Технологія розколювання кременю верхньопалеолітичної стоянки Радомишль І

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Технологія розколювання кременю верхньопалеолітичної стоянки Радомишль І

О.М. Кононенко

Стаття присвячена техніко-технологічній характеристиці крем'яної колекції стоянки Радомишль І. Наведено детальний аналіз первинного розколювання.

Ключові слова: Радомишль І, верхній палеоліт, технологія розколювання, кремінь, нуклеус, відщеп, пластина.

Верхньопалеолітична стоянка Радомишль І була досліджена І.Г. Шовкоплясом у 1950-х рр. [Шовкопляс, 1964; 1965б]. Упродовж наступних років її матеріали не раз привертали увагу археологів. Проте відсутність докладних відомостей про характер пам'ятки та її знахідки призвела до появи численних, часто протилежних висновків щодо датування та культурної належності Радомишля І. Для аргументованої інтерпретації стоянки було проведено аналіз першоджерел польової документації, фауністичних решток, крем'яної індустрії [Кононенко, 2009; 2010; 2011а; 20116; 2014; 2015; Кононенко, Пеан, 2005]. Пропонована робота присвячена аналізу технології первинного розколювання.

СИРОВИНА

Основною сировиною кам'яної індустрії Радомишля І був кремінь. І.Г. Шовкопляс виділив два його типи:

темно-сірий «в изломе светло-желтый, довольно прозрачный, покрыт белой патиной, в некоторых случаях с легким голубоватым оттенком»;

чорний плямистий, так званий деснянський, «в изломе почти черный, непрозрачный. Покрыт, в одном случае, серой патиной в более темные пятнышки, в другом случае -- голубо© О.М. КОНОНЕНКО, 2017 вато-синей патиной в более темные пятнышки. Очень похоже на “пушкаревский” кремень» [Шовкопляс, 1957--1959/12, інв. опис, т. 4].

виходи кременю першого типу знаходяться відносно недалеко від стоянки -- за 5 км південніше м. Радомишль. Він залягає у вигляді жовен і плиток у відкладах пісковику, з яких складений правий берег р. Тетерів [Шовкопляс, 1957--1959/12, с. 14; 1964, с. 96; 1965б, с. 111]. Місце виходів другого типу кременю не встановлено.

Поодинокими є випадки використання інших типів кременю -- плитчастого світлого в тонку темно-сіру смужку (далі -- смугаста плитка); жовнового білого шерехатого (далі -- білий шерехатий); жовнового різних відтінків червоного та жовтого кольорів (далі -- кольоровий).

Абсолютна більшість крем'яних виробів має патину (майже 90 %), а також залискованість -- люстраж (майже 50 %). Такий зовнішній їх вигляд можна пояснити різними умовами консервації культурного шару, а саме, типом седиментів (суглинок чи супісок), в яких він залягає, і темпом його перекриття верхніми нашаруваннями. Сам І.Г. Шовкопляс патині- зацію матеріалів Радомишля І пояснював тим, що «... кремни залегали на небольшой глубине от современной поверхности и вследствии этого сплошь покрыты густой голубоватобелой и совсем белой патиной» [Шовкопляс, 1965а, с. 117].

Окрім крем'яних виробів у колекції пам'ятки є необроблена крем'яна сировина у вигляді жовен, плиток, уламків. На стоянці спорадично трапляються також інші породи каменю (пісковик, кварц, кварцит, гнейс, граніт та ін.), представлені окремими конкреціями або уламками.

ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОЛЕКЦІЇ

Близькість виходів сировини позначилася на характері знахідок. Наявні всі складові, що відбивають процес розколювання сировини та виготовлення знарядь. Жовна, плитки, уламки сировини приносили і тестували безпосередньо на стоянці. Про це свідчить не лише значна кількість вибракуваної сировини (понад 400 од.), але й сліди тестування на її поверхні. Сама сировина не дуже якісна. Вона тріщинувата, пересохла, при розколюванні часто розтрощувалася на шматки, має внутрішні дефекти -- пустоти, включення. Це обумовило наявність значної кількості нуклеподібних уламків і відбилось у морфології нуклеусів. Зокрема, через згадані вади сировини її розколювання досить часто зупинялося на рівні тестування чи формування пренуклеусів. Якщо сировина була якісна, нуклеуси експлуатували максимально, що обумовило наявність серед них 30 % ядрищ, спрацьованих до розмірів менше 50 мм.

