Андрій Брагінець - перший декан історичного факультету Львівського університету

А. Брагінець у статті “Тарас Шевченко - ідейний виразник революційної демократії 40-50 рр. ХІХ століття” зазначав, що той “був людиною великої душі, а крім того, поетом і мислителем, який піднявся від мужика-кріпака до вершин культури і волелюбної думки своєї епохи, який не тільки висловив гнівний протест покріпачених мас народу проти гнобителів, а й прорікав їх визволення” Брагінець А. Тарас Шевченко - ідейний виразник революційної демократії 40-50 рр. ХІХ століття / Андрій Брагінець // Вісник Львівського університету Серія суспільних наук. 1962. № 1. С. 91.. Т. Шевченко вірив у кращу долю України, краще життя її народу, у рівність громадян за нового демократичного устрою. І про це писав А. Брагінець Брагінець А. Тарас Шевченко - ідейний виразник революційної демократії 40-50 рр. ХІХ століття С. 96., щоправда кожен раз за умов цензури змушений акцентувати увагу на революційності у поглядах Т. Шевченка, їхній узгодженості з ідеалами тогочасного суспільно-політичного ладу, правильності світоглядної позиції й відповідно помилковості інших, протилежних чи менш радикальних, позицій. Так, високо оцінюючи роль Т. Шевченка як світоча ідей революційної демократії в українському визвольному русі, А. Брагінець протиставляв цей рух ліберально- буржуазному, до представників якого відносив Пантелеймона Куліша, Миколу Костомарова, Василя Білозерського. Основний недолік ліберально-буржуазного напряму А. Брагінець вбачав у прагненні знайти компромісний шлях задля примирення інтересів між покріпаченим селянством і кріпосниками- поміщиками Брагінець А. Ідейний виразник революційної демократії / А. Брагінець // Тези доповідей наук. сесії, присв. 100-річчю з дня смерті Т. Г. Шевченка. Львів, 1961. С. 8.. Такого компромісу не передбачалося в принципі, а тому виправданими могли бути лише найрадикальніші, революційні засоби в питанні досягнення соціальної рівності. Для Т Шевченка реалізація соціальної рівності полягала насамперед у вільній селянській родині “у формі рівного володіння майном, рівної праці і рівного споживання продуктів праці” Брагінець А. Тарас Шевченко - ідейний виразник революційної демократії 40-50 рр. ХІХ століття. С. 99.. Та оскільки наріжним каменем соціалізму була саме селянська громада (комуна), то А. Брагінець дещо критикував Т. Шевченка, зазначаючи, що міркування того у зв'язку з проблемою соціальної рівності сформульовані у своєрідній формі, а саме “уявлення Шевченка про соціальну рівність було ще не досить ясне” Там само..

Набагато критичніше А. Брагінець розглядав суспільно-політичне вчення М. Драгоманова Брагінець А. До суспільно-політичної характеристики М. Драгоманова / Андрій Брагінець // Доповіді та повідомлення (Львівський ун-т). 1947. Вип. І. С. 20-22.. Погляди останнього звичайно були в руслі прогресивних ідей революційної демократії тогочасного національного руху в Україні, але революційність у його поглядах була дещо іншого, більш поміркованого, ґатунку. Серед основних національних устремлінь М. Драгоманова А. Брагінець називав такі: “1) національний український рух вивести на шлях демократичної боротьби; 2) зміцнити ідейні зв'язки його з передовими течіями Росії; 3) здати до архіву ідею відновлення козаччини чи гетьманщини на Україні, протиставляючи їй ідею федералізму; 4) боротися за право кожного народу на вільний національний розвиток, яке може бути здійснене на демократичній основі” Там само. С. 21.. У своїх світоглядно-філософських засадах М. Драгоманов був радше позитивістом, який критикував не так релігію, як духівництво і клерикалізм. Він був ідеалістом і вбачав поступ суспільного життя у прогресивному розвитку соціальних теорій.

Саме тому, на думку А. Брагінця, у своїх поглядах М. Драгоманов відставав від передової філософської еліти Західної Європи й Росії, був далеким від основ діалектичного чи історичного матеріалізму. Така світоглядна складова (ідеалізм) була причиною політичної непослідовності М. Драгоманова, основою його вагань між демократизмом і лібералізмом. Щоправда його погляди мали певний позитивний просвітницький вплив на тогочасну українську інтелігенцію, зокрема на Лесю Українку.

В ідейно-політичному розвитку поглядів Лесі Українки А. Брагінець виділяв два періоди, умовно розділені серединою 90-х років ХІХ ст. У перший період Леся Українка цікавилася питаннями повалення самодержавства і демократизації суспільно-політичного ладу, ліквідації залишків кріпосництва й національного гніту, відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви, розкріпачення жінки. У другий стає більш рішучою поборницею революційної соціал-демократії, бере практичну участь у боротьбі Брагінець А. Леся Українка - друг робітничого класу / Андрій Брагінець // Творчість Лесі Українки. Тези республ. наук. сесії (Львівський ун-т). Львів, 1963. С. 3-4..

