Управління спілками грунтувалось на засадах демократичності. Керівними органами спілки були правління і збори уповноважених. Збори уповноважених облспоживспілки складалися з представників споживспілок нижчого рівня й інших товариств членів спілки. Збори уповноважених мали збиратися раз на рік, або у важливих випадках позачергово на заклик правління. Збори обирали правління, яке здійснювало постійне керівництво. Наприкінці року правління складало перед зборами звіт. Його перевіряла і давала оцінку роботі ревізійна комісія створювана зборами уповноважених. До комісії не могли входити члени правління і службовці спілки [35.-Р-1855.-оп.1.-спр.27.-арк.26-29]. Ця організація мала розгалужену мережу. Наприклад, Сумський обласний союз споживчих товариств станом на 1 січня 1943 р. включав 385 сільських споживчих товариства.

Ще одним окремим підрозділом української допоміжної сільгоспадміністрації у Сумській області стало Сумське обласне управління державними маєтками (переважно бувші радгоспи). В його віданні перебувало 37 державних маєтків (у 1943 р. - 39). 1 липня 1942 р. його підпорядковали Головному управлінню держмаєтків у Києві.

На Луганщині організація відповідної установи почалася в середині серпня 1942 р. під назвою “Обласний трест держмаєтків” [34.-Р-1318.-оп.2.-спр.8.-арк.1]. Призначений управляючим тресту Давидов розробив “Положення про роботу Обласного тресту держмаєтків по Ворошиловградській області”, яке 19 серпня затвердив комендант області майор Шнайдер. В першому розділі цього документа сказано, що облтрест є відділом обласної сільгоспкомендатури Ворошиловградської області й усі свої розпорядження земуправам і радгоспам зобов'язаний попередньо узгоджувати з нею. Трест призначав управляючих держмаєтків і затверджував їх штати. При цьому головний агроном відповідав за політичну надійність призначених у трест людей і, разом з обласним агрономом облземуправи, - за районних агрономів. Ті, в свою чергу, відповідали за робітників і службовців своїх земельних управ.

Управляючий держмаєтком ніс повну відповідальність за своєчасне і якісне виконання планових завдань і його розпорядження були обов'язковими для підлеглих. Ніхто, крім нього, не мав права давати вказівки робітникам держмаєтку [34.-Р-1318.-оп.2.-спр.69.-арк.1-6].

Наприкінці вересня 1942 р. відбулася реорганізація тресту. Замість “Положення” від 19 серпня затверджено нове - від 15 вересня, яке суттєво відрізнялося. Змінилася його назва на “Обласне управління державними маєтками”. У першому розділі йшлося про його підпорядковання Головному управлінню держмаєтками при імперському комісаріаті для України. Отже, облуправління держмаєтками були виведені з під підпорядкування місцевих господарських інстанцій і передані управлінню в рейхскомісаріаті. При цьому їх взаємодія з земельними управами припинялася.

Самостійною інстанцією було “Сумське обласне управління лісами”. 27 листопада 1941 р. згідно розпорядження німецького господарського управління Харкова всі ліси Сумської області з їхніми підприємствами, живим і мертвим реманентом оголошувалися власністю німецької держави. Їх управителем призначено доктора Золотова. Структура лісництв не відповідала поділу на райони: на початок січня 1942 р. нараховувалось 50 лісництв, об'єднаних у 10 головних лісництв; пізніше - 62 лісництва, об'єднаних у 12 головних [35.-Р-1903.-оп.1.-спр.2.-арк.19,65].

У службовців нижчих ланок існували чутки, що діяльність цього обласного управління могла бути припинена взагалі. 5 березня 1942 р. головний лісничий Охтирського головлісництва Дрюченко повідомляв старшого лісничого Охтирського лісгоспу про підпорядкування з 27 грудня 1941 р. Харківському лісовому управлінню і стверджував: “Щодо Сумського Обласного управління, то в зв'язку зі скасуванням Сумської області, існування Сумського облуправління повинно бути закінчено.” З Шостки директору Золотову доповідали, що з Чернігова 3 лютого одержано розпорядження про утворення там лісового управління на Чернігівську і Сумську області. Сумське обллісоуправління в свою чергу надсилало скарги до господарської інспекції Сум про те, що українські лісоуправління не тільки Чернігова, але й Харкова віддають йому розпорядження. Проте всі питання були зняті розпорядженням №1 від 25 березня 1942 р. згідно якого “Українська лісова інспекція Сум” разом з усіма лісництвами, лісопильними заводами, деревообробними підприємствами підпорядковується новоутвореній групі “Ліс і господарство” господарської інспекції (Wi Kdo) Сум [35.-Р-2015.-оп.1.-спр.7.-арк.36,43]. Ця галузь була настільки важливою, що її працівників заборонялося відправляти до Німеччини.

В областях в міру необхідності організовувались і спеціалізовані контори. На Луганщині при облсільгоспуправлінні діяла обласна гідротехнічна меліоративна контора, штат якої налічував 25 осіб. Там же в жовтні 1942 р. з метою покращення виробництва насіння організовано облконтору “Держсорт-фонд”, очолювану управляючим П.Лебедєвим. Вона мала три заготівельні пункти: Ворошиловградський, Старобільський, Сватівський.

Для керівництва вугільною промисловістю Донбасу були створені нові управлінські структури. У Сталіно розташовувалося “Головне управління вугільної промисловості Сходу” та гірничо-металургійне товариство “Ост” під керівництвом яких перебували шахти і заводи регіону. Очолював товариство віце-шеф генерал Віннакер. Експлуатацією галузі також займалася “Контора Донецької та української кам'яно-вугільної промисловості”.

На основі колишніх комбінатів створені гірничі управління, наприклад, у Сталінській області на базі комбінату “Сталінвугілля”. Пізніше таке ж було створене й у Ворошиловградській області. Замість колишніх трестів утворені дирекціони. Дрібні шахти об'єднані у шахтоуправління. Великі шахти підпорядковувалися безпосередньо дирекціонам.

Керівництво вугільної промисловості перебувало в руках німецьких чиновників. Дирекціони і шахтоуправління очолювали німецькі управляючі - зондерфюрери. На шахтах кожною дільницею керував начальник, змінами - десятники. За роботу бригад відповідали артільники. До складу керівництва, особливо на нижчі управлінські посади, залучалися місцеві фахівці.

Подібна схема управління була притаманна всім галузям промисловості. Головний нагляд за підприємством здійснював німецький керівник або його заступник. Він мав скеровувати свою діяльність на збереження, збільшення виробництва та виробничих сил, покращення обладнання, поповнення штату працівників і, навіть, на заповнення їх вільного від роботи часу культурними розвагами. Призначався також директор або управляючий з місцевого населення. Він відповідав перед німецьким керівником за проведення всіх визначених ним заходів, мав вказувати на всі виявлені недоліки як особа знайома з місцевими умовами.

