Уроки Голокосту в українській історичній науці та освіті: від наративу до осмислення й постановки суспільного питання про покаяння (до 75-ї річниці трагедії Бабиного Яру)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УРОКИ ГОЛОКОСТУ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ ТА ОСВІТІ: ВІД НАРАТИВУ ДО ОСМИСЛЕННЯ Й ПОСТАНОВКИ СУСПІЛЬНОГО ПИТАННЯ ПРО ПОКАЯННЯ (ДО 75-Ї РІЧНИЦІ ТРАГЕДІЇ БАБИНОГО ЯРУ)

І.Я. Щупак

На території України фактично відразу після початку окупації загарбники здійснили виокремлення євреїв. Акція розгорталася відповідно до низки розпоряджень, зокрема директиви керівника райхскомісаріату Остланд Г.Лозе, в якій зазначалося, що євреєм є той, серед дідусів або бабусь якого принаймні один єврей, той, хто «належить або належав до єврейської релігійної громади», або ж «перебував у шлюбі з євреєм чи єврейкою»1. В оголошеннях німецької окупаційної влади зазначалося, що належність до єврейської нації «визначається не релігією, і не підданством, а расою»2. Окупанти встановили для єврейського населення непосильний податковий тягар; харчові пайки, що призначалися євреям, були мізерними; на організації та установи, в яких працювали євреї, накладалися спеціальні штрафи3. Окупаційна влада грабувала єврейське населення під приводом «штрафів» чи «контрибуцій» за міфічні «злочини євреїв».

Нацисти принижували людську гідність євреїв, від котрих вимагали носити жовті «знаки Давида», нашиті на одяг4. Євреям заборонялося збиратися на зібрання5, вільно пересуватися вулицями тощо. Наказ комісара округи Г.Лінднера, вивішений на вулицях Луцька в 1941 р., приписував, що євреї не мають права «вільно проходити головними вулицями. Також забороняється зупинятися поблизу комендатури. Жиди, які порушать це розпорядження, будуть покарані смертю»6. Найхарактернішим та найпоширенішим на всіх окупованих територіях оголошенням, мабуть, було таке, просте й лаконічне: «Жидам вхід заборонено!»7.

Нацисти запровадили особливі умови мешкання євреїв. Наприклад, у місті Броди «жидам забороня[ло]ся [залишати] своє помешкання від 19-ої -- 6-ої год.»8. У наказі Дніпропетровської міської управи зазначалося: «Ходити по місту дозволяється лише до 19 год. дня, а жидам до 16 год.»9. В іншому наказі йшлося: «Жидівському населенню забороняється перебувати на вулицях міста Львова після 20-ої години. Решту населення обов'язує ця заборона від 22-ої год. Німців з Райху цей розпорядок не торкається»10. Комендантську годину було встановлено на всій окупованій гітлерівцями території.

Євреї піддавалися дискрімінації в питаннях працевлаштування, соціального забезпечення. Так, у постанові адміністрації дистрикту Галичина «В справі уживання жидів до праці» йшлося: «Приймання і давання праці жидам в приватних господарствах нежидівського населення є заборонене»11. В оголошенні відділу соціального забезпечення Дніпропетровської міської управи (1941 р.) зазначалося, що перереєстрації для нарахування пенсій підлягають всі пенсіонери -- «крім жидів»Об'ява відділу соціального забезпечення Дніпропетровської міської управи. -- 14 грудня 1941 р. // Там само.. В об'яві про прийом дітей до дитсадка наголошувалося, що він здйснюється для «дітей всіх національностей, крім жидів»Дніпропетровська газета. -- 1941. -- 14 листопада..

Гітлерівський міф про те, що євреї «нездатні до продуктивної праці», мав обґрунтувати примусове працевикористання, пояснити необхідність, як сказано в оголошенні, виданому у Самборі, «реєстрації» євреїв із «метою організації вимаганого владою обов'язку праці»До жидівського населення! -- Самбір, 3 липня 1941 р. // Архів Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума».. Такі «реєстрації» були етапом підготовки та реалізації політики знищення. Міські управи, інші установи за наказом німецької влади складали списки євреїв, і ці списки ставали «розстрільними» під час «акцій», що їх проводили нацисти.

Безжальним знаряддям геноциду євреїв стали айнзатцгрупи, створені під час підготовки Німеччини до нападу на СРСР. їх завданням було знищення «ворогів Райху» -- євреїв, циган, комуністів, так званих «асоціальних елементів» тощо. Під час Нюрнберзького процесу колишній начальник айнзатцгрупи <Ю» штандартенфюрер О.Олендорф свідчив про наказ цим формуванням, згідно з яким «єврейське населення має бути повністю знищене», у тому числі діти. У здійсненні масових убивств айнзатцгрупам допомагала арміяОкрім підтримки айнзатцгруп у постачанні, на вермахт покладалася також відповідальність за знищення радянських військовополонених-євреїв.. На території України діяли дві айнзатцгрупи -- «С» і <Ф».

На території Західної України ще до початку «акцій знищення» євреїв німецькі окупанти спровокували єврейські погроми, в яких взяло участь місцеве населення. 30 червня -- 3 липня 1941 р. у Львові було вбито близько 4 тис. євреїв, 25--27 липня -- ще до 2 тис. Були спровоковані на погроми також жителі Станіслава, Тернополя, деяких інших міст Див.: Weiss A. Jewish-Ukrainian Relations in Western Ukraine During the Holocaust // Ukrainian-Jewish Relations in Historical Perspective (Canadian Institute of Ukrainian Studies). -- Edmonton, 1988. - P.413..

На західноукраїнських землях єврейське населення знищувалося не відразу. Причини такої «поблажливості» були меркантильними. «Оскільки 90% усіх ремісників Галичини були євреями, -- ішлося у звіті місцевого начальника СС і поліції, -- негайне виселення євреїв зашкодило б військовому господарству» Решение еврейского вопроса в Галицийском округе. Из отчёта начальника СС и полиции Галицийского округа (Львовская, Тернопольская и Ивано-Франковская области, Украина). Львов, 30.6.1943 // Холокост: Убийство евреев в 1933-1945 гг.: Антология. - С.242.. У місцевостях, де євреї становили значну частку населення, окупанти створювали єврейські ґетто Бауер Є. Голокост у світовому та європейському контексті // Проблеми історії Голокосту. -- Вип.4. -- Дніпропетровськ; Запоріжжя, 2007. -- С.11.. Окрім цього, для економічного визиску євреїв перед їх знищенням створювалися так звані «трудові табори» («Judenlager», або «Julag» - табори для євреїв) Вайс А. Категории лагерей: их характер и роль в осуществлении «окончательного решения еврейского вопроса» // Холокост: Убийство евреев в 1933--1945 гг.: Антология. -- С.292.. Ізраїльський історик А.Вайс підкреслював, що багато ґетто ставали робочими таборами перед тим, як їх ліквідовували, наприклад у Львові Див.: Там же. -- С.293--294..

