Націоналізм ОУН У сучасному науковому дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Націоналізм ОУН У сучасному науковому дискурсі

Василь Футала

Виокремлено три групи сучасних українських дослідників історії ОУН. Представлено широкий спектр поглядів авторів на світоглядні й політичні настанови українського націоналізму. Показано причини розбіжностей у трактуванні основних аспектів проблеми (типологізація націоналістичної організації, ставлення ОУН до національних меншин, історична спадщина радикального націоналізму тощо). Спрогнозовано шляхи подальших наукових пошуків і дискусій. З'ясовано, що в академічному полі незалежної України провідні позиції посідає національний канон історієписання.

Ключові слова: історіографічний процес, ОУН, український націоналізм, “інтегральний націоналізм”, український визвольний рух, ідеологія. український націоналізм дослідник

Історія ОУН віддавна привертає увагу дослідників із різними світоглядними позиціями й теоретико-методологічними підходами до предмета висвітлення. Науковий інтерес до цього суспільно-політичного феномена зріс після 1991 р., коли в академічному полі України на чільне місце висунулися питання, пов'язані з національно-визвольною боротьбою нашого народу першої половини ХХ ст., персональним внеском його видатних представників у процес націє- і державотворення. Водночас винесена в заголовок статті проблема залишається заручницею інтенсивних політичних та ідеологічних маніпуляцій з боку тих, хто волів би вилучити з вітчизняної історії сторінки про український самостійницький рух середини ХХ ст. В останні два десятиліття цій темі присвячено велику кількість наукової літератури, яка потребує аналітичного огляду. Однак такої роботи історики, по суті, не проводили: в нашому розпорядженні лише оглядова публікація С. Кульчицького Кульчицький С. Полеміка в українському суспільстві стосовно ОУН та УПА / С. Кульчицький // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність; [гол. ред. кол. Я. Ісаєвич, упоряд. і відп. ред. Ю. Сливка].- Львів, 2004. - Вип. 11: Українська Повстанська Армія у боротьбі проти тоталітарних режимів. - С. 14-26. й історіографічні сюжети у працях Я. Грицака, Г Касьянова, О. Зайцева, В. В'ятровича. У даній статті спробуємо представити палітру поглядів сучасних українських авторів на програмні та політичні аспекти діяльності ОУН протягом 1920-1950-х років, виявити основні напрями й тенденції дослідження теми і передбачити шляхи подальшого її розвитку.

Передовсім необхідно зробити деякі методологічні зауваги.

Розмірковуючи над сучасним станом вивчення українсько-єврейських стосунків упродовж ХХ ст. (зокрема розглядаючи ставлення ОУН до євреїв), відомий історик Я. Грицак запропонував класифікацію течій в українській пострадянській історіографії. Автор виділив й охарактеризував такі чотири парадигми: “совєтську”, ліберальну, націоналістичну й об'єктивістську Грицак Я. Українсько-єврейські стосунки в постсовєтській українській історіографії / Я. Грицак // Його ж. Страсті за націоналізмом. Історичні есеї. - Київ, 2004. - С. 172-176.. Ця чотирикомпонентна структура сучасного вітчизняного історієписання, навіть попри деякі недоліки (на що вказав сам автор), безумовно, заслуговує уваги. Однак вона не зовсім придатна для нашого дослідження через: а) значно ширший предмет аналізу; б) відсутність у згаданій схемі персонологічного аспекту (автор мав би назвати бодай найяскравіших представників тієї чи іншої течії); в) змістовну невизначеність категорії “об'єктивістська парадигма”. Щодо останнього застереження потрібно нагадати: сьогодні немало дослідників скептично ставляться до “об'єктивізму” та “незаангажованості” Тут доречно навести нерідко цитовану в історичних текстах думку відомого представника “нової історичної науки” Жака Ле Ґоффа: “Історики не можуть бути цілком об'єктивними. Історія за своєю природою породжує емоції... Історія, за винятком незаперечних фактів, ґрунтується передовсім на інтерпретації і, до певної міри, допускає існування багатьох істин” Цит. за: Дурачинский Э. Польская историография новейшей истории [Электронный ресурс] / Э. Дурачинский. - Режим доступа: http://eHb.org.ua/rushistory/ua_readme.php?suba.... Погоджуватись чи не погоджуватись із цим твердженням - справа кожного автора. Адже тут ідеться не тільки про політичні симпатії та орієнтації, а й плюралізм дослідницьких методів.

На наш погляд, можна виділити три групи сучасних дослідників українського визвольного руху під керівництвом ОУН. До першої відносимо представників етнічно орієнтованого національного наративу (Я. Дашкевич, А. Кентій, С. Квіт, О. Стасюк, В. В'ятрович, І. Патриляк, М. Посівнич та ін.), до другої - їхніх непримиренних опонентів, зазвичай тих, хто перебуває в полоні пропагандистських стереотипів комуністичної епохи (В. Іваненко, В. Якунін, О. Войцеховський (О. Поліщук), Г Ткаченко, В. Поліщук та ін.; сюди зараховуємо й І.-П. Химку, на творчості якого сильно позначилися марксистські інтерпретації), а до третьої - науковців, які прагнуть дотримуватися відстороненої позиції (К. Бондаренко, Я. Грицак, Г. Касьянов, Ю. Киричук, О. Зайцев, А. Портнов та ін.). Характерно, що праці представників останньої групи, хоч і написані здебільшого підо впливом зарубіжних історичних шкіл, не позбавлені “україноцентризму” (тобто, їхня “незаангажованість” відносна, особливо, коли мова заходить про різні версії та варіації прочитання української минувшини). Натомість прихильники лівої ідеї відкидають цей науковий підхід, трактуючи його як принцип “націоналістичної партійності” Див.: Іваненко В. ОУН і УПА у Другій світовій війні: проблеми історіографії та методології: монографія / В. Іваненко, В. Якунін. - Дніпропетровськ, 2006. - С. 8, 149..

Існують й інші розбіжності у сфері теоретико-пізнавальних засад дослідження. Якщо послідовні адепти й антагоністи етнодержавницького наративу переважно використовують реадаптовані класичні дослідницькі стратегії, то автори, які демонструють позицію стороннього спостерігача у вивченні українського визвольного руху, пов'язали свою наукову діяльність із постмодерністськими теоріями і практиками; для них характерні: проблемне акцентування, інтерпретація історичного факту, оціночно-критична настанова тощо.

