Українсько-польські відносини в період президентства Віктора Ющенка у 2005-2010 роках: асиметрія очікувань і можливостей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українсько-польські відносини в період президентства Віктора Ющенка у 2005-2010 роках: асиметрія очікувань і можливостей

Проаналізовано еволюцію українсько-польських відносин після Помаранчевої революції в період президентства В. Ющенка (2005-2010). Після подій на Майдані, які позитивно були сприйняті як польським політикумом, так і суспільством, склалися сприятливі умови для розвитку двосторонніх взаємин. Встановлено, що державно-політичний діалог між країнами відбувався на високому рівні, а головними проблемами, довкола яких формувались відносини, стали питання європейської інтеграції та відновлення історичної пам'яті. Водночас наповнення реальним змістом формули стратегічного партнерства, про що неодноразово декларувало вище державне керівництво обох держав, було ускладнено низкою внутрішніх і зовнішніх чинників.

У відносинах України і Польщі важливим рубіконом стало приєднання останньої у травні 2004 р. до Європейського Союзу. Варшава з початком демократизації країн Центрально-Східної Європи і розпадом Східного блоку своїм стратегічним завданням поставила повернення у євроатлантичний простір. Це завдання країні вдалося виконати у доволі стислі терміни завдяки рішучим реформам як у політичній, так і в економічній сфері. Східному вектору закордонної політики хоч і надавалося вагомого значення, все ж він був лише похідним елементом, що мав гарантувати вирішення головного стратегічного курсу. Водночас, отримавши статус повноправного члена НАТО і ЄС, Республіка Польща (РП) могла собі дозволити проводити більш амбітну східну політику, зокрема розігрувати карту регіонального лідера, посередника між Сходом і Заходом.

Україна в 2004 р. теж стояла на межі цивілізаційного вибору, що ґрунтувався на політичних пріоритетах головних кандидатів в президенти - орієнтованого на Захід Віктора Ющенка і проросійського Віктора Януковича. Все очевиднішим ставав крах домінантної у попередній період доктрини багатовекторності, що полягала в балансуванні між євроатлантичною та євразійською системою цінностей. Суперечливість поглядів української панівної еліти, брак економічних реформ, корупція та вплив олігархічних угруповань на політичні процеси, невизначеність та постійна зміна ключових зовнішньополітичних орієнтирів України призвели до того, що курс на євроатлантичну інтеграцію опинився під загрозою. Відчувалося поступове розчарування Заходу в Україні, особливо ключових країн ЄС (Франції та Німеччини), які до польських ініціатив тіснішої співпраці з останньою та надання їй сигналу про можливість майбутнього членства ставилися здебільшого негативно, використовуючи формулу “Росія перш за все”, відносячи Україну до сфери впливу Російської Федерації.

Метою дослідження є проаналізувати еволюцію українсько-польських відносин в період президентства В. Ющенка (2005-2010), охарактеризувати розвиток як білатерального інституційного співробітництва у вказаний період, так і взаємини в контексті української європейської та євроатлантичної інтеграції.

“Помаранчевий” Майдан як символ українсько-польського зближення. Досягнувши стратегічних цілей вступу у НАТО і ЄС, Польща одним із пріоритетів своєї закордонної політики мала намір зробити східний вектор. Активне провадження зовнішньополітичної діяльності у цьому напрямку мало посприяти зростанню авторитету Польщі на Заході та забезпечити їй роль регіонального лідера серед держав центрально-східного регіону. Однією зі складових цієї політики стало декларування потреби налагодження тісного діалогу та наповнення реальним змістом формули стратегічного партнерства з Україною. Ці принципи було закладено у Стратегії національної безпеки РП, затвердженій у кінці 2003 р.. Водночас від самого початку відносин Польщі з Україною поляки хотіли бачити нашу державу стабільною, демократичною і в тісному зв'язку з Заходом, оскільки вбачали в ній важливий чинник регіональної й загальноєвропейської безпеки Стоєцький С. В. Україна в зовнішній політиці Республіки Польща: євроатлантичний та європейський інтеграційний вимір (історико-політологічне дослідження) / С. В. Стоєцький. - Київ, 2009. - С. 54.. З огляду на це, незважаючи на політичну та економічну нестабільність України, РП брала на себе зобов'язання й надалі підтримувати євроатлантичні прагнення нашої держави, зокрема наполягати на продовженні політики “відкритих дверей” НАТО і ЄС для неї Cimoszewicz Wl. Informacj a ministra spraw zagranicznych o zadaniach polskiej polityki zagranicznej w 2004 r., przedstawiona na 67 posiedzeniu Sejmu RP IV kadencji 21 stycznia 2004 r. / Wlodzimierz Cimoszewicz // Expose ministrow spraw zagranicznych 1990-2011. - Warszawa, 2011. - S. 290; Strategia Bezpieczenstwa Narodowego Rzeczypospolitej Polskiej, przyj^ta przez Rad$ Ministrow w dniu 22 lipca 2003 r., a zatwierdzona przez Prezydenta RP w dniu 8 wrzesnia 2003 r. - Pkt III [Електронний ресурс].. Імпульсом до поглиблення українсько-польського партнерства стали події на зламі 2004-2005 рр., які отримали назву Помаранчевої революції.

Інституційна трансформація в Україні, демократизація суспільного і політичного життя, розбудова незалежних ЗМІ та проведення вільних і чесних виборів, а відповідно й реалізація її європейських і євроатлантичних прагнень залежали насамперед від консенсусу українських політичних еліт та суспільства щодо відповідної стратегії розвитку. Тривалий час зовнішньополітичні візії в Україні ставали заручниками внутрішніх суперечностей, спричинених різними підходами в окресленні державної ідентичності Детальніше див.: Losiew I. Revolucja na Majdanie Niepodleglosci w kontekscie tworzenia spoleczenstwa obywatelskiego w Ukrainie / Ihor Losiew // Nowa Ukraina. Zeszyty historyczno- politologiczne. - Krakow, 2006. - S. 48-53.. Тому не дивно, що у період президентської кампанії 2004 р. головними чинниками самоідентифікації виступали не стільки програми кандидатів, скільки система цінностей і зовнішньополітичні орієнтири, які з ними уособлювалися. Опозиційний кандидат В. Ющенко асоціювався зі західним вектором, хоча й отримував від Заходу на початку здебільшого моральну підтримку, тоді як підтримку урядовому табору відкриту і приховану надав Кремль.

