Будівництво та архітектура Чернігівщини у ХІХ - на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Будівництво та архітектура Чернігівщини у ХІХ - на початку ХХ ст.

Г.В. Самойленко

У статті вперше охарактеризовані основні напрямки будівництва на Чернігівщині протягом ХІХ ст. та відзначені найважливіші пам'ятки архітектури цього історичного часу.

Ключові слова: громадське, житлове, палацове, храмове, промислове будівництво, архітектура, Чернігівщина, ХІХ ст., архітектори.

В статье впервые охарактеризованы основные направления строительства на Черниговщине в течении ХІХ в. и отмечены важнейшие памятники архитектуры этого исторического времени. Ключевые слова: общественное, жилищное, дворцовое, церковное, промышленное строительство, архитектура, Черниговщина, ХІХ в., архитекторы.

It is the first paper to characterize the main trends of construction development in Chernihiv Region in the 19th century and to list the most important architectural sites of that period.

Key words: civic, inhabitable, palatial, clerical, industrial construction, architecture, Chernihiv Region, 19th century, architects.

будівництво архітектура чернігівщина пам'ятка

На широких просторах поліської і лісостепової частини Придніпровської низовини, яку пересікають річки Дніпро і Десна з її притоками Убідь, Снов, Сейм, Остер та ін., розкинулися землі Чернігівщини, на яких проживали предки свободолюбного народу, що у другій половині XVII-XVIII ст. збудував свою Гетьманську державу. Проте соціально-політичні та економічні умови склалися так, що у 1793 р. після другого поділу Польщі всі українські землі були приєднані до Російської імперії. Це означало, що Україна втратила всі суверенні права і повинна була жити за російськими законами.

У 1796 р. на землях колишньої Гетьманської держави була утворена Малоросійська губернія з центром у Чернігові, яка у 1802 р. поділена на Полтавську та Чернігівську губернії. До останньої тоді увійшло 12 повітів: Борзнянський, Глухівський, Городнянський, Козелецький, Конотопський, Мглинський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Новоміський, Сосницький, Стародубський, Чернігівський, у 1803 р. до них були приєднані Кролевецький, Суразький, Остерський, а у 1808 р. з Новоміського повіту були переведені всі установи до Новозибкова, який став новим повітовим центром. Таким чином у Чернігівській губернії налічувалося 15 повітів зі 187 волостями.

Тодішня Чернігівська губернія охоплювала нинішню територію Чернігівщини, придніпровську частину Київської області та частини Сумської, Полтавської областей України, Брянської області Росії та Гомельської області Білорусії. Такий адміністративний поділ Чернігівської губернії зберігався до 1919 р., хоча деякі зміни проходили і пізніше після утворення Сумської області у 1939 р.

Як свідчить книга "Межевые сведения о пространстве земельных угодий в дачах Черниговской губернии" [1], яка була опублікована Чернігівською губернською земською управою у 1896 р., на Чернігівщині налічувалося 3798 населених пунктів, з яких 3 міста нараховували понад 25 тисяч жителів у кожному (Ніжин - 32 тис., Чернігів - 25,5 тис., Стародуб - 24,4 тис.), а також 10 міст, де проживало понад 10 тис. жителів: Конотоп - 23,8 тис., Глухів - 17,6 тис., Носівка - 15,5 тис., Добрянка - 15 тис., Новозибків - 14,9. тис., Семіонівка Новозибківського повіту - тис., Березна - 13,1 тис., Кролевець - 12,8 тис., Клінці Су- разького повіту - 11,9 тис. 30 поселень мало від 5 до 10 тис. Жителів, серед них Кобижча - 11,1 тис., Почеп - 8,2 тис., Новгород-Сіверський - 8,9 тис., Мглин - 7,4 тис., Нова Басань - 7,5 тис., Бахмач - 7,2 тис. та ін.

Протягом усього досліджуваного нами періоду кількість населення в губернії збільшувалася і, як свідчать факти перепису 1897 р., в ній мешкало на цей час 2,3 млн осіб.

На початку ХІХ ст. мирне життя було перерване нападом французів у 1812 р., коли розпочалася Вітчизняна війна, спровокована французьким імператором Наполеоном. З добровольців усіх повітів були сформовані 6 кінних козачих та 8 піших селянських полків, до яких увійшло 25783 ратники. Чернігівці проявили свою мужність не лише на полі брані, а і в чотиритисячному партизанському загоні на чолі з селянином села Нефедівки Новгород-Сіверського повіту Єрмолаєм Четвертаком [2].

Розвиток Чернігівщини після Вітчизняної війни 1812-1814 рр. проходив з урахуванням того, що це був сільськогосподарський регіон. Як свідчать статистичні дані, 1846 р. в губернії проживало тис. поміщицьких селян, 204,6 тис. державних селян і 419,7 тис. козаків [3]. Половина всіх земель Чернігівщини належала поміщикам. Так, у 1859 р. з 4802 тис. десятин всіх земель губернії 2166 тис. десятин належала поміщикам, понад 457 тис. десятин - козакам, а 336 тис. десятин були у володінні державних селян. Поміщицька земля поділялася на власне поміщицьку і селянські невеликі наділи. Багато було безземельних селян, які працювали на поміщиків. Була страшна експлуатація, бо поміщики самі визначали кількість днів роботи на пана. Конкретні документи засвідчують факти поміщицьких знущань над кріпаками, що призводило до стихійних протестів з боку селян.

На землях Чернігівщини вирощували в основному зернові - жито, пшеницю. Хоча поступовий розвиток капіталістичних відносин змушував шукати нові технічні сорти рослин, які б приносили прибуток. Почали сіяти тютюн, цукровий буряк, льон, коноплі. Це сприяло розвитку промислових заводів, фабрик, які займалися виготовленням цукру, табаку, конопляної олії, сукна, пряжі тощо. Якщо у 1825 р. почала працювати перша цукроварня у селі Макошині Сосницького повіту, то у 1860 р. було уже 65 цукрових заводів, на яких працювало 11 тис. селян, що виробляли 316 тис. пудів цукру. У цьому ж році функціонувало на Чернігівщині 13 суконних фабрик, на яких працювало 4233 робітники, 12 підприємств, де виготовляли полотно, канати, а на 27 - свічки, на 4 - вироби скла, на 5 - папір. Були також цегельні, чавуноливарні, мідноливарні заводи. На території губернії було також 1117 дрібних підприємств та багато промислів [4]. У 1858 р. налічувалося 3,7 тис. ремісників.