Методологічний потенціал має й періодизація історіографічного процесу. Розвиток теми від 1991 р. до тепер дає змогу виділити два етапи пошукової роботи вчених, між якими рубіжною віхою є 2005 р. Саме тоді вийшли фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. - 2-ге стереотипне вид. - Київ, 2005. - 53 с. та колективна монографія цих же вчених Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси; [відп. ред. С. Кульчицький]. - Київ, 2005. - 496 с., які запропонували концептуальне бачення місця і ролі українського національно-визвольного руху 30-50-х років ХХ ст. в українській історії та дали поштовх для формування нового історіографічного дискурсу цієї проблеми.

Перейдімо до з'ясування особливостей висвітлення в науковій літературі ідеології та політичної програми ОУН.

На формування сучасного бачення українського визвольного руху вплинули представники української діаспори. Після 1991 р. на материковій Україні почали вільно поширюватися праці авторів націоналістичного напряму - П. Мірчука, З. Книша, М. Лебедя, В. Мартинця, Ю. Бойка та ін. З одного боку, вони втамовували спрагу читача на інформацію про ОУН, а з іншого - стимулювали науково-публіцистичну діяльність їхніх ідейних однодумців. Так з'явилися книги В. Іванишина, О. Багана, П. Дужого, Г Гордасевич, Я. Сватка ІванишинВ. Нація. Державність. Націоналізм / В. Іванишин. - Дрогобич, 1992. - 187 с.; Баган О. Націоналізм і націоналістичний рух. (Історія та ідеї) / О. Баган. - Дрогобич, 1994. - 201 с.; Дужий П. Степан Бандера - символ нації: Ескізний нарис про життя і діяльність провідника ОУН: у 2 ч. - Львів, 1996. - Ч. 1. - 190 с.; 1997. - Ч. 2. - 383 с.; Гордасевич Г Степан Бандера - людина і міф / Г. Гордасевич. - Львів, 2000. - 192 с.; Сватко Я. Євген Коновалець і справа його життя / Я. Сватко . - Львів, 2001. - 40 с.; Його ж. Місія Бандери / Я. Сватко. - Львів, 2002. - 64 с. та ін. Концептуальною спрямованістю позначені роботи Я. Дашкевича, в яких розкрито значення націоналізму для українського державотворення в історичній ретроспективі й тепер Дашкевич Я. Дослідження націоналізму. Вступні завваги / Я. Дашкевич // Україна в минулому; [ред. кол.: Я. Дашкевич та ін.]. - Київ; Львів, 1995. - Вип. 7. - С. 7-17; Його ж. Нація та націоналізм: теоретичні проблеми та історіографічні висновки / Я. Дашкевич // Україна в минулому; [ред. кол.: Я. Дашкевич та ін.]. - Київ; Львів, 1996. - Вип. 9. - С. 177-185; Його ж. Комунізм, демократія, націоналізм: український варіант [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.universum.lviv.ua/archive/book/2001dashk_2.html. Водночас популярності набули публікації таких політично нейтральних діаспорних авторів, як, наприклад, І. Лисяка-Рудницького. Стараннями Я. Грицака 1994 р. вийшов його двотомник під назвою “Історичні есе”. Доступними стали твори Дж. Армстронга, К. Гейза, О. Мотиля Armstrong J. Ukrainian Nationalism. Third Edition / J. Armstrong. - Englewood, Colorado, 1990. - XVIII, 271 p.; Hayes Carlton J. The Historical Evolution of the Modern Nationalism / Carlton

J. Hayes. - New-Jork, 1948. - 187 p.; MotylA. The Turn to the right: the ideological origins and development of Ukrainian nationalism, 1919-1929 / A. Motyl. - Boulder; New Jork, 1980. - 212 p. та інших західних дослідників націоналізму, що не могло не позначитися на формуванні нової інтелектуальної атмосфери в Україні. Остання обставина суттєво спричинилася до появи у другій половині 1990-х - на початку 2000-х років низки наукових праць з історії українського націоналізму, які відзначаються новими методологічними підходами, дослідницькими техніками й оригінальними оцінками-висновками Кентій А. Нариси історії Організації українських націоналістів (1929-1941 рр.) / А. Кентій. - Київ, 1998. - 201 с.; Бондаренко К. Діяльність Організації Українських Націоналістів напередодні і під час Другої світової війни (1938-1945): політичний та військовий аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 20.02.22 “Військова історія” /

К. Бондаренко. - Львів, 1997. - 24 с.; Лісовий В. Культура-ідеологія-політика. Збірка есеїв / В. Лісовий. - Київ, 1997. - 350 с.; Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму: монографія / Г. Касьянов. - Київ, 1999. - 352 с.; Його ж. До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (ОУН): аналітичний огляд. - Київ, 2003. - 63 с.; Патриляк І. Діяльність Організації українських націоналістів (бандерівців) у 1940-1942 рр. (військовий аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01. “Історія України” - Київ, 2001. - 19 с. ; КиричукЮ. Український національний рух 40-50-х років ХХ століття: ідеологія та практика / Ю. Киричук. - Львів, 2003. - 464 с. та ін.. Тоді ж вийшли поодинокі та малопомітні публікації послідовників лівої ідеї, метою яких було лише довести “злочинну” діяльність ОУН, скомпрометувати в очах пересічного громадянина її лідерів, а не з'ясувати причини зародження та радикалізації українського націоналізму, його справжні цілі Поліщук В. Гірка правда: Злочинність ОУН-УПА (сповідь українця) / В. Поліщук. - Торонто; Варшава; Київ, 1995. - 483 с.; Масловський В. З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни / В. Масловський. - Москва, 1999. - 272 с.; Без срока давности: кол. монографія; [под. ред. А. Войцеховского, Г Ткаченко]. - Харьков, 2001. - 242 с.; Документы изобличают (Сборник документов и материалов о сотрудничестве украинских националистов со спецслужбами фашистской Германии): изд. 2-е, доп. и испр.; [авторы и составители: Г Ткаченко, А. Войцеховский, А. Ткачук]. - Киев, 2004. - 316 с..

