Українське педагогічне товариство "Рідна школа" - національний символ українського шкільництва в Галичині (1881-1939)

Багато уваги приділили учасники Конгресу тій ролі, яку повинно відіграти українознавство в навчально-виховному процесі. На підставі аналізу тогочасної зарубіжної педагогічної теорії й практики доповідь зробив В. Пачовський. У ній він наголосив, що українці “хребетним стрижнем“ школи вважають українознавство, до складу якого входять мова, література, історія, географія, пластичне мистецтво й музика. Якщо у школі з українською мовою немає українознавства або воно занедбане, то така школа, за його словами, “виховує безхребетну інтелігенцію, яка у хвилі бурі й натиску готова до зміновіховства, як безхарактерна, здібна до ренегатства не тільки свого народу, а й держави”Пачовський В. Українознавство у вихованні молоді. - С. 90. .

Доповідач застерігав учителів, щоб українська література, історія, географія ні в якому разі не були доповненням до літератури, історії, географії польської. Це насамперед стосувалося приватних шкіл, які утримувалися за кошти родичів. Саме такі школи повинні дати шкільній молоді такі моральні й духовні цінності, як національна самоповага, особиста гідність, гордість належати до української нації, яка є рівноцінною культурою з іншими державними народами. Доповідач рекомендував укладати читанки, наповнюючи їх картинками з літописів, билин київського і галицько-волинського періодів, історичних дум, з історії українського мистецтва та української філософії.

Українцям як представникам недержавної нації, крім творів світової літератури, доповідач рекомендував вивчати твори державотворчого змісту, зокрема такі, як: “Краса чи сила рішає в житті? ” Володимира Винниченка; “В катакомбах” Лесі Українки; “Над Чорним морем" Володимира Левицького; “Люборацькі" Анатолія Свидницького; “Іван Вишенський” Івана Франка; “Фата Моргана" Михайла Коцюбинського; “Земля і сини” та “Марія” Василя Стефаника; “Земля” Ольги Кобилянської; “Волинь" Уласа Самчука; “Молода муза” Миколи Вороного та ін.В. Пачовський вважав, що “українці видали в мистецтві - трійцю геніїв слова, як поляки. Проти Міцкевича, Словацького і Красінського - можем вивести автора “Слова о полку Ігоревім”, Миколу Гоголя і Тараса Шевченка. Коли автор “Слова” являється генієм державної думки України, Микола Гоголь глузує з Росії московською мовою, щоб її розсадити (хоч несвідомо), то Шевченко чудує модерну Україну: “Ти смієшся, а я плачу" - каже геніяльний Тарас до Гоголя. І це для молоді найкраща інтерпретація, далека від поглядів Липи, творених в чорнилі однобокого націоналізму. Але молоді треба дати ряд аргументів, що і Шевченко і Гоголь є дійсними геніями. Як був генієм автор “Слова””Там само. - С. 93. .

Освітні діячі того часу дуже добре розуміли, що національна школа, національне виховання виростають із традицій. А традиції коріняться в культурі, характері, звичках народу. Українська школа не могла вирости з австрійської, російської чи польської традицій. А тому, як зазначав Л. Ясінчук, “Наш нарід мусів відшукати зі своєї минувшини, видобути з припорошеного віками забуття свою загублену шкільну традицію. Коли б її не мав - мусів би був її створити. Треба було вивчити нашу шкільну історію, хоча яка скромна вона й була би; треба перетопити минувшину з теперішністю в одну природно-історичну гармонійну цілість і на тій основі будувати ідеал рідної школи, витворювати свої питомі, рідні дисципліни шкільного виховання й навчання. Не можна вести складної роботи, коли нема перед очима великої ідеї. А великі ідеї виростають тільки з традиції“Ясінчук Л. 50 літ Рідної школи. - С. 246. .

Петро Біланюк серед найважливіших завдань виховання шкільної молоді виділяв такі: формування добрих звичок, характеру, залучення дітей до громадського життя і спільної праці, плекання народної свідомості й культуриБіланюкП. Потреби і основні завдання виховання / П. Біланюк // Рідна школа. - 1936. - Ч. 1. - C. 25. . Найголовнішою метою виховання, на його думку, є характер, важливим чинником формування якого є праця. “Без праці нема характерів, так як без світла нема життя“, а “нарід, що його звичкою сталася праця, вибивається скоро на чолове місце поміж народами“Його ж. Праця єдина з недолі нас вирве // Рідна школа. - 1936. - Ч. 10. - С. 153. .

