До історії взаємин володимирського міщанства зі старостинською адміністрацією у 40-х роках XVII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДО ІСТОРІЇ ВЗАЄМИН ВОЛОДИМИРСЬКОГО МІЩАНСТВА ЗІ СТАРОСТИНСЬКОЮ АДМІНІСТРАЦІЄЮ У 40-х РОКАХ ХУІІ СТОЛІТТЯ

Володимир КРАВЧЕНКО (Київ)

Документ, що публікується, є скаргою земського судді й за сумісництвом володимирського війта Станіслава Корчминського на відставного володимирського старосту Ґабрієля Стемпковського і діючого бурґрабія місцевого королівського замку Петра Сосновського. Скарга була вписана до земських судових книг під час проведення святомихайлівських земських судових сесій (років) 1644 року. Земськими книгами у минулі століття називалися окремі зошити, до яких на прохання громадян судові урядники щоденно приймали заяви. Під час сесій земського суду (років), що проводилися чотири рази на рік, приймалися нові заяви, вписувалися до книг зізнання сторін, видавалися копії документів, відбувалися оголошення вироків і позовів від імені короля, видавалися постанови Грушевський М. Історія України-Руси. - К., 1994. - Т V. - С. 306; Купчинський О. Земські та гродські судово-адміністративні документальні фонди Львова. - К., 1998. - С. 14; Bardach Juliusz, Lesnodorski Boguslaw, Pietrzak Michai. Historia ustroju i prawa polskiego. - Warszawa, 1999. - S. 119, 239.. Оскільки в ті часи для кращого збереження документів практикувалося книжкове діловодство, то по завершенні календарного року всі заповнені документами зошити зшивалися в одну книгу, що оправлялася в шкіряну палітурку. В такому вигляді, як одиниця зберігання № 39 фонду Володимирського земського суду № 27 Центрального державного історичного архіву України у м. Києві, вона дійшла до наших часів.

Як ідеться в документі, скаржник постав перед Володимирським земським судом у складі: тимчасово уповноваженого самим скаржником на уряді судді Марціана Ольшамовського, підсудка Петра Загоровського, писаря Миколи Гораїна. До речі, двір Гораїна розташовувався на передмісті Заваллі, і, що особливо важливо підкреслити, там знаходилася “канцелярия земская володимерская и книги завше под час суженя роков и одправованя того леженя книг бывают и лежат” Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі - ЦДІАК України). - Ф. 28. - Оп. - 1. - Спр. 74. - Арк. 1526 зв.. Як зазначено у вступному заголовку на арк. 1 Володимирської земської книги за 1644 рік, оформленням документів, що увійшли до її складу, займався підписок Григорій Стрельбицький Там само. - Спр. 39. - Арк. 1..

Цінною в документі є важлива інформація для дослідників історії самоврядування у волинських містах, а саме про час запровадження війтівства у Володимирі: “панъ Станысълавъ Корчминъский, судя земски и войтъ, з анътецессоровъ своихъ од лєть полъторусъту дєдичъный володымерский” (арк. 626 документа). Це підтверджує правильність висновків українських науковців про час закладення основ самоврядування у Володимирі, що відбувалося в кінці XV - на початку XVI століття. Внаслідок частих нападів татарських військ, очолюваних ханом Менглі-Гіреєм у змові з великим князем московським Іваном III, Волинська земля була значною мірою спустошена та знелюднена, так само як і місто Володимир ГрушевськийМ. Історія України-Руси. - К., 1993. - Т IV. - С. 329, 335.. Не здатна до потужного військового опору, влада Великого князівства Литовського була спроможна лише будувати нові або ремонтувати зруйновані старі оборонні споруди Там само. - С. 336.. Те саме відбувалося і в місті Володимирі. Як свідчать дані ревізії Володимирського замку 1545 року, “за панованєм славъноє памєти Казимера, короля єго милости, з Божого допущенъя тотъ замокъ былъ згорєл^ По которомъ згоренъи оного замъку самъ, дей, єго милость королъ Казимер ис королевою рачил тут и Володимеру приєхати и казалъ єго заробити волостъми литовъскими: Слонимскою, Волковийскою, Билскою, Берестейскою и инъшими волостъми тамошъними и Борти, Ожскими и Переломскими. И в тотъ же, дей, часъ князю Александру Сонкгушковичу тоє староство рачил дать” Російський державний архів давніх актів (далі - РДАДА). - Ф. 389. - Оп. 1. - Спр. 561. - Арк. 7; Литовська Метрика. Книга 561: Ревізії українських замків 1545 року. - К., 2005. - С. 103.. Ітинерарій короля Казимира IV Ягеллона дає змогу точно встановити термін його перебування у Володимирі - з 31 жовтня по 4 листопада 1487 року Сулковска-Курасева И. Итинерарий Казимира Ягеллона // Исследования по истории Литовской Метрики. - М., 1989. - С. 325.. Не виключено, що саме тоді королівським наданням Казимира IV у місті Володимирі було запроваджено війтівський уряд у відповідності з “німецьким правом”, що було початковим етапом на шляху до отримання містом самоврядування в повному обсязі на основі маґдебурзького права. Звичайно ж це могло статися не пізніше 6 червня 1492 року - крайньої дати в житті короля Казимира IV. Отримавши королівський привілей, війт мав займатися пошуками і запрошенням поселенців та виділенням земельних ділянок для забудови та їхнього проживання у місті. У свою чергу війтові також мала бути виділена у ленне володіння вільна ділянка в місті, що не обкладалася податками. Права війта мали передаватися у спадок. У той час відбувався поступовий процес утвердження судової та адміністративної незалежності міської громади від представників великокнязівської і королівської влади. У писарському записі книги № 6 Литовської Метрики про грошові надходження з володимирської митниці від 10 листопада 1496 року зафіксовано ім'я першого відомого в історії міста володимирського війта - Луд РДАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Спр. 6. - Арк. 341; опубл.: Акты Литовско-Русского государства / Изд. М. Довнар-Запольским. - М., 1899. - Вып. 1: 1390-1529. - N° 50. - С. 78; Торгівля на Україні XIV - середина XVII століття. Волинь та Наддніпрянщина / Упоряд. Кравченко В. М., Яковенко Н. М. - К., 1990. - С. 39; Старченко Н. Конфлікт у Володимирі 1566 р.: варіант мікроісторичного прочитання // Соціум. - К., 2003. - Вип. 3. - С. 73.. Саме в ті роки прибулі до Володимира у значній кількості з вищеперелічених білоруських волостей ремісники різних фахів, відбудувавши замок (якщо не всі, то певна їх кількість), з часом могли назавжди осісти в місті. Своїм підпорядкуванням місцевій владі, проживанням і заняттями вони назавжди пов'язали своє життя з містом і його замком. До того ж, враховуючи наявність оборонної споруди в місті, відбувалося поступове залюднення його території, і кількість його населення почала зростати за рахунок прибульців із навколишніх сіл, які шукали і знаходили прихисток та захист у місті, внаслідок чого сформувалася суто міська ремісничо-торговельна громада, здатна створити свої власні органи самоврядування, та якій, як пишеться у потвердному привілеї короля Сигізмунда Авґуста від 6 серпня 1560 р., - з рук “отца и брата нашого”, місту було надано магдебурзьке право на самоврядування Архив ЮЗР - Ч. V. - Т. І. - С. 29-31, 47 (передмова до тому); Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. V - С. 230; Ісаєвич Я. Д., Мартинюк А. І. ВолодимирВолинський: Історико-краєзнавчий нарис. - Львів, 1983. - С. 26; Сас П. М. Феодальные города Украины в конце XV - 60-х годах XVI в. - К., 1989. - С. 175; Заяць А. Рецепція магдебурзького права на Волині до кінця XV ст. // Осягнення історії: Зб. наук. пр. на пошану професора Миколи Павловича Ковальського з нагоди 70-річчя / Ред. кол. Л. Винар, І. Пасічник. - Острог; Нью-Йорк, 1999. - С. 273; Заяць А. Урбанізаційний процес на Волині в XVI - першій половині ХУГІ століття. - Львів, 2003. - С. 137; Малиновський В. Магдебурзьке право у Володимирському повіті // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Володимир-Волинський в історії України та Волині: Зб. наук. пр. - Луцьк, 2004. - С. 99; Петрович В. Господарська діяльність населення міста Володимира XV - XVH ст. // Там само. - С. 137.. Однак виникає сумнів з приводу можливості разового спільного надання Казимиром IV і Олександром привілею на маґдебурзьке право місту Володимиру. Все ж маґдебурзьке право сформованій міській громаді в повному обсязі могло бути надано вже по смерті 6 червня 1492 року Казимира IV, великим князем литовським, а з 12 грудня 1501 р. королем польським Олександром, але не пізніше 19 серпня 1506 р. - дня його смерті. Попередні королівські надання місту Володимиру не збереглися, але привілей короля Сигізмунда І від 17 липня 1509 р. підтверджує не єдине спільне надання, а попередні “отца и брата нашого”, тобто Казимира IV і Олександра.