Розвиток промисловості сприяв також збільшенню кількості робітників. Якщо у 1825 р. їх було 2994, то у 1860 р. - 12257, а в 1908 р. - 24 тис. Як на поміщицьких полях, так і на підприємствах спостерігалася жахлива експлуатація працівників, яка відзначалася своєю жорстокістю. Відносно слабкий розвиток промисловості не сприяв зростанню міст.

Розвиток капіталізму на Чернігівщині сприяв розширенню товарно-грошових відносин та розвиткові торгівлі. Показовим у цьому є 1861 р., коли в містах і містечках Чернігівщини були організовані і проведені 204 ярмарки.

Скасування кріпосного права сприяло більш інтенсивному розвиткові промисловості, підприємств, яких значно збільшилося. У 1864 р. паралельно з губернським управлінням почали функціонувати земства, органи місцевого самоуправління.

Земські управи як виконавчі органи поділялися на губернські і повітові, які обиралися відповідно на земських зборах на 3 роки. До складу управи входили голова та 6 членів переважно із дворян та буржуазії, які підпорядковувалися губернаторові. На відміну від губернського управління, яке займалося державними, адміністративно-поліцейськими та фінансовими питаннями, воно відало господарськими та культурно-освітніми установами. Значну роль у розвитку губернії відіграла і поява на території Чернігівщини залізниць. Так, у 1868 р. була відкрита Московсько-Воронезька, у 1873 р. - Лібово-Роменська, у 1887 р. - Поліська залізниці, 1893 р. - Чернігово-Пирятинська, а у 1901 р. розпочався рух залізницею Новгород-Сіверський-Новозибків та Бахмач- Прилуки. Це становило 1243 версти залізничної колії.

Незвважаючи на ці заходи, на початку ХХ ст. багато селян змушені було шукати кращої долі в інших регіонах Російської імперії. Так, у 1906-1911 р. з Чернігівщини до Сибіру, Далекого Сходу, Казахстану, Північного Кавказу переселилося 155 тис. селян [5]. Якщо у 1907-1910 рр. спостерігався промисловий спад, то у наступні роки відбувся певне зростання. Так, у 1913 р. на Чернігівщині працювало 337 підприємств, з них 34 випускали 75,8 % від усієї промислової продукції. Значне місце в губернії належало кустарній промисловості, у якій було зайнято 79600 кустарів (18828 у містах та 60862 у селах).

Соціально економічна ситуація, яка склалася на Чернігівщині у ХІХ - на поч. ХХ ст., впливала і на розвиток культури цього часу.

Архітектура Чернігівщини

Із 3798 населених пунктів, що знаходилися на території Чернігівщини у ХІХ ст., було 13 міст та 30 містечок, кожне з яких мало своє характерне обличчя. Їх формування у переважній більшості відноситься до ХVN-ХVШ ст. з поступовими змінами.

На цей час склалися два основні типи композицій міст: моноцентричний, коли основні домінанти зосереджувалися в центрі міст (Батурин, Глухів, Березна, Прилуки, Сосниця) та поліцентричний (Ніжин, Новгород-Сіверський, Путивль, Чернігів), у якому визначальну роль відігравали домінанти, що формували центри планувальних районів, а також монастирі, які знаходилися в містах і складали самостійні ансамблі будівель [6]. Деякі з них, як у Ніжині Благовіщенський та Введенський монастирі, знаходилися в центрі міста серед щільної його забудови і займали прямокутну площу, в Чернігові Борисоглібський, Єлецький Успенський та Троїцько-Іллінський та в Новгороді-Сіверському Спа- со-Преображенський монастирі розташовані на околицях міст.

Згідно з указом 1768 р. "О сделании всем городам, их строению и улицам специальных планов, по каждой губернии особо" утверджувався в містах Чернігівщини принцип регулярного їх упорядкування. Враховувалися й особливі умови заселення міста.

На території Чернігівщини згідно з цими планами уже не передбачалося будівництва фортець, у більшості міст фортечні вали зносилися і на їх місці прокладалися вулиці, бульвари. Таким чином проведена у ХVШ ст. робота з упорядкування міст підготувала ґрунт для подальшого удосконалення містобудування у ХІХ ст.

У Російській імперії приділялася увага містам, тому розроблялися плани їх забудови. Готувалися і спеціальні для цього кадри. У Петербурзі, Москві, а також у навчальних закладах Відня, Кракова, Варшави здійснювалася підготовка інженерів-будівельників та архітекторів. В губернських містах вводилися посади архітекторів та інспекторів будівельних робіт, створювалися будівельні комітети, комісії, які підпорядковувалися губернаторові і градоначальникам, для керівництва забудовою міст та інших населених пунктів у регіоні.

Протягом 1803-1805 рр. чернігівською креслярнею за участі архітекторів М. Амвросимова та А. Карташевського були розроблені нові плани забудови міст Чернігівщини. Кожний із них затверджувався імператором Олександром І. Це торкалося не лише Чернігова як губернського центру, регулярний план якого був складений ще у 1786 р. і уточнений у і803 р., а й повітових міст [7]. Слід пам'ятати, що у Чернігові та повітових містах переважали одноповерхові дерев'яні будівлі. Протягом ХІХ ст. перепланування торкалося головним чином історичної частини центрів міст. Функції головного губернського міста вплинули і на характер зведення у ньому адміністративних і громадських будівель.

У плані 1803 р. виділяються адміністративні, торгові і соборні площі. Всі будинки об'єднувалися кам'яною огорожею. Як стверджує архітектор Чернігова А. А. Карнабіда, адміністративно-політичним центром міста залишався Кремль (нинішня територія Валу), де головною спорудою мав бути будинок генерал-губернатора на місці замку ХVІ-ХVNІ ст. з площею перед ним, розкритою в бік Прогорілих воріт. Кремль (одна із трьох функціональних зон міста) входив до складу загальноміського центру, до якого належали також торговельна зона, що формувалася на Красній площі (сучасна Красна пл.), і два майдани. На Красній площі вирізнялися будівлі: з заходу - одноповерхового магістрату з круглою ротондою над головним входом, яка завершувалася куполом і високим шпилем з годинником, з півдня - двоповерхового губернського правління. Один із них розміщувався на місці сучасної площі П'ять кутів, другий - на продовженні Любецької дороги за новим напрямом у районі сучасних проспекту Жовтневої революції і вул. Чернишевського [8].

Слід зазначити, що територія і забудова Чернігова уточнювалася в планах 1805, 1834, 1861 рр., які стали основою реконструкції міста. Всі ці плани передбачали перш за все формування загальноміського центру та упорядкування і визначення центральних перспектив вулиць. Їх стара мережа знищувалася і прокладалися нові, з урахуванням та наявністю історичних споруд, які знаходилися на відповідній території. Всі будинки об'єднувалися між собою огорожею. В плані виділялися адміністративні, торгові і соборні площі. Так, у Чернігові на території Дитинця була визначена адміністративна площа, ярмаркова - на Олександрівському майдані. До комплексу останнього увійшли Воскресенська церква з дзвіницею XVIII ст. та нові приміщення поштової станції, будинки богоугодних закладів (нині міська лікарня), приміщення міри і ваги, збудовані за проектом А. Карташевського.