Автори з різними світоглядними позиціями по-різному підійшли до трактування основних теоретико-методологічних аспектів націоналізму ОУН. Один із них - ідентифікація націоналістичної організації. Аналіз наукових положень розпочнімо з термінології - інструмента, за допомогою якого вони й формуються. Поціновувачі діаспорної націоналістичної історіографії не погоджуються із запозиченою з англомовної літератури дефініцією “інтегральний націоналізм” на означення ідеології і політики ОУН. Наприклад, Я. Дашкевич вважав неправомірним її застосування щодо української реальності 40-50-х років ХХ ст. “Україна, - писав він, - досі не переживала панування націоналізму (бо тривале, дуже хистке, існування Української Держави 1941 р., проголошеної ОУН, надто короткий термін) і про його «інтегральність» на підставі агітаційно-пропагандистської літератури, твердити просто некоректно” Дашкевич Я. Націоналізм і демократія / Я. Дашкевич // Українські проблеми. - 1994. - № 3. - С. 8.. В іншій публікації вчений закидав критикам Д. Донцова “фальшиве інтерпретування текстів” видатного публіциста, “неграмотне або замовне” розуміння його творчості, перекручення терміна “чинний націоналізм”, “пігмейний характер” спекуляцій з інтегральністю та тоталітаризмом Його ж. Дмитро Донцов і боротьба довкола його спадщини // Д. Донцов. Твори: в 5 т. - Львів, 2001. - Т. 1: Геополітичні та ідеологічні праці. - С. 9.. Відомий філософ В. Лісовий, відійшовши від трафаретних, переважно негативних, оцінок інтегрального націоналізму, припустив існування і “пом'якшених варіантів”, які умовно можна вважати проміжними між ліберальним та інтегральним націоналізмом. Застосовуючи до українського націоналізму, представленого, на його думку, Д. Донцовим, термін “інтегральний”, він розглянув його як реакцію на протидію становленню української державності, тим самим заперечивши закиди в яскраво вираженій схильності до німецької та італійської форм націоналізму Лісовий В. Ідеологія націоналізму / В. Лісовий // Культура - ідеологія - політика... - С. 80-115..

Натомість дослідники, зорієнтовані на західні концептуальні конструкції, легко сприйняли таке поняття. Це характерно для досліджень Г. Касьянова, Я. Грицака, К. Бондаренка, С. Тарана, О. Зайцева, Ю. Киричука, до певної міри А. Кентія та ін. Значення слова “інтегральний” для них цілком зрозуміле: такий, що поєднує частини в цілість, тобто вирізняється цілісним підходом до дійсності, свого роду універсальний. Г. Касьянов засвідчив, що “інтегральний націоналізм” виник у Франції на початку ХХ ст. і застосовувався для ідентифікації екстремального напряму французького націоналізму, в якому змішувалися елементи тоталітаризму і монархізму. Після Другої світової війни політологи почали використовувати цю самоназву конкретного відгалуження націоналізму як родове поняття, в рамках якого об'єднувалися європейські праворадикальні тоталітаристські рухи першої третини ХХ ст. Узагальнивши висновки К. Гейза і Дж. Армстронга, Г. Касьянов визначив такі характеристики “інтегрального націоналізму”:

переконання в тому, що етнічна нація - це найвища цінність, якій підпорядковуються всі інші цінності;

апеляція до містичної ідеї єдності всіх особистостей, які складають етнічну націю; органічна єдність ґрунтується на біологічних (тобто расистських) характеристиках або (та) незворотних наслідках спільного історичного розвитку;

підпорядкування раціональної аналітичної думки “інтуїтивно правильним емоціям”, тобто ірраціональність в аргументації;

наявність харизматичного лідера чи еліти націоналістів-ентузіастів, які вважаються уособленням “волі нації”;

культ дії, війни та насильства, що вважаються вираженням “вищої біологічної життєздатності нації”.

Проте семантика прикметника “інтегральний” стала лише прелюдією до ширшої дискусії про місце ОУН у типології політичних рухів першої половини ХХ ст. Так, Я. Грицак і К. Бондаренко, всупереч відомій тезі І. Лисяка-Рудницького про наявність “найближчих родичів” українського націоналізму в середовищі аграрних економічно відсталих народів Східної Європи, зауважили, що “аграрний” характер “українського інтегрального націоналізму” - це не серйозна причина, щоби вважати його чимось принципово відмінним від фашизму, адже і міжвоєнна Італія, за винятком північної частини, здебільшого була аграрним суспільством, не кажучи вже про Іспанію та Португалію, де також сформувалися політичні рухи фашистського типу. Крім того, як зазначив К. Бондаренко, український націоналізм мав багато спільного з хорватською “Усташа”, але майже нічого спільного - з румунською “Залізною гвардією” Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. / Я. Грицак. - Київ, 1996. - С. 207; Бондаренко К. Фашизм в Україні. До історії проблеми / К. Бондаренко // Українські варіанти. - 1997. - № 2. - С. 77-78.. Та все ж Я. Грицак не схильний ідентифікувати ОУН із фашистськими рухами як такими. Організація, на його думку, стояла ближче до радикальних правих рухів (згідно з теоретичною конструкцією авторитарного націоналізму, запропонованою американським дослідником С. Пейном) Грицак Я. Нарис історії України ... - С. 207-208..

Один із провідних дослідників українського національно-визвольного руху ХХ ст. А. Кентій зазначив, що фашистські ідеї хоч і вплинули на теорію, ідеологію й практику українського націоналізму, але його не можна ототожнювати з націонал- соціалізмом та фашизмом. На думку автора, між ними була одна суттєва відмінність. Якщо два останні рухи покликані до життя кризою демократичних інститутів і загрозою комуно-соціалістичних революцій, які, втім, не становили реальної небезпеки національно-державницьким інтересам Німеччини та Італії, то український “організований націоналізм” зародився насамперед із потреби об'єднати розпорошені сили української провідної верстви з метою продовження боротьби за відновлення української державності Кентій А. Нариси історії Організації українських націоналістів ... - С. 32-33..

В унісон думці А. Кентія звучить й теза Г. Касьянова: “Визнаючи очевидний факт, що ОУН мала багато спільного з італійським фашизмом та німецьким націонал-соціалізмом в світогляді, ідеології і, часом, у політичній практиці, цю організацію не можна зараховувати ані до фашизму, ані до націонал-соціалізму (які, зрештою, були самостійними історичними явищами), ототожнювати їх” Касьянов Г До питання про ідеологію Організації українських націоналістів ... - С. 27..

Подібні погляди висловили й інші автори. Зокрема С. Кульчицький, О. Зайцев, Ю. Киричук ствердили, що український націоналізм не був механічним пересадженням на український ґрунт чужих зразків. Він виріс на власному корені й відрізнявся від фашизму та нацизму в засадничих питаннях. Головна з цих відмінностей така: фашизм і нацизм - націоналізм державних, панівних націй, а “український інтегральний націоналізм” - ідеологія недержавної нації, яка втратила здобуту державність, тобто, насамперед - національно-визвольний рух, а вже потім один із видів правототалітаризму Кульчицький С. Ідеологія і практика українського праворадикального руху у довоєнній Польщі (1920-1939 рр.) / С. Кульчицький // Проблема ОУН-УПА. Попередня історична довідка. - Київ, 2000. - С. 7-18; Зайцев О. Фашизм і український націоналізм (1920-30-ті роки) / О. Зайцев // “Ї”: незалежний культурологічний часопис. - 2000. - № 16. - С. 96-101; КиричукЮ. Український національний рух 40-50-х років ХХ століття ... - С. 18-20.. Поставивши на перше місце національно-державницький чин українських націоналістів, автори намагалися пояснити причини радикалізації ОУН.