Війтівський уряд у Володимирі не був виборним, а право на нього у Володимирі претендент мав отримати по наданні йому королівського привілею на війтівство, та й то лише за певні заслуги перед королівською владою і державою, в основному військові як жовнірам Владимирский-Буданов М. Ф. Немецкое право в Польше и Литве // Журнал Министерства народного просвещения. - СПб., 1868. - № 9. - С. 788.. Крім традиційного легального отримання права на війтівський уряд по наданні претендентам королівського привілею, війтівство діставалося їм ще й шляхом викупу або передачі в оренду. Варто зазначити, що ця практика почала особливо інтенсивно запроваджуватися у Володимирі вже по завершенні тривалого періоду перебування на війтівському уряді Михайла Дубницького в 1590 р. Старченко Н. Конфлікт у Володимирі 1566 р.: варіант мікроісторичного прочитання. - С. 68-72., але боротьба за війтівство почалася дещо раніше. Схоже на те, що жорстокий майновий конфлікт війта Дубницького зі шляхтичами Овлочимськими в дійсності приховував претензії останніх на війтівство. Про це свідчить скарга війта Дубницького, бурмистра, радців на панів Яна, Юрія і Аврама Овлочимських, внесена до книг Володимирського ґродського суду за 1583 р. з приводу свавільного збройного нападу на війтівський будинок: “а вжо дей панове Овлочимские с помочниками своими на тых приятелей моих стерегли и на дом мой кгвалтом бити и добыватися в другой улицы поготову стояли... а мене самого сусед мой мещанин. Юрко Кравец, ускочивши тылом в дом мой. вывел ув одной кошули босого з дому моего на тыл” ЦДІАК України. - Ф. 28. - Оп. 1. - Спр. 16. - Арк. 332-332 зв.. Через рік пани Овлочимські знову організували напад на війтівський будинок на Ринку 11 грудня 1584 року, під час якого сталася трагічна загибель бурмистра Василя Ілінського Там само. - Спр. 17. - Арк. 636-637.. І дійсно, дещо пізніше, на початку 90-х років XVI століття та на початку XVII століття війтівство перебувало в руках Овлочимських. Учасником такої боротьби на початку 1586 р. був шляхтич королівський коморник Ленарт Стронський, який пред'явив Дубницькому привілей і почав вимагати від нього залишити уряд на свою користь Там само. - Спр. 19. - Арк. 47 зв. - 48; 49 зв. - 50.. Про це йдеться у скарзі Стронського на Дубницького, вписаній до книг Володимирського ґродського суду 24 березня 1586 р. Війт Дубницький категорично відмовив Стронському у його претензіях на війтівство і надалі залишався на уряді Там само. - Арк. 126; Старченко Н. Конфлікт у Володимирі 1566 р.: варіант мікроісторичного прочитання. - С. 93; Кравченко В. Ратуша у самоврядному житті громади міста Володимира в кінці XV! століття // Український археографічний щорічник. - К., 2009. - Вип. 13/14. - С. 440.. Але в 1590 р., ще до його смерті, яка сталася в травні 1592 р., вищезгаданий Малхер Овлочимський передав у заставу володимирське війтівство Янові Сокольницькому за 1000 золотих ЦДІАК України. - Ф. 28. - Оп. 1. - Спр. 52. - Арк. 638.. Якийсь час по ньому у 1596 р. війтівський уряд тримав син Михайла Дубницького Абрам Там само. - Спр. 29. - Арк. 389.. У документі від 1603 року він уже займає уряд лентвійта, а війтом на той час вже був лихої пам'яті земський писар Юрій Овлочимський Там само. - Спр. 35. - Арк. 309 зв. - 310.. Після Овлочимського в 1616 р. лист на оренду війтівства вже мав ротмістр Юрій Будзишевський, який 7 листопада 1618 р. отримав на нього конфірмацію (підтвердження) РДАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Спр. 209. - Арк. 45 зв. - 46 зв.. У 1621 р. цей уряд орендує Павло Роговський ЦДіАк України. - Ф. 28. - Оп. 1. - Спр. 53. - Арк. 401 зв.. Після нього 1626 р. війтівство знову повертає собі Будзишевський і того ж року передає у посесію підстарості Ґабрієлю Іваницькому Там само. - Спр. 60. - Арк. 1192 зв. - 1193 зв.. Але того ж року, пізніше, Юрій Будзишевський продає війтівство старості Романові Гощському Там само. - Спр. 60. - Арк. 1232-1236.. У 1631 р. Гощський передає війтівство разом з двором, ставком, підданими, будинком на Ринку та війтівськими судами в оренду на рік Миколаєві Мишці-Холоневському Там само. - Спр. 66. - Арк. 1562.. Як свідчить документ із книги Володимирського ґродського суду за 1633 рік, війтівський уряд був проданий старостою Гощським наступникові володимирському городничому Єрому Ладі за 8000 золотих Там само. - Спр. 68. - Арк. 651-654 зв., а той у 1643 р. продав війтівство Станіславові Корчминському Там само. - Спр. 78. - Арк. 1098-1102.. Як свідчить інший документ із книги Володимирського ґродського суду за 1646 р., війтом по Корчминському став син старости Ґабрієля Стемпковського Данієль, який того ж року передав володимирське війтівство в оренду підстарості Михайлові Воронецькому Там само. - Спр. 82. - Арк. 290 зв..

Такий інтерес шляхтичів до війтівства пояснюється передусім тим, що зайняття цього уряду передбачало отримання значних доходів. Наприклад, привілей на володимирське війтівство, наданий вищезгаданому Михайлові Дубницькому від 8 вересня 1566 року, містить перелік майнових статків його забезпечення: війтівський ґрунт з людьми, які мали платити війтові чинш, фільварок і двір на передмісті Зап'ятниччі, став з млином, міська лазня, на прибуток з якої війт мав монопольне право, також дім на Ринку, що був другим після наріжного дому бурмистра Василя Каплі у ряду східної перії забудови центру міста. Там само на Ринку війтові належали дві вільні від податку ятки, а також щорічно з кожного шевця на війта припадало по п'ять грошів, з пекарів по три, з яток - по чотири гроші, з різників з кожної м'ясної туші одне “плече, так воловоє, яловичово, яко и бараньє, козеє и иного быдляти”. Крім цього війтові належало: “зъ удовы, коли замужъ идєть з мєста, десєть грошей, а дєвка коли идєть замужь з мєста чотыри гроши, а в кого в мєсте застануть лицемь коня або вола - грошъ, а с поземного и гонного такьже грошь, а поклону, коли чоловєкь з мєста идєть, чотыри гроши, а коли мєщанинь пойметь жону в мєсте - грошь одинь”, також війт отримував платню за провадження судочинства над міщанами Старченко Н. Конфлікт у Володимирі 1566 р.: варіант мікроісторичного прочитання. - С. 69-70.. Але в інвентарі володимирського війтівства, укладеному на вимогу володимирського старости князя Юрія Заславського королівським дворянином Петром Коморовським в серпні 1635 р., згадується лише двір на передмісті Засмоччі на Кривій вулиці, війтівський став, 15 підданих, які мешкали у тому дворі й мали виконувати повинність - платити по 5 золотих чиншу на рік, а також війтівський дім на Ринку і крамниця Archiwum Panstwowe w Krakowie. - Archiwum Sanguszkow. - R^kopisy. N° 103. K. 1-2; опубл.: Старченко Н. Конфлікт у Володимирі 1566 р.: варіант мікроісторичного прочитання. - С. 97-98..

