Джерела з історії Української автокефальної православної церкви 1917-1939 років: збереженість, класифікація, актуалізація та інформаційний потенціал

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 930.2: 271.222(477+571) ”1917/1939”

Інститут української археографії та джерелознавства

ім. М.С. Грушевського

ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ 1917-1939 РР.: ЗБЕРЕЖЕНІСТЬ, КЛАСИФІКАЦІЯ, АКТУАЛІЗАЦІЯ ТА ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Преловська Ірина Миколаївна

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі джерелознавства з новітньої історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор

ДАНИЛЕНКО Василь Михайлович, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, відділ зарубіжних джерел з історії України, провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України,

БОРЯК Геннадій Володимирович, Інститут історії України НАН України, заступник директора доктор історичних наук, професор КАЛАКУРА Ярослав Степанович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра архівознавства та спеціальних галузей історичної науки, професор-консультант доктор історичних наук, професор КИРИДОН Алла Миколаївна, Державна наукова установа “Енциклопедичне видавництво”, директор

Захист відбудеться “ ” 201 р. о годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “ ” 2015 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вихід з підпілля та повернення в Україну українських церков, відродження незалежності України, зняття заборон на вивчення низки наукових проблем і поступове розсекречення архівних документів зумовили появу оригінальних досліджень і публікацій з історії Української автокефальної православної церкви 1921-1930 рр., її наступниці Української православної церкви 1930-1939 рр., масових політичних репресій в Україні, зокрема організації переслідувань і знищення церковних діячів. Це сприяло виявленню, опрацюванню та введенню до наукового обігу раніше недоступних документів про утворення та діяльність УАПЦ (УПЦ) і посилило роль джерелознавства як галузі історичної науки.

Проголошення автокефалії православної церкви в Україні впродовж ХХ століття щоразу відбувалося тоді, коли послаблювався або переривався зв'язок з Російською імперією, а потім СРСР, і з'являлись умови проголошення незалежної Української держави. Проголошення автокефалії і структурна розбудова Української церкви вперше були здійснені під час Української революції 1917-1921 рр., що знайшло своє відображення в документальних джерелах. Джерела УАПЦ (УПЦ), які утворилися внаслідок адміністративної, богослужбової, богословської, церковно-освітньої та полемічної діяльності, акумулювалися у церковних осередках - канцелярії Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР), у парафіяльних, повітових, округових та крайових осередках УАПЦ (УПЦ), приватних зібраннях, підрозділах органів державної влади УСРР, місцях позбавлення волі тощо.

Антирелігійна політика радянської влади і масові політичні репресії мали на меті повну ліквідацію УАПЦ (УПЦ). Впродовж 1920-1930-их рр. утворився масив відповідних документів, відбулося тотальне засекречення документальних джерел з історії цієї церкви і репресій карних органів влади проти неї. У цей же період знищувались національні засади української науки, занепадали галузі гуманітарного профілю, були репресовані науковці.

Обмежений доступ до церковних архівів та архівно-кримінальних справ репресованих діячів УАПЦ (УПЦ) спотворював інформаційне поле в суспільстві, вкорінював дезінформованість шляхом нагромадження штучно створених і наполегливо підтримуваних ідеологічних штампів. На час відновлення руху за автокефалію в УРСР 1989-1991 рр. документи і матеріали УАПЦ формації 1921 р. ретельно приховувались.

За відсутності документальних публікацій комуністична пропаганда формувала в суспільстві вороже ставлення до діячів УАПЦ (УПЦ). Важливим для джерелознавчого дослідження з історії автокефалії православної церкви в Україні є документальний масив УАПЦ (УПЦ) формації 1921 р., оскільки увага громадськості і науковців була привернута саме до знищеної радянською владою УАПЦ на чолі з митрополитом Василем Липківським з проголошенням її “Церквою-мученицею”.

Актуальною залишається проблема здійснення науково виважених досліджень на основі публікації джерел УАПЦ (УПЦ) у 1917-1939 рр., які мають первинне значення для вивчення церкви як суспільного інституту, а також оприлюднення інформації щодо знищення генерації українських церковних діячів часів “великого терору”. Заповнення прогалин в історіографії сучасних суспільних проблем та розвиток джерелознавства, як спеціальної галузі історичної науки, покликані розширити дослідницьке поле гуманітарних наук історичного, українознавчого, архівознавчого та інших напрямів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана в межах планової науково-дослідної теми відділу джерелознавства новітньої історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України “Структура джерельної бази дослідження системних змін в українському суспільстві першої половини ХХ століття” (державний реєстраційний номер 0110и001973).

Метою дисертації є встановлення збереженості, достовірності, системи обліку і використання класифікація й актуалізація, комплексне дослідження інформаційного потенціалу та запровадження до наукового обігу джерел з історії УАПЦ (УПЦ) 1917-1939 рр.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- окреслити етапи дослідження і публікації джерел з історії УАПЦ (УПЦ), тенденції новітньої української історіографії та основні напрями розв'язання проблеми; відслідкувати процес формування, склад, структуру, стан збереженості архівних, археографічних та історіографічних джерел з історії УАПЦ (УПЦ); визначити методологічні засади дослідження;

- встановити структурно-джерелознавчі особливості соборних документів УАПЦ (УПЦ) у 1917-1939 рр., соборних діянь, ухвал та постанов, навколособорних матеріалів, документів про обставини скликання обох “надзвичайних” Соборів цієї церкви 1930 р. у контексті підготовки та проведення процесу “Спілки Визволення України”, протоколів Великих Покровських та Микільських Зборів ВПЦР визначити їх інформаційний потенціал у справі дослідження особливостей соборної діяльності УАПЦ (УПЦ), антирелігійної політики та технології ліквідації церковного життя в Україні органами держбезпеки;

- провести класифікацію діловодних матеріалів ВПЦР, програмних документів автокефального руху та УАПЦ (УПЦ), церковних статутів, матеріалів з організації закладів духовної освіти, наративних джерел, зокрема нарисів історії православних парафій в Україні за період українізації і приєднання до УАПЦ впродовж 1921-1926 рр.;

- проаналізувати архівні документи, які містять апологетичні праці провідних діячів УАПЦ, богослужбові та гомілетичні твори, церковно-полемічні публікації ідеологів УАПЦ та її ідейних опонентів, які збереглися у вітчизняних архівах та за кордоном, з метою визначення ідеологічної основи цієї церкви, причин протистояння православних осередків в Україні 1920-1930-их рр., а також походження частини обвинувачень діячів УАПЦ (УПЦ) під час репресій в період “великого терору”;

