Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Образ Вінланда як уособлення "земного раю" в середньовічній ісландській літературній традиції (І)

Іван Воротняк

АнотаціЇ

Назви відкритих земель, зафіксовані у вінландських сагах, носять переважно візуальний чи описовий характер, відображаючи, тим самим, враження, яке вони справили на першовідкривачів: „Хеллюланд” - „Кам'яниста земля”, „Маркланд" - „Земля лісів”, „Вінланд” - „Виноградна земля”. Пейзажі, що постали перед мандрівниками, були доволі екзотичними для їхніх очей, звиклих до краєвидів Ісландії та Гренландії. На північ від Вінланда знаходились Маркланд і Хеллюланд.

Назви цих територій - рефлексія першого враження, яке вони справили на Лейва та його супутників (вікінги пропливали повз них у південніші райони) [42, с.122]. З цього приводу Дж. Барнс констатує, що після того, як Лейв дав назву двом нововідкритим землям (Хеллюланд і Марклад), йому, здається, забракло слів, щоб описати ці родючі пасовища та багатющі ресурси. Лише після того, як він збудував там житла й перезимував, виявив виноградну лозу і, надалі вирушив у плавання до Гренландії навесні наступного року, Лейв назвав країну „Вінланд” [30, с.85]. Зрештою, структура топонімів, репрезентованих в сагах, зводиться до формули: „властивість, ознака + назва, фізико-географічне найменування об'єкту (гора, долина, хутір і т п.) [10, с.270]. Великі територіально - природничі об'єкти зазвичай називалися на підставі їхніх ландшафтних властивостей [10, с.270].

Детальний опис місць, які гренландці відвідали під час плавань до Вінланда, викладений в текстах саг для того, щоб їхні слухачі мали змогу намалювати собі уявну картину цих далеких земель. Варто відзначити, що саги впродовж тривалого часу залишались єдиним джерелом інформації про найбільш віддалені на захід від Ісландії території в Атлантичному океані. В Ісландії не існувало географічних трактатів, де були би детально змальовані ці острови. Самі ж ісландці не мали змоги почерпнути якісь конкретні відомості від мореплавців [55, с.85]. Остання мандрівка до Вінланда, яка детально висвітлена у „Сазі про гренландців”, - подорож братів Хельгі та Фіннбогі разом з Фрейдіс Ейріксдоттір; аналіз означеної подорожі буде здійснено нижче.

Значення топоніму „Вінланд” можна пояснювати дослівно, що відображає природні якості (ресурси) регіону. Мова йде про пасовища, придатні для випасання худоби, достаток риби і звірини, що водилися у нововідкритій країні. Варто вказати на ще одну традицію найменування територій, - це назви, що могли б привабити потенційних поселенців [43, с.606]. Змішання слів „vm" та „vin” привело до переплетення двох традицій, котрі існували спочатку в усній формі, а згодом були записані в сагах. З одного боку, походження назви „Вінланд” науковці виводять з давньоісландського слова „vm”, що в перекладі означає „земля луків" або „пасовищна земля" [56, с.145]. Така інтрепретація цілком відповідає господарським пріоритетам вікінгів, для яких тваринництво відігравало ключову роль у веденні господарства, як і наявність великої кількості риби й диких звірів, що також було важливим фактором для розвитку їхнього господарства. З іншого боку, назву фахівці так само виводять з давньоісландського „vm" („вино”). У даному випадку назва звучить як „Виноградна країна”, що є явним анахронізмом, переказом про міфічний Рай. Вочевидь, цю історію переповідали в ту епоху з розважальною метою або читали вголос, щоб урізноманітнити дозвілля середньовічних скандинавів [56, с.151].

