Технологія розколювання кременю верхньопалеолітичної стоянки Радомишль І

Третина з 448 проаналізованих пластин мають т. зв. губку, наявність якої вважається ознакою верхньопалеолітичної техніки розколювання. У комплексі Радомишля І лише 18 пластин (4 %) мають виражений відбивний горбик -- ознаку застосування твердого відбійника.

При описі пластин також враховувалися технічні характеристики як самої заготовки (профіль, форма дистального кінця, цілісність заготовки та її розмір, наявність кірки), так іТаблиця 16. Радомишль І; пластини, характер фрагментарності сировини загалом (вид кременю, наявність патини, стан збереженості).

У профіль пластини здебільшого прямі (майже 42 %) та вигнуті (39 %). Решта 19 % мають дещо закручений профіль.

Дистальний кінець переважної кількості пластин рівний (понад 85 %). У решти він має технічні дефекти -- «петлю» (10 %) або пірнаюче закінчення сколу (понад 4 %). З 14 останніх, 8 пластин зняли нижню площадку нуклеусу.

Характер фрагментації визначено для всіх 1592 пластин (табл. 16). На відміну від відщепів, цілими збереглися лише трохи більше 15 % (245 од.), а частково цілими (без проксимальних та/або дистальних кінців) -- майже 13 %. Решта 72 % представлені проксимальними (440 од. -- приблизно 28 %), медіальними (476 од. -- майже 30 %) і дистальними (226 од. -- більше 14 %) частинами. Є також три пластини, фрагментовані вздовж вісі сколювання, на кожній з них збереглася своя площадка.

Значна частка фрагментованих пластин певною мірою викривлює їх реальну кількість, особливо на тлі відщепів, переважна більшість з яких збереглися цілими. Через це для відповідних підрахунків пропонується, крім цілих, частково цілих і поздовжньо фрагментованих пластин, окремими заготовками вважати ще й проксимальні частини, що у комплексі кількісно переважають над дистальними. Натомість численніші медіальні частини не слід брати до уваги, оскільки їх кількість за фрагментації однієї пластини може бути різною. Таким чином, мінімальна кількість пластин Радомишля І становить 890 од. Це число значно менше за кількість відщепів (5371 од.). Водночас технологічний аналіз не лишає сумнівів, що саме пластина була основною метою розколювання.

Розміри пластин визначаються лише за 245 цілими зразками. Довжина їх в діапазоні 27--125, ширина -- 12--52, товщина -- 3-- 24 мм. Отже, середніми показниками довжини є 52, ширини -- 22, товщини -- 8 мм. Індекс масивності пластин становить 27.

Для технокомплексів верхнього палеоліту важливим показником є ширина пластин. У колекції стоянки нараховується 396 пластин та їхніх фрагментів, ширину яких можна визначити (рис. 15). Ширина понад 85 % пластин знаходиться в діапазоні 14--28 мм, але найбільша їх кількість (майже 55 %) має ширину 17--25 мм. За більш чи менш рівномірного їх кількісного розподілу привертає увагу суттєве зменшення числа пластин завширшки 21 і 26 мм, що складно пояснити. Загалом же розколювання на стоянці Радомишль І було спрямоване на отримання пластин шириною 20--30 мм.

Серед детально проаналізованих пластин майже 45 % мають кірку або її сліди (табл. 17). На майже 57 % з них (113 од.) кірка вкриває 0--25 % дорсальної поверхні, на майже чверті (49 од.) -- 26--50 % поверхні, на майже 14 % (19 од.) -- 76--100 % поверхні. Отже, порівняно з відщепами відсоток вкритих кіркою пластин вищий.

Дві третини пластин (304 од., майже 68 %) виготовлені з темно-сірого однотонного кременю, трохи більше чверті (128 од., майже 29 %) -- з чорного плямистого кременю. Решта типів кременю -- білий шерехатий, кольоровий і плитковий смугастий -- представлені поодинокими зразками (табл. 18). Привертає увагу, що доля пластин з якіснішого «імпортного» чорного плямистого, так званого деснянського кременю є дещо більшою, ніж у нуклеусів (табл. 9), але меншою ніж у відщепів.

Поверхня переважної більшості пластин (382 од. -- понад 85 %) вкрита патиною, майже половина всіх пластин (213 од. -- 47,3 %) мають «люстраж». Сліди дії вогню зафіксовано лише на 6 пластинах.

ПЛАСТИНКИ

В колекції Радомишля І лише 45 пластинок. всі їх детально проаналізовано.

Через незначну кількість пластинок варіабельність їх огранок і площадок незначна (табл. 19). Очікувано, що серед них переважають екземпляри з поздовжньою огранкою (32 од.).

