Етнологічний інститут Львівського університету: формування колективу та напрямів діяльності (1924-1939)

Львівського університету

Альфред Бахман народився 11 травня 1897 р. у с. Подусільна (нині Перемишлянсь- кого р-ну Львівської обл.). Докладних відомостей про його життя до 1920-х років відшукати не вдалося. З біографічних даних А. Бахмана “післяуніверситетського” періоду відомо лише, що на вересень 1937 р. він працював асистентом бібліотеки Львівської політехніки. Щодо особистого життя А. Бахмана, то його дружина Стефанія (1902 р. н.) 24 лютого 1929 р. народила доньку Ірену. У Львові сім'я Бахманів мешкала спершу на вул. Кохановського, 23 (нині К. Левицького), а у другій половині 1930-х років - на вул. Гіпсовій, 32 (не змінювала назви). Подальша доля А. Бахмана нами не встановлена. Інформація за: ДАЛО, ф. 26, оп. 5, спр. 76, арк. 1-3, 8-11, 14, 17, 21-23 зв., 25, 28-29 зв., 32.

Ян Канти Еміль Альфред Фальковський народився 15 липня 1901 р. у Львові, в сім'ї Альфреда Людомира Яна Канти Фальковського та Зоф'ї з дому Заржицьких. У другій половині 1910-х - на початку 1920-х років у житті майбутнього народознавця перемежовувалися гімназійне навчання та служба у польському війську (участь у військових діях Першої світової, польсько-української та радянсько-польської воєн). Упродовж 1923-1930 рр. Я. Фальковський навчався у Львівському університеті: спершу на юридичному, а згодом - на гуманітарному факультетах; пізніше стажувався в етнографічних музеях та університетах Відня, Берліна, Г амбурга та Ляйпціґа. 1930-ті роки пройшли для молодого вченого під знаком наукової діяльності: співпрацюючи з Етнологічним інститутом Львівського університету, він здійснював етнографічні експедиції, писав наукові праці, й у 1938 р. габілітувався у Львівському університеті з етнографії, розпочавши читання лекцій для студентів. З початком Другої світової війни Я. Фальковський одразу ж пішов на фронт. Подальша доля вченого не встановлена. Вочевидь, він загинув під час війни. Докладніше див: Тарнавський Р. Ян Фальковський: життєвий шлях та науково-педагогічна діяльність / Роман Тарнавський // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2013. Вип. 48 / За ред. Руслана Сіромського. С. 410-431.

Леон Попель народився 3 липня 1902 р. у Львові в сім'ї Зиґмунта Попеля. З листопада 1918 р. до листопада 1920 р. служив у польському війську На 1933 р. закінчив гуманітарний факультет Львівського університету, був доктором філософії з етнографії та етнології. У Львові мешкав на вул. Францисканській, 10 (нині Г. Смольського). Подальша доля Л. Попеля нами не встановлена. Інформація за: ДАЛО, ф. 26, оп. 5, спр. 1538, арк. 1 зв., 6 зв., 16, 26, 28.

Казімеж Юзеф Журовський народився 12 серпня 1909 р. у с. Загуж, нині Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства Польщі. У 1938 р. закінчив гуманітарний факультет Львівського університету, після чого у 1938-1939 рр. працював асистентом професора праісторії Леона Козловського. Найвідомішою працею К. Журовського міжвоєнного періоду (у цей час він цікавився, передусім, культурами бронзового віку Подністров'я) є стаття “Бронзовий скарб з Грушки Тлумацького повіту” (“Skarb brqzowy z Gruszki w pow. tlumackim'”). У 1940 р. К. Журовський обійняв посаду старшого лаборанта кафедри історії матеріальної культури й археології Львівського університету, згодом завідував відділом археології Львівського історичного музею (1940-1941, 1944-1945). У 1945 р. емігрував до Польщі, працював у музейних установах Варшави та Забжа (1945-1947), з 1948 р. розпочав співпрацю з Інститутом дослідження стародавньої історії. У тому ж 1948 р. на підставі праці “Бронзові пам'ятки епохи пізньої бронзи і раннього заліза з басейну Дністра” (“Zabytki brqzowe z miodszej epoki brqzu i wczesnego okresu zelaza z dorzecza gornego DniestruU') К. Журовський отримав ступінь доктора філософії, після чого розпочав викладацьку діяльність: професор, завідувач кафедри первісної та ранньосередньовічної археології Познанського університету (1966-1969), викладач, доцент, професор, завідувач кафедри загальної та польської археології, директор Інституту археології та етнографії Торунського університету (1951-1979). Відзначимо, що впродовж 1954-1971 рр. дослідник керував археологічним стаціонаром у м. Ґнезно (написав книгу “Ґнезно - перша столиця Польщі”/ “Gniezno: Pierwsza stolica Polski”), а в 1970-1981 рр. - Групою з дослідження середньовічної архітектури Куявії та Східної Великопольщі. К. Журовський помер 19 березня 1987 р. у Ґнезно. Інформація за: Погоральський Я. Журовський (Zurowski) Казимир Юзеф / Я. Погоральський // Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка: в 2 т. Т. І: А-К / Видавнича рада: І. О. Вакарчук (голова), М. В. Лозинський (заст. голови), Р. М. Шуст (заст. голови), В. М. Качмар (відп. секретар) та ін. Львів, 2011. C. 502.