- висвітлити особливості джерел особового походження: особові справи діячів УАПЦ, які відклалися в канцелярії ВПЦР, спогади учасників подій, епістолярій, некрологи, скласти опис виявлених зображальних джерел;

- визначити інформаційний потенціал церковних періодичних видань УАПЦ в Україні та за кордоном, зокрема церковної преси 1920-их рр. в УСРР, періодичних видань УАПЦ (Соборноправної) в Німеччині та США як таких, що стали продовжувачами справи УАПЦ (УПЦ) після Другої світової війни після повного знищення цієї церкви в Україні;

- розкрити стан збереження, обліку та використання нецерковних джерел, зокрема нормативно-розпорядчих документів радянських органів влади, оперативно-службової діяльності, таємних наказів, інструкцій та зведень секретно-політичних підрозділів органів держбезпеки, документів процесу “СВУ” в контексті історії УАПЦ (УПЦ), встановити специфіку формування судово-слідчих справ діячів цієї церкви і документів з питань реабілітації репресованих, показати зв'язок між репресіями проти церковних діячів та радянськими агітаційно-пропагандистськими публікаціями.

Об'єкт дослідження - комплекс джерел церковного і нецерковного походження, які містять інформацію про структуру, діяльність, стосунки з владою, суспільну і духовну роль УАПЦ (УПЦ) в 1917-1939 рр., а саме: актові, наративні та просопографічні джерела, церковні періодичні видання в Україні та за кордоном (Німеччина, США), джерела нецерковного походження (документи радянських органів влади, таємні накази, інструкції, щотижневі зведення секретно-політичного відділу ДПУ УСРР, документи процесу “СВУ”, судово-слідчі документи 19371938 рр., реабілітаційні документи).

Предмет дослідження - закономірності формування і процеси утворення джерел різних видів з історії УАПЦ (УПЦ) 1917-1939 рр., їх функціонування та відображення в них історичного процесу, особливості їх збереження і класифікації, автентичність і достовірність, інформаційні ресурси.

Методи дослідження. Методологічна й теоретична основа дисертації базується на досвіді теоретичних і практичних джерелознавчих досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема Б. Р. Боцюрківа, С. Білоконя Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (19171941 рр.). Джерелознавче дослідження / Сергій Білокінь. - К.,1999. - 448 с., О. Богдашиної Богдашина О. Джерелознавство історії України: питання теорії, методики, історії: Навчально-методичний посібник. - 3-е вид., доп. та переробл. / Олена Богдашина. - Харків: “Видавництво Сага”, 2008. - 214 с., І. Войцехівської, О. Ігнатуші, Я. Калакури, А. Киридон Киридон А. Державно-церковні відносини в радянській Україні (1917-1930-ті рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д. іст. н.: спец. 07.00.01. “Історія України”.- К., 2006.-34 с.,

О. Ковальчук Ковальчук О. Українське історичне джерелознавство доби романтизму: [Монографія] / Оксана Ковальчук. - К., 2011. - 324 с., М. Ковальського Ковальський М. Актуальні проблеми джерелознавства історії України XVI- XVII ст. П. С. Сохань та ін. - К. : Наукова думка, 1992. (Інститут української археографії АН України, Археографічна комісія АН України). - С. 261-274., В. Кравченка, Н. Миронець, В. Ульяновського Ульяновський В. І. Кторія церкви та релігійної думки в Україні. Навч. посібник: У 3-х кн. Кн. 1. Сер. XV - кінець XVI ст. / Василь Ульяновський. - К.: Либідь, 1994. - 256 с. та ін.

Головними методологічними засадами дослідження джерел з історії УАПЦ 1917-1939 рр. є загальноприйняті в історичній науці принципи, зокрема історизму, об'єктивності, науковості та інші. Принцип історизму передбачає врахування суспільно-історичних умов виникнення джерел, їх соціальних функцій, етапів формування.

Принцип системності та всебічності, тобто цілісності вивчення комплексу джерел з історії УАПЦ 1917-1939 рр., вимагає використання всіх наявних джерел з досліджуваної проблеми з урахуванням обставин виникнення і функіонування масиву документів автокефального руху, а згодом УАПЦ (УПЦ) у 1917-1939 рр. Очевидно, що поява комплексу джерел з історії УАПЦ 1917-1939 рр. зумовлена радикальною зміною суспільно-історичних умов існування Православної церкви в Україні з 1917 р., подальшого розвитку автокефального руху, проголошення УАПЦ та її існування до т. зв. “самоліквідації” у 1930 р., а також процес її майже цілковитого знищення упродовж 1930-1939 рр.

При вирішенні проблеми був використаний комплекс загальнонаукових, міждисциплінарних, загальноісторичних та джерелознавчих методів: хронологічний (метрологічний) - для вивчення процесу появи документів, процесу їхнього функціонування, формування складу архівних справ та їхніх особливостей; типологічний (палеографічний) - для побудови типологічної схеми документів, встановлення їхнього значення, взаємозв'язку та часу появи; історико-порівняльний (критичний) - для виявлення загальних та особливих рис наявної в документах інформації, можливостей і критеріїв її перевірки; ретроспективний (археографічний) - для реконструкції подій, повязаних з розвитком автокефального руху 19171921 рр., інституалізацією УАПЦ (УПЦ), розвитку репресій і знищення цієї церкви; біографічний (просопографічний) - для аналізу виявлених джерел особового походження з точки зору наявної інформації, яка може бути використана для реконструкції просопографічного портрету діячів УАПЦ (УПЦ) та в інших дослідженнях.

Територіальні межі дослідження окреслені українськими етнічними землями, які під час Української революції входили до складу українських національних державних утворень, а в 1920-1930-ті рр. - до складу УСРР (з січня 1937 р. - УРСР), і де діяли осередки, в яких формувалися джерела з історії УАПЦ (УПЦ). Дослідження поширювалося на Німеччину, США і Канаду, оскільки тут опинилися вивезені після Другої світової війни документи і матеріали, виходили часописи ідейних послідовників УАПЦ формації 1921 р.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період 1917-1939 рр. Нижню межу визначено з огляду на те, що на Першому Всеукраїнському православному церковному Соборі УАПЦ 14-30 жовтня 1921 р. відбулася інституалізація цієї церкви, але головні засади і принципи УАПЦ (УПЦ) були декларовані у 1917 р., коли почався автокефальний рух. До дослідження залучено архівні матеріали ВПЦР, які зберігаються у фонді № 3984 ЦДАВО України за 1918-1929 рр., та матеріали інших архівних і бібліотечних зібрань, у тому числі документальні публікації емігрантів з України в післявоєнний період у Німеччині та США.

