"Джерела свідчать": кілька зауваг про дослідження становища шляхтянки в ранньомодерному соціумі Волині
Дослідження історіографічного матеріалу, який пропонує діаметральні судження про становище шляхтянки, зроблені на підставі одних і тих самих джерел. Визначення особливостей судового матеріалу як джерела та його залежності від дослідницьких концепцій.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.04.2018 |
| Размер файла | 60,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
При аналізі майнових трансакцій між подружжям важливо звертати увагу також на умови записів. Адже у значній кількості випадків нерухомість передавалася отримувачеві/отримувачці матеріальних благ не “за живота” надавці, а лише після його смерті як гарантія для партнера уникнути претензій численних родичів. У ширших дослідженнях варто враховувати й записи за заповітами, де саме шлюбний партнер (як дружина, так і чоловік), а не діти, виступав пріоритетною особою, про забезпечення якої дбав тестатор.
Тож, попри всі похибки покажчика (зокрема і через формальні особливості актів), можна принаймні констатувати значну кількість записів саме від чоловіка дружині. Записи від дружин чоловікам могли бути, звичайно, результатом тиску чоловіка, на чому акцентує увагу Ірина Ворончук, спираючись на джерельні згадки. Водночас такі дарчі записи не конче чинилися під тиском, а й могли служити підтвердженням “милості малженської” та родинної злагоди. Взаємні записи дарувань поміж подружжям засвідчують існування традиції, де, схоже, саме чоловік був стороною, яка обдаровувала дружину втіленими в майно “великою ласкою, добродійством і милістю малжонською”. Натомість жінка віддаровувала - інколи майном, а найчастіше “службами”, охоче і з внутрішньої потреби приймаючи на себе зобов'язання “водле пана Бога, закону светого хрестиянского, присеги мажонскои наболшеи служити” чоловікові (що зафіксовано в преамбулах дарчих записів). Можна ствердити, що йдеться про формуляр документа, який з акта в акт розпадається на інваріанти, а водночас небезпідставне й припущення, що в основі записів про “милість” і “службу” - нормативні стосунки між подружжям.
Шлюбні стратегії як amor fati
Наприкінці розмови про таке дражливе питання, як характер чоловічої влади в родині, зупинюся на проблемі, яка постала при початку побудови концепцій згаданих авторів - свободі/несвободі у виборі шлюбного партнера. Мушу повторитися, що кількість наведених прикладів, на жаль, мало чим допоможе через неможливість доведення їхньої репрезентативності за допомогою кількісних підрахунків. Дослідники історії родини домодерного та ранньомодерного часу згодні в одному - шлюб, без сумніву, був справою не самої дівчини, а її фамілії та дальших родичів і приятелів. Адже він був тим інструментом, за допомогою якого здобувалися нові зв'язки у спільноті, підтримувалася та примножувалася символічна вага родини. Водночас і родина нареченого досить часто сприймала шлюб як матримоніальний проект. Тож жінки й чоловіки ставали під вінець і клялися жити разом до смерті, практично не знаючи одне одного та, відповідно, не маючи від початку теплих почуттів. А при цьому, як було зауважено, нерідко відбувається збіг матримоніального розрахунку родини та теплих почуттів між подружжям, своєрідна amor fati, де соціально вигідний партнер сприймається як доля. Добрим прикладом може служити шлюб між князівною Катериною Острозькою та Томашем Замойським, про який домовилися при першому ж знайомстві наречених, що не зашкодило, як зауважує і сама Ірина Ворончук, щасливому подальшому життю подружжя. Цілком імовірно, що очікування сучасного дослідника (з його настановою на почуття як основу родини) негативного