Отримавши війтівство та прямий доступ до доходів, шляхтич, як правило, повністю або частково усувався від виконання урядових обов'язків, а судовими справами за таких обставин був зобов'язаний займатися намісник війта - лентвійт разом із колегією у складі чотирьох-пятьох, а часом і більше, лавників ЦДІАК України. - Ф. 28. - Оп. 1. - Спр. 71. - Арк. 639-639 зв.. Судові засідання відбувались “водлє порядку описання и давного звычаю права майдебурского в дому звыклом лентвойтовском поряднє загаєньїм и лавничим”само. - Спр. 78. - Арк. 23-24.. Лентвійтом у часи війтівства Станіслава Корчминського був Филимон Святогоровичсамо. - Арк. 293-293 зв., який мешкав на Ринкусамо. - Спр. 81. - Арк. 904-904 зв., “в ызбє на столє перед самым паном лентвойтом, лавниками и писаром на тот час суды отправуючими”само. - Спр. 74. - Арк. 968 зв. - 970.. Уряд війтівського писаря при ньому займав Василь Ярмогенсамо. - Спр. 78. - Арк. 293-293 зв., який мав свій будинок на передмісті Заваллісамо. - Спр. 82. - Арк. 1179..

У книзі Володимирського земського суду за 1636 рік було вписано низку документів, що передували входженню на старостинський уряд брацлавського каштеляна Ґабрієля Стемпковського по смерті попереднього старости князя Юрія Заславського. Першим таким документом є укладений 16 жовтня 1636 р. у містечку Локачах передсмертний заповіт володимирського старости Заславського, вписаний 23 жовтня того ж рокусамо. - Ф. 27. - Оп. 1. - Спр. 34. - Арк. 638-639 зв.. Другим є запис від 5 листопада привілею короля Владислава IV брацлавському каштелянові Ґабрієлеві Стемпковському на Володимирське староство, що був оформлений 20 жовтня 1636 р. у Городні для передачі в найближчому часі староства Стемпковському як наступникові померлого володимирського старости Заславського. Привілей було доставлено у Володимир паном Марціаном Ольшамовським і подано для вписання до книг під час проведення сесій місцевого земського судусамо. - Арк. 995-996 зв.. Третім записом, також від 5 листопада, є «ув'яжчий лист» за підписами короля і його секретаря Стемпковському на введення у врядування Володимирським староством, оформлений також 20 жовтня в Городні та поданий для вписання до книг тим же Ольшамовським. У цьому листі король доручив Ольшамовському: “pomienion^ starostwo ze wszystkimi wsiami, z folwarkami y inszemi wszelakimi pozytkami odebrawszy, on^ w possesi^ pomienionemu urodzonemu Gabrielowi St^pkowskiemu oddal y posluszenstwo tameczny poddanym nakazal”само. - Арк. 996 зв. - 998.. Четвертим - вписана 17 листопада до книг “Посессиа в староство Володимерскоє єго млсти пану браславскому”, що подає процедуру передачі староства: “Тепер, теди за даниною от наяснейшого Владислава Четвертого... привилею по зостю с того свєта поменєного кнжати... Жаславского, старосты володимерского, поменєному єго мл. пану браславскому на тоє староство Володимєрскоє служачого. урожоный пан Петр Сосновский, буркграбя прошлый володимерский. дворанинови короля єго млсти урожоному пану Марцианови Олшамовскому водлуг инвентару списаного подал и поступил, зачим и сознаваючиє моцю и с повинности уряду своєго возновского поменєного єго млсти пана браславского в тоє староство Володимерскоє, в подданых, в инвентару менованых и во вси приналежносте, до того староства Володимерского належачиє: в млыны, в корчмы, в поля, сєножати и во вси пожитки урядовнє увезали... и зобравши всих так подданых до замку и староства... прислухаючих яко теж и мєщан и жидов, которые до того староства належат до громады, абы юж от того часу вшелякиє послушенства єго мл. пану браславскому, старосте теперешнему володимерскому... чинили и отдавали, повинности вшелякиє, до того староства належачиє, абы юж до замку Володимерского отдавали, приказали” Там само. - Арк. 1091..

Скарга була внесена до книг не тільки війтом Корчминським, але й від імені інших урядників володимирського магістрату: бурмистра, радців, лентвійта, лавників “и всєго огулом посполства мєсчан миста тутошнєго Володимєрского, под юрьісдьікцьією и рядом єго мл. войтовским будучых”. Подання скарги війтом Корчминським міщани пояснили постійними погрозами їм з боку “прошлого” старости Стемпковського і бурґрабія Петра Сосновського, що залишався на уряді, й побиттям обухами і палицями деяких вищих міських урядників та ув'язненням їх у замку в кайданах. У ті часи бурґрабій був зобов'язаний виконувати функції намісника старости і підстарости, а призначався на уряд каштеляном або старостою і на час їхньої відсутності мав наглядати за замком та в разі необхідності організовував роботи з ремонту його стін, веж, інших споруд, Крім того, він виконував і поліційні функції: утримував у місті драбів, з якими переслідував і затримував злочинців та підсудних, а також наглядав за виконанням вироків у кримінальних справах ґродського суду Gloger Z. Encyklopedja Staropolska ilustrowana. - Warszawa, 1900. - S. 215-216.. Будучи знищені й розорені безпідставними мало не щоденними штрафами, тяжкими й нестерпними повинностями (анґаріями), нав'язаними старостою і бурґрабієм, та постійно перебуваючи у стані страху і безвиході, міщани не могли дати собі ради.

Як видно зі слів скаржників, майже одразу по отриманні королівського привілею на право держання Володимирського староства Стемпковський, не звертаючи уваги на обов'язкову відповідальність і покарання в разі порушень прав і вольностей, наданих і підтверджених польськими королями як володимирським війтам, так і всьому місту Володимиру та міщанам, ще до початку свого врядування на старостві, в листопаді 1636 року відрядив до Володимира старшого слугу свого двору Андрія Рогалевського, який згідно з його наказом, також зневаживши привілеї і вольності міста, не звертаючи уваги на присутність війта, бурмистра і радців, самовільно, погрожуючи побиттям обухами і палицями, ув'язненнями і штрафами, примусив усіх міщан зібратися до ратуші та від імені старости, всупереч привілеям, правам і вольностям міста, наказав з кожного дому щомісяця давати по шість грошів на користь замкових гайдуків. У документі від 1646 року поіменно згадуються троє замкових гайдуків, з походження угорців: Ференс Мигаль, Януш, Іштван ЦДІАК України. - Ф. 28. - Оп. 1. - Спр. 82. - Арк. 176.. А тих міщан із громади, які висловились проти запровадження і нав'язування такого нового податку, слуга Рогалевський наказав гайдукам побити обухами і вигнати з ратуші. Нововведений податок з того часу вважався затвердженим, а міщани були вимушені його сплачувати. Іноді, коли староста кудись від'їжджав і брав із собою замкових гайдуків, міщани мусили платити по три, а іноді й по чотири “шостаки” на місяць з міщанського дому.

