40

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

40

Українське педагогічне товариство "Рідна школа" - національний символ українського шкільництва в Галичині (1881-1939)

Степан Гелей

Анотації

Узагальнено діяльність українського педагогічного товариства “Рідна школа" в 1881-1939 рр. в Галичині. Стверджено, що напружена й послідовна праця за ідеали нації дала Товариству можливість досягти фінансової стабільності, спорудити шкільні будинки в Чорткові, Яворові, Ходорові, провести Перший український педагогічний конгрес (1935), Першу українську виставку (1938), підготувати плебісцитну акцію 1932-1933 рр. та протишкільну акцію ОУН 1933-1934 рр. Результатом цієї діяльності стало збереження від загибелі української школи, зміцнення національної свідомості українців та посилення прагнення до державної незалежності.

Ключові слова: Галичина, українське педагогічне товариство “Рідна школа”, українське школи, українська культура.

The article offers an overview of pedagogical activity of the Ukrainian `Ridna Shkola' Association in 1881-1939 in Galicia. It proves that intense and consistent work for the ideals of the nation helped the Association to achieve financial stability, to build schools in Chortkiv, Yavoriv, Khodoriv, to conduct the First Ukrainian Pedagogical Congress in 1935 and the First Ukrainian Exhibition in 1938, to prepare an action on so called `school plebiscite' in 1932-1933 and an anti-school action by the OUN in 1933-1934. As a result of these activities Ukrainian school was strengthened, while Ukrainian national identity and strive for a national statehood were enhanced.

Key words: Galicia, Ukrainian Pedagogical Association `Ridna Shkola', Ukrainian schools, Ukrainian culture.

педагогічне товариство рідна школа галичина

Основний зміст дослідження

Українська національна школа в Галичині має багату історію, чималі традиції й здобутки. Серед інших інституцій, що її представляють, особливе місце належить Українському педагогічному товариству “Рідна школа”, яке найбільше спричинилося до розбудови національного шкільництва, розвитку педагогічної думки, виховання інтелігентних, національно свідомих борців за українську державницьку справу. Протягом 58 років воно стояло на чолі українського освітнього руху, сприяло формуванню й розвитку національної свідомості українського народу. Товариство виникло в 1881 р. у Львові як “Руське товариство педагогічне”. Його засновниками були: професори університету Франц Костек, Омелян Огоновський, освітні діячі, викладачі гімназій Амвросій Яновський, Наталь Вахнянин, Омелян Партицький, Омелян Савицький, Роман Заклинський, отці-крилошани Володислав Бакинський, Іван Величко, Олександр Стефанович, редактор часопису “Діло" Володимир Барвінський, фінансовий радник Корнило Сушкевич, громадський діяч Дмитро Вінцковський.

6 серпня 1881 р. Намісництво у Львові затвердило статут “Руського товариства педагогічного”. Першим головою Товариства обрали Амвросія Яновського. Згодом почесними членами Товариства стали Юліан Романчук, Кость Левицький, Роман Шухевич та Андрей ШептицькийЦентральний державний історичний архів України, м. Львів (далі - ЦДІАЛ України). - Ф. 206. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 2. .

У 1884 р. РПТ налічувало 354 члени, які на загальних зборах, що відбулися 2 березня того ж року, обрали головою Василя Ільницького, заступником - Анатоля

Вахнянина, секретарем - члена редакції “Діла" Кирила Кахневича, а скарбником - учителя Григорія ВрецьонуДив.: ЯсінчукЛ. 50 літ Рідній школі. 1881-1931 / Л. Ясінчук. - Львів: “Рідна школа”, (б. р.). - С. 17, 19. .

Головними завданнями Товариства були: допомагати українцям Галичини в організації й розвитку початкової, середньої та вищої освіти; засновувати українські школи й підтримувати в них справи публічного та приватного (домашнього) виховання на основі рідної мови; надавати членам Товариства моральну та матеріальну допомогу.

У 1897 р. на загальних зборах Товариства було порушено справу про заснування допомогового фонду для членів РПТ та їхніх родин. Фонд надавав грошові допомоги вчителям, передовсім членам Товариства, нагороди за добросовісну й сумлінну працю на освітянській ниві, а також безпроцентні позики.

У 1912 р. на підставі зміненого статуту Товариство отримало назву Українське педагогічне товариство (УПТ), філії Товариства було названо кружками. До початку Першої світової війни УПТ організовувало численні курси для неписьменних, поширювало мережу бурс, народних шкіл, відкрило 7 гімназій.

З 1910 по 1914 рр. УПТ працювало в складі Крайового шкільного союзу: Союз було засновано у Львові 1910 р. з представників політичних партій. Його мета - керувати українським приватним шкільництвом у Галичині. Очолював Союз Михайло Грушевський, згодом Іван Кивелюк та інші. Свою діяльність Союз припинив із початком Першої світової війни, його остаточно ліквідовано в 1920 р. Керівництво Українського педагогічного товариства до 1918 р. здійснювали Амв - росій Яновський, Василь Ільницький, о. Іван Чапельський, Олександр Барвінський, Едвард Харкевич, Остап Макарушка, о. Тит Войнаровський, Кастянтина Малицька.

2 лютого 1914 р. на останніх перед Першою світовою війною загальних зборах головою Товариства було обрано відомого економічного, громадського й культурно-освітнього діяча Галичини Антона Гладишовського. Його організаторський хист, економічна обізнаність у поточних проблемах стали вкрай корисними для діяльності УПТ. Серед першочергових завдань Товариства визначені питання подальшої організаційної розбудови УПТ відповідно до нового статуту, пропаганда ідей рідної школи серед широких верств населення, створення фондів матеріальної підтримки Товариства тощо.

Упродовж першої половини 1914 р. Товариство продовжувало роботу щодо реорганізації філій у “кружки”, завершило опрацювання статистичних даних кількісного складу організації (на травень 1914 р. УПТ об'єднувало 4 814 членів), здійснювало розпочату в попередні роки масштабну акцію збору громадських пожертвувань (на середину 1914 р. жертовність української громадськості становила 20,5 тис. корон; налічувалося понад 20 фундацій УПТ).

Значну увагу Товариство приділяло підготовці до проведення першого педагогічного конгресу, відкриття якого було заплановане на листопад 1914 р. У спеціальній відозві наголошувалося, що мета Конгресу: “дати нашій суспільності суцільний образ розвитку українського шкільництва від його починів, представити наші здобутки для рідної школи, вказати шляхи, якими уся робота повинна поступати у будучности”Перший український педагогічний конгрес і вистава УПТ // Учитель. - 1914. - Ч. 7-8. - С. 251-253. . Однак зреалізувати цю ідею вдалося тільки у 1935 р.