Для того, щоб зрозуміти походження назви „Вінланд”, важливо також враховувати спосіб життя норманів. Відомий норвезький мандрівник та дослідник Х. Інгстад з цього приводу висловився наступним чином: „Спробуємо уявити, чим стали б керуватися нормани, даючи ім'я новій країні. Йдеться про людей з практичним складом розуму, про уродженців суворого північного краю, де потрібно наполегливо працювати, щоб вижити. Головними заняттями норманів були скотарство, мисливство та риболовля. Продукти, отримані від худоби - молоко, м'ясо, вовна - займали центральне місце в їхньому житті. Й коли відкривали нову країну, природно було дати їй ім'я, яке говорить про її природні багатства" [18, с.79].

Таку інтерпретацію назви „Вінланд”, на думку Ф. Нансена можна легко пояснити, якщо взяти до уваги, що характерною особливістю всіх описів островів блаженних у класичних легендах, особливо в ірландських, є наявність винограду у різних поетизованих формах. Вино, як і жінки, було в уяві ірландців головною запорукою щастя, - не в меншій мірі, ніж для скандинавів. Це не був північний продукт. Він прийшов сюди з Півдня поряд з пшеницею, і вразив жителів Півночі своєю родючістю. Тому не дивно, що коли б хтось з ірландців чи ісландців захотів би описати особливо родючі землі, де живе „вічне щастя”, - він би назвав їх „Вінланд” [49, с.567]. Як вважав В. Ховгаард, цей епітет на рівні традиції був прийнятий для того, щоб відрізняти „Вінланд” відомий ісландцям, від „Венланда" на Балтиці, котрий іноді називали „Вінландія” [41, с.152].

Виноградні грона могли стати головною, найвагомішою причиною, що дала змогу Лейву підштовхнути своїх гренландських співвітчизників до колонізації нових земель. У тому, що стосувалося назви земель, як, втім, і багато в чому іншому, Лейв був „сином свого батька” і тому ніколи не назвав би нову землю „Країною трави" (одна з версій щодо значення назви „Вінланд” - пасовищна земля - І. В.), оскільки вже існувала Гренландія - „Зелена країна” [17, с.123]. Свого часу батько Лейва - Ейрік Рудий, свідомо „розрекламував” серед ісландців відкриту ним землю. У тексті повідомляється: „Він дав країні ім'я і назвав її Зеленою, і сказав, мовляв, людям більше захочеться туди їхати, коли у країни буде добре ім'я" [8, с.7]. Те саме зробив Лейв відносно Вінланда. Що могло бути краще засобу такої пропаганди, аніж дикий виноград та пшениця - самосіянка, - тобто життя в достатку, без кропіткого обробітку землі, омріяне повернення в Рай - „сконструйованого" в уяві середньовічних скандинавів ідеалізованого пейзажу Заходу [37, с.176]. Вірогідно, повідомлення про країну з теплим кліматом, до того ж - з невичерпними природними багатствами, що знаходилася південніше Гренландії, справжній „земний Рай”, де все було в достатку, мало слугувати (в пасіонарному сенсі) поштовхом до посиленення дослідницького-міграційного інтересу в людей, які жили у районах з некомфортними природними умовами існування [29, с.279].

Подорожі гренландців до Вінланда пов'язуються в ісландських текстах з місіонерською діяльністю Олава Трюггвасона (963-1000 рр.) (мал.3) [27, с.146]. У „Сазі про Ейріка Рудого” підкреслюється, що Лейв був дружинником Олава і проповідував від його імені християнство в Гренландії після того, як він збився з курсу й потрапив до Вінланда [6, с.114].

Для того, щоб розкрити тему „земного Раю" (Едема) у вінландських сагах, необхідно детально охарактеризувати образ вже згадуваного Тюркіра, який здійснив відкриття, не менш вагоме, ніж його вихованець: якщо Лейв виявив благодатну землю, то знахідка Тюркіра визначила назву цієї території. В скандинавістиці представлений цілий ряд концепцій щодо образу Тюркіра, і що саме символізувало його відкриття. Канадська дослідниця Б. Уоллес стверджує, що Тюркір ймовірно був рабом, який працював у будинку Ейріка Рудого. В коло його обов'язків входила турбота про дітей [63, с.117], що й пояснює шанобливе звертання до нього Лейва.Ф. Нансен задається питанням: чи можливо щоб гренландці, які плавали за 380 років до писемної фіксації саг, мали більш повне уявлення про виноградну лозу, ніж свідчення самих саг? [48, с.4].