Відмежувавшись від власних політичних поглядів і симпатій, Г. Касьянов представив історію формування ідеологічних основ націоналістичного руху протягом 1920-1930-х років, проаналізував зміни в ідеологічних програмах різних відгалужень ОУН - “бандерівців”, “мельниківців”, “двійкарів”, їхню політичну еволюцію Касьянов Г До питання про ідеологію Організації українських націоналістів ... - С. 11-20.. Згідно з його спостереженнями, перші програмні документи ОУН були швидше маніфестом, деклараціями, ніж детально продуманою стратегічною програмою. Деталізація і з'ясування програмно-ідеологічних питань відбувалися на сторінках націоналістичних видань. Процес ідеологічного “дозрівання” тривав аж до кінця 1930-х років на фоні справжнього тріумфу тоталітарних режимів і рухів у Європі, неухильного погіршення українсько-польських відносин у Західній Україні й посилення тиску на українське суспільство, катастрофічних для українців подій у підрадянській Україні. Усе це не могло не позначитися на ідеології ОУН. Ідеологічні настанови набули значно ради- кальнішої тональності та спрямування. При цьому еміграційна частина діячів ОУН все глибше поринала в ідею корпоративізму. Натомість ідейні шукання “крайовиків” були менш систематизованими і явно несли відбиток донцовського націоналізму. Разом із тим, Г Касьянов зауважив: між донцовським “чинним націоналізмом” і т. зв. “організованим націоналізмом” ОУН, хоча вони й були спорідненими явищами, принаймні в 1930-ті роки, існували серйозні розбіжності передовсім у тому, що “організований націоналізм” з усіма його крайнощами пропонував певну конструктивну політичну програму й риси систематизованого світогляду, політичної доктрини, а “чинний націоналізм” Д. Донцова був передусім зразком тотальної критики, нігілізму, йому бракувало елементів конструктивної програми і він не дав виробленої світоглядної системи, будувався на публіцистичних посилах.

Поглиблене вивчення інтелектуальних джерел ОУН у дусі традицій національної історіографії пов'язуємо із виникненням і функціонуванням такого напряму історичної евристики, як “донцовознавство”. Коло авторів, які цікавляться постаттю Д. Донцова, надзвичайно широке (географічно охоплює всю територію України): Я. Дашкевич, О. Баган, Б. Червак, В. Лісовий, Р. Безсмертний, С. Квіт, М. Чугуєнко, В. Кириленко Дашкевич Я. Дмитро Донцов і боротьба довкола його спадщини / Я. Дашкевич // Д. Донцов. Твори: в 5 т. - Львів, 2001. - Т 1: Геополітичні та ідеологічні праці. - С. 7-19; Баган О. Поміж містикою і політикою (Дмитро Донцов на тлі української політичної історії 1-ї половини ХХ ст.) / О. Баган // Там само. - С. 23-63; Червак Б. Український націоналізм: дослідження, інтерпретації, портрети / Б. Червак. - Дрогобич, 1996. - 40 с.; Лісовий В. Що таке національна (українська) ідея? / В. Лісовий // Націоналізм: антологія. - 2-ге вид.; [упоряд.: О. Проценко, В. Лісовий]. - Київ, 2006. - С. 453-476; Безсмертний Р. Соціально-політичний устрій українського суспільства (концепція Донцова): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ, наук: спец: 23.00.01 “Теорія та історія політичної науки” / Р. Безсмертний. - Київ, 1997. - 25 с.; ЧугуєнкоМ. Формування та розвиток ідеології Дмитра Донцова: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук: спец. 09.00.12 “Релігієзнавство” / М. Чугуєнко. - Харків, 1998. - 16 с.; Кириленко В. Українська філософія національного радикалізму ХХ ст.: історичне становлення та змістовне формування: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук: 09.00.05 “Історія філософії” / В. Кириленко. - Київ, 1997. - 25 с. та ін. Характерно, що вони здебільшого трактують політичні погляди Д. Донцова з перспективи історії ідей, а ідеологію українського націоналізму в широкій порівняльній площині, яка розглядає інші явища такого типу в масштабі тогочасної загальноєвропейської епохи. Серед цієї когорти вчених виділяється своїм доробком С. Квіт - автор книги “Д. Донцов. Ідеологічний портрет” Квіт С. Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет: монографія / С. Квіт. - Київ, 2000. - 260 с., що є третьою після праць Р. Єндика та М. Сосновського науковою роботою, присвяченою постаті ідеолога “чинного націоналізму”. Основну увагу С. Квіт зосередив на діяльності Донцова як редактора “ЛНВ” (1922-1932) і “Вістника” (1933-1939), на естетичних й ідеологічних засадах цього інтелектуального видання, на появі такого феномена української літератури, як “вістниківство”, а також на значенні спадщини Донцова для сучасної України. На переконання дослідника, діяльність Донцова “позитивно відбилася на широті й глобальності українського національного думання”. Особливо відзначено виховну роль донцовських писань, адже його ідеї “знаходили своє практичне політичне втілення”. Відтак автор слушно резюмує: “Без орденського проводу, без націоналістичного резистансу з його ідеалізмом і послідовністю у відстоюванні українських національних інтересів неможливо собі уявити нашу історію ХХ ст.” Там само. - С. 231..

Актуальне також питання про місце теоретичного доробку Д. Донцова в суспільно-політичній думці України першої половини ХХ ст. Ця проблема частково висвітлена у праці Г Касьянова “Теорії нації та націоналізму”. Щоправда, автор звернув на Донцова мало уваги і поставився до ідеології “чинного націоналізму” негативно. Це видно і з іншої його праці, що розкриває соціально-політичний образ української інтелігенції на рубежі ХІХ-ХХ ст. Касьянов Г Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХ ст.: Соціально-політичний портрет / Г Касьянов. - Київ, 1993. - 176 с.. Однак важливими видаються такі його висновки: 1) ОУН не мала б такого успіху і впливу на Західноукраїнських землях (ЗУЗ) у 1930-х роках, коли би психологічний ґрунт не підготував “донцовський” націоналізм; 2) становлення українського націоналізму як політичної доктрини відбувалося саме в рамках “інтегрального націоналізму”; 3) “інтегральний націоналізм” до певного часу був єдиною організованою формою українського націоналізму Його ж. Теорії нації та націоналізму... - С. 318-323..