Крім того, на допомогу керівнику підприємства призначався виробничий староста, завдання якого полягало у створенні атмосфери “довіри” на підприємстві, нагляді за виконанням наказів, поданні керівнику пропозицій та прохань від працівників. Конкретно до його компетенції відносилося: ведення пропаганди серед працівників та нагляд за ними, збереження чистоти та порядку у медпункті, попередження нещасних випадків, нагляд за заводською кухнею, розподіл премій та дефіцитних товарів, організація дитсадків тощо. При цьому він не мав права робити самостійні розпорядження [35.-Р-2842.-оп.1.-спр.20.-арк.147-148].

3.2 Сценічне мистецтво у військовій зоні в 1941-1943 рр.

В українській історіографії проблематика пов'язана з подіями Другої світової війни постійно привертає увагу дослідників. Це викликано появою у науковому обігу нових документальних матеріалів і необхідністю переосмислення, розстановки нових акцентів в оцінках історичних процесів тієї війни. Однак, багато питань все ж залишаються малодослідженими. Серед них - особливості окупаційної політики в окремих регіонах України, зокрема, у сфері культури та сценічного мистецтва.

Останнім часом з'явилися дисертації по проблемах війни, автори яких застосовують регіональний підхід. Особливо в цьому плані хотілося б відзначити роботу І.С.Тарнавського “Німецько-фашистський окупаційний режим в Донбасі (1941 - 1943 рр.)” [149]. У ній розглядаються особливості окупаційного режиму в Донецькій та Луганській областях. Четвертий розділ дисертації присвячений політиці німців у сфері соціальних відносин, освіти та культури. Він також містить широкий матеріал місцевих архівів про сценічне мистецтво у регіоні.

Вартими уваги істориків є дослідження фахівців неісторичного профілю. Адже знавець, наприклад, мистецтва може глибше й більш професійно, а в певних аспектах, можливо, об'єктивніше висвітлити й дати оцінку тим чи іншим процесам. Вищесказане без сумніву відноситься до дисертації доктора мистецтвознавства В.М.Гайдабури “Сценічне мистецтво в Україні періоду німецько-фашистської окупації (1941 - 1944)” [21]. Автор відтворює умови діяльності театрів на окупованій території, процес формування колективів, структуру управління театрами, аналізує їх репертуар, види сценічного мистецтва, співвідношення відвідувачів вистав німців й українців тощо.

Одним з напрямків культурного й громадського життя в роки окупації стало сценічне мистецтво. До війни, на 1940 р., кількість театрів в областях майбутньої військової зони була такою: Ворошиловградська - 6; Сталінська - 10; Сумська - 5; Харківська - 15; Чернігівська - 5 [97, с.272]. В роки війни більшість з них поновили свою діяльність. Більше того, сценічне мистецтво стало одним з напрямків діяльності інтелігенції по національно-культурному відродженню в “Просвітах”. Тому з'явилися числені аматорські театральні й мистецькі гуртки.

Зібрані автором даного дослідження матеріали дають змогу скласти певне уявлення про розвиток цього напрямку мистецтва у військовій зоні: на Сумщині діяли драматичні тетри в Сумах, Конотопі, Охтирці, Глухові, Ромні, Шостці, театральні постановки відбувалися в Кролевці, драматичний гурток - в селі Чауси Шосткінського району, ляльковий театр - в Сумах; на Чернігівщині - театри в Чернігові, Ніжині, Остері, Прилуках, Новгород-Сіверському, театральні гуртки - при міському клубі “Січ” в Чернігові, в Городні, Сновську, селі Богданівка Прилуцького району; на Харківщині - у Харкові 5 театрів (міський драматичний ім. Т.Шевченка, оперний, ляльок, театр малих форм у 4-му районі, районний при 16-му бургомістраті), Краснограді, Мерефі, Богодухові; на Ворошиловградщині (Луганська) - у Ворошиловграді 2 тетри (музично-драматичний ім. Т.Шевченка, “Кабаре”), Лозово-Павлівці, Красному Лучі, Первомайську, Попасній, театральні гуртки - в селах Успенка, Чугуєве та Алмазне; в Сталінській (Донецька) області - у Юзівці 3 театри (музично-драматичний, ляльковий, “Вар'єте”), Бахмуті, Костянтинівці, Дружківці, Маріуполі, Слов'янську, Ново-Горлівці, Чистяково, Рутченківці, Старо-Керменчеку, театральні гуртки - у Часів Ярі, в селах Карлівка, Хрестівці, Ново-Апостолівка Волновахського району при товариствах “Просвіта”. Колективи театрів формувалися за рахунок уцілілих професійних акторів і численних аматорів.

Щодо репертуару, то слід відзначити наступне: він був досить різноманітним у відносно великих театрів, розташованих у містах, які могли залучати до власних постанов і концертів більші, як кількісно так і якісно, мистецькі сили. І, навпаки, театри у невеличких містах і селах були переважно аматорськими, тому їх репертуар обмежувався пересічно українською класикою ХІХ ст. На репертуар робило вплив також те, що в містах глядачами були не тільки місцева інтелігенція, а й німецькі військові, особливо офіцери. Тому слід було враховувати смаки цієї публіки.

Наприклад, у програмі концерту до відкриття зимового сезону Роменського музично-драматичного театру ім. Леонтовича представлені числені українські народні пісні: “Б'ють пороги” на музику Лисенка, “Улянка” - Верховинця, “Зозуля” - Смолика, “Журавлі” - Стеценка, “Гандзя” - Бонковського, “Очерет лугом гуде”, “На городі верба рясна”. Поряд з цим: кілька кілька класичних творів - ораторія “Зима” на музику Гайдна, “Липа” на музику Шуберта, “Дума” з “Невільника” на музику Вахияніна; кілька українських танків; німецькі народні і солдатські пісні - “Шипшинонька”, “Лілі Марлен”, “Коли марширують солдати”, “Да, серце солдата”. Крім того, в театрі йшли класичні українські твори: опери “Наталка-Полтавка” і “Запорожець за Дунаєм”; п'єси П.Мирного “Лимарівна”, Квітки-Основ'яненка “Шельменко-денщик”; оперети Г.Квітки-Основ'яненка “Сватання на Гончарівці” та М.Старицького “Сорочинський ярмарок” [17].

Велика кількість українських класичних творів була у репертуарі Чернігівського театру ім. Котляревського: “Наймичка”, “Матрин Боруля”, “Безталанна” І.Тобілевича; “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, “За двома зайцями” М.Старицького; “Шельменко-денщик”, “Сватання на Гончарівці” Г.Квітки-Основ'яненка; “Дай серцю волю”, “Кум-мірошник”, “Вій” М.Кропивницького; “Назар Стодоля” Т.Шевченка; “На перші гулі” Васильченка. Крім того: драма Остовського “Поздняя любовь”, водевіль “Дружина яких мало” [37, Р-2350.-оп.1.-спр.28.-арк.1-13].

