До проблеми визначення "зони виходу" східно-романського населення Південної Бессарабії (на прикладі обрядової традиції святочного рядження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

До проблеми визначення «зони виходу» східно-романського населення Південної Бессарабії (на прикладі обрядової традиції святочного рядження)

Лєснікова Г.В., аспірант кафедри археології та етнології України Одеського національного університету імені І.І. Мечникова

Анотація

В даній статті, базуючись на принципі, що кожен обряд має свої регіональні маркери, на прикладі традиції святочного рядження (обряд «капра») вивчається проблема зони виходу східно-романського населення Південної Бессарабії. Результати дослідження показали, що у східно-романського населення Буджака обряд «капра» представлений відповідно до традиції історико-етнографічної області Молдова в її локальних варіантах, що дає підстави визначити даний регіон як зону виходу східно-романського населення Південної Бессарабії.

Ключові слова: святки, ряджені, «капра», східно-романське населення, Південна Бессарабія.

Аннотация

В данной статье, базируясь на принципе, что каждый обряд имеет свои региональные маркеры, на примере традиции святочного ряженья (обряд «капра») изучается проблема «зоны выхода» восточно-романского населения Южной Бессарабии. Результаты исследования показали, что у восточно-романского населения Буджака обряд «капра» соответствует традиции историко-этнографической области Молдавия в ее локальных вариантах, что дает основания определить данный регион как зону выхода восточнороманской группы Южной Бессарабии.

Ключевые слова: святки, ряженые, «капра», восточно-романское населения, Южная Бессарабия.

Summary

In this paper, based on the principle, that every ritual has its regional markers on the example of the tradition of the Christmas ritual masking (rite «Capra») studied the problem of the output zone of Eastern Roman population from Southern Bessarabia. The results showed that the Eastern Roman population of Budjak representatives ritual «Capra» according to the tradition of historical- ethnographic region of Moldova in its local variants, which suggests to define this region as a output zone of Eastern Roman population from southern Bessarabia.

Keywords: holidays, masks, «Capra», East -Roman population, Southern Bessarabia.

Вступ

Обряд є маркером етнічності як на рівні етносу, так і етнографічної групи. Варіативність (регіональність) його функціонування засвідчується як структурно-атрибутивним наповненням, так і мовленнєвим планом вираження. При порівняльному аналізі комплексів традиційної культури етнічної групи діаспори, як у цілому, так і на рівні окремих її елементів, в контексті історико-етнографічних областей метрополії дає інформації про зону її виходу. На територію сучасної Південної Бессарабії за часів її перебування у складі Молдовського князівства, Османської імперії, Румунського королівства, Російської імперії мігрувало східно-романське населення з різних частин тодішнього Молдавського, Волоського князівств, частково з Трансільванії та Добруджі, що дає підстави припустити варіативність східно-романських культурних традицій в Південній Бессарабії.

Аналіз обрядових практик святочного рядження, враховуючи процеси історичної еволюції та культурної адаптації, дасть змогу встановити пануючу регіональну традицію «зони виходу» в контексті історико-етнографічних областей сучасної Румунії та Молдавії -- Мунтенії, Олтенії, Трансільванії, Банату, Марамурешу, Крішани, Буковини та історико-етнографічної області Молдова, що сьогодні адміністративно належить до двох держав -- Румунії та Республіки Молдова а заразом виділити місцеві елементи в структурі й атрибутивному наповненні обряду, що сформувалися вже під впливом соціокультурних умов Південної Бессарабії.

Історіографія проблеми. Вивчення традиції автентичного святочного рядження, а зокрема обрядодії «капри» у східно-романського населення регіону є малодослідженою проблемою. Так, одну з перших фіксацій даної обрядодії населення Бессарабії знаходимо у Кцшиневських єпархіальних відомостях. Єфимов Т., описуючи святочні обходи молдовського та українського населення Хотинського повіту, зазначає, що у структурі святочних обрядодій населення регіону є обряд «колядування з козою», висвітлює генезу даного обряду згідно існуючої історіографії, та, що важливо, відзначає той факт, що якщо дана обрядова традиція у державах Заходу (маються на увазі країни Західної Європи -- Г.В,) представлена на Різдво, то у даній місцевості ця дія відбувається на Новий рік [1, 1561-1668.]. Дослідник не робить порівняльного аналізу етнічних маркерів обрядодій українського та молдовського населення, показуючи їх як єдине ціле.