результату у шлюбі за розрахунком виявляються невідповідним інструментарієм там, де підставою подружньої “милості” служать колективні норми, “спільна справа” та готовність прожити життя з визначеним “долею”/обраним родичами чоловіком у зв'язку, освяченому Богом. А життя родини, яке з великою часткою умовності можна зарахувати до приватної сфери, перебуває під пильним наглядом родичів і приятелів, для яких шлюб - певна родинна інвестиція. Однак, окрім загальних міркувань, є й джерела, які демонструють готовність тогочасної шляхетської спільноти рахуватися з емоціями та почуттями дівчини. Так, Ірина Ворончук на підтвердження звичності примусового заміжжя наводить фрагмент із листа кн. Олександра Заславського, де у відповідь на скарги пані Пелясової на зятя Суходольського про брутальне поводження з її дочкою князь нагадує, що дівчину видали заміж ґвалтом, “грозьбою і примусом”. Не ставлячи під сумнів існування таких фактів у шляхетській спільноті, приверну увагу до ранішого листа того ж князя до пані Пелясової, в якому він, з одного боку, схвально відгукується про намір Суходольського одружитися з її дочкою, а з другого - просить вважати на обов'язок матері чинити так, щоб потім “утіхи материнської заживати”. Тож князь пише, що заперечував би проти цього одруження лише в тому разі, якби довідався, що бажанням самої дівчини знехтувано (“Ja bym tilko w ten czas przeczyl zdaniu w. m. gdybym co wiedzial (rownosc polozywszy) aby si? co nad wol? corki w. m. dziac mialo”). Відповідно, покладається у справі того шлюбу на волю Божу і панни Сабіни. А оскільки князь сам не може вивідати бажання панни, тож просить її матір прочитати його листа дочці.
В іншому випадку князь Заславський пише своєму адресатові, що справу шлюбу Богушевського має вирішити згода самої панни Зубцевської і що він рекомендував Богушевському через приятелів довідатися про бажання панни, бо шлюб - це поєднання двох сторін у спільне подружнє життя. Звичайно, можна сказати, що така орієнтація князя на згоду дівчини при виборі шлюбного партнера могла обумовлюватися світоглядними настановами одного представника еліти і не поширюватися на решту шляхетського загалу. Однак для нас важливий факт поширення позиції князя через настановчий дискурс його листів серед численних слуг і клієнтів.
Врешті, аналогічно до позиції князя Заславського діє й небагатий волинський шляхтич Мартин Іскра, відмовляючись віддати свою дочку за Григорія Річицького, з яким попередньо змовився. Іскра послав возного до Річицько- го повідомити, що його дочка не бажає виходити заміж, а батько їй “ґвалт чинити” і застосовувати силу не хоче. Іскра пропонує прислати когось або приїхати самому претендентові на руку дівчини, аби пересвідчитися у правдивості його слів:
“С хутью был радъ водлуг змовы своее приязни з в[ашою] м[илос]тю м-ти, нижли, деи, в[а]ша м[и]л[о]сть рач о том відати, иж не с причины п[а]- на Мартиновы, але подобно воли Божее на то ніть, же дочка пна Мартинова за в[а]шу м[и]л[о]сть в стань малженскии ити не хотечи, а пану Мартину в том дочце своеи кгвалть чинити и поневолне ее за в[а]шу м[и]л[о]сть давати в стан мальженскии трудно. И естли, деи, в[а]ша м[и]л[о]сть вірьі тому не даси, посылаи, в[а]ша м[и]л[о]сть до дому п[а]на Мартинова або самь рач ехати и того выведати через приятели свои”.
Показовою може бути й історія сватання Криштофа Дорогостайського до княжни Софії Вишневецької, дочки на той час покійного волинського воєводи князя Олександра Вишневецького, якою опікувалася мати. Домовленості про шлюб не вдалося досягти через небажання самої дівчини, якій на той момент (1587 р.) виповнилося двадцять років. Десь за рік-два Софія вийшла за Яна Паца, віленського тивуна.
