З нових документів до історії Сіверщини (друга половина ХVII-ХVIII ст.)

Огляд віднайдених в архівах документів І. Самойловича, І. Мазепи, І. Скоропадського та інших старшин. Відображення в них історії населених пунктів Сіверщини, біографії її важливих діячів, соціально-економічної, церковної і культурної історії краю.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 20.07.2018
Размер файла 107,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

З нових документів до історії Сіверщини (друга половина ХVII-ХVIII ст.)

Тут ми продовжуємо уводити до наукового обігу документацію, яка стосується Сіверщини (про наші пошуки в архівосховищах Києва і необхідність публікації документів з історії Сіверщини вже говорилось у попередніх частинах даної статті).

Серед документів цієї частини нашої статті необхідно знову виділити ті, котрі доповнюють «Український Дипломатарій ХУІ-ХУІІІ ст.». З гетьманських документів це унікальні універсали генеральної старшини (№ 2,3) та універсал Івана Скоропадського (№ 16), листи Івана Мазепи (№№ 7, 9, 12, 15), один лист Івана Самойловича (№ 4). З полковницьких документів представлені листи Федора Коровки-Волського, Семена Палія та Самуся. До цих документів прилягає універсал-фальсифікат 1636р. Єжі Оссолінського, великого коронного канцлера Речі Посполитої (№ 1). Їхніми адресатами виступають ченці Свято-Микільського Крупецького і Свято-Микільського Рихлівського монастирів (№№ 1,3), гетьман Іван Мазепа (№ 8, 9, 11), вірогідно гетьман Іван Скоропадський (№ 19), Іван Сірко (№ 4), стародубський полковник, вірогідно Михайло Миклашев- ський (№ 16-а), київський митрополит Варлаам Ясинський (№ 7), московські царі Іван V та Петро І (№ 12), король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський (№ 10).

У першому документі канцлер Є. Оссолінський на клопотання Адама Киселя надає маєтності Крупицькому монастиреві. Однак тут є серйозні підозри щодо автентичності документа. Адже Оссолінський став канцлером тільки у 1643 р., любомльським старостою у 1639 р., а універсал датований 1636 р. Кисіль же став київським і брац- лавським воєводою в 1648-1649 рр., а до того він був чернігівським каштеляном (і то з 1639 р.). Якщо в універсалі копіїстом помилково написана дата, то треба врахувати, що з 1648 р. в Україні палала Національно-визвольна війна українського народу 16481658 рр. і влада Речі Посполитої на значній її території, особливо Лівобічній Україні, була суто формальною. До того ж Кисіль став київським воєводою після укладення Зборівського миру 18.08.1649 р., а Оссолінський помер 9.08. 1650 р. Отже, фальсифікат? На це питання важко відповісти без спеціального додаткового дослідження. А щодо фальсифікатів і того, як вони продукувалися в ті часи, ми ще повернемося нижче.

Універсали № 2-3 1672 р. є рідкісними. Вони були видані Петром Забілою, Іваном Самойловичем та Іваном Домонтовичем у часи міжгетьманства (Дем'ян Многогрішний був скинутий, а Іван Самойлович ще не був затверджений) і скеровані насамперед до чернігівського полковника (вірогідно Василя Дуніна-Борковського), козакам По- норницької сотні (суч. Понорниця Коропського р-ну), а також глухівському сотнику (очевидно, Якову Жураківському). Перший з них стосується Свято-Микільського Рихлівського монастиря. У ньому стверджуються права обителі на села Будище, Городище й Вишенки (села суч. Коропського р-ну) і на два млини. Другим універсалом береться під протекцію Михайло Миклашевський і надається йому с. Озірки (нині - с. Озерки в Курській області РФ).

Лист І. Самойловича до Івана Сірка, знаменитого кошового отамана (№ 4), був писаний у відповідь на його послання з проханням про допомогу. Гетьман відмовився йому допомагати, посилаючись на Андрусівський мир 1667 р., та й є загальновідомою його неприязнь до Сірка. До того ж (тут Самойлович мав рацію), коли писав про нещирість Речі Посполитої щодо України. Треба врахувати і те, що гетьман виступає як царський вірнопідданий і посилається на царський указ, за яким деякі правобічні землі анексувалися на користь Московської держави. У двох наступних регестах вересня 1676 р. (№№ 5,6) подані новини, в яких згадується стародубський полковник Петро Рославець, каденція якого припадає на 1668-1672, 1673-1676 рр. У центрі уваги новин старшинська козацька рада, що відбулася 17.03.1676 р. На ній мали відбутися вибори нового гетьмана Правобережної України замість Ханенка, який пішов у відставку і спочатку оселився у Козельці. Хоча на булаву претендував Рославець, але було обрано лівобічного гетьмана Івана Самойловича.

У наступних листах представлена «мазепіана». Спочатку йдуть листи гетьмана Івана Мазепи (№№ 7, 9) до київського митрополита Варлаама Ясинського та московських царів Івана V та Петра І. Тут ідеться про три сюжети. У першому листі міститься привітання Ясинського з нагоди його висвячення на Київську митрополію (тут є певне розходження в датуванні між даними тексту листа і записом копіїста, можливо, копіїст проставив як дату написання листа дату його отримання у Москві). У другому листі Мазепа просив царів про відправку в Київ будівничого Йосипа Дмит- рієва. Це особливо важливо, бо Богоявленський монастир XVE ст. був підірваний у 1935 р. з наказу атеїстичної компартійної влади і історія його спорудження і добудови (як у цьому випадку) малодосліджена. У третьому листі Мазепа клопочеться про висвячення майбутнього луцького єпископа Діонісія Жабокрицького київським митрополитом Варлаамом Ясинським. До них прилягає лист 1701 р. (№ 13) матері Івана Мазепи - ігумені Марії-Магдалини Мазепи, яка задумала збудувати кам'яну церкву в ім'я Вознесіння Христова і просила братію Свято-Михайлівського Видубицького монастиря збудувати на їхніх землях на р. Либеді цегельні. Такий дозвіл вона отримала, видубицька братія навіть передавала їм свої цегельні. Після збудування церкви всі цегельні (навіть новозбудовані) мали бути повернені у власність Видубицькому монастирю. Цей документ зберігає оригінальний підпис-автограф Марії-Магдалини, що значно збільшує його джерельну цінність. Його було надруковано у вигляді фотокопії оригіналу Т. Яковлевою-Таїровою. Ми ж подаємо його у сучасній транскрипції. Відзначимо, що цією дослідницею був надрукований батуринський архів Мазепи (вірніше те, що збереглося з його первісного складу), і в реєстрі «латинских и полских» його листів знаходяться згадки ще про три листи Марії-Магдалини (два листи до Івана Мазепи, один - до якогось Селезневича) (1).

Далі йдуть листи, писані до Мазепи. Насамперед це лист 1702 р. одного з лідерів ан- типольського повстання Самуся (№14). У ньому сповіщається про взяття повстанцями Білої Церкви і прохання посилити її гарнізон військами (тут Самусь прагне засвідчити свою лояльність до царя, хоч об'єктивно такі дії робили повстанців союзниками Швеції). Тут же він згадує про хворобу Семена Палія («зіло немощен сам Палій») і перераховує основні трофеї, які дісталися повстанцям у Білій Церкві. Не менш цікавий розлогий лист 1691р. білоруського шляхтича Василя Красинського (№ 8), у котрому він дорікає

Мазепі за передачу білоруських міст Речі Посполитій, бо це загрожує православній Церкві. Він говорить і про потенційну турецьку загрозу, і про те, що король Ян ІІІ Со- беський після перемоги над Швецією зверне свої погляди на Україну. Красинський наче не знає, що в той час Гетьманщина, яка мала лише куцу автономію у Російській імперії, не була самостійною у своїй зовнішній політиці і мусила притримуватися умов Вічного миру 1686 року між Московською державою та Річчю Посполитою. Цікаво, що у своєму листі Красинський звертається до прикладів біблійної та античної історії, що свідчить між іншим і про добре знайомство з ними Мазепи. Мабуть, це той «Красилский», два листи якого згадуються у реєстрі документів батуринського архіву (2) і, можливо, саме його («Васка Красенский») згадують московські царі Іван та Петро в листі до Мазепи як про «изменника». (3). Цікавою є справа під № 15. У ній подано три документи: витяги з двох листів Мазепи 1703 р., у котрому йдеться про вищезгаданий лист Самуся та родичів Палія у Речі Посполитій (очевидно, дружини та дітей як мінімум); грамота Петра І до Палія.

