Становлення та розвиток музеїв художнього профілю України як культурно-освітніх закладів

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ОХОРОНИ ПАМ'ЯТОК

ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ

ЦЕНТР ПАМ'ЯТКОЗНАВСТВА

УДК 069.01 (477) «19- 21 ст. ст.»: 351.853 (477)

Спеціальність 26.00.05 - Музеєзнавство. Пам'яткознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК МУЗЕЇВ ХУДОЖНЬОГО ПРОФІЛЮ УКРАЇНИ ЯК КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІХ ЗАКЛАДІВ

(кін. ХІХ-поч. ХХІ ст.)

Харченко Олена Володимирівна

Київ 2015

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історичного пам'яткознавства Центру пам'яткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Ключко Юлія Миколаївна, Київський Національний університет культури і мистецтв, доцент кафедри музеєзнавства та пам'яткознавства

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, старший науковий співробітник Михайлина Любомир Павлович, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, генеральний директор

кандидат історичних наук, Кепін Дмитро Володимирович, Музей історії міста Києва, учений секретар

Захист відбудеться 12 січня 2016 р. о 13:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.252.01 у Центрі пам'яткознавства НАН України і УТОПІК (адреса: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Центру пам'яткознавства НАН України і УТОПІК (адреса: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19).

Автореферат розіслано 11 грудня 2015 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Н.М. Сенченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасні художні музеї у своїй діяльності орієнтуються на гуманістичні засади, національні та загальнолюдські принципи, забезпечують доступність матеріальних і духовних цінностей для громадян різних соціальних категорій. Вони відіграють важливу роль у процесах збереження, популяризації та інтерпретації історичної, мистецької, культурної спадщини.

З відкриттям публічних музеїв (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.) історично обумовлюються їх просвітницькі, освітні, виховні функції. У художніх музеях починають розвиватися освітні практики, формується освітня методологія, відбувається становлення вітчизняної екскурсійної школи.

На поч. ХХІ ст. відсутні спеціальні історичні дослідження, які б докладно аналізували питання становлення та розвитку музеїв художнього профілю як культурно-освітніх закладів, не проведено досліджень динаміки розвитку освітніх форм, механізмів актуалізації та інтерпретації історичної, мистецької, культурної спадщини. Дослідження, здебільшого, оминають увагою проблеми комплексного аналізу культурно-освітньої роботи з різними віковими та соціальними категоріями відвідувачів, сучасні механізми популяризації музейних експозицій.

Найменш вивченим є аспект інтерпретації різних видів і жанрів образотворчого мистецтва для різновікової аудиторії. Поза увагою дослідників залишаються проблеми адаптації зарубіжних музейних технологій до діяльності українських музеїв, використання інноваційних технологій у вітчизняних музеях художнього профілю.

Аналіз науково-теоретичної розробки проблематики в історіографії свідчить, що питання становлення та розвитку музеїв художнього профілю до цього часу не було предметом спеціального вивчення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами Дисертація виконана в руслі пріоритетної тематики музеєзнавства і розвиває один з її наукових напрямів, передбачений планами роботи кафедри музеєзнавства та пам'яткознавства Київського національного університету культури і мистецтв. Тематика дисертації є складовою науково-дослідної роботи Центру пам'яткознавства НАН України і УТОПІК «Культурна спадщина у формуванні соціогуманітарного простору в Україні на початку ХХІ століття» (державний реєстраційний № 0113U003192).

Мета дослідження - здійснити аналіз динаміки становлення та розвитку музеїв художнього профілю як культурно-освітніх закладів з кін. ХІХ - поч. ХХІ ст., основні принципи і форми їхньої просвітницької діяльності на початку ХХІ ст.

Визначення зовнішніх та внутрішніх детермінант, пов'язаних з обраною темою дослідження, обумовили послідовне виконання наступних завдань дослідження:

вивчити стан наукової розробки теми, здійснити історіографічний аналіз;

здійснити історичну репрезентацію процесу розвитку музеїв художнього профілю у контексті загальносвітових тенденцій. Визначити основні етапи становлення і розвитку музеїв як культурно-освітніх закладів;

прослідкувати динаміку розвитку освітніх форм в історичній ретроспективі;

визначити зміст, специфіку, функціональні засади, принципи та напрями культурно-освітньої роботи музеїв художнього профілю на поч. ХХІ ст.;

на підставі системної обробки різноманітних джерел провести комплексний аналіз розвитку культурно-освітньої роботи сучасних музеїв художнього профілю на рівні обласного підпорядкування, визначити тенденції, які характеризують їхню діяльність на початку ХХІ ст.;

розглянути дію механізмів актуалізації історичної, мистецької, культурної спадщини у музеях художнього профілю;

визначити інноваційні форми реалізації культурно-просвітницького потенціалу.

Об'єктом дослідження є культурно-освітня діяльність музеїв художнього профілю.

Предметом дослідження є освітні практики та форми актуалізації історичної, мистецької, культурної спадщини музеїв художнього профілю України в динаміці їх історичного розвитку.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від кінця ХІХ ст. до початку ХХІ ст.

Географічні межі дослідження охоплюють території, які наприкінці ХІХ ст. входили до складу Російської імперії, з поч. ХХ ст. знаходилися у складі СРСР, з 1991 р. перебувають у складі незалежної України.

Методологічні засади дослідження. Теоретико-методологічні засади дослідження культурно-просвітницької діяльності музеїв художнього профілю базуються на використанні загально прийнятих наукових та спеціальних методів. Методологічною базою дослідження є історичний підхід до феномену художнього музею, основу якого складають принципи історизму, об'єктивності, системний історіографічний аналіз, що обумовлюють розгляд музеїв художнього профілю як історичного явища. Хронологічний метод використовувався при аналізі основних етапів культурно-просвітницької діяльності в історичному контексті. Синхронний метод застосовувався при паралельному вивченні і співставленні зарубіжного та вітчизняного досвіду. Застосування спеціально-історичних методів - порівняльно-історичного, історико-типологічного, історико-системного, синхронного, ретроспективного, структурно-функціонального, методів періодизації, класифікації, типологізації дозволило здійснити аналіз динаміки розвитку освітніх форм у музеях художнього профілю в історичному контексті, сформулювати висновки дослідження, які виносяться на захист.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що:

- вперше підготовлено наукову працю, де комплексно висвітлено процес становлення та розвитку музеїв художнього профілю як культурно-освітніх закладів у період кін. ХІХ - поч. ХХІ ст.;