Мал.3. Король Норвегії Олав Трюггвасон (9631000 рр.). Портрет. Робота сучасного литовсько - американського художника Артураса Слапшиса

Навряд чи можна припустити, що хтось з членів екіпажу Лейва (більшість яких, вірогідно, мали гренландське або ісландське походження), був настільки „знайомий" з виноградною лозою, що міг ідентифікувати її, оскільки вона не росла в жодній зі скандинавських країн, включаючи Гренландію та Ісландію.

Існує, звичайно, також ймовірність того, що хтось із членів екіпажу відвідав країни, жителі яких займалися виноградарством і, таким чином, мав можливість бачити виноградні лози та виноград [40, с.389]. В „Сазі про Ейріка Рудого” немає, однак, інформації про перебування Лейва або його супутників десь на півдні Європи, - тобто в місцях культивування винограду [48, с.4].Х. Херманссон висловив власне припущення щодо того, яким чином ісландці й гренландці могли довідатись про виноград. Відомо, що король Олав Трюггвасон мав у своєму оточенні англосаксонських та німецьких священиків і місіонерів [40, с.389]. Один з них - на ім'я Тангбранд, скоріш за все, був німецького походження, - хоча хроніст Теодоріх Монах називає його фламандцем [9, с.11]. У 997 р. Тангбранда було відправлено до Ісландії [40, с.389]. Він виявився занадто войовничим та безкомпромісним у своїй місіонерській діяльності серед ісландців; тому йому довелося повернутися у Норвегію після двох років пастирської діяльності на ісландських теренах [40, с.390]. Король, очевидно, не мав багато норвезьких священиків або місіонерів; монарх, вірогідно, відрядив з Лейвом пресвітера - іноземця, який, можливо, і знайшов несподівано для всіх виноградну лозу [40, с.390].

Ім'я Тюркір ніколи не використовувалося в середньовічній Скандинавії, так само як і в Німеччині. Крім того, малоймовірно, що в Лейва був названий батько, німець за походженням. Тому Х. Херманссон робить висновок, що людини з таким ім'ям у той час не існувало [40, с.391]. Тим не менш, цей вчений також висловлює припущення, що за образом Тюркіра криється реальна особа [40, с.391]. І. МакДугал висловив цікаву версію, що Тюркір був одним з перших не-скандинавів, які оселилися в Ісландії. Можна припустити - він належав до священиків-проповідників чи єпископів, які прибули сюди наприкінці Х - на початку ХІ ст. [46, с.186]. Однак в „Сазі про гренландців" нічого не говориться відносно апостольської місії Лейва, - хоча нині у тематичній літературі це чомусь вважається „ доконаним історичним фактом”. Подорож Лейва згідно із текстом саги розпочалася з Гренландії й носила суто дослідницький характер. Він, ймовірно, не мав із собою на борту клірика, оскільки не переслідував місіонерської мети. Традиція, на котрій грунтується сага, містить лише нечіткий натяк на перебування в оточенні Лейва іноземця, який знайшов та „впізнав” виноград. Детальна інформація була втрачена, внаслідок чого й виник образ Тюркіра, що виступає в ролі „названого батька” Лейва [40, с.391]. З точки зору Р.

Перкінса, цього персонажа спеціально вигадав автор „Саги про гренландців”, з конкретною метою: навести неспростовні докази, що Лейв Ейрікссон дійсно знайшов „Землю винограду”, виступаючи своєрідним „експертом” з вина [51, с.48]. В іншому випадку, як слушно зазначає Х. Палссон, „ми повинні переконати себе в тому, що язичник Ейрік Рудий був настільки завбачливим, що вибрав в якості названого батька для свого сина уродженця виноградного району Німеччини, котрий згодом ідентифікував лозу і виноград. Ці знахідки зробили його сина відомим" [50, с.31].

