"Послання до новгородського архієпископа Макарія" - нова редакція "Послання Мисаїла"

Размещено на http://www.allbest.ru/

“ПОСЛАННЯ ДО НОВГОРОДСЬКОГО АРХІЄПИСКОПА МАКАРІЯ” - НОВА РЕДАКЦІЯ “ПОСЛАННЯ МИСАЇЛА”

о. Назар ЗАТОРСЬКИЙ (Фрібур)

Укладене 1476 р. “Послання Мисаїла до папи Сикста IV” стало відомим широкому загалові завдяки його публікації унійним митрополитом Іпатієм Потієм 1605 р. На жаль, жоден примірник цього першодруку на сьогодні не зберігся.. Відразу після виходу послання друком православна сторона намагалася довести, що твір цей насправді є фальсифікатом, сфабрикованим уніатами для обґрунтування унії з Римом, укладеної ієрархією Київської митрополії десятиліттям раніше. Справді, віднайдення в розпал полеміки листа, написаного з проунійних позицій 120-ма роками раніше, було настільки на руку унійній стороні, що викликало певні сумніви. Серед припущень щодо авторства “Послання Мисаїла” вирізняється гіпотеза, висунута слуцьким протопопом Андрієм Мужиловським у виданому ним 1629 р. творі “Антидот” MuzyiowskiA. Antidotum, przezacnemu narodowi ruskiemu. Albo, warunek przeciw apologiey iadem napelnioney; Нищ wydal Melety Smotrzysky, nieslusznie cerkiew ruskq prawoslawn^ w niey pomawiai^c hsresi^ y schism^, dla niektorych scribentow. - [Вільно?], 1629.. Православний полеміст стверджує, що те послання, яке видав митрополит Потій, насправді є компіляцією на основі іншого твору, а саме - послання невідомого в'язня до московського митрополита Макарія: “Ми знаходимо цей лист у наших старих писаних книгах, але не від Руси до папи, а від одного, що був у Москві у в'язниці, до митрополита московського Макарія: аби вставився за ним перед великим царем московським Іваном” Ibidem. Цит. за: Грушевський М. Історія української літератури. - К., 1995. - Т 6. - С. 449.. На жаль, А. Мужиловський того, на його думку, оригінального, твору не опублікував, тож змоги перевірити правдивість його слів і достовірність зроблених ним висновків не було. Натомість із плином часу дедалі більше науковців схилялися до прийняття автентичності “Послання Мисаїла” Серед найбільш відомих - православний митрополит Макарій Булгаков (див.: Макарий (Булгаков). История Русской церкви. - СПб., 1883. - Кн. 5. - Т 9. - С. 17941795) та Михайло Грушевський (див.: ГрушевськийМ. Історія української літератури. - К., 1995. - Т 5. - С. 210-211)., а про тезу слуцького протопопа або забули, або просто не сприймали її серйозно. Так, М. Грушевський уважав цю гіпотезу лише спробою нейтралізувати арґументи унійної сторони, серед яких “Послання Мисаїла” було одним із найвагоміших: “Автор (“Антидоту” - Мужиловський. - Н. З.)... робить таку небезінтересну спробу одвести посольство Місаїла до папи Сікста”. Та остаточну крапку в дискусії навколо автентичності Мисаїлового листа поставило відкриття двох списків, Смоленського За інформацією Олени Русиної, “версію СОКМ 9907 ще у 1970-х рр. виявила А. Хорошкевич”: Русина О. Мисаїлове послання Сиксту IV за Синодальним списком // Український археографічний щорічник. Нова серія. - К.; Нью-Йорк, 2002. - Вип. 7. - С. 285. Смоленський список було опубліковано: Заторський Н. “Послання Мисаїла” за Смоленським списком // Там само. - К., 2013. - Вип. 18.С. 401-428. й Синодального Вперше ідентифіковано як фрагмент “Послання Мисаїла” Г Голенченком у 1989 р. Див.: ГоленченкоГ. Я. Идейные и культурные связи восточнославянских народов в XVI - середине XVII в. - Минск, 1989. - С. 184. Синодальний список було вперше опубліковано в Руському феодальному архіві (РФА) науково-популярним методом: Руський феодальний архів (далі - РФА). - М., 1992. - Вып. 5. - С. 10711074. Повторне видання дипломатично-критичним методом: Русина О. Мисаїлове послання... - С. 281-296., які постали задовго до Берестейської унії. Один із видавців Руського феодального архіву (РФА), Г. Семенченко, описуючи Смоленський список “Послання Мисаїла”, зауважує: “Наявність нашого - значно ранішого - списку цієї пам'ятки та списку початку XVI ст. в ДІМ ДІМ - Державний історичний музей у Москві., Синод. 700, знімає останні сумніви щодо її автентичності” Семенченко Г В. Неопубликованные грамоты сборника СОКМ 9907 // Русский феодальный архив XIV - первой трети XVI веков. - М., 1987. - Ч. 3. - С. 630..