Майже у той самий час (1693 р.) було написано лист полковника Семена Палія до короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собеського. У ньому йдеться про обставини походу під молдавське місто Сороку і про деякі неузгодженості з боку влади Речі Посполитої (навмисні?), що призвело до невиплати козакам заслуженої платні й міститься натяк на їхнє небажання через це воювати. Взагалі лист цікавий своєю вірнопідданською тональністю до Яна Собеського, все ж Палій відомий насамперед як головний вождь антипольського постання 1702-1703 рр. Варто уважніше вивчити джерела його діяльності попереднього періоду, зокрема журнал видатків 1693 р. коронного гетьмана Олександра Яблоновського, в котрому багато говориться про активну участь учасників майбутнього повстання на боці Речі Посполитої в антиосманській боротьбі. Цей журнал зберігається в бібліотеці Чарторийських у Кракові й нині готується до видання в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.

Дуже цікавим є лист 1694 р. київського митрополита Варлаама Ясинського до гетьмана Івана Мазепи (№ 11). Він був скопійований з оригіналу, який зберігався, очевидно, в Москві в фондах, які входять нині до складу Російського Державного Архіву Давніх Актів («Прав[ительствующий] Сен[ат] № 5/1732 л.263-267»). Виявляється, митрополит уважно вивчив київські гродські книги, які через загрозу ординських наскоків були передані на збереження у Межигірський, а потім у Софіївський монастирі, і виявив там документ сфальсифікований межигірськими ченцями. Був підроблений привілей Межигірському монастиреві на прибутки, які походили з млинів на р. Котор. Це був лист чи то Стефана Баторія, чи Сигізмунда ІІІ князю Ружинському (очевидно, Остафію Івановичу, київському підвоєводі у 1575-1581 рр.) та лист київського воєводи князя Костянтина Острозького до київського хорунжого Гаврила Гойського (помер у 1632 р.), який певний час у 20-30-х рр. ХVП ст. обіймав посаду київського каштеляна. Цей документ з наказу межигірського ігумена сфальсифікував писар, який до того служив на Волині і який мав до цього певні можливості в монастирі (окремий «чулан») і написав його «на замаранной бумагі (чтоб давными казалися быти) (и) в книги вклеил». Цю фальшивку несвідомо ствердив митрополит, довірившись меж- игірському ігумену. Встановивши ж фальсифікат, він тут же написав до гетьмана, щоб його представник - Захар Шийкевич (в копії листа він невірно названий Шинкеви- чем) покарав зловмисників. Не менш важлива й дописка митрополита до листа. З неї випливає, що Шийкевич легко переконався у правоті митрополичих звинувачень і обіцяв прилюдно викрити зловмисників на обіді у митрополита на честь свята різдва Іоанна Предтечі. Причому він сказав це латинською мовою (це може свідчити про його навчання в Києво-Могилянській Академії), щоб не зрозумів присутній при розмові межигірський чернець Жураковський. Але Шийкевич не виконав своєї обіцянки. Замість присутності в храмі на богослужінні та на обіді він надумав виїхати на оглядини межі між володіннями Межигірського і Богоявленського братського монастирів і прислав вістку про це, коли митрополит уже готувався до Літургії. Ясно, що митрополит не міг скасувати богослужіння або ухилитись від нього, тому відправив від свого імені ректора «могилянки» (ним тоді був Іоасаф Кроковський, майбутній київський митрополит).

Виникли й обгрунтовані підозри, що Шийкевич перемінив свою думку (взяв хабар?), а своїм виїздом для оглядин межі легалізував фальшивку. Митрополит знову просив про об'єктивний розгляд справи, залучивши генерального бунчужного (ним тоді був Юхим Лизогуб), через ігумена Кирилівського монастиря та Димитрія «глухівського». Мова йде безперечно про св. Димитрія Ростовського (Туптала), який в 1684-1697 рр. був ігуменом глухівського Петропавлівського монастиря. На жаль, не знаємо, чим ця справа закінчилася.

Далі йде лист князя Дмитра Голіцина, адресований вірогідно гетьману І. Скоропадському (№ 19). У ньому мова йде про речі архімандрита Свято-Микільського монастиря в Батурині, колишнього ректора Києво-Могилянської Академії Гедеона Одорського, який був звинувачений у підтримці Мазепи та Орлика і засланий на Соловки. Виявляється, крім його речей, були в монастирі й речі Орлика, які були вилучені, і Голіцин допитувався про їхнє місцезнаходження. Універсал 1709 р. гетьмана Івана Скоропадського ніжинським грекам (№ 16) стверджує їм широкі права, надані раніше гетьманами-попередниками, але узагальнює їх і застерігає греків від того, щоб вони «не понижали власти полковничой». Цей універсал підтверджував права ніжинських греків, надані в основному Мазепою. Досить проглянути універсали Мазепи від 2.01. 1688 (23.12.1687), 29 (19).10.1696, 10.03.(30.04.)1697, 26(16).05.1701(4), де навіть зустрічаються тотожні фрази, як от посилання на універсали Богдана Хмельницького. Останній дійсно давав привілеї Ніжину, як от від 11.(1).УІП.1650 р.(5), але про греків там не говориться. Можливо, цей універсал Богдана Хмельницького ще не виявлений. У листі 1713 р. графа Б. Шереметєва до секретарів (№ 18), зокрема, згадується його перебування в Прилуках, де до нього прибув (з доносом?) чернець Мгарського монастиря Дамаск. Згадується і про стару справу цього монаха, яка відносилася до тих часів, коли «король швецкой был в Украине». Надзвичайно важливою є група документів (№ 17), у котрих міститься кілька указів про 25-х мазепинців, яких було заслано на Північ (сумновідомі Соловки та інші пункти). Особливо великий інтерес викликають постаті архімандрита Свято-Микільського монастиря в Батурині, вихованця Києво- Могилянської Академії Гедеона Одорського та племінниці Мазепи Марти. Останню з двома жінками було заслано на «Белоозеро в Горский монастырь». Київський воєвода князь Дмитро Голіцин є автором ще одного документа - листа 1716 р., писаного вірогідно до гетьмана Івана Скоропадського (№19).