Одним з критеріїв значущості філософських і суспільно-політичних поглядів українських мислителів у той час було з'ясування того, наскільки ці погляди мали вплив на виховання вищих духовних ідеалів молоді. У цьому аспекті А. Брагінець високо оцінював творчий внесок видатного українського педагога Антона Макаренка Брагинец А. Приветственное слово / Андрей Брагинец // Педагогическое наследие А. С. Макаренко - в жизнь. Материалы 2-й респ. науч.-практич. конф. Киев, 1964. С. 13. (А. С. Макаренко. Кн. 6). у питання виховання й перевиховання дітей. Проте він розумів, що ідеї кожного мислителя потрібно не лише вивчати, але й розвивати, доповнювати, обговорювати й перевіряти на практиці. Тому не випадково, що на науково-практичній конференції, проведеній у Львівському університеті з нагоди 75-річчя від дня народження А. Макаренка, виступали як професори, доктори філософських наук, так і директори дитячих виховних колоній з усієї України, вихованці дитячих будинків, викладачі спецшкіл і навіть вихованці самого А. Макаренка. За підсумками роботи конференції, за погодженням із А. Брагінцем, її учасники прийняли загальні рекомендації задля покращення виховної роботи серед дітей, підлітків і молоді, в яких особливий акцент у вихованні дітей зробили на тісній співпраці сім'ї, школи і громадськості Педагогическое наследие А. С. Макаренко - в жизнь. Материалы 2-й респ. науч.-практич. конф. Киев, 1964. С. 281-284.. Подібні конференції, безперечно, давали змогу наблизити теоретичні світоглядно- педагогічні міркування щодо проблеми виховання до реалій повсякденного життя, приносили практичну користь.

V. Філософія у Львівському університеті. Цю тему А. Брагінець досліджував у своїх працях “Філософія у Львівському університеті від часу його заснування” Брагінець А. Філософія у Львівському університеті від часу його заснування / Андрій Брагінець // Ювілейна наук. сесія, присв. 300-річчю Львівського ун-ту. Тези доповідей секції сусп.-економ. наук. Львів, 1961. С. 3-6. та “Філософська освіта у Львівському університеті колись і тепер” Брагінець А. Філософська освіта у Львівському університеті колись і тепер / Андрій Брагінець // Вісник Львівського університету. Серія суспільних наук. 1962. № 1. С. 128-132., зміст яких дещо перегукується. Своє дослідження особливостей викладання філософії у Львівському університеті він розпочинав від 1661 р. - дати заснування університету. Аналізуючи специфіку викладання філософії у той період, А. Брагінець зазначав: “Вся система освіти і виховання в університеті повинна була забезпечити виховання інтелігенції з польської і української шляхти, здатної виконувати місію католицької церкви і вірно служити римським папам і королівській владі” Там само. С. 128.. Внаслідок цього філософія (і її основні розділи - натуральна історія, метафізика, логіка, гносеологія, діалектика, етика) тоді розглядалася лише як засіб підтвердження догм і канонів католицького богослов'я, а філософські ідеї були наскрізь просякнуті богослов'ям і схоластикою. На жаль, розгорнутого аналізу філософських єзуїтських курсів А. Брагінець не дав. Значно докладніше він дослідив логіко-філософські погляди Петра Лодія, професора Львівського університету впродовж 1787-1801 рр., автора відомої праці “Логічні настанови” (Сакт-Петербург, 1815). Філософські погляди ученого, як зазначав А. Брагінець, ґрунтувалися на прагненні дати наукове тлумачення основних питань пізнання світу, а тому йшли у розріз із соліпсизмом Джорджа Берклі, релігійним світорозумінням й ідеалістичною натурфілософією Фрідріха Шеллінґа й, особливо, апріоризмом Іммануїла Канта Там само. С. 129.. Щоправда варто відмітити, що І. Канта П. Лодій не лише критикував. Дещо більш виваженою виглядає оцінка впливу учення І. Канта на П. Лодія, запропонована українськими дослідниками Дмитром Кириком Дмитро Платонович Кирик (1929-2010) працював на кафедрі філософії Львівського університету впродовж 1955-1964 рр. та Аллою Сініциною. Вони пишуть: “Лодій досить часто цитує “Критику чистого розуму” і “Критику практичного розуму” Канта, але ставиться до змісту названих трактатів двояко: з одного боку, він розглядає філософію Канта у позитивному плані, підкреслює її значення і значущість, деякі положення навіть запозичує (§§ 45, 46, 47, 48, 57, 69, 87, 128), а з другого, - веде з Кантом обґрунтовану полеміку і конструктивно його критикує (§§ 67, 69, 128, 165, 230-236)” КирикД. Петро Лодій: життя, діяльність і вчення / Дмитро Кирик, Алла Сініцина. Івано- Франківськ, 2006. С. 43.. Те, що П. Лодій, перебуваючи на вольфіанських позиціях, дещо для своїх “логічних настанов” узяв з І. Канта (наприклад, поділ на аналітичні і синтетичні судження), зауважує й російський історик логіки Олександр Маковельський, звертаючи увагу й на те, що “переважно він (Лодій) критикує Канта (як його теорію пізнання, так і логіку) з позицій вольфіанства” Маковельский А. История логики / Александр Маковельский. Жуковский; Москва, 2004. С. 443..