Свідчення невщухлого інтересу до ідеології “чинного націоналізму” Д. Донцова - успішно захищена в 2005 р. у Київському національному університеті ім. Т Шевченка кандидатська дисертація. її автор І. Шліхта на прикладі життєвого шляху Д. Донцова розвинула ідею Р. Шпорлюка про вирішальний взаємовплив доктрин марксизму та націоналізму на теренах Російської імперії після революції 1917 р. Виходячи з аналізу концепції націоналізму Донцова, доведено, що риси українського “інтегрального націоналізму”, виділені Дж. Армстронгом на основі вивчення ідеології ОУН, не можуть претендувати на високий ступінь узагальнення. Запропоновано нове трактування ідей Донцова 1921-1939 рр.: його концепція розглядається як специфічний варіант радикального націоналізму, для якого властиве захоплення демократичною формою державного устрою. З'ясовано, що Донцов був послідовним речником ідеї українсько-польського порозуміння Шліхта І. Дмитро Донцов як ідеолог і теоретик українського націоналізму: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 “Історія України” / І. Шліхта. - Київ, 2005. - 18 с..

У цій же системі наукових координат О. Стасюк простежила еволюцію ідейно- політичних орієнтирів ОУН. Авторка довела, що, пройшовши декілька етапів, трансформаційні процеси в ідеологічній сфері розпочалися ще задовго до знаменитого в цьому плані ІІІ Великого Збору ОУН СД (серпень 1943 р.). Вперше серйозна дискусія про доцільність і можливі межі світоглядних й тактичних змін в організації розгорнулась у націоналістичній пресі у другій половині 1930-х років, коли у зв'язку з наближенням Другої світової війни перед ОУН виникла проблема необхідності конкретних державотворчих дій. Саме в цей час у середовищі її ідеологів зародилися ідеї і концепції, які в післявоєнній стратегії українського підпілля стали пріоритетними Стасюк О. Еволюція ідейно-політичних орієнтирів ОУН // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Львів, 2004. - Вип. 11: Українська Повстанська Армія у боротьбі проти тоталітарних режимів; [гол. редкол. Я. Ісаєвич, упоряд. і відп. ред. Ю. Сливка]. - С. 57.. До найважливіших ідеологічних та політичних змін, декларованих оунівськими документами, авторка віднесла такі: відмова від моно- партійності та тотального контролю суспільства; проголошення ідеалом держави з демократичним устроєм і справедливим соціальним ладом; визнання ідеї спільної боротьби всіх поневолених народів Радянського Союзу проти імперіалістів Москви і Берліна як єдиноправильної революційної концепції; кардинальний перегляд стосунків із сусідніми народами та нацменшинами Стасюк О. Еволюція ідейно-політичних орієнтирів ОУН. - С. 68-70.. О. Стасюк небезпідставно вважає створення і діяльність Української Головної Визвольної Ради не лише доказом ідеологічного переродження українського визвольного руху, але й найвищим досягненням зреформованого націоналізму Стасюк О. Еволюція ідейно-політичних орієнтирів ОУН... - С. 77..

Предметом дослідження О. Лисенка став один із важливих аспектів ідеології українського націоналізму - релігійне питання та ставлення ОУН до нього Лисенко О. Релігійне питання у теорії та практиці українського націоналізму в першій половині ХХ ст. / О. Лисенко // Український історичний журнал. - 2000. - № 6. - С. 29-50.. Автор слушно зауважив, що, незважаючи на очевидну невідповідність ідеології націоналізму низці християнських положень, його теоретики розглядали релігію як форму світосприйняття і морально-етичну систему, визнавали релігійні організації важливим чинником державотворчих процесів. Водночас дослідник навів численні випадки, коли ідеологи хибно тлумачили окремі засади християнства, поверхово їх сприймали або зовсім ігнорували. У результаті це спричинило глибокі суперечності між християнським гуманізмом та націоналізмом ОУН. Якщо релігійний світогляд, на думку автора, дає людині право вибору: вірити чи не вірити, остерігатися гріха чи не боятися його, знаючи, що все у волі Божій і за все потрібно відповідати, то ідеологія і практика ОУН такої альтернативи не давала. Націоналістична доктрина перетворювала людей на слухняне знаряддя реалізації задумів керівництва, на своєрідних “зомбі”, позбавлених права апелювати до вищих засад людського співіснування, здатності усвідомлювати гріховність власних вчинків, права на сумнів і докори сумління Там само. - С. 34.. Проте характерний для аналізованої праці критицизм суттєво знівелював зважений загальний висновок автора. На його думку, в умовах європейської геополітики 20-40-х років ХХ ст. боротьба ОУН за досягнення головної мети - відродження української державності - була приречена на конфліктні ситуації з Церквою й нехтування етичними принципами Там само. - С. 49..

