Відділи військової цензури та політичного контролю НКВС-НКДБ СРСР у Червоній армії та Військово-морському флоті (кін. 1930-х - березень 1946 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відділи військової цензури та політичного контролю НКВС-НКДБ СРСР у Червоній армії та Військово-морському флоті (кін. 1930-х - березень 1946 рр.)

Віталій ЛИТВИНЕНКО,

Валерій ОГОРОДНІК

Досліджуються аспекти становлення та розвитку політичної цензури органів НКВС-НКДБ напередодні й під час Другої світової війни, форми, методи політичної фільтрації приватного та ділового листування у СРСР та УРСР.

Ключові слова: листи, пошта, кореспонденція, військова цензура, політичний контроль, відділ «В», НКВС, НКДБ, політичні репресії, оперативний облік, оперативний контроль.

цензура політичний війна світовий

Після винайдення людством писемності розпочався новий етап історичного розвитку, пов'язаний із постійним прагненням особи передати наявну інформацію на певну відстань. Аркушу паперу людина ввіряла своє повідомлення, збагачуючи його власними емоціями. Недарма існує вислів, що лист - це дзеркало душі автора. Проте численні війни, політичні події, прагнення отримати достовірну картину про реальні настрої створили передумови для таємного перегляду кореспонденції. Саме з цих причин до ланцюга «автор-листоноша-адресат» додався ще один важливий елемент - «читач чужих листів», який із часом отримав офіційний статус - цензор. Як окремий державний інститут військова цензура (ВЦ) сформувалася в XIX ст. У Російській імперії посаду військового цензора запровадили 1810 р., у Сполучених Штатах Америки - 1861 р., коли під час Громадянської війни журналістам заборонили публікувати інформацію, що могла б стати у пригоді Конфедерації.

Проблему генезису апаратів цензури на території України досліджували О. Бахтуріна Бахтурина А.Ю. Политика Российской империи в Восточной Галиции в годы Первой мировой войны. - Москва, 2000. - 264 с., Є. Гончарова Гончарова Е.А. Система перлюстрации в России в конце ХІХ - начале ХХ в. // Вопросы истории. - 2008. - № 1. - С. 96., Д. Іванов Иванов В.Д. Формирование военной цензуры России 1810-1905 гг.: Дисс. ... канд. ист. наук. - Москва, 2000. - 18 с., В. Ізмо- зик Измозик В.С. «Черный кабинет»: к истории перлюстрации в России // Родина. - 2000. - № 10. - С. 48., О. Кирієнко Кирієнко О. Діяльність органів військової цензури 1914-1917 рр.: істо- рико-правові аспекти // Укр. істор. збірник. - К., 2009. - Вип. 12. - С. 160-166; Його ж. Приватна кореспонденція в полі зору російської військо-вої цензури (1914-1917) // Проблеми історії України ХІХ-ХХ ст. - К., 2009. - Вип. ХVІ. - С. 108-114., Г. Салтика Салтык ГА. Военная цензура в России в начале ХХ в. // Цензура и дос-туп к информации: История и современность: Тезисы докладов Меж- дунар. науч. конф. - Санкт-Петербург, 2005. - С. 46-47., Т. Полусмак Полусмак Т Цензурное законодательство дореволюционной России: Дисс. ... канд. юрид. наук. - Нижний Новгород, 2003. - 42 с., С. Чорнопруд Чернопруд С. Законодательные акты по защите гостайны в Российской империи в начале XX в. // Вопросы защиты информации (Москва). - 1996. - № 4 (35). - С. 25-29. та ін. Історичні аспекти розвитку цензури, у контексті нашого дослід- ження, вивчали Г. Бєлобородова, О. Вільшанська, А. Ворожен- цева, І. Міронова, які детально описали діяльність військових цензорів у деяких колишніх російських губерніях як напередодні, так і під час Першої світової війни Белобородова А.А. Военная цензура в России: 1914-1917 гг.: (На мате-риалах Курской губернии) // Юг России в прошлом и настоящем: Исто-рия, экономика, культура: В 2 т.: Сб. науч. тр. IV Междунар. науч. конф. - Белгород: БелГУ, 2006. - Т. 1. - С. 106-109; Её же. Организация военно-цензурной службы в Курской губернии // Актуальные проблемы госу-дарственного и муниципального управления: содержание и механизмы трансформации: В 4 т.: Сб. науч. ст. по матер. VI Междунар. науч.-практ. конф. - Курск: КИГМС, 2007. - Т. IV. - С. 119-123; Вільшанська О.Л. Пов-сякденне життя населення України під час Першої світової війни // Укр. іст. журн. - 2004. - № 4. - С. 59; Вороженцев А.Г Из истории военной цен-зуры в период Первой мировой войны (по материалам Саратовской губернии) // Проблемы истории Саратовского края и документальное наследие: Мат. научн. конф. - Саратов, 2006; Міронова І.С. Діяльність Одеської військово-польової пошти в період Першої світової війни // Наукові праці: Наук.-метод. журнал (Миколаїв). - 2008. - Т. 96. - Вип. 83: Історичні науки. - С. 180-183.. Історію становлення цензури радянської доби досліджували А. Блюм¹⁰Блюм А.В. Советская цензура в эпоху тотального террора: 1929-1953. - Санкт-Петербург: Академический проект, 2000. - 312 с. та ін., Т. Горяєва История советской политической цензуры: Документы и комментарии / Отв. состав., предисл. и коммент. Т. М. Горяева. - Москва, 1997. - 672 с., Г. Жирков Жирков ГВ. История цензуры в России XIX-XX вв.: Учеб. пособ. - Моск-ва: Аспект-Пресс, 2001 [Електронний ресурс]: http://evartist.narod.ru/ text9/35.htm, В. Золотарьов Золотарьов В.А., Шаповал Ю.І., Пристайко В.І. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. - К.: Абрис, 1997. - 608 с.; Золотарьов В.А. Сек-ретно-політичний відділ ДПУ УСРР: справи та люди. - Х.: Фоліо, 2007. - 319 с.; Його ж. Керівний склад НКВС УРСР під час «Великого терору» (1936-1938 рр.): соціально-статистичний аналіз // З архівів ВУЧК-ГПУ- НКВД-КГБ. - 2009. - № 2. - С. 86-115; Його ж. Начальницький склад НКВС УСРР у середині 30-х рр. // Там само. - 2001. - № 2. - С. 326-342., О. Колпакіді, М.Серяков Колпакиди А.И., Серяков М.Л. Щит и меч: Руководители органов госу-дарственной безопасности Московской Руси, Российской империи, Советского Союза и Российской федерации. - Санкт-Петербург: Нева; ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2002. - 736 с. та ін.

Перегляд кореспонденції співробітниками військової цензури під час Першої світової війни.

Отже, тему контролю державними інститутами друкованої та поштово-телеграфної кореспонденції доволі широко висвітлено сучасними науковцями. Однак діяльність апаратів військової цензури в радянській України напередодні, під час та після Другої світової війни ще не була предметом спеціальної уваги. Метою цієї статті є дослідження процесу становлення та розвитку військової цензури й політичного контролю в УРСР наприкінці 1930 - упродовж 1940-х рр.