У 1802 р. була заснована посада губернського архітектора для Чернігівської і Полтавської губерній, яку спочатку займав петербурзький архітектор М. Амвросимов. Архітекторами у Чернігові працювали у ХІХ ст. А. Карташевський, А. Захаров, Д. Єфимов, П. Демут-Малиновський, А. Куцевич, В. Рибін та інші. Ці ж архітектори зводили будинки не лише у Чернігові, а і в повітових містах Ніжині, Бахмачі, Конотопі, Новгороді-Сіверському та ін., зокрема, у 1803 р. були підписані плани для Ніжина, Сосниці, Городні, а у 1805 р. - для Чернігова, Новгорода-Сіверського, Конотопа, Остра. Згідно з цими планами у населених пунктах утверджувалася лінійно-осьова орієнтація з виділенням місць для парків, бульварів. Приділялася увага і фасадам будинків, що виходили на вулицю.

У 1836 р. вводився новий проект забудови міст, у якому приділялася більша увага місцевості, на якій зводилися будинки, наявності в ній інших цінних споруд, передбачалися також перспективи подальшого будівництва. Тривало не лише поповнення міст новими спорудами, а також проходила відбудова та реставрація старих. Таким чином, здійснювалося удосконалене формування міста у нових умовах.

При цьому слід пам'ятати, що у Чернігові та повітових містах переважали одноповерхові дерев'яні споруди, про що свідчать статистичні дані 1842 р., які були зібрані урядом: на 13609 будинків у всіх містах губернії припадало лише 131 кам'яна споруда, тобто 1 % всіх житлових будинків [9].

У 1842 р. у Чернігові було лише 19 кам'яних будівель і 705 дерев'яних. З кожним роком будинків збільшувалося. На кінець століття 1898 р. у Чернігові було 2365 будинків, одноповерхових - 2090, що складало 88,3 %, із них 84,9 % - дерев'яні, критих залізом - 45, 7 %, двоповерхових - 64, триповерхових - 2. Місто Чернігів було поділене на 151 квартал. Деякі з них повністю складалися з казенних, міських і громадських будівель, три квартали були зайняті базарними площами, один - бульваром, два - скверами, один - міським театром, один - жіночим духовним училищем, один - собором, присутніми місцями тощо [10].

До великих міст на Чернігівщині належав Ніжин, який сформувався у XVII-XVIII ст. як найбільше полкове місто на Лівобережній Україні. За переписом 1897 р. у ньому проживало 32 тисячі жителів (у Чернігові - 25,5 тис., у Стародубі - 24,4 тис.). У 166 кварталах міста було розташовано 3610 будинків (без церковних і громадських), із них кам'яних - 64 (1,7 %), дерев'яних - 3518 (97,5 %), змішаних - 32 (0,5 %), одноповерхових 3541 будівель (98,2 %), двоповерхових - 22 (0,6 %). Покритих залізом 536 будинків (14,8 %), соломою - 2726, інші 346 - тесом, дранкою, шельовкою [11].

Розбудова Ніжина ішла відповідно до плану 1803 р. Він передбачав збереження сформованого раніше центрального історичного ядра міста, виправлення звивистих вулиць, виділення вільних від забудови місць, численних майданів для проведення ярмарків. Помітні на плані круглі, квадратні, трапецієподібні площі, від яких у різні боки відходили промені вулиць. Враховувалися і звисті береги річки Остер, яка перерізала місто. Основними орієнтирами, від яких наче сонячні промені ішли вулиці, були дзвіниця Успенської церви, Миколаївський собор та триярусна дзвіниця Спасо-Преображенської церкви.

Кожна з головних вулиць є променем, що прямує від центру до одного із передмість і там завершується домінантою ансамблю, у переважній більшості культовою спорудою. У спонтанній мережі міських вулиць виділяються сім головних напрямів, які розходяться у вигляді віяла від своєї серцевини - міжмагістральної смуги, обмеженої нинішніми вулицями Гоголя і Боженка. Як свідчать архітектори, в основі системи ансамблів міста лежить семипроменева зірка.

У другій половині ХІХ ст. почалося формування безперервного вуличного фронту будинків фасадами по червоній лінії, типових для міської забудови.

План Ніжина 1835 р., затверджений Миколою І, передбачав перепланування території Замку під ринок, а тому будівлі, які знаходилися тут, використовувалися для торгівельних потреб. У ХІХ ст. ще залишалися не забудованими площі, на яких проходили знамениті міжнародні ярмарки. У 1847 р. востаннє тут був проведений Всеїдний ярмарок. Ніжин втратив своє торгове значення, а набував нового призначення - духовного центру.

В подальші роки з'являлися муровані будівлі не лише в центрі міста, а й на околицях його. І все ж, як свідчать дослідники ХІХ ст. М. Бережков, А. Русов та інші, міська забудова у Ніжині зосереджувалася в його центрі, а далі йшли будівлі, які можна віднести до сільських хат. Навколо них розміщувалися городи, сади, господарські приміщення, загороджені плетеними тинами, парканами та обсадженими вербами, що розміщувалися на кривих вулицях. Вся ця забудова створювала своєрідну панораму сільської місцевості.

Менші повітові міста нагадували велике село, що розкинулося на широкому просторі. Відомий дослідник Чернігівщини М. Домонтович підтверджує цю думку, описуючи місто Березну, яке у 1859 р. складалося майже повністю з дерев'яних будинків. Містечко не змінилося і в 1898 р.: ті ж самі сільські хати, навколо яких теж були городи, сади. Крім цього, городи, левади розміщувалися і окремо від будинків. Все це створювало вигляд сільського поселення. У місті було всього 6 цегляних житлових споруд, на мурованому фундаменті - 15, критих залізом - 17. Всього дерев'яних будівель 455 (67,9 %), лозово-глиняних - 205 (30,6 %), кам'яних - 10 [12].

Паралельно з визначенням загальних проблем будівництва вирішувалося і питання про використання в ньому відповідних стилів. У першій половині ХІХ ст. в практичній діяльності будівельники продовжували використовувати архітектурний стиль класицизму, який прийшов у мистецтво ще у ХVШ ст. і утверджував у будівництві чіткість та геометризм форм, логічність планування, стриманий декор, якісність і урівноваженість композиції, членування фасадів пілястрами, виділення головних та допоміжних композиційних осей портиками, ритмічне повторення однакових елементів тощо. Цей стиль використовувався при будівництві громадських та палацових приміщень, храмів.