Вибір верхньої хронологічної межі обумовлюється тим, що хоча в листопаді 1935 р. постановою ВУЦВК УСРР церковну організацію УПЦ було офіційно ліквідовано, але виявлені документи свідчать про те, що єпископи і священики УПЦ нелегально діяли фактично до повного знищення православної ієрархії та руйнації церковної мережі у 1939 р.

Наукова новизна одержаних результатів визначається постановкою проблеми та її концептуальною розробкою і зумовлена як сукупністю й масштабністю поставлених завдань, так і засобами їх розв'язання. Внаслідок реалізованих авторкою джерелознавчих проектів у справі пошуку, археографічного опрацювання та публікації джерел з історії УАПЦ (УПЦ) 1917-1939 рр., з'ясовано стан вивчення проблеми, окреслено основні історіографічні напрями й етапи дослідження, обґрунтовано класифікацію джерельного комплексу, виявлено додаткову архівну базу, визначено подальші напрями пошуку, дослідження і публікації документальних джерел.

Уперше у вітчизняній та зарубіжній історіографії всебічно досліджено масив джерел з історії УАПЦ (УПЦ) 1917-1939 рр., який зберігся в Україні та в українській діаспорі, опубліковано археографічні збірники актових, наративних, просопографічних, спеціальних, судово- слідчих джерел, здійснено документальні публікації із застосуванням археографічних правил та методів, але з урахуванням специфіки і особливостей цієї церкви.

Ексклюзивне використання результатів обстеження архівно- кримінальних справ діячів цієї церкви в Україні, розсекречених інформаційних та оперативних документів радянських органів державної безпеки, пов'язаних з репресивною політикою влади, дозволило проаналізувати раніше недоступний для науковців джерельний пласт, який за своїм змістом виокремлюєься навіть серед аналогічних справ церковних діячів інших православних напрямів в Україні цього періоду. Новизну дослідження визначає отриманий фактичний матеріал, вперше запроваджений до наукового обігу. Він демонструє процес розгортання руху за українізацію і автокефалію Православної церкви в Україні у 1917-1921 рр., формування організаційної структури УАПЦ, органів церковного управління, хід українізації, соборну діяльність, утворення комплексу богословської, богослужбової та полемічної літератури, дозволяє прослідкувати динаміку масових репресій проти діячів УАПЦ (УПЦ) 1920-1930-их рр. через комплекс внутрішніх документів відповідних підрозділів ДПУ й НКВС та архівно-кримінальних справ діячів УАПЦ (УПЦ).

Концептуально переосмислені та дістали подальше розроблення теоретичні положення про джерела з історії УАПЦ (УПЦ) 19171939 рр., про структуру джерелознавчих студій і методи впорядкування понятійно-термінологічного апарату цього напряму досліджень, особливості впливу процесів українізації, комуністичної та соціал- демократичної ідеологій, революційного піднесення мас, трансформації суспільства під час більшовицького експерименту в УРСР тощо.

До реалізованих теоретичних завдань належить розроблення методики пошуку, опрацювання та використання джерел з історії УАПЦ (УПЦ) 1917-1939 рр. архівних джерел у вітчизняних державних архівах. Поки що недослідженими залишаються архівні фонди і колекції, які зберігають осередки української церковної діаспори, а також дотичні джерела. З огляду на це актуальним є удосконалення авторкою принципів систематизації джерельної бази, визначення найбільш важливих напрямів подальших досліджень.

Наукове значення дисертаційного дослідження полягає також у концептуальному уточненні історії Української православної церкви у ХХ столітті, розширенні просопографічних студій, з'ясування українознавчого аспекту. Опрацювання комплексу джерел дозволило внести зміни в періодизацію їхнього виникнення, функціонування, способу зберігання або знищення, потенційних напрямів подальшого пошуку. Критичний перегляд на підставі наявної у джерелах просопографічної інформації щодо ролі конкретних особистостей в історії України допоміг подолати ідеологічні викривлення історичних подій, процесу формування богословської спадщини, ідеології і практики УАПЦ (УПЦ).

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані в дисертації положення і висновки можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях наук гуманітарного профілю. Оприлюднені здобувачкою праці покликані розширити поле наукових досліджень, розробку таких напрямів гуманітарної науки як джерелознавство, археографія, архівознавство, історія України, українознавство, музеєзнавство, некрополезнавство, епістолологія, культурологія, мовознавство, біографістика, історія Української православної церкви, історія української діаспори.

Результати джерелознавчого дослідження з історії УАПЦ (УПЦ) 1917-1939 рр. дозволяють сформулювати пропозиції стосовно втілення на державному рівні нової політики пошуку, збереження та використання джерел, копіювання або повернення вивезених з України до інших країн матеріалів і документів, а також тих, що виникли на продовження їх збереження та розповсюдження (сакральні речі, спогади, відбитки світлин, епістолярій, цифрові копії архівних документів тощо).

Апробація основних результатів дисертації проводилася на таких наукових заходах: Міжнар. наук. конф. “Українська держава в ХХ столітті: проблеми, уроки, перспективи” (Київ, 25.04.2001); Перші науково-практ. Софійські читання “Проблеми та досвід вивчення, захисту та використання архітектурної спадщини” (Київ, 27-28.11.2002); наук. конф. Національного заповідника “Софія Київська” “Нові дослідження давніх пам'яток Києва” (Київ, 22-23.11.2001); ХІІІ Міжнар. круглий стіл “Історія релігій в Україні” (Львів, 20-22.05.2003); ІІ Міжнар. науково-практ. конф. “Софійські читання”: “Сакральні споруди в житті суспільства: історія і сьогодення”, присвяч. 70-річчю утворення Софійського заповідника (1934-2004) (Київ, 27-28.11.2003); XIV Міжн. круглий стіл “Історія релігій в Україні” (Львів, 14-16.05.2004); Всеукраїн. наук. конф., присв. 125-річчю від дня народження Голови Директорії та Головного Отамана військ УНР С. Петлюри “Творча спадщина Симона Петлюри в контексті сучасного державотворення” (Київ, 20.05.2004); XV!! Міжнар. круглий стіл “Історія релігій в Україні” (Львів, 14-17.05.2007); конф. до 125-річчя від дня народження Івана