Владислав Яґелло народився 25 жовтня 1912 р. у с. Клювинці (нині Гусятинського р- ну Тернопільської обл.) у сім'ї Міхала Ягелла. У 1935-1936 рр. проходив службу у польському війську, а у 1938 р., закінчивши гуманітарний факультет Львівського університету, здобув ступінь магістра філософії. Окрім посад в Етнологічному інституті, з 1 вересня 1937 р. до 31 серпня 1938 р. В. Ягелло був молодшим асистентом Інституту праісторії. У Львові він спершу мешкав у районі Голоска, а згодом - у Брюховичах. В особовій справі В. Ягелла зберігся документ від 10 жовтня 1939 р. такого змісту: “До Тимчасового Управління м. Бжуховіце. Ректорат Львівського Університету просить Тимчасове Управління м. Бжуховіце віддати нашому науковому робітнику - м[о]л[одшому] асистенту Державного Університету тов[аришу] Ягелло Владиславу належний йому каменний вугіль й домову меблю (шафи, письменний стіл, наукови книжки), що залишилися в його бувший квартирі по вул. Домбровського. Квартирею в м. Львові тов[ариш] Ягелло забезпечений. Ректор Університету [професор Роман Льонгшам], Комісар Університету [ст. політрук Левченко]” (Інформація за: ДАЛО, ф. 26, оп. 5, спр. 2225, арк. 19). Проте В. Ягелло так і не приступив до роботи у Львівському університеті після його радянізації. Він емігрував. За розповідями родичів ученого, які в 2013 р. відвідали Музей історії Львівського національного університету імені Івана Франка, після війни він жив і помер в Італії.

Генрик Мушинський народився 20 червня 1912 р. у м. Ченстохова, в родині робітників ткацької фабрики “Ченстоховська”. Його батько, Ян Мушинський, помер перед початком Першої світової війни, а Генрик з матір'ю були змушені переїхати до с. Ґідли (нині Радомського повіту Мазовецького воєводства Польщі). Тут Генрик закінчив п'ятикласну початкову школу, після чого вступив до третього класу гуманітарної гімназії імені Станіслава Нємца в Радомі. На прожиття та навчання заробляв репетиторством. Згодом, під час навчання на гуманітарному факультеті Львівського університету, крім народознавчих дисциплін, вивчав германістику. В 1937-1938 рр. Г Мушинський був абзольвентом етнографії та етнології, тобто випускником університету, який прослухав усі обов'язкові курси, склав іспити, але не отримав диплома доктора. Впродовж травня- жовтня 1938 р. він проходив музейну практику у Волинському музеї Луцька, під час якої збирав польові етнографічні матеріали, частину з них опублікував у виданні “Ziemia Wolynska”, наприклад, як статтю “Етнографічні записи зі села Лука. Поховальні звичаї” (“Notatki etnograficzne ze wsi Luka. Zwyczaje pogrzebowe”). Наприкінці 1939 р. Г. Мушинський жив у Львові на вулиці Лозинського, 7 (нині О. Герцена). Подальша доля Г Мушинського нами не встановлена. Інформація за: Архів ЛНУ ф. Р-119, оп. 1, спр. 539а, арк. 1-4; Суха Л. М. Народні свята, звичаї й обряди на Україні та стан їх дослідження в етнографічній науці ХІХ - початку ХХ ст. / Л. М. Суха // Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. Київ, 1975. С. 149.