Історики порушили й таке дражливе питання, як ставлення ОУН до євреїв. Щоправда, його вивчення не набуло системності. Нечисленні праці, що вийшли в 1990-х - на початку 2000-х років, не є рівноцінними з огляду на інформаційний потенціал та історичні оцінки. Основною метою одних авторів було довести апріорі притаманний українському націоналізму антисемітизм, участь ОУН в організованому нацистами Голокості Хонигсман Я. Катастрофа еврейства Западной Украины: Евреи Восточной Галиции, Западной Волыни, Буковины и Закарпатья в 1933-1945 годах / Я. Хонигсман. - Львов, 1998. - 351 с.; БеркгофК. Організація українських націоналістів, її ставлення до німців та євреїв. Життєпис Ярослава Отецька від 1941 р. / К. Беркгоф, М. Каринник // Голокост і сучасність: Науково- педагогічний бюлетень Українського центру вивчення історії Голокосту. - Київ, 2003. - № 1. - С. 4-10; Круглов А. Уничтожение еврейского населения Украины в 1941-1944 гг. Хроника событий / А. Круглов. - Могилев-Подольский, 1997. - 100 с.; Его же. Львов, июль 1941: Начало уничтожения / А. Круглов // Голокост і сучасність: Науково-педагогічний бюлетень Українського центру вивчення історії Голокосту. - Київ, 2003. - № 5. - С. 12-14; Царинник М. Золочів мовчить / М. Царинник // Критика. - 2005. - № 10; Подольський А. Проблема колаборації в добу голокосту на теренах України та Латвії: спроба компаративного підходу / А. Подольський // Голокост і сучасність: Науково-педагогічний бюлетень Українського центру вивчення історії Голокосту. - Київ, 2003. - № 5. - С. 2-4., а інших - зважено, без зайвих емоцій розібратися в непростих колізіях українсько-єврейського співжиття в екстремальних умовах КовбаЖ. Людяність у безодні пекла. Поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки “остаточного розв'язання єврейського питання” / Ж. Ковба. - Київ, 1998. - 266 с.; Гон М. Із кривдою на самоті. Українсько-єврейські взаємини на західноукраїнських землях у складі Польщі (1935-1939): монографія / М. Гон. - Рівне, 2005. - 192 с.. Однак як перші, так і другі детально не вивчали програмних документів ОУН, не взяли до уваги всієї гами історичних фактів, тому їхні висновки нерідко спрощені. Цей недолік є і в Я. Грицака. Замість того, щоби ґрунтовно осмислити мотиви дій ОУН щодо євреїв, історик із висоти часу вказав, якою мала би бути лінія її політичної поведінки. “Потрібні були, - наголосив автор, - політичні заяви, які б чітко відображали позицію всієї організації щодо винищення євреїв. Однак позицією лідерів ОУН-б було недомовлення. Така стратегія лише підтверджує низький рівень політичної культури бандерівців.. ,” Грицак Я. Українці в антиєврейських акціях у роки Другої світової війни / Я. Грицак // Його ж. Страсті за націоналізмом ... - С. 166.. Про те, яким мало би бути ставлення керівництва ОУН до німецького геноциду євреїв писав і Ю. Киричук КиричукЮ. Український національний рух 40-50-х років ХХ століття ... - С. 414.. Тобто, маємо приклад того, коли історики, втративши на якусь мить зв'язок із досліджуваною епохою, намагаються осудити, а не зрозуміти суб'єктів політики.

Після 2005 р. аналізована проблема набула більш наукового історичного інтересу. Причому рух у цьому напрямі демонструють представники трьох згаданих груп дослідників. Здавалося б, що теоретичні розробки відомих дослідників українського націоналізму - репрезентантів постмодерністської парадигми, особливо Г. Касьянова, вичерпали питання про ідеологічні засади ОУН. Однак О. Зайцев, який успішно дебютував у цій проблематиці в середині 1990-х років, найновішими публікаціями розвіяв ці уявлення. На основі великого пласту первинних джерел, праць українських та зарубіжних авторів учений набагато ширше, ніж його попередники, показав загальноєвропейський суспільно-політичний контекст, у якому відбувався процес становлення та розвитку українського націоналізму, кинув свіжий погляд на “чинний націоналізм” Д. Донцова як нову ідеологію, усебічно розглянув вплив фашизму на принципи, організаційні засади й політичний стиль ОУН, вніс новизну в питання про місце організації в типології націоналістичних рухів Європи міжвоєнного двадцятиліття Зайцев О. Націоналізм як релігія: приклад Дмитра Донцова та ОУН (1920-1930-ті роки) // Наукові записки Українського Католицького Університету / О. Зайцев. - Львів, 2010. - Ч. 2: Серія “Історія”. - Вип. 1. - С. 163-189; Його ж. “Інтегральний націоналізм” як теоретична модель для дослідження українського націоналістичного руху // Український визвольний рух. - Львів, 2011. - Зб. 15. - С. 5-25; Його ж. ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи // Український історичний журнал. - 2012. - № 1. - С. 89-101; Його ж. Український націоналізм та італійський фашизм (1922-1939) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.uamodema.com/md/98-zaitsev.

На переконання автора, “чинний націоналізм” Д. Донцова й “організований націоналізм” ОУН становили два українські різновиди загальноєвропейського явища - “інтегрального націоналізму”. Відмінності між ними стосувалися не принципових питань, а швидше пріоритетів: для Донцова ними були “культивування стихійної волі нації до життя, формування нової вольової української людини; для ОУН - єрархічна дисциплінована організація, здатна здійснити національну революцію і встановити національну диктатуру” Зайцев О. “Інтегральний націоналізм” як теоретична модель ... - С. 20.. Історик також дає нові типологічні визначення націоналізму. На його думку, рухи на зразок ОУН, хорватської “Усташі”, Внутрішньої македонської революційної організації та інші були особливими різновидами “інтегрального націоналізму” бездержавних націй, що мав революційне спрямування і ставив за головну мету здобуття власної держави. Навівши паралелі на конкретні організаційні взірці національно-визвольних рухів, автор робить висновок, що український націоналізм найбільше був споріднений з хорватським. І далі запропонував термін “усташизм” на означення ідеології та політичної поведінки ОУН Його ж. ОУН і авторитарно-націоналістичні рухи міжвоєнної Європи ... - С. 100-101.. Вважаємо, що в царині інтелектуальної історії такий зразок постановки проблеми та її вирішення вартий уваги. Однак важко погодитися з іншим, надто претензійним, висновком: “Незалежна Держава Хорватія 1941-1945 рр. - добра модель того, якою могла б бути Українська Держава під егідою Третього Райху, якби вона була створена” Там само. - С. 100.. По-перше, не можна оцінювати що-небудь із перспективи подій, які не відбулися. По-друге, реальність же була така, що українські націоналісти не ставили за мету добитися протекторату Третього Райху на кшталт урядів Хорватії чи Словаччини. Проголошення Акту створення Української держави 30 червня 1941 р. відбулося без згоди німецьких властей і було демонстрацією самостійницької політики українського визвольного руху. Тобто, союз ОУН і Німеччини був ситуативним або, за висловом Ю. Киричука, це - “не ідейна, а прагматична унія” КиричукЮ. Український національний рух 40-50-х років ХХ століття ... - С. 23..

