владицє володимтрскому, чтртз крылошаны духовтнстварєлиирускот затхати и аж бы митрополит от насъ поданъ былъ, дтржати росказали тсмо были. А ижъ матмъ втдомост, якобы добра митропольскит от людти своволных кгвалтомъ затханы, нищоны и лтнъдрованы быт мтли, што тсли бы такъ было яко матмъ втдомост втликот бтзправът в тои мтрт тымъ добрамъ, которых мы, гсдръ, сами навызшим оборонцою и подавцою тстєхмо, а намъ и звирхности нашои нтушанованьт дттло бы ст, прото забтгаючы тому, абы ст нихто над волю и росказаньм нашо добрами тыми нт опткалъ, албо их кгвалтомъ затждчат мтлъ, -- з рамтни нашого гдрского на заханьт тых всих добр митрополих ттбт посылатмъ и хочтмъ мтти, и прыказутмъ, абы тси добра на митрополию Китвскую налтжачыт, гдткольвткъ будучыт затхавши, подлугъ птрвшого росказанья нашого отцу влдыщ володимтръскому, албо кого онъ з духовтнста Мало бути «духовенства». рєлии рускот зошлтт, подавалъ и всимъ подданымъ отца влдыки бтртсттиского и тых, кого онъ зошлтт, а нт кого инъшого, ажъ до поданья от насъ митрополита, послушнымъ быт прыказалъ. Если бы тєжъ хто, будучы упорнымъ, тых добр затхати и подавати нт допущалъ, абыс в томъ водлугъ права посполитого поступит нт омтшкалъ, контчно иначєи нт чынтчы. Писанъ у Варшавт, лтта Божого Нарожєньи тистча пятсот дтвттдтсят дтвятого, мтстца августа двадцать трєттго дни. Sigismundus rex» [РГИА, ф. 823, оп. 1, д. 232, л. 1].

На 21 грудня 1600 р., як свідчить складений київським підчашим Лавріном Лозкою інвентар, унійному митрополитові передавалися села Багринів, Бугаївка, Бушковиця(?), Во роб'євичі, Гнилий Ліс, Дубечня (частина), Зазим'я, Заруддя, Киселевичі, Колене, КуликівСело, Мигалки, Микуличі, Нежиловичі, Облитки, Осеча, Погреби, Свиноїди, Совка, Толокунь, Унин. Всі ці давні маєтки митрополії через возного генерала Радка Мироновського були вилучені «од влади отця Плетенецького», ігумена Печерського, який намагався привернути до печерської власності ці села. У 1601 р. з митрополичих маєтків було зібране подимне, -- у квиті значаться села та кількість димів, що сплатили королівський податок: Осечина -- 4 дими, Облитки -- 5 д., Вороб'євичі -- 18 д., Заруддя -- 3 д., Унин -- 8 д., Мічалки (Мигалки?) -- 6 д., Нежиловичі -- 9 д., Коленці -- 6 д., Здебці та Бабинці -- 3 д., Микуличі -- 3 д., Толокунь -- 12 д., Погреби -- 9 д., Зазимья -- 10 д., Рословичі та Янковичі -- 8 д., нагоряни київські -- 20 д., Спаські люди -- 15 д., Бугаївка -- 8 д. Всього 2 копи, десят два гр. [РГИА, ф. 823, оп. 1, д. 251].

Наступне десятиліття митрополичої власності було відмічене активними протистояннями і зазіханнями з боку світських осіб на церковне майно, серед яких, можливо, найактивнішим був мозирський маршалок Стефан Лозка, другий чоловік відомої засновниці Київського братства Галшки Гулевичівни. Серед документів, що висвітлюють конфлікт, не згадуються мотиви цього протистояння, однак відомо, що першим чоловіком Гулевичівни був син унійного митрополита Іпатія Потія. Можна вважати підґрунтям політично-економічних протистоянь унійної адміністрації та Лозки персональний конфлікт. 3 листопада 1602 р. Стефан Лозка захопив Нежиловичі [РГИА, ф. 823, оп. 1, д. 258]. Ці сімейні протистояння не закінчувалися ще протягом десяти років: у 1612 р. (30 січня) Лозка та його дружина Гулевичівна подали протест про наїзд на їхні Рожівські сіножаті митрополичих урядників. [ЦДІАК України, ф. 182, оп. 2, спр. 65].

