Етнографічно-статистична експедиція П. Чубинського в Південно-Західний край

РГТ пристало на ці пропозиції й затвердило таку територію роботи експедиції. Проте менше ніж за рік після початку роботи, 5 грудня 1869 р., П.Чубинський писав Л.Майкову, щоб той поклопотався перед товариством про грошову допомогу для нього:

«Район моїх досліджень збільшено вдвічі. Крім трьох ґуберній, які називають південно-західними, до моїх досліджень приєднано: один повіт Бессарабської області, чотири повіти Гродненської, два Мінської, п'ять Люблінської і п'ять Седлецької. Засоби ж залишилися такі самі, що й на три ґубернії. За перше півріччя я доклав своїх 300 руб. Щоб виконати завдання добросовісно, я повинен буду об'їхати абсолютно всі повіти і витрати на шляху поглинуть точно 2500 руб. На витрати в експедиції, крім 2500 руб., мені визначено 500 руб. Я, як тобі відомо, узяв собі для допомоги на весь час експедиції п. Чередниченка, який коштуватиме мені за два роки 700 руб. На друкування програм і на переписку на окремі аркуші пісень, які містяться у збірках п. Новицького, використано вже до 100 руб. Далі, щоб прискорити виготовлення пісень, яких тепер уже є до 6000, для друкування, -- необхідно буде витратити деяку суму. Обширні статистичні роботи вимагають хоча б тимчасово рахівників. Одним словом, незважаючи на те, що під час опрацювання я буду жити вдома в батька, статки якого, відзнач у дужках, незадовільні, я змушений буду вдаватися до сторонніх заробітків, щоб покрити витрати з експедиції, оскільки не перебуваю на службі й жалування не отримую. Не корисливість, а крайня необхідність змушує мене просити тебе, чи не знайдеш можливості, переговоривши попередньо приватно з членами комісії, виклопотати ще 1000 руб. на витрати з експедиції»⁷⁹.

Після цього, здається, майже з кожною поштою в Петербурґ П.Чубинський просив збільшити виділену йому суму: 8 лютого 1870 р. у листі до Л.Майкова⁸⁰, 5 березня до Ф.Остен-Сакена Волков Ф. П.П.Чубинский... С.45. РО ИРЛИ. Ф.166. Оп.3. №1089. Л.1-2. Там же. Л.3. АРГО. Ф.1-1870 Оп.1. №31 (ч.2). Л.41-42., 24 квітня до Л.Майкова РО ИРЛИ. Ф.166. Оп.3. №1089. Л.8., 4 травня до Ф.Остен-Сакена АРГО. Ф.1-1870 Оп.1. №31 (ч.2). Л.48-49., а 1 грудня у листі Ф.Остен-Сакену деталізував, що

«3000 руб., виділених мені РГТ, ледве вистачило на поїздки та витрати в дорозі (утримання нас двох у дорозі та коней із людиною (я їздив на своїх), витрати на пригощання піснярів та оповідачів, друкування програм, канцелярські матеріали й винагороду п. Чередниченка перевищило виділену суму); район досліджень замість 3 ґуберній,

Київської, Подільської і Волинської, містив у собі вдвічі більший простір. Але, крім цього, у мене з березня живе 4 людини, а тепер я взяв і п'яту. Усі вони будуть працювати в мене до червня. Вони живуть у мене на повному утриманні та крім цього я винагороджую їх. У місяць вони обходяться мені рублів у 150 minimum. У рік це складе крупну суму -- до 2000 руб. сріблом, крім тимчасових переписувачів. Проте я не бажаю отримати суму всіх витрат. Я би хотів отримати лише те, що піде їм у грошову винагороду, а саме майже 1200 руб. сріблом. [...] Я тепер добре забезпечений і тому готовий [пожертвувати] свою працю і деяку частину матеріальних пожертв на користь географічного товариства, якому я так багато завдячую. Проте, якщо додати мені на витрати 1200 руб. (зважаючи на вдвічі більший проти початкового район досліджень і величезну масу матеріалів, що вимагають розробки) буде визнано комісією складним, то залишаю зменшити цифру, -- інше я покрию як-небудь із майбутніх заробітків, із моєї теперішньої службової діяльності. Я б і не згадав про цю суму, якби не борги, в які вліз. 14 місяців я був зайнятий винятково роботами з товариства. Синекури у цей час не мав. До приватних заробітків не міг удатися, оскільки був зайнятий в експедиції» Там же. -- Л.66--68..

