Початковий дискурс про козаків: творення образу українського козацтва в Речі Посполитій 1560-1570-х рр.

Б.Папроцький далі зауважує, що Військо Запорізьке -- явище доволі свіже, адже на Запоріжжя, «ледве не за нашої пам'яті, заїжджати почав люд лицарський, аби з поганими татарами щастя своє випробувати». Причому злочинці-вигнанці стали з'їжджатися сюди вже потім. Отже, як бачимо, за Б.Папроцьким, засновники Війська Запорізького -- лицарі, а не злодії Узагалі стосунок історичного Запоріжжя до злочинців не такий уже простий. Цікава тут арґументація у справі видачі «Тимошки» Анкудінова 1649 р. Богдан Хмельницький тоді стверджував, що Т.Анкудінов сказався винним у вбивстві, а таких із Війська Запорізького не видають (нехай хоч короля вбив!). Натомість московський посланець переконував гетьмана, що Т.Анкудінов -- самозванець і крадій (украв із «казни» 100 руб.), а такого можна видавати (див.: Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы в 3 т. -- Т.2. -- Москва, 1953. -- C.180--193). Отже на притулок могли претендувати не буденні злодюжки, а власне «політичні» вбивці -- ізгої-вигнанці (практика, добре знана з побуту скандинавів доби вікінгів)?.

Відзначив оповідач і дуже динамічне зростання із часом кількості запорожців. Він пише, що, «коли їх спочатку було кілька сотень, і то багато здавалося, а наразі їх уже й по кільканадцять тисяч знаходиться» (в пізнішому чеськомовному варіанті мова не про «кільканадцять» тисяч, а просто про «тисячі» -- мовляв, лік уже не на сотні, а на тисячі). Не виключено, що Б.Папроцький свідомо завищував кількість запорожців, аби зацікавити імперію Нагадаємо, що самозваний гетьман Станіслав Хлопицький озвучив 1594 р. австрійському імператорові цифру 8--10 тис. запорожців..

Більшість козаків -- «худі пахолки», себто неродовитий люд, але і їх оповідач уважає за «поштивих», людей гідних. Зауважимо, що визначення «худі пахолки» було, напевно, вельми популярним, адже використане також і у А.Гваньїні видання 1611 р., де в параграфі «Що означає “козак”» міститься твердження: «Слово “козак” татарське, але козаком називається русь. Це слово тлумачиться так: бідний пахолок, котрий шукає собі здобичі, але нікому не підлягає, служить за гроші тому, кому хоче» Гваньїні О. Хроніка європейської Сарматії. -- К., 2007. -- C.748. «Худим пахолком» називає себе С.Наливайко в листі до короля від січня 1596 р. (див.: Исторические связи народов СССР и Румынии в XV -- начале XVIII в. -- Т.1. -- С.220). Можна також згадати означення «чорні пахолики» для окреслення рядового складу запорожців у реєстрі виплати «жолду» за Лівонську війну 1601--1603 рр. (див.: Грушевський М.С. Історія України-Руси. -- Т.УП. -- С.282).. Утім не можна тут відкидати і прямого запозичення з Б.Папроцького.

Не виключено також, що характеристика «худі пахолки» для запорожців стала популярною у зв'язку із справою Зборовських 1583-1584 рр. Адже відома іронічна характеристика цього роду як «кухні худопахолків» (лист Криштофа Зборовського до брата Самуеля від 17 липня 1583 р.) [Rzeczycki A.] Andreae Recicii instigatoris regii V. nob. Accusationis in Christophorum Sborovium actiones tres: De fide publica; De praescziptionibus ante iudicium oppositis; De criminibus. -- Krakфw, 1585..

Але повернімося до розбору тексту Б.Папроцького. Авторитет низовців як вояків був високий, позаяк «для вправляння в лицарських справах туди їздять, і з панят руських, подільських та польських до них немало заїжджає, бо між них добре вивчиться можна в порядку і у чуйності лицарській». Тут зауважимо, що на Запоріжжя фактично перейшов давній образ Русі як військової школи, «гімназії справжньої доблесті», який подибуємо, наприклад, у творчості С.Оріховського-Роксолана (див. «Напучення польському королеві Сигізмундові Августу» Українські гуманісти епохи Відродження. -- Ч.1. -- К., 1995. -- C.31., а це твір, що вперше побачив світ ще 1543 р.). Еразм Глічнер (1535-1603 рр.) у трактаті «Про виховання дітей» (Краків, 1558 р.) аналогічно писав про Поділля (див. параграф «Школи подібні Поділлю», де стверджувалося, що «школи або колегії великою мірою подібні жовнірству чи козацтву - біля котрої справи пораються на Поділлі або на Україні поштиві й визнані люди»; акцентувалося, що саме на козаках тримається у країні оборона від татар; серед героїв козаччини називалися Б.Претвич, князь Вишневецький (напевно Дмитро) та «Прокоп» (очевидно, брат коронного гетьмана та львівський стольник П.Сенявський, який помер 1566 р.) Erazma Glicznera Ksi^zki o wychowaniu dzieci / Wyd. W.WisJocki. -- Krakow, 1876. -- S.89--90..