Але найбільшим різноманіттям відрізнялися репертуари Харківських театрів. Наприклад, “Великодня святкова програма для цивільного населення” у квітні 1943 р. в театрі ім. Шевченка включала симфонічний концерт: “Шехерезада” Чайковського, “Ніч на Лисій Горі” Мусоргського, танок скоморохів з опери “Снігуронька” Римського-Корсакова, половецький танок з опери “Князь Ігор” Бородіна, балет на мотиви Штрауса й інші твори [168]. Там же йшли оперети: “Запорожець за Дунаєм” Артемовського, “Коломбіна” Рябова, “Фраскіта” Легара [167], “Сватання на Гочарівці” Г.Квітки-Основ'яненка, “Сорочинський ярмарок” М.Старицького [105]. Йшли також опера М.Аркаса “Катерина” та побутова комедія Я.Мамонтова “Рожеве павутиння”, п'єси В.Винниченка “Великий секрет” та Мольєра “Тартюф”, опера “Маруся-Богуславка” та оперета Фріммеля “Роз-марі” [74]. В оперному театрі ставились твори світової класики: “Винова краля” музика Чайковського, “Циганський барон” Штрауса, “Арлекінада” Дріго, “Корсар” Адама, “Травіата” Верді, “Вечорниці” Ніщинського, “Кармен” Бізе, балет “Лебедине озеро” Чайковського, “Паяци” Леонковалло.

Інколи на українській сцені виступали й іноземці. 28 червня 1942 р. у Сталіно в театрі естради та мініатюр відбувся концерт німецького піаніста Фріца Брахмана, який виконав твори Бетховена, Ліста, Шопена, Пуччіні, Штрауса. 1 травня 1943 р. у Горлівці відбувся спільний концерт місцевих та німецьких артистів, якими керував берлінський балетмейстер Дрозд [149, с.165]. У театрі “Кабаре” в Луганську поряд з місцевими виступали італійські та німецькі актори. Тут виконувалися різноманітні народні танці, українські, німецькі, італійські пісні, класичні твори, наприклад, арії з опер, гімнастичні номери, навіть - телепатія і гіпноз.

Театри офіційно підлягали німецьким відділам пропаганди, комендатурам та місцевим українським органам. Так, у Харкові при міськуправі діяло спеціально створене Концертове Бюро, яке займалося обліком всіх музично-естрадних виконавців, що виступали по ресторанах, їдальнях, кафе і буфетах міста. Всі виконавці були зобов'язані не менше одного разу на місяць погоджувати свій репертуар з дирекцією Бюро. Наявність цензури, а також покарання, яке могло бути за її порушення, ілюструє наступний факт: наприкінці жовтня 1942 р. за самовільний виступ з незатвердженою програмою артистів Берюшових шеф Старо-Керменчеського району Юзівської області Гречаковський оштрафував на 1000 руб.

Дослідник театрального мистецтва на українських землях в роки окупації В.М.Гайдабура відзначає, що структура управління театром в окупації в основному була адекватною радянській системі нагляду, але з істотною різницею: до війни театр обслуговував ідеологію радянської тоталітарної системи, а в умовах німецької окупації локально забезпечував культурний відпочинок вермахту [21, с.12].

Важливість для німецьких властей останнього підтверджується “Спеціальним розпорядженням по тилу №4” від 24 листопада 1942 р. В ньому говориться, що фюрер наказав щоб всі артисти українських художніх труп для обслуговування в достатній мірі військ своїми фронтовими артистичними колективами повинні, незалежно від жалування і місцевого рівня життя, отримувати додатковий продовольчий пайок в розмірах встановлених для військовослужбовців вермахту, навіть тоді, коли вони тимчасово виступають перед німецькими військовослужбовцями. Продовольство мало видаватися безкоштовно за рахунок військових запасів. Наказувалось також піклуватися про опалення театрів у холодний період року.

Далі дослідник виділяє ряд форм мистецького обслуговування німців: планові концерти колективного відвідування для військових частин і на лінії фронту; святкові сценічні програми колективного відвідування під час німецьких політичних та національно-культурних імпрез (інколи разом з артистами із рейху); театральні вистави закритого типу для військових або спільно з цивільними глядачами; виступи українських артистів у німецьких військових шпиталях; участь українських акторів у німецьких трупах; індивідуальне відвідування військовими культурних установ (в тилу); розважальні програми у вар'єте, казино тощо [21, с.12].

Про активну діяльність і популярність театрів свідчать хоча б такі цифри: наприклад, Сектор естради Юзівського музично-драматичного театру на 8 січня 1942 р. провів 18 концертів для цивільного населення по клубах міста, які відвідали 12 тис. чоловік, крім того, ще 26 концертів - для військових частин [43]. А на червень 1942 р. цей театр дав 98 вистав, з них 7 прем'єр і 55 концертів.

Аналізуючи склад публіки, В.М.Гадабура приходить до висновку, що кількісне співвідношення відвідання оперно-балетних, опереткових вистав, концертів симфонічної музики та ревю становить: німців - 70%, українців (мається на увазі місцеве населення) - 30%. Тоді як співвідношення відвідання драматичного театру навпаки: німців - 30%, українців - 70%. При цьому відзначається низький художній рівень у масі театрів, зумовлений малою кваліфікацією кадрів, бідними технічними умовами [21, с.10].

В цілому ж вказаний дослідник вважає, що період окупації можна кваліфікувати з мистецької точки зору, як розрив українського театру з методом соцреалізму та підключення до процесу світового класичного мистецтва [21, с.30].

До особливого виду сценічного мистецива можна віднести циркове. 11 серпня 1942 р. почав працювати Ворошиловградський цирк. В його програмі були: французька боротьба, гімнастика, акробатика, музична ексцентрика [106].

Поряд з театрами створювались й активно діяли числені хорові капели, ансамблі, духові, струнні, джаз, симфонічні, народних інструментів оркестри, музичні студії, гуртки. Наприклад, Конотопська хорова капела, яка давала концерти перед військами, у шпиталях та для цивільного населення, духовий оркестр в Охтирці, концертний хоровий ансамбль та оркестр української поліції у Чернігові [158], українська хорова капела під керівництвом Улезка у Сновську [109], симфонічний оркестр при Харківському національному оперному театрі, Харківський український національний хор під керівництвом професора Ступницького, український оркестр народних інструментів (бандуристи), ансамбль циган під керівництвом Н.Солдатенка та музична студія при “Просвіті” у Харкові, хорова капела, струнний та духовий оркестри при Будинку національної культури у Мерефі, українська хорова капела під керівництвом М.Коваленка у Ворошиловграді [106], джаз-оркестр під керівництвом М.Барановського у Кадіївці, міська хорова капела і джаз-оркестр у Бахмуті [7], хоровий, духовий та симфонічний ансамблі у Костянтинівці [73], міський оркестр у Маріуполі, капела бандуристів під керівництвом І.Богданова у Слов'янську [44], симфонічний оркестр при “Просвіті” у Краматорську [74].