Значна частина євреїв Західної України втратила життя в ґетто й таборах. Місцем масової загибелі західноукраїнських євреїв став табір смерті Белжець. Ґетто створювалися перед знищенням євреїв на території Східної Галичини, Волині, Поділля, Закарпаття, почасти - Правобережжя. На решті українських земель ґетто не створювалися, оскільки місцевих євреїв знищували майже відразу після початку окупації, максимум за декілька місяців Див.: Круглов А.И. Катастрофа украинского еврейства 1941--1944 гг. -- С.7..

Головною формою «вирішення єврейського питання» на території райхс- комісаріату Україна стали масові розстріли. Найвідоміший злочин нацистів на цих теренах -- трагедія Бабиного Яру. Різке загострення обстановки в Києві відбулося за декілька днів від початку окупації, коли внаслідок спрацювання радянських радіокерованих мін, залишених у місті, загинули німецькі військові, цивільні мешканці, центр охопили пожежі. Звинувативши в підривах євреїв, 27--28 вересня 1941 р. нацисти розпочали в Бабиному Яру розстріли євреїв і радянських військовополонених. 29 вересня підрозділи СС і поліції, підпорядковані обергрупенфюреру СС Ф.Екельну, стратили 22 тис євреїв, наступного дня -- ще 12 тис. Див.: Круглов А. Трагедия Бабьего Яра в немецких документах. -- Днепропетровск, 2011. -- С.34. Ніколи в історії, навіть в Освенцимі, нацисти за один день не знищували таку кількість людей. Бабин Яр став символом трагедії радянських євреїв на окупованій території СРСР.

Актуальним залишається дослідження участі допоміжних українських формувань в «акції знищення» в Бабиному Яру. Деякі західні історики пишуть про Буковинський курінь, хоча український історик В.Нахманович довів, що 28--29 вересня 1941 р. цього підрозділу в Києві взагалі не було Див.: Нахманович В.Р. Буковинський курінь і масові розстріли євреїв Києва восени 1941 р. // Український історичний журнал. -- 2007. -- №3. -- С.76--97; Його ж. До питання про склад учасників каральних акцій в окупованому Києві (1941--1943) // Друга світова війна і доля народів України: Мат. II Всеукр. наук. конф., Київ, 30--31 жовтня 2006 р. -- К., 2007. -- С.227--262. Див. також: Евстафьева Т. Трагедия Бабьего Яра (1941--1945) // Там само. -- С.263--278; Бабий

Яр: человек, власть, история: Документы и материалы: В 5 кн. -- Кн.1: Историческая топография: Хронология событий / Сост. Т.Евстафьева, В.Нахманович. -- К., 2004. -- С.547--593..

Свій «Бабин Яр» був майже в кожному українському місті та містечку: порохові склади Кам'янця-Подільського та Червоноповстанська балка (Ботанічний сад) Дніпропетровська, П'ятничанський ліс на Вінничині й Дробицький Яр у Харкові. У Дебальцевому євреїв зігнали на центральну площу та розчавили юрбу танками. В Артемівську дітей отруювали, дорослих розстрілювали, скидали живцем у шахти, душили газом. У Сталіно (нині Донецьк) для знищення євреїв задіяли «ґазенваґени» -- автомобілі, обладнані газовими камерами. У Краснодоні євреїв і «партійних активістів» розстріляли і скинули у шахту. У Ворошиловграді (нині Луганськ) дорослих євреїв розстріляли за містом, а дітей убивали, змащуючи їм губи отрутою Див.: Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870-1990-і роки. - К., 2002. - С.386-387..

Масові розстріли єврейського населення відбувалися й у Трансністрії. Одним із найбільш масштабних став злочин, здійснений у с. Богданівка (Миколаївська обл.). До місцевого ґетто зганяли євреїв з Одещини та Молдавії. В'язнів розмістили у свинарниках та літніх шалашах-загонах для свиней. Багато хто помер під час суворої зими 1941-1942 рр. від холоду, голоду, спраги Див.: Назария С. Холокост: Страницы истории (на территории Молдовы и прилегающих областях Украины в годы фашистской оккупации, 1941-1944 гг.). -- Кишинёв, 2005. -- С.196-198.. Тих, хто вижив за цих нелюдських умов, румунські фашисти винищили в період від 21 грудня 1941 до 15 лютого 1942 рр. Загалом тут розстріляли та спалили близько 54 тис. осіб Див.: Сушон Л. Транснистрия: евреи в аду: Чёрная книга о катастрофе в Северном Причерноморье (по воспоминаниям и документам). -- Одесса, 1998. -- С.104--105, 119--120. Див.: Суровцев О. Процес депортації єврейського населення Північної Буковини 1941-- 1942 рр. як складова антиєврейської політики румунської окупаційної влади // Проблеми історії Голокосту. -- Вип.3. -- Дніпропетровськ, 2006. -- С.132..

У першій половині липня 1941 р. румунська влада почала концентрацію єврейського населення Північної Буковини29. Упродовж 1941-1942 рр. трьома хвилями з Північної Буковини у Трансністрію було депортовано приблизно 75 тис. євреїв. Загроза економічній стабільності в Північній Буковині змусила керівництво Румунії дозволити частині євреїв різних професій залишитися у Чернівцях та примусово працювати на румунську окупаційну владу, що й урятувало життя близько 16 тис. євреям Див.: Там само. -- С.142--143..

Від моменту окупації Закарпаття Угорщиною, союзницею гітлерівської Німеччини, розпочалися переслідування єврейського населення. Загалом із понад 100 тис. євреїв Закарпаття Голокост пощастило пережити лише 10-- 15 тис. осіб.

Отже в різних адміністративно-територіальних одиницях, на які окупанти розчленували Україну, Голокост (Шоа) мав свої особливості. Але були й спільні риси геноциду єврейського населення України:

-- окупанти виявляли євреїв серед місцевого населення та відокремлювали їх;

— окупаційна влада, запроваджуючи нацистський «новий порядок», скасовувала елементарні права євреїв, організовувала їх пограбування, створювала перепони для нормального існування;

— більшу частину українських євреїв на окупованій території розстріляли айнзатцгрупи за підтримки німецького вермахту та місцевих колабораціоністів (П.Дебуа назвав це «Голокостом від куль»);

— на окупованій території України було знищено як осередки неповторного способу життя -- єврейські містечка (штетли), так і єврейські сільськогосподарські поселення.

