Кримське ханство й Північне Причорномор'я в період правління Гаджи Ґірея (1442-1466 рр.)

Щодо привілею львівським купцям зі згадкою татарського мита, на який послався В.Миц, то його, разом з обіцянкою скласти присягу на вірність Казимирові Яґайловичу, 29 червня 1456 р. видав господар Петро АронAGZ. - T.VII. - Lwow, 1878. - №VII. - S.228-231; CDPL. - Т.1. - Pars 2. - P.602.. Поява цього документа і скасування татарського мита пов'язані, зокрема, з бажанням Арона піднести торгівлю у своїх володіннях. Саме тому ще 15 січня 1456 р. він звернувся до львівських купців листом із запрошенням їхати торгувати в Молдову на тих умовах, що діяли за його попередниківAGZ. - T.VII. - №VI. - S.226-227.. Виходячи з тексту привілею, мито було прив'язане до перебування в Білгороді татарського «царевича». Можливо, ішлося про сина розбитого попереднього року Саїда Агмета II, на утримання якого й могло бути тимчасово запроваджене мито. Слід ураховувати також, що на 1440 р. місто вже мало фортечний мурЛатышев В.В. Сборник греческих надписей христианских времён из Южной России. - Вып.З. - Санкт-Петербург, 1896. - С.4; Красножон А.В. Проблема датування оборонного рову фортеці Білгорода на Дністрі // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Вип.16. - Рівне, 2009. - С.229-233; Його ж. Білгород-Дністровська фортеця... - С.10-11, 15.. Без досвіду облоги таких укріплень, без артилерії та флоту для блокади з моря Гаджи Ґірей не зміг би підкорити Білгород. Отже, більш імовірно, як припускає І.Чаманська, що в 1456 р. хан допомагав полякам відстояти їхні інтереси в МолдавіїCzamanska I. Moidawia і Woioszczyzna wobec Polski, W^gier і Turcji w XIV і XV wieku. - Poznan, 1996. - S.117-118..

Поки Гаджи був у Молдавії, у Криму відбулася зміна влади. В.Миц, спираючись на кафинське донесення в Ґеную, уважає палацовим переворотомМыц В.Л. Каффа и Феодоро в XV в. ... - С.354. події, коли невідомий син Гаджи Ґірея, як припускають Айдар, оголосив себе ханом. Утім, зміни відбулися за втручання Великої Орди: «Цього року (1456 р. -- В.Г.) прийшов султан Магмут і прогнав хана Атжі-Кірея, і це місто (Кафа - В.Г.) дуже радіє»Свод армянских памятных записей, относящихся к Крыму... - №161. - С.252.. Радість кафинців знайшла підтвердження в їхньому посланні в Ґеную та у відповіді банку Св. Георгія, який рекомендував усіляко підтримувати «нового імператора» («nouo imperatore»)Atti. - Vol.6. - Fasc.I. - №314. - P.660 (18 листопада 1456 р.)..

Чи була ця історія палацовим переворотом за участі ханського сина, якого підтримав хан Магмуд, сказати складно. Якщо ж це мало місце, то Магмуд, можливо, повернувся до відомої практики, коли у Криму правив місцевий «імператор», котрий визнавав владу хана Золотої ОрдиГулевич В.П. Крым и «императоры Солхата» в 1400-1430 гг.: хронология правления и статус правителей (у друку).. Не виключено, що в перевороті брала участь Кафа, що потерпала від хана. Напевно, і сам Гаджи врахував це, оскільки до кінця його життя зіткнень між ним і ґенуезцями більше не спостерігалося.

Події на Кримському півострові непокоїли Казимира. Так, у договорі від 29 червня 1456 р. між молдавським воєводою і польським королем сторони зобов'язувалися допомагати одна одній проти турок і татарУляницкий В.А. Материалы... - №82. - С.91.. На думку

І.Чаманської, цей акт свідчив, що, попри розгром Саїда Агмета II, саме татар підписанти вважали головною небезпекою для себеCzamanska I. Moldawia і WoJoszczyzna wobec Polski, Wqgier і Turcji... -- S.122.. Але невідомий кримський «імператор» протримався лише до листопада того ж року та втік у Литву, а на трон повернувся Гаджи Ґірей.

Розгром Саїда Агмета II дав Гаджи кілька років відносного спокою за межами Криму, хоча невідомо кому підпорядковані татари й надалі нападали на Поділля, де в бою з ними 1 вересня 1457 р. загинув подільський староста Бартоломей БучацькийJana DJugosza Dziejow Polskich ksiqg dwanascie. -- T.V. -- S.236--237.. У Криму відносини хана з ґенуезцями залишалися напруженимиМонети кримського карбування 867-го року гіджри (26 вересня 1462 -- 14 вересня 1463 рр.), що нібито належать Нуру Девлету (див.: Фёдоров-Давыдов Г.А. Клады джучидских монет // Нумизматика и эпиграфика. -- Т.1. -- Москва, 1960. -- С.175, скарб 226), досі не опубліковано. Швидше за все, це помилка атрибуції.. До того ж турки наполегливо збільшували флот і все частіше приглядалися до кримських берегів.

У 1460-х рр. Кафа фактично залишалася відрізаною від зовнішнього світу. Метрополія не могла надати їй допомогу, оскільки споряджені кораблі турки топили, а людей брали в полон. Через це Ґенуя навіть змушена була просити в Папи Римського «надати індульґенції для допомоги Кафі, зокрема -- розповсюджувані у Трансильванії й молдавсько-волоських землях»Карпов С.П. Регесты документов фонда Diversorum Filze... -- С.56 (3 липня 1463 р.)..