У сучасній історіографії поняття «військова цензура» визначається як форма контролю військовими чи іншими державними органами відкритих видів інформації (друковані, радіо, телебачення, кіно, твори образотворчого мистецтва, експозиції музеїв тощо), приватного листування - для недопущення витоку відомостей, що становлять військову таємницю та спеціально охороняються державою як різновид державної таємниці. «Політичний контроль» - це системний збір із подальшим аналізом інформації, отриманої з різних джерел державного апарату про настрої у суспільстві, реагування верств населення на діяльність державної влади, поведінку й наміри екстремістських, антидержавних груп, організацій Измозик В.С. Глаза и уши режима: Государственный политический контроль за населением советской России в 1918-1928 гг. - Санкт- Петербург, 1995. - С. 157.. В усі історичні часи політичний контроль завжди включав у себе декілька основних елементів: збір інститутами влади інформації про відповідні настрої населення, цензура, політичний розшук і репресії.

В Україні система більшовицького політконтролю сформувалася на основі законодавчих актів РСФРР. Так, 27 жовтня (9 листопада) 1917 р. за підписом голови Раднаркому В. Леніна було оприлюднено декрет «Про друк», за яким дозволялося закривати газети, котрі закликали до непокори уряду, «сіяли смуту шляхом наклепницького перекручення фактів або закликали до дій злочинного характеру» Декрет о печати от 27 октября 1917 г. // Декреты советской власти. Т. I: 25 октября 1917 г. - 16 марта 1918 г. - Москва: Госполитиздат, 1957. - С. 24-25.. В. Ленін писав:

«Ми й раніше заявляли, що закриємо буржуазні газети, якщо візьмемо владу в руки. Терпіти існування цих газет означає перестати бути соціалістом»Ленин В.И. Полное собрание сочинений. - Москва, 1974. - Т. 35. - С. 53-54..

У результаті за жовтень 1917 - червень 1918 рр. припинили роботу понад 470 опозиційних до більшовицької влади газетЖирковГВ. История цензуры в России XIX-XX вв. [Електронний ресурс]: http://evartist.narod.ru/text9/35.htm. Іншим антидемократичним документом став декрет «Про революційний трибунал друку» від 28 січня 1918 р., в якому за «контрреволюційні виступи» передбачалися різні види покарання - від накладання штрафу й закриття газети до позбавлення політичних прав чи свободи авторів або керівників друкованих видань Декрет о революционном трибунале печати от 28 января 1918 г. // Декреты советской власти. - Т. I. - С. 45.. Упродовж 1918-1919 рр. більшовики конфіскували всі приватні друкарні та націоналізували паперову

промисловість. Жоден орган друку не міг з'явитися без дозволу радянського уряду. Юридичним підґрунтям політичного свавілля у сфері інформації стала Конституція РСФРР 1918 р., де свобода слова гарантувалася лише робітникам і найбіднішому селянству.

Військова та політична цензура від початку формувалася як один з елементів контролю більшовицького керівництва за всіма сферами життя суспільства. Їх створення відбувалося за умов громадянської війни. Наприкінці червня 1918 р. було сформовано військово-цензурне відділення при оперативному відділі наркома у військових справах. У грудні 1918 - жовтні 1919 рр. його реорганізували у 3-й відділ (Центральний військово-цензурний відділ).

Обсяги роботи підрозділу невпинно збільшувалися, що спричинило наступну зміну його статусу. У жовтні 1919 - березні 1921 рр. військово-цензурний відділ передали у відання реєстраційного управління польового штабу Реввійськради РСЧА. У серпні 1921 р. функції військової цензури перейшли до інформаційного відділу ВЧК, де було створено відповідний підвідділ.

Першими документами, котрі регламентували роботу ВЦ, стали «Положення про військову цензуру газет, журналів і всіх творів друку погодинного» та «Перелік відомостей, що підлягають попередньому перегляду» (від 21 червня 1918 р.), підписані головою Реввійськради Л. Троцьким. Для організації роботи відділів ВЦ на місцях було розроблено та затверджено «Положення про військову цензуру» від 23 грудня 1918 р. та «Інструкцію військовим цензорам». Слід зазначити, що згадані нормативні акти щороку уточнювалися та вдосконалювалися.

Паралельно створювалася система політичного контролю за друкованим словом. Так, у червні 1922 р. було сформовано відділ ПК ДПУ РСФРР, завданням якого стала перлюстрація поштово-телеграфної кореспонденції, контроль за випуском усієї друкованої продукції, кіно- та фотоматеріалів, роботою друкарень, книгарень тощо. Від 21 червня 1922 р. відділ політичного контролю ДПУ РСФРР очолював Борис Євгенович Етінгоф, а з 1 травня 1923 р. - Іван Захарович Сурта. У червні 1925 р. його об'єднали з інформаційним відділом ОДПУ СРСР, надавши новій структурній одиниці назву відділу інформації й політконтролю (начальники: Георгій Євгенович Прокоф'єв (4 лютого 1924 - 15 липня 1926 рр.), Микола Миколайович Алексєєв (15 липня 1926 - 9 лютого 1930 рр.), Іван Васильович Запорожець (1930 - листопад 1931 рр.). 5 березня 1931 р. відділ інформації й політконтролю було об'єднано з секретним відділом та створено новий підрозділ - секретно-політичний відділ (СПВ) ОДПУ СРСР. Його керівником призначили Георгія Андрійовича Молчанова (17 листопада 1931 - 10 липня 1934 рр.). На нову структурну одиницю покладалися, окрім іншого, завдання створення умов для перевірки всієї зовнішньої (міжнародної) та внутрішньої кореспонденції іноземців, які проживали на території СРСР, усіх поштових відправлень, листів конкретних осіб за списками оперативних та інших підрозділів ОДПУ, у період колективізації - листів, надісланих із сільської місцевості в армію, на флот тощо. Цензуруванню піддавалися будь-які згадки про голод в УСРР, стихійні лиха й навіть погану погоду. У цей же період запроваджено заборону на розголошення або поширення інформації щодо проявів антисемітизму у СРСР, а це явище в дореволюційний період представлялося винятково як «провокація царського уряду». СПВ ДПУ УСРР було організовано 5 квітня 1931 р. Золотарьов В.А., Шаповал Ю.І., Пристайко В.І. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. - С. 11, 14.

Початок 1930-х рр. в радянській Україні ознаменувався резонансною оперативною розробкою під шифром «Весна». Загалом архівно-кримінальна справа налічувала понад тисячу то- мів ГДА СБ України, ф. 6, спр. 67093-фп у 3449 т.. Її причиною став перлюстрований особливим відділом (ОВ) 21-ї дивізії, що дислокувалася у Сибіру, приватний лист, зміст котрого мав «антирадянський характер», до того ж чекісти побачили тут ознаки існування в Конотопській окрузі повстанської організації на чолі зі Яковом Васильовичем Шкорбатом Документ № 37 «Шифротелеграма повпреда ОДПУ по Сибірському краю Л. М. Заковського Конотопському окрвідділу ДПУ УСРР» від 14 червня 1930 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 2002. - № 1. - С. 153.. Таким чином, перлюстрація одного листа та подальша оперативна розробка органів ДПУ УСРР зламала долі тисяч командирів РСЧА, 328 основних фігурантів справи було засуджено до смертної кари або різних строків ув'язнення Там само. - С. 75..

