Діяльність Вільгельма Вірзінга проти українського націоналістичного руху в часи Другої світової війни

Вірзінг вимагав зізнань про засідання Крайової екзекутиви (КЕ) ОУН(м), що нібито відбулося у жовтні 1943 р. у с. Рудному під Львовом. Тоді М. Селешко, який повертався з Вінниці, обідав у своєї нареченої Є. Зелінської. На обіді були також присутні О. Оль- жич і Р. Сушко. Гестапо твердило, що тоді відбулося засідання КЕ за участю 12 осіб. Підслідний подавав усе як винятково дружню зустріч.

У цілому, за півроку відбулося 20 допитів Селешка, які закінчилися 26 червня 1944 р. Після того до свого звільнення 21 жовтня 1944 р. М. Селешко не бачив Вірзінга і його співробітників. У цей день він повернув оунівцеві особисті речі, конфісковані при арешті.

Примітна деталь, яку відзначив М. Селешко: під час одного з допитів Вірзінг «почав патетично розхвалювати життя в колишній царській Росії і як то добре там жили українці, і що вони хотіли б і нині мати таке життя», на іншому заявив, «що в старій Росії ніхто малоросів не утискав» Селешко М. У кігтях ґестапо... -- С. 118., тобто гестапівець мав шовіністичні переконання щодо українців, засвоєні ще в царські часи.

Чим займався В. Вірзінг після червня 1944 р. і до кінця війни, -- невідомо. Скоріше за все, від осені 1944 р. він уже не залучався до боротьби проти українського націоналістичного руху, оскільки у вересні-жовтні керівництво Третього Райху, передчуваючи свій кінець, змінило своє ставлення до східних народів. Під егідою райхсфюрера СС Г. Гіммлера впроваджувалася ідея загального антибільшовицького фронту, згуртованого навколо генерала А. Власова і його Комітету визволення народів Росії (КОНР). Гітлерівці мали намір залучити в цю акцію й провідників українських націоналістичних організацій, тому випустили їх із концтаборів і припинили репресії Кентій А. Збройний чин українських націоналістів 1920--1956. Історико-архівні нариси -- Т. 2. -- К, 2008. -- С. 220--221; Киричук Ю. Український національний рух... -- С. 178; Косик В. Україна і Німеччина в Другій світовій війні... -- С. 439-- 441.. Відходячи від теми, зазначимо, що ні С. Бандера, ні Я. Стецько, ні А. Мельник не пішли на співпрацю ні з КОНР, ні з пізніше створеним пронімецьким Українським національним комітетом.

Протягом війни В. Вірзінг був причетний також до арештів та допитів інших осіб -- учасників руху Опору.

-- Заарештовані в 1941--1944 рр. бандерівці та їх симпатики:

* на території Третього Райху (переважно Берлін і Відень): Микола Гайдар із дружиною Марією (члени ОУН(б), 1942, Берлін), Володимир Леник-`Ярослав', `Чорний' (ОУН(б), 1942, Берлін), Анна Скасків, Анна Муц, Анна Христовська, Галина Яцків (усі -- 1942, Берлін), студент медицини Мирослав Роговський, Ростислав Сочинський (ОУН(б), Берлін), Осип Хамуляк (ОУН(б), Берлін), Іван Рачинський (ОУН(б), 1942, Берлін), Іван Полович (ОУН(б), 1942, Берлін), Богдан Масний (ОУН(б), 1942, Берлін), Євген Гара- бач (ОУН(б), 1942, Відень), Марія Габрусевич, Антін Шаранович, Роман Лебедович, Роман Нападієвич, Дарія Сидір, Романів, Щур

* на українських землях: Андрій Пеленичка (член ОУН(б), 1941), члени ОУН(б) Олександр Масляник Масляник Олександр (1913--27.11.1969) -- член ОУН, закінчив гімназію в Перемишлі, навчався в учительській семінарії в Самборі, студіював хімію у Львівському, Берлінському ун-тах і в УТГІ в Мюнхені (1948). Політв 'язень концтабору Заксенхаузен. В еміграції в Німеччині, від 1948р. -- в Канаді., Віктор Явор- ський і Роман Спольський -- перекладачі при німецьких частинах і установах на Криворіжжі (1942); Василь Бородач Бородач Василь (2.05.1908--20.01.1986) -- адвокат, журналіст, письменник, громадський діяч, член ОУН з Любачівщини. Секретар міської управи, голова Українського допоміжного комітету в Чесанові. Один із організаторів переходу через радянсько-німецький кордон на Захід Д. Донцова..

-- Заарештовані в 1943--1944 рр. мельниківці та їх симпа- тики: Марко Антонович (ОУН(м), Прага, 1943), Василь Коса- ренко-Косаревич (ОУН(м), Берлін, 1943), Володимир Забавський (УНО, Прага, 1944), Володимир Маруняк (УНО, Берлін, 1944)144, Володимир Кок (ОУН(м), 1944) Кок Володимир (? -- 1944) -- працівник КЕ ОУН(м). Заарештований у січні 1944р. і того ж року помер за загадкових обставин., брати Клавдій і Андрій Білинські.

-- Позаорганізаційні політв'язні: професор Українського технічно-господарського інституту (УТГІ) Володимир Січинський (Прага, 1943) і секретар УТГІ Козловський (Прага, 1944).

Посаджені за ґрати ще в 1941 р. Ярослав Стецько-`Карбович' (12.07, Львів), Володимир Стахів-`Мек' (15.09, Берлін), Осип Тюшка-`Обух' (15.09, Берлін) теж під час свого ув'язнення мали справу з В. Вірзінгом. «Часто “відвідував” мене кат націоналістів Вірзінґ, постійно пригадуючи ординарно і по-хамськи вимогу “уступлення”», -- згадував Я. Стецько СтецькоЯ. 30червня 1