Кафинці шукали порятунку. Так, 2 квітня 1462 р. місцевий консул Рафаель де Монтерубро писав Казимирові, що падишах збирав проти них флот (300 кораблів) і лише війна з господарем Валахії Владом Цепешем, який у 1461 р. відмовився платити туркам данину, відвернула цю загрозу. Почувши про наміри Казимира підписати з Мегмедом II мир, консул просив короля вписати туди й Кафу, як піддану Короні територію. Також він сподівався на захист від Гаджи ҐіреяListy genuenczykow z Kaffy do Kazimierza Jagiellonczyka 1462 r. // Pamiqtniki Historyczne / Wyd. L.Hubert. -- Т.1. -- Warszawa, 1861. -- №1. -- S.5--7 [= Matricularum Regni Poloniae summaria, excussis codicibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservantur. -- Pars I: Casimiri IV Regis tempora complectens (1447-1492) / Ed. Th.Wierzbowski. - Warszawa, 1905. - №587. - Р.30].. Казимир прийняв місто в підданство, про що повідомив кафинців листом від 1 липня того ж року. 16 вересня містяни просили короля повідомити турецькому правителеві або татарському «імператорові» про їхнє підданство ПольщіIbid. - №2. - S.10-11 [=Ibid. - №609. - Р.31].. Але в умовах війни з Пруссією Казимир спромігся лише дати дозвіл кафинцям на вербування війська в Руському воєводстві. Коли ж 500 найманців на чолі з ґенуезцем Ґалеаццо досягли Брацлава на Поділлі, вони заходилися грабувати й навіть підпалили місто. Староста Михайло Чорторийський у відповідь винищив майже всіх їхPrzezdziecki A. Podole, Wolyn, Ukraina. Obrazy miejsc і czasow. - T.2. - Wilno, 1841. - S.59- 60; Kronika Marcina Kromera biskupa warminskiego na polski iqzyk przeJozona przez Marcina BJazowskiego // Zbior dziejopisow polskich. - T.3. - Warszawa, 1767. - S.651-652..

Зрозуміло, що ханові королівська протекція над Кафою не могла подобатися. Тож недаремно в 1464 р. «князьок» Матреґи ґенеузець Захарія Ґізольфі, рідний брат кафинського консула Калокіо Ґізольфі (1467 р.), звернувся до

Гаджи Ґірея з пропозицією спільно напасти на Кафу. Лист Захарії було перехоплено й він весь час до кінця життя Гаджи провів у в'язниці СуґдеїCodice diplomatico delle colonie Tauro-Liguri durante la signoria dell'Ufficio di S. Giorgio (1453-1475). - T.2. - P.1 // Atti della societa Ligure di storia Patria. - Vol.7. - P.I. - Fasc.II. - Genova, 1872. - №658. - P.338-339, №730. - P.439, №788. - P.531..

Попри всі зусилля Кримське ханство залишалося політично нестабільним та економічно слабким. Існувала й загроза нападу Великої Орди. Хан змушений був лавірувати між беями найбільших татарських родів Кунґрат, Барин і Ширін, а згодом МанґитДив.: ManzB.F. The Clans of the Crimean Khanate, 1466-1532 // Harvard Ukrainian Studies. - Vol.2. - №3. - Cambridge, Mass., 1978. - P.282-309; Ivanics М. Die §irin: Abstammung und Aufstieg einer Sippe in der Steppe // The Crimean Khanate between East and West (15^th-18^th Century) / Ed. by D.Klein. - Wiesbaden, 2012. - S.27-47; Мавріна О.С. Ширіни в ранній історії Кримського ханату (карачі-беї Мамак і Емінек) // Сходознавство. - Вип.47. - К., 2009. - С.53-65., які мали на півострові свої окремі маленькі князівстваСыроечковский В.Е. Мухаммед-Герай и его вассалы // Учёные записки Московского государственного университета им. М.В.Ломоносова. - Вып.61: История. - Т.2. - Москва, 1940. - С.28- 34; Исхаков Д.М. Тюрко-татарские государства в XV-XVI вв.: Науч.-метод. пособие. - Казань, 2004. - С.12.. Особливо впливовими були Ширіни на чолі з Теґене-беєм. Його спадкоємець Емінек проводив фактично самостійну політику та ще за життя великого князя московського Василія II Темного особисто приїздив у МосквуСб. РИО. - Т.41. - №9. - С.36..

Зрештою Гаджи вдалося дещо зміцнити свою державу. Коли в 1459 р. помер ординський хан Кічі Мугаммад його сини поділили батьківські володіння: Магмуд правив у приазовських і причорноморських степах, Агмат -- у Поволжі. У 1465 р. Магмуд переправився через Дон з наміром напасти на руські землі, але його військо Гаджи Ґірей розбивПСРЛ. - Т.8. - С.151; Т.12. - С.116; Т.24: Типографская летопись. - Петроград, 1921. - С.186; Jana Diugosza Dziejow Polskich ksi§g dwanascie. - T.V. - P.398..

