Одеські увертюра та епілог "опери СВУ": до історії чекістського сценарію знищення інтелектуальної еліти в УСРР у 1920-1930-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеські увертюра та епілог «опери СВУ»: до історії чекістського сценарію знищення інтелектуальної еліти в УСРР у 1920-1930-х рр.

«У минулому сторіччі тулузький парламент одноголосно засудив до колесування протестанта Каласа, пізніше визнаного невинним. - Хтось, щоб виправдати цю помилку, навів приказку: "Кінь і на чотирьох копитах та спотикається...", - "Добре, якщо один кінь, - відповіли йому, - але весь кінний двір."».

Досліджується підготовка та проведення органами держбезпеки УСРР репресивної акції проти інтелектуальної еліти в 1920-1930-х рр. у контексті «справи СВУ». Розглянуто відносини більшовицького адміністративного й пропагандистського апаратів та наукової інтелігенції. Виявлено основні форми та методи репресивної політики стосовно вчених, подаються нові, досі невідомі, історичні факти й документи, повернуто забуті імена окремих діячів української культури.

Ключові слова: «СВУ», Одеса, інтелектуальна еліта, учені, більшовики, політичні репресії.

інтелігенція науковий адміністрація більшовицький

Левченко В. Одесские увертюра и эпилог «оперы СВУ»: к истории чекистского сценария по уничтожению интеллектуальной элиты в УССР в 1920-1930-х гг.

Исследуются подготовка и проведение органами госбезопасности УССР репрессивных действий против интеллектуальной элиты в 19201930-х гг. в контексте «дела СВУ». Рассмотрены взаимоотношения большевистского административного и пропагандистского аппаратов и научной интеллигенции. Выявлены основные формы и методы репрессивной политики в отношении учёных, подаются новые, ранее неизвестные, факты и документы, возвращены из забвения имена некоторых деятелей украинской культуры.

Ключевые слова: «СВУ», Одесса, интеллектуальная элита, учёные, большевики, политические репрессии.

Levchenko V. Odesa Overture and Epilogue «Opera SVU»: the History of the Bolshevik Scenario to Destroy the Intellectual Elite in the USSR in 1920-1930s

In the article the preparation and holding of power by the USSR repressive actions against intellectual elite in 1920-1930 years in the context of the «case SVU». Considered administrative relations Bolshevik ideological apparatus and scientific intelligentsia. The basic forms and methods repressive policy for scientists. Considered the most important legal cases against scientists. Served new hitherto unknown historical facts and documents returned to the historical memory of the forgotten names of some figures of Ukrainian culture.

Key words: «SVU», Odesa, thinkers, researchers, Bolsheviks, political repression.

Період 1920-1930-х рр. - складний етап в історії наукової інтелігенції УСРР, як і у цілому СРСР. У цей час радянська влада прагнула підкорити своїм ідеологічним пріоритетам інтереси наукового співтовариства. З перших днів остаточного встановлення більшовицького режиму на теренах України та впродовж 1920-х рр. недовіра до інтелектуальної еліти постійно підкреслювалася у виступах державних і партійних діячів, документах центральних та республіканських органів владиДив.: Ченцов В.В. Політичні репресії в радянській Україні в 20-ті роки. - К., 1999. - С. 102-110.. На практиці така політика призвела до масових «чисток» штатів науково- дослідних установ і вишів, звільнення багатьох учених упродовж 1920-1930-х рр. на підставі соціального походження, поглядів щодо національного питання, політичної позиції тощо, а згодом і до арештів та фізичного знищення багатьох із них. Стала нормою фабрикація різноманітних «спілок науковців», нібито створених для проведення «контрреволюційної боротьби», унаслідок чого немало представників української інтелігенції «втрачали своє обличчя, ставали поступливими провідниками нерідко навіть безглуздих ідей, вироблених більшовицькою партією»Бажан О.Г., Данилюк Ю.З., Рубльов О.С. Історія під пресом ідеології // Зневажена Кліо. - К., 2005. - С. 3..

Першим цілеспрямованим і надпотужним ударом у рамках наступу на наукову інтелігенцію в УСРР став інспірований ЦК КП(б)У процес так званої «Спілки визволення України» («СВУ»). Його організатори мали прагматичну мету: виробити теоретичну основу для судових звинувачень опозиційно налаштованих до радянської влади представників інтелігенції, що належали до генерації науковців, котрі підтримували ідею розбудови соборної України, критикували проведення політики російщення, виступали проти більшовицького вектора розвитку української культури, та в яких не склалися відносини з новою владою. Незважаючи на те, що інтелектуали працювали у закладах і установах, створених радянським урядом, це не означало, що вони поділяли ідеологію та практику режиму. Безумовно, вони не брали участі в підпільних організаціях і не готували збройних виступів проти уряду, але їхні думки (висловлені усно й письмово), коло знайомих та друзів, що поділяли аналогічні погляди, колишнє членство в опозиційних партіях, участь у національно-визвольній революції 1917-1920 рр., практична діяльність на ниві розвитку української культури та особисті морально-вольові риси засвідчували неприйняття більшовизму. Це призвело до відповідної реакції з боку партійно-радянського апарату.

У народі процес, який відбувався в період від 9 березня до 19 квітня 1930 р. в будівлі Харківської опери, здобув низку алегоричних назв: «театр у театрі», «СВУ - опера ДПУ», «опера СВУ - музика ДПУ»Див.: Білокінь С. СВУ - опера ГПУ? // Наш час. - К., 1992. - № 12. - С. 3; Опера СВУ - музика ГПУ: Спогади свідків / Передм., упор., підгот. тексту Ю. Хорунжого. - Кам'янськ-Шахтинський: Станіца, 1992. - 156 с. тощо. Він проходив як добре режисована вистава. Деякі обвинувачені визнавали свою «провину», засвідчували участь у «великій організації», що мала на меті «повалення радянської влади й повернення капіталістичного ладу» та в більшій або меншій мірі давали відповіді, яких бажали почути від них судді й прокурори.