Події на Майдані засвідчили сталу геополітичну орієнтацію значної частини українського суспільства на європейські стандарти і цінності. Відстоювання українцями демократичних свобод і власного вибору було з натхненням зустрінуте не лише польською політичною й інтелектуальною елітою, але й зруйнувало чимало стереотипів, твердо вкорінених у свідомості поляків. Боротьба українців за свою гідність і права співвідносились польським суспільством з власними ідеалами боротьби часів “Солідарності”, а тому Україна стала сприйматися близькою і дружньою країною. Підтримка “помаранчевого табору” відчувалася на багатьох рівнях (урядовому, громадському, медійному), а тому в польському дискурсі закріпилася думка, що революція на Майдані досягла успіху значною мірою завдяки польській допомозі у вирішенні політичної кризи Машкевич М. Східна польська політика у ХХ - на початку ХХІ ст.: концепції та інтерпретації / Маріуш Машкевич; [пер. з пол.]. - Київ, 2015. - С. 262.. Не відкидаючи польського внеску у досягненні компромісу, зазначимо, що окремі польські дослідники недооцінюють сили протестного потенціалу українського суспільства, позиціонуючи події на Майдані як “фестиваль під політичними гаслами”.

Сейм і уряд РП (прийнято ухвали “У справі забезпечення громадянських прав і вільного характеру виборів в Україні”, “Звернення до Верховної Ради України” та “Заяву Сейму Республіки Польща у зв'язку з президентськими виборами в Україні”), провідні польські політичні кола та їхні діячі (у Києві на підтримку протестувальників зі сцени виступили колишній президент Польщі Лех Валенса і мер Варшави Лех Качиньський) засуджували фальсифікації і зловживання на виборах, а також активно солідаризувалися з боротьбою українців за свої демократичні права. Обрані до Європарламенту польські депутати (Міхал Каменський, Адам Білян, Єжи Бузек, Яцек Саріуш-Вольський, Броніслав Геремек, Гражина Станішевська, Влодзімеж Цімошевич) розгорнули активну пропагандистську кампанію при обговоренні перебігу подій в Україні й захисті української опозиції, спонукаючи активізувати політику ЄС в українському напрямі Ільчук І. В. Українсько-польське міждержавне співробітництво в європейсько-атлантичному контексті (1991-2014 рр.): автореф. дис. ... на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.02 “Всесвітня історія” / І. В. Ільчук. - Тернопіль, 2015. - С. 99-101..

Важливою була участь Президента РП Александра Кваснєвського, який виконував посередницьку місію у залагодженні політичного конфлікту. Польському керівникові уже доводилося налагоджувати діалог влади і опозиції під час політичної кризи в Україні на початку 2000-х років. До того ж, у нього склалися хороші стосунки з Леонідом Кучмою, який у критичних ситуаціях схильний був йому довіряти. Опозиція теж активно підтримувала ідею залучення польських переговірників для вирішення конфлікту. Водночас “блакитний табір” з пересторогою ставився до польського президента, бо вважав його відкритим симпатиком В. Ющенка.

Для РП, яка незадовго до того стала членом ЄС, важливо було узгодити свої позиції з європейськими партнерами, аби проблема України була в епіцентрі уваги

Брюсселя. А. Кваснєвському вдалося заручитися підтримкою західних лідерів і до участі у “круглому столі” між українською владою й опозицією долучилися Президент Литви Валдас Адамкус, Верховний представник ЄС із зовнішньої політики і безпеки Хав'єр Солана та генеральний секретар ОБСЄ Ян Кубіч. Росії, яка до цього уже привітала Віктора Януковича з обранням президентом, все ж довелось погодитись на переговори і вона відрядила своїм представником очільника російської Державної думи Бориса Гризлова. Наголосимо, що російськими політичними діячами, політтехнологами та медіа була нав'язана теза, яка згодом закріпилася в російській історіографії, що події на рубежі 2004-2005 рр. не були масовим протестом суспільства проти наявних політичних і економічних умов життя у країні, а властиво “геополітичною технологією”, “політтехнологічним проектом” Заходу, спрямованим на встановлення нових геополітичних ліній розмежування. Вказувалося на потужний дестабілізаційний вплив таких революцій для регіону та загрозу домінуванню РФ на пострадянському просторі Корнієнко Н. Російська історіографія про “західний чинник” в українській “помаранчевій революції” / Н. Корнієнко // Історичний архів. Наукові студії: зб. наук. праць. - Миколаїв: ЧНУ ім. Петра Могили, 2013. - Вип. 11. - С. 120-121.. Участь європейських посередників у переговорному процесі між владою й опозицією трактувалася як сценарій, який використовував механізм переговорного процесу задля контролю за перебігом проведення і встановлення результатів виборів, що відповідав би очікуванням Заходу Там само. - С. 122..

Президент Польщі ще до початку роботи “круглого столу” проводив телефонні переговори з Л. Кучмою, намагаючись відшукати точки дотику влади з опозицією. За наслідками цих перемовин до Києва вже 24 листопада прибула урядова польська делегація, очолювана Станіславом Цьосиком (також у її складі були Г. Шляйфер і В. Зайончковський з МЗС, О. Іваняк, Я. Клочковський з Канцелярії Голови Ради Міністрів). Переговірники мали намір зустрітися не лише з українським керівництвом, а й обговорити можливі варіанти дій з представниками українських промислово-олігархічних груп, аби ті врешті погодилися на компроміс Машкевич М. Східна польська політика у ХХ - на початку ХХІ ст. - С. 266-267.. Водночас після трьох раундів гострих дискусій в межах “круглого столу” вдалося досягнути компромісного рішення: влада погоджувалася на повторне голосування і зміну Центральної виборчої комісії, однак опозиція натомість зобов'язувалася підтримати у Верховній Раді зміни до Конституції України, згідно з якими в майбутньому мали бути обмежені повноваження президента на користь парламенту й уряду. Згідно з рішенням Верховного суду України на початку 2005 р. відбувся повторний другий тур виборів, під час якого новим президентом було обрано В. Ющенка.

