О. Віщий: історіографічні легенди та реалії

Текст цієї, поза сумнівами вигідної для Русі угоди¹⁵⁴, багато разів перекладався і коментувався, наводимо його в перекладі Л.Махновця¹⁵⁵: «Згідно з другою угодою, що відбулась при тих же цезарях Льві та Олександрі, ми від народу руського Карлы, Инегельдъ, Фарлофъ, Веремудъ, Рулавъ, Гуды, Руальд, Карнъ, Фрелавъ, Рюаръ, Актеву, Труанъ, Лидульфостъ, Стемиръ¹⁵⁶ послані від Олега, великого князя руського, і всіх, що є під рукою його, світлих бояр, до вас, Льва, і Олександра, і Костянтина, великих за волею божою самодержців, цезарів грецьких, для збереження і на засвідчення дружби, яка од багатьох літ була межи християнами і руссю, за бажанням наших князів і за велінням, і від усіх, що є під рукою його, сущих русів. Наша світлість, більше від інших за волею Божою, хотячи зберегти і засвідчити таку дружбу, яка бувала межи християнами і руссю, багато разів насправді прагнули не лише просто на словах, а на письмі і з клятвою твердою, клявшись оружжям своїм, дружбу таку засвідчити і утвердити по вірі і закону нашому.

Глави, які ми, отже, взяли на себе по Божій вірі і дружбі, суть такі:

По першому слову замирімося з Вами, греки, дружімо один з одним від усієї душі і призволення, а ми не дамо, наскільки наша воля, статися ніякому обману, чи злочинові од тих, що перебувають під рукою наших світлих князів, і подбаємо, наскільки сила, щоб зберегти з вами, греки, на подальші літа і назавжди дружбу немінливу і бездоганну, яку ми засвідчуємо проголошенням і написанням з клятвою. Так само й ви, греки, бережіте таку ж дружбу, незвабливу і непорушну, до князів світлих наших руських і до всіх, що є під рукою світлого князя нашого, назавжди і в усі літа.

А про справи щодо злочинів, які можуть статися, урядимося так:

Нехай настільки явно буде доведений доказами, щоб мали віру до цих доказів; а коли вони йому будуть не йняти віри, нехай не клянеться та сторона, яка прагне щоб не вірили; а коли поклянеться по вірі своїй - буде кара, якою й виявиться провина.

Про це: якщо хто уб'є, християнина русин чи християнин русина, нехай умре там, де вчинить убивство. Якщо ж утече той, що вчинив убивство, якщо є він імущим, то частину його, котра його буде по закону, хай візьме родич убитого; але й жона убивці хай має стільки, скільки належить по закону; якщо ж той, що вчинив убивство і втік, є неімущим, хай буде він під судом, поки не знайдеться, і тоді хай умре.

Якщо ж ударить мечем або поб'є яким-небудь знаряддям, то за удар або побої нехай дасть п'ять літр срібла по закону руському; якщо ж той, що так учинив, буде неімущим, хай дасть, скільки зможе, і хай візьме із себе навіть ту саму одежу свою, у якій він ходить, а про решту нехай поклянеться по своїй вірі, що інший ніяк допомогти йому; після цього за провину хай не стягують.

Про це: якщо украде русич що-небудь у християнина чи, навпаки, християнин у русича, і злодій буде спійманий, у той час, коли вчинить крадіжку, тим, хто втратив що-небудь, якщо опиратиметься він, крадіжку чинячи, і буде вбитий, хай не карають за смерть ні християни, ні руси, але ще і нехай забере своє той, який втратить. А якщо віддасться в руки злодій, нехай буде він узятий тим же, у кого буде укладено, і зв'язаний буде, і оддасть те, що посмів украсти, однак оддасть потрійно.

Про це: якщо ж хто, чи русич християнину, чи християнин русичу, завдаючи муки, вчинить грабіж або явно насильно візьме що-небудь у другого, нехай верне потрійно.

Якщо викинутий буде човен вітром великим на чужу землю, і якщо він знайдений буде нами, русами, то якщо хто збереться спорядити човен з добром своїм і відіслати назад у землю Християнську, ми проведемо його крізь усяке небезпечне місце, доки прибуде він у безпечне місце. Якщо ж такий човен, чи бурею, чи земною перепоною задержаний, не може добратися до своїх місць, то ми, руси, допоможемо гребцям того човна і допровадимо з куплею їх по-здорову. Якщо це станеться поблизу землі Грецької і якщо приключиться така ж сама біда човну руському, то ми проведемо його в Руську землю; і хай продають товар того човна; і якщо може продати що з човна, ми виволочимо їм. А коли ми, руси, прийдемо в Греки чи для торгівлі, чи з посольством до цезаря вашого, то ми, пропустимо з честю їх проданий товар човна їхнього. Якщо ж приключиться кому з того човна в ньому убитим бути, або побитим бути нами, русами, або взято що-небудь, то хай ті, що це вчинили, зазнають названої раніше кари.

Про цих: якщо полоняник з обох країн задержується чи русами, чи греками, проданий в ту країну, і якщо знайдеться чи русин, чи гречин, що викуплять і вернуть викуплену особу у свою країну, то візьмуть ті, які його купили, ціну його або візьмуть за нього, що вважається на торзі на той деть ціною і челядина. Так само якщо з війська взятий буде тими ж греками, то хай же повернеться він у свою країну і оддана буде ціна його, як уже сказано, що й на торзі.

Коли потрібно буде на війну іти і якщо виникне вам потреба, а ці за- хотять віддати честь вашому цезарю, - то коли в будь-який час скільки їх прийде і схочуть вони остатись у цезаря вашого своєю волею, - нехай вони будуть.

Про полонення русами, які часто прибувають із якої-небудь країни в Русь і яких продають в Християни, а також іще про полонених християн, які часто з якої-небудь країни прибувають в Русь, - цих продають по двадцять золотих, і хай прибудуть вони в Греки.

Про це: якщо украдений буде челядин руський, або втече, або насильно проданий буде і жалітися стануть руси, - хай підтвердиться це челядином, нехай заберуть вони його в Русь; також і купці, якщо вони втратили челядина і жаліються, - нехай позивають і, знайшовши його, нехай заберуть: якщо ж який-небудь місцевий не дасть учинити цей розшук, - хай буде він винуватим.

Про русів, що служать у Греках у християнського цезаря. Якщо хто помре, не розпорядившись своїм майном, чи також своїх не матиме, хай верне майно найближчим родичам в Русь. Якщо ж учинить заповіт, - той візьме спадок його, кому він напише успадкувати майно; хай успадкує його із русів, що торгують, з різних, що прибувають в Греки і надовго залишаються.

Якщо злочинець не повернеться в Русь, - хай жаліються руси християнському цезарю і схоплять такого і повернуть насильно в Русь. Це ж усе нехай роблять руси грекам, якщо де-небудь станеться таке.

На підтвердження ж і непорушність бути межи вами, християнами, і руссю, цей мирний договір учинили ми і ви, оба новим написанням на двох хартіях, - цезаря вашого і своєю рукою, притягальним чесним хрестом і святою єдиносущою трійцею єдиного істинного Бога нашого засвідчив і дав нашим послам. Ми ж клялися цезарю вашому, од Бога сущому, яко Божому створінню, по законам і звичаям народу нашого не переступати ні нам, ні іншому з країни нашої встановлених глав договору про мир і дружбу. І це написання дали ми обом цесарям вашим для підтвердження, що договору цьому бути на укріплення і засвідчення існуючого межи нами миру місяця вересня в другий день, а в індикт п'ятнадцятий, у рік від створіння світу 6420».