Епізод з Тюркірром, який виявив виноград, на нашу думку, можна інтерпретувати як чергове підтвердження того, що нововідкриті землі наділялися середньовічними скандинавами винятковим статусом. Очевидно, автори саги прагнули тим самим продемонструвати родючість місцевої землі: виноградні грона були настільки соковиті, що з них відразу утворювалось вино. Нарешті, знайдення винограду в новій країні можна пояснити і як явище тієї ж ієрофанії (тобто „прояв священного” - термін, який увів у науковий обіг М. Еліаде). Виноград й вино з давніх давен і практично до сучасності символізують мудрість у духовно-релігійних вченнях більшості світових цивілізацій. Первісна міфологізована символіка лози - „Космічного дерева” або „Дерева пізнання і спокути" - збереглася в мандеїзмі. У цьому гностичному вченні вино виступає втіленням Світла, Мудрості й Чистоти. Астральний образ вина знаходиться у вищому, небесному (горньому) світі. У середньовічному скандинавському соціумі „Космічне дерево” набуло символічних ознак священного ясеня Іггдрасіль (мал.4).

Архетипічна (в межах образного сприйняття) лоза - прихований сенс води; листя її зроблені з „духів світла”, а її вічка - фрагменти світла. З неї течуть потоки святої води, призначеної втамовувати спрагу людей. Бог Світла і Мудрості, Визволитель, також ототожнюється з життєдайним вином, а лоза, як підкреслювалось, асоціюється саме з „Космічним деревом”, оскільки розростається небом; ягоди її символізують зірки [26, с.269]. Не є дивним, що знахідці виноградної лози автори саг приділяють пріоритетну увагу.

Мал. 4. Священний ясень Іггдрасіль

Справа полягає ось у чому: „картина світу" вікінгів містила значну частину виноградарських країн Західного Середземномор'я; отже, для них лоза не була чимось невідомим. Альтернативне пояснення включення її в текст вінландських саг, дійсно можна пов'язати з проявом ієрофанії, що у сакральній формі визначає та уособлює „священний простір”, яким був Вінланд [36, с.137].

На відміну від „Саги про гренландців”, „Сага про Ейріка Рудого” є малоінформативною стосовно відкриття Лейвом Ейрікссоном Вінланда. Проте, даний твір містить важливу й цікаву інформацію відносно реалій, що передували означеній події: „Лейв та його люди відпливли з Гебридських островів і восени досягли Норвегії. Він прибув до конунга Олава, сина Трюггві, і той прийняв його з великою пошаною, побачивши в ньому достойного чоловіка. Одного разу конунг завів розмову з Лейвом і запитав: „Чи не збираєшся ти цього літа в Гренландію?". Лейв відповідає: „Зберуся, якщо буде на те ваша воля”. Конунг відповідає: „Думаю, що це було б добре. Я дам тобі доручення: проповідувати християнство в Гренландії”. Лейв сказав, що підкоряється волі конунга, але гадає, що нелегко буде виконати таке доручення в Гренландії. Конунг відповідає, що не бачить нікого більш достойного, хто зміг би виконати його волю. „З тобою буде твоя удача”, - сказав конунг. „Лише в тому випадку, - сказав Лейв, - якщо зі мною буде і ваша”. Лейв вийшов в море, як тільки зібрався. Довго його носило по хвилях і, нарешті, пригнало до країн, про існування яких він і не підозрював. Там були поля самосіяної пшениці й виноградна лоза. Там були дерева, які називаються мьосур. Вони взяли із собою зразки усього цього. Деякі з дерев були такі великі, що згодилися на зведення будинку. Лейв знайшов кілька людей на уламках корабля, узяв їх усіх до себе додому і дав притулок на зиму. Він проявив щиру великодушність і доброту тим, що ввів у країні християнство та врятував цих людей. Його прозвали Лейв Щасливий” [6, с.113].

