Особисті та інституційні взаємини інтелігенції Галичини і Закарпаття (1848-1918 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

УДК 94(477.87):94(477.83/.86)“1848/1918”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Особисті та інституційні взаємини інтелігенції Галичини і Закарпаття (1848-1918 роки)

Спеціальність 07.00.01. - історія України

Світлик Неля Михайлівна

Ужгород - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Державного вищого навчального закладу “Ужгородський національний університет” Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Данилюк Дмитро Дмитрович, ДВНЗ “Ужгородський національний університет” МОН України, завідувач кафедри історії України

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Марчук Василь Васильович, ДВНЗ “Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника” МОН України, завідувач кафедри політології;

кандидат історичних наук, Малець Наталія Богданівна, Закарпатський державний університет МОН України, доцент кафедри суспільних дисциплін та української мови

Захист відбудеться “ 21 ” січня 2011 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 61.051.04 ДВНЗ “Ужгородський національний університет за адресою: м. Ужгород, пл. Народна 3, конференц-зал економічного факультету.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ДВНЗ “Ужгородський національний університет” за адресою: м. Ужгород, вул. Капітульна, 9.

Автореферат розісланий “14” грудня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент Токар М.Ю.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Закарпаття і Галичина - західноукраїнські регіони, які тривалий час входили до однієї держави - Австрійської, а з 1867 року - Австро-Угорської імперії. Географічно розділені Карпатами, ці землі різнилися своїм економічним, культурним та освітнім становищем. Та цей факт не став на заваді взаємної комунікації. Особисті та інституційні контакти інтелігенції Закарпаття і Галичини - актуальна і важлива тема дослідження. ЇЇ актуальність зумовлена цілою низкою причин. По-перше, зміцнення наукових комунікацій між українськими землями (в цьому випадку західноукраїнськими) є нагальною потребою часу, а вивчення історичних традицій взаємин сприяє їх пожвавленню в сьогоденні. Назріла потреба дати нову якісну оцінку культурних зв'язків між регіонами західної України, висвітлити їх багатогранність і значення для націотворення українського народу. Вивчення історичного досвіду у сфері багатогранних стосунків і співпраці, особистих контактів діячів обох регіонів сприятиме їх розширенню, поглибленню і зміцненню на сучасному етапі українського державотворення, що є важливим чинником єднання українських земель в єдиній соборній державі.

По-друге, дослідження вікових традицій співпраці між українським населенням “чужої” імперії вказує на значний досвід націотворення. На сучасному етапі, особливо на Закарпатті, поширився так званий “політичний русинізм”, представники якого бачать примарний “особливий” шлях історичного розвитку русинів. Вивчення процесу культурної взаємодії між регіонами країни підтверджує віковічну етнічну і національну єдність всіх українців. Дослідження зазначеної проблематики опосередковано доводить, що русини Закарпаття - це українці, такі ж як і мешканці Галичини чи Наддніпрянщини. Без сумніву, питання визнання русинів окремою національністю у складі української держави, є заполітизованим. Ця проблема вимагає об'єктивного дослідження не тільки істориками, але й етнологами та правознавцями. Через це вельми актуальним є вивчення основних процесів взаємодії між українськими землями. Дана проблематика ще й досі не стала предметом ґрунтовного розгляду в українській та зарубіжній історіографії.

Неоднозначне бачення історії Закарпаття в минулому і в сьогоденні додає проблематиці дисертації ще більшої актуальності. Адже, вивчаючи культурні контакти між Закарпаттям і Галичиною, до певної міри розглядаємо їх етнографічну і національну спорідненість, а отже і спільні історичні традиції. Актуальність теми дослідження визначається також і тим, що, незважаючи на входження українського населення до складу різних іноземних держав, воно пройшло тривалий період націотворення, від самоназви русини до усвідомлення себе органічною частиною українського народу. Наведений в дисертації матеріал засвідчує безперервність історико-культурних зв'язків між західноукраїнськими землями.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової проблематики кафедри історії України історичного факультету Ужгородського національного університету.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття суті і характеру особистих та інституційних культурних контактів інтелігенції Закарпаття і Галичини середини ХІХ - початку ХХ століття, вивчення їх ролі у прогресивному розвитку західноукраїнських регіонів у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії. На основі архівних джерел та опублікованих матеріалів, критичного аналізу спадщини тогочасних культурно-освітніх та громадсько-політичних діячів - створення комплексної картини традицій культурної співпраці між українськими землями.

У контексті загальної мети в дисертаційній роботі сформульовано і вирішено ряд конкретних наукових завдань:

1. визначити ступінь розробленості зазначеної проблеми в історіографії, зауважуючи ще не досліджені аспекти;

2. залучити нові джерельні матеріали, які б розкривали суть культурного співробітництва по обидва боки Карпат;

3. на основі епістолярної спадщини виокремити головні особливості та шляхи приватної взаємодії між регіональною інтелігенцією;

4. дослідити публіцистику вчених-учасників культурної взаємодії Закарпаття і Галичини та на її основі розкрити головні етапи вивчення історії й етнічної спорідненості цих регіонів;

5. окреслити основні способи та шляхи обопільного руху духовних цінностей, обміну культурним досвідом;

6. на основі опрацьованих джерел показати шляхи утвердження національної свідомості та етнічної спорідненості серед слов'янського населення Австрійської (Австро-Угорської) імперії.

Хронологічні рамки дослідження обмежуються 1848 - 1918 роками. Даний період має свої чіткі особливості внутрішнього розвитку українських земель в складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії, що не могли не вплинути на їх культурне становище та взаємну співпрацю. Початок дослідження з 1848 року обґрунтовуємо подіями “Весни народів” та тими змінами, які вона принесла у внутрішнє становище українських земель, а особливо в сферу освіти та культури. Верхня хронологічна межа ознаменована закінченням Першої світової війни та розпадом Австро-Угорщини. Ці події розпочали нову епоху в історії Закарпаття і Галичини, а отже і принесли нові реалії культурного життя і співпраці цих регіонів.

Географічні межі дисертаційного дослідження охоплюють території історичного Закарпаття і Галичини, двох західноукраїнських земель, що довгий час перебували у складі однієї імперії. Під терміном “Закарпаття” розуміємо “Угорську Русь” (поняття введено в оббіг в 30-х роках ХІХ століття російськими вченими), до якої територіально входило 8 комітатів, де компактно проживали русини. В сучасній інтерпретації географічно Закарпаття займало лише 4 комітати, тому даний термін ми використовуємо в значно ширшому розумінні ніж воно вживається зараз. Під поняттям “Галичина” розуміємо Східну Галичину, що в середині ХІХ - на початку ХХ століття охоплювала територію сучасної Львівської, Івано-Франківської та частини Тернопільської (до Почаєва) області.