Загалом проведений у той період керівництвом УПТ комплекс заходів організаційного, науково-педагогічного, фінансово-економічного характеру суттєво підвищив авторитет Товариства, еволюційний поступ якого був призупинений воєнно-політичними подіями 1914-1919 рр.

У післявоєнний період виникла потреба відновити зруйновану в добу воєнного лихоліття організаційну структуру, відбудувати матеріальну базу, виробити стратегію і тактику діяльності в нових суспільно-політичних умовах. З огляду на вирішення цих проблем вирішальною стала проведена у червні 1920 р. нарада представників українських культурно-освітніх, економічних установ та політичних партій, яка визнала УПТ “верховним органом у шкільних справах”Ясінчук Л. 50 літ Рідної школи. - С. 156. . Таке рішення дало змогу Товариству очолити всю організаційну, навчально-виховну, фінансово - економічну роботу щодо розбудови української освіти в краї. Запорукою успішної діяльності Товариства стало об'єднання навколо нього кращих представників української інтелігенції цієї доби: Михайла Галущинського, Остапа Макарушки, Омеляна Терлецького, Івана Крип'якевича, Івана Герасимовича, Дениса Коренця, Костянтини Малицької та інших, які виступили організаторами й натхненниками всіх справ УПТ 20-х років.

За короткий термін не тільки було відшкодовано втрати в царині приватного шкільництва, а й суттєво розширена мережа рідномовних навчальних закладів. У 1922-1923 навчальному році під опікою УПТ перебувало 27 народних шкіл, 8 із них у Львові та його передмісті. Приватні українські гімназії функціонували в Городку, Дрогобичі, Золочеві, Коломиї, Рогатині, Станіславові, Тернополі, Чорткові та Яворові. З початком 1923-1924 навчального року була відкрита дівоча реальна гімназія УПТ у Львові. Зросла порівняно з 1914 роком і кількість учительських семінарій.

Товариство зверталося до всіх українців не лише в Г аличині, а й поза її межами, “де гомоніла українська мова”, з проханням підтримати українське шкільництво. Як свідчать документи, на заклик масово відгукувалися небайдужі: “Родичі оподатковували своїх членів родини, діти віддавали свої видатки замість надгробника для родичів, старші зарікалися алкоголю й тютюну, питомці бурс відмовлялися від ласощів, щоби запомогти фонд “Рідної Школи”. Багато осіб, які не розпоряджали такою готівкою, яку, по їх переконанні, треба було дати на такий фонд, присилали свої дорогоцінності: перстені, шлюбні обручки, ковтки, золоті хрестики, годинники. Від деяких фабрик перебрано предмети до розпродажі (хемікалії, синка, паперці, тут-ки), дехто зрікався заробітку, гонорару, тощо. Жертвенність не падала аж до самої війни, яка все це перервала разом з діяльністю Кр. Шк. Союзу”Там само. - С. 140. . Колишня учениця Рогатинської гімназії Анна Данилюк подарувала “Рідній школі" 1 538 сажнів орного поля і парцелю біля школи вартістю 1 000 дол. Там само. - С. 242.

Свідомі мешканці сіл Рогатинського повіту активно вступали в місцеві осередки Товариства. Про це повідомляв орган кружка УПТ - газета “Рогатинець”. Серед тих, хто вступив до Товариства в 1923 р., були й мешканці Бабухова: Іван Рибій (Ч.1, с.14); Дмитро Кордис, Микола Кордис, Іван Кордис, Григорій Хабурський, Марія Хабурська, Василь Поперека (Ч.3, с.15); Петро Пилипів, Яцко Бажик, Іван

Височанський, Григорій Сас (Костянтинович), Степан Гриців, Сень Копцюх, Микола Скибак (ч.4, с.15); Василь Сас, Григорій Скибак, Іван Дадак, Іван Чепіль, кооператив “Злагода”Реєстр членів “Рідної школи" // Рогатинець (Рогатин). - 1923. - Ч. 1, 3, 4, 5-6. - С. 14, 15, 17. .

Газета також інформувала читачів про те, що члени кружка “Рідної школи" в Бабухові заколядували на УПТ 190 000 мл., а Іван, Петро та Микола Мазурики, що виїжджали на заробітки до Америки, пожертвували на Товариство по 3 дол. Там само. - Ч. 4, 5-6. - С. 20.

Товариством Рогатинського повіту керували: о. Степан Городецький (19211928), о. Іван Щербанюк (1929-1936), директор Окружного Союзу кооперативів Іван Поритко (1937-1939). До складу керівництва Товариством входили також кооперативні діячі - Степан Кузик, Василь Воробець; адвокати - Семен Гладкий, Роман Шенкірик, радник суду Петро Когут; священики - Теодозій Кудрик, Денис ТеліщукБігус В. Рідна школа в Рогатині // Рогатинська земля: Збірник історично-мемуарних, етнографічних і побутових матеріалів / В. Бігус. - Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто: Центральний комітет “Рогатинщина”, 1989. - Т 1. - С. 215-216. .

У червні 1923 р. Надзвичайний з'їзд прийняв новий статут Товариства. У 1926 р. Українське педагогічне товариство у Львові офіційно отримало назву “Рідна школа”. В його друкованому органі - журналі “Рідна школа”, з цього приводу наголошувалося: “Ідея Рідної школи мусить увійти глибоко в наші широкі маси, бо рідна школа не є справою одної суспільної кляси, а цілого народу. А товариство [.] мусить бути нам символом нашої самостійносте, бо тут ми маємо своє учительство, своє урядництво, тут ми опираємося на своїх власних економічних підставах, на свої власні жертвенности”Там само. .

До головної управи “Рідної школи" у Львові звернулися мешканці сіл Скоморохи, Бабухова, Жовчева, Залип'я, Конюшок, Липиці Долішньої, Підгороддя, Путятинець, Черча, Чесник із проханням прийняти їх у члени цієї організації. Уже в 1930 р. “Рідна школа" на Рогатинщині налічувала 33 первинні осередкиГерцик Д. Діяльність учительських товариств і організацій на Рогатинщині (кінець ХІХ - 20-30-ті рр.) / Д. Герцик // Матеріали першої наукової конференції (Рогатин, 24-25 березня 1995 р.). - Львів; Рогатин, 1995. - С. 205. .

Кружок “Рідної школи" в Бабухові Станіславське воєводство зареєструвало 31 січня 1927 р. У 1930 р. він налічував 54 особи (табл.1).