На відміну від подібних подій у Центральній Європі XVIII ст., згаданих в епіграфі, що послужили приводом для початку кампанії Ф. Вольтера щодо релігійної терпимості та примирення населення, події другої чверті XX ст. у східній частині континенту призвели до утвердження тоталітаризму на довгі роки та налагодження потужної роботи молоху політичних репресій, до якого потрапили мільйони людей. Аналіз природи тоталітаризму, передумов його формування, умов розвитку, шляхів подолання та засудження на науковому і правовому рівнях у Російській Федерації як правонаступник СРСР переріс на початку ХХІ ст. в політичну й воєнну агресію з її боку проти Грузії й України та ескалацію напруженості у відносинах із багатьма європейськими країнами.

У зв'язку з цим, незважаючи на значний масив наукової літератури з історії політичних репресійДив.: Політичні репресії в Україні (1917-1980 рр.). Бібліограф. покажчик / Авт. вступ. ст.: С. Білокінь, Р. Подкур, О. Рубльов. - Житомир, 2007. - 456 с.; Репресії в Україні (1917-1990 рр.): наук.-допом. бібліограф. покажчик / Авт.-упор.: Є. К. Бабич, В. В. Патока. - К., 2007. - 519 с. та ін., не можна констатувати остаточне та вичерпне дослідження всіх їх епізодів, деталей, подробиць тощо, у тому числі й щодо «справи СВУ». Отже, на прикладі раніше не оприлюднених документів, що зберігаються у фондах Державного архіву Одеської області та віддзеркалюють гносеологічні принципи теорії тоталітаризму (домінантою їх змісту виступають відносини влади й наукової інтелігенції, її переслідування, обмеження професійної діяльності, репресивні дії тощо) автор намагався реконструювати події більшовицького свавілля під назвою «СВУ» в Одесі як одного з епізодів проявів тоталітаризму в СРСР із використанням елементів алегорії.

У цьому контексті, досліджуючи особливості ставлення влади до представників інтелектуальної еліти на рубежі 19201930-х рр., ми ставимо за мету продемонструвати функціональну залежність когорти наукової інтелігенції від комуністичної ідеології, конфронтацію на цьому підґрунті між представниками наукового середовища; розкрити роль партійного керівництва в її монополізації та виявити форми, методи і характер політико-ідеологічного «перевиховання» на прикладі проведення політичних репресій за «справою СВУ» в Одесі; зробити внесок щодо здійснення повного обліку наявних джерел з історії «Спілки визволення України», запропонованого С. БілоконемБілокінь С. Справа «Спілки визволення України» й перспективи її дальшого вивчення // Історіографічні дослідження в Україні. - К., 2012. - Вип. 22. - С. 421., їх комплексного освоєння та наукового видання. Наслідком проведення судового процесу стало фізичне знищення багатьох діячів української культури. Тому одним з аспектів цієї студії є використання особистісного підходу до ролі та значення кожної жертви з числа одеських науковців, що сприяє вивченню історії політичних репресій у СРСР.

До списку жертв «СВУ», оголошеного Верховним судом УСРР 19 квітня 1930 р., потрапили 45 осіб, серед яких основними були 26 співробітників ВУАН, у тому числі академіки С. Єфремов і М. Слабченко. Згідно з обвинувальним актом, у зв'язку з цією справою невдовзі було заарештовано ще 700 чол. Усього, за підрахунками дослідників, до, під час та після процесу постраждало (заарештовано, заслано, засуджено, розстріляно тощо) понад 30 тис. осібПристайко В.І., Шаповал Ю.І. Справа «Спілки визволення України»: невідомі документи і факти. - К.: Інтел, 1995. - С. 44; Шаповал Ю.І. Справа «Спілки визволення України»: погляд із відстані 75 років // Український історичний журнал. - 2005. - № 3. - С. 134-135 та ін..

Відомо, що фігуранти фальсифікованої справи належали до різних вигаданих «філій-груп» «СВУ» (кам'янець-подільськоїПрокопчук В. Кам'янець-Подільська філія «Спілки визволення України»: до історії фальсифікації // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 2013. - № 1/2. - С. 126-145., вінницької, дніпропетровської, миколаївської, одеської, полтавської, чернігівськоїШаповал Ю.І. Справа «Спілки визволення України». - С. 136.), тому співробітники окружних представництв ДПУ УСРР на початковому етапі проводили збір інформації та слідчі дії щодо кожного учасника справи. Не стало винятком й Одеське відділення ДПУ, співробітники якого також доклали зусиль до фабрикування матеріалів.

Загалом «справа СВУ» представляла собою не разову дію, а ланцюг послідовних зусиль, спрямованих на втручання партійно-радянського апарату в усі сфери життєдіяльності наукової інтелігенції. Першим актом справи стала реорганізація керівництва ВУАН. Згодом, 26 червня 1928 р., на закритому засіданні політбюро ЦК КП(б)У йшлося про політичну тактику стосовно української інтелігенції, зокрема стосовно академії. Для її розробки створили спеціальну комісію з п'яти осіб - Л. Кагановича, В. Чубаря, Г. Гринька, В. Балицького та ін. Уведення до її складу керівника держбезпеки означало початок відкритих репресивних заходів.