На думку О.Мавріної, аналіз воєнних акцій Гаджи Ґірея в 1460-х рр. свідчить про зменшення контактів із Казимиром та пошуки зближення з МосквоюМавріна О.С. Виникнення та становлення Кримського ханату (XV ст.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 2005. - С.9. Див. також: Османская империя и страны Центральной, Восточной и Юго-Восточной Европы в XV-XVI вв. - С.63.. Але це не так. По-перше, 22 вересня 1461 р. Гаджи видав Казимирові Яґайловичу ярлик із підтвердженням володіння спірним Стародубом, Брянськом, Великим Новгородом та низкою інших містGolgbiowski Ь. Dzieje Polski za panowania Kazmirza, Jana Olbrachta і Alexandra // Dzieje Polski za panowania Jagiellonow. - T.3. - Warszawa, 1848. - S.230-231, przyp.587 (неповний текст із датою 1471 р.); Барвінський Б. Два загадочні ханські ярлики на руські землі з другої половини XV ст. // Його ж. Історичні причинки, розвідки, замітки і матеріали до історії України-Руси. - Жовква; Л., 1909. - С.12 (повний текст).. По-друге, історія з «патріархом»-послом показала, що хан, хоча й підтримував контакти з Мегмедом II, але орієнтувався на Казимира.

У 1465 р. до Гаджи прибув папський посланець Лудовіко да Болонья, який просив відрадити турецького правителя воювати з християнами, а в разі невдачі -- приєднатися до антитурецької коаліції. Хан поставив свою відповідь у залежність від рішення Казимира, «якого здавна вважає своїм братом і паном». Але король відклав справу та відправив посланця без відповіді, пославшись на сєйм¹³⁶. Щоб зрозуміти мотиви такого розвитку подій, треба знати історію папського посла. Лудовіко був членом ордену міноритів, довгий час перебував у латинському монастирі Єрусалима, знав ситуацію на Сході. У березні 1454 р. папа Миколай V видав йому булу для місіонерської поїздки в «Ефіопію» та «Індію». Навесні 1455 р. наступний понтифік, Калікст III, знову відправив його на Схід для контакту з правителем держави Ак-Коюнлу -- Узун Гасаном, який у листі до Риму писав про свої перемоги над турками. У 1457 р. Лудовіко повернувся в Італію. Про результати поїздки відомо мало, але його знання Сходу використав папа Пій II, призначивши в 1458 р. Лудовіко головним над усіма християнами Персії та Ґрузії й відправивши його «до греків, вірмен, маронітів, вавилонян, у Святу Землю, Александрію, Ґрузію, Персію і Трапезунд» із метою організації спільної боротьби проти турківJana DJugosza Dziejow Polskich ksi§g dwanascie. -- T.V. -- P.397--399; Stryjkowski M. Кгопіка Polska, Litewska, Zmodska і wszystkiej Rusi. -- T.2. -- Warszawa, 1846. -- S.267. Карпов С.П. История Трапезундской империи. -- Санкт-Петербург, 2007. -- С.333--334..

До !талії Лудовіко повернувся восени 1460 р. через «Скифію» (Крим і Причорномор'я). I3 ним їхали «посли» ґрузинських царів, трапезундського імператора та правителя Ак-Коюнлу, яких із почестями зустріли в Римі. I хоча Пій II призначив Лудовіко патріархом Антіохії, «посли» викликали в нього обґрунтовані підозри. Сумнівався він і в можливостях правителів східних країн виставити проти турків обіцяне 120-тисячне військо. Утім, Пій II усе ж написав відповідні листи до європейських монархів і «посли» вирушили в «турне» по континенту. Натомість турки у серпні 1461 р. захопили Трапезундську імперію й папські плани заручитися підтримкою східних правителів стали ще більш примарними. Після повернення «послів» у Рим їх зустріли доволі прохолодно, а Лудовіко своїм здирництвом і несанкціонованим висвяченням у патріархи викликав гнів понтифіка, котрий наказав заарештувати його. Новоспечений «патріарх» мав тікати з РимуТам же. -- С.335--336..

У Кракові довіри до «патріарха» не було. Тут уважали, що ідея залучення татар Великої Орди для війни з турками хибна через їх малу кількість, військову слабкість та великі відстаніMateryaJy do historyi Jagiellonow z archiwow weneckich / Wyd. hr. A.Czieszkowski. -- Cz.3 // Roczniki Towarzystwa PrzyjacioJ Nauk Poznanskiego. -- T.19. -- Poznan, 1892. -- №7. -- S.13--16; Garbacik J. Kallimach jako diplomata і polityk. -- Krakow, 1948. -- S.56.. Подібно думав і А.Контаріні, який, зі слів очевидців, записав, що татари Великої Орди здебільшого «обірванці без будь-якої зброї», а їх військо -- непридатне для війниКонтарини А. Путешествие в Персию // Барбаро и Контарини о России... -- С.224..

Показове у цій справі те, що Гаджи, очевидно, добре знали в Європі, точніше в папській курії, і розглядали як можливого учасника війни проти турок. Там дійсно планували з дозволу та під керівництвом Казимира залучити до війни сусідніх із Польщею татар, «не магометан» («die nicht machmetisch sollen sein»)Notes et extraits pour servir a l'histoire des Croisades au XV^е siecle. -- Quatrieme serie. -- №118. -- P.185.. Напевно, під останніми могли розуміти лише кримських союзників польського короля. Проте сам кримський хан не втручався ані в конфлікти за владу у Золотій Орді¹⁴², ані у війну з турками. Утім, ураховуючи участь хана Магмуда в подіях 1456 р. у Криму, цілком можна пояснити бажання Гаджи Ґірея відплатити ординському правителеві розгромом його військ у 1465 р., а не віддаленням від польського короля.