У 1933 р. розпочався новий етап у розвитку військової цензури. У січні з'явилася постанова уряду, за якою передбачалося створити інститут уповноваженого РНК СРСР з охорони військових таємниць у пресі. Відповідне положення було затверджене урядовою постановою в листопаді 1933 р. Уповноважений РНК СРСР (він же - начальник Головліту СРСР) здійснював контроль за охороною військових таємниць як в офіційних, так і в авторських виданнях на території всього СРСР.

Постанова ЦВК СРСР від 10 липня 1934 р. про ліквідацію ОДПУ та створення НКВС призвела до посилення політичної цензури. У структурі крайових, республіканських та обласних апаратів нового наркомату передбачалася організація управлінь державної безпеки (УДБ). Контроль за ними здійснювало союзне Головне управління державної безпеки (ГУДБ). Основними завданнями УДБ визначалася боротьба зі «зрадниками Батьківщини», шпигунством, «контрреволюцією», терором, шкідництвом, диверсіями та іншими державними злочинами; охорона держ- таємниці; ужиття всіх необхідних заходів щодо запобігання державним злочинам; виконання спеціальних завдань уряду СРСР із гарантування суспільного ладу та держбезпеки.

У відповідності до наказу НКВС СРСР «Про організацію органів НКВС на місцях» від 13 липня 1934 р., кураторство над відділеннями/пунктами ПК доручалося залишеному у системі НКВС СПВ центрального апарату ГУДБ НКВС і в регіональних підрозділах УДБ НКВС - УНКВС. Керівниками СПВ - 4-го відділу ГУДБ НКВС СРСР - у період з липня 1934 по лютий 1941 рр. були:

* Молчанов Георгій Андрійович (10.07.1934-28.11.1936);

• Курський Володимир Михайлович (28.11.1936-15.04.1937);

• Агранов Яків Саулович (15.04-17.05.1937);

• Литвин Михайло Йосифович (17.05.1937-20.01.1938);

• Цесарський Володимир Юхимович (28.03-28.05.1938);

• Журбенко Олександр Спиридонович (28.05-15.09.1938);

• Кобулов Богдан Захарович (15.09.1938-29.07.1939);

• Сєров Іван Олексійович (29.07-02.09.1939);

• Федотов Павло Васильович (04.09.1939-26.02.1941) Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД, 1934-1941: Справоч-ник. - Москва: Звенья, 1999. - 502 с. [Електронний ресурс]: http:// www.memo.ru/history/NKVD/kto/titul.htm.

В Україні впродовж 1920-1930-х рр. контроль за поштово- телеграфною кореспонденцією здійснювали аналогічні союзним пункти ПК. У різні часи вони підпорядковувалися наступним структурним відділам ДПУ УСРР - УДБ НКВС УРСР:

¦ відділу інформації й політконтролю ДПУ УСРР (листопад 1925 - березень 1931 рр.);

¦ СПВ ДПУ УСРР (квітень 1931 - липень 1934 рр.);

¦ СПВ УДБ НКВС УСРР (липень 1934 - грудень 1936 рр.);

¦ 4-му відділу УДБ (1-ше управління) НКВС (грудень 1936 - березень 1938 рр.);

¦ 2-му відділу 1-го управління (УДБ) НКВС (березень-вере- сень 1938 р.);

¦ 2-му спецвідділу НКВС (вересень 1938 - лютий 1941 рр.).

Керівниками СПВ ДПУ УСРР-СПВ УДБ НКВС у різні часи були:

• Люшков Генріх Самойлович (04.04-17.08.1931) Золотарьов В.А., Шаповал Ю.І., Пристайко В.І. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. - С. 508-510.;

• Кривець Юхим Хомич (20.09.1931-21.02.1933) Там само. - С. 495.;

• Александровський Михайло Костянтинович (21.03-15.12.1933) Там само. - С. 524-525.;

• Козельський Борис Володимирович (15.12.1933-02.01.1936) Золотарьов В.А., Шаповал Ю.І., Пристайко В.І. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. - С. 490-491.;

• Рахліс Пейсах Меєрович (01.1936-31.03.1937) Там само. - С. 537-538.;

• Абугов Ошер Йосипович (31.03-20.07.1937) Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД, 1934-1941. - С. 81.;

• Герзон Матвій Михайлович (20.07-25.10.1937) Золотарьов В.А., Шаповал Ю.І., Пристайко В.І. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. - С. 450-451.;

• в. о. Перцов Давид Аронович (10-12.1937) Там само. - С. 531.;

• Хатеневер Арон Меєрович (07.12.1937-09.05.1938) Там само. - С. 567.;

• в. о. Гольдман Соломон Ісакович (09-20.05.1938) Там само. - С. 453.;

• Яралянц Олександр Олександрович (20.05-11.1938) Яралянц Олександр Олександрович народився 14.01.1903 р. у м. Тифліс (Грузія). Вірменин. Ос-віта вища. Член ВКП(б) з червня 1926 р. В орга-нах НК-НКВС із весни 1921 р.: курсант при кур-сах СОУ, потім статист РСО ЧК Грузії (весна 1921 - осінь 1922 рр.); штатний практикант відділу ЕКО ПП ОДПУ в Ленінградському ВО (01-02.1932); уповноважений 5-го відділу ЕКО ПП ОДПУ ЛВО (02.1932-1.06.1933); оперупов-

новажений 5-го відділу ЕКО ПП ОдПу ЛвО (1.06.1933-11.02.1934); пом. начальника 4-го відділення ЕКО ПП ОДПУ ЛВО (11.02.1934-09.1936); пом./заст. начальника ЕКО УДБ УНКВС по Західносибірському краю (ЗСК) (09-12.1936); начальник 12-го відділення КРО ГУДБ НКВС (12.1936-03.1937); начальник 4-го відділення 3-го відділу ГУДБ НКВС (03-10.08.1937); начальник 3-го відділу УДБ / пом. начальника УНКВС по Саратовській обл. (17.08.1937-02.1938); начальник 4-го відділу УДБ НКВС УРСР (20.05.1938-13.03.1939); в. о. наркома внутрішніх справ УРСР (08.1938); заст. наркома внутрішніх справ УРСР (ст. на 10.1938). Звільнений з органів НКВС 13 березня 1939 р. за ст. 38 (п. «б») «Поло-ження про проходження служби керівного складу ГУДБ». Звання: капі-тан держбезпеки (15.06.1938) (див.: ГДА СБ України, ф. 12, спр. 3118-ос).;

• Павличев Леонід Михайлович (31.12.1938-10.01.1939)36;

• Машлятин Василь Семенович (11.04.1939-22.04.1940)37;