Першим у центрі уваги представників партапарату опинився академік С. Єфремов, який опублікував статтю у газеті «Діло», начебто спрямовану проти державної політики в контексті ВУАН. Насправді вчений становив небезпеку для партапарату як людина, котра критично ставилася до ініціатив більшовицького керівництва й користувалася значним авторитетом в академічному середовищі. У 1928 р. «приборкати» С. Єфремова не вдалося, оскільки ВУАН стала на його захист. Однак наступного року він фактично припинив наукову діяльністьКульчицький С., Павленко Ю.,Руда С., Храмов Ю. Історія національної Академії наук України в суспільно-політичному контексті: 1918-1998. - К., 2000. - С. 164.. По всій країні партійне керівництво спровокувало масові «виступи-засудження» в різних закладах та установах із метою «підняти громадську думку проти контрреволюційної діяльності академіка Єфремова»Курас І., Левенець Ю., Шаповал Ю. Сергій Єфремов і його щоденник // Єфремов С.О. Щоденники, 1923-1929. - К.: Газета «Рада», 1997. - С. 16..

Одним із джерел, що демонструють ситуацію, яка склалася у відносинах між владою та представниками академічної науки на прикладі С. Єфремова, є раніше неопублікований документ (див. док. № 2) Одеського інституту народної освіти (ОІНО)Див.: Левченко В.В. Історія Одеського інституту народної освіти (19201930 рр.): позитивний досвід невдалого експерименту / Відп. ред. В. М. Хмарський; наук. ред. Т. М. Попова. - Одеса: ТЕС, 2010. - 428 с., появу якого викликала кампанія шельмування академіка. Резолюція розширеного засідання правління ОІНО від 1 лютого 1929 р. не відрізнялася від стандартних рішень багатьох інших подібних зібрань за одним винятком. Із п'ятьох виступаючих тільки М. Слабченко розсудливо підійшов до цієї проблеми та запропонував утриматися від поспішних висновків, порадив розібратися:

Одним із місць виконання «увертюри» перед проведенням основної «вистави СВУ» керівництво органів держбезпеки обрало Одесу з головною «дієвою особою» - М. Слабченком. Його роль у цьому процесі вже ретельно дослідженаГригор'єва ТФ. З сім'ї робітника-каменяра (М. Є. Слабченко) // Репресоване краєзнавство (20-30-і роки). - К., 1991. - С. 32-37; Заруба В.М. Історик трагічної долі (Академік Михайло Єлисейович Слабченко) // Архів України. - 1992. - № 5/6. - С. 70-84; Курас І. Слово про академіка М. Є. Слабченка // Вісник Академії наук України. - 1993. - № 2. - С. 3744; Шаповал Ю. «Справа» академіка М. Є. Слабченка // Там само. - С. 5154; Санцевич А.В. Видатний український історик М. Є. Слабченко. - К., 1993. - 70 с.; Заруба В.М. Історик держави і права України: академік М. Є. Слабченко (1882-1952). - Дніпропетровськ, 2004. - С. 233-248; Во- дотика С., Заруба В. Михайло Єлисейович Слабченко // Зневажена Кліо. - К., 2005. - С. 417-431 та ін.. Але було задіяно інших людей, чиї імена ми можемо дізнатися лише сьогодні.

За такою схемою підступили й до С. Єфремова. 18 травня 1929 р., тобто за два місяці до арешту академіка, був затриманий М. Павлушков, який дав необхідні свідчення проти С. ЄфремоваКурас І., Левенець Ю., Шаповал Ю. Сергій Єфремов і його щоденник... - С. 17.. Подібну оперативну комбінацію для арешту М. Слабченка чекісти розіграли в Одесі.

У процесі реалізації завдання з написання «сценарію» «опери СВУ» було необхідно відібрати «акторів» на заплановані роліДив.: Болабольченко А. СВУ - суд над переконаннями. - К.: Кобза, 1994. - 113 с.. Партійні очільники, починаючи з осені 1928 р., зобов'язали НКО УСРР надавати двічі впродовж навчального року - 1 жовтня та 1 квітня (а в окремих важливих випадках і незалежно від встановлених термінів) - повідомлення щодо суспільно- політичних настроїв викладачів і студентів (див. док. № 1).

Із березня 1929 р. одним з обов'язків керівників інститутів і технікумів ставало складання та подання через НКО УСРР до республіканського ДПУ характеристик на представників викладацького складу із зазначенням їх професійних, соціальних та політичних ознак (див. док. № 4). Так, ректор Одеського інституту народного господарства у 1929-1930 рр. регулярно надавав подібні характеристики. У деяких із них зустрічаємо суспільно-політичні портрети майбутніх фігурантів «справи СВУ» та інших фальсифікованих процесів. Скажімо, за період від 5 січня до 28 грудня 1929 р. ректор подав характеристики переважно з акцентом на професійний рівень викладачів:

«Сухов Олександр ОпанасовичДив.: Смирнов В.А. Непредсказуемое прошлое (По материалам архивноследственного дела № 14225-П профессора А.А. Сухова) // Реквием ХХ века. - Одесса, 2003. - Ч. ІІ. - С. 283-341; Левченко В.В., Петровський Е.П. Штрихи до біографії професора О. О. Сухова (до 70-річчя з часів трагічних подій) // Юго-Запад: Одессика: Историко-краеведческий научный альманах. - Одесса, 2008. - Вып. 6. - С. 207-226; Їх же. Сухов Олександр Опанасович // Одеські історики: Енциклопедичне видання. Т. 1 (початок ХІХ - середина ХХ ст.). - Одеса, 2009. - С. 391-394 та ін. - професор І групи. Відомий меншовик. Викладає російською, говорить арабською, турецькою, тільки не українською. Серед студентів в авторитеті як талановитий викладач. [...] Фаас Іван ЯковичДив.: Музичко О.Є. Фаас Іван Якович // Одеські історики. - Т. 1. - С. 413415; Музычко А. Иван Яковлевич Фаас: декан юридического факультета Одесского университета в годы румынской оккупации // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. - 2010. - № 9. - С. 46-56 та ін. - професор ІІ групи. Науково працює, талановитий викладач. Ідеологічно чужий радянській владі. Від громадської праці відмовляється. [...] Покровський Олександр ІвановичДив.: Левченко В.В. Покровський Олександр Іванович // Одеські історики. - Т. 1. - С. 311-314; Його ж. Ідеолог обновленства О. І. Покровський: життєвий і творчий шлях // Держава і церква в новітній історії України. - Полтава, 2010. - С. 102-109; Його ж. Історик церкви Олександр Іванович Покровський: на шляху до наукової реабілітації // Церква - Наука - Суспільство: питання взаємодії. - К., 2012. - С. 118-120 та ін. - сімейне право на юридичному факультеті. Укрмовою - калічено. Ідеологічно чужий. Держить курс на духовну кар'єру. З посади звільняється. [...] Петрунь Федір ОстаповичДив.: Білецька О. Дослідник середньовічного Поділля Федір Євстафійо- вич Петрунь (1894-1963) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського: Серія: Історія. - Вінниця, 2006. - Вип. ХІ. - С. 316-321; Музичко О.Є. Петрунь Федір Євста- фійович (Остапович) // Одеські історики. - Т. 1. - С. 300-302 та ін. - укрмова добра. Наукові праці довідкового характеру. З методичного боку працює без плану і системи. Студентів не задовольняє. [...] Соколов Микола ОпанасовичДив.: Левченко В.В. Из истории исторической науки: профессор Николай Афанасьевич Соколов (1886-1953) // Юго-Запад: Одессика. - Вып. 6. - С. 227-247; Левченко В.В. Соколов Микола Опанасович // Одеські історики. - Т. 1. - С. 377-380; Його ж. Доля вченого на зламі епох: історик мистецтва Микола Опанасович Соколов (1886-1953) // Науковий вісник: Одеський державний економічний університет. - Одеса, 2012. - Вип. № 9 (161). - С. 151-159 та ін. - про наукові праці невідомо. З роботою не справляється. З методичного боку не задовольняє слухачів, тому з роботи знімається»Держархів Одеської обл., ф. Р-129, оп. 3, спр. 7, арк. 36-37..

«Фаас Іван Якович - професор ІІ групи. Цивільне право та процес з 1924 р. Ставлення до нацполітики невідомо. Позапартійний. Професор не радянської формації, приховано симпатії до минулого, "аполітичний". [...] Сухов Олександр Опанасович - професор І групи. З жовтня 1922 р. укрмови не опанував. Ставлення до нацполітики критичне. Позапартійний. Організаційні здібності не виявлено. Авторитет достатній. Класово-пролетарської лінії немає. [...] Слабченко Михайло Єлисейович - штатний професор І групи. Історія українського права з 1929 р. Доктор права. Укрмова рідна, нацлінію вважає за незадовільну для України. Позапартійний. Здібності не виявлені. Авторитет невисокий. Курс історії немарксистський. [...] Петрунь Федір Остапович - економічна географія України з 1926 р. Викладач радянської формації. Позапартійний. Здібностей не має. Авторитет невисокий. Класово-пролетарська лінія достатня. [...] Соколов Микола Опанасович - загальна історія на робітфаці з жовтня 1923 р. [...] Викладає укрмовою. Ставлення позитивне. Позапартійний. Здібностей не виявлено. Авторитет середній. Радянська людина з класовою лінією»Держархів Одеської обл., ф. Р-129, оп. 3, спр. 10, арк. 4-12..

Упродовж 1928-1929 рр. співробітники одеського ДПУ заарештували багатьох молодих науковців із наукового оточення М. Слабченка. Одними з перших жертв стали О. Осмоловський (1883-1937 рр.)Смирнов В.А. 120 лет расстрелянному педагогу Александру Осмоловскому (По материалам архивно-следственного дела № 10960-П) // Реквием ХХ века. - Одесса, 2005. - Ч. ІІІ. - С. 149, 152., А. Осмоловський (1878-1931 рр.)Смирнов В.А. Следствие, приведшее к смерти арестованного (По материалам архивно-следственного дела № 13919-П Аркадия Дмитриевича Осмоловского) // Там же. - С. 167. і В. Герасименко (1895-1984 рр.)Див.: Левченко В.В. Володимир Якович Герасименко: життя та науково- педагогічна діяльність історика української літератури // Науковий вісник: Одеський державний економічний університет. - Одеса, 2007. - Вип. № 8 (45). - С. 203-214; Його ж. Герасименко Володимир Якович // Одеські історики. - Т. 1. - С. 98-100 та ін.. Останній мав добрі професійні відносини зі М. Слабченком і С. Єфремовим. Із першим він був знайомий ще до повернення в Одесу у серпні 1924 р., після того, як упродовж 1919-1924 рр. мешкав у Кам'янці-ПодільськомуДержархів Одеської обл., ф. Р-1593, оп. 1, спр. 103, арк. 2 зв. - 3, 6-7.. Принаймні в листі на ім'я ректора ОІНО від 8 червня 1924 р. він писав:

«В Одесі мене знають - декан факсоцвиху т. Дложевський, проф. М. Слабченко, М. Семенів, Чудновцев, Б. М. Комаров і др.»Там само, арк. 9-9 зв.