На завершальному етапі класицизму провідне місце посів ампір, для якого характерні монументальність форми, багатий декор парадна величність. Використовувався він під час будівництва палаців, арок, монументів. Цими будівлями влада демонструвала свою непохитність і велич. А вмонтування в будівлі величних скульптур у військовому вбранні з різною воєнною атрибутикою підкреслювало доблесть і героїзм захисників держави на полі бою з ворогами.

У другій половині ХІХ ст. утверджується еклектика, яка передбачає поєднання різних стилів. У деяких працях українських мистецтвознавців цей термін характеризується як "невдалий через оцінювальний, навіть негативний зміст" [13] і замінюється терміном "історизм". Архітектори почали звертатися до різних попередніх стилів, які використовувалися при будівництві (візантійський, романський, готичний, ренесанс, давньоруський, бароко та інші) і намагалися, об'єднавши окремі їх елементи, передати своє нове бачення повсякденного розвитку архітектурного мистецтва і потреб в ньому самого історичного часу. Тут проявилися устремління архітекторів у зовнішньому оформлені будівель виразити свої особистісні смаки.

В кінці ХІХ - на поч. ХХ ст. архітектори звертаються до модернізму, який передбачав використання при будівництві приміщень мінливих форм, вигадливих ліній, асиметрії, вільного планування. Ці приміщення засвідчували оригінальність самої будови з чітко вираженим індивідуальним почерком автора.

В стилі неокласицизму у Чернігові були збудовані приміщення колишнього держбанку (нині міськвиконком), губернського земства (нині облвиконком), які відзначаються красою деталей та монументальною симетричністю фасадів, а також декоративною кам'яною штукатуркою світло-сірого тону. Як вказує архітектор Чернігова А. Карнабед, у цей час у місті широко використовувався стиль модерну та стилізація під готику, під "руський" стиль, прикладом яких є колишній садибний дім (вул. Шевченка), будинок єпархіального братства (нині облфілармонія), двоповерховий будинок (вул. Урицького), маєток (вул. Воровського) та інші. В стилі модерну оформлені фасади будинків у багатьох містах, де використовували лекельну цеглу різних форм або стесану. Український модерн використовували при будівництві школи ім. М. Гоголя у Чернігові (арх. Якубович), дворянсько-селянського банку (арх. О. Г. Афанасьєв), Інституту фізметодів лікування у Чернігові, земського училища у селі Лемеші, земської школи у Варвинському повіті тощо [13 а].

Характеризуючи особливості забудови міст, слід враховувати і зміну будівельного матеріалу, появу бетону, металу, залізобетону, великого формату скла тощо. Цеглу виробляли різних форм і розмірів. При оздобленні внутрішніх приміщень використовували різнокольоровий мармур, різні породи дерев, бронзу, кольорове скло.

У ХІХ ст. визначилися чотири основні напрямки в будівництві: 1) громадське, яке включало в себе адміністративні приміщення (будинки губернських присутственних місць, судів, банків, дворянських та купецьких зібрань, земств, поліцейських управлінь тощо) та обслуговування (будівлі навчальних закладів, аптеки, лікарні, їдальні, магазини, торгові ряди, пительні приміщення, арсенали, провіанті комори, готелі, вокзали, пошта, культурно-освітні установи, театри тощо); 2) житлове (будинки жителів сіл і міст - селян, міщан, духівництва, відставних військових, чиновників, поміщиків, робітників тощо) та палацове (великі дворянські садиби з палацом та іншими будівлями); 3) храмове (культове) (церкви, собори, монастирі, дзвіниці, костьоли, синагоги, келії тощо); 4) виробниче (промислове) (вітряки, водяні і парові млини, заводи, броварні, ковальні, фабрики, мануфактури, ливарні тощо).

У створенні цих та інших будівель у кінці XVIII - на початку ХІХ ст. використовувалися плани, розроблені архітекторами А. Захаровим (адміністративні, торгові та інші приміщення), Л. Рускою, В. Гесте, А. Стасовим (житлові будинки, навчальні корпуси), Михайловим, Л. І. Шарлеманьом (храми), А. Карташевським, А. Меленським (храми, торгові ряди, житлові приміщення у Ніжині), В. Демут-Малиновським, Д. Єфимовим (громадські приміщення).

Громадське будівництво

У зв'язку з введенням в Україні губернського адміністративного поділу території у 1803 р. відомий російський архітектор Андрій Захаров розробив типові проекти адміністративних приміщень. У цей комплекс входили і три проекти будівель для нового місцевого начальства [14]. Крім цього, архітектор Жан Тома де Томон підготував 16 проектів для губернського міста, зокрема будинків військового і цивільного губернаторів, віце-губернатора, обер-коменданта, поліцмейстера, а також шість зразків житлових будівель для мешканців як міста, так і заміських маєтків та господарських приміщень [15].

Серед зразкових споруд цього часу виділяється будинок губернатора у Чернігові, який був зведений у 1804-1805 рр. на замовлення першого генерал-губернатора Чернігова Куракіна за проектом архітектора А. Захарова у стилі класицизму. Це триповерховий прямокутний мурований будинок з виступами-ризаліта- ми з боку двору. На невисокому рустованому стилобаті першого поверху розміщено шестиколонний портик тосканського ордеру, який завершується горизонтальною лінією аттика [16]. Це приміщення сприймалося як головна споруда губернського міста.

Після закриття Борисоглібського монастиря та створення нової площі на території Кремля, за проектом архітектора А. Карташевського у 1803 р. була перебудована будівля архієпископа (1780 р.) під будинок губернського управління - "присутственних місць" (нині чернігівський архів). Головний вхід споруди був перенесений із західного фасаду на східний, крім цього, на місці ґанку був зроблений шестиколонний портик іонічного ордеру, увінчаний трикутним фронтоном. Витягнутий з півночі на південь двоповерховий корпус мав напівпідвальний поверх, дякуючи цьому будинок не виглядав приземистим [16 а].

На схід від будинку губернатора у 1859-1870 рр. за проектом архітектора Д. Єфимова і за участі П. Демута-Малиновського був зведений у стилі класицизму будинок дворянського зібрання з великим колонним залом. Його у 60-х рр. ХІХ ст. використовували для вистав, зокрема тут була поставлена п'єса І. Котляревського "Наталка Полтавка" під керівництвом О. Маркевича та І. Дорошенка з участю Л. Глібова.