Приклад “сваволі” нареченої зустрічаємо і у вознівському визнанні про обставини розірвання шлюбної угоди між Войтехом Лонським як нареченим і Яном Мервинським, який пообіцяв видати за нього свою сестру Катерину. У день весілля, коли священик запитав наречену, що вже стояла на шлюбному килимку, чи є Божа воля і її власна вийти заміж за Лонського, та відповіла відмовою. Катерина пояснила своє рішення тим, що брат її змовив не у своєму домі (де вона мешкала при ньому як сирота), а в домі шляхтича Соломи без її на те згоди, а також не поінформував її приятелів і молодшого брата про майбутнє весілля. Врешті, як зауважила дівчина, навіть батьки не могли б її примусити до того шлюбу.
У джерелах можна натрапити й на інші приклади самостійності жінки, щоправда, переважно вдови, у виборі шлюбного партнера. Так, Ольбрехт Радзивілл нотує у своїх щоденниках історію із заміжжям удови Єфросинії з Тарновських Юрієвої Вишневецької, яка приваблювала багатьох претендентів на її руку завдяки красі й багатству. Врешті, коли до неї посватався Станіслав Денгофф, представник багатої і впливової при королівському дворі родини, княгиня дала згоду, хоч далеко не одразу. Однак після того, як було узгоджено умови та призначено дату шлюбу, вона без видимих причин відмовилася від майбутнього матримоніального зв'язку так категорично, що не допомогли ані вмовляння, ані погрози. Врешті запросила Гієроніма Радзе- йовського, який раніше пробував отримати її прихильність, однак утратив надію, і запропонувала йому одружитися.
Показово, що примус до шлюбу виступав однією із найповажніших підстав для розлучення, що визнавалася духовним судом, у середовищі магнатів- католиків Речі Посполитої XVI-ХУШ ст.. Зокрема, батьківським тиском на себе під час укладення шлюбу мотивував прохання про розлучення Кароль-Станіслав Радзивілл, (“Панє Коханку”) з Марією-Кароліною Любомирською, хоч йому нелегко було довести небезпеку для свого життя від люблячого батька в разі відмови від одруження.
Утім, урахування якихось почуттів дівчини в одних випадках не виключало нехтування ними в інших. Очевидно, що твердження Ореста Левицького про вільний вибір дівчиною шлюбного партнера, якого їй ніхто не міг нав'язувати силою проти її волі та бажання, дещо ідеалізоване. Хоча б тому, що вибір передбачав існування відповідних місць для знайомства з колом претендентів та можливість глибше пізнати потенційного обранця, аніж це фіксується за окремими історіями. Т зв. вибір зазвичай зводився до рекомендацій потенційному нареченому з боку приятелів, обізнаних із шлюбним ринком. Звернімо увагу, як “знайшов” собі дружину - кн. Катерину Острозьку - київський воєвода Томаш Замойський: “Через поважних і гідних довіри приятелів свого дому, попередньо довідавшись про прихильність [до нього] Анни з Шемберка кн. Острозької, волинської воєводини, поїхав перший раз в її дім до Ярославля, аби про дочку її Катерину пристойно, згідно зі старожитним польським звичаєм, старання чинити”. Того ж першого приїзду було укладено шлюбну угоду, а майбутні наречені обмінялися перснями.
Скоріш за все, більшість дівчат, знайомлячись із претендентом у наречені лише побіжно під час його “старань про руку”, цілком покладалися на вибір батьків, а ті, своєю чергою, були зацікавлені в добрій партії для доньок, керуючись зазвичай прагматичними інтересами. Очевидно і те, що уявлення батьків про “благо” для своєї дитини в окремих випадках могло суперечити її вподобанням. Такі конфлікти інтересів могли вирішуватися по-різному, однак про увагу до почуттів та емоцій панянки ми дізнаємося хіба принагідно, натомість якась частина історій, де гору брала батьківська воля, осідала в актових книгах скаргами на невдале родинне життя. Саме цей осад і опиняється в руках історика як “правдиве свідчення” джерела.