Діяльність кружка “Рідна школа" обговорювали на загальних зборах, які відбулися 3 листопада 1929 р. їх відкрив голова Товариства Іван Кордис. Звітуючи перед присутніми за проведену роботу, Петро Іванців зауважив, що робота кружка не характеризувалася особливою активністю. Вину за те він поклав на рядових членів організації. Натомість Іван Мазурик наголосив: саме керівництво кружка виявляло пасивність, за весь період не провело жодного засідання. На зборах йшлося також про те, що на стан роботи місцевого кружка негативно впливала міжпартійна боротьба. І. Мазурик висловив справедливу думку: “Рідна школа" є науково-педагогічною інституцією і має залишатися поза політикою. Теодор Сас запропонував встановити тісний контакт із повітовим центром, що дало би змогу запрошувати в село активних діячів Товариства для обміну думками.

Чільний представник “Рідної школи" в Рогатині Микола Водонос підтвердив поширену думку про те, що кружок “Рідної школи" в Бабухові здав свої позиції. Водночас гість був приємно вражений зібраною бібліотекою, яка і за змістом, і за кількістю відповідала найвищим тогочасним стандартам. Він підтвердив, що товариство “Рідна школа" не є політичною організацією, а отже, не може бути партійною. Його завдання полягало передовсім у тому, щоб дати молоді освіту рідною мовою в національному дусі, що в майбутньому допоможе визволити український народ з національного, духовного і соціального рабства.

Таблиця 1. Список членів кружка “Рідна школа" в Бабухові. 1930 р.¹²

Збори обрали головою Товариства Івана Кордиса, заступником - Миколу Скибака, секретарем - Степана Забігача, касиром - Степана Базіва, бібліотекарем - Степана Скробача. Членами старшини кружка обрали Степана Івасика, Івана Хабурського, Василя Богду, Івана Чепіля, Петра Скибака. Контрольну комісію ЦДІАЛ України. - Ф. 206. - Оп. 1. - Спр. 402. - Арк. 8. обрали в такому складі: Іван Мазурик, Микола Пилипів та Теодор Височанський. Петра Іванціва та Теодора Саса обрано делегатами на з'їзд товариства “Рідна школа" у Львові.

На закінчення зборів Василь Поперека запропонував із благодійних коштів громади оплатити навчання одного-двох дітей із бідних сімей.М. Водонос зауважив, що в Рогатинській гімназії навчаються переважно діти заможних батьків, хоча, на його думку, найбільші генії виростають саме з найбідніших прошарків народуТам само. - Арк. 3-4. .

Отримавши 25 лютого 1930 р. протокол загальних зборів кружка “Рідна школа" в Бабухові, що відбулися 3 листопада 1929 р., голова управи “Рідної школи" у Львові звернув увагу на таке: “Ваш Кружок - хоч один з найстарших в Рогатинщині дав себе перегнати в діяльности іншим, що недавно оснувалися. А це все тому, що Старшина Кружка ніколи не давала нам знати, як виконує взяті на себе обов'язки нашого статута і правильників. Ось в 1931 році “Рідна Школа" буде врочисто обходити 50-літній ювілей свого існування. Чи не міг був і Ваш Кружок записатися гідно в історії “Рідної Школи" поруч з іншими кружками? Адже діяльність “Рідної Школи" така велика, а Кружки мають стільки завдань, що годі їх всіх перечислити. Грошова допомога для Централі, оснування принагідних освітних чи практичних курсів, діючого садка для дітвори на час літа, постійної захоронки - чи, навіть в разі потреби, школи - це лише частина того, що кружок міг би зробити. - Але до цього треба охоти, організованости, так, як по численних інших наших кружках”Там само. - Арк. 6. .

Восени 1931 р. галичани широко відзначили 50-річчя товариства “Рідна школа”. На цей раз громада села Бабухова, очевидно, враховуючи критичні зауваження львівської централі, взяла активну участь у всенародному святкуванні. В нашому розпорядженні матеріали про відзначення цього ювілею в селах Бабухові, Вербилівцях, Путятинцях і Підгородді, які пропонуємо читачам:

“Ювілейні свята “Рідної школи" в Рогатинському повіті:

Дня 11 Жовтня 1931 р. за старанням Кружка “Рідної школи" і Читальні “Просвіта" відбулося Ювілейне Свято “Рідної Школи" в селі Бабухові, в салі величавого Народного Дому. Святочну промову виголосив голова Повітового Кружка “Р. Ш.", Впр. о. декан Іван Щербанюк. Місцевий хор під орудою п. Богди Василя відспівав кілька народніх пісень. Богдан Скробач деклямував Т. Шевченка “Учітеся, брати мої“, а Маруся Пришляк виголосила деклямацію про “Рідну Школу“. Чистий дохід у сумі 28 зл передано на “Рідну Школу”.

Дня 25 Жовтня 1931 р. відбулося Ювілейне Свято “Рідної Школи" в селі Вербилівцях. Місцевий хор під орудою п. Теодора Сохи відспівав пісні: “Видиш, брате мій”, “Поставали козаченьки”, “Та нема гірш нікому”, “Бігло, бігло козенятко”. Деклямації з Шевченка виголосили: Панчишин Степан і Кулик Гриць. На святі були приявні: голова Повітового Кружка “Р. Ш.", Впр. о. декан Іван Щербанюк, містоголова дир. Микола Ромах і організаційний референт п. Микола Водонос, який виголосив святочну промову. Чистий дохід із Свята в сумі 16 зл передано на “Рідну Школу”.

Дня 8 Листопада 1931 р. відбулося Ювілейне Свято “Рідної Школи" в селі Путятинцях. Свято відбулося заходами місцевого Кружка “Рідної Школи”, Читальні “Просвіти”, Кооперативи і Кружка Союза Українок. Співав хор студентів із Рогатина під орудою учителя “Р. Ш." п. Василя Кривоуса. Святочну промову виголосив делегат із Рогатина, п. Микола Водонос. Декламації про “Рідну Школу" виголосили місцеві діти, з яких найгарніше вивязалася учениця “Р. Ш." Катруся Івасина. Свято зробило на приявних помітне вражіння і скінчилося повним успіхом, до чого причинився у великій мірі голова Кружка “Р. Ш." п. Іван Польовий. Рівнож і місцеве жіноцтво, згуртоване в Кружку Союза Українок, заінтересувалося пильно Святом і уладило гостину рогатинському хорові. Дохід із Свята в сумі 34 зл 30 сот. передано на “Рідну Школу”.