- на основі аналізу наукових джерел та опублікованих матеріалів здійснено історичну репрезентацію процесів розвитку музеїв художнього профілю України в контексті загальносвітових тенденцій;

- вперше, згідно з принципом історизму, визначено узагальнену періодизацію, за якою відбувалося становлення та розвиток музеїв художнього профілю як культурно-освітніх закладів в Україні;

- визначено зміст, специфіку, функціональні засади, принципи та напрями культурно-освітньої роботи музеїв художнього профілю на поч. ХХІ ст.; музей культурний освітній історичний

- проаналізовано динаміку розвитку освітніх форм музейної практики в історичному контексті (кін. ХІХ - поч. ХХІ ст.);

- вивчено механізми актуалізації історичної, мистецької, культурної спадщини у вітчизняних музеях художнього профілю. Виявлено недостатньо висвітлені в літературі окремі аспекти культурно-освітньої діяльності;

- визначено інноваційні форми реалізації культурно-просвітницького потенціалу в художніх музеях України. Узагальнено розмаїття форм і напрямів культурно-освітньої діяльності на поч. ХХІ ст.;

- виявлено взаємозв'язок напрямів і форм культурно-освітньої діяльності із змістом експозицій музеїв художнього профілю;

- розроблено практичні рекомендації щодо популяризації та інтерпретації музейної інформації на базі експозицій музеїв художнього профілю.

Практичне значення. Основні положення, викладені у дисертаційному дослідженні, узагальнені висновки та рекомендації можуть використовуватися у теоретичній і практичній діяльності музеїв України, системі підвищення кваліфікації музейних працівників, як підґрунтя для розробки навчальних курсів з музеєзнавства, культурно-освітньої діяльності, історії та культури України.

Апробація результатів дисертації здійснена на 5-ти Міжнародних науково-практичних конференціях: «Культурні процеси в Україні: реалії, тенденції і перспективи» (м. Київ, 2002 р.), «Підводні археологічні дослідження в Північному Причорномор'ї» (м. Київ, 2002 р., 2003 р.), «Софійські читання» (м. Київ, листопада 2005 р.), «Дослідження, відтворення, збереження та популяризація культурної спадщини» (м. Ужгород, 2015 р.). Результати дослідження доповідались на 7-ми Всеукраїнських наукових конференціях: «Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства» (Київ, 2005 р.), «Духовна культура як домінанта українського життєтворення» (Київ, 2005 р.), «Культурна політика у контексті етнокультурного різноманіття України» (Київ, 2010 р.), «Сіверщина в історії України» (м. Київ-Глухів, 2015 р.), «Зарембівські читання» (м. Київ 2015 р.), «Бібліотека ХХІ ст.: перспективи та інновації» (м. Київ, 2015 р.), «Музейна педагогіка - проблеми, сьогодення, перспективи» (м. Київ, 29-30 вересня 2015 р.); обговорювалися на семінарах, круглих столах, музейних тренінгах: «Давай пограємо у музей» (НХМУ, 2003 р.); «Музеї і освіта дорослих: крок назустріч один одному» (2013 р.), «Інноваційна творчість і винахідництво у музеях: уроки SPARK!LAB», «Prototyping - тестування активностей в музейному просторі» (2014 р.), «Формуючи майбутнє: голоси відвідувачів у музеях» (2014 р.) у НЦНК «Музей І. Гончара», «Мистецькому Арсеналі»; на тренінгу по роботі з людьми з ментальними, інтелектуальними та соціальними порушеннями «Музей без бар'єрів: від теорії до практики» (Національний музей Тараса Шевченка, 2014 р.).

Публікації. Основні теоретичні і практичні положення дисертаційного дослідження, опубліковано у 5 одноосібних публікаціях, розміщених у фахових вітчизняних виданнях та зарубіжному виданні «Modern Science - Modernн vмda». Результати та висновки було представлено у 10 одноосібних публікаціях, збірниках доповідей наукових конференцій.

Структура дисертації підпорядкована меті та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (10 підрозділів), висновків, списку використаних джерел, додатків (4 додатки -- 36 сторінок). Обсяг наукової праці складає 208 сторінок основного тексту. Список використаних джерел охоплює 773 найменувань. Повний обсяг роботи -- 321 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі викладено актуальність теми, ступінь наукової розробленості теоретичної бази дослідження у вітчизняній та зарубіжній музейній практиці, визначено і обґрунтовано мету та завдання дисертації, сформульовано об'єкт, предмет і основні методи дослідження, практичну значущість теми, зв'язок з науковими програмами, окреслено територіальні і хронологічні рамки дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, відомості щодо апробації та публікацій основних матеріалів дисертації.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база та методологічні основи дослідження» проаналізовано стан наукової розробки теми, джерельну базу роботи, розглянуто методологічні основи дослідження, що сприяло досягненню мети і вирішенню поставлених завдань.

У підрозділі 1.1 «Історіографія питання» представлено аналіз наукового доробку вітчизняних та зарубіжних дослідників, охарактеризовано та визначено рівень науково-теоретичного опрацювання теми впродовж кін. ХІХ - поч. ХХІ ст.

Історіографія структурована за проблемно-хронологічним принципом, що надало можливість виділити найактуальніші та інформаційно насичені роботи з музеєзнавства, історії України, мистецтвознавства, педагогіки, філософії. За хронологічною ознакою історіографію поділено на три періоди: дорадянський (друга половина ХІХ - початок ХХ ст. (до 1917 р.), радянський (1917-1990-ті рр. ХХ ст.), сучасний (1991 р. - початок ХХІ ст.). За проблемно-тематичним спрямуванням історіографія поділяється на 4 групи: 1) спеціальна література, наукові публікації, історичні праці з питань діяльності вітчизняних музеїв; 2) загальні праці та архівні матеріали з питань історії створення вітчизняних художніх музеїв, становлення та розвиток просвітницької діяльності; 3) наукові дослідження та монографії, які висвітлюють погляди музеєзнавців на роль і місце освітніх практик у діяльності музеїв художнього профілю; 4) комплексні узагальнюючі праці, в яких висвітлюються окремі питання роботи музеїв з аудиторією різного віку, специфіка сприйняття та інтерпретація творів образотворчого мистецтва, інноваційні форми культурно-освітніх практик. Для висвітлення історіографії було використано проблемно-хронологічний принцип.