Цікавиться Б.Папроцький і термінологією. Він зауважує, що «русаки Б.Папроцький зазвичай уживає саме цю мовну форму етноніма (замість традиційної «русини»). називають їх козаками запорізькими». Знає історик й інший термін - «низові козаки». Він просто та зрозуміло пояснює походження обох назв: перша -- від дніпровських порогів, про які оповідачеві відомо, що їх дев'ять (у своїх «Гербах...» Б.Папроцький згадував про дванадцять порогів Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. -- S.157.) і вони обмежують можливості судноплавства по Дніпру; друга -- від того, що запорожці «низько на кінці ріки Дніпра мешкають».

Знає Б.Папроцький і про головну зброю, що забезпечила успіх Війська Запорозького -- це «стрільба», котрої у запорожців «багато», і її береже-охоро- няє постійна сторожа на островах.

Узагалі респектабельність Війська Запорозького Б.Папроцький явно увиразнює. Воно багате («Коли самі вони супроти татар чи турків на війну йдуть, часами великий достаток мають у своєму Війську, бо з усіх боків до них селяни [осілий люд] возять [припаси]. І вони платять, чим хочуть -- кіньми, волами й іншими добутками, також і грошима»). До речі, цікаво, що в ранішому опису поїздки на Запоріжжя С.Зборовського 1579 р. Б.Папроцький згадував і місцеву «нужду» та «недостатки» Ibid. -- S.156--167., а тут про це автор воліє мовчати. Далі за текстом ідеться, що Запоріжжя грізне сусідам («І хоча на ґрунтах татарських мешкають, татари їх перемогти не можуть, авжеж ще, аби від них спокій мати, дари їм великі дають. Із Москви також -- від великого князя московського -- упоминки на кожен рік мають, а коли б їм не дано [було], великі шкоди йому у землі [його] чинять»). Воно й самодостатнє («Мають лосів, сарн, коней диких удосталь, звіра чорного (себто ведмедів -- Д.В.), зубрів, риби дуже багато особливої, яку печуть замість хліба, і печінку звірину вживають часом» До речі, в одному опису Хотинської війни 1621 р., зробленому німецьким найманцем, заміну хліба в раціоні його товаришів на таку саму печінку (кінську смажену) подано як відчутне обтяження, спричинене облогою (див.: Записки немецкого офицера о Хотинской войне 1621 г. как исторический источник (пер. Ю.А.Мыцыка) // Вопросы германской истории: Русско-германские связи и отношения нового и новейшего времени. -- Днепропетровск, 1985. -- С.131).).

Зауважив Б.Папроцький і специфічне братство запорожців, коли багатим є передусім спільнота-військо, а не окрема людина («Скарбів жодних не мають, але, коли кому що хочуть дарувати, візьмуть у когось, хто є найліпший між ними господар -- у позичку, і потім йому віддають або сплачують, коли їм перша ж здобич якась дістанеться, котру в рівний поділ пускають, сплачуючи йому те, що військо заборгувало»). Утім є в козаків і особиста власність («Кожен своє витрачає як розуміє»).

Зрештою згадує Б.Папроцький і сезонний характер козакування, коли запорожці «на зиму по містечках та по селах подільських і волинських розходяться й на весну чекають. Потім знову сходяться на свій острів і з нього у краї поганські, або куди їм любо буде, ідуть». До речі, обмовка про єдиний (центральний?) «острів» цікава, оскільки у своїх «Гербах...» Б.Папроцький досить докладно описав головний осідок запорожців 1579 р. - острів Томаківку, «котрий є так широкий, що можуть на ньому сховатись 20 тисяч чоловік і немало коней. При тому острові є озеро (затока?) велике і дуже рибне» Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. -- S.158.. Щоправда з нього (за тим таки оповіданням із «Гербів.») Військо Запорозьке на чолі зі С.Зборовським якось швидко перебралося на Чортомлик.