Об'єктом дослідження в дисертаційній роботі є культурна співпраця між руською (українською) інтелігенцією Закарпаття і Галичини в усій її складності і багатогранності.

Предметом дослідження є конкретні форми прояву та способи приватних контактів регіональних вчених, громадсько-культурних діячів середини ХІХ - початку ХХ століття, а також основні зразки інституційних комунікацій. Це, насамперед, книгообмін, книготоргівля, спільні видавничі проекти, науково-пізнавальні подорожі, епістолярне спілкування, публіцистична спадщина, обмін культурним досвідом тощо.

Методи дослідження. Головними методологічними принципами дослідження є історизм та наукова об'єктивність, історичний плюралізм та поєднання цивілізаційного і стадіального підходів до вивчення процесу культурної співпраці обабіч Карпат. Дисертація ґрунтується на принципах системності та міждисциплінарності.

У процесі дослідження використано методи аналізу та синтезу, порівняльний та описовий методи. Застосування з-поміж комплексу інших загальнонаукових методів, синтезу історичного і логічного методів забезпечує конкретно-історичний характер дослідження в реальних часових та просторових рамках. Багатогранність досліджуваної проблеми зумовила необхідність міждисциплінарного підходу, з використанням інструментарію історії і історіографії, статистики, політології, етнології, культурології та інших дисциплін. Узагальненню результатів дослідження сприяв системний підхід і використання структурно-функціонального і структурно-системного аналізу.

Наукова новизна дослідження полягає в наступному: узагальненні історіографічних матеріалів з даної тематики; аналізі тих аспектів проблеми, які не отримали широкого обґрунтування в попередніх дослідженнях; залученні неопублікованих архівних джерельних матеріалів. Зокрема, в дисертації вперше були використані матеріали з частини неопублікованого листування між закарпатською і галицькою інтелігенцією. Автором вивчено значну частину епістолярної спадщини регіональної інтелігенції, проаналізовано їх публіцистику. В роботі узагальнено основні принципи співпраці обабіч Карпат, виявлено її загальні тенденції, висвітлено роль головних учасників культурних комунікацій між українцями Закарпаття і Галичини. В дисертації аналізуються основні прояви взаємодії та її наслідки для внутрішнього розвитку українських земель. Досліджено процес книгообміну та книготоргівлі, обміну культурним досвідом, що виражався через спільні видавничі проекти, науково-пізнавальні та етнографічні мандрівки, обопільний рух духовних цінностей тощо. В дисертації висвітлюється специфіка культурних комунікацій обабіч Карпат досліджуваного періоду, їх ідеологічні засади та значення для націотворення українського народу.

Теоретичне і практичне значення дослідження випливає з його наукової новизни і полягає у введенні в науковий обіг нових джерельних даних, що допоможуть майбутнім дослідникам проблеми культурних стосунків Закарпаття і Галичини та й всього західноукраїнського регіону. Теоретичні розробки, апробовані у даному дисертаційному дослідженні автор вважає доцільним застосувати для вивчення аналогічних проблем у загальнодержавному і регіональному масштабах. Результати дослідження, матеріали і висновки дисертації дозволяють по-новому підійти до розв'язання низки проблем з історії культурних взаємин обабіч Карпат. Практична цінність дослідження полягає у можливості використання матеріалів при написанні узагальнюючих праць з історії Закарпаття і Галичини як невід'ємних частин українських земель. Матеріали наукової роботи можуть бути використані в навчальному процесі, зокрема у ході викладання курсу історії України, новітньої історії, історіографії, культурології, спецкурсів з українознавства та краєзнавства.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на наукових конференціях: четверта наукова краєзнавча конференція “Історичні пам'ятки Галичини” (до 150-річчя від дня народження Івана Франка, 10 листопада 2006 року, Львів); VII Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 140-річчю заснування першого українського культурно-освітнього товариства на Буковині “Руська Бесіда”, 27-28 листопада 2009 року, Чернівці); ІІІ Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених “Дні науки історичного факультету”, 22-23 квітня 2010 року, Київ; підсумкові конференції професорсько-викладацького складу кафедри історії України Ужгородського національного університету (2007-2009 рр.).

Апробація дослідження здійснювалась також через публікацію індивідуальних статей, вміщених у наукових виданнях, що відповідають вимогам ВАК України та матеріалів конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (346 позицій). Загальний обсяг дисертації 220 сторінок, основний текст - 190 с.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, показано її зв'язок з науковими програмами, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет, а також методологічну основу дослідження. Автор визначає хронологічні і територіальні межі, формулює наукову новизну дисертації, зазначає її практичне значення та апробацію результатів.

У першому розділі - “Джерела та історіографія” проаналізовано джерельну базу роботи та висвітлено рівень вивчення проблеми культурної співпраці між інтелігенцією Закарпаття і Галичини середини ХІХ - початку ХХ століття у вітчизняній та зарубіжній історіографії.

Джерельну основу дисертаційного дослідження складають: архівні документи, матеріали відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України, опубліковані джерела, періодика (газети, журнали, альманахи) ХІХ - початку ХХ століття, публіцистичні матеріали, описи та наукові твори суспільно-політичних та культурних діячів досліджуваного періоду. закарпаття галичина етнічний австрійський

Архівні матеріали дисертантом опрацьовано в Державному архіві Закарпатської області (далі ДАЗО) та Центральному державному історичному архіві у м. Львові (далі ЦДіА). Документальні матеріали ДАЗО слугували для дисертації джерелом вивчення епістолярного спілкування між закарпатськими і галицькими вченими. У фондах даного архіву з теми дисертаційного дослідження зберігаються справи, в яких підшиті листи, адресовані галицькими вченими на Закарпаття. Особливо цінними є матеріали 64 фонду - “Мукачівський монастир отців Василіан”, де зібрано листи галицьких діячів до ігумена Мукачівського монастиря А. Ф. Кралицького.