Із найавторитетнішим одеським істориком того часу він зійшовся настільки близько, що вже в листопаді 1926 р. в листі до С. Єфремова М. Слабченко представляв тридцятиоднорічно- го дослідника як «мій любимий collega пр[офесор] Герасименко»Заруба В.М. Михайло Слабченко в епістолярній та мемуарній спадщині (1882-1952). - Дніпропетровськ, 2004. - С. 104.. Ураховуючи складний характер знаного історика та його «загострені» взаємини з багатьма українськими вченими, можемо констатувати, що така характеристика була доволі високою оцінкою для молодого науковця, який швидкими темпами інтегрувався, спочатку в інтелектуальне середовище Одеси.

Налагодження добрих професійних відносин В. Герасименка з одеськими колегами сприяло його кар'єрному зростанню. У лютому 1927 р. він, будучи викладачем ОІНО, брав участь у роботі численних комісій і товариств: учений секретар Одеського наукового товариства при ВУАН, науковий співробітник першого відділу ВУАН (один із активніших науковців академії 1926 р. - опублікував 6 працьІсторія Академії наук Української РСР. - К., 1967. - Кн. 1. - С. 369; Історія Національної академії наук України: 1924-1928. - К., 1998. - С. 609.), штатний співробітник Комісії для видавництва пам'яток новітнього українського письменства, дійсний член Кам'янець-Подільського наукового товариства при ВУАН, член Одеського бібліографічного товариства та етнографічно-лінгвістичної секції Одеської комісії краєзнавства при ВУАН, завідуючий українським відділом Центральної наукової бібліотеки м. Одеси, член бюро Одеської секції наукових робітників тощоДив.: Левченко В.В. Володимир Якович Герасименко... - С. 209-210..

У другій половині 1920-х рр., під час активної діяльності В. Герасименка в науково-дослідних установах, відбулося налагодження наукових зв'язків із колегами, що сприяло доброзичливому ставленню до нього провідних українських учених: М. ГордієвськогоДив.: Зленко Г.Д. Лицарі досвітніх огнів в історії «Просвіти». - Одеса, 2005. - С. 120-125; Левченко В.В., Петровський Е.П. «Арештувати як українського есера.» (до біографії професора філософії та педагогіки Одеського державного університету Михайла Гордієвського) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 2008. - № 1/2. - С. 415-432; Музичко О. Михайло Гордієвський: одеський теоретик української державності // Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917-1920 рр. - Одеса: ТЕС, 2011. - С. 314-332 та ін., К. КопержинськогоДив.: Сафронов ГИ. К. А. Копержинский (К десятилетию со дня смерти) // Славянская филология. - Ленинград, 1964. - С. 130-135; Білокінь С.І. Копержинський К.О. // Українська радянська енциклопедія: В 12 т. - К., 1980. - Т. 5. - С. 390-391; СавенокЛ.А. Кость Копержинський і Одеса (до 100-річчя від дня народження вченого-славіста) // Одесі - 200. -

Одеса, 1994. - Ч. ІІ. - С. 30-32; Левченко В.В. Копержинський Костянтин Олександрович // Одеські історики. - Т. 1. - С. 178-180 та ін., М. Слабченка - в Одесі,

С. Єфремова і А. Синявського - у Києві. Із двома останніми він часто листувавсяЄфремов С.О. Щоденники, 1923-1929. - С. 80, 187, 297, 381, 470, 506, 598; Заруба В.М. Антін Синявський: життя, наукова та громадська діяльність (1866-1951). - Дніпропетровськ, 2003. - С. 9, 74, 205.. В. Герасименко особисто був знайомий з багатьма діячами української культури та науки: С. Гаєвським, М. Грушевським, О. Дорошкевичем, М. Драй-Хмарою, М. Зеровим, М. Левченком, А. Ніковським, П. Филиповичем, М. Ясинським та ін.Заруба В.М. Михайло Слабченко... - С. 141, 193-194. Виступав на засіданнях Одеського наукового товариства при ВУАН із доповідями, присвяченими ювілеям двох консолідуючих постатей тогочасної вітчизняної науки: «Академік С. О. Єфремов як історик українського письменства» та «Академік М. С. Грушевський як історик письменства»Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 166, оп. 7, спр. 5944, арк. 14-22.. Завдяки особистому знайомству з М. Грушевським В. Герасименко був одним (наймолодшим) з одеських істориків (Б. Варнеке (1874-1944 рр.), С. Дложевський (1889-1930 рр.), Є. Загоровський (1885-1938 рр.), Ф. Петрунь (1894-1963 рр.), О. Рябінін-Скляревський (1878-1942 рр.)), запрошених до складу авторів збірки статей «Полуднева Україна» - видання Комісії дослідження історії Південної УкраїниШвидько Г М.С. Грушевський і репресований збірник «Полуднева Україна» // Український історик. - 1991-1992. - Ч. 110-115. - С. 698.. Через арешт більшості авторів у рамках «справи СВУ» наприкінці 1930 р. видання так і не побачило світ.

Стрімке входження В. Герасименка в коло української інтелектуальної еліти, з одного боку, сприяло його професійному зростанню, а з іншого - затягувало у вир певних проблем. Так, у середині 1920-х рр. серед дослідників виникла дискусія щодо подальшого розвитку національної історичної науки. Лідерами думок були С. Єфремов і М. Грушевський, з якими дуже добре був знайомий молодий учений. Відповідно до особистих пріоритетів у кожному культурному центрі УСРР, представники наукових середовищ розділилися на два табори. В Одесі С. Єфремова підтримали М. Слабченко, В. Герасименко, Т. Слабченко, М. Ралів, Л. Грищенко та ін. Альтернативну позицію прийняли А. Музичка, Є. Загоровський, В. Чудновцев, Ф. Петрунь, Б. Комаров, К. Копержинський, О. Рябінін-Скляревський та ін. У конфронтації між двома авторитетними вченими В. Герасименко, скоріш за все під впливом М. Слабченка, обрав позицію С. Єфремова. Він потрапив у вир наукової «боротьби», що стала наслідком народження та протистояння двох історіографічних шкіл у Києві, Харкові, Одесі та інших містах. Водночас партійна номенклатура використала подібну ситуацію для знищення представників наукової інтелігенції, які не сприймали реалій більшовицького режиму.