Отже, в роки окупації важливим напрямком діяльності місцевої інтелігенції по національно-культурному відродженню стало сценічне мистецтво. В цьому плані її прагнення співпало з потребами німецьких окупаційних властей. З німецького боку перед ним ставилося завдання забезпечити культурний відпочинок військовослужбовців вермахту. Тому в областях військової зони поновили свою роботу театри, виникли численні театральні гуртки, діяли хорові капели, ансамблі, різноманітні оркестри, музичні студії тощо, у Ворошиловграді існував цирк.

У колективах театрів поєднувалася діяльність професійних акторів і численних аматорів, що призводило до, переважно, низького художнього рівня у масі театрів. Слід відзначити також бідне технічне забезпечення вистав внаслідок недостатнього фінансування. Ці обставини впливали на різноманітність репертуару. У невеликих театрах і гуртках містечок та сіл він обмежувався творами українських драматургів: І.Тобілевича, Г.Квітки-Основ'яненка, М.Старицького, М.Кропивницького тощо. Тоді як в містах, де були численіші й кваліфікованіші мистецькі сили, а також порівняно краще технічне забезпечення, поряд з творами української класики ставилися п'єси іноземних авторів, опери, балетні вистави, оперети, симфонічні концерти тощо.

Ще одним важливим фактором був склад публіки. Якщо український глядач відвідував переважно вистави драматичних театрів, то німецький - оперно-балетні, оперетні вистави, концерти симфонічної музики. Тому репертуар визначався переважно запитами відвідувачів, хоча система нагляду і цензура існували. Військові власті, виконуючи настанови Розенберга, майже не втручалися в цю сферу культурного життя. На відміну від радянських часів, коли сценічне мистецтво було інструментом ідеологічного впливу, в умовах німецької окупації воно мало засвідчити толерантність “нових властей” в цьому питанні.

ВИСНОВКИ

Проведені дослідження дають можливість зробити наступні висновки:

1. У справі влаштування 50-річного ювілею відомого українського поета Олександра Олеся важливу роль відіграв Український республікансько-демократичний клуб у Празі, який не тільки матеріально, але й організаційно сприяв реалізації цього заходу. Завдяки його зусиллям було ліквідовано борг поета, залучено до цієї справи представників української еміграції з різних країн Європи і Північної Америки, видано збірку нових творів знаного лірика. Значну роль у цих заходах відіграв тодішній голова управи Клубу Кость Мацієвич. Зі свого боку О.Олесь брав участь у літературних і громадських акціях, організованих УРДК.

2. Біографічні дані Василя Филоновича свідчать про його активну участь у боротьбі за національну державу в період Української революції 1917-1921 рр., вимушеної еміграції та у Закарпатті 1939 р., громадсько-політичну роботу в Болгарії, Туреччині, Югославії та Карпатській Україні. Спогади Василя Филоновича, які наприкінці 2009 р. побачили світ, стануть додатковим джерелом для вивчення складних подій, пов'язаних з проголошенням незалежності Карпатської України.

3. Публікації про голодомор 1932-1933 рр. на сторінках “Тризуба” є репрезентативним джерелом, яке займає важливе і в той же час унікальне місце в усьому комплексі джерел з історії голодомору. У часописі було вміщено великий за обсягом і специфічний за змістом матеріал з різних аспектів життя в Україні наприкінці 20-х - на початку 30-х років і в першу чергу про голодомор. Незважаючи на певну ідеологічну спрямованість тижневика, подані у ньому матеріали є достовірними й об'єктивними, що реально відображали хід організації й реалізації штучного голоду не тільки як засобу боротьби з приватницькою ідеологією українських селян, перетворення їх на сільськогосподарських робітників, але і методом політичного упокорення українського села. Саме еміграція вперше звернула увагу на те, що напередодні (як превентивний засіб проти національної інтелігенції, яка могла вплинути на громадську думку українських селян) і під час здійснення колективізації розгортається боротьба з так званим “українським націоналізмом”, починається згортання політики українізації. Публікації про голодомор 1932-1933 рр. в Україні на сторінках еміграційної преси взагалі й паризького тижневика “Тризуб” зокрема були найбільш інформативними і повними на той час у світі.

4. Німецькі військово-господарські установи в роки Великої Вітчизняної війни формували власний апарат українських допоміжних органів, активно залучаючи місцевих фахівців. Ці органи були покликані зробити економічну експлуатацію окупованих регіонів України більш ефективною. Широко використовувався досвід радянської влади. Установи, які діяли у довоєнний час, активно функціонували і в умовах німецької окупації.

5. В роки німецької окупації 1941-43 рр. важливим напрямком діяльності місцевої інтелігенції по національно-культурному відродженню стало сценічне мистецтво. В цьому плані її прагнення співпало з потребами німецьких окупаційних властей. З німецького боку перед ним ставилося завдання забезпечити культурний відпочинок військовослужбовців вермахту. Тому в областях військової зони поновили свою роботу театри, виникли численні театральні гуртки, діяли хорові капели, ансамблі, різноманітні оркестри, музичні студії тощо, у Ворошиловграді існував цирк.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Wishka E. Emigracja ukrainska w Polsce 1920-1939. - Torun: MADO, 2005. - S.149.

2. Бабишкин О.К. О.Олесь // Украинская советская энциклопедия: У 12 т. К.: Главная редакція Украинской советской энциклопедии, 1982. - Т.7. - С.479.

3. Бабишкін О. З журбою радість обнялась // Сільські вісті. - К., 1988. - 4 грудня;

4. Бабишкін О. О.Олесь // Радянське літературознавство. - К., 1958. - №1. С.88-105;

5. Бажанський М. Ольжич і його батьки. - Детройт, 1986;

6. Базильчук Г.К. Словник-довідник з історії. - К.: МАУП, 2005. - С.257-258;

7. Бахмутский вестник. - 1942. - 14 февраля.

8. Білецький Л. О.Олесь (з нагоди 20-літнього ювілею) // Нова Україна. - Прага, 1923. - Ч.12. - С.1-9;

9. Бірчак В. Карпатська Україна: спомини і переживання. - Прага: Нація в поході, 1940;

10. Бойко О.Д. Бій під Крутами: історія вивчення // Український історичний журнал. - К., 2008. - №2. - С.49.