Далі йдуть документи, які походять з церковних кіл. Насамперед це дві грамоти (№№ 28-29) чернігівського і новгород-сіверського архієпископа в 1735-1738 рр., вихованця КМА Іларіона Рогалевського. Взагалі ми виявили біля двох десятків його грамот, але тут через брак місця наводимо лише дві. У першій з них, адресованій ігуменам Чернігівської єпархії «любецкому, домницкому, андрониковскому, мако- шинскому, и рихловскому», доводиться до відома указ цариці Анни Іоаннівни щодо набору коней в армію. Тут є цікавим стислий список тогочасної верхівки Чернігівської єпархії. У іншій грамоті владика звертався до Короповського духовного правління і повідомляв, що в зв'язку із закриттям жіночого Макошинського монастиря її Успенська церква була куплена і перевезена в розібраному вигляді в с. Високе з ініціативи тамтешнього священика Луки Лукашевича, де вона б мала бути поставлена на місце погорілої. На території сучасної Чернігівщини знаходиться три села з назвою Високе: в Борзнянському, Корюківському і Прилуцькому р-нах. Оскільки останнє задалеко від Макошина, лишається два села, в які міг бути перевезений храм. На наш погляд, це Високе Борзнянського р-ну, оскільки це село підтримувало досить міцні зв'язки з Максаківським та Макошинським монастирями. До цих документів прилягають відомості 1777 р. про черниць жіночого монастиря свв. Флора і Лавра в Києві - уродженок Сіверщини (№ 40).

Далі йде витяг з опису Почепа, Батурина, Ямпіля 1726 р. (№ 20). Документ є дуже великим за обсягом, особливо в тій частині, яка стосується Стародуба, тому вміщуємо тут відносно лаконічні дані про Батурин. Такого ж типу є опис останньої чверті ХУІІІ ст., який стосується Костянтинівської сотні (№ 30). До них прилягає подібний документ (№ 35), який містить список козаків села Заворичі (середина ХУІІІ ст.). Нині

Заворичі є залізничною станцією в Козелецькому р-ні. У документі № 34 того ж часу знаходиться лист-прохання жителів села Беркова (суч. с. Пилятин Козелецького р-ну) до київського митрополита Тимофія Щербацького. Справа в тому, що сільська церква Воздвиження хреста Господня через «обветшалость» була закрита козелецьким протопопом Миколою Язловецьким. Це поставило селян у складне становище, бо вони були позбавлені елементарної можливості виконувати навіть конче необхідні треби (хрещення, похорон та ін.), а сусідні храми знаходилися на віддаленні і добиратися до них взимку було тяжко. Селяни просили призупинити це рішення і відкрити церкву, а тим часом завершити підготовку до будівництва нового храму, який обіцяли розпочати із настанням сухої пори року. Тут же містився список парафіян Вознесенської церкви - жителів села Берков. Аналогічне прохання до митрополита (№ 33) було написано старшиною с. Заворичі (там з аналогічних причин було закрито Свято-Георгіївський храм) Іваном Ханенком і Яковом Солониною. Є й лист козелецького протопопа Миколи Язловецького до Тимофія Щербацького (№ 32), в якому він доповідає про аварійний стан церков в селах Берков і Заворичі. Грамота 1776 р. (№ 43) київського митрополита в 1770-1783 рр. Гавриїла Кременецького є джерелом, яке проливає світло на побудову нової Покровської церкви в селі Баничі (на південь від Глухова). Старий храм слід було розібрати, а церковні речі перенести тимчасово в церкву іншого села або в надійне місце.

Цікавим є ордер 1761 р. чернігівської полкової канцелярії, виданий у відповідь на скаргу (№ 38) ігумена Свято-Троїцького Андрониківського монастиря Германа. Останній скаржився, що на «батуринское націоналное строение»(!), тобто на гетьманський палац у Батурині, компанійський осавул Каневський вирубав чимало дерев у монастирському лісі й перевіз у Мену, але їхню частину відвіз через с. Боровичі до себе в будинок в Петрову слободу (в сучасному Корюківському р-ні). До того ж хорунжий Киселівської сотні Іван Ковтун пообдирав липу на роблення посуду, через що багато дерев усохло. У Глухові було розпочато слідство, але Каневський посилався на наказ гетьмана Розумовського. Через неясність справи її скерували для подальшого слідства до чернігівської полкової канцелярії.

Цілий блок документів 1727-1770 рр. (12 документів) походить із фондів Конотопського музею і стосується переважно с. Жукин (нині - село Жуковщина сільради с. Борки Козелецького р-ну). Це колись село значне село є зараз дуже маленьким і його історія не привертала до себе уваги. Тим важливіший цей зріз другої чверті ХУІІІ ст., який дає можливість установити навіть поіменно дорослих мешканців села чоловічої статі, поглянути на духовне життя села тощо. У цих документах мова йде про історію побудування церкви та пов'язані з цим події. Тут є й прохання до гетьманші - Уляни Апостол, яка відгукнулася на них, і дійсно храм було збудовано в основному на її кошти, списки інших жертводавців, довідка про оглядини будівлі церкви гетьманським представником Василем Казаковичем, звіт священика Іллі Мигалевича про витрату грошей на прикрасу церкви та ін. Рідкісним є документ - договір сільської громади із священиком і їхнє зобов'язання сплачувати за церковні треби згідно зі своєрідним прейскурантом (він наводиться нижче). Відзначимо, що у числі жителів с. Жукин були також і кілька носіїв прізвища Кучма. Один із них (Мойсей) навіть був титарем храму і займався зокрема фінансуванням робіт по будівництву церкви. Однак при цьому він розікрав частину грошей (це було підтверджено і Казаковичем) і навіть пробував перекласти недостачу на жителів села, на що селяни і будівничий церкви скаржилися гетьманші. На жаль, цей храм згорів у 1759 р., і селянам довелося починати все спочатку і звертатися з проханням уже до гетьманича - лубенського полковника Петра Апостола. Останній у 1770 р. звернувся з листом до місцевого священика о. Стефана, щоб той розібрався у причинах невдоволення селян призначеним ним старостою. Ще деякі документи про с. Жукин ми не публікували через брак місця, тому обмежимося стислим переказом. За межами нашої публікації лишилися: реєстр (після 22(11).07. 1728 р.) сплати грошима й натурою титарем Мойсеєм Кучмою церковному майстру Андрію та інших видатків; список мешканців Жукина, які жертвували на церкву гроші; розгорнутий (майже 3 сторінки) лист від 31(20). 07.1772 р. жукинського війта Гаврила

Мірошника до П. Д. Апостола., в якому він просить звільнити його від війтівства. Будучи на цій посаді (вірогідно в черговий раз) протягом 1, 5 року, він через власні збитки просив про звільнення від посади старосту Василя Полторацького. Останній відмовив, сказавши, що не може цього вчинити без панського відома, а потім ще й сп'яну побив його. Документи даної групи збереглися не в оригіналах, а копіях та переважно регестах ХІХ ст. Їхній творець свідомо чи несвідомо русифікував тексти, написані тогочасною українською канцелярською мовою, і це треба мати на увазі.

До цієї групи прилягає квит 1788 р. (№ 44) підлипського (с. Підлипне під Конотопом, що на південь від міста) козака Петра Дем'яненка в отриманні від конотопського полкового хорунжого Степана Семенова решти боргу за продаж землі. Ми змушені через брак місця пропустити документ другої половини ХУІІІ ст. (точніше його частину), який стосується села Фастівці (суч. Бахмацького р-ну) і навколишніх хуторів, а також документ 1797 р., де згадується слобода Добрянка (хоча таке село є в суч. Ріпкинському р-ні, однак, мабуть, мова йде про Конотопську сотню). Публікація документа 1788 р., як тих, що стосуються с. Жукин, важлива й тому, що уводяться в обіг матеріали музеїв Сіверщини. Інформація про джерела, які сховані в цих фондах (за винятком хіба що Чернігова), дуже скупа, а на місцях кваліфікованих сил або немає або не вистачає. Даною публікацією ми хочемо привернути увагу дослідників до пам'яток, що зберігаються в провінційних музеях.

Окреме місце займає семінарський літописець 1587-1808 рр. (№ 42), створений на початку ХІХ ст., який є скороченою редакцією Чернігівського літопису. Причому в основі даної редакції лежить список Персидського, який теж починається з 1587 р. (6). Таким чином, оригінальною є лише остання звістка за 1808 р.