Натомість настанови шляхетської спільноти на врахування волі дівчини щодо кандидатури майбутнього чоловіка, які узгоджувалися і з приписами Церкви, не суперечили ставленню до шлюбу як родинної інвестиції. Адже сімейний розрахунок завжди приховував у собі елемент непевності, тож ризики у випадку примусового заміжжя від початку мали зростати. Сподівання отримати нових родичів і союзників могли натомість завершитися через родинні негаразди з'ясуванням стосунків, порахунками та ворожими діями між сторонами і, відповідно, утратою символічного капіталу та уразою для честі. Посилаючись на чиюсь сентенцію, Ольбрехт Радзивілл нотував у своєму щоденнику: шлюб, який зміцнює стіни родинного дому, постає із “прихильності душ”, однак “швидко розривається через домашні негаразди” і “у короткому часі в'яне”.
Таке трапилося із Федорою Гулевичівною, родинне життя якої з Василем Холоневським від початку не склалося. До з'ясування стосунків між подружжям були залучені приятелі, які з ініціативи чоловіка намагалися вплинути на жінку. Натомість мати Федори, за словами Холоневського, усіляко сприяла доньці в її бажанні розлучитися, прихистивши її у своєму домі та переказуючи через приятелів зятеві: “Я, деи, жены к нему не пошлю, але ему ражу, иж бы еи дал покой, а ее вызволил зъ малженъства, а она его, бо возметъ себе не жону, одно неприятеля”.
Утім, мабуть, можливі були й варіанти, коли початково небажаний для дівчини наречений у підсумку міг забезпечити їй цілком прийнятне подружнє життя. Емоційна сфера тяжко піддається точним розрахункам, а т. зв. подружня “милість” виявлялася цілком життєздатною, ґрунтуючись на матеріальному добробуті, спільному облаштуванні господарства, добрій позиції у спільноті та клопотах і радостях з приводу майбутнього свого роду - дітей.
Літературні метаморфози
Пошуки норм, які регулювали подружнє життя, неминуче спрямовують дослідника до літературних зразків, попри пастки такого джерела, пов'язані, зокрема, з обумовленістю змісту вимогами жанру. Покірність і слухняність чоловікові як головні чесноти героїнь численних панегіриків, весільних орацій чи поховальних промов у сатиричних творах перетворюються на жіночу сваволю й бажання панувати. Одружитися, каже Лукаш Опалінський, “то значить отримати пані над собою. Що каже, те мусиш чинити [...]. Все має відбуватися за її наказом, а ти цить!”. Певні ідеальні настанови, які задавали зразки, можна знайти і в трактатах із виховання молоді. Так, Миколай Рей радить: до дружини треба ставитися як до дару Божого, чоловіка Божого, тож не можна подавати їй приклад гнівливості чи недбальства, які шкодять у шлюбі, бо старе прислів'я каже, що тобі немиле, того іншому не чини; жоден гріх не залишається без помсти. А Анджей Фрич-Моджевський у своєму проекті поліпшення суспільства напучує: “Аби один другого не бив”.
Погляд церковного ієрарха на стосунки в шлюбі демонструє трактат Інокентія Ґізеля “Мир з Богом чоловіку” у частині, де йдеться про “гріхи стану подружнього і панів”. Звернімо увагу на урівнювання обох зв'язків, того, який укладається через Таїнство шлюбу, та іншого - скріпленого договором чи квазідоговором, через особу чоловіка та пана як голови, що “мусить дбати про члени”. Отже, передусім подружжя має жити між собою в мирі, не докучаючи незгодою іншим. Чоловік та дружина мусять допомагати одне одному в господарстві, не занедбуючи спільної повинності через окремішні заняття, навіть якщо йдеться про побожні справи. Адже нехіть виконувати родинні обов'язки призводить до того, що “другий ними обтяжений і пригнічений”. Чоловік не має поводитися з дружиною як із рабинею, забуваючи, що вона його приятелька і “одне тіло з ним”, натомість мусить любити її, “як Христос полюбив Церкву” або як самого себе. Сповідник має цікавитися у чоловіка, чи він свою дружину без причини не безчестить і не б'є, “особливо ж суворо й люто, що не личить нерабському її становищу, [...] очевидячки з гніву й ненависти”. Як бачимо, чоловік може вдаватися до фізичного покарання задля виправлення своїх домочадців та гамування їх сваволі. Дружина натомість не мусить прагнути до панування над чоловіком чи намагатися порядкувати домом замість нього, сваритися і гніватися, що може спричинити зворотний гнів чи смуток чоловіка; вона має поступатися його волі та допомагати у всьому, адже створена Богом помічницею.
