Вправляння з історією по-українськи, або якою не повинна бути історія та історіографія Закарпаття після 1991 року

Власне саме така сувора історична дійсність, під ширмою ідеологічного міфу про «віковічне прагнення українського народу до возз'єднання», відіграла вирішальну роль у конструюванні сучасного образу України як історичного дискурсу. Свідоме чи несвідоме заперечення або відкидання цих історичних фактів завжди грішитиме телеологізмом та фальшуванням історії на догоду дочасним інтеграціоністським проектам ідеї нації, під якою, розділяючи антропологічне визначення її сучасним американським вченим Бенедиктом Андерсоном, розумію «уявлену політичну спільноту - при тому уявлену як генетично обмежену і суверенну» [10, с. 22]. Такий підхід до історії Закарпаття, особливо щодо його доукраїнського минулого, ніколи не збігатиметься з історичними реаліями, а отже, ніколи не репрезентуватиме правдивої історії «.землі з багатьма іменами».

Український же дискурс історії та історіографії Закарпаття поза сумнівом починається лише від / після «Аннібалової присяги» російського україномана Михайла Драгоманова та його галицьких (І. Франко, В. Гнатюк, С. Томашівський, В. Пачовський, В. Бірчак, І. Панькевич), угро-руських (Ю. Жаткович, (ранній) Г. Стрипський, А. Волошин, В. Ґренджа-Донський) та наддніпрянських (Д. Дорошенко, О. Мицюк, М. Кушніренко) послідовників, проте аж ніяк не зі слів шлягерного в новітньому українознавстві «будителя» Олександра Духновича про «не чужих за горами».

Йому, «будильникові» серед загалу неписьменних співвітчизників, найперше йшлося про «Русь єдину в нас в душі» в широкому розумінні руськості, а не у вузькому, винятково русинському чи українському наслідуванні Русі Україною [52, с. 222-235]. Ба більше, про Україну пряшівський канонік за своє життя і не чув: до публікації галицького народовця Юліана Целевича про «Угорську Україну» [70, с. 246294] він не дожив кілька років. Що вже тоді говорити про «українське Закарпаття» починаючи від Ґоґа і Магога Королівської ранньопалеолітичної стоянки людини, датованої в один млн. р. тому, так майстерно вплетеної в державний канон української («націоналізованої») історії, починаючи від шкільної парти 7 класу.

Всі спроби українських, радянських та пострадянських українських істориків націоналізувати неукраїнський дискурс історії «землі з багатьма іменами» до ХХ ст. у підсумку привели лише до блідої пародії на історіографію як науковий дискурс, так і не створивши чесної та об'єктивної української візії Закарпаття. Географічно обмеживши територію Закарпаття лише до чотирьох адміністративно-територіальних одиниць (комітатів Унґ, Берег, Угоча і Мараморош), що лише приблизно дорівнювало площі 13-ти районів такого комуністично- радянського витвору як Закарпатська область взірця 1946 р., українські історики намагалися «викреслити» з історії та пам'яті жителів краю тисячолітній період 13-ти верхньоугорських комітатів, колись поступово заселених русинами, волохами, угорцями, німцями, євреями, циганами та багатьма іншими етносами у складі Корони св. Іштвана. Подібна маргіналізація історії «землі з багатьма іменами», на жаль, продовжується й нині [28].

У підсумку справжня «історія Закарпаття» у візії українських істориків повинна би починатися не від «Ґога і Магога», а не раніше епохи Драгоманова-Франка-Жатковича, тобто в період між останньою чвертю ХІХ ст. й до 1919 р. «на старті», й до остаточного переходу під загальноукраїнський історичний канон після 1945 р. «на фініші». Народжений в уяві російського україномана М. Драгоманова задум українізувати «пораненого брата» - Угорську Русь (1875 р.) - після активної «місіонерської» діяльності галицьких та наддніпрянських виконавців його «Аннібалової присяги» (з кінця ХІХ ст.), через нереалізований німецько- нацистський проект «Карпато-Української держави» (1938-1939 рр.) на території колишніх чотирьох комітатів Угорської Русі з успіхом було довершено лише сталінськими генералами І. Петровим та Л. Мехлісом у 1945 р. [50].

Тож розпочате інтелектуальне та інституційне «українське завоювання» Угорської / Підкарпатської / Закарпатської Русі підросійськими та підавстрійськими українофілами на рубежі ХІХ-ХХ століть у 1944-1946 рр. завершилося радянською військово-політичною інкорпорацією Підкарпаття, після чого воно логічно, з офіційної точки зору «молодшого» (Києва) та «старшого» (Москви) «братів», ставало Закарпаттям. Формально тоді долю краю визначила меншість його жителів: близько 250 тис. із 780 тис. осіб під дулом автоматів радянських «визволителів» «підписалися» під «маніфестом про возз'єднання» Закарпаття з Україною [50].

Проте після розпаду СРСР уже далеко не формально, і не під дулом радянських автоматів «Акт про незалежність України» на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. підтримали 92,6% мешканців Закарпаття. Щоправда, тоді ж 78% із них голосували за «спеціальну самоврядну адміністративну територію Закарпаття» у складі України [5]. Таке природне для європейського менталітету бажання колишніх громадян Чехословаччини з Підкарпатської Русі (1919-1945 рр.), окупованої та інкорпорованої спочатку Угорщиною (19381939 рр.), а відтак СРСР (1944-1945 рр.), офіційний Київ, попри всі його затяжні пологи «інтегруватися» з Європою, ігнорує донині.

Синхронізована, таким чином, з історією України українська візія Закарпаття, попри мотивований оптимізм професора Сергія Федаки [66, с. 12-15], з певною засторогою починається лише з кінця ХІХ - початку ХХ століть, коли уявна Угорська Русь охоплювала вже майже 4 із 13-ти комітатів, тоді як історія цієї «землі з багатьма іменами» бере свої початки в середньовічній писемній традиції русинів (у значенні - Русі синів), максимально розселених у 13-ти із 45-ти комітатів колишнього Угорського королівства ще навіть на початку ХІХ ст. [32]. Це, власне, й була її справжня, не «націоналізована» (українською офіційною історіографією) історія народів на захід під Карпатами.