Зі всього кола одеських науковців один В. Герасименко був у дружніх взаєминах зі М. Слабченком та С. Єфремовим. Тому саме він став тією людиною, яку чекісти обрали за джерело для збирання звинувачень на обох неугодних радянській владі авторитетних діячів. Його заарештували одним із перших серед одеситів - у вересні 1929 р.С. І. Білокінь зазначає, що на В. Герасименка у серпні-вересні 1929 р. тільки було підготовлено компромат (див.: Білокінь С. Справа «Спілки визволення України»... - С. 387). Натомість Т. Слабченко опинився за ґратами 20 грудня 1929 р., а М. Слабченко - 20 січня 1930 р. Співробітники ДПУ УСРР керівником «одеської філії» зробили саме М. СлабченкаДив.: Шаповал Ю. «Справа» академіка М.Є. Слабченка. - С. 51-54..

Протокол першого допиту В. Герасименка датовано 13 вересня 1929 р. Незважаючи на фізичні й моральні знущання, він витримав двобій зі слідчими. Аргументовано відкидав усі висунуті звинувачення про нібито членство в організації, що базувалися на отриманих у процесі слідства від С. Єфремова, В. Дурдуківського та інших в'язнів відомостях. Ці фіктивні свідчення стали основою обвинувального вироку, оголошеного йому 4 лютого 1930 р. (за понад місяць до початку процесу у «справі СВУ»). Порівняно зі своїми колегами тридцятичотирирічний учений відбувся доволі легким вироком. Згідно з випискою з протоколу Особливої наради при колегії ДПУ СРСР від 24 березня 1930 р.,

«В. Герасименка з-під варти звільнити та вислати до Північного краю строком на три роки»Одеський Мартиролог: Дані про репресованих Одеси і Одеської області за роки радянської влади. Т. 1 / Уклад.: Л. В. Ковальчук, Г. О. Разумов. - Одеса: ОКФА, 1997. - С. 130., а 26 квітня того ж року вирок було доповнено «забороною проживання на території УСРР, Кубані, прикордонної смуги, у Ленінграді й Москві впродовж трьох років (ураховуючи строк з 5 жовтня 1929 р.)»ГДА СБ України, м. Одеса, ф. П, спр. 22064-п, арк. 130, 134, 136, 139-140, 143, 145..

У рідні місця В. Герасименко повернувся лише в 1944 р.Див.: Левченко В.В. Володимир Якович Герасименко... - С. 211-212.

Для отримання необхідних свідчень проти М. Слабченка співробітники ДПУ УСРР почали психологічну та фізичну «обробку» учнів академіка - шести членів історико-філологічної секції Одеського наукового товариства при ВУАН та одного учасника історичного гурткаДив.: Заруба В.М. Історик держави і права. - С. 103, 132, 136-138. (середній вік 34 роки). Вони заочно, а деякі особисто (П. СикиринськийТам само. - С. 210.), були знайомими з С. Єфремовим, обізнаними в наукових відносинах між ним і М. Слабченком. Із числа наукової молоді першими заарештували П. СикиринськогоПанас Васильович Сикиринський (1890-?) народився у с. Стояновій на Херсонщині. Закінчив ОІНО 1926 р., М. РаліваМикола Дмитрович Ралів (1895-1937 рр.) народився у с. Костянтинів- ка на Херсонщині. Закінчив ОІНО 1926 р. На момент арешту - викладач у школі № 13 м. Одеси. Автор низки літературознавчих студій., Л. ГрищенкаЛеонід Григорович Грищенко (1896-?) народився в Одесі. Закінчив ОІНО 1926 р. На час арешту - учитель у школі соціального виховання № 6. - 9 вересня 1929 р. (на чотири дні раніше проведення першого допиту В. Герасименка). 25 вересня під варту було взято К. АрсеніКостянтин Федорович Арсені (1898-?) народився в Одесі. Закінчив ОІНО 1924 р. На момент арешту - викладач Державних курсів українознавства.. Того ж місяця постанову про притягнення як обвинуваченого оголосили І. КурганськомуІван Тарасович Курганський (1890-?) - випускник ОІНО.. Ще двох - А. ЛужанськогоАвтоном Кіндратович Лужанський (1900-? рр.) народився у с. Красно- гірка Балтського повіту Подільської губернії. Закінчив ОІНО 1927 р. На час арешту - учитель української мови Державних курсів., Т. ВихристюкаТимофій Васильович Вихристюк (1898-?) народився у с. Чеботарка Ольгопільського повіту Подільської губернії. Навчався в ОІНО. На момент арешту - учитель української мови Державних курсів і трудової школи № 4. - заарештували 2 листопада 1929 р.С. Білокінь указує, що ці особи (крім К. Арсені) зазнали політичних репресій «після ув'язнення академіка УАН Михайла Слабченка» (див.: Білокінь С. Справа «Спілки визволення України»... - С. 390).

«[...] у 1926-1927 рр. академік М. Слабченко заклав в Одесі філію української контрреволюційної організації "СВУ". Слабченко сам і через свого сина обробив групу своїх учнів і використав їх у контрреволюційних цілях».