Важливо підкреслити активність польського лідера в українських подіях щодо знаходження компромісного варіанта виходу з кризи. Під час переговорів А. Кваснєвський як виразник єдиної спільноти Заходу виступав модератором діалогу в конфлікті між політичними силами і доклав чимало зусиль для досягнення порозуміння. Згодом, у жовтні 2005 р. під час останнього офіційного візиту А. Кваснєвського в Україну, уже коли розкол в середовищі “помаранчевого табору” відбувся, польські журналісти запитували свого президента, чи не відчуває він розчарування з приводу своєї участі в минулорічних українських подіях. У відповідь

Президент Польщі відзначив: “Я не тільки не шкодую про те, що вдалося спільно зробити в Україні, але я цим пишаюся. І яку б ціну не довелося заплатити, вільна і демократична Україна - це прекрасний результат, і вважаю, що так думають і інші політики, які були ангажовані в революцію. Я ні про що не шкодую, я дуже гордий, я вважаю, що це одна з кращих сторінок, як у моїй політичній кар'єрі, так і в житті” Кваснєвський пишається своєю участю у Помаранчевій революції [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.obozrevatel.com/ukr/poHtics/72653-kvasnevskij-pishaetsya-svoeyu- uchastyu-u-pomaranchevij-revolyutsii.htm. Своєю чергою, Президент України В. Ющенко, також високо оцінив внесок А. Кваснєвського у розвиток двосторонніх відносин і врегулювання кризової ситуації в Україні під час Майдану Там само..

Погляди польського президента одразу після Помаранчевої революції поділяло чимало його співвітчизників. Активна участь поляків у тих подіях та відкрита демонстрація проукраїнських поглядів суттєво вплинули на самоусвідомлення польським суспільством важливості розвитку українсько-польських відносин та створювали нову платформу взаємодії, яка ґрунтувалася на спільності доль і стратегічних цілей, зокрема в розширенні сфери безпеки, розбудові демократії та ринкової економіки. Старі образи і негативний історичний досвід в контактах повинні були змінитися зусиллями, спрямованими на будівництво Польщею спільно з партнерами зі сходу стабільної і безпечної Європи Мруз М. Европейский выбор Украины в исторической перспективе. От Мазепы до Ющенко / М. Мруз // Актуальні проблеми міжнародних відносин: зб. наук. праць. - Київ, 2011. - Вип. 97. - Ч. 2. - С. 51..

Незважаючи на розповсюджені уявлення, в суспільному і політичному дискурсі Польщі існували також думки, хоча й не численні, щодо доцільності надання допомоги українській опозиції. Цю ідею нав'язували насамперед консервативні середовища, які наголошували на тому, що В. Ющенко надто позитивно оцінює діяльність УПА, а частину його оточення становлять радикальні націоналістичні кола. Ці проблеми були достатньо дражливими для польського суспільства ще й з огляду на те, що за рік до цього у Польщі відзначали 60-ті роковини волинських подій 1943 р. і питання історичних кривд все частіше виносилось з історико-правової у політичну площину. У цьому контексті, мабуть, найбільш влучно висловився А. Кваснєвський, який закликав не робити віссю польсько-українських відносин трагічні сторінки минулого двох сусідніх народів, наголошуючи: “Я, наприклад, вважаю, що скільки б ми не старалися, та сприйняття Бандери в Польщі і в Україні буде різне. Для нас це терорист, злочинець і український націоналіст, а для українців, особливо в Західній Україні, це борець за незалежність України, який використовує тогочасну політичну кон'юнктуру, а водночас він застосовує методи терору, яких не цуралися й польські герої, до яких ми ставимося, як до світлих постатей нашої історії” Савицький Ю. Кваснєвський: в українців грубіша шкіра, бо їх довго дубасили [Електронний ресурс] / Ю. Савицький. - Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/a/24910054.html.

Драматична історія українсько-польських відносин та невдачі демократичної трансформації України з часу після здобуття Незалежності призвели до переважно негативного і стереотипного сприйняття поляками українців Рибак А. Ставлення поляків до українців: динаміка та визначальні чинники / А. Рибак // Наукові записки. Серія: Політичні науки. - Острог: “Острозька академія”, 2010. - Вип. 4. - С. 160-162.. Так, ще у кінці 2003 р. позитивно ставилися до українців лише 19% мешканців Польщі, тоді як негативно - 51% (нейтрально - 24%, важко відповісти - 6%). Проте перипетії Помаранчевої революції сприяли покращенню позитивного сприйняття і суттєвому зниженню рівня неприязні. У грудні 2004 р. з симпатією до українців ставилася уже майже третина поляків (29%), а рівень недовіри впав до 34% Wplyw ostatnich wydarzen na Ukrainie na stosunek Polakow do Ukraincow. Komunikat z badan (BS/190/2004) [Електронний ресурс] / [oprac. M. Strzeszewski]. - Режим доступу: www.cbos.pl.. Зазначимо, що Польща й поляки теж перебували в полоні стереотипних уявлень українців Див.: ЗашкільнякЛ. Образ Польщі та поляків у сучасній Україні / Л. Зашкільняк // Проблеми слов'янознавства: міжвід. наук. зб. - Львів, 2011. - Вип. 60. - С. 68-80.. Водночас проведені на початках 2000-х років дослідження засвідчили загалом позитивне ставлення громадян України до поляків (близько 50%), нейтральне демонстрували 39% і лише 11% - негативне Matsevko I. Wizerunek Polski i Polaka we wspolczesnej historiografii ukrainskiej, w podr^cznikach oraz swiadomosci obywateli / Muzeum Historii Polski [Електронний ресурс] / I. Matsevko. - Режим доступу: http://belfer.muzhp.pl/?module=details&id=94. Крім цього, більшість опитаних українців, оцінюючи відносини між Польщею і Україною, назвали їх “дуже добрими” (14%), “радше добрими” (63%) і лише 4% визнали їх “радше поганими”, причому жоден респондент не окреслив взаємини як “дуже погані” Руда О. До джерел міфологізації українсько-польських відносин / О. Руда // Історичні міфи і стереотипи та міжнаціональні відносини в сучасній Україні / [кол. монографія за ред. Л. Зашкільняка]. - Львів, 2009. - С. 292.. Так, політичне та суспільне зближення мало стати основою поглиблення українсько-польських відносин.

Державно-політичний діалог. Співробітництво на найвищому державному рівні - важливий чинник для розвитку відносин між державами. Тісна політична співпраця - це перший крок до підписання взаємовигідних угод між країнами, а відповідно, до налагодження інших сфер співробітництва. У цілому можна говорити про те, що політичний діалог між Україною та Польщею переважно перебував у парадигмі доброзичливості та конструктивізму. Про це свідчить характер, а також аналіз кількості зустрічей, зокрема, на президентському рівні. Водночас інші аспекти співпраці були недостатньо розвинутими. Транскордонне співробітництво, економічні та культурні зв'язки залишалися в тіні політичних взаємин, слабо відповідаючи заявленому рівню стратегічного партнерства.