11. Буркут К.С. Зіставно-порівняльна характеристика словесно-образних систем О.Олеся, П.Тичини, М.Рильського: Автореф. дис… канд. філол. наук. К.: Ін-т мовознавства ім.О.О.Потебні, 2003. - 16 с.

12. В[алентин] С[адовський]. З життя й політики. Голод і совітська преса. Розміри нещастя. Офіціальний оптимізм і сумна дійсність. “Село, яке не розкачалося”… // Там само. - №42. - С.11-13; В.С. З життя й політики. З обсягу українізаційних заходів. Довкола хлібозаготовок. “Успіх” позики індустріалізації. В голодному районі… // Там само. - №46-47. - С.19-24.

13. Вєтров І.Г. Економічна експансія третього рейху в Україні.- К.: Червона хвиля, 2000.- 232 с.; Тарнавський І.С. Німецько-фашистський окупаційний режим в Донбасі (1941-1943рр.): Дис... канд. іст. наук: 07.00.01/ Донецький державний ун-т.- Донецьк, 1999.- 220 с.

14. Визвольні змагання очима контррозвідника (Документальна спадщина Миколи Чеботаріва) / Вступ. стаття: В. Сідак. - К.: Темпора, 2003. - С.231-234.

15. Виноградов С.В. Діяльність патріотичних сил по антифашистському вихованню населення окупованої території України (1941-1944рр.): Дис... канд. іст. наук: 07.00.01/ Київський ун-т ім. Т.Г. Шевченка.- К., 1994.- 188 с.

16. Відозва редакції журналу “Гуртуймося” // Тризуб.- 1933.- №26. - С.12-13.

17. Відродження (Ромни). - 1941. - 28 листопада, 5 грудня;

18. Власенко В. З кола друзів О. Олеся. Василь Филонович // “Я ще вернусь...” Олександр Олесь і Білопільщина. - Суми: Вид-во СумДУ, 2008. - С.145-149.

19. Власенко В. Олександр Олесь й Український вільний університет // Олександр Олесь. Творча спадщина і сучасність. Зб. наук. праць. - Суми, 1999. - С.181-186;

20. Г.Ч. Голод на Україні в світлі закордонної преси // Тризуб. - 1928. - №48-49. - С.16-19.

21. Гайдабура В.М. Сценічне мистецтво в Україні періоду німецько-фашистської окупації (1941 - 1944): Автореферат дис... д-ра мистецтвознавства: 17.00.01/ Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського. - К., 1999. - 35 с.

22. Глібович О. На Срібній землі України // Альманах “Гомону України” на 1986 рік. - Торонто, [1986]. - С.137-143.

23. Головченко В.І. Филонович Василь Захарович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2 т. - Т.2. - К., 2004.

24. Голод 1932-1933 років в Україні: причини і наслідки / С.І.Білоконь, О.М.Веселова, Т.В.Вронська та ін. Відповід. ред. В.М.Литвин. - К.: Наук. думка, 2003.

25. Голодомор 1932-1933 років на Сумщині / Упорядник Л.А.Покидченко. Суми: Вид-во “Ярославна”, 2006.

26. Гренджа-Донський В. Спогади. Листи // Твори. - Т.Х. - Вашингтон, 1988.

27. Грінка О. Посланець Місії УНР // Панорама. - Суми, 2008. - №8 (13-20 лютого). - С.А18.

28. Грушевський М. Поезія Олеся // Олесь О. Вибір поезій (1903-1923). - Прага, 1923. - С.І-ХVI;

29. Д[митро] Г[еродот]. Хроніка. В Румунії // Тризуб. - №29-30. - С.21-23.

30. Дад А. Чотири з тисячі (Колодзінський-Гузар, Коссак-Тарнавський, Блистів-Гайдамака, Тацинець-Крот). - Прага: УНО, 1941.

31. День всенаціональної жалоби і гніву // Тризуб. - №39. - С.24; День жалоби і гніву в Парижі // Тризуб. - №40. - С.6-12; З[інаїда] М[ірна]. День жалоби й протесту в Празі (Лист із Праги) // Тризуб. - №41. - С.18-21.

32. Державний архів Донецької області.

33. Державний архів Луганської області.

34. Державний архів Сумської області.

35. Державний архів Харківської області.

36. Державний архів Чернігівської області.

37. Дмитро Климпуш - головний командант “Карпатської Січі”: Документи, спогади, статті, вірші / Упор. О.В. Довганич, М.І.Кухта. - Ужгород, 1997.

38. До п.Едварда Еріо. Одвертий лист проф. Української Господарської Академії в Подєбрадах О.І.Бочковського // Тризуб. - 1933.- №33. - С.11.

39. До української політичної еміграції в Польщі // Тризуб.- 1933.- №42. - С.10-11.

40. Довідник з історії України. А-Я / Інститут історичних досліджень Львівського нац. ун-ту ім. І. Франка / І.З. Підкова (ред., упоряд. та наук. ред.), Р.М. Шуст (ред.). 2-ге вид., доопрац. і доп. - К.: Генеза, 2001..

41. Довідник з історії України. А-Я.. - С.997; Українська дипломатична енциклопедія. - Т.2. - С.666.

42. Донецкий вестник. - 1942. - 8 січня.

43. Донецька газета (Слов'янськ). - 1943. - 10 січня.

44. Єфремів С. Бої 14-15 березня на Карпатській Україні // За державність. Матеріали до історії війська українського. - Т.ХІ. - Торонто: Український воєнно-історичний інститут, 1966. - С.128-159;

45. Женевець. Голод в Україні та Ліга Націй (лист з Женеви) // Тризуб. - 1933.- №36. - С.12-16.

46. Женевець. Як було прийнято СССР до Ліґи Націй (Лист з Женеви) // Тризуб.- 1933. - №36. - С.6-9.

47. Жулинський М. О.Олесь // Літературна Україна. - К., 1988. - №48. - С.6;

48. Жулинський М. Олександр Олесь (1878-1944) // Жулинський М. Слово і доля. - К., 2002. - С.215-228.

49. З листа втікачів // Тризуб.- 1933. - №7. - С.11-12; Людський документ // Там само. - №19. - С.11-13.

50. З листів з України // Тризуб.- 1933. - №35. - С.18-20.

51. З преси // Тризуб.- 1933. - №22. - С.11; №44. - С.7-10.

52. Загальна хроніка. На “Фонд допомоги збігцям з України через Дністер” Український тиждень. - Прага, 1933. - №50. - С.3; Те саме. - №55. - С.3.

53. Заклик Українського Комітету в Румунії // Тризуб.-1933. - №42. - С.11-12.

54. Заповіт Срібної землі. Карпатська Україна в боротьбі за незалежність. - Львів: Світ, 2001 та інші.