• Павлычев Леонід Михайлович народився 23.02.1908 р. у м. Ярославль (Росія). Росіянин. Освіта середня. Член ВКП(б) з 1929 р. В органах ЧК- НКВС із 1931 р.: практикант ПП ОДПУ Горьківського краю (193101.06.1932); уповноважений 3-го відділення СПВ ПП ОДПУ по Горьків- ському краю (01.06.1932-20.09.1934); оперуповноважений 3-го відділення СПВ УДБ УНКВС по Горьківському краю (20.09.1934-01.07.1935); пом. начальника 2-го відділення СПВ УДБ по Горьківському краю (1.07-1.11.1935); пом. начальника 3-го відділення СПВ УДБ по Горьківському краю (01.11.1935-25.06.1936); в. о. начальника 3-го відділення СПВ УДБ по Горьківському краю (11.0720.09.1936); начальник 2-го відділення СПВ УДБ по Горьківському краю (20.09-28.12.1936); пом. начальника СПВ - 4-го відділу УДБ по Горьківському краю (28.12.1936-08.01.1937); начальник 5-го відділення 4-го відділу УДБ НКВС УРСР (20.0106.1938); пом. начальника 4-го відділу УДБ НКВС УРСР (06-28.07.1938); заст. начальника УНКВС по Київській обл. (28.07-31.12.1938); в. о. начальника, потім начальник 4-го відділу УДБ НКВС УРСР (31.12.1938-10.01.1939); начальник 2-го відділу УДБ НКВС УРСР (10.01.1939-26.07.1940). Звільнений з органів 22 липня 1940 р., перебував під слідством. Згідно з висновком у його справі, затвердженим Л. Берією 19 липня 1940 р., переведений з оперативної роботи до ГУШОСДОР. Звання: мол. лейтенант (19.03.1936), лейтенант (28.01.1937), ст. лейтенант (15.06.1938), капітан (1939) держбезпеки (див.: ГДА СБ України, ф. 12, спр. 3186-ос).

37Машлятин Василь Семенович народився 01.01.1900 р. у м. Таганрог (Росія). Росіянин. Освіта середня. Член ВКП(б) з березня 1925 р. В органах ЧК-НКВС із 1922 р.: співробітник відділення ДТВ ДПУ ст. Таганрог (22.06-29.08.1922); курсант школи ТВ ОДПУ (Харків, Москва; 09.192212.11.1923); агент, старший агент, дільничний уповноважений, помічник уповноваженого при відділеннях ДТВ на ст. Козятин, Житомир, Коростень (Південно-Західної залізниці), Таганрог (Донецької залізниці; 29.11.1923-1.01.1930); ст. уповноважений, уповноважений Південного окружного контррозвідувального ТВ ДПУ, Харків (08.01.193028.10.1933); начальник оперативних пунктів на пристанях міст Київ і Запоріжжя ТВ ДПУ (28.10.1933-15.09.1935); оперуповноважений водного відділу ТВ УДБ НКВС (15.09.1935-01.01.1937); оперуповноважений 6-го відділу, пом. начальника 3-го відділення 11-го відділу УДБ

• Куріцин Іван Андрійович (03.1940-31.05.1941)НКВС УРСР (01.01-10.1937); пом. начальника відділення 11-го відділу УДБ НКВС УРСР (10.1937-14.08.1938); в. о. начальника, потім началь-ник 12-го відділу УДБ НКВС УРСР (14.08.1938-04.1939); начальник 2-го спецвідділу НКВС УРСР (04.1939-22.04.1940); начальник УНКВС по Чернігівській обл. (20.04.1940-28.03.1941); начальник УНКДБ по Чернігівській обл. (15.04-09.05.1941). Звання: лейтенант (09.01.1936); ст. лейтенант (20.05.1938); капітан (28.04.1939) держбезпеки. Нагоро-ди: знак «Почётный работник ВЧК-ГПУ (XV)» (14.08.1938). Звільнений з органів у зв'язку зі смертю 09.05.1941 р. (див.: САЗУСБУ в Чернігівській обл., спр. 2201-ос). Куріцин Іван Андрійович народився 1911 р. у с. Севостьянове Єлатомсь- кого р-ну Рязанської обл. (Росія). Росіянин. Освіта середня. Член ВКП(б) з 1930 р. В органах ЧК-НКВС із 4 липня 1937 р.: оперуповноважений 3-го відділу ГУДБ НКВС СРСР (07-10.1937); ст. інструктор політвідділу 2-го спецвідділу НКВС СРСР (11.1937-03.1939); начальник 1-го відділення 2-го спецвідділу НКВС СРСР (03.1939-31.03.1940); в. о. на-чальника 2-го спецвідділу НКВС УРСР (03-02.12.1940); начальник 2-го спецвідділу НКВС УРСР (02.12.1940-31.05.1941); секретар парткомітету НКДБ УРСР (01.05-17.06.1941); начальник 2-го спецвідділу НКВС УРСР (з 01.04.1942). Подальша доля невстановлена. Звання: лейтенант (21.03.1939); ст. лейтенант (22.01.1942) держбезпеки (див.: ГДА СБ Ук-раїни, ф. 12, спр. 3497-ос).;

• В. О. Суригін Микола Олександрович (06.1941-22.08.1942) Суригін Микола Олександрович народився 1906 р. у с. Лезбино Галиць-кого р-ну Ярославської обл. (Росія). Росіянин. Освіта неповна середня. Член ВКП(б) з 1932 р. В органах ЧК-НКВС із 1921 р.: переписувач адмі-ністративного відділу повітового Ярославського евакуаційного пунк-ту (05-08.1921); сторож-кур'єр Чухімського МВ ОДПУ Ярославської обл. (04-09.1924); сторож-кур'єр канцелярії Галицького повітового відділу ОДПУ Ярославської обл. (09.1924-21.08.1925); фельд'єгер Галицького МВ ОДПУ Ярославської обл. (01.01.1926-09.1929); пом. оперуповнова- женого Галицького РВ ДПУ Ярославської обл. (09.1929-01.02.1930); пом. оперуповноваженого Костромського РВ ДПУ Костромської обл. (01.02.1930-01.04.1932); оперуповноважений Костромського РВ ДПУ (01.04.1932-01.10.1935); польовий оперуповноважений ОВ НКВС 49-ї СД (01.10.1935-05.03.1936); начальник Селівановського РВ НКВС Іва- новської обл. (05.03.1936-04.07.1937); пом. начальника Ковровського МВ НКВС Івановської обл. (04.07.1937-15.03.1938); начальник 4-го відділення 12-го відділу УДБ НКВС УРСР (15.03.1938-01.05.1939); заст. начальника 2-го спецвідділу НКВС УРСР (01.05.1939-22.08.1942); заст. начальника 2-го спецвідділу УНКВС по Челябінській обл. (22.08.1942-01.01.1943); начальник 2-го спецвідділу НКВС УРСР (01.01-06.1943); начальник відділу «В» НКДБ УРСР (06.1943-15.03.1946); начальник відділу «В» МДБ УРСР (15.03.1946-01.04.1953); в. о. начальника 6-го спецвідділу МВС УРСР (01.04-14.05.1953); начальник 6-го спецвідділу МВС УРСР (14.05.1953-01.04.1954); начальник 8-го відділу 4-го управ-ління КДБ при РМ УРСР (01-17.04.1954). Звільнений у запас 17 квітня 1954 р. за станом здоров'я. Звання: мол. лейтенант (23.02.1936), лей-тенант (23.08.1938); ст. лейтенант (22.01.1942); майор (11.02.1943); підполковник (05.03.1945) держбезпеки; полковник (20.04.1949). На-городи: ордени «Знак пошани», Червоного прапора, Великої Вітчизня-ної війни I ст., медалі «За оборону Сталінграда», «За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» (див.: ГДА СБ України, ф. 12, спр. 15553-ос)..

В. С. Машлятин.І. А. Куріцин.М. О. Суригін.

Згідно з наказом наркомату оборони (НКО) № 031 (0131) від 1 червня 1935 р., було затверджено «Положення про організацію військової цензури в РСЧА». Таким чином, НКО поновив право проводити цензурування листів у військах та на флоті.

Наприкінці 1930 - на початку 1940-х рр. в умовах наростання воєнної загрози почалося вдосконалення системи цензури. Для запобігання витоку через армійську кореспонденцію небажаної інформації, протидії розголошенню військової таємниці НКВС СРСР у січні 1940 р. видав низку актів щодо поліпшення роботи пунктів ПК, інших спецвідділів регіональних апаратів НКВС:

¦ наказ НКВС СРСР № 0056 від 14 січня 1940 р. «Про запровадження цензури на всі види поштово-телеграфної кореспонденції в діючих частинах Червоної армії та Військово- морського флоту» ГДА СБ України, ф. 9, спр. 208-сп, арк. 12-16.;

¦ наказ НКВС СРСР № 0074 від 18 січня 1940 р. «Про порядок здійснення політичного контролю за міжнародною та внутрішньою поштово-телеграфною кореспонденцією» Там само, арк. 17-20.;

¦ наказ НКВС СРСР № 0077 від 19 січня 1940 р. «Про затвердження положення про розпорядок роботи та обов'язки співробітників політконтролю НКВС СРСР» Там само, спр. 15-сп, арк. 55-62..

На основі аналізу цих трьох директивних документів простежимо організацію процесу обробки поштово-телеграфної кореспонденції. Так, пункти 7-8 наказу № 0056 зобов'язували наркома внутрішніх справ УРСР І. Сєрова створити на базі Київського військово-сортувального пункту відділення цензури з включенням їх до складу 2-го спецвідділу НКВС УРСР. Керівництво відділеннями цензури по республіці нарком внутрішніх справ СРСР Л. Берія наказав доручити заступникові начальника 4-го відділення 2-го спецвідділу НКВС УРСР лейтенантові державної безпеки Олександрові Васильовичу Зайцеву.

Через чотири дні іншим наказом НКВС СРСР (№ 0074 від 18 січня 1940 р.) Л. Берія скорегував порядок організації роботи цензури, оголошений наказом № 0056. Скасовувалася чинність п. 7 наказу № 0056 та поверталася цензорам попередня назва - відділення/пункти ПК. Також заборонялося проводити будь- яку гласну цензуру поштово-телеграфної кореспонденції - як міжнародної (пошта іноземних посольств, торгових представництв, іноземних кореспондентів і приватних осіб), так і в ЧА й ВМФ, що дозволялося наказом № 0056.Перегляду пунктами ПК, згідно з наказом № 0056, підлягала вся поштово-телеграфна кореспонденція військовослужбовців. Цензорам дозволялося перлюструвати звичайні, рекомендовані або цінні листи, телеграми, посилки. Розпечатані листи цензори мали піддавати хімічній обробці на предмет виявлення тайнопису, а в посилках шукати бактеріологічні або вибухові речовини. На перевірених листах слід було ставити штамп «Переглянуто цензурою». Однак ці норми поширювалися лише на гласну цензуру. Натомість під час негласного перегляду цензори керувалися п. 3 наказу № 0074, що забороняв їм розрізати листи, викреслювати текст, проводити явну хімічну обробку та ставити штамп «Переглянуто цензурою». 19 січня 1940 р. Л. Берія затвердив нове положення «Про порядок роботи й обов'язки співробітників політ- контролю НКВС СРСР», яке було розіслане по всіх пунктах ПК ГДА СБ України, ф. 9, спр. 15-сп, арк. 56-62..

Конфіскації, згідно з п. 5 наказу № 0056 та пп. 4 і 7 наказу № 0074, підлягали листи, що містили інформацію, котра визнавалася забороненою для розголошення:

¦ антирадянського, «провокаційно-наклепницького» змісту;

¦ з антирадянськими листівками або закликами;

¦ із відомостями про склад, чисельність або найменування частин ЧА і ВМФ; місця їх розташування й передислокацію; персональні дані старшого та вищого командного складу армії, флоту; характер робіт зі зміцнення пунктів дислокації, озброєння та склад гарнізонів; військові перевезення й технічний стан залізничних і шосейних доріг та водних шляхів; стан телефонних, телеграфних ліній і місця розташування радіостанцій; хід боїв на фронтах, кількість загиблих або поранених, результати бомбардування; епідемічні захворювання; залізничні й автомобільні катастрофи, плани задуманих або проведених операцій; недостатнє продовольче забезпечення в тилу, прохання про висилку фіктивних документів для отримання відпусток тощо.

Конфісковані листи, написані військовослужбовцями, цензори передавали в ОВ відповідних військових з'єднань. Листи на адресу військовослужбовців, затримані цензурою, направлялися до територіальних управлінь НКВС за місцем проживання відправника для подальшого оперативного використання або проведення слідства. Персональні міжнародні листи з «антирадянським змістом» дозволялося конфісковувати лише за згодою (санкцією) начальника 2-го спецвідділу НКВС СРСР Євгена Петровича Лапшина (15.09.1938-26.02.1941) Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД, 1934-1941. - С. 263. або територіального керівника НКВС. Конфісковувати кореспонденцію іноземних посольств, торгових представництв або закордонних кореспондентів дозволялося лише з санкції наркома внутрішніх справ СРСР або його заступника.

Наприкінці травня 1940 р. НКВС СРСР підбив підсумки щодо організації роботи та виконання наказів №№ 0056, 0074 і 0077 обласними пунктами ПК і пунктами ПК міжнародного обміну кореспонденцією «Мінськ-Київ». У результаті перевірки 2-м спецвідділом НКВС СРСР, що тривала з 7 по 29 квітня 1940 р., було виявлено низку прорахунків і порушень. Як грубе порушення було кваліфіковано невиконання вимог наказу НКВС № 0077 від 19 січня 1940 р. щодо місця перебування керівників пунктів ПК, методів відкриття кореспонденції, недостатню або відсутню політико-виховну роботу з особовим складом, затримку відправлення термінової кореспонденції з армії та флоту, прошиту нитками ГДА СБ України, ф. 9, спр. 208-сп, арк. 78-79..

Заступник наркома внутрішніх справ СРСР В. Меркулов наказом № 00684 від 31 травня 1940 р. керівникам УНКВС країв, областей та наркомам внутрішніх справ союзних республік наказував ужити таких організаційних заходів:

¦ перевести начальників пунктів ПК у приміщення, де розташовувався сам пункт;

¦ звільнити районні пункти ПК областей від обробки документів внутрішнього та військового характеру, залишивши за ними лише адресатів, що перебували на оперативному контролі;

¦ шляхом скорочення штатів у районних пунктах ПК посилити обласні, крайові й республіканські пункти;

¦ заборонити ручне розпечатування кореспонденції, лише за допомогою спецпристрою - «паровідкривача»;

¦ перебудувати процес і суворо дотримуватися пунктів «Положення про розпорядок роботи й обов'язки співробітників політконтролю НКВС СРСР» від 19 січня 1940 р. ГДА СБ України, ф. 9, спр. 208-сп, арк. 78, 80-81.

Статистичні дані звіту про перевірку пункту ПК міжнародного обміну (Мінськ-Київ) продемонстрували масштаби місячного обігу листів. Так, у березні 1940 р. на пункт надійшло 460 310 міжнародних, внутрішніх і вихідних листів. Оброблено цензорами 97 676 документів, що становило 21,22% від загального обсягу. Такий показник, згідно з наказом НКВС СРСР № 00684 від 31 травня 1941 р., заступником наркома внутрішніх справ В. Меркуловим було визнано відмінним, а співробітникам київського та мінського пунктів ПК Занемонецю, Зайченку, Фурману, Турьянову та Сокальській оголошувалася подяка Там само, арк. 79-80..

Чисельність цензорських відділів станом на вересень-жовтень 1939 р. становила 10 пунктів ПК, а у вересні 1940 р. у 23 областях УРСР уже працювало 64 пункти Там само, ф. 16, оп. 1, спр. 376, арк. 307; спр. 457, арк. 184.. Згідно з доповідною запискою наркома внутрішніх справ республіки І. Сєрова та заступника наркома І. Ткаченка, у березні-грудні 1940 р. через Київський пункт ПК щоденно проходило від 30 до 35 тис. міжнародних листів, переважно із Західної України в Генерал-губернаторство й у зворотному напрямку. Натомість наявний штат міг обробити лише 9-10 тис. документів. Звісно, що більшу частину кореспонденції доводилося переглядати поверхово або лише на наявність «антирадянських вкладень», без докладної перлюстрації, чим порушувалася основна мета - оперативна цінність Радянські органи державної безпеки у 1939 - червні 1941 р.: документи ГДА СБ України / Упоряд. В. Даниленко, С. Кокін. - Вид. дім «КМА», 2009. - С. 154-155; ГДА СБ України, ф. 16, оп. 1, спр. 457, арк. 92-93..

У спецповідомленні начальника 2-го спецвідділу НКВС УРСР І.Куріцина наркомові внутрішніх справ УРСР І. Сєрову від 3 січня 1941 р. вказувалося, що на Київському пункті ПК «за час з 1-го до 31-го грудня 1940 р. прочитано 129 050 документів, що направлялися поляками за кордон, які проживають у західних областях України» Радянські органи державної безпеки у 1939 - червні 1941 р. ... - С. 1183..

Відзначимо, що після приєднання у вересні 1939 р. до УРСР західноукраїнських земель на міських пунктах ПК Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, що обробляли міжнародну кореспонденцію, посилилося навантаження листами до нових 6 областей. І тут виникла ще одна проблема, яка суттєво впливала на затримку відправки листів - 80-90% їх писалися польською або німецькою мовами, а штатних дво- або більше мовних перекладачів бракувало, що не дозволяло швидко й цілісно опрацьовувати весь масив кореспонденції. Натомість поверхове або часткове опрацювання міжнародних відправлень суперечило наказам Л. Берії про прискіпливе опрацювання всієї закордонної кореспонденції. Наступною проблемою, за твердженням заступника наркома внутрішніх справ УРСР І. Ткаченка, стала «провокація» поштової адміністрації Генерал-губернаторства, спрямована на зрив роботи пунктів ПК:

«Із метою створення труднощів для обробки документів, що йдуть із Німеччини у західні області УРСР, німці, затримуючи їх у себе по кілька днів, викидають їх після того до нас десятками й сотнями тисяч одночасно» Там само. - С. 154..

Вирішення цих проблем керівництво НКВС УРСР убачало в доукомплектуванні обласних (Львівського, Тернопільського, Луцького, Станіславського, Дрогобицького, Рівненського, Аккерманського, Чернівецького, Київського) й міських (Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ) пунктів ПК перекладачами з польської мови, хіміками, фотографами та помічниками оперуповноважених на:

¦ Київ, 2-й спецвідділ УНКВС УРСР: перекладачів - 10, хіміків - 1, фотографів - 1;

¦ Харків, 2-й спецвідділ УНКВС УРСР: перекладачів - 3, помічників оперуповноважених - 1;

¦ Одеса, 2-й спецвідділ УНКВС УРСР: перекладачів - 3, помічників оперуповноважених - 1;

¦ Дніпропетровськ, 2-й спецвідділ УНКВС УРСР: перекладачів - 3, помічників оперуповноважених - 1 ГДА СБ України, ф. 16, оп. 1, спр. 457, арк. 93..

Доукомплектування, за вказівкою І. Ткаченка, мало завершитися наприкінці 1940 р., оскільки «крім цілковитої обробки вхідної закордонної кореспонденції, буде також доручено обробку вихідних за кордон відкритих документів» Радянські органи державної безпеки у 1939 - червні 1941 р. ... - С. 155..

Такі організаційні заходи наприкінці 1940 - на початку 1941 рр. дозволили поліпшити роботу пунктів ПК та сприяли збільшенню показників виявлення й конфіскації листів. Наприклад, із 129 050 прочита них у грудні 1940 р. документів відібрано й вилучено було 6520 листів, котрі, на думку цензорів, відрізнялися «контрреволюційно-націоналістичним» характером, де критикувалася більшовицька влада або висловлювалися сподівання на відновлення польської державності Там само. - С. 1183-1185.. Із найбільш показових фрагментів листів формувалися «Спецповідомлення за матеріалами ПК», які ледь не щодня лягали на стіл партійно-державного керівництва УРСР і СРСР. Прикладом одного з «контрреволюційних меморандумів» слугує витяг із доповідної начальника 2-го спецвідділу НКВС УРСР І. Куріцина наркому внутрішніх справ республіки І. Сєрову від 3 січня 1941 р.:

«Любий і дорогий брате. Опишу тобі наше життя. Більшовик свою частину Польщі назвав Західною Україною, під багнетами змушували всіх людей голосувати, що хочемо належати до Росії, і оголосили на увесь світ, що люди з радістю й добровільно просили про приєднання до Росії. Це є страшний караул, безправ'я, терор і примус, досягнутий насильством над бідним і беззахисним народом. Жахлива й страшна більшовицька й комуністична влада. У піснях і газетах на увесь світ для пропаганди вихваляються, що тут воля, радість, щастя й благополуччя, а немає в усьому світі такої убогості й неволі, як під червоними катами більшовиками. Вся влада в жидівських руках, усі опираються на велике підлабузництво й брехню, тут немає милості, жалості й справедливості. Більшовики говорять, що влада робітничо- селянська, а тут сам жид при владі, і над робітниками, над селянством і взагалі шпигунство з боку розбійників. Якби всі ці держави обрушилися на Росію й цим принесли б існуючому народу волю й звільнення від більшовицького ярма. Це була б справедлива заслуга перед богом і усім миром. Тут народи, пригноблені більшовиками, тільки чекають на таку милість, коли б хто почав воювати з більшовицькою Росією, тоді б тут усі повстали й допомогли, і та вся більшовицька Червона армія сама б перетворилася би в білу. Якби скинути із себе й з усієї Росії те ярмо й гніт тих червоних катів. Прошу тебе, дай цей лист почитати у своєї парафії через ксьондза Пробощ, іди в комітет польських організацій (с. Трейнець, 210 пов. Мостиска, Дрогобицька обл., Коротек Михайлина)» Радянські органи державної безпеки у 1939 - червні 1941 р. ... - С. 1183-1184..

Деякі конфісковані чекістами листи потрапляли до категорії «наклепницьких» та «провокаційних» через те, що в них повідомлялося про виселення мешканців Західної України у глиб СРСР, про долі висланих і про важке матеріальне становище. Усі вилучені цензурою листи, що заслуговували на оперативну увагу слідчих органів, разом із меморандумами направлялися у відповідні оперативні відділи обласних УНКВС для проведення подальшої «розробки» їхніх авторів.

Згідно з указом Президії Верховної Ради УРСР від 12 березня 1941 р., НКВС СРСР поділявся на дві самостійні одиниці - власне наркомат внутрішніх справ і народний комісаріат державної безпеки (НКДБ). Кураторство над усіма пунктами ПК у СРСР доручалося проводити новоутвореній штатній одиниці союзного НКДБ - 4-му відділу. Керівником його призначили колишнього начальника 2-го спецвідділу (оперативно-технічний) НКВС СРСР Є. Лапшина (26.02-31.07.1941). Верховна Рада УРСР 21 березня 1941 р. також внесла відповідні зміни та доповнення до ст.ст. 45 і 48 Конституції УРСР. НКДБ УРСР одержав статус союзно-республіканського наркомату, а його керівником призначили П. Мешика. Функції 2-го спецвідділу НКВС (зокрема контроль та кураторство над пунктами ПК) передавалися новоутвореному 4-му відділу НКДБ УРСР під керівництвом колишнього начальника 2-го спецвідділу І. Куріцина (03.1940 - 31.05.1941), а з червня 1941 р. його наступника М. Суригіна (06.1941).

Зміна назв та підпорядкування фактично не вплинула на роботу цензорів. Наприклад, порівнюючи згадане вище спец- повідомлення начальника 2-го спецвідділу НКВС УРСР І. Куріцина на адресу наркома внутрішніх справ УРСР І. Сєрова від 3 січня 1941 р. та післяреформене спецзведення начальника вже 4-го відділу І. Куріцина на адресу наркома держбезпеки УРСР П. Мешика від 14 березня 1941 р., ми не бачимо між ними ніякої різниці, ані за формою, ані за критеріями, ані за змістом Радянські органи державної безпеки у 1939 - червні 1941 р. ... - С. 1183-1185, 1198-1202.. Так, за два дні існування 4-го відділу НКДБ УРСР (із 12 по 14 березня 1941 р.) підконтрольні йому пункти ПК опрацювали 38 235 міжнародних вихідних листів, з яких 4235 було конфісковано як документи, що мали «провокаційно-наклепницький» і «антирадянський характер» про життя у СРСР та факти примусового виселення у віддалені райони країни:

«Для нас усіх настало щасливе життя під сонцем сталінської Конституції. Серед поляків масові арешти, вивозять дітей, вивозять у глиб Росії, у Сибір, у неопалюваних товарних вагонах, вивозять їх голодувати й мучитися у степи Казахстану (Угорщина, табір пол. біженців, Пртибила Петро)» Там само. - С. 1201-1202..

У квітні 1941 р. новий начальник 4-го відділу НКДБ СРСР Є. Лапшин (26.02-31.07.1941), підбиваючи підсумки роботи відділів/відділень республік та областей, відзначав, що за період із лютого по квітень 1941 р. зареєстровано понад 5 тис. випадків надходження до пунктів поштового обміну кореспонденції листів у пошкодженому вигляді, із грубими слідами відкриття й неналежного заклеювання. Більша їх частина припадала на пункти ПК Тернопільщини та Рівненщини. У Львівській області, за даними Є. Лапшина, мали місце факти відкриття поштових відправлень у протизаконних цілях - крадіжка грошей, речей тощо. Відтак наказувалося: посилити особистий контроль начальників четвертих відділів/відділень НКДБ УРСР за якістю обробки документів; у випадках виявлення дефектів проводити розслідування та притягати винуватців до відповідальності аж до звільнення; новопризначених працівників ПК до роботи допускати лише після попереднього навчання досвідченими співробітниками ГДА СБ України, ф. 9, спр. 86-сп, арк. 252-253..

5 червня 1941 р. заступник начальника 4-го відділу НКДБ УРСР М. Суригін звітував, що за травень цензори опрацювали 287110 міжнародних документів, з яких конфіскували 10 478 «контрреволюційно-повстанських» і «провокаційно-наклепницьких». Також указувалося, що перших було 800 штук, а їх автори, використовуючи умовний або завуальований текст, висловлювали свої «антирадянські настрої» та сподівання на повалення комуністичного режиму за допомогою Німеччини. М. Суригін навів фрагмент одного з листів:

«Життя у нас погане. Люди живуть так, як при фараоні. Поки ще терпимо, доки терпець не увірветься. Такого уряду не знає історія. Чекаємо весни, однак, поки сонце зійде, роса очі виїсть.

Цей уряд нічим не можна задовольнити, все давай і давай, і все мало, що моє, то не твоє - чиста свобода. Слава Україні! Твій брат Іван (с. Тучно, Львівська обл., Івасків Іван)» Радянські органи державної безпеки у 1939 - червні 1941 р. ... - С. 1202-1207..

Також М. Суригін звертавувагу керівництва НКВС СРСР на збільшенні у внутрішній кореспонденції інформації про примусове виселення мешканців Західної України до віддалених районів СРСР. Так, у результаті обробки цензорами внутрішніх листів упродовж 27-30 травня 1941 р. було вилучено 75, відправлених зі Львова, де описувалися операції з виселення.

«Як видно із виявлених повідомлень, - доповідав М. Суригін у спецзведенні на ім'я П. Мешика № 90184/4 від 06.06.1941 р., - питання про проведення виселення все більше стає предметом обговорення серед к-р націоналістичних елементів, які всіляко використовують це у своїй антирадянській діяльності».

Далі він цитував деякі листи:

«У нас вивозять людей. Я йшла із міста і бачила, коли відходив ешелон з людьми. Це була жахлива картина. Люди у вагонах плакали, ті, що стояли на вулиці, теж плакали, навіть чоловіки і ті плакали. Дуже було багато жінок з маленькими дітьми. (Львівська обл., с. Ряснопольське, Пажух Юзеф Миколайович)»;

«Із Львова кудись вивозять людей. Вночі автомашини приїжджають з НКВС, забирають жінок, дітей і чоловіків. За дві ночі забрали 6000. По селах робиться те ж саме. Тут люди почали досить відкрито висловлювати своє незадоволення... (Львів, вул. Левандовка, 55, Буряк Михайло)» Радянські органи державної безпеки у 1939 - червні 1941 р. ... - С. 1207-1209..

Отже, наведені приклади директивних і звітних документів НКДБ УРСР дозволяють стверджувати, що робота пунктів ПК передвоєнного часу перебувала на постійному контролі керівництва органів держбезпеки республіки. Усі прорахунки в роботі усувалися в найкоротший час. Упродовж досліджуваного періоду формувалася система критеріїв щодо інформації, котра підпадала під заборону з подальшою конфіскацією поштово-телеграфної кореспонденції. Також контроль за приватним листуванням ставав приводом для постановки адресата на спецконтроль, його оперативної розробки з подальшим притягненням до кримінальної відповідальності.

Із початком німецько-радянської війни партійне керівництво СРСР об'єднало НКДБ і НКВС в єдину структуру - НКВС (20 липня 1941 р.). Відповідно, станом на серпень 1941 р. аналогічні республіканські відомства теж було реорганізовано в комісаріат внутрішніх справ УРСР. Уже наприкінці 1941 - на початку 1942 рр. із чекістських звітних документів зникає словосполучення «за матеріалами ПК», на зміну йому приходить - «за матеріалами військової цензури». Кураторство над нею покладалося на 2-гі спецвідділи НКВС-УНКВС і 3-тє управління НКО. Керівником 2-го спецвідділу НКВС СРСР було призначено колишнього начальника 4-го відділу НКДБ СРСР Є. Лапшина (31.07.194112.05.1943). В УРСР відбулися аналогічні зміни.

Крім розгалуженої мережі підконтрольних НКВС осередків цензури, існував також відділ ВЦ при Головному військовому штабі РСЧА, що за час війни змінив декілька кураторів:

¦ відділ ВЦ Головного розвідувального управління (ГУР) Генерального штабу (ГШ) РСЧА (09-23.10.1942);

¦ відділ центральної ВЦ НКО (23.10.1942-18.09.1943);

¦ відділ ВЦ Генерального штабу РСЧА (09.1943-02.1946).

23 жовтня 1942 р. наказом наркома оборони Й. Сталіна статус відділу центральної ВЦ було підвищено шляхом виведення зі складу ГУР та підпорядкування НКО. 18 вересня 1943 р. «з метою поліпшення керівництва військовою цензурою» відповідний відділ було включено до складу Генштабу.

16 грудня 1943 р. наказом НКО № 0451 було введено в дію «Положення про військову цензуру у Червоній армії (на воєнний час)» замість чинного доти положення від 22 липня 1935 р., відповідно до якого «органи військової цензури Червоної армії здійснюють контроль за змістом усіх друкованих видань, радіопередач і фотокінопродукції, наглядаючи за тим, щоб ці органи пропаганди не стали засобом для розголошення військової таємниці».

У РСЧА цензурі не підлягали лише накази й директиви. Усі військові цензори підпорядковувалися відділу ВЦ ГШ. Перлюстраційна робота оголошувалася секретною:

«[...] усі цензурні зміни, викреслювання або вилучення (тексту. - Авт.) могли бути відомі, крім цензора, лише редакторові, його заступникові і їхнім прямим начальникам» Цензура в СССР [Електронний ресурс]: http://ru.wikipedia.org/wiki/ Цензура_в_СССР.

Війна Німеччини з СРСР стала серйозним випробуванням для всієї радянської системи. Створений у передвоєнні роки механізм державного управління за короткий термін слід було пристосувати до нових, надзвичайних, умов. Зокрема, уже в липні-серпні 1941 р. гостро постало питання про збереження державної таємниці, недопущення поширення через поштово-телеграфний зв'язок різного роду «антирадянських висловлювань», пораженських настроїв, провокаційних і наклепницьких повідомлень, що підривали обороноздатність і державну безпеку СРСР. Із цією метою Державний комітет оборони (ДКО) СРСР за підписом його голови - Й. Сталіна ухвалив 6 липня 1941 р. постанову «Про заходи щодо посилення політичного контролю поштово-телеграфної кореспонденції». Другий пункт цього документа зобов'язував НКВС СРСР організувати 100%-й перегляд листів і телеграм. Для втілення у життя цих вимог ще неліквідований НКДБ СРСР, а згодом НКВС СРСР ухвалили низку внутрішніх наказів та інструкцій, якими регламентувався порядок роботи та виконання конкретних завдань поштової цензури. По-перше, регіональні підрозділи мали істотно збільшити штати пунктів ПК. По-друге, в усіх областях, що перебували в умовах воєнного стану, поновлювалася військова цензура на вхідну й вихідну поштово-телеграфну документацію. По- третє, поштово-телеграфний обмін із країнами, задіяними у війні проти СРСР або такими, що розірвали з ним політичні й дипломатичні стосунки, припинявся. На переглянутих документах, згідно з наказами НКВС СРСР № 0051 від 8 січня 1942 р. (внутрішня, загальногромадянська та військова кореспонденція) і № 001219 від 13 квітня 1942 р. (міжнародна кореспонденція), знову почали ставити штамп «Переглянуто військовою цензурою». Грифи ВЦ було затверджено наказом НКВС СРСР № 0051 від 8 січня 1942 р., вони містили цифрові індекси діючих обласних, крайових, республіканських центрів або літери військово-поштових баз. Різновид між пунктами цензури всередині області, краю, республіки встановлювався за порядком номера, який присвоювався кожному пунк- туувідповідностідо кількос- К0нверт ізті цензорів (наприклад, «Позазначенням польової пошти.льова пошта 19813Г», «Польова пошта 28354»; з індексом «А» пропускався, з індексом «К» вилучався) ГДА СБ України, ф. 9, спр. 213-сп, арк. 20..

На телеграмах для запобігання їх повторному перегляду, поштово-телеграфні установи зобов'язувалися робити відмітку - «ВЦ». Кожен особистий лист, як цивільних громадян до військовослужбовців, так і навпаки, підлягав перевірці. Черво- ноармійцям діючої армії заборонялося вказувати номери військових з'єднань (бригад, дивізій, корпусів, армій), назви фронтів, областей, міст, містечок. Під заборону потрапляли й персональні дані командирів (прізвища, звання, посади), зазначення родів військ, характеристика армійської діяльності відправника, виду, кількості озброєння та бойової техніки. Правила внутрішнього листування в тилових районах країни були менш жорсткими. Дозволялося проходження інформації щодо місця перебування військовослужбовця, пунктів проходження на марші, висвітлення деяких моментів військового побуту тощо.

Службова кореспонденція (офіційне листування закладів та підприємств) як правило не цензурувалася. Однак в інструкції 1942 р. наголошувалося, що траплялися випадки використання службової кореспонденції «в антидержавних цілях». Тож цензорів зобов'язували перевіряти документи: підозрілі за зовнішнім виглядом; без зворотної адреси; що надходили до установ від приватних осіб тощо.