Історія, яка об’єднує та ділить

Польський політик та письменник українського походження Мирослав Чех наголосив на неоднозначності дефініцій. Використання істориками понять і термінів, як вказав дискутант, часто змішується із політичними та правовими дефініціями. Так, навіть польські суди не змогли визначити чи події 1943 р. були геноцидом чи ні. Також у правовій системі не існує означення «відплатних акцій». Тому поняття, які можуть виступати у дискусіях істориків, не повинні переноситись у ідеологічно-політичну сферу. А отже, дискусії між поляками та українцями, а зокрема і наукові, не варто перетворювати у «дебати про слова»[12, с. 232-233].

Під час конференції 2012 р. підіймались питання депортації українців у ході операції «Вісла». Богдан Гальчак проаналізував причини примусового переселення українського населення комуністичною владою Польщі. Цікаву картину польсько-українських взаємин на теренах Польської народної республіки після проведення «Вісли» змалював Роман Дрозд. Дослідник висвітлив еволюцію ставлення комуністичної влади до українців від пропаганди українофобії та їх ізоляції, до поступової лібералізації у національній політиці та спробах пошуку діалогу, розпочинаючи від 1952 р. Утім, взаємна ворожість, породжена у 1940-х рр., та бачення себе жертвою також призводили до самоізоляції українців від контактів із поляками.

За дискусійними столами конференції 2012 р. окремо підносились проблеми історичної пам'яті та стереотипів у історичній свідомості. Тадеуш Сухарський поділився власними рефлексіями щодо антиукраїнських стереотипів та пропаганди у польському суспільстві, свідком чого він був у дитинстві у повоєнні роки на Вармії. Також автор відмітив, що переломний вплив на його сприйняття українців вчинила поема «Срібний сон Саломеї» Ю. Словацького, повісті В. Одоєвського та художні фільми часів ПНР, що зображали боротьбу поляків проти УПА у Бещадах. Продовжив такі розважання Фелікс Штейнбук, який у часи своєї юності бачив вплив «Тараса Бульби» Гоголя та «Гайдамаків» Шевченка на формування стереотипних образів поляків у свідомості українців.

Важливу роль у взаєминах між народами відіграє зображення іншого народу у літературі, через яку у широких суспільних колах формуються основи сприйняття своїх іноетнічних сусідів. Особливо важливу роль у цьому відіграє навчальна література, що безпосередньо впливає на становлення світогляду та історичної свідомості молодих поколінь. Юрій Волошин у своєму виступі розглянув особливості зображення поляків в українській системі історичної освіти. Доповідач простежив корені особливостей бачення сусідніх народів,інтерпретуючи їх як трансформоване продовження ще радянських дидактичних парадигм. Він наголосив, що незалежна Україна успадкувала парадигми історіографії ХІХ ст. та радянських часів, ставлячи акцент не лише на національних, але і на соціальних аспектах розрізнення польського та українського народів за шаблонами ідей класової боротьби [3, с. 61].

Богдан Гальчак у своєму виступі презентував зображення історичної проблематики на прикладі подій Берестейської унії 1596 р. уже в польських підручниках [14, с. 66]. Агнєшка Матусяк провела аналіз основних тенденцій у навчанні української літератури в школах після 1991 р. Дослідниця виділила три періоди, що вирізнялися особливими підходами у формуванні змісту навчального предмету. Зокрема, вона наголосила на появі тенденцій до русифікації, неоколоніалізму та часткового повернення до радянських принципів в освіті за часів президенства В. Януковича [15, с. 73-74]. Натомість Богуслав Бакула дав розгорнуту картину зображення образу України в підручниках польської літератури. Як польські, так і українські вчені звернули увагу на доцільність поглиблення співпраці щодо вдосконалення змісту освіти через вироблення єдиного консенсусного трактування суперечливих питань польсько-українських взаємин.

Зображення польсько-українського конфлікту в часи Другої світової війни та волинської трагедії у польській художній літературі широко розглянув Тадеуш Сухарський. Дослідник наголосив на тенденціях більш критичного представлення подій у емігрантській літературі, представники якої намагались зрозуміти причини вікового конфлікту та випрацювати моделі міжнаціонального поєднання. Натомість на теренах ПНР простежувалось спрощене зображення українців як добрих комуністів чи поганих націоналістів. Неоднозначним є зображення подій 1940-х років і в літературі періоду ІІІ Речі Посполитої. Т. Сухарський виявив тенденцію до представлення безпричинного національного зла, носіями якого є українці, та заглиблення у гіперболізовані картини насильства, що стають центральними у творах деяких сучасних польських письменників. Утім, вчений наголосив, що деградація та дно, якого досягнула польська література, дозволяє з оптимізмом дивитись у майбутнє, яке повинно народити твори, що нав'язували б до міжнаціонального єднання.