Завершують публікацію два документи першої половини ХІХ ст. У першому з них ідеться про освячення церкви в с. Баничах, що під Глуховом на південь. Другий документ є свідоцтвом, яким дозволялося укладення шлюбу між кріпаком поміщиці Ганни Кандиби (між іншим, представниці значного козацького роду) та козачкою з Конотопа.

Насамкінець зазначимо, що підписи-автографи в документах підкреслені нами, а слова, які не вдалося прочитати - знаком (...). Квадратними дужками позначені пропуски в тексті через якісь дефекти (обрив тощо).

Сподіваємося, ці джерела будуть цікавими і краєзнавцям, оскільки проливають додаткове світло на історію населених пунктів Сіверщини, на біографії її важливих діячів, на соціально-економічну, церковну і культурну історію краю.

Джерела

архів історія сіверщина мазепа

1) Батуринский архив и другие документы по истории Украинского гетманства 1690-1709 гг.- СПб, 2014.- № 309.

2) Батуринский архив...№ 309.

3) Військові кампанії доби гетьмана Івана Мазепи в документах.-К., 2009. - С.147.

4) Універсали Івана Мазепи (1687-1709). - К. - Л., 2006. - Ч. ІІ. - № № 9, 22, 157, 165; Ч. І.- К.-Л., 2002.-№ 336.

5) Універсали Богдана Хмельницького.- К., 1998.- № 38. - С.108.

6) Южнорусские летописи, изданные Н. Белозерским-К., 1856.-Вып.1; та видану нами редакцію цього літопису Івана Янушкевича: Чернігівський літопис.- Сіверянський літопис. -1996. -№ 4. - С.105-122.

Додаток

Літопис Івана Янушкевича

Житним, названо Крутицким (описка, має бути «Крупецьким»-Ю.М, І.Т.), жебы подлуг давного вживаня свого захованние были в ґрунті здавна до того належачим в селі Обмачеві и веравский (?) млинок зо всім ґрунтом и пожитками, сіножатями, озера, борок Красний з бортми, лісосіч (?), по Усороч озеро пущу, взявши от озера Ступок до того ж озера Усороцкого стягается понад рікою Сеймом, з обох сторон перевоз на Сейму батуринский, що уживал Четис, слуга мой, поля до паханя, озера, сіножатей и я, то видячи, иж то здавна до того святого Николая належало, котороеся на прозбу его милости пана Адама Киселя, воеводы киевского и браславского, все тое отдаю до монастиря моего батуринского, даю так оним отцам, як и наступаючим будучим по них отцев при том всім вічно заховую, дабы там перешкоды ні от кого не било так и по мні наступаючих антецессоров моїх и гдиж то власне свої добра тому містцу убогому даю, дабы того спокойне уживали, а до того вишописанного жаден справи ніхто не міл вічними часи варую и ствержаю, иначей не чинячи. На що для ліпшой віри и певности даю тот лист мой отцу игумену и братиї с печатю и подписом руки моей.

Дан в Киеві року Божого 1636 мсця паздерника 29.

В копиї пишет по сему:

Георгий Осолінский, канцлер коронный».

(НБУВ. - ІР. - Ф. УІІІ. - №. 231(991). - Арк. 51-51 зв. - Копія другої половини ХУШ ст.)

№ 2

1672, квітня 1 (березня 22). - Батурин. - Універсал генеральної старшини.

«Петро Михайлович Забіла, обозной, Иван Самойлович, Иван Домонтович, суді, Войска его црского пресвітлого величества Запорожского енералние.

Паном сотнику глуховскому, атаману и всему товариству в сотні Глуховской зна- йдуючимся, так теж войтови з бурмистрами зо всіми людми посполитими, особливе атаману Озірок села и войтови тамошнему при залежне (?) зичливих хутий(?) наших до відомости доносим, иж мы беручи под протекцию свою пана Михайла Миклашевского, товариша войскового, абы от старшини глуховской виш помененой и от товариства и посполитих людей под сей час зміни бившого гетмана ни от кого и най- меншой зневаги и шкоди не поносил и которое село міет Озерки в ключи Глуховском през ласку войсковую, абы войт з громадою послушенство отдавал, атаман того ж села з товариством ни до чого не интересовался пилно по вас жадаючи, сим нашим універсалом сурово приказуем.

Писан в Батурині дня 22 марта 1672 року.

В копии пишет:

Звыш менованние енералние войсковие особы».

(НБУВ. - ІР. - Ф. УІІІ. - N. 231(99 І). - Арк.100 - Копія другої половини ХУІІІ ст.)

№ 3

1672, квітня 9 (березня 30). - Батурин. - Універсал генеральної старшини.

«Петро Забіла, обозный, Иван Самойлович, Иван Домонтович, суді, особы Войска его црского пресвітлого величества Запороз[кого] енералние.

Всей старшині и черні Войска его царского пресвітлого величества Запороз[кого], а именно пану полковнику черніговскому, сотникові, отаманові и всему товариству по- нурницкому и комуколвек тилко сей наш універсал будет презентован, удаемо, відать хотячи мы, абы в церквах Божиїх хвала его святая, так за его цар. прес. велич. ему и за Войско Запорожское у престола Гспдня была одправована, а маючи в особливом рес- пекті обытель святая Хрстова Николая мнстря Рихловского новореставрованного их значную оскуділость в виживаню помененного місца святого братия поносят, теди мы, стосуючись до воли и интенциї побожних людей для, (...)*таваня братиі ним пошлет Гсдь Бг нам рейментара, ствержаем універсалом сим села Будище, Городище и Вишенки в полку Черніговском в сотні Понурницкой лежачиї з всіми приналежностями до того теж села Будища, и два млина, в том же селі стоячие: един Максима Коропченского з двома колами, другий Авраменка, обывателя городиского, також з двома коламы о дві (?) мірочки припадаючие для ловленя риб помененного мнстра в Бгу превелебному гспдну отцу игумену и з братиею конферовалисмо и позволилисмо так з сел вишере- ченних ему ис млинов будиских и озер городиских вшелякие пожитки отбырати и на свою их потребу оборо чати. В котором пожиткованю жебы пан черниговский сотник, атаман понурницкий з иншим товариством не важились мнстреві жадного утиску и кривды чинить под срокгим войсковим каранем. Люде же зась жебы были в помененних монастирских селах монастьіреві во всем послушними, пилно приказуем.

Дан в Батурині року 1672 марта дня 30.

В подлінном подпис:

Звыш менованние особы енералние.

С подлінним універсалом свидітелствовали

полковник Петр Милорадович

писар полковий черніговский Андрій Якимович».

(НБУВ. - ІР. - Ф. УШ. - №. 231(99 І). - Арк.71 - Копія др. пол. ХУШ ст. Внизу намальоване коло, всередині якого написано «місто печати» и дописано дату створення копії «1767».)

№ 4

1675, лютого 6. - Батурин. - Витяг з листа гетьмана Івана Самойловича до Івана Сірка.