Однак усі ці відкриття не давали відповіді на питання, який же лист мав на увазі А. Мужиловський, уважаючи його первинним щодо Мисаїлової грамоти, і чи існував такий лист взагалі? Під час праці над критичним текстом “Послання Мисаїла” було виявлено твір під назвою “Послання опального до новгородського архієпископа Макарія”, який і було ідентифіковано як той лист, на який свого часу покликався православний полеміст. Уперше це послання було опубліковане Іваном Добротворським ще далекого 1863 р. Посланіе опальнаго къ новгородскому архіепископу Макарію / [видав. І. М. Добротворський] // Православный собеседникъ. - Казань, 1863. - Ч. 3. - С. 406-420.. Те, що цей твір не був одразу пов'язаний з “Посланням Мисаїла”, не слід ставити в провину видавцеві, оскільки на 1863 р., коли він готував до друку “Послання до Макарія”, не існувало ще жодного перевидання Мисаїлової грамоти, а з першодруку Потія були наявні лише два, та й то неповні примірники в далеких від Казані Вільні та Перемишлі. Однак уже в 1869 р. о. Антоній Петрушевич зробив перевидання надрукованого І. Потієм тексту “Послання Мисаїла” Петрушевич А. Посельство до папежа Рымского Сикъста четвертого отъ духовенства и княжатъ и пановъ рускихъ з Вильна року 1476 // Литературный сборник издаваемый обществом Галицко-русской матицы. - Львів, 1869. - Вип. 3-4. - С. 223260. Відтак це перевидання Петрушевича вийшло також окремою книжкою: Соборное послание русского духовенства и мирян к римскому папе Сиксту IV писанное из Вильны 14 марта 1476 г. / [видав. А. С. Петрушевич] - Львів, 1870., а невдовзі по тому, в 1887 р., передрук послання підготував Степан Голубєв у “Архиве Юго-Западной России” Грамота кіевскаго митрополита Мисаила къ папі Сиксту IV, 1476 г. / [Вид. С. Голубєв] // Архив Юго-Западной России (далі - АЮЗР). - К., 1887. - Ч. I. - Т 7. - С. 193-231. Окрім цих двох перевидань ХІХ ст. було здійснено ще одне в ХХ ст.: Monumenta Ucrainae Historica. - Romae, 1971. - Vol. IX-X: (1075-1632). - Nr. 4. - С. 5-30. (АЮЗР). Проте упродовж останніх 150-ти років нікому так і не впали у вічі дослівні збіги в тексті, надрукованому І. Добротворським, та у виданому І. Потієм тексті грамоти Мисаїла. Також ніхто не звернув уваги на тотожність обставин, описаних у “Посланні до Макарія”, з описом твору, на який посилався у 1629 р. А. Мужиловський: ситуація царської немилості - опали, та ім'я адресата - архієпископ Макарій. І лише тепер було встановлено пряму залежність “Послання до Макарія” від “Послання Мисаїла”. Докладніше про це та про ймовірну причину запозичення цілих абзаців з останнього йдеться у статті, яка з'явилася в богословській секції “Наукових записок Українського католицького університету” 2015 р. Заторський Н. Ревізія московської версії походження “Послання Мисаїла” // Наукові записки Українського католицького університету. - Львів, 2015. - Вип. 2. - С. 294-312. - (Серія: “Богослов'я”)..

Першочерговим же завданням цієї публікації є дослідження структури “Послання до Макарія”. Це допоможе виявити, чи при його написанні використовувалися ще якісь джерела, окрім “Послання Мисаїла”, тобто чи можна його вважати новою редакцією “Послання Мисаїла”, чи радше збірним твором, який постав на базі різних джерел. Другою метою цієї публікації є науково-критичне видання тексту “Послання до Макарія”.

Що ж стосується публікації “Послання до Макарія” І. Добротворським, то вона, на жаль, не відповідає сьогоднішнім вимогам до наукових публікацій, оскільки зроблена науково-популярним методом: всі титла розкриті, скорочення розшифровані, також подекуди змінено спосіб написання слів відповідно до тогочасних норм правопису. Окрім цього, І. Добротворський виправляв наявні в тексті помилки, які, однак, допомагають у встановленні генеалогії того списку “Послання Мисаїла”, на основі якого постали відповідні частини “Послання до Макарія”. Зокрема, впадає у вічі слово “гранесословие”, виправлене видавцем на безсумнівно правильний варіант “гранесловіе”. Однак ту ж помилку зустрічаємо і в Смоленському списку Див.: ЗаторськийН. “Послання Мисаїла” за Смоленським списком. - С. 412., що наводить на думку про спільне джерело походження цієї помилки. У певних випадках виправлення очевидної помилки привело до зміни змісту тексту компіляції та віддалення її від вихідного твору. Так, наприклад, у “Посланні до Макарія” замість потрібного “всесп(с)енное” Пор.: Грамота киевскаго митрополита Мисаила к папе Сиксту IV.. - С. 201., вочевидь, через помарку переписувача, бачимо явно помилковий варіант “всестенное” Сол. 902/1012. - Арк. 344 зв., який І. Добротворський при розкритті скорочення і “виправленні” відчитав як “всесвященное” Посланіе опальнаго къ новгородскому архіепископу Макарію. - С. 410 (у виданні сторінку помилково марковано як 401).. Скорочення “гдне” Сол. 902/1012. - Арк. 347. науковець, слідуючи логіці, розшифрував як “господине” Посланіе опальнаго къ новгородскому архіепископу Макарію. - С. 411., хоча, якщо порівнювати з первісною редакцією “Послання Мисаїла”, воно мало б бути розшифроване як “Господне” Так з огляду на те, що у всіх списках первісної редакції “Послання Мисаїла” на цьому місці “Господень”. Пор.: Грамота киевскаго митрополита Мисаила к папе