У попередні роки в Польщі сформувалася традиція - відносини з Україною стали домінантою президента, попри те, що, згідно з конституцією, зовнішньою політикою країни займається уряд. Зустрічі голів держав на офіційному рівні відбувались щорічно (часто по декілька разів на рік). Продовжили відповідну традицію також В. Ющенко та А. Кваснєвський, які у 2005 р. на різних політичних та економічних майданчиках зустрічалися не менше семи разів. Так, під час офіційного візиту до Польщі 11-12 квітня 2005 р. В. Ющенко відкрив Рік України у Польщі, а також провів зустрічі з президентом А. Кваснєвським, главою уряду Мареком Белькою, главою сейму Влодзімєжем Цімошевичем. Під час урочистих заходів український президент ще раз відзначив унікальну роль у вирішенні української політичної кризи польського лідера, а також наголосив, що Україна і Польща мають не лише спільне минуле, але й спільне сьогодення: “Майдан жив нашими загальними цінностями... ми не сусіди Європи, ми країна, що розташована в центрі

Європи”. Такі твердження підтримав також А. Кваснєвський, стверджуючи, що Рік України у Польщі має пройти під гаслом: “Україна і Польща разом у Європі” Підсумки першого дня візиту Ющенка до Польщі [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ua.korrespondent.net/ukraine/256149-pidsumki-pershogo-dnya-vizitu-yushchenka-do-polshchi. Під час візиту українська та польська делегації узгодили співробітництво країн у миротворчій місії в Іраку, міжпарламентські зв'язки, можливість допомоги Польщі при інтеграції України в Європейський Союз, а також відновлення роботи Консультаційного комітету Президентів України і Республіки Польща (ККП). Сторони також обговорили низку економічних проектів, зокрема домовилися провести бізнес-форуми в Гданську та Києві, активізувати співпрацю в ділянці будівництва нафтопроводу Одеса-Броди-Гданськ. Одним з ключових у переговорах стало питання зі спрощення візового режиму з країнами ЄС Там само..

Ще одним важливим українсько-польським заходом на рівні глав держав стало відкриття 24 червня 2005 р. польського військового меморіалу “Орлят” та меморіалу воїнам Української галицької армії у Львові. Протягом другої половини 90-х років ХХ ст. - на початку ХХІ ст. проблема упорядкування польського Цвинтаря орлят у Львові неодноразово була предметом переговорів між президентами України і Польщі. Водночас емоційні висловлювання політичних сил і розгорнута кампанія конфронтаційного характеру у засобах масової інформації з обох боків, подекуди навіть вандалізм, підривали політичні домовленості керівництва держав. Новообраний президент В. Ющенко під час виступу в Раді Європи запевнив польське суспільство, що сприятиме вирішенню цієї проблеми. Після нетривалих дебатів у Львівській міській раді депутати підтримали компромісні рішення українсько- польської міжвідомчої комісії з врегулювання цього питання і польський меморіал було відкрито Детальніше див.: Хахула Л. Проблема відновлення польського військового меморіалу у Львові в польській та українській пресі кінця ХХ - початку ХХІ століття / Л. Хахула // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість / [відп. ред. М. Литвин]. - Львів, 2014. - Вип. 7. - С. 119-138.. Для української громади в Польщі важливим було те, що в пакеті двосторонніх переговорів про поховання на Личаківському цвинтарі також було поставлено питання українських місць пам'яті на території Польщі. Зокрема, вирішили встановити пам'ятний знак закатованим українцям в с. Павлокома, відкриття якого відбулося уже наступного року.

У 2005 р. зустрічі президентів відбувалися ще неодноразово. 29-30 червня у м. Гдиня (РП) під патронатом та за участю Президентів України і Польщі пройшов VIII Економічний форум “Україна-Польща”, на якому обговорювали покращення інвестиційного клімату в Україні та налагодження тіснішої українсько-польської економічної співпраці. У серпні відбулася зустріч президентів Польщі, України, Литви і Грузії, а згодом В. Ющенко взяв участь в урочистостях з нагоди 25-ліття створення “Солідарності”. Нарешті, в листопаді 2005 р. А. Кваснєвський, президентський термін якого добігав до кінця, перебував в Україні з прощальним візитом. Польський лідер на спільній з українським колегою прес-конференції узагальнено підсумовував здобутки українсько-польських відносин за свого президентства та перспективи подальшої співпраці. У відповідь, з українського боку, за заслуги у сфері налагодження українсько-польського діалогу, А. Кваснєвському було присуджено звання почесного професора Національного університету “Києво- Могилянська академія” Meszka A. Stosunki polsko-ukrainskie w okresie prezydentury Wiktora Juszczenki [Електронний ресурс] / Arkadiusz Meszka. - Режим доступу: http://stosunki-miedzynarodowe.pl/polityka- zagraniczna/n42-stosunki-polsko-ukrainskie-w-okresie-prezydentury-wiktora-juszczenki?format =pdf.

З 2006 р. динаміка двосторонніх відносин на найвищому рівні дещо знизилася. Причиною цього були політичні зміни в обох країнах, однак насамперед загострення політичної кризи в Україні. Зазначимо, що прозахідні прагнення частини українських політичних еліт з табору “помаранчевих” стикнулися з підтримкою іншою частиною українського населення політики багатовекторності і помітним дрейфом суспільних настроїв на схід, у бік інтеграції з РФ. Прихильниками цих ідей був значний відсоток українських громадян, який фактично відповідав відсотку прихильників інтеграції з європейськими структурами, що свідчило про дезорієнтацію українського суспільства. Перші невдачі постмайданних урядів і відставка уряду Ю. Тимошенко посилили розчарування у “помаранчевому” таборі та дали можливість здобути перемогу (однак не отримати більшість) на парламентських виборах 2006 р. Партії регіонів. Зовнішньополітичні цілі, проголошені президентом В. Ющенком стосовно європейської та євроатлантичної інтеграції залишилися незмінними, однак їхня фактична реалізація без опертя на повноцінну більшість в парламенті та суспільстві ставала все менш реальною. Зрештою це призвело до підписання українським президентом т. зв. Універсалу національної єдності зі своїм головним конкурентом на президентських виборах та лідером проросійської Партії регіонів В. Януковичем, а також засвідчило, що Україна знову повернулася на дорогу балансування між Заходом і Росією ДраусЯ. Дослідження польсько-українських стосунків у 1991-2008 роках: нарис проблематики / Ян Драус; [перекл. з пол. Є. Г Сінкевича] // Чорноморський літопис. - 2010. - Вип. 1 - С. 38..