19 січня 1871 р. П.Чубинський знову писав Ф.Остен-Сакену, що йому не вистачає фінансів, і що через своє одруження 15 січня він особливо їх потребує Там же. Л.88 об.. Здається, ані Л.Майков, ані Ф.Остен-Сакен не відповідали йому до весни 1871 р.: лише 8 березня того року комісія зі спорядження експедиції вирішила виділити П.Чубинському додаткових 1200 руб. Рада РГТ підтримала це її рішення на початку квітня, і вже 20 квітня Ф.Остен-Сакен відправив П.Чубинському білет Державного банку на отримання цієї суми в Київській конторі установи Там же. Л.118.. Незважаючи на це, фінансові справи П.Чубинського особливо так і не покращилися, і за кілька років у своїх листах від 19 і 29 жовтня 1874 р. він знову скаржився Я.Полонському на грошову скруту та просив допомоги знайти йому якусь посаду чи то на Фастівській залізниці, чи в іншому місці, оскільки протягом двох років діяльності у цукровій сфері його сім'я бідувала «У заводі, яким я управляю перший рік і який лише минулого року був збудований, -- неврожай буряка, а тому прибутків не буде, а я на відсотках, жалування не отримую, відповідно нічого не зароблю. Господарство, яке я завів теж перший рік, дало збитки через засуху. Ось ці дві обставини, що підрізали моє матеріальне становище» (цит. за: Савченко Ф. Листи П.П.Чубинського. -- С.143). Цікаво, що П.Чубинський намагався використати знайомства у РГТ для поліпшення своїх справ на заводі. Так, 11 листопада 1870 р. він писав Ф.Остен-Сакену про те, що став членом адміністрації торгового дому братів Яхненків і Симиренка, який тепер збирається розширити свій ринок збуту й відправляти цукор у Персію. Тому просив адресата допомогти йому та повідомити, «який цукор уживають у Персії (бажано мати зразки), за якими цінами він продається і скільки коштує доставка з Астрахані до різних перських ринків» (див.: АРГО. -- Ф.1-1870. -- Оп.1. -- №31 (ч.2). -- Л.59--59 об.).. Зрештою, хоча «долучити до свого дослідження Холмщину, пінчуків і т.д.

П[авлові] Щлатоновичу], звичайно, удалося, оскільки якщо вони й не входили у програму експедиції, то не дуже з неї й виходили, тоді як ґубернії Чернігівська, Полтавська, Харківська та південні вже настільки були не “Південно-Західний край”, що П[авлові] П[латоновичу] навіть незручно було туди їздити, та й по суті відпущених йому грошей, 3000 руб., не вистачило навіть на Правобережну Україну, і він повинен був витратити доволі багато зі своїх коштів. Лівобережна Україна входить у матеріали “Праць” тільки випадково, у вигляді кількох весіль, дещо завеликої кількості пісень і дуже невеликої кількості зауважень щодо будов, костюму й т.п., причому, наприклад, про український одяг навіть узагалі не згадується» Волков Ф. П.П.Чубинский... С.58..

Ці слова Ф.Вовка, що виразно свідчать про бажання П.Чубинського поширити дію експедиції й на лівий берег Дніпра, доповнюють його листи в Петербурґ. У цитованому вище листі Л.Майкову від 5 грудня 1869 р. він уперше торкнувся питання дальшого розширення території експедиції, висловивши свій жаль, що

«у Вас мало засобів, а то корисно було б продовжити тривалість дослідження ще на рік (тобто всього на три роки) і доручити дослідження північно-західної частини Чернігівської, прилеглих до Малоросії частин Курської та Воронезької ґуберній, Харківської, Землі Чорноморського війська і південних окраїн Новоросії. Це вимагало би близько 2500 чи навіть 2000 руб. Тоді було б охоплено дослідженням усю Південну Русь та особливо ті частини, що найменше вивчені етнографічно» РО ИРЛИ. Ф.166. Оп.3. №1089. Л.2..