Огієнка “Творча спадщина Івана Огієнка в контексті сучасного розвитку гуманітарних наук” (Київ, НАУ, 7-8.06.2007); ІІ Всеукр. наук. конф. “Держава і церква в Україні за радянської доби” (Полтава, 18-19.10.2007); ХІІІ Міжнар. Могилянські читання “Музейники ХХ - дослідники української сакральної культури” (Київ, 7-8.12.2007); ХІІ Подільська історико-краєзнавча конф. (Кам'янець-Подільський, 22-23.11.2007); ІІ Всеукр. наук. конф. “Держава і церква в Україні за радянської доби” (Полтава, 18-19.10.2007); ІІІ Міжнар. наук. конф.: “Українська діаспора: історичні пошуки, еміграційні явища, культурно-мистецькі набутки, функціонування наукових установ”, Центр гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського держ. Університету ім. М. Гоголя (Ніжин, 30-31.05.2007); Всеукр. наук. конф. “Служіння і спадщина Митрополита Василя Липківського” (Київ, 17.11.2007); ХУІІІ Міжнар. круглий стіл “Історія релігій в Україні” (м. Львів, 12-15.05.2008); Міжнар. наук. конф. “Джерела локальної історії: методи дослідження, проблеми інтерпретації, популяризація” (Київ, 29-30.09.2009); ХХ Міжнар. круглий стіл “Історія релігій в Україні” (м. Львів, 12-15.05.2010); ХІУ Міжнар. Могилянські читання “Мазепинська доба в культурі України” (Київ, КПЛ, 3-4 грудня 2009); ХХІ Міжнар. круглий стіл “Історія релігій в Україні” (м. Львів, 23-26.05.2011); Х Міжнар. наук. конф. Церква - наука - суспільство: питання взаємодії. На пошану київського митрополита Євгенія (Болховітінова) (Київ, 30.05.-1.06.2012); Наук. конф. з нагоди 75-ліття мученицької смерті етнографа, краєзнавця, священика, єпископа УАПЦ Марка Федоровича Грушевського (1865-1938) “НЕ ТУТ І НЕ В СІ ЧАСИ”, 3-4.10.2013 р. Історико-меморіальний музей М. Грушевського; Наук. конф. “Духовна спадщина Митрополита Василя Липківського”, 20.03.2014 р. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України; Symposium 2014 - Ukrainian Orthodoxy in the Global Family of Orthodox Churches: Past, Present and Future. Symposium 2014 is being organized by the National Executive of the Ukrainian Self-Reliance Association and with the support of Metropolitan Yurij and the Consistory of the Ukrainian Orthodox Church of Canada. Symposium 2014 will take place at the University of Toronto on May 8-10, 2014; Міжнар. наук.-практ. конф. “Історія та сучасні виклики непокараних злочинів радянського тоталітаризму проти Церкви”, Київ 11.06.2015 та ін.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 51 наукову працю, у тому числі одноосібно - 1 монографію (34 друк. арк.), 20 наукових статей у періодичних фахових виданнях, 19 публікацій матеріалів наукових конференцій мають апробаційний характер і 11 науково-документальних праць, які є публікаціями документальних джерел з історії УАПЦ (УПЦ) 1917-1939 рр. з археографічним опрацюванням і підготовкою до них наукового апарату авторкою дисертаційного дослідження.

Структура дисертації зумовлена загальною метою й конкретними завданнями дослідження. Вона зорієнтована на логічну послідовність висвітлення виявлених документальних джерел, які відображають процес розгортання репресій радянської влади проти УАПЦ (19211930) та її наступниці - УПЦ (1930-1939). Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, 7 розділів, висновків (основний текст - 410 с.), списку використаних джерел та літератури (1534 найменування). Загальний обсяг дисертації - 555 с.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами, формулюється мета та основні завдання дослідження, визначається його об'єкт, предмет, розкриваються новизна, практична цінність дисертації, даються відомості про апробацію, публікації, структуру та обсяг роботи.

Розділ 1. “Історіографія, джерела та методологія дослідження проблеми” складається з трьох підрозділів і присвячується аналізу існуючої на сьогодні історіографії вивчення проблеми в Україні та за кордоном, огляду документальних джерел з розподілом по архівах та методології дослідження, яка включає в себе теоретичні розробки сучасних українських істориків і джерелознавців у справі класифікації джерел з історії УАПЦ (УПЦ) 1917-1939 рр., а також аналіз використання в документах ідеологічних засад та термінів.

У підрозділі 1.1. “Стан наукового вивчення проблеми” проаналізовано публікації з історії українського руху за автокефалію православної церкви 1917-1921 рр., Української автокефальної православної церкви (1921-1930) та її наступниці - Української православної церкви (1930-1939). Першими авторами публікацій про автокефальний рух і УАПЦ стали радянські державні діячі і публіцисти УСРР В. Еллан (Блакитний), Б. Кандідов (Фрідман), І. Сухоплюєв, Ю. Самойлович. Нечисленні публікації з'явилися в закордонній історіографії, зокрема праці О. Лотоцького, А. Річинського, В. Свистуна, В. Біднова, В. Завітневича, А. Жуковського, Н. Полонської- Василенко, І. Огієнка, І. Власовського, Б. Р. Боцюрківа, Ю. Мулика-Луцика та ін. Серед сучасних вітчизняних істориків досліджено роботи С. Білоконя, А. Зінченка, О. Ігнатуші, Я. Калакури. А. Киридон, В. Кравченка,

Д. Кузовенюва, В. Пащенка, Л. Пилявця, В. Піскун, В. Ульяновського, конфесійних істориків України та РФ. Однак жоден із дослідників не ставив за мету досліджувати увесь масив джерел з історії УАПЦ (УПЦ).

У підрозділі 1.2. “Формування, склад і структура джерел” з історії УАПЦ (УПЦ) 1917-1939 рр. подано класифікацію джерел, запропоновану О. Ігнатушею, Я. Калакурою, Л. Пилявцем і В. Ульяновським, доповнено схемами розподілу джерел за типами і видами із зазначенням архівних фондів, які зберігаються в Україні та за кордоном, зокрема в ЦДАВО України (фонд № 3984 “Українська автокефальна церква. Відділ керівничий”), ЦДАГО України, Галузевому державному архіві Служби безпеки України, обласних архівах. Але частину джерел досліджено виключно по археографічним збірникам та періодичним виданням, які було опубліковано в Німеччині та США у післявоєнний період УАПЦ (Соборноправною), оскільки частину оригіналів документів було вивезено за кордон і вони відсутні в архівних фондах. Окремо розглянуто архівно-кримінальні справи діячів УАПЦ (УПЦ) та інші джерела нецерковного походження, які дають можливість дослідити останній період існування УПЦ до повного її знищення.