Після того розпорядження за наказом старости Стемпковського його слуга Рогалевський подався до старійшин єврейської громади і, зібравши всіх її членів, суворо наказав їм, погрожуючи штрафами, жорстоким покаранням і ув'язненням, щоб вони заборонили всім своїм різникам давати “плечка” від усякої худоби, що згідно з королівськими привілеями як дохід здавна належали місцевим війтам, а орендарі старостинських доходів відтоді не мали “поземне і згонне” давати війтові; також шпитальним “шпиталя старого руського” було заборонено брати зі старостинських млинів на шпиталь щороку по десяти мац житньої муки та по дві копи литовських грошів, що було запроваджено раніше володимирськими старостами - попередниками Стемпковського й підтверджено привілеями короля Сигізмунда ІІІ і “теперешъжго пана нашого мылосътывого” Владислава IV. Крім того міщанам заборонялося діяти згідно з розпорядженнями війта, бурмистра і радців та на майбутнє виконувати встановлені привілеями міські повинності й сплачувати податки. До того ж, на шкоду і втрату однієї зі статей доходу війта, міщанам було рекомендовано і дозволено збудувати собі окрему лазню. Також подібні розпорядження було викладено єврейській громаді, яка дещо раніше вже збудувала свою окрему лазню, що одразу ж спричинило зменшення доходів війтівського уряду. Далі, посівши уряд, староста Стемпковський у 1638 році призначив на уряд бурґрабія Петра Сосновського, який з того часу почав мало не щоденно безпідставно і свавільно обкладати міщан різними штрафами на суму 10, 15, а часом і 20 старих талярів. Крім того бурґрабій найняв собі аж занадто кмітливого й підступного помічника із середовища замкових підданих-поїзників на ім'я Пимина, який присвоїв собі інше ім'я - Томаш Мойсейович. Як ідеться в тексті скарги, він у місті ніколи й нічим корисним не займався, а лише постійно, щодня, вештаючись по місту від дому до дому і від корчми до корчми, дозволяв собі проникати до сіней і приміщень міщанських помешкань, а вночі, влаштовуючись під їхніми вікнами, підслуховував довірливі приятельські розмови міщан про свої тривоги, біди і труднощі, породжені порушенням старостинською владою їхніх прав, наданих королівськими привілеями. Потім, наслухавшись таких розмов та, навмисно із власних підступних міркувань додавши наклепницькі деталі до справжнього змісту тих розмов, мало не щодня, а то й щогодини доповідав про почуте бурґрабію. А той, наслухавшись доносів Мойсейовича, одразу ж відряджав до міста замкових гайдуків, які насильно, жорстоко б'ючи, тягли оскаржених міщан до замку, де бурґрабій примушував їх доносити один на одного. Одразу ж по тому деяким міщанам присуджував сплату собі високих штрафів на суму від 10-ти, 15-ти, а то й 20-ти талярів, а інших наказував кинути до замкової тюрми, та, змучивши їх кількаденним голодом і холодом, примушував викуповувати себе з ув'язнення в нього самого, а також і в гайдуків. У тому ж 1638 р. війт Федір Малашевський, тримаючи в оренді від конюшого коронного князя Владислава Домініка Заславського містечко Рилавицю під Володимиром, написав разом з рилавицькими міщанами князеві скаргу з приводу завданих їм бурґрабієм кривд і прикростей. Петро Сосновський, дізнавшись про це, підступно запросив Малашевського до замку, побив його обухами і палицями та ув'язнив на декілька днів у замковій тюрмі. Потім того ж року бурґрабій оскаржив бурмистра Томаша Андрійовича Лучкевича лише за те, що той, намагаючись добитись звільнення Малашевського, показував міські привілеї і в досить м'якій формі просив бурґрабія, аби той надалі кривд міщанам не чинив. У відповідь на це бурґрабій написав старості Стемпковському листа, в якому зобразив бурмистра бунтівником, а староста через кілька днів запросив останнього до себе у Несвіч і там же наказав своїм гайдукам покарати його обухами і палицями. Наступного 1639 року за неправдивим звинуваченням бурґрабія староста направив вночі своїх озброєних дворових слуг (драганів) та гайдуків у кількості близько 80-ти осіб у дім війтівського писаря Василя Ярмогена, а ті витягли його ще сонного з ліжка, зв'язали ноги й руки та кинули на віз і привезли до Несвіча; там за наказом старости чотири гайдуки тримали його, а інші двоє били киями й обухами по тілу від шиї до п'ят. А коли Ярмоген говорив, що ні в чому не винний та намагався пригрозити старості заручним листом і покаранням штрафом з боку короля за такі свавільні дії, то староста відповів: “Нехай тебе саме зараз король і лист його заручний з рук моїх відійме” (арк. 631 документа). А далі, вже після мордування, Стемпковський наказав своїм гайдукам кинути його до тюрми в Несвіцькому замку. Потім, вже ввечері, знову ж за його наказом, гайдуки витягли Ярмогена з тюрми, закували в кайдани і, занісши в приміщення при кухні, стерегли його, щоб не втік, де протримали від неділі до п'ятниці. І тільки у зв'язку з приїздом у Несвіч дружини мечника волинського Юрія Будзишевського Ганни, яка свого часу віддала свої привілеї й інші важливі документи на зберігання Ярмогенові, та на її прохання староста відпустив його, суворо наказавши під загрозою страти нікому не розповідати про побиття і ув'язнення та не скаржитись до суду. Про те, що з ним сталося, “неборак” Ярмоген, побоюючись за своє життя і здоров'я, був вимушений тривалий час мовчати. Крім того, бурґрабій дозволив собі неправомірно вирішити справу міщанина Марка Кинплевича з панами Пневським і Порадевським на користь останніх, незважаючи на попередній вирок війтівсько-лавничого суду; навіть після дозволеної міщанину апеляції до старости та після його вироку Кинплевич відбував ув'язнення протягом півроку в замковій тюрмі. Так само неправомірно було вирішено справу Кинплевича з володимирською міщанкою, ім'я якої в документі не вказано. Незважаючи на рішення бурмистрівськолавничого суду і всупереч дозволеній їй апеляції до королівського Асесорського суду, не дочекавшись його вироку, староста Стемпковський самовільно прийняв рішення на її користь і наказав конфіскувати всю маєтність Кинплевича й передати бурґрабію. Після чого Кинплевич був вимушений разом із сім'єю негайно полишити місто. Подібне сталося з бурмистром, радцею, володимирським малярем Данилом Раєвичем, який був неправдиво оскаржений міщанином єврейського походження у здійсненні злочину кримінального характеру. Після наказу терміново прибути до нього староста швидко виніс вирок на користь скаржника, і Раєвич був вимушений сплатити значну суму грошей. Крім цього староста Стемпковський примушував міських цехових ремісників - кравців, шевців та інших виконувати різні роботи для свого двору та слуг, ніколи за ту роботу не сплачуючи, а коли ремісники наважувалися нагадати про сплату, то погрожував їм побоями. До того ж староста у змові з володимирськими євреями своїми декретами примушував ремісників шевського і кушнірського цехів до угод, що суперечили виданим міською радою законам (вількерам) і потвердженням (конфірмаціям). Він наказав бурґрабію та вищезгаданому замковому підданому Мойсейовичу обкласти безпідставно високими грошовими зборами перекупнів і перекупок харчових товарів, а також трухляві старі ринкові будинки, що служили заїжджими домами. Крім того, бурґрабій разом з Мойсейовичем і замковими гайдуками постійно брав собі мед, пиво, а на Ринку у різників м'ясо, у рибалок рибу і раків і, нарешті, у приїжджих під час торгів і ярмарків товари, що були йому до вподоби, і ніколи за те все не платив. Від того всього міщани зубожіли, а приїжджі торгівці намагались оминати володимирські торги і ярмарки. До того ж бурґрабій, свавільно порушуючи юрисдикційний порядок у місті та міські права й привілеї, наказував гайдукам арештовувати підсудних війтові і міській раді міщан та приїжджих купців і тягти до замку, а вже там засуджував та брав з них непомірні здирницькі штрафи. А лентвійтові, бурмистру і радцям під час торгів і ярмарків заборонив судити місцевих коморників та бродячих людей (люзних). Нарешті, щоразу, коли до Володимира на зимівлю і постій прибували жовніри, бурґрабій направляв Мойсейовича вказувати їм будинки багатших міщан та тих, що були вільні від такої повинності, а також підказував їм, щоб ті розорювали міщан непомірними стаціями. Сам же у попередній змові з жовнірами встановлював обсяг тих стацій, змушуючи міщан їх давати. А вже тоді, коли жовніри збиралися залишити місто і згідно зі встановленим порядком мали отримати у бурмистрів і радців “атестації” про їхню поведінку в місті під час постою, а ті не бажали давати такі довідки, то сам бурґрабій видавав їх жовнірам, беручи з них різні хабарі й дарунки. Крім того, неодноразово бурґрабій відряджав по кілька десятків гайдуків у місто, з тим, щоб міщани годували їх і забезпечували різними напоями. А зимою, на початку того ж року, бурґрабій, посварившись на ставку біля села Зимна з паном Марцином Коренецьким щодо риби, після того неправдиво звинуватив його перед старостою, що на замковому ставку саме з вини Коренецького був убитий міщанин, а кілька замкових гайдуків скалічено, чого насправді не було. А потім, нібито побоюючись помсти Коренецького, увів у місто кілька десятків піхотинців, наказавши їм розміститися у міщанських домах, та кілька днів міським коштом їх утримував. Крім того, примушував міщан власними кіньми і коштом возити до міста Рави “кварту” від Володимирського староства. В тому разі, коли міщани через свою бідність не спромагалися вчасно зібрати гайдукам по шести грошів на місяць з кожного дому, за доносом бурґрабія Стемпковський відправляв до Володимира своїх дворових драганів і гайдуків та наказував їм для покарання міщан розміщатися у бурмистрівських будинках по кількадесят коней та по кілька чоловік і перебувати там на повному забезпеченні, допоки ті не сплатять податку. До того ж бурґрабій змушував сімох міщан, які мешкали поряд, брати з німецьких жовнірів, що перебували на постої у місті, по 50 золотих штрафу за необережне поводження з вогнем уночі та спалення “до ґрунту” їхніх будинків, і при цьому, вступивши у змову з капітаном жовнірів, отримував від нього хабарі. В тому ж 1644 р. бурґрабій запросив до себе в замок ремісника-золотаря лавника Федора Карацевича і, нав'язавши йому значний обсяг різноманітних робіт, наказав терміново виконувати їх і вдень і вночі, а коли той намагався обґрунтувати неможливість виконання нав'язаних робіт виконанням вже оплаченого костельного замовлення до ближчого свята “З мертвих встаня Сина Божого”, - бурґрабій жорстоко побив його палицею і вкинув до замкової в'язниці, де протримав майже добу. У свою чергу староста Стемпковський, полишаючи старостинський уряд на користь свого сина та не рахуючись із тяжким матеріальним становищем міщанства, свавільно брав у міщан мед і пиво, а бурґрабій “в дому війтівському судовому” взяв дві бочки меду. По залишенні старостинського уряду Стемпковський, їдучи через місто, нерідко зупинявся там на нічліг разом із своїм численним поштом і примушував міщан утримувати їх усіх. У тому ж 1644 р., в черговий раз проїжджаючи через місто, зневаживши вирок війтівсько-лавничого суду, він примусив бурмистра випустити з ратушної в'язниці міщанина маляра Федора Фортунку, ув'язненого за погрози запалити місто. І навіть у час проведення останніх святомихайлівських земських судових сесій, прибувши до міста 3 листопада, знову примусив міщан утримувати себе і всіх своїх дворових.