Перша підшивка листів даного фонду писана галицьким діячем Б.Дідицьким до мукачівського ігумена. У фондах архіву зберігається 6 його листів на 16 аркушах 1. Ф.64. Мукачівський монастир отців Василіан. - Оп. 2. - Спр. 1446. Переписка писателя из г. Львова Дядицкого Богдана с монахом ордена Василиан Кралицким Антонием о высылке своих произвидений и по другим литературным вопросам. - 16 арк.. Зміст кореспонденції присвячений проблемі книгообміну та ряду інших літературних питань. У цьому ж фонді, під описом 3, зберігається лист В.Дашкова до А.Кралицького, присвячений співпраці останнього з галицькими періодичними виданнями. Велику джерельну значущість для дисертації мають матеріали, зібрані в справі 320. Тут зберігаються листи галицьких вчених Я.Головацького та Сушкевича до А.Кралицького. 2. Ф. 64. - Оп. 5. - Спр. 320. - Письма писателя Я.Головацкого и Сушкевича из г. Львова настоятелю Мукачевского монастыря А.Кралицкому об издании книг. - 14 арк. Співпраця Я.Головацького із закарпатськими вченими була вельми плідною, тому його листи на Закарпаття мають неабияку джерельну вартість.

Цінними для дослідження проблеми культурних контактів є матеріали 151 фонду ДАЗО - Управління Мукачівської греко-католицької єпархії, де зібрані важливі дані про діяльність А.Бачинського в сфері поширення церковної літератури на Закарпаття із інших українських земель. Дані матеріали стали підтвердженням глибоких традицій культурної співпраці між українськими регіонами. Вони також зачіпають конкретні питання взаємодії, такі як книгообмін тощо. Зокрема, тут зберігається лист А.Бачинського до імператриці Марії Терезії з проханням дозволити ввіз церковної літератури із Галичини. 3. Ф. 151. Управління Мукачівської греко-католицької єпархії. - Оп. 1. - Спр. 2491. Лист єпископа А.Бачинського до австрійської імператриці Марії Терезії про надання дозволу на ввезення церковних книг з Галичини. 1776. - 7 арк.

Архицінними для дисертаційного дослідження стали матеріали фондів ЦДіА у Львові. По-перше, тут зберігаються майже всі документи і матеріали, що стосуються діяльності Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка, вплив якого на культурний і науковий розвиток Закарпаття на сьогодні є незаперечним фактом. По-друге, в фондах архіву підшиті цілі папки документів, пов'язаних із книгообміном між західноукраїнськими землями. Поряд із цим, в архіві зберігаються численні рукописи наукових праць закарпатських вчених та студій галицьких вчених про Закарпаття.

Для аналізу проблеми книгообміну по обидва боки Карпат найкращим джерелом виступають матеріали фонду 129. Майже всі документи, зібрані там, так чи інакше стосуються цього питання. До прикладу, в справі 84 на 23 арк. зібрані матеріали донесень та протоколів жандармерії Угорщини про розповсюдження на території Закарпаття із Галичини та Наддніпрянської України забороненої літератури релігійного характеру. Ф. 129. - Оп. 4. - Спр. 84. - Донесення Дирекції поліції та Генерального командування в м. Кошицях придворному канцлеру, Міністерству поліції Угорщини та ін. про розповсюдження в Мараморощині брошури, виданої в Одесі із закликом до греко-католицького духовенства приєднатися до російської церкви. Копії. - 23 арк. Джерельно цінними для дисертаційного дослідження є матеріали, підшиті в справі 1115. Зокрема, тут зберігаються копії та оригінали договору між Обществом св. Василія Великого в Ужгороді та Ставропігійським інститутом у Львові про розповсюдження на Закарпатті церковної літератури. Ф. 129. - Оп. 2. - Спр. 1115. - Договір та листування з ужгородським східно-католицьким літературним товариством св. Василія про розповсюдження книжок в Угорщині (1899-1900). - 31 арк. Окрім цієї угоди, серед матеріалів даної справи знаходимо копії протоколів засідань ужгородського товариства та листування між згаданими установами з приводу укладення домовленостей можливого книгообміну. Доповненням для дослідження даної проблеми є матеріали зібрані в справі 1164 під назвою “Листування з замовниками в Угорщині про пересилання книжок”.

Багато джерельного матеріалу знаходимо у фонді 309 (фонд НТШ), де зібрані майже всі дані, що стосуються діяльності Наукового товариства ім. Шевченка. До прикладу, в справі 42 зібрані матеріали та протоколи засідань членів історично-філософської секції НТШ. Серед цих матеріалів, що розміщені на 141 аркуші, для роботи важливими є ті, в яких йдеться про організацію поїздок на Закарпаття з метою вивчення історії та культури краю. Ф. 309 . - Оп. 1. - Спр. 42. - Книга протоколов заседаний членов историко-философской секции. - 141 арк. Серед матеріалів згаданого фонду знаходимо чимало інформації про етнографічні дослідження Закарпаття членами НТШ - В.Гнатюком, Ю.Шухевичем, С.Томашівським і т. д. Особливо цінними є матеріали справ 371-373, в яких підшита книга обліку всіх дійсних членів НТШ. Серед відомих прізвищ знаходимо прізвища закарпатських вчених Г.Стрипського, І.Панькевича і т.д. Важливі джерельні матеріали для висвітлення теми культурних контактів знаходимо у фонді 362. Тут у кількох справах зібрані матеріали К.Студинського, відомого дослідника проблем співпраці між західноукраїнськими землями. Ф. 362. - Оп. 1. - Спр. 83. - Рукопис праці К. Студинського “О.Духнович і Галичина”. Листування Духновича з Головацьким 1860-1861 р. - 100 арк. Доповнене дане джерело матеріалами справи 157, де підшиті декілька листів О.Духновича до Я.Головацького.

Для наукового вивчення проблеми приватних контактів між інтелігенцією Галичини і Закарпаття середини ХІХ - початку ХХ століття важливим джерелом стали фонди Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника. У відділі рукописів даної бібліотеки зібраний багатий фактичний матеріал, дані з особистих архівів відомих галицьких діячів, відомості про діяльність товариств, культурно-освітніх установ тощо. Одним із найважливіших для дисертаційного дослідження є особистий архівний фонд В. Гнатюка, що збережений під номером 34. У цьому фонді підшитий цінний матеріал. Тут зберігаються листи, телеграми, повідомлення, адресовані В.Гнатюку із Закарпаття. Також у ньому містяться рукописні роботи, замітки, статті вченого про карпатський край. Всі ці матеріали окреслюють загальну картину культурної співпраці по обидва боки Карпат. Наприклад, в справі 208 підшито 24 листи відомого закарпатського вченого Ю.Жатковича до В. Гнатюка. В справі 432 на 80 аркушах зберігаються 39 листів І.Панькевича до В. Гнатюка.