„A ze slysz^ do was k.j .m. piszqc, zqdajqc i wolajq sobie na pomoc, o tym nie wadzilo wiedziec, poradzic si§ dokqd i na kogo i jakim sposobem pomoc t§ czynic. A nie podejmowac si§ bylo tego bez rady j.c. welicenstwa, ktorego milosc ku sobie bliszcze i ku nam z ustawicznych ukazow o wszystkim, osobliwie teraz cokolwiek przez wielkich i pelnomocnych poslow i commissarzow z j. k. m. postanowil w Andruszowie na commissiej, o tym nam wszystkim wyraznie oznajmil. Za czym i my z swojej strony nie nad zle poradzily, wprawdzie i do nas po kilka kroc pisali wszyscy rejmentarze polscy i hetmani, jednak my bez woli j. c. w. nic uczynic nie myslemy, bo poczsei (?) zrozumialismy, ze nie dla spolnego nad bisurmany przemyslu wojsk carskich i naszych zqdaly zlqczenia, ale skrytym sposobem o Ukraine myslili byli postarac si§. Jako oni przyrodzenia na po(..) wolam swi^te staranie majq. Zaslyszelismy byli miedzy nami jakie pogloski, jakoby pp. polacy wsz^dy i po tem tam boku Dnieprze dali po kwaterach, oznajmujemy wam, ze nie tylko nogq ta zadnemu postqpic nie dopuszone, ale i na tamtej stronie Dniepru, ktore pod wladzq j. c. w. zostawa horody, jako Kaniow, Rzyszczow, Trypole i Stajki, nie kazano puszczic, owszem wielki hospodarz nasz j. c. w., takim nas obeslal ukazem, ze jezeli by mieli na tamten bog, albo na te pomienione post^powac horody, jako nieprzyjaciol byc, gdysz jednego tylko po Bogu mamy obronc^ swego wielkiego hospodarza prawoslawnego chrzescianskiego monarchy, a im sluzyc nigdy nie b^dziemy, tak teraz jako i w potomne czasy. Zamyslow, ktore pp. polacy przeciwko narodowi naszemu uknowali byli, nie dal im P. Bog do skutku przywiesc, co wkrodcie b^dziecie wiedzieli. А to nam nie miejcie za zle, ze poslow krolewskich, przy ktorych i wy swoich wyprawiliscie byli do k. j. m., zatrzymalismy do ukazu carskiego, bo pod monarchy zyjqc, musiemy to czynic, co jemu jako Bogu godno. Jednak nie w zadnym wi^zieniu zostajq, wszelkq majq i konie wygod^».

(БН. - ВР. - № 991. - Арк. Тексту документа передує запис: »Except z listu Iwana Samujtowicza, hetmana zadnieprskiego, do Sierka na Zaporoze z Baturyna 6 february 1675», тобто «Витяг з листа Івана Самойловича, задніпрського гетьмана, з Батурина до Сірка на Запорожжя 6 лютого 1675».)

Чую, що до вас к. й. м. пише, волаючи і жадаючи собі на допомогу. Про це не вадило б (вам) знати, порадитися куди й на кого і яким чином чинити цю допомогу. Було б не братися за це без ради й. ц. величності, милість котрого до себе і до нас ближча з постійних указів про все, особливо тепер що тільки (й. ц. в.) з й. к. м. ухвалив в Андрусові через великих і повноважних послів і комісарів на комісії, про це нам всім чітко повідомив. За чим і ми з свого боку не на зло порадили, дійсно і до нас по кілька разів писали, всі польські реґіментарі і гетьмани, однак ми без волі й. ц. в. нічого вчинити і не думаємо, бо (...)*зрозуміли, що не для спільного промислу над бусурманами жадали з'єднання царських наших військ, але прихованим способом думали постаратися про Україну. Як вони з природи (?) на (...)* святе старання мають. Ми почули між нами якісь чутки, ніби пани поляки скрізь і на тому боці Дніпра хочуть стати на квартири. Повідомляємо вам, що не тільки тут і ногою не допущено стати, але і на тому боці Дніпра, у ті городи, котрі залишаються під владою й. ц. в., як от Канів, Ржищев, Трипілля і Стайки, наказано їх не пускати, і взагалі наш великий господар й. ц. в., послав нам такий указ, що якщо б (вони) мали (намір) йти на той бік або на ці згадані міста, то бити як неприятеля, бо одного тільки після Бога маємо свого оборонцю - великого православного господара монарха, а їм служити ми ніколи не будемо, як тепер, так і в прийдешні часи. Замислів, які панове поляки задумали проти нашого народу, не дав Господь Бог здійснити, про що скоро дізнаєтесь. А це нам не майте за зло, що королівських послів, з якими і ви відправили своїх до к. й. м., ми затримали до царського указу, бо живучи під монархом, мусимо то чинити, що йому як Богу угодно. Однак вони ні в якому ув'язненні, мають всяку вигоду собі й коням.

№ 5

1676, вересня 8.-Москва.- Новина (регест)

Стародубського полковника Рославця взято під варту в столиці. Гетьман Само- йлович та князь Ромодановський йдуть з військами до Києва.

(Ч.-ВР.-№ 421.-Арк. 290.- Копія ХУШ ст.)

№ 6

1676, вересня 11.-Гомель.- Новина (регест)

Всі сіверські козаки збирають на раду, хочуть обрати гетьманом стародубського полковника Рославця. З іншого боку Дорошенко з кількома тисячами татар йде туди ж на раду і просить суду на поповичем (Самойловичем), Ханенком і Думитрашком. «Інші твердять, Дорошенко задумує бути гетьманом обох боків Дніпра так, як був Богдан Хмельницький. Час покаже...». (Ч.-ВР.-№ 421.-Арк. 290.- Копія ХУІІІ ст.)

№ 7

1690 липня або серпня 11 (1).- Батурин.-Лист гетьмана Івана Мазепи до київського митрополита Варлаама Ясинського.

«Ясне в Богу пречестнійший господин отче новоизбранный митрополит киевский и архимандрит киевопечерский, мні зело милостивый отче в Дусі Святом, пастырю и добродію.

Нарочно посылаю в подлинных воинским ділех сего гонца моего в царствующий великий град Москву и чрез него отдаю мой нижайший вашей святыни поклон, с ним же в сем моем листу посылаю элекцию избранный вашей святыни на престол митрополии Киевской с подписью имен при той элекции бывших особ, гді понеже не всіх особ на той элекции бывших подписано, и то учинилося для того, что для разстояния міст не могли есми всякого употребити к той подписи. А как я при целовании вашей святыни желал есмь в том пути счастливого поведения изоустно и скорого сюды к нам со всім добром возвращения, так и ньіні листовно все то усердно желаю и прошу покорственной вашей святыни дабы есте изволил меня в своей непременной любви и в молитвах пастырских соблюдати, которым я навсегда вручаюсь.

Из Батурина июля 1690 году.

Вашей святыни всіх благ усердно желающий (...)* в Духу Святом(...)*

Иван Мазепа, гетман з Войском их царского пресвітлого величества Запорожским

По (...)* указу Божиею милостию царствующих правителей их государей царей и великих князей Иоанна Алексіевича, Петра Алексіевича, всея Великия и Малыя и Білня России самодержцев и земель восточных и западных и сшерных отчичов и дідичев и наслідников государем царей и обладателем их царского пресвітлого величества (...)* обоих сторон Дніпра гетмана ясневельможного его милости господина Ивана Мазепы також де его вельможности всей старшины генеральной войсковой данному и в отчину их царского пресвітлого величества град (...)*».(НБУВ. - ІР. - Ф. 194. - № 121. - Арк.142-144. - Копія кінця ХІХст. Тексту документа передує запис копіїста: «Список с листа гетмана ж Ивана Степановича, каков он писал к новообраному митрополиту киевскому к Варлааму Ясинскому с гонцом своим Михайлом Ахонским в нынешнем во 198 году августа в 1 день»)

№ 8

1690 січня 15(5).- Гомель.-Лист Василя Красинського до гетьмана Івана Мазепи.

«В листу к гетману к Ивану Степановичу Мазепе Василь Красинскаго написано.

Ясновелможный милостивый господине гетмане запорожской, а мой зело милостивый господине и благодетель.

