Свердловське-1: біогосподарська діяльність мешканців Роменського городища на Чернігівщині

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Городище Свердловське-1 знаходиться в уроч. Хоромки (інші назви -- Городок, Носеньків город, Водопойло, Провалля) на 1,5 км північніше с. Деснянське (колишні назви -- Псарівка (до 1920 р.), Свердловка (1920-- 2016 рр.) Коропського р-ну, Чернігівської обл. Пам'ятка займає високий (45--50 м) мис правого корінного берега р. Десна (рис. 1). Площа укріпленої площадки становить близько 0,3 га. З південного боку до неї примикає відкрите поселення, точні розміри якого наразі з'ясовуються.

Городище згадане в матеріалах Д.Я. Самоквасова та П.С. Уварової. Вперше його обстежив С.А. Гатцук у 1907 р. Він склав окомірний план пам'ятки, зібрав підйомний матеріал і здійснив огляд природних пошкоджень. У 1967 р. городище обстежили співробітники Юхнівського загону Придніпровської експедиції під керівництвом О.М. Мельниковської. Наступного року дослідниця заклала розкоп площею 160 м2 у північній частині городища.

У ході досліджень було виявлено низку об'єктів юхнівської та роменської археологічних культур. До останніх авторка розкопок віднесла три частково досліджені напівземлянки, орієнтовані кутами по сторонах світу. Вона датувала їх кінцем ІХ -- початком Х ст. Матеріали цих досліджень неодноразово ставали предметом публікацій і наукового аналізу.

У 1983 р. в рамках програми паспортизації археологічних пам'яток Чернігівської обл. городище Свердловське-1 оглянув О.В. Шекун. Пізніше пам'ятку неодноразово обстежували розвідками співробітники Мезинського археологічного науково-дослідного музею під керівництвом В.Є. Куриленка.

Знахідки, отримані під час робіт О.М. Мельниківської та В.Є. Куриленка, зберігаються в Мезинському археологічному науково-дослідному музеї. Результати досліджень пам'ятки підсумовували Л.В. Ясновська і Д.В. Каравайо.

Рис. 1. Місце розташування городища Свердловське-1 на карті: 1 -- України; 2 -- Чернігівської обл.; 3 -- триверстовій основі; 4 -- кілометровій основі, фото з космосу

Після тривалої перерви стаціонарні дослідження городища Свердловське-1 поновила Мезинська археологічна експедиція Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка під керівництвом О.Є. Черненко. Роботи були розпочаті у 2014 р. На початку вони носили розвідувальний характер та спрямовувались на уточнення характеру культурних нашарувань на городищі й встановлення площі відкритого поселення.

Слід зауважити, що станом на сьогодні північна частина городища руйнується молодим яром, що утворився поблизу незасипаного розкопу 1968 р. Появу яру зафіксував О.В. Шекун ще у 1983 р. Ерозійні процеси з цього часу набули подальшого розвитку, призвели до пошкодження культурних нашарувань та загрози знищення об'єктів. З огляду на це, у 2015 р. було закладено розкоп для завершення дослідження роменської споруди, частково розкопаної О.М. Мельниківською (землянка 1, 1968 р.; споруда 1 2015 р.). Водночас було розпочато вивчення в'їзду на городище та стаціонарні розкопки у північній частині відкритого поселення.

У 2016 р. співробітники експедиції продовжили розкопки в північній частині відкритого поселення та здійснили вивчення захисних споруд городища. Під час робіт на відкритому поселені вдалося повністю розчистити споруду роменської культури. Вона орієнтована кутами за сторонами світу. Котлован будівлі мав форму квадрату зі сторонами близько 4,2--4,4 м і був заглиблений у материк в середньому на 1 м.

Опалювальний пристрій знаходився в західному куті будівлі. У північно-західній стінці котловану було виявлено теплотехнічну споруду, що мала вигляд підбою. Її конструкцію та функціональне навантаження остаточно встановити не вдалося, оскільки більша частина даного пристрою знаходилася поза межами розкопу. Завершення його дослідження заплановано здійснити у 2017 р.

Таким чином, за чотири польових сезони (1968, 2014--2016 рр.) на пам'ятці досліджено 300 м2. Проведеними роботами вдалося розчистити п'ять споруд (дві -- повністю, три -- частково) та три окремо розташовані ями роменської культури (дві -- повністю, одну -- частково). Матеріали розкопок різних років частково введені до наукового обігу.

Нині накопичено матеріали біологічного похолдення, що лягли в основу цієї статті. Їхнє визначення складає основу публікативної частини статті, а комплексний аналіз матеріалів дає змогу оцінити біогосподарську діяльність давніх мешканців Свердловського-1 і частково -- палеоекологічну ситуацію мікрорегіону.

Історію досліджень, опис археологічних даних і навколишнього середовища мікрорегіону здійснили О.Є. Черненко та Р.А. Кравченко.

«Матеріали і методи» складено на основі загальних методичних засад і специфічних -- відповідно до напрямів природничих досліджень з авторством відповідних фахівців; вони також є авторами інтерпретацій природничих даних. С.А. Горбаненко визначив палеоетноботанічні матеріали, М.С. Сергєєва -- антракологію; зоологічні рештки визначили О.Г. Сенюк (ссавці), Л.В. Горобець (птахи), О.М. Ковальчук (риби). Узагальнюючий аналіз даних переважно написаний С.А. Горбаненком на основі компіляції природничих визначень із залученням даних про артефакти і об'єкти із урахуванням зауважень співавторів. Автор опису виробів з кістки та техніки їх обробки -- М.С. Сергєєва.

Невід'ємною складовою сучасних археологічних досліджень є використання різноманітних методів природничих наук. Передусім, результати аналізів такими методами суттєво поповнюють дані про «природну» складову життя та побуту стародавнього населення: використання доступного біоресурсу. Достатня кількість таких аналізів за належної якості цілком може скласти основу для проведення самостійного наукового дослідження, спрямованого на часткову або й повну палеоекологічну реконструкцію мікрорегіону пам'ятки.

Підґрунтям для цього дослідження є різноманітні рештки органічного походження від культурної й дикої флори і фауни. До перших належать зернівки і насіння культурних рослин і бур'янів, а також вуглики від дерева; до других -- кістки ссавців і птахів, а також рештки риби (луска, кістки).