Дня 21 Листопада 1931 р. відбулося Ювілейне свято “Рідної Школи" в селі Підгороддю. По відправленню панахиди за померлих членів “Рідної Школи" о. Йосифом Скульським зібралися громадяни в домівці читальні “Просвіти”, де відбувся Ювілейний концерт. Співав хор студентів із Рогатина під орудою учителя “Р. Ш." п. Василя Кривоуса. Святочну промову виголосив делегат із Рогатина, п. Микола Водонос. Привіт від Старшини Повітового Кружка “Р.Ш." зложив др. Григорій Дрогомирецький. Деклямації про “Рідну Школу" виголосили місцеві діти: Володимир Кузів, Ольга Гордій і Микола Білоус. Свято перейшло з повним успіхом і причинилося до поширення ідеї “Рідної Школи" поміж громадянством Підгороддя. Дохід із Свята в сумі 21 зл 80 сот. передано на “Рідну Школу””Там само. - Арк. 7. .

Цікавий факт: один із членів “Рідної школи" написав гнівне звернення до громадянства Бурштинщини та Болшівеччини і розіслав його до всіх громад Рогатинського повіту. Ось його зміст:

“Заклик до українського громадянства Бурштинщини і Болшівеччини!

В часі, коли в судовім рогатинськім повіті розвинулася оживлена рідношкільна діяльність, де майже кожна громада уладжує Свято “Рідної Школи”, то Бурштинщина й Болшівеччина спить сном блаженних, так якби там українського населення цілком не було. Соромом повинно покритися лице тамошньої укр. інтелігенції і представників укр. товариства, що так байдужо ставляться до цьої важної народньої справи. Історія осудить їх, що тоді, коли другі змагалися до світла, до культури, то вони дрімали. Бо на те, щоби зорганізувати рідношкільне свято і споляризу - вати клич “Рідної Школи”, не треба ні великого труду, ні великих заходів. Коли читальня не в силі уладити концерту, може дати аматорську виставу з рефератом про значіння “Рідної Школи”, а в крайнім випадку може бути Панахида в церкві за померших членів “Рідної Школи”, збірка на “Рідну Школу" і рідношкільний реферат. Думаємо, що в зимових місяцях тамошнє громадянство сповнить ще свій національний обовязок супроти “Рідної Школи””Там само. .

На ювілейній академії, присвяченій 50-літтю “Рідної школи”, її голова Ілля Кокорудз виголосив промову, в якій заявив, що “тільки рідний учитель в рідній школі схоче і зможе навчити молодь любити й шанувати історичну традицію, любити свій нарід і для нього працювати, зможе і схоче прив'язати молодь до своєї церкви і обряду; тільки учитель в рідній школі буде щиро старатися виховати молодь на пожиточних, ощадних, тверезих активних громадян своєї нації; тільки рідний учитель в рідній школі зможе защіпити в душі і серця молоді характерність, карність, солідарність і єдність в народньому житті та лицарську непохитність і неустрашимість у змаганнях свого народу аж до самопожертв за здійснення найвищих національних ідеалів”Рідна Школа - носителька нац. традицій. Слово голови “Рідної школи" радн. Іллі Кокорудза на Ювілейній академії. “Р Ш." у Львові 15 травня 1932 р. // Рідна школа. Ілюстрований часопис для всіх / [ред.І. Герасимович]. - 1932. - 15 червня. - С. 179. .

Важливе значення для зміцнення авторитету українського шкільництва в Галичині мала співпраця товариства “Рідна школа" з іншими громадськими організаціями. При осередках “Просвіти”, “Сокола”, “Січі" та інших громадських організацій у формі окремих секцій створювалися комітети “Рідної школи”. їхній склад і керівництво формально затверджувала Головна управа УПТ. На середину 1924 р. вони активно діяли у 39 місцевостях й об'єднували понад 2,7 тис. членівЦДІАЛ України. - Ф. 206. - Оп. 1. - Спр. 75. - Арк. 10. .

Прикладом доброї співпраці “Просвіти" й “Рідної школи" стала нарада, що відбулася 19 червня 1923 р. у Винниках за участю 122 делегатів Винниківського судового повіту. На нараді виступив голова виділу товариства “Просвіта" Михайло Галущинський, який вказав на потребу широкої просвітньо-культурної роботи в повітах. “Центральні установи у Львові будуть тільки тоді сильними, - зазначав він, - коли поодинокі клітини-читальні, кружки УПТ, кооперативи і т.п. організації проявлять життєздатність, послідовну працю і жертвенність”Діло (Львів). - 1923. - 23 червня. .

Особливо плідною була співпраця “Рідної школи" з кооперативними організаціями. Спільно з Ревізійним союзом українських кооперативів (далі - РСУК), “Сільським господарем”, “Маслосоюзом” та іншими кооперативними товариствами “Рідна школа" займалася кооперативним вихованням. УПТ перебрало від “Просвіти" й утримувало торговельну школу у Львові, в кожній народній, середній чи фаховій школі також звертали увагу на кооперацію. Для того, щоби шкільну дітвору і молодь привчити до єдності, гуртової спільної праці, практичного виконання закликів: “Свій до свого" і “Свій для свого“, щоб виховати молоде покоління до спільних змагань за національні ідеали, у школах УПТ діяли шкільні кооперативи.

Помітною подією в житті “Рідної школи" стали рішення Загальних зборів 1931 р. про введення кооперації у програму рідношкільного виховання, оскільки кооперація стала могутнім чинником відродження господарства українського на - родуЦДІАЛ України. - Ф. 206. - Оп. 1. - Спр. 110. - Арк. 104. . Уже в 1931-1932 шкільному році Головна управа “Рідної школи" домовилася з РСУК заочно готувати учительство для ведення кооперативного навчання та виховання молодіХмельовський П. Співпраця УПТ “Рідна школа" із національно-культурними та економічними організаціями Західної України (1920-1930-ті рр.) / П. Хмельовський // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Львів, 2008. - Вип. 16: Ювілейний збірник на пошану Івана Патера / [гол. редкол.Я. Ісаєвич, відп. ред.О. Аркуша]. - С. 447. . На думку активного політика й кооперативного ідеолога Карла Коберського, “Рідна школа" своїм рішенням про запровадження кооперативної освіти у всіх своїх школах “висунулася між ряди піонерів цієї справи, чим дала доказ своєї великої здібності до поступу, своєї живучості”Рідна школа. - 1932. - 15 березня. .