Дослідження дорадянського періоду включають роботи інформаційного та описового характеру, зокрема, наукові праці, які розкривають аспекти формування мистецьких колекцій в історичному контексті, аналізують передумови створення і процеси розвитку художніх музеїв, описують колекції творів мистецтва та старовини. У працях науковців І. Гревса, Б. Райкова, М. Анциферова, М. Новоруського, М. Гейніке, Б. Ємельянова, Б. Кайгородова, В. Герда, М. Романова, Н. Могилянського, Т. Пархоменка, М. Федорова обґрунтовується розробка екскурсійного методу, принципів культурно-освітньої діяльності. У зарубіжних дослідженнях започатковуються ідеї музейної педагогіки (Г. Кершенштейнер, А. Рейхвейн, А. Ліхтварк). Дорадянська історіографія, в цілому, має узагальнюючий інформаційний характер.

Історіографічний доробок радянського періоду відображений в узагальнюючих працях, в яких висвітлюються окремі аспекти просвітницької діяльності музеїв. Автори В. Бірюков, В. Щепотьєв, В. Щербаківський, Д. Щербаківський, В. Дубровський, М. Біляшівський, Ф. Ернст, Ф. Шміт, на поч. ХХ ст. порушують широке коло питань розвитку музейної справи в Україні. У працях науковців художні музеї розглядаються в освітньому, історичному та мистецтвознавчому контекстах, розкриваються аспекти освітньої роботи з відвідувачами різного віку. Питання масової науково-просвітницької діяльності музеїв СРСР, специфіка діяльності музеїв художнього профілю розглядаються у статтях і тематичних наукових збірниках. З 1980-х рр. ХХ ст. освітня діяльність музеїв досліджується в контексті музейної комунікації. Актуальні питання культурно-освітньої діяльності у радянський період висвітлюють Н. Романовська, М. Бондарь, Г. Мезенцева, Л. Славін, Б. Крусман, В. Ігнатьєва, Ю. Омельченко, Ю. Александров, О. Губарєв, М. Голованов, В. Ревякін, О. Петрова, Р. Русакова, В. Лур'є, В. Пронін, Ю. Пищулін, Д. Равикович, Н. Макарова, Т. Калугіна, О. Волкова, Л. Сак, О. Ванслова. З'ясовано, що історіографія цього періоду відображає ідеологічну заангажованість методів, напрямів і форм культурно-освітньої роботи.

Сучасний період представлений дослідженнями аналітично-узагальнюючого характеру, в яких відображено нові зміни у культурно-освітній діяльності музеїв. У працях вітчизняних дослідників Л. Федорової, С. Марінової, Л. Великої, Р. Маньковської, Н. Ганнусенко, Л. Баско, Т. Митрофанової, Ю. Ключко, Л. Гайди, І. Гопенко, Г. Лисікової, О. Бейдик, Т. Андрущенко, Т. Ткаченко, А. Кімнатного, О. Юрченко, О. Степанок, А. Надєждіна, О. Классової, Г. Рудик висвітлено сучасні здобутки музеєзнавства, розглядаються напрями і перспективи культурно-освітньої діяльності музеїв у сфері роботи музеїв з відвідувачами різного віку, інноваційні освітні практики, досвід інтерпретації та популяризації мистецької спадщини в історичному, мистецтвознавчому, педагогічному, філософському аспектах.

У підрозділі 1.2 «Джерельна база дослідження» охарактеризовано комплекс опрацьованих архівних документів, фондових, експозиційних, інших джерел, важливих для розкриття теми.

Важливу групу джерел, які висвітлюють процеси становлення та історичного розвитку вітчизняних художніх музеїв, складають архівні та музейні фонди. У документах Центрального державного історичного архіву України відображено інформацію про створення і діяльність «Товариства старожитностей і мистецтв» (м. Київ), члени якого були засновниками різних музеїв, зокрема, міського Музею старожитностей і мистецтв. Цінна інформація, яка представляє історичний контекст суспільних і культурних процесів, проаналізованих у дослідженні, знаходиться у фондах Центрального державного архіву вищих органів державної влади і органів державного управління України: Ф.Р - 166, Ф.Р - 1 Верховної ради України, Ф.Р. - 2. Матеріали фонду Ф.Р. - 166 висвітлюють передумови зародження, створення та функціонування культурної і мистецької спадщини України від 1917 р., документи щодо діяльності музеїв. Зокрема, звіти про діяльність музейної секції, річні та поточні звіти музеїв в Україні у період з початку і впродовж 1920-х рр. ХХ ст. Ф.Р. - 2 містить матеріали щодо діяльності музеїв та культурних закладів. Матеріали Центрального державного архіву громадських об'єднань України, архівних фондів Національного музею мистецтв Б. та В. Ханенків, історичного архіву Національного художнього музею України використовувалися для аналізу передумов виникнення музеїв художнього профілю та розвитку їх діяльності. Нормативно-правова документація та закони «Про музеї та музейну справу» (1995 р.), «Про охорону культурної спадщини» (2000 р.), «Про культуру» (2010 р.) мали важливе значення для аналізу сучасного періоду. Цінними інформаційними джерелами, на основі яких вибудовувалося дослідження сучасного етапу культурно-освітньої діяльності музеїв художнього профілю, для дисертанта стали фондові зібрання та експозиції Національного художнього музею України, Міського музею «Духовні скарби України» (м. Київ).

Джерельну базу дослідження побудовано на різнопланових за змістом і характером джерелах, структурованих за чотирма основними групами: 1) архівні документи та музейні фонди; 2) періодичні видання музеїв, звіти про діяльність вітчизняних музеїв, каталоги музейних виставок, статути музеїв, програми масових заходів, книги відгуків, друковані органи музеїв (журнали, путівники, брошури), пояснювальні тексти (експлікації, анотації, інформаційні листи), матеріали науково-практичних конференцій, музейних семінарів, круглих столів, тренінгів, інформація звітного характеру, розміщена на електронних серверах, дистанційних Інтернет-ресурсах, електронних сайтах та сторінках музеїв у соціальних мережах Facebook, Youtube, В контакті, Twitter, Pinterest, Instagram; віртуальні форми культурно-освітньої діяльності (екскурсії, виставки, музейні форуми); 4) офіційно опубліковані законодавчі та нормативно-правові документи. Найоб'ємнішою за кількістю та інформативною наповненістю є друга група джерел, на основі яких проводився аналіз культурно-освітньої діяльності вітчизняних художніх музеїв з початку їх заснування до сучасного етапу.