До опонентів моїх скромних роздумів, а їх, я впевнений, буде більше, ніж це може здатися (навіть не) на перший погляд, хочу звернутися словами направду симпатичного мені своїм реальним поглядом на життя російського україномана Михайла Драгоманова: «Коли я з чим полемізую, так се з лінивим на думку, а буйним на слова шарлатанством та з крутійством, котрі хотять узяти монополію українолюбства. Се такі прояви, котрі справді мусять бути викорінені ножем полеміки з нашого поля. Хай перше вивчиться та публіка слухати без слини і піни на роті думки, може хибні, та котрі йдуть од серця і котрих виріб щось коштує авторові; хай вивчиться терпіти хоч заголовки праць того, хто їй не подобається. На заклик до чесної дискусії, ми вміємо тільки мовчати або кричати: зрада!» [30].

Тож і я сподіваюся на чесну і фахову дискусію, «без слини і піни на роті», підозрілого «мовчання» та сміливих, «ура-патріотичних» вигуків «зрада». Столітнє намагання не одного покоління українських соборників-інтеграціоністів накинути на мультипліковану з етнічного, релігійного та культурного погляду історію краю під Карпатами ексклюзивно державницький канон історії титульної нації українців, краю, народи якого від перших писемних згадок і майже до середини ХХ ст. народжувалися і помирали, вставали і лягали спати в центральноєвропейському просторі угорської, австрійської та чехословацької історії, жодного вагомого успіху власне як українській історіографії Закарпаття, так і вітчизняній та зарубіжній україністиці загалом, не принесло.

Вона, так само як за часів Грушевського (1905 р.), залишається «не бідна титулами, бідніша своєю вартістю», і так само як за часів Жатковича (1890 р.), її, «якщо брати до уваги вимоги сучасної історіографії, досі не написано». Ненаписано її зокрема й такими сучасними українськими істориками Закарпаття, як професор Олег Мазурок, в чому, власне, титулований вчений і сам зізнається: «Я очолюю список тих, хто нездатний написати наукову історію Закарпаття. Але не хочеться думати, що я, очевидно, єдиний, хто розуміє це» [1, с. 67; 47, с. 67]. Ні, не єдиний: я так думаю також, і так триватиме ще довго. Але, разом з тим, вже давно назрів час «повернути» історію історикам, а історикам - «повернутися» до людини / людей в історії.

На захист своїх міркувань дозволю собі звернутися до «адвокатських послуг» відомого українського історика другої половини ХХ ст. Івана Лисяка-Рудницького. Даючи поради досліднику «довгого українського століття» (ХІХ-го), вчений застерігав, що він «мусить перебороти в собі нахили до суб'єктивно- романтичного трактування своєї теми. Чим менше в його писаннях буде «патріотичної» емоційности й тенденційности, тим більша буде їхня наукова стійкість і, до речі, на довшу мету й їхній політичний ефект. В межах своєї теми історик мусить намагатися відтворити минуле, яким воно справді було згідно з реальною причиновою пов'язаністю подій. Хто добирає факти односторонньо, щоб довести наперед поставлену тезу, той за своєю ментальністю не історик, а пропагандист» [41, т. 1, с. 196].

Такі усвідомлені та глибокі думки (М. Драгоманова, Ю. Жатковича, І. Лисяка- Рудницького, О. Мазурка та цілої армії сучасних модерністів-ревізіоністів в особі Н. Яковенко, Я. Грицака, А. Портнова, Г. Касьянова...) в найближчій перспективі, переконаний, буде важко спростувати. Тож апелювання одного з найкращих знавців середньовічної та ранньомодерної історії угорських русинів російського історика-емігранта Олексія Петрова (1930 р.) до відомого епізоду зі Святого Письма про мало женців при багатих жнивах [56, с. ХІХ], у випадку зі справжньою науковою «історією Закарпаття» та «закарпатськими істориками», переконаний, ще якийсь час залишатиметься нежатим. Причина - все та ж: зведення рахунків з історією та історіографією «землі з багатьма іменами» винятково через парадигму національно-політичного дискурсу, в даному разі, українського.

Не заглиблюючись у даному дослідженні в природу «націоналізованої» історії та історіографії України, лише побіжно окреслю ті її найголовніші вади, які все ще не дають спокою бентежним душам з «офіційно-державницьких шкіл» та периферійних, краєзнавчих історіографій, котрим повсюдно мариться одинока українська візія тисячолітньої історії «землі з багатьма іменами». Тож, шкода «націоналізованих» дискурсів історії (в конкретному випадку української історіографії) не лише в (а) - умисному задавнені (примордіалізації) доісторичного минулого без власної писемної традиції, (б) - «приватизації» не свого (чужого) доісторичного та історичного минулого на догоду історії титульного етносу / нації, (в) - деконструюванні континуїтету (тяглості і неперервності) насправді конструйованої історії з власними перервами, надломами і розривами, (г) - творенні та якнайширшому комунікуванні міфу про винятковість історичного шляху своєї нації з особливим пантеоном героїв та цвинтарем негідників, (ґ) - страдницькій, мученицькій (майже мартирологічній) візії віками кривдженого, гнобленого та уярмленого «безневинного» народу (такій собі «історії на пласі»), (д) - злитті дискурсу «націоналізованої» історіографії з офіційним державним ідеологічним каноном [6, р. 9-15; 38, с. 38-46] і, як наслідок, постанні, за словами Олександра Удода, «легітимаційної державної історіографії» . [65, с. 32-35].