Ґіза (Ґізеля) Френкель (Франкель, Френкльова, Франкльова) народилася 16 вересня 1895 р. у м. Величка, поблизу Кракова, у сім'ї торговця Зиґмунта Розенцвейґа та Соломеї- Сари з дому Фредман. Закінчивши початкову школу та гімназію у Кракові, у 1913 р. вона вступила до Яґеллонського університету, де розпочала вивчати історію мистецтва. Через події Першої світової війни, у 1914-1915 рр. Ґіза була змушена перервати навчання, яке відновила упродовж 1915-1919 рр. Згодом студіювала історичні науки у Віденському університеті, захистивши там у 1920 р. докторат. У 1922 р. Ґ. Розенцвейґ вийшла заміж за адвоката Леона Френкеля, узявши його прізвище, під яким увійшла в народознавчу науку. Після того, як подружжя Френкелів переїхало до Львова, Ґ. Френкель розпочала співпрацю з Етнологічним інститутом Львівського університету. Проте початок Другої світової війни перервав її наукову діяльність і загалом спокійне життя: Л. Френкель загинув у 1940 р., а Ґіза з двома дітьми змушена була тікати до Казахстану та на Алтай. У 1945 р. вона повернулася до Польщі: спершу жила у Любліні, співпрацюючи з Польським народознавчим товариством, а з 1947 р. - у Варшаві, де була кустошем музею Єврейського історичного інституту У другій половині 1940-х років дослідниця співпрацювала також із Центральним комітетом польських євреїв і кафедрою етнології Університету Марії Кюрі- Склодовської у Любліні. У 1950 р. Ґ. Френкель емігрувала до Ізраїля, оселившись у Хайфі. До 1980 р. працювала у місцевому Музеї етнографії та фольклору, створила Центр єврейської витинанки. У ці роки учена займалася також дослідженням традиційних ремесел польських євреїв, єврейським традиційним жіночим костюмом. Померла Ґ. Френкель 17 травня 1984 р. у Хайфі, де й похована. Інформація за: Goldberg-Mulkiewicz O. Giza (Gizela) Frenkel (Frankel, Franklowa, Fraenklowa) / Olga Goldberg-Mulkiewicz // Etnografowie i ludoznawcy polscy. Sylwetki, szkice biograficzne. Krakow, 2002. Т 1 / Pod red. Ewy Frys- Pietraszkowej, Anny Kowalskiej-Lewickiej, Anny Spiss. S. 104-105.

Іван (Ян) Кухта народився 5 серпня 1900 р. у Львові в родині Андрія Кухти (загинув у 1914 р. під час Першої світової війни) та Юлії з дому Карпув-Борисовських. Рідною мовою для І. Кухти була українська, а отже його ім'я варто писати саме в українській транскрипції - “Іван”. У 1918 р. І. Кухта закінчив із відзнакою Четверту державну гімназію імені Яна Длуґоша у Львові, згодом навчався на теологічному факультеті Львівського (1920-1921), філософських факультетах Віденського (1922-1923), Львівського (1923-1925) та Яґеллонського (1928-1929) університетів. У 1928 р. став магістром філософії з педагогіки та психології. Упродовж 1920-1930-х років життя І. Кухти було пов'язане, передусім, з педагогікою: у 1922-1931 рр. він працював учителем (з 1931 р. - з титулом професора) гімназій Львова, Кракова та Варшави. Після здобуття у 1929 р. наукового ступеня доктора філософії з етнографії та етнології на підставі роботи “Майстер Твардовський XVI ст.” (“Misth Twardowski XVI w. ”), І. Кухта, поряд із викладанням у гімназіях, працював доцентом у вищих навчальних закладах Катовіце (1930-1932), Варшави (1932-1933) та Любліна (1934). З 1933 р. обіймав посаду директора Державної педагогічної бібліотеки Кураторії львівської шкільної округи (у 1934-1939 рр. - Державної центральної педагогічної бібліотеки, 19391941 рр. - Державної центральної педагогічної бібліотеки Інституту вдосконалення учителів у Львові, 1941-1944 рр. - окремого відділу Державної бібліотеки у Львові). У 1944-1945 рр. І. Кухта викладав (як в. о. доцента та старший викладач) на кафедрі фольклору й етнографії Львівського університету. У 1945 р. він, вочевидь, емігрував до Польщі. Подальша доля ученого нами не встановлена. Інформація за: Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1, спр. 155 (Личное дело Кухты И. А.), арк. 4-4 зв., 6-7, 10-13; Надрага М. Кухта Іван Андрійович / М. Надрага // Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка: в 2 т. Т. І: А-К / Видавнича рада: І. О. Вакарчук (голова), М. В. Лозинський (заст. голови), Р. М. Шуст (заст. голови), В. М. Качмар (відп. секретар) та ін. Львів, 2011. C. 699-700; Надрага М. До сильвети др. Івана Кухти - директора Державної центральної педагогічної бібліотеки у Львові 1933-1945 рр. / Марта Надрага // Записки Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника: зб. наук. праць. 2010. Вип. 2 (18). С. 659-673; НадрагаМ. Іван (Ян) Кухта - львівський дослідник психології та соціології читання 20-30-х років ХХ ст. / Марта Надрага // Вісник Львівського університету. Серія книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. 2011. Вип. 6. С. 109-115.