Сам Спаситель рек: просящему дастся, а толкущему отверзется и чего ищет, то и об- рящет; а на ином месте грядущаго ко мне не изжену вон, а ваша милость тому противны, чего и я искусился не токмо просить, но давать Гомель и Пропойск на защищение всему Московскому государству и самим вашим милостям. Но у меня не приняли, а когда б просил чего, то и конечно бы не дали и грядущого вон выгнали. Чинил то и чиню не для чего, только для вспомощения веры православной и для Церкви Божии, которая в наших краях будто цель на несчастье поставлена, и кто хочет, тот стреляет, а помочи некому, я один лбом стені каменные же расшибу. Расуждайте ваша милость какая бы то вам прибыль была, когда б за вашими помочами цесарь с иными взяли Царьгород и Еросалим и церков Божию и греков на унию обложили; какую бы имели славу на весь свет и заплату от Господа Бога. Чту в писаниях, что для одной царицы Елены гречес- каго царя Менелая сколь много войска было собрано под Троею и стояли пол -11 года, а однако ж свое взяли. Також и в Старом Законе за насилие единой жены с коленом Вениаминовым какие были храбрые бои, на которых пало людей 65000, а свое взяли, а ваша милость не хотите боронить Церкви и веры православной, паче же на унию выдаете, что в очах наших видимо, как скоро отдали Полоцк, Витебск, тотчас поляки обратились на унию, а как много под ними крови пролили и отдали даром, хотя поляки того все домогались, а потом Невель, Себеж и Велиж, поляки сами сміються: Москва ни за что не стоит, только за титулы, а о обиде Божии нимало не радеют, а те городы Полоцк, Витебск, Невель, Себеж, Велиж из давных времен были при Московском государстве, а ныне поляком отданы. Бысть древле в первом законе: воста на царя Ахава цар сирский, сын Адеров и имел помощников 32 царей с великим воинством, однако Господь Бог выдал его царю Ахаву и царь Ахав прием с ним братство и его отпустил и городы все отдал, которые отец Ахавов взял у отца царя сирского. Разсуждай же ваша милость, что из того выросло, абие Господь Бог ко Ахаву посла пророка повеле возвестити Ахаву, яко отпустил есмь человека зверей горша, так твоя в его главы (?) место, а люди твои в людей место и тако слово Божие исполнися, як речено есть. А когда б довелось разсудить, что учинилося и в Московском государстве для дружбы полской как отдали Полоцк и Витебск, а они обратились на унию, то тотчас возстав Стенька Разин, сколь много пропало людей и невинной крови разлилось на великий жаль и плач всему православию, а на утеху тех же злодеем неприятелем, о чем зело радовались и ксендзы на казаниях говорили, что Господь Бог допустил гнев свой, яко же и на греков, за то,что не исповедали Духа Святого и от Сына и за главу (?) папу. А по отдании Себежа, Невеля и Велижа какие бунты были в самой Москве и сколь много пропало великих людей и славных, а пуще, что хотели отдать святой град Киев стольной православия святого князя Владимира со всеми святыми печерскими в неволю, а когда б ту кров и войну, что разлилась от бунтовщиков, обратили для помочи веры и Церкви православной, то не токмо Польшу, но и турчина бы побили, и не пропало бы столько людей великих. А хотя бы кто и убит был пошел на либо (?); больше оставя, ныне со слезами нашими припадаю к ногам вельможности вашей с покорным прошением нашим, молю: если хочет от Христа Спасителя вечнаго благословения на весь дом свой яко Финеес и от великих государей милости, то изволь всеми силами приложить радение о Церкви Божии и о вере православной и по штинедельному обещанию своему те наши крепости на себя взять пока Сож льдом стоит и учинить не трудно, так же повелели мне ваша милость, мой милостивый господин, объявить, что здесь при возвращении моем учинилось. О чем обявляю, кой час поехал я на Сівер, то того ж часа езуиты и поляки, соседи наши, которые у нас всегда пьют и едят, ведомость дали к королю и к гетманам, что я пересылался с казаками и сизнова послали нарочно, будто я совершенно отъехать к Москве, покинув жену и село мое, от Пропойска заехали езувиты и к своей маетности присовокупили. А гетман тотчас вшел в Гомель и в Про- пойск провадить роту татарскую господина Литава для осторожности, которой стоять было в Орше, только то никакой помешки нам же учинить; а как я приехал в Гомель, то теж злодеи, которые клеветами кланяются или псутся (?) будто собаки; тако же из Быхова Замойской гетманской старший слуга прислал ко мне, зовя к себе, чтоб я за Гомель и Пропойск учинил конец и брал деньги. А как я приехал к нему в Быхов и он по повелению гетманскому давал мне на вычет 50 000, а другую 50 000 в 4 недели отдать в Вильне хотел, а в 30 000 давал маетность в век, что гетман купил у Шабловских, а 20 000 поступал выдержать на тех же наших маетностях на Гомеле и Пропойске, да и я ж кончал дела и отложити до Вилни за 4 недели от нашого Богоявления, для того ожидаю ведомости вашей милости. Изволь милостивый благодетелю мне объявить, не мешкав: будет ли воля их великих государем или ни, чтоб я купца не держал на слове и его не упустил. Той же Замойской чел мне все листы гетманские, объявляя ведомости: перво гетман пишет о встрече княжны и о браке королевича, которой ведом всякому; потом о Текелии, при котором 25 000 орды да 15 000 турков и декабря в первых числах крепко побили немцов и несколько городов взяли и впредь на них идет; а француз шведа оторвал от цесаря и наущает его на поляка. Однако ведет будто цесаря с турком к миру, а сам желает посредником быть. Я так чаю, что цесарь волею и неволею помирится, а как помирится с турком, опасаюсь, чтоб те силы на вас не обратили, на погубление православия. Ведай о том, что король польской имеет (...)* и о них великое попечение и не похочет измять случай с ордою и с турки, похочет счастья отведать, и нигде только в ваши краи, а вас уже крепко (...)* в городах ваших, как и словесно вашей милости сказывали, а к тому и ксензы ему угадывают, будто имеет быть король пол- ской за Волгою рекою, а король и спит, то думает. Больше как воля ваша, вольно меня слушать и не слушать, а я бы помочь по моему истинному желательству, чтобы перво упередить и взять ему с ордою и с турки покамест (...)* не взяли миру на ваши шеи, не думай благодетелю мой, что я то делаю для моей прихоти, свидетель Всевидящее Око, что и мысли моей нет, никакой ни от кого же зримого (?) вещи, чаю что ни есть где в монастырь меня примут, а я только Господеви Богу служить обещаюсь, а буде ваша милость для нарушения договоров ни к какой речи приступить же не изволите, а у нас те договоры за договори не (...)* и в конституцию их не допустили или в чем их не исполнили ни в малой вещи, понеже только смеются(...)*; трудно на сей малой бумажке выписать все неправды их, и поляки сами не могут выразуметь королевской хитрости. Я сей мой лист пишу к твоей милости и первой и последный, писал их немало, а ничто не сделал. А если бы по смотретью Божию указали великие государи те крепости на себя взять и людьми осадить, изволь ко мне днем и ночью ведомость чинить, пока же отъеду в Вильну для принятия денег за те крепости наши и назначить мне срок, на которой бы я тотчас и сам прибыл в Чернигов к вашей милости и пока Сож льдом стоит, а я в Вильню поеду в три недели после Богоявления или в четыре. Такожде посылаю лист госпожи писаревой земской минской, тети племянника моего, для выразуменья, может и тому угодить, крепости заехать, а договором помешки не учинить, как дам извещение вашей милости. При том отдав мой низкий поклон вашей вельможности бла[го]детелю моему, есмь нижайший слуга Василий Красинской.