Крем'яну колекцію стоянки Радомишль І (10680 од.) можна розділити на необроблену сировину (437 од.) і артефакти (10243 од.). Своєю чергою останні групуються в три блоки

* Продукти первинного розколювання (8188 од. -- 79,8 % від загальної кількості артефактів): пренуклеуси (47 од. -- 0,5 %), нуклеуси (454 од. -- 4,4 %), нуклеподібні уламки (166 од. -- 1,6 %), авіважі (12 од. -- 0,1 %), відщепи -- (5373 од. -- 52,5 %), пластинчасті заготовки (1640 од. -- 15,9 %), фрагменти та уламки (473 од. -- 4,8 %).

Вироби з вторинною обробкою: знаряддя праці (1777 од. -- 17,3 %) та відходи їх виробництва -- різцеві сколи (133 од. -- 1,3 %), луски (128 од. -- 1,2 %).

Немодифіковані кам'яні знаряддя (17 од. -- 0,1 %) -- відбійники, розтирачі та ін.

З-поміж пластинчастих заготовок пластин -- 1592 од., пластинок -- 45 од., мікропластин -- 3 од.

ПРОДУКТИ ПЕРВИННОГО РОЗКОЛЮВАННЯ

Найбільшу інформацію про техніко-технологічну характеристику кам'яного комплексу стоянки дають продукти первинного розколювання. До них відносяться пренуклеуси, нуклеуси, нуклеподібні уламки, сколи (відщепи і пластини), технічні сколи з нуклеусів, відходи виробництва.

Передусім, сколи стоянки Радомишль І за технічними критеріями було розділено на чотири групи

Технічні сколи -- сколи зняті в процесі формування робочої поверхні нуклеусу, його підправки та переоформлення -- реберчасті відщепи та пластини, авіважі.

Б. Сколи, зняті з нуклеусів для використання їх як заготовок -- відщепи, пластини.

Сколи, що були чи могли бути зняті в процесі виготовлення знарядь (вторинної обробки) -- різцеві сколи, луски.

Г. Фрагменти та уламки, що утворилися в процесі виготовлення заготовок. Ці сколи фрагментовані та неінформативні

Таблиця 1. Радомишль І; типологічні групи нуклеусів, за кількістю робочих поверхонь

Рис. 1. Типологічні групи нуклеусів (схеми) колекції Радомишль І: 1 -- поздовжні; 2 -- поздовжньо-двос-торонні; 3 -- біпоздовжньо-зустрічні; 4 -- ортогональ-ні; 5 -- біпоздовжньо-двосторонні; 6 -- біпоздовж-ньо-альтернативні; 7 -- біпоздовжньо-суміжні; 8 -- ортогонально-двосторонні; 9 -- ортогонально- суміжні; 10 -- перпендикулярні; 11 -- перпендику-лярно-зустрічні; 12 -- перпендикулярно-послідовні; 13 -- підперехрестні

Розгляд продуктів первинного розколювання розпочнемо з визначення використаних у роботі метричних критеріїв поділу заготовок. Вони поділяються на відщепи (довжина менше у два рази ширини) та пластини (довжина до ширини становить 2 до 1 і більше). Пластинчасті заготовки в свою чергу поділяються на власне пластини, ширина яких понад 12 мм, пластинки (ширина 7--12 мм) та мікропластини (ширина менше 7 мм) [Tixier, 1963].

Методика опрацювання (опису) секції нуклеподібних. Характеристика нуклеусів, пренуклеусів і нуклеподібних уламків як основного об'єкта вивчення технології розколювання складається з опису їх окремих елементів (площадки, робочі поверхні, низ нуклеуса, його тильна сторона, бокові поверхні та ін.) та вказівки їх взаємного розташування. При визначенні груп і типів нуклеусів за основу взято класифікацію та термінологію крем'яних артефактів, розроблену В.М. Гладиліним [Гладилін, 1976, с. 36--48].

Найперше встановлюється кількість площадок і кількість робочих поверхонь нуклеуса. їх може бути 1--3 і більше. взаємне розташування площадок і робочих поверхонь є основним критерієм при визначенні належності нуклеуса до типологічних груп, представлених в колекції Радомишль І (табл. 3):

1 площадка та 1 робоча поверхня -- нуклеуси поздовжні (рис. 1, 1);

1 площадка та 2 протилежно розташовані робочі поверхні -- поздовжньо-двосторонні (рис. 1, 2);

2 протилежні площадки та 1 спільна робоча поверхня -- біпоздовжньо-зустрічні (рис. 1,

2 суміжні площадки та 1 спільна робоча поверхня -- ортогональні (рис. 1, 4);

2 протилежні площадки та 2 протилежні робочі поверхні -- біпоздовжньо-двосторон- ні (рис. 1, 5), біпоздовжньо-альтернативні (рис. 1, 6);