Перелік послів Олега, етимологія їх імен не викликають сумнівів стосовно скандинавського походження¹⁵⁷.

Фактично союзні стосунки наступили дещо раніше, бо Костянтин VII Багрянородний в трактаті «Про церемонії» повідомляє про участь руських кораблів в експедиції візантійського флоту на Кріт у 910 р.¹⁵⁸.

Демонстрація походу на Константинополь. Погоджуючись із згаданими думками О. Шахматова, Г. Острогорського, Р. Дженкінса та О. Кажда- на стосовно вірогідності походу 907 р., звертаю увагу на деякі особливості цього походу, які привернули увагу багатьох дослідників. Це стосується в першу чергу розповіді про поставлені на колеса кораблі, які під парусами за вітром рушили на візантійську столицю. Погляди різноманітних дослідників на цей епізод ґрунтовно проаналізовані О. Ридзевською¹⁵⁹. їхні пошуки паралелей в розповідях Саксона Граматика про Рагнара Ладброка та інших епізодах тільки підтверджують, що тут поєднано реалії практики вікінгів, які витягували на берег свої дракари та переміщали їх з допомогою катків, з бажанням демонстрації сили з метою психологічного впливу на противника. Переміщення кораблів з розпущеними парусами на катках могло мати місце і в реальному житті, а могло бути і поетичним відбитком демонстрації сили в передачі скальда, який був учасником цього походу. Не маючи намірів і реальної можливості здобути візантійську столицю, Олег був зацікавлений у переговорах і домовленості з імперією. Тому пустошачи околиці візантійської столиці, він використав першу можливо більш ефективну нагоду для демонстрації сили і своїх можливостей для спонукання противника до переговорів. Це могла бути і імітація наступу кораблів суходолом, при цьому вітрила, зрозуміло, могли відігравати лише імітаційну роль, а самі судна переміщалися, як звично, на катках.

Таємниця загибелі князя Олега. ПВЛ відносить смерть Олега до 912 р., вказуючи на його могилу на Щекавиці¹⁶⁰. Там же приведено і відому версію про смерть князя від укусу змії. За Новгородським Першим літописом Олег помер у 922 р.¹⁶¹ від укусу змії, але в околицях Ладоги, де і був похований.

О.Шахматов виділив три літописні версії, з яких саме новгородська версія найкоротша. На його думку, сюжет про смерть Олега вже був присутнім у Найдавнішому зведенні 1039 р., за яким Олег загинув за морем.

У Початковому зведенні місце загибелі було перенесено в Ладогу, а в Повісті временних літ - до Києва¹⁶². Напевно все ж легенда про смерть Олега існувала у кількох варіантах, а Нестор для свого зведеня просто вибрав найбільш багатий на події¹⁶³. Поштовхом до двох останніх варіантів стала наявність Олегових курганів-могил в околицях Ладоги та Києва¹⁶⁴. Навколо першої могили в Ладозі досі достатня кількість змій, що мимоволі підштовхує до довір'я легенді.

Мені здається більш правдоподібною дата смерті Олега, яка подана в Першому Новгородському літописі (922 р.). Редактор ПВЛ міг з політичних мотивів перенести події на 10 років назад, на час найвищого піднесення Олега, аби не показувати свого героя у непривабливому для нього світлі після того як поразка в поході на Каспій у 912/913 рр. і переворот в Києві на користь Ігоря Рюриковича змусили його повернутися в Ладогу, де він і завершив своє життя, сповнене бурхливих подій. Якщо прийняти, що на початку 80-х років ІХ ст. Олег мусив мати не менше 30 років, то у 922 р. йому було за 70.

А. Чернов вважає, що 922 р. з'явився в результаті некоректного переведення дати 912 р. по рахунку олександрійської ери (з різницею 5500/5501 рік)¹⁶⁵, а Олег помер невдовзі після підписання ним в Києві 2 вересня 912 р. тексту угоди з Візантією, яку його посли повезли до візантійського двору¹⁶⁶.

Взагалі-то смерть від власного коня, з черепа якого виповзає гадюка, і понуре віщунство співзвучні з мотивом відплати, з мотивом (однаково страшним як для вікінгів так і для слов'ян, що поклонялися Перуну- Одину) смерті від власного меча¹⁶⁷. Так Ігор і його двір могли відплатити Олегові за те, що він довго не допускав до управління державою законного спадкоємця Рюрика. Могли прилучитися до цього і волхви, для яких прийняття Олегом християнства загрожувало повною втратою позицій у суспільстві. А остаточно заплутало все редагування літопису за яким герой, який об'єднав землі вздовж дніпровського шляху, помер у зеніті слави після переможного миру 911 р.

Контури реалій. Оцінки діяльності князя Олега серед тих дослідників, які визнають його історичність, теж неоднозначні. Досі багато прихильників зберігають патріотичні висновки, що князь Олег, знищивши слов'янську природню династію Кия, нащадками якого були Аскольд і Дір, зупинив самобутній розвиток і приніс тільки варязьку непримиренність та жорстокість¹⁶⁸. Переважна більшість дослідників намагається узгодити реалії біографії літописного Олега з варіантами хозарсько- єврейських документів, скандинавських саг та європейських легенд, герої яких часом носять співзвучні імена.

Виловити контури реалій життя і діяльності князя Олега можливо тільки взявши за основу літописну розповідь у поєднанні з текстом угоди 911 р., автентичність якого особливих сумнівів не викликає. В результаті вищенаведеного аналізу, усвідомлюючи дискусійність більшості піднятих проблем, можна сформулювати наступне:

1. Не^і (Олег) походив з родини давніх конунгів Ладоги, які були шведського (готландського) походження. Він народився близько 850 р. Намагаючись закріпити своє становище у Ладозі і знайти прихильність місцевої старої русі, Рюрик одружився з сестрою Олега і наблизив його до себе, а перед смертю призначив регентом при юному племіннику Ігорі.

2. Олег - поширене в цей період серед скандинавської еліти ім'я (Helgi - священний від heilagr - святий). Віщий це фонетичне і змістовне відбиття імені Хельгі у слов'янському середовищі.

3. Початок занепаду Волзько-Балтійського шляху, який призвів до скорочення східної торгівлі і потоку арабського срібла, яке досі регулярно поступало в Ладогу в обмін на північні хутра, підштовхнув Олега до південної експансії, в ході якої він спочатку опанував князівство кривичів з центром у Смоленську, а пізніше - наступне князівство з центром у Любечі.

4. У 882 р., використавши сприятливу політичну кон'юктуру і союз з уграми, а також перехід на свою сторону частини вікінгів з оточення кагана Русі Аскольда, Олег підступом оволодів Києвом, при цьому був вбитий Аскольд. Використовуючи далі союзні стосунки з уграми, Олег спробував підпорядкувати собі сусідні князівства древлян (883), сіверян (884) та радимичів (885), а у 897-899 рр. спрямував міграцію угрів повз свої землі на територію, зайняту хорватськими та волинськими князівствами.