На вимогу земського судді, володимирського війта Станіслава Корчминського скарга була вписана до земських книг.

Відображена повно і глибоко у документі свавільна політика місцевої старостинської адміністрації з нав'язування нових податків і повинностей, прямі здирницькі побори всупереч правам і вольностям, наданим місту Володимиру королівськими привілеями, а також грабіжницькі жовнірські постої, масштабні пожежі в різних частинах міста і, нарешті, часті випадки епідемії чуми призвели до значного зубожіння міщан, занепаду економічного життя в місті, суттєвого зменшення його населення та створення умов для зародження людського протестного потенціалу напередодні початку Визвольної війни 1648 р. Крім цього засвідчення, унікальність документа полягає також в особливостях його правопису, що надзвичайно яскраво відображають фонетику українського мовлення першої половини XVII століття.

* * *

Документ підготовлено на основі засад, викладених у “Правилах видання пам'яток, писаних українською мовою та церковнослов'янською української редакції” Правила видання пам'яток, писаних українською мовою та церковнословянською української редакції. - К., 1995. - Ч. 1. - С. 30-34.. Також було використано “Методичні рекомендації по передачі текстів документів XVI-XVIII ст.”, розроблені 1986 року Центральними державними історичними архівами України у Києві і Львові (автори В. В. Страшко, У. Я. Єдлінська). Рукописні тексти документа метаграфувалися засобами комп'ютерного набору, із використанням шрифтів Times New Roman та Slavonic Sophia для відтворення окремих літер, що давно вийшли з ужитку. У процесі археографічного опрацювання текстів документа його оригінальний канцелярський заголовок, дата вписання до земських книг та його основні частини (вступний протокол, контекст і клаузули заключного протоколу) були виділені абзацами. Для відображення в публікації тогочасної юридично-правової процедури і логіки викладу текстів документа підписком Володимирського земського суду Г Стрельбицьким - у них застосовувалася велика літера, крапка, кома, двокрапка, дефіс, тире з наближенням до вимог сучасного правопису. Кінці текстів аркушів і зворотів рукопису в публікації позначено двома похилими рисками (//). Для відтворення всіх особливостей рукопису та забезпечення зручності роботи дослідників з його текстами у набір введено виділені жирним шрифтом цифри архівної нумерації початку та звороту аркушів рукопису у квадратних дужках згідно з місцем документа в загальній поаркушній нумерації книги Володимирського земського суду за 1644 рік. Збережено слова, що повторюються в кінці попереднього та на початку наступного аркуша (кустодії). Значна кількість аркушів земської книги 1644 р. (переважно в правому нижньому куті), у тому числі й зайняті текстами документа аркуші 626-635 зв., частково пошкоджені вологою, внаслідок чого фрагменти слів і речень рукописного тексту разом із паперовою основою безповоротно втрачені, що знайшло своє обов'язкове відображення у публікації документа. За таких обставин варто підкреслити, що автор не вдавався до спроб реконструкції втрачених частин слів та речень, а лише відзначив у публікації їхні місця квадратними дужками і крапками, а в підрядку набраними курсивом текстуальними примітками пояснив реальний стан пошкоджень тексту фразою “Текст пошкоджений”. Частково пошкоджені слова, повний склад яких був цілком зрозумілий з огляду на загальний зміст речення і часте вживання, набрано прямим шрифтом (корпусом) у підрядку після авторської текстуальної примітки “Текст пошкоджений, мало бути”. Написання слів з явною помилкою зберігається, а в підрядку пропонується виправлений варіант слова після примітки “'Мало бути”. За найменшого сумніву в підрядку після пропонованого слова ставився знак питання. У разі неможливості зрозуміти мотивацію вживання окремого слова в реченні і запропонувати вірогідний його варіант, публікатор у цьому випадку обмежувався приміткою “Так у рукописі”. Також у підрядкових примітках відображено всі випадки виправлення букв і окремих слів та по можливості вказано, з яких вони були виправлені. Якщо ж не вдалося з'ясувати, якою була попередня буква, то таке виправлення пояснюється приміткою “Правлено іншим чорнилом”. Випадки внесення в рукопис слів іншим почерком і чорнилом, що явно відбувалося під час звірки і відчитання окремим канцелярським службовцем вписаних до книг текстів, пояснено приміткою “Вписано іншим почерком, темнішим чорнилом”. Також у підрядку приміткою 'Дужки і двокрапки в рукописі” або 'Дужки в рукописі” прокоментовано збережені в публікації факти їхньої наявності в рукописі.

Передача текстів документа здійснена на основі положень критичнодипломатичного методу, апробованого численними публікаціями видатного українського мовознавця В. В. Німчука. На основі положень цього методу кириличні тексти документа метаграфувалися за принципом літера в літеру без вилучень і замін, при цьому зберігалися літери є, ю, ы, ъ. Тільки давня літера “йотований а”, що через свою архаїчну форму при відтворенні в публікації дещо утруднює прочитання складів слів, у яких вона вживається, передається своїм сучасним відповідником “я” (її графіка певною мірою змінилася, але не змінилося її звучання). Всі виносні приголосні літери - в, г, д, ж, з, л, м, н, с, т, х, ц, ч, ш - були надруковані в рядку, але виділені курсивом. Надрядкова лігатура на позначення кінцевого складу слів “-го” у вигляді дещо піднятої над рядком петлі, створеної без відриву пера рухом вправо, з подальшим поворотом вліво і видовженям штриха уверх, передається курсивним “-го”. Виносна буквосполука “-ст-” в середині та кінці слів також друкується курсивним “-ст-”. Надрядковий звивистий знак всередині та кінці слів, що вживався на позначення звука, відповідного звучанню сучасної літери “й”, передано курсивним “и”. Скорочені слова під титлом, наприклад: мця (арк. 626), дня (арк. 626, 635), мцю (арк. 627) друкуються в тому самому складі, що й у рукописі, зі збереженням титла. Скорочені слова без титла також відтворюються у своєму складі згідно з рукописом, наприклад: мл. (арк. 626, 626 зв., 627), кор. (арк. 626 зв.), мсца (арк. 635).

ДОКУМЕНТ

1644 р., листопада 12. Володимир. - Скарга володимирського земського судді й війта Станіслава Корчминського, а також бурмистра, радців, лентвійта, лавників та міщан на старосту Ґабрієля Стемпковського і бурґрабія Петра Сосновського з приводу свавільних дій, про погрози, побиття, незаконне введення нових податків та інші зловживання владою по відношенню до міщан порушення прав і вольностей, наданих володимирським міщанам королівськими привілеями

[626] Протєсьтацьіа єго мл. пана суди зємского володьімєрского своимъ, єє мл. панєє малъжонъки своєє, такьжє и всихъ югулом мєсьчань

володьімєрскихь имєнємь протывъко єго мл. пану брасьлавьскому

и пану бурькграбєму володьімєрскому

Року тьісєча шєстсоть чотьірдєсяда чєтвєртого, мця ноябьра

дванадьцєтого дня.