Більше того, ішлося не лише про польсько-українське прикордоння на Волині та Холмщині чи Лівобережжя: уже за два місяці, 8 лютого 1870 р., П.Чубинський звертається до Л.Майкова через те, що «Олександр Федорович Гільфердінґ писав Петрові Петровичу [Семенову] про необхідність доручити мені дослідження Галичини -- це дійсно дуже необхідно. Якщо мені призначать дослідження Галичини, то ти повідом мені завчасно» Там же. Л.3-3 об.. Вочевидь, Л.Майков не відповів на це прохання П.Чубинського, і вже 13 березня 1870 р. той написав йому знову, що так і не отримав відповіді про Галичину та збільшення бюджету Там же. Л.5 об.. Ті самі питання П.Чубинський ставив Л.Майкову менше ніж за місяць, 6 і 24 квітня 1870 р.: чи виділять йому більше грошей і чи відбудеться поїздка в Галичину? Там же. Л.7-8.

На жаль, ми не знаємо відповідей Л.Майкова на ці спочатку обережні, а з часом -- дедалі наполегливіші питання-пропозиції П.Чубинського. Проте він не полишав планів поширити експедицію на більшу територію, і наприкінці того ж 1870 р. знову звернувся у РГТ, цього разу до Ф.Остен-Сакена:

«Якби разом із дослідженням Південно-Західного краю було зібрано матеріали (власне етнографічні) про північну частину Чернігівської, у південних частинах Курської та Воронезької, а також у ґуберніях Харківській, Катеринославській, Херсонській, Таврійській і Землі Чорноморського війська, а також у Галичині, тоді було б досліджено всю Південну Русь. І це коштувало би товариству дешевше грибів, як мовить приказка. Я поїхав би в Галичину літом тижнів на шість. А чотирьох із молодих людей, які займаються в мене, послали б у перелічені ґубернії. Усе це коштувало би товариству 1500 руб. А якби виділили 2000, то краще цього нічого не могло б і бути. Ці молоді люди звикли до етнографічних занять, двоє з них їздили зі мною. За

три місяці вони зібрали б за моїм казанням масу матеріалів.

Я був би дуже щасливим, якби це відбулося. У будь-якому випадку прошу Вас повідомити мені Вашу особисту думку з цього предмета» АРГО. Ф.1-1870. Оп.1. №31 (ч.2). Л.67 об..

Як і у випадку з Л.Майковим, невідомо, що думав Ф.Остен-Сакен про ці ініціативи П.Чубинського. Проте можна бачити, як плани поширити експедицію на ширшу територію її керівника не полишали й пізніше. Так, 16 лютого 1872 р. він писав М.Костомарову, що

«було б гарно, якби Ви встигли виклопотати собі й мені відрядження у Чорноморію. Ми би від порогів могли направитися туди. На витрати потрібно по 300 руб., і ще треба рублів 200, щоб узяти юнака, який місяців два там попрацює над записуванням етнографічних матеріалів. Відповідно, географічне товариство повинне відпустити на цей захід 800 руб.» Житецький І. П'ять листів... С.59. Пор. із листом П.Чубинського від тієї ж таки дати до О.Кістяківського, де він у дещо відмінному стилі стверджував, що «мене й Костомарова просили поїхати з етнографічною метою в Чорномор'я, на що ми погодилися» (цит. за: Зиль А. Народознавець. С.259)..

За місяць П.Чубинський знову питав М.Костомарова, чи поїдуть вони у Чорноморію, пропонуючи конкретні плани такої подорожі:

«Поїздку можна почати між 5 і 10 червня. Але я б радив змінити її план. На пороги їхати на зворотному шляху, що набагато зручніше. Якщо Ви з цим погодитесь, то наш шлях міг би бути такий.

Ми з'їхалися б у Харкові. Звідти в Ростов і далі Азовським морем на Тамань. Об'їхавши Чорноморію, нам би треба було проїхати через Ставрополь у Тифліс, тобто заодно побувати на Кавказі.

Далі залізницею на Поті й пароплавом до Одеси, у Херсон, до Нікополя чи Берислава -- і тут ми на порогах. Із порогів -- у Катеринослав і далі Київ. Весь указаний шлях вимагатиме не більше 20 днів, -- а на Чорноморію використаємо 40 днів -- разом два місяці -- і в перших числах серпня будемо в Києві, здійснивши наукову й естетичну подорож. Якщо товариство вирішить поїздку, то нехай завчасно спишеться з відповідною владою про надання співпраці» Житецький І. П'ять листів. С.59..