Кароль Вільгельм Кораний народився 18 лютого 1897 р. у Львові. Середню освіту здобув у гімназіях Львова та Кракова, а в 1916 р. був мобілізований до австрійського війська; на початку 1920-х років брав участь у радянсько-польській війні. У 1922 р. К. Кораний закінчив юридичний факультет Львівського університету й цього ж року здобув ступінь доктора права. У 1925-1939 рр. працював старшим асистентом Інституту історії західноєвропейського права юридичного факультету Львівського університету. У 1931 р., після стажування у Франції, Італії та Австрії, К. Кораний габілітувався з права на підставі роботи “Засади середньовічного спадкового права” (“Podstawy sredniowiecznego prawa spadkowego”), написаній на межі юриспруденції й етнології. Після цього читав лекції на юридичному факультеті Львівського університету, продовжуючи водночас працювати в Інституту історії західноєвропейського права. У 1939 р., з початком радянізаци університету, К. Корания призначили спершу доцентом, а згодом - професором і завідувачем новоствореної на юридичному факультеті кафедри історії держави та права народів СРСР (ці посади він обіймав до початку німецько-радянської війни, а також у 1944-1945 рр.). У часи нацистської окупації Львова (1941-1944) учений брав участь у діяльності таємного Університету Яна Казимира у Львові. У 1945 р. емігрував до Польщі. Обіймав посади професора (1945-1951), ректора (1948-1951) Торунського університету, водночас, з 1949 р. працював професором Варшавського університету. У ці роки він написав узагальнені праці з історії держави та права. Помер 23 вересня 1964 р. у Варшаві. Інформація за: Редзік А. Кораньї (Koranyi) Кароль Вільгельм / А. Редзік // Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка: в 2 т. Т І: А-К / Видавнича рада: І. О. Вакарчук (голова), М. В. Лозинський (заст. голови), Р. М. Шуст (заст. голови), В. М. Качмар (відп. секретар) та ін. Львів, 2011. C. 646; RedzikA. Wydzial Prawa Uniwersytetu Lwowskiego w latach 1939-1946 / Adam Redzik. Lublin, 2006. S. 164; Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1, спр. 407 (Штатное расписание профессорско-преподавательского состава по кафедрам с приложением указания к расчету штатов на 1941-1942 уч. год.), арк. 39.