5. Перенісши центр сформованої ним імперії (союзу суперсоюзів, які знаходилися на стадії дружинних держав) до Києва, Олег залишив на княжіннях світлих князів - представників місцевих племінних династій, а Ігоря Рюриковича усунув від державних справ, одруживши його з княжною (версії походження якої розглянені нижче), яка в його честь прийняла ім'я Ольги.

6. Намагаючись добитися визнання та нормалізації стосунків з Візантією, Олег здійснив демонстрацію нападу на Константинополь у 907 р., яка завершилася перемир'ям. Після довгих переговорів, реально наданої візантійцям військової допомоги у 910 р. та переходом самого Олега у християнство, візантійський дипломат Іоанн у Києві підготував текст угоди, яка була підписана Олегом 2 вересня 911 року і відправлена в Константинополь з великим посольством. Сприйнявши з радістю звістку про хрещення князя Олега, василевс Лев VI продемонстрував посольству красоту константинопольських храмів.

7. Підпорядкування радимичів та сіверян і активна південна політика Олега не могла не викликати певного загострення стосунків з Хозарі- єю, яка контролювала каспійську торгівлю і виходи до арабського срібла. Пробуючи знайти прямі шляхи на Каспій в обхід Хозарії та заснувати там власні факторії, окремі вожді вікінгів, скоріше всього підвладні або контрольовані Олегом, у 909-910 рр. здійснили достатньо успішні походи на Каспій. Невдалий похід 912/913 р. був продовженням цієї політики.

8. Десь після 913 р. оточення Ігоря використало каспійську невдачу Олега та внутрішню опозицію його політики християнізації. В результаті сам Олег змушений був опустити Київ і повернутися до Ладоги, де і помер у 922 р.

9. Легенда, пов'язана з його смертю, могла бути навіяна як відомими на Русі з ІХ ст. мотивами скандинавського фольклору, так і природніми реаліями Олегової могили в Ладозі, а також скритою ненавистю до узурпатора зі сторони князя Ігоря та жрецької верхівки.

10. Що ж стосується іншого «моравського» Олега, який у 940-949 рр. займав моравський престол, то, за умови, що такий князь справді існував, він міг бути справді сином Олега Віщого, змушеним до еміграції за правління Ігоря, якому німецький король Оттон І допоміг опанувати моравський стіл.

11. Якщо хозарсько-єврейські документи не сфабриковані А. Фірко- вичем, то в них знайшла відбиток діяльність у 941-943 рр. чернігівського князя, який теж носив популярне серед вікінгів ім'я Олег, як і припускав Г. Вернадський.



Примітки

¹ Томсен В. Начало русского государства. - Москва, 1891. - С. 65; Мельникова Е.А. Скандинавские антропонимы в Древней Руси // Восточная Европа в системе экономических и культурных связей / VI Чтения памяти В.Т.Пашуто, 18-20 апреля 1994 г. - Москва, 1994. - С. 23.

² Грот Л.П. Мифологические и реальные шведы на севере России: взгляд из шведской истории // Шведы и русский Север (К 210-летию Александра Лаврентьевича Витберга). Материалы Международного научного симпозиума. - Киров, 1997. - С. 153-158.

^3. Гедеонов С.А. Варяги и Русь. - Москва, 2004. - С. 182-185.

⁴ Кузьмин А.Г. Об этнической природе варягов (к постановке проблемы) // Вопросы истории. - 1974. - № 11. - С. 65.

⁵. Галкина Е.С. Тайны Русского каганата. - Москва, 2002. - С. 365.

⁶ Hцffler O. Das Opfer im Semnoenhein und die Edda// Edda, Skalden, Festscheift Felix Genzmer. -Helderberg, 1952. - S. 1-67; Vries J. de. Die Helgilieder // Arhiv for nordisk filologi. - B.72. - 1957. - S. 124-154; Pritsak O. The Origin of Rus'. - Vol. 1. - Cambridge (Mass.), 1981. - P. 120-123.

⁷ Лященко А. И. Летописные сказания о смерти Олега Вещего // Известия Отделения русского язика и словестности. - Т. 29. - Ленинград, 1925. - С. 262-267.

^8. Петрухин В.Я. К дохристианским стокам древнерусского княжеского культа // Политропон. Сборник статей к 70-летию В.ГТопорова. - Москва, 1998. - С. 886; Мельникова Е.А. Олег Вещий. К проблеме адаптации скандинавських культурных традиций в Древней Руси // Материалы Международной конференции, посвященной 100-летию со дня рождения проф. М.И.Стеблин-Каменского. 10-12 сентября

2003. - Санкт-Петербург, 2003. - С. 355-357; Її ж. Ольгъ/Олег Вещий. К истории имени и прозвища первого русского князя // Ad fontem. У источника. Сборник статей в честь С.М.Каштанова. - Москва, 2005. - С. 138-146.

^9. ПСРЛ. - Т 1. - Стб. 37; Т.2. - Стб. 16; Т. 9. - С. 15.

¹⁰- ПСРЛ. - Т 2. - Стб. 16.

¹¹ Новгородская первая летопись старшого и младшего извода / С предисловием и под. ред. А.Н. Насонова. - Москва-Ленинград, 1950. - С. 107.

¹² ПСРЛ. - Т.7. - С. 268.

¹³. Шахматов А.А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. - Санкт- Петербург, 1908. - С. 318.

¹⁴ Грушевський М. Історія України-Руси. - Т.1. - Київ, 1913. - С. 408-409.

^15. Новосельцев А.П. Образование древнерусского государства и первый его правитель // Вопросы истории. - 1991. - № 2-3. - С. 3-20.

^16. Ловмяньский Х. Русь и норманны. - Москва, 1985. - С. 135-140.

¹⁷ Лебедев Г.С. Эпоха викингов. - С. 245.

^18. Свердлов М.Б. Домонгольская Русь: Князь и княжеская власть на Руси VI - первой трети ХІІІ вв. - Санкт-Петербург, 2003. - С. 127.

^19. Див.: Шлецер А.Л. Нестор. - Т.1. - Санкт-Петербург, 1809. - С. 5-8; - Т.2. - Санкт- Петербург, 1809. - С. 634, 641, 752-758; Лебединцев П.Г. Какая местность в древности называлась Олеговой могилой // Киевские университетские известия. - 1876. - № 12. - С. 29-34; Steenstrap J. CHR. Noimanneme. - Bd.1. - K0benhavn, 1876. - Р. 120-128; Storm G. Kritiske bidrag til vikingetideno historie. - Cristiania, 1878. - Р. 92-99; Boer R.C. Uber die Orvar-Odds saga // Arkiv for nordisk filologi.

- Bd.8. - 1892. - H.2. - P. 109-112; Olrik A. Kilderne til sakses oldhistorie. - Bd.2.

- K0benhavn, 1894. -P. 125-132; Кирпичников А.И. К литературной истории русских летописных сказаний // Известия Отделения русского языка и словестности.

- 1897. - Т 2. - Кн. 1. - С. 54-59; Халанский М.Г. К истории поэтических сказаний об Олеге Вещем // Журнал Министерства Народного Просвещения. - 1902. - № 8.