Матеріали, що надійшли на біологічні визначення, отримано у результаті археологічних розкопок впродовж двох польових сезонів 2015--2016 рр. Упродовж обох сезонів «класичними» методами досліджень зібрано суттєву колекцію остеологічних решток значних розмірів (кістки ссавців, птахів, риб). Матеріал забрано з таких об'єктів: городище -- споруда 1; сели ще -- ями 1--3, споруда 1. У 2016 р. з метою розширення джерелознавчих можливостей археологічних студій застосовано методи ретельнішого забору біологічних матеріалів дрібних розмірів -- флотацію і промивання. Ці методи були застосовані для спорадичної фільтрації заповнення таких об'єктів: селище, споруда 1 -- печі 1 і 2 та яма 1 (рис. 3). Фільтрацію ґрунту провели члени експедиції.

Флотація (буквально -- плавання на поверхні води) -- процес розділення матеріалу на легку й важку фракції. Після перемішування у воді рослинні рештки спливають на поверхню, звідки їх треба зібрати. Результатами є матеріали для палеоетноботанічних визначень, а також вуглики -- для визначення порід дерев.

Промивання -- процес розділення матеріалу на розчинну й нерозчинну фракції. Після промивання ґрунту залишається певна кількість нерозчинних матеріалів. До них належать дрібні остеологічні рештки тварин та кераміки, обмазки, дрібні предмети тощо.

Такі методи досліджень не нові, однак в Україні лише віднедавна стають поширеними на поселенських пам'ятках різних епох.

Завдяки поєднанню забору біологічних зразків класичними методами археологічних досліджень і розширених пошукових студій методами флотації й промивання, маємо достатню кількість матеріалів для визначень природничими методами, що дає змогу створення вірогідної реконструкції навколишнього середовища за ранньослов'янських часів в околицях городища Свердловське-1 і біогосподарської діяльності давніх мешканців.

Біологічні матеріали поділяються на рештки флори й фауни. Відповідно до напрямів і біологічного поділу, зразки надійшли до відповідних фахівців: рештки флори (палеоботаніка) поділено на два блоки: палеоетноботанічний, антракологічний; фауни (археозоологія) -- на три: ссавці, птахи, риби.

Палеоетноботанічні дані отримано двома способами. Методом флотації забрано зразки зі споруди 1 у 2016 р. (топкова камера печі 1; припічна яма 1; піч 2); в інших зразках палеоетноботанічні матеріали не виявлено. Проаналізовано також відбитки зернівок і насіння культурних рослин і бур'янів на виробах з глини, виявлених у 2015--2016 рр. Матеріал ідентифіковано завдяки його порівнянню з раніше визначеними аналогічними зразками, широким колом публікацій на цю тему і сучасною порівняльною колекцією; зернівки бур'янів визначено за атласом-визначником бур'янів.

Палеоетноботанічні дані передусім дають змогу вийти на рівень аналізу зернового господарства; супутні свідчення (бур'яни) у загальному контексті вивчення пам'ятки та її околиці дають непрямі свідчення для доповнення картини побутування і господарської діяльності людини в давнину.

Первинний палеоетноботанічний спектр (ПБС) складений на основі кількісних показників зернівок (ПБСк) (основні поняття див.: [Кравченко, Пашкевич, 1985]). У ньому враховано лише зернівки злакових культурних рослин: просо, ячмінь плівчастий, пшениця двозернянка, пшениці м'які голозерні, жито. Крім того, до ПБСк (а далі -- і до ПБС за масою (ПБСм)) не залучено сочевицю й горох, оскільки невідомо, чи були це польові посіви, чи городні. Тим не менше, такий спектр є лише відображенням співвідношення кількості матеріалів, лише констатацією факту, і для подальшого аналізу співвідношення культурних злакових не може бути використаний. Оскільки переважна більшість дослідників сприймає такі показники як кінцевий результат, що приводило до хибних висновків про переважання проса, для інтерпретації отриманих результатів потрібен інший підхід. З цією метою нами запроваджено індексацію зернівок з урахуванням різниці в масі, в основі якої лежить співвідношення маси зернівок злакових культурних рослин, а за базову одиницю взято найменшу зернівку -- просо (1 зернівка ... злакової культурної рослини = n зернівкам проса): просо -- 1, ячмінь плівчастий -- 5,5, пшениця двозернянка -- 6,2, пшениці м'які голозерні -- 5,7, жито -- 4,8, овес -- 3,4. 1. Перерахунок можна проводити безпосередньо з кількості зернівок, або з їх відсоткового співвідношення (ПБСк). Однак, отримані результати (ПБСм) обов'язково мають бути відображені лише у відсотковому співвідношенні. Інтерпретацію матеріалів здійснено за наведеною раніше схемою.

Антракологічні дані переважно отримані методом флотації зразків зі споруди 1 2016 р.: печі 1, передпічної ями (яма 1) та печі 2. Крім того проаналізовано вугілля від обшивки споруди, дослідженої у 2015 р. в розкопі 1.

Основним способом визначення археологічної деревини є вивчення її мікроструктури, яку проводять за трьома розрізами із застосуванням мікроскопу. Отримані результати порівнюються з даними визначників деревини. Визначники, в яких представлені діагностичні ознаки основних деревних порід Східної Європи, видавалися неодноразово за умови задовільної збереженості дерева, породу можна встановити до роду. Визначення до виду можливе в окремих випадках з деякими засте1. Перерахунок отриманих палеоетноботанічних результатів з кількісних показників на відсоткові дані за масою було застосовано вченими для матеріалів з празького поселення Розтоки (Чехія). На необхідність використання подібної інтерпретаційної схеми вказують і археозоологи, з певними нюансами, для ссавців. Насамперед це стосується сосни звичайної (Pinus sylvestris) і ясеня звичайного (Fraxinus excelsior).

Дендрологічні дослідження, зокрема визначення порід «археологічного» дерева, як їхня складова, у контексті вивчення пам'ятки дають додаткові дані для характеристики місцевих природних умов і професійної та господарчої діяльності людини. Оскільки дерев'яні вироби зберігаються вкрай рідко, особливого значення набувають антракологічні дослідження (вивчення викопного вугілля). Вугілля, пов'язане з датованим культурним шаром поселень, дає додаткові відомості про характер деревної рослинності мікрорегіону у визначений період, а проби безпосередньо з археологічних об'єктів дозволяють виявити основні породи дерева, використовувані у виробництві й господарстві, демонструють надання переваги тій чи іншій породі у різних галузях. Отримані дані можуть бути основою для вивчення сировинної бази деревообробки, паливної бази та інших галузей, пов'язаних із використанням деревини.