В дослідженні «Про новорічні свята молдован» Матєєвича А., яке розміщується у цьому ж періодичному виданні, описується інша автентична традиція колядування молдаван «з плугом та бугаєм», [2, 1325-1346] генетичний корінь якої як балканський визначає академік А.Н. Веселовський [3, 115]. У низці статей Матєєвича А. та Сирку П. з практики відзначання святок, загалом описані релігійні традиції, які увійшли у традицію молдовського населення поряд з язичницькими [4;5;6;7]. Показово, що у праці Защука А., незважаючи на детальний опис етнографічних особливостей даної етнічної групи в районі Бессарабії, згадки про традиції обходів ряджених на Різдво та Новий є поодинокими [8].

Фіксує практики святочного рядження і дослідних молдавського етносу Зеленчук В.С. [9]. Найбільш ґрунтовною розвідкою в даному напрямку є праця Ю.П. Поповича «Молдавские новогодние празники» [10], в якій він детально описує варіативність ритуальних маскованих обходів на Різдво Христове та Новий рік («капра», «коник», «урсу» та ін.), представлений у населення сучасної Республіки Молдова та у східно-романського населення Буджака, з якого до предметного кола дослідника увійшло лише село Фурманівка Кдлійського району.

Антохій Л. досліджуює традиції святочного рядження у молдовського населення Північної Бессарабії [11, 191-198] з функціонуючим тут прикордонним українсько-молдовським обрядом «Малайка», який є не молдовським, а українським за походженням. На цьому ж емпіричному полі написані роботи молдовського дослідника Спатару Г.І., який досліджує типи інверсії народних драм «Коза» та «Малайка» у молдовського населення Подністров'я [12, 54-58]. Досліджує карнавальні традиції східно-романського населення Бессарабської частини Буковини сучасний вітчизняний дослідник Мойсей Антоній [13, 42-52; 14, 247-257; 15, 37-47], приділяючи увагу святочній обрядовості як румунського, так і молдовського населення Буковини, яка раніше була частиною Бессарабії. Низка статей з дослідження календарної зимової обрядовості молдовського населення належить відомому вітчизняному досліднику Курочкіну О.В. [16, 168-174], порівнюючи їх з українськими зимовими святами, він виділяє етнодиференціюючі та етнооб'єднуючі фактори. При порівнянні специфіки виготовлення масок у українців та молдован, автор відмічає, що «молдавські новорічні маски більш умовні й декоративні. Тут важлива не автентичність того або іншого атрибута, а його яскравість і загальна кольорова гама. Наприклад, маска «кози» (капри) у молдаван (с. Баласенешти Бричанського р-ну) прикрашається різнокольоровими паперовими стрічками, бусами з качанів кукурудзи, штучними квітами, тоді як в українців у більшості випадків традиційний одяг кози складає вивернутий кожух» [17, 173]. Відповідно, зображальний код святочного ритуалу «з капрою» є етнодиференціюючим в українсько-молдовському порубіжжі.

Загалом, опис різдвяно-новорічних традицій молдавського населення метрополії поданий у колективній монографії «Молдаване» [18]. Традиції ритуальних святочних обходів румунського населення метрополії міститься у працях Салманович М.Я. [19, 284-299], Голант Н., Хадешан О. [20, 300-310], Плотникової А.А. та ін. [21], які доходять висновку, що для кожного регіону розселення східно-романського населення характерний свій локальний варіант функціонування святочного ритуального обходу з зооморфною маскою -- персонажем в залежності від назви, зображального коду святочного рядження та атрибутивно-функціонального наповнення.

Емпіричною базою дослідження ритуальних святочних обходів з рядженими на терені Південної Бессарабії стали:

- польові матеріали автора, отримані в результаті пілотажного дослідження в селах, де східно-романське населення складає більшість та визнає свою «молдавську»/ «румунську» ідентичність:

- с.Анадол, с. Лиманське, с. Новосельське Ре- нійського району;

- с. Дмитрієвка, с. Фурманівка Кдлійського району

- с. Багате, с. Кислиця, с. Ларжанка, с. Озерне, с. Першотравневе, с. Утконосівка, с.Камишівка Ізмаїльського району.