Давній опонент митрополії у правах на с. Нежиловичі зем'янин Миколай Макаревич-Іващенцевич 30 жовтня 1602 р. поновив свої наїзди на це село. Через чотири дні Стефан Лозка наслав до цього ж села своїх підданих і пограбував борті з бджолами. Згадані особи та їхні родичі зустрічаються у протестаціях уніатського духовенства 1616 р. у справах за села Мигалки, Заруддя, Мужиловичі, Стовпці, Псютичі та ін. [Люта, 2001, с. 43].

Загалом процес поступового введення у володіння унійної влади тривав до 1618 р. і був переведений, зрештою, в площину звичайних земельних судових конфліктів. Для ведення цих справ у 1610 р. митрополитом Іпатієм (Потієм) був призначений намісник Якуб Хрушлинський та висвячений на Видубицьку архімандрію Антоній Грекович, духовний намісник митрополії. Його лист від 1 березня 1610 р. [ЦДІАК України, ф. 182, оп.2, спр. 64, арк. 1-1зв.] (через місяць після прибуття до Києва) яскраво свідчить про гостру конфліктну ситуацію в місті: «По приеханю моем до Киева на неделю мєсопустную старамся яко бым могл с попами киевскими до розмовы приити и лист свои от Вас (митрополита Іпатія Потія -- Т. Л.) мне на протопопство даныи указал; до того прыити жадным способом не моглем. Бо все откладали до неделе зборное, где ся людей множество збирает, -- для чого бы то чинили не вем до конца. На неделю зборную не шли з процесиею, але и овшем побунтовали на мене люд посполитыи, попов приежджих, козаков, которые переимуючи на улицах, на дорогах погрозки и образы чинят: лжут, соромотят, поведаючи же их на веру ляцкую приехал есми крестити, -- а то все з уданя попов киевских и чернецом. Ово згола жадного приятеля собе не маю...» Перераховуючи збитки, чинені печерським архімандритом Єлисеєм Плетенецьким Видубицькому монастирю, Антоній Грекович просить надати у його власність озера, що здавна належали монастирю «абым могл и приятеля собе найти и неприятеля звитяжит, бо тут как видят так важат и шануют...» Остання характеристика ситуації в Києві є показовою для всього подальшого розвитку подій.

Королівська ревізія 1607 р. зареєструвала значні збитки, які зазнала митрополича власність у результаті ще й татарських набігів. Перелік сіл із зазначенням кількості поставлених у раніші роки панцерних служб та свідченням про стан на 1607 р. є досить показовими: «С. Багринів -- 15 служб було, пусте, Кулавно -- бояр служби панцерної, Янковичі, Лопадичі, Юревичі, Розлоничі, Невеселове, Іванковицьке. Всього давали до 246 люду панцерного, зараз порожні. Мігалки -- дані на службу Василеві Папковичу» [ЦДІАК України, ф. 182, оп. 2, спр. 59, арк. 1--1 зв].

Не дрімав і колишній ворог митрполії -- Макаревич-Іващенцевич: 1613 р. 16 листопада відбувся наїзд його слуг на Мигалки і Заруддя [РГИА, ф. 823, оп. 1, д. 354]. У 1609 р. відбувалася судова справа ще з одним позивачем до Київської митрополії -- зем'янином Яном Калинським, який звинувачував Києво-Печерський монастир у захопленні його маєтків Унина, Заруддя, Вороб'євичів [ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 5, арк. 128], які він відстоював як непевний власник в часи між змінами митрополитів. Під час зміни унійної влади (на митрополію після Іпатія Потія вступив Йосип Вельямін Руцький) відновлена православна ієрархія отримала в особі Петра Могили рішучого відвойовника майна і духовності. У цьому напрямі, фактично, продовжуючи практику Плетенецького, Могила почав діяти ще будучи печерським архімандритом: 2 серпня 1630 р. Рутський скаржився на Петра Могилу за наїзд у с. Зазим'я [ЦДІАК України, ф. 182, оп. 2, спр. 76; Архив ЮЗР, т. 1, ч. 6, с. 618--620].