Дослідження інформативних можливостей деревного вугілля, спочатку переважно з позицій палеоекології, розпочалися ще у 1940-х рр. Надалі вивчення археологічного вугілля отримало значне поширення. з цим напрямом пов'язана діяльність цілого ряду вчених. Достатньо вказати, що, починаючи з 2000 р., у різних містах Європи періодично відбуваються Міжнародні Конгреси з антракології з наступною публікацією матеріалів, де репрезентовано весь спектр досліджень, пов'язаних з вивченням викопного вугілля. зазначені заходи відбулись у Парижі (Франція, 2000 р.), Базелі (Швейцарія, 2004 р., круглий стіл), Лечче (Італія, 2004 р.), Брюсселі (Бельгія, 2008 р.) і Фрайбурзі (Німеччина, 2015 р.). Отримані під час археологічних досліджень антракологічні матеріали широко використовуються в різноманітних історичних реконструкціях. У вітчизняній науці антракологічні дослідження протягом тривалого часу майже не привертали до себе уваги, хоча важливість вивчення викопних залишків дерева (які не належать конкретним виробам) для характеристики стародавніх рослинних ландшафтів і реконструкції стародавнього виробництва свого часу обґрунтували Н.Г. Блохіна й Г.М. Лісіціна. Пізніше на важливість збору з об'єкту всього дерева, включаючи вуглики, вказував О.І. Семенов. Дослідник підкреслював плідність такого підходу до решток горілого дерева для вивчення поховальних пам'яток, проте значення його висновків далеко виходить за ці рамки. Однак, незважаючи на те, що згадані автори переконливо доводили важливість вивчення археологічного вугілля, цей матеріал досі майже не привертає увагу дослідників.

Увага до антракології у Східній Європі актуалізується лише останнім часом, що стосується насамперед вивчення ранніх періодів історії людства. Щодо археології ранніх слов'ян, перші визначення горілого дерева з'явилися у деяких роботах кінця 1950-х -- 1960-х рр. При цьому інтерес дослідників викликало насамперед дерево від горілих конструкцій. Це, зокрема, визначення обвугленого дерева з роменського городища Новотроїцьке на Дніпровському Лівобережжі, пам'яток празької культури на Житомирщині і боршевського городища Титчиха у Подонні. Особливо варто звернути увагу на публікацію городища Новотроїцького І.І. Ляпушкіним, де вперше задокументовано конкретне джерело отриманої інформації про породи горілого дерева, оскільки це були перші визначення горілого дерева роменського часу. Проте планомірні антракологічні дослідження середньовічних (слов'янських і давньоруських) пам'яток з'явилися лише нещодавно. вони здійснені М.С. Сергєєвою і знайшли відображення у загальних біоархеологічних дослідженнях. Також з'явилася стаття, де обґрунтовано перспективність таких досліджень. загалом стан сучасної української антракології можна охарактеризувати як стадію накопичення матеріалу.

Ссавці. На аналіз надійшла вибірка матеріалів отриманих під час розкопок 2015-- 2016 рр. Визначення кісток проведено візуально згідно загальноприйнятих методик.

Розрахунок мінімальної кількості особин ссавців (МКО) на основі статистичних даних щодо кількості й розподілу кісток за частинами скелету провів С.А. Горбаненко.

Орнітологічні дані. Для визначення використано порівняльну колекцію Національного науково-природничого музею НАН України (ННПМ; м. Київ); для розрізнення домашніх курей та тетерука додатково використано визначник Tomek, Bochenski. М'ясо птахів становить значну частку в раціоні представників багатьох культур. Рештки птахів зберігаються значно рідше внаслідок різноманітних причин: їх може з'їсти собака чи свиня в давнину, без використання промивання їх рідше знаходять тощо. Але повноцінне відтворення ролі полювання та, відповідно, тваринництва / птахівництва неможливе без врахування решток птахів. Наприклад, у багатьох публікаціях вказано на низьку роль полювання в східних слов'ян у Х--ХІІІ ст. н. е., але такі висновки базуються виключно на дослідженні ссавців.

Із урахуванням знахідок птахів стає очевидним, що завдяки полюванню слов'яни отримували більше м'яса, ніж завдяки птахівництву.

Іхтіологічні матеріали. З метою визначення ролі рибальства у господарській діяльності жителів городища Свердловське-1 були опрацьовані численні кістки і луска риб, отримані протягом польових сезонів 2015 і 2016 р. Крупні риб'ячі кістки зібрані у ході класичних археологічних розкопок; вони походили зі споруди 1 (розкоп 1, 2015 р.), споруди 1 (розкоп 1, 2016 р.) і ями 1 (розкоп 3, 2016 р.). Луска і невеликі фрагменти дрібних кісток отримані шляхом промивання заповнення печей 1 і 2 та ями 1 у споруді 1 (розкоп 1, 2016 р.). Визначення систематичної належності іхтіологічних решток проведено шляхом порівняння кісткових фрагментів і луски з екземплярами сучасних риб із використанням порівняльної остеологічної колекції відділу палеонтології ННПМ НАН України. Видові та родові назви риб наведені за визначником Ю.В. Мовчана. Для встановлення розмірів тіла риб складалася пропорція, куди підставлено відомості про розмір ідентичних кісток досліджуваної і сучасної риб. Інформація про співвідношення розмірів кісток і маси тіла риб отримана на підставі значень морфометричних параметрів екземплярів із порівняльної колекції ННПМ НАН України. Індивідуальний вік встановлено за річними кільцями на лусці та хребцях.

Для комплексного аналізу значною мірою застосовано вживаний у таких випадках у географічних науках метод актуалізації (в археології частково синонімічним поняттям є «ретроспективний метод»): опис сучасного стану природи з накладанням на нього дискретних даних минулого за принципом: зіставлення -- протиставлення. Або протилежний підхід: відтворення минулого стану природи з накладанням сучасних реалій за тим самим принципом.

Оскільки палеоекологічні дослідження майже завжди мають «фрагментарний» характер, а безпосередньо для мікрорегіону городища Свердловське-1 їх тільки розпочато, для загального уявлення нижче наведено опис сучасного стану навколишнього середовища території досліджень.

Городище й відкрите поселення розташовані на високій терасі правого берега р. Десна. Пам'ятка знаходиться у межах фізико-географічного регіону Новгород-Сіверське Полісся. У тектонічному відношенні він займає північну частину південно-західного схилу Воронезького кристалічного масиву. Це територія Сново-Деснянської водорозділової рівнини (інша назва -- Придеснянське плато) з максимальною абсолютною висотою 222 м над рівнем моря. Рівнина має тенденцію до ухилу з північного сходу на південний захід, у бік Дніпровсько-Донецької западини. Воно характеризується глибоким (близько 100 м) та густим ерозійним розчленуванням поверхні, зумовленим особливостями давнього рельєфу. Також для регіону характерні карстові процеси. Максимальна висота безпосередньо в ресурсній зоні городища Свердловське-1 -- 193,4 м н. р. м. Заплавну територію лівобережжя взагалі можна вважати рівнинною й без різкого перепаду висот -- середні показники 120--130 м н. р. м.