Утім, літературні пам'ятки, ідеальні настанови, напучування церковних ієрархів і практики як дослідницькі об'єкти зазвичай належать до різних полів, а автори текстів, де фігурують жінки, часто не стільки інформують з приводу повсякдення, скільки його тлумачать, висловлюють власні й суспільні страхи, замовчують або трансформують реальність. Помічено, що в традиційних суспільствах, де чоловік характеризується з допомогою низки еталонних ознак, жіноча ідентичність описується на противагу їм через властиві для неї порушення, значною мірою вигадані. Скажімо, відкритості помислів і дій чоловіка протистоять жіноча хитрість і підступність, завдяки яким та, що народжена коритися, може отримати над ним гору і відкинути будь-яку владу. Тема такого владного реверсу традиційно присутня у літературних та квазілітературних текстах, особливо сатиричного спрямування, демонструючи чоловічу фобію щодо непорушності однієї з базових підвалин соціуму. Вона звучить і у сеймових промовах з приводу намірів Владислава IV одружитися з англійською принцесою у 1646 р., занотованих уже згадуваним Радзивіллом: “...wiemy, jaki jest wpiyw zon w nocy”; “nalezy si? obawiac, by wi?ksza swoboda w sposobie zycia nie skioniia pieszczot^ kobiec^ siabej natury ludskiej do zia”; “mowi [...] o niebezpieczenstwie rozbrojenia przez slabsz^ piec”. А Анджей Фрич-Моджевський присвятив окремий параграф питанню неформальної влади жінки (“Аби жінки в уряди не втручалися”). Головне його motto - державні справи належать виключно чоловікам, жінки ж народжені “до веретена”, відповідно, їхні справи полягають у веденні домашнього господарства, а не керуванні державою. Жінки не мусять втручатися в чоловічі справи, адже вони слабкі істоти, схильні до помилок і переступів. Ті, хто обіймає уряди чи інші поважні позиції, не мають звертатися до жінок за порадою, бо то все одно, якби уряди тримали самі жінки.
Тож постає питання, чи варто використовувати літературні пам'ятки в дослідженнях становища жінки, а чи доцільніше зосередитися лише на тих джерелах, що відображають реальність? Однак будь-яке джерело в кращому разі лише малий фрагмент складної мозаїки поза ним. Очевидно, що літературні тексти потребують жанрових фільтрів: якщо ужиткова література на різні життєві потреби (весілля, похорони, уродини) та настановча (виховні трактати) задають ідеальні зразки, то сатирична представляє радше світ “навпаки”; різні потреби у текстів, що походять із духовних осередків, навіть якщо вони спрямовані на дисциплінування пастви, і світської літератури. Марна справа - намагатися звести до спільного знаменника картини повсякдення, що постають із судових актів, і літературні зразки. Радше вони можуть служити одні для одних певним коригуючим шаблоном.