Таблиця 18. Радомишль І; пластини, види кременю

Таблиця 19. Радомишль І; пластинки, співвідношення огранки та площадок

Порівняно з пластинами доля реберчастих пластинок дещо менша, а частка біпоздовжніх -- трохи більша. Ортогональна пластинка лише одна. Натомість показовим є розподіл пластинок за характером площадок. Кількісно домінують вироби з точковими площадками (11 од.). Їм дещо поступаються пластинки з пласкими площадкамии (9 од.), та майже втричі -- з поздовжньо підправленими (4 од.). Фасетована площадка зафіксована лише раз. Примітно, що це контрастує з аналогічними показниками пластин, що з пласкими площадками вдвічі численніші ніж з точковими. Напевно, це пояснюється частішим виділенням точки удару при знятті пластинок. Про це ж може свідчити і редукція у вигляді підправки абразивом або дрібними сколами, зафіксована у двох третин пластинок зі збереженою приплощадковою зоною. верхньопалеолітичний стоянка радомишль кремінь

Незначна кількість пластинок унеможливлює повноцінно охарактеризувати низку інших аспектів технології. Але деякі показники привертають увагу, особливо порівняно з аналогічними показниками пластин. Дві третини пластинок мають підтрапеційний перетин, тобто три (23 од.) або чотири (7 од.) грані на дорсальній стороні, лише третина -- трикутний перетин (15 од.). Нагадаємо, серед пластин частка останніх сягає двох третин. З торцевих нуклеусів були зняті 20 пластинок. Реберчасті та такі, що мають сліди ребра, становлять лише чверть від загальної кількості пластинок, що недостатньо для вагомих висновків. «Губку» мають лише 6 із 45 пластинок, на відміну від пластин, де вона трапляються на третині.

Технічні та сировинні характеристики пластинок і пластин також дещо різняться. Кількість пластинок з прямим і дещо покрученим профілем однакова (по 18 од.), вигнутих -- удвічі менше (9 од.). Серед 29 пластинок зі збереженим дистальним кінцем у 25 форма останнього рівна. Пірнаючий кінець і закінчення у формі «петлі» поодинокі (1 і 3 од., відповідно).

На відміну від пластин, майже 55 % яких збереглися цілими, цілі пластинки (17 од.) становлять дещо більше третини їх загальної кількості. Ще стільки ж пластинок мають незначні втрати (відсутність проксимального та/ або дистального кінця). Решта представлені фрагментами, половина яких -- медіальні частини. Тобто, про розмір пластинок можна судити лише за 17 цілими екземплярами, довжина їх 22--46 мм, товщина -- 2--8 мм. Індекс масивності становить 16.

Сліди кірки зафіксовано лише на 6 пластинках. Тобто, відсутність кірки відмічена на 90 % пластинок, що значно більше за 55 % аналогічних пластин. Відтак, вужчі заготовки рідко знімали на початковій стадії розколювання.

Пластинки виготовлені з кременю двох видів -- темно-сірого однотонного (24 од.) і чорного плямистого (21 од.). Привертає увагу, що серед виробів, пов'язаних з первинним розколюванням, лише для відщепів і пластинок частота використання цих видів кременю є майже однаковою. Зазвичай темно-сірий кремінь як мінімум удвічі (для пластин), а то й утричі (для нуклеусів) переважає чорний. Майже всі пластинки вкриті патиною, а от люстраж зафіксовано лише на половині з них.

МІКРОПЛАСТИНИ

В колекції Радомишля І лише три сколи, що відповідають параметрам мікропластин. вони цілі. Через нечисленність опишемо кожну з них.

Одна мікропластина має поздовжню огранку, в перетині має чотири грані на дорсальній стороні. Ймовірно, її було знято з торцевого нуклеуса. вона має сліди від попереднього ребра. Площадка точкова, приплощадкова зона зі слідами редукції у вигляді дрібних сколів. Розмір мікропластини 23 х 6 х 3 мм. Профіль дещо покручений, дистальний кінець рівний. вона виготовлена з чорного плямистого кременю.

Огранка другої мікропластини поздовжня, в перетині трапецієподібна. Її площадка точкова, приплощадкова зона без слідів редукції. Мікропластина має розмір 31 х 6 х 3 мм. В профіль вона пряма, дистальний кінець рівний. Її також виготовлено з чорного плямистого кременю.

Третя мікропластина так само має поздовжню огранку, але трикутний перетин. Ймовірно, її було знято з торцевого нуклеуса. Вона має сліди від попереднього ребра. Її площадка пласка, приплощадкова зона зі збереженим «карнизом». Розмір цієї мікропластини становить 22 х 6 х 3 мм. Її профіль прямий, дистальний кінець пірнаючий. Кремінь темно-сірий однотонний. Поверхня патинована.