У межах Новгород-Сіверського Полісся русло р. Десна сильно меандрує, має велику кількість приток, а місцями розділяється на рукави. Ширина заплави річки (річкової долини) коливається в межах 3--4 км і має розширені та звужені ділянки, що зумовлено локальними тектонічними структурами. На правому березі заплава переходить у високий (50--80 м над плато) корінний берег, розчленований долинами дрібних річок та густою сіткою обводнених ярів і балок. Лівий берег переходить у борову терасу з дюнним мезорельєфом. На правому березі, у безпосередній близькості до пам'ятки, перепади висот становлять приблизно 70 м. У потенційній ресурсній зоні Свердловського-1 ширина річкової долини становить 1,5 км нижче по течії, на південь, до 3,5 км вище по течії. згідно з даними гідрологічного районування, регіон належить до Деснянської області надлишкової водності зони помірної водності. Річкова мережа розвинена. Басейни річок мають низький рівень заболоченості, тоді як заплави характеризуються високою водністю та заболоченістю, що пов'язано з їх врізом у крейдяні відклади та виходом підземних вод. За даними, які зібрав і впорядкував Г.І. Швець, коефіцієнт густоти річок басейну Десни становить 0,29, що є найвищим показником на території України.

Згідно з даними сучасного геоботанічного районування, територія Новгород-Сіверського полісся знаходиться у Новгород-СіверськоПонорницькому районі Чернігівсько-Новгород-Сіверського (Східнополіського) округу дубово-соснових та соснових лісів. Геологічні й геоморфологічні фактори зумовили тут формування нехарактерних рослинних угруповань: лісова рослинність цього району характеризується дубовими, липово-дубовими, кленоволипово-дубовими, а також грабово-дубовими. Отже, головною лісоутворюючою породою є дуб звичайний.

Сучасна площа лісових масивів становить близько 38 %, частка орних земель -- 35 %, на лучну рослинність сіножатей та пасовищ припадає 16 %. Нині ліси займають переважно схили та днища ярів.

У ґрунтоутворюючих процесах регіону помітну роль відіграють корінні породи: піщано-глинясті палеогенового й мергелеві крейдяного віків. Вони перекриті малопотужними шарами морени, лесоподібних суглинків, воднольодовикових та алювіальних супісків і пісків. Для території Новгород-Сіверського Полісся характерні сірі лісові, дерново-підзолисті, лугово-чорноземні ґрунти та опідзолені чорноземи. Антропогенні нашарування збагачені продуктами денудації та перевідкладеннями мергелевих порід, що призводить до збагачення ґрунтів поживними речовинами та зменшеннях їх кислотності.

Інший ґрунтоутворюючий чинник -- потрапляння поживних речовин -- знаходиться у відповідності до рельєфу, рослинності й підстилаючих порід. На залісених територіях основну роль у живленні ґрунту корисними речовинами відігравало листя дерев (див. вище); на луках і заплавах -- трав'янисті угруповання, а також завислі наноси (осадкові частки води), що під час повеней залишались на поверхні заплав.

У 2016 р. у ході археологічних досліджень Свердловське-1 завдяки методам розширених досліджень було здійснено забір біологічних решток, у тому числі ботанічні матеріали.

Оскільки первинний забір зразків методом флотації відбувалося без урахування кількості стандартних відер (прирівняних до одиниці для проб), неможна визначити результативність та насиченість проб, запропонованих О.Ю. Лєбєдєвою для стандартизації палеоетноботанічних досліджень, заснованих на промиваннях і флотації.

Отримані карбонізовані рештки зернівок за п'ятибальною шкалою від 1 до 5 (за О.Ю. Лєбєдєвою), мають збереженість ближче до двох балів. Тому доволі значна кількість дрібних і значно пошкоджених фрагментів зернівок не підлягає ідентифікації.

Первинні палеоетноботанічні спектри (ПБС) складені на основі кількісних показників зернівок без урахування зернобобових. Однак такий ПБСк є лише констатацією факту кількісного співвідношення матеріалів.

До цього спектру (за відбитками на кераміці) не включено також так звані скупчення відбитків, оскільки вони, майже напевно, не є випадковими, а отже спотворюють імовірну картину співвідношення культурних рослин у зерновому господарстві давніх мешканців. До таких зараховано скупчення відбитків проса: на денцях і на розвалі горщика, а також на одному фрагменті керамік.

Підсипання під денце робилось для того, щоб формовочна маса не приставала до лавки чи підставки, на якій виготовляли посуд. Найпридатнішими, а отже і вживаними, були зернівки проса, найменші серед зернових, або ж відходи від їхнього лущення (також досить часто -- від проса). Яскравим прикладом саме такого технологічного прийому є денця з городища Свердловське-1. Зауважимо, що, за спостереженнями автора, використання цього прийому є масовим і притаманне носіям багатьох археологічних культур, у тому числі слов'янським культурам останньої чверті І тис. н. е. (райковецька, волинцевська, роменська, боршевська культури), а також багатьом іншим, які займалися хліборобством і в ужитку яких переважала ліпна кераміка. Підсипання відходів від обмолоту (особливо проса) також широко відоме щонайменше з ранньозалізного віку.

Матеріали з печі 2 через їх незначну кількість також не можуть бути відображені у відсотковому співвідношенні. Таким чином, до подальшого статистичного аналізу частково залучено: відбитки на кераміці, дані з топкової камери печі 1, передпічної ями 1. Втім, остання також представлена надзвичайно малою кількістю матеріалів.

Зернове господарство 1. Зважаючи на те, що кількісні показники не сприяють розумінню співвідношення складових у зерновому господарстві давніх мешканців, і навіть навпаки -- негативно впливають на інтерпретацію проаналізованих матеріалів, нами введено індекси співвідношень у масі зернівок. Подальший аналіз проведено з урахуванням різниці маси зернівок, що адекватніше відображає зернове господарство у життєдіяльності людей

Отримані три спектри з різних зразків демонструють значний ступінь подібності. Однак, найнижчий він для найменшого зі зразків -- з ями 1 у споруді 1, звідки походить всього 25 зернівок злакових, визначених до виду. Розбіжності ж показників між відбитками на кераміці (43 од.) і обгорілими макрорештками з поду печі (138 од.) значно менші; найбільший показник (для проса) становить 5,6 %, найменший (для ячменю плівчастого) -- всього 0,3 %. Очевидно, подальший аналіз варто проводити.