- с. Новоселівка Саратського району;

- с. Нові Каплани Арцизського району

- с. Височанське,с. Надрічне Тарутинського р-ну

Також, для аналізу кордонів поширення та диференціації обрядової традиції на терені істори- ко-етнографічної області Молдавія були залучені тематичні етнографічні матеріали з низки сіл та містечок таких як Бешалма, Вулканешти, Конгаз, Копчак, Кайраклія та Твардіца [22].

Для структурно-атрибутивно-функціонального аналізу сучасної традиції ритуального обходу ряджених на території Молдови та Румунії були використані відео-матеріали з-понад 40 румунських/молдавських сіл, які зберігаються у мережі Internet на сайті youtube.com., які були розміщені авторами -- учасниками даних ритуальних обходів чи, умовно кажучи, «глядачами» [23].

1. Основна частина

Серед всіх представлених видів святочного рядження у східно-романського населення Південної Бессарабії найбільш поширеним, чи навіть не єдино представленим Окрім сіл Фурманівка Кілійського району та села Височанське Тарутинського району, де виконується колядування плугом та бугаєм (у першому випадку) та Малайка (у другому випадку). є ритуальний обхід з козою («капра»), який виконується під Старий Новий рік, в ніч з 13 на 14 січня. Тому саме дана ритуальна практика стала предметним колом для виявлення можливої зони виходу східно-романського населення регіону через визначення регіональних маркерів обрядової практики.

Загалом, традиція колядування та щедрування «з козою» поширена серед багатьох народів світу. У слов'янських народів в зимовій обрядовості вона диференційована наступним чином: серед східних слов'ян представлена у українців та білорусів [24, 178; 25; 26; 26,7-8; 27; 28, ПО, 112, 116; 29, 295; ЗО, 196-199], а у росіян у меншій мірі, лише в південних регіонах, не північніше Пошехонського повіту Ярославської губернії, що межує з етнічними українськими землями, у західних -- у святочному циклі поляків, серед південних слов'янських народів -- в більшій мірі, у сербів [31, 76-95]. Для болгар метрополії окремий ритуальний обхід «з козою» чи іншим рядженим персонажем не характерний [32], така обрядова практика функціонує як частина цілого карнавалу. Окрім того, частіше замість кози ходив -- «джамалар» чи «камильчія» (верблюд, кінь), які виконували ритуальний танець [33, 544; 35,79]. Дослідники дійшли висновку, що центром локалізації таких обрядових практик була Фракія й Мала Азія, звідки вони поширилися на Балкани і на територію Болгарії зокрема [36].

Для українців, окрім окремого обрядового дійства з козою, також він є частиною іншого карнавального дійства -- «Маланки», але коза відіграє у ньому не головну, а другорядну роль [37, 105]. У всіх зазначених етнічних групах ритуальний обхід ряджених з козою мав подвійну стадію еволюції -- від архаїчного обрядового колядування з козою до драматичного театралізованого дійства. Причому, чим більше обрядова практика трансформувалася у драму, тим більше вона втрачала семантичне навантаження, пов'язане з аграрною магією та перетворювалося у театралізовану виставу. Так, в українській традиції, дану еволюцію можна простежити відповідно до значимості та наявності фольклорного супроводу обряду -- пісні «Го-го-го, коза», чим більше обряд трансформувався у виставу, тим частіше нівелювалося значення та виконання пісні. При цьому змінилася і часова приналежність виконання обряду -- колядування з козою в українській традиції проводилося на Різдво, а драматична дія -- на Новий рік [37, 111]. Найбільш детально народна гра/різдвяна інтермедія «Коза» описана у Хр. Ящуржинського [38, 73-82].

Для виявлення регіонального наповнення ритуального обряду «капра» у східно-романського населення Південної Бессарабії охарактеризуємо дану практику щодо історико-етнографічних областей метрополії за такими параметрами як «назва», «набір персонажів», «сюжетна структура», зображальний код обряду, атрибутивна наповненість та функціональна направленість.

Ритуал «капра» історико-етнографічної області «Молдова». Ця історично область охоплює територію сучасної Молдови та східні жудеци Румунії, а саме: Бакеу, Ботошани, Васлуй, Нямц та Галац. В даній області ритуальний обхід з зооморфною маскою-персонажем носить назву "капра", відповідно до однойменної маски-персонажа.