У підрозділі 1.3. “Методологія дослідження” представлено методи та характерні особливості дослідження теми. Спеціального дослідження вимагають методологічні проблеми джерелознавства історії УАПЦ (УПЦ) у міжвоєнний період, оскільки у радянські часи розвиток джерелознавства та археографії відбувався вкрай повільно, і обидва наукових напрями були повністю підпорядковані потребам партійно-ідеологічної діяльності. В умовах абсолютного панування єдиної методології дослідження джерел з історії будь-якої церкви або релігійного напряму було в принципі неможливим через теоретичне заперечення необхідності вивчення “реакційних” та “ідеологічно- шкідливих” об'єктів, якими було проголошено церкву і релігію в СРСР.

В умовах суспільного зацікавлення історією православної церкви у ХХ столітті, джерелами з історії УАПЦ (УПЦ) 1917-1939 рр. зокрема, на початку 1990-их рр. в Україні виникли нові напрями в історіографії та джерелознавстві, покликані запровадитидо наукового обігураніше недоступні документальні джерела. В процесі пошуку, археографічного опрацювання та публікацій окремих документів та документальних збірників, поряд з використанням випрацьованим попередньо загальним правилам едиційної археографії, виявилася потреба у виробленні спеціальних археографічних методик для описів цих документів і утворення наукового апарату, зокрема пошук біографічних даних репресованих церковних діячів, упорядкування розсекречених бібліографічних переліків, з'ясування обставин і засад державно-церковних відносин. Певним чином було використано методику і методологію видань, які виходили друком в середовищі української діаспори.

Окремо розглянуто методику роботи з архівно-кримінальними справами репресованих діячів УАПЦ (УПЦ) з урахуванням особливостей формування цих справ та їхнього сучасного зберігання, використання інформаційного потенціалу цього виду джерел для подальших історичних досліджень. Проаналізовано методичні вказівки для укладання кримінальних справ та їхнє практичне втілення на прикладі справ з ГДА СБ України та ЦДАГО України.

Розділ 2. “Собори УАПЦ: соборні діяння, ухвали та постанови” складається з шести підрозділів. У ньому подано аналіз актових джерел УАПЦ формації 1921 р., до яких відносяться документи і матеріали церковних Соборів, соборні діяння, ухвали і постанови, “Київські канони” 1921 р., протоколи Великих Микільських і Покровських Зборів.

У підрозділі 2.1. “Собор Київщини 22-26 травня 1921 р.” аналізуються документи і постанови цього Собору, який повинен був стати Всеукраїнським Собором УАПЦ і обрати митрополита-українця в якості предстоятеля цієї церкви, але через протистояння з проросійським єпископатом цієї мети не вдалося досягнути. Але постанови цього Собору уможливили скликання Першого Всеукраїнського Собору УАПЦ в жовтні 1921 р. В архіві зберігся тільки друкований варіант цих постанов, а також окремі документи, дотичні до Собору, які подані в контексті тих подій, які передували скликанню Собору Київщини і знайшли своє відображення у тексті постанов.

У підрозділі 2.2. “Перший Всеукраїнський православний церковний Собор УАПЦ 14-30 жовтня 1921 р.” проаналізовано документальні складові того масиву соборних документів, зокрема листування передсоборного і соборного періоду 1921 р., передсоборні документи (відозви, протоколи українізованих парафій та ін.), стенограми засідань цього Собору, які подані у вигляді схеми розподілу оригіналів і копій документів з фонду № 3984 ЦДАВО України за кожний день засідання Собору від 14 до 30 жовтня, списки делегатів Собору, тощо. Цю схему було побудовано авторкою цієї роботи під час археографічного опрацювання виявлених соборних матеріалів для подальшої публікації у збірнику документів і матеріалів Собору у 1999 р.

У підрозділі 2.3. “Постанови Першого Всеукраїнського православного церковного Собору УАПЦ 14-30 жовтня 1921 р.” подано розгорнутий аналіз виявленого у фонді № 3984 ЦДАВО України і археографічно опрацьованого для видання у 1999 р. повного оригінального варіанту постанов і ухвал Собору УАПЦ 1921 р. (“Київські канони УАПЦ 1921 р.”), з відновленням первісного варіанту тексту. За умови знищення або засекречення подальших перевидань цих постанов і ухвал в Україні, які були опубліковані після суттєвого редагування з міркувань політичної цензури в радянській Україні, в українській діаспорі цей документ було перевидано окремими виданнями зусиллями УАПЦ (Соборноправної) та Українського Православного Братства ім. Митрополита Василя Липківського в США. Цей документ є соборною декларацією нових принципів і засад українського православ'я, які виробив Перший Всеукраїнський Собор УАПЦ в Софійському соборі у 1921 р.

У підрозділі 2.4. “Другий Всеукраїнський православний церковний Собор УАПЦ 17-30жовтня 1927р." розглянуто передумови скликання Собору УАПЦ, які склалися у 1926 р. (“вереснева криза”) і в дособорний період 1926-1927 рр., проаналізовано документи передсоборної наради (витяги з протоколів засідання Президії ВПЦР, листування з органами влади, обіжники до церковних рад і єпископів УАПЦ), протоколи, дотичні матеріали і списки учасників передсоборної наради ВПЦР 26-30 липня 1927 р., стенограми засідань Собору, які також подані у вигляді схеми розподілу оригіналів і копій документів з фонду № 3984 ЦДАВО України за кожний день засідання Собору від 17 до 30 жовтня, списки делегатів Собору. Цю схему також було побудовано авторкою цієї роботи під час археографічного опрацювання виявлених соборних матеріалів для подальшої публікації у збірнику документів і матеріалів цього Собору у 2007 р. Постанови Другого Собору УАПЦ 1927 р. включено до розгляду разом з іншими матеріалами з двох причин: 1) в архівних справах не виявлено тексту постанов (“Накази”) і тому вони були опубліковані за діаспорним виданням 1960 р. в США; 2) на відміну від “Київських канонів УАПЦ 1921 р.” ці накази вже не мали того значення і впливу на церковне життя ні в Україні, ні в церковному середовищі української діаспори. До розгляду були залучені також списки учасників Собору, з урахуванням виявлених в ЦДАВО України оригіналів мандатів, та інші документи і матеріали.