Для періоду середньовіччя збільшення питомої частки жита в посівах вважається показником підвищення рівня розвитку землеробства, поліпшення агротехнічних можливостей; одночасно з широким розповсюдженням залізних деталей на знаряддя для обробітку ґрунту, за палеоетноботанічими матеріалами, спостерігається й збільшення частки жита, оскільки для гарної врожайності воно вимагає якісного обробітку ґрунту. Однак, якість обробітку ґрунту позначається на врожайності. Взагалі жито -- рослина, що перешкоджає нормальному росту інших рослин; вона може «заглушити» не тільки однорічні, але навіть і багаторічні бур'яни. У зв'язку з цим жито практично не вимагає до себе жодної уваги від хлібороба. Таким чином, крім врожаю, корисні дії від вирощування полягають ще й в очищенні полів від бур'янів, а також накопиченні деяких корисних елементів. Цілком імовірно, що у випадку із матеріалами з городища Свердловське-1 слід схилитися до думки, що землеробство не було розвиненим, а велика кількість жита вказує лише на використання дієвого способу боротьби з бур'янами.

Також з-поміж палеоетноботанчіних матеріалів виявлено зернобобові: горох і сочевицю. Без сумніву, такі рослини, як бобові (які за поживною цінністю порівнюють навіть з м'ясними продуктами), могли становити важливу частку в раціоні давніх мешканців городища. Однак проаналізувати її серед інших культурних рослин неможливо.

Надзвичайно низька кількість бур'янів, хоч і майже не дає додаткових даних щодо палеоекологічної ситуації, тим не менше, також є важливим показником для характеристики землеробства. Такі дані можуть свідчити про те, що землеробство могло бути підсічним в одному з видів: або як основна форма, або як превентивний захід для розчищення і збільшення площ під поля (оскільки за підсіки знищуються у тому числі й бур'яни).

Переважна більшість зернівок проса виявлена очищеними від лусочок -- пшоно, що вже фактично підготовлене для приготування їжі. А знахідка спеченої грудки таких лусочок фактично у смітті також може свідчити про те, що просо чистили безпосередньо в споруді. Цілком імовірно, що це відбувалось не постійно, а лише впродовж періоду, коли така праця була комфортнішою в споруді (взимку? під час дощів?).

На аналіз надійшло 392 зразки вугілля; з них, через стан збереженості й розміри визначенню до роду дерева підлягає 386 зразків.

Зі всієї кількості деревини: хвойні складають 67 екз. (17,1 %); широколистяні -- 325 (82,9 %).

Хвойні репрезентовані сосною звичайною (Pinus sylvestris).

З широколистяних екземплярів (325) всього:

дуб (Quercus sp.) -- 316 екз. (97,2 %);

береза (Betula sp.) -- 2 екз. (0,6 %)

тополя / осика (Populus sp.) -- 1 екз. (0,3 %);

розсіяносудинні породи, невизначені -- 6 екз. (1,9 %).

Усі виявлені породи належать до місцевих, які росли у Східному Поліссі. Для означеного ареалу загалом характерні як соснові, так і широколистяні ліси. Зразки вугілля, які піддавалися визначенню, представляють місцеві породи дерев, характерні для широколистяних лісів. Більша частина зразків вугілля належить широколистяним породам, серед яких повністю переважає дуб (97,2 % від всіх досліджених екземплярів вугілля широколистяних порід).

Переважна більшість вугілля походить з пічного комплексу, його можна пов'язувати з паливом. Воно репрезентоване вугіллям дуба і сосни, переважно стиглою деревиною, що вказує на спеціальну заготівлю стовбурів дерев на дрова. Зауважимо, що на рівні череня виявлено виключно дубове вугілля. У передпічній ямі виявлено також окремі вуглики дерев розсіяносудинних порід. Серед них діагностовано березу і дерево роду тополь (тополя / осика).

Виявлення у комплексі шлаків, шматків руди, ливарної форми і фрагментів тиглів дає змогу припускати зв'язок будівлі з виробництвом. Про те саме свідчить наявність у будівлі двох печей. Оскільки антракологічні матеріали з передпічної ями (яма 1) можуть характеризувати відходи від обох печей, важко сказати, яка з них була основним виробничим пристроєм. Проте використання дуба як основного палива для печі 1 може опосередковано вказувати на те, що вона могла бути задіяна (постійно або спорадично) у виробничому процесі. Цьому не суперечить і перевага дуба як палива. Дуб належить до твердих листяних порід, для яких властива висока теплотворність: дрова з нього горять тривалий час, створюють багато жару. При горінні дров з твердих листяних порід у топці опалювального агрегату зберігається висока і стабільна температура, що особливо важливо для виробничих процесів. Для середньовіччя віддання переваги дубу як технічному паливу засвідчено матеріалами кузні, дослідженої на Глинському поселенні. Наявність сосни як палива на Свердловському-1 можна пояснити поширенням цього дерева в регіоні (і взагалі в зоні Полісся). Як аналогію можна назвати нещодавні (2016 р.) дослідження печі житла XVIII ст. у Києві (вул. Кирилівська, 37), також розташованому в зоні Полісся, де сосна повністю переважала серед палива.

Окремо варто зупинитися на інших породах дерева -- березі й тополі / осиці, репрезентованих окремими вугликами. З одного боку, їхня нечисленність дозволяє гадати, що їх використовували нерегулярно і вони потрапили до комплексу випадково або як матеріал для розпалювання вогню. Проте спостереження за пізньою практикою надає інформацію про широке використання цих дерев як палива. Особливо це стосується берези. Береза також репрезентована серед палива, виявленого у печі житла XVIII ст. у Києві на вул. Кирилівська, 37 (2016 р.). Проте дослідження середньовічних (зокрема давньоруських) комплексів поки що не дали матеріалів, які могли б свідчити про широке використання цього дерева як палива. Цілком можливо, що така ситуація пояснюється невеликим обсягом наявного матеріалу: вивчення вугілля з середньовічних опалювальних пристроїв розпочалося нещодавно і знаходиться у стадії накопичення матеріалу. З іншого боку, деревина осики також дає при перепалюванні вугілля з високим вмістом чистого вуглецю і високу температуру горіння вугілля. У металургійній промисловості нового часу осикове вугілля цінували вище, ніж березове, яке загалом є розповсюдженим видом палива. Повертаючись до комплексу, зазначимо, що перевага дуба в самій печі вказує на те, що саме це вугілля було використане при останньому функціонуванні опалювального пристрою, матеріали з передпічної ями дають інформацію про попередні процеси, від яких залишилося небагато вугілля. До того ж, вугілля широколистяних розсіяносудинних порід з передпічної ями було дуже перепаленим, отже не можна виключати, що насправді його питома вага серед палива могла бути дещо більшою.