У підрозділі 1.3 «Методологічні основи дослідження», відповідно до поставленої мети і завдань дисертаційного дослідження, використовувалася сукупність загально-філософських (діалектичний метод), загально-наукових (методи теоретичного пізнання, загально-логічний метод), міждисциплінарних методів (системно-структурний, структурно-функціональний) та інші спеціальні методи дослідження. Зокрема, історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-систематичний, проблемно-хронологічний. Важливими для вирішення поставлених завдань були загально-логічні методи: аналіз, синтез, наукове узагальнення, абстрагування. За допомогою діалектичного методу досліджувалося становлення та розвиток музеїв художнього профілю (кін. ХІХ-поч. ХХІ ст.) як поступальний та нерівномірний історичний процес, на який здійснювали впливи соціальні, політичні, загально-суспільні фактори. У науковій роботі було застосовано системний підхід, як сукупність загальнонаукових методологічних принципів, в основі яких лежить розгляд об'єктів як систем. Виходячи із розуміння важливості завдань музеїв художнього профілю у трансляції та популяризації історичного, культурного, мистецького досвіду поколінь через освітні музейні засоби, в дослідженні також використовувався ряд педагогічних методів (наочні і вербальні), спрямованих на інтерпретацію музейної інформації. Комплексне використання методів дозволило зробити висновки про історичний розвиток та сучасний стан культурно-освітньої діяльності музеїв художнього профілю (кін. ХІХ - до поч. ХХІ ст.).

У другому розділі «Теоретико-методологічні засади культурно-просвітницької діяльності у музеях художнього профілю» проаналізовано теоретико-методологічні засади культурно-просвітницької діяльності, сформовані у вітчизняних музеях протягом кін. ХІХ - до поч. ХХІ ст. Музейні функції та принципи культурно-просвітницької діяльності музеїв художнього профілю розглядаються в контексті освітніх завдань музеїв.

У підрозділі 2.1 «Функції культурно-просвітницької діяльності художніх музеїв» проаналізовано функціональні засади музеїв, історично сформовані на їх основі підходи: освітній (педагогічний), інституціональний, історичний, знаковий, естетичний, комунікативний, культурологічний, естетичний, соціальний, філософський. Виявлено різні підходи і концептуальні моделі, які стали результатами осмислення дослідниками музейних функцій.

З'ясовано, що освітній підхід започатковується з кін. ХІХ - поч. ХХ ст. Одними з перших освітню та виховну функції музеїв почали досліджувати М. Новоруський, М. Могилянський, М. Романов, І. Гревс, М. Біляшівський, Ф. Шміт. У рамках інституціонального підходу (М. Федоров) музеї розглядалися як виховні інституції і «школа» освіти людської душі. З 1960-х рр. ХХ ст. на науковій основі став розвиватися історичний підхід, у рамках якого музеї розглядали як історично сформовані соціальні інститути. Музейні предмети, як джерела історичної інформації, аналізувалися А. Разгоном, З. Странським, Х. Хелленкемпером, А. Грегоровою. З ІІ-ї пол. ХХ ст. започатковується комунікативний підхід, у рамках якого розробляються структурні моделі музейної комунікації (Дункан Ф. Камерон, М. Мак-Люен, А. Купер-Грінхіл, К. Хадсон), просвітницька діяльність музеїв розглядається як важливий компонент музейної комунікації. У межах знакового підходу, який активно розвивається протягом 1970-1980 рр. ХХ ст. (Ю. Ромедер), експозиція розглядається як знакова система. З 1980-х рр. ХХ ст. започатковується соціальна модель (Д.А. Равикович), за якою музеї розглядаються як відкриті соціально-інформаційні системи, що транслюють і популяризують музейну інформацію за допомогою соціальних функцій. З кін. 1980-х рр. ХХ ст. розвиваються естетичний та освітній (музейно-педагогічний) підходи (О. Волкова, Б. Столяров, Л. Шляхтіна, М. Юхневич, Г. Осборн, Д. Вайлер, інші). Наприкінці ХХ - на поч. ХХІ ст. формується культурологічний підхід на основі функції культурного ритуалу. Художній музей, його просвітницька діяльність розглядаються як феномен культури, а мистецтво як культурний код (Т. Калугіна). На поч. ХХІ ст. осучаснюється соціальний підхід (А. Лаптєва). Освітня функція музеїв розглядається у руслі реалізації цільових програм, орієнтованих на різні соціальні групи відвідувачів. У рамках філософського підходу (О. Беззубова) музеї виступають засобом трансляції культурних кодів і засобом взаємодії з іншими індивідами та культурним середовищем. Комунікативний підхід у сучасній просвітницькій діяльності музеїв художнього профілю продовжує активно розвиватися (С. Пшенична, А. Оганнісян). На основі різних функцій розробляються узагальнені класифікації і структурні моделі музейної комунікації (Е. Ковешнікова, інші). Визначено, що питання пріоритетності музейних функцій було і залишається дискусійним. На наш погляд, на поч. ХХІ ст. розвивається комплексний підхід, згідно з яким культурно-освітня діяльність орієнтується на різні функції, що взаємопов'язані та затребувані у роботі з музейними відвідувачами.

У підрозділі 2.2 «Принципи культурно-просвітницької діяльності музеїв художнього профілю» аналізуються основні принципи, запозичені з естетики, педагогіки, психології, згідно з якими розвивається культурно-освітня діяльність музеїв художнього профілю.