Вище наведений аналіз негативів сколів нуклеусів продемонстрував, що зняття мікропластинок не було метою розколювання, а мало випадковий характер. Про те само свідчить і їх мізерна кількість.

ВИСНОВКИ

Серед сировини, що використовувалася для розколювання на стоянці Радомишль І (табл. 20), домінують два види кременю -- місцевий темно-сірий однотонний, з якого виготовлено дві третини виробів первинного розколювання, та чорний плямистий, що становить трохи більше чверті відповідних знахідок. Решта кременю -- білий шерехатий (2,6 %), кольоровий (0,8 %) і смугастий плитковий (0,5 %) -- представлені, порівняно, незначною кількістю виробів.

Показовим є розподіл окремих категорій виробів первинного розколювання між двома провідними видами кременю. Загальне співвідношення між ними становить приблизно 2,5 : 1,0 на користь темно-сірого однотонного. Співвідношення за окремими категоріями такі (табл. 21): нуклеуси -- 3 : 1, пренуклеуси -- 6 : 1, нукле- видні уламки -- 18:1 (!), авіважі -- 1:1, відщепи -- 1:1, пластини -- 2,5 : 1,0, пластинки -- 1 : 1 та мікропластини -- 1 : 1. Це ще раз доводить, що доступніший місцевий темно-сірий кремінь був гіршої якості, ніж чорний плямистий, так званий деснянський. Про це свідчать, зокрема, й показники співвідношення нуклеподібних уламків і пренуклеусів. Так, майже кожне жовно чорного «деснянського» кременю експлуатувалося максимально, в той час як темно-сірий однотонний часто викидали на стадії пренукле- усів або просто розлітався на уламки.

Серед необроблених сколів приблизно однакове співвідношення виробів з двох провідних типів сировини мають авіважі, пластинки та мікропластини, а для відщепів зафіксовано навіть незначне переважання чорного плямистого. Проте, для пластин це співвідношення становить 2,5 : 1,0 на користь місцевого темно- сірого кременю. Відтак, можна припустити, що більшість пластин з якісного чорного плямистого кременю були використані як заготовки для знарядь.

Таблиця 20. Радомишль І; види кременю та первинне розколювання

Таблиця 21. Радомишль І; редукція приплощадкової зони на сколах

На стоянці простежуються всі складові повного циклу обробки кременю: необроблена сировина (жовна, конкреції), немодифіковані знаряддя (відбійники), пренуклеуси, нуклеуси та їхні фрагменти, сколи зі слідами кірки, реберчасті сколи, технічні сколи, заготовки, знаряддя, луски, різцеві сколи, фрагменти сколів та уламки.

Техніка розколювання кременю -- відбивна, із застосуванням як твердого, так і м'якого відбійника. На використання твердого відбійника вказує наявність вираженого відбивного горбика майже на 4 % сколів. Водночас, майже 35 % сколів мають сліди «губки», що є свідченням застосування м'якого відбійника.

Комплексу стоянки притаманне абсолютне домінування паралельного розколювання. Серед нуклеусів переважають поздовжні підциліндричні з пласкою площадкою. відповідні ознаки притаманні огранці більшості сколів.

Технологія розколювання характеризується як суто верхньопалеолітична. Крім паралельних поздовжніх об'ємних нуклеусів, ознаками верхнього палеоліту є і наявність у комплексі авіважів та реберчастих сколів (10 %).

Відщепів у кілька разів більше ніж пластинчастих сколів. Але майже половина відщепів мають розміри до 30 мм, і їх не варто розглядати як потенційні заготовки. відтак, саме пластини були провідною заготовкою, отже, і метою розколювання. Це підтверджується і подібністю відповідних параметрів пластин і нуклеусів. Так, найбільша довжина нуклеусів становить 168 мм (рис. 10), а найдовшої необробленої пластини -- 125 мм.

Для отримання заготовок видовжених пропорцій з рівними паралельними краями часто застосовували спеціальну підготовку приплощадкової зони нуклеусів (табл. 15; 21). Лише третина проаналізованих сколів мали рівний край, ще майже 10 % сколів край площадки мав неприбраний «карниз». На решті заготовок фіксується редукція приплощадкової зони дрібними сколами (майже 32 %), абразивною пришліфовкою (трохи більше 20 %), інтенсивною підправкою, що призвела до забитості краю (4,5 %). Серед сколів з реберчастою огранкою кількість виробів з рівним краєм і приплощадковою зоною, редукованою дрібними сколами, приблизно однакова (37 % і 39 %, відповідно), а серед реберчастих пластин доля останніх навіть дещо більша (майже 43 %). Абразивна пришліфовка на реберчастих виробах трапляється втричі рідше, ніж підправка дрібними сколами.