2 протилежні площадки та 2 суміжні робочі поверхні -- біпоздовжньо-суміжні

2 суміжні площадки та 2 протилежні робочі поверхні -- ортогонально-двосторонні

2 суміжні площадки та 2 суміжні робочі поверхні -- ортогонально-суміжні (рис. 1, 9), перпендикулярні (рис. 1, 10), перпендикулярно-зустрічні (рис. 1, 11), перпендикулярно-послідовні (рис. 1, 12);

2 протилежні площадки та 3 суміжні робочі поверхні--біпоздовжньо-суміжний+поздовжній (?);

3 суміжні площадки та 1 спільна робоча поверхня -- підперехрестні (рис. 1, 13);

3 і більше площадок і 3 і більше робочих поверхонь -- багатоплощадкові (в паралельній системі розколювання).

Наступним кроком є визначення типу нуклеуса за формою та об'ємом його робочої поверхні. В колекції Радомишля І виділено такі типи нуклеусів: овальний, підчотирикутний, підциліндричний, циліндричний, підпірамі- дальний, пірамідальний, торцевий, торцево- реберчастий, клиноподібний, підклиноподібний, кубоподібний, аморфний.

Далі подано основні технологічні ознаки нуклеуса -- характер площадки, приплощадкової зони робочої поверхні, тильної та бічної сторін нуклеуса та його нижньої частини.

Площадки нуклеусів за своїм характером поділяються на такі різновиди: а) пласка; б) з грубими сколами підправки, фасетуванням, сколами підправки вздовж її краю, забита та ін.; в) пошкоджена через внутрішній брак сировини, тріщини, термічний вплив та ін.; г) природна (кірка, морозобійний вивал).

Приплощадкові зони робочої поверхні нуклеусів і сколів за своїм характером поділяються на вироби з рівним краєм, з «карнизом», зі слідами редукції (абразивна підправка, дрібні сколи та ін.).

За оформленням тильної та бічної сторін, а також нижньої частини нуклеуси характеризуються наявністю ребра, іншої робочої поверхні, нижньої площадки, сколів підправки, кірки, дефектів сировини та ін.

Для сукупності нуклеусів визначається морфологія використаних заготовок (жовно чи його фрагмент, сплощене жовно, плитка, великі сколи та ін.). Також, варто вказати, які сколи були зняті останніми з нуклеуса -- відщепи, пластини, пластинки, дрібні сколи (менше 15 мм). Метричні параметри нуклеуса -- довжина, ширина, товщина (рис. 2) несуть інформацію про розміри останніх знятих з них заготовок. визначенню також підлягають стадія спрацьованості нуклеуса (спрацьований, неспрацьований) і причини завершення його експлуатації (остаточна спрацьованість, заломи на робочій поверхні, брак сировини або внутрішні дефекти та ін.).

Пренуклеуси характеризуються за схожою, але дещо спрощеною схемою, оскільки вони залишились на стадії підготовки площадки або робочої поверхні.

Нуклеподібні уламки це переважно розбиті, розколоті нуклеуси чи пренуклеуси. Фрагментованість їх уможливлює визначити хіба що тенденцію щодо об'єму та напрямку розколювання, тобто можливих групи і типу.

НУКЛЕУСИ

У колекції Радомишль І як нуклеуси визначено 454 артефакти (табл. 4). Майже половина нуклеусів одноплощадкові (223 од., 49,6 %). Двоплощадкові нараховують 112 од. (24,2 %). Решта нуклеусів (119 од., 26,2 %) мають три та більше площадок.

Серед одноплощадкових наймасовішою групою є паралельні поздовжні -- 219 од., що становить 48,7 % від загальної кількості нуклеусів (табл. 5). Варто відмітити, що серед поздовжніх нуклеусів 55 од. (або 12,1 % від загальної кількості нуклеусів) мають укорочені пропорції робочої поверхні. з поміж одноплощадкових поздовжніх нуклеусів виділено такі типи: овальний -- 1, підчотирикутний -- 1, підциліндричний -- 97, циліндричний -- 26, підпірамідальний -- 4, пірамідальний -- 7, торцевий -- 42, торцево-реберчастий -- 19, клиноподібний -- 14, підклиноподібний -- 8.

До одноплощадкових також належать і 4 поздовжньо-двосторонні нуклеуси -- 1 підчоти- рикутний, 2 підциліндричних та 1 торцевий.