У 2005 р. в Польщі президентом став Лех Качинський - лідер право-консервативної партії Право і справедливість (ПіС), яка на парламентських виборах наступного року також прийшла до влади. Національно-консервативні кола, згуртовані довкола ПіС, у зовнішній політиці схилялись до євроскептицизму і дистанціонування від Росії. Щодо України, то обрання наприкінці 2005 р. президентом Польщі Л. Качинського докорінним чином не позначилося на польсько-українських відносинах. Польський президент, попри політичні розбіжності, продовжував підтримувати візію свого попередника щодо стратегічності геополітичного зміцнення вісі Варшава-Київ Tupalski T. A. Stosunki polsko-ukrainskie w latach 2004-2010 / Tomasz A. Tupalski // Colloquium. - Poznan, 2014. - Nr 3. - S. 141..

Перший офіційний візит нового Президента Польщі Л. Качинського до України відбувся 28 лютого 2006 р. Під час нього обговорено політичні й економічні проблеми двостороннього співробітництва, зокрема польська сторона підтвердила, що нова адміністрація і далі підтримуватиме зусилля України на шляху євроінтегра- ції. Було відзначено, що для Києва важливим є досвід Варшави у сфері проведення реформ і адаптації її законодавства до європейських стандартів Чорна Н. Еволюція польсько-українських відносин після вступу Польщі до Європейського Союзу / Н. Чорна // Україна-Європа-Світ. Міжн. зб. наук. праць. Серія: Історія, міжнародні відносини. - Тернопіль, 2012. - Вип. 9. - С. 94..

У травні цього ж року на запрошення польського президента з візитом до Польщі прибув В. Ющенко. Обговорювали питання енергетичної безпеки обох країн, проблему візової лібералізації для українських громадян у зв'язку з майбутнім приєднанням Польщі до Шенгенської зони, а також військово-технічну співпрацю. Головним елементом поїздки стало урочисте відкриття пам'ятного знаку закатованим українцям у с. Павлокома. Протягом кількох років тривали суперечки щодо питання встановлення пам'ятника жертвам, а особливо щодо напису на ньому. Рішення тривалий час блокували мешканці села, але принципової згоди про його побудову вдалося досягти під час переговорів про відкриття Цвинтаря “Орлят” у Львові. Нарешті 13 травня 2006 р. у Павлокомі відбулося відкриття пам'ятника за участю президентів України та Польщі В. Ющенка і Л. Качинського. Ця подія стала черговим прикладом, як вшанування місць історичної пам'яті вело до зближення і примирення обох народів Meszka A. Stosunki polsko-ukrainskie w okresie prezydentury Wiktora Juszczenki [Електронний ресурс]. - S. 9.. Решта зустрічей відбувалася у межах міжнародних форумів - 4 травня під час конференції “Спільне бачення спільного сусідства” у Вільнюсі, у якій взяло участь десять президентів країн Центрально-Східної Європи, а також високі представники ЄС, НАТО, США, та під час зустрічі в Києві представників країн-членів організації ГУАМ, на якій Л. Качинський був гостем.

Водночас проходили зустрічі на рівні глав урядів та керівництва МЗС: 9-10 січня 2006 р. у Києві перебував міністр закордонних справ Польщі Стефан Меллер, а 16-17 лютого Польщу з офіційним візитом відвідав прем'єр-міністр України Юрій Єхануров, який обговорював економічні відносини зі своїм колегою Казімєжем Марцінкевичем. У листопаді вже новий прем'єр-міністр Польщі Ярослав Качинський зустрічався у Києві з В. Ющенком, тодішнім головою уряду В. Януковичем, міністром закордонних справ Борисом Тарасюком та лідеркою БЮТ Ю. Тимошенко. Головними питаннями для офіційного обговорення продовжували залишатися питання енергетичної безпеки, особливо в контексті нещодавньої “газової війни” України і Росії, а також проблема добудови нафтопроводу Одеса-Броди до Гданська, вирішення якої ніяк не могло зрушити з місця Ibidem. - S. 10.. Поглибленню взаємодії між Україною і Польщею у різних сферах сприяла також робота Консультаційного комітету президентів України і Польщі, Змішаної комісії з питань економічного співробітництва, Міжурядової координаційної ради з питань міжрегіональної співпраці, Українсько-Польського комітету з питань підготовки “Євро-2012” ІльчукІ. Українсько-польське міждержавне співробітництво... - С. 106..

У 2007 р. відбулося два візити в Польщу українського президента і навзаєм два візити в Україну польського. 7 березня В. Ющенко прибув у Плоцьк (РП) на засідання ККП України і Польщі. На переговорах піднімали теми проведення нашою державою політики європейської інтеграції, зокрема, щодо початку переговорів з Європейським Союзом про підготовку нової базової угоди Україна-ЄС. Українська сторона підкреслила, що розраховує на те, що Польща як член ЄС підтримає необхідність надання чіткої європейської перспективи для України в цій угоді Ющенко відбув до Польщі [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ua.korrespondent. net/ukraine/286705-yushchenko-vidbuv-do-polshchi. Наступний приїзд у Польщу В. Ющенка відбувся 27 квітня з нагоди 60-х роковин акції “Вісла”. Український президент в інтерв'ю журналістам висловив переконання, що Україна та Польща наближаються до спільної оцінки історичних подій, серед яких і операція “Вісла”. Він зауважив, що цю сторінку історії треба розглядати виключно в контексті взаємного примирення та прощення Президентський уклін жертвам акції “Вісла” [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// nadbuhom.pl/art_0046.html. З метою подальшого розвитку двостороннього співробітництва та у дусі стратегічного партнерства в межах продовження процесу примирення між українським та польським народами президенти підписали спільну “Дорожню карту українсько-польського співробітництва на 2007-2008 роки”, де передбачені заходи, які мали реалізувати українська та польська сторони на рівні президентів, урядів, бізнесу в торговельній, гуманітарній сферах, ділових відносинах Molo B. Nowy wymiar polityki wschodniej / Beata Molo // Polityka zagraniczna i bezpieczenstwa Polski (po 1989 roku) / [pod red. Erharda Cziomera]. - Krakow, 2015. - S. 151..