Логічні конструкції О. Зайцева лягли в основу колективної монографії, присвяченої взаємодії націоналізму і релігії в контексті стосунків Греко-Католицької Церкви (ГКЦ) й українського націоналістичного руху в міжвоєнній Г аличині на тлі аналогічних процесів в інших регіонах Європи Зайцев О. Націоналізм і релігія: Греко-Католицька Церква та український націоналістичний рух у Галичині (1920-1930-ті роки) / О. Зайцев, О. Беген, В. Стефанів; [за заг. ред. О. Зайцева]. - Львів, 2011. - 384 . У книзі випукло простежуються дві авторські ідеї, які безпосередньо стосуються предмета нашого дослідження: перша - розбудова “організованого націоналізму”, прагнення його лідерів перетворити націоналізм на своєрідну світську релігію, а відтак, поставити ОУН на місце Церкви в моральній та духовній сфері, і друга - соборницька роль націоналістичної організації, яка не надавала жодних преференцій для конкретних Церков чи конфесій і виступала поборником зближення основних національних церковних традицій задля об'єднання зусиль у боротьбі за державну незалежність. Не залишилося поза увагою авторів і питання про роль релігійного чинника в ідеологічному й організаційному становленні й розвитку українського націоналізму. Стверджується, що в багатьох доктринах, постановах, ідеологічно-виховних та пропагандистських матеріалах оунівці використовували християнські зразки Там само. - С. 258-259.. Не можна не погодитися й з іншою тезою: еволюція ідеології ОУН від праворадикально].' в міжвоєнний період до правої, але більш демократичної під час Другої світової війни, відбулася зокрема й підо впливом морального авторитету духовенства ГКЦ Там само. - С. 244.. Суперечності між ГКЦ і ОУН, на думку істориків, були спричинені розбіжностями ідеологічних засад радикального націоналізму зі світоглядними й етичними основами християнської релігії, намаганням ОУН утвердити свій повний вплив на українське суспільство, осудженням Церквою терористичних дій націоналістів (особливо терору проти тих українців, які не поділяли цілей і методів націоналістичного руху) та різним розумінням шляхів і темпів руху до національного самовизначення, що призвело до звинувачень, з одного боку, в угодовстві, а з іншого - в екстремізмі Зайцев О. Націоналізм і релігія. - С. 249-265, 341-344..

Хоч автори й намагалися аналізувати, оцінювати й характеризувати суто в академічному полі, з нейтральних позицій (особливо О. Зайцев), тим не менше роботу написано з католицької перспективи. Наприклад, у висновках немає вичерпної відповіді на таке запитання: чи могла бути іншою лінія політичної поведінки націоналістичної організації в тогочасній геополітичній ситуації? Якби дослідникам вдалося віднайти листування Є. Коновальця та А. Шептицького (яким, до речі, у спекулятивних цілях оперували радянські історики), то це значно розширило б наші уявлення про співпрацю українських націоналістів із Церквою. У праці застосовано поняття “інтегральний націоналізм” до українського радикального націоналізму 1920-1930-х років як усталену дефініцію. Між іншим, Г Касьянов узяв цей термін у лапки, визнаючи його “робочим”. Цей нюанс у книзі О. Зайцева, О. Бегена і В. Стефаніва відомий донцовознавець С. Квіт делікатно назвав “непорозумінням”. Зокрема він зазначив: “Термін «інтегральний націоналізм» сам по собі нічого не пояснює в організованому українському націоналізмі, маючи ще менше відношення до спадщини Д. Донцова, який цілком у постмодерністському дусі висміював будь-які нерухомі визначення”. Ще гострішим і принциповішим є такий висновок ученого: “... сама назва «український націоналізм» свідомо викривлюється в різний спосіб. По-перше, згідно зі штампами радянської пропаганди, націоналізм ототожнюється з нацизмом. Сьогодні ними послуговуються всі, хто заперечує право українців мати власну державу, історію чи навіть право на національно-визвольну боротьбу. По-друге, до цієї ж риторики наближаються багато українських «нових лівих» через нічим не вмотивоване протиставлення націоналізму як «ненависті до чужого» патріотизмові як «любові до свого», що випливає з незнання джерел. По-третє, ... визначення «український націоналізм» уже само по собі заперечує доцільність застосування поняття «інтегральний націоналізм»” Квіт С. Націоналізм і релігія [Електронний ресурс] / С. Квіт. - Режим доступу: http://kvit. ukma.kiev.ua/2011/12/націоналізм-і-релігія/. Ця думка С. Квіта показова для більшості дослідників українського націоналізму.

Поборники націєцентричного образу минувшини значно розширили фактографічний обсяг, що дало змогу урізноманітнити тематику досліджень, активніше здійснювати демонтаж марксистської візії українського визвольного руху та спростовувати упереджені оцінки ідеологічного обличчя ОУН у польській, єврейській та російській історіографіях. Так, М. Посівнич уперше ґрунтовно схарактеризував роль провідних націоналістичних ідеологів у формуванні воєнної доктрини та гео- політичної стратегії організації. Основою концепції створення і розвитку армії, як довів автор, став принцип вождизму, обумовлений особливостями міжнародного становища різних частин України Посівнич М. Воєнно-політична діяльність ОУН у 1929-1939 роках / М. Посівнич. - Львів, 2010. - С. 53-83..

Науковою компетентністю й аналітичністю позначена публікація О. Стасюк, що розкриває еволюцію визвольно-революційної стратегії українського підпілля в повоєнний період. Логічним наслідком ретельно опрацьованих теоретичних розробок нової генерації ідеологів ОУН (М. Прокопа, І. Гриньоха, О. Дякова, П. Федуна та ін.), а також пропагандистських оунівських документів стала чітка й зрозуміла авторська концепція. На переконання О. Стасюк, післявоєнний доробок теоретиків українського визвольного руху становить цілісну систему ідейно-політичних поглядів, що досі не втратили свого значення. Пропонуючи нові світоглядні засади боротьби за досягнення головної мети - здобуття суверенної Української держави, представляючи способи вирішення економічних, соціальних та культурних питань, націоналістичні публіцисти тим самим утверджували незмінність демократичних перетворень у середовищі ОУН(б) і демонстрували значне зростання політичної культури її кадрів Стасюк О. Ідейно-політична стратегія ОУН(б) повоєнного періоду / О. Стасюк // Український визвольний рух. - Львів, 2006. - Зб. 8. - С. 274-275..