Серед двоплощадкових нуклеусів найбільше паралельних біпоздовжніх, що характеризуються двома протилежними площадками. Таких нуклеусів 79 (17 % від загальної кількості нуклеусів) 11 з них мають укорочені пропорції робочої поверхні. Серед біпоздовжніх нулеусів є: біпоздовжньо-зустрічні, біпоздовжньо-суміжні, біпоздовжньо-альтернативні та біпоздовжньо-суміжний + поздовжній (?). Біпоздовжньо-зустрічних нуклеусів 39 од., зокрема: підциліндричних -- 20, циліндричних -- 4, підпірамідальних -- 1, торцевих -- 10, торцево-реберчастих -- 4. Біпоздовжньо-двосторонніх лише 5, і всі віднесено до підцилінд- ричного типу. Біпоздовжньо-альтернативних 13 од., а саме, 8 підциліндричних і 5 торцевих нуклеусів. Біпоздовжньо-суміжних нуклеусів 21 од. -- 16 підциліндричних, 1 циліндричний, 4 торцевих. Ще 1 двоплощадковий нуклеус (0,2 %) має індивідуальну конфігурацію -- біпоздовжньо-суміжний + поздовжній (рис. 3), тобто, він має дві протилежні площадки і три суміжні робочі поверхні поперемінно-зустрічного сколювання.

Дещо більше двоплощадкових нуклеусів різних ортогональних комбінацій -- 22 од. (4,8 % від загальної кількості нуклеусів). Серед них визначено 7 ортогональних підциліндричних, 9 ортогонально-двосторонніх (8 підциліндричних, 1 пірамідальний) та 6 ортогонально- суміжних підциліндричних.

Нечисленна й група перпендикулярних нуклеусів (11 од., 2,4 % від загальної кількості нуклеусів). До неї зараховано 8 перпендикулярних підциліндричних, 1 перпендикулярно-зустрічний підциліндричний і 2 перпендикулярно- послідовні підциліндричні.

Понад чверть нуклеусів (119 од.) мають три та більше площадок. З них лише 4 нуклеуси (0,9 % від загальної кількості нуклеусів) віднесені до групи підперехресних -- 1 підчотирикутний, 1 підциліндричний і 2 аморфні. Інші нуклеуси, що мають три та більше площадок віднесено до групи багатоплощадкових (115 од., 25,3 % від загальної кількості нуклеусів). за морфологією їх можна розподілити на кубоподібні -- 56 од. (12,3 % від загальної кількості нуклеусів) та аморфні -- 59 од. (13 % від загальної кількості нуклеусів).

Отже, в крем'яному комплексі стоянки Радомишль І основним типом нуклеусів є поздовжній підциліндричний. Наступну за кількістю позицію займають поздовжні торцеві нуклеуси. Також вагома частка нуклеусів біпоздовжніх комбінацій.

Аналіз характеру площадок можливий лише для 339 нуклеусів з чітко визначеною кількістю площадок. Багатоплощадкові нуклеуси (115 од.) тут не аналізуються. Співвідношення груп і типів нуклеусів і характеру їх площадок продемонстровано в зведених таблицях (табл. 6; 7).

Рис. 3. Радомишль І: нуклеус паралельний біпоздовжньо-суміжний + поздовжній

Таблиця 6. Радомишль І; нуклеуси, співвідношення груп з типами площадок

Примітки, тут і в табл. 7. * Кількість площадок для дво- і триплощадкових нуклеусів сумуються. ** Площадки групи багатоплощадкових нуклеусів не підраховувалися.

Таблиця 7. Радомишль І; нуклеуси, співвідношення типів нуклеусів з типами площадок

Вимірювання кута між площадкою та робочою поверхнею нуклеусів засвідчив кількісне переважання ядрищ, де він наближений до 90°.

Пласка відбивна площадка зафіксована на понад 50 % нуклеусів. Тобто, площадки, як правило, оформляли одним сколом. На понад 40 % нуклеусів площадки підправлені грубими сколами. Зазвичай сколи спрямовані від робочого краю до центру площадки. Напевно, це робилося для підготовки місця точки удару. Інші прийоми підправки площадок -- дрібне фасетування, підправки площадки вздовж її краю поодинокі та представлені, відповідно, на 1,1 % та 0,7 % нуклеусів. У дещо більшої частки нуклеусів (3 %) як площадку для сколювання використано природну поверхню -- кірку, морозобійний вивал та ін. У решти 1,4 % нуклеусів площадки такі пошкоджені, що ідентифікувати їх неможливо.