В даному випадку, на нашу думку, важливішою є подія, що передувала відкриттю Вінланда - наділення Лейва місіонерськими повноваженнями норвезьким конунгом. Очевидно, що християнські укладачі саги свідомо ввели в сюжет діалог між сином першовідкривача Гренландії та монархом, який офіційно запровадив християнство в середньовічній Скандинавії, надаючи, тим самим, даній події виняткового значення. Саме через проявлені Лейвом зусилля у справі пропагування нової релігії та християнських чеснот (зокрема - порятунок людей), він і отримав своє прізвисько - Щасливий [6, с.113].

Привезені з Вінланда знахідки та наявність сприятливих місцевих природних умов згідно з розповідями перших мандрівників, викликали у багатьох гренландців бажання розбагатіти чи прославитись через подорож до цієї країни, у іншої частини - пробудили намір заснувати там поселення [23, с.241]. Так, у „Сазі про Ейріка Рудого”, події після повернення Лейва Щасливого описані наступним чином: „Багато поширилося розмов про те, що добре було б вирушити на пошуки країни, яку відкрив Лейв.

Ватажком був Торстейн, син Ейріка, людина гідна і освічена, яка користувалася загальною любов'ю (оскільки саме він відкрив Гренландію - І. В.). Просили поїхати й Ейріка (мал.5), тому що люди дуже вірили в його успішність і розважливість. Він попервах не хотів, але, коли його друзі почали наполягати, погодився (очевидно, Ейрік піддався на вмовляння сина, оскільки його присутність в очах інших учасників мала зебезпечити успіх мандрівки [34, с.220]). Був споряджений корабель, на якому Торбйорн прибув з Ісландії. Всього їх було двадцять чоловік. Вони взяли головним чином зброю та харчі, худоби вони взяли небагато.

Того ранку, коли Ейрік виїхав з дому, він взяв із собою скриньку з золотом та сріблом. Він закопав скриньку й поїхав далі. Але, проїхавши трохи, він впав з коня і зламав кілька ребер, і пошкодив плече. Він вигукнув: „Ай-яй-яй!". Після цього випадку він велів дружині забрати закопаний ним скарб і сказав, що це йому покарання за те, що він його закопав" [6, с.114]. Як бачимо, Ейрік Рудий - першовідкривач і наполегливий дослідник Гренландії, який користувався серед гренландських поселенців беззаперечним авторитетом, зазнав невдачі під час організації чергової експедиції до Вінланда.

Мал. 5. Ейрік Рудий - першовідкривач і дослідник Гренландії. Портрет. Робота сучасного литовсько-американського художника Артураса Слапшиса язичником.Р. Кларк розцінює це падіння як застереження Одіна [34, с.220].

Пояснення, очевидно, варто шукати в тому, що він не прийняв хрещення, залишившись. Розвиваючи думку згадуваного науковця, можемо припустити, що тут простежується конфлікт старої й нової релігії, яку, відповідно, сповідували представники старшого та молодшого покоління клану Ейріка Рудого. Сам Ейрік, звісно, знав, що християнський закон забороняв ховати скарби [6, с.805, прим. N° 6]. Отже, „земний Рай”, уособленням якого виступав Вінланд, виявився недосяжним для старого язичника.

Для вивчення нашої проблеми найважливішим джерелом, природно, залишається текст „Саги про Ейріка Рудого”, де вміщено опис експедиції, яку очолив Торфінн Карлсефні (980 - 1007) (мал.6); Е. Хауген наділив його епітетом „Багатообіцяючий” [39, с.128] (можливо через те, що після плавання Лейва Щасливого ця подорож виявилась найбільш вдалою з усіх тих, котрі описані в сагах - І. В.). Відомий шведський дослідник А. Стріннгольм виводить генеалогію Торфінна Карлсефні по батьківській лінії з роду легендарного Рагнара Лодброка (мал.7) [23, с.241, прим.]. За свідченням „Саги про Ейріка Рудого” він здійснював торгівельні поїздки і мав удачу хорошого купця [6, с.117]. Серед учасників плавання було й двоє шотландців - чоловік на ім'я Хакі та жінка, яку звали Хекья. Саме вони, після триденного обстеження території Вінланда, повернулись до Торфінна із знайденими виноградом і пшеницею-самосіянкою.