- С. 281-299; Тиандер К.Ф. Поездки скандинавов в Белое море. - Санкт-Петербург, 1906. - С. 235-245; Сергеевич В.И. Лекции и исследования по древней истории русского права. - Санкт-Петербург, 1910. - С. 626-628, 631-632, 635; Грушевський М. Історія України-Руси. - Т 1. - Київ, 1913. - С. 235, 383, 405-406, 409-411, 413, 418-421, 429-437, 478-479, 585, 587; Коковцев П.К. Новый еврейский документ о хазарах и хазаро-русско-византийских отношениях в Х веке // Журнал Министерства народного просвещения. - 1913. - № 11. - С. 115-128; Пархоменко В.А. К вопросу о хронологии и обстоятельствах жизни летописного Олега // Известия Отделения русского языка и словестности. - Т.19. - Кн.1. - 1914. - С. 245-260; Иловайский Д.И. Вероятное происхождение св. кн. Ольги и новый источник о князе Олеге. - Москва, 1914; Шахматов А.А. Несколько замечаний о договорах с греками Олега и Игоря // Записки неофилологического об-ва. -Вып. 8. - Петроград, 1915. - С. 391-395; Thomsen V Samlede of handlinger. - Kobenhavn-Kristiania, 1919; Истрин В.М. Договоры русских с греками Х в. // Известия Отделения русского языка и словестности. - Т.28. - Ленинград, 1924. - С. 386-387; Лященко

А.Летописные с сказания о смерти Олега Вещего // Изветия Отделения русского языка и словестности. - Т. 29. - 1925. - С. 274-278; Його ж. Сага про Олафа Трюг- гвасона i літописні оповідання про Ольгу // Україна. - 1926. - Кн.4. - С. 3-23; Мещанинов И.И. Халдовы ворота // Язык и литература. - Т. 3. - Ленинград, 1929.

- С. 59-69; Рыдзевская Е.А. К летописному сказанию о походе Руси на Царьград в 907 г. // Известия АН. 7 серия: Отделение Общественных Наук. - Ленинград, 1932. - № 6. - С. 471-479; Обнорский С.П. Язык договоров русских с греками //

Язык и мышление. - Вып. 6-7. - Москва-Ленинград, 1936. - С. 75-85; Пархоменко А.В. Когда жил Вещий Олег? // Slavia. 1936-1937. - R. 14. - Sv. 1/2. - S. 170-175; Бахрушин С.В. Некоторые вопросы истории Киевской Руси // Историк-марксист.

- 1937. - № 3. - С. 172-173; Пресняков А.Е. Лекции по русской истории. - Т 1. Киевская Русь. - Москва, 1938. - С. 69; Соловьев А.В. Заметки о договорах Руси с греками // Slavia. - 1938. - R.15. - Sv.3. - S. 402-417; Мавродин В.В. Славянорусское население Нижнего Дона и Северного Кавказа в Х-XIV веках // Уч. зап. Ленинградского гос. пед. ин-та им. А.И. Герцена. ФИН. - Т.11. - 1938. - С. 244-249; Ostrogorsky G. L'expedition du prince Oleg contre Constantinopole en 907 // Annales de Institut Kondakov. Seminarium Kondakovianum. - Vol.11. - Praha, 1939. - P. 47-61; Лихачев Д.С. Русские летописи и их культурно-историческое значение. - Москва- Ленинград, 1947. - С.162-165; Греков Б.Д. Киевская Русь. - Москва, 1949. - С. 449-450; Свенціцкий I. Питання про автентичність договорів Русі з греками в Х в. // Питання слов'янського мовознавства. - Кн.2. - Львів, 1949; Vasiliev A.A. The Second Russian Attak on Constantinople // Dumbarton Oaks Papers. Cambradge Mass., 1955. - № 6. - P. 216-221; Мольнар Э. Проблема этногенеза и древней истории венгерского народа. - Будапешт, 1955. - С.112-118; Переньи Я. Взаимоотношения между венграми и восточнославянскими племенами // Studia slavica. - 1956. - Т 2. - S. 9-24; Левченко М.В. Очерки по истории русско-византийских отношений. - Москва, - 1956. С. 101-129; Павлучкова М.П. Русско-венгерские отношения до начала XIII века // История СССР. - 1959. - № 6. - С. 145-155; Soloviev A.V Die angebliche ungarische Herrschaft in Kiev im 9. Jahrkundert // LGO.

- Т 8. - 1960. - Р. 123-129; Рыбаков Б.А. Древняя Русь. Сказания. Былины. Летописи. - Москва, 1963. - С. 178-179; Bartha A. 9-10. szazadi magyar tarsadaiom.

- Budapest, 1968; Повесть временных лет и Начальный свод (текстологический комментарий) // Труды Отдела древнерусской литературы. - Т 30. - Москва, 1976.

- С. 17-21; Кузьмин А.Г. Начальные этапы древнерусского летописания. - Москва, 1977. - С. 330-337; Сахаров А.Н. Поход Руси на Константинополь в 907 г. // История СССР. - 1977. - № 6; Його ж. Дипломатия Древней Руси. - Москва,

1980. - С. 80-89; Рыдзевская Е.А. Древняя Русь и Скандинавия в X - первой половине XIII вв. - Москва, 1978. - С. 176-179; Николаев В.Д. Свидетельство хроники Псевдо-Симеона о руси-дромитах и поход Олега на Константинополь в 907 г. // Византийский Временник. - Т. 42. - 1981. - С. 147-153; Брайчевський М.Ю. К вопросу о правовом содержании первого договора Руси с греками (860-863) // Советский ежегодник международного права. 1982. - Москва, 1983; Його ж. Утвердження християнства на Русі. - Київ, 1988. - С. 77-83; Котляр Н.Ф. Древняя Русь и Киев в летописных преданиях и легендах. - Киев, 1986. - С. 77-81; Войтович Л.В. Генеалогія династій Рюриковичів і Гедиміновичів. - Київ, 1992. - С. 17-18; Його ж. Князівські династії Східної Європи (кінець IX - початок XVI ст. ). Склад, суспільна і політична роль. - Львів, 2000. - С. 113, 115-119, 368, 383, 387, 396; Його ж. Князь Олег Віщий: легенди і загадки // Історичні записки. Збірник наукових праць. Східноукраїнський національний університет ім. В.Даля. - Вип. 2. - Луганськ, 2004. - С. 190-202; Його ж. Княжа доба на Русі: портрети еліти. - Біла Церква, 2006. - С. 203-210; Перхавко В.Б. Летописное предание о захвате князем Олегом Киева в 882 г. // Образование Древнерусского государства: спорные проблемы. - Москва,

1992. - С. 52-60; Виролайнен М.Н. Загадки княгини Ольги: Исторические предания об Олеге и Ольге в мифологическом контексте // Русское подвижничество. - Москва, 1996. - С. 66-70; Глазырина Г.В. Исландские викингские саги о Северной Руси. - Москва, 1996. - С. 187-189; Петрухин В.Я. Походы Руси на Царьград: К проблеме достоверности летописи // Восточная Европа в древности и средневековье. - Москва, 1997. - С. 65-69; Його ж. Князь Олег, Хелгу Кембриджского документа и русский княжеский род // Древнейшие государства Восточной Европы. 1998 г. - Москва, 2000. - С. 222-229; Пчелов Е.В. Генеалогия древнерусских князей ІХ-ХІ в. - Москва, 2001. - С. 110-125; Мельникова Е.А. Сюжет смерти героя «от коня» в древнерусской и древнескандинавской традициях // От Древней Руси к новой России. Юбилейный сборник, посвященный член-кор. РАН Я.Н. Щапову.

- Москва, 2005. - С. 95-108.