Оксана Веретюк розглянула особливості представлення образу українця та поляка у польській та українській художній літературі початку ХХІ ст.

Дослідниця вказала на тенденцію більш об'єктивного та критичного зображення подій та обох сторін конфлікту. Також із зміною поколінь поступово відбувається відхід від польських кресових та українських повстанських оповідей, що зосереджувались саме на зображенні картини протистояння. Як поляки, так і українці зосереджуються на зображенні інших сторін життя та намагаються більш глибоко пізнати одне-одного, а події міжнаціональної боротьби є лише тлом та не стають призмою, через яку зображується представників іншої національності.

У підсумковій статті Томаш Стриєк розглянув особливості процесу поєднання між польським та українським народами, які склалися у бурхливі роки, що пройшли після конференцій, проведених у 2012 та 2013 роках. Події Революції Гідності та російської агресії на Сході України призвели до радикальних змін, як у політичній свідомості населення, так і у їх цивілізаційних орієнтаціях. Розворот зовнішньої політики України у напрямку інтеграції у структури Європейського Союзу сприяє зміні також стосовно питань історичної пам'яті та її узгодження із європейськими цінностями. Він відзначив певний регрес у процесі поєднання, що настав у 2008-2013 роках. Причиною цього був відхід пострадянського політикуму В. Януковича від евроінтеграційного вектору політики В. Ющенка, що призвело до усунення із політичного дискурсу проблеми польсько-української історичної пам'яті. Слід відзначити, що Т. Стриєк у своїй праці «Якого минулого потребує майбутнє? Інтерпретації національної історії в історіографії та публічних дебатах на Україні в 1991-2004» (2007), вказував на поступове формування в Україні кола істориків, які могли б здійснити об'єктивну оцінку минулого та сприяти польсько-українському порозумінню [23, с. 796]. Тенденції останніх років у свою чергу призвели до посилення у Польщі угрупувань, скептично налаштованих до східного сусіда, що розглядали Україну краєм, який дедалі більше занурюється у хаос. Із зміцненням правого руху у Польщі зросла і кількість прихильників, що вимагали одностороннього визнання українцями їх вини та «цивілізаційного доробку» поляків в Україні. Політика В. Януковича, скерована на засудження самого українського національно-визвольного руху, призвела до посилення націоналістичного руху, який доволі вороже ставився і до польських вимог. Революція 2014 р. та однозначний євроінтеграційний курс нової влади відкрили перспективи для пошуку діалогу, але і водночас створили для них певні загрози. Таку основну загрозу вчений вбачає у призначенні керівником українського Інституту національної пам'яті В. В'ятровича, що є репрезентантом бачення подій 1943-1947 рр. як польсько-української війни. Така точка зору в свою чергу є протилежною до позицій польських істориків. Одним із головних завдань польської сторони дослідник бачить у подоланні суспільством побудованої на антиукраїнських фобіях популістської ідеології, що може перешкодити полякам «здати екзамен із європейської солідарності» [24, с. 350]. Як слушно зауважив Т. Стриєк, остаточне поєднання між народами відбудеться лише тоді, коли в громадській думці обох народів поняття «поляки» та «українці» не будуть асоціюватись із конфліктами останніх чотирьох сотень років. Натомість події минулого будуть настільки вивчені та однаково оцінені, що на їх основі уже неможливо буде висувати взаємних звинувачень про маніпуляцію правдою.

Конференції 2012 та 2013 рр. засвідчили необхідність продовження наукового діалогу з проблем історії польсько-українських стосунків. Вироблення об'єктивного образу контраверсійних сторінок минулого дозволить сформувати картину подій, яка б не могла піддаватися критиці іншою стороною, як така, що свідомо сфальшована. Дослідники однозначно ствердили необхідність такого консенсусу, який сприятиме цивілізаційному поступу обох народів у напрямку до ліберального демократичного суспільства та інтеграції у єдиному європейському просторі.

Утім, слід звернути увагу, що у згаданих конференціях брали участь вчені та громадські діячі, які послідовно відстоюють ідею міжнаціонального консенсусу та переосмислення подій минулого у ключі ліберальних цінностей.