55. Заходи уряду УНР в Лізі Націй в справі голоду в Україні // Тризуб.- 1933. - №35. - С.26-27.

56. Зеров М. Поезія Олеся та спроба її нового трактування // До джерел: історико-літературні та критичні статті. Збірник. - К., 1926;

57. Іванущенко Г. Голодомор 1932-33 років: очима свідків, мовою документів. Северинівська сільрада Сумського району. - К.: Українська видавнича спілка, 2003.

58. Іванущенко Г.М. Життєвий чин Василя Филоновича // Визвольний шлях. - 2008. - №1-3. - С.179-188.

59. Інтерв'ю п. проф. О.Шульгина в “Figaro” // Тризуб.- 1933. - №42. - С.9.

60. Історія української літератури: У 8 т. - К., 1968. - Т.5. - С.405-412.

61. Карпатська Україна в боротьбі. - Відень: Українська Пресова Служба, 1939.

62. Кентій А. Нариси історії Організації українських націоналістів (1929-1941 рр.). - К., 1998. - С.5; Він же. Від УВО до ОУН. 1920-1942. Режим доступу до книги: http://lib.oun-upa.org.ua/kentiy/r202.html

63. Киянин. О.Олесь (1878-1928) // Вільне козацтво. - Прага, 1928. - 25 грудня;

64. Клочурак С. До волі: спомини. - Нью-Йорк: Карпатський Союз, 1978;

65. Ковальський М. Становище на Україні // Тризуб.- 1933. - №31. - С.8.

66. Колесник Н.С. “Гіркий був келих життьовий…” // Українське літературознавство: Республіканський міжвідомчий наук. зб. - Вип.55. - Львів: Світ, 1990. - С.37-43 та інш.

67. Комітет по організації допомоги голодним на Україні в Парижі // Тризуб.- 1933. - №41. - С.16-17.

68. Комунікат Українського Пресового Бюра в Парижі. Підневільний труд в СССР // Тризуб.- 1933. - №40. - С.19-20.

69. Конгрес у Відні Допомогових Комітетів Голодних Совітського Союзу Тризуб.- 1933. - №48. - С.18-20.

70. Костюк Г. О.Олесь і підсовєтська критика // Наші дні. - Львів, 1944. - Ч.2 та інш.

71. Костюк Г. О.Олесь і радянська критика 20-х років // Костюк Г. Літературно-мистецькі перехрестя (паралелі). - Вашингтон - К., 2002. - С.87-104 та інш.

72. Костянтинівські вісті. - 1942. - 1 січня.

73. Краматорська газета. - 1942. - 12 листопада.

74. Красне поле. - Ч.1. Про Карпатську Україну / Упор. Ю. Зейкан, В. Копейко. - Ужгород: Патент, 1999.

75. Крижанівський С. Належить рідному народові // Літературна Україна. - К., 1978. - 5 грудня;

76. Куп'як Д. Спогади не розстріляного. - Торонто; Нью-Йорк, 1991 та інші.

77. Кущинський А. Закарпаття в боротьбі (Спогад). - Буенос-Айрес: Вид-во Ю. Середяка, 1981;

78. Лащенко Г. Поетичний шлях поета // Пороги. - Буенос-Айрес, 1956. - Ч.72-75. - С.27-35;

79. Липовецький І. “Націоналістична контр-революція” на сільсько-господарчому фронті України // Тризуб. - 1934. - №23. - С.4-7.

80. Липовецький І. На крівавому шляху колективізації // Тризуб.- 1934. - №19. - С.3-6.

81. Липовецький І. Хлібні могили // Тризуб.- 1934. - №5. - С.16-17.

82. Лисенко Н. З епістолярію О.Олеся (еміграційний період) // Слово і час. К., 2000. - №10. - С.51-69.

83. Лисенко Н. Поет, учений, борець // Дивослово. - К., 1998. - №8. - С.55-62; Вона ж. З еміграційного архіву О.Олеся // Хроніка 2000. - К., 1999. - Вип.29-30. - С.232-242; Вона ж. “Для мене довгих літ нема, але пісень… Пісень без краю” (з останніх записників О.Олеся) // Київська старовина. - 1999. - №6. - С.51-69.

84. Лисенко Н.І. Архів О.Олеся еміграційного періоду: Автореф. дис… канд. філол. наук. - К.: Ін-т літератури ім.Т.Г.Шевченка, 2001. - 16 с.

85. Литвин М.Р., Науменко К.Є. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. - Львів; Харків: “Видавництво Сага”, 2007. - С.202;

86. Луч. - Суми, 1918. - №28 (25 червня). - С.1.

87. М[аланюк] Є. Cвято О.Олеся // Веселка. - Каліш, 1923. - Ч.11-12. - С.51-53;

88. Матвієнко К. В обороні Срібної Землі // Вісті комбатанта. - 1964. - №2. С.14-15.

89. Меморандум уряду УНР, поданий голові 15-ої асамблеї Ліґи Націй // Там само. - №45. - С.6-7.

90. Миропільський [Заїкін] В. О.Олесь. З приводу 30-ліття його літературної творчості (1903-1933) // Дзвони. - Львів, 1933. - Ч.1. - С.24-33.

91. Мушинка М. Музей визвольної боротьби України в Празі та доля його фондів. Історико-архівні нариси / Держкомархів України, Асоціація україністів Словаччини, НТШ у Словаччині. - К., 2005. - С.115.

92. Мушинка М. Олесь зблизька // Дзвони. - Львів, 1933. - Ч.4. - С.64-67;

93. Найбільший з живучих поетів України // Нова зоря. - Львів, 1929. - 10 лютого.

94. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції 1919-1939 (матеріали, зібрані С. Наріжним до другої частини). - К.: Вид-во імені Олени Теліги, 1999. - С.67, 120, 250.

95. Наріжний Симон. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції 1919-1939 (матеріали, зібрані С.Наріжним до частини другої). - К.: Вид-во ім.Олени Теліги, 1999. - С.86.

96. Народна освіта, наука і культура в Українській РСР: Статистичний сбірник. - К.: «Статистика», 1973. - 316 с. - С. 272.

97. Національний архів (Narodni archiv) Чеської Республіки (далі - НАЧР). Ф. “Український музей”. - Інв. №.226. - Арк.1-2зв; Хроніка. В Чехословаччині. З життя Союзу українських журналістів і письменників на чужині (звіт) // Тризуб. - 1936. - №15-16. - С.24.

98. Неврлий М. Журба і радість. Спогад про О.Олеся // Україна. - К., 1987. №31. - С.17-20; №32. - С.10-11.

99. Неврлий М. З неопублікованих і цензурою не скалічених віршів Олеся Дукля. - Пряшів, 1969. - Ч.2. - С.56-59.