²⁰- Рыбаков Б.А. Древняя Русь. Сказания. Былины. Летописи. - Москва, 1963. - С. 179.

²¹ Мельникова Е.А. Ольгъ/Олег Вещий. - С. 139-143.

²² B0e A. Helgi // Kulturhistorisk lexicon for nordisk middelalder. - V6. - K0benhavn, 1961. - S. 353-354.

^23. Magistri Adami Bremensis Gesta hammaburgensis ecclesiae pontificum / Hrsg. von

B. Scheidler. - Hannover-Leipzig, 1917. - I, 50; Адам Бременский. Деяния архиепископов гамбургской церкви / перевод В. В. Рыбаков // Немецкие анналы и хроники Х-ХІ столетий. - Москва, 2012. - І, 50. С. 324.

²⁴ Annales Fuldenses // Monumenta Germaniae Historica. Scriptores. - T.1. - Hannover, 1826. - P. 413.

^25. Пріцак О. Походження Русі // Хроніка. - № 1/2. - Київ, 1994. - С. 19.

^26. Див.: Санчук Г.Э. Особенности формирования этнического самосознания у полаб- ских славян (VI-X вв.) // Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. - Москва, 1982. - С. 195-212.

²⁷ Pritsak O. Oleg the Seer and Oleg the Grand Prince of Rus' // Oleksander Ohloblyn Festschift / W. Omelchenko. - New York, 1978. - P. 389-399.

^28. Lind E.H. Norsk-Islдndska dopnamn och fingerade namn frвnmadeltiden. - H.4. - Uppsala-Leipzig, 1909. - S. 508-510; Owe J. Svenskt runnamnregister. - Stokholm,

1993. - S. 39.

^29. Stephen A. Mitchell. Fornaldarsцgur // Mediaval Scandinavia. An Encyclopedia / Ed. Ph. Pulsiano. -New York, 1993. - P. 206-208.

^3t|. Boer R.C. Ьber die Qrvar-Odds saga // Arkiv fцr nordisk filologi. - T.8. - Lund, 1892.

- S.97-139; Idem. Weiteres zu Qrvar-Odds saga // Ibidem. - S. 246-255; Тиандер К.Ф. Поездки скандинавов в Белое море. - Санкт-Петербург, 1906. - С. 132-139.

³¹ Orvar-Odds saga. - Leiden, 1888. - P. 95.

^32. Мельникова Е.А. Сюжет смерти героя «от коня» в древнерусской и древнескандинавской традиции // От Древней Руси к новой России. Юбилейный сборник, посвященный члену-корреспонденту РАН Я.Н.Щапову. - Москва, 2005. - С. 95108; Неклюдов С.Ю. Легенда о вещем Олеге: опыт исторической реконструкции // Историко-филологический сборник «Con amore» в честь Любови Николаевной Киселевой. - Москва, 2010. - С. 366-395.

^33. Boer R.C. Ьber die Qrvar-Odds saga. - S.109-112.

^34. Рыдзевская Е. А. Древняя Русь и Скандинавия IX-XIV вв. - Москва, 1978. -

С.186.

^35. Тиандер К.Ф. Поездки скандинавов в Белое море. - Санкт-Петербург, 1906. - С. 235-245.

^36. Рыдзевская Е. А. Древняя Русь и Скандинавия. - С. 190.

^37. Лященко А.И. Летописные сказания о смерти Олега Вещего // Известия отделения русского язика и словестности. - Т.29. - 1924. - С. 254-288; Беляев Н.Т. Рорик Ютландский и Рюрик начальной летописи // Seminarium Kondakovianum. - T. 3. - Praha, 1929. - C. 256.

^38. Stender-Petersen A. Die Varдgersage als Quelle der altrussischen Chronik. - Aarhus, 1934. - S. 182-188; Ловмяньский Х. Русь и норманны. - С. 136.

^39. Paprocki B. Zrcadlo Slavnйho Markgrabstvi Moravskйho. - Olomouc, 1593. - S. 89-90.

^40- Мицько І. Українсько-чеські зв'язки та історія Підгір'я Х-ХІ століть // П'яті «Оль- жині читання». Пліснеськ, 7 травня 2010 року. - Львів-Броди, 2011. - С. 63-66.

^41- Janecek J., Londo J. Ceske herby. - Praha, 1988. - S. 357.

^42- Див.: Филин Н.В. Летопись Яна Амоса Коменского и киевские предания о Елье Моравленине / Об историческом прототипе Ильи Муромца // Альманах «Армагеддон». - Москва, 1999. - № 7.

⁴³. Токшонь (бл. 931-970) був правителем Угорщини у 955-970 рр., але за правління його старшого брата Фауса (945-955) він займав високе становище у війську (Войтович Л., Целуйко О. Правлячі династії Європи. - Біла Церква, 2008. - С. 13).

⁴⁴- Див.: Pesina z Cehorodu Thomas Jan. Mars Moravicus. - Dobroslawina, 1677. - Р. 230-234.

^45. Див.: Stredowsky J.G. Sacrae Moraviae historia sive vita ss. Cyrili et Methudii. - Solisbari, 1710. - P.523-540.

^46. Флоровский А.В. Русское летописание и Я.А.Коменский // Летописи и хроники. Сборник статей. 1973 г. - Москва, 1974. - С. 312-316.

⁴⁷- Кузьмин А.Г Падение Перуна. - Москва, 1988. - С. 153-154.

^48. Фризе Х.Ф. фон. История польской церкви от начала християнства в Польше до нашого времени / Пер. М.П.Устимовича. - Т.1. - Варшава, 1895. - С. 33-34, 41-44.

^49. Імена Ярослав і Ярослава виникли у русько-варязькому середовищі на першому етапі асиміляції варягів-русі, в родині чеського князя Х ст. таких імен не могло бути.

^50. Див.: Фомин Н.В. Об историческом прототипе Ильи Муромца // Альманах «Армагеддон». - № 7. - Москва, 1999.

^51. Халанский М.Г. Об отношении былин об Илье Муромце к Сказаниям об Олеге Вещем // Журнал Министерства народного образования. - 1911. - Сентябрь. - С. 56-57.

^52. Турилов А.А. К истории Великоморавского наследия в литературе южных и восточных славян // Великая Моравия и ее культурно-историческое значение. - Москва, 1985. - С. 257-260; Лавров П.А. Материалы к истории возникновения древнейшей славянской письменности // Там само. - С. 277.

^53. Иловайский Д.И. Богатырь-казак Илья Муромец как историческое лицо // Русский архив. -Москва, 1893. - Кн. 5. - С. 33-58.

⁵⁴ Див.: Веселовский А. Исполин Илья Муромец у Луиса де Кастильо (Заметки к истории русского эпоса) // Журнал Министерства народного просвещения. - 1883.

- Апрель. - С. 216-220; Миллер В.Ф. Илья Муромец // Энциклопедический словарь Ф.А.Брокгауза и И.А.Ефрона. - Т.12А. - Санкт-Петербург, 1894. - С. 949-951; Марков А. К вопросу о прозвище Ильи Муромца // Этнографическое обозрение. - 1900. - № 1. - С. 159-160; Глазырина Г.В. Илья Муромец в русских былинах, немецкой поэме и скандинавской саге // Методика изучения древнейших источников по истории народов СССР. - Москва, 1978. - С. 193-196.

^55. Див.: Королев А.С. Олег Моравский // Загадки первых русских князей. - Москва,

2002.