Мал.6. Торфінн Карлсефні. Портрет.

Робота сучасного литовсько-американського художника Артураса Слапшиса

Розвідники повідомили, що на їхню думку вони знайшли хороші землі [6, с.120].Ф. Нансен розцінював даний сюжет як своєрідну ремінісценцію старозаповітної традиції [47, с.339], коли Мойсей відрядив розвідників у долину Ханаана, щоб ті дізналися, чи земля родюча? Біблійні вивідувачі повернулися з виноградною лозою, котру несли двоє чоловіків [1, с. 191] (мал.8). Виноград, який Tюркір знайшов за текстом „Саги про гренландців”, виноград і пшениця-самосіянка, які знайшла шотландська пара Хакі та Хєкья в „Сазі про Ейріка Рудого” [6, с.120], - слугують доказами того, що образ Вінланда походить з ірландської легендарної літературної традиції [50, с.32].

Необхідно відзначити, що виноград і пшениця відносяться до числа найбільш важливих топосів в широкій європейській дискурсивній традиції ідеалізованого „райського пейзажу" [37, с.173]. Навіть у давнину мотив дикоростучого винограду й зерна, що існують в далекій та невідомій „західній землі”, символізував міфічну „Землю достатку”. Первісні виявлені приклади таких асоціацій дослідники пов'язують з часами гомерівської античності:

„Є такий острів, Сірією звуть його, може, чував ти,

Від Ортігії на північ, де сонце свій шлях повертає.

Хоч і не густо людьми заселений, все ж він вигідний.

На виноград, на пшеницю, на випаси й вівці багатий. Голоду в тому краю не буває, ні хворостей лютих,

Що завдають стільки горя і клопоту людям нещасним.

А як постаріє в їхній країні людське покоління,

То Аполлон срібнолукий до них з Артемідою сходить - Тихо, без болю, ласкавими стрілами їх умертвляє” [2, с.331-332].

Описи островів зі сприятливими природничо - географічними умовами були відомі також давньоримським авторам. Зокрема, у творі Лукіана Самосатського (120-180 рр.) „Правдива історія" (ІІ ст. н. е.) читаємо наступне: „Я вирішив обстежити витоки ріки і ми вирушили вгору по течії, однак не знайшли жодного джерела, а замість нього побачили велику кількість виноградної лози, обвішану гронами. Біля коріння кожної лози просочувалась прозора крапля вина, і від злиття цих крапель утворювався потік. У ньому виднілося багато риб, котрі на колір і смак нагадували вино. Ми зловили декілька штук, проковтнули їх і відразу сп'яніли" [4, с.102].

Мал. 7. Рагнар Лодброк. Портрет. Робота сучасного литовсько-американського художника Артураса Слапшиса

У „Сазі про Ейріка Рудого” також наголошується на винятковості природничих ресурсів Вінланда: Торфінн Карлсефні зі своїми супутниками натрапив на фьорд, у якому гніздилося стільки птахів, що важко було не наступити на їхні яйця [6, с.120]. У Торфінна та його дружини Гудрід під час їхнього перебування у Вінланді народився син Сноррі, який у подальшому став родоначальником перших єпископів Ісландії [5, с.104].

Означений факт можна трактувати в тому сенсі, що він доводить виключність „Країни винограду" у ментальному сприйнятті автора „Саги про гренландців" образу „райської землі”. Перед відплиттям з Вінланда Торфінн завантажив свій корабель виноградною лозою, виноградом та пушниною. Вони вийшли в море і благополучно допливли до Ейрікового фьорду і там зазимували [5, с.101]. Наступної весни учасники експедиції відпливли з Гренландії: „Люди кажуть, що більш багатий корабель [на здобич] ніж той, яким кермував Карлсевні, ніколи не відпливав з Гренландії” [5, с.103].