У підрозділі 2.5. “Надзвичайний” церковний Собор УАПЦ 28-29 січня 1930р.” проаналізовано виявлені в архівах поодинокі джерела та оприлюднені окремі матеріали (спогади митрополита УАПЦ Василя Липківського, протопресвитера Демида Бурка), які вдалося віднайти. Через режим надзвичайної секретності, запроваджений після повного знищення УАПЦ, до сьогодні не віднайдено оригінальних матеріалів Собору, на якому було підписано документ про “самоліквідацію” цієї церкви. Тому до дослідження було залучено ті документи і матеріали, які не є оригіналами соборних діянь, але дозволяють хоча б почасти відтворити хід передсоборних і соборних діянь.

У підрозділі 2.6. “Екстрений” церковний Собор УПЦ 8-12 грудня 1930 р.” проаналізовано виявлені в архівах джерела та матеріали (спогади митрополита УАПЦ Василя Липківського, протопресвитера Демида Бурка), які містять інформацію про хід соборних подій.

Через режим надзвичайної секретності, запроваджений після повного знищення УАПЦ, до сьогодні також не віднайдено оригінальних матеріалів Собору, на якому відновлено організаційну структуру УАПЦ, але під назвою “УПЦ”.

У підрозділі 2.7. “Матеріали Великих Покровських і Микільських Зборів ВПЦР" проаналізовано окремі виявлені протоколи пленарних засідань ВПЦР які повинні були відбуватися двічі на рік (на церковні свята св. Миколая весняного та св. Покрови) і були визнані соборчиками УАПЦ. Ці протоколи збереглися у фонді N° 3984 ЦДАВО України, але частину цих протоколів було оприлюднено УАПЦ (Соборноправною) у післявоєнний період з вказівкою, що ці матеріали друкуються з архіву Є. Бачинського, уповноваженого ВПЦР в Києві на Західну й Центральну Європу.

Розділ 3. “Матеріали Всеукраїнської православної церковної ради” досліджено матеріали керівного органу УАПЦ, які відклалися з 1919 р. і до опечатання приміщення її канцелярії у 1929 р. під час підготовки до процесу “СВУ”. Діловодні матеріали ВПЦР умовно поділено на кілька груп, які мають різне наповнення, але є важливими для дослідження діяльності ВПЦР у справі розбудови церковної структури. Це програмні документи автокефального руху, церковні статути, документи церковного діловодства та ін.

У підрозділі 3.1. “Програмні документи автокефального руху та УАПЦ” проаналізовано нечисленні документи, які збереглися серед канцелярських матеріалів ВПЦР, оскільки після остаточного утвердження радянської влади в Україні зберігання документації нерадянського походження тягло за собою певні оргвисновки, а згодом стало приводом для репресій.

У підрозділі 3.2. “Церковні статути” сконцентровані в кількох справах фонду № 3984 ЦДАВО України документи, і це дає можливість твердити, що кілька статутів УАПЦ часів Директорії УНР збереглись серед документів архівного фонду, але переважна кількість варіантів статуту УАПЦ відноситься до процесу, пов'язаного з тиском і шантажем ДПУ УСРР на провід УАПЦ, результатом яких і була реєстрація статуту 1926 р. Про статут УПЦ 1930 р. є тільки згадки у текстах протоколів допитів діячів УПЦ.

У підрозділі 3.3. “Церковне діловодство ВПЦР” розглянуто протоколи засідань самої ВПЦР та її Малої Ради, комісій, відділів і секцій ВПЦР, зокрема комісії зі складання історичного нарису УАПЦ за 1919-1924 рр. Офіційне листування ВПЦР за весь період її діяльності представлене архівними документами, зокрема листуванням з органами радянської влади, яке умовно можна поділити на кілька груп а) листуванням з приводу набуття храмів і церковного майна київських осередків УАПЦ, листівними проханнями до НКВС УСРР на дозвіл чергових церковно-організаційних зборів та хресних ходів парафій УАПЦ; б) листівними заявами від ВПЦР або окремих діячів УАПЦ до відповідних підрозділів чи керівників ДПУ та НКВС у справах, що стосувались протестів проти репресивних заходів органів влади проти УАПЦ; в) листуванням з приводу отримання дозволів на виїзд за кордон. Окремим різновидом документації з канцелярії ВПЦР є шлюбні справи, тобто звернення громадян у справі реєстрації шлюбу та інших подібних питань.

У фонді № 3984 ЦДАВО України виявлене різноманітне листування ВПЦР, яке можна поділити на кілька напрямів: а) з єпископами УАПЦ та представниками єпископату інших церковних напрямів; б) з церковними осередками, які спочатку приєдналися до ВС І II І. а потім у 1921 р. увійшли до складу УАПЦ, в т. ч. з приводу проведення заходів щодо вшанування пам'яті українського поета Тараса Шевченка; в) з окремими особами тощо. Виявлено також обіжники та інструкції місцевим осередкам УАПЦ, інформації та звіти інструкторів ВПЦР на місцях, списки і посвідчення уповноважених, супровідні документи для відряджень. Подано огляд матеріалів крайових, округових, районових та парафіяльних рад УАПЦ, обіжники та інструкції місцевим осередкам, матеріали крайових, округових, районових та парафіяльних рад УАПЦ за 1920-ті рр.

У підрозділі 3.4. “Документи щодо організації духовної освіти” подається аналіз документів про організацію Пастирських курсів для підготовки священиків українізованих парафій у 1921-1922 рр. та проекту утворення “Українського Богословника”, який повинен був стати духовною академією УАПЦ у 1927-1928 рр. Питома вага документації, яка відображає організацію роботи, склад викладачів, протоколи педагогічних нарад, фінансову документацію Пастирських курсів значно більша, ніж документів, які свідчать про спроби організувати заклад духовної освіти в період початку гонінь на УАПЦ з боку комуністичної влади, навіть не зважаючи на легалізацію цієї церкви у 1926 р. і дозвіл скликати Другий Собор УАПЦ у 1927 р.