Наведені дані співвідношення груп нуклеусів і характеру відбивних площадок дають підстави говорити про два технологічні аспекти розколювання. Перший -- з поздовжніми нуклеусами, найчисленнішими, найчастіше співвідноситься пласка площадка. Тобто, поки висота нуклеуса була достатньою для отримання бажаних заготовок, площадку переоформляли одним сколом -- знімали авіваж (так звану таблетку). Коли ж висота нуклеуса зменшувалася, а, відповідно, скорочувалась і довжина сколу, то площадки підправляли локально, лише в місці точки удару. На це вказує те, що на поздовжніх нуклеусах з укороченими пропорціями робочої поверхні такі грубопідправлені площадки трапляються втричі частіше за пласкі. Другий аспект -- на біпоздовжньо-суміжних нуклеусах пласкі площадки зафіксовано вдвічі частіше за грубопідправлені, а на біпоздовжньо-зустрічних кількість їх приблизно однакова. Тобто, можна припустити, що розколювання починали в біпоздовжньо-суміжній комбінації, а потім нуклеус трансформовувався в біпоздовжньо- зустрічний.

Приплощадкова зона робочої поверхні -- ділянка на її стику з площадкою нуклеуса, або край площадки, мають сліди окремих технічних прийомів підправки в процесі сколювання. Так, лише на чверті виробів краї площадок залишалися без додаткової редукції. На половині з них зафіксовано т. зв. карниз -- нависаючий увігнутий негатив попередніх сколів. На решті трьох чвертях випадків відмічено прийоми т. зв. підправки «карнизу» у вигляді абразивного шліфування (16,2 % всіх нуклеусів), підправки дрібними сколами (понад 50 % всіх нуклеусів) та ін. Іноді на одному нуклеусі є і «карниз» і абразивна підправка (4,4 %). Такі ж співвідношення більш-менш зберігаються що для пласких площадок, що для площадок з грубими сколами підправки. Можна лише констатувати незначну, в межах 10 %, перевагу залишення «карнизу» без змін або його абразивного шліфування для пласких площадок, а також редукції краю дрібними сколами -- для грубопідправлених.

Також варто вказати ще один технічний прийом підготовки сколювання -- виділення т. зв. шпори. Так, на 14 нуклеусах ретушшю була виділена зона для нанесення точкового удару. Примітно, що 12 із них -- це нуклеуси біпоздовжнього розколювання.

Таким чином, в індустрії Радомишля І зафіксовано чимало свідчень контролю за процесом розколювання. Зверталась увага не лише на кут між площадкою та робочою поверхнею нуклеуса, але й на саме місце нанесення удару. за потреби вони застосовували прийоми зі зміцнення краю площадки, прибирали «карниз» та ін.

Характер неробочих поверхонь нуклеуса -- тильної та бічної сторін, його нижньої частини -- є додатковим штрихом до картини технології розколювання. Вони умовно поділені на: сліди поточного епізоду розколювання (навмисно підготоване ребро, інша площадка нуклеуса, інша робоча поверхня); сліди попередніх епізодів розколювання (площадка заготовки або латералі сколу, негативи сколів, непов'язаних з експлуатацією актуальних поверхонь); поверхні, не пов'язані з розколюванням певного нуклеуса (вкриті кіркою, тріщини, морозобійні вивали, термічно пошкоджені, із т. зв. зірчастою забитістю та ін.).

Сліди навмисної модифікації неробочих поверхонь та їх локалізація є підставою для визначення груп (біпоздовжні, ортогональні) і типів (торцево-реберчасті, клиноподібні) нуклеусів верхнього палеоліту, зокрема і в колекції Радомишля І (табл. 8).

Ознакою поздовжніх торцево-реберчатих нуклеусів (19 од.) є наявність ребра на тильній стороні, а поздовжніх клиноподібних -- наявність ребра в нижній і досить часто тильній частинах нуклеусів (14 од.). Зауважимо, торцево-реберчасті та клиноподібні типи нуклеусів Радомишля І належать лише до поздовжньої групи.

Для всіх варіантів біпоздовжнього розколювання головною ознакою є наявність другої, протилежної площадки (79 од.), а для біпоздовжніх торцево-реберчатих нуклеусів -- ще й наявність ребра на тильній стороні (лише 4 од.). Біпоздовжньо-двосторонні (5 од.) та біпоздовжньо-альтернативні нуклеуси (13 од.) мають другу нижню площадку та другу робочу поверхню з тильної сторони. Біпоздовжньо- суміжні нуклеуси (21 од.), окрім другої нижньої площадки, мають другу робочу поверхню на одній з бічних сторін.

Ортогональні нуклеуси (7 од.) визначаються за наявністю одної робочої поверхні та другої площадки на одній з бічних сторін. Ортогонально-двосторонні нуклеуси (9 од.) визначаються за наявністю другої робочої поверхні з тильної сторони нуклеуса та другої площадки на одній з його бічних сторін. Ознакою ортогонально-суміжних нуклеусів (6 од.) є суміжне розташування двох площадок, які є тильною стороною для однієї та бічною для іншої робочої поверхні, та двох робочих поверхонь, що є одна для одної низом і бічною стороною, відповідно.