100. Неврлий Микола. Олександр Олесь: Життя і творчість / Асоціація україністів Словаччини. - К.: Дніпро, 1994. - 173 с..

101. Некролог // Вісті комбатанта. - 1987. - №5-6. - С.111.

102. Нечай Семен. Жахи голоду в Україні // Тризуб.- 1934. - №30-31. - С.17-22.

103. Ніко К. Листи до земляків // Тризуб.- 1934. - №41. - С.2-5.

104. Нова Україна (Харків). - 1942. - 16 квітня.

105. Нове життя (Ворошиловград). - 1942. - 21 серпня.

106. Новий виступ уряду УНР в справі голоду в Україні // Тризуб.- 1934. - №34. - С.12-13.

107. Новиченко [Неврлий] М. Поезія О.Олеся (з нагоди 40-літнього ювілею літературної творчості) // Наші дні. - Львів, 1944. - Ч.12. - С.2-3 та інш.

108. Нові дні (Сновськ). - 1942. - 25 листопада.

109. Новіші дари для Музею ВБУ // Вісті Музею Визвольної Боротьби України. - Прага, 1936. - Ч.12. - С.13.

110. Олександр Олесь. Творча спадщина і сучасність. Зб. наук. праць. - Суми: Вид-во “Козацький вал”, 1999. - 308 с.; Літературні читання, присвячені 125-річчу від дня народження Олександра Олеся. Зб. матеріалів. - Суми: СДПУ ім.А.С.Макаренка, 2004. - 50 с.

111. Олесь О. (Кандиба О.І.) // Український письменник: біобібліографічний словник: У 5 т. - Т.3. Дожовтневий період (ХІХ - поч. ХХ ст.). - К.: Держлітвидав, 1963. - С.46-57.

112. Олесь О. // Краткая литературная энциклопедия. - М., 1968. - Т.5. - С.420.

113. Олесь О. Чари ночі: Лірика / Упорядник В.В.Яременко. - К.: Рад. письменник, 1989. - 215 с..

114. Олесь Олександр. Твори: У 2 т. / Упорядник, автор передмови і приміток Р.П.Радишевський. - К. Дніпро, 1990.

115. Олійник О.І. Початки символізму в українські драматургії (на матеріалах творчості О.Олеся та С.Черкасенка): Автореф. дис… канд. філол. наук. - К.: Ін-т літератури ім.Т.Г.Шевченка, 1994. - 19 с.

116. Ольжич О. Незнаному воякові. - К., 1994. - С.273-282, 297-305;

117. Організаційні збори комітету допомоги голодним на Україні // Український тиждень. - 1933. - №33-34. - С.1; Комунікат тимчасової управи Комітету представників українських організацій в ЧСР для допомоги голодним на Україні // Там само. - №35. - С.1.

118. П.Ф. Голод на Україні // Тризуб. - 1929. - №.28. - С.11.

119. П'ятаченко С. Проблема митця у “непатріотичних” п'єсах Олександра Олеся // Українська мова і література в школі. - К., 2005. - №8. - С.54-56 та інш.

120. Палієнко М.Г. Архівні центри української еміграції (створення, функціонування, доля документальних колекцій). - К.: Темпора, 2008. - С.211, 226, 227, 343, 357.

121. Пам'ятний список жертводавців від 1.І до 29.ІІ.1936 // Вісті Музею Визвольної Боротьби України. - Прага, 1936. - Ч.11. - С.5.

122. Пап С. У мадярській тюрмі: спомини молодого в'язня. - Нью-Йорк, 1978.

123. Пархомик Р.Я. По дорозі в казку українського модернізму. - Запоріжжя: Дике поле, 1996. - 128 с.

124. Петлюра С. Статті, листи, документи / УВАН в США, Бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі. - Т.ІІ. - Нью-Йорк, 1979. - С.503.

125. Петров Г. Де народився О.Олесь? // Прапор. - Х., 1967. - №7. - С.89-93.

126. Петров Г.Т. Рідний берег поета. Статті про Олександра Олеся. - Суми: МЦ “Собор”, 1997. - 56 с.

127. Пилипенко С. Олесь на чужині // Вісті ВУЦВК. - Х., 1923. - Ч.12;

128. Поет з душею вогняною. Олександр Олесь у спогадах, листах і матеріалах / Упорядкування, передмова та примітки І.М.Лисенка. - К.: Дніпро; Нью-Йорк-Київ-Львів: Вид-во М.П.Коць, 1999. - 221 с.

129. Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ-ХХ ст. Історичні нариси / Д.В.Архієрейський, О.Г.Бажан, Т.В.Бикова та ін. Відповід. ред. В.А.Смолій. - К.: Наук. думка, 2002. - С.358-360.

130. Протест Української Парламентарної Репрезентації у Польщі проти прийняття СССР до Ліґи Націй // Там само. - №36. - С.10-11.

131. Радишевський Р. На терезах життя // Культура і життя. - К., 1988. - 4 грудня.

132. Радишевський Р. Феномен Олександра Олеся // Літературна Україна. - К., 2000. - 9 березня. - С.6.

133. Рильський М. Поезія О.Олеся // Літературна газета. - К., 1957. - №90; Він же. Поезія О.Олеся // Олесь Олександр Іванович. Вибране / Упоряд. О.Бабишкін, Б.Буряк, Ю.Мельничук. - К.: Рад. письменник, 1958. - 519 с.

134. Росоха С. Сойм Карпатської України. - Вінніпег: Культура й освіта, 1949; Він же. Карпатська Січ // Історія українського війська. - Вінніпег, 1953. С.593-603.

135. Рудницький М. О.Олесь // Від Мирного до Хвильового. - Львів, 1936. - С.318-324.

136. Савка М. Українська еміграційна преса у Чехословацькій Республіці (20-30-ті рр. ХХ ст.): Історико-бібліографічне дослідження / НАН України, Львівська наук. б-ка ім. В. Стефаника. - Львів, 2002. - С.58, 115, 115-119.

137. Савченко Я. О.Олесь, “Вибрані твори” // Життя і революція. - Х., 1925. Кн.10.

138. Самовидець. Кріваві події на Дністрі // Тризуб. - 1932. - №12. - С.14-15.

139. Сарвадій Й. Хто спричинив трагедію? // Карпатський край. - Ужгород, 1995. - №5-8. - С.38-40.

140. Сидоренко О.М. Епітет у поетичній мові Олександра Олеся (семантика і функції): Автореф. дис… канд. філол. наук. - К.: Київ. ун-т ім.Тараса Шевченка, 1994. - 18 с.

141. Сідак В.С., Вронська Т.В. Спецслужба держави без території: люди, події, факти. - К.: Темпора, 2003; Вид-во Національної академії СБ України, 2003. - С.54, 76-80, 144-154.