Шкода «націоналізованої» історії полягає найбільше в тому, що такий канон / дискурс неодмінно в основі своїй є (а) телеологічним - доцільність «своєї», «націоналізованої» історії - в появі «своєї», унікальної, неповторної нації і, відповідно, держави, перед котрими всі довкола завинили і є у великому боргу, (б) есенціалістським - нація в такому розумінні існує як трансцендентна (реальна або потенційна) спільність, тобто існує сама по собі без зусиль істориків, у зв'язку з чим вона є (в) історично необхідним та неминучим явищем, оскільки лише таким, «природнім» шляхом обґрунтовується (а вже потім пояснюється) існування нації, істотні властивості якої ідентифіковані в «історичній реальності», а ще краще - в «історичній правді», (г) етноцентричним - головним суб'єктом історії є винятково народ (причому, винятково український), який апріорі ототожнюється з одним або групою генетично рідних між собою етносів і субетносів, «перетворюючись», таким чином, обов'язково в націю, звідки неминучість ототожнення понять «народ» і «нація» цілком очевидні, (ґ) культурно ексклюзивним - у порівнянні з Іншим, а надто, якщо Інший є ще Чужим, що приводить до повного ігнорування присутності інших етносів і націй у спільному просторі й часі, заперечення наявності цілої системи взаємних впливів і взаємодій, формування, таким чином, власної національної винятковості (ексклюзивності), «нормальному» розвиткові якої («своєї» нації) заважають усі Інші [6, р. 17-19; 38, с. 47-48], які цього разу вже сприймаються виключно як Чужі та / або Вороги.

Всупереч завершеному наприкінці 1990-х рр. процесу канонізації «націоналізованої парадигми історії» (та історіографії) в Україні, останнім часом професійні історики все більше занепокоєні за моральний стан суспільства, в якому уніфікований варіант етнічно ексклюзивної історії, час від часу ґвалтований дочасними амбіціями політиків і громадських діячів «на злобу дня», породжує культурну нетерпимість, ксенофобію і конфронтаційні інстинкти, застосовувані здебільшого до свободолюбивих інклюзивістів, схильних до різночитань (та / і різносприймань) історії, далекої від категоричного поділу винятково на чорно-білі кольори.

Відстоюючи головні правила / принципи цеху історика від політичних маніпуляцій властивих усім «офіційним» канонам національних (точніше «націоналізованих») історіографій, не зайвим буде звернутися до порад видатного російського історика сучасності Арона Гурєвіча. Шукаючи «свого» «ідеального історика ХХІ ст.», знаний медієвіст нагадує йому про подвійну відповідальність: «відповідальність перед суспільством, до якого він належить, і його відповідальність перед людьми минулого, історію яких він вивчає.». Тож, «ідеальний історик ХХІ ст.», на думку вченого, «це - мислитель, який зіставляє власну картину світу і, відповідно, картину світу, властиву його середовищу, зі світобаченням людей, які є предметом його вивчення» [23, с. 78]. На жаль, в українській «націоналізованій» історіографії, за незначним винятком кількох «їстівних» істориків, особливо на периферії, - ситуація комеморується з точністю до навпаки.

Отож, справжнє переосмислення (частенько справедливо найменоване критиками «ревізією») історії та історіографії Закарпаття в широкому загальнослов'янському, - угорському, - австрійському, - чехословацькому та -радянсько-українському контекстах, на мою думку, настане лише тоді, коли дослідники усвідомлюватимуть, що (а) вони мають ідентичність істориків зі своїм ремеслом, а не є лакеями-пропагандистами у влади та політиків, а отже, підневільними ремісниками, і (б) коли історики, всупереч «дипломованим» пройдисвітам-політикам різних мастей, які ані в школі, ані в університеті не вчилися, «повернуть собі історію», а історії (чи в історію) - «повернуть людину» з усіма її слабкостями від моменту народження, через муки і радощі життя, і до самої смерті.

І лише після цього, мабуть, і буде написано омріяну не одним поколінням істориків, від о. Юрія Жатковича до Олега Мазурка, справжню історію «землі з багатьма іменами», складовою якої є українське Закарпаття від 1945 р., котре своїми інтелектуальними витоками сягає кінця ХІХ - початку ХХ століть.

історія закарпаття націоналізація

Література

1. «Я очолюю список тих, хто нездатний написати наукову історію Закарпаття. Але не хочеться думати, що я, очевидно, єдиний, хто розуміє це»: Мазурок О. Міста Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття у другій половині ХІХ - на початку ХХ століть (1848-1918). Етносоціальний та економічний аспекти. - Т. 1: Етносоціальний розвиток міст: Монографія / О. С. Мазурок. - Ужгород: Карпатська Вежа, 2012.

2. Hagen M. von. Does Ukraine Have A History? / M. von. Hagen // Slavic Review. - 1995. - № 3.

3. Connor W. Ethnonationalism. The Quest for Understanding / W. Connor. - Princeton (NJ), 1994.

4. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/about_us/editorial. Останнє відвідування сайту 16 листопада 2014 р.

5. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.ua-reporter.com/node/115547; http://karpravozahist.narod.ru/inw-506.html.

6. Kasianov G. «Nazionalized» History: Past Continuous, Present Perfect, Future... / G. Kasianov // A Laboratory of Transnational History. Ukraine and Recent Ukrainian Historiography / Edited by Georgiy Kasianov and Philip Ther. - Budapest - New York: Central European University Press, 2009.

7. Svorc P. Zakliata krajna (Podkarpatska Rus 1918-1946) / P. Svorc. - Presov: Universum, 1996; Botlik J. Kozigazgatas es nemzetisegi politika Karpataljan. I. Magyarok, ruszinok, csehek es ukranok, 1918-1945 / J. Botlik // Dimensiones Culturales et Urbariales Regni Hungariae. 7. - Nyiregyhaza, 2005; Його ж: Kozigazgatas es nemzetisegi politika Karpataljan. II. A Magyarorszaghoz tortent visszateres utan, 19391945 // Dimensiones Culturales et Urbariales Regni Hungariae. 9. - Nyiregyhaza, 2005; Пушкаш А. Цивилизация или варварство: Закарпатье 1918-1945 / Андрей Пушкаш; Институт славяноведения РАН. - М.: Изд-во «Европа», 2006; Закарпаття 1919-2009 років: історія, політика, культура (україномовний варіант українсько-угорського видання) / Під ред. М. Вегеша, Ч. Фединець; [Редкол.: Ю. Остапець, Р. Офіцинський, Л. Сорко, М. Токар, С. Черничко; Відп. за вип. М. Токар]. - Ужгород: Поліграфцентр «Ліра», 2010.