Таким чином, «козацький сюжет» закорінився в річпосполитській літературі в 1560-1570-х рр. Зауважимо, що згаданими вище авторами гурт тогочасних «козакознавців» не вичерпується. Утім інтерес інших істориків та письменників до цієї тематики був здебільш «принагіднішим».

Для наочності можна згадати сусідні взаємопов'язані гасла «Низові козаки» («Kozaci Nizovii») й «Татари козаків бояться» («Tartari Kozakos metuunt») з відомого трактату Мартина Броневського (? - помер до 31 березня 1593) «Опис Татарії» (1579 р.), написаному за особистими враженнями від посольств до Криму 1578 і 1579 рр. Broniovii M. [...], Tartariae descriptio, antehac in lucem numquam edita, cum tabula geographica ejusdem Chersonesus Tauriae. [... ]. -- Coloniae Agrippinae, 1595. -- P.4. Тут маємо такий текст: «Бо особливо від козаків низових -- наших людей, які вниз течією річки на човнах туди забрідають, звідти й назва тих стрільців-мушкетерів, котрі навесні -- улітку та восени Бористеном на човнах великих і малих безперервно блукають, раптово й руйнівно на тих [татар] набіги роблять, які дуже бояться» («In primis enim a Kozacis Nizovii noctris hominibus, quod secundo fluvio in cymbis ibi vagantur inde nuncupatis, ac iis Sclopetariis, qui aestate et autumno in Borestene in cymbis maioribus et minoribus perpetuo vagantur, subitasque et damnosas in eos incursiones faciunt, magnopere sibi mtuunt») Припускаю, що саме від М.Броневського може походити інформація про запорожців, яку подав у своєму донесенні до Ватикану (лист кардиналові Коменсі) від 15 серпня 1579 р. папський нунцій у Польщі Джованні Андреа Каліґарі (римський дипломат тоді виявляв зацікавлення стосунками з Кримом, хоча в донесенні козаки з'являються у зв'язку з авантюрою І.Підкови та його спадкоємців). За цим текстом, козаки є «плем'ям», намішаним із різних народів: поляків, русинів, угорців, іспанців, італійців і т. д. Вони мешкають без жінок і дітей понад берегами Дніпра та на деяких його ж островах. Перебувають у постійній війні та живуть із грабунку. Вони християни і присягають бути ворожими до турків, татар. У бою відважні й через це носять ім'я «козаків», що по-татарському означає «добрий вояк». Багато молодих відщепенців (=недолугого мотлоху), які не хочуть працювати або не можуть жити на Батьківщині через учинені злочини, ідуть туди і слухаються своїх ватажків, котрі миттєво реагують на здобич та небезпеку. Буде їх близько 4 тис. Клопоти з ними розпочалися не більше 15 років тому, адже раніше мали повагу польських королів, а зараз шануються менше (1578-15=1563-й р., це час молдавської авантюри Д.Вишневецького; отже турбувати уряд запорожці почали коли «полізли» до Молдавії?) («Li cossachi sono una gente collettitia di diverse nationi, Polacchi, Russi, Ungari, Spagnoli, Italiani etc., che senza moglie et figli habitano le ripe et certe isolette del Boristene. Stanno sempre alla campagna, et vivono di rapina, fanno professione di Christiani, et giurano di esser nimici di Tartari et di Turchi, et sono valorosi in armi; et pero hanno il nome di cosacchi, perchи cosach in lingua tartaresca vuol dire buon soldato. Molti giovani sbardellati, che [non] hanno voglia di travagliare, o non puono stare nelle patrie loro per varii eccessi perpetrati, vanno fra costoro, et obediscono al loro capo, et sono messi subito alla parte delle prede et de' pericoli. Seranno da 4 mila, et non ha 15 anni, che comincio questa ragunanza, che per altri tempi portava gran rispetto al Re di Polonia, hoggi poco.»). Див.: Monumenta Poloniae Vaticana. -- T.IV: I. A. Caligarii nuntii Apostolici in Polonia epistolae et acta 1578-1581. - Cracoviae, 1915. - P.42.. До речі, про подільських «козаків», котрі, як і татари, «у полях безперервно блукають, битви та небезпеки, коли їх, буває, оточують нерівні [сили], смертю чимало випробовуються» («in campis perpetuo vagantur, praelia et pericula, si eis comitatu impares sunt, evitare probe norunt»), М.Броневський мовить окремо Broniovii M. [...], Tartariae descriptio, antehac in lucem numquam edita... -- P.1..