142. Сірий [Тищенко] Ю. З моїх зустрічей. О.Олесь і Г.Чупринка // Літературно-науковий збірник. - Ганновер, 1947. - Ч.2. - С.78-86.

143. Сірополко Ст. Смертність на сов. Україні за планом другої п'ятилітки // Там само - №47. - С.8.

144. Союз українських журналістів і письменників на чужині // Тризуб. - 1934. - №17. - С.4-6.

145. Стерчо П. Карпато-Українська держава. До історії визвольної боротьби карпатських українців у 1919-1939 рр. - Торонто: НТШ, 1965. - С.217.

146. Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник / Гол. ред. В.Б. Звагельський. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Суми: РВО “АС-Медіа”, СумДУ, ВД “Фолігрант”, 2004. - С.486.

147. Таран О.С. Семантика символів природи в поезіях Олександра Олеся: Лінгвопоетичний та етнокультурний аспекти: - Х.: Харків. держ. пед. ун-т ім.Г.С.Сковороди, 2001. - 20 с.

148. Тарнавський І.С. Німецько-фашистський окупаційний режим в Донбасі 1941 - 1943 рр.: Дис... канд. іст. наук: 07.00.01/ Донецький державний ун-т. Донецьк, 1999. - 220 с.

149. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921). - К.: Темпора, 2007. - С.455.

150. Ткаченко Б.І. Під чорним тавром. Документи, факти, спогади. - Лебедин: ВВ “Білий лебідь”, 1994.

151. Третя конференція Головної Еміграційної Ради // Там само. - №11. - С.2-3.

152. Тхорук Р.Л. Особливості поетики премодерністського віршу початку ХХ ст.: рання лірика Олександра Олеся: Автореф. дис… канд. філол. наук. - К.: Київ. ун-т ім.Тараса Шевченка, 1996. - 12 с.

153. У.К. О.Олесь, “Перезва” // Комуніст. - Х., 1924. - 10 січня.

154. Українська дипломатична енциклопедія: У 2 т. / Редкол.: Л.В. Губерський (голова) та ін. - К.: Знання України, 2004. - Т.2. - С.666.

155. Українська й міжнародна акція в справі голоду на Україні // Там само. - №37. - С.3-5.

156. Українська політична еміграція 1919-1945: Документи і матеріали. - К.: Парламентське вид-во, 2008.

157. Українське Полісся (Чернігів). - 1941. - 26 листопада; Чернігівський кур'єр. - 1943. - 25 квітня.

158. Український меморандум в Лондоні // Тризуб.- 1934. - №28-29. - С.16-20.

159. Українські Громадяне! // Тризуб.- 1934. - №39. - С.15-16.

160. Умови праці в СССР. Меморандум Українського Т-ва Прихильників Ліґи Націй // Тризуб.- 1934. - №41. - С.9-13.

161. Учасник конференції. Перша конференція української еміграції // Тризуб. - 1929. - №29-30. - С.40-46; 1-а конференція української еміграції в Празі і Головна Еміграційна Рада // Там само. - №50. - С.10-21.

162. Филипович П. О.Олесь // Олесь О. Вибрані твори. - К., 1925. - С.І-ХLVII;

163. Филонович В. Бої за Житомир // Гуртуймося. - 1932. - Ч.ІХ. - С.25.

164. Филонович В. Українські Термопіли - Крути // Гуртуймося. - Прага, 1930. - №4. - С.11-15; Він же. Крути // Український комбатант. - Новий Ульм, 1956. - №5-6. - С.16-24; Він же. Дещо про подію під Крутами // Зарицкий В. Крутянська подія. - Чикаго, 1972. - С.46 та інші.

165. Філонович В. П'ятирічка // Гуртуймося. - 1933. - Ч.Х. - С.30-34;

166. Харків'янин. - 1943. - 18 травня.

167. Харківські короткі зведення. - 1943. - 20 квітня.

168. Химинець Ю. Мої спостереження із Закарпаття. - Нью-Йорк: Карпатський Союз, 1984; Він же. Карпатська Україна - напередодні ІІ світової війни // Альманах Українського Народного Союзу. - Нью-Йорк, 1989. - С.144-147 та інші.

169. Хроніка минулого тижня. Союз українських старшин // Український тиждень. - Прага, 1933. - №8. - С.2.

170. Хроніка. Англійські палати і голод на Україні // Прага, 1933. - №8. - С.30-31; Хроніка. Палата Лордів обговорює справу голоду на Україні // Там само. - №33. - С.14.

171. Хроніка. Болгарія // Гуртуймося. - 1937. - Ч.ХІХ. - С.27.

172. Хроніка. В Бельгії. Бельго-Український Комітет Порятунку України // Т. - №31. - С.14-15.

173. Хроніка. З життя укр. еміграції. У Франції // Тризуб.- 1934. - №42. - С.13.

174. Хроніка. Колективізація сільського господарства в Совітському Союзі Тризуб. - 1934. - №37. - С.15.

175. Хроніка. Перед новою голодовою катастрофою на Україні // Там само. №27-28. - С.29-30.

176. Хроніка. У Чехії. Пам'яті С. Петлюри // Тризуб. - Париж, 1927. - №25. С.28.

177. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України.

178. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України.

179. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО). - Ф.269. - Оп.1. - Спр.391. - Арк.125.

180. Цінне признання // Тризуб.- 1933. - №46-47. - С.8-9.

181. Чернова І.В. Міфопоетика творчості Олександра Олеся: Автореф. дис… канд. філол. наук. - К.: Запорізький держ. ун-т, 1999. - 18 с.

182. Чорненький В. Друга конференція Головної Еміграційної Ради у Празі // Тризуб. - 1932. - №38. - С.13-15.

183. Шамрай А. Українська література. - Х., 1928 та інш.

184. Шандор В. Спомини. - Т.1. Карпатська Україна 1939-1945 рр. - Ужгород: МПП “Гражда”, 2000. - С.102.

185. Штефан А. Українське військо в Закарпатті // Вісті комбатанта. - Торонто-Нью-Йорк, 1966. - №4-5. - С.60.

186. Шульгин О. Без території. Ідеологія та чин Уряду УНР на чужині. - Автентич. відтворення вид. 1934 р. / Відп. ред. Г.Й. Удовенко; упоряд.: Г.В. Стрельський, І.Д. Шевченко. - К.: Юрінком, Інтер, 1998. - С.56, 328.

187. Якубовський Б. Сім років // Жовтневий збірник. - Х., 1924. - С.87-103.

188. Яременко В. Вогненна журба поета // Олесь О. Твори. - К.: Молодь, 1971. - С.5-28.

189. Яременко В.В. Трагічний оптимізм: Літературний портрет Олександра Олеся. - К.: Веселка, 2003. - 40 с.

Размещено на Allbest.ru

...