Юзеф Людвік Францішек Ґаєк народився 12 лютого 1907 р. у Відні; згодом, разом із батьками, переїхав до Львова. У 1916 р. він закінчив одну з львівських початкових шкіл, після чого, впродовж 1917-1923 рр. навчався у Другій та П'ятій львівських державних класичних гімназіях. Атестат зрілості отримав лише у 1926 р. і вступив на гуманітарний факультет Львівського університету. Тут Ю. Ґаєк вивчав, передусім, етнологічні дисципліни у А. Фішера та Я. Чекановського, а також полоністику в Юліуша Кляйнера, Вільгельма Брухнальського і Тадеуша Лер-Сплавінського. У червні 1930 р. майбутній науковець отримав ступені магістра філософії з етнографії та етнології та з польської філології. Після здобуття вищої освіти, Ю. Ґаєк обіймав посаду контрактового учителя польської філології у державних гімназіях Львова, водночас, працюючи над докторським дослідженням. Упродовж 1934-1937 рр. молодий учений був асистентом-волонтером Етнологічного інституту під керівництвом А. Фішера. У другій половині 1930-х років став також, спершу, співробітником Балтійського інституту в Ґдині, згодом - у Торуні, де керував Поморознавчим відділом; на початку 1939 р. організував і очолив Інститут південно-східних земель у Львові. У 1944 р. Ю. Ґаєк емігрував до Польщі. У післявоєнні роки працював професором Католицького університету Любліна, завідував кафедрою етнографії та етнології Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні, кафедрою етнографії Познанського університету, кафедрою загальної етнографії та етнографії слов'ян Вроцлавського університету. Також очолював відділ етнографії Інституту історії матеріальної культури Польської академії наук (з 1967 р. повністю присвятив себе цій роботі). Відзначимо, що у 1945 р. він ініціював відродження Народознавчого товариства у Львові як Польського народознавчого товариства, був його секретарем, згодом - головою, а також організатором наукового архіву та бібліотеки товариства, редактором відновленого журналу “Lud'. Ю. Ґаєк започаткував і здійснював керівництво такими науковими проектами, як “Polski Atlas Etnograficzny” та “Dziela Wszystkie Oskara Kolbergd". Помер учений 17 квітня 1987 р. у Вроцлаві, де й похований. Інформація за: Klodnicki Z. Jozef Ludwik Franciszek Gajek... S. 106-107; Мовна У. Причинки до окреслення місця Юзефа Ґайка... С. 102-105; Франко О. Ґаєк (Gajek) Юзеф / О. Франко, М. Мельник // Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка: в 2 т. Т І: А-К / Видавнича рада: І. О. Вакарчук (голова), М. В. Лозинський (заст. голови), Р. М. Шуст (заст. голови), В. М. Качмар (відп. секретар) та ін. Львів, 2011. C. 401-402; Клодницький З. Етнографічні матеріали, що стосуються Західного Поділля... С. 181.

Францішек Ксаверій Півоцький народився 19 листопада 1901 р. у Львові. У 19211926 рр. вивчав історію мистецтва у Львівському університеті, а 1931 р. під керівництвом мистецтвознавця Владислава Подляхи захистив докторат, присвячений польському народному деревориту; у 1934 р. цю роботу опублікували як монографію “Народний дереворит у Польщі” (“Drzeworyt ludowy w Polsce”). У 1930-х роках учений працював асистентом, головним зберігачем Музею Любомирських у Львові, а 1938 р. призначений директором Музею художнього промислу у Львові. Під час нацистської окупації К. Півоцький працював бібліотекарем, воював у лавах Армії Крайової, пізніше - Першої Армії Війська Польського. Після закінчення Другої світової війни емігрував до Варшави, де в Академії прекрасних мистецтв обіймав посади професора та завідувача кафедри історичних наук; водночас, викладав історію мистецтв у Познанському та Вроцлавському університетах. Багато років К. Півоцький був головою Комітету мистецтвознавства Польської академії наук, президентом польської Асоціації мистецтвознавців. Помер учений 14 грудня 1974 р. у Варшаві, залишивши більше 200 наукових праць. Інформація за: Krzyzanowska H. Piwocki Ksawery / Hanna Krzyzanowska // Polski slownik biograficzny konserwatorow zabytkow. Poznan, 2006. Zesz. 2; Piwocki K. Z badan nad powstaniem stylu ludowego / Ksawery Piwocki // Przegl^d Wspolczesny. Misi^cznik. 1936. Rok XV. T. LVIII. N 171. S. 89-96; Piwocki K. Zagadnienie metody w badaniach nad stuk^. ludowy / Ksawery Piwocki // Lud. Rok 1931. Serja II. T. X (XXX). S. 1-13.