Ставлення місцевого населення до знищення євреїв. Відповідно до позиції, яку мешканці українських земель зайняли стосовно Голокосту, їх умовно можна розділити на декілька груп:

— сторонні спостерігачі нацистських злочинів -- у сучасний західній історіографії їх називають «bystanders» (з англ. «спостерігачі, свідки»);

— убивці та їх поплічники -- проблемам колабораціонізму на теренах України присвячено чимало праць, в яких співробітництво з окупантами у знищенні єврейського населення розглядається як один з аспектів проблеми Див.: DeanМ. Collaboration in the Holocaust: Crimes of the Local Police in Belorussia and Ukraine, 1941--1944. -- New York, 2000; Грицак Я. Українці в антиєврейських акціях // Його ж. Страсті за націоналізмом: Історичні есеї. -- К., 2004; Шайкан В.О. Злочинна діяльність українських колаборантів у роки Другої світової війни // Сторінки воєнної історії України. -- Вип.7. -- Ч.1. -- К., 2003. -- С.263--272 та ін.;

— рятівники євреїв, праведники народів світу, про яких ітиметься нижче.

Передумови «стороннього спостерігання» за вбивством сусідів були різнобічними: пасивна життєва позиція, турбота за збереження власного життя, сподівання на отримання матеріального зиску за рахунок майна жертв тощо Див.: Гон М.М. Варіативність ролей спостерігачів у час реалізації геноцидального процесу // Історичні уроки Голокосту та міжнаціональні відносини: Зб. наук. праць. -- Дніпропетровськ, 2010. -- 412 с.. Очевидно, мовчазна згода з насильством могла бути зумовленою й радянською спадщиною «одностайного» засудження «ворогів народу», «другорядності» цінності людського життя.

За страшних умов війни людські почуття інколи поступаються прагматичним міркуванням. Відомий історик та свідок подій Голокосту Ш.Редліх зазначає, що «українці проклинали німців за вбивства невинних людей» Див.: Редліх Ш. Разом і нарізно в Бережанах: Поляки, євреї та українці, 1919--1945. -- К., 2007. -- С.197--198., але випадки рятування євреїв не були, та, мабуть, не могли бути численними. Опір загарбникам вимагає сміливості й самопожертви, межує з героїзмом протистояння силі, але героїзм -- це непересічне явище, він не може бути «масовим».

«Відповідальність» за видачу євреїв нацистам покладалася, у першу чергу, на бурґомістрів у містах та старост у селах. «Пересічних мешканців» застерігали від переховування євреїв під страхом смерті. Так, в оголошенні ґе- бітскомісара в Бердичеві йшлося: «У кожному випадку, якщо виявиться, що якась єврейська особа перебуває без дозволу, всю сім'ю, що дає таким притулок, буде покарано смертю» Оголошення гебітскомісара // Архів Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума».. Водночас нацисти заохочували місцевих мешканців доносити на євреїв, які переховувалися від окупантів. Донощикові, за повідомленням котрого вдалося б затримати єврея, було обіцяно винагороду Пересторога! -- Оголошення губернатора Галицької області, командувача 88 і поліції gez. Katzmann. -- Львів, 3 червня 1943 р. // Архів Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума»..

Атмосфера насильства та заохочення до вбивств, помножена на антисемітизм частини населення й інші чинники, створили відповідні суспільні настрої сприйняття масового винищення євреїв як «норми» за умов нацистського «нового порядку». За деякими свідченнями, «якщо не брати до уваги купку шляхетних людей, християнські жителі міста з ентузіазмом брали участь у ганебних операціях полювання на євреїв, які проводилися німцями» Спогади рабина Давида Кахане // Щоденник Львівського гетто: Спогади рабина Давида Кахане / Упор. Ж.Ковба. - К., 2009. - С.200.. Згодом, як слушно зауважував професор М.Коваль, настрої українців змінювалися, коли вони ставали свідками жахливих злочинів гітлерівських катів -- таких, як розстріли в Бабиному Яру в 1941 р. Див.: Коваль М.В. Нацистський геноцид щодо євреїв та українське населення (1941-- 1944 рр.) // Український історичний журнал. -- 1992. -- №2. -- С.27.

Ставлення до нацистського «остаточного вирішення єврейського питання» з боку українських націоналістичних організацій, ОУН та УПА, потребує спеціального розгляду, починаючи від передумов цього ставлення Див.: В'ятрович В. Ставлення ОУН до євреїв: формування позиції на тлі катастрофи. -- Л., 2006; Дюков А. Второстепенный враг: ОУН, УПА и решение «еврейского вопроса». -- Москва, 2008; Ковба Ж.М. Людяність у безодні пекла: Поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки «остаточного розв'язання єврейського питання». -- К., 1998; Літопис УПА. -- Т.23: Медична опіка в УПА: Документи, матеріяли і спогади. -- Торонто; Л., 1992 та ін.. На початку 1940-х рр. ідеологія Організації українських націоналістів мала очевидне антисемітське спрямування. У програмі ОУН(б), що писалася вже в умовах Другої світової війни, були антимосковські гасла та йшлося про національну революцію «в московській імперії СРСР в парі з визвольною війною поневолених народів під гаслом: “Свобода народам і людині!”», водночас євреї визначалися як «подпора московсько-більшовицького режиму» Див.: Касьянов Г. Ідеологія ОУН: історико-ретроспективний аналіз // Український історичний журнал. -- 2004. -- №1. -- С.36.. В інструкціях для членів ОУН(б) ішлося, що «в часі хаосу [...] можна дозволити собі ліквідацію небажаних польських, московських та жидівських діячів, особливо приклон- ників большевицько-московського імперіалізму» Цит. за: Патриляк І.К. Військова діяльність ОУН(б) у 1940--1942 рр. -- К., 2004. -- С.322.; «Національні меншини поділяються на: а) приязні нам, себто членів досі поневолених народів; б) ворожі нам, москалі, поляки, жиди. [...] Асиміляція жидів виключається» Там само. -- С.322--323.. Дослідник історії ОУН І.Патриляк справедливо пише, що подібний текст «важко розцінити інакше, як інструкції до прямої безоглядної дії на ліквідацію національних меншин... Можна з великою долею впевненості стверджувати, що окремі члени ОУН таки брали участь у винищувальних акціях, а також підбурювали до цього звичайних обивателів» Там само. -- С.323--324..