Сиксту IV.. - С. 203; Заторський Н. “Послання Мисаїла” за Смоленським списком. - С. 412, Русина О. Мисаїлове послання... - С. 293. (в значенні “Господній”), а слово “единоточен” Сол. 902/1012. - арк. 342 зв. було “виправлено” на “единоченъ” Посланіе опальнаго къ новгородскому архіепископу Макарію. - С. 409.. Наведені спостереження виявляють необхідність науково-критичного видання цієї пам'ятки, що допоможе краще дослідити її зв'язок із “Посланням Мисаїла”.

Та перед тим, як перейти до самого документа, пригляньмося ближче до його структури. Навіть при побіжному читанні “Послання до Макарія” впадають у вічі певні богословські неузгодженості. Це, зокрема, титули, які зовсім не пасують до ієрархічного становища архієпископа Новгородського Що стосується титулу “митрополит Московський”, який А. Мужиловський застосовує до Макарія, то тут перед нами виникає дилема: в самому посланні його названо лише архієпископом “Великаго Новаграда и Пскова”, себто послання мало б бути укладеним ще до сходження Макарія на митрополиичий престіл Москви 19 березня 1542 р. Разом із тим, Івана Васильовича названо царем, хоча його було вінчано на царство допіру в 1547 р., себто коли Макарій був уже митрополитом Московським. На новгородській кафедрі останнього майже відразу, 18 червня 1542 р., замінив Феодосій ІІ, який був архієпископом Новгородським до травня 1551 р., коли був знятий з архієпископства царем, а після нього кафедра теж не була вакантною - без тривалих зволікань послідували Серапіон (Курцев) - з 14 червня 1551 до 29 жовтня 1552 р., а за ним Пімен (Чорний) - від 20 листопада 1552 по 1571 (сам Макарій помер 31 грудня 1563 р.). Тож немає підстав припустити, що Макарія названо архієпископом Новгорода з огляду на вакансію тамтешньої архієпископської кафедри. Інший спосіб розв'язання цієї дилеми - вважати, що царем Івана Васильовича названо з огляду на те, що він був проголошений правителем номінально і керування державою відбувалося від його імені. Хоча цей варіант рівно ж не є цілком задовільним, оскільки зі слів укладача “Послання до Макарія” складається враження, що він прогнівив саме Івана Васильовича, а не одного з бояр, які правили фактично під час його малолітства., що особливо помітно в таких звертаннях до архієпископа Макарія: “святыя вселенскія соборныя апостольскія церкви на(и)достойнишему правителю” Посланіе опальнаго къ новгородскому архіепископу Макарію. - С. 409. або “о всесвятый избранный Божій вселенскій пастырь” Там само. - С. 412.. І це попри те, що на той час ніхто з новгородських архієпископів чи московських митрополитів не висував претензій на перше місце в диптихах Якщо, звісно, не вважати за таку претензію цілком легендарну “Повесть о белом клобуке”, яка, зрештою, була відкинута як фальсифікат навіть самим же Великим Московським Собором 1666-1667 рр., на відміну від римських пап, не кажучи вже про те, щоб насправді титулуватися правителем Вселенської Церкви або вселенським пастирем. На жаль, ані А. Мужиловський, ані І. Добротворський не звернули уваги на ці богословські огріхи, збагнути й пояснити походження яких можна лише запозиченням із твору, де такі титули були доречними - “Послання Мисаїла до папи Сикста IV”.

Крім наведених богословських несумісностей, можна вказати також на низку синтаксичних помилок у “Посланні до Макарія”, причина появи яких стає зрозумілою, коли порівняємо його текст із вихідним твором - грамотою Мисаїла. Серед іншого, це невідповідність у роді та/або числі, спричинена зміною вихідного тексту укладачем “Послання до Макарія”, коли він, змінивши одну частину речення, не вніс відповідних змін у інші частини. Для унаочнення подаємо деякі з таких випадків у таблиці.