Професор Яким Ярема вважав необхідним у процесі виховання шкільної молоді враховувати основні риси українського характеру. До позитивних він зараховував соціальний гуманізм, чутливість, працьовитість, свободолюбність і миролюбність, добродушність. До негативних - перевагу власного “я”, власних інтересів над громадськими, легку запальність, інтроверсійність. Важливий висновок полягав у тому, що “психічна природа людини не є чимось абсолютно незмінливим. Завдяки своїй пластичності вона може під впливом свідомих зусиль відповідно до життєвих потреб удосконалюватися”Ярема Я. Українська духовність в її культурно-історичних виявах / Я. Ярема // Перший український педагогічний конгрес. 1935 р. - Львів: Рідна школа, 1938. - С. 33-36. .

Для того, щоб згуртувати молодь на засадах патріотизму, треба організовувати національні імпрези, концерти, свята, водити її до театру, влаштовувати екскурсії тощо. Навчання рідною мовою, своєрідне шкільне приладдя, ікони, картини, краєвиди, портрети і погруддя славних українців у шкільних класах і коридорах, українська шкільна бібліотека, написи з відповідними гаслами, народні співи, ручні роботи на теми народних мотивів, участь у народних святах - ось усе те, чого, на думку В. Пачовського, ніяка чужа школа українській дитині дати не могла.

Як приклад яскравих засобів виховання у дітей любові до рідної школи, рідного краю і людей, що в ньому живуть, наводимо вірш Дмитра Макогона “Поклін Рідній школі”:

Поклін Рідній школі

Коли я мала років шість,

Взяв батько мене за руку І торжественно, мов у храм,

Повів до школи на науку.

Мене чомусь окутав страх,

Дорогою ціла тремтіла,

До батенька тулилась я - І так до нього шепотіла:

- Мій батеньку, скажи мені,

Чи так у тій незнаній школі Не будуть кривдити мене?

Та ж там чужих дітей доволі.

А батько мій сказав на це:

- Спокійна будь, моя дитино!

У Рідній школі всі свої,

А діти всі - одна родина.

Бо Рідна школа не чужа,

Вона - це наша спільна Мати,

Що вчить любити рідний край,

Для нього жити й працювати.

Від вписів тих, якраз тепер Чотири роки проминуло,

А я батьківських щирих слів І до сьогодні не забула.

І правду батенько казав!

У Рідній школі діти - Одна рідня, одна сім'я, -

Мов різнобарвні квіти.

О, Рідна школо, честь Тобі,

За піклування, за науки,

Бо Ти навчила нарід мій Любити щиро, без принуки.

Жий, Рідна школо, много літ,

Рости, всенародна святине!

А за добро прийми поклін Від української дитиниМакогон Д. Поклін Рідній школі / Д. Макогон // Рідна школа. - 1932. - 1 червня. - С. 166. .

Значну увагу приділяла “Рідна школа" фізичному вихованню учнів. У статті “Національний] момент у фізичному вихованні" Тарас Франко так визначив завдання фізкультури і спорту: “Руханка має за завдання змінити вдачу нації з лагідної на боєву. Треба передусім плекати ті галузі фізичного виховання, що виробляють силу, відвагу і завзяття, що мають у собі первні боротьби. Але для таких форсованих вправ треба іншої поживи. Нарід при помочи кооперації мусить дійти до добробуту, мусить змінити нерентовну збіжеву господарку на годівельну, мусить відживлятися більше м'ясом. З бульб'яним і капустяним, а на чорноземі пшеничним народом, небагато можна зробити. Він як та стирта соломи: стебел багато, купа велика, а вартість мала. А тут треба стали! Добре відживлювана молодь сама радо буде горнутися до змагань і тоді руханка сповнить свою велику національну місію”Франко Т. Національний] момент у фізичному вихованні / І. Франко // Рідна школа. - 1932. - 15 червня. - С. 185. .

Важливу роль у спільній боротьбі УПТ за українську школу відігравало греко-католицьке духовенство. Воно мало безпосередній вплив на виховання української молоді через викладання в початковій школі основ християнського вчення. Перед священиками ставилося завдання прищеплювати молоді не лише релігійні, а й патріотичні почуття: від священика також очікували турботи про освіту дітей парафіян, активної роботи в освітніх товариствах. Цей обов'язок вони трактували не лише як патріотичний, а й як душпастирський. Нерідко діяли як виразники інтересів конкретної політичної сили - народовської чи русофільської. Священики збирали інформацію про стан навчання дітей у початкових школах, допомагали сільським громадам готувати матеріали, в яких останні вимагали навчання учнів рідною українською мовою. Такі дії не могли подобатися польській владі. Міністерство віросповідань і освіти застерігало Станіславське воєводство від подібних фактів, які були зафіксовані в Тернопільському воєводстві. 10 лютого 1926 р. з аналогічною вимогою до шкільних рад звернулася кураторія Львівського шкільного округу.