Упродовж 1942--1944 рр. сталися певні зміни у ставленні ОУН до «єврейського питання). У 1942 р. характеристика радянського режиму як «жидо- більшовизму» та «московсько-жидівської комуни» змінилася на «московський більшовизм» Див.: В'ятрович В. Ставлення ОУН до євреїв. -- С.70--71.; в інструкції Головної команди УПА від 1 листопада 1943 р. для пропаґандистських служб ішлося вже про те, що ОУН толерантно ставиться до всіх національностей, у тому числі до «жидів, які працюють на користь української держави» Там само. - С.72-73.. Проте тенденція стосовно припинення антисемітської риторики в 1943--1944 рр., до чого можно віднести й визнання III з'їздом ОУН(б) (серпень 1943 р.) майбутньої України як держави всіх народів, які в ній живуть, та констатація «вирішення єврейського питання», здається нам не стільки виявом лібералізації руху, скільки результатом прагматичного аналізу ситуації. На той час абсолютна більшість єврейського населення України була практично винищена, тож і «актуальність єврейського питання» зійшла нанівець. Крім того, наявні свідчення про продовження антиєврейських акцій із боку представників ОУН та УПА вже після 1943 р.

Водночас відомі також випадки, коли загони Української повстанської армії брали під свою охорону єврейські сімейні табори в лісах Див.: Там само. - С.75-76.. У підрозділах УПА служило чимало медиків-євреїв Див.: Редліх Ш. Разом і нарізно в Бережанах... - С.198.. Український поет, дослідник історії повстанства М.Фішбейн писав: «Я був знайомий з євреями, які служили в УПА [...] з доктором Абрагамом Штерцером, він по війні жив в Ізраїлі. Був Самуель Нойман, його псевдо було Максимович, був Шай Варма (псевдо Скрипаль), був Роман Винницький».

Л.Рега констатував: «Ми мали чіткі інструкції від УПА не чинити зла євреям. Відвертої ненависті до них не було. Багато українців їм симпатизували» Там само.. Найбільш поширеною формою допомоги євреям із боку членів ОУН та бійців УПА було надання фальшивих документів. Так, у Державному архіві Вінницької області є звіт слідчих СД щодо викритої поліцією підпільної типо- графії, де вони готувалися, а також друкувалася література українських на- ціоналістів-бандерівців. Згідно з документом, «українські націоналісти постачали фальшиві паспорти не тільки своїм членам, але і євреям» Цит. за: Гогун А., Гинда В. Сквозь призму документов завоевателей // Голокост і сучасність. - 2011. - №1 (9). - С.116..

У цілому слід підкреслити, що на захист євреїв під час Шоа на теренах України не виступила жодна українська політична сила чи військова організація. Радянський уряд, який володів інформацією про винищення євреїв нацистами, не довів її до відома єврейського населення Очевидно, це було зумовлено «інтернаціоналістською» складовою комуністичної ідеології, згідно з якою в радянському суспільстві не виділялись окремі національні групи, що мали особливу долю за певних історичних умов. Водночас той самий «інтернаціоналістський» підхід не завадив радянській владі організувати масову депортацію кримських татар або німців Поволжя, коли це виходило з рішень сталінського керівництва.. Не було декларацій, заяв, закликів до українців надати допомогу євреям ані з боку українського чи польського підпілля, ані з боку радянського уряду та підпорядкованих йому партизанських загонів і підпілля.

Українські праведники народів світу. Окремого розгляду потребують історії людей, які рятували євреїв від неминучого знищення на територіях, окупованих гітлерівською Німеччиною та її союзниками. Таких героїв називають «праведниками народів світу»; це -- почесне звання, що присвоюється від імені Ізраїлю відповідно до закону про увічнення пам'яті мучеників і героїв (1953 р.) представникам різних національностей та віросповідань. Справу про присудження звання праведника розглядає спеціальна громадська комісія, яку очолює суддя Верховного суду Ізраїлю.

Відповідно до нацистської расової політики, українців -- рятівників євреїв очікувало найжорстокіше покарання, знищення їх самих та членів їхніх сімей. Так, в оголошенні за підписами ґенерал-ґубернатора Г.Франка та штадтгауптмана Геллера говорилося, що навіть «підбурювачі та помічники підлягають цій самій карі, що й особи, які допустилися чину. Намір буде караний як довершений чин»Архів Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума».. Відомі факти про розстріли українців за переховування євреїв на Вінниччині, Дніпропетровщині, Київщині, Львівщині, ХарківщиніДив.: Убили односельчан, прятавших евреев: Акт: Харьковская область, Дергачёвский р-н, с. Семёновка // Документы обвиняют: Холокост: свидетельства Красной армии / Сост. Ф.Д.Свердлов. -- Москва, 1996. -- С.55..

І.Альтман писав про те, як у декількох українських селах місцеві жителі зуміли сховати всіх євреїв: у с. Яруга на Поділлі вдалося заховати не лише місцевих жителів-євреїв, але й біженців; у с. Раковець Львівської області селяни переховували 33 єврейських сім'ї; у с. Благодатне Дніпропетровської області було врятовано 30 євреїв. Автор підкреслював, що їх порятунок став можливим лише завдяки колективній підтримці решти жителів селаив.: Альтман И.А. Холокост и еврейское Сопротивление на оккупированной территории СССР. - Москва, 2002..

Подібні приклади не поодинокі. А.Вайс у своїх спогадах розповідав, що мешканка західноукраїнського міста Борислава українка Ю.Матчишин для організації порятунку сім'ї Вайсів заручилася підтримкою іншої сусідки -- польки Потенжної Особистий архів автора.. В окупованому Запоріжжі українка Є.Купа переховувала дівчинку М.Чапату, мати якої розстріляли гітлерівці. Щоб убезпечити дитину від загрози арешту та знищення, сусіди клопоталися перед німецькою владою про видачу їй паспорта як українці; четверо людей виступили офіційними свідками (двох із них допитували), розуміючи, чим їм це загрожує. Загалом про єврейську дівчину, яка переховувалася від гітлерівців, знали майже всі мешканці вулиці -- декілька десятків людей, і ніхто з них не видав її, а багато хто й допомагав Щупак И.Я. Отношение украинского населения Запорожья к евреям во время войны 1941-- 1945 гг. // Запорожские еврейские чтения. -- Вып.1. -- Запорожье, 1997. -- С.120--121..