Мал.8. Вивідувачі несуть з долини Ханнаану виноград (гравюра Гюстава Доре)

Дана цитата в черговий раз підкреслює надзвичайні природні багатства „Виноградної країни”. До складу групи Торфінна Карлсефні входив і Торхалль Мисливець - доволі колоритний персонаж, який був прихильником старої віри. Текст фіксує: „Він довгий час ходив з Ейріком (Рудим - І. В.) влітку на промисел та виконував важливі доручення. Він був високий на зріст, чорний і потворний. Він був уже в літах, поганої вдачі, хитрий, мовчазний, але сварливий, коли говорив, і завжди підбивав на лихе. Він цурався нової віри з тих пір, як вона прийшла до Гренландії. Його недолюблювали, однак Ейрік завжди з ним дуже дружив” [6, с.118]. З Торхаллем якось трапився випадок, котрий (як ми побачимо далі), з одного боку, наочно ілюструє конфлікт двох релігій: старої язичницької і нової - християнської, з іншого, - яскраво демонструє взірець типової релігійної дидактики місіонерсько-агіографічного штибу. Гренландці-християни, які зимували у Вінланді, голодували й „почали просити Бога, щоб Він надіслав їм якусь їжу" [6, с.120-121]. „Трохи згодом, розповідається в „Сазі про Ейріка Рудого”, до берега прибило кита, і люди зібралися й стали обробляти його, але ніхто не знав, що це за кит. Торфінн Карлсефні добре розбирався в китах, але й він не знав, що це за кит" [6, с.120]. Кит, якого викинуло на берег хвилями, про що розповідається і в „Сазі про гренландців" [57, с.223], - на думку В. Шабо був уособленням моря, багатого своїми ресурсами, даром Ньорда, Тора або християнського Бога [6, с.212]. Сага, зокрема, повідомляє: „Незабаром вони вдосталь припасли для себе хорошої їжі, тому що до берега прибило чудового великого кита. Вони вирушили туди і розібрали його, так що в їжі у них не було нестачі" [5, с.99].

Вобох джерелахкитзгадуєтьсяпідчас експедиції Торфінна Карлсефні. Однак події, при цьому, розгортаються по-різному. Складена через півстоліття після „Саги про гренландців”, „Сага про Ейріка Рудого” відрізняється християнським підтекстом. Її автор намагався описати подорож вікінгів саме в духовному сенсі. Згідно з цим джерелом, поселенці у Вінланді зіткнулися з певними труднощами впродовж зимівлі: „Зима була сувора, а вони нічого не запасли влітку. З їжею стало погано, а рибна ловля і полювання не вдавалися" [6, с.120]. З точки зору тієї ж В. Шабо, інцидент з китом у „Сазі про Ейріка Рудого” є алюзорним натяком на його сакральну таємничість і навіть магічну жахливість [57, с.233]. Підтвердженням даної тези може слугувати наступний фрагмент джерела: „Кухарі наварили китового м'яса, але всі, хто його їв, захворіли" [6, с.120]. „Тоді підійшов Торхалль Мисливець (син Гамла зі Східних фьордів) і сказав: „Ну що, хіба рудобородий [бог Тор] не виявився сильнішим за вашого Христа? Це я отримав за вірші, які склав про мого покровителя Тора (доречно звернути увагу: даний пасаж дав підставу А.

Сванідзе назвати Торхалля скальдом [22, с.701] - І. В.). Він завжди мені допомагає. Коли люди почули це, жоден не став їсти китове м'ясо. Його скинули зі скелі й почали сподіватись на Божу милість. Незабаром трапилась нагода вирушити на рибну ловлю, і тоді у них стало вдосталь їжі" [6, с.120-121].