У 1896 р. у Чернігові був зведений мурований двоповерховий прямокутний будинок цивільного губернатора за проектом архітектора М. Д. Маркелова у стилі неокласицизму.

Крім адміністративних приміщень, будувалися також споруди для навчальних закладів, земських установ, банків, готелів, поштових контор тощо.

У зв'язку з реформою 1802-1804 рр. в галузі освіти по всій території будуються приміщення для освітянських закладів.

У 1805 р. у місті Ніжині графом І. А. Безбородьком була заснована Гімназія вищих наук. Для її будівництва був використаний проект, розроблений відомим російським архітектором швейцарського походження Луїджі Руска, який проявив себе зведенням відомих приміщень не лише в Росії, а і в Україні. Він був автором проектів торгових рядів у Білій Церкві (1809-1814), Тріумфальної арки в Диканьці (1818), брав участь у реставруванні Гостинного ряду у Києві (1809). Міністр внутрішніх справ Росії граф В. П. Кочубей, родич Безбородьків, запросив Л. Руску, з яким особисто був знайомий, розробити проект будівлі Гімназії вищих наук у Ніжині. До речі, архітектор був одним із розробників альбому "Зразкові фасади для житлових будинків Росії" (1809-1812).

План будівлі Гімназії вищих наук був здійснений у стилі класицизму, в якому будувалася у той час переважна більшість споруд. Для зведення будинку у 1807 р. було обрано майданчик біля річки Остер та Графського парку у садибі Безбородьків, завезене каміння із-під Новгорода-Сіверського, а у вертіївських лісах заготовлені дуби та інші породи дерев, збудований цегельний завод тощо.

Для будівництва приміщення запросили архітектора 12 класу Івана де Лукіні, який обіймав посаду "кам'яних справ майстра і губернського архітектора" (з 1806 р.) в Малоросійській чернігівській будівничій експедиції і мав досвід у зведенні подібних споруд. У 1808-1817 рр. де Лукіні знаходився на будівництві у Ніжині.

Будинок Гімназії вищих наук кн. Безбородька споруджено фундаментально. Товщина стін на першому поверсі досягла 1 м 30 см. Центральна частина П-подібної форми будинку була двоповерховою з портиком, що мав дванадцять колон і дванадцять східців. Вони надавали будівлі парадний вигляд. Із двох боків прилягали триповерхові крила - ризаліти, між якими знаходилося зручне подвір'я. Це була типова для класицизму будівля з гладенькою поверхнею, прямими лініями, без будь-яких зовнішніх прикрас. Прямокутні вікна з трикутними надвіконницями та мандрики на консолях, гілчастий декоративний мотив, що заповнює тимпани фронтонів, свідчать, що будівля зводилася у перехідний період. Навколо головного корпусу був розміщений окремий флігель і господарські будівлі.

29 грудня 1809 р. І. А. Безбородько сповіщав міністра народної освіти П. В. Завадовського, що будівництво іде з повним успіхом, і він просить дозволити при гімназії збудувати приміщення ще для 60-ти пансіонерів, незалежно від тих 24-х, які повинні утримуватися з прибутків, ним же визначених. Такий дозвіл був отриманий.

Будівництво мало завершитися 1810 р., проте воно затяглося через Вітчизняну війну 1812-1814 рр. та смерть у 1815 р. І. А. Безбородька, а потім призначення нового почесного попечителя гімназії онука Іллі Андрійовича О. Г. Кушельова-Безбородька аж до 1817 р. [17].

3 серпня 1818 р. Головне правління училищ розглянуло креслення навчального корпусу для Гімназії вищих наук кн. Безбородька, яке представив граф О. Г. Кушельов-Безбородько, і в основному затвердило його.

Почесний попечитель у своєму представленні на ім'я міністра освіти писав, що Іван де Лукіні "знаходився під час будівництва

Гімназії вищих наук князя Безбородька з самого початку і до кінця і весь час проводив його з старанністю... Праця його і старанність заслуговують на особливу увагу начальства. Найбільше бажав би він хоча б невеликого знаку милості монарха. З мого боку, віддаючи свою справедливість його знанням і праці, вважаю своїм обов'язком просити Вашу Світлість, якщо це тільки є можливим, виклопотати йому орден Святої Анни 3 ступеня" [18].

7 жовтня 1821 р. міністр народної освіти О. М. Голіцин сповіщав О. Г. Кушельова-Безбородька: "Государ Імператор, за моїм поданням, зробленим внаслідок засвідчення Вашої світлості про працю де Лукіні, здійсненої ним під час будівництва приміщення Гімназії вищих наук князя Безбородька, у виявленому Високим благоволінням своєю милістю нагородив його діамантовим перснем" [19]. Разом з листом міністр переслав діамантовий перстень вартістю в тисячу карбованців для передачі архітектору Івану де Лукіні.

Такою будівля залишалася до 1875 р., коли в ній був відкритий Історико-філологічний інститут кн. Безбородька. Перший його директор професор М. О. Лавровський запропонував з'єднати два триповерхові крила-ризаліти надбудовою центральної фасадної частини третього аттикового поверху. Висота даху була зрівняна з дахом крил. Над 12 колонами центральної частини зробили суцільний балкон. Це надало приміщенню завершеного вигляду, не порушивши її конструкції. Будівля залишалася прикрасою міста як у ХІХ ст., так і нині. Хоча деякі дослідники архітектури, зокрема, М. Цапенко, вважає, що без добудови приміщення виглядало "краще, гармонійно" [20].

На початку ХІХ ст. для забезпечення навчального процесу у різного типу навчальних закладах місцеві органи влади наймали або ж будували спеціальні приміщення. Для парафіяльних, а пізніше земських шкіл зводили дерев'яні двокімнатні приміщення, в яких одна із них була класом, а інша - квартирою для вчителя. Прикладом цього може бути будинок, закладений у 1868 р. у селі Володимирівка Городнянського повіту. Зразком трикласної церковнопарафіяльної школи служить будинок у селі Бакаївка Ічнянського повіту, половину коштів на зведення якої виділив ніжинський предводитель дворянства, поміщик О. К. Троцина.

Наприкінці ХІХ ст. в селі Вертіївка Ніжинського повіту було збудовано приміщення школи. Це одноповерховий мурований прямокутний будинок, який складався із 7 кімнат і коридора. На північному фасаді його була веранда, а на південному - веранда на всю ширину будинку (нині дитячий садочок).

У 1886 р. в селі Вовчок (нині Козелецький р-н) на базі церковнопарафіяльної школи було відкрите земське народне училище, будівництво якого завершилося у 1914 р. Це було двоповерхове цегляне приміщення.