Найчастіше рятівниками євреїв виступали місцеві мешканці (українці, росіяни, поляки тощо), які мали єврейських родичів (дружин, чоловіків, батьків одного з подружжя та їхніх близьких); партизани, підпільники, котрі сприймали рятування євреїв як одну з форм опору окупантам; обивателі, яких поєднували з євреями сусідське життя або спільна робота, навчання до війни, а також пам'ять про добрі вчинки євреїв-сусідів у критичних ситуаціях (ілюстрацією останнього може слугувати випадок у с. Джурин Вінницької області: тутешні українські селяни вирішили допомогти євреям, які в роки колективізації заступилися за місцевого священика Див.: Книга Праведников / Сост. И.А.Альтман, А.Е.Гербер, Д.И.Полторак. -- Москва, 2005. - С.14.). Доволі поширеними були випадки рятування євреїв українцями через релігійні переконання, християнське ставлення до гнаних та переслідуваних. К.Беркгоф стверджує, що серед українців найбільше євреям допомогли баптисти та християни-євангелісти Беркгоф К. Жнива розпачу... - С.95.. Відомі випадки, коли на допомогу євреям за критичних умов приходили службовці міських управ, а також німецькі офіцери, угорські й навіть німецькі солдати та місцеві поліцаї, які брали участь у розстрілах євреїв Див.: Там само. - С.15.. Але, зрозуміло, такі випадки були нетиповими.

Україна займає четверте місце на планеті за кількістю праведників народів світу, за визначенням Яд-Вашем (після Польщі, Нідердандів та Франції). На 1 січня 2016 р. наявні дані про 2544 таких героїв, які ризикували своїм життям та життям своїх близьких, рятуючи євреїв від нацистів.

Вагому кількість серед рятівників-священослужителів становлять представники Української греко-католицької церкви. Тут слід згадати як рядових священиків УГКЦ, серед яких о. Омелян (Ковч), котрий заплатив життям за рятування євреїв, так і, звичайно, величну постать митрополита Андрея (Шептицького). Останній особисто врятував чимало євреїв, серед них -- львівського рабина Д.Кахане, синів загиблого рабина Л.Курта Ісаака й Натана. «Митрополит залучив до рятування євреїв деяких українських священиків, серед яких були його брат Клементій, голова ордену студитів, а також ігуменя студитського монастиря Йосефа, преподобний Марко Стек та інші» Щупак І. Голокост в Україні. -- С.136.. Загалом за допомогою предстоятеля було врятовано близько 200 євреїв.

Слід зазначити, що митрополитові досі не надано високе звання праведника народів світу -- через його вітання гітлерівській армії в перші дні після нападу Німеччини на СРСР, контакти з нацистськими високопосадовцями тощо. Ми вважаємо, що велич подвигу таких людей, як Андрей (Шептицький), не потребує підтвердження чи схвалення навіть високою та поважною інституцією. Сам факт організації цілої системи допомоги жертвам нацистського геноциду силами церковної організації, пасторська настанова до церковних ієрархів стосовно спасіння сотень приречених на загибель євреїв перетворили митрополита Андрея на уособлення гуманізму у протистоянні політиці нацистів. Ш.Вайс, урятований разом із родиною під час Шоа українцями та поляками, колишній спікер ізраїльського парламенту та посол цієї держави в Польщі, образно назвав цього священнослужителя «українським Шиндлером».

Єврейський опір Голокосту. Під опором Шоа ми розуміємо будь-які дії, групові або індивідуальні, спрямовані проти гітлерівської антисемітської ідеології та практики «остаточного виршення єврейського питання», а також боротьбу проти нацистської військової аґресії, що несла загрозу неминучої загибелі єврейському населенню України, окупованої нацистською Німеччиною та її союзниками.

Поширеними формами пасивного опору були неприйняття окупаційних порядків, відмова виконувати накази нацистів, утеча від катів, відкрите визнання свого єврейства тощо. Важливою формою духовного опору Голокосту стало виживання за нелюдських умов та намагання зберегти своїх дітей, культуру й національну самобутність. У ґетто організовували концерти та лекції, уручну копіювали книги, проводили вечори спогадів, збиралися на таємні богослужіння.

Частина євреїв м. Дубно, які дізнались, що на аеродромі підготовлено ями для масового розстрілу, пішли на самогубство через повішення та отруєння. Масового характеру набуло зведення рахунків із життям серед єврейського населення Вінниці Див.: Катастрофа і опір українського єврейства... -- С.298--299.. В інших випадках приречені на смерть намагалися по- дорожче віддати своє життя. У Донецьку євреї, яких кидали живими у шахту, зуміли потягнути з собою декількох своїх катів. У одному з сіл поблизу Бердичева, коли нацисти забирали на розстріл дружину 70-річного коваля й будівельника П.Каплуна, той устиг власноруч задушити двох гітлерівців перед тим, як його прошила автоматна черга Див.: Там само. - С.299-300.. Однією з найпоширеніших форм пасивного опору була втеча. На Наддніпрянщині чимало євреїв утекли ще до того, як який-небудь окупаційний орган зміг їх зареєструвати як євреїв Див.: Беркгоф К. Жнива розпачу... -- С.80..

Деякі дослідники розглядають як форму єврейського опору Шоа участь єв- реїв-воїнів у війні проти нацистської Німеччини в лавах Червоної армії та армій країн-союзниць по антигітлерівській коаліції. Уважаючи це окремою важливою проблемою, ми зазначимо інші форми активного опору Шоа. Передусім, слід зауважити, що для участі євреїв у підпільному та партизанському русі були перешкоди, зумовлені об'єктивними чинниками. У більшості населених пунктів залишалися літні люди, жінки, діти, немічні: нацисти розпочали геноцид євреїв з убивств національної еліти та чоловіків. Крім того, у 1941 р. збройні загони українського націоналістичного руху були у цілому вороже налаштовані проти євреїв, та й скоординована партизанська діяльність розгорнулася пізніше, коли постала УПА. А головна перепона на шляху участі євреїв у радянському партизанському русі полягала в тому, що майже всі загони було розгромлено - на рубежі 1942-1943 рр. їх залишалося близько 5% від сформованих на початку війни Див.: Там само.. У багатьох випадках і після 1941-1942 рр. євреїв не приймали до складу ані радянських партизанських загонів Див.: Катастрофа і опір українського єврейства... -- С.292., ані формувань УПА. Це було зумовлено проявами антисемітизму, відповідними директивами командування партизанським рухом, небажанням партизанів обтяжувати себе опікуванням старими, жінками та дітьми, які намагалися рятуватися разом з євреями-чоловіками.

Слід зазначити, що відкритий опір у ґетто вибухав здебільшого незадовго до їх ліквідації. Проте від початку в багатьох таких місцях на території України було створено бойові групи самозахисту й підготовки повстань. Улітку 1942 р. тільки в ґетто Західної Волині діяли 18 єврейських бойових груп. Про збройні повстання євреїв, що відбулися в 1942 р. в ґетто Мізоча, Кременця, Тучина, у 1943 р. -- у ґетто Львова, Бродів, Стрия знаходимо відомості у працях ізраїльського історика Ш.Спектора. Найбільш підготовленим, організованим і результативним був збройний виступ євреїв Тучинського ґетто (Рівненщина). Яскравим прикладом опору в'язнів ґетто стало повстання євреїв у Луцьку. У 1942 р. євреї чинили збройний опір в українських містах Ковель, Дубно, Дубровиця, Борщів, Рогатин. Повстання були жорстоко придушені, але частині в'язнів удалося втекти до партизанів.