Генрик (Генах) Перльс народився 13 червня 1904 р. у Сокалі (нині районний центр Львівської обл.) в незаможній багатодітній родині робітника парового млина Йонаса Перльса. Закінчивши чотири класи народної школи, він у 1914 р. вступив до гімназії, яку через Першу світову війну та скрутне матеріальне становище родини, закінчив лише в 1926 р. Упродовж 1926-1930 рр. навчався на гуманітарному факультеті Львівського університету, спеціалізуючись з польської філології й водночас працюючи бібліотекарем його Етнологічного інституту під керівництвом А. Фішера. 18 червня 1930 р. Г. Перльс здобув ступінь магістра філософії з польської філології за роботу “Культура давньої Польщі у повістях Адама Креховецького” (“Kultura dawnej Polski w powiesciach Adama Krechowieckiegi ”), а згодом, склавши іспити з етнографії та етнології й захистивши 25 червня 1930 р. роботу на тему “З досліджень народних мотивів у польській літературі XVIII ст.” (“Z badan nad ludowosci^. w literaturze polskiej XVIII w.”), отримав ступінь магістра філософії з етнографії та етнології. Через два роки (1932) Г Перльс під керівництвом А. Фішера захистив роботу “Вуж у віруваннях польського народу” (“W^z w wierzeniach ludu polskiego”) й здобув ступінь доктора філософії з етнографії та етнології. Упродовж 1930-1940 рр. Г Перльс працював у сфері освіти: професор Львівської державної гімназії (1930-1932), гімназійний учитель на Віленщині (нині околиці Вільнюса, столиці Литви) (1932-1938), директор приватної гімназії у м. Волковиську (нині місто Ґродненської області Білорусії) (1938-1939). На час встановлення у Західній Україні радянської влади учений повернувся до Львова, де з 15 листопада до 31 грудня 1939 р. працював професором Львівського державного педагогічного інституту й за сумісництвом - директором його бібліотеки. 20 січня 1940 р. обійняв посаду лаборанта кафедри фольклору й етнографії Львівського університету. У Львові мешкав на вул. св. Софії 44/ІІ (нині вул. І. Франка, відрізок від вул. Зарицьких до вул. Ярославенка). Убитий (разом з дружиною та двома доньками) нацистами у ході “протиєврейської «акції»” (1942 або 1943 р.). Інформація за: Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1, спр. 555 (Личное дело лаборанта Перльса Генриха

Ионасовича), 8 арк.; ДАЛО, ф. 26, оп. 4, спр. 482 (Докторская диссертация Перльса Генрика на тему “Змеи в верованиях польского народа” / Perls Henryk. W^z w wierzeniach ludu polskiego. Lwow, 1932), 311 арк; Колесса Ф. Возобновление работы по украинской этнографии и фольклористике в Западных областях УССР / Филарет Колесса // Філарет Колесса. Обнова української етнографії й фольклористики на західних областях УРСР. Листування Ф. Колесси й М. Азадовського / Упорядкування, підготовка тексту, передмова, коментарі, додатки, покажчик Ірини Коваль-Фучило. Київ, 2011. С. 51.

Докладних біографічних відомостей про Александера Яворчака, Володимира Марківа (Влодзімежа Маркува), Еустахія Васильковського та Вільгельма Табора нами поки що не опрацьовано. Зазначимо лише, що під час роботи в Етнологічному інституті Львівського університету А. Яворчак, окрім монографії, написав розвідку “Шопка в Домбрувках Ланцутського повіту”, Є. Васильковський - “Розета в народному декорі”, а В. Марків - “Словник назв і прізвиськ руських племінних і локальних груп”. Усі ці розвідки опублікували в “Ludzie”. Інформація за: JaworczakA. Szopka w D^browkach pow. Lancut / Aleksander Jaworczak // Lud. Organ Polskiego Towarzystwa Etnologicznego, wydawany przez Polskie Towarzystwo Ludoznawcze we Lwowie. Rok 1932. Serja II. T. XI (XXXI). S. 53-65; Wasilkowski E. Rozeta w zdobnictwie ludowem / Eustachy Wasilkowski // Lud. Rok 1927. Serja II. T. VI (XXVI). S. 81-83; Markow W. Slownik nazw i przezwisk ruskich grup plemiennych i lokalnych / Wlodzimierz Markow // Lud. Rok 1927. Serja II. T. VI (XXVI). S. 46-66; Falkowski J. Dzialalnosc Zakladu Etnologicznego... S. 186.

Размещено на Allbest.ru