8. Weber M. Economy and Society / M. Weber. - Ed. by G. Roth and C. Wittich. - New York, 1987.

9. Ададуров В. «Вписування» української історії в європейський контекст і його методологічні засади / В. Ададуров. Текст промови, виголошеної 22 січня 2013 року на випускних урочистостях студентів- магістрів історичної програми Гуманітарного факультету УКУ. - Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2013.

10. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму / Б. Андерсон. - Вид. 2-е, перероб. / Пер. з англ. В. Морозова. - К.: Критика, 2001.

11. Беззаперечним доказом цьому є слова з останньої книжки вченого: «Ця книга - відповідь моїм наклепникам, інтриганам, недоброзичливцям. Бувшим, нині сущим, прийдешнім». Мазурок О. Міста Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття. - С. 34. Я ж грішним ділом щиро зрадів і повірив, що нарешті й в українській історіографії з'явилася монографія про модерні міста. А тут... Але найбільшим гріхом цієї монографії є навіть не «зведення рахунків» з покійними доцентом Миколою Лелекачем і, особливо, професором Іваном Гранчаком, котрі на свій захист уже не скажуть нічого (бідолашний професор Іван Мешко навіть не здогадується про кілька «теплих» слів і на свою скромну адресу). Біда її в тому, що за лісом статистики навіть не проглядаються силуети людини. А її давно назрів час «повернути історії» («повернути в історію»).

12. Белей Л. Деміфологізація чи незграбна міфотворчість? / Л. Белей. Електронний ресурс // Постійна адреса: risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/51236/. Останнє відвідування сайту 6 лютого 2013 р.

13. Белей Л. Деміфологізація чи незграбна міфотворчість? / Л. Белей // Закарпаття онлайн. Останнє відвідування сайту 7 лютого 2013 р.

14. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003.

15. Винниченко В. Щоденник / В. Винниченко // Київ. - 1990. - № 9.

16. Відповідь М. Драгоманова на юбілейні привітання 16.ХІІ.1894 // Михайло Драгоманов. Вибрані твори. Збірка політичних творів з примітками. - Т. 1 / За ред. Павла Богацького. - Прага, 1937.

17. Власов В. Історія України: Підручник для 7-го класу загальноосвітніх навчальних закладів / В. Власов. - К.: Ґенеза, 2004.

18. Гийдел Е. Рутенія uber alles / Е. Гийдел // Україна модерна. Стандарти науки і академічне середовище. - Число 12 (1). - Київ-Львів: Критика, 2007.

19. Грабович Г. Закарпаття має привнести до України свої неповторні інтонації / Г. Грабович. - Інтерв'ю взяв Олександр Гаврош. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http//zakarpattya.net.ua/Blogs/84565-Hryhorii-Hrabovych. Останнє відвідування сайту 6 березня.

20. 2012 р.

21. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ століть: Навч. посібн. для учнів гуманітарних гімназій, ліцеїв, студентів іст. фак. вузів, вчителів / Я. Грицак. - К.: Ґенеза, 1996.

22. Грицак Я. Як викладати історію України після 1991 року? / Я. Грицак // Українська історична дидактика. Міжнародний діалог. Фахівці різних країн про сучасні українські підручники з історії / Ред. М. Телух, Ю. Шаповал. - К., 2000; Передрук: Грицак Я. Страсті за націоналізмом. Історичні есеї / Я. Грицак. - К.: Критика, 2004; Грицак Я. Страсті за націоналізмом. Стара історія на новий лад / Я. Грицак. - К.: Критика, 2011.

23. Грицак Я. Як стати добрим істориком / Я. Грицак. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://ucu.edu.ua/library/386/. Останнє відвідування сайту 19 грудня 2014 р.

24. Гуревич А. Я. Двоякая ответственность историка / А. Я. Гуревич // Новая и новейшая история. - 1997. - № 6.

25. Див. для прикладу: Шкільна історія очима істориків-науковців. Матеріали Робочої наради з моніторингу шкільних підручників історії України / Упорядк. та ред. Наталі Яковенко. - К.: Вид-во імені Олени Теліги, 2008.

26. Див. найповніші історіографічні огляди: Magocsi P. R. An Historiographical Guid To Subcarpathian Rus' // Austrian History Yearbook. - Vol. IX-X. - Cambridge, Massachusetts. - 1973-74; Поп И. И. Историография истории русин и Подкарпатской Руси / И. И. Поп // Славяноведение. - 2003. - № 1; Поп І.. Історіографія / І. Поп, Б. Горбаль, П. Р. Магочій // Енциклопедія історії та культури карпатських русинів / Укладачі: Павло Роберт Магочій та Іван Поп; Заг. ред. Павла Роберта Магочія; Пер. з англ. Надії Кушко; Ред. укр вид. Валерій Падяк; Вип. ред. Лариса Ільченко. - Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2010.

27. Див. наприклад: Коротка історія Угорщини / Ред. Петер Ганак; ред. та упоряд. укр. вид. Іштван Удварі. - Ніредьгаза-Ужгород: СП ТОВ «ПоліПрінт», 1997; Коша Л. Чиї ви сини? (Огляд угорської етнографії) / Л. Коша / Пер. з угор. Лесі Мушкетик. - Ужгород: СП «ПоліПрінт», 2002; Контлер Л. История Венгрии. Тысячелетие в центре Европы / Л. Контлер / Пер. с англ. - М.: Изд-во «Весь Мир», 2002.