Незважаючи на кілька королівських декретів про передачу маєтків митрополії Іпатію Потієві, більшість населених пунктів митрополичої власності залишалася поза межами унійної юрисдикції. Ще за часів митрополита Михайла Рагози спроба ввести у новогрудські володіння печерської архімандрії упиралася в орендні зобов'язання монастиря щодо своїх клієнтів: зокрема села Вольниця, Ясень, Осове, Вильче були в оренді у князя Христофора Радзивіла, села Докілля, Поріччя, Косоричі -- у князя Андрія Полубенського і т.д. Незважаючи на відмінну конфесійну приналежність орендарів (протестанти), ці економічні зв'язки були вигідні взаємно. Лише конфлікти між сторонами в окремих випадках висвітлювали справжній стан речей і характер стосунків: наприклад, серед документів судового процесу монастиря з князями Корецькими ще у 1598 р. бачимо перелік пограбованого майна монастиря у його маєтку Хотові, де серед збитків на кілька десятків тисяч злотих значиться 200 свиней, 50 корів та інше рухоме майно [Люта, 2001, с. 43].

Ще один юридичний крок, зроблений унійною владою, -- прилучення до її адміністративного управління Михайлівського Золотоверхого монастиря згідно з королівським декретом від 15 січня 1612 р. Цей акт спонукав православну сторону до захоплення майна митрополії. Лист короля до польного гетьмана Станіслава Жулкєвського про заборону будь-кому втручатися в юрисдикцію Іпатія Потія свідчив, що і сама замкова адміністрація зазіхала на Софійську слободу -- власність катедри у Верхньому місті [Люта, 2008, с. 197].

До претензій православних у 1632 р. додалися збройні наїзди слуг і підданих Людвіга Олізара Волчкевича на маєтки митрополії у села Старі та Нові Вороб'євичі, Рутвянка, Унин, Заруддя, інтереси якого були поза релігійними питаннями і лежали у площині особистого збагачення за всяку ціну. Однак Волчкевич вибрав період нападу на маєтності митрополії -- як тільки отримав вість про смерть короля Сигізмунда ІІІ. Три дні поспіль слуги Волчкевича грабували майно та знущалися з підданих митрополії [ЦДІАК України, ф. 182, оп. 2, спр. 63].

12 липня 1633 р. у такий самий збройний спосіб була захоплена від унійної адміністрації митрополича катедра -- Софійський собор [Люта, 2008, с. 200].

У підсумку майнової боротьби унійна митрополича адміністрація зазнала поразки як з боку приватного зем'янського елемента, так і нової православної влади в особі Петра Могили. Жорсткий спротив на етапі введення у володіння катедральними маєтками наступних за Рогозою митрополитів завершився збройним захопленням, в тому числі поліських володінь за допомогою Могилиної особистої волоської хоругви, яка змогла і зуміла не тільки привернути їх до влади митрополита, але й допомогла їх утримати.

Література

1. Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. - СПб., 1846. - Т. 1 (1340-1506). - 375 с.

2. Архив ЮЗР, издаваемый Комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. - К., 1883. - Т. 1. - Ч. 6. - 939 с.

3. Люта Т.Ю. Митрополича кафедра Святої Софії в Києві та її володіння в часи уніатської адміністрації: 1596-1633 рр. // Наукові записки НаУКМА - К., 2001. - Т. 19. Історичні науки. - С. 42-46.

4. Люта Т.Ю. Конфлікт навколо Софійського собру в першій половині XVII ст. // Die Union von Brest (1596) In Geschichte und Geschichtsschreibung: Versuch Einer Zwischenbilanz. - Lviv., 2008. - S. 194-207. РГИА, ф. 823, оп. 1, д. 162, 163, 232, 251, 258, 354: Канцелярия западно-русских униатских митрополитов.

5. ЦДІАК України, ф. 11, оп. 1, спр. 5: Житомирський гродський суд.

6. ЦДІАК України, ф. 182, оп. 2, спр. 59, 63, 64, 65, 76: Канцелярія уніатських та православних митрополитів.

7. ЦДІАК України, ф. 221, оп. 1, спр. 18: Колекція документів «Нова серія».

8. ЦДІАК України, ф. 221, оп. 3, спр. 16.

Размещено на Allbest.ru