Мотив співставлення могутності Христа й Тора реалізується в цьому сюжеті як очевидна перемога Тора: Христос не посилає (тобто, не може послати) гренландцям їжу, а Тор це робить. Проте, його перемога ніби „нівелюється” християнським топосом про неякісну їжу. Христос у підсумку виявляється сильнішим, зробивши „даровану" Тором їжу неїстівною. На думку Є. Мельникової, приклад протиставлення богів і перемоги язичницького бога свідомо дезавуйований в сазі, котра склалася у вже усталеному християнському середовищі, оповідачами або упорядниками редакції, що дійшла до нас [21, с.397].

Незважаючи на те, що серед учасників експедиції не було пресвітера, а лише ті, хто прийняли „віру Христа” й прихильники язичництва, - коли відбувається описана дивовижна подія, вона не виявилась несподіваною. Можна зазначити, що цьому передувала молитва, з якою звернувся до свого небесного „патрона” Торхалль Мисливець.

Даний сюжет, таким чином, логічно розцінювати як попередження проти язичницьких магічних практик і заохочення „тубільців” й „неофітів" щодо віри у Божий Промисел [44, с.98]; прямим доказом слугує фраза: „Почали сподіватисяьна Божу милість" [6, с.120]. Елемент вже поширеної в ту епоху релігійної дидактики мав конкретизований прояв у наступному: християни були покарані за те, що вони почали їсти м'ясо „язичницького" кита Торхалля Мисливця, демонструючи відсутність віри в силу Божого Провидіння та Його наміри [61, с.34].

У подальшому переселенців охопили чвари й розбіжності у поглядах на власне майбутнє: Торхалль Мисливець хотів пливти на північ у пошуках „Виноградної країни”, а Карлсефні мав намір вирушити на південь вздовж узбережжя і на схід.

Якось, коли Торхалль носив воду на корабель, він відпив ковток та промовив:

„Дерева бурі зброя Казали, що тут в достатку Найприприємніший з напоїв.

Країні цій шлю я прокляття” [6, с.121]

Нарікання Торхалля на те, що його заманили обіцянкою вишуканих напоїв означає, що виноград був потужним „рекламним інструментом” для заохочення потенційних учасників експедицій до Вінланда [54, с.48]. Після того, як Мисливець вирушив у плавання, „здійнявся сильний шторм і його разом з товаришами віднесло вітром в Ірландію. Там їх побили й перетворили на рабів, і там Торхалль розлучився з життям” [6, с.121]. Такий фінал, по-перше, для християнської читацької аудиторії є прикладом того, яка доля може спіткати закоренілого язичника [33, с.58]; подруге, на нашу думку, підтверджує той факт, що Вінланд у сагах архетипно виступає як земне втілення Раю, шлях до котрого закритий грішним язичникам.

Повертаючись до розгляду знакової та метафоричної ролі виноградної лози в саговій поетиці, потрібно звернути увагу на те, яке значення мало вино в повсякденному житті скандинавів у епоху вікінгів. Природничі умови Скандинавії були (і залишаються) несприятливі для вирощування винограду; тому, під час своїх набігів, вікінги завжди намагались знайти і захопити вино. Восени нормани спрямовували свої походи в країни, де культивувався виноград, і їхні вторгнення у більшості випадків співпадали зі святом збору врожаю. Виноградарі вже знали про це й намагалися сховати вино подалі від нападників [11, с.133]. Коли 865 р. нормани захопили землі по берегах Сени, вони спеціально відрядили загін, кількістю у 200 воїнів, за вином у Париж, але нічого не змогли там знайти [24, с.46]. У 869 р. герцог Бретані уклав мирний договір з вікінгами на Луарі. Згідно з цією домовленістю, за ним визнавалося право збирати виноград у своїх землях в Анжу, однак при цьому його піддані мусили сплачувати данину скандинавам у натуральному вигляді - вином, щоб останні залишили їхні землі у спокої [11, с.133]. В дар північним конунгам володарі інших європейських земель часто теж надсилали вино. Вони знали, що подібне підношення буде прийняте норманами з радістю [11, с.134].