На рокахь судовьіхь зємьскихь володьімєрскихь, в три нєдєли по Святомь Мьіхалє рьшъскомъ святє, року тєпєрьидучого, вьішьшєи на акьтє мєнованого прьіпальїхь и судьітьіся початьіхь, пєрєд нами: Пєтромь Загоровъскимъ, подъсудъком, и Мьїколаєм Гораином, пьісаром, урядньїками судовьіми зєм скими повєту Володьімєрского а Марьцианом Юлшамовьским, юд урожоного єго мл. пана Станьісьлава Корьчминского, суди зємского володьімєрского, до рєчьі и справь єго мл. ньіжєи мєновьітє досьтаточьнє напьісаноє и вьіражоноє на мєисцу єго мл. судємском, субьдєлєкгатом засажоньш Літера с виправлена з “ш” іншим чорнилом, все слово підкреслене., становьшьі ючєвьісто вьішьмєнованью урожонью єго мл. пань Станьїсьлавь Корчминьскии, судя зємски и вомть, з аньтєцєссоровь своихь юд лєть польторусьту дєдьічьнью володьімєрскии, своимь и урожоноє єє мл. панєє Крисьтьіньї с Чєховьічь Корьчминьскоє, судиноє зємскоє, воитовоє, з аньтєцєссорокь своих юд лєть пульторусьту дєдьічьноє володьімєрскоє, мальжоньки своєє, такьжє славєтьньїхь бурьмьісьтра, радєць, лєньтвомта, лавьниковь и всєго югулом посьполства мєсьчань миста тутошьнєго Володьімєрского, под юрьісьдьїкьцьією и рядом [...]* // [236 зв.] его мл. воитовъскимъ будучыхъ и зосътаваючыхъ, яко воитъ, судя и рядъца ихъ старшы, ижъ сами юни для барзо вєликихъ а правє уставичъныхъ прєгрожокъ, похъвалокъ, постраховъ и розныхъ часовъ нєкоторыхъ з нихъ розныхъ старъшыхъ урядовыхъ юсобъ кыямы и юбухамы бытъя и моръдованъя, въ каиданахъ и вєзєнъємъ трапєнъя и нєволєнъя, а текоторыхъ зас з нихъ вєзєнъємъ туршнымъ замъковымъ, вытяганъем, бранъємъ, умыслъным безвинънымъ барзо вєликихъ и тяжъкихъ мало нє съчоденъныхъ вынъ знысъчєни, знєволєни, страпєни, и правє яко въ якои нєволи стысънєны и зубожєни будучы, для уставичъныхъ правє, яко сє вышъшєu помєныло, похъвалокъ вєзєся, бытя, моръдованъя и вынами тевынъными каранъя жадъноє собє рады и помочы до чынєнъя ю тьіє таковыє своє барзо тяжъкыє и нєзъносъныє анъкгарыє знєволєнъя и стысътенъя даты нє могут и сродзє ся боят, имєнємъ протывъко вєлможному его мл. пану Кгабриєлови на Нєсвичу Ст€:мпъковъскому, кашътєляновы брасълавъскому, прошълому старосътє тутошънєму и урожоному пану Пєтъровы Сосъновъскому, такъ под там-тотъ час старосътва его мл. яко и тєпєрєшънєму буръкграбєму тутошънєму володымєрскому, свєдъчылъ и протєстовал^є ю то, ижъ мєнованыu его мл. панъ брасълавъскии, заразомъ скоро по ютъриманъю и конъесрованъю собє по смєрга ясънєюсъвєцоногo кнєжаты его мл. Юря з Осътрога на Жасълавю Заславъского, старосъты тутошъ[..,]го**, аньтєцєс^ора своєго, юд его кор. мл. пана нашого мылосъ// [627] мылосътывого того тутошънсго старосътва, намътеи нычого нє дъбаючы и нє югаєдаючтсє яко на право посполитеє и выны в нємъ напысаныє, такъ тєжъ и юсобъли[...]є*** на прывылєє, волносъты и свободы юд святоє памєты королєвъ* Текст пошкоджений. ** Текст пошкоджений, мало бути “тутошънєго”. ^*** Текст пошкоджений. * Після знака паєрка на позначення звука “й”, “що не відтворювався”, до слова “королєи” було дописано сполуку “въ”.* ихъ мл. полскихъ яко воитомъ тутошъным володымєрскимъ, ж* Мав бути прийменник “з”.* давъныхъ часовъ за конъоиръмацыамы и дєкърєтамы ексъ сєрыксъ конътровєрсиисъ прєз святоє памєты королєвъ ихъ мылос[...]* Текст пошкоджений, мало бути “мылосгеи”.* полскихъ в^роваными, дєдычънымъ, такъ тєжъ и самому мисъту тутошънєму и всимъ мєсчано.м и юбыватєлємъ в нымъ будучымъ и мєшъкаючымъ святоблывє наданыє и конъфиръмованыє, жадъного взгляду и рєсъпєкъту нє маючы и ювъшємъ юныє лєгъцє собє поважаючы и за ны за съто* Мало бути “чъто”.* маючы, напєрєдъ есчє пєрєдъ въєздо.м своимъ на старосътво в року тшсєча шєстсота трыдъцєm шосътом, в мцю ноябъру, зосълавъшы тутъ до Володымєра урожоного пана Асдрєя Рокгалєвъского, слугу двору своєго старшого, который с такового посъланъя и росъказанъя его мл. пана своего властного жадъноє звєръхносты и ряду вєдълугъ прывылєєвъ волносъты и свободъ мєсту тому свєтобливє наданыхъ и служачыхъ, до збиранъя и зъгромажанъя мєсъчанъ тутошъныхъ въ громаду на ратушъ (: юпрочъ самого счєкгулного воита а бурмысътра и радєс:)* Дужки й двокрапки в рукописі.* ани вєдлуг привилєювъ мєнованыхъ, ани тєжъ зъвичаю якого давъного нє маючы, кгвалътовънє и по п[.]* Текст пошкоджений.* бурмысътра и радєцъ под тамтотъ час буд[...]* Текст пошкоджений.* // [627 зв.] розъмаитыми грозъбамы и похъвалъкамы, юбухами и киями бытъя, вєзєнъємъ, трапенъя и вынами великыми и незъносными каранъя, до зобр[...]ъя* и зволанъя мєсъчанъ всихъ в громаду на ратушъ прымусывъшы и принєволивъшы и самъ тамъ до тоє громады в особє его мл. пана своего зъседшы, поборъ и податокъ новым незвычамны, правомъ прывилеемъ и волносътямъ месъта тутошънего протывъным, с кождого дому на кожды мисецъ по шесты грошем полскихъ гамдуком его мл. замъковымъ даваты и платыты росъказалъ и прыневолилъ. И кгды протывъко тому его таковому новому и незъвычамному податъковы некоторые зъ месъчанъ, в том-тамъ громаде будучые, пречыли и надаванъе юного не позъвалали и зборонялися, - тыхъ всихъ юбухамы быты и з ратуша съкидаты казалъ. Зачымъ тотъ-таковым податокъ новым з барзо великимъ утяженъем и крывъдою убогих месчанъ тутошъныхъ вышъшем юпысанымъ способомъ такъ утвердылъ и змоцънылъ, ижъ юд того-тамъ вышъшем помененого часу и прыневоленъя през тые вси прошълые лита ажъ и дотол на кождым мисецъ вси югуломъ месъчане, а часомъ тежъ, коли докол его мл. панъ брасълавъским тыхъ [...]тошъныхъ** своихъ замъковыхъ гамдуковъ на [...]*** потребу любо свою властную, любо и котрого-колвекъ // [628] -колвекъ з ыхъ мл. пановъ прыятелем и покревныхъ своихъ, з маетъносты своее юдежъдаючы и юнымъ тутъ з замку за собою ымты росъказуючы, беретъ теды на юденъ мисецъ разомъ и по тры и по чътыры шосътаки каждым з нихъ с кажъдого дому даваты и платыты мусыда, якожъ и самою речю даюда и платяда. Што такъ помененым его мл. панъ брасълавъским през помененого слугу своего на ратушу през такое кгвалтовъное прыневоленъе и примушенъе постановывъшы и закгрунътовавъшы, с тамтол заразом з ратуша до старшыхъ судевъ жыдовъскихъ пошедъшы и юнымъ всимъ въ громаду до себе знесътысе росъказавъшы, юнымъ срокго и под великыми вынами и срокгимъ каранъемъ и везенъемъ, абы всимъ резъныкомъ и аренъдаромъ своимъ заказали, жебы юд того-там часу резъныки плечокъ юд быдъла вшелякого, ведлугъ прывилеевъ вомтовы належачыхъ, а аренъдары зас провенътовъ старосътынъскихъ поземъного и зъгонъного его мл. пану вомтови под там-тотъ час будучому и его сукъцесъсоромъ, такъже тежъ убогимъ шпиталнымъ шпиталя тутошънего старого русъкого з млыновъ тутошъныхъ старосътынъскихъ на кожъдым рокъ по десяты мацъ муки жытъное и по две копе грошем литовъским* Текст пошкоджений, мало бути “зобранъя”. ** Текст пошкоджений, мало бути “тутошъныхъ”. ^*** Текст пошкоджений. * Мало бути “литовъских”.* менованому шъпиталевы през анътецесъсоровъ его мл. пана брасълавъского, старосътов тутошъныхъ володымерскихъ, фунъдованыхъ прывылеямы королевъ ихъ мл. яко свято[...]* Текст пошкоджений, мало бути “святое паметы”.* // [628 зв.] Жыкгимонъта Третего, такъ и теперешънего пана нашого мылосътывого конъфирмованыхъ, не давали и не платыли, и самы вомта, буръмысътра и радецъ намнем ны въ чомъ не слухали, и жадныхъ повынъностем месъцихъ* Мало бути “месъцкихъ”.* такъ яко передъ тымъ з давъныхъ часовъ водлуг прывилеевъ мисту полъныли и юддавали, уже напотомъ, на потомные часы, намнемшыхъ повынъностем и податъковъ не давали и не полъныли, и намнем ны въ чом яко буръмысътра и раде^, такъ и самого на юстатокъ вомта не слухали и послушъными не были* Літера “ы” виправлена з “у”.*, а зособъна абы лазъню собе водлуг воли своее ку перешъкоде и умме провенътовъ и доходовъ вомтовъскихъ збудовалы росъказалъ и позволилъ.