Відтак, аналіз приплощадкової зони сколів засвідчив, що її редукція (найчастіше грубе збивання «карнизу») застосовувалася для усунення недоліків, що виникали на межі площадки та робочої поверхні, та заважали подальшому отриманню якісних заготовок видовжених пропорцій.

Серед сколів (як відщепів так і пластин) частка первинних, дорсальна сторона яких на 75-- 100 % вкрита кіркою, становить приблизно 7 %.

Такі маркери як, з одного боку -- наявність паралельних поздовжніх і біпоздовжніх підциліндричних і торцевих нуклеусів для отримання пластин шириною 20--30 мм, «губки» на сколах, і, з іншого боку -- відсутність двобічних форм, кареноїдних нуклеусів, нуклеусів для мікропластин, не залишають інших варіантів як співставити крем'яну колекцію Радомишля І з колом граветських пам'яток. Водночас, варто зазначити про цілковиту відсутність серед типологічного ряду стоянки греветських ознак -- граветських вістер, вістер з виїмкою, пластинок з притупленим краєм, ножів костьонківського типу. Єдиним типологічним «аргументом» може бути вагоме переважання тут різців, зокрема двогранних, над скребками [Кононенко, 2015].

Література

Демиденко Ю.Э. Некоторые вопросы классификации каменной индустрии и хронологии Радомышльского позднепалеолитического поселения // Актуальные проблемы историко-археологических исследований: Тез. докл. -- К., 1987. -- С. 43--44.

Кононенко О.М. Вістря верхньопалеолітичної стоянки Радомишль І: техніко-типологічна характеристика // С.Н. Бибиков и первобытная археология. -- СПб, 2009. -- С. 165--173.

Кононенко О.М. Різці верхньопалеолітичної стоянки Радомишль І: технологія, типологія, статистика // Матэрыалы па археалогіі Беларусі. -- 2010. -- Вып. 18. -- С. 45--55.

Кононенко О.М. Радомишль: нові перспективи вивчення верхньопалеолітичних стоянок // Маґіс- теріум. -- К., 2011а. -- № 45. -- С. 22--24. Кононенко О.Н. Радомышльские верхнепалеолитические стоянки: распространенные стереотипы восприятия памятников // История археологии: личности и школы: Материалы Междун. науч. конф. к 160-летию со дня рождения В.В. Хвойки. -- СПб, 2011б. -- С. 324--330.

Кононенко О.Н. Перфораторы верхнепалеолитической стоянки Радомышль І // Каменный век: от Атлантики до пацифики. Замятнинский сборник. -- 2014. --Вып. 3. -- С. 128--145.

Кононенко О.М. Крем'яні знаряддя верхньопалеолі- тичної стоянки Радомишль І: типологічна специфіка та її інтерпретація // Матеріали та дослідження Археологічного музею ІА НАН України. -- К., 2015. --

35--64 (АДІУ. -- Вип. 3 (16)).

Кононенко О.М., Пеан С. Археозоологічна характеристика фауністичного комплексу верхньопалеолі- тичного поселення Радомишль І // КДУ. -- 2005. -- Вип. 7. -- С. 78--86.

Усик В.И. К вопросу о «гигантолитах», топорах и формах мустьерских нуклеусов в позднепалеолитических комплексах (по материалам ремонтажа коллекций комплекса 2 Королево 2 и стоянки Радомышль) // Vita antiqua. -- 2001. -- № 3--4. -- С. 167--179.

Усик Ві. Технологічні аспекти виготовлення клиноподібних нуклеусів у пізньому палеоліті // Археологія. -- 2002. -- № 2. -- С. 10--19.

Шовкопляс И.Г. Отчет о работе Палеолитической экспедиции Института археологии АН УССР по раскопкам Радомышльской стоянки в 1957 и 1959 гг. / НА ІА НАН України. -- 1957--1959/12.

Шовкопляс І.Г. Палеолітична стоянка Радомишль (попереднє повідомлення) // Археологія. -- 1964. -- Т. XVI. -- С. 89--102.

Шовкопляс И.Г.Мезинская стоянка. К истории Среднеднепровского бассейна в позднепалеолитическую эпоху. -- К., 1965а. -- 327 с.

Шовкопляс И.Г. Радомышльская стоянка -- памятник начальной поры позднего палеолита // Стратиграфия и периодизация палеолита Восточной и Центральной Европы. -- М., 1965б. -- С. 104--116.

Tixier J. Typologie de l'Epipaleolithique de Maghreb. -- Paris, 1963. -- 212 p. (Arts et Metiers Graphiques (Memoire du C.R.A.P.E. -- No. 2, Alger))

Размещено на Allbest.ru