Не зайве додати, що М.Броневський починав як підлеглий галичанина Андрія (Анджея) Тарановського (пом. після 1579 р.), глави посольства до Туреччини 1569 р. Польські посли тоді з Константинополя рушили слідом за турецьким експедиційним корпусом, який мав, спільно з кримцями, штурмувати підмосковську Астрахань. Текст А.Тарановського було видано німецькою мовою (Нюрнберг, 1571 р.), відомий також і польськомовний рукопис, з якого оповідання було видано у середині ХІХ ст. Podrфze i poselstwa polskie do Turcyi, a mianowicie: podrфz E.Otwinowskiego 1557, Jзdrzeja Taranowskiego Komornika J.K.M. 1569, i Poselstwo Piotra Zborowskiego 1568. -- Krakфw, 1860. -- S.41-63. У Москві зберігається ще один «короткий опис» тієї подорожі до Константинополя, а звідти - до Астрахані (див.: Российский государственный архив древних актов. - Ф.12. - Оп.1. - Д.7). та, зі скороченнями, століттям пізніше Antologia pamiзtnikфw polskich XVI wieku. - Wroclaw, 1966. - S.203-216.. Окремі уривки з цього твору також не раз уживали річ-посполитські «козакознавці».

Варто наголосити, що якійсь час цілий «козацький сюжет» був здебільшого прив'язаний до Поділля, і надалі ця подільська призма була дуже важливою для сприйняття-освоєння образу козаччини історіографією Речі Посполитої (наприклад, перенесення на Запоріжжя русько-подільського образу «військової школи»). Як свідчить уривок з С.Оржельського, були навіть вагання щодо поширення терміна «козаки» на запорожців-«низовців». Узагалі поняття «за-порогу» та «низу» дуже символічно підходили для акцентування на маргінальності козаччини в річпосполитському суспільстві та на ваганнях Вітчизни щодо визнання спорідненості з цими своїми занадто орієнталізованими, «потатареними» дітьми. Тож автори, які почали вдивлятися в деталі, були схильні шукати «екзотику». І знайшли її передусім у козацькому мореплавстві. Козак-пірат - це нова риса до образу низов- ця з кінця 1570-х рр. (причому вельми респектабельна для європейця доби Великих географічних відкриттів). Вона, до речі, акцентувала на новизні явища (козаки -- це «відповідь» Сигізмунда Августа на турецьких берберів-піратів Сулеймана Пишного).

Новий (розширено-інтегрований) погляд на козацтво, здається, поширюється з творів Мацея Стрийковського (1547 - між 21 жовтня 1586 й 1593), написаних між серединою 1570-х і 1582 рр. Тут воно представлене як явище «одвічне» для литовсько-руського суспільства, рід легкоозброєного вояцтва -- органічної частини війська Великого князівства Литовського (в долюблінських кордонах). Адже термін «козаки» повсюдно уживаний як на сторінках «Хроніки» М.Стрийковського (доведеної лише до 1506 р.), так і в його ж віршованому опису битви з московитами на Улі 1564 р. Wojtkowiak Z. Odnaleziony tekst Macieja Stryjkowskiego o bitwie z Moskwa 1564 roku i inne rewelacje w zbiorach rosyjskich i nie tylko. -- Poznan, 2010. -- 122 s.; Дзярнович О.И. Поэма Матея Стрыйковского «Битва под Улой» (1564 г.): образный ряд и событийная конкретика // Studia Slavica et Balcanica Petropolitana = Петербургские славянские и балканские исследования. -- Вып.2(8). - Санкт-Петербург, 2010. - С.127-134.

Зрештою спостерігачі від самого початку осмислення нового явища усвідомлювали конкурентний потенціал козацтва щодо шляхетства. Утім не відкидалася можливість інтеграції першого з другим (козаки=вояки ^ вояки=лицарі ^ лицарі=шляхта). Власне, по всій Європі шляхетський стан у XVI ст. ще зовсім не був закритим (ця ситуація зміниться тільки у другій половині XVII ст.).