Таблиця 1

Порівняння синтаксичних і контекстуальних неузгодженостей в текстах “Послання до Макарія” та “Послання Мисаїла” (проблемні місця в компіляції та їх відповідники у вихідному тексті підкреслено)

Як бачимо, укладач “Послання до Макарія”, пишучи від свого імені в першій особі однини, часто забував змінити вихідний текст, тож у його твір потрапили автентичні фрагменти з оригінального твору, “Послання Мисаїла”, де мова ведеться переважно від першої особи множини. Тому цілком логічно постає питання, чи слід уважати “Послання до Макарія” окремим твором, чи радше новою (доволі сильно) скороченою редакцією “Послання Мисаїла”? З одного боку, в “Посланні до Макарія” знаходимо зовсім інший контекст, відмінною є і його мета. Однак саме така цілеспрямована зміна первісного твору, яка дає в результаті новий зміст, і є, за Д. Лихачовим, необхідною умовою для визначення нової редакції:

Зовнішні відмінності між списками, якщо вони випадкові, не можуть служити підставою для поділу їх на окремі редакції. Це правило дійсне навіть у разі дуже великих кількісних відмінностей. Кількісні показники, як правило, мають вельми відносне значення. У пам'ятці може бути втрачена ціла половина тексту. Збережена половина може самостійно переписуватися, однак до того часу, поки переписувач не захоче надати їй якоїсь завершеності та відповідно доопрацює текст, не можна говорити про нову редакцію тексту, перед нами просто дефектний текст. Разом з тим, трапляється, що текст видозмінений дуже незначною мірою в кількісному відношенні, однак дуже суттєво для його змісту - перед нами явно нова редакція твору ЛихачевД. С. Текстология на материале русской литературы X-XVII веков. - СПб., 2011. - С. 134..

Таким чином, у випадку “Послання до Макарія” бачимо всі ознаки нової редакції: вихідний твір - “Послання Мисаїла” - було скорочено й цілеспрямовано видозмінено, після чого компіляція переписувалася надалі як самостійний твір.

Приклад доопрацювання тексту вихідного твору бачимо і в невеликому фрагменті, який, судячи з усього, також не є авторства компілятора. Йдеться про призивання Пресвятої Трійці на початку твору, якого немає в жодному списку Мисаїлового листа. Для наочності подаємо його в таблиці, де вставку, якої немає в оригінальному творі, підкреслено:

Відмінності в ініціюмах “Послання Мисаїла” й “Послання до Макарія”

“Послання Мисаїла до папи “Послання до архієпископа Макарія” за виданням

Сикста IV” за Синодальним І. Добротворського

Списком

Всесвятаго великого Бога произволешемъ всяко діло благо и всякъ даръ свершенъ свыше сходитъ

отъ божественнаго промысла. Во имя святые и

живоначальныя и неразділимьія Троицы, Отца

яві и Сына и святаго Духа. Всеправославному государю пре(о)священному архіепископу богоспасаемыхъ градовъ Великаго Новаграда и Пскова, и всея русійскія земли солнцу, владык Макарію, всемірному світильнику, церковному світу РФА. - М., 1992. - Вып. 5. - С. 1071. Пор. також: Русина О. Мисаїлове послання... - С. 291. Посланіе опальнаго къ новгородскому архіепископу Макарію. - С. 408..

При докладнішому розборі помічаємо, що ця вставка складається з двох частин. І якщо визначити джерело походження для першої частини досить легко (у зв'язку з її унікальністю), то для другої, із наявним у ній призиванням осіб Пресвятої Трійці, зробити це доволі складно через більшу поширеність такої формули. У кожному разі, розглянемо в таблиці кілька подібних прикладів із давніх грамот.

Таблиця 3

Імовірні джерела походження вставки в ініціюмі “Послання до Макарія”

Як виглядає, укладач “Послання до Макарія” допасував у початкову формулу з грамоти короля Казимира IV імена осіб Пресвятої Трійці, відповідно до узусу того часу. Привертає до себе увагу той факт, що з понад 150-ти документів митрополичого формулярника (збірник Синод. 562), більшість із яких становлять грамоти людей духовного стану, лише три починаються призиванням Пресвятої Трійці, і всі три укладені світськими особами, більше того - особами благородного походження, особами вінценосними. Можливо, використання такого ж призивання Пресвятої Трійці на початку “Послання до Макарія” не випадковість, а свідома інтенція укладача, яка мала підкреслити його високе походження, що допоможе в ідентифікації автора Разом із тим, внесення в уривок із грамоти короля Казимира IV імен осіб Пресвятої Трійці й уподібнення таким чином ініціюму “Послання до Макарія” до ініціюму духовних грамот (заповітів) може вказувати на те, що, на думку укладача, його життю загрожувала небезпека.. На користь останнього промовляє і той факт, що й серед підписантів “Послання Мисаїла” були особи королівської крові, як-от “великославное княжа, ясно врожденый Михаилъ, брат по плоти пресвітлаго Короля полского, князя Казимира...” Грамота киевскаго митрополита Мисаила к папе Сиксту IV.. - С. 199. та інші вельможі. В такому разі це можна вважати другою причиною (окрім його високих богословських і естетичних характеристик) обрання саме “Послання Мисаїла” за основний субстрат для компіляції.

