Шлюбно-сімейні відносини в православній повсякденній культурі Росії XVIII ст.

Зважаючи на те, що на затвердження Синоду шлюборозлучні справи надходили лише з 1805 р., фонд "Святейший Синод" (ф. 796), що зберігається в Російському державному історичному архіві (Санкт-Петербург, Російська Федерація), містить справи, які надсилалися туди на остаточне затвердження, коли сторони не були задоволені рішенням єпархіальної влади, а також рапорти від місцевих єпархіальних органів влади про винесене рішення в тій чи іншій справі.

Одним із джерел дослідження стали документи Російського державного архіву давніх актів (Москва, Російська Федерація), зокрема фонд "Московская контора Синода" (ф. 1183). Даний фонд важливий тим, що містить справи про розлучення, прохання про прийняття чернецтва, ув'язнення в монастирі; чаклунство, шлюби без церковного вінчання. Хоча Москва та її найближчі єпархії не є безпосереднім регіоном дослідження, однак документи фонду варто було використати для порівняння, узагальнення матеріалів із певних аспектів студіювання.

До третьої групи джерел належать матеріали особистого походження. Мемуари російського дворянина і мандрівника Андрія БолотоваЖизнь и приключения Андрея Болотова, описанные им для своих потомков (1738-1793) : [в 2 т.]. - СПб. : Печатня В.Головина, 1871. - Т. 1. - 1017 с., нотатки англійського вченого, історика і мандрівника Вільяма КоксаCoxe W. Travels into Poland, Russia, Sweden and Denmark. Illustrated with charts and engravings [Електронний ресурс] / William Coxe. - London : Printed for T. Cadell, jun. and W. Dawees, in the strand, 1802. - In 5 vol. - V. III. // Режим доступу: http:// www.lib.tsu.ru/mminfo/000063105/304/image/304_098-101.pdf. , подорожній щоденник словацького мандрівника-протестанта Даніела КрманаКрман Д. Подорожній щоденник (Itinerarium 1708-1709) / Даніел Крман. - К. : Вид. центр "Просвіта". Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. - 160 с. мають значну вагу для дослідження історії шлюбно-сімейних відносин у соціумі XVIII ст.

Пам'яткою епістолярного жанру є збірка "Приватні листи XVIII ст."Приватні листи XVIII ст. / [відп. ред. М.А. Жовтобрюх]. - К. : Наукова думка, 1987. - 174 с. , яка відображає ділове, господарське, культурне та побутове життя різних прошарків українського суспільства від 1711 до 1776 рр.

Лист М.В. ЛомоносоваПисьмо М.В. Ломоносова к И.И. Шувалову // Русская старина. - 1873. - Т. VIII. - С. 565 - 580. до графа І.І. Шувалова містить міркування вченого щодо шлюбного віку, чернецтва як підстави припинення шлюбу. Дане джерело, крім того, що має значні інформаційні можливості з питань шлюбно-сімейних відносин, написане сучасником подій, що й додає йому цінності й унікальності.

Четверту групу джерел дисертаційного дослідження становлять собою матеріали періодичного друку. Насамперед це стосується матеріалів єпархіальних періодичних часописів. Зокрема, у журналі "Полтавские епархиальные ведомости" (Полтава, 1863-1918) опубліковано значну кількість невідомих історичних фактів, які доповнюють архівні документи. При студіюванні теми важливим було використання публікацій у часопису "Киевская старина" (Київ, 1882-1906). Стаття, вміщена в богословському журналі "Руководство для сельских пастырей", містить важливу інформацію про погляд Церкви на питання укладання і розірвання шлюбу, дискусії щодо втручання світської влади в церковну юрисдикцію.

Отже, джерельна база дослідження побудована на комплексному аналізі джерел візантійського, давньоруського, литовського, польського, українського, російського права. Такий підхід дозволив поглибити існуючі в історичній науці уявлення про шлюбно-сімейні відносини та відтворити більш повну картину шлюбно-сімейної культури соціуму XVIII ст.

У підрозділі 1.3. "Методологія дослідження" з'ясовано, що під час роботи з джерелами та науковою літературою дисертантом комплексно використано наукові принципи, підходи та методи. Теоретичною основою дослідження став принцип історизму, який передбачає пізнання минулого з урахуванням особливостей конкретного історичного періоду та системного застосування різноманітних історичних та загальнонаукових методів. Згідно з принципом історизму шлюбно-сімейні відносини розглядалися на основі критичного осмислення джерел, що дало змогу порівняти традиційний, релігійний і світський виміри шлюбу і подружнього життя, показати еволюцію політики Церкви і державної влади до інституту шлюбу і сім'ї в повсякденних соціальних практиках. Відповідно до принципу багатофакторності при проведенні дослідження враховувався весь комплекс чинників, які впливали на формування шлюбно-сімейних відносин. Керуючись принципом всебічності, дисертант враховував об'єктивні і суб'єктивні, внутрішні і зовнішні чинники, які сприяли розвитку шлюбно-сімейних відносин.

Дисертаційне дослідження виконано в міждисциплінарному полі гуманітарного знання. З огляду на це в роботі було застосовано системний, комплексний, історико-культурологічний, історико-антропологічний, аксіологічний, гендерний підходи.

У роботі використовувалися різні методи дослідження: історико-генетичний, періодизації, формально-юридичний, порівняльно-правовий, умовно-документознавчий, граматично-дипломатичний, текстології. Історико-генетичний метод дозволив виявити причинно-наслідкові зв'язки і закономірності розвитку шлюбно-сімейних відносин. Використання методу періодизації дозволило проаналізувати і порівняти два періоди в розвитку шлюбно-сімейних відносин - "православного шлюбного порядку" (кінець Х - кінець XVII ст.) і "державно-церковного порядку" (поч. XVIII ст. - поч. ХХ ст.). У дисертації широко вживалися формально-юридичний (при дослідженні пам'яток канонічного і цивільного шлюбно-сімейного права), порівняльно-правовий (зіставлення шлюбно-сімейного законодавства протягом різних історичних періодів), що дозволило багатогранно розкрити об'єкт дослідження. Автор послуговувався умовно-документознавчим і граматично-дипломатичним методами, які застосовуються при вивченні документів діловодства. Їх використання виявилося в можливості поділу тексту на складові елементи, які були окремо проаналізовані. Метод текстології дозволив інтерпретувати "темні" місця в документі, виявити суперечності в ньому.