Перший візит польського президента у 2007 р. мав місце 9 липня і був присвячений узгодженню заходів щодо організації проведення футбольного ЄВРО-2012. Другий візит пройшов 6-7 грудня у Києві. За його результатами було підписано заяву “Спільні виклики - нові виміри стратегічного партнерства”, яка встановлювала пріоритетні напрями співробітництва двох країн у різних сферах. Згідно з цим документом, стратегічне партнерство між обома країнами треба будувати на основі політичного та економічного консенсусу задля процвітання всієї Європи Алексієвець Л. Трансформація сучасних українсько-польських відносин у політичній сфері до європейсько-атлантичного процесу (1991-2014 рр.) / Л. Алексієвець, М. Алексієвець, І. Ільчук // Україна-Європа-Світ. Міжн. зб. наук. праць. Серія: Історія, міжнародні відносини. - Тернопіль, 2015. - Вип. 16(2). - С. 116..

Цей візит відбувався уже після позачергових парламентських виборів у Польщі й Україні. За їхніми результатами в обох країнах змінилися урядові коаліції: в Україні знову відновлено демократичну і прозахідну коаліцію БЮТ - Наша Україна-Народна самооборона та уряд на чолі з Ю. Тимошенко, а в Польщі перемогу здобула “Громадянська платформа”, яка в коаліції з Польською селянською партією сформували уряд Дональда Туска. Польський уряд відразу пообіцяв змінити динаміку зовнішньополітичної діяльності, зокрема у відносинах з ЄС та Росією. Жорстка позиція щодо Москви попереднього польського керівництва не знаходила підтримки серед європейських партнерів, а особливо у Берліні і Парижі. Як наслідок Варшава опинилася в ЄС у певній ізоляції, її пропозиції щодо активізації східного виміру ЄС підтримували здебільшого лише нові члени союзу, такі як Литва чи Чехія Мруз М. Польсько-українське стратегічне партнерство і програма Східного партнерства у контексті відносин Варшава-Київ. Спроба оцінки і перспективи на майбутнє / М. Мруз // Актуальні проблеми міжнародних відносин: зб. наук. праць. - Київ, 2011. - Вип. 97. - Ч. 2. - С. 114.. Аби покращити відносини з РФ, в чому був зацікавлений Брюссель, уряд Д. Туска оголосив про підтримку Польщею розблокування переговорів щодо вступу Росії до Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Також при вирішенні ситуації з поставками продукції польського тваринництва до Росії Польща зазначила, що може зняти вето на переговори про новий базовий договір між РФ та Євросоюзом. Ці заяви стали несподіваними для президента Л. Качинського і спричинили конфлікт у польській владі, зумовлений потребою чіткішого вирішення питання про розподіл ролей президента і прем'єр-міністра у формуванні зовнішньої політики країни. Ця ситуація якоюсь мірою нагадувала протистояння українського президента В. Ющенко з головою уряду Ю. Тимошенко, який існував на той час Олійниченко А. Україна та Польща: інтеграція споріднених країн / А. Олійниченко // Вчені записки: зб. наук. праць / [редкол.: А. Ф. Павленко (відп. ред.) та ін.]. - Київ, 2008. - Вип. 10. - C. 260..

Український напрям польський уряд продовжував позиціонувати серед ключових своїх пріоритетів у зовнішній політиці, водночас змінювалася тактика у взаєминах, вони ставали більш прагматичними, націленими на конкретний результат (наприклад, підтримка Польщею надання Україні ПДЧ щодо вступу у НАТО, євроінтеграції тощо). МЗС Польщі дало зрозуміти, що воно перебирає на себе ініціативу щодо українсько-польських відносин, а за їхню безпосередню реалізацію відповідатиме міністр Радослав Сікорський Алексієвець Л. Трансформація сучасних українсько-польських відносин... - С. 116.. Під час візиту польського прем'єра в Україну (березень 2008 р.) підкреслено продовження політики стратегічного українсько-польського партнерства, однак в Києві з пересторогою поставилися до зближення Варшави і Москви.

Попри скепсис і побоювання як з українського, так і з польського боку, відносини між країнами протягом 2008-2009 рр. продовжували залишатися на достатньо високому рівні та були позначені посиленням ролі офіційної Варшави як активного лобіста євроінтеграційних та євроатлантичних прагнень України. У 2008 р. глави держав мали сім зустрічей у межах офіційних та робочих візитів (трьох В. Ющенка до Польщі та чотирьох Л. Качинського до України) та чотири у рамках міжнародних заходів.

Також тривала співпраця на рівні глав урядів. Так, на початку березня український президент зустрічався з Д. Туском на саміті Європейської ради в Брюсселі, а уже 13-14 березня він прибув до Варшави, де вів переговори зі своїм польським колегою. 28 березня 2008 р. прем'єр-міністр РП Д. Туск вперше відвідав Україну з офіційним візитом та підписав кілька документів, найважливішим з яких була “Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про правила місцевого прикордонного руху” Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про правила місцевого прикордонного руху від 28.03.2008 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon0.rada. gov.ua/laws/show/616_138 про пом'якшення ситуації з перетином кордону для українців, що проживали на прикордонних територіях, після входження Польщі до Шенгенської зони. Наступний приїзд польського прем'єра до Києва відбувся 19 вересня 2008 р. Цього ж року 14 квітня та 11 листопада відбулися візити Президента України В. Ющенка та 14 липня прем'єр-міністра України Ю. Тимошенко до Польщі, а також 23 травня, 20 липня, 29 жовтня, 22 листопада - Президента РП Л. Качинського в Україну. Знаковою подією став факт безпрецедентного візиту до столиці Грузії Тбілісі під час російської агресії з метою підтримки грузинського народу, який 12 серпня 2008 р. здійснили президенти Польщі, України, Литви й Естонії та прем'єр Латвії.