З кін. ХІХ - на поч. ХХ ст. з виникненням потреби в інтерпретації творів образотворчого мистецтва для публіки розвиваються принципи наочності та естетичного та емоційного впливу музейних експозицій. Принцип дієвості (1930-ті рр. ХХ ст.) обумовлює активну взаємодію музеїв з відвідувачами через вивчення зворотних зв'язків, форми культурно-освітньої роботи. Принцип взаємодоповнювальної дії різних видів мистецтва виникає з середини ХХ ст., поглиблює сприйняття змісту творів мистецтва під час проведення комплексних заходів. Принцип інформаційного впливу музейної інформації на індивідів, з поч. 1980-х рр. ХХ ст. починає реалізовуватися в системі музейної комунікації. Принцип доступності використовується в освітніх формах для адаптації музейної інформації відповідно до вікових можливостей сприйняття. Принцип психологічного впливу в культурно-освітній діяльності музеїв художнього профілю обумовлюється психологією показу та інтерпретацією музейних предметів. Згідно з принципами безперервності, спадкоємності й послідовності передбачається поетапне засвоєння відвідувачами історичної та мистецької музейної інформації, поділеної за тематичним та хронологічним принципами (лекторії, абонементи). Принцип зміни видів діяльності є ефективним для організації взаємодії з дитячою аудиторією. Принципи природо-відповідності та культуро-відповідності пов'язані з розвиваючим навчанням дітей, освоєнням традицій національної культури, ментальності. Принципи теорії комунікації, інформативного підходу, системної методології розкривають просвітницьку діяльність як нерозривний процес передачі інформації через освітні практики. На поч. ХХІ ст. в культурно-освітній діяльності художніх музеїв з дітьми та молоддю розвиваються принципи інтерактивності, комплексності, програмності, міжпредметної взаємодії. Принципи багатофункціональності і варіативності, диференційованого підходу, спрямовані на розкриття специфіки музейних експозицій для відвідувачів з різним рівнем знань. Принципи активності, самостійності, самодіяльності пов'язані з різними формами активності індивідів, їх освітою, ініціативою, музейною самоосвітою та освітою впродовж життя. Проаналізовані принципи складають підвалини культурно-просвітницької роботи у музеях художнього профілю і набувають важливого значення для прилучення відвідувачів до історичної та мистецької спадщини.

У третьому розділі «Музеї художнього профілю як культурно-освітні заклади в контексті історичного музеєзнавства» аналізуються витоки формування та розвиток музеїв художнього профілю. Простежується динаміка розвитку культурно-освітніх форм від ранніх за часом виникнення форм до сучасних інноваційних музейних практик.

У підрозділі 3.1 «Витоки формування та історичний розвиток музеїв художнього профілю» розглядаються історичні передумови виникнення художніх музеїв, аналізується зарубіжний досвід питання.

З'ясовано, що формування мистецьких колекцій до ХІХ ст., відбувалося відповідно до ціннісних орієнтацій історичних епох. Важливий вплив на активізацію освітніх процесів здійснювала діяльність наукових, освітніх, художніх товариств, університетських кабінетів мистецтва. Колекції творів мистецтва та старовини, зібрані при навчальних закладах, - Київському, Харківському, Одеському університетах відкривають широкі можливості для цільового використання пам'яток старовини та мистецтва у процесах навчання і виховання молоді. Колекції творів мистецтва та особисті зібрання вітчизняних колекціонерів заклали підвалини для створення музеїв. З 1871 р. в Україні починають проводитися пересувні художні виставки, формуються сприятливі умови для створення музеїв з мистецькими експонатами. Популяризація творів мистецтва відбувалася шляхом проведення тимчасових та постійних художніх виставок. Наприкінці XIX - на початку XX ст., за сприяння наукових товариств та громадських діячів, на базі приватних мистецьких колекцій було організовано ряд художніх музеїв: у Харкові - Міський художній музей (1886 p.), Києві - Міський музей старожитностей і мистецтв (1899 p.), Одесі - Міський музей красних мистецтв (1899 p.). Засновуються Катеринославський художній музей (1914 р.), Картинна галерея у Полтаві (1919 р.), Київська картинна галерея (1922 р.), інші. Профіль музеїв, створених у період другої половини ХІХ - на початку ХХ ст., не був суворо витриманим. Значні мистецькі зібрання і колекції входили до складу історичних, археологічних, етнографічних, краєзнавчих музеїв України.

Простежено розвиток і напрями діяльності художніх музеїв у радянський період (1917 р.-1990 рр. ХХ ст.). Визначено значний вплив державної політики та ідеологічних чинників на зміст і форми культурно-освітніх практик. Зазначається, що нові зрушення відбуваються з другої половини ХХ ст. після «музейного буму». Проведення семінару «Роль художніх музеїв в естетичному вихованні школярів» (1973 р.) обумовило розширення форм освітніх практик, активізувало завдання роботи з дітьми. У 1980-х рр. ХХ ст. (після проведення Міжнародної конференція Комітету з музеології ІКОМ, 1987 р.) у музеях художнього профілю актуалізуються процеси вивчення двосторонньої взаємодії між музеями та відвідувачами в рамках музейної комунікації, розробляються положення музейної педагогіки. Період 1980-поч. 1990 рр. відмічений тісним співробітництвом художніх музеїв і закладів освіти.

Проаналізовано сучасний стан проблеми (з 1991-до поч. ХХІ ст.), який характеризується значними змінами і розширенням напрямів і форм культурно-освітньої роботи. З'являються нові форми інтерпретації та популяризації музейної інформації, розробляються електронні музейні ресурси, сайти музеїв. Вітчизняні музеєзнавці активно беруть участь у всеукраїнських та міжнародних заходах (програми підтримки музейних працівників «Україна 3000», Всеукраїнський фестиваль музеїв (з 2005 р)., проекти CALIMERA, «Матра / Музеї України», «Актуальний музей»), семінарах, конференціях, тренінгах («Інноваційна творчість і винахідництво у музеях: уроки SPARK!LAB», «Формуючи майбутнє: голоси відвідувачів у музеях» (2014). Поступово розвивається напрям музейної психології та арт-терапії. Засновується ряд нових художніх музеїв, мистецьких центрів і галерей, значна роль в яких належить приватній ініціативі: Міський музей «Духовні скарби України» (І. Понамарчук, 2005 р.), «Alex Art House» (О. Прогнімак, 2009 р.), Музей сучасного образотворчого мистецтва України (С. Цюпко, 2009 р.), «Музей Якубовських» (родина Якубовських, 2010 р.), «Музей української домашньої ікони»(О. Богомолець, 2011, м. Радомишль).

У підрозділі 3.2 «Динаміка розвитку форм культурно-освітньої роботи» аналізується виникнення та розвиток різних форм культурно-просвітницької роботи у дореволюційний, радянський та сучасний періоди. Визначається специфіка їх використання для різновікової аудиторії.