Другий розділ - "Традиційна, релігійна і світська характеристика шлюбу та подружнього життя" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. "Співвідношення звичаєвого, канонічного права і світського законодавства у шлюбно-сімейних відносинах" проаналізовано взаємодію звичаєвого, канонічного права і світського законодавства у шлюбно-сімейних відносинах. Показано, що вони більше, ніж будь-яка інші, пов'язані зі звичаєвим правом. З Х і до кінця XVII ст. монопольним регулятором шлюбу була Церква, що дозволило сучасним дослідникам називати цей період "православним шлюбним порядком". З початку XVIIІ ст. у регулювання шлюбно-сімейних відносин втрутилася держава. Шлюбне законодавство перейшло в руки світської влади (у зв'язку з утворенням Синоду), постанови якої стали обов'язковими і для Церкви. Основним джерелом шлюбного права була не лише Кормча книга, а й постанови Синоду й укази імператорів, котрі коригували канонічне право. Початок цьому процесу поклав цар Петро І, який заборонив неустойки, скасував рядні записи і церковні заручини, встановив шлюбний вік.

У XVIII ст. у південно-руських єпархіях РПЦ функціонувала розгалужена система шлюбно-сімейного законодавства, зокрема, діяли звичаєве право, польсько-литовське законодавство, правові акти автономного гетьманського уряду, російські закони і церковне право. Одним із наслідків реформування Церкви стало запровадження єпархіального управління. З 20-х рр. XVIII ст. у компетенції церковного суду перебували справи про незаконні шлюби і розлучення.

У підрозділі 2.2. "Взаємодія парафії і сільської громади як механізмів управління шлюбно-сімейними відносинами в повсякденних відносинах" зазначено, що універсальною тріадою, яка керувала людиною, були сім'я, парафія і сільська община. Шлюбно-сімейні відносини перебували під контролем сільської громади і залежали від громадської думки. Повсякденний контроль за побутом селянських сімей здійснювався сільською общиною, а за її дорученням - виборними особами, сусідами, родичами. Безсумнівно, позиція сільської громади сприяла стабілізації і нормалізації сімейного побуту селян, зокрема їх подружніх відносин (наприклад, осуд жорстокості чоловіків у стосунках із дружинами тощо).

У жодній галузі права звичай не виявився настільки життєвим і живучим, як у сімейній сфері. Склалася своєрідна цілісна система, в якій християнські норми і цінності поєднувалися з язичницькими обрядовими діями. Це наочно простежується в поєднанні православного вінчання і язичницького весілля, які стали невід'ємними атрибутами укладання шлюбу.

Плата за здійснення таїнства вінчання була одним із основних джерел існування парафіяльного священика і членів його родини. Ієреї, які не вирізнялися особливими матеріальними статками, нерідко допускали порушення шлюбно-сімейного законодавства, беручи за вінчання надмірні кошти, що не задовольняло парафіян і виливалося у скарги. Синод намагався обмежити зловживання священиків і приймав закони щодо покарання винних.

У підрозділі 2.3. "Практика поширення вінчаних і невінчаних шлюбів" показано, що, незважаючи на всі зусилля Церкви, серед мирян продовжував побутувати погляд на шлюб як на звичайну угоду. Це аж ніяк не узгоджувалося з прагненням Церкви навіяти пастві погляд на шлюб як таїнство. У шлюбно-сімейних відносинах XVIII ст. зберігалися риси язичництва, які тісно поєдналися з християнськими, творячи своєрідну культуру сім'ї. Ситуація мало змінилася і після відповідного указу імператриці Єлизавети Петрівни 1744 р.

У багатьох випадках такому повільному прищепленню традиції вінчального шлюбу у свідомість мирян сприяли священнослужителі, котрі, здавалося б, мали культивувати церковні норми. Проте ієреї допускали порушення шлюбно-сімейних канонів: освячували четверті шлюби, приховували невінчані шлюби, вінчали наречених у заборонені дні (у пости) і години (вночі), у недозволених місцях (каплицях, удома).

Поряд із законними шлюбами існувала суспільно визнана форма вільного союзу чоловіка і дружини - невінчані шлюби. Церква Будучи безсилою у боротьбі з ними, Церква часто воліла не помічати такі явища. Проте на побутовому рівні люди пристосовувалися до життєвих умов, не занадто переймаючись тим, що вони великі грішники.

Третій розділ - "Основні умови і порядок формування сім'ї та внутрішньосімейні відносини в повсякденних прктиках соціуму" складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 3.1. "Згода на укладання шлюбу" проаналізовано одну з основних умов укладання шлюбу - згоду наречених та їхніх батьків. Доведено, що фактично сам порядок укладання шлюбу (угода між батьками, забезпечення виконання шлюбних договорів штрафами, заборона нареченим до одруження бачити одне одного) виключав можливість волевиявлення наречених. З початку XVIII ст. простежується процес втручання державної влади в компетенцію Церкви у шлюбно-сімейних справах, зокрема, було запроваджено шлюбну присягу для батьків. Під загрозою великого штрафу батькам заборонялося примушувати дітей укладати шлюби. Згоду на шлюби селян мали давати також поміщики, а військовим - командири. Утрадиційнені стосунки в сім'ї, які донедавна ґрунтувалися на безумовному підкорення дітей волі батьків, похитнулися.

У підрозділі 3.2. "Встановлення шлюбного віку, пропорційності в роках наречених, обмеження на укладання шлюбу" з'ясовано, що російська модель шлюбності відрізнялася від західноєвропейської, для якої були характерні пізні шлюби і простежувався значний відсоток неодружених людей. У Росії ж переважали ранні шлюби, спричинені економічним становищем і великою дитячою смертністю. Слід констатувати, що на вік укладання шлюбу впливали два основні фактори - традиції і соціально-економічні умови. XVIII ст. - період переходу від традиційної до сучасної моделі відтворення населення характеризувався збільшенням шлюбного віку, що було закріплено на законодавчому рівні.

