Микола Костомаров: громадський діяч чи кабінетний вчений

Проте М. Костомаров просто фізично був не в змозі реалізувати як цю, так й іншу наполегливу пропозицію Ф. Лебединцева -- для розв'язання фінансових проблем журналу написати «історію останніх років Гетьманщини і вмістити її в «Киевской старине» даром». У постскриптумі до цього листа, співчуваючи редактору та його зусиллям із порятунку часопису від закриття, М. Костомаров пояснює ситуацію бездіяльністю українського суспільства: «Якщо південноросійський край не хоче підтримати єдине видання, йому присвячене, то варто махнути на нього рукою!» [7, с. 269-271]. Сам же він невдовзі надіслав до редакції статтю «Из прожитых на Волыни дней», відмовившись від гонорару [5, с. 89].

З літа 1884 р. історик уже більше не надсилав своїх праць до редакції «Киевской старины». Для Миколи Івановича настав останній і найтяжчий період -- через посилення хвороби фізичні страждання доповнилися моральними -- неможливістю працювати на користь науки, якій він невтомно служив більшу частину свого життя.

Очевидно, що М. Костомаров дуже вчасно зробив свій вагомий внесок і в становлення «Киевской старины». Навіть сам факт участі в провінційному журналі відомого на всю імперію та далеко за її межами талановитого вченого і одного з кращих фахівців з української історії, праці якого прагнули публікувати всі провідні часописи Росії, безумовно, сприяв авторитету «Киевской старины». Попри нетривалість співпраця М. Костомарова з часописом виявилася досить плідною і різнобічною, що передбачало публікування праць історика, фахові поради щодо редакційної політики, допомогу у вирішенні багатьох поточних питань, використання власних зв'язків у науковому світі для підтримки видання. В сукупності все це мало чи не вирішальне значення на початковому етапі становлення журналу, виконання ним місії наукового і культурного просвітництва українського суспільства, становлення української історичної науки.

Насамкінець зазначимо, що в останні роки свого життя М. Костомаров, не дивлячись на стан здоров'я, залишався активним членом українського руху. Він не тільки плідно працював як дослідник, а ще й підтримував зв'язки з найкращими представниками української інтелігенції. За допомогою джерел особового походження можна відтворити важливі деталі його життя, спілкування, творчої лабораторії. Наприклад, про стосунки з українською письменницею М. Вовчок. Лише один лист до неї останніх років життя вченого повідомляє нам, що М. Костомаров мав відношення до збірки українських пісень, яку письменниця планувала опублікувати і дала на прочитання йому. Він повідомляє про повернення пісень, вибачається, якщо там не вистачатиме аркуша, посилаючись на слабкість зору [28, с. 133].

Збереглися відомості про стосунки М. Костомарова з українським письменником М. Кропивницьким, який цікавився українськими спектаклями у Петербурзі в 1882 р. і просив «на підмогу рідній мові і рідній сцені» посприяти у зв'язках з організатором спектаклів [17, арк. 1]. Також він дякував М. Костомарову за благословення на «труди», повідомляв про завершення чотирьох драм, ділився планами про написання історичних творів, констатував брак фахових знань і відповідні консультації з В. Антоновичем. М. Кропивницький радить історику не звертати увагу на те, що на нього «всі скавчать» і продовжувати справу, оскільки «наша мова -- наша слава! А цю славу ми, якомога, повинні підпорать» [17, арк. 2].

За рік до смерті М. Костомаров допомагав працювати П. Житецькому над дослідженням поетичного стилю українських народних дум по відношенню до інших видів народної поетичної творчості. Останній прохав надіслати йому через В. Беренштама примірник монографії про думи, яка друкувалася в часописі «Русская мысль» [18]. М. Костомаров прохання виконав, свідчення знаходимо в листуванні з В. Беренштамом [11].