Головна управа “Рідної школи" у своїх зверненнях підкреслювала, що метою навчання кооперації є морально-ідеологічне виховання в дусі високоетичних ідей спільництва й солідарності, а не вишколення дітей на знавців кооперативної науки, а ні тим більше кооперативних практиків (для цього існували інші фахові кооперативні школи й курси).

Денис Коренець, який став біля джерел фахового шкільництва, вважав, що цю проблему потрібно вирішувати двома шляхами: перше - розбудовувати наявне шкільництво власними засобами, і друге - вимагати від уряду відкривати на основі громадських фондів потрібні школиЦДІАЛ України. - Ф. 206. - Оп. 1. - Спр. 110. - Арк. 104. . Ще в 1933 р. Комісія фахового шкільництва запланувала відкриття низки фахових шкіл різних типів і ступенів у співпраці із зацікавленими громадськими організаціями.

У пропаганді фахового шкільництва в пресі й на різних зборах часто лунали голоси, що, мовляв, треба ліквідувати гімназії “Рідної школи”, а на їхньому місці заснувати фахові школи. Головним аргументом називався той, що приватні школи скуті новими шкільними законами, розпоряджанням і безпосереднім наглядом державних чинників, що не давало їм можливості повести виховання рідношкіль - ної молоді у бажаному напрямку. Через те не було сенсу утримувати гімназії та видавати на них гроші українського громадянства.

Добру традицію співпраці з “Рідною школою” мала централя українського молочарства - “Маслосоюз” Вітаючи з нагоди 25 - ліття його праці, Головна управа “Рідної школи" підкреслювала, що “. протягом свого існування “Маслосоюз” і як українська установа, і як збір громадян-службовців завжди стояв у рядах найбільших прихильників ідеї українського виховання, ідеї, яку проводить в українських масах “Рідна школа”Рідна школа. - 1935. - 1 січня. .

Тісною була співпраця “Рідної школи" й Союзу українок. У першій половині 1920-х років останній вирішив створювати самостійні осередки при “Рідній школі”, які мали стати частиною його організаційної мережі. Товариство “Рідна школа" вітало скликання першого Українського жіночого конгресу, що відбувся 23-27 червня 1934 р. в Станіславові. Від Головної управи “Рідної школи" Конгрес привітав її голова проф. Іван ГалущинськийРідна школа. - 1934. - 1 серпня. . Згідно зі засадами новітньої педагогіки, Конгрес визнав право українських дітей навчатися й молитися у своїй школі рідною мовою під опікою українських вихователів. Конгрес висловив протест проти законів і всіх засобів у шкільництві, що денаціоналізували українську дитину.

Український жіночий конгрес домагався від “Рідної школи”, щоб керівництво навчально-виховним процесом у жіночих школах перебувало в руках жіночих українських сил. Йшлося також про діяльність “Рідної школи" в царині виховання дошкільної молоді в садках і захоронках; про організацію курсів для неграмотних; про пересувні бібліотеки й читальні, аматорські гуртки, хори, освітні курси, народні університетиТам само. . Для досягнення цієї мети було навчено й залучено до праці багато національно свідомих кадрів, які намагалися активно впроваджувати ідеї товариства “Рідна школа" на практиці.

Під опікою “Рідної школи" освітньою роботою займалися також інші громадські організації, зокрема Український студентський союз у Львові, українське протиалкогольне й протинікотинове товариство “Відродження”. Так, у листопаді 1934 р. у зв'язку з 25-річним ювілеєм товариства “Відродження” Головна управа звернулася до всіх кружків, шкіл, курсів та інших установ “Рідної школи" з проханням влаштувати “приступні виклади для шкільної молоді і громадянства”Там само. - 15 листопада. .

Діяльність “Рідної школи" обмежувалася, на жаль, лише Галичиною, адже польська влада не дозволяла поширювати її на інші українські землі. Про її авторитет свідчить таке: якщо в 1914 р. Педагогічне товариство мало всього 69 гуртків і 5 000 членів, то “Рідна школа" у 1938 р. налічувала 2 077 гуртків, організованих при численних філіях, 104 000 членів. її заходами в Галичині було організовано понад 700 бібліотек. “Рідна школа" утримувала десятки шкіл, 65 курсів, засновувала бурси для молоді, видавала педагогічний журнал, організовувала з'їзди, вистави тощо. Фінансувало названі заходи українське суспільствоСемчишин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд історичного процесу / М. Семчишин. - 2-ге вид. фототипне. - Київ: АТ “Друга рука” МП “Фенікс”, 1993. - С. 320, 489; Терлицький О. Рідна школа й наша сучасність / О. Терлицький // Рідна школа. - 1927. - Червень. .

Педагогічне товариство “Рідна школа" поряд із “Просвітою” перетворилося на масове громадське об'єднання Галичини. Завдяки ентузіазму рідношкільних діячів в українському суспільстві утверджувалося бачення національної школи як одного з вирішальних чинників збереження національної окремішності та протистояння наступу польських урядових структур.

Українська суспільність Галичини нічого доброго не чекала й від оголошеного 15 січня 1932 р. проекту освітньої реформи. Закон про реформу державного та приватного шкільництва, що був прийнятий 27 лютого 1932 р., передбачав три типи шкіл:

1) школи, які утримувала виключно держава - державні школи;

2) школи, якими опікувалася держава разом із місцевими громадами - прилюдні школи;

3) всі інші школи мали назву приватних. Організаційною основою шкільного устрою стала семилітня народна школа.

Підготовка вчителів народних шкіл відбувалася в 3-річних педагогічних ліцеях і в 2-річних педагогіях. Програма підготовки освітніх фахівців передбачала загальну, фахову педагогічну освіту та педагогічну практикуДив.: Реформа шкільництва в Польщі // Рідна школа. - 1932. - 1 березня. - С. 65-70. .

Оцінку обом освітнім законам дав голова управи “Рідної школи" Іван Герасимович: “Цими обома законами започатковано нову стадію у шкільних і виховних відносинах для українського народу. Добре нам відомий закон Грабського про утраквізацію шкіл не тільки не перестав існувати, але навпаки президентським декретом з 1929 р. переміну українських шкіл на польські чи утраквістичні (що на одно виходить) устабілізовано на 7 літ, а тепер безоглядна централізація найшла своє завершення в обох новоухвалених законах”Герасимович І. За український шкільний фронт / І. Герасимович // Рідна школа. - 1932. - 15 березня. - С. 82. .