Церква взяла за основу візантійські закони про визначення шлюбного віку. Кормча книга і Стоглав 1551 р. дозволяли шлюб у 12 років для дівчини й у 15 - для хлопця. У 1774 р. шлюбний вік був регламентований указом Синоду (13 років для дівчини і 15 - для хлопця). Указом Петра І у 1714 р. шлюбний від для дітей дворян склав 17 років для дівчини і 20 - для хлопця; указом від 1721 р. - 25 років для гардемаринів. У 1744 р. було встановлено максимальний шлюбний вік - 80 років.

Звичай забороняв одружуватися при занадто великій різниці у віці наречених. Уряд Російської імперії неодноразово звертав увагу на це питання й обговорював його в 1756, 1765 і 1766 рр. Указом 17 грудня 1775 р. Синод засудив велику різницю у віці між тими, хто укладав шлюб.

У суспільстві склалася ситуація, коли мета укладання шлюбу була важливішою за завдання вибору партнера. Небагато людей зволікали з одруженням, що свідчить про соціальний тиск, який сприяв раннім шлюбам. Низький шлюбний вік підтримувався сильним впливом традиції, тоді як високий вік співвідносився з соціальними, економічними й особистими детермінантами.

У підрозділі 3.3. "Визначення ступенів кровної, духовної спорідненості і свояцтва як засобів регулювання шлюбно-сімейних відносин" показано, що шлюби, як правило, укладалися між мешканцями одного населеного пункту, тому священнослужителям було неважко визначити ступені споріднення між ними. Натомість проблему становило правильне з'ясування віддалених ступенів споріднення. У цьому ієреї покладалися на свідчення родичів наречених. Так само і панотець довіряв їм у питаннях про те, яким саме шлюбом вінчалася пара (першим, другим, третім), адже наречені не завжди жили на території парафії. Складні переліки духовних родичів значно утруднювали пошуки шлюбних партнерів для людей у невеликих поселеннях. Тож аби звести до їх мінімуму, Синод намагався скоротити розлогі ступені споріднення для встановлення непрямих родинних стосунків. У другій половині XVIII ст. духовна влада вже дозволяла шлюби в таких ступенях споріднення, в яких у попередні періоди вважала просто недопустимими.

Парафіяльні священики іноді зловживали своїм становищем і свідомо освячували шлюби, знаючи або здогадуючись про існування між чоловіком і дружиною певних ступенів спорідненості, маючи з цього матеріальний зиск. Якщо хтось не доносив про це духовній владі, то подібні факти так і залишалися не відомими. Сумлінні священнослужителі зверталися до духовного правління, аби розвіяти сумнів щодо законності одруження чоловіка і жінки.

У підрозділі 3.4. "Шлюбний обшук і порядок отримання "венечных памятей" зазначено, що однією з особливостей церковного шлюбу до 1765 р. було його оформлення за допомогою "венечной памяти". Регламентація грошових зборів за обряд вінчання, контроль за їх дотриманням указує на те, що шлюб у XVIII ст. був одним із суттєвих джерел грошових прибутків Церкви. Дана обставина свідчить про матеріальні мотиви поведінки священнослужителів і цілком практичне втілення поглядів на таїнство шлюбу в повсякденні соціальні практики.

Церковні приписи дозволяли вінчати наречених лише парафіяльному священикові, котрий був добре обізнаним із сімейним станом мирян, тому міг виявляти ті законні перешкоди, які робили шлюб неможливим. Часто про факт незаконного вінчання духовному правлінню ставало відомо через певний час після його здійснення, випадково або зумисне сповіщено зацікавленою особою, найчастіше - парафіяльним священиком - у зв'язку із втратою ним прибутку за вінчання або з метою помсти і зведення рахунків із винним ієреєм.

На основі проаналізованих архівних справ духовних судів можна зробити висновок, що майже завжди вінчання шлюбів не парафіяльним священиком відбувалося через наявність між нареченими законних перешкод для укладання шлюбу. У таких випадках священиків або змушували проводити вінчання, або вони самі, отримуючи відповідну грошову або іншу компенсацію, нехтували існуючими правилами.

У підрозділі 3.5. "Взаємовідносини подружжя у шлюбі" з'ясовано, що побутові сварки, спроби вбивства одного з подружжя давали підстави для розлучення, проте Церква неохоче йшла на такий радикальний крок. У більшості випадків духовна влада намагалася примирити подружжя, застосовувала напучування, переконувала в нерозривності шлюбних зв'язків, змушувала давати розписки. Окремі ієреї проявляли пильність у питаннях правильності вінчання і зверталися до духовного правління, щоб розвіяти сумнів і отримати дозвіл на вінчання, а також присікти незаконні шлюби, за які в майбутньому їм довелося б відповідати, звичайно, в тому разі, коли про такі випадки ставало відомо духовному начальству.

Історичні факти свідчать, що не завжди суспільство ставилося з належною повагою до жінок. Не ідеалізуючи становища жінки, зазначимо, що нерідко вона терпіла утиски, ставала об'єктом людських пересудів, жертвою кримінальних злочинів. У народно-побутовому середовищі мали місце такі аморальні явища, як жадоба до наживи, заздрість, жорстокість тощо.

Четвертий розділ - "Припинення і розірвання шлюбу у повсякденних шлюбно-сімейних відносинах" поділяється на п'ять підрозділів. У підрозділі 4.1. "Припинення і визнання шлюбу недійсним, основні приводи і порядок розлучення. Застосування єпитимій" доведено, що головною причиною консервативності Церкви у шлюбно-сімейних справах було прагнення зберегти родину будь-якими засобами. Законними вважалися лише небагато загальноприйнятих приводів для розлучення.

Розлучення охопили не лише еліту суспільства, а й селянство, яке являло собою бастіон традиційної сімейності та благочестя. Однак шлюборозлучний процес відобразив значний розрив між соціальними станами: привілейовані, обізнані з законодавством і юридичними тонкощами, мали змогу організувати швидке розлучення або, принаймні, прискорити його; непривілейованим було важко розібратися у плутанині церковного правосуддя, що уповільнювало процес розлучення.

У XVIII ст. простежувалося пом'якшення церковних єпитимій. Їх метою було не стільки покарання, скільки виховання грішника, пробудження в ньому сорому за скоєне і потреби в щиросердному каятті. Духовні святині мали й практичну вигоду від єпитимійників, адже виконання тяжкої фізичної праці за монастирськими мурами призводило до вирішення певних господарських і побутових проблем. Очевидно, єпитимія призводила до того, що громадський осуд за певний протизаконний вчинок, який виявлявся в порушенні громадського спокою і порядку, змушував грішника покутувати свою провину і знову стати таким, як усі.