Як свідчать дослідники, в історико-етнографічній області Молдова обхід «з козою», як і в українські практиці, мав подвійну стадію еволюції. Етнічною особливістю архаїчного молдавського обряду «капри» було те, що був відсутній сюжет її смерті -- воскресіння, функцію хору виконували музики, а коза танцювала, вибиваючи певний ритм, а не відтворюючи сюжет словесного супроводу, як характерно для української традиції. За музичні інструменти частіше використовували горщики, барабани, свистки. В локальних варіантах обряду, де був присутній словесний супровід, він не був «обрядовим», тобто не вимагав відтворення, а був направлений на вихваляння якостей головного персонажу -- кози. Не характерним для архаїчного молдовського варіанту був і персонаж міхоноші (діда), який є необхідним у структурі українського обряду меторополії. Це відзначає відомий дослідник українських карнавальних традицій Курочкін О. «архаїчний обряд колядування з козою у українців мав тричленну структуру -- «коза -- міхоноша -- хор», що виконував обрядову супровідну пісню. Коза танцювала, відтворюючи сюжет пісні...» [39, 46].

Драматичний обряд «капри», що представлений на території Молдови сформувався скоріше за все наприкінці XIX -- на початку XX ст. у Північній Бессарабії у контактній зоні українського і молдовського населення, під впливом першого, у якого дане театралізоване обрядове дійство, як свідчать дослідники, було поширене поусюди у другій половині XIX ст. на всій території України [40]. Поступово театралізований варіант поширювався південніше, разом з міграціями українського населення, підміняючи архаічний варіант колядування. Тому, саме його зафіксував на терені сучасної Молдови та детально описав у середині XX ст. дослідник Попович Ю. [41, 98-100] «Молдовське драматичне дійство має строгу структуровану схему картин: 1) коза та мас- ки-персонажі декламують вірші - вітання. Після запрошення хазяїна маски заходять до хати у чіткій послідовності - коза, дід, баба і т.д. 2) бродячий торговець звертається з проханням до діда, щоб той продав козу, відбувається торг; 3) козу дід продає, але вона з ним йти не хоче та б'є його рогами; 4) дід починає бити козу, вона падає та прикидається мертвою; 5) дід та баба плачуть та голосять. Когось відправляють за священиком/лікарем. Той приходить та оживляє її. 6) коза оживає, починає танцювати та клацати пащею у такт музиці; 7) хазяї вкладають гроші у пащу козі, дякуючи за виступ.

Антоній Мойсей, провівши дослідження святочного рядження у молдовського населення Буковини, на території колишньої частини Бессарабії (Новоселицький район) відмічає, що у тутешнього молдовського та українського населення одночасно функціонує і архаїчний варіант, і модерний, причому вони однаково виконуються як у молдовського, так і українського населення.

Так, він зазначає наступне: «Перший варіант обряду складається з двох учасників (поводир і коза). Поводир колядує (декламує), а ряджений клацає щелепою в такт колядки. Другий - це театралізоване дійство, с сюжетом торгу за козу та її смерті й воскресіння». Причому два варіанти можуть виконуватися одночасно в одному селі [42, 248]. Автор відзначає, що другий варіант (модерний) за дослідженнями інших вчених частіше за перший зустрічається на території Північної Молдови. Порівнюючи етнічний маркер даних обрядовій у молдован та українців даного району розселення, він відзначає їхню ідентичність за виключенням текстового супроводу, який у українців виконується як речитатив аграрного характеру, а у молдован ритмічна пісня. Наявність лише текстового супроводу без музичного виконання, свідчать про вплив українського компоненту на ритуальний обряд «капри», що функціонує на молдовсько-українському порубіж- жі. Український компонент також представлений наявністю персонажу діда (поводира), що в молдовській традиції заміщується музиками. Таким чином, можна відзначити, що в цілому у місцевого молдовського населення побутує контамінований українсько-молдавський варіант архаїчної ритуальної практики колядування з козою.

Сьогодні на території історичної області Молдови за результатами наших досліджень диференціація даної обрядової практики в цілому представлена у наступному вигляді -- на території Північної та Центральної історичної області Молдови побутує модерний -- театралізований обряд «капри», який ще носить назву «гра в козу» (молд. Jocul Tapului) і лише у її крайній Південній частині -- функціонує архаїчний ритуал колядування з козою під сталою назвою «сарга» (з молд.коза).