7 січня 1926 р. рогатинський староста доповів станіславському воєводі, що, незважаючи на розпорядження повітової шкільної ради від 4 березня 1925 р. про заборону керівникам шкіл давати інформацію щодо шкільної статистики, греко-католицькі священики вимагають даних про фреквенцію дітей. Такий випадок був у селі Журові, де вчителька-полька відмовилася виконати прохання священикаДив.: СтупарикБ. Боротьба за українську мову на Рогатинщині у 1925-1926 рр. / Б. Ступарик // Рогатинська земля: історія та сучасність. Матеріали другої наукової конференції (Рогатин, 26-27 березня 1999 р.). - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. - С. 131. .

У липні 1926 р. комендант поліції Станіславського воєводства повідомив старост повітів про те, що йому стало відомо про шкільну анкету, яку готує Українське педагогічне товариство за посередництва греко-католицького духовенства.

Ось як виглядав зміст цієї анкети:

“Всечеснійший отче!

Головна управа УПТ має передати на днях Українській парламентській репрезентації матеріали в справі українського шкільництва. З огляду на велику вагу справи прохаємо подати нам до відома негайно всякі дані про стан українського шкільництва у Вашій громаді, а саме:

Кількокласова і з якою мовою викладовою (українська, польська, утраквістична) є у Вас школа?

Яка школа (щодо викладової мови) була у Вас до війни?

Яка школа (щодо викладової мови) повинна бути в дійсності і на якій основі?

Кілько дітей зобов'язаних, записаних і учащающих до школи по народності і віросповіданю?

Як випав шкільний плебісцит в громаді, та чи пороблено які заходи проти несправедливого вирішення щодо викладової мови?

Поіменно спис учительських осіб Вашої школи із зазначенням їхньої народності і віросповідання.

Подати потрібно факти всяких надуживань і самовільних заряджень на масі українського шкільництва, чи дотично українського учительства, української дітвори, родичів та інші матеріали.

Поіменний виказ українських сил, які шкільна влада зредукувала чи передчасно звільнила зі служби, перенесла з української території на польську зглядно з української школи до польської, або відмовляє в уділенню посади.

Крім цього, прохаємо подати нам, які є домагання Вашої громади в напрямі позитивнім (напр., якої Вам школи треба, де і т.п.) ”Там само. - С. 132. .

18 серпня 1926 р. рогатинський староста поспішив повідомити воєводство, що на території повіту не зафіксовано участі греко-католицького духовенства в організації шкільної анкети. Проте вже 23 вересня того ж року він надіслав воєводству іншу інформацію. Виявилося, що 28 серпня 1926 р. товариство “Рідної школи" в Рогатині подало всім парохам греко-католицького обряду звернення “Домагаймося української школи”. У зверненні Товариство закликало парафії висловлювати протести міністерству віросповідань і освіти щодо запровадження польської мови навчання в початкових школах Галичини. “У понеділок дня 2 серпня 1926 р. представники Української парламентської репрезентації відбули конференцію з міністром освіти проф. Суйковським, - зазначалося у відозві. - На заміт нашої Репрезентації про незгідний з дійсним станом і кривдячий нас вислід шкільного плебісциту і про те, що навіть всупереч обов'язуючим законам шкільна влада по всіх усюдах позаводила польські школи, міністр освіти дав таку відповідь: “Нехай українське населення (батьки дітей) вносять до мене прохання із зазначенням, що вони українці, що їх дітей є стільки-то і, що вони прохають п. міністра, щоб і школа для тих дітей була ведена матірною українською мовою”. Такі прохання обіцяв міністр прихильно розглядати і видати відповідні розпорядження, щоб українські діти мали українські школи”Там само. - С. 135. .

Звернення підписали о. Степан Городецький (парох Вербилівців, Бабухова і Залужжя), о. Теодор Кудрик із Рогатина, о. Денис Теліщук із Потока та викладач Рогатинської гімназії Василь Ратич.

Реакція на звернення була миттєвою. Вже 2 жовтня 1926 р. комендант воєводської державної поліції доповідав начальнику державної безпеки про те, що з протестами проти державної політики щодо мови викладання в місцевих школах виступили такі гміни Рогатинщини, як: Хохонів, Бабухів, Дем'янів, Добринів, Фрага, Потік, Підгороддя, Підмихайлівці, Свистільники, Виспа і Залип'є.