Натомість Краків у 1460-х рр. проводив свою політику, не особливо озираючись на правителя Криму. Так, 2 січня 1466 р. Казимир видав привілей кафинським купцям на вільну торгівлю по всій ПольщіНа думку О.Галенка, термінологія ханських ярликів свідчить, що Гаджи не відмовлявся від золотоординської спадщини. Для окреслення підвладних йому земель він використовував словосполучення «улуґ улус» («великий улус»), що відображало «двоїстість становища Криму -- ані самостійний ханат, ані провінція, але явочним порядком незалежна держава» (див.: Галенко О.І. Дипломатія Кримського ханату (середина XV ст. -- 1783) // Нариси історії дипломатії України. -- К., 2001. - С.228). AGZ. - T.VI. - №LXVII. - S.99-100.. В основі цього рішення передусім лежали не політичні, а торговельні інтереси. На початку 1468 р. аналогічно вчинив господар Стефан, який відправив посла в Кафу та інші причорноморські міста із закликом відновити торговельні контакти з Кілією, яку він захопив 1465 р.Acte §і fragmente cu privire la istoria romanilor adunate din depozitele de manuscrise ale Apusului. - P.43. Проте, зважаючи, що Гаджи впродовж усього свого правління намагався заволодіти Кафою, або хоча б послабити її, такий крок Казимира в очах хана не виглядав дружньо. Але у середині серпня 1466 р. Гаджи Ґірей померJana Diugosza Dziejow Polskich ksi§g dwanascie. - T.V. - P.443. Див. також: СЕ. - T.I. - Pars 2. - №210. - P.238. і історія з привілеєм Казимира не знайшла продовження в політиці хана. Засновника Кримського ханства поховали у Салачику поряд із ханським палацомГайворонский О. Ханское кладбище в Бахчисарайском дворце. - Симферополь, 2006. - С.5; Гаврилюк Н.А., Ибрагимова А.М. Тюрбе хана Хаджи Герая (по материалам археологических исследований 2003-2008 гг.). - К.; Запорожье, 2010. - 176 с.. Я.Длуґош занотував, що, на думку декого, Гаджи отруїли. Ані підтвердити, ані спростувати це неможливо.

Цікавим видається питання меж Кримського ханства. Історична географія Криму, як і його місце в адміністративному устрої Золотої Орди, вивчені недостатньо. З ярлика Токтамиша 1381 р. відомо, що Кримський тумен поділявся на «ілі». Зокрема, Сюткельський іль займав північну частину півострова і сягав Молочного лиману в Приазов'їГригорьев А.П. Пожалование в ярлыке Токтамыша // Учёные записки Ленинградского государственного университета. - №405. - Серия востоковед. наук. - Вып.24: Востоковедение. - №8. - Ленинград, 1981. - С.132-133.. Сам півострів у своїх природних межах не був цілісною адміністративною одиницею. Єгиптянин ал-Калкашанді (1355--1418 рр.) залишив адміністративно-географічний опис Золотої Орди. Оскільки серед її перерахованих ханів останнім згадано ТоктамишаГригорьев А.П., Фролова О.Б. Географическое описание Золотой Орды в энциклопедии ал- Калкашанди // Тюркологический сборник, 2001. - Москва, 2002. - С.298., можна припустити, що кримські відомості автора відносилися до кінця XIV -- початку XV ст. Ураховуючи тісні зв'язки між Єгиптом, Золотою Ордою і КримомЗакиров С. Дипломатические отношения Золотой Орды с Египтом (XIII-XIV вв.). - Москва, 1966. - 160 с.; Аль-Холи А. Связи между Нилом и Волгой в XIII-XIV вв. - Москва, 1962. - 40 с. ця інформація викликає особливий інтерес.

Отжє, згідно з ал-Калкашанді, Золота Орда поділялася на 10 округів («іклім»). Три з них безпосередньо відносилися до півострова -- власне Крим, Азов і Ас. Крим мав четвертий порядковий номер із центром у місті Солхат. Але до його складу входили також міста Суґдея, Кафа та, нібито, далекий Укек (Увек)Григорьев А.П., Фролова О.Б. Географическое описание Золотой Орды... -- С.286--287., розташований на березі Волґи біля сучасного СаратоваКроткое А.А. Увек-Саратовский по данным истории и археологии // Поволжский край. -- Вып.12. -- Саратов, 2005. -- С.201--212; Недашковский Л.Ф. Золотоордынский город Укек и его округа. - Москва, 2000. - 224 с.. Азов був під п'ятим номером і до його складу, крім самого міста, входила ще й КерчГригорьев А.П., Фролова О.Б. Географическое описание Золотой Орды. -- С.288. як окремий іль на Кримському півостровіГригорьев А.П. Пожалование в ярлыке Улуг-Мухаммеда // Востоковедение: филологические исследования. -- Вып.10 (Учёные записки ЛГУ, №414, серия востоковедческих наук, вып.26). -- Ленинград, 1984. -- С.126--127, 132.. Дев'ятий округ -- «країна Ас» із центром у Чуфут-Кале -- був населений асами (аланами)Григорьев А.П., Фролова О.Б. Географическое описание Золотой Орды. -- С.290--291. Пор.: Коновалова И.Г. Восточная Европа в сочинениях арабских географов XIII--XIV вв. // Древнейшие источники по истории Восточной Европы. -- Москва, 2009. -- С.121; Бубенок О.Б. Аланы-асы в Золотой Орде (XIII--XV вв.). -- К., 2004. -- С.190--229; Карсанов А.Н. Крымские аланы // Alanica II. Аланы и Кавказ. -- Владикавказ, 1992. -- С.152--176..