Архицінними для дисертаційного дослідження є матеріали підшиті в справі під номером 539. Ф. 34. В.Гнатюк. - Оп. 24. - Спр. 539. - Стрипський Г. Листи до Гнатюка В.М. (1897-1918). - 37 арк. Тут зберігаються листи Г.Стрипського, відомого закарпатського вченого-етнографа, до свого друга і однодумця В.Гнатюка. В справі зібрано 23 листи за 1897-1918 роки. Дані епістолярії несуть в собі цінний фактичний матеріал, виходячи з якого, можна аналізувати одразу декілька аспектів культурної співпраці по обидва боки Карпат. Вельми важливими для теми дослідження виступають архівні дані, зібрані в справі 2641. Тут містяться матеріали та рукописи В.Гнатюка про Ю.Ставровського, закарпатського культурно-освітнього діяча, а також листи останнього до В.Гнатюка Ф. 34. - Оп. 41. - Спр. 2641. - Гнатюк В.М. Одинь изь деятелей Угорской Руси : Юлій Ставровскій. - 30 арк.. Крім 8 таких кореспонденцій у справі зберігається рукописна стаття галицького ерудита, в якій він описав своє знайомство з Ю.Ставровським і співпрацю з ним.

Цінним джерелом для дослідження проблеми культурних взаємин між Закарпаттям і Галичиною є матеріали зібрані в особистому фонді Я.Головацького. У даному фонді зберігається чимало справ, дані з яких були використані для написання дисертації. Так, у справі 137 підшиті листи закарпатського діяча В.Добрянського до Я.Головацького. Ф. 36. Я.Головацький. - Оп. 7. - Спр. 137. - Добрянський Віктор. Листи до Головацького (1850-1883). - 24 арк. Великою за своїм змістом і цінною як джерело для дисертаційного дослідження є справа 145. Тут зберігається оригінали листів між О.Духновичем та Я.Головацьким. Ф. 36. - Оп. 7. - Спр. 145. Духнович О. Листи до Я.Ф.Головацького (1853-1861). - 68 арк.

Листи А. Кралицького до Я.Головацького, зібрані в фонді 36, справі 205, інформують про зв'язки між двома відомими вченими середини ХІХ століття. Ці листи є доповненням до вже згадуваної кореспонденції, адресованої з Львова А.Кралицькому, що зберігається в ДАЗО. Не менш важливим джерелом для даного дослідження стало листування між І.Раковським та Я.Головацьким. Оригінали їх листів зберігаються в фонді Я.Головацького, справа 304.

Окрім листування з закарпатськими вченими, у фонді Я.Головацького зустрічаємо рукопис його відомої роботи “Етнографічні записки з подорожі по Східній Галичині та Закарпатській Україні”. Ф. 36. - Оп. 49. - Спр. 725. Головацький Я. Етнографічні записки з подорожі по східній Галичині та Закарпатській Україні (1838-1839). - 125 арк. Дана праця стала важливим джерелом для написання дисертації. ЇЇ матеріали на цей час вже неодноразово публікувалися, як в Україні так і закордоном. Із матеріалів відділу рукописів бібліотеки ім. В.Стефаника для написання дисертації була використана також справа 318, де зібрано кореспонденцію Богдана Дідицького.

Окрему групу джерел дисертаційного дослідження складають публіцистичні матеріали та наукові твори суспільно-політичних і культурно-освітніх діячів Галичини і Закарпаття досліджуваного періоду. Періодика середини ХІХ - початку ХХ ст. містить важливі дані щодо проблеми особистої та інституційної взаємодії. До найбільш відомих видань того часу відносимо “Зорю Галицку”, “Вістникь для русинов Австрийской державы”, “Науковый сборник Галицко-русской матицы”, “Слово”, “Літературно-науковий вісник”, “Записки НТШ”, “Житє і слово” з галицької сторони, “Свет”, “Листок”, “Учитель”, “Наука” з боку Закарпаття. Публіцистичні матеріали регіональних вчених, надруковані у цих виданнях, і є джерельним матеріалом для даного дослідження. З них почерпуємо інформацію про наукове вивчення історії західноукраїнських земель, основні дискусійні проблеми культурних комунікацій, шляхи пожвавлення співпраці тощо. У дисертації використано матеріали з публіцистики найвідоміших вчених-учасників культурних взаємин по обидва боки Карпат. Серед них І.Верхратський, В.Гнатюк, Я.Головацький, О.Духнович, Ю.Ігнатов, А.Кралицький, І.Раковський, І.Созанський, В.Терлецький, С.Томашівський, І.Франко, Ю.Целевич.

Поряд зі значним джерельним насиченням, проблематика дисертаційної роботи має ґрунтовну історіографічну базу. ЇЇ історіографію розпочинаємо з середини ХІХ століття, коли з'являються перші дослідження з історії культурних комунікацій західноукраїнського регіону. Якщо згрупувати всі історіографічні матеріали, отримаємо картину того, які напрямки взаємної співпраці в історичній науці досліджувались ґрунтовніше, а які меншою мірою, чи не вивчалися зовсім. Більша частина матеріалів присвячувалась епістолярній спадщині галицьких і закарпатських вчених. Хоча, поки велика кількість листів ще не введена в науковий обіг, листування представників інтелігенції Закарпаття та Галичини дотепер повністю не вивчене.

Трохи меншою є історіографічна база проблеми заснування і розвитку тогочасних регіональних видань та вивчення публіцистики відомих вчених на їхніх сторінках. Майже недослідженим залишається питання організації взаємних культурних заходів. Нема на разі багато праць узагальнюючого характеру, де б давалася комплексна оцінка проблеми культурних контактів Закарпаття і Галичини середини ХІХ - початку ХХ століття.

Українську історіографію досліджуваної теми розпочав Я.Головацький, котрий ще в середині ХІХ століття публікує свої дослідження з етнографії та культурного розвитку Галичини, Буковини і Закарпаття. Головацький Я. О первом литературно-умственном Движении русиновь вь Галиции со времень Австрийского владения вь той земле / Яків Головацький // Науковый сборник издаваемый литературным обществомь Галицко-русской матицы. - 1865. - Вип. 1-4. - С. 65 - 103. Своїми роботами вчений звернув увагу на проблематику наукового вивчення Закарпаття, і в цьому плані отримав багато послідовників. Про необхідність національно-культурного пробудження краю заговорило багато українських вчених: В.Лукич, Лукич В.Угорська Русь єи розвой и теперішній стан / В.Лукич. - Львів, 1887. - 30 с. І.Петрушевич, Петрушевич І. Вражіння з Угорської Руси / Іван Петрушевич // ЛНВ. - 1899. - Т. 5. - Кн. 1. - С. 52 - 61. Д.Зубрицький, Зубрицький Д. Наш Духнович / Д.Зубрицький. - Пряшів, 1923. - 24 с. М.Возняк, Возняк М. Студії над галицько-українськими граматиками ХІХ в. / Михайло Возняк // ЗНТШ. - 1909. - Т. ХС. - Кн. 4. - С. 9 які пропагували національну і культурну спорідненість між русинами Австрійської імперії.