Аналізуючи закон про державне шкільництво, прийнятий польським сеймом, Мілена Рудницька констатувала, що ідея державного виховання, яка повністю виключає громадський чинник, має за мету “втиснути українську молодь в чужу виховну систему та те, щоби з душі цієї молоді видерти національний ідеал”.

Звертаючись до депутатів сейму, вона заявила: “Хочете відсунути українське громадянство від всякого впливу на виховання власної молоді. Хочете відібрати нам спромогу виховувати нові покоління згідно з нашими ідеалами, згідно з нашою правдою. Хочете, щоби українська молодь навчилася думати, говорити і поступати в дусі державної політики, щоби виреклася власних національних змагань, заступила їх вашими і щоб втопилася в державній нації. Даремний це труд, панове, Вашим змаганням протиставимо солідарний, відпорний фронт. Можете нам відбирати землю, можете нам кнеблювати уста, можете до часу відносити над нами побіди в тих ділянках, в яких рішає фізична сила. Але душі української дитини нам не відберете”Рудницька М. Не скує душі живої і слова живого! / М. Рудницька // Там само. - С. 51. .

Надзвичайно гострою проблемою українського шкільництва була підготовка кваліфікованих, добре вишколених учительських кадрів, які би вміли вчитися, “вічно творити, переживати і ніколи не повторюватися”. Такий учитель, за словами відомого освітнього діяча Василя Пачовського, “мусить бути дослідником, громадянином, людиною на весь ріст в кожнім ділі, кожнім кроці, в кожнім слові, бо він сповняє місію апостола. Він має творити нових людей, він формує через своїх вихованців родину, місто, громадянство, цілу націю”Див.: Пачовський В. Українознавство у вихованні молоді / В. Пачовський // Перший український педагогічний конгрес. 1935. - Львів: Рідна школа, 1938. - С. 106. .

Учнівська молодь дуже швидко відчувала, чи учитель є володарем їхніх душ, а “чи тільки партачем, хлібозаробітником, продавцем за гріш несвоїх відомостей, які змінює після потреби на новий чужий товар, аби тільки далі прожити та дістати повну емиратуру”Там само. .

Українські вчителі ніколи не користувалися рівними правами з польськими. Вони були позбавлені елементарних умов для життя, праці й творчого зростання. У петиціях до Галицького сейму в 1885 р. українські посли вимагали скоротити термін вчительської служби; підвищити вчителям заробітну плату; визнати п'ятирічний додаток до неї; виплачувати винагороду за ведення т. зв. додаткової науки в народних школах; зрівняти учительські зарплатні з заробітною платою державних службовців трьох найнижчих класів; визнати знижки на залізничні квитки, якими користувалися державні службовці, тощоУчитель (Львів). - 1899. - С. 91-92. . Депутати Галицького сейму вимагали також заповнити звільнені вчительські посади, особливо посади керівників шкіл, які роками залишалися вакантними. У 1926 р. з 90 690 учителів Польщі українцями були лише 3 825 осіб, 2,5 тис. яких працювали в Західній УкраїніРідна школа. - 1938. - Ч. 19. - С. 193. .

Учителі загальних шкіл у соціальній ієрархії посідали незначне місце, виразно поступаючись вчителям гімназій та ліцеїв. Таке становище зближувало їх із демократичними верствами, надавало їхнім поглядам соціального забарвлення. Саме тому польська влада не допускала вчителів-українців до роботи в державних школах, звільняла або переводила їх до центральних або західних воєводств.

Проблему нестачі українських вчителів розглянув з'їзд культурно-освітніх працівників, що відбувся 29 вересня 1928 р. З'їзд звернувся з проханням до українських культурно-просвітніх організацій, особливо товариства “Просвіта”, спрямувати свою діяльність на підвищення рівня освітньої роботи, на виховання молоді в патріотичному дусі. Йшлося також про збереження відповідних форм та методів освітньої праці, створення освітнього інституту у Львові, завданням якого стане виховати правдивого освітнього працівника та мандрівного учителя, який мусить бути просякнутий переконанням, що він служить власному народовіЗвіт з діяльності товариства “Просвіта" за час від 26 грудня 1927 р. до 31 грудня 1928 р. - Львів: “Просвіта”, 1929. - С. 8. .

На початку 1930-х рр. кількість народних учителів у Польщі значно скоротилася порівняно з попередніми роками. За даними головного статичного управління, в 1930 - 1931 навчальному році вибуло 5 024 етатових і контрактних учителів державних шкіл (2 051 чоловік і 2 973 жінки), з яких одні пішли на пенсію, інші померли, ще інших звільнили або перевели до шкіл іншого типу. В той самий час до вчительського складу прибуло 3 507 осіб (1 779 чоловіків і 1 782 жінки). Тож загальна кількість народних учителів у 1930-1931 навчальному році скоротилося на 1 417 осібЧисло народніх вчителів в Польщі меншає // Рідна школа. - 1932. - Ч. 19 і 20. - 15 жовтня. - С. 276. .

На сесії сейму, що відбувся на початку 1932 р., Дмитро Великанович, піддавши гострій критиці освітню політику Польщі, заявив, що головне завдання уряду полягало в нищенні українського учительства. Так, якщо в 1922-1923 навчальному році на українських землях у складі Другої Речі Посполитої було 2 676 українських шкіл, то у 1930 р. їх залишилося лише 757. Близько 300 тис. українських дітей взагалі не відвідували школи. Щодо вчителів-українців, їх налічувалося лише 3,5 тис., і то їм дозволяли працевлаштовуватися тільки на польських етнічних землях. Водночас учителі-поляки намагалися активізувати процес полонізації українського населення на українських етнічних землях. “Учитель-поляк, - зазначав Д. Великанович, - має накинути українській дитині польську душу і бути точкою опори для апостолів асиміляційної ідеї”Шкільні, освітні та вчительські справи. Промова посла Д. Великановича в Сеймі // Українське слово. - 1939. - Ч. 6. - С. 77. .

Стаття “Новочасний шкільний інспектор”, опублікована в журналі “Рідна школа" за 1932 р. під псевдонімом Рогатинський, змальовує картину відношення польського інспектора Кароля Дзедушка з Рогатина до українського шкільництва. Під час візитації шкіл він вимагав від учителів, щоб українські діти розмовляли й молилися польською мовою, щоби вчителі на учительських конференціях також виступали державною мовою. Він постійно говорив про український “зоологічний шовінізм”. Українську визвольну боротьбу та польсько-українську війну представляв як німецьку інтригу. Українським учителям заборонялася будь-яка громадська діяльність, навіть у кооперативі [Рогатинський]. Новочасний шкільний інспектор // Рідна школа. - 1932. - 15 березня. - С. 57. .