Взагалі, останній рік життя М. Костомарова був надзвичайно складним через різке погіршення здоров'я. Він до останнього подиху намагався працювати, але цьому заважали втрата зору, онімінння кінцівок та приступи «кровохаркання». Про все це йдеться у листуванні і спогадах друзів вченого В. Беренштама, І. Палімпсестова, Д. Мордовцея та ін. Писати власноруч М. Костомаров не мав змоги, тому ці функції доводилося виконувати дружині Аліні Леонтіївні. Спочатку вона писала під диктовку чоловіка, згодом, коли йому ставало зовсім погано, листувалася від власного імені. В одному з послань до І. Палімпсестова смертельно хворий Микола Іванович підвів підсумок усьому своєму життєвому шляху та висловив погляди на теорію «общерусского языка»: «Ви, як великорос, не співчуваєте тому, що прилягло до серця малороса (хоч багато мені відомих розвинутих великоросів співчувають цьому), і тому повторюєте істинно диявольські діатриби* про єдність мови і озброюєтеся проти якогось устремління ділити з метою, щоб вийшло слабке. Диявольські, говорю, тому що диявол завжди намагається покривати брехню благовидною істиною..., як проповідують і наші революціонери, які завіряють, що мета їх -- загальне благо народу, але використовують підлі засоби обману і вбивств». Далі він гаряче продовжує: «Придумувати мову не тільки погано, але й неможливо, а переслідувати існуючу мову підло, хоч би це здійснювалося заради яких-небудь політичних, правильніше, поліцейських, намірів. Між іншим, я думаю, ви, як великорос, не можете відчувати насилля над малоросійським словом, як відчуває їх малорос, який не встиг опідліти через особисті блага, опідліти і обезличитися» [15, арк. 4].

Як видно зі слів М. Костомарова, теорія однієї мови для всієї Русі відкидалася ним категорично, але сказати відкрито про це він не міг, тому дуже палко висловлювався в приватному спілкуванні з друзями. Не визнавав він і нових революційних лозунгів, які, не вкладалися у християнський світогляд вченого. Але найбільше історика турбувала доля українського народу, оскільки на схилі літ він твердо вважав себе українцем.

Отже, в роки зрілості Микола Костомаров прийшов до висновку, що його завданням є дослідження ролі народу в історії, а результатом всієї діяльності стало «відтворення і реконструкція безперервності українського історичного процесу, а також обґрунтування його самостійності стосовно загальноросійської та польської історії» [24, с. 6]. Разом з науковим світоглядом формувалася його національна самосвідомість, і коли він був готовий відкрито назвати себе українцем, таку можливість у нього відібрали. Тому справжні помисли вченого-українця залишилися поза кадром.

Неоціненною є роль М. Костомарова як громадського діяча у становленні і формуванні української мови та літератури. Далекоглядність його поглядів на процес розвитку української культури та роль інтелектуальної еліти в цьому процесі знайшли своє відображення у діяльності наступних поколінь українців, підтверджуються нині державотворчими і націєтворчими перетвореннями в суверенній Україні та, безумовно, матимуть вплив на національну самосвідомість українського народу в майбутньому. костомаров громадський історик

Насамкінець хочеться зазначити, що 200-літній ювілей М. Костомарова, який ми відзначаємо у цьому році, засвідчив, що його постать в усіх іпостасях є величною і значущою для майбутнього нашого народу. Незважаючи на слабкий інтерес державних органів до цієї події, вона не залишилась без уваги громадськості та наукової спільноти. Пам'ять про славетного українця живе, попри усі перешкоди.

Список використаних джерел та літератури

1. Антонович В. Б. Н. И. Костомаров как историк / В. Б. Антонович // Киевская старина. -- 1885. -- № 8. -- С. 26--34.

2. Багалей Д. Удельный период и его изучение (Пробная лекция, читанная в Харьковском университете 17 декабря 1882 г.) / Д. Багалей // Киевская старина. -- 1883. - № 2. - С. 301-318.

3. Барвінський О. Погляди Миколи Костомарова на задачі української інтелігенції і літератури / О. Барвынський / / Записки наукового товариства ім. Шевченка. -- 1918. - Т. 126/127. - С. 81-103.

4. Беренштам В. Воспоминания о последних годах жизни Н. И. Костомарова / В. Беренштам / / Киевская старина. -- 1885. -- № 6. -- С. 219-237.

5. Бібліографічний покажчик творів Миколи Івановича Костомарова / Упоряд. : О. Т. Г ончар, Г В. Пасещенко ; Відп. ред. і авт. вступ. ст. Ю. А. Пінчук. - К., 2003.195 с.