У підрозділі 4.2. "Порушення подружньої вірності" проаналізовано перелюб - основний привід для розлучення. Як свідчать архівні документи, розлучення через порушення подружньої вірності було частим явищем у практиках соціуму.

У православному церковному праві існувала традиція, за якої невірність чоловіка і дружити трактувалися по-різному. Ображений чоловік не просто мав право розлучитися з дружиною-перелюбницею, а зобов'язаний був це зробити. У післяпетровські часи чоловіків і жінок було зрівняно в правах для отримання розлучення. У другій половині XVIII ст. перелюб становив собою привід, через який шлюб міг бути не обов'язково розірваним: шлюбний союз і надалі тривав у разі примирення подружжя після того, як винна сторона відбуде єпитимію. У деяких випадках факт подружньої зради виявлявся через багато років після його скоєння і був додатковим аргументом для того, щоб отримати право на повторне одруження.

У підрозділі 4.3. "Двоєженство і двоємужжя. Тривала відсутність, заслання або ув'язнення одного з подружжя" показано, що тривала відсутність одного з подружжя (чоловіка чи дружини) була одним із основним приводів для розлучення і повторного одруження особи. Довгочасне перебування чоловіка або жінки поза домом пояснювалося розпусним життям, перелюбом, сварками, відходом на заробітки, військовою службою чоловіка тощо. Для того, щоб анулювати перший шлюб і отримати право на повторне одруження, в духовне правління потрібно було надати покази свідків або родичів, котрі б підтвердили факт відсутності особи протягом певного часу; підтвердження від парафіяльного священика; докази того, що покинута особа ніяк не провокувала іншу на втечу, а за відсутності одного з подружжя інший вів добропорядне життя.

На початку XVIII ст. виник ще один привід для розлучення подружжя - заслання, який належав до категорії рідкісних. Ініціатива його запровадження надходила від держави, а не Синоду, що свідчить про її втручання у регулювання шлюбно-сімейних відносин мирян. Це спричинялося об'єктивними обставинами - державною політикою певної гуманізації, послабленням покарань, що призвело до зменшення кількості смертних вироків, яке замінили засланням.

Підрозділ 4.4. "Прийняття чернецтва. Хвороба одного з подружжя" присвячений аналізу чернецтва і хвороби одного з подружжя як способу ліквідації шлюбу. Встановлено, що, з одного боку, Церква заохочувала чернецтво як ознаку особливої наближеності до Бога, самозречення і самопожертви, а з другого - оберігала ідею святості і нерозривності шлюбних зв'язків.

Хвороба одного з подружжя, згідно з церковними канонами, призводила до розлучення лише після трьох років подружнього життя і в тому випадку, коли вона була набута до одруження. Однак документи свідчать, що ці правила порушувалися. Церква неохоче йшла на розлучення через хворобу одного з подружжя. Свідченням цього є невелика кількість справ, збережених в архівних фондах, де чоловік або жінка домоглися розлучення через хворобу. Публічні заяви про хвороби було справою інтимною, тому подружжя могло полюбовно домовитися між собою і жити окремо. Тож складність розслідування таких справ полягала в їх делікатності, а довести хворобу було непросто. Такі випадки потребували проведення медичного обстеження, яке почало практикуватися з другої половини XVIII ст.

У підрозділі 4.5. "Побутування самовільних розлучень. Четверті шлюби" показано, що церковний шлюб суперечив звичаєвому праву і народним уявленням про нього. Найбільшій канонічній регламентації Церква піддала розлучення, значно обмежила їх свободу і причини. Подружжю доводилося шукати способи обійти закон. Одним із таких способів було поширення "розлучних листів", які являли собою форму припинення шлюбу.

Побутування в повсякденних практиках соціуму четвертих шлюбів, незважаючи на переслідування їх Церквою, свідчить про те, що реалії життя не завжди відповідали канонічним настановам. В умовах масової шлюбності їх поширення є цілком закономірним явищем. Проаналізовані справи вказують на те, що недотримання шлюбного терміну переважало в солдатів, котрі не вели осілий спосіб життя. До того ж вони глибоко не переймалися почуттями і переживаннями, адже суворі реалії існування вимагали прагматичного підходу.

У висновках сформульовані загальні підсумки дослідження та викладені основні положення дисертаційної роботи, які виносяться на захист:

- Історіографічний аналіз свідчить про недостатнє вивчення досліджуваної проблеми. Окремі аспекти шлюбно-сімейних відносини висвітлювалися в працях дореволюційних, радянських і сучасних учених. Незважаючи на накопичений значний досвід у вивченні проблеми повсякденності, комплексного студіювання шлюбно-сімейних відносин у православній повсякденній культурі Росії XVIII ст. до цього часу не проводилось, а за дослідженнями її окремих елементів і фрагментів неможливо реконструювати і створити цілісну картину історії шлюбу і сім'ї. Заслугою дореволюційної історіографії є зібрання великої кількості фактичного матеріалу з історії шлюбно-сімейних відносин. За радянського етапу розвитку історіографії джерела дореволюційної шлюбно-сімейної культури не виступали предметом вивчення, сімейне право перебувало під ідеологічним впливом держави. Шлюб, сім'я, внутрішньосімейні взаємини перебували переважно в колі студій етнографів і фольклористів. У зв'язку з антропологічним поворотом у сучасній історичній науці шлюбно-сімейні відносини постали перед істориками як своєрідне перехрестя соціальних, економічних, політичних і демографічних процесів та почали розглядатися як "процес".

- Джерельна база дисертації є достатньо репрезентативною і чисельною для всебічного та цілісного вивчення теми дослідження. Вона побудована на комплексному аналізі широкого кола джерел візантійського, давньоруського, литовського, польського, українського, російського права. Основним джерелом при написанні дослідження став комплекс архівних документів єпархіального і синодального рівня. Було виявлено і введено до наукового обігу численні українські і російські архівні документи.