В 90-х роках ХІХ століття до проблеми вивчення культурних контактів між Закарпаттям і Галичиною долучається і В.Гнатюк. Будучи активним учасником наукової співпраці по обидва боки Карпат та одним із основних дослідників історії і культури Закарпаття, він прагнув науково обґрунтувати процеси культурної взаємодії і їх значення. Гнатюк В. Причинок до історії зносин галицьких і угорських русинів / Володимир Гнатюк // ЛНВ. - 1898. - Т. 7. - Кн. 9. - С. 162 - 178. Галицький ерудит практично започаткував вивчення епістолярної спадщини закарпатських вчених, публікуючи на сторінках “Літературно-наукового вісника” і альманаху “Житє і слово” адресовані йому листи та власні коментарі до них. На початку ХХ століття свої дослідження видає Іларіон Свєнціцький. Його роботи містять детальні відомості про процеси культурного розвитку Закарпаття протягом ХІХ століття та впливу на цей розвиток контактів з Росією та західноукраїнськими землями. Для дисертації вони несуть цінний джерельний матеріал, висвітлюють проблеми, що актуальні для даного дослідження.

Вагомий внесок у проблему дослідження наукових контактів Закарпаття і Галичини середини ХІХ - початку ХХ століття зробив відомий галицький вчений початку ХХ століття - Кирило Студинський. Він започаткував наукове вивчення епістолярної спадщини культурно-освітніх діячів, звернув увагу на її джерельну вартість у процесі вивчення культурних взаємозв'язків. Дослідник зібрав і опублікував величезну епістолярну спадщину Я. Головацького. Результатом цієї роботи стала двотомна синтеза “Кореспонденція Я.Головацького в літах …”. Студинський К. Кореспонденція Я.Головацького в літах 1850-1862 / Кирило Студинський // Збірник філологічної секції НТШ. - Т. 8-9. - Львів, 1905. - 592 с.

Як і українська, з середини ХІХ століття розпочинається російська історіографія історії Закарпаття. Одним із перших серед російських вчених історію Закарпаття почав вивчати І.І.Срезневський. Його традиції продовжили О.Петров, В.Францев, К.Кустодієв та ряд інших вчених.

Починаючи з 20-х років ХХ століття перші дослідження історії культурних взаємин між Закарпаттям і Галичиною з'являються і на Закарпатті. Видають свої роботи Гліб Кинах, Кинах Г. Матеріали до исторії зносин Подкарпатской Руси з Галичиною в ХІХ віці / Глеб Кинах // Науковий зборник “Просвіти”. - 1923. - Рочник ІІ. - С. 115 - 121. М.Демко, Демко М. Письма О.Духновича кь Я.Головацькому / М.Демко. - Мукачево : книгопечатня “Реформь”, 1927. - 64 с. І.Панькевич, Панькевич І. Подкарпатські русини на культурній місії у Русинов галицьких при конци XVIII и початком ХІХ ст. / Іван Панькевич // Підкарпатська Русь. - 1927. - Ч. 9. - С. 205 - 211 ; Ч. 10. - С. 228 - 231. які досягають успіхів у публікації епістолярних джерел. Проблема культурних контактів Закарпаття і Галичини залишається актуальною і в радянські часи, хоча більша увага приділяється дослідженню співпраці краю з Росією. Та серед спеціальних досліджень помітне місце займає питання наукової співпраці обабіч Карпат. Особливо активними дослідниками культурної співпраці між Закарпаттям і Галичиною у цей час були українські вчені М.Кравець, П.Лінтур, П.Лісовий, М.Ясько, а особливо М.Лелекач. Лелекач М. Культурні зв'язки Закарпаття з Україною і Росією XVII-XVIII ст. / М.Лелекач // Наукові записки УжДУ.- Ужгород, 1954.- Т.9.- С.141-164. Долучаються до процесу вивчення культурної взаємодії і словацькі дослідники - М.Мушинка, Мушинка М. Кореспонденція В.Гнатюка з Іваном Панькевичем / Микола Мушинка // Науковий збірник музею української культури у Свиднику. - Т. 3. - Пряшів, 1967. - С.127 - 214. О.Рудловчак та інші. Рудловчак О. З епістолярної спадщини О.Духновича / Олена Рудловчак // Дукля. - 1983. - № 2. - С. 49 - 63.

В радянський час з'являються ґрунтовні дослідження галицької і закарпатської періодики, що мають цінність для вивчення проблеми інституційних контактів Закарпаття і Галичини. В історіографію цієї частини дисертації ввійшли публікації таких вчених: П.Федченко, П.Лісовий, П.Лінтур, В.Грушкін.

Починаючи з другої половини 90-х років ХХ століття проблема культурної співпраці між західноукраїнськими землями набирає ще більшої актуальності, що було в основному пов'язано з посиленням загального інтересу до вивчення історії України. Історична наука акцентувала увагу на споконвічних зв'язках між всіма українськими землями, як в соціально-економічному так і в культурно-освітньому плані. Проблема культурних контактів Закарпаття і Галичини отримує нові історіографічні доробки. До вже відомих дослідників додаються прізвища нових, які своєю наполегливою працею зробили значний вклад в дослідження цієї проблеми.