Важливу роль відгравали євреї в організації антигітлерівського опору. Серед тих, хто допомогав антинацистському підпіллю в м. Вінниця розкрити таємниці ставки А.Гітлера Вервольф, була розвідниця Т.Куцин, єврейка за походженням Див.: Винокурова Ф. Татьяна Куцин (Муляр): Тайны паспорта №0593 // Проблеми історії Голокосту. -- Вип.2. -- Дніпропетровськ; Запоріжжя, 2005. -- С.153--163.. Важливим центром діяльності євреїв у підпіллі стала Одеса Див.: Спектор Ш. Участие евреев в сопротивлении. -- С.164.. Одним із керівників дніпропетровського антифашистського підпілля був Б.Сондак Див.: Катастрофа і опір українського єврейства. -- С.315--316.. Безстрашна Т.Маркус була зв'язковою Київського підпільного міськкому партії та учасницею диверсійно-винищувальної групи, яку очолював член підпільного міськкому В.Кудряшов. Вона особисто знищила десятки гітлерівських солдатів та офіцерів, зрадників, виконувала доручення щодо підготовки диверсій. Коли її заарештували й у січні 1943 р. розстріляли дівчині був лише 21 рік Див.: Єлисаветський С. Відоме і нове слово про Таню Маркус // Дзеркало тижня. -- 2002. -- 10 серпня. - №30.. «За особисту мужність і героїчну самопожертву, незламність духу в боротьбі з фашистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» у 2006 р. Тетяні Маркус посмертно присвоєно звання Героя України. Вона стала єдиною жінкою за роки незалежності України, яка отримала це звання за бойові заслуги під час радянсько-німецької війни.

На теренах України успішно діяли єврейські партизанські загони і групи під командуванням Ліндера, Місюри, Гільденмана (відома «група (рота) дяді Міши») Див.: Катастрофа і опір українського єврейства... -- С.330., Конищука, Абугова та ін. Про участь євреїв у партизанському русі УПА було зазначено вище. Бійцями цих загонів були в основному втікачі з концтаборів та ґетто. Перші партизанські формування Шепетівщини було створено цілими сім'ями євреїв, яким удалося втекти від нацистів у ліси ще в перші дні окупації. Чимало євреїв билися в партизанських загонах у Північній Україні - у з'єднаннях С.Ковпака, О.Сабурова, О.Федорова.

Нерідко євреї обіймали командні посади в радянських партизанських загонах, серед них: Л.Беренштейн -- командир загону, Я.Талес -- комісар загону, Абугов -- командир розвідроти, доктор Ерліх -- командир медичної служби у з'єднанні В.Бегми, О.Марголіс і Я.Павловський -- командири взводів Див.: Спектор Ш. Участие евреев в сопротивлении... -- С.166.. За підрахунками С.Єлисаветського, чисельність партизанів-євреїв на окупованій нацистами території України становила понад 2900 осіб (приблизно 3,4% від загальної кількості радянських партизанів). Більше 300 партизанів-євреїв загинули в боях Див.: Катастрофа і опір українського єврейства. -- С.320--321..

Вивчення історії Голокосту у системі освіти України

Формування української національної історичної пам'яті має людський та європейський ціннісний вимір і є надзвичайно важливим для самого існування нашої держави. Війна, що ведеться сьогодні проти України, розпочалася в головах людей, заражених пострадянською, російсько-шовіністичною ідеологією та фальсифікацією історії, яка, зокрема, представляє українських патріотів «нащадками фашистів та колабораціоністів», відповідальних за нацистський геноцид. Цей чинник надає додаткової актуальності вивченню Голокосту та його уроків.

Надзвичайно важливо відзначити, що Україна стала першою країною на пострадянському просторі, яка включила тему «Голокост» як обов'язкову для вивчення в курсі історії України і в курсі всесвітньої історії. Обов'язкове вивчення історії Голокосту у школах нашої країни визначається державною програмою викладання історії, згідно з якою події середини ХХ ст. і Другої світової війни вивчаються в 11-му класі загальноосвітніх навчальних закладів. Ці програми мають різні рівні, зорієнтовані на предметну спеціалізацію старшокласників, що доцільно розглянути окремо.

У чинній (2015/2016 навчальний рік) програмі з історії України для 11-х класів рівня стандарту, яку можна назвати базовою, у темі 1 «Україна в роки Другої світової війни (1939--1945 рр.)» передбачено, зокрема, обов'язкове вивчення питань «Нацистський “новий порядок”. Життя населення України в умовах окупації. Концтабори та масове знищення людей. Голокост»82. У програмі з історії України для 11-х класів академічного рівня вивчення цієї ж теми («Україна в роки Другої світової війни») також зазначає Голокост серед обов'язкових питань: «Окупація України. Нацистський “новий порядок”. Життя населення України в умовах окупації. Концтабори та масове знищення людей. Голокост. Остарбайтери. Життя в евакуації. Колабораціонізм». Програма з історії України суспільно-гуманітарного, історичного профілю, природно, пропонує більший перелік питань історії України в роки Другої світової війни та окупації для більш глибокого вивчення: «Нацистський “новий порядок”. Винищення населення за планом “Ост”. Початок ліквідаційних акцій. Бабин Яр 29-30 вересня 1941 р. Український Голокост: винищення 1,6 млн євреїв - громадян України. Терор голодом в містах. Спалені села. Економічне пограбування України. Остарбайтери. Проблема колабораціонізму. Дивізія СС “Галичина”».

Як відомо, паралельно з курсом історії України в українських школах викладається курс всесвітньої історії. У діючій (2015/2016 навчальний рік) програмі з всесвітньої історії для 11-х класів академічного рівня / рівня стандарту передбачено, зокрема, вивчення питань «Особливості окупаційного режиму та Руху Опору на окупованих територіях. Голокост». Крім того, діюча програма вимагає від учнів тлумачення та застосування понять «новий порядок», Голокост. Застосування, тлумачення та співвідношення цих же понять пропонує і програма з всесвітньої історії для 11-х класів суспільно-гуманітарного напряму, історичного, філософського профілів. голокост війна історіографія єврей

Треба зазначити, що Державні програми є нормативним документом, обов'язковим для виконання в навчальних закладах України, і це повністю реалізовується в навчальному процесі. Крім державних, із 1990-х рр. науковці та освітяни складали програми факультативних, спеціальних курсів з історії Голокосту, які Міністерство освіти і науки України рекомендувало для всіх навчальних закладів країни Див.: Щупак І.Я. Історія Голокосту: Програма факультативного курсу / елективного курсу / курсу за вибором для 10--11 класів загальноосвітніх навчальних закладів. -- Дніпропетровськ, 2014..