Дореволюційний період. З'ясовано, що наприкінці ХІХ-на поч. ХХ ст., з появою публічних музеїв, започатковується цілеспрямована робота з музейними відвідувачами. Питання точного датування найперших форм просвітницької діяльності до цього часу залишається дискусійним. Ранніми формами освітньої практики є освітні прогулянки, дальні прогулянки, учбові екскурсії, які сформувалися як методи шкільної освіти і засоби доповнення інформації з окремих шкільних дисциплін. З кін. ХІХ ст. в Україні починають проводитися пересувні художні виставки та виставки творів з приватних колекцій. Паралельно з екскурсіями розвивається лекційна форма освітньої практики. На поч. ХХ ст. стали розроблятися екскурсії з мистецтва (М. Романов, А. Бакушинський). У культурно-освітній діяльності розвиваються ідеї зарубіжних дослідників щодо роботи з дітьми і музейної педагогіки (А. Рехтвейн, Г. Кершенштейнер, А. Ліхтварк).

У радянський період, з 1920-х рр. ХХ ст. вітчизняні музеї стали активно використовувати запозичені з зарубіжної практики музеїв США ігрові форми роботи з дітьми. Перший Всеросійський музейний з'їзд (грудень, 1930 р.) стимулював ідеї розвитку нових форм -- пересувних виставок, виїзних лекторіїв, свят та тематичних заходів, музейних гуртків. З 1934 р. вперше з'являються уроки-екскурсії. Музеї звертаються до напрацювань німецьких дослідників (Г. Фройденталь). До 1960 рр. ХХ ст. форми, засоби і напрями роботи з музейними відвідувачами розвивали ідеї колективності та патріотизму через ідеологічні засоби. Але з цього часу екскурсії починають розглядатися як діалог з музейною аудиторією, виникають абонементи, факультативи, фестивалі, клуби, студії, усні журнали, свята, мистецькі вітальні, циклові музичні концерти, зустрічі з цікавими людьми. З 1970 рр. постало питання про цілеспрямоване формування музейної аудиторії, внаслідок чого з'являються програми для різних категорій відвідувачів. Вивчається освітнє значення музейних ігор. З 1975 р. в Україні вперше було проведено виставку-блокбастер (Державний музей українського образотворчого мистецтва, зарубіжна виставка «Скарби гробниці Тутанхамона», з Каїрського музею (Єгипет). Після проведення Всесоюзної конференції «Музей і діти» (1983 р.) розпочинаються пошук і запровадження нових форм і програм для дітей. З 1980-х рр. ХХ ст. розробляються музейні свята, до екскурсій вводяться ігри на основі «вживання» в образ, уявної подорожі у минуле. У 1990-х рр. ХХ ст. тематичні лекції будуються за хронологічним принципом, який відображав історичну періодизацію розвитку образотворчого мистецтва, персоналії художників, діяльність осередків та шкіл. Втрачають свою актуальність «усні журнали», «університети культури» та «недільні читання», характерні для середини ХХ ст. Порівняльний аналіз зарубіжного і вітчизняного досвіду засвідчив різні погляди щодо ефективності уроків-екскурсій.

У сучасний період змінюються тенденції щодо методики проведення оглядових екскурсій. Значно розширюються форми, розвинені на їх базі (театралізована екскурсія, екскурсія-казка, екскурсія-спектакль, екскурсія-дискусія, екскурсія-гра (музейний квест). З 2003 р. в практику вітчизняних музеїв входять екскурсії з елементами театралізації, з 2005 р. - нічні екскурсії. Програми музейних абонементів будуються за принципом комплексності інформації. Розробляються інтерактивні виставки, вітчизняні виставки-блокбастери, розраховані на широку аудиторію, лекції за замовленням організацій, одноденні пересувні виставки, стажування вчителів та викладачів, інтегровані уроки, заняття з елементами інтеграції, музейні клуби, творчі лабораторії, гуртки, родинні ранки, недільні зустрічі, музейні спектаклі, тематичні кінопокази, музейні свята, фестивалі народного мистецтва, одноденні заходи «День народження у музеї», «Весілля у музеї», «Довгий вечір у музеї», партнерські проекти, мистецькі перформанси, виступи діджеїв, покази мод, боді-арт, мистецькі ярмарки, благодійні лотереї, дворянські бали (у Національному музеї мистецтв ім. Б. та В. Ханенків, Чернігівському обласному художньому музеї ім. Г.П. Галагана, інших). Науково-освітній аспект діяльності вітчизняних музеїв художнього профілю відображають наукові конференції, читання, семінари, проведення круглих столів та засідань, музейних експедицій, наукових консультацій, музейних тренінгів і обговорень. Визначено, що не охопленими широкою увагою залишаються форми резидентських програм та сенсорних музейних технологій. Історичний аналіз зарубіжної і вітчизняної музейної практики свідчить про розвиток тенденцій диференційованого підходу до музейних відвідувачів і, водночас, процеси значного розширення форм інтерпретації і популяризації музейних експозицій для відвідувачів з кін. ХІХ до поч. ХХІ ст.

У четвертому розділі «Культурно-освітня діяльність музеїв України на сучасному етапі» (початок ХХІ ст.) аналізується інноваційний практичний досвід роботи з різновіковою аудиторією, розкриваються механізми актуалізації історичної, мистецької, культурної спадщини відповідно до специфіки музейних фондів.

У підрозділі 4.1 «Напрями сучасної культурно-освітньої діяльності у музеях художнього профілю» проаналізовано сучасні напрями роботи з цільовою аудиторією (дітьми, молоддю, дорослими, людьми пенсійного віку, іншими категоріями), музейно-педагогічні програми. З'ясовано, що реалізація культурно-освітнього потенціалу художніх музеїв в контексті завдань музейної педагогіки пов'язана з розробкою спеціальних освітніх програм, розрахованих на різні категорії музейних відвідувачів.

В Україні спектр освітніх програм для дітей є досить широким. Але на цей час не розроблено культурно-освітніх програм для дітей молодшого дошкільного віку (від 3 років). Напрям роботи з молоддю і студентською аудиторією є достатньо розробленим. Для дорослої аудиторії провідними напрямами взаємодії з музеями є діалогічне спілкування, відпочинок, неформальна самоосвіта, освіта впродовж життя; інтелектуальне і мистецьке дозвілля -- для людей пенсійного віку. Розвиваються напрями культурно-освітньої роботи з військовими: студентами військових училищ та вузів, військовослужбовцями строкової служби, учасниками АТО, працівниками військових установ. Культурно-освітня робота з інвалідами, людьми з особливими потребами, вимушеними переселенцями відбувається у співпраці з соціальними центрами та організаціями, волонтерами. На поч. ХХІ ст. розвиваються тенденції вивчення зарубіжного досвіду, адаптації методів і форм з урахуванням особливостей української ментальності та специфіки музейних фондів, що свідчить про позитивні зміни у способах реалізації освітнього потенціалу в міських і обласних музеях художнього профілю.