У 2009 р. відносини між Україною і Польщею залишилися на високому рівні співпраці. Уже 14 січня український президент провів робочий візит до Польщі і зустрівся з Л. Качинським. Сторони обговорили подальший розвиток відносин у контексті ініціативи ЄС “Східне партнерство”, а також широкий спектр питань двосторонньої співпраці у політичній, торговельно-економічній, енергетичній та культурних сферах Алексієвець Л. Трансформація сучасних українсько-польських відносин. - С.117.. Наступного разу президенти зустрілися вже 28 лютого, коли Л. Качиньський прибув до України, щоб взяти участь у скорботних заходах 65-тої річниці трагедії с. Гута Пеняцька. Чергова зустріч глав держав проходила 7-8 вересня у Польщі. Під час дводенного візиту до РП лідер України зустрічався також із прем'єром польського уряду Д. Туском та спікером сейму Броніславом Коморовським. Він взяв участь в урочистому відкритті пам'ятного знаку жертвам Голодомору в Україні. Крім актуальних справ, як підготовка до ЄВРО 2012, співпраця у сфері безпеки та економічної політики, не обійшлося без суперечливих тем, що стосувалися складного історичного минулого обох країн Поштар Є. Президент Ющенко говорив у Польщі про єднання українців із поляками [Електронний ресурс] / Є. Поштар. - Режим доступу: http://www.radiosvoboda.Org/a/1818278. html. Крім цього, президенти підписали “Дорожню карту українсько-польського співробітництва на 2009-2010 рр.”, у якій було встановлено 10 пріоритетів в галузі політичних та економічних взаємин, історичної пам'яті та військово-безпекових питань, на яких мали ґрунтуватися українсько-польські відносини у наступні роки Meszka A. Stosunki polsko-ukrainskie w okresie prezydentury Wiktora Juszczenki [Електронний ресурс]. - S. 9..

В останні роки активізувалася діяльність зовнішньополітичних відомств двох країн. Важливими сигналами до налагодження співпраці у цьому плані були офіційний візит міністра закордонних справ Польщі Р. Сікорського до України 29 січня 2008 р. та робочий візит міністра закордонних справ України Володимира Огризка до Варшави 4 березня 2008 р., а також започаткування якісно нового механізму двостороннього співробітництва на рівні МЗС - засідання спільної Ради (Колегії) міністерств закордонних справ України та Польщі у Варшаві 10 грудня 2008 р. ІльчукІ. Українсько-польське міждержавне співробітництво... - С. 107. Протягом 2009 р. зовнішньополітичні відомства узгоджували для підписання головні положення “дорожньої карти” на 2009-2010 рр., яка б наповнювала фактичним змістом формулу українсько-польського стратегічного партнерства.

На початку 2010 р. в Україні відбувалися чергові президентські вибори. Чинний глава держави В. Ющенко, розтративши довіру громадян, уже не міг претендувати на переобрання. За цих умов головними претендентами були прем'єр- міністр Ю. Тимошенко, яка хоч вважалася прозахідним кандидатом, все ж більш помірковано, ніж президент, ставилася до європейської і, особливо, євроатлантичної інтеграції, а також проросійський лідер Партії регіонів В. Янукович, який заявляв про потребу “рівноправних” відносин з ЄС та виступав проти зближення з НАТО. Зрештою, перемога В. Януковича та прихід урядової команди на чолі з Миколою Азаровим засвідчили початок наступного етапу у польсько-українських відносинах.

Польський чинник євроатлантичної інтеграції України. Приєднання РП та ще дев'яти країн Центрально-Східної Європи у травні 2004 р. до ЄС мало потужний вплив на геополітичні реалії в регіоні, воно змінило основні критерії зовнішньополітичних стратегій як Польщі, так і України. Київ вимушений був рахуватися з тим, що східний кордон Польщі став кордоном ЄС, з усіма політичними, економічними і соціальними наслідками такої інтеграції для двосторонніх відносин. Натомість Варшава, досягнувши головних стратегічних зовнішньополітичних цілей, відповідно, вимушена була шукати нових підходів у побудові своєї східної політики, серед іншого і у відносинах з Україною.

Сфера євроатлантичної інтеграції завжди визначалася як один із найперспек- тивніший напрямів співпраці України та Польщі. Враховуючи зацікавленість Польщі у цьому, польські політичні еліти прагнули допомогти їй у поглибленні відносин із західними структурами як у межах загальноєвропейської інтеграції, так і з прилученням до регіональної співпраці. Ця політична доктрина залишалася сталою протягом тривалого часу, незважаючи на зміну політичного керівництва. Проблемою у відносинах Польщі та України у попередній період неодноразово ставала багатовекторність зовнішньополітичного курсу останньої. Попри гучні декларації офіційного Києва щодо поглиблення євроатлантичної інтеграції, йому бракувало відкритості та цілеспрямованості у реалізації західного вектора, що спонукало польську владу час від часу переконувати українських партнерів у важливості дотримання проголошеного курсу та своїх зобов'язань. У Варшави політика України, спрямована на вирішення короткотермінових завдань та позбавлена постановки стратегічних цілей, викликала нерозуміння, особливо в контексті швидкого просування самої Польщі у євроатлантичні та європейські структури.

Перемога Помаранчевої революції і прозахідного кандидата на президентських виборах 2004 р. В. Ющенко, якому симпатизували в Польщі, відродили надії тамтешніх політиків на поглиблення європейського курсу Києва та подальше зміцнення стратегічних зв'язків між Польщею та Україною. Майдан як вияв народної волі та демократичних традицій мав серйозний вплив на відновлення позитивного іміджу України на міжнародній арені і на формування почуття європейської ідентичності в українців, що відкривало нові можливості також для внутрішньої демократичної трансформації країни Віднянський С. Еволюція зовнішньої політики України (1991-2006 pp.) / С. Віднянський, А. Мартинов // Український історичний журнал. - 2006. - Вип. 4(469). - С. 40..

Відразу після обрання президентом В. Ющенко розпочав активну дипломатичну діяльність, спрямовану на те, аби переконати західних партнерів України, що вона категорично пориває з попередньою політикою “багатовекторності”, а головним її пріоритетом стає набуття членства у ЄС і НАТО. Він закликав надати Україні “сигнал щодо європейських перспектив”. І вже у січні 2005 р. Європарла- мент за ініціативи польських депутатів прийняв резолюцію-звернення до керівних органів ЄС з проханням про можливість розглянути розширення відносин Союзу з Україною. Однак зазначимо, що йшлося не про швидке приєднання Києва до Євросоюзу, а про визнання останнім, на чому власне й наполягала Польща, самої можливості європейської перспективи України, що само по собі могло надати їй імпульс для внутрішніх перетворень Tupalski T. Stosunki polsko-ukrainskie w latach 2004-2010. - S. 142..