Відповідно до чинних державних програм пишуться підручники історії, які ще з початкових років вітчизняного підручникотворення містили відомості про трагедію Голокосту. Не можна знайти жодного посібника з історії України, де під час висвітлення теми Другої світової війни не згадувалася б трагедія Бабиного Яру. Матеріал українських підручників містить чимало інформації не тільки про знищення євреїв, але й про опір Голокосту, про праведників народів світу.

Так, в одному з підручників з історії України викладаються основні поняття, пов'язані з Голокостом, розкриваються факти «остаточного вирішення єврейського питання» на теренах України. Крім того, на відміну від російських підручників, особлива увага приділяється подвигу праведників народів світу: «Ті, хто залишився живими в Україні, урятувалися насамперед завдяки місцевим жителям-неєвреям. Незважаючи на смертельну небезпеку, вони мали мужність здійснити моральний подвиг» Там само. -- С.36.. Важливим моментом стало згадування в підручнику імен українських рятівників євреїв -- митрополита Андрея (Шептицького), о. Омеляна (Ковча).

Систематичним і послідовним викладом проблематики Голокосту на території України вирізняються підручники з історії відомого педагога й ученого О.Пометун та одного із засновників українського підручникотворення історика Ф.Турченка Див.: Турченко Ф.Г. Історія України: Підруч. для 11 кл. загальноосв. навч. закл.: профільний рівень. -- К., 2011.. Автори у своїх книгах визначають расистський характер нацистської антисемітської політики, наводять факти систематичного та планомірного знищення єврейського населення (особливу увагу приділяючи уособленню нацистського геноциду -- Бабиному Яру), залучають історичні документи, що пробуджують співчуття до жертв нацистів, підкреслюють значення подвигу праведників народів світу. Ф.Турченко слушно виокремлює головну особливість Голокосту на українських теренах: свій «Бабин Яр» був у кожному місті України Див.: Там само. -- С.31..

Більше інформації з історії Голокосту подається в українських підручниках зі всесвітньої історії. У підручнику Т.Ладиченко Див.: Ладыченко Т.В. Всемирная история: Учебн. для 11 кл. общеобразоват. учебн. завед. (уровень стандарта, академический уровень). -- К., 2011; або: [Електронний ресурс]: http://4book. org/uchebniki-ukraina/11-klass/405-vsesvitnya-istoriya-11-klas-ladichenko, зокрема, наводяться необхідні дефініції, дається характеристика нацистського «нового порядку», що «передбачав здійснення расової політики, жертвами якої стали євреї, цигани, слов'яни». Наведені в підручнику документи (свідчення Я.Верника, в'язня Треблінки) пробуджують у читача почуття емпатії до переслідуваних Там само. - С.27..

Чіткість викладення матеріалу, наукова ґрунтовність вирізняє підручник зі всесвітньої історії П.Полянського Див.: Полянський П.Б. Всесвітня історія: Підруч. для 11 кл. загальноосв. навч. закл.: рівень стандарту, академ. рівень. -- К., 2012. -- С.37-38.. Історик підкреслює расистський характер нацистського геноциду євреїв та ромів (циган), зазначає форми й методи дії гітлерівської «машини знищення» Див.: Там само. -- С.73..

У підручнику І.Щупака тему Голокосту розкрито повно й деталізовано Див.: Щупак І.Я. Всесвітня історія: Новітній період (1939--2011 рр.): Підруч. для 11 кл. за- гальноосв. навч. закладів. -- Запоріжжя, 2011.. Особливе методологічне та виховне значення має висвітлення єврейського опору Голокосту, подвигу праведників народів світу та історичних уроків трагедії, їх значення для сьогодення Див.: Там само. - С.38-39, 42, 65, 67..

Окрім базових підручників історії для загальноосвітніх навчальних закладів в Україні видано чимало додаткових навчальних посібників, у тому числі спеціально присвячених історії Голокосту, серед авторів яких -- І.Кабанчик, А.Подольський, І.Щупак Див.: Кабанчик І.Б. Історія скорботи та героїзму: Методичний посібник з історії Голокосту для вчителів загальноосвітніх шкіл. -- Дніпропетровськ; Запоріжжя, 2004; Подольський А.Ю. Уроки минулого: Історія Голокосту в Україні: Навч. посібник. -- К., 2007; 2009; Щупак І.Я. Голокост в Україні: Пошуки відповідей на питання історії: Навч. посібник для учнів ст. класів серед. загальноосвіт. навч. закладів. -- Дніпропетровськ, 2005.. Вийшли у світ електронний посібник з історії Шоа Див.: Назустріч пам'яті: Навч. метод. посіб. до фільму про Голокост в Україні «Назви своє ім'я» / Авт.-упор. О.Войтенко, М.Тяглий. -- К., 2007; Щупак І.Я. Голокост в Україні та уроки толерантності: Чому ми вивчаємо Голокост? Електронний мультимедійний посібник. -- Дніпропетровськ; К., 2007; Щупак И.Я. Холокост в Украине: Мультимедийное пособие. -- Вып.2. -- К., 2009 та ін., та посібники, що розкривають цю тему в окремому підрозділі Див.: Щупак И.Я. Ксенофобия и толерантность: Уроки Холокоста и гуманизм: Электронное пособие. -- К., 2008; Чужого горя не буває: людський вимір під час Голокосту і Пораймосу / Разом на одній землі: Історія України багатокультурна: Навч. посібн. -- Л., 2012.. Надруковано посібники для вчителів Історія Голокосту: освіта та пам'ять: Посібник для вчителя. -- К., 2012..

Тема Голокосту знаходить відображення в експериментальних підручниках, які видаються в нашій країні. Так, у навчальному посібнику, виданому Всеукраїнською асоціацією викладачів історії та суспільних дисциплін «Нова доба» й авторитетною міжнародною організацією «Еиго Clio», спеціальний розділ присвячено Голокосту Див.: Разом на одній землі: Історія України багатокультурна. -- С.166--176.. У методичному посібнику для авторів та редакторів видавництв спеціальну частину відведено висвітленню в українських підручниках теми Голокосту Див.: Підручник історії: проблеми толерантності: Метод. посіб. для авторів та редакторів видавництв / Г.В.Касьянов, П.Б.Полянський, І.Б.Гирич та ін. -- Чернівці, 2012. -- С.85--99..