Відповіді М.Костомарова нам теж невідомі, але у відділі рукописів Інституту літератури РАН зберігається ще один лист, який не лише підтверджує плани П.Чубинського поширити експедицію бодай на Чорноморію, але й намагання виклопотати її вже самому: за рік після листів до М.Костомарова, 31 березня 1873 р., він писав Л.Майкову про те, що «сьогодні я послав тобі як голові відділу етнографії листа з питання про поїздку мою та Миколи Івановича Костомарова у Чорноморію. Покваптеся із вирішенням цього питання, щоб я міг завчасно знати й розпорядитися своїми справами» РО ИРЛИ. Ф.166. Оп.3. №1089. Л.18.. Як можна бачити

з протоколів РГТ, прохання П.Чубинського розглянули на засіданні відділу етнографії 24 квітня 1873 р., вирішивши клопотати перед радою товариства про організацію такої поїздки Известия Императорского русского географического общества. -- Т.10. -- 1874. -- С.1--2.. Проте, підтримавши ідею дослідження загалом, через «брак коштів» на засіданні 3 травня 1873 р. рада РГТ вирішила відкласти її до кращих часів Там же. Т.9. 1873. С.164..

Як відомо, ані на Лівобережжя, ані в Галичину з Чорноморією П.Чубинський так і не поїхав. Водночас його наполегливі звернення до керівників Російського географічного товариства з питаннями щодо розширення меж експедиції для точного наукового встановлення етнографічних (читай -- національних) кордонів України дають нам підстави припускати, що саме це й було однією з головних цілей діяльності П.Чубинського під час експедиції. Якщо влада імперії та РГТ і були зацікавлені передовсім у тому, щоб підважити ідеї польськості Західного краю, довівши їх російськість Petronis V. Constructing Lithuania... P.220-221., то, здається, П.Чубинський і його коло в першу чергу прагнули визначити межі саме української території, зробивши це чіткіше, науковіше й об'єктивніше за своїх попередників з «Основи» в 1861 р.Левченко М. Места жительства и местные названия русинов в настоящее время // Основа. 1861. №1. C.263-266; И.М. Краткое географическое обозрение края, населённого южнорусским (украинским или малороссийским) народом // Там же. №5. C.39-58. Наступні дві частини вийшли вже з дещо зміненою й більш офіційною назвою (див.: Краткое географическое обозрение Южнорусского края // Там же. №7. С.120-138; №11/12. С.12-25)., причому П.Чубинський планував особисто емпірично перевірити попередні гіпотези на місцях.

Праця, що з'явилась у результаті цього намагання, побачила світ у другому випуску сьомого тому, присвяченого «малоросам», і була написана П.Чубинським у співавторстві з К.Михальчуком. Спочатку, після короткого огляду характерних рис та антропологічних даних (на підставі згаданої анкети в рекрутські присутствія), П.Чубинський зробив черговий реверанс у бік влади, витриманий у давньому стилі розмови «рівного з рівним» С.Дівовича, що вповні може свідчити і про його тогочасні погляди:

«Деякі наші публіцисти не хочуть бачити відмінності між культурними типами малоросів і великоросів; вони вороже ставляться до всякого вказування на ці відмінності, уважаючи, що відмінності шкодять єдності. Але це помилково. В обох цих російських (“русских” -- А.К.) народностей більше спільного, ніж відмінного. Обидві вони російські (“русские” -- А.К.), обидві православні. У них спільний Білий Цар, якого вони люблять однаково; у них обох спільні вороги; обидві вони боролися за ту велич, якої досягла Росія; обидві працювали над російською (“русской” --

А.К.) наукою та літературою. Відмінності ж їх -- вищевказані -- не лише не шкідливі, але й позитивно корисні. Вони зміцнюють зв'язок; вони роблять малороса й великороса необхідними одне одному. Згладити ці різниці, породжені умовами природи й усієї минулої історії, неможливо та не треба. Малорос був росіянином і є росіянином (“русским” -- А.К.). Якщо він так себе не називає там, де він зустрічається з великоросом, то там, де він зустрінеться з поляком, молдованином та угорцем, твердо знає, що він -- русин» Чубинский П. Труды этнографическо-статистической экспедиции. -- Т.7. -- Вып.2. -- СанктПетербург, 1877. С.357..