Верхній кордон між даними обрядовими практиками проходить приблизно по лінії міст Онесті -- Бирлад -- Конгаз -- Чадир-Лунга. Нижній кордон по лінії міст -- Ковасна -- Текуч -- Кагул -- Бурлачені. (Див. карту 1)

Між даними кордонами представлений перехідний, контамінований обряд капри, який може виконуватися по-різному: або у структурі обряду представлені інші ряджені персонажі (баба, дід, лікар, солдат та ін.), але сюжет з куплею-продажом й номінальною смертю кози не розігруєтьс; аб арозігрується лише якась частина сюжету.

Маска-персонаж «капри» в історико-етнографічній області «Молдова» варіює в декількох варіантах, основні відмінності яких пов'язані з матеріалом, яким покривають основу:

— використовується ковдра одно/різнокольорова, що характерно більше для північних регіонів Молдови та Південної Буковини;

— використовується справшня козяча/овеча шкура, тулуб (чи матеріал, який схожий нахутро) -- такий варіант використовується частіше у Північній та Центральній області історико-ет- нографічної області Молдова;

Карта 1.

-- застосовуються різноманітні стрічки, якими повністю покривається тулуб кози -- зустрічається на всій території історико-етнографічної області Молдова, але поусюди зустрічається у молдовського населення населення Південної частини історико-етнографічної області Молдова.

В цілому, необхідно зазначити, що кольоровість молдавської «капри» відрізняє її від української, яку традиційно робили автентичною, і лише на прикордонній території з Молдовією, переважно у Придністровських землях можна зустріти кольорову маску-персонаж кози.

Голову кози/капри виготовляли майже однаково по всій території історико-етнографічної області Молдова. Основною вимогою, якої дотримувалися усі народні майстри було виготовлення її з рухливою нижньої щелепою, що було обумовлено її семантичним функціональним навантаженням, пов'язаним з необхідністю вибивання ритму під час ритуального танку, який мав магічний аграрний зміст.

Диференціацію ритуального обряду «капра» щодо його архаїчності/модерності в просторовій площі історико-етнографічної області Молдова можна простежити і на прикладі гагаузьких та болгарських сіл, які розташовані на її території у відповідних зонах, і які запозичили цю обрядову практику у місцевого молдовського населення.

Перший архаїчний ритуальний обряд «капра», представлений у таких селищах та містечках як Чишмикіой, Кайраклія й Вулканешти [43]. Він характеризується наявністю одного рядженого - зооморфної маски кози та музик або музик разом зі співцями, під музичне супроводження яких «коза» виконує відповідний ритмічний танок. Зі слів респондентів: «да, с «капрон» у нас ходят, как заходят, то сразу коза начинает танцевать и кричит «мя»... у одного всегда есть гармошка, бубен, а другие напевают песню, в которой желают хозяевам здоровья и много урожая... после того как споют, то хозяева кладут в рот козы денежку, а остальным дают по калачу...» [44].

Показово, що у болгарського населення с. Лощинівка Ізмаїльського району, з якого було заселено с. Кайраклія, не має у структурі святочної обрядності ритуальної практики «капра». Замість неї виконується інший запозичений іноетнінчий обряд «посівання». Це говорить, в першу чергу, про те, що дана практика «кайраклійцями» була запозичена вже після того, як частина населення виселилась в село Лощинівка. По-друге, внаслідок різних факторів, що визначали напрямки міжкультурної комунікації населення, болгари даних сіл, що спочатку мали єдину територію виходу та спільну культуру, сьогодні виконують різні обрядові традиції сусідніх народів.

У м.Вулканешти дана обрядова практика, як було вказано вище, також виконується лише у архаїчному варіанті, але з хронологічною прив'язкою одночасно до трьох дат 25 грудня, 1 та 2 січня, тобто на католицьке Різдво та на Новий рік за новим стилем. Зі слів респондента: «традиция хождения с капрой есть , 25, 1 и 2 числа ходят по домам с танцом, всегда по - разному ее делают, бывает и шкура овечья, и тулуп в разноцветных ленточках (иногда даже вырезают из газет-журналов ленточки и цепляют их..)» [45].

Саме такий варіант «капри», з двочленною або тричленною структурою -- коза та музики/ коза -- музики -- читець представлений на півдні історико-етнографічної області Молдава. Зокрема, обидва варіанти можна спостерігати у районі м. Галац. Маска за технікою виготовлення також представлена в даній зоні у двох видах -- з різнокольоровим покриттям [46], або у більш автентичному вигляді з використанням справжньої козячої/овечої шкури чи тулубу [47].