Якожъ мєнованьїє жыды за тымъ таковымъ росъказанъємъ помєнєного пана Рокгалєвъскогo тыхъ всихъ мєнованыхъ провєнътовъ воитовъскихъ яко анътєцєсъсоровы его мл. пана судиному и ее мл. панєє малъжонъки его мл. юд тамъ-того часу и шъпыталнымъ убогимъ даваты и платыты попєрєскгали, такъ и тєпєръ самому его мл. пану суди и ее мл. панєи малъжонъвд его мл. ажъ и дотол нє даюда и даваты збороняюдасє. И при том лазъню собє водлугъ воли своєє збудовавъшы, юноє ажъ и дотол на пєрєшъкоду провєнътовъ воитовъскихъ зажываюда. А потомъ, въехавъшы южє и присягшы на тоє мєнованоє старосътво, в року гасєча шєсдасота трыдъцада юсмомъ, на буръ[...]бъство Текст пошкоджений, мало бути “буръкграбъство”. тутошънєє помєнєного пана Сосъновъ[_] Текст пошкоджений, мало бути “Сосъновъского”. [,..]ъшы Текст пошкоджений.

⁴* Текст пошкоджений, мало бути “розмаитыми”.

⁵* Мало бути “бєзъ”.

⁶* Текст пошкоджений.

⁷* Дужка і двокрапка в рукописі.

⁸* Так у рукописі.

⁹* Текст пошкоджений, мало бути “таковыми”.

¹⁰* Текст пошкоджений, мало бути “панъ”.

¹¹* Текст пошкоджений, мало бути “буръкграбя”.

¹²* Текст пошкоджений.

¹³* Обидві літери “и” виправлені з “ы”.