У підрозділі 4.2 «Механізми актуалізації історичної, мистецької, культурної спадщини» розкриваються механізми інтерпретації та популяризації творів мистецтва за видовою специфікою (живопис, графіка, скульптура, архітектура, декоративно-ужиткове мистецтво, дизайн), різними жанрами образотворчого мистецтва (портретним, пейзажним, анімалістичним, історичним, батальним, іншими) через форми культурно-освітньої діяльності. Музейні оригінали розглядаються як джерела естетичної, духовної, історичної інформації.

З'ясовано, що твори образотворчого мистецтва є складними для сприйняття як для дітей, так і дорослих. Тому освітні програми художніх музеїв складаються на різноплановому матеріалі, мистецьких творах різних епох, виконаних у різних стилях і техніках. Такий підхід до інтерпретації творів мистецтва є загальним для багатьох вітчизняних музеїв художнього профілю. Але експозиційний матеріал кожного з музеїв відрізняється за змістом та формами інтерпретації інформації. Актуалізація історичної, мистецької, культурної спадщини в музеях художнього профілю відбувається у різних формах традиційних та інноваційних освітніх практик. Тематичний та хронологічний діапазон творів образотворчого мистецтва, представлених в експозиціях та фондах вітчизняних музеїв, є досить широким, що обумовлює пошук найефектівніших засобів щодо розкриття мистецького потенціалу музеїв художнього профілю.

У підрозділі 4.3 «Інноваційні культурно-освітні практики» розглядаються способи популяризації музейних експозицій через інноваційні, віртуальні, мультимедійні форми культурно-освітньої діяльності.

Простежено, що на поч. ХХІ ст. узагальнений зміст інтерактивності у практиці культурно-освітньої роботи українських музеїв дослідники пов'язують з принципом організації системи музейної комунікації, в якій активна роль належить музейній аудиторії. Спосіб інтерпретації музейних експонатів стає більш ігровим та інтерактивним. Відвідувачі освоюють музейний простір як через безпосереднє спілкування з оригіналами, так і у віртуальній спосіб (віртуальні екскурсії, інтерактивні ігри-випробування, музейні форуми, 3D-презентації, цифрові технології, сторінки музеїв у соціальних мережах). Відбуваються процеси зміни традиційних освітніх технологій. З'являються нові форми репрезентації творів мистецтва та освоєння музейної інформації: віртуальний огляд експозицій через Інтернет, заповнення листків активності онлайн, виконання творчих завдань через графічний дизайн, користування інтерактивними путівниками, купівля квитків до музею через сайти, участь аудиторії в онлайн-вікторинах, конкурсах, обговоренні питань на музейних форумах.

Сучасний розвиток культурно-освітніх практик все більше стає пов'язаним з використанням Інтернет-технологій, але процес цільового використання інформативних можливостей Інтернету розвивається дещо повільно. На цей час в Україні не всі музеї художнього профілю використовують свої сайти та соціальні мережі для інформування постійної та потенційної аудиторії. Мультимедійні засоби допомагають транслювати інформацію через відео, комп'ютерні технології, Інтернет-ресурси, мультимедійні програми, аудіо-гіди, інші допоміжні засоби. Сенсорні технології сприйняття музейної інформації, які користуються значною популярністю у зарубіжної музейної аудиторії, у вітчизняних музеях тільки починають вивчатися, але перспектива їх подальшого розвитку є очевидною.

У додатках дослідження викладено основні програми, впроваджені в практику вітчизняних музеїв художнього профілю у період незалежності, провідні культурно-освітні практики музеїв художнього профілю України поч. ХХІ ст., рекомендації щодо розширення культурно-освітнього впливу музеїв художнього профілю на музейну аудиторію, а також матеріали музейних занять для дітей, розроблені дисертантом під час роботи у Національному художньому музеї України та Міському музеї «Духовні скарби України».

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено результати дослідження, основні положення яких винесено на захист. Бібліографічний список представляє собою дослідження вітчизняних та зарубіжних джерел з музеєзнавства, історії України, історії та теорії культури, мистецтвознавства, культурології, філософії, педагогіки, психології, соціології, архівні матеріали.

1. У дослідженні вперше в історичній ретроспективі ґрунтовно проаналізовано і класифіковано історіографічну спадщину, пов'язану з проблемою становлення і розвитку музеїв художнього профілю як культурно-освітніх закладів (кін. ХІХ-поч. ХХІ ст.).

2. З'ясовано, що становлення та розвиток музеїв художнього профілю, як культурно-освітніх закладів в контексті загальносвітових тенденцій музеєзнавства, є історично сформованим явищем. Згідно з принципом історизму, визначено узагальнену періодизацію, за якою відбувалося становлення та розвиток музеїв художнього профілю як культурно-освітніх закладів в Україні:

- до XІХ ст. розвиваються процеси формування художніх колекцій. Складаються передумови формування музеїв художнього профілю;

- кін. ХІХ-поч. ХХ ст. з відкриттям публічних музеїв обумовлюється їх освітня роль в інтерпретації творів мистецтва, представлених у музейних експозиціях. Починає формуватися просвітницька модель музеїв;

- після 1917 р.-до 1950 рр. відбувається формування професійної мережі музеїв художнього профілю, обумовлене процесами музейного будівництва та перерозподілом музейних збірок. Відбуваються процеси евакуації, ре-евакуації колекцій художніх музеїв у зв'язку з військовими подіями та Другою світовою війною;

- 1960-1980 рр. після «музейного буму» відбувається бурхливий розвиток культурно-освітньої діяльності. З'являються нові форми та напрями роботи з музейними відвідувачами;

- 1980-1990 рр. розвивається комунікативна модель культурно-освітньої діяльності. Урізноманітнюються форми інтерпретації та популяризації мистецької спадщини, розвивається діалоговий підхід до відвідувачів;

- від 1991 р. (здобуття Україною незалежності) до поч. ХХІ ст. стає відчутним вплив зарубіжних тенденцій на культурно-освітню діяльність вітчизняних музеїв. Починають розроблятися інноваційні освітні технології, теоретико-методологічні засади музейної педагогіки та музейної психології. Розширюється мережа художніх музеїв завдяки приватній ініціативі вітчизняних колекціонерів.