Для Дегтярівського ремісничого п'ятикласного земського училища, яке було засноване у 1878 р., місцевий поміщик П. Г. Галаган подарував земству свій будинок, зведений у 18251832 рр. архітектором П. А. Дубровським у стилі класицизму. Це був двоповерховий корпус з двома флігелями на два поверхи. Тут розмістилися спеціальні класи-майстерні: столярно-токарний, ковальський, слюсарний, модельно-ливарний, а також інтернат, який був на повному утриманні училища.

Для чоловічих і жіночих гімназій у деяких містах перебудовували уже готові приміщення. Так, у 1805 р. для Чернігівської класичної чоловічої гімназії було використано мурований триповерховий будинок губернатора, зведений за проектом архітектора А. Захарова. Пізніше, у 1854 р., біля нього з'явився ще один корпус, у якому жили гімназисти та викладачі. А у Ніжині приватний мурований двоповерховий будинок купця А. Ф. Кушакевича, збудований у 40-х рр. ХІХ ст., був переданий під жіночу гімназію П. І. Кушакевич, а будинок Самохіної наймали для гімназії Г. Ф. Крестинської. Це були прямокутної форми муровані будинки з прикрасою фасадної стіни, яка виходила на вулицю. Подібне спостерігалося протягом ХІХ ст. і в інших містах, де були відкриті чоловічі класичні, реальні та жіночі гімназії.

У 1889 р. для Чернігівської жіночої гімназії було збудоване нове приміщення за проектом архітектора Д. В. Савицького. Це двоповерхова будівля, що ділилася на три частини, з яких центральна була значно вища від бокової і збагачена шістьма напівколонами, що вгорі прикрашалися мереживом та прямокутними зубцями мандриками. Вікна на другому поверсі мали аркову форму, решта - прямокутні. У 1899 р. в Чернігові було збудоване нове приміщення для Олександрівського ремісничого чоловічого училища, а на початку 1905 р. за кошти земства - приміщення для міської торгівельної школи. У 1901 р. Ніжинська міська дума і її голова І. Л. Дейкун виділили кошти для побудови парафіяльного училища, названого на честь письменника Гоголівським.

Виділяється своєю архітектурною структурою мурований двоповерховий прямокутний будинок Чернігівського міського училища ім. М. Гоголя, який був зведений у 1911 р. за проектом інженера І. М. Якубовича. У головному фасаді виділяється тамбур центрального входу, а також бароковий фронтон з пінаклями, які близькі до форм українського бароко.

Будівництво навчальних закладів було тісно пов'язане з самим процесом появи царських указів про їх відкриття. Так, гімназій на Чернігівщині у першій половині ХІХ ст. було лише три: у Новгороді-Сіверському, Чернігові та Ніжині, а в другій половині ХІХ ст. вони з'явилися і у деяких повітових містах, а жіночі - у 70-80-х роках цього ж століття. Поява інших типів навчальних закладів була пов'язана з місцевими потребами та замовленням на їх спорудження з боку земства та меценатів.

У 60-ті рр. ХІХ ст. було введено нову банківську систему, затверджено Положення про міські громадські банки. На його основі у 1873 р. були створені Ніжинський, а у 1875 р. - Чернігівський міські банки, а в повітових містах були відкриті їх відділення. У 1882 р. виникло Чернігівське відділення поземельного банку. Ніжинський банк був збудований на вулиці Гоголя. Це двоповерхова мурована будівля прямокутної форми. Менший північний орнаментований кладкою бік з парадними дверима виходив на вулицю. Інші три стіни не оформлялися, бо південна спрямовувалася на подвір'я, а інші приєднувалися до сусідніх будівель. На першому поверсі розміщувалися службові та господарські приміщення, а також парадні східці на другий поверх, на якому розміщувався великий зал для здійснення банківських операцій.

Чернігівський міський банк знаходився у будинку міської думи на Театральній площі. Будинок державного банку у Чернігові був побудований 1908 р. на розі вулиць Магістратської (нині вул. Куйбишева та Олександрівської (нині вул. Кирпоноса). Це мурована з напівпідвальним приміщенням будівля П-подібної форми, фасадна стіна прикрашена восьмиколонним портиком, посередині якого розміщені вхідні двері, а також карнизами з медальйонами та іншими елементами, які свідчать, що архітектор використовував стиль неокласицизму. У післявоєнні роки будинок був відремонтований і пристосований для служб міськвиконкому [21].

У 1910-1913 рр. губернським інженером Д. Д. Афанасьєвим за проектом архітектора О. І. Фон-Гогена було збудоване приміщення дворянського і селянського поземельного банку. Це мурований двоповерховий будинок у стилі модерну П-подібного плану. Над входом підноситься триярусна вежа з наметом. У споруді різної форми вікна й трикутний балкон другого поверху.

Будинок оформлений у стилі українського модерну. Для його прикраси використали багатобарвну майоліку, а цокольний поверх оформлений гранітними плитами [22]. Нині тут знаходиться Чернігівська бібліотека ім. В. Короленка.

У зв'язку з державною реформою у 1864 р. було створене місцеве управління-земство, яке складалося з повітових і губернських земських зібрань та земських управ. До їх повноважень відносилося медичне обслуговування, будування та утримання земських шкіл, місцевих доріг та шляхів, проведення статистичних досліджень, а також вирішення інших господарських, громадських та культурно-освітніх питань життя губернії.

Для організації нормального управління будувалися спеціальні приміщення земських управ. Спочатку земство Чернігова знаходилося у збудованому близько 1814 р. двоповерхового будинку губернських установ. А у 1908-1910 рр. упритул з ним був зведений триповерховий будинок у стилі неокласицизму з пілястрами іонічного ордера. З'єднувалися обидва будинки переходом. У 1935-1937 рр. за проектом архітектора О. М. Касьянова над старим приміщенням був надбудований третій поверх і обидва будинки були об'єднані (нині тут працює виконком обласної Ради народних депутатів).

Будинки земства з'являлися також у повітових містах. Так, в кінці ХІХ ст. такий будинок був споруджений у Новгороді-Сіверському. У зв'язку з тим що місцем його зведення був ріг двох вулиць, то будівельники розмістили його так, що основні його части- ни-ризаліти розходяться крилами вздовж вулиць. Двоповерховий мурований будинок має підвальне приміщення. Між двома ризалітами на самому розі вулиць над центральним входом збудована напівциліндрична лоджія, над якою піднімається циліндричний ліхтарик. На першому поверсі прямокутні вікна з надвіконницями такої ж форми, а на другому - з арковими, оздобленими візерунками. Над вхідними дверима - візерункова арка. Все це відповідало зразкам провінційної неокласицистичної архітектури.