^56. Див.: Мицько І. Пліснеськ - батьківщина княгині Ольги // Конференція «Оль- жині читання», Пліснеськ 10 жовтня 2005 року. - Львів, 2005. - С. 61-81; Його ж. Родовід княгині Ольги за європейським епосом // Другі «Ольжині читання», Пліснеськ-Львів 14-15 червня 2007 року. - Львів, 2007. - С. 18-34; Його ж. Свята Ольга в епосі України // Треті «Ольжині читання», Пліснеськ 31 травня 2008 року.

- Львів, 2009. - С. 27-39; Його ж. Пліснеський сюжет «Слово о полку Ігореві» // Четверті «Ольжині читання», Пліснеськ 16 травня 2009 року. - Львів, 2010. - С. 26-34; Його ж. До історії поширення у Європі переказів про княгиню Ольгу // П'яті «Ольжині читання», Пліснеськ 7 травня 2010 року. - Львів-Броди, 2011. - С. 3-12.

^57. Див.: Мыцько И. Датское происхождение князя Олега // Скандинавские древности. Интернет-конференция 10-30 сентября 2010 / conference.dansk.ru/content/ view/28/29/

^58. Коковцев П.К. Новый еврейский документ о хазарах и хазаро-русско-византийских отношениях в Х веке // Журнал Министерства Народного Просвещения. - 1913. - № 11. - С. 118-126; Його ж. Еврейско-хазарская переписка в Х в. - Ленинград, 1932; Голб Н., Прицак О. Хазарско-еврейские документы Х века. - Москва-Иерусалим, 1997. - С. 117-149.

^59. Golb N., Pritsak O. Khazarian Hebrew documents of the tenth century. - Ithaca-London, 1982. - P 3-71; Новосельцев А.П. Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа. - Москва, 1990. - С. 216-219.

^60. Коковцев П.К. Еврейско-хазарская переписка в Х в. - С. 113-123; Golb N., Pritsak

O.Khazarian Hebrew documents. - Р 101-155; Новосельцев А.П. Хазарское государство. - С. 216-219.

⁶¹ Див.: Могаричев Ю.М. Об одном из сюжетов Жития Стефана Сурожского (Брав- лин из Новгорода или Песах из С-м-к-рая?) // Хазарский альманах. - Т.6. - Киев- Харьков, 2007. - С. 188.

^62. Коковцев П.К. Еврейско-хазарская переписка в Х в. - С. 113-123; Голб Н., Прицак

О.Хазарско-еврейские документы Х века. - С. 141.

^63. Цукерман К. Русь, Византия и Хазария в середине Х в.: Проблемы хронологии // Славяне и их соседи. - Вып.6. - Москва, 1996. - С. 68-80.

^64. Новосельцев А.П. Образование древнерусского государства и первый его правитель // Вопросы истории. - 1991. - № 2-3. - С. 3-20.

^65. Вернадский ГВ. Киевская Русь. - Москва, 1996. - С. 41.

^66. Вестберг Ф. Записка готского топарха // Византийский временник. - Т. 15. - Москва, 1910; Мошин В.А. Хельгу хазарского документа // Slavia. - RoC.15. - 1938;

Скрынников Р.Г Войны Древней Руси // Вопросы истории. - 1995. - № 11-12.

- С.28. Подібною була давня гіпотеза Володимира Мавродіна за якою Олег був князем чи воєводою Причорноморської Русі, який порвав з Києвом або взагалi не був з ним пов'язаний, а новгородський літописець сплутав його з Олегом і переніс події до близької йому Ладоги.

⁶⁷ Петрухин В.Я. Князь Олег, Хелгу Кембриджского документа и русский княжеский род // Древнейшие государства Восточной Европы. 1998 г. Памяти чл.-кор. РАН

А.П. Новосельцева / Отв. ред. Т.М. Калинина. - Москва, 2000. - С. 222-229.

^68. Половой Н.Я. О русско-хазарских отношениях в 40-е гг. Х в. // Записки Одесского археологического общества. - Т 1(34). - 1960. - С. 343-353; Артамонов М.И. История хазар. - Ленинград, 1962. - С. 380, 384; Його ж. Воевода Свенельд // Культура Древней Руси. - Москва, 1966. - С. 30-35.

^69. Див.: Гаркави А.Я. Сказания еврейских писателей о хазарах и Хазарском царстве.

- Санкт-Петербург, 1874. - С. 78, 153; Коковцев П.К. Еврейско-хазарская переписка в Х в. - С.31; Pelliot P. Notes sur l'histoire de la Horde d'Or. Suivi de Quelqes noms turcs d'hommes et de peoples finissant en «ar» / Luvres posthumes de Paul Pelliot.

- Paris, 1950. - P. 222; Golb N., Pritsak O. Khazarian Hebrew documents. - P. 77-79; Майко В.В. Средневековое городище на плато Тепсень в юго-восточном Крыму.

- Киев, 2004. - С. 37-45; Семенов И.Г. К интерпретации сообщения «Кембриджского анонима» о походе Хельгу «царя Русии» // Хазары. Евреи и славяне. - Т. 16.

- Москва-Иерусалим, 2005; Сорочан С.Б. Византийский Херсон (вторая половина VI - первая половина Х вв.). Очерки истории и культуры. - Ч.1-2. - Харьков, 2005.

- С. 1535-1552; Кизилов М.Б. Крымская Иудея. - Симферополь, 2011. - С. 81-83. ⁷⁰- Бушаков В. Як укладалася докладна редакція так званого листа хозарського царя

Йосифа // Хазарский альманах. - Т.4. - Киев-Харьков, 2005. - С. 118-127.

⁷¹ Майко В.В. Средневековое городище на плато Тепсень. - С. 44, 45.

⁷² Сазанов А.В., Могаричев Ю.М. К дискуссии о так называемом походе Песаха в Крым: археологический аспект // Археологический альманах № 28: Древняя и средневековая Таврика. Сборник статей, посвященный 1800-летию города Судака.

- Донецк, 2012. - С. 141-148.

⁷³. ПСРЛ. - Т 1. - Стб. 37; Т 2. - Стб. 16; Т 9. - С. 15.

⁷⁴ Vernadsky G. Ancient Russia. - New Hawen, 1943. - P. 366.

^75. Див.: Демин С.В. Олег - основатель государства Киевской Руси // http://ulfdalir. ulver.com/literature/Demin_Oleg.htm

^76. Див.: Мельникова Е.А. Ольгъ/Олег Вещий. К истории имени и прозвища первого русского князя // Ad fontem: У источника. Сб. стат. В честь С.М. Каштанова. - Москва, 2005. - С. 138-146; Мыцько И.З. Датское происхождение князя Олега // Скандинавские древности. Интернет-конференция. 10-30 сентября 2010. - http:/ conference dansh.ru/content/view/28/39/

⁷⁷- Bayer Th. S. De Varagis // CommentariiAcademiae scientiarum imperialis Petropolitanae.

- T. 4 (ad annum 1729). - 1735. - P. 301.

^78. Ловмяньский Х. Русь и норманны. - С. 136.

^79. Новосельцев А.П. Образование древнерусского государства и первый его правитель // Вопросы истории. - 1991. - № 2-3. - С. 13-14.

^80. Брайчевський М.Ю. Когда и как возник Киев. - Киев, 1964. - С. 160-164; Його ж. Утвердження християнства на Русі. Київ, 1988. - С. 37-76.