^14* Так у рукописі., допиро жъ прєз нєго юд там-того помєнєного року // [629] року и настутенъя его на буръкграбъство, правє по вси тыге прошьлыє лита, ажъ и до того часу, уставычъте мало нє счодєнь мєсчань югуломъ всихъ розными и [,..]змаитыми⁴* винами бєжь⁵* жадноє намнєишоє ихъ прычыны по дєсяга, по пятнадцаты, а часомъ и по двадцаты таляровъ старыхъ, кгвалътовъте и бєзправънє самъ помєнєныu панъ буръкграбя бєрєтъ. Маючы собє на то добрє въправлєного и спосо[.]лєного⁶* Пымина, албо яко самъ тєпєръ собє другоє имя новоє далъ Томаша Моисєювича, подданого замкового с поезъниковъ, (:⁷* который нычого инъшого ныколи нє робыда и нє справуєда, толко уставичънє счодєнъ юд дому до дому и юд коръчмы до коръчмы въдєнъ, явъте до сєнии и избъ въходячы, а въночы зас под юкъна прыходячы, гдє-колвєкъ толко мєсъчанє прыятел с прыятєлємъ и сусидъ з сусидомъ часомъ собє бєсядуюда, а часомъ тєжь и ю розных потрєбахъ своихъ, вєнъцъ при том и юдынъ другому долєгаливосты, биды и утяжєня надъ права и прывилєє своє повидаюда и ускаржаюдасє. На таковыє вси слова и мовы ихъ, подслухиваючы, и до ныхъ в дєсятер на собъ⁸* болшєи самъ з своєєи головы и вымысълу субътелного екъзакгєруючых словъ для тымъболшого утяжєнъя и вымушыванъя болшыхъ винъ придаваючы, и тыє вси таковые слова и мовы ихъ с таковыми придадаками, прєз собє вымышълєными и придаными, мєнованому пану буръкграбєму нє толко счодєн, алє мало нє на кажъдую годыну юдносячы, повидаєда. За которыми тако[_]ми⁹* его повистями допєро мєнованыu па[.]¹⁰* // [629 зв.] [ ]бя^1Х* гаидуковъ замъковыхъ тыхъ, которымъ мєсчанє на кожъды мисє^ поборъ вышъшєu мєнованыи и юпысаныи шостаковыи с кожъдого дому даюда и платяда п[_]ыхъ¹²*, прєз помєнєного Моисєювича до сєбє юднєсєныхъ и юскаржоныхъ посылаючы, и юныхъ кгвалътовънє до сєбє тымъ-то гаидукомъ обухами и пястамы понєволнє ити¹³*, бючы и примушываючы, и кгвалътомъ до замъку провадечы, росъказуючы и пєрєдъ собою прєз прымушєнъыє¹⁴* и кгвальто.м припроважонымъ ставаты и юдьному на другого понєволнє скарьжыты роськазуючы и прынєволяючы юныхь, понєволнє судытъ. И допєро юныхь судячы, на юдьныхь вины барзо тяжьк^іє и нєзъносъныє, яко и вьіжєи єсть юпысано, по дєсятьі, по пяданадьцаты и по двадцаты таляровь старыхь вьсказуючы и даваты собє примушаючы, а других зас до вєзєнья туромного замкового запроважаты и юсажаты кажучы, и в нимь голодомь и зимномъ по колко днєи и ночыи трапячы и нєволячы убожида, и вншвєчь юборочаєть, примушаючы юныхь до выкупованъя сє такь у сєбє самого, яко и у помєнєншхь гаидуковь с того такового вєзєнья турємного. Якошь* то всє мєнованши пань бурькграбя самою власною истотьною рєчью, почавьшы юд там-того наступєнья на помєнєноє бурькграбьство своего прєз тиє всє прошьлшє лєта ажь власьнє и до дня дшсєишого уставычь[...]**, а мало нє счодєнь робыда и чынить. До того в том-там [...]*** мєнованом року тысєча шєсдасоть тридцада юсмом, маючы // [630] маючы гнєвь и ранькорь на шляхєтьного Фєдора Малашєвьского, аєньта справь такь єго мл. пана городничого самого и под там-тоть час воита дєдмчьного володымєрского яко теж* Мало бути “якожь”. ** Текст пошкоджений, мало бути “уставычънє”. *** Текст пошкоджений. и [,..]зныхь* Текст пошкоджений, мало бути “розныхь”.* ихь мл. пановь юбывагеловь повєту тутєишого Володшмєрского, туть у Володымєри мєшькаючого, за тоє толко самоє, ижь на нєго по д тоть час, кгды мясьтєчько Рылавицу юд кнежаты єго мл. пана конюшого короньного трымаль, суплику мєнованшм мєсьчаном рылавицьким вь кривьдахь и долєгьливосьтяхь ихь, которыє юд нєго под там-тоть час тєрьпили, на нєго до кнєжати єго мл. пысаль лагодьными словы, - юного зь дому єго до сєбє вь замокь завабывьшы, бєз жадной єго выны и причыны юбухамы и киямы збывьшы и зьмордовавьшы, вь турмє замковой днєи и ночы килка вязл* Вписано іншим почерком, темнішим чорнилом.*. Потымь того жь помєнєного року, в^6* Вписано іншим почерком, темнішим чорнилом.* килка мцєи, другого славєтьного Томаша Аньдрєєвича Лучькєвыча, бурьмыстра прысягьлого, за то само, ижь сє по килкакроть ю розныє крывьды и утяжєнья розныхь приятєлєвь и сусєдовь своихь, а мєновшгє и юсобливє вь остатьку за того ж помєнєного Малашєвьского, уволняючы и высьвабажаючы юного с того вєзєнья турємного замькового, заставяль лагодьными словы пана буркграбєго, просячы и права, и пршвилєя своє мєuсцкыє, и волносьты прєд ним показуючы, абы на далшшє часы ужє таковыхь крывьдь и бєзьправья юным чыныты попєрєсьталь и занєхаль. Нє могучы и нє сьмєючы юного, самь там жє заразомь при таковои єго прозбє за прозба[...]^7* Текст пошкоджений, мало бути “прозбами”.* иньшихь колєкговь єго здєсьпєкьтовага зара[.]* Текст пошкоджений.* прєз листь свои оного до єго мл. пана брасьлавь[...]* Текст пошкоджений, мало бути “брасьлавьского”.*, // [630 зв.] буньтовьныком єго удавьшы и юпысавьшы, юскаржыль. За которым таковымь єго юскаржєньємь и уданьємь в* Вписано іншим почерком, темнішим чорнилом.* килка днєи потомь єго мл. пань брасьлавьскии мєнованого бурьмысьтра прєз листь свои до сєбє, до Нєсьвича, возва[.]шы* Текст пошкоджений, мало бути “возвавьшы”.*, юного там пєрєдь собою киямы и юбухамы юкьрутьнє и нємылосєрнє прєз гаидуковь своих, при ючєвшсьтои своєи бытьносты зьбиль и змордоваль. Знову потом, в року тшсєча шєсдасоть трыдцать дєвятом, за того жъ пана бурькграбєго юпачънымъ уданьємь и юскарьжєньємь его мл. панъ брасълавъскии дракгановъ и гаидуковъ своихъ з розъмаитою стрєлбою югънысътою, подъ юсмъдєсятъ чловєка, на домъ шляхєтаного Васыля Ярмогєна, писара воитовъского тутєишого володымєрского, кгвалътовъте, годынъ зо тры пєрєдє дъ^мъ насълавъшы и юного з ложка юд жоны такъ яко спалъ възявъшы, и путо конъскоє на ногы вложивъшы, а стрычъками руки звєзавъшы, и на возъ ужє на то умысълнє с парою конєи зготованыи въсадывъшы, и розсажоными конъмы до Нєсвича, до сєбє, годынъ с чотыри на дєнъ въ нєдєлю, есчє пєрєдъ юбидом припровадывъшы, юного такъжє при ючєвьісмои своєи бытъносты чотыром гаидукомъ трыматы, а двомъ двєма киямы юд шыи ажъ до стопы ножьноє прєз вєс прєтяг тила его разовъ килкасотъ, а зособъна въ подошвы килкадєсяда разовъ топорысъкамы секирчаными гаидуцъкими задаты казавъшы, часъто [...]* слова (:** кгды сє вымавялъ и просилъ, ижъ намнєи [...]*** его мл. нє естъ винєнъ:)* Текст пошкоджений. ** Дужка й двокрапка в рукописі. ^*** Текст пошкоджений. * Дужка й двокрапка в рукописі.*, грозилєс ми королємъ и лисътом // [631] и листам его заручъным: «нєхаи жє тєбє тєразъ корол и листъ его заручъныи з рукъ моихъ юдоимєда», мовячы повътаралъ. Збивъшы и зъмордовавъшы и добрє ужє нє конаючого тымъ жє гаидукомъ до турмы тамочънєи, в том замку его мл. будучои, затесъты и въкинуты казалъ. А потом, ужє ввечоръ* Другу літеру “в” виправлено з “ъ”.*, с тоє турмы юного выволочы казавъшы, знову быты казалъ, азъ* Мало бути “ажъ”.* залєдъвє за прозбою слугъ своихъ, юд того такового прєдсєвъзєтъя своєго затрымавъшысє, до изъдєбъки* Правлено іншим чорнилом.* кухєнъноu юного занєсъты и каиданы на ногы вложиты, а до вартованъя и стєрєжєнъя юного чотырохъ гаидуковъ своихъ, абы нє утєклъ придавъшы, в том таковом вязєтаю тяж'кимъ лєдвє нє конаючого юд тоє-тамъ нєдєли прєз вси дны ажъ до пятъныцы и въ самою пятъныцу далєи нижъ до полудъня трымалъ, и залєдъвє его ажъ за прыезъдомъ и прозбою зошлоє нєкгды урожоноє ее мл. панєє Анъны з Ювълочыма Ерынои Будзишєвъскои, мєчъныковои волынъскои, котороє справы розъмаитыє записы и привылєя в повєрєнъю своим и схованъю у сєбє под час юдезъду еє мл. до маетъносты въ князтвє Смолєнъскомъ будучое м енованыи писар в дому своимъ мелъ, выпустилъ, заказавъши ему юдънакъ и загородивъши срокго под горломъ, абы ю томъ таковомъ своимъ битъю, дєспєктає и вязенъю никому не повєдал, и ю то правъне не чинилъ. Зачимъ неборакъ, юхраняючи юстатъка здоровя своего, таковому росказан[..,]* Текст пошкоджений, мало бути “росказаню”.* его доситъ чинячи, и до того часу молчитъ. Знову [.]* Текст пошкоджений.* въпєрєд панъ буркграбя мимо декрет[..,]* Текст пошкоджений.* // [631 зв.] а воитовского и лавъничого, и ужє юд тыхъ декретов выточоною до анъгевдссора его мл. пана суди апєляциею въ справє пановъ Птевъского и Порадєвъского Маркови Кинъплєвичови, месъчанинови добре юсєлому заданое, того-то Марка кгвалътовне гаидукомъ до замъку припровадити казавъши, юного знову с тими жъ вышеи меноваными юсобами повторе водлугъ уподобаня своего мимо юбороны его, де инъкомъпєтєнъциа фори вношоное, судилъ. А потом за поневолною апєляциею, юному до самого его мл. пана браславъского допусчоную, и самъ его мл. пан браславъским, мимо юбороны того-то Марка вышеи менованые, декретоваль и за таковыми декретами вязєню замъковымъ далєи ниж пулърока вязили и тримали. Потомъ того жъ знову Марка повторе по д виточоною въ справє юному юд жидоеки тутошънее володимєрское заданое юдъ суду бурмистровъского и радецъкого володимєрского за Дворомъ его кор. мл. апьпєляцию ютамъ за Двором есчє прєз декретъ суду Асьсєссорского не децидованую, самъ его мл. пань браславъскии, туть у Володимєри будучи, менованои жидовьце на всихь рєчахь его фаньтовати допустиль и росказаль, якожъ и самою рєчью з росказаня пана буркграбего вси р ечи его, што ихь толко мель, юдь мала до вєля гаидуци побравьши, до замьку запровадили и пану буркграбему до рукь юддали. И самь менованыи Марко залєдвє до кляшьтору ушєдши, потомь з места з жоною в там толко юдиню, яко ходили, проч поголи. Знову потом самь жє его мл. пан браславьскии Даниеля Раевича на юпачное уда[...]* юскарженьє жида тутошьнего поневолне [...]** час быданости своее туть у Володимєри пєрєдь // [632] пєрєд сєбє станути казавьши, декретоваль и тымь-таковым декретом своим выкладовь правьныхь тому жидови, которые пом ененыи жидь прєз д екреда суду тутошнего зємьского на иньстаньцию иньстикгатора менованого суду рациюне виюлятє прєз него сєкуритатис юдициюрумь зраненьємь умысльным кухарки менованого Даниеля косою в руку, под час суденя сє рокое зємьскихь понесль вєрнути пядадесяда золотых юному, а [,..]бє*** вины тридцада талярое дати казаль. Якожь и самою речью власною менованыи Ра евичь тому декретови во всимь поневолне учинити мусєль* Текст пошкоджений. ** Текст пошкоджений. ^*** Текст пошкоджений. ^4* Правл...