У підрозділі 3.5. “Нариси історії парафій УАПЦ 1921-1926 рр.” проаналізовано великий пласт наративних джерел, який виник у зв'язку з святкуванням 5-ої річниці проголошення автокефалії, коли ВПЦР оголосила збір інформації по всіх парафіях УАПЦ про утворення, організацію та подальше життя осередків УАПЦ на Переяславщині, Чернігівщині, Глухівщині, Конотопщині, Ніжинщині, Борзенщині, Соснинщині та інших регіонах, де існували осередки цієї церкви з часів автокефального руху 1917 р.

Надіслані з місць до канцелярії ВПЦР парафіяльні літописи та звіти, які були підготовлені до друку і оприлюднені окремим археографічним збірником у 2012 р., дають величезний історичний, українознавчий і статистичний матеріал для дослідження процесів українізації на Наддніпрянській Україні, особливостей процесів утворення православних осередків різних юрисдикцій, руйнівної дії органів комуністичної влади на місцях тощо.

Розділ 4. “Богословські та полемічні джерела” складається з 5 підрозділів і в ньому показано найголовніші апологетичні праці провідних діячів УАПЦ, богослужбові твори, які було запроваджено до церковного служіння в УАПЦ, гомілетичні твори, які представлені закордонними публікаціями проповідей митрополита УАПЦ Василя Липківського, церковно-полемічні публікації ідеологів УАПЦ, зокрема головного ідеолога цієї церкви В.Чехівського, та твори ідейних опонентів УАПЦ.

У підрозділі 4.1. “Апологетичні праці провідних діячів УАПЦ” розглянуто богословські праці, які збереглися в архівних справах з редакційними матеріалами часопису “Церква і Життя”. Митрополит УАПЦ Василь Липківський та інші діячі УАПЦ на початку 1920- их рр. написали українською мовою низку апологетичних праць на захист проголошення незалежності Української церкви, доводячи невідворотність розбудови УАПЦ як національної церкви українського народу. Подано огляд доробку українського соціал-демократа і богослова, голови Ідеологічної комісії УАПЦ В. Чехівського, зокрема, авторкою дисертації відновлено порядок виявлених у ЦДАВО України частин його праці “Основа визволення церкви від князівства тьми віку цього (Ефес. 6:10-13)” у редакційних матеріалах часопису “Церква і Життя” за 1927-1928 рр. Розглянуто богословський твір архієпископа Івана Теодоровича “Благодатність Єрархії У.А.П.Ц. (Української Автокефальної Православної Церкви)”та інших діячів УАПЦ.

У підрозділі 4.2. “Богослужбові твори” подано результати пошуку і аналізу публікацій П. Козицького, К. Стеценка та інших тогочасних композиторів у київській пресі періоду руху за автокефалію Української церкви, які було присвячено реформуванню української церковної музики. Проаналізовано огляд нотних видань музично-хорової комісії ВПЦР, зокрема перелік перекладених українською богослужбових творів, які було надруковано на шапірографі для розповсюдження в українізованих парафіях, у т. ч. проповідницьких відправ В. Чехівського “Визволення” та “Слово Хресне”. Розглянуто архівні документи про друк антимінсів та церковних календарів УАПЦ в середині 1920-их рр.

У підрозділі 4.3. “Гомілетичні твори” представлено проповідями митрополита УАПЦ Василя Липківського, які той пересилав впродовж 1933-1936 рр. до Канади о. Петру Маєвському. Головну увагу звернуто на віднайдені варіанти подальших перевидань цих проповідей у вигляді збірників чи окремих публікацій у післявоєнний період зусиллями Українського Православного Братства ім. Митрополита УАПЦ Василя Липківського.

У підрозділі 4.4. “Церковно-полемічні публікації ідеологів УАПЦ” аналізуються відомості з обновленських періодичних видань, в яких друкувалися виступи на різноманітних церковних зібраннях цієї церкви, спрямовані проти УАПЦ і зокрема виступів В. Чехівського з критикою її діячів. З огляду на незначний обсяг документів, які містять богословську спадщину Обновленської церкви в Україні 1920-1930- их рр., це дослідження не є закінченим і потребує подальших пошуків оригінальних матеріалів.

У підрозділі 4.5. “Твори ідейних опонентів УАПЦ” розглянуто твори ідейних опонентів цієї церкви, оскільки дослідження джерел тільки однієї сторони, яка брала участь у полеміці, порушує дотримання методу всебічності і системності дослідження. Митрополити Володимир (Богоявленський) і Антоній (Храповицький) виступали проти автокефального руху і цей напрям підтримували їхні наступники, про що свідчать документи з архівного фонду № 3984 ЦДАВО України авторства єпископа Черкаського Назарія (Блінова) та підлеглого йому духовенства, матеріали церковних Соборів Обновленської церкви. Ідейним противником УАПЦ на чолі з митрополитом Василем Липківським залишався до кінця свого життя і митрополит Іларіон (Огієнко).

Розділ 5. “Джерела особового походження” складається з п'яти підрозділів, що включають в себе аналіз відомостей про особові справи діячів УАПЦ, які утворені в канцелярії ВПЦР у 1920-их рр. на весь склад кліриків цієї церкви, спогади учасників подій, епістолярій церковних діячів, некрологи та ті зображальні джерела, які містять одноосібні та колективні зображення діячів УАПЦ (УПЦ). Ці джерела мають різне походження, оскільки особові справи виявлено в ЦДАВО України, натомість такі види джерел як спогади, некрологи, епістолярій і фотографії виявилися майже відсутніми в Україні і тому ці джерела було досліджено в основному на закордонних документальних публікаціях, у періодичних виданнях зокрема.

У підрозділі 5.1. “Особові справи діячів УАПЦ” подано загальні відомості про ці справи, які нараховують 1276 архівних справ опису № 2 фонду № 3984 ЦДАВО України. Розглянуто різновиди анкет і персональних карток діячів УАПЦ, в т. ч. тих, які подавалися до відділів культів місцевих адмінвідділів. Окремо розглянуто проблему дослідження персонального складу єпископату УАПЦ (УПЦ) та визначено шляхи подальшої пошукової роботи в архівах колишніх органів держбезпеки, архівно-кримінальних справах.

У підрозділі 5.2. “Спогади” представлені в основному публікаціями цього виду джерел, які здійснили як діячі УАПЦ (УПЦ), так і їх опоненти з РПЦ - митрополити Антоній (Храповицький) та Євлогій (Георгієвський). У підрозділі розглянуто спогади військового священика о. Петра Білона, спогади М. Мороза, праці митрополита УАПЦ Василя Липківського,

І. Якиміва-Метана. Спогади нецерковних діячів представлено тільки витягом з “Щоденника” С. Єфремова про події, які відбулися на початку Другого Всеукраїнського Собору УАПЦ 1927 р.