Таким чином, за єгипетськими даними, на півдні Кримський улус вузьким клином проходив по центральній частині півострова до міст Кафа й Суґдея на узбережжі Чорного моря. За його межами на північний схід він займав велику територію через нижню течію Лівобережжя Дніпра, Приазов'я, Середній Дон аж до середньої течії Волґи. Але крайня східна межа в районі волзького Укека -- фантастична. Натомість, ще у XIX ст. Ф.Брун зауважував, що у середні віки поблизу сучасного Маріуполя існувало поселення Укек, котре крім назви не мало нічого спільного із волзьким УкекомБрун Ф. О поселениях итальянских в Газарии: Топографические и исторические заметки // Его же. Черноморье: Сборник исследований по истории и географии Южной России. -- 4.I. -- Одесса, 1879. -- С.212..

Території в нижній течії Дністра, Пруту й Дунаю, де згодом утворилася Буджацька орда, були населені кочовиками тюркського походження, незалежними ані від Гаджи Ґірея, ані від Саїда Агмета IIПаламарчук С.В. Татарське населення Бессарабії в епоху пізнього середньовіччя // Записки історичного факультету Одеського державного університету ім. Ы.Мечникова. -- Вип.8. -- Одеса, 1999. -- С.103--108; Його ж. Територіальні структури Дунай-Дністровського межиріччя (кінець XIV -- середина XVII ст.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. -- Одеса, 2005. -- С.7--8; Добролюбский А.О., Субботин Л.В., Сегеда С.П. Погребальные памятники Буджакской орды // Средневековые памятники Днестровско-Прутского междуречья. -- Кишинёв, 1988. -- С.1, 137--138.. Принаймні у джерелах таких згадок не виявлено.

Західна межа ординських володінь проходила по річці Дністер. Цікава згадка від 1444 р. про міноратів на території міста «Somlyo» Трансильванського діоцезу «неподалік від кордону Валахії поблизу Татарії»Documentele privitore la istoria romanilor culese Eudoxiu de Hurmuzaki. -- Vol.I. -- Par.2. -- Bucuresci, 1890. -- №588. -- P.705; Vetera monumenta historica Hungariam sacram illustrantia. -- T.2: Ab Innocentio pp. VI usque ad Clementem pp. VII: 1352--1526 / Ed. A.Theiner. -- Romae, 1860. -- №380. -- P.226.. Локалізувати цю місцевість проблематично, хоча топонімічні дані вказують на існування в

Молдавії низки сіл, населених татарами: Манево Татарське (1437 р.), Татари (1472 р.), Татарани (1484 р.), Татарешти (1487 р.)Полевой Л.Л. Очерки исторической географии Молдавии XIII--XV вв. -- Кишинёв, 1979. - С.104..

Присутність багатьох постійних татарських поселень на сході Молдавії підтверджує і грамота господаря Іллі (Ілляша), видана 1436 р., зокрема «Акбашева Кешенева»Уляницкий В.А. Материалы... -- №44. -- С.48-49 [= Documentele privitore la istoria romanilor culese Eudoxiu de Hurmuzaki. -- Vol.I. -- Par.2. -- №681. -- P.870 = Documenta Romaniae Historica. -- Ser.A: Moldova. -- Vol.1. -- №158. -- Р.218]. Пор.: Documenta Romaniae Historica. -- Ser.A: Moldova. -- Vol.1. -- №16. -- P.23 (1402 p.), №30. -- P.43 (1411 p.), №31 (1411 p.). -- P.44, №75. -- P.109 (1428 p.), №99. -- P.171 (1430 p.), №119. -- P.171 (1433 p.). На березі Дністра південніше Брацлава існували «Митеревы Кышини», що пов'язують з іменем вигнаного з Поділля литовцями в 1363 р. татарського «князька» Теміра (Деміра, Дмитрія)Мыц В.Л. Битва на Синей Воде в 1363 г. Турмарх Хутайни мангупской надписи 1361/62 гг. или мнимый князь Феодоро Дмитрий // Античная древность и средние века. -- Вып.32. -- Екатеринбург, 2001. -- С.254--255; Его же. Битва на Синей Воде в историографии средневекового Крыма // Археологічний літопис Лівобережної України. -- Полтава, 2002. -- С.109.. Про нього 1419 р. згадував прочанин ЗосимаКнига глаголемая Ксенох, сиречь Странник, Зосимы диакона о пути Иеросолимском до Царя града и до Иеросалима // Православный палестинский сборник. -- Вып.24. -- Санкт- Петербург, 1889. -- С.2.. Татари оселитися в Молдавії ще у XIV ст., але, можливо, що це згадані ал-Гусаїні біженці, які прийшли туди після розгрому ЕдиґеяТоган З.В. Восточноевропейская политика Тимура // Золотоордынская цивилизация. -- Вып.З. -- Казань, 2010. -- С.215.. їх згадано у джерелах до кінця XV ст.Documente privind istoria Romaniei. -- Veagul XV. -- A: Moldova. -- Vol.II (1476--1500). -- Bucure§ti, 1954. -- №23. -- P.19--20 (1480 p.), №290. -- P.310--311 (1500 p.).

Ґ.Аствацатуров пов'язує будівництво татарського замку кінця XIV -- початку XV ст. в Тяґині (Бендери) з очільником роду Ширінів Теґене-беємАствацатуров Г. Бендерская крепость. -- Бендеры, 1997. -- С.25.. Цікаво, що турецький хроніст Печеві в 1618 р. на одному з надгробків мусульманського кладовища поряд із містом Бендери особисто бачив чіткий напис «Це могила Ширін.. ,»Смирнов В.Д. Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты до начала XVIII в. -- Санкт-Петербург, 1887. -- С.158.. Якщо припущення Ґ.Аствацатурова відповідає дійсності, то заснувати замок Теґене міг лише до відокремлення від Золотої Орди Кримського ханства, влада якого не сягала Правобережжя Дніпра.