Вивчення деревного вугілля, як основного різновиду палива, має важливе значення для реконструкції палеоекономіки. Це стосується як опалення житла, так і визначення палива для різноманітних виробничих процесів. Джерелом для вивчення цього аспекту людської господарчої й виробничої діяльності є вугілля з печей (у тому числі виробничих), горнів, вогнищ. Таке вугілля є джерелом інформації щодо складу місцевої деревної рослинності та її можливого відбору з урахуванням теплотворних властивостей різних деревних порід для створення потрібного температурного режиму опалення. Зазначений напрям, незважаючи на увагу до нього з боку західноєвропейських дослідників [Marston, 2009; Veal, Thompson, 2008; Veal, 2012; 2012а; 2013], досі не поширений у вітчизняній науці, а у слов'янській і давньоруській археології він взагалі залишається білою плямою. Те саме стосується й роменської культури. Зауважимо, що вугілля у межах роменських об'єктів було виявлене й у ході досліджень городища Свердловське-1 у 1968 р. [Мельниковська, 1978], проте воно не стало предметом окремого вивчення, що відповідало стану науки того часу. Отже вугілля, отримане у 2015--2016 рр. є першим матеріалом з поселення, проаналізованим з позиції антракології.

Крім пічного комплексу, інше вугілля, найімовірніше, слід пов'язувати з конструктивними елементами інтер'єру. Екземпляри репрезентовані дубом і сосною, що не суперечить такому припущенню. В ареалі сосни це дерево зафіксоване насамперед як основний будівельний матеріал. Безсумнівними рештками конструкції фрагмент від обшивки котловану споруди, дослідженої у 2015 р. Надання переваги сосні можна пояснити її доступністю, наявністю прямого стовбура без сучків, стійкістю деревини проти гниття (а отже довговічністю), легкістю в обробці. Наприклад, обвуглена деревина від будівельних конструкцій із Софіївської Борщагівки і з посаду Виповзова репрезентована виключно сосною. Фрагменти соснової деревини, пов'язані з конструкцією будівлі, виявлені у житлі ХІІІ ст. в Чернігові. Сосну використовували для побудови внутрішнього житлового простору: спорудження підлоги, вбудованих меблів, традиційних для слов'янського житла тощо. Такі властивості дуба, як стійкість до гниття, тривале зберігання у ґрунті й вологому середовищі, обумовили його використання для нижніх частин різних споруд. Рідше дуб зафіксований як матеріал для елементів інтер'єру.

Загалом склад деревини проаналізованих зразків з городища Свердловське-1 поповнює базу даних щодо використання дерева (насамперед як палива) у господарстві слов'ян і Русі, зокрема у конкретному мікрорегіоні. Важливість отриманих даних обумовлена мізерною кількістю матеріалів саме з пам'яток роменської культури, для якої збір інформації тільки починається.

Блок даних щодо тваринного світу становлять такі визначення остеологічних матеріалів: ссавців, птахів, риб. Сукупно ці дані дають можливість оцінити роль відтворюючого й привласнюючого господарств, а також чіткіше оцінити палеоекологію мікрорегіону.

Остеологічний матеріал з комплексу Свердловське-1 у 2015 р. був зібраний із городища (розкоп 1) і неукріпленої частини поселення (розкоп 3 та траншея 1). Детальне вивчення дає підстави стверджувати, що рештки кісток тварин поділяються на: кухонні залишки та заготовки або рештки від косторізного ремесла (див. далі: 6.2). Виявлено дуже велику кількість кісток зі слідами від зубів собак, вогню, порізів та зарубок від ножа; ступінь роздроблення фрагментів остаточно переконує в їх приналежності до кухонних залишків.

Майже весь матеріал добре зберігся. За п'ятибальною шкалою природного стану збереження, запропонованою К.Є. Антіпіною, збереженість матеріалу можна оцінити у чотири бали. Кістяні рештки з траншеї І 2015 р. погано збереглись: їхня оцінка -- три бали.

Більшу частину колекції ссавців складають свійські тварини: бик домашній (велика рогата худоба -- ВРХ) (Bos taurus), вівця та коза (мала рогата худоба -- МРХ) (Ovis aries, Capra hircus), свиня (Sus domestica), кінь (Equus caballus). Видовий склад диких тварин: бобер річковий (Castor fiber), вовк (Canis lupus), лисиця звичайна (Vulpes vulpes), свиня дика (кабан) (Sus scrofa ferus), козуля звичайна (Capreolus capreolus), лось (Alces alces). Розмаїття видів вказує на існування й розвиненість тваринництва і мисливства в період заселення городища Свердловське-1 носіями роменської культури.

Зібрана колекція з розкопу I 2015 р. нараховує 194 кістки, з яких 141 кістка належать ссавцям. До інших матеріалів належать 1 ростр белемніта і 1 кістка людини. Решту кісток передано на орнітологічні (7 од.) та іхтіологічні (20 од. визначення. Не вдалося визначити 24 фрагменти кісток через їхні дрібні розміри та поганий стан збереженості.

Вікова структура тварин визначалася за ступенем приросту епіфізів, появи постійних зубів і стирання їхньої поверхні. Так, всі знайдені кістки ВРХ належать дорослим особинам. Серед решток МРХ і свині свійської були кістки з неприрощеними епіфізами та фрагменти верхніх щелеп з непрорізаними зубами. Це свідчить про те, що особини, яким належали ці кістки, були забиті у молодому та напівдорослому віці. Свиню з її «всеїдністю» і плодовитістю легше утримувати порівняно з ВРХ. Для підтримки поголів'я свиня потребує меншої чисельності маточного стада.

Дикі тварини в остеологічній колекції представлені 8 видами. Мисливством в околицях городища, потрібно більше остеологічного матеріалу. Те саме стосується і характеристики стада домашніх тварин. Мала кількість остеологічного матеріалу не дає змогу робити чіткі висновки і розкрити повну картину споживання м'яса, оскільки, за спостереженнями фахівців, мінімальна вибірка повинна складати не менше 500 кісток, що дає більше можливостей для характеристики порід.

Також у матеріалах розкопок городища Свердловське-1 виявлено крупний фрагмент нижньої щелепи зі збереженими передкорінними зубами і одним зламаним моляром. Масивність щелепної кістки, морфологія окремих зубів і наявність проміжків між ними свідчать про приналежність решток вовку (Canis lupus). На кістці є чіткий слід від глибокого надрізу зроблений, імовірно, незадовго після загибелі тварини 1.