28. Див. хоча б: Diplome Maramure§ene din secolul XIV. §i XV. / Adunate §i comentate prin Joan Mihalyi de Ap§a, doctor in drepturi, procurator al comitatului. - Maramure§-Sziget, 1900; Munkacsi gor. szert. puspokseg okmanytara. - I. kot. 1458-1715 / Gyujtotte, osszeallitotta es kozrebocsatja: Hodinka Antal. - Ungvar: Szerzo kiadasa, 1911; Петровъ А. Древнейшія грамоты по исторіи карпаторусской церкви и іерархіи 1391-1498 г. Съ 12 фотографическими факсимиле. - Praga: Nakladem sboru pro vyzkum Slovenska a Podkarpat. Rusi. V Gen. Komisi knihkupecM «Obris» v Praze. Tiskem Ceske graficke unie A. S. V Praze, 1930; Documenta Koriatovicsiana et fundatio Monasterii Munkacsiensis / Collegit: Hodinka Antal // Analecta Ordinis S. Basilii Magni. - Series II. - Sectio II. - Vol. I (VII). - Fasc. 2-3. - Romae: Sumptibus PP. Basilianorum - Piazza della Madonna dei Monti, 3, 1950; Documenta Koriatovicsiana et fundatio Monasterii Munkacsiensis / Collegit: Hodinka Antal // Analecta Ordinis S. Basilii Magni. - Series II. - Sectio II. - Vol. I (VII). - Fasc. 4. - Romae: Sumptibus PP. Basilianorum - Piazza della Madonna dei Monti, 3, 1953; Documenta Koriatovicsiana et fundatio Monasterii Munkacsiensis / Collegit: Hodinka Antal // Analecta Ordinis S. Basilii Magni. - Series II. - Sectio II. - Vol. II (VIII). - Fasc. 1-2. - Romae: Sumptibus PP. Basilianorum - Piazza della Madonna dei Monti, 3, 1954; De processibus canonicis ecclesiae catholicae Ucrainorum in Transcarpathia ab 1771 usque 1853 / Collegit: Dr. Alexander Baran. - Romae: Editiones Universitatis Catholicae Ucrainorum S. Clementis Papae, 1973; Мукачівська греко- католицька єпархія: Документи / Редактори: Віорел Чубота, Михайло Делеган, Овідю Гітта, Василе Рус; Укладачі: Віорел Чубота, Михайло Делеган, Бужор Дулгау, Валентина Хомін, Люба Горват, Діана Єгар, Марія Єремкіна, Олена Куташі, Марина Мигович, Василе Рус, Тамаш Шаранді, Сергій Вискварко. - Сату Маре - Ужгород: Видавництво Сатумарського музею, 2007; Episcopia Greco- Catolica de Mukacevo. Documente. II / Мукачівська греко-католицька єпархія. Документи. ІІ / Coordonator: Viorel Ciubota, Vasile Rus. - Satu Mare: Editura Muzeului Satmarean, 2012.

29. Див.: Мазурок О. Міста Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття...

30. Дискусію з цього приводу між провідними істориками Н. Яковенко, Я. Грицаком, А. Портновим, Г. Касьяновим, М. фон Хагеном, Л. Зашкільняком, Т. Снайдером, С. Єкельчиком, А. Міллером та багатьма іншими див. на сторінках журналу-газети «Критика» та Інтернет-ресурсу з історії: [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://historians.in.ua/.

31. Драгоманов М. Чудацькі думки про українську національну справу / М. Драгоманов. - Частини І-ІІІ. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http:litopis.org.ua/drag/drag20.htm. Останнє відвідування сайту 21 грудня 2012 р. Дет. про власний погляд на тему «Михайло Драгоманов і Угорська Русь» див.: Фенич В. Угорська Русь і «Ганібалова присяга» Михайла Драгоманова / В. Фенич // [Електронний ресурс]: Нове Закарпаття // Режим доступу: http://закарпаття.net/carpathian-identity/.

32. Жаткович Ю. Історія історіографії угорських русинів / Ю. Жаткович // Мазурок О. С. Юрій Жаткович як історик та етнограф. - Ужгород: УжНУ, 2001.

33. З цього приводу див. державний перепис Мукачівської греко-католицької єпархії станом на 1809 р., територія якої ще до 1816 р. поширювалася на 13 комітатів Угорщини: A munkacsi gorogkatolikus puspokseg lelkeszsegeinek 1806. evi osszeirasa / Szerkesztette: Udvari Istvan. - Nyiregzhaza, 1990.

34. За прикладом далеко не раджу ходити. Аби переконатися в цьому, достатньо погортати, навіть не читати, оскільки нічого там про сучасний стан дослідження Закарпаття не написано, наступне видання: Українська історіографія на зламі ХХ і ХХІ століть: здобутки і проблеми / Колективна монографія за редакцією Леоніда Зашкільняка. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2004.

35. Загальний огляд сучасної історіографії теми див.: Кравченко В. Украина, империя, Россия... (обзор современной украинской историографии) / В. Кравченко // Западные окраины Российской империи / Научн. ред. М. Долбилов, А. Миллер. - М.: Новое литературное обозрение, 2006. Повніша версія публікації див. під назвою: Україна, імперія, Росія. Огляд сучасної історіографії // Кравченко В. Україна, імперія, Росія. Вибрані статті з модерної історії та історіографії. - К.: Критика, 2011.

36. Злепко Д. Українське питання у 1938-1939 роках і Третій Райх / Д. Злепко // Записки наукового товариства імені Шевченка. - Том CCXXVIII: Праці Історично-філософської секції. - Львів, 1994.

37. І. Ольбрахт писав: «Та земля ще й досі не має імені. Або, краще сказати, є їх надто багато для того, щоб мати». Автор короткого репортажу перераховує всі вживані до цього часу назви, які поділив на: угорські - Верхня Угорщина, Руська Крайна; чеську - Підкарпатська Русь; російську - Закарпатська Русь; українські - Закарпатська Україна, Закарпаття. Як комуніст, він дав пояснення останнім двом: «Комуністи та українці національної орієнтації, виходячи із народної спільності тутешніх племен з українцями радянськими, галицькими і румунськими, називають її Закарпатська Україна, або, оберігаючи себе від переслідувань за недозволену агітацію, просто - Закарпаття». Однак завершується цей перелік назв ще однією - власне, народною назвою, що походить від самих русинів: «Народ називає цю [свою] землю Підкарпаттям»: Ольбрахт І. Земля без імені / І. Ольбрахт. - Пер. з чеськ. // Ольбрахт Іван. Микола Шугай, розбійник: Твори. - Ужгород: Карпати, 1990.