Вагомий внесок у вивчення проблематики культурної співпраці між Закарпаттям і Галичиною зробили науковці Ужгородського національного університету. Це передусім такі вчені: В.Задорожний, Задорожний В. Зв'язки Олександра Духновича з Галичиною / Володимир Задорожний // Міжнародні зв'язки України : наукові пошуки і знахідки. - Міжвідомчий збірник наукових праць. - Вип.12. - К., 2003. - С. 49 - 55. Д.Данилюк, Данилюк Д. Історична думка на Закарпатті епохи національного відродження (кінець XVIII - середина ХІХ ст.) / Дмитро Данилюк. Ужгород, 2009. - 397 с. М.Олашин, Олашин М. До питання про наукову діяльність Я.Головацького / Микола Олашин // Дар служити науці. Науковий збірник на пошану проф. В.Задорожного. - Ужгород : “Патент”, 2001. - С. 40 - 50. В.Фенич, Фенич В. Іполіт (Володимир) Терлецький і Закарпаття / Володимир Фенич // Науковий Вісник УжДУ. Серія “Історія”. - Вип. 2. - Ужгород, 1998. - С. 50 - 53. Р.Офіцинський. Офіцинський Р. Етнопсихологічна модель Закарпаття у працях І.Франка та його послідовників / Роман Офіцинський // Українська мова на Закарпатті в минулому і сьогодні. - Ужгород, 1993. - С. 246 - 251. Цінні джерельні матеріали містять публікації О.Мазурка. Мазурок О. З історії культурних взаємин Закарпаття з іншими українськими землями та Росією в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. / Олег Мазурок // Культура і побут населення Українських Карпат. - Ужгород, 1973. - С.85 - 91. Мазурок О. Листи Ю.Ю.Жатковича до В.М.Гнатюка як джерело вивчення культурних зв'язків Закарпаття з іншими українськими землями та Росією в др. пол. ХІХ - на поч. ХХ ст. / Олег Мазурок // Карпатика : До 50-рр. УжДУ. - Вип. 3. - Ужгород, 1995. - С. 123 - 159. Мазурок О. Роль НТШ у вивченні історії Закарпаття / Олег Мазурок // Карпатика : Актуальні проблеми історії і культури Закарпаття. - Вип. 1. - Ужгород, 1992. - С. 106 - 134.Заслуга цих дослідників полягає в публікації значної частини джерельних матеріалів з тематики дисертації та вивченні основних процесів культурної співпраці обабіч Карпат.

Важливу історіографічну цінність для дослідження проблеми культурних контактів Закарпаття і Галичини в середині ХІХ - на початку ХХ століття, мали також публікації наступних вчених: Е.Гийдел, А.Міщук, О.Мишанич, Н.Ференц, П.Федака, П.Гапак.

У другому розділі - “Становлення систематичних зв'язків між руською інтелігенцією Закарпаття і Галичини (1848 - 1867 рр.)”, подається аналіз процесу становлення систематичних контактів обабіч Карпат, характеристика головних учасників співпраці цього періоду. У даному розділі висвітлюються головні прояви культурних комунікацій між західноукраїнськими землями з середини ХІХ століття до австро-угорського дуалізму 1867 року. Акцентується увага на взаєминах між галицькою і закарпатською інтелігенцією, а саме, між Я.Головацьким, Б.Дідицьким, О.Духновичем, І.Раковським, А.Кралицьким.

В розділі йдеться про їх листування та публіцистичні доробки, основні потуги до культурного зближення. Аналіз становлення систематичних зв'язків між руською інтелігенцією розпочинається з дослідження приватних контактів між відомими постатями середини ХІХ століття - Я.Головацьким і О.Духновичем. Їх співпраці, а також характеристиці ролі останнього в культурному зближенні обабіч Карпат присвячено один із підрозділів другого розділу.

О. Духнович (1803-1865) - вчений, культурно-освітній і громадсько-політичний діяч, канонік Пряшівської єпархії. Він відіграв велике значення для встановлення і пожвавлення культурних взаємин між Закарпаттям і Галичиною. Закарпатський будитель був особисто знайомий і листувався з багатьма галицькими вченими. Велика частина його епістолярної спадщини адресована відомому українському діячу Якову Головацькому.

Я.Головацький (1814-1888) - галицький вчений, історик, етнограф, один із перших активних дослідників історії та етнографії Закарпаття. Ще в 1839 році він здійснив свою наукову подорож на Закарпаття. Повернувшись до Львова, він продовжував цікавитися історією і культурою краю, залучав до своїх досліджень закарпатських вчених, цим самим стимулюючи посилення культурної співпраці по обидва боки Карпат. Одним із перших його соратників в цій благородній справі став закарпатський вчений О.Духнович, який в 1853 році перебував у Галичині на лікуванні. Саме тоді він особисто познайомився з Я.Головацьким, М.Куземським, Б.Дідицьким, М.Малиновським.

Листування між Я.Головацьким і О.Духновичем розпочалося в 1853 році і тривало до 1861 року. У відділі рукописів ЛНБ ім. В.Стефаника, в фонді Я.Головацького зберігається 28 листів О.Духновича до Я.Головацького, 2 листи Я.Головацького до О.Духновича, а також рахунки на книги, адресовані в Пряшів. За змістом цих листів можна виділити декілька основних напрямків культурної співпраці: книгообмін та книготоргівля, обопільний рух духовних цінностей, наукові подорожі, обмін культурним досвідом тощо. Тематика листів закарпатського будителя просякнута ідеями культурного прогресу, зачіпає мовну проблематику. Тут обговорюються шляхи співпраці між русинами Австрійської імперії.

Як один із зачинателів стабільної культурної співпраці, окрім активного листування з галичанами, О.Духнович також відзначився численними публікаціями у галицькій пресі, в тому числі у найпершій українській газеті “Зоря Галицка”. Публіцистична спадщина О.Духновича досить велика, хоча в дечому і однобока. Переглядаючи тодішні галицькі часописи, нерідко натрапляємо на його ім'я. Під своїми статтями О.Духнович підписувався А.Д.Д., іноді послуговувався псевдонімом Архимадрить Спижскій, а деякі статті автор друкував навіть анонімно. Ці анонімні дописи О.Духновича надзвичайно цікаві для дослідження його москвофільської пропаганди. Усі публікації будителя можна звести до двох категорій. Одні стосуються просвітнього руху на Закарпатті, і в них О.Духнович подає відомості про появу просвітніх книжечок, обговорює стан освіти у краї. Інші його дописи більшого обсягу, тому що стосуються і Галичини. В них вчений обговорює питання щодо вживання літературної мови.

Із численних епістолярних та публіцистичних матеріалів можна констатувати, що роль постаті О.Духновича у встановленні і розвитку постійних контактів між українською інтелігенцією Австрійської імперії є доволі значною. Співпраця закарпатського будителя з галицькими вченими, особливо з Я.Головацьким, започаткувала такі важливі складові культурної взаємодії як книгообмін, книготоргівлю, розповсюдження періодичної літератури тощо. Не менший вплив на стимуляцію контактів мали мовні та літературні суперечки, що загострювали увагу на проблемах співпраці і можливостях їх нівелювання. Традиції взаємовідносин, започатковані О.Духновичем, продовжили його послідовники. До них відносимо І.Раковського, В.Добрянського А.Кралицького, Ю.Ігнатова. Найпліднішою була їх співпраця із згадуваним Я.Головацьким, з котрим вони активно листувалися.