- Шлюбно-сімейні відносини більше, ніж будь-яка інші, пов'язані зі звичаєвим правом. Із початку XVIII ст. основним джерелом шлюбного права була не лише Кормча книга, а й постанови Синоду й укази імператорів, котрі втручалися і коригували канонічне право. Було видано низку указів, які регламентували шлюбно-сімейну сферу (скорочено розлогі ступені споріднення, дозволені для одруження, запроваджено новий привід для розлучення - заслання і нову умову для одруження - згоду на шлюб військовослужбовців мали давати їхні командири). Було значно обмежено повноваження церковного суду у шлюбно-сімейній сфері.

- Універсальну тріаду, яка управляла людиною, становили сім'я, парафія і сільська община. Шлюбно-сімейні відносини перебували під контролем сільської общини і значною мірою залежали від громадської думки. Сформувалася своєрідна цілісна система, в якій християнські норми і цінності поєднувалися з язичницькими обрядовими діями.

- Визнання мирянами обов'язкового церковного шлюбу приймалося нелегко. Шлюб і надалі вважався законним не внаслідок таїнства вінчання, а внаслідок змовин (угоди між батьками) і традиційного ритуалу - "весілля". Церковний шлюб повільно приникав у свідомість і повсякденні практикуми соціуму. Найчастіше невінчані шлюби виявлялися тільки тоді, коли справа доходила до суду.

- Указом від 1722 р. до офіційних чинів церковного вінчання були внесені питання про згоду наречених на шлюб. Незважаючи на всі заходи щодо обмеження сваволі батьків, незгода батьків на шлюб дітей спричиняла його ліквідацію. Коригування світською владою шлюбно-сімейних відносин призвело співіснування канонічного і цивільного шлюбного віку. Регламентація грошових зборів за обряд вінчання вказує на те, що шлюб був одним із суттєвих джерел грошових прибутків Церкви. Скасування квиту за вінчання певним чином пом'якшувало контроль над шлюбними справами і сприяло зловживанням. Майже завжди вінчання шлюбів не парафіяльним священиком відбувалося через наявність між нареченими законних перешкод для укладання шлюбу. Складні переліки духовних родичів значно ускладнювали пошуки шлюбних партнерів для людей у невеликих поселеннях, тож аби звести їх до мінімуму, Синод намагався скоротити розлогі ступені споріднення для встановлення непрямих родинних стосунків.

- Багато рис внутрішньосімейних відносин подружжя вказує на необхідність звільнитися від стереотипу романтично-ідилічних взаємовідносин між чоловіком і жінкою, захоплення міфологізованим минулим із стереотипними оцінками стосовно "високого статусу жіноцтва". Джерела зафіксували такі факти повсякденного життя, які не завжди викликають замилування. Ідеться про побутові сварки, конфлікти, непорозуміння тощо. Вони давали підстави для розлучення, хоча Церква неохоче йшла на такий радикальний крок.

- Ідея про вічність подружнього союзу породжувала різко негативне ставлення до розлучення як способу вирішення конфлікту. Якщо на початку XVIII ст. для отримання розлучення подружжю достатньо було подати заяву своєму парафіяльному священикові й отримати від нього так званий "розлучний лист", то пізніше процес розірвання шлюбу підлягав церковному суду. У XVIII ст. простежувалося певне пом'якшення церковних єпитимій. Їх метою було не стільки покарати грішника, скільки виправити його, пробудити в ньому сором за скоєне. У післяпетровські часи чоловіки і жінки зрівнювалися в правах для отримання розлучення через перелюб. У другій половині XVIII ст. перелюб становив собою привід, через який шлюб міг бути не обов'язково розірваним: шлюбний союз і надалі тривав у разі примирення подружжя після того, як винна сторона відбуде єпитимію. Одним із головних приводів для розлучення подружжя було двоєженство і двоємужжя. Ці явища спричиняли рекрутські набори, заробітчанство, бажання переселитися на незаселені слободи, незгоди в подружньому житті. Територіально багатошлюбність була поширена в південноукраїнському регіоні. Втеча одного з подружжя пояснювалася розпусним життя, перелюбом, сварками, відходом на заробітки, військовою службою чоловіка тощо. Не слід виключати і того, що чоловік і жінка могли проживати разом, не просячи дозволу на вінчання від духовної влади. У 1720 р. виник ще один привід для розлучення - заслання. Воно суперечило канонічному праву і християнській ідеї про єдність сім'ї, яка передбачала спільне несення труднощів. Дозвіл на прийняття чернецтва давав лише Синод. Церква неохоче йшла на розлучення через хворобу, тому цей привід нечасто брався до уваги. Позиції церковного суду у вирішення спірних шлюборозлучних справ не завжди узгоджувалися: в однакових виносилися різні рішення, а в багатьох справах вони відсутні. Іноді процедура розгляду справи затягувалася на тривалий час. Розгляд справи ускладнювався матеріальними витратами, судовою тяганиною.

- Церква найбільшій канонічній регламентації піддала розлучення, значно обмежила їх свободу і причини, що суперечило традиціям. Подружжю доводилося шукати способи обійти закон. Одним із таких способів було поширення "розлучних листів", які являли собою форму припинення шлюбу. Слід зазначити, що миряни вдавалися до самовільних розлучень через позицію священнослужителів, котрі нерідко давали "розлучні листи", маючи з того матеріальну вигоду. Виявлені архівні документи дають підстави зробити висновок, що найчастіше так розлучалися у зв'язку з хворобою одного з подружжя.

- Незважаючи на те, що Церква стояла на сторожі моральності шлюбу і подружнього життя, іноді культурний і моральний рівень деяких священиків був низьким, і вони подавали негативні приклади поведінки своїм мирянам. Ієреї вимагали надмірні кошти за вінчання, одружували осіб у заборонених ступенях спорідненості, почасти ще й чужих парафіян, вінчали вночі, освячували четверті шлюби, приховували невінчані шлюби, вінчали у заборонені дні (у пости) і години (вночі), недозволених місцях (каплицях, удома).

- Модернізаційна шлюбно-сімейна політика монархів Російської імперії наштовхнулася на усталені місцеві соціальні практики. Звичаєві шлюбно-сімейні норми зазнали великого впливу російського цивільного шлюбного права. Природно, що така ситуація призводила до конфліктів у шлюбно-сімейній сфері, нехтування законів, ламала долі людей, нівелювала національні родинні традиції. У зв'язку з тим, що сім'я була однією з основ політичної стабільності держави, провадилася політика заохочення шлюбів між українцями і росіянами.