У листі кураторії Львівського шкільного округу до Львівського воєводи від 4 жовтня 1926 р. відзначалося, що з кінця серпня до середини вересня до кураторії надійшли петиції з більш ніж 250 гмін з вимогою “відрубної школи”. З 15 вересня петиції поступали масово.

Комендант воєводської державної поліції висловив думку, що внесення відповідних протестів зумовлені агітацією священиків і Українського педагогічного товариства в Рогатині і що нібито “загал української людності зовсім не намірений бойкотувати в школах польську мову. ”Там само. - С. 135-136.

Станом на 1 грудня 1926 р. у Львівському шкільному окрузі налічувалося 2296 польських шкіл, 919 - українських і 1564 - двомовних. На цей час надійшло понад тисячу протестів проти виданих мовних розпоряджень кураторіїТам само. - С. 136. .

Масові протести проти шовіністичної політики польської влади щодо мови викладання в початкових школах викликали у неї занепокоєння. Так, на думку керівника Львівської шкільної кураторії, “щорічна робота з організації шкільного плебісциту приведе до негативних наслідків в справі навчання і виховання дітей, в організації роботи школи, шкодитиме відносинам між вчителями різної національності, затруднить роботу кураторії, погіршить роботу інспекторів. Постійне перебування в атмосфері мовної боротьби буде мати негативний вплив на учнів, не сприятиме громадянському вихованню”Там само. .

В організації підтримки української світської освіти в Галичині важливу роль відігравало товариство катехитів, очолюване о. Є. Громницьким. Після підписання Польською державою 1925 р. конкордату з Ватиканом Греко-католицька церква здобула кращі можливості впливати на молодь, бо за статтею 13-тою документа наука релігії ставала обов'язковою у всіх школах, крім вищих. Митрополит Андрей Шептицький вважав, що катехитична робота священика в школі сприятиме вихованню молодого покоління в дусі “совісної і глибокої праці”, зможе забезпечити зведення до мінімуму небезпеки переходу молоді у латинський обряд.

Греко-католицька церква надавала фінансову підтримку Українському педагогічному товариству “Рідна школа”, яке охопило своєю діяльністю низку початкових шкіл приватного, громадського й церковного характеру. В повітах Галицької митрополії на Різдво і Пасху проводили доброчинні збори пожертвувань на розвиток світської освіти.

Доброчинна діяльність Греко-католицької церкви виявилася також у наданні стипендій малозабезпеченим талановитим дітям для здобуття освіти в державних та приватних навчальних закладах. Церква підтримувала розвиток фахової освіти в Галичині. Священики ініціювали заснування навчальних закладів ремісничого типу. Доброчинною діяльністю займалися Крайовий комітет допомоги українському студентству імені П. Цимбалістого у Львові, Марійські дружини. Для опіки над студентами вузів 1931 р. у Львові при товаристві “Обнова" був створений Український католицький академічний сеньйорат, який очолив о. Юліан Дзерович. Товариство перебувало під постійною опікою греко-католицького кліру Галицької митрополії.

Опікуючись навчальними закладами, молодіжними спортивними організаціями, представники церкви виховували громадян, вірних своїй етнічній належності, оберігали молодь від впливу урядової концепції однонаціональної унітарної Польської держави.

Освітню діяльність у Галичині провадив Український горожанський комітет, важливе місце в структурі якого зайняла освітня “шкільна секція”, що розмістилася на пл. Ринок,

10. її очолював Михайло Галущинський. В умовах польської окупації питання української освіти та шкільництва, якими опікувалася “шкільна секція” УГК, набувало особливої гостроти. Поляки намагалися організувати освітню справу так, щоби вона стала в їхніх руках знаряддям полонізації та колонізації західноукраїнських земель. Львівська наукова бібліотека ім.В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів (далі - ЛНБ ім.В. Стефаника. Відділ рукописів). - Ф. 9. Окремі надходження. - Спр. 1464. - Арк. 1. “Голоси у Львові і на провінції про стан шкіл, шкільництва, доводять до розпуки. Покликаний Українським Горожанським Комітетом гурт людей прийняв на себе завдання подумати над способом порятунку. Зв'язав себе передусім, як одну секцію УГК і назвав “шкільною секцією”, - згадував її керівникГалущинський М. Фонд “Рідна школа" (коротка його історія і діяльність) / М. Галущинський // В сорокові роковини УП. Т 1881-1921. - Львів: Накладом УПТ, 1921. - С. 10-16. . Основними завданнями цієї секції були: заснування українських приватних шкіл, організація гімназій та вчительських інститутів, допомога шкільній молоді, матеріальна й моральна підтримка вчителів та освітніх товариств. Допомогу сиротам та шкільній молоді надавали у формі шкільних виплат, закупівлі шкільних підручників, а також одягом, взуттям, білизною.