Листування між І.Раковським та Я.Головацьким розпочалося в 1854 році, тобто майже в той час, що і з вище згадуваним О.Духновичем, і тривало до 1874 року. У відділі рукописів ЛНБ ім. В.Стефаника у фондах зберігається 25 листів І.Раковського на 49 аркушах.

Для аналізу культурних контактів ще більш інформативним і цінним джерелом є епістолярна спадщина відомого закарпатського діяча - А.Кралицького. А. Ф.Кралицький (1835-1894) - закарпатський письменник, історик, етнограф, ігумен Мукачівського монастиря. Наразі розшукано і опрацьовано велику частину епістолярної спадщини А.Кралицького. Він листувався з І.Срезневським, М.Раєвським, Н.Поповим, М.Страховим, К.Сушкевичем, В.Дашковим, О.Мончаловським, Я.Головацьким, Б.Дідицьким та іншими. В дисертаційній роботі розглядається кореспонденція А.Кралицького до Я.Головацького та Б.Дідицького та навпаки, оскільки їх творчі контакти стали найкращим взірцем особистісних культурних взаємин між Закарпаттям і Галичиною. У ДАЗО зберігається 6 листів Я.Головацького до А.Кралицького та 1 лист товариства галицько-руської Матиці до нього. Зміст листів в основному присвячений питанням книгообміну а також збиранню матеріалів А.Кралицьким для галицьких періодичних видань і товариств, з якими він був у добрих стосунках і постійно співпрацював. Логічним продовженням кореспонденції між Я.Головацьким і А.Кралицьким постає листування останнього з Б.Дідицьким, оскільки теми, що зачіпалися в листах, були досить схожими. В ДАЗО зберігається 6 листів Б.Дідицького до А.Кралицького.

Поряд з численним листуванням не менш плідною була співпраця закарпатського вченого з “Науковим сборником издаваемим літературним обществомь Галицко-русской матицы”, який виходив у Львові протягом 1865-1870 років і відновився в 1901-1908 роках. “Галицко-русская матиця” - товариство, засноване у Львові в 1848 році для активізації культурно-просвітницької діяльності. “Науковий сборник” - головний друкований орган товариства. В ньому публікувалося багато джерельних матеріалів, в основному етнографічних, в тому числі і про Закарпаття. Активним дописувачем до “Наукового сборника” був А.Кралицький. Писали до цього видання також О.Духнович, А.Федорович та інші закарпатські вчені.

Період з 1848 по 1867 рік для становлення систематичних міжрегіональних комунікацій був вельми важливим. Саме в цей час започатковуються традиції культурної співпраці між інтелектуальними колами, які досить успішно були продовжені в наступні десятиліття.

У третьому розділі - “Галицько-закарпатські творчі взаємини в умовах посилення політики мадяризації (1868-1896 рр.)” характеризуються головні процеси культурної співпраці після австро-угорського дуалізму 1867 року. Перетворення Австрійської імперії в Австро-Угорську принесло нові реалії в економічне і соціокультурне становище українських земель, а отже і нові риси в співпрацю обабіч Карпат. В даному розділі йдеться про основні процеси культурної взаємодії, взаємозв'язки між регіональною періодикою, перші науково-пізнавальні поїздки на Закарпаття тощо. Із запровадженням австро-угорського дуалізму 1867 р. різко посилилась асиміляторська політика Будапешту щодо угорських русинів. Їхній національно-культурний рух відбувався у значно гірших умовах, зв'язки з сусідньою Галичиною ослабли. Хоча 1867-1870 р. в Ужгороді виходила руська газета “Світ”, а 1871-1872 р. - “Новий Світ”, на їхніх шпальтах не зустрічаємо матеріалів галицьких вчених, знайшли лише інформацію про те, що вони виписувалися в Галичині. Оголошення про передплату на цю газету не раз розміщувалося на сторінках львівської газети “Слово”, що свідчило про деяку співпрацю між цими виданнями, хоча і мінімальну.

Цікавим в плані розгляду проблеми книгообміну є листування Кирила Сабова з Ставропігією (основний центр книгодрукування у Львові). Кирило Сабов в 1867-1869 роках був відповідальним редактором газети “Світ”. Він листувався з Ставропігією від імені редакції з приводу пересилання книг. У ЦДіА у Львові зберігається декілька таких листів.

На зламі 1870-1880-х років в Ужгороді існувала лише одна руська газета “К?рпат”, яка з перших же номерів заявила про свою мадярофільську позицію. Видання виходило в Ужгороді протягом 1873-1886 років. Головним його редактором був священик, викладач Ужгородської семінарії М.Гомичков. Проти політики цього видання і діяльності його редактора виступила молода галицька інтелігенція, яка намагалася показати спорідненість українців по обидва боки Карпат. Одним з виявів такої участі галичан у закарпатських справах став лист М.Павлика до редакції ужгородської газети “К?рпат”. Це обширний лист, більше схожий на есе чи статтю, переповнену роздумами автора про стан культурних справ на Закарпатті. М.Павлик одним із перших відгукнувся на заклик М.Драгоманова досліджувати Карпатський край і зробив чимало для налагодження контактів між інтелігенцією Закарпаття і Галичини. Найкращим свідченням турботи М.Павлика про Закарпаття є його лист в редакцію газети “К?рпат”.

Переломним етапом в історії особистих та інституційних взаємин інтелігенції Закарпаття і Галичини став маніфест “І ми в Європі”. 1896 року в Угорщині з великим розмахом відзначали Міленіум - тисячоліття приходу давніх угорських племен до Паннонії. Окрім цілком законної і природної гордості угорців за свою багату тисячолітню історію, Міленіум викликав в певних офіційних колах і каламутну хвилю шовіністичних, ксенофобських настроїв, спрямованих проти національних меншин. Гідною відповіддю на такий шовінізм став написаний 15 червня 1896 р. маніфест “І ми в Європі: протест галицьких русинів проти мадярського тисячоліття”. Після загального підпису “Русько-українська молодіж академічна у Львові” там стояло і 46 індивідуальних підписів. Цей безпрецендентний на той час вияв солідарності між українцями по обидва боки Карпат став яскравим свідченням і підтвердженням існування тісної взаємодії між двома землями.