Степи Північного Причорномор'я наприкінці XIV -- у середині XV ст. ще не були Диким полем, відомим у XVI ст. Так, неподалік від с. Суботів (Чигиринський р-н, Черкаська обл.) існувало нелокалізоване татарське місто, з мечеті якого в 1650-х рр. узято великі камені на будівництво Іллінської церквиПутешествие антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским. -- Вып.4 (Москва, Новгород и путь от Москвы до Днестра) / Пер. с араб. Г.Муркоса // Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. -- Кн.4 (187). -- Москва, 1898. -- С.193--194.. Між річками Південний Буг і Дністер розташовувалися поселення Ак-Мечеть, Торговиця, Караул та ін.Петрунь Ф.Е. Нове про татарську старовину Бозько-Дністрянського степу // Східний світ. -- 1928. -- №6. -- С.155--175. Багато їх було на території сучасної Запорізької області: на берегах річок Конка (Кінські Води) і Жеребець (села Юрківка та Кірове Оріхівського р-ну) існував значний населений пункт «7 кешенеи татарских мечетей»Книга большому чертежу. -- Москва; Ленинград, 1950. -- С.110; Єльников М.В. До локалізації золотоординського городища Кінські Води // Музейний вісник. -- Вип.9. -- Запоріжжя, 2009. -- С.103--111; Його ж. Нові дослідження культової споруди на золотоординському поселенні Мечеть-Могила // Старожитності Лівобережного Подніпров'я. -- К.; Полтава, 2011. -- С.174--181.; велике городище в районі селища Великі Кучугури (Василівський р-н), «городок Мамаев Сарай»Книга большому чертежу. -- С.111; Довженок В.Й. Татарське місто на Нижньому Дніпрі часів пізнього середньовіччя // Археологічні пам'ятки УРСР. -- Т.Х. -- К., 1961. -- С.175--193.; Каменське городищеПогребова Н.Н. Средневековые памятники на скифских городищах Нижнего Днепра // Краткие сообщения о докладах и полевых исследованиях Института археологии АН СССР. -- Вып.89. -- Москва, 1962. -- С.15--16. (місто Кам'янка-Дніпровська); поселення на о. ХортицяИльинский В.Е., Козловский А.А. Золотоордынское поселение на о. Хортица // Древности Степного Причерноморья и Крыма. -- Вып.ГУ. -- Запорожье, 1993. -- С.250--263. та ін. Вистачало їх і в Миколаївській області -- на місці ОчаковаБеляева С.А. Турецкая крепость Озю (Очаков): Некоторые материалы исторической топографии // От Стамбула до Москвы: Сб. ст. в честь 100-летия профессора А.Ф.Миллера. -- Москва, 2003. - С.161.; городище Велика Мечетня (с. Велика Мечетня Кривоозерського р-ну); в укріпленні Баликлея біля впадіння річки Чичиклея в Південний Буг (с. Покровка Веселинівського р-ну), одній із можливих ставок Джучидів, аж до часів Менґлі Ґірея працював монетний двірПиворович В.Б. К вопросу о чеканке монет Менгли Гирея I на территории крепости Балыклея на реке Южный Буг // Восточная нумизматика в Украине. -- 4.3. -- С.76.. У Херсонській області -- поселення XIII--XV ст. (колишнє с. Василівка, нині затоплене Каховським водосховищем) і XIV--XV ст. (с. Любимівка Каховського р-ну)Оленковський М.П. Археологічні пам'ятки Каховського району Херсонської області: Археологічна карта. -- Херсон, 2004. -- С.12, 18--19.. Важливим фактором у Нижньому Подніпров'ї міг бути й монетний двір, відомий, на думку А.Пачкалова, як «Тимур-Бік-Базар», що випускав монети з леґендою «Орда-Базар»Пачкалов А.В. Тимур Бик-Базар -- монетный двор XV в. // XIII Всероссийская нумизматическая конференция, Москва, 11--15 апреля 2005: Тезисы докладов и сообщений. -- Москва, 2005. -- С.67--68; Его же. О локализации монетного двора Орда-Базар (XV в.) // Российская археология. -- 2005. -- №2. -- С.90--91..