Наукові висновки, зроблені під час дослідження, дають підстави сформулювати пропозиції та рекомендації, спрямовані на подальше вивчення і теоретичне осмислення шлюбно-сімейних відносин: відповідним державним структурам рекомендувати проводити заходи, спрямовані на підтримку сім'ї і популяризацію шлюбно-сімейних традицій. Доцільним було б відкриття тематичних виставок з історії родинних відносин в історичних та етнографічних музеях; проведення експедицій з метою зібрання місцевих шлюбно-сімейних звичаїв і традицій, відкриття музейних кімнат з історії сім'ї, побуту, весільної обрядовості (у 2008 р. в Україні було відкрито Музей весілля у с. Великі Будища Диканського району Полтавської області).

Низка актуальних та дискусійних аспектів дисертаційного дослідження можуть стати предметами подальших наукових розвідок. Джерельна база, підготовлена для даної роботи, може слугувати основою для вивчення різних аспектів шлюбно-сімейних відносин (регулювання міжконфесійних шлюбів у контексті еволюції шлюбно-сімейного законодавства Російської імперії XVIII ст.; жіночий фактор у системі суспільних відносин Росії XVIII ст.; сім'я парафіяльного священика в Російській державі у XVIII - на початку ХХ ст.).

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографії:

1. Шлюбно-сімейні відносини українців у другій половині XVIII ст. / Ірина Миколаївна Петренко. - Полтава: РВЦ ПУСКУ, 2009. - 119 с.

Рецензія: Ігнатуша О.М. Рец. на: Шлюбно-сімейні відносини українців у другій половині XVIII ст. / О.М. Ігнатуша // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя, 2011. - Вип. XXХ. - С. 292-293.

2. Шлюбно-сімейні відносини в повсякденному житті мирян Російської держави XVIII ст.: в 2 ч. / Ірина Миколаївна Петренко. - Полтава: РВВ ПУЕТ, 2010. - Ч. 1. - 276 с.; Ч. 2. - 305 с.

Рецензії: Катренко А.М. Рец. на: Шлюбно-сімейні відносини в повсякденному житті мирян Російської держави XVIII ст.: в 2 ч. / А.М. Катренко // Український історичний журнал. - 2011. - № 3. - С. 204 - 208; Чубіна Т. Рец. на: Шлюбно-сімейні відносини в повсякденному житті мирян Російської держави XVIII ст.: в 2 ч. / Т. Чубіна // Вісник Черкаського університету. Історичні науки. - 2011. - Черкаси, 2011. - Вип. 202,Ч. ІV. - С. 144 - 146; Шевченко А.Є. Рец. на: Шлюбно-сімейні відносини в повсякденному житті мирян Російської держави XVIII ст.: в 2 ч. / А. Є. Шевченко // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка. - Донецьк, 2011. - № 1. - С. 278 - 280.

Статті у наукових фахових виданнях:

3. Православна церква і шлюбні відносини в Україні у XVIII ст. / І.М. Петренко // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя, 2007. - Вип. ХХІ. - С. 26 - 31.

4. Шлюбно-сімейні відносини населення Гетьманщини (XVIII ст.) на сторінках часопису "Киевская старина" / І.М. Петренко // Історичний журнал. - К., 2008. - № 1. - С.14 - 20.

5. Метричні книги як джерело з історії шлюбно-сімейних відносин у Російській імперії XVIII ст. (за матеріалами фонду Полтавської духовної консисторії) / І.М. Петренко // Історична пам'ять. Науковий збірник. - Полтава, 2008. - № 1. - С. 153 - 161.

6. Дослідження шлюбу і сім'ї серед православного населення Російської імперії XVIII - поч. ХІХ ст. в контексті історії повсякденності (історіографічний огляд праць сучасних зарубіжних і російських науковців) / І.М. Петренко // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Історія. - Вінниця, 2008. - Вип. 13. - С. 334 - 339.

7. Розлучення подружжя в системі шлюбно-сімейних відносин православного населення Гетьманщини другої половини XVIII ст. (на прикладі фонду Пирятинського духовного правління Державного архіву Полтавської області) / І.М. Петренко // Студії з архівної справи і документознавства. - К., 2008. - Т. 16. - С. 105 - 109.

8. Шлюбно-сімейні відносини козацької еліти Гетьманщини XVIII ст. / І.М. Петренко // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Історія. - Вінниця, 2008. - Вип. 14. - С.15 - 20.

9. Духовні суди про незаконні шлюби православного населення Слов'янської і Херсонської та Катеринославської єпархій в останній чверті XVIII ст. / І.М. Петренко // Історична пам'ять. Науковий збірник. - Полтава, 2008. - № 2. - С.119 - 127.

10. Двошлюбність серед населення Слобожанщини наприкінці XVIII - початку ХІХ ст. (на основі документів фонду "Харківська духовна консисторія") / І.М. Петренко // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Історичні науки. - Миколаїв, 2008. - Т. 96, Вип. 83. - С.137 - 143.

11. Невінчані (громадянські) шлюби православного населення Гетьманщини в XVIII ст. / І.М. Петренко // Сторінки історії: Збірник наукових праць. - К., 2008. - Вип. 26. - С. 168 - 177.

12. Суспільне становище української православної жінки у Гетьманщині в другій половині XVII-XVIII ст. / І.М. Петренко // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Історичні науки. - К., 2008. - Вип. 6. - С.219 - 225.

13. Регулювання Православною церквою шлюбно-сімейних відносин (на прикладі Південної України останньої чверті XVIII ст.) / І.М. Петренко // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя, 2008. - Вип. ХХІІ. - С. 13 - 18.

14. Роль академіка Ореста Івановича Левицького (1848-1922 рр.) у дослідженні історії шлюбно-сімейних відносин в Україні у XVII-XVIII ст. / І.М. Петренко // Науковий вісник Чернівецького університету. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Чернівці, 2008. - Вип. 378 - 379. - С.137 - 141.

15. Можливості метричних книг як джерел з історії вивчення демографічної поведінки населення Гетьманщини XVIII ст. / І.М. Петренко // Збірник наукових праць. Серія Історія та географія / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Х., 2008. - Вип. 29 - 30. - С. 164 - 167.

16. Шлюбний вік українського сільського населення у законодавстві Російської імперії XVIII ст. / І.М. Петренко // Український селянин. - Черкаси: Черкаський національний університет ім. Б.Хмельницького, 2008. - Вип. 11. - С.209 - 211.