* * *
Тож, повертаючись до питання про право вето, яким Рейнгард Козеллек наділяє джерела, мусимо констатувати його недієвість, принаймні для такого джерела, як судові акти, та в рамках дослідницьких проблем, пов'язаних із історією повсякдення. Адже сфера щоденних життєвих практик регулюється не стільки жорсткими приписами, скільки груповими конвенціями, які допускають відступи та надають можливості для маніпуляцій з правилами, отже, таким чином налаштовують дослідника на множинність відповідей. Тож концепції Ореста Левицького та Ірини Ворончук можна розглядати як позиції на шкалі можливого, розведені в окремих випадках по крайніх її точках. Натомість некоректною видається спроба генералізувати концепцію, поширивши один з варіантів на засадничу інваріантність. Відмова від однієї “точної” відповіді на користь пошуків тенденцій і побутування водночас різних моделей, які могли конфронтувати між собою - першопочаткова настанова в історії повсякдення, де межі жіночої суб'єктності/об'єктності різнитимуться залежно від аналізованої сфери - суду, домашнього господарства, правничих приписів чи публічного простору. Різний градус т. зв. жіночої свободи ми також отримаємо в межах різних вікових груп та залежно від сімейного статусу жінки - незаміжньої дівчини, матері родини, вдови. Врешті, по-різному могли укладатися стосунки між подружжям і в окремих випадках, навіть за нормативного домінування чоловіка, яке, поміж іншим, ніколи не було тотальним. Тож родина водночас була і місцем конфлікту, утім, не конче деструктивного, й місцем емоційного прихистку для ранньомодерної людини.
Що ж до насильства, то воно було можливе не лише там, де від початку між нареченими був відсутній емоційний контакт, а й там, де в основі подружнього життя лежали сильні почуття. Воно могло мінятися і в межах одного шлюбу, як, скажімо в родині Софії Іванівни з Ощовських та Микити Білостоцького, де дружина скаржилася, що її чоловік мешкав із нею “учтиве презъ колконадцат лит и сплодил деи зо мною учтиве водле закону хрестян- ского детокъ немало”, а потому “нет ведома для которое причины, взявши противъ себе умыслъ нехрестянскии, от часу немалого, то ест от шести лит злое мешкане зо мною почал мети, и водле закону хрестянского ложа зо мною не маетъ”, бив її та вимагав покинути його дім. Вона ж покірно “такъ бои, яко нареканя и соромоту” усі шість років терпіла через те, що “первеи того презъ колконадцат лет учтиве, яко на закон хрестянсии приналежит”, з ним мешкала і дітей народила. Однак далі того витримати не могла, бо якогось дня чоловік, їдучи на ярмарок, пригрозив їй “шию втяти або на штуки розърубати”, якщо по приїзді застане вдома. Тож скаржниця знайшла прихисток у “брата а опекуна своего”.
Відповідно, дослідження цих питань можливе лише в рамках ширших дослідницьких проблем та пояснювальних схем, з урахуванням особливостей постання самих джерел, а також уваги до всього спектру випадків, зокрема і тих, що не вкладаються в обрану/розроблену дослідником концепцію або їй суперечать. Тож для дослідника у ситуації неможливості окреслити масштаб явища важлива не сама кількість, що обраховується у кращому випадку двома-трьома десятками у межах столітнього періоду, а спектр можливих поведінкових реакцій, навіть тих, що, схоже, лежали на межі допустимого чи виходили за норму. Важливим є й дослідження певного об'єкта з якомога більшої кількості точок спостереження, навіть якщо окремі ракурси провокуватимуть радше питання, аніж вичерпну відповідь.
Наталя Старченко (Київ). “Джерела свідчать”: кілька зауваг про дослідження становища шляхтянки в ранньомодерному соціумі Волині
На прикладі історіографічного матеріалу, який пропонує діаметральні судження про становище шляхтянки, зроблені на підставі одних і тих самих джерел, аналізуються особливості судового матеріалу як джерела та його залежність від дослідницьких концепцій. Переглянуто деякі підходи до дослідження патріархальної влади чоловіка, насильства в родині, майнових взаємовідносин подружжя та принципів укладення шлюбів. Зауважена необхідність аналізу цих проблем в рамках ширших пояснювальних схем, з урахуванням особливостей постання самих джерел, а також уваги до всього спектру можливих поведінкових реакцій, навіть тих, що були на межі допустимого чи виходили за норму.