Життя козаків із грабунку вже трохи бридило сноба-шляхтича (котрий волів війни для слави). Та оскільки грабувався зовнішній ворог країни, шляхетське суспільство готове було виявляти тут терплячість (адже мав місце і новий московський конкурент, який також претендував на те, аби очолити християнський натиск на ісламський Степ і використати прикордонне козацтво).

Загалом у перших літературних характеристиках позитиви козаччини таки переважували негативи. І тут інтелектуали-письменники були солідарні з урядом, який привілеєм Стефана Баторія 1582 р. та козацькою реформою 1590--1591 рр. фактично легітимізував козаків як соціальну верству річпосполитського суспільства.

REFERENCES

1. Bellini, Paolo (1994). La «Descrittione della Polonia» di Fulvio Ruggieri (1572). Presentazione di Jan W. Wos. Trento [in Italian].

2. Brekhunenko, V., Mytsyk, Yu., Shcherbak, V. (2016). Dokumenty ukrains'koho kozatstva XVI -- pershoi polovyny XVII st.: universaly, lystuvannia, uhody, prysiahy. ed. V.Brekhunenko, Yu.Mytsyk, V.Shcherbak. Kyiv [in Ukrainian].

3. Brekhunenko, V., Nahel's'kyi, M. (2004). Dvanadtsiat' lystiv het'maniv Viis'ka Zaporoz'koho XVI -- pershoi polovyny XVII stolittia z pol's'kykh rukopysnykh zibran'. In Ukrains'kyi arkheohrafichnyi shchorichnyk, (Vol.8/9, pp.425--452). Kyiv; Niu-York [in Ukrainian].

4. Dzyarnovich, O.Y. (2010). Poema Mateya Stryykovskogo «Bitva pod Uloy» (1564 g.): obraznyy ryad y sobytyynaya konkretika. In Studia Slavica et Balcanica Petropolitana = Peterburgskye slavyanskye y balkanskye yssledovanyya, (no.2 (8), pp.127--134). Sankt- Peterburh [in Russian].

5. Ferenc, M. (2016). Rusini, Rus i Ukraina w Ksiqgach Hetmanskich Stanisiawa Sarnickiego. In Zeszyty naukowe Uniwersytetu Jagiellonskiego. Prace Historyczne (143, z.2, ss.261--268). Krakow [in Polish].

6. Ferenc, M. (2015). Sarnicki S. Ksi^gi Hetmanskie. Ed. M.Ferenc. Krakow [in Polish].

7. Kovalets', T.R. (2015). «Konstytutsiia Yazlovets'koho het'mana z Buchacha iz kozakamy nyzovymy zaporoz'kymy roku Bozhoho 1571»: nevidoma postanova pershoi kozats'koi komisii. In Ivan Ohiyenko i suchasna nauka ta osvita [naukovyi zbirnyk: seriia istorychna ta filolohichna], (Vol.XI, pp.63--71) Kamianets'-Podil's'kyi [in Ukrainian].

8. Lepiavko, S. (1999). Ukrains'ke kozatstvo u mizhnarodnykh vidnosynakh (1561--1591). Chernihiv [in Ukrainian].

9. Mytsyk, Yu. (1985). Zapiski nemetskogo ofitsera o Khotinskoy voyne 1621 g. kak istorich- eskiy istochnik (per. Yu.A.Mytsyka). In Voprosy germanskoy istorii. Russko-germanskie svyazi i otnosheniya novogo i noveyshego vremeni (pp.122--135). Dnepropetrovsk [in Russian].

10. Nalyvaiko, D.S. (1992). Kozats'ka khrystyians'ka respublika (Zaporoz'ka Sich u zakhidnoievropeis'kykh istoryko-literaturnykh pamiatkakh). Kyiv [in Ukrainian].

11. Vyrs'kyi, D. (2008). Richpospolyts'ka istoriohrafiia Ukrainy (XVI -- seredyna XVII st.). T.II (Dodatky). Kyiv [in Ukrainian].

12. Vyrs'kyi, D. (2016). Viiny ukrainni: khroniky tatars'koho prykordonnia Ukrainy (XVI -- seredyna XVII st.). Kyiv [in Ukrainian].

13. Wojtkowiak, Z. (2010). Odnaleziony tekst Macieja Stryjkowskiego o bitwie z Moskw^ 1564 roku i inne rewelacje w zbiorach rosyjskich i nie tylko. Poznan [in Polish].

14. Yanushkevich, A.N. (2013). Livonskaya voyna. Vil'no protiv Moskvy: 1558--1570. Moskva [in Russian].

Размещено на Allbest.ru