У питаннях допомоги сиротам та молоді “Шкільна секція” УГК тісно взаємодіяла з “Українським Крайовим товариством охорони дітей та опіки над молоддю”, статут якого розроблявся за європейськими взірцями та охоплював усі питання, що торкалися опіки, виховання і навчання дітей та молоді, охорони материнстваЦДІАЛ України. - Ф. 321. - Оп. 1. - Спр. 2. - Арк. 105. .

Митрополит виділив для “Українського Крайового товариства охорони дітей та опіки над молоддю" п'ять гектарів землі у селі Тобор під будівництво дитячого притулку. Там само. - Арк. 128. З товариством співдіяли такі благочинні організації, що були під патронатом А. Шептицького: “Український єпархіальний комітет опіки над воєнними сиротами”, товариство “Захист ім. митрополита А. Шептицького для сиріт у Львові” та ін. Між “Українським Крайовим товариством охорони дітей та опіки над молоддю" і товариством “Захист ім. митрополита А. Шептицького для сиріт у Львові” передбачалася співпраця у напрямах розвитку ідей охорони дітей та суспільної опіки над молоддю, утримання захистів, бурс, захоронок і фахових шкіл, внесення петицій до органів державної влади, участі в конференціях, конгресах, присвячених справі опіки над дітьми та молоддю. ЦДІАЛ України. - Ф. 572. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 5.

Якщо порівнювати довоєнний стан українського початкового шкільництва з початком 20-х років, вимальовується така картина: до війни у Східній Галичині налічувалося 2 612 українських шкіл, у 1920-1921 pp. - тільки 1 930. Водночас польських шкіл до війни було 1 537, а в 1920-1921 pp. стало вже 1 872. На 9 856 класів припадало 7 211 польських і тільки 2 645 українських. ЛНБ ім.В. Стефаника. Відділ рукописів. - Ф. 9. - Спр. 1464. - Арк. 2.

Польська окупація утруднювала функціонування не тільки початкових, а й українських середніх навчальних закладів. Наприклад, гімназія в Рогатині під час воєнних дій 1918-1919 pp. була розграбована польськими військами. В її будинку розміщувався каральний відділ польської жандармерії. ЦДІАЛ України. - Ф. 462. - Оп. 1. - Спр. 3. - Арк. 9. Частково навчальний процес у гімназії вдалося відновити після дозволу-рескрипту польської влади за № 4479 від 22 травня 1919 р. Державний архів Івано-Франківської області. - Ф. 543. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 1. 24 вересня 1930 p., у розпал так званої “пацифікації”, поляки знову закрили гімназіюТам само. - Арк. 31. . В польській освітній політиці щодо українського населення щораз виразніше запроваджувалася ідея денаціоналізації українців за допомогою школи.

1 листопада 1932 р. часопис “Рідна школа" повідомив громадськість про те, що польські вчителі змушували українських дітей виголошувати польські молитви, посилаючись на рішення з'їзду польських єпископів у 1919 р. Проти цього рішуче виступила Греко-католицька церква, мотивуючи це тим, що вимоги польських учителів не відповідали канонам української церкви. Львівська шкільна кураторія заявила, що остаточне рішення з цього питання винесе міністерство віросповідання й освіти. А до того часу все залишається, як було раніше: до початку навчання діти виголошують молитву “Отче наш”, а після навчання - “Богородице Діво”Поліщук [...] Польські молитви для українських дітей в Галичині / Поліщук // Рідна школа. - 1932. - 1 листопада. - С. 297. .

Отже, товариство “Рідна школа" стало чимось більшим, ніж громадською організацією. Напружена й послідовна праця за ідеали нації дала йому можливість досягти фінансової стабільності, спорудити шкільні будинки в Чорткові, Яворові, Ходорові, провести Перший український педагогічний конгрес (1935), Першу українську виставку (1938), підготувати плебісцитну акцію 1932-1933 рр. та проти - шкільну акцію ОУН 1933-1934 рр. Результатом цієї діяльності стало збереження від загибелі української школи, зміцнення національної свідомості українців та посилення прагнення до державної незалежності.

Размещено на Allbest.ru