Ключові слова: тендерні стосунки, шляхетська родина, ранньомодерний час, судові джерела, патріархат, насильство, шлюб, майнові взаємозобов'язання.
Наталия Старченко (Киев). “Источники свидетельствуют”: несколько замечаний по поводу исследования положения шляхтянки на Волыни в Раннее Новое время
На примере историографических работ, содержащихся диаметральные выводы о положении шляхтянки, сделанные в результате работы над одними и теми же источниками, анализируюся особенности судебного материала как источника и его зависимость от исследовательских концепций. Пересмотрены некоторые подходы к исследованию патриархальной власти мужчины, насилия в семье, имущественных взаимоотношений супругов и принципов вступления в брак. Ставится вопрос о необходимости анализа этих проблем в рамках более широких объяснительных схем, с учетом особенностей появления самих источников, а также внимания ко всему спектру возможных поведенческих реакций, даже тех, которые находились на границе допустимого или выходили за норму.
Ключевые слова: гендерные отношения, шляхетская семья, Раннее Новое время, судебные источники, патриархат, насилие, брак, имущественные взаимоотношения.
Natalia Starchenko (Kyiv). “Sources Bear Testimony”: Notes On Researching the Status of Gentry Ladies in the Early Modern Volhynian Society
The author analyzes the specificity of court records as a source and their contingency on scholars' preexisting biases based on the historiographical corpus that draws opposite conclusions about the status of gentry ladies from the same set of texts. The article revises some approaches to researching the patriarchal power, domestic violence, property relations in families, and matrimonial strategies. The emphasis is placed on the necessity of conceptualizing these issues with broader explanatory schemes that take into account the pragmatics of how court records came into existence, and the entire range of behavioral models, even the ones that lay outside the boundaries of the norm or the acceptable.
Key words: gender relations, gentry family, early modern, court records, patriarchy, violence, marriage, mutual estate obligations.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Проблема військового мистецтва таборитів в історіографії, виявлення джерел для дослідження. Чеська, українська та російська історіографія. Джерела до військової історії гуситів. Хроніки та літописи, офіційні джерела. Листи Яна Жижки, гуситські пісні.
курсовая работа [106,5 K], добавлен 24.04.2014Дослідження становища українського населення у ХVІІІ столітті. Аналіз змін в гетьманській державі. Причини створення Закону 1743 року. Вивчення особливостей кримінального права та судового процесу. Огляд сфер суспільного життя, які регулював Кодекс.
курсовая работа [47,4 K], добавлен 25.06.2015Дослідження епістолярних і мемуарних джерел в історії суспільно-політичної діяльності відомої громадської діячки графині Єлизавети Милорадович. Активна участь у діяльності полтавської громади, створенні недільних шкіл, виданні книг українською мовою.
статья [16,3 K], добавлен 07.08.2017Історичні джерела як носії інформації, яка є основою для реконструкції минулого людства, методи отримання, аналізу та зберігання. Археологія та оцінка її значення для вивчення історії стародавнього світу. Етапи дослідження історії Стародавнього Єгипту.
реферат [28,1 K], добавлен 22.09.2010Загальна характеристика комплексу історичних джерел, за допомогою яких дослідникам вдалося вивчити історію народів Східного Середземномор’я. Особливості кумранських рукописів, біблійних текстів та апокрифічної літератури. Джерела з історії Угариту.
контрольная работа [43,7 K], добавлен 19.07.2013Сутність поняття "джерела права". Загальна характеристика проблем формування права Київської Русі. Знайомство з важливими теоретично-історичними засадами Руської Правди як джерела права. Розгляд особливостей та головних етапів розвитку звичаєвого права.
курсовая работа [177,9 K], добавлен 13.01.2015Особливості становища Речі Посполитої до початку першого розподілу, обґрунтування його причин. Дослідження передісторії та історії розділів, роль у них російської, австрійської і прусської сторін. Визначення здобутків союзників та втрат Речі Посполитої.