⁸¹ Див.: Кузенков П.В. Поход 860 г на Константинополь и перове крещение руси в средневековых письменних источниках // Древнейшие государства Восточной Европы. 2000 г. - Москва, 2003. -С. 3-172.

^82. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. - С. 80-82.

^83. Третьяков П. Финно-угры, балты и славяне на Днепре и Волге. - Москва- Ленинград, 1966. - С. 14.

^84. Борецкий-Берфельд Н. История Венгрии в средние века и новое время. - Санкт- Петербург, 1908. - С. 1.

^85. Мольнар Э. Проблема этногенеза и древней истории венгерского народа. - Будапешт, 1955. - С. 43.

^86. Хайду П. К этногенезу венгерского народа // Actes de Lavra / Ed. раг G.Rouillard, P. Collomh. -T.1. - Paris, 1937. - P. 248-316.

^87. Альфан Л. Варвары от Великого переселения народов до тюркских завоеваний IX века. - Санкт-Петербург, 2003. - С. 240.

^88. Геродот. Історія. IV, 22 [Геродот. Історія. - Київ, 1993. - C. 185].

^89. Див.: Трубникова Н.В. Племена городецкой культуры // Труды Гос. Исторического Музея. - Вып. 22. - Москва, 1955.

^90. Грот К. Моравия и Мадьяры с половины ІХ в. до начала X в. - Санкт-Петербург, 1881. - С. 152.

⁹¹ Шушарин В.В. Венгерские племена до прихода в Среднее Подунавье // История Венгрии. - Т.1. - Москва, 1971. - С. 89.

^92. Письмо брата Юлиана о монгольской войне // Известия венгерских миссионеров ХІІІ и XIV вв. о татарах в Восточной Европе. Подготовка текста и перевод С.А. Аннинского / Исторический архив. - Т 3. - Москва-Ленинград, 1940. - С. 83-90.

^93. Perйnyi Jфzsef. Magna Hungaria kйrdйsйhez // Magyar Nyelv. - Budapest, 1959. - 486-487 old.

^94. Шушарин В. Русско-венгерские отношения в ІХ в. // Международные связи России до XVII в. -Москва, 1961. - С. 89.

^95. Там само. - С. 89.

^96. Теплоухов А.Ф. Следы былого пребывания угорского народа и последующая смена его пермским и русским народами // Зап. Урал. об-ва любителей естествознания. - Т.39. - Сведловск, 1924. - С. 104-108.

^97. Дейвіс Н. Європа: Історія. - Київ, 2001. - С. 312.

^98. Грот К. Моравия и мадьяры с половины ІХ в. до начала X в. - Санкт-Петербург, 1881. - С. 186.

^99. Смирнов А. Археологические данные об угро-венграх в Поволжье // Проблеми археологии и древней истории угров. Сборник статей советских и венгерских археологов. - Москва, 1972. - С. 191.

^100- Мольнар Э. Проблемы этногенеза и древней истории венгерского народа. // Studia Historica. Academial scientiarum Hungaricae. - Budapest, 1955. - 116-118 old.

^10L Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець К-початок XV! ст.). Склад, суспільна і політична роль. - Львів, 2000. - С. 116.

¹⁰²- Артамонов М. История хазар. - Ленинград, 1962. - С. 342.

¹⁰³. Степанов П. Памятники угорско-мадьярских (венгерских) племен в Среднем Поволжье. - Москва, 1964. - С. 146.

¹⁰⁴ Czegledy K. Magyar ostorteneti tanulmanyok. - Budapest, 1985. - 53-54 old; Bartha A. A Magyar honalopitas. - Budapest, 1987. - 528, 1487 old.

^105. Дейвіс Н. Європа: Історія. - С. 331.

^106. Бертольд В.В. Извлечения из сочинения Гардизи «Зайн ал-ахбар» // Бертольд В.В. Сочинения. -Т. 8. - Москва, 1975. - С. 58.

¹⁰⁷- Macartney C.A. The Magyars in the Ninth Centuty. - Cambridge, 1930. - P. 127.

^108. Цукерман К. Венгры в стране Леведии: новая держава на границах Византии и Ха- зарии ок. 836-889 гг. // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии.

- Вып. 6. - Симферополь, 1998. - С. 663-688.

^109. Barczi G. A Magyar szokincs eredete. - 2 bov. - Budapest, 1958. - 131 old; Kristo Gy. Levedi torzsszoegetol Sent Istvan allamag. - Budapest, 1980. - 35-39, 41 old.

^110. Назаренко А.В. Немецкие латиноязычные источники IX-XI вв.: Тексты, пер., ком- мент. -Москва, 1993. - С. 7-8. Войтович Л. «Баварський географ»: спроба етноло- калізації населення Центрально-Східної Європи ІХ ст. // Український історичний журнал. - 2009. - № 5. - С. 12-33.

¹¹¹ Войтович Л. Княжа доба на Русі: Портрети еліти. - Біла Церква, 2006. - С. 205-206.

^112. Cross S.N. The Russian Primary Chronicle. - Cambridge, Mass. 1930. - P. 147.

^113. Перени Й. Взаимоотношения между венграми и восточнославянскими племенами // Studia Slavica. - Т.2. - Budapest, 1956. - S. 15.

^114. Мольнар Э. Проблемы этногенеза и древней истории венгерского народа. // Studia Historica. Academial scientiarum Hungaricae. - Budapest, 1955. - S. 127.

^115. Шушарин В. Русско-венгерские отношения в ІХ в. // Международные связи России до XVII в. -Москва, 1961. - С. 132.

^116. Вернадский Г. Киевская Русь / Пер. с англ. Е.П.Беренштейна, Б.Л.Губмана,

О.В.Овчинниковой. Под ред. Б.А.Николаева. - Тверь, 1996. - С. 33-34.

^117. ПСРЛ. - Т.2. - Стб.16-17, 320, 444, 515.

^118. Павлушкова М. Русско-венгерские отношения до начала ХШ в. // История СССР.

- 1959. - № 6. - С. 150; Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. - Біла Церква, 2006. - С. 206-207.

^119. Повесть временных лет / Под ред. В. Адриановой-Перетц. - Ч. 1. - Москва- Ленинград, 1950. - С. 21.

¹²°. Див.: Новосельцев А. Восточные источники о восточных славянах и Руси VI-IX вв. // Древнерусское государство и его международное значение. - Москва, 1965. - С. 391.

¹²¹ Мавродин В. Образование древнерусского государства. - Ленинград, 1945. - С. 192.

^122. Смирнов А. Археологические данные об угро-венграх в Поволжье // Проблеми археологии и древней истории угров. Сборник статей советских и венгрских археологов. - Москва, 1972. - С. 196.

^123. Там само. - С. 206

^124. Маргер Г.І. Русько-угорський союз ІХ ст. у світлі літописів // Український Історичний Журнал. - 1969. - № 7. - С. 76-87.

^125. Гумилев Л. Древняя Русь и Великая степь. - Москва, 1989. - С. 154.

^126. Альфан Л. Варвары от Великого переселения народов до тюркских завоеваний !Х века. - С. 242.

¹²⁷ Грот К. Моравия И Мадьяры. - С. 282-304; Борецкий-Бергфельд Н. История Венгрии в средние века и новое время. - С. 2; Златарски В. История на Булгарската држава през средните векове. - Т. 1. - София, 1927. - С. 290-294.