С Гомля генваря в 5 д. 1691 г.». (НБУВ.-ІР.-Ф.194.-№ 121.-Арк. 11-15 зв.-Копия кінця ХІХ ст. Тексту документів передує запис: «Дела Малор[оссийского] прик[аза].-№ 114, л.693-698об.»)

№ 9

1693 травня 31 (21).-Глухів.-Лист гетьмана Івана Мазепи до царів Івана V та Петра І.

«Божию милостию пресветлейшим державнейшим великим государям царям и великим князем Иоанну Алексеевичу, Петру Алексеевичу всея Великия и Малыя и Белыя Росии самодержцам московским, киевским («полный титул»-прим. копіїста).

Иван Мазепа, гетман з Войском вашого царского пресветлого величества Запо- розским, ныне упадаючи пред пресветлым вашего царского пресветлого величества престолом у стопы ног монарших смиренно челом бью. Подрадился мні москвитин, камяного діла мастер Иосиф Дмитриев, виставити в Киеві дві церкве каменьїі, одну у монастире братском святиі Богоявлени, и другую у монастирі пустинном святого чудотворца Николая, за якое обоих церков діло уже я ему, мастеру, подлуг умовы отдалем усе деньги, именно пять тысяч рублев [...] также борошно и солонини отдалем, а діл церквей оных еще много не приведено в свое совершенство; [...] ныш теды слышу я, что он, пререченый мастер, не едучи в Киев невідомо: чи по указу вашому монаршом, чи по своей ему волі, отдаляется на нікую работу в Смоленск,чрез якое его, мастера, отдаление діл преречоных церквей киевских, чрез него созидаемое, мусит продолжитися в далшое время; про то я вфный вашого царского пресвітлого величества подданый под ноги пресвітлого вашого монаршого престола упадаючи, многокротне челом бью, и яко наипокорственніе прошу, дабы вы, великие государи, милостиво указати изволили, чтоб он, мастер, отставивши смоленскую дорогу, выслан был в Киев для докончания около церквей каменних должное и належитое свое по уговору работи, о чом прими- лосердное вашое монаршое милости будучи надежен, оной же пренаипокорственное отдаю мене навсегда.

З Глухова мая 21 день року 1693-го.

Наинижайший слуга Иван Мазепа, гетман Войска вашого царского пресвітлого величества Запорожского». (НБУВ. - ІР. - Ф. 194. - № 121. - Арк. 144-145. - Копія кінця ХІХ ст. Тексту документа передує запис копіїста: «1693 года мая 21. Лист гетмана Мазепы к царям Иоанну Алексеевичу и Петру Алексеевичу с просьбою о высылке в Киев каменного дела мастера Осипа Дмитриева, подрядившегося на построение двух церквей (малороссийские подлинные акты)

№ 10

1693, червня 13. - З-під Іллінець.-Лист полковника Семена Палія до короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собеського.

«Najasniejszy krolu, panie nasz milosciwy.

Gdy mie j. m. pan Wilga, pulkownik i commissarz do woj sk zaporowskich, barzo juz pozno uwiadomil o tym, ze z najwyzszej woli waszej krolskiej msci, p. meo mlweo, stanql w Niemirowie dla wyprawienia wojsk do Soroki na danie wstr^tu nieprzyjacielowi krzyza s., na te fortec^ gotujqcemu si§, nie ospala i moja poddanska sluzebnicza do tych ze czynow wojennych usluga. Lub zawczasu nie uwiadomion bylem od j. m. p. commissarza, bym w gotowosci wszelkiej byl, jednak wpr^tce przygotowawszy si§ w nalezytosc wojennq z pulkiem moim pospieszylem ku Niemirowu do boku j. m. pa. commissarza. Lecz przybywszy ku Niemirowu, nie zastalem nad spodziewanie j. m. pana commissarza; niezabawnie oras odjechal z tamtego kraju. Tedy ja, wierny poddany i sluga w. k. m., m. p. mlsciweo, w zacz^tym przedsiewzi^ciu uslugi mej stale trwajqc, a nie b^dqc cale informowany i uwiadomion o orderu powaznym, ani tez ordynansu zleconego komu w Niemirowie o mnie i o pulku mym nie zastawszy. Posy lam dwoch atamanow z piechoty, ktora przy mnie (ktorej quota niemala zbroj nych i wybornych moloj cow) pokornie supplikuj qc do najas. majes. w. k. ml., p. m. mlweo, jaka najwyzsza wola b^dzie monarsza k^dy piechota pulku meo ma byc ordynowana, czyli tamze do Soroli, czyli gdzie indziej na innq poslug^ w. k. m., p. m. mlo. Na ktory najwyzszy wyrok panski oczekiwa(m) pokornie, lokowawszy piechote wszystkie na miejscu sluszny(m) pod Ilincami. Tylo zebrze milosciwej laski ojcowskiej w. k. mci, p. m. mlo, przez tych ze poslancow aby raz hojnq laska platy doszla, ktora doszla innym pulkom, idqcym do Soroki przez j. m. p. commissarza, czym by si§ mogla zach^cic do poslug w. k. m. piechota i pujsc z nakaznym my (?) do onej fortece lub gdzie roskazanie wysokie b^dzie monarsze. Gdyz ta holota zalosna jest barzo z tego i zdesperowana, ze tamtych lat przeszlych ogolocona zostala przez uc^cie laski w. k. m. ukontentowanie przez j. m. p. Druszkiewicza, bywszeo commissarza, a teraz i przez noweo commissarza oddalona od tej hojnej panskiej laski. Padszy u nog ojcowskich w. k. m., p. m. mlo, prosz^ pokornie aby jak inny pulkom idqcy(m) do Soroki, tak i tej mej piechocie okazana by la laska hojna ukontentowania idqcej na poslug^ w. krskiej m., p. m. mlo. Najwyzszej woli monarszej i orderu, przy tym i milosciwego ukontentowania, sluzebniczo oczekiwajqc piechcie ja tez, sluga i podddany wierny, z komonnikiem osobliwej laski ojcowskiej w. k. m., p. m. mlo, i ordynansu sobie laskaweo prosz^, bym nie byl pociqgan do obozu, lecz tu zostawal na przechodach tatarskich i uslug^ moje odprawowal w gromieniu czambulow poganskich wtargajqcych w kraj panstw j. k. m., p. m. mloweo, co jest ustawiczna moja zwykla posluga w. k. m., p. m. ml, a ja, sluga i poddany wierny, j ako za szcz^sciem w. k. m., p. m. mlo, miewalem dobry polow nad tym to nieprzyjacilem krzyza s., tak jako miewac b^dzie, zwyczajem my poddanskim z prezentem polowu bissurmanskieo obawiac siebie winienem sluzebniczo. Gdyz cale polegam na tej ojcowskiej lasce, jakq mie j. m. p. Lasko, pulkownik w. k. m., upewnil i mocnie przy ty(m) stojqc, tak si§ sprawowac staram usilnie (nie tak jak o mnie inaczej j?zyk ludzki tlumaczy) i przy tej wiernosci mej nic nie wqtpi^ w lasce ojcowskiej, do ktorej mie i j. m. p. Wilga, commissarz w. k. m., animuje, obiecajqc si§ byc nie tak skqpym (jako j. m. p. Druszkiewicz na si§ obracal) laski monarszej dzielczym, ile to w moc j. mli wruczono b^dzie. Ktorego list animujqcy mie tu si§ nie odreczy zdalo ziawic w. k. m., p. m. ml., poddanskq glow§ moje pod nog§ panskie podrzucajqc posetnie (?), pokornie czekam onej najwyzstej woli i laski ojcowskiej i moje wiernie offiarujqc poddansko uslugi.