Ще складніше взаємне розміщення робочих поверхонь і площадок на нуклеусах з перпендикулярним сколюванням. Для перпендикулярних (8 од.) і перпендикулярно-послідовних (2 од.) нуклеусів одна робоча поверхня водночас є площадкою для другої. Але якщо в першому випадку друга робоча поверхня є бічною стороною щодо першої, то в другому -- суміжною з її низом. На одному перпендикулярно-зустрічному нуклеусі обидві площадки та робочі поверхні суміжні при зустрічному напрямку сколювання.

Негативи сколів попередніх епізодів розколювання та численні сколи підправок трапляються майже на кожному нуклеусі. На загал вони доповнюють технічну характеристику процесу розколювання та зазвичай не впливають на визначення груп чи типів нуклеусів.

Таблиця 8. Радомишль І; нуклеуси (сліди навмисної модифікації та їх локалізація)

Важливими є і т. зв. природні поверхні, що опосередковано вказують на те, як морфологія заготовки нуклеуса могла впливати на розколювання, які дефекти мала сировина, які допоміжні функції могли мати ділянки нуклеуса, непридатні для розколювання, що могло стати причиною зупинки процесу розколювання, та які дії були застосовані для виправлення цієї ситуації. Маємо приклади, коли після закінчення експлуатації нуклеуси могли використовувати як відбійники. Про це свідчать чіткі сліди т. зв. зірчатої забитості, зафіксовані на 10 нуклеусах -- 4 рази на тильній і 6 на нижніх їх частинах. Зазвичай, це вже спрацьовані невеликі нуклеуси, розміри яких коливаються в діапазоні від 30 до 70 мм.

Звернемо також увагу на характеристики, не пов'язані з самим розколюванням, проте важливі для його розуміння. зокрема, це форма та

морфологія заготовки нуклеуса. заготовки нуклеусів у колекції Радомишля І за формою можна умовно розділити на округлі (83 %) і більш овальні видовжені сплощені (17 %). До перших відносяться округлі жовна та фрагменти їх, до других -- жовна видовжених сплощених пропорцій, плитки, масивні сколи.

Показовими є спостереження щодо зв'язку між видом використаного кременю та формою заготовки (табл. 9). Як уже зазначалося, поблизу стоянки відомі виходи темно-сірого однотонного кременю. він найчисленніший у колекції (~55 %) і домінує серед нуклеусів (72,5 %). Їх виготовляли що з округлих (62 %) що пласких жовен завтовшки 25--40 мм (2,6 %), а також плиток завтовшки 17--46 мм (2,4 %) і сколів (5,5 %). З чорного плямистого кременю, виготовлено лише 23,3 % нуклеусів. Вони представлені ядрищами з округлих жовен (18,5 %) і сколів (4,8 %). Як бачимо, частка нуклеусів на сколах з цих видів сировини серед нуклеусів колекції суттєво не відрізняється. А от співвідношення їх серед нуклеусів лише із сировини свого виду становить 3 : 1 на користь чорного.

Залежність групи та особливо типу нуклеусів від форми (морфології) заготовки в колекції Радомишля І підтверджується і статистично (табл. 10; 11). Звичайно, для більшості нуклеусів основною заготовкою є округле жовно, але є і досить показові винятки. Так, переважна більшість (76 %) поздовжніх торцевих нуклеусів виготовлена на сколах (25 од.), пласких жовнах (2 од.) і плитках (5 од.). 8 із 19 поздовжніх торцево-реберчастих нуклеусів виготовлені на заготовках видовжених пропорцій, майже половина поздовжніх клиноподібних (6 од.) та

Таблиця 10. Радомишль І; нуклеуси, співвідношення груп нуклеусів і форми заготовки

Таблиця 11. Радомишль І; нуклеуси, співвідношення типів нуклеусів і форми заготовки

всі поздовжні підклиноподібні (8 од.) -- на сколах. Заготовками для половини біпоздовжніх торцевих нуклеусів слугували плитки (2 од.) і сколи (3 од.). Загалом плитки та сколи слугували заготовками лише для поздовжніх і біпоздовжніх нуклеусів. Тобто, форма плаского жовна чи плитки могла обумовлювати їх торцеве розколювання, спрямоване на отримання сколів видовжених пропорцій.

Зупинимося на завершальній стадії експлуатації нуклеуса, зокрема, проаналізуємо пропорції та розмір негативів останніх сколів з нуклеуса, розміри самих нуклеусів і рівень їх спрацьованості, можливі причини зупинки розколювання.