38. Єкельчик С. Імперія пам'яті. Російсько-українські стосунки в радянській історичній уяві / С. Єкельчик. - К.: Критика, 2008.

39. Касьянов Г. «Национализация» истории в Украине. Краткий экскурс // Касьянов Г. Россия - Украина: как пишется история. Диалоги - лекции - статьи / Г. Касьянов, А. Миллер. - Москва: РГГУ, 2011.

40. Касьянов Г. «Национализация» истории в Украине. Публичная лекция, ноябрь 2008 // Касьянов Г. Россия - Украина: как пишется история. Диалоги - лекции - статьи / Г. Касьянов, А. Миллер. - Москва: РГГУ, 2011.

41. Листи Юрія Жатковича до Володимира Гнатюка (1895-1914) / Публ. Олега Мазурка // Мазурок О. Юрій Жаткович як історик та етнограф. [Лист № 29 від 16 грудня 1896 р.].

42. Лисяк-Рудницький І. Структура української історії в ХІХ столітті // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. - В 2 т. - Том 1 / Пер. з англ. М. Бадік, У. Гавришків, Я. Грицака, А. Дещиці, Г. Киван, Е. Панкеєвої. - К.: Основи, 1994.

43. Лукиан. Как следует писать историю / Лукиан // Пер. с древнегреч. С. В. Толстой // Схід-Захід:

44. Історико-культурологічний збірник. - Харків: Майдан, 1998.

45. Маґочій П. Р. Формування національної самосвідомості: Підкарпатська Русь (1848-1948) / П. Р. Маґочій. - Авторизов. пер. з англ. - Ужгород: Поличка «Карпатського краю», 1994.

46. Мазурок О. «...Історію угро-русів, якщо брати до уваги вимоги сучасної історіографії, досі не написано...» / О. Мазурок. - Ужгород: Мистецька Лінія, 2009.

47. Мазурок О. «.Історія угро-русів, якщо брати до уваги вимоги сучасної історіографії, до цих пір не написана.» / О. Мазурок // Карпатський край. Історико-краєзнавчий журнал. - Річник 9-й. - № 1-3 (119). - Січень-березень. - Ужгород, 1999. Його ж: «.Історію угро-русів, якщо брати до уваги вимоги сучасної історіографії, досі не написано.». - Ужгород: Мистецька Лінія, 2009.

48. Мазурок О. Атланти і Каріатиди районного масштабу (Роздуми про те, Хто і Як досліджує історію та історіографію Закарпаття) / О. Мазурок // Науковий вісник. - Серія: Історія / Міністерство освіти і науки України; Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет»; Редкол.: М. М. Вегеш (голова) та ін. - Ужгород: Вид-вл УжНУ «Говерла», 2008. - Випуск 21.

49. Мазурок О. Міста Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття...

50. Мазурок О. Юрій Жаткович як історик та етнограф...

51. Мазурок О. Юрій Жаткович як історик та етнограф / О. С. Мазурок // Karpatica-Карпатика. Актуальні проблеми історії, історіографії і культури країн Центральної і Південно-Східної Європи. - Випуск 2 / Редкол.; відп. ред. Г. В. Павленко. - Ужгород, 1993; Його ж: Юрій Жаткович про етнографічні кордони угорських русинів // Карпатський край. Історико-краєзнавчий журнал. Річник 7-й. № 1-5 (116). Січень-травень. - Ужгород, 1997; Його ж: Юрій Жаткович як історик та етнограф. - Ужгород: УжНУ, 2001; Його ж: «.Історія угро-русів, якщо брати до уваги вимоги сучасної історіографії, до цих пір не написана.» // Карпатський край. Історико-краєзнавчий журнал. Річник 9-й. № 1-3 (119). Січень-березень. - Ужгород, 1999; Його ж: Юрій Жаткович про етнографічні кордони угорських русинів // Мазурок О. С. Юрій Жаткович як історик та етнограф. - Ужгород: УжНУ, 2001; Його ж: Зв'язки Юрія Жатковича з Іваном Франком // Саграїїса-Карпатика. - Випуск 14. Проблеми вітчизняної і зарубіжної історії з найдавніших часів до наших днів. Ювілейний збірник на пошану доктора історичних наук, професора Василя Івановича Худанича / Редкол.; Відп. за вип. В. Л. Боднар, М. М. Вегеш. - Ужгород, 2002; Його ж: «.Історію угро-русів, якщо брати до уваги вимоги сучасної історіографії, досі не написано.». - Ужгород: Мистецька Лінія, 2009; Його ж: «.Найбільш учений і найбільш компетентний в етнографічних справах священик-русин у цілій Угорщині» (До 155-річчя від дня народження Жатковича): Монографія. - Ужгород: Карпатська Вежа, 2010.

52. Марьина В. В. К событиям в Подкарпатской Руси (Закарпатской Украине) осенью 1944 - зимой 1945 года / В. В. Марьина // Словяноведение. - 2001. - № 3; Марьина В. В. Закарпатская Украина (Подкарпатская Русь) в политике Бенеша и Сталина. 1939-1945 гг. / В. В. Марьина. - М.: Новый хронограф, 2003.

53. Матеріали моніторингу місця Закарпаття в найуживаніших синтезах української історії та історії України станом на 2005 р. зберігаються в архіві автора - В. Ф.

54. Мозер М. Чи намагався Олександр Духнович створити русинську літературну мову? / М. Мозер // Україна Модерна. - Число 13 (2): Війна переможців і переможених. - К.: Критика, 2008.