Надто дискусійним є питання про ставлення ОУН до поляків, яке до недавнього часу розглядалося зазвичай у площині українсько-польських стосунків у першій половині ХХ ст. Суттєві результати в цьому напрямі наукового пошуку дала започаткована 1996 р. робота спільних наукових семінарів учених Польщі та України (всього відбулося 13 міжнародних зустрічей). Безперечний інтерес для зацікавлених українсько-польською проблематикою становлять доповіді, виступи, окремі праці таких українських учасників семінарів: М. Кучерепи, М. Швагуляка, Л. Зашкільняка, В. Трофимовича, С. Макарчука, Ю. Макара та ін. До з'ясування причин українсько-польського протистояння під час Другої світової війни у свій спосіб намагалися підійти й такі відомі науковці, як В. Сергійчук, В. Литвин, А. Рус- наченко, члени робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА - А. Кентій, І. Патриляк, С. Кульчицький, О. Лисенко, Ю. Шаповал та ін. Про здобутки та перспективи осмислення важких питань українсько-польських відносин у 40-х роках ХХ ст. ідеться в монографії фахівця цієї проблеми І. Ільюшина Ільюшин І. Українська повстанська армія і Армія Крайова. Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.) / І. Ільюшин. - Київ, 2009. - С. 13-66.. Та все ж молодий історик В. Деревінський знайшов новий аспект, який дослідники мало обговорювали, а саме: польське питання в етнонаціональній концепції ОУН. Проаналізувавши постанови І Великого Збору ОУН, постанови інших зборів і конференцій, інструкції керівного центру та партійну публіцистику, автор констатував: у засадах етнонаціональної політики ОУН виразно наголошено, що визвольна боротьба організації на ЗУЗ має чітку спрямованість - проти польської колонізаторської політики, яка заперечує право західних українців на творення власного державного життя, проте ОУН аж ніяк не здійснює боротьбу проти польської національної спільноти Деревінський В. Польське питання в етнонаціональній концепції ОУН / В. Деревінський // Український визвольний рух. - Львів, 2008. - Зб. 12. - С. 168.. Радикалізація діяльності ОУН у 1940-ві роки відбулася не через власну ідеологію, а передовсім через антиукраїнську стратегію польського визвольного руху. У цілому ж, на думку В. Деревінського, сповідуючи принципи мирного співіснування між націями, ОУН зайняла конструктивне ставлення до польського народу, відрізняючи польський загал від шовіністично налаштованих його представників Деревінський В. Польське питання... - С. 179..

Про демократизацію політичного курсу ОУН на прикладі рішень її ІІІ Надзвичайного Збору (серпень 1943 р.), зокрема з національного питання, писав також І. Патриляк у рецензії на німецькомовну монографію полоніста Ф. Брудер. Рішуче не погоджуючись із твердженням про ідентичність ОУН і фашизму, київський історик висловив раціональну думку, що “український націоналізм більш успішно можна порівнювати не з італійським фашизмом, а з сіонізмом, рухом «вільних греків», сербським рухом «Млада Босна», польськими ендеками, Внутрішньомакедонською революційною організацією тощо” Патриляк І. Спроба вмістити велику історію у малій формулі. [Рец. на]: Franziska Bruder “Den Ukrainischen Staat erkampfen oder sterben!”. Die Organisation Ukrainischer Nationalisten (OUN). 1929-1948 / І. Патриляк. - Berlin: Metropol, 2007. - 299 s. // Український визвольний рух. - Львів, 2011. - Зб. 15. - С. 305..

Вдалу спробу розвіяти міфи про українсько-єврейські взаємини упродовж 19201950-х років зробив В. В'ятрович В'ятрович В. Ставлення ОУН до євреїв: формування позиції на тлі катастрофи / В. В'ятрович. - Львів, 2006. - 144 с.. Використавши багату джерельну базу, серед іншого й невідомі раніше історикам документи, автор розглянув ставлення ОУН до євреїв не статично, а в динаміці, враховуючи часові особливості, зміни в обставинах, політиці й ідеології націоналістичного руху. Він довів, що на українсько-єврейські відносини впливали не тільки тогочасні суспільно-політичні умови, а й стереотипи, утверджені протягом століть спільного існування обох народів. Офіційні документи та публікації ОУН міжвоєнного часу звертали мало уваги на єврейське питання, тобто чіткої позиції тут не було. Програма діяльності ОУН, затверджена на її ІІ Великому Зборі (квітень 1941 р.) та деякі партійні документи періоду німецької окупації хоч і засвідчили зміну ставлення організації до євреїв, однак не мали відверто антисемітського змісту. Передбачені директивами жорсткі репресивні заходи стосувалися лише тих представників єврейства, які співпрацювали з радянським режимом, як і тих, хто був би нелояльним до встановленої української влади. На думку автора, “це важливий і принциповий момент, який чітко відрізняє радикальну позицію ОУН від позиції нацистів - знищення людини за приналежність до єврейської нації” Там само. - С. 57.. Слушними є й прикінцеві рефлексії вченого. Так, він стверджує, що ОУН, незважаючи на історичні обставини (антиєврейські настрої в міжвоєнній Польщі, шалений антисемітизм нацистів, антиєврейські упередження і дискримінація у СРСР), в ідейно-політичній площині не тільки не опустилася до антисемітизму, а й зуміла сформулювати прагматичне, конструктивне бачення українсько-єврейських відносин Там само. - С. 101..

Загострену увагу до тексту В. В'ятровича виявили адепти стереотипу про ОУН як злочинну організацію - Т Курило та І. Химка Курило Т. Як ОУН ставилася до євреїв? Роздуми над книжкою Володимира В'ятровича [Електронний ресурс] / Т Курило, І. Химка. - Режим доступу: http://ben-cossak.livejornal. com717860.html. У їхній рецензії містяться справедливі зауваження щодо джерельно-методологічних принципів дослідження, а водночас й упереджені судження та оцінки. Очевидно, основною метою рецензентів було пов'язати ОУН з організованим нацистами Голокостом. Тому не дивно, що їм виявилося замало аргументів В. В'ятровича про поступову зміну позиції українських націоналістів щодо євреїв. В обговоренні цього питання взяв участь й О. Зайцев. Хоча його роздуми здебільша побудовані на припущеннях, все ж таки одне з його міркувань доволі продуктивне. “Більшість керівників обох фракцій ОУН, - констатував автор, - не були запеклими антисемітами, вони радше байдуже ставилися до долі євреїв, яких вважали чужинцями на українській землі” Зайцев О. ОУН і єврейське питання [Електронний ресурс] / О. Зайцев. - Режим доступу: http:// zaxid.net/home/showSingl. Проте навіть такий, незацікавлений, погляд О. Зайцева не задовольнив Т Курила, який намагається довести, що: 1) український націоналізм нібито ідентифікував себе з фашизмом, особливо наприкінці 1930-х - на початку 1940-х років; 2) таке ототожнення радикалізувало антисемітський дискурс ОУН. Щобільше, згідно з “відкриттям” Т. Курила виходить, що ОУН пристосовувала німецький антисемітизм до українських умов та використовувала його для власних ідеологічних потреб, тобто пропускала крізь “суверенну призму” Курило Т. Чи вважали себе оунівці фашистами? [Електронний ресурс] / Т Курило. - Режим доступу: http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?chi.. .sebe....