На Лівобережжі Дніпра, у межах сучасної Полтавської області, уздовж річок Орелі, Псла, Сули існувала ціла низка татарських поселеньСупруненко О.Б., Приймак В.В., Мироненко К.М. Старожитності золотоординського часу Дніпровського Лісостепового Лівобережжя. -- К.; Полтава, 2004. -- С.18--38; Супруненко О.Б. Кургани з похованнями золотоординського часу поблизу Волошиного у пониззі Пела. -- К.; Полтава, 2006. -- 140 с.; Супруненко О.Б., Маєвська С.В., Артем'єв А.В. Костюм дівчини- кочівниці з поховання XIV ст. у пониззі Псла // Праці центру пам'яткознавства. -- Вип.71. -- К., 2005. -- С.80--94.. У цьому зв'язку привертає увагу здійснена Ф.Шабульдом локалізація території так званих «семенових людей» у басейні річок Кінські Води (Конка), Самара, Оріль, на Лівобережжі Ворскли, що їх хан надав київському князеві в 1450-- 1460-х рр.Шабульдо Ф.М. «Семеновы люди»: их территория и роль в политических отношениях между Крымом и Литвой на исходе XV в. // Ruthenica. -- Вип.9. -- К., 2010. -- С.72. Також, у нелокалізованому місці, десь між річками Бик і Вовчі Води, була «на Муравской дороге мечеть татарская каменная»Книга большому чертежу. -- С.110.. Цей перелік не претендує на повнотуПор.: Петрунь Ф.Е. Нове про татарську старовину Бозько-Дністрянського степу. -- С.155--175., адже значну кількість археологічного матеріалу золотоординського періоду ще не опублікованоПозивай Т.Д. Проблеми вивчення пам'яток Золотої Орди в Україні // Археологія і давня історія України. -- Вип.1: Проблеми давньоруської та середньовічної археології. -- К., 2010. -- С.275.. При освоєнні півдня України впродовж XVIII ст. рештки багатьох городищ стали будівельним матеріалом для нових поселенцівБойко А.В. Археологічні старожитності Великого Лугу в джерелах XVIII ст. // Археологический вестник. -- Вып.З. -- Запорожье, 1992. -- С.42--44..

До археологічних джерел необхідно додати писемні. Приміром, акт від 11 травня 1469 р. чітко підтверджує, що володіння Бучацьких на Східному Поділлі сягали чорноморського узбережжя та включали поселення Караул, Качібіїв, Чорногород та ін.AGZ. - T.XII. - Lwow, 1887. - №3428. - S.329-330; Zrodla dzejowe. - T.18. - Cz.1: Polska XVI wieku pod wzgl^dem geograficzno-statystycznym. -Warszawa, 1902. - T.7. - Cz.1: Ziemie Ruske. Rus Czerwona. - S.60. Інший документ свідчить, що Правобережжя Дніпра до самого Чорного моря відносилося до Київського князівства. За наказом князя Семена Олельковича (помер 1470 р.) черкаський староста Свиридов проводив межування «съ землею Татарскою такъ и зъ Белымъгородомъ, такъ тежъ зъ землею Волоскою» від території сучасної Вінницької області вниз по Дністру до лиману, далі морським узбережжям до Очакова в гирлі Дніпра й потім уздовж цієї річки на північ до річок Овечі Води та ОрільАЗР. - Т.2: 1506-1544. - Санкт-Петербург, 1848. - №199. - С.362. Пор.: Там же. - №6. - С.4 («ино почонши отъ Киева, и Днепромъ и до устья»).. Таким чином, можна вважати, що у 1460-х рр. у Північному Причорномор'ї володіння Кримського ханства не сягали далі Лівобережжя Дніпра.

В ярлику Гаджи Ґірея, датованого нібито 1453 р., указані головні міста його володінь: Кирк-Єр, Крим, Кафа, Керч, Тамань, КабаМалов С.Е. Изучение ярлыков и восточных грамот: Ярлык крымского хана Хаджи Гирея // Академику Владимиру Александровичу Гордлевскому к его семидесятилетию: Сб. ст. - Москва, 1953. - С.189-191.. Щодо належності Кримському ханству перших двох -- сумнівів не виникає. Але Кафою й Керчю володіли ґенуезці. «Каба», на думку А.Некрасова, це ґенуезьке поселення Копа на р. Протока, правому рукаві р. Кубань (нині Слов'янськ-на-Кубані)Некрасов А.М. Международные отношения и народы Западного Кавказа (последняя четверть XV - первая половина XVI в.). - Москва, 1990. - С.28.. У ка- финських документах від листопада 1447 р. згадано правителя Копи -- якогось Санті-беяNotes et extraits pour servir a l'histoire des Croisades au XV^е siecle. - T.I. - P.39. - Fol.40 v°.. Утім, говорити про поширення влади Гаджи на долину Кубані для середини 1450-х рр. неможливо. Ще в 1476 р. навколо Тани кочували сини астраханського хана МагмудаКонтарини А. Путешествие в Персию // Барбаро и Контарини о России... - С.220., Матреґою (Тамань) до 1475 р. володів ґенуе- зець Захарія Ґізольфі, а Копою -- місцеві черкеські правителіЗевакин Е.С., Пенчко Н.А. Из истории социальных отношений в генуэзских колониях Северного Причерноморья в XV в. // Исторические записки. - Вып.7. - Москва, 1940. - С.8-9; Их же. Очерки по истории генуэзских колоний на Западном Кавказе в XIII и XV вв. // Там же. - Вып.3. - Москва, 1938. - С.81-83.. Сам же ярлик насправді датовано не 1453 р. Як наголошував М.Усманов, це -- неавтентич- ний і зіпсований список кінця XV -- початку XVI ст.Усманов М.А. Жалованные акты Джучиева улуса XIV-XV вв. - Казань, 1979. - С.65.