55. Нариси історії Закарпаття. - У 3 т. - Т. І: З найдавніших часів до 1918 року / Відп. ред. і керів. авт. кол. проф. І. Гранчак. - Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ Закарпатського обласного управління з преси, 1993; Т. ІІ: 1918-1945 / Відп. ред. і керів. авт. кол. проф. І. Гранчак. - Ужгород: Закарпаття, 1995; Т. ІІІ (1946-1991) / Керів. авт. кол. проф. М. М. Болдижар. - Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ управління у справах преси та інформації, 2003. Критичний огляд даного «opus magna» див.: Гийдел Е. Рец.: Нариси історії Закарпаття / Відп. ред. І. Гранчак. - Ужгород: Закарпаття, 1995. - Т. ІІ: 1918-1945 // Україна модерна. - Число 7. - Київ-Львів: Критика, 2002; Федака С. Повне відеречко радянської історії. Найбільший довгобуд Закарпатської історіографії / С. Федака // Срібна Земля-Фест. - Ужгород, 2003. - № 33 (386). - 21-27 серпня; Поп І. «Нариси історії Закарпаття» і сенс їх видання / І. Поп // Карпатський Євроміст. - Ужгород, 2004. - 8 травня; Мазурок О. С. «Нариси історії Закарпаття». Що це таке? // Мазурок О. С. «.Історію угро-русів, якщо брати до уваги вимоги сучасної історіографії, досі не написано.»... У додатках цього ж видання перевидано усі три перші рецензії на горезвісні «Нариси історії Закарпаття».

56. Пекар А., ЧСВВ. Мукачівська єпархія і Галицька митрополія / о. А. Пекар // Записки ЧСВВ. - Т. XIV. - Рим, 1992.

57. Павлів В. У пошуках Галичини (публіцистика і есеїстика) / В. Павлів. - Львів: ЛА «Піраміда», 2012.

58. Петровъ А. Задачи карпаторусской историографіи // Петровъ А. Древнейшія грамоты по исторіи карпаторусской церкви и іерархіи 1391-1498 г. Съ 12 фотографическими факсимиле. - Praga: Nakladem sboru pro vyzkum Slovenska a Podkarpat. Rusi. V Gen. Komisi knihkupecM «Obris» v Praze. Tiskem Ceske graficke unie A. S. V Praze, 1930.

59. Перени Й. Из истории закарпатских украинцев (1849-1914) / Й. Перени // Studia Historica Academiae Scientiarum Hungaricae. 14. - Budapest: Akademiai kiado, 1957; Haraksim L. K socialnym a kulturnym dejinam Ukrajincov na Slovensku do roku 1867 / L. Haraksim. - Bratislava: Vydavatel'stvo Slovenskej Akademie Vied, 1961; Zeguc I. Die nationalpolitischen bestrebungen der Karpato-Ruthenen, 1848-1914 / I. Zeguc. - Wiesbaden: Otto Harrassowitz, 1965; Mayer M. Karpatukran (ruszin) politikai es tarsadalmi torekvesek 1860-1910 / M. Mayer. - Budapest Akademiai kiado, 1977; Magocsi P. R. The Shaping of a National Identity: Subcarpathian Rus', 1848-1948 / P. R. Magocsi. - Cambridge, Mas. and London, 1978.

60. Плохій С. Наливайкова віра. Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні / С. Плохій. - К.: Критика, 2005.

61. Поп Д. Замки Подкарпатской Руси / Д. Поп, И. Поп. - Ужгород, 2002.

62. Попри чисельні огріхи суб'єктивного характеру належить визнати, що професор Олег Мазурок залишається найбільш продуктивним істориком старшої генерації на факультеті, чиї критичні міркування провокують до дискусії та розширення і поглиблення контексту дослідження історії «землі з багатьма іменами».

63. Портнов А. В. Упражнения с историей по-украински / А. В. Портнов. - М.: ОГИ; Полит-ру; Мемориал, 2010.

64. Про найбільші вади пострадянської, в т. ч. й української історіографії, див.: A Laboratory of Transnational History. Ukraine and Recent Ukrainian Historiography / Edited by Georgiy Kasianov and Philip Ther. - Budapest - New York: Central European University Press, 2009; Портнов А. В. Упражнения с историей по-украински / А. В. Портнов. - М.: ОГИ; Полит.ру; Мемориал, 2010; Бордюгов Г. Вчерашнее завтра: как «национальные истории» писались в СССР и как пишутся теперь / Г. Бордюгов, В. Бухараев. - М.: АИРО-XXI, 2011; Касьянов Г. Россия - Украина: как пишется история. Диалоги - лекции - статьи / Г. Касьянов, А. Миллер. - М.: РГГУ, 2011; Бордюгов Г. «Войны памяти» на постсоветском пространстве / Г. Бордюгов. - Предисл. А. Касаева. - М.: Ассоциация исследователей российского общества - XXI век, 2011.

65. Так колись Мукачево назвав о. Василь Довгович. Див.: Фенич В. Конфесійна і національна ідентичність Василя Довговида / В. Фенич // Науковий вісник Ужгородського університету. - Серія: Історія. - Випуск 8 / Редкол.; Мандрик І. О. (голова редкол.) - Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2003.

66. Аналогічні за змістом див. назви Передмов до вид.: Жаткович Ю. Праці з історії Угорської Русі / Упорядк. і передм. О. С. Мазурка / Редактор О. Козоріз. - Ужгород: Мистецька лінія, 2008; Жаткович Ю. Етнографическій очерк угро-русских: Комплексне видання / Ю. Жаткович. - Упоряд. і передм. О. С. Мазурка. - Ужгород: Мистецька лінія, 2007; Мазурок О. «...Найбільш учений і найбільш компетентний в етнографічних справах священик-русин у цілій Угорщині» (До 155-річчя від дня народження Жатковича): Монографія.

67. Удод О. Актуальні проблеми сучасної історичної освіти: гармонія чи компроміс між наукою та історичною освітою / О. Удод // Історія і суспільствознавство в школах України: теорія та методика навчання. - 2011. - № 8.

68. Федака С. На підступах до сучасного синтезу закарпатської історії / С. Федака // Карпатія: цивілізаційний поступ. - Ужгород, 2013. - № 1.