Проте далі, поділивши населення краю на три типи (український, поліський і подільсько-галицький), у статті «Наріччя, піднаріччя та говори Південної Росії у зв'язку з наріччями Галичини», автори, указавши, що хоча район їх дослідження мав бути обмежений матеріалами, зібраними експедицією в Київській, Волинській, Подільській ґуберніях, південній частині Мінської, південно-західному куті Гродненської, південній смузі Седлецької і східній половині Люблінської, а також північній частині Хотинського повіту Бессарабської області, вирішили його збільшити. Причина цього полягала в тому, що

«найпростіший опис суттєвих ознак та особливостей говорів цього району вимагає, для свого пояснення, постійних зближень і посилань на родинні говори, що існують за межами вказаної нами місцевості, з якими вони перебувають у безпосередньому органічному зв'язку, як складові частини однієї південноросійської мови».

Відповідно, у цій статті, супроводженій епіграфом М.Каткова (!) про те, що «багато словесних сімейств залишаються досі маловідомими або навіть узагалі невідомими», вони представили читачеві не просто опис мовних особливостей малоросів трьох ґуберній Південно-Західного краю, а огляд «узагалі південноросійської гілки російської мови в повному її обсязі» Там же. -- С.453-454.. Така постановка питання давала авторам можливість чітко й недвозначно описати малоросійську етнографічну територію:

«За відомими досі даними, область, що заключає у собі населення, яке говорить малоросійською, або, вірніше, південноросійською мовою, охоплює в Росії ґубернії Київську, Волинську, Подільську, Чернігівську (окрім повітів Суразького, Мглинського, Стародуб[ського] і Новозибківського), Харківську, Катеринославську, Херсонську, Таврійську -- до Перекопського перешийка; повіти Кобринський, Брестський, майже весь Пружанський, південний куток Слонімського, частину Більського і південну смугу Білостоцького -- Гродненської ґубернії; Пінський і частину Мозирського -- Мінської ґубернії; Суджанський, Грайворонський, Білгородський, СтароОскольський, Путивльський, більшу частину Ново-Оскольського й наполовину Рильський -- Курської ґубернії; Бирюченський, Короткояцький, Острогозький, Павлівський, майже весь Валуйський і третину Богучарського -- Воронезької ґубернії; Хотинський -- Бессарабської області; східну половину Люблінської ґубернії й південно-східну половину Седлецької ґубернії та всю Землю Чорноморських козаків. В Австро-Угорщині займає, у Галичині, округи Чортківський, Тернопільський,

Золочівський, Жовківський, третину Буковини, Коломийський, Станіславський, Бережанський, Львівський, Стрийський, Самбірський, Перемишльський, Сяноцький і південно-східний кут Сондецького; в Угорщині -- комітати Мармороський, Берецький,

Угоцький, Унґварський і більшу частину Сукмарського, Саболцького і Землинського, а також частину Шариського. [...]

Простір усієї сказаної території в точності визначити неможливо, але приблизно він становить 13 500 кв. миль Пор. із «більше 10 870 кв. географ. миль» зі статті І.Марковича (див.: И.М. Краткое географическое обозрение края... -- С.41).. Уся маса населення, що говорить на цьому просторі південноросійською мовою, досягає до 20 мільйонів душ обох статей, що складає майже 80% усього населення» Чубинский П. Труды этнографическо-статистической экспедиции. -- Т.7. -- Вып.2. -- С.454..

«Єдність мови та племені» людності цих теренів давала авторам можливість тут же говорити про відмінності від «другої обширної групи родинного племені [...], яке варто б найменувати північноросійським» Там же. -- С.455. Далі автори статті підкреслювали «книжність» назв «Великоросія» та «Малоросія» (див.: Там же. -- С.457). При цьому, за словами К.Михальчука та М.Костомарова, цензура вилучила з тексту розвідки рядки, де автор чітко протиставляв дві мовні групи: малота великоросійську (див.: Михальчук К. Открытое письмо к А.П.Пыпину. -- К.,1909. -- С.26--27)..