У гагаузько-болгарському селі Копчак, що знаходиться на території АР Гагаузія на Півдні Молдови, представлений контамінований/перехідний варіант між архаїчним та модерним. У структурі обряду присутні характерні ряджені персонажі, але сюжет с символічною смертю-воскресінням кози не розігрується. Зі слів респондентів: «Ходит с капрой один человек, другой играет на гармошке, и можно добавить еще несколько человек, они переодеваются в бабушек, девушек.. Нет сюжета, где она умирает, ее лечит доктор, такого нет, коза просто танцует...» [48].

У м. Конгаз, що знаходиться північніше, представлений вже театралізований модерний варіант обряду «капра». Серед персонажів присутні - коза, дід, баба, лікар, торговець та музиканти, які розігрують сценку з куплею-продажом та номінальною смертю та воскресінням кози [49].

Таким чином, не лише на прикладі молдовських, але і гагаузьких та болгарських сіл історико -- етнографічної області Молдова, які запозичили дану практику та ввели її до корпусу своїх обрядів, можна досліджувати еволюцію та диференціацію даного ритуалу.

Ритуал з зооморфною маскою-персонажем «Брезая» історико-етнографічної області Валахія. В дану область входять історичні області Мунтенія та Олтенія. На даній території ритуальний новорічний обхід з зооморфною маскою-персонажем носить назву «Брезая», що походить від назви головного персонажу дії «брезаї». Показово, що дана назва є «етнонімом», тобто під такою назвою функціонує обряд лише серед місцевого населення, інші ж частіше використовують класичну назву «капра», хоча за структурно-атрибутивним та зображальним кодами, вказана обрядова святочна традиція відрізняється від аутентичної молдовської «капри».

В першу чергу, відмінність полягає у зовнішньому вигляді головної маски-персонажу, і, відповідно, у техніці її виготовлення. Так, зовні «брезая» схожа на велику птаху, а не на козу. (Див. фото 1). Такий вигляд досягається в першу чергу за рахунок конструкції, що нагадує великий чубчик, який розміщують на голові маски, замість рогів у капри (Див. фото 2).

Фото 1.

Окрім того, для маски брезаї не характерне виготовлення маски з рухливою щелепою. Внаслідок чого, танок кози проходить без характерного для «капри» відбивання ритму. Це обусловлює і використання не ударних інструментів музиками -- переважно, сопілки, внаслідок чого, виконується мелодійна композиція, під яку і танцює «брезая» [50].

Фото 2

Зовні «брезая», частіше за все, покрита різнокольоровими стрічками або іншими матеріалами (ковдрами), але зі збереженням кольорової гами -- однотонне покриття не застосовується. Постава самого персонажа -- маски змінюється, брезая танцює лише на двох ногах (як птаха), відповідно від «капри», яка і за лініями образу нагадує козу [51].

Набір учасників обряду може характеризуватися як наявністю інших ряджених персонажів, які при цьому не мають відповідних семіотичних функціональних обов'язків, так і їхньою відсутністю. Частіше за все, маску-персонаж супроводжують неряджені музики.

Необхідно зазначити, що ритуальний святочний обряд «брезая» представлений лише у архаїчному варіанті та не знає модерної версії. У прикордонній зоні між історико-етнографічною областю Молдова та Валахія представлені обидва варіанти обрядодії, що, загалом, характерно для «перехідної зони» в цілому.

Таким чином, ритуальний обряд «Брезая», що функціонує на території історико-етнографічної області Валахія вирізняється зображальним, музичним й хореографічним кодами, але несе спільне для всіх маскованих святочних ритуальних обходів семантичне навантаження, пов'язане із побажанням добробуту у Новому році.

«Турка» - ритуальний святочний обхід істерико - етнографічної області Трансільванія. На даній території, що розташована в центрі сучасної Румунії, під Новий рік виконують ритуальний обхід з зооморфною маскою-персонажем під назвою «турка», відповідно до однойменної головної маски-персонажу. Етимологія даної назви подвійна -- в першому варіанті вона пов'язана з назвою тварини тура, з іншого боку «турка» в перекладі на румунську означає етнічність. Показово, що у структурі святочних ряджених бал- канських народів персонаж «турка -- завойовника» був дуже частим, хоча зображали його відповідно до автентичного вигляду.