Zpod Iliniec 13 juny 1693 ao.

Najasniejszeo majestatu waszej krskiej mlsci, pana mego mlsciweo, wierny poddany Semen Palij, pulkownik w. k. m. Wojsk Zaporowskich».

Адреса: «Najasniej szemu majestatowi jeo krskiej msci, panu mojemu milosciwemu, od pulk. Paleja sluzebniczo podda[n]sko»

(БН. - ВР. - № 991. - Арк. 110-112. - Оригінал)

Найясніший королю, наш милостивий пане.

Коли мене й. м. пан Вільга, полковник i комісар дo запорозьких військ, занадто пізно повідомив прo те, щоб з найвищої волі вашої королівської мості, мого мостивого пана, я став у Немирові для відправлення військ до Сороки для відсічі неприятелю святого хреста, який готується на цю фортецю, не затрималася й моя підданська службова до цих же воєнних дій послуга. Хоч я не був завчасно повідомлений й. м. п. комісаром, щоб бути у всякій готовності, однак невдовзі й належно приготувавшися по-військовому, із моїм полком поспішив до Немирова дo боку й. м. пана комісара. Але прибувши до Немирова, я не застав над сподівання й. м. пана комісара; скоро від'їхав з того краю. ^ді я, вірний підданий і слуга в. к. м., м. мостивого пана, продовжуючи свою послугу, а не будучи цілком поінформований і повідомлений про поважний наказ, не діставши в Немирові також наказу щодо мене і мого полку дорученого комусь, посилаю двох отаманів з піхоти, котра при мені (котрої немала квота озброєних і добірних молодців), покірно суплікуючи до найяснішого маєстату в. к. м., м. мостивого п., яка ж буде найвища монарша воля: куди має бути послана піхота мого полку, чи туди ж до Сороки, чи деінде на іншу послугу в. к. м., м. м. п. На котре найвище панське рішення я покірно чекаю, розташувавши всю піхоту на слушному місці під Іллінцями. Тільки прошу милостивої батьківської ласки в. к. мості, м. м. п, щоб через цих же посланців щедра ласка дійшла - платня, котра дійшла до інших полків, які йдуть до Сороки, через й. м. п. комісара; і цим би піхота могла бути заохочена до послуг в. к. м. і піти з наказним до тієї фортеці або туди куди буде високий монарший наказ. Коли ж ці піхота є дуже жалісною через це і розчарованою, що у минулі роки була позбавлена ласки в. к. м. й задовільнення через й. м. п. Друшкевича, колишнього комісара, а тепер віддалена від цієї щедрої панської ласки й новим комісаром. Падши до батьківських ніг в. к. м., м. м. п., покірно прошу, щоб як іншим полкам, що йдуть до Сороки, так і цій моїй піхоті, яка йде на послуги в. королівській м., м. м. п., була виявлена щедра ласка задовіль- нення. Найвищої монаршої волі й наказу, при цьому й милостивого задовільнення, служебничо чекаючи для піхоти, я теж, вірний підданий і слуга, з кіннотою прошу й особливої батьківської ласки в. к. м., м. м. п., й ласкавого собі наказу, щоб не був потягнений до табору, але залишався тут та татарських шляхах i вчиняв свою послугу у громленні поганських чамбулів, які вдираються в край держави й. к. м., м. мостивого п., що є моєю постійною звичною послугою в. к. м., м. м. п., a я, вірний слуга й підданий, як мав добрий улов над цим неприятелем святого хреста за щастям в. к. м., м. м. п., так буду мати підданським звичаєм з презенту бусурманського полову і побоюючись (?) вини служебнчо. Коли ж цілком покладаюсь на цій батьківській ласці, якою мене запевнив й. м. п. Ласко, полковник в. к. м., i міцно при цьому стоючи, так наполегливо стараюсь діяти (нє так як про мене інакше тлумачать людські язики) i при цій моїй вірності ніскільки не сумніваюсь у батьківській ласці, дo котрої мене i й. м. п. Вільга, комісар в. к. м., заохочував, oбіцяючи бути не таким скупим (як й. м. п. Друшкевич) монаршої ласки, скільки це в руки й. мості буде вручено. Строго лист, який заохочує мене тут, здається не відкине (?) з'явитися, в. к м., м. м. п., і мою підданську голову під панські ноги кладу (...)*, покірно чекаю цієї найвищої волі i батьківської ласки, віддаючи покірно мої підданські послуги.

...

Подобные документы

  • Неоднозначна історична постать Мазепа залишила незгладимий слід не тільки в історії України але і в історії всього світа. Походження І. Мазепи та його рід. Іван Мазепа як культурний діяч. Бароковий універсум Івана Мазепи.

    реферат [19,4 K], добавлен 18.03.2007

  • Розклад феодально-кріпосницької системи як основний зміст соціально-економічного розвитку України першої половини XIX століття. Загальна характеристика основ економічної історії України. Причини падіння кріпосного права в Росії. Розгляд реформи 1861 року.

    дипломная работа [82,2 K], добавлен 25.05.2015

  • Дослідження основних періодів в всесвітній історії та історії України: первісний і стародавній світ, середньовіччя, новітні часи. Характеристика головних понять фізичної, економічної, соціальної географії України та світу. Предмет теорії держави та права.

    книга [672,3 K], добавлен 18.04.2010

  • Проблеми історії України та Росії в науковій спадщині Ф. Прокоповича. Історичні погляди В.Г. Бєлінського, його концепція історії України. Наукова діяльність Преснякова, Безтужева-Рюміна. Роль М.С. Грушевського і В.Б. Антоновича в розробці історії України.

    учебное пособие [274,2 K], добавлен 28.04.2015

  • Філософія історії М. Хайдеггера: погляди на "субстанціалізм", викладені в праці "Буття та час"; представники "філософії життя". Концепція єдності світового історичного процесу К. Ясперса. Неотомістська історіософія; "драма історії" в неопротестантизмі.

    реферат [27,3 K], добавлен 22.10.2011

  • Стан козацтва як соціальної верстви після смерті Богдана Хмельницького, боротьба за владу над козацьким військом прибічників. Правління Івана Виговського, війни з Московським царством і її результати. Місце в історії гетьмана Скоропадського та Мазепи.

    реферат [44,5 K], добавлен 25.03.2010

  • Історичний огляд виникнення й розвитку державності, починаючи з VI-VII ст.н.е.: зародження слов'янських та європейських держав, аналіз їх основних історичних подій, які впливали на течію загальної історії та, зокрема, на становлення української держави.

    шпаргалка [622,9 K], добавлен 04.06.2010

  • Дослідження періодизації всесвітньої історії. Еволюція первісного суспільства, основні віхи історії стародавнього світу, середніх віків. Історія країн Африки, Америки в новітні часи. Розвиток Росії і Європи в кінці ХVІІ ст. Міжнародні відносини в ХХ ст.

    книга [553,8 K], добавлен 18.04.2010

  • Давньогрецькі автори, які залишили відомості про українські землі та про народи, котрі їх заселяли. Джерела до історії, історичної географії та етнографії Північного Причорномор'я. Основні народи України в "Історії" Геродота. Головні ріки Скитії.

    реферат [26,6 K], добавлен 16.06.2014

  • Фігура гетьмана Івана Мазепи в історії України. Характеристика становлення І. Мазепи як гетьмана України. Героїчна боротьба за права та вільності України. Причини та загальні політичні умови укладення союзу з Швецією. "Помста Петра" за "зраду" Мазепи.

    реферат [46,1 K], добавлен 14.03.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.