3. З'ясовано, що питання точного датування і часу появи найперших форм просвітницької діяльності, до цього часу залишається дискусійним. Найдавнішими за часом виникнення у дореволюційний період є екскурсії, лекції, освітні подорожі, освітні прогулянки, дальні прогулянки, учбові екскурсії, які з'явилися наприкінці ХІХ ст. У радянський період виникають і розвиваються форми культурно-освітньої роботи, обумовлені державною політикою у сфері просвітництва (музейні уроки, тематичні екскурсії та лекції, недільні ранки, виїзні агітаційні лекції, гуртки і клуби). З другої половини ХХ ст. з'являються музейні свята, абонементи і лекторії для різних категорій музейних відвідувачів. Ряд форм культурно-освітньої практики, поширений у ХХ ст.-на поч. ХХІ ст., вже не використовується (усні журнали, недільні ранки, університети культури). З поч. ХХІ ст. значно розширилася тематика культурно-освітніх форм, розробляються інноваційні, інтерактивні, віртуальні освітні практики.

4. Визначено, що на поч. ХХІ ст. художні музеї в Україні зберігають традиційність моделі, сформованої у ХІХ ст., але змінилася їх інфраструктура. Культурно-просвітницька діяльність музеїв художнього профілю виступає технологією, яка об'єднує в межах однієї системи історичні, мистецтвознавчі, естетичні, культурологічні, психологічні знання, педагогічні методики з метою задоволення інформаційних, естетичних, духовних, рекреаційних потреб музейних відвідувачів.

На основі історичного аналізу основних принципів культурно-освітньої діяльності, було з'ясовано, що принцип естетичного впливу музейної експозиції, який почав розвиватися у вітчизняному музеєзнавстві з кін. ХІХ і продовжує розвиватися на поч. ХХІ ст., є базовим для музеїв художнього профілю. Педагогічні та психологічні принципи є допоміжними і використовуються з метою інтерпретації та популяризації творів мистецтва для різних соціальних груп. Серед музейних функцій, які визначають напрями культурно-освітньої діяльності, є естетичні, освітні, виховні, інформаційні, знакові, соціальні, творчі, інші функції.

5. З'ясовано, що на поч. ХХІ ст. в просвітницькій діяльності вітчизняних музеїв художнього профілю виділяється ряд тенденцій, характерних для роботи з музейними відвідувачами: інноваційний підхід в інтерпретації музейних предметів, орієнтований на напрям освіти впродовж життя, використання віртуальних музейних технологій та мультимедійних засобів, трансляція інформації через дистанційні Інтернет-ресурси, соціальні мережі Facebook, YouTube, інші. Комплексний підхід до популяризації та інтерпретації експозицій спрямований на активне включення відвідувачів у процеси моделювання сучасних напрямів діяльності художніх музеїв, а культурно-освітня робота, значною мірою, виправдовує функціонування музеїв у сучасному світі.

6. Вивчено дію механізмів актуалізації історичної, мистецької, культурної спадщини у музеях художнього профілю, які зосереджуються навколо розкриття специфіки видів і жанрів образотворчого мистецтва у різних формах традиційних та інноваційних освітніх практик. Кожен з видів і жанрів образотворчого мистецтва, через тематичний та хронологічний діапазон пам'яток виступає особливою формою освоєння духовного і матеріального досвіду поколінь. Відповідно до цього, освітня концепція сучасних музеїв реалізується у наступних напрямах: вивчення потреб музейних відвідувачів, розширення напрямів і форм музейної та позамузейної культурно-освітньої діяльності, розробка нових освітніх програм для різних категорій музейних відвідувачів. Аналіз питання показав, що смисловий, візуальний, інформаційно-семантичний потенціал музейної експозиції, закладений у різних видах і жанрах образотворчого мистецтва, є складним для сприйняття дітьми, що обумовлює розробку і використання сучасних форм і методів доступної інтерпретації творів мистецтва для дітей.

7. Визначено основні інноваційні форми реалізації культурно-просвітницького потенціалу музеїв художнього профілю. Використання інноваційних освітніх форм (віртуальні екскурсії, ігри-квести з входженням у віртуальну реальність, аніматронікси, відео та панорамні проекції, відео-інсталяції) та мультимедійних засобів (електронні пошукові системи, чати, онлайн-ігри, анімаційні плани та схеми розташування експонатів в залах музеїв, купівля квитків до музею та музейної продукції через Інтернет) значно розширюють сферу культурно-освітнього впливу музеїв. Сучасні інтерактивні технології у практиці музеїв реалізуються за двома основними напрямами: 1. Естетичного впливу музейних оригіналів у процесах самостійного сприйняття та опрацювання музейних експозицій; 2. Ознайомлення з творами мистецтва за допомогою посередників: екскурсоводів, музейних педагогів, художників, митців, мультимедійних засобів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У фахових і закордонних виданнях:

1. Харченко О.В. Дитина в музейному просторі: аспекти освітньо-виховної діяльності в музеях художнього профілю / О.В. Харченко // Український музей : зб. наук. праць / Київський національний університет ім. Т. Шевченка / [Ред. колегія: М.І. Гладких, В.К. Борисенко, Л.Л. Залізняк]. - К., 2003. - С. 198-206.

2. Харченко О.В. Використання інноваційних інтернет-технологій, мультимедійних і технічних засобів у культурно-освітній роботі художніх музеїв на поч. ХХІ ст. / О.В. Харченко // Праці Центру пам'яткознавства : зб. наук. пр. / [Ред. кол. : Титова О. М. (гол.), Акуленко В. І., Гріффен Л. О. та ін.] ; Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК. - К. : Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК, 2015. - Вип. 27. - С. 117-126.

3. Харченко О.В. Розвиток провідних тенденцій неформальної освіти музеїв художнього профілю в Україні (поч. ХХІ ст.) / О.В. Харченко // Зб. наук. праць «Гілея: науковий вісник» / - Вип. 100 (9). - К., 2015. - С.83-86.

4. Харченко О.В. Інноваційні технології в культурно-просвітницькій діяльності художніх музеїв України поч. ХХІ ст. / О.В. Харченко // Сіверщина в історії України : зб. наук. праць / [Ред. кол. : Савицький О. Д. (гол.), Титова О. М. (заст. гол.), Білокінь С. І. [та ін.] / Нац. заповід. «Глухів», Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК. - К. ; Глухів : Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК, 2015. - Вип. 8. - C. 358-362.