У цьому «зізналися» М. Ралів, П. Сикиринський, К. Арсені й Т. Вихристюк, натомість А. Лужанський, І. Курганський і Л. Грищенко відкинули звинувачення. Цікаво, що перших трьох арештантів допитували слідчі апарату ДПУ УСРР у Харкові, а решту, в одеському бупрі, - місцеві чекістиГДА СБ України, м. Одеса, спр. 21703-п, т. 1, арк. 173, 175-176.. Ретельно ознайомившись із протоколами допитів тих, хто «зізнався» в існуванні «контрреволюційної організації», констатуємо, що їхні показання не дають прямих доказів «антирадянської» політичної діяльності. Так, М. Ралів засвідчив:

«Згоден із тим, що моменти, які говорять про те, що наша група являє собою щось на зразок організації, дійсно мають місце і це випливає зі змісту всіх моїх протоколів допиту, котрі, будучи зведеними разом, говорять про те, що дійсно мало місце: 1) Керівництво, яке виходило від однієї особи, а саме М. Слабченка, та яке виразилося в напрямі нашої роботи; 2) Наявність деякої групи осіб, чимось тісно об'єднаних між собою; 3) Єдність політичних поглядів у програмних питаннях політично-економічного життя; 4) Робота в одному напрямі над українською літературою й історією. Але маю зауважити, що ніякого організаційного оформлення ані наша група, ані хтось поза нею не мав, і я про жодну організацію не знав, і якщо встряв у цю історію, то внаслідок того, що зрадів, що є люди, які можуть допомогти моїй праці та керувати нею»ГДА СБ України, м. Одеса, спр. 21703-п, т. 2, арк. 74..

«Основну роль у цьому угрупованні відігравав Т. Слабченко, оскільки він був близький до М. Слабченка та під час перебування в Києві бачився з Єфремовим і Ніковським, які на нього зробили таке враження. Єфремов, особливо Ніковський, це справжні проводирі української нації. Ці люди - справжні націоналісти, і ми повинні вірити тільки їм. Та йти за ними»Там само, арк. 90..

«Зі слів М. Слабченка знаю, що він був у добрих стосунках з Єфремовим. Одного разу він сказав мені, що М. Грушевського він поважає як наукову силу, але не любить. Стосовно академіка Єфремова, то в них гарні відносини, вони завжди зустрічаються. Таким чином, головну роль ідейного керівника відігравав Т. Слабченко, котрий був відображенням свого батька. Таким чином, виходило, що існувала антирадянська організація з метою визволення України на чолі з професором Слабченком, але без організаційної форми, і ми, скільки перед нами їх не було, а не було їх тому, що М. Слабченко не ставив цього питання й ми не уявляли собі, що ми така є організація, угруповання чи просто антирадянські самостійницько налаштовані особи, адже справа була у суті, а не у формі»Там само, арк. 138-139..

Для покарання молодих учених у звинувачувальному вироку слідчі вимагали засудження на 5 років (окрім І. Курганського, який, будучи секретним співробітником Одеського окружного відділу ДПУ УСРР, вчасно не повідомив про «контрреволюційну діяльність» своїх колег, тож і «заслужив» 10 років ув'язнення). Рішенням судової трійки при Колегії ДПУ УСРР від 4 березня 1930 р. (за п'ять днів до початку основного процесу у «справі СВУ») М. Ралів був засуджений до 5 років виправно-трудових таборівЗленко Г. Відомі, але гаразд призабуті: Микола Ралів // Зона. - Вип. 27. - 2011. - С. 221.; П. Сикиринський і К. Арсені - вислані на 3 роки до Північного краю. Л. Грищенка, Т. Вихристюка й А. Лужанського з-під варти звільнили із закриттям справи. Аналогічне рішення згодом, 11 квітня 1930 р., було ухвалене стосовно І. КурганськогоГДА СБ України, м. Одеса, спр. 21703-п, т. 1, арк. 176-178..

Для досягнення успіху «вистави», безумовно, був необхідний анонс, її висвітлення, реакція глядачів та думка критиків. Із цією метою всім процесам, пов'язаним зі справою, забезпечувалося широке громадське звучання. Після повідомлення у пресі про ліквідацію «СВУ» обговорення цієї теми стало популярним у центральних і республіканських періодичних виданняхДив.: Кузьменко М.М. Процес СВУ за періодичною пресою України (1929-1933) // Архіви України. - 2002. - № 1/3. - С. 193-198.. «Викритих контрреволюціонерів» засуджували на різного роду зібраннях і мітингах. Так, 25 листопада 1929 р. в Одесі відбулися збори наукових працівників, де всі присутні (у тому числі М. Гордієвський і А. Музичка, прихильники С. Єфремова) одноголосно ухвалили резолюцію із засудженням учасників «СВУ» та вимогою «суворого покарання»Див.: Подкур РЮ. За повідомленнями радянських спецслужб. - К.: Рідний край, 2000. - С. 211-212.. Деякі вчені, особливо представники старшого покоління, відмовлялися брати участь у подібних акціях, що могло послужити приводом для арешту. Траплялися випадки, коли науковці, залежно від ситуації, висловлювали діаметрально протилежні думки стосовно цієї справи. Наприклад професор ОІНО А. Музичка на публічних зборах виступив із ритуальним засудженням, а серед студентів висловлював сумнів у правдоподібності цієї справи («А звідки ми знаємо, що це правда? Вірити тільки заяві не можна, бо може вийти так, що сьогодні ми будемо протестувати, а завтра - просити, щоб нас пробачили»)59 Держархів Одеської обл., ф. 7, оп. 1, спр. 2212, арк. 2..