У 1910 р. двоповерховий мурований будинок земської управи був зведений у місті Сосниця. Подібне приміщення з'явилося також на вулиці Глібова і у Ніжині. В деяких містах будувалися приміщення дворянського та купецького зібрань. У Ніжині перше було дерев'яне і у 50-х рр. ХХ ст. було розібрано, його у 1846 р. Відвідав Т. Шевченко з літератором О. Афанасьєвим-Чужбинським, а двоповерхова прямокутна будівля купецького зібрання 1892 р. збереглася (нині тут фундаментальна бібліотека університету).

В губернському, а також у повітових містах у ХІХ ст., а особливо на початку ХХ ст. будувалися приміщення різних установ. Так, у Чернігові у 1805 р. згідно з затвердженими планами був збудований будинок поштової контори, мурований двоповерховий П- подібної форми в стилі класицизму. У 1893 р. на місці Олександрівської площі у Чернігові був збудований будинок пожежного товариства, який складався з одноповерхового залу для пожежних машин та двоповерхової частини для службових приміщень, до якої приєднувалася каланча, над якою знаходився ліхтар-сторожка з флюгером у вигляді прапора.

У Чернігові зберігся будинок кінотеатру Раковського, який був збудований на початку ХХ ст. у стилі неокласицизму.

Створення губернських установ привело до того, що серед різних проектів, які розроблялися у 1803 р., були і приміщення губернських та повітових острогів. Автором їх проектів був Анд- ріян Захаров, який схилявся до класицизму. Такі остроги були збудовані у Чернігові, Ніжині та Сосниці. Не в повному вигляді зберігся він у Ніжині. Складався з двох частин: просторого прямокутного двору, огородженого муром з 4 вежами на його кутах, та різних будівель за відповідним призначенням усередині цього двору. Це були прямокутні будинки з чітко визначеними ознаками класицизму.

Із будівель поч. ХХ ст. слід виділити також їх комплекс 19111913 рр. для Носівської сільськогосподарської дослідної станції, збудовані за проектом архітектора Є. Н. Сердюка в українському народному стилі, який поєднав риси традиційного народного будівництва, українського бароко і модерну. На стінах будівлі помітні прикраси керамічної плитки, різної форми вікна - своєрідні прикраси між другим і третім поверхами та дахом. Серед будівель виділяв лабораторно-адміністративний корпус, увінчаний декількаступеневою грушоподібною банею. Відчувається деякий раціоналізм, який проникав у різні стилі цього історичного часу.

Відомі також готелі. Це "Царград" у Чернігові - одноповерховий дерев'яний будинок, який знаходився на розі вулиць Шосейної та Воздвиженської і був збудований на початку ХІХ ст. У другій половині ХІХ ст. на цьому місці з'явилася нова кам'яна будівля, зруйнована під час бомбардування міста фашистами. У Ніжині був відомий двоповерховий мурований готель "Не минай", у якому у ХІХ ст. перебувало багато знатних відвідувачів.

Особливе місце серед будівель у містах належить торговим рядам, які були зведені в кінці ХVШ - на початку ХІХ ст. за проектом архітектора А. Карташевського у Ніжині і являли собою вузькі і довгі одноповерхові споруди, які складалися з однакових частин - крамниць. До будівлі приєднувалися галереї у вигляді колонад та арок. В роки Великої Вітчизняної війни їх було зруйновано. А у Новгороді-Сіверському вони залишилися. Їх комплекс складається з двох довгих одноповерхових прямокутних будівель з каскадом аркових галерей. Широкі арки спираються на прямокутні стовпи, прикрашені неглибокими нішами. Вінчає споруду багатопрофільний карниз. Поруч знаходяться такі ж торгові склади, у яких лучкові арки спираються на подвійні колони. В комплексі вони утворюють єдиний архітектурний ансамбль у стилі класицизму.

Житлове будівництво

У переважній більшості населених пунктів Чернігівщини у ХІХ ст. основним типом забудови була сільська хата. Проте слід і тут враховувати те, що Чернігівщина визначалася не лише етнографічними особливостями життя населення, географічним положенням краю, але й соціальним складом жителів регіону, в основному селяни й козаки, та наявністю відповідного матеріалу для будівництва житла. О. Русов, описуючи територію губернії ХІХ ст., зазначав, що типи будівель, спосіб їх розміщення, матеріал для їх будування, розміри житлових приміщень, їх обстановка, господарські приміщення для худоби, збереження хліба тощо є далеко не однаковими для жителів півночі і півдня регіону. Порівняння будівель, наприклад, Ніжинського, Прилуцького повітів і Новгород-Сіверського, Ріпкинського, яскраве цьому підтвердження.

На півночі Чернігівської губернії хати будувалися як однокамерні, так і двокамерні, з різних порід лісу і покривалися дахи дранкою чи соломою. Внутрішня обстановка однокамерної хати скрізь однакова. В ній куток має своє призначення: біля вхідних дверей стоїть піч, з протилежного боку в стіні навпроти печі невеличке вікно, а збоку полиця для посуду. Далі по цій стіні куток називають покутом, в якому прикріплені ікони, які прикрашалися вишитим рушником, квітами, під ними знаходився стіл. На протилежному боці поруч з піччю робили піл з дерев'яних дощок для відпочинку, який замінював ліжка. Під стінами влаштовували лави для сидіння. Підлога у переважній більшості хат була земляна. У дворі з дерева також будувалися господарські приміщення для худоби та інших призначень.

У південній частині губернії хати будувалися у безлісій місцевості переважно із глини та очерету. Вгорі і знизу укладалися дерев'яні балки, часто із верби, а середина між ними заповнювалася очеретяними снопами, які укладалися вертикально і прибивалися до горизонтально закріплених лат. А потім ці стіни обмазували глиною і нею ж забивали щілини. Взимку, щоб було тепліше, такі хати обставлялися снопами очерету, соломою, мохом. Навколо хати робили земляну призьбу. Підлога теж була земляна, яку обмазували кольоровою глиною. Стелі настилали із дощок, покладених на сволоки поперек будівлі, згори настилали дубці лози і обмазували глиною. Дахи покривали соломою.

У лісовій частині регіону хати будувалися з різних порід дерева (осики, берези, сосни), а підвалини стелилися із дуба.

Матеріал, який використовували для будівлі приміщень, впливав і на організацію самого заселення території. У південній частині, наприклад Ніжинщини, села у переважній більшості належали поміщикам, які впливали і на планування забудови. Вона мала досить правильну форму, на площі села розміщувався храм, і від нього йшли прямі і широкі вулиці, хати фасадом виходили на вулиці, панські садиби розміщувалися за межами, або вглибині села.