На нуклеусах зафіксовано негативи відщепів, дрібних сколів, пластин, пластинок, мікропластин. На одному нуклеусі, як правило, є сліди негативів різних розмірів і пропорцій. Так, негативи лусок (0--15 мм) і дрібних відщепів (15--30 мм) є на майже 80 % нуклеусів. Вони зазвичай є завершальними сколами або спробою прибрати заломи, внутрішні дефекти сировини, редукцією приплощадкової зони та ін. Коли такі технічні прийоми підправки не допомагали, нуклеус припиняли експлуатувати.

Негативи відщепів більше 30мм, достатньо великих аби бути заготовкою, зафіксовано на 60 % нуклеусів. Дещо більше (65 %) нуклеусів з негативами сколів видовжених пропорцій -- пластин (40 %), пластинок (20 %) та мікропластин (5 %). Помітна певна тенденція в розподілі негативів відщепів і пластин на нуклеусах різних типів. Так, негативи відщепів є завершальними для циліндричних типів усіх груп нуклеусів. Вони ж домінують на підциліндричних типах поздовжніх та біпоздовжніх нуклеусів з укороченими пропорціями робочої поверхні, на ортогональних і перпендикулярних групах. На поздовжніх і біпоздовжніх підциліндричних нуклеусах кількість негативів відщепів і пластин приблизно однакова. Зовсім іншим є їх співвідношення на нуклеусах торцевого сколювання. Так, на поздовжніх торцевих і торцево-реберчастих нуклеусах абсолютно переважають негативи пластин і пластинок, а кількість негативів мікропластин і відщепів майже однакова. На поздовжніх клиноподібних нуклеусах переважають негативи пластин, а негативів пластинок вдвічі більше, ніж негативів відщепів. На поздовжніх підклиноподібних нуклеусах загалом переважають негативи пластинок, негативів мікропластин вдвічі більше, ніж пластин, а негативів відщепів не зафіксовано.

Розміри нуклеусів варіюють від мініатюрних (21 х 28 х 17 мм) до великих (168 х 50 х 75 мм), а їхні конкретні параметри в діапазоні: довжина -- від 20 до 168; ширина -- від 11 до 107, товщина -- від 11 до 97 мм. Відтак, наведені дані свідчать, що частина нуклеусів була спрацьована максимально, а для інших розколювання могли зупинити на початку.

Розмір нуклеуса, рівень його спрацьованості не завжди залежали від суто технологічних аспектів розколювання. Часто, принаймні для крем'яної колекції Радомишля І, саме внутрішні дефекти сировини ставали причиною припинення розколювання. За причинами припинення розколювання виділено чотири варіанти спрацьованості нуклеусів:

повністю спрацьований -- має вузьку спрацьовану площадку, максимальний розмір нуклеуса не більше 40 мм;

розколювання призупинено з технічних причин -- має заломи, що їх неможливо прибрати, забиті робочі поверхні, зіпсовані площадки, «пірнаючі» сколи, що зняли частину нуклеусу тощо;

розколювання призупинено через внутрішній брак сировини -- каверни, внутрішні тріщини та ін.;

розколювання призупинено з невизначених причин -- нуклеус достатнього об'єму, отже, перспективний для подальшого розколювання, зокрема, для зняття пластин і пластинок.

Для статистичного порівняння розмірів нуклеусів пропонується використовувати індекс їхньої масивності -- середнє арифметичне трьох метричних параметрів (довжина + ширина + товщина поділена на три). Для всіх нуклеусів колекції цей індекс становить 45, для нуклеусів першого варіанту -- 40, другого -- 44, третього -- 52, четвертого -- 54 (табл. 12).

Розподіл нуклеусів за варіантами спрацьованості добре корелюється з розмірами та пропорціями наявних на них негативів останніх сколів. Для першого варіанту серед таких сколів переважають пластини як основна заготовка та дрібні сколи як сліди підправки, редукції приплощадкової зони, завершальні зняття. Для нуклеусів, розколювання яких зупинене з технічних причин, фіксується переважання негативів відщепів, що завершуються заломами, та дрібних сколів підправки заломів. Не такі численні нуклеуси третього варіанту демонструють приблизно однакову кількість негативів основних заготовок -- відщепів і пластин, а також переважання негативів дрібних сколів через спроби прибрати дефекти сировини та майже повну відсутність негативів пластинок і мікропластин. Ще придатні для розколювання нуклеуси четвертого варіанту мають не лише найбільший індекс масивності, але й мають

Рис. 4. Радомишль І: нуклеус пара-лельний поздовжній клиноподібний (за: Усик, 2001)

приблизно однакову кількість негативів пластин, відщепів і дрібних відщепів.