17. Шлюбно-сімейні відносини православного населення Гетьманщини у ІІ половині XVIII ст. (на основі документів фонду Пирятинського духовного правління Державного архіву Полтавської області) / І.М. Петренко // Наука. Релігія. Суспільство: Наук. зб. - Донецьк, 2008. - № 2. - С. 65 - 72.

18. Умови укладання шлюбу серед православного населення XVIII ст. / І.М. Петренко // Збірник наукових праць. Серія Історія та географія / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - 2009. - Вип. 35. - С.38 - 42.

19. Дитина і дитинство в Росії XVIII ст. в контексті соціальної історії: до історіографії питання / І.М. Петренко // Історичні записки.: Збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету ім. В.Даля. - Луганськ, 2009. - Випуск 24. - С.184-190.

20. Визнання шлюбу недійсним і приводи для розлучення подружжя серед українського населення Російської імперії XVIII ст. (до історіографії проблеми) / І.М. Петренко // Наука. Релігія. Суспільство: Наук. зб. - Донецьк, 2009. - № 2. - С. 75 - 81.

21. Шлюб і сім'я в повсякденній культурі дворян Російської імперії XVIII ст. / І.М. Петренко // Ґілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. - К., 2009. - Вип. 29. - С. 35 - 44.

22. Шлюбно-сімейні відносини в контексті православної повсякденної культури Росії (XVIII ст.) / І.М. Петренко // Краєзнавство. - К., 2010. - № 3. - С. 97-103.

23. Багатошлюбність у повсякденному подружньому житті мирян Російської імперії XVIII ст. / І.М. Петренко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - 2010. - Вип. 99. - С. 37 - 41.

24. Чернецтво як привід для розлучення подружжя серед сільського населення XVIII ст. / І.М. Петренко // Український селянин. - Черкаси: Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2010. - Вип. 12. - С. 105 - 107.

25. Роль духовних правлінь у шлюбно-сімейних відносинах українців ІІ половини XVIII ст. / І.М. Петренко // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя, 2010. - Вип. XXVIII. - С. 23 - 26.

26. Практика застосування "венечных памятей" в укладанні шлюбу в Російській імперії XVIII століття / І.М. Петренко // Збірник наукових праць. Серія Історія та географія / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків, 2010. - Вип. 38. - С. 82 - 87.

27. Згода як умова укладання шлюбу в контексті шлюбно-сімейних відносин мирян Російської Православної Церкви (XVIII) ст. / І.М. Петренко // Український історичний журнал. - К., 2010. - № 5. - С. 50 - 67.

28. Самовільні розлучення в системі шлюбно-сімейних відносин мирян XVIII ст. / І.М. Петренко // Сіверянський літопис. - Чернігів, 2010. - № 2 - 3. - С. 24 - 31.

29. Дітозгубництво в контексті позашлюбних відносин мирян XVIII ст. / І.М. Петренко // Київська старовина. - К., 2010. - № 5. - С. 35 - 46.

Публікації, які додатково відображають результати дослідження:

30. Регулювання православною церквою шлюбно-сімейних відносин у Гетьманщині в XVIII ст. / І.М. Петренко // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. Серія: "Гуманітарні науки". - Полтава, 2006. - № 3 (20). - С. 59 - 63.

31. Процес розлучення православного населення Гетьманщини у XVIII ст. (на основі праць академіка О.І. Левицького) / І.М. Петренко // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості : Матеріали ХХІІ Міжнародної науково-практичної конференції, Донецький держ. ун-т інформатики і штучного інтелекту. - Донецьк: ІПШІ "Наука і освіта". - 2007. - С. 331 - 333.

32. Роль Російської Православної Церкви у шлюбно-сімейних відносинах на півдні України наприкінці XVIII ст. / І.М. Петренко // Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, 26 жовтня 2007 р., м. Одеса / наук. ред. М.І. Михайлуца. - Одеса: ВМВ, 2007. - С. 66 - 71.

33. Пережитки язичництва у шлюбній обрядовості Православної Церкви XVII-XVIII ст. / І.М. Петренко // Історія релігій в Україні: науковий щорічник / ред. колегія З. Білик, Я. Дашкевич, О. Киричук та ін. - Львів: Львівський музей історії релігії; вид-во "Логос", 2008. - Книга І. - С. 115 - 122.

34. Шлюб і подружнє життя у православній і католицькій традиції: порівняльний аспект / І.М. Петренко // Україна і Ватикан. Серія збірників наукових праць. - Вип. І: Українсько-ватиканські відносини в контексті суспільних і міжконфесійних проблем / за загальною ред. А. Колодного (гол. ред.) та ін. - Івано-Франківськ - Київ, 2008. - С. 552 - 557.

35. Дослідження розвитку шлюбно-сімейних відносин в контексті історії повсякденності / І.М. Петренко // Шевченківська весна. Історія: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених, 20-21 березня 2008 р., м. Київ / редкол.: В.Ф. Колесник (голова), Ю.В. Латиш (відп. ред.) та ін.; у 2-х ч. - К. : СПД Цимбаленко Є.С., 2008. - Вип. VI. - Ч.1. Праці вчених. - С. 223 - 225.

36. Церковне вінчання як форма здійснення шлюбу / І.М. Петренко // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості : Матеріали ХХІІІ Міжнародної науково-практичної конференції, Донецький держ. ун-т інформатики і штучного інтелекту. - Донецьк: ІПШІ "Наука і освіта", 2008. - С. 201 - 203.

37. Справа про двошлюбність Осипа Кобильникова як приклад шлюбно-сімейних відносин православного населення Слов'янської і Херсонської єпархії наприкінці XVIII ст. / І.М. Петренко // Північне Приазов'я: наукова збірка (за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції "Північне Приазов'я у філософсько-історичному та філологічному вимірі", 15-16 травня 2008 р., м. Бердянськ / під ред. В.В. Крижка, В.А. Папанової. - Бердянськ: Норд-Прес, 2008. - С. 74 - 82.