В українському шкільництві у Галичині не було жодного інспектора українця. А ті, що були, пильно берегли, “щоби українська дитина не довідалася правди з української історії та географії,. щоби в прилюдних школах не появився український образ на стіні, бо тоді горе українському вчителеві! ”Григорович Д. Важке положення українського вчительства в Польщі / Д. Григорович // Рідна школа. - 1932. - 1 січня. - С. 11. .

Отже, проблема підвищення фахової підготовки вчителя була зумовлена боротьбою за українську школу, протистоянням полонізаційній політиці польського уряду, необхідністю розбудови приватного шкільництва.

16 травня 1932 р. у Львові відбувся Загальний з'їзд товариства “Рідна школа”, у якому теж йшлося про статус вчителя в українській школі. На ньому було прийнято низку резолюцій, найважливіші з яких подаємо:

“Загальний з'їзд:

- домагається знесення законів з 31 липня 1924 р. (Ьех Грабскі) у справі утраквізму та урядової мови в школах. Загальний з'їзд уважає утраквізм, поминаючи його педагогічно-виховну шкідливість, засобом денаціоналізації, що в практичному вихованні відбирає українському населенню спромогу побирати освіту у рідній мові. Утраквізм є суперечний з основними законами конституції держави і зі зобов'язаннями принятими Польщею у справі національних меншин;

- домагається такого змісту навчання й виховання (програми, підручники, виховна система), щоби державні і приватні школи усіх типів і ступнів відповідали національним і суспільним потребам українського народу та спиралися на джерела його культури і традиції;

- домагається, щоби у державних школах всіх типів та дошкільних установах, у яких число українських дітей є в більшости, вчили учителі українці. У зв'язку з тим вимагаємо повернення на українські землі тих учителів українців, що їх попереношувано на чужі области та принимання до служби кандидатів і кандидаток учительського звання, які досі остають без посади“Тверде слово українського народу. Резолюції ухвалені Заг. з'їздом “Р. Ш." у Львові 16 травня 1932 // Рідна школа. - 1932. - 1 червня. - С. 161-166. .

Вагомий внесок у пробудження національної свідомості українців Галичини здійснили учительські товариства, серед яких - “Взаїмна поміч українського вчительства”. Товариство проводило активну роботу, яка полягала в захисті прав учителів-українців (до Крайової шкільної ради надсилали заяви щодо звільнень зі служби, повернення права викладання, зміни мови навчання тощо), заснуванні при окружних відділах бібліотек, організації концертів, аматорських вистав, наукових сходин. Однак уже в середині 1920-х рр. дирекція Товариства визнала, що не може виконати програмних завдань, оскільки “більшість учительства привикла спихати роботу на інших, поводиться байдуже супроти станової організації”.

У 1930-х рр. ситуація кардинально не змінилася. У роботі виокремлено як вагомі здобутки Товариства (піднесення патріотичного рівня учителів та молоді; організація “прогульок з навчальною метою”; створення курсів рисунку та співу в “Оселі” у Ворохті; формування Центральної педагогічної бібліотеки та видавництва “Педагогічна бібліотека“), так і недоліки, що полягали передусім у неналежній організації захисту соціальних прав педагогів краю. Незважаючи на внутрішньоорганізаційні труднощі, “Взаїмна поміч українського вчительства" зуміла налагодити культурно-освітню працю серед учительства та українського громадянства загалом.

Приєднання Східної Галичини до Другої Речі Посполитої стало початком діяльності іншого учительського товариства - Учительської громади. Цілями Товариства були соціальний захист педагогів, протистояння полонізації шкільництва, організація меморандумів до центральних органів влади крайових, віч та інших протестних акцій. Члени Товариства піддавали критиці тогочасні підручники з історії, які ображали національні почуття українців, аналізували програми навчальних предметів, обговорювали нові методи праці щодо викладання української мови, історії, географії як найважливіших предметів у системі національного виховання.

І все ж провідне становище в царині українського шкільництва в Галичині займало товариство “Рідна школа”. Воно об'єднувало 3 тис. українських громад, на території яких функціонувало 1 529 шкіл, видавало дитячу літературу й книжки науково-популярного змісту; фаховий журнал “Учитель”, дитячий журнал “Дзвіночок”; шкільні підручники, читанки, стінні календаріКубійович В. “Рідна школа" / В. Кубійович // Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Перевидання в Україні. - Львів, 1998. - Т 7. - С. 2518. .

Перший педагогічний часопис “Учитель” вийшов у червні 1889 р. у Львові. Його редактором став священик Іван Чапельський, декілька номерів редагував Олександр Барвінський, а з 1890 р. - гімназійний професор Теофіль ГрушкевичДив.: Цюра С. Педагогічні часописи Товариства / С. Цюра // Товариство “Рідна школа”: історія і сучасність: наук. альм. - Львів: Вид-во Львів. край. тов-ва “Рідна школа”, 2001. - Ч. 1 / [упоряд. і наук. ред. : Д. Герцюк, С. Ярема]. - С. 114. . До складу редакційного комітету входили проф. Левко Сало, учителі Григорій Врецьона і Йосиф Танчаковський, письменник Павло Кирчів та інші.

Видавництво отримало 500 зл. р. допомоги від Галицького сейму. Воно звернулося до Крайової шкільної ради у Львові з проханням розсилати часопис у шкільні бібліотеки. Незабаром Крайова шкільна рада в Чернівцях також забажала отримати журнал “Учитель” для буковинсько-українських шкілДив.: ЯсінчукЛ. 50 літ Рідній школі. - С. 86. . Протягом 1893-1903 рр. видання редагував Володимир Шухевич. У цей час із журналом активно співпрацював професор Львівського університету Михайло Грушевський, який публікував на його сторінках “Виїмки з джерел до історії України-Руси“.

Загальні збори Товариства, що відбулися в березні 1895 р., висловили незадоволення роботою редакції. Йшлося про те, що вона рідко розглядала на сторінках часопису важливі проблеми вчительства, не брала участі в обговоренні шкільного законодавства, навчальних програм, підручників та посібників. Натомість журнал публікував матеріали, які не завжди мали відношення до педагогічної тематики. “Правда, що участь учителів у дописах слаба, - зазначали учасники зборів, - але годі за це винити учителів, бо якщо редагування органу мляве, то годі, щоб ним зацікавилися широкі кола учительства”Учитель. - 1895. - С. 108. .