На північній частині повіту - вулиці були криві, будинки знаходилися серед двору, біля саду, левади. Навіть біля храму не було площ. Відділені панські будинки стояли поруч з козацькими та селянськими, високими тинами та воротами садиби.

Величина хати, зовнішнє та внутрішнє її оздоблення залежало від достатку господаря. Будинок типу хати міг мати декілька кімнат (кухня, спальні, вітальня тощо), дерев'яні підлоги, дах, укритий залізом, черепицею та інші особливості. Основний етнографічний тип хати міг ускладнюватися. Зустрічаються на Ніжинщині спарені хати, коли в одній половині жили господарі, а у другій - слуги, церковні робітники тощо, а на Конотопщині зустрічаються будови, які об'єднували хату, кухню і хлів. У дворянських сім'ях використовувався теж тип сільської хати, проте будинок був набагато більший і міг мати 6-7 кімнат, балкон у сад, два виходи - парадний і у двір, вікна закривалися віконницями. Цей тип будівлі належав дворянам середнього достатку і навіть багатих.

Деякі поміщики, не маючи достатньої кількості коштів, але намагаючись виділитися із середовища, своїми примітивними засобами вносили у свою будівлю елементи тих великих садибних приміщень, які зводилися за проектом архітектора Дж. Кваренгі. І від цього, як зазначає М. Домонтович, колишні гарненькі будиночки почали замінюватися потворними без будь-якого розміру і зручності будинками, з незграбним фронтоном посередині, які мали вигляд пародії на кваренгівські [22 а].

Значну роль у розбудові поміщицьких будинків на Чернігівщині у 40-50-х рр. відіграв архітектор Микола Єфімов, який розробив для цього низку проектів досить красивих будівель у старовинних українських традиціях. Це кам'яні будинки князя М. І. Кейтукова у селі Бігач, де у квітні 1847 р. побував Т. Шевченко, Барковського у селі Романове та ін.

Будинки з 10, 15 і більшою кількістю кімнат мали індивідуальний характер. Як свідчить О. Русов, таких будинків, які б відрізнялися і матеріалом, і наявністю різного роду прикрас (балкони, фронтони), у Ніжинському повіті було небагато: 16 будинків, збудованих із цегли, 11 - із дерева і обкладених цеглою, 72 будинки стояли на кам'яному фундаменті, 60 - вкритих залізом. Все це із 19780 приватних будинків, що знаходилися у Ніжинському повіті у 1879 р. [23].

Як свідчать дослідники, у 1896 р. у Чернігівській губернії було застраховано 2560 поселень, у переважній більшості яких знаходилося не більше 75 дворів, в інших їх кількість доходила до 400. Найбільш заселеними були середні та південні повіти: Городнянський, Чернігівський, Сосницький, Кролевецький, Глухівський, Остерський, Козелецький, Ніжинський, Борзенський і Конотопський. Найменше дворів у селах було у Суразькому, Мглинському, Новозибківському, Стародубському, Новгород- Сіверському повітах.

Тип сільської хати у будівлях знаходимо також у волосних і повітових містечках. Лише в центрі їх могли бути цегляні будівлі, які представляли хату з декількома кімнатами. Як свідчить статистика, у 1842 р. у містах Чернігівської губернії було 13609 дерев'яних будинків і лише 131 - цегельних, тобто 1 % до дерев'яних.

У повітових містах типи будівель були змішані. На околицях були сільські хати, а ближче до центру з'являлися будівлі міського характеру. У структурі міста центру належало особливе місце. Показовою в цьому відношенні є забудова міста Ніжина, що здійснювалася за типовими проектами, які набули місцевої специфіки. Типове житлове будівництво в основному проводилося на південь від центральної вулиці Гоголя у Старому місті. Переважно це були будинки купців у 1,5 поверхи з службовими напівпідвальними приміщеннями (нині вул. Батюка, Подвойсько- го), а також проектами у три вікна (вул. Маяковського).

Особливу категорію становлять двоповерхові будинки з магазинами на першому поверсі і без таких (вул. Подвойського, Лащенка, Поштова). Стилістичне оформлення будинку еклектичне.

Досить широко при будівництві використовувалось включення елементів романської архітектури. Це помітно на купецькому будинку (вул. Поштова) та будинку купця Карлебаштова (вул. Подвойського), а також будинку почесного громадянина О. І. Левченка (вул. Леніна, 18). Зустрічаються неокласичний (вул. Гоголя, 8) і псевдоросійський (вул. Подвойського, 3) стилі.

У другій половині ХІХ ст. почалося формування безперервного вуличного фронту фасадами по червоній лінії, типового для міської забудови. У міській мережі, тобто центральній частині міста, у Ніжині зафіксовано 34 історичні вулиці загальною довжиною 14 км. Серед них колишні вулиці Мостова, Московська, Київська, Грецька, Мільйонна, Кушакевича, Мучний Ряд, Ліцейська, Судецька, Ст. Яворського та ін. Вони об'єднують основні історичні ансамблі в цілісну просторову систему. Так, наприклад, на невеликій вулиці Мостовій (з 1881 р. Гоголя) розмістились (у порядку збільшення номерів): готель Благовіщенського монастиря з фотоательє, магазинами, міська бібліотека, будинок купецького зібрання, церква Іоанна Богослова, будинок дворянського зібрання, друкарня В. Н. Меленевського, готель і лавки Благовіщенського монастиря, торгові ряди, магістрат. Тут же знаходилися міський банк, дві гімназії, Миколаївський собор та будинки жителів міста. В центральній частині міста знаходилось із 25 храмів 9 та один монастир, а також громадські, адміністративні та системи обслуговування будівлі (школи, аптеки, пошта, цирульні, питейні приміщення). Все це були муровані одноповерхові будинки. В інших районах Ніжина знаходились храми, жіночий монастир, різного типу будівлі. Чим далі від центру, тим тип будівель був більш однорідним - сільська хата з великим двором, садом, городом, господарськими приміщеннями, хоча і тут зустрічалися будівлі муровані, вкриті залізом, у яких було по декілька кімнат. І в цих "сільських" районах будинки переважно виходили фасадною частиною на вулиці. Саме це відрізняло міське поселення від сільського.

Характерною особливістю забудови Ніжина є те, що на території старого міста у ХІХ ст. з'явилися невеликі поміщицькі садиби, зразком якої є садиба М. Я. Макарова з села Липовий Ріг на розі вулиць Ліцейської і Гребінки, зведена на початку ХІХ ст. Це мурована одноповерхова будівля, головним фасадом повернута до Ліцейської вулиці. Господарські приміщення розміщені з правого боку двору. Вся садиба займає квадрат між двома вулицями.