Ще 2003 р. РП виступила із зверненням до Європейської комісії щодо активізації “східного виміру” ЄС, який містив концепцію особливих відносин з Україною. Йшлося про необхідність чіткого визначення перспективи членства для України. Така ініціатива не отримала належної підтримки значної частини членів Євросоюзу. В результаті східні сусіди ЄС були приєднані до програми “Ширша

Європа - сусідство: новий формат відносин з нашими східними та південним сусідами”, куди також входили країни Середземномор'я Communication from the Commission to the Council and the European Parliament “Wider Europe - Neighbourhood: A New Framework for Relations with our Eastern and Southern Neighbours” / Brussels, COM(2003) 104 final, 11 March 2003 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// eeas.europa.eu/archives/docs/enp/pdf/pdf/com03_104_en.pdf. А вже наступного року було впроваджено загальну стратегію відносин Європейського союзу з сусідніми країнами “Європейська політика сусідства” Communication from the Commission to the Council and the European Parliament “Strategy Paper on the European Neighbourhood Policy” / Brussels, COM/2004/0373 final [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX%3A52004DC0373, що не передбачала країнам-учасницям надання будь-яких гарантій майбутнього членства, натомість мала сприяти належному проведенню прикордонними з ЄС країнами політичних та економічних реформ, їхньої часткової економічної інтеграції з ЄС, підтримки запровадженню європейських стандартів в регіоні та належного розвитку політичних контактів на двосторонньому рівні ГуменюкА. “Політика Східного партнерства” щодо України: аналіз та оцінка / А. Гуменюк // Актуальні проблеми міжнародних відносин: зб. наук. праць. - Київ, 2011. - Вип. 97. - Ч. 2. - С. 139..

Незважаючи на запевнення ЄС у підтримці демократичних перетворень в Україні після Майдану, його офіційні речники й надалі намагалися уникати заяв щодо можливої перспективи членства Києва. Підписаний 21 лютого 2005 р. “План дій для України” (на 2005-2007 рр.), мав привести лише до поширення на неї в перспективі принципу чотирьох свобод (вільний рух товарів, послуг, капіталу та робочої сили). Україна отримала також обіцянку щодо членства у СОТ і підтримку визнання країни з ринковою економікою Драус Я. Дослідження польсько-українських стосунків у 1991-2008 роках. - С. 38.. Подібні до українського плани дій (з урахуванням індивідуальних особливостей) були запропоновані також низці інших партнерів, з якими Євросоюз провадив політику сусідства, зокрема: Йорданії, Ізраїлю, Молдові, Марокко, Палестинській Автономії, Тунісу. Так ЄС демонстрував однакове ставлення до країн, які своєю метою проголосили повноцінну європейську інтеграцію, і країн, які не мали перспективи вступу та не декларували відповідних намірів. Не дивно, що офіційний Київ обережно висловлював своє невдоволення такою політикою Брюсселя, адже цей формат означав відмову від політики розширення.

Додавався і чинник Росії, на який в Європі традиційно звикли зважати. Кремль після перемоги Помаранчевої революції був роздратований новим зовнішньополітичним курсом України та відмовою від симетричності відносин із Росією. Не маючи політичних ресурсів змінити внутрішню розстановку сил в Україні, Москва вдалася до газового шантажу, аби забезпечити реалізацію своєї політики на домінування в регіоні Віднянський С. Еволюція зовнішньої політики України (1991-2006 pp.). - С. 43.. Європа, залежна від російських енергетичних сировинних ресурсів, зважаючи також на відносини ЄС-Росія, змушена була з обережністю формувати східний вектор.

Польща, подібно до України, критично ставилася до політики сусідства ЄС, прагнучи активізувати насамперед східний вектор. Українсько-польський державно-політичний діалог міг розвиватися достатньо активно, однак стратегічні цілі східної політики РП змушена була узгоджувати з баченням Євросоюзу. А в цьому напрямку, принаймні в часи правих урядів ПіС, було чимало проблем не лише в контексті сприйняття частиною європейських країн польської східної політики як антиросійської та обтяженої історичним досвідом, а й тому, що Польщі не вдалося поєднати її з інтересами усієї об'єднаної Європи. Водночас в ситуації дедалі жорсткішої позиції польської дипломатії щодо Німеччини та блокування ініціатив ЄС у відношенні до РФ, отримання підтримки для польського бачення відносин з Україною наштовхувалося на щораз більші вияви спротиву серед європейських партнерів МрузМ. Польсько-українське стратегічне партнерство... - С. 113..

Політична ситуація в Україні теж не сприяла рішучому проведенню реформ та просуванню на шляху євроінтеграції. Прихильники “багатовекторності” зовнішньополітичного курсу країни (прем'єр В. Янукович, значна частина депутатів Верховної Ради, політикуму) продовжували закликати до відмови від прискореного поступу в бік Заходу як засобу геополітичного відриву від Росії Віднянський С. Еволюція зовнішньої політики України (1991-2006 pp.). - С. 43..

Після приходу в Польщі до влади уряду Д. Туска і залагодження непорозумінь з європейськими партнерами польська дипломатія визначила одним із пріоритетних завдань своєї політики прагнення домогтися активізації східного вектора ЄС. Міністр закордонних справ Р Сікорський, виступаючи в Сеймі РП у травні 2008 р., наголосив, що Польща як одна з найбільш заангажованих у справи сходу країн ЄС має продовжувати спеціалізуватися на виробленні спільної зовнішньої політики щодо цього напрямку. Для цього, стверджував він, має бути опрацьований формат відносин, який давав би додатковий інструментарій у взаєминах з тими державами, які вважають європейську перспективу найбільш бажаною. І Україну треба розглядати як ключового кандидата на поглиблення відносин з Євросоюзом Sikorski R. Informacja ministia spiaw zagranicznych o zalozeniach polskiej polityki zagranicznej w 2008 r., przedstawiona na 15 posiedzeniu Sejmu RP VI kadencji 7 maja 2008 r. / Radoslaw Sikorski // Expose ministrow spraw zagranicznych 1990-2011. - Warszawa, 2011. - S. 383.. Фактично Варшава знову змагала до ролі регіонального лідера у Центрально-Східній Європі, що також мало посилити вагу Польщі у Євросоюзі ЧорнаН. Еволюція польсько-українських відносин... - С. 95..