69. Фенич В. «Підкорення» Русі Україною: погляд із Закарпаття / В. Фенич. [Електронний ресурс]: Нове Закарпаття // Режим доступу: http://закарпаття.net/carpathian-identity/. 2013.

70. Фенич В. Мукачівський єпископ Андрей (Бачинський) і відновлення Галицької митрополії: деміфологізація однієї патріотичної легенди / В. Фенич. [Електронний ресурс] // Постійна адреса статті: risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/51056. 26 січня 2013 р.

71. Фенич В. Угорська Русь і «Ганібалова присяга» Михайла Драгоманова / В. Фенич. [Електронний ресурс]: Нове Закарпаття // Режим доступу: http://закарпаття.net/carpathian-identity/. 2013

72. Целевич Ю. Дещо за поселення Угорської України русинами і за унію церкви православної угорських русинів з Римом / Ю. Целевич. - Передрук із львівської «Правди» 1868 р. / Відбитка з Православного теологічного збірника. - Вип. XVIII (3). - 1995 / Вст. ст. М. Мушинки; Відп. ред. С. Пружинський. - Пряшів: Фундація Карпати, 1996.

73. Цит. за вид.: Вовк Ф. Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат. Археологія. Антропологія / Ф. Вовк. - Львів, 1999. - Т. 1.

74. Цит. за вид.: Грушевський М. С. Історія України-Руси / М. С. Грушевський. - У 10-ти томах, 13 книгах. - К.: Наукова думка, 1992. - Т. 2.

75. Цит. за вид.: Лукиан. Как следует писать историю / Лукиан. - Пер. с древнегреч. С. В. Толстой // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. - Харків: Майдан, 1998.

76. Ширше про це див.: Фенич В. «Підкорення» Русі Україною: погляд із Закарпаття / В. Фенич. [Електронний ресурс]: Нове Закарпаття // Режим доступу: http://закарпаття.net/carpathian-identity/.

77. Яковенко Н. Вибір імені versus вибір шляху (назви української території між кінцем XVI - кінцем ст.) / Н. Яковенко // Міжкультурний діалог. - Т. І: Ідентичність. - К.: Дух і Літера, 2009;

78. Яковенко Н. Дзеркала ідентичності. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI - початку століть / Н. Яковенко. - К.: Laurus, 2012.

79. Яковенко Н. Вступ до історії / Н. Яковенко. - К.: Критика, 2007.

80. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України / Н. Яковенко. - Вид. друге, перероблене та розширене. - К.: Критика, 2005.

УПРАЖНЕНИЯ С ИСТОРИЕЙ ПО-УКРАИНСКИ, ИЛИ КАКОЙ НЕ ДОЛЖНА БЫТЬ ИСТОРИЯ И ИСТОРИОГРАФИЯ ЗАКАРПАТЬЯ ПОСЛЕ 1991 ГОДА

Фенич В. И. (Ужгород)

В статье исследуются отдельные дискуссионные проблемы трактовки истории и историографии Закарпатья после 1991 г. На примере изучения маргинализированной советской и постсоветской историографией истории Закарпатья, неоправдано сведённой только к его новейшему образу в границах четырёх бывших комитатов Венгрии (Унг, Берег, Угоча и Марамуреш), автор поднимает болезненную проблему отечественной исторической науки, связанную с тотальной «национализацией» (= украинизацией) истории «земли со многими именами».

Именно под таким углом зрения этого названия, как в 1932 г. тогдашнюю Подкарпатскую Русь наиболее удачно именовал чешский писатель, публицист и переводчик Камил Земан (более известен под литературным псевдо Иван Ольбрахт), украинским (и не только) историкам следовало бы освещать тысячелетнюю историю народов и земель, расположенных на запад под Карпатами.

Настоящее переосмысление (часто именуемой ревизией) истории Закарпатья в широком общеславянском, -венгерском, -австрийском, -чехословацком, -советско-украинском и собственно общеукраинском контекстах, по мнению автора, наступит только тогда, когда исследователи будут осозновать, что они историки, а не лакеи-пропагандисты, когда историки, вопреки проходимцам- политикам и политикам-патриотам, «возвратят себе историю», а истории (или в историю) - «возвратят человека» со всеми его слабостями от момента рождения, через муки и радости жизни, и до самой смерти.

Ключевые слова: история, историография, Закарпатье, Эрнест Гыйдел, Олег Мазурок, Угорская Русь, Юрий Жаткович, «Аннибаловая клятва», Михаил Драгоманов, «земля со многими именами».

UKRAINIAN STYLE INVENTED HISTORY, OR WHAT THE HISTORY AND HISTORIOGRAPHY OF TRANSCARPATHIA SHOULD NOT BE AFTER 1991

V. I. Fenych (Uzhhorod)

This article considers some disputable problems of interpretation of the history and historiography of Transcarpathia after the year 1991. Studying the history of Transcarpathia which is unreasonably narrowed only to its newest picture within four former counties of Hungary (Ung, Bereg, Ugocia, Maramaros) from the point of view of marginalized Soviet and post-Soviet historiography the author raises sore subject of national history associated with total «nationalization» (= ukrainization) of history of the «land with many names».

To describe the millennial history of nations and territories located on the Western side of Carpathian Mountains the Ukrainian historians should use exactly this name of Subcarpathian Rus - the «land with many names» - made by Czech writer, publicist and translator Kamil Zeman (more famous as Ivan Olbracht) in 1932.

The author believes that the true reconsideration of the history of Transcarpathia in a wide-Slavic, Hungarian, Austrian, Czecho-Slovak and Soviet-Ukrainian context will happen only if the researchers realize that they are historians and not lackey propagandists and despite crooked and patriotic politicians «the history will be brought back to the» as well as «a human will be brought back into history» with all his weaknesses from the moment of birth through pain and happiness of life and up to his death.

Keywords: history, historiography, Transcarpathia, Ernest Giydel, Oleg Mazurok, Ugors'ka Rus, Yuriy Zhatkovich, «Hannibal's oath», Mikhail Drahomanov, «land with many names».

Размещено на Allbest.ru