Виходячи з наведених міркувань і спостережень, можна припустити, що укладачем компіляції був князь Іван Федорович Бєльський. На користь цієї гіпотези свідчать такі факти: 1) Серед підписантів “Послання Мисаїла” був його дід: “Благоверный княз ©еодоръ зъ Білое брат во крове великого князя Андрія” Там само.. 2) Прадід Івана Федоровича Бєльського, Іван Володимирович Бєльський, був онуком Великого князя литовського Ольгерда Гедиміновича, як і король Казимир IV Ягеллончик, уривок із грамоти якого допасовано в “Послання до Макарія”. 3) Разом з тим, Іван Федорович Бєльський був троюрідним братом Великого князя Московського Івана Грозного, що пояснює внесення в перейняту з грамоти короля Казимира IV Ягеллончика формулу імен Пресвятої Трійці й уподібнення початку “Послання до Макарія” до духовних грамот Великих Московських князів. 4) Крім того, Іван Федорович протягом свого життя неодноразово вдавався до заступництва високих церковних достойників. Так, у 1524 р. заступництво Московського митрополита Даниїла врятувало його від опали через невдалий похід на Казань. У 1540 р. завдяки заступництву Московського митрополита Иоасафа він був звільнений із в'язниці, де був опинився в результаті боротьби за владу між князями Шуйськими та Бєльськими. 5) За свідченням сучасників, Іван Бєльський був особою освіченою та начитаною, тож не лише міг знати “Послання Мисаїла”, а також належно оцінити його високий стиль. 6) Не випадковою була й особа адресата “Послання до Макарія”, адже архієпископ Макарій був дуже відомим і впливовим ієрархом свого часу і став, зрештою, креатурою Шуйських, які на місце скинутого ними Иоасафа поставили його Московським митрополитом (возведення на митрополичий престол відбулося 19 березня 1542 р.). Всі ці міркування приводять нас також до гіпотетичної дати й обставин постання “Послання до Макарія”: 7) Після перевороту Івана Васильовича Шуйського 3 січня 1542 р. Іван Бєльський знову потрапив у опалу - його було вислано на вигнання до Білоозера, а відтак кинуто до в'язниці (тоді як Макарія, нагадаємо, в березні поставлено Московським митрополитом). Тож логічним виглядає припустити, що опальний вельможа, знаючи про добрі взаємини тоді ще Новгородського архієпископа з кланом Шуйських, написав до нього послання з проханням про заступництво, побоюючись за своє життя (як виявилося, небезпідставно - в травні того ж 1542 р. він за наказом Шуйських був убитий). Тому коли прийняти, що укладачем “Послання до Макарія” справді був Іван Федорович Бєльський, то з великою долею імовірності постання твору можна датувати початком 1542 р., а за місце постання тоді слід уважати Білоозеро, де він перебував на вигнанні.

Повертаючись до структури “Послання до Макарія”, можна сказати, що більше в ньому не виявлено вкраплень інших творів, окрім (більших чи менших) фрагментів “Послання Мисаїла”, відповідно видозмінених та зрідка доповнених невеликими фразами, які вийшли з-під руки самого компілятора. Для наочності нижче представляємо структуру “Послання до Макарія” в таблиці, з наведенням паралельних місць первісної редакції - “Послання Мисаїла”. З огляду на те, що деякі частини, запозичені з оригіналу, мають доволі великий обсяг, подаємо тільки їхній початок і кінець. Лише у випадку запозичення невеликих фрагментів наводимо паралельні місця повністю. Власні вставки укладача “Послання до Макарія”, якщо вони знаходяться на початку чи в кінці певного уривка, взято в дужки, щоб наочніше виділити рамки перейнятих фрагментів.

Таблиця 4

Структура компіляції в “Посланні до Макарія” у відношенні до вихідного тексту - “Послання Мисаїла”

.папаяющи всяку тваръ на оживленіе Там само. Тут явна помарка: мало б бути, звісно, “напаяющи”, а не “папаяю-

Як випливає з останньої та з попередніх таблиць, “Послання до Макарія” складається з 27-ми уривків, перейнятих із “Послання Мисаїла”, а 28-им є невеликий фрагмент, допасований на початку компіляції, що походить із грамоти короля Казимира IV. При цьому більші частини Мисаїлового листа знаходяться на початку та в кінці нової редакції, тоді як всередині бачимо велику кількість дрібніших уривків, часто лише одне речення чи фразу (як-от фрагменти 14, 15, 17-21), що показує, наскільки сильно її укладач був залежний від оригіналу, змінюючи почасти вихідний текст відповідно до своїх обставин і потреб, однак переймаючи з нього багатий образний матеріал і врочисту, сповнену пафосу мову. У трьох випадках (фрагменти 6, 15 і 18) він навіть повернувся на кілька рядків чи аркушів назад, перейнявши звідти ті фрази, які його цікавили, а тоді знову продовжив гортати вперед, аж до кінцевого “амінь”.