Окремо слід наголосити на різній частці нуклеусів з негативами пластинок і мікропластин, зафіксованих для різних варіантів спрацьованості

Так, понад третина негативів пластинок

Рис. 6. Радомишль І: нуклеус паралель ний поздовжній торцево-реберчастий

припадає на нуклеуси, розколювання яких призупинено з технічних причин. Ще третина пов'язана з нуклеусами, що мають перспективу для розколювання. І лише чверть таких негативів пов'язана зі спрацьованими нуклеусами.

Отже, наведені статистичні дані дають підстави припустити, що цілеспрямоване сколювання пластинок мало місце за: 1) використання пласких заготовок нуклеусів (плитка, скол), 2) за торцевого розколювання, 3) у варіантах спрацьованості, де нуклеус ще мав достатній об'єм.

Рис. 9. Радомишль І: нуклеус паралельний поздовжній підклиноподібний

Інша тенденція спостерігається для негативів мікропластин. На нуклеусах третього варіанту спрацьованості вони відсутні, а на інших їх частка становить 3 %. Це може вказувати на однакову частоту зняття таких сколів на останніх стадіях експлуатації нуклеусів. Таким чином, у колекції Радомишля І наявність на нуклеусах негативів мікропластин, найвірогідніше, пов'язана з випадковими зняттями.

Наведені вище ознаки уможливлюють окреслити загальну характеристику крем'яного комплексу Радомишля І як суто верхньопалеолітичну, якій притаманне переважно паралельне поздовжнє, націлене на отримання пластин розколювання. Домінують різні варіанти підциліндричних і торцевих нуклеусів, за наявності ядрищ інших груп і типів. Але останні, схоже, були лише спробою подовжити експлуатацію нуклеусів названих провідних типів.

Репрезентативність добірки нуклеусів, що уможливила їх повноцінне статистичне опрацювання, та аналіз різних варіантів спрацьованості дають підстави припустити, що тип нуклеусів міг бути зумовлений формою заготовки -- об'ємною (жовно) чи пласкою (плитка, пласке жовно, скол).

За використання заготовок у вигляді жовен отримували переважно поздовжні підциліндричні нуклеуси. Залежно від технічних характеристик сировини чи процесу розколювання на нуклеусі могли формувати другу протилежну площадку, і розколювання продовжувалося в біпоздовжньо-суміжному, а потім біпоздовжньо-зустрічному напрямках. Також, принаймні в шести випадках, зафіксовано трансформацію поздовжніх / біпоздовжньо-зустрічних підциліндричних нуклеусів у торцеві, торцево-реберчасті та клиноподібні (рис. 4). Основною причиною, що змушувала змінити робочу поверхню, було зменшення товщини нуклеуса (рис. 5; 6). Водночас варто зазначити, що тильне ребро торцево-реберчатих нуклеусів не призначалося для формування другої протилежної робочої поверхні, а, вірогідно, виконувало допоміжну (?) функцію.

Сплощені заготовки одразу обумовлювали формування нуклеусів торцевих, зокрема, торцево-реберчастих, клиноподібних, підклиноподібних типів (рис. 7). Найяскравіше це проявилось у формуванні підклиноподібних нуклеусів на великих сколах (рис. 8; 9).

Аналіз нуклеусів підтверджує висновки Ю.Е. Демиденка та В.І. Усика про відсутність в комплексі стоянки Радомишль І ознак середньопалеолітичної (мустьєрської) технології розколювання [Демиденко, 1987]. У колекції дійсно є сім нуклеусів, що могли сприйматися як середньопалеолітичні дископодібні. Зокрема, ремонтажем окремих уламків, що вважалися фрагментами дископодібних нуклеусів, було реконструйовано т. зв. гігантоліт, визначений як поздовжній клиноподібний нуклеус листоподібної двобічної форми [Усик, 2001; 2002] розміром 168 х 50 х 75 мм (рис. 10). Інший нуклеус розміром 58 х 27 х 57 мм -- цілком спрацьований поздовжній клиноподібний (рис. 11) зі слідами паралельних поздовжніх сколів на його летеральних сторонах, третій -- ортогональний підциліндрич- ний спрацьований. Ще три нуклеуси, визначені як багатоплощадкові кубоподібні, могли бути преформою клиноподібних. Один з них навіть нагадує черепахоподібний нуклеус. Останній із семи згаданих нуклеусів -- підперехресний підчотирикутний -- дійсно подібний до середньопалеолітичних. він спрацьований до розмірів 51 х 48 х 29 мм і вкрай забитий дрібними сколами (рис. 12). Однак цей єдиний екземпляр не є ваговим аргументом для зарахування комплексу Радомишль І до пере хідної індустрії. Можливо, це лише залишкова форма спрацьованого нуклеуса паралельного сколювання.

Водночас привертає увагу відс...