Попри вказані недоліки, Українське педагогічне товариство та журнал “Учитель” користувалися авторитетом серед української суспільності. “Як би воно не було, - зазначав Л. Ясінчук, - мусимо признати, що як у 80-х роках, так і до 1905 було Р. Т П. одиноким речником у справах українського шкільництва, тої підставної, найважнішої ділянки у всіх культурних народів, а його орган “Учитель” був трибуною, з якої промовляли в той час найсвідоміші тих справ, зорганізовані одиниці. Вага “Учителя” й значіння в тому, що він причинився до збагачення української педагогічної літератури, якої в нас майже не було та звязав наше вчительство й загалом шкільний рух з таким же рухом на заході”Ясінчук Л. 50 літ Рідній школі. - С. 92. .

З 1905 р. часопис розширив тематику матеріалів на актуальні освітньо-виховні теми, проблеми шкільного й домашнього виховання на всіх українських землях, містив наукові розвідки, хроніку з життя науково-виховних установ, огляди й рецензії актуальних наукових досліджень. Серед співробітників журналу - М. Гру - шевський, І. Франко, С. Ковалів, Г Шерстюк, Л. Чепіга, С. Черкасенко, М. Гехтер та ін. У 1906 р. майже повністю змінився редакційний комітет. До нього увійшли Володимир Левицький, Степан Рудницький, Степан Гарусинський, Іван Копач, Петро Гриновський, Михайло Коцюба, Іван Стронський.

Комітет намагався надати часопису характеру науково-методичного видання, публікував статті про найновіші наукові здобутки, про проблеми навчально-виховної роботи в школі. Назвемо лише найактуальніші: “Про школи елементарні від найдавніших часів" Романа Заклинського; “Понятє і завданє літератури з поглядом на літературу українсько-руську" Остапа Макарушки (1904); “Найновіший напрям в науці виховання (студії над дітьми) ” Василя Ратальського; “Моральна вартість просвітньої праці - практична сторона житя народу” Олекси Іванчука (1905); “Що таке людське думанє” Івана Копача (1906); “До історії народнього шкільництва 1821-1838" Івана Созанського (1909); “Найблизші жерела творчости М. Шашкевича" Василя Щурата (1910); “Народні школи на Україні" М. Гехтера (1911); “Іван Франко як педагог" Івана Ющишина (1914) Там само. .

З 1907 р. “Учитель” редагував Іван Копач, з 1908 - Василь Щурат, з 1910 - Олександр Сушко; в 1911-1914 рр. - Іван Ющишин. У цей час журнал стояв на чолі громадсько-педагогічного руху. В 1911 р. Іван Крип'якевич писав: “Загально беручи “Учитель” стає чим раз більш інтересний і чим раз більше відповідає своїй цілі: статті не є такі бліді і далекі від життя школи, як бували деколи дальніше; під новою редакцією знати у журналі чим раз ясніший план, програму”Див.: Наша школа. - Львів, 1911. - Кн. 1. - С. 61. .

Разом із журналом “Наша школа" (орган товариства “Учительська громада”) та “Учительське слово" (орган товариства “Взаємна поміч галицьких і буковинських учителів та учительок”) “Учитель” протягом 1813-1914 рр. організовує підготовку всеукраїнських учительських з'їздів. Першого - т зв. з'їзду українського народного учительства за переважною участю вчителів початкових шкіл, що відбувся у Львові 25-26 липня 1914 р., та другого - загальноукраїнського з'їзду всього українського вчительства, що був запланований на осінь 1914 р. Цюра С. Педагогічний часопис товариства. - С. 119. .

У 1926 р. товариство “Рідна школа" спробувало запустити нове видання під однойменною назвою “Рідна школа”, яке взявся редагувати Омелян Терлецький. Однак вийшло всього 6 чисел, після чого часопис припинив існуванняЯсінчук Л. 50 літ Рідній школі. - С. 171. .

Товариство “Взаємна поміч українського вчительства" випускало “Учительське слово”, журнал “Шлях навчання і виховання" з додатком “Методика і шкільна практика”Цюра С. Педагогічні часописи Товариства. - С. 124. .

У 1890 р. Українське педагогічне товариство почало видавати дитячий часопис “Дзвінок”, що протримався аж до 1914 р. Спочатку його випускав за власний кошт Володимир Шухевич. Згодом до нього приєднався Кость Паньківський як адміністратор. З 1903 р. редакцію “Дзвінка” очолила Костянтина Малицька, з 1909 р. - Катря Гриневичева, а з 1914 р. - Іван Крип'якевич. З початком Першої світової війни часопис “Дзвінок”, як і часопис “Учитель”, перестав виходити. Після війни, у 1921 р. у Львові видавали часопис для дітей “Світ дитини”, через рік - ще один дитячий часопис “Наш приятель”. Згодом з'явилися часописи “Молоді каменярі”, “Вогні”, “Дзвіночок”, “Молодняк”. Звернемо особливу увагу на “Світ дитини”, призначений для 3-12-літніх дітей, у якому публікували вірші, байки, казки, оповідання, сценічні вистави, забави, ігри й загадкиДив.: Ставничий С. Українські часописи для дітей і молоді в Галичині в 1931 р. / С. Ставничий // Рідна школа. - 1932. - 15 березня. - С. 54-55. .

У 1932 р., незважаючи на утиски, заборони й переслідування, відновив свою роботу фаховий журнал “Рідна школа”.

Визначною подією в історії українського шкільництва став Перший український педагогічний конгрес у Львові, що проходив у великій театральній залі Музичного товариства імені М. Лисенка 2 листопада 1935 р. У складі президії - відомі галицькі діячі: Іван Галущинський - голова товариства “Рідна школа”, Іван Брик - голова товариства “Просвіта”, Іван Раковський - голова Наукового товариства ім. Шевченка, Йосиф Сліпий - ректор Богословської академії, Роман Купчинський - голова Товариства письменників і журналістів, Володимир Січин - ський - професор Українського педагогічного інституту ім.М. Драгоманова в Празі.

Центральною ідеєю Конгресу стала вимога організації школи з українською мовою навчання, пройнятої “наскрізь національним духом не зі становиська боротьби і ворожнечі до сусідів, а зі становиська любови рідного краю”Перший український педагогічний конгрес. 1935. - Львів: Накладом товариства “Рідна школа”, 1938. - С. XV. На Конгресі йшлося про те, що народ вимушений шукати виходу з ситуації, що склалася, шукати необхідних засобів боротьби з ідейним та організаційним розпорошенням українського учительства, української молоді. Конгрес мав засвідчити незнищенність українського національного духу, прагнення нації до здобуття власної державності.