6. Бухбіндер Н. Листи М. І. Костомарова до Ол. М. Пипіна / Н. Бухбіндер // Україна. - 1928. - Кн.4. - С. 73-77.

7. Данилов В. Материалы для биографии Н. И. Костомарова / В. Данилов // Україна. - 1907.- Т. 4.- № 2-3.- Ч. 1. - С. 225-274.

8. Драгоманов М. П. Микола Іванович Костомаров. Життєписний очерк / М. П. Драгоманов. - Л., 1901. - 41 с.

9. Житецький І. Перші кроки «Київської старини» та М. І. Костомаров / І. Житецький // Україна. - 1926. - Кн. 4. - С. 97-120.

10. Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (далі - ІР НБУВ). - Ф. ІІІ.-- Спр. 11127. - 2 арк.

11. ІР НБУВ. - Ф. ІІІ. - Спр.2380. - Арк.1.

12. ІР НБУВ. - Ф. ІІІ. - Спр. 48428. - Арк. 1-2.

13. ІР НБУВ. - Ф. ХХІІ. - Спр. 123. - Арк. 1.

14. ІР НБУВ. - Ф. ХХІІ. - Спр. 48. - Арк. 1-2.

15. ІР НБУВ. - Ф. ХХІІ. - Спр. 55. - Арк. 3-4.

16. ІР НБУВ. - Ф. ХХІІ. - Спр. 70. - Арк. 1-1 зв.

17. ІР НБУВ. - Ф. ХХІІ. - Спр. 117. - Арк. 1-2 зв.

18. ІР НБУВ. - Ф. ХХІІ. - Спр. 120. - Арк.1-2 зв.

19. ІР НБУВ. - Ф. ХХІІ. - Спр. 124. - Арк. 1-2.

20. ІР НБУВ. - Ф. ХХІІ. - Спр. 512-513. - Арк. 1.

21. Киян О. І. Співробітництво М. І. Костомарова в історичних журналах пореформенної Росії / О. І. Киян // УІЖ. - 1990. - № 4. - С. 63-73.

22. Кістяківський О. Ф. Щоденник (1874-1885) / О. Ф. Кістяківський : У двох томах. Т. 1. (1874-1879) / Упор. В. П. Шандра та ін. - К. : Наукова думка, 1994. - 537 с.

23. Костомаров Н. «Киевская старина» / Н. Костомаров // Новое время. - 1882. - № 2212.

24. Микола Костомаров: Віхи життя і творчості : Енцикл довід. / В. А. Смолій, Ю. А. Пінчук, О. В. Ясь ; Вступ. ст. і заг. ред. В. А. Смолія. - К. : Вища шк., 2005. - 543 с.

25. Миллер А. И. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина ХІХ в.) / А. И.Миллер. - СПб., Алетейя, 2000. - 260 с.

26. Мордовцев Д. Л. Николай Иванович Костомаров в последние десять лет его жизни: 1875-1885 / Д. Л. Мордовцев // Русская старина. - 1885. - Т. 48. - С. 636-662.

27. Мордовцев Д. Л. Николай Иванович Костомаров в последние десять лет его жизни: 1875-1885 / Д. Л. Мордовцев // Русская старина. - 1886. - Т. 50. - С. 322-360.

28. Отдел рукописей Российской Национальной Библиотеки. - Ф. 236. - Д. 83. - Л. 2.

29. Палієнко М. Г. «Киевская старина» у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ -- початок ХХ ст.) / М. Г. Палієнко. -- К. : Темпора, 2005. -- 384 с.

30. Перетц Л. З листування Марка Вовчка / Л. Перетц // Україна. -- 1930. -- Кн. 5--6. -- С. 130-134.

31. Пыпин А. Н. Историческая объективность / А. Н. Пыпин // Современник. -- 1869. -- № 4. -- Отд. 2. -- С. 257--284.

32. Смілянська В. М. Шевченкознавчі розмисли. Зб. наук. праць / В. М. Смілянська. -- К., 2005. -- 491 с.

33. Френсис Блоуин. Споры вокруг архивов, споры вокруг источников (перевод с англ. Е. Канищевой) / Френсис Блоуин, Уильям Розенберг. -- Режимдоступу : hptt://postnauka.ru/longreads/9394.

Размещено на Allbest.ru