У підрозділі 5.3. “Епістолярій церковних діячів” представлено виявленими і оприлюдненими в Україні та за кордоном листуванням діячів УАПЦ (УПЦ). Попри найбільші втрати цього виду джерел внаслідок репресій і зацікавлення карних органів влади у вилученні саме цього виду документів при обшуках і арештах, вдалося віднайти епістолярні джерела авторства митрополита УАПЦ Василя Липківського, опубліковані о. Петром Маєвським, митрополитів Миколи Борецького, Івана Павловського, Іларіона (Огієнка), архієпископа Івана Теодоровича, Євгена Бачинського, В. Чехівського.

У підрозділі 5.4. “Некрологи” подано аналіз цього різновиду мемуарних джерел. Таких джерел збереглося дуже мало з огляду на обставини репресій та практично повного знищення діячів УАПЦ (УПЦ) як “ворогів народу”, що унеможливлювало публікацію некрологів в церковних періодичних виданнях. Серед архівних матеріалів часопису “Церква і Життя” виявлено нечисленні некрологи, а також документи з повідомленнями про смерть священиків УАПЦ. Специфічним повідомленням про панахиду по С. Петлюрі є протоколи допиту В. Чехівського 1929 р. Після виїзду за кордон українських емігрантів по закінченню Другої світової війни ситуація вирівнюється і в періодичних церковних виданнях української діаспори поступово з'являються некрологи як на спочилих в еміграції діячів УАПЦ (УПЦ), так і на тих померлих церковних діячів і вірян, які приєдналися до УАПЦ (Соборноправної) вже за кордоном.

У підрозділі 5.5. “Зображальні джерела» досліджено як фотографії окремих представників УАПЦ (УПЦ), так і колективні. Після ліквідації УПЦ в УРСР до Другої світової війни такі світлини зберігалися у приватних архівах родичів та знайомих, а також у кримінальних справах репресованих діячів УАПЦ (УПЦ) як речові докази. У післявоєнний час виявилося, що більшість зображальних джерел вивезено за кордон емігрантами з України. Світлини опубліковано і розтиражовано Українським Православним Братством ім. Митрополита Василя Липківського в основному у часописі цього Братства в США. Це стосується фотографій священнослужителів УАПЦ, православних українських храмів, зображень визнаного УАПЦ формації 1921 р. “пророком” Тараса Шевченка та його пам'ятників як в УРСР, так і за її межами.

Розділ 6. “Церковні періодичні видання в Україні та за кордоном” складається з двох підрозділів, в яких в хронологічній послідовності досліджено періодичні видання спочатку УАПЦ, на сторінках яких друкувалися джерела періоду існування УАПЦ у міжвоєнний період і матеріали ідейних послідовників цієї церкви за кордоном після Другої Світової війни.

У підрозділі 6.1. “Матеріали церковної преси в Україні 1920-их рр.” проаналізовано склад, структуру, зміст та обставини роботи редколегії на чолі з митрополитом УАПЦ Василем Липківським нечисленних церковних видань УАПЦ (“Церква і Життя”, “Церковні вісті”), які дозволено видавати органами радянської влади у 1926-1928 рр. Здійснено порівняльний аналіз опублікованих матеріалів церковної періодики з оригіналами статей та матеріалів, що збереглися в редакції часопису “Церква і Життя” у ЦДАВО України.

У підрозділі 6.2. “Періодичні видання УАПЦ (Соборноправної) за кордоном” проаналізовано матеріали з церковних періодичних видань тих церковних і світських діячів, які емігрували з України впродовж 1944-1945 рр. в складі УАПЦ формації 1941 р. на чолі з митрополитом Полікарпом (Сікорським), але вважали себе прямими продовжувачами церковної справи УАПЦ формації 1921 р. як “Церкви-Мучениці”, знищеної радянським комуністичним режимом. У виданнях, що виходили в німецьких післявоєнних таборах для переміщених осіб у 1940-1950-их рр., вони друкували вивезені з України документальні матеріали з історії УАПЦ (УПЦ) 1917-1939 рр.: листи, фотографії, спогади, некрологи тощо. Основний масив опублікованих матеріалів складався з вивезених з України документів та з матеріалів з архіву представника УАПЦ в Західній Європі Євгена Бачинського. археографічний автокефальний православний церква

Публікацію таких джерел продовжено в післявоєнний період у США. У підрозділі досліджуються матеріали церковного часопису “Церква і Життя”, який видавало друком Українське Православне Братство ім. Митрополита УАПЦ Василя Липківського в США у 1950-1980 рр. У підрозділі подано основні рубрикації часопису, які стосуються видання джерел з історії УАПЦ (УПЦ) 1917-1939 рр., богословської спадщини митрополита УАПЦ Василя Липківського та інших ієрархів цієї церкви, полеміку з іншими церквами, критику православних ієрархів, некрологи та інші матеріали.

Розділ 7. “Джерела нецерковного походження” складається з п'яти підрозділів, в яких подано аналіз тих джерел, які стосуються державного впливу на існування УАПЦ в УСРР (УРСР), зокрема це документи радянських органів влади, таємні інструкції та зведення Секретного відділу ДПУ УСРР, документи процесу “СВУ” та їхній вплив на формування кримінальних справ проти діячів УАПЦ (УПЦ), судово-слідчі та реабілітаційні документи.

У підрозділі 7.1. “Документи радянських органів влади” розглядаються законодавчі акти, які з'явилися іще за Директорії УНР щодо проголошення Українською державою автокефалії

Православної церкви в Україні, але у 1919 р. після захоплення червоними військами українських земель були замінені на російське радянське законодавство. Йдеться про декрет про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, Адміністративний кодекс УСРР 1927 р., інші юридичні документи і положення, якими регулювалися церковно-державні відносини після встановлення радянської влади в Україні.

У підрозділі 7.2. “Таємні інструкції та зведення секретного відділу ДПУ УСРР” проаналізовано джерела, які ґрунтувалися на донесеннях секретних співробітників та завербованих у церковному середовищі інформаторів. Відомості за рубрикою “Автокефалісти” збереглися в ГДА СБ України тільки за 1927-1928 рр., але вони дозволяють зрозуміти механізм формування антицерковної політики, рівень обізнаності, аналітичних розробок і практичних настанов у справі внутрішньоцерковного розкладання як спецоперації чекістів проти УАПЦ.