Тому, з огляду на наведені спостереження щодо структури “Послання до Макарія”, зокрема на невелику питому вагу вкраплення з грамоти короля Казимира в порівнянні з обсягом решти тексту, перейнятого з грамоти Мисаїла, пропонуємо надалі вважати “Послання до Макарія” новою (скороченою) редакцію “Послання Мисаїла”. А оскільки нам достеменно не відоме ні ім'я укладача цієї редакції Попри всі аргументи, теза про те, що автором “Послання до Макарія” був Іван Федорович Бєльський, залишається теорією, хай і вельми правдоподібною., ні місце її постання Самої лише гіпотези про постання твору в Білоозері як місці останнього вигнання й ув'язнення Івана Бєльського замало для того, щоб виводити з цього назву редакції. Адже Іван Федорович Бєльський неодноразово перебував у в'язниці, тож теоретично послання могло бути написане й під час одного з попередніх ув'язнень, а ймовірним часом постання може бути період між 1534 (перше ув'язнення) і 1542 (останнє ув'язнення) роками., а точно знане лише ім'я адресата - архієпископ Макарій, то пропонуємо називати цю редакцію

“Макаріївською”, відрізняючи її від первісної редакції “Послання Мисаїла”, яка відома нам за Кревським (опублікованим митрополитом І. Потієм), Смоленським і Синодальним (який містить лише фрагмент послання) списками.

“Послання до Макарія” (Макаріївська редакція “Послання Мисаїла”) вміщено у збірнику, що раніше належав бібліотеці Соловецького монастиря, яку потім передано Казанській духовній семінарії та академії, де він отримав номер Сол. 902. Саме там із цим твором ознайомився й підготував своє видання І. Добротворський. Після революції 1917 р. Соловецьку бібліотеку з Казанської академії передано до Російської публічної бібліотеки (тепер - Російська національна бібліотека ім. М. Салтикова-Щедріна) у СанктПетербурзі, де рукопис отримав свій теперішній шифр: Сол. 902/1012¹⁴⁵. Збірник цей змішаного змісту, датується XVII ст., формат - в одну четверту аркуша, всього 406 аркушів, матеріал - папір. “Послання до Макарія” написане скорописом і міститься на аркушах 342-359. Червоною циноброю наведено лише першу літеру, якою відкривається твір, тому її при виданні буде виділено жирним шрифтом. Для передачі винесених літер їх виділено курсивом, титла зберігаються і не розкриваються, пунктуація відтворює наявну в пам'ятці, кінець рядка позначено скісною рискою (/), а кінець аркуша двома скісними рисками (//), після яких у дужках подано номер наступного аркуша. Твір при виданні поділено на абзаци відповідно до перейнятих у нього фрагментів з “Послання Мисаїла” (там, де такий поділ, звісно, можливий), окрім останнього абзацу, який єдиний наявний і в самому документі.

ДОКУМЕНТ

(арк. 342) Всестго великого бга произволением / всяко діло бго¹⁴⁵ Висловлюємо щиру подяку бібліотеці ім. М. Салтикова-Щедріна в СанктПетербурзі за надання копій збірника Сол. 902/1012 для цього дослідження. Мало би бути “благо”, однак літера “л” (яка, швидше за все, мала бути надрядковою) в рукописі відсутня - вочевидь, недогляд писця. и всякь дар свершенъ / свыше сходиш о т бЖественнаго про/мысла во имя стые и живоначалныя / и неразделимыя троцы отца яве / сна и стго дха всеправославному / гсдрю пресвещенному архиепископу бго/спасаемых градое великаго нова/града и пскова і всея русииския sемлы / солнцу влдке макарию всемирному / свГилнику црковному світу стому / і всестіишему отцу отцемъ і всеначал/неишему пастырю пастыремъ // (арк. 342 зв.) блженному учителю стыя вселен/ския соборныя апосталския Попри те, що у виданні І. Добротворського тут “апостольскія”, в манускрипті написано саме так - “апосталския”. Пор.: Посланіе опальнаго къ новгородскому архіепископу Макарію. - С. 409. цркви / надостоинишему правителю / в первых свЩенных чиноначалиях / світлосияющему просвещением / нбснаго раsума оsарения све/щенноначалнеишаго великаго / світа паче ясноsрителных / херувимое блистаяся умовид/ным просвещением великагю / бга всинаипросветліишаго / в себі образ нося единоточен / от сераеимъ пламенноблистаемых // (арк. 343) світое чюдноумному і світлому сера/еиму огнем нбсным разгоряему и много/рачителным желанием всегда па/лимъ от бжественныя любве: / и паки бжественную любовъ / у прстола сущи великаго бга / тристую ему піснь принося / от всіхь и sa вся от него просве/щаемъ і освещаемъ в дхо/вную блгодать свершенным про/свещаемъ всего світлаго / світа освещение дшамь / все привлеча желанием любве // (арк. 343 зв.) яже к нему в чюбным Біля винесеної над рядок “д”, написаної скорописом, іншим почерком і чорнилом написано сучасне прописне “д” - вочевидь, слід одного з розборів тексту. его світ еже есть / непостижим всякому уму Тут в рукописі поставлено червоною циноброю крапку, якій відповідає така ж крапка на маріінесі навпроти початку цього рядка, біля якої написане слово “уму”, яке подаємо там, де воно було пропущене і куди, за задумом переписувача, його слід внести. и тако от него / многосвіть паче всіх свещенно/началим црковных і прочиимъ / преподобия і сущим поб вшею / стостию блженною свещенно/носною свтынею кождо по ммре / раздіяся дховная дарова/ния о всемь просвещение / і совершенное блгословение / во вся и на вся црковныя чины / начала же і власти ангелския / же і всякия члвческия умы // (арк. 344) и духи изливая в них шообилно / світ бГbрasумия к просвеще/нию их дшам еже ти подасть / многорачителная премубрость / бжия совершению свГымъ / пасти црков и избранное стадо / своих словесных овець еже ти / Г сдь поручи о великим пастырю / пастыремъ началникь / і всіхь свещенноначалия / первенемнему світу црковному светил/нику всемирному світу всіх хо/датаю новаго saвітa Хрста // (арк. 344 зв.) кбравшаго тя в сим чинь по блгословеню хо/тіния своег во образ свом бжественным / свтым і воставлеи тя на прстоле вели/кого прославия У рукописі помилково написано “прославия”. І. Добротворський побачив за цим слово “православія”, однак тут подаємо той варіант із помилкою, який знаходимо в рукописі. Пор.: Посланіе опальнаго кь новгородскому архіепископу Макарію. - С. 410 (у виданні сторінку помилково марковано як 401).