Говорячи про другу половину ХІХ ст., А. Брагінець відзначав важливість поширення філософських ідей серед студентської молоді на чолі з Іваном Франком та Михайлом Павликом. Тоді у стінах університету були відомими ідеї Іммануїла Канта, Артура Шопенгауера, Фрідріха Ніцше, Оґюста Конта, Герберта Спенсера, Ернста Маха, Ріхарда Авенаріуса, Карла Маркса. У своїх наукових розвідках А. Брагінець не оминув і постаті польського мислителя, професора Казімежа Твардовського, засновника, як він писав, Львівсько-Варшавської школи неопозитивізму Зауважимо, що А. Брагінець одним з перших став вживати термін “Львівсько-Варшавська школа”. Приблизно у той самий час його використовував радянський історик філософії Ігор Нарський у своїй монографії “Современный позитивизм” (Москва, 1961). Хоча й вважається, що вперше термін “Львівсько-Варшавська школа” увів у наукову термінологію польський логік Казімеж Айдукевич у своєму виступі на Конгресі наукової філософії у Парижі в 1935 р., проте, популярності він набув не одразу. Його згадує уже польський філософ Адам Шафф у статті “Zadania frontu filozoficznego w swietle uchwal I Kongresu Nauki Polskiej” (Mysl Filozoficzna. 1951. N 1). Проте, інший польський мислитель, історик філософії Збіґнев Джордан (Jordan) у своїй монографії “Philosophy and Ideology. The Development of Philosophy and Marxism-Leninism in Poland since the Second World War” (Дордрехт, 1963) використовує два терміни: “Львівська школа” і “Варшавська школа”. Разом з тим, відома стаття “Философская концепция Львовско- Варшавской школы” одного з перших популяризаторів ідей К. Твардовського та його учнів, українського історика філософії Марата Верникова побачила світ лише у 1969 р. (Вопросы философии. 1969. № 6). За усталеною на сьогодні традицією Львівсько-Варшавську школу відносять до аналітичної філософії, а сам неопозитивізм, або ж логічний позитивізм, розглядають як один з етапів її становлення, оскільки низкою своїх положень (насамперед наголосом на синтаксичних і семантичних аспектах мови у процесі пізнання й певним нехтуванням проблеми існування об'єктивної реальності) він суттєво відрізняється від “першого” та “другого” позитивізму., яка “заперечувала об'єктивне існування зовнішнього світу, трактувала філософські поняття як умовні означення (символи), для яких природа не дає ніяких моделів, зводила чуттєвий досвід виключно до суб'єктивного переживання [...] ігнорувала діалектичний матеріалізм” Брагінець А. Філософія у Львівському університеті від часу його заснування. С. 4.. Щоправда, надалі ідеї К. Твардовського і його учнів не мали жодного впливу на філософські дослідження у Львівському університеті. З приходом радянської влади система навчання філософії в університеті докорінно змінилася. Не зважаючи на ідеологічну заангажованість тогочасних досліджень, нині можемо відмітити, що, попри все, позитивним моментом, на який між іншим звертав увагу й А. Брагінець, було зростання уваги до вивчення української філософської і суспільно-політичної думки. Зокрема, на кафедрі філософії були захищені А. Брагінцем докторська дисертація “Філософські і суспільно-політичні погляди

Завдяки організаторським та науковим здібностям А. Брагінця кафедра філософії перетворилася у висококваліфікований науково-педагогічний колектив, працівники якого проводили історико-філософські дослідження української і зарубіжної філософської думки, організовували й брали участь у наукових конференціях і науково-теоретичних семінарах, видавали періодичні наукові збірники тощо. Під керівництвом А. Брагінця було підготовлено й успішно захищено сім кандидатських дисертацій. Усе це призвело до того, що кафедра філософії стала відігравати важливу роль у навчально-методичній, науковій та виховній роботі Львівського університету. На жаль, передчасна смерть А. Брагінця завадила реалізації багатьох творчих і наукових задумів. Проте, наприклад, започаткована ним тема філософського осмислення творчості І. Франка надалі була розвинута його учнями і колегами й дотепер не втратила своєї актуальності. А історичний факультет, першим деканом якого був Андрій Степанович Брагінець, залишаючись на сьогодні провідним структурним підрозділом Львівського університету, продовжує і збагачує славні традиції історичної науки в Україні та за її межами.