^128. Дейвіс Н. Європа: Історія. - С. 331.

^129. Альфан Л. Варвары от Великого переселение народов до тюркских завоеваний ГС века. - С. 241.

¹³°. Войтович Л. Угро-слов'янські взаємини у другій половині ІХ ст. // Проблеми слов'янознавства. - Вип. 58. - Львів, 2009. - С. 41-50; Його ж. Szvjatoslav Volodimirovicz fejdelem titokzatos halala йs IX. Szazadbeli ugor vandorlasok rejйlyci // Українсько-угорські етюди. - Вип. 2. - Львів, 2012. - С. 27-45.

¹³¹ ПСРЛ. - Т 1. - Стб. 34.

^132. Новосельцев А.П. Русь и государства Кавказа и Азии // Пашуто В.Т. Внешняя политика Древней Руси. - Москва, 1968. - С. 99-101; Його ж. Внешння политика Древней Руси во времена Олега // Восточная Европа в древности и средневековье.

- Москва, 1997. - С. 54-78.

^133. Бібл. див.: Сахаров А.Н. Дипломатия Древней Руси. ІХ - первая половина Х в. - Москва, 1980. - С. 84-88, 148-155; Лиман С.И. Идеи в латах: Запад или Восток? Средневековье в оценках медиевистов Украины (1804 - первая половина 1880-х гг.). - Харьков, 2009. - С. 439-511.

^134. Шахматов А.А. Разыскания о русских летописях. - Москва, 2001. - С. 211-244, 388-389, 458.

^135. Горский А.А. К вопросу о русско-византийском договоре 907 г. // Восточная Европа в древности и средневековье: Международная договорная практика Древней Руси. IX Чтения памяти члена-корреспондента АН СССР В.Т.Пашуто. Материалы к конференции. - Москва. 1997. - С. 3-11.

^136. Свердлов М.Б. Домонгольская Русь. Князь и княжеская власть на Руси VI - первой трети XIII вв. - Санкт-Петербург, 2003. - С. 135.

^137. Grйgoire H. La lйgende d'Oleg et l'expйdition d'Igor // Bulletin de l'Acadйmie Royalede Belgique. -T. 23. - 1937. - P. 80-94; Dolley R.H. Oleg's Mythical Campaign against Constantinople // Bulletin de l'Acadйmie Royalede Belgique. - T. 35. - 1949. - P. 106-155; Idem. Pseudo-Symeon and the Oleg Controversy // The Slavonik and East European Review. - T.30. - 1952. - P. 554-565; Lascaris M. Les sourses йpigraphiques de la lйgende d'Oleg // Annuaire de l'Institut de Philologie et d'Histoire orientaleet slaves. - T. 11. - 1951. - P. 212-221.

^138. Grйgoire H. Miscellanea epica et etymologica // Bizantion. - Vol. 11. - 1936. - P. 603; Idem. L'histoire et la lйgende d'Oleg prince de Kiev //La nouvelle Klio. - T. 4. - 1952.

- P. 281-287.

^139. Рыбаков Б.А. Древняя Русь. Сказания, былины, летописи. - Москва, 1963. - С. 163-165.

¹⁴⁰- Николаев В.Д. Свидетельство хроники Псевдо-Симеона о руси-дромитах и поход Олега на Константинополь в 907 г. // Византийский Временник. - Т 42. - Москва,

1981. - С. 147-153.

¹⁴¹ Чернов А. Вещий Олег: крещение и гибель // Actis testantibus. Ювілейний збірник на пошану Леонтія Войтовича / Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Вип. 20. - Львів, 2011. - С. 699-700.

¹⁴² Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. - Київ, 1988. - С. 81-82; Його ж. Вибране. - Т. 1. - Київ, 2009. - С. 72.

¹⁴³. Franklin S., Shepard J. The Emergence of Rus. 750-1200. - London-New York, 1996. - P. 106.

¹⁴⁴ Фалалеева И.Н. Политико-правовая система Древней Руси IX-X вв. - Волгоград, 2003; Бибиков М.В. Русь в византийской дипломатии: договоры Руси с греками Х в. // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. - 2005. - № 1(19). - С. 5-15.

^145. Vasiliev A.A. The Second Russian Attack on Constantinople in 907 // Dumbarton Oaks Papers. -Cambridg Mass., 1951. - № 6. - P. 161-225.

^146. Ostrogorsky G. L'Expedition du prince Oleg contre Constantinople en 907 // Annales de l'Institute Kondakov. - V11. - Praha, 1939. - P. 47-62.

¹⁴⁷ Jenkins R. J. H. The Supposed Russian Attack on Constantinople in 907: Evidence of the Pseudo-Symeon // Speculum. - V.24. - 1949. - P. 403-406.

^148. Каждан А.П. К характеристике русско-византийских отношений в современной историографии (1947-1957) // Международные связи России до XVIII в. - Москва, 1961. - С. 9-16.

^149. Андрій Чернов висунув гіпотезу, що Олег підступив під стіни Константинополя 26 жовтня 906 р. у 600-річчя смерті св. Дмитрія Солунського, що могло бути сприйнято візантійцями як покарання св. Дмитрієм за їх гріхи і пояснює згадане літописцем порівняння з ним Олега. Дослідник також звернув увагу, що в Ладозі поряд з церквою св. Георгія (в якій на фресці з ХІІ ст. з св. Георгієм поміщений курган схожий на Олегову могилу) знаходилася церква св.Димитрія (Див.: Чернов А. Из Ладоги с любовью. Нелюбилейные заметки // Terra incognita. Правозащитный альманах. 2003, февраль-март. - № 1(11)). Цікаво, що інші спроби пояснити появу в цьому сюжеті св. Дмитрія Солунського, зокрема через близькість останнього з св. Георгієм Змієборцем, виглядають досить непереконливо (див.: Чекова И. Фольклорно-епически парадигми в повествованнето за кнез Олег на староруските летописи // Годишник на Софийския университет «Св. Климент Охридски». Фа- култет по славянски филологии. Т. 87. Кн. 2. Литературознание. - София, 1994. - С. 76-77).

¹⁵°. Чернов А. Вещий Олег: крещение и гибель. - С.7 00-725.

¹⁵¹ Kazdan A. Oxford Dictionary of Byzantium. - Oxford, 1991. - P. 1211.

^152. Чернов А. Вещий Олег: крещение и гибель. - С. 725-726.

^153. Там само. - С. 725-726.

^154. ПСРЛ. - Т.1. - Стб.34-38; - Т.2. - Стб. 23-28.

^155. Махновець Л. Літопис руський. - Київ, 1989. - С. 22-22.

^156. ПСРЛ. - Т.2. - Стб.23.

^157. Николаев С. Семь ответов на варяжский вопрос // Повесть временных лет. Перевод Д.С. Лихачева, О.В. Творогова. Комментарии А.Г. Боброва, С.Л. Николаева, А.Ю. Чернова при участии А.М. Введенского и Л.В. Войтовича. - Санкт- Петербург, 2012. - С. 403-408.

^158. Constantini Porphyrogeneti imperatoris. De Cerimoniis Aulae Byzantinae. - Vol. 1 / Ed. J.J. Reiske. - Bonnae, 1829. - Chap.XLIV; Ostrogorsky G. L'Expedition du prince Oleg. - P. 53-54.

...