курсовая работа [45,7 K], добавлен 17.01.2010Класифікація письмових джерел по всесвітній історії: документальні матеріали (грамоти, договори, протоколи, циркуляри, стенограми), оповідні пам'ятки (літописи, спогади, щоденники, листи, публіцистичні, літературні твори). Визначення їх вірогідності.
контрольная работа [27,7 K], добавлен 13.06.2010Сутність, особливості та основні джерела права Запорізької Січі. Основні ознаки звичаю, як основного джерела релігійно-традиційної правової системи козацтва та Запорізької Січі. Сучасні дослідники, котрі займаються дослідженням окресленої проблематики.
реферат [20,9 K], добавлен 12.06.2010Дослідження регіональних особливостей "української" коренізації. Національна політика коренізації радянського уряду (1923 р.) як загальносоюзна політика. Особливості радянської національної реформи 20-30-х рр. у Волинсько-Києво-Подільському регіоні.
курсовая работа [39,5 K], добавлен 12.06.2010Визначення історичного часового проміжку, коли відбувається розселення слов’ян. Автор "Повісті минулих літ", час й обставини її створення, цінність джерела. Відношення Нестора Літописця до процесу розселення слов’ян. Зміст уривку "про розселення слов’ян".
реферат [48,9 K], добавлен 22.03.2015Основні джерела права Великого князівства Литовського. Місцеве звичаєве право. Сеймові постанови і привілеї, як джерела права. Судебник Великого князя Казимира. Статути Великого князівства Литовського. Магдебурзьке, церковне та звичаєве козацьке права.
реферат [39,8 K], добавлен 28.10.2010Дослідження радянської і пострадянської історіографії школи "Анналів", яка у перший період свого існування була модерним явищем в історіографії, акумулювала новаторський досвід історичного дослідження, який повною мірою був визнаний науковими колами.
курсовая работа [63,9 K], добавлен 10.06.2010Проблема українського козацтва як етносоціального явища. Роль козацтва у етносоціальному розвитку України, етнічні теорії щодо джерел його формування: колонізація південних регіонів України, захист від татарських набігів на землі Середнього Подніпров'я.
статья [22,4 K], добавлен 07.08.2017Аналіз правління Марії-Терезії та особливостей розпочатих нею реформ. Дослідження періоду царювання Йосифа ІІ і продовження лінії реформ. Соціально-економічне становище Західної України під владою Габсбургів. Порядок формування Галицького станового сейму.
курсовая работа [67,7 K], добавлен 13.06.2010Розгляд твору Тіта Лівія "Римської історії від заснування міста", його основні погляди та концепції. Біографія історика та епоха його життя. Особливості мови та викладення матеріалу. Відношення Лівія до релігії, влади та зовнішньої політики Риму.
реферат [31,2 K], добавлен 12.02.2015Дослідження історіософської спадщини Дмитра Донцова, ідеологія українського інтегрального націоналізму. Поділення на періоди історії України за Д. Донцовим. Аспекти визначення ціннісної залежності історичних періодів від расової домінанти в суспільстві.
дипломная работа [31,6 K], добавлен 20.09.2010Історія України як наука, предмет і методи її дослідження. періодизація та джерела історії України. Етапи становлення, розвитку Галицько-Волинського князівства. Українські землі у складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої. Запорізька Січ.
краткое изложение [31,0 K], добавлен 20.07.2010Дослідження життя та діяльності Івана Мазепи та його вплив на становлення державного ладу в Гетьманщині. Адміністративний поділ козацько-гетьманської держави. Входження Лівобережної Малоросії до складу Московського царства. Становище козацької старшини.
курсовая работа [47,4 K], добавлен 23.09.2014Аналіз основних груп історіографічних джерел, якими репрезентований доробок з проблеми сьогоденних українсько-польських відносин, з’ясування їх предметності та вичерпності. Визначення об’єктивних і незаангажованих наукових досліджень в сучасний період.
статья [28,5 K], добавлен 17.08.2017