Період 70-х - початку 90-х років ХІХ століття в історії культурних контактів обабіч Карпат був найскладнішим. Посилення асиміляторської політики з боку угорської влади після впровадження австро-угорського дуалізму 1867 року робило цю співпрацю майже неможливою. Обмежувалась книготоргівля, заборонялись приватні зносини між українською інтелігенцією, чинились перепони в організації спільних культурних заходів. Та не зважаючи на це, культурні зв'язки між Закарпаттям і Галичиною пройшли своє випробування на міцність, ставши основою для поглиблення в наступні десятиліття.

У четвертому розділі - “Активізація галицько-закарпатських інтелектуальних відносин в умовах політизації українського руху в Галичині (1896-1918 рр.)” йдеться про культурну співпрацю обабіч Карпат на зламі ХІХ-ХХ століть. Це період активізації діяльності Наукового товариства ім. Шевченка та його впливу на розвиток культури Закарпаття, епоха активної діяльності молодих галицьких вчених, ентузіастів вивчення історії та культури русинів-українців Австро-Угорської імперії. Особливу роль у взаєминах між тогочасною регіональною інтелігенцією відігравала постать В.Гнатюка. Володимир Михайлович Гнатюк (1871-1926) - відомий етнограф і фольклорист. Він був і залишається одним із найавторитетніших знавців і дослідників Закарпаття за всю історію. Протягом понад чверті століття він успішно проводив комплексне дослідження Закарпаття в таких сферах, як етнографія, фольклор, література і т.д. Саме в той час, коли на Закарпатті під тиском угорської асиміляції доживали віку останні з могікан закарпатського будительства середини ХІХ століття, у сусідній Галичині з'явився вчений, що своїм життєвим і творчим подвигом зробив для Закарпаття більше, ніж університети, академії, наукові товариства тодішньої Австро-Угорщини разом узяті.

Аналіз епістолярної спадщини В.Гнатюка дає змогу по новому проаналізувати його роль в дослідженні Закарпаття та налагодженню культурних взаємин по обидва боки Карпат. В.Гнатюк протягом 1895-1896 років тричі побував на Закарпатті і, збираючи етнографічні матеріали, заводив численні знайомства з місцевими культурно-освітніми діячами. З ними вчений вів жваве листування. Листувався В.Гнатюк з Ю.Жатковичем, Г.Стрипським, І.Панькевичем, Ю.Ставровським і т. д. Аналіз цієї спадщини є дуже важливим для дисертаційного дослідження.

Так, наприклад, на сьогодні виявлено 89 листів Ю.Жатковича до В.Гнатюка (листи В.Гнатюка до Ю.Жатковича не збереглися). Оригінали цих листів зберігаються в фондах ЦДіА у Львові (65 листів) та фондах відділу рукописів ЛНБ ім. В.Стефаника (24 листи). Всі вони на сьогодні опубліковані О.Мазурком. Загальний обсяг листів становить 218 арк. Найбільше їх припадає на 1896 рік - 26; 1897 - 14 і 1898 - 12. Теми листів різноманітні. Майже в усіх кореспонденціях Ю.Жаткович аналізував соціально-економічне і політичне становище закарпатських українців, домовлявся про публікацію своїх матеріалів у львівських виданнях. Також одними з важливих тем у листуванні були проблема мови та питання пов'язані з перекладом творів української літератури на угорську мову.

Для аналізу дослідницьких студій В.Гнатюка над Закарпаттям та його зв'язків із інтелігенцією краю, дуже важливе значення має його листування з Ю.Ставровським (Попрадовим). Юлій Ставровський - настоятель приходу в с. Чертеж, друг і однодумець А.Добрянського. Познайомилися вони під час подорожі В.Гнатюка на Закарпаття в 1896 році, а листуватися розпочали з січня 1897 року. Ю.Ставровський допомагав В.Гнатюку в збиранні етнографічних матеріалів, інформації про говірки угорських русинів. Відомими є 8 листів Ю.Ставровського до В.Гнатюка, що поки не публікувалися. Оригінали їх знаходяться в рукописному відділі ЛНБ ім. В.Стефаника в фонді нових надходжень із заголовком, писаним рукою В.Гнатюка - “Одинь изь деятелей Угорской Руси: Юлій Ставровскій (Какь я занялся Угорской Русью. Моя переписка сь Ю.Ставровскимь. Его характеристика)”. Теми листів, в основному, присвячені збиранню етнографічних матеріалів, пересиланню книг, а також суперечкам щодо мови та шляхів розвитку культури краю.

Більш плідним і джерельно вартісним для дослідження історії культурних взаємовідносин було листування між Гіядором Стрипським і Володимиром Гнатюком. Їх епістолярне спілкування є взірцем нового якісного етапу в культурних взаєминах між Закарпаттям і Галичиною, коли адресати мали дружні відносини. Гіядор Стрипський (1875-1946) - закарпатський вчений, літературознавець, мовознавець і фольклорист. З Володимиром Гнатюком їх зв'язувала довголітня дружба. Познайомились вони в 1897 році за посередництва Ю.Жатковича і ця зустріч для Г.Стрипського, майже повністю змадяризованого “рутена”, була вирішальною в плані дальшої національної орієнтації. Листування В.Гнатюка з Г.Стрипським уже відоме, але не всі листи наразі є надрукованими. До кінця життя В.Гнатюк підтримував Г.Стрипського, цікавився його науковою роботою, сподівався на його активізацію. Та після 1919 року Г.Стрипський відійшов від українства і, пройшовши через “русофільство”, став одним із провідників “карпаторусинства”.

В рукописному відділі ЛНБ ім. В.Стефаника, в фонді Гнатюка, зберігаються 23 листи Г.Стрипського до В.Гнатюка на 37 аркушах. На кінець 90-х років лише 5 із них було надруковано в книзі “Володимир Гнатюк. Документи і матеріали”. Майже всі листи збереглися в доброму стані. Досить багато листів не датовані автором. Головні теми, які зачіпаються в листуванні між Г.Стрипським і В.Гнатюком, це: книгообмін; друкування матеріалів в періодичних виданнях Львова; збирання рукописних матеріалів на Закарпатті; організація концертів на Закарпатті; співпраця Г.Стрипського з НТШ та С.Томашівським; багато приватної інформації. Зміст листів свідчить, що адресати були в дружніх стосунках, листи написані в легкій, невимушеній формі без офіціозу. Кожен лист починається з дружного звернення “Любий друже”, “Любий Володю”. Листи такого приватного характеру є цінним джерелом, оскільки вони дають можливість проникнути в глибину особистих інтелектуальних взаємин між Закарпаттям і Галичиною і є зразком приватних контактів між представниками інтелігенції по обидва боки Карпат.