38. Актові книги як джерело з історії вивчення шлюбно-сімейних відносин на Правобережній Україні XVI-XVIII ст. / І.М. Петренко // Релігійне життя Поділля: минуле і сучасне: збірник матеріалів Всеукраїнської науково-теоретичної конференції, 18 вересня 2008 р., м. Вінниця / відп. ред. Зінько Ю.А. - Вінниця: Вінницький держ. пед. ун-т ім. М.Коцюбинського, 2008. - С. 303 - 306.

39. Документи церковного обліку як джерело до вивчення історії сім'ї XVIII століття / І.М. Петренко // Історія релігій в Україні: науковий щорічник / відп. ред. Т. Вишневська. - Львів: Львівський музей історії релігії; вид-во "Логос", 2009. - Книга І. - С. 556 - 562.

40. Причини розлучень подружжя православних українців у другій половині XVIII ст. (на матеріалах фонду Пирятинського духовного правління) / І.М. Петренко // Болховітіновський щорічник 2008 / відп. ред. К. Крайній. - К. : Нац. Києво-Печер. іст.-культ. заповідник, "Фенікс", 2009. - С.33 - 35.

41. Одруження в заборонених ступенях споріднення серед православного українського населення Російської імперії у ІІ половині XVIII ст. / І.М. Петренко // Юг России и Украина в прошлом и настоящем: история, экономика, культура: сб. науч. тр. V Междунар. науч. конф., 23-24 января 2009 г., г. Белгород / отв. ред. И.Т. Шатохин.- Белгород: Изд-во БелГУ, 2009. - С. 160 - 164.

42. Сповідні відомості як джерела з дослідження історії сім'ї XVIII ст. / І.М. Петренко // Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри: зб. наук. праць ІІ Міжнар. наук.-практ. конф., 10-11 квітня 2009 р., м. Одеса / відп. ред. М.І. Михайлуца. - Одеса: ВМВ, 2009. - С.250 - 254.

43. Шлюбно-сімейні відносини у контексті історії повсякденності як предмет історичного дослідження / І.М. Петренко // Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 140-річчю заснування першого українського культурно-освітнього товариства на Буковині "Руська бесіда" : тези, 27-28 листопада 2009 р., м. Чернівці / наук. ред. О.В. Добржанський. - Чернівці : Чернівец. нац. ун-т, 2009. - С. 293 - 295.

44. Церковний фактор у шлюбно-сімейних відносинах українського населення Російської імперії XVIII ст. у контексті історії повсякденності / І.М. Петренко // Людина у структурах повсякдення в історії України: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, 26 листопада 2009 р., Луганськ / уклад. В.П. Михайлюк та ін. - Луганськ: Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля, 2009. - С.56 - 58.

45. Шлюбно-сімейні відносини українців у XVIII ст. (історіографічний огляд праць сучасних вітчизняних дослідників) / І.М. Петренко // Православ'я - наука - суспільство: питання взаємодії : Матеріали Сьомої Міжнародної наукової конференції, 27-29 травня 2009 р., м. Київ / відп. ред. К. Крайній. - К. : Нац. Києво-Печер. іст.-культ. заповідник, 2010. - С.21 - 25.

46. Повсякденність як предмет історичного дослідження в сучасній вітчизняній науці / І.М. Петренко // Держава і церква в новітній історії України: Збірник статей за матеріалами ІІІ Міжнародної наукової конференції "Держава і церква в Україні за радянської доби", 15-16 жовтня 2009 р., м. Полтава / гол. ред. М.І. Степаненко. - Полтава: Полт. нац. пед. ун-т ім. В.Г. Короленка, 2010. - С. 255 - 263.

47. Застосування єпитимій у Російській Православній Церкві XVIII століття / І.М. Петренко // Історія релігій в Україні: науковий щорічник / упор. О. Киричук, М. Омельчук, І. Орлевич. - Львів: Львівський музей історії релігії; вид-во "Логос", 2010. - Книга І. - С.675-681.

48. Marriage and family in the everyday culture of the Russian empire (18-th century) // I.M. Petrenko // The history of families and household: comparative European dimensions / An international conference in the London, Institute of Historical research, 24-26 June 2010, London. - London: University of London, 2010. - Р. 31.

49. Отражение брачно-семейных отношений мирян России XVIII в. в источниках епархиального происхождения как один из аспектов сохранения коллективной памяти / І.М. Петренко // Историческая память. Люди и епохи: тезисы научной конференции, 25-27 ноября 2010 г., Москва / отв. ред. А.О. Чубарьян. - М. : НИЦ по истории, 2010. - С. 216 - 218.

50. Монашество как повод прекращения брака в православной повседневной культуре России XVIII ст. / І.М. Петренко // Церковь в истории и культуре России: сборник материалов Международной научной конференции, посвященной памяти преподобного Трифона Вятского (1546-1612), 22-23 октября 2010 г., г. Киров / отв. ред. протоиерей А. Балдыберин. - Киров: Вятский гос. гуманит. ун-т, 2010. - С. 297 - 299.

51. Побутування четвертих шлюбів у повсякденних практикумах соціуму XVIII ст. / І.М. Петренко // Людина у структурах повсякдення в історії України: Матеріали Другої Всеукраїнської наукової конференції, 24-25 листопада 2010 р., Луганськ / уклад. В.П. Михайлюк та ін. - Луганськ: Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля. - С. 95 - 97.

52. Розлучення через тривалу відсутність одного із подружжя в повсякденних практиках соціуму південноукраїнських земель 2-ї половини XVIII ст. / І.М. Петренко // Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри: зб. наук. праць ІІІ Міжнар. наук. конф., 15-16 квіт. 2011 р., Одеса / відп. ред. М. І. Михайлуца. - Одеса: ВМВ, 2011. - С. 278 - 283.

53. Духовні суди в шлюбно-сімейних відносинах мирян XVIII ст. / І.М. Петренко // Історія релігій в Україні: науковий щорічник / упоряд. О. Киричук, М. Омельчук, І. Орлевич. - Л. : Інститут релігієзнавства - філія Львівського музею історії релігії; вид-во "Логос", 2011. - Книга І. - С. 226 - 233.

54. Шлюбно-сімейні відносини в повсякденній православній культурі / І.М. Петренко // Україна і Ватикан. Серія збірників наукових праць. - Вип. IV: Державно-церковні відносини в контексті досвіду об'єднаної Європи / за заг. ред. О. Береговського. - Галич; Івано-Франківськ; Київ, 2011. - С. 46 - 52.

Размещено на Allbest.ru