Загалом на визначення було передано 21 фрагмент решток птахів, з яких для вивчення придатні 17. Виявлено рештки шести таксонів птахів.

Гуска сіра або домашня (Anser anser / Anser anser f. domestica). Виявлено рештки чотирьох кісток: правого коракоїду та вилочки, правого карпометакарпусу, правої лопатки. Розміри кісток знаходяться в межах, властивих як дикій, так і одомашненій формі, тому достовірне визначення неможливе. Також виявлено діафіз правої плечової кістки, який, імовірно, належав гусці.

Крижень (Anas platyrhynchos). Знайдено дві правих ліктьових кістки, які, відповідно, належали двом особинам. Починаючи з середньовіччя, помітне збільшення розмірів домашніх качок порівняно з дикою формою. Розміри кістки знаходяться в нижній межі показників, притаманних дикій формі, на підставі чого визначаємо рештки як крижня, а не як домашню качку.

Чирянка мала або велика (Anas crecca / quercuedula). Знайдено одну променеву кістку.

Морянка (Clangula hyemalis). Знайдено тібіотарзальну кістку. Ця качка в наші дні є одним із найчисельніших видів водоплавних птахів на Півночі Європи, проте на територію України морянка в незначній кількості залітає взимку. Рештки морянки на городищі Свердловське-1 є першою знахідкою виду на території України і другою для території східних слов'ян (ще одна кістка відома із білоруського пам'ятника Масковичі (Х--ХІІІ ст.).

Чапля сіра (Ardea cinerea). Знайдено рештки наддзьобка. На чаплю могли полювати як з метою отримання м'яса, так і задля егреток (видовжені пера на голові чапель, які використовують для прикрас), здавна використовуваних у різних культурах. Або і для м'яса, і для егреток одночасно. Слід зауважити, що рештки чапель -- нечаста знахідка на слов'янських поселеннях Х--ХІІІ ст.

Тетерук (Lyrurus tetrix). Визначено рештки лівої ліктьової та лівої променевої кісток. Також з ними виявлено рештки грудини представника ряду Куроподібні, які, скоріш за все, належали тетеруку.

Куріпка сіра (Perdix perdix). Виявлено рештки лівої лопатки. Сіра куріпка широко розповсюджена на території України, але знахідки її кісток відносно рідкісні, що може бути пов'язане із тим, що дрібні кістки часто залишаються поза увагою при ручному зборі матеріалу на розкопках.

Курка домашня (Gallus domestica). Виявлено рештки щонайменше чотирьох особин: правий тібіотарзус, праву ліктьову, тарсометатарзус півня та праві стегнову кістку і тібіотарзус курчати.

Найбільша кількість (чотири) особин птахів були домашніми курми. Водночас на пам'ятці виявлено рештки щонайменше семи особин видів, добутих на полюванні (рештки гуски у цьому випадку не враховуємо, оскільки не можемо достовірно встановити їх походження). Зазвичай при малих вибірках переважають рештки домашньої птиці, навіть якщо в інших поселеннях цієї культури виявлено домінування мисливських видів над домашніми. У цьому ж випадку за відносно невеликої вибірки помітне переважання частки мисливських видів птахів. Це вказує на переважання в раціоні давніх жителів городища частки видів, добутих на полюванні, над домашніми, попри те, що мешканці Свердловського-1 утримували курей.

Крижень, чирянки та сіра чапля -- види, які зустрічаються поблизу різних типів водойм по всій території України, як у наші дні, так і в минулому. Гуска сіра теж зустрічається на більшій частині території України принаймні під час міграцій, а в часи середньовіччя була популярним мисливським видом. Тетерук на сьогодні гніздиться північніше Києва, проте ще у ХІХ ст. зустрічався значно південніше: його рештки виявлені в середньовічних шарах пам'ятки Ігрень 8 (м. Дніпро).

Полювання здійснювали в різних біотопах, як поблизу водойм, так і в лісі (на тетерука) та відкритій місцевості (на куріпку). Наявність решток крижня та чирянки вказує на те, що береги водойм були порослі рослинністю (очерету, рогозу тощо). Наявність морянки та, ймовірно, гуски сірої, вказує на наявність відносно великих відкритих акваторій.

Виявлено курей різних статевовікових груп. Це вказує на те, що курей вирощували безпосередньо на поселенні, а не купували. Доступні для промірів показники менші не лише ніж у сучасної безпородної курки, але і порівняно з курми зі слов'янських поселень Х--ХІІІ ст. У жодної з досліджуваних особин не виявлено медулярної тканини, що свідчить про відсутність у вибірці решток самок, убитих у період відкладання яєць.

Загальна кількість опрацьованих решток риб становить 123 екземпляри, у тому числі 83 кістки і 40 цілих лускових пластинок. Крім цих решток, придатних для встановлення видової приналежності, а також реконструкції довжини тіла і маси риб, у заповненні об'єкта під спорудою 1 (розкоп 1, 2015 р.) виявлено численні дрібні фрагменти луски. З ями 1 (розкоп 3, 2015 р.) походять 19 уламків ребер. З огляду на незадовільний стан збереженості та неможливість точної діагностики, ці матеріали не включені до фауністичного аналізу.

На основі детального вивчення остеологічного матеріалу з городища Свердловське-1 для 54 екземплярів (представників 7 видів) вдалося реконструювати довжину і масу тіла риб (табл. 9). У більшості випадків виловлювали риб, які мали досить крупні розміри. Зокрема, довжина тіла коропових риб становила 42,4 см (білизна), 44,6--49,8 см (лящ), 82,1--82,6 см (короп) при масі тіла, відповідно, 1,0; 0,53-- 0,59 і 5,4--5,5 кг. Кістки сома належали дуже крупним особинам 7-, 9-, 10і 14-річного віку. Довжина тіла цих риб коливалася у діапазоні 83,8--239,6 см при масі від 2,5 до 15,9 кг. Щуки, здобуті мешканцями поселення, ненабагато поступалися за розмірами найкрупнішим сучасним представникам цього виду.

Виловлювали дорослих статевозрілих особин, що, на нашу думку, вказує на можливість застосування жителями городища різноманітних знарядь лову. Велика кількість коропових риб передбачає використання жителями городища сітей. Щуку, судака, окуня, найімовірніше, добували острогами або гарпунами, а для ловлі сома мали використовувати крупні гачки.

Усі види риб, встановлені у результаті аналізу, є звичайними представниками сучасної іхтіофауни водойм басейну Десни і є досить чисельними як у корінному руслі річки, так і в її притоках. Усі види риб, спіймані жителями городища Свердловське-1, зазвичай тримаються у придонних шарах води на ділянках русла з невеликою або помірною течією, піщано-мулистим дном і розвиненою підводною рослинністю; сом, крім того, надає перевагу глибоким ділянкам русла.