У дебатах не були представлені прихильники радикально-консервативних течій, що дотримуються ідеї лише однобічного визнання їх опонентами «вини» за помилки та криваві факти минулого. Попри часто сумнівну науковість їх тверджень, вони чинять вагомий вплив на громадську думку загалу. Радикальні позиції їх прихильників, що часто відкликаючись до ідей патріотизму намагаються вибілити минуле свого народу та сформувати просту популістську схему «свій» (а отже «добрий») - «чужий» («поганий»), стають популярними в сучасних складних реаліях міжнародного та внутрішньополітичного життя. Сам же процес діалогу у проблемах, що назрівали та поглиблювались протягом багатьох сотень років, триває лише третє десятиліття та переживає як етапи активізації, так і доволі глибокої консервації. визвольний шовіністичний історичний пропаганда

На сьогоднішній час в Україні склалась двоїста ситуація, яка попри зближення з Європою та Польщею, зокрема, через російську агресію, може не сприяти діалогу. Визнання своєї вини у етнічних чистках на Волині може розглядатись як скероване на засудження національного-визвольного руху загалом. Адже саме Росія однозначно засуджує будь-які прояви українського націоналізму та навішує на них ярлик «фашизму». Натомість у момент зовнішньої загрози мобілізація суспільства на патріотичній основі має підстави відкликатись до традицій національно-визвольної боротьби УПА, яку у свою чергу поляки засуджують як злочинну. Також у польському суспільстві події в Україні сприяли активізації різноманітних політичних угруповань. Одні із них відстоюють необхідність союзу з Україною задля боротьби із російською загрозою, інші ж пропагують фобії проти українського патріотичного руху, як послідовників «бандерівських злочинців» та «різунів», а невеликі право-радикальні групи навіть зацікавились можливістю спільного із Росією поділу України.

Нажаль, 22 липня 2016 р. сейм Польщі прийняв рішення яким визначив події 1943-1945 рр. геноцидом українських націоналістів над польським населенням. Із присутніх 442 депутатів лише 10 утримались, решта голосувала «за». Утримались депутати із «Громадянської платформи» та «Новочесної», які виступали проти загострення відносин з Україною та за спільне із нею вироблення консенсусного рішення. Втім, такі голоси були не почуті і сейм прийняв рішення додатково загострюючи акценти через викреслення із проекту слова про «братовбивчу боротьбу», як таке, що нібито не відповідає фактам [10].

Такий зворот, на думку посла від «Права та справедливості» Даріуша Піонтковського, «буде означати, що ми прирівнюємо тих, котрі свідомо мордували, з тими, що пробували захищатись, часом також в жорстокий спосіб» [22]. Роберт Вінніцький пропонував розширити хронологічні рамки «геноциду» до цілого періоду 1939-1947 рр. та вказував, що його припинила лише операція «Вісла», яку «нажаль сейм засудив [...] це вона вберегла південно-східну Польщу від продовження різанини та чисток» [8]. Додатково у постанові сейм «виражає найвище визнання для воїнів Армії крайової, Кресової Самооборони, Селянських батальйонів, котрі вдались до героїчної боротьби по захисту цивільного населення, що перебувало під загрозою нападу» [25], чим вшанував організації, що розпалювали міжнаціональну ненависть, були форпостом польської шовіністичної імперської політики у регіоні та вдавались до масових етнічних чисток українського населення. Текст постанови, сформульованої в безапеляційному тоні, що далеко відходив від ідей пошуку компромісу, був завершений словами Івана Павла ІІ «Нехай завдяки очищенню історичної пам'яті всі будуть готові ставити вище те, що єднає, а ніж те, що ділить, щоб разом будувати майбутнє засноване на взаємній повазі, братерській співпраці та справжній солідарності».

Утім, окрім політичних кроків, особливу небезпеку несе поглиблення міжнаціональної ворожнечі через популяризацію у масовій культурі історичних міфів та шовіністичних стереотипів. В останні роки стає помітним дедалі масштабніше видавництво все нових публіцистичних і художніх книг, збірок мемуарів та популярно-наукових публікацій, що подаються, як ґрунтовні «дослідження», присвячених подіям 1943 р. Зокрема з'являються навіть «дослідження» «методів масових вбивств застосовуваних бандерівцями». Окреме місце у пропаганді антиукраїнських стереотипів посідає прем'єра 7 жовтня 2016 р. художнього фільму режисера Войцєха Смажовського «Волинь». Подібні культурні явища сприяють вихованню молодих поколінь у ідеології ворожості та закріпленню її у свідомості мас у дуже стійких та яскравих образних формах.

Будемо сподіватись, що раціоналістична точка зору, яка ґрунтується на ідеї здобуття користей від спільної праці на благо матеріального та духовного поступу кожного з народів, переважить егоїстичні амбіції. У реалістичному світі необхідним є подолання всіляких стереотипів самолюбування в образі героя чи жертви та формування об'єктивного самоусвідомлення з усіма своїми вадами задля їх виправлення та самовдосконалення. Євроінтеграційний поступ, який обрали обидві країни, вимагає звернення до єдиних ліберальних цінностей, а спільні загрози сучасного світу заставляють єднатись та шукати компроміси. Також у налагодженні діалогу може сприяти особлива динамічність глобалізаційних процесів сучасного життя, яка не змусить нас чекати зміни поколінь, а призведе до єднання народів завдяки радикальним перетворенням у самому світогляді.