Як у випадку зі статтею про поляків, найголовніші тези публікації про «малоросів» закріплювала й робила зримими карта-додаток, представлена на тому самому засіданні відділу етнографії РГТ 15 січня 1872 р. На нашу думку, саме її варто вважати справді першою та найавторитетнішою етнографічною мапою українців. Звичайно, спроби картографічно зобразити українські території відомі й до 1870-х рр. Так, у 1862 р. схоже зображення з'явилось у львівському альманаху М.Коссака (хоча існують підстави вважати, що до його створення могли бути причетними наддніпрянські діячі) Карта етнографічна Малоруси // Львовянин. -- Л., 1862. Про можливу причетність наддніпрянських діячів до її створення див.: Котенко А. До питання про творення українського національного простору в журналі «Основа» // Український історичний журнал. -- 2012. -- №2. -- С.52, прим.41., а в 1869 р. подібну карту додав до своєї географії В.Ільницький Денис з Покутья [Ільницький В.]. Карта малоруского народа // Вести про землю і деи русинов. Кн.1. Л., 1869.. Більше того, 1862 р. в автора мапи з праць експедиції П.Чубинського -- К.Михальчука -- під час обшуку вилучили рукописну етнографічну карту України Міяковський В. З молодих років К.Михальчука // Україна. -- Кн.4. -- 1924. -- С.98-102.. Проте, на відміну від попередників, карта «Південноросійські наріччя та говори» претендувала на науковість і була визнана якісною провідними науковцями не лише в Росії, але й за кордоном; її опублікували в офіційному петербурзькому виданні, вона недвозначно демонструвала темно-червоні суцільні національні кордони українських земель обох імперій. Протягом наступних років мапа П.Чубинського та К.Михальчука стала «нормальною наукою» (в розумінні Т.Куна) та нормативним джерелом майбутніх етнографічних карт України, зокрема праць Г.Величка Ровенчак І. Фактори та джерела видання Г.Величком «Народописної карти українськоруського народу» в 1896 р. // Картографія та історія України. -- Л., 2000. -- С.111., Л.Падалки Падалка Л. Про землі і людність України. -- Полтава, 1906. -- С.47. та С.Рудницького, який ще в 1923 р. навіть назвав її «донедавна основою нашого знання про етнографічну територію України» Падюка Н. Початки української етнокартографії... -- С.447..

***

Таким чином, нові матеріали про етнографічну експедицію П.Чубинського дають можливість по-іншому подивитись на цю акцію, що проходила в Південно-Західному краї імперії Романових під патронатом Російського географічного товариства. Ми вважаємо, що як саму експедицію, так і її результати, котрі вийшли друком після її завершення, слід розглядати як плідну співпрацю трьох зацікавлених сторін: держави, патріотичної громадської організації РГТ та українофілів. Кожна з них могла переслідувати власні інтереси, які разом із тим збігались в одному: бажанні текстуально й візуально, а головне -- науково довести, що Південно-Західний край не був польським, донести це знання до ширшої публіки як у Росії, так і за кордоном. Саме співпраця цих зацікавлених сторін і вможливила успіх експедиції, «завдяки якій тут російські етнографічні праці [...] взяли гору над [...] працями польськими пп. Руликовського, Новосельського, Стецького» Т-овъ М. [Драгоманов М.]. Учёная экспедиция в Западнорусский край // Вестник Европы. -- Кн.3. -- 1877. -- С.89. Е.Руліковський, А.Марцинковський (Новосельський) і Т.Стецький у 1850-1860-х рр. видали свої праці з етнографії Волині та Київщини як частин історичної Польщі..

Здається, М.Драгоманов мав рацію, коли писав, що після повернення з Арханґельська П.Чубинський «не тільки не був подібний до противника присяги Богдана Хмельницького на підданство Цареві Восточному, але навіть дійсно заслуговував почасти на докір “лівобережних” українофілів-хіліастів за дуже великі “уступки російській державності”», адже у своїх «Працях» той «провів, де тільки можна було, російську державну ідею так гостро й з такою нетерпимістю про невеликоруських елементів (найбільш польського), що навіть “аз грешный” при всьому своєму “москвофільству” мусів полемізувати з ним». На думку М.Драгоманова, «найбільш показується російсько-державна тенденція Чубинського в його статті «Поляки Південно-Західного краю», писаній ним спільно з К.Михальчуком» Драгоманов М. Австро-руські спогади. -- Ч.4. -- Л., 1889. -- С.315-316. У листах періоду еміґрації М.Драгоманов узагалі називав П.Чубинського «лановим», який під час експедиції «тільки пожинав приготовлене хлопцями іншими» (див.: Його ж. Переписка. -- Т.1. -- Л., 1901. -- C.171--172; Павлик М. Із переписки М.П.Драгоманова // Житє і слово. -- 1897. -- №5/6. -- С.388--389).. З іншого боку, і сам М.Драгоманов у рецензії на «Праці етнографічно-статистичної експедиції» писав:

«Вистачить одного поверхового погляду на ці дані -- на повір'я, леґенди, казки, пісні, вірші й т.п. -- щоб прийшла в голову думка: як можна було говорити стільки про те, що російська (“русская” -- А.К) народність найдавнішого історичного російського (“русского” -- А.К.) краю, в якому народ до найостаннішого часу не переставав проявляти себе активно, зіпсувалась чи затемнилась, втратила свій російський (“русский” -- А.К.) характер, ополячилась і т.п.? Звичайно, у побуті народу, що жив і діяв протягом тисячі років у відомих стосунках з іншими народами, що мав різні культурні пласти, не могло не накопичитися багато нового, багато схожого з чужим. Але водночас тепер, коли про побут, вірування, словесність правобережної Малоросії і Галичини ми маємо, завдяки збіркам пп. Головацького і Чубинського таку силу матеріалу, швидше доводиться сказати, що навряд чи де-небудь збереглись у такій кількості найдавніші риси російської (“русской” -- А.К) народності, як у цих начебто “ополячених” краях. І якщо ми утримуємось від рішучого проголошення такого вироку, так це тому, що боїмося, щоб у цьому висновку не грало роль головним чином те, що інші краї тепер виявляються просто менше дослідженими, ніж Галичина і Південно-Західний край» Т-овъ М. [Драгоманов М.]. Учёная экспедиция в Западнорусский край. -- С.97..

Можливо, Ф.Савченко мав рацію, коли припускав, що подібними поступками «державній ідеї» П.Чубинський (і М.Драгоманов та решта членів Старої громади) сподівались отримати певні дивіденди від уряду, зокрема відкриття відділу РГТ у Києві й ґарантування йому відповідних умов роботи Савченко Ф. Заборона українства 1876 р. ... -- С.31--32.. Частково цю гіпотезу підтверджують слова того ж таки М.Драгоманова, котрий у лютому 1873 р. так писав про календар Південно-Західного краю за редакцією П.Чубинського В.Навроцькому:

«Чи маєте [...] каліндарь Чубинского з Киева. У обох багато статистичних цифер до Украйни, -- а у Чубинского доволі гарна хронологія Южної Русі з Галичиною. Правда, не обійшлось без уступок ташкентському елементу, -- але за те виданнє вийшло тільки оффиціяльне і навіть кулішівка получила генерал-губернаторну санкцію. Як що не маєте -- затребуйте з Киева» Див.: Студинський К. Переписка М.Драгоманова з В.Навроцьким (З початків соціялістичного руху в Галичині) // За сто літ. Кн.1. Х.; К., 1927. С.113..

Відповідно, історія з експедицією П.Чубинського, здається, підтверджує тезу О.Міллера про те, що якби центральний уряд був достатньо ліберальним і відкритим, українські діячі початку 1870-х рр. цілком були готові співпрацювати з ним для перебудови імперії, займаючись у Києві «тією позитивістською (культурною, науковою, економічною) діяльністю, яку польські ліберали-позитивісти [...] називали “працею органічною”» Миллер А. «Украинский вопрос». -- С.159.. Проте, як відомо, така можливість не здійснилася, а цей період розвитку українського руху закінчився 18 травня 1876 р. у Бад-Емсі й остаточно 1 березня 1881 р. на Катерининському каналі Петербурґа.

Утім, незважаючи на сумлінне виконання державного замовленнята звичайне збирання українського фольклору, київські діячі не були лише пасивними об'єктами імперської політики. Під час співпраці П.Чубинського та держави Російська імперія долучилася до творення «граматики» (за Б.Андерсоном) українського націоналізму. Тоді як українофіли-шістдесятники, об'єднані навколо «Основи», намагалися текстуально описати національну територію, українофіли-сімдесятники, завдяки справді неймовірному подвижництву П.Чубинського, зуміли перетворити її опис «від Сяну до Дону» на наукову картографічну репрезентацію, яку в майбутньому можна було б використати для підтвердження своїх прав на зображену територію.

Размещено на Allbest.ru