Набір об'єктів риболовецького промислу є досить однотипним на близьких за віком поселеннях і городищах басейну Дніпра. Так, в уловах мешканців слов'янського поселення VIII--XIII ст. на р. Ворскла (літописна Лтава -- територія сучасного м. Полтава) переважали щука, сом і лин, часто ловили окуня, рідше -- плітку, ляща і коропа. Численні кістки щуки, судака, окуня, плітки, білизни, коропа і сома разом зі знаряддями лову (гачками, гарпунами, острогами, грузилами від сітей) є у матеріалах з Бистринського (VIII--ІХ ст.), Трубчевського (Х--ХІІ ст.), Липинського (ХІ--ХІІІ ст.) городищ, розташованих у басейні Десни. Риболовецький промисел жителів Донецького городища VIII-- XIII ст. був сконцентрований на вилові щуки, сома і окуня, а також на добуванні осетрових і коропових риб. Дуже схожим за видовим складом до Свердловського городища є іхтіологічний матеріал із городища Монастирок (VIII--Х ст.) на Середньому Дніпрі.

Природні умови і зараз є домінуючим фактором для біогосподарської діяльності, що визначає не лише спрямованість її розвитку, а й видовий склад культурних рослин, домашніх тварин (відтворюючі форми), а також пріоритети у промислах (мисливстві, рибальстві, збиральництві, використанні деревної сировини тощо -- привласнюючі форми) у загальному розумінні питання. Тому для спроби відтворення біогосподарської діяльності необхідно проаналізувати важливі елементи природних умов. Нині за побіжними даними аналізів природничих дисциплін можемо частково реконструювати навколишнє середовище періоду існування давнього городища Свердловське-1, переважно методом актуалізації.

Як зазначають дослідники (щодо середньовіччя на Русі та в країнах Західної Європи) «...незважаючи на те, що <...> технічний рівень землеробства був відносно високий, він ще не був достатнім, щоб усунути несприятливий вплив стихійних явищ природи на урожай». Згідно з палеокліматичними дослідженнями, клімат того часу мав деякі відмінності від сучасного, що могло відобразитися на різних галузях життєдіяльності людей.

Оскільки спеціальні палеокліматичні дослідження для означеної території досі не проводились, ми змушені тут обмежитись загальними спостереженнями щодо змін клімату.

Період існування городища Свердловське-1 припадає на субатлантичний період голоцену (SA). Одне зі значних похолодань у І тис. н. е. припадає приблизно на середину тисячоліття і зміну хроноінтервалів SA-2A (1600--1200 років тому) і SA-2B (1200--800 років тому). Надалі відбувалося поступове загальне потепління клімату хроноінтервалу SA-2B, яке було характерним для більшої частини Східної Європи, а також арктичного, субарктичного і помірного поясів Північної півкулі.

Не суперечать цим даним і показники про зміни температурного режиму для Північної півкулі в цілому.

Але навіть у цей період температура неодноразово змінювалася. За даними палеогеографічних реконструкцій, час існування роменських пам'яток припадає на посилення континентальності клімату, що проявилося у зниженні кількості річних опадів (з середини VIII до кінця X -- початку ХІ ст. на 50--70 мм) за підвищення середньорічної температури повітря приблизно на 1 °С [Безусько, Климанов, 1987], що також зафіксовано і для більших територій (посилання див. вище). На X-- XI ст. н. е. припадав максимум потепління в Європі. Сільське господарство давньоруських князівств у той час страждало від частих посух.

З урахуванням існуючих палеогеографічних реконструкцій можна припустити існування на дослідженій території вологішого клімату на початковому етапі існування роменських пам'яток порівняно з фінальною стадією.

Період існування городища Свердловське-1 припадає на доволі стабільні кліматичні умови без очевидних катаклізмів.

Як зазначають дослідники, у Новгород-Сіверсько-Понорницькому районі (геоботанічне районування) на місці вирубаних корінних лісів (переважно дубових формацій) формувалися похідні угруповання осиково-березовошироколистяних лісів. Цей процес освоєння територій і використання деревини, вочевидь, частково відображено і в отриманих антракологіних матеріалах, в яких абсолютну перевагу має дуб, однак присутні й одиничні вуглики берези, тополі / осики, а також сосни.

Опосередковано про залісеність територій свідчать остеологічні рештки диких ссавців. Так, лось мешкає в рівнинних лісах різноманітних типів; поблизу заболочених ділянок, околиць озер, прирічкових верболозів, молодих заростаючих згарищ, лісосік, лісових ділянок з густим підліском і високим трав'яним покривом. Ареал козулі охоплює рівнинні та гірські листяні й змішані ліси; іноді заходить по руслах річок у степи. Перевагу надає світлим лісам з добре розвиненим підліском, з галявинами, заростаючими вирубками і згарищами.

Отже, з опису ареалів оленячих випливає, що навколо Свердловського-1 у давнину були великі заліснені ділянки, в яких переважали широколистяні ліси. Не менш важливо також звернути увагу й на те, що козулям до вподоби вирубки і згарища, що заростають, що опосередковано може свідчити про те, що козулі знаходились ближче до поселень, поблизу яких могли існувати саме такі ділянки. Інші тварини (заєць русак, лисиця, вовк, а також кабан) мешкають у найрізноманітніших біотопах, проте надають перевагу лісостеповим ділянкам, де заліснені площі межують з відкритими.

З погляду палеоекології цікаво також звернути увагу на те, що за часів існування тут юхнівської культури переважна більшість видів диких тварин, визначених для роменського часу, також були об'єктом полювання.

Рештки птахів -- об'єктів мисливства -- також свідчать про існування лісових масивів (тетерук) і відкритих місцевостей (куріпка).

Певна характеристика водойм поблизу городища Свердловське-1 складається з характеристики видів за археозоологічними визначеннями. Крижень, чирянки і сіра чапля зустрічаються поблизу різних типів водойм. Нині поблизу пам'ятки існує і озеро, утворене старицею, і власне поряд знаходиться р. Десна. Живородка річкова, фрагмент якої, вочевидь, випадково потрапив на поселення разом з уловом, мешкає в проточних прісноводних водоймах. Бобер річковий мешкає по заліснених берегах річок з повільною течією, що заросли деревами й чагарниками м'яких порід. Усі види риб, діагностованих з матеріалів городища, зазвичай тримаються на ділянках русла з невеликою або помірною течією, піщано-мулистим дном і розвиненою підводною рослинністю.