Важливо підкреслити, що Українська держава та громадські організації нашої країни створили досить розвинену систему професійної підготовки шкільних учителів історії з вивчення історії Голокосту. Цим питанням приділяється постійна увага на семінарах, які організовуються Міністерством освіти і науки України, Радою Європи, Усеукраїнською асоціацією вчителів історії, суспільствознавства та громадянської освіти, Усеукраїнською асоціацією викладачів історії та суспільних дисциплін «Нова доба» та ін.

За сприяння Міністерства освіти і науки України у нашій країні щорічно проводиться міжнародний конкурс творчих робіт учнів, студентів і вчителів «Уроки війни та Голокосту -- уроки толерантності», учасниками яких стали тисячі освітян. Із 2013 р. за сприяння МОН України інститут «Ткума», Яд-Вашем, освітні установи нашої країни реалізують великий освітній проект «Вивчення історії Голокосту в Україні для формування атмосфери толерантності».

Інститут юдаїки, центр вивчення юдаїки при Києво-Могилянській академії, Український центр вивчення Голокосту (Київ), Український католицький університет (Львів) та багато інших науково-освітніх установ і громадських організацій проводять численні вчительські семінари з історії Голокосту, пересувні виставки, реалізовують науково-методичні проекти. Один із найбільших музеїв країни -- «Пам'ять єврейського народу та Голокост в Україні» -- організовує на основі унікальних експозицій освітньо-музейні заняття з історії Голокосту для вчителів, учнів загальноосвітніх шкіл, а також студентів університетів Див.: Опыт изучения и преподавания истории Холокоста в постсоветской Украине // Евреи в постсоветских странах: самосознание и образование: Сборник статей под ред. А.Д.Эпштейна. -- Иерусалим, 2008. -- С.223--247; Щупак І. Історія Голокосту у шкільних підручниках Польщі, Росії та України // Сучасні дискусії про Другу світову війну: Збірник наукових статей та виступів українських і зарубіжних істориків. -- Л., 2012. -- С.196--207..

Із 2015 р. за підтримки Міністерства освіти і науки інститут «Ткума» проводить в усіх реґіонах нашої країни цикл семінарів із загальною темою «Вивчення історії Другої світової війни та Голокосту за умов сучасної війни проти України». Цей проект здійснюється за участі обласних інститутів після- дипломної педагогічної освіти, шкіл з усіх реґіонів України. Велику освітню програму Міністерства освіти і науки України, наукових та освітніх інституцій країни присвячено заходам до 75-ї річниці трагедії Бабиного Яру.

Для вищої школи держава не видає уніфікованих навчальних програм, не створюються єдині підручники для університетів, що набувають автономію у ході освітньої реформи. Проте ще 2000 р. було прийнято інструктивний лист Міністерства освіти і науки України, в якому містилася рекомендація щодо вивчення Голокосту в університетах. За аналітичними довідками МОН, в Україні нараховуються десятки університетів, де викладаються спеціальні курси з історії Голокосту.

Уроки Голокосту та суспільне питання про покаяння

Очевидно, що сенс наукового дослідження й вивчення Голокосту в навчальних закладах полягає насамперед в осмисленні його уроків для українського суспільства. Загальне розуміння цих уроків сягає далеко за межі нагромадження наративу, що притаманне більшості наукових праць і навчальним матеріалам. Багато питань, які постають при осмисленні Голокосту, мають світоглядний характер.

Ще порівняно нещодавно для багатьох українських істориків, як і для суспільства у цілому, Голокост залишався «єврейською трагедією», не інкорпорованою до національної історії України. Тому не дивно, що Голодомор інколи називали «українським Голокостом». Переконливо заперечив таке тлумачення дефініції професор С.Кульчицький: «Ми не маємо морального права використовувати поняття “український Голокост” в його переносному значенні. Використовуючи його щодо Голодомору, ми тим самим показуємо, що забуваємо про український Голокост без всяких лапок, забуваємо про трагічну долю українських громадян єврейської національності під час Другої світової війни. Український Голокост існував реально, це -- загибель 1,6 млн євреїв в Україні під час Другої світової війни» Кульчицький С. Треба відмовитися від поняття «український Голокост» (до дискусії про Голодомор як геноцид) // Форум націй: Газета Конгресу національних громад України. -- 2007. -- №11 (67)..

Питання про включення до контексту української національної історії Голокосту, у ході якого на окупованій території України було знищено чверть європейського єврейства, важливе не тільки як таке. Воно пов'язане з питанням про етноцентричний або поліетнічний, полікультурний виклад української історії. Канадський історик українського походження П.Р.Маґочій, автор відомої книги «Україна: історія її земель та народів», доволі провокативно схарактеризував її як «першу історію України». Він мав на увазі, що в його баченні історії «росіяни, поляки, євреї, карпаторусини, кримські татари, німці, румуни, греки поряд з іншими, що проживають на території України, розглядаються і розуміються як невід'ємна частина української історії, а не просто як супротивники етнічних українців в їх власній віковій боротьбі за національне виживання» Маґочій П.Р. Україна: історія її земель та народів / Пер. з англ. Е.Гийдель, С.Грачова, Н.Кушко, О.Сидорчук. -- Ужгород, 2012. -- С^.. Таке бачення збігається з сучасним розумінням своєї національної історії європейськими народами.

Поточні європейські тенденції в баченні української історії виразні в наукових працях багатьох українських фахівців -- І.Гирича, В. та Л. Гриневичів, Я.Грицака, Г.Касьянова, П.Полянського, Н.Яковенко та інших, а також у вже згаданих виданнях інституту «Ткума» та асоціації «Нова доба», у самобутньому львівському часопису «І».

Не можна представити історію будь-якого народу без взаємних кривд та образ із народами-сусідами. Утім зріла нація здатна на критичне осмислення своєї історії, пошуки взаємопорозуміння та взаємопрощення з іншими націями. Яскравим прикладом такого порозуміння стало німецько-польське примирення, початок якому поклали польські релігійні діячі. У 1965 р. архієпископ (майбутній кардинал) Болеслав Комінек ініціював підписання польськими священиками «Листа німецьким братам у служінні», в якому пропонувалась ідея подолати конфлікти, викликані подіями минулого. Ії підтримали польські церковнослужителі, у тому числі майбутній Папа Римський Іоанн Павло II. Лист закінчувався символічною фразою «простягаємо вам наші руки, прощаємо і просимо про прощення». Ці слова - «прощаємо і просимо про прощення» -- можна назвати універсальною формулою для відносин між народами, що мають складну, а іноді трагічну історію взаємовідносин.