^4* Тут писець помилково замість “п” поставив “т”, хоча мало бути, поза сумнівом, “всеспасенное”, як знаходимо на відповідному місці в “Посланні Мисаїла”. Пор.: Грамота киевскаго митрополита Мисаила к папе Сиксту IV... - С. 201. І. Добротворський прийняв, вочевидь, що замість “т” мало бути “щ”, тому й передав його як “всесвященное”. Див.: Посланіе опальнаго кь новгородскому архіепископу Макарію. - С. 410 (у виданні сторінку помилково марковано як 401).

^5* Обох слів “силою подавати” у виданні І. Добротворського немає, оскільки він уважав їх, вочевидь, помилковим подвоєнням, тож відразу перейшов до наступних слів - “силою всемогущаго”. Пор.: Там само.

⁶* В рукописі остання літера “а” (оскільки “г” надрядкова) виправлена з іншої літери тією самою рукою й чорнилом.

^7* Вочевидь, помилка писця, правильно мало б бути “тако”, як приймав, зрештою, також І. Добротворський. Див.: Посланіе опальнаго кь новгородскому архіепископу Макарію. - С. 410 (у виданні цю сторінку помилково марковано як 401).

^8* У цьому слові літери “тв” виправлені з інших тим самим почерком і чорнилом. на седалмщи блженнаг / архиепискупа іванна і пречюбнаго / архиепискупа еуфимия правяще / слово истинное істиннаго бга возве/щающе во всі православие і в кон/цы ея спсение бжие во свидітель / всімь хотящим віровати истин/ному сну бжию подавая в вЄс мирь / sдрaвие і всестенное⁴* блгосло/вение силою подавати⁵* силою все// (арк. 345) могущаг⁶* бга на спсение всімь дшам / тако бо угоден еси во всімь перво/свтль по писанию прпббен неsло/бив бізсквернень блгоугобень все/млстив и отлучен от грішник нравомь / и житием о великий начальнеиший / отцемь отче та⁷* великь и толикь / многоблжень еси нешреченно / достоинствию⁸* бга. да кто /от члвкь воsможет шглати или жріщи* / предиеные достоиности величес/твия свтнь твоих или убЛжи/ти по достоянию свтлство твое // (арк. 345 зв.) изрядное умъже тя щдь бгь убл/жи паче всіх земных сное челЬвіче/ских** и саміх тіх сное світа славою / и честию венчавым*** тя мню убо мног/блЖеннью свтлю бЖий великий / пастырю вселенский учителю / єаконуполо.ж'ньш вторый моисею / паче аарона прославленный от бга / архиерію самаго того превышши* У слові “изріщи” замість літери “щ” первісно була інша, виправлена тим самим почерком і чорнилом на “щ”. ^** Попри те, що це слово ані не скорочено, ані в рядку, де воно починається, немає винесених літер, над ним все ж поставлено титло, яке відтворюємо й тут. *** Над словом “венчавь” біля винесеної над рядок “н”, написаної скорописом, іншою рукою і чорнилом написане новочасне “н” - вочевидь, слід пізнішого розбору почерку. * Літери “ре” у слові “превышши” написані не над, а під рядком.* / чюднаго самоила новаго sавіта / Хрста совершенный умъ цркоеное / око правителю новаго коечега / завіта Хрства в немже лежит // (арк. 346) не скрижали каменыи но самое то / слово бжие живописанное и поз/лащено даом стым в срдцы твоем / стомь вкоренено от дха манною / нбсною і воспитано всестіишею / прчстою плотию и кровию агнь/ца Хрста непорочнаго избави/теля всего мира.