Список використаних джерел та літератури

1. Баран В. Національна політика сталінського режими в Західній Україні у 1939-1941 роках / В. Баран // РоІасуіикгаіПсу. Н^огіа Ікша І4czyidzieli. ЗІнрзк^гїашк : Wydawnictwo Шико№Є Ак^етіі Pomoгskiejw ЗІнрзки, 2015. - С. 180-190.

2. Бовуа Д. Гордиев узел Российской империи : власть, шляхта и народ на Правобережной Украине (1793-1914) / Д. Бовуа. - М. : Новое литературное обозрение, 2011. - 998 с.

3. Волошин Ю. Образ сусіда в українських шкільних підручниках історії : проблеми і можливі шляхи розв'язання / Ю. Волошин // Polacy i Ukraincy... - С. 59-65.

4. В'ятрович В. Друга польсько-українськавійна 1942-1947 /

В. В'ятрович. - К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія», 2011. - 288 с.

5. Грицак Я. Польсько-українське поєднання в європейському контексті / Я. Грицак // Polacy i Ukraincy... - С. 234-240.

6. Зайцев О. До питання про витоки волинської трагедії / О. Зайцев // Polacy i Ukraincy... - С. 163-173.

7. Кучерепа М. Багатоаспектність польсько-українського конфлікту на Волині / М. Кучерепа // Polacyi Ukraincy... - С. 210-212.

8. Савицький Ю. Сейм Польщі визнав Волинську трагедію геноцидом.

Балканізація відносин? / Ю. Савицький. - Режим доступу : - http://www.radiosvoboda.Org/a/27874307.html

9. Снайдер Т. Криваві землі. Європа поміж Гітлером та Сталіном /Т. Снайдер. - Київ : Грані-Т, 2011. - 339c.

10. Шляхетнюк І. Що насправді прийняв польський Сейм? Аналіз резолюції про визнання «геноциду» на Волині /1. Шляхетнюк. - Режим доступу :http://zik.ua/news/2016/07/28/shcho_naspravdi_pryynyav_polskyy_seym_analiz_rez olyutsii_pro_vyznannya_731152

11. Chojnowski A. Jeszcze o czasach II Rzeczpospolitej / A. Chojnowski // Polacy i Ukraincy... - S. 173-180.

12. Czech M. Glos w sprawie dialogu polsko-ukrainskiego / M. Czech // Polacy i Ukraincy... - S. 230-234.

13. Gdy Ukraina byla polsl<4 koloni^. Prof. Daniel Beauvois o trudnych relacjach polsko-ukrainskich na przestrzeni wiekow // Newsweek Historia. - 2014. - №4. - S.30-35.

14. Halczak B. Unia brzeska w 1596 roku w polskich podr^cznikach do nauczania historii / B. Halczak // Polacy i Ukraincy... - S. 65-68.

15. Matusiak A. Nauczanie literatury ukrainskiej na poziomie gimnazium i szkofy sredniej w dobie transformacji ustrojowej po 1991 roku / A. Matusiak // Polacy i Ukraincy... - S. 68-75.

16. M^drzecki W. Przemiany rewolucyjne pierwszych dwoch dekad XX w. Jako zrodlo wydarzen wolynskich z lat 1943-1944 / W. M^drzecki // Polacy i Ukraincy... - S. 161-163.

17. Motyka G. Charakter i bilans antypolskiej czystki na Wolyniu 1943-1944/ G. Motyka // Polacy i Ukraincy... - S. 205-210.

18. Polacy i Ukraincy. Historia, ktora l^czy i dzieli. Slupsk-Gdansk : Wydawnictwo Naukowe Akademii Pomorskiej w Slupsku, 2015. - 392 s.

19. Prus E. Szatanskie igrzysko : historia Organizacji Ukrainskich

Nacjonalistow / E. Prus. - Wroclaw : Nortom, 2009. - 380 s.

20. Prus E. Taras Czuprynka. Hetman UPA i wielki inkwizytor OUN / E. Prus. - Wroclaw : Nortom, 1998. - 335 s.

21. Prus E. UPA - armia powstancza czy kurenie rizunow? / E. Prus. - Wroclaw : Nortom, 1994. - 129 s.

22. Sejm podj^l uchwal^ws. Ludobojstwa na Wolyniu. «To nie jest batalia

polityczny, to pami^c historyczna». - Режим доступу : -http://telewizjarepublika.pl/sejm-przyjal-uchwale-ws-ludobojstwa-na-wolyniu- quotto-nie-jest-batalia-polityczna-to-pamiec-historycznaquot,35988.html.