Таким чином, для часу правління Гаджи Ґірея ми не маємо підстав уважати, що влада кримських ханів розповсюджувалася далі від їх попередників -- «імператорів Солхату». До кладу ханства входило Північнє Приазов'я, власне Кримський півострів без князівства Теодоро та ґенуезьких володінь на південному узбережжі. Що ж до аланської «країни Ас» із центром у Кирк-Єрі (Чуфут-Кале), то вона, швидше за все, увійшла до складу володінь Гаджи через шлюб із донькою місцевого князя. Це місто та його мешканці перебували на особливому становищі та користувалися значними правами, які їм надав хан у листопаді 1459 р.Смирнов В. Татарско-ханские ярлыки из коллекции Таврической учёной архивной комиссии // ИТУАК. -- Год 31. -- №54. -- Симферополь, 1918. -- №1. -- С.8--9. (про це залишилася згадка, навіть через півтора століття, в ярлику Селямета Ґірея від вересня 1608 р.Фиркович З.А. Сборник старинных грамот и узаконений Российской империи касательно прав и состояния русскоподданых караимов. -- Санкт-Петербург, 1890. -- №1. -- С.63.), 11 липня 1468 р. підтвердив Нур ДевлетСмирнов В. Татарско-ханские ярлыки из коллекции Таврической учёной архивной комиссии. -- №2. -- С.10--11., а потім ще двічі (у 1478--1479 рр. і 3 серпня 1485 р.) - Менґлі ҐірейVasary I. A contract of Crimean Khan Mangli Giray and the Inhabitants of Q'irq-yer from 1478/79. -- P.293--295..

Отже, Гаджи Ґірей не міг зрівнятися за мобілізаційним потенціалом із Саїдом Агметом II, який окрім численного кочового населення, бодай теоретично, міг ще спиратися на землеробів татарських поселень у степах. Маючи сусідами лише слабку на той момент Молдавію та далеку Польщу у справі налагодження союзницьких відносин альтернативи Литві у кримського хана не було.

Необхідно також зупинитися на данині татарам як ілюстрації литовсько- кримських відносин. Питання це неодноразово ставало предметом дискусій. Але оскільки воно перебуває поза темою нашого дослідження, принаймні коротко констатуємо, що ми не маємо синхронних подіям джерельних свідчень виплати данини татарам від кінця XIV -- початку XV ст. Згадку про данину з руських земель Литви зафіксовано в лютому 1470 р.Ревизия пущ и переходов звериных в бывшем Великом княжестве Литовском с присовокуплением привилегий на входы в пущи и на земли. -- Т.1. -- Вильна, 1867. -- С.340. Щоправда, незрозуміло, ішлося про постійну виплату «татарщины», чи це -- данина традиції, що відбито у формулярі акта? На думку М.Довнара-Запольського, «дань у татары» не було скасовано, але ще з XIV ст. вона йшла не в Орду, а до князівської скарбниціДоунар-Запольскі М.В. Дзяржауная гаспадарка Вялікага княства Літоускага пры Яге- лонах // Помнікі гістарьічнай думкі Беларуси. -- Мінск, 2009. -- С.553--556.. Побіжна ж згадка про вимогу хана Менґлі Ґірея до Литви платити йому данину, як було за Саїда Агмета II, відноситься до грудня 1499 р.Сб. РИО. -- Т.35: Памятники дипломатических сношений Московского государства с Польско-Литовским. -- Т.1: С 1487 по 1533. -- Санкт-Петербург, 1882. -- №62. -- С.290., і не може бути прийнята як беззаперечний арґумент її існування.

Натомість перебуваючи в Буді 29 вересня 1442 р. Т.Бучацький отримав від короля Владислава Ill 200 гривень на щорічні «упоминки» («munuscula») татарам Halecki O. Z Jana Zamojskiego inwqtarza Archiwum koronnego. -- S.163.. Ще Л.Колянковський охарактеризував ці гроші як «дрібний гарач» і пов'язав їх появу з поразкою подільської шляхти в 1438 р. від Саїда Агмета II, зауваживши, що це не могло бути зобов'язання короля, який перебував в

Угорщині¹⁹⁸. Владислав Ill і не збирався обтяжувати себе «упоминками», тому вже через три роки Бучацький виплачував їх власним коштом¹⁹⁹.

Приклад матеріальної вартості тогочасної гривні дає договір між Яном Бучацьким і молдавським логофетом Михайлом від 3 серпня 1452 р., де перший зобов'язувався виплатити другому 50 гривень. У разі порушення умов договору в Яна буде конфісковано 50 волів на відшкодування цієї суми²⁰⁰. Тобто, у середині XV ст. 200 гривень дорівнювали ціні 200 волів, що занадто мало як для данини. Інший приклад -- грошові суми, записані Казимиром Яґайловичем на різні маєтності. Так, 20 серпня 1448 р. у Кам'янецькому повіті на пустках Лахнове і Седлице король записав шляхтичеві Курилу 50 гривень, шляхтичеві Верону на с. Стичові стільки ж, а 31 серпня 1464 р. Михайлові Бучацькому на місті Червоногроді -- 500²⁰¹.

Також для прикладу наведемо розмір прибутків підлеглих кримському ханові сераскирів - очільників Буджацької, Єдисанської та Кубанської орд із XVIII ст. Так, за свідченням Ш. де Пейссонеля, перший отримував «по 1 піастрові з кожного дому його орди й 1 баранцеві з кожного селища; понад це орда зобов'язана дати 500 биків, якщо він іде на службу». Другий і третій мали те саме, за винятком биків. Сераскир Єдисанської орди отримував 300, а Кубанської -- 800 биків²⁰². Попри доволі значний хронологічний розрив між XV і XVIII ст., приклад усе ж показовий.

Таким чином, суму 200 гривень слід розглядати радше як щорічний ритуальний дарунок, а не реґулярну данину. Це підтверджує і його характеристика, дана Владиславом Ill -- «причиною продовження дружби» («amicitiae con- tinuandae causa»). Зрозуміло, що єдиним татарським «імператором», із ким на той час Корона Польська могла «продовжувати дружбу», був лише кримський хан Гаджи Ґірей.

Размещено на Allbest.ru