да что еще / о семъ продолжая время глю / отче воистинну яко ни едино есть / слово тако возможно быт е* Важко сказати, чи писець мав на увазі “быте”, чи кінцеву “е” слід розглядати як скорочення. На користь останнього говорить те, що літера ця написана відокремлено від “быт”, а всупереч цьому говорить відсутність титла над нею. В первісній редакції “Послання Мисаїла” тут “быти еже”. Див.: Грамота киевскаго митрополита Мисаила к папе Сиксту IV... - С. 202. І. Добротворський також уважав, що “е” є скороченням від “еже”. Див.: Посланіе опальнаго кь новгородскому архіепископу Макарію. - С. 411.* о т нас / достомно или воsможно к похва/лению чюдных и предиеных стых твоих // (арк. 346 зв.) которое бо блгое похваление мы / єемнородним ненаученим принесем / ти ублженному еще от самого / вышняго* Над словом “вышняго”, біля літери “ы”, написаної скорописом, іншою рукою й чорнилом написане сучасне “ы”.* бга бгоносе всеблже/нне отче не может бо от члвкъ дан/ная ти млсти і почести словом / или изрещи аще кто всіх прему/дростем яsыкъ имат но токмо еж / от усердия теплыя в^ы и пал/мыя любве юже имам к тебі / свтіишему бжию поелико воз/ можно есть от нас сия прино/симъ малое се гранесословие* У виданні І. Добротворського це слово передано як “гранесловіе”. Див.: Посланіе опальнаго кь новгородскому архіепископу Макарію. - С. 411. Однак варіант “гранесословие” знаходимо на цьому ж місці і в Смоленському списку. Див.: Заторськмй Н. “Послання Мисаїла” за Смоленським списком. - С. 412. Це свідчить на користь того, що перед нами не помилка переписувача “Послання до Макарія”, а слід помилки на ранній стадії передання “Послання Мисаїла”, яка, відтак, передавалася далі.* // (арк. 347) гсдне великим с'тителю от бга бо / дан еси отць в^хъ хрстиянским / дшамъ* У цьому звороті І. Добротворський при виданні виправив синтаксис і правопис, поставивши “всімь христіанскимь душамь”. Див.: Посланіе опальнаго кь новгородскому архіепископу Макарію. - С. 412.* прежде літ проsна/менован еси от дха стго свыше / порожения.

о всестый избран/ным бжим вселенским пастырь / от великаго пастыря Хрста / учиненным воистинну истинным / ты еси свщнникъ бга вышнягю / приносяще ему жертву стую / і бескровную о мире всего мира / и о блгостояншхъ стых бжиіх / црквеи и о совокуплении мира // (арк. 347 зв.) которые ти достойный похвалы / словомъ представлю иже па/че славы достоинства витія / любославныя молчание* вмі/сто слова добродітел похваляти / накаБуетъ и самого естес/тва превозшедшему мірьі всего / мира горних разве бо славнаго / яsыка учение емуже и скла/дая первенецъ слово гла/ше: яsыкъ мои трость / книжника скорописца. Что ж / симъ дернел вся ко усердию // (арк. 348) любовному нас влекуще к вашей / всей всенастіишеи отческой стости / высокое бо істинное любомудрие / иноческое еже Єсть мнишеское / глю житие избрав и бгови во всіх / просвоився есть невозможная инакая разве от усердия стяжати / любов и быти с ними едино воз/любивъ sакон и много літ пребы/ва во уставе прпдбнаго па/енотия в нем же много літ / пребыв і достойно ходивъ / житие жестокое юкусивъ // (арк. 348 зв.) доНдеже призри гедь на смирение / твое видя многотруд терпения** / і вдручение тіла твоего sріmи / к любиво любителю и сего ради / посетите тя есть восток свыше / і направи ти ноги твоя на пут / свтителства великаго и старого / новаграда да упасеши людие / хрстиянское стадо к симъ же рече*** / великий павел серафимский / язык гла всякъ иже пршо/вет имя гСдне спсется дерБъ / великого ясніишаго самодержца // (арк. 349) гсдря православного цря всеа русии / і великого гсдря ивана василевича / всеа русии. убогий въ прегреше/ ниихъ своих и художший холопъ / і дерзаю твою свтню к себі приБы/ваю. і сего ради* Помилка писця, мало б бути “молчаниемъ” - вочевидь, він або недобачив, або не надписав винесену “м”. І. Добротворський недогледів після “молчание” літеру “в” і, прийнявши літери “мі” з наступного слова “вмісто” за літери “мъ” і кінець попереднього слова, відчитав тут “молчаніемь”. Однак через цю його помарку виникла помилка в наступних словах: замість наявного в рукописі “молчание вмісто слова” вийшло “молчаніемь стослова”. Див.: Там само. ** У слові “терпения” остання літера виправлена на “я” тим самим почерком і чорнилом. *** Перша з літер “е” у слові “рече” винесена не над, а під рядок. * У слові “ради” перші літери виправлені з інших тією самою рукою й чорнилом.* молю тя много / яко да посли свою млеть і свое / прошение о мні согрішшему* Мало б бути, звісно, “согрішшемъ”, як це слово й виправив І. Добротворський. Див.: Посланіе опальнаго къ новгородскому архієпископу Макарію. - С. 413. Однак у рукописі тут помилково написано саме “согрішшему”, що, швидше за все, є наслідком прогресивної дистантної асиміляції щодо наступних слів - “прещедрому общему”.* / прещедрому общему всего хрети/янства великому и многомлетивому / црю и гСдрю ншему. в нем лежат / млети біс числа обилно млердия его / имъ гедремъ подаваема полна // (арк. 349 зв.) всему православию.