ДПУ УСРР ретельно відстежувало стан громадської думки щодо комуністичного режиму та українського націоналізмуДив.: PaulyM.D. Breaking the tongue: language, education, and power in Soviet Ukraine, 1923-1934. - Toronto; Buffalo; London: University of Toronto Press, 2014. - P. 273-275.. Наприкінці 1929 р. центральні органи влади ініціювали чергову хвилю збору політичних характеристик на адміністративний і викладацький склади вишів для ймовірних подальших комбінацій (див. док. № 5).

Процес у «справі Спілки визволення України» висвітлювався в місцевій пресі. Так, на шпальтах журналу «Шквал»Див.: Левченко В.В. Журнал «Шквал» (1924-1931) як історичне джерело з історії історичної науки на Півдні України // Мат. Міжнар. наук. читань «Південна Україна: козацька та післякозацька доба (XVI-XX ст.)». - Одеса, 2012. - С. 77-83. від 16 березня 1930 р. було вміщено фото «головного організатора СВУ» - С. Єфремова, «ватажка «шкільної групи» - В. Дурдуківського, «агента СВУ» в літературних колах - А. Ніковського, «ватажка жовто-блакитного попівства» - В. Чехівського, «розвідника СВУ в наукових силах» - Й. Гермайзе, «організатора молоді» та «голови Союзу української молоді» - М. Павлушкова. Використання подібної термінології сприяло усвідомленню більшістю населення нібито «провини» представників вітчизняної культури. Автори публікації так коментували ці події: «Успіхи соціалістичного будівництва - їх смертельна отрута. З погляду історії - на лаві підсудних мерці»Шквал. - 1930. - № 11. - С. 2.. У випуску від 23 березня 1930 р. бачимо світлини підсудних у «справі СВУ» - С. Єфремова, В. Чехівського, а також фото голови суду - А. ПриходькаТам само. - № 12. - С. 11..

Унаслідок усіх цих подій науково-дослідницька діяльність одеських учених зазнала різноманітних обмежень. Якщо на рубежі 1920-1930-х рр. кадрові чистки проходили здебільшого у вигляді контролю та звільнення з роботи, то у середині 1930-х рр. комуністична фільтрація призвела до фізичного винищення багатьох непотрібних радянській владі науковців, котрих уважали реальними чи потенційними ворогами. У межах «справи СВУ» за безглуздими звинуваченнями в «контрреволюційній діяльності», «українському буржуазному націоналізмі», «шпигунстві» було репресовано більшість представників наукової еліти України, у тому числі Одеси. Так, уже взимку та навесні 1931 р. заарештували Б. Комарова (12 лютого)ГДА СБ України, м. Одеса, спр. 24462-п, арк. 39., Є. Заго- ровського (16 лютого)Там само, спр. 20443-п, т. 1, арк. 3., Ф. Петруня (16 лютого)Там само, спр. 14238-п, т. 1. арк. 289., В. Чудновце- ва (15 березня)Там само, спр. 4818-п, арк. 3. та ін. Потужний удар по представниках наукового середовища паралізував установи, де вони працювали.

Співробітники ДПУ УСРР шляхом знущань і шантажу змогли зламати багатьох учених, змусивши їх дати необхідні свідчення. Згодом, після тривалого арешту, декого відпустили: Є. Загоровського звільнили 4 жовтня 1931 р., В. Чудновцева - 26 лютого 1932 р., Б. Комарова й Ф. Петруня - 5 березня 1932 р.

Епілог «справи СВУ» був довготривалим. На початку 1930-х рр. кількість арештів діячів української науки й культури зростала, а вироки ставали дедалі жорстокішимиДив.: Левченко В.В. Судьбы учёных-историков Одессы в интерьере эпохи (1920-1953 гг.) // Проблемы истории массовых политических репрессий в СССР: 1953-2013. - Краснодар, 2013. - С. 124-132; Левченко В.В. Репресивні дії політичних режимів відносно вчених-істориків Одеси в 1917-1953 рр. // Мат. Междунар. науч.-прак. конф. «Человек в тоталитарном обществе: рефлексии XXI века», г. Одесса, 23-27 июня 2013 г. [Електронний ресурс]: http://liberte.onu.edu.ua/upload/file/file1/ ^Лепко_у.в.%о20(2)(+)^ос. З одеситів розстріляли Є. Загоровського (22 лютого 1938 р.Див.: Левченко В.В. Із історії Новоросійського (Одеського) університету: професор Євген Олександрович Загоровський // Науковий вісник: Одеський державний економічний університет. - Одеса, 2007. - Вип. № 16 (53). - С. 184-197.), М. Гордієвського (11 жовтня 1938 р.Див.: Левченко В.В., ПетровськийЕ.П. «Арештувати як українського есера....... - С. 415-432.) й ін.

Таким чином, наприкінці 1920-х рр. розпочався поетапний наступ проти української інтелектуальної еліти. Зі шпальт газет і журналів на адресу багатьох учених лунали звинувачення в «буржуазному націоналізмі» та «контрреволюційній діяльності». За ними йшли арешти, фабрикувалися різноманітні «справи». Однією з таких і була сумнозвісна «справа Спілки визволення України», жертвами якої стала значна кількість представників української інтелігенції.

Розпорядження НКО УСРР ректорам вищих навчальних закладів та завідувачам окружних інспектур народної освіти про інформування щодо настроїв студентства та професорсько-викладацького складу

Цілком таємно

НКО УСРР 2/VNI - 1928 р.

Часто трапляються випадки, коли НКО про дуже важливі моменти в житті вуза, що носять глибоко політичний і громадський характер, дізнається «постфактум» з газет (виявлення підпільної організації «Погром» в Білоцерківському технікумі), арешт низки професорів і викладачів вузів з випадками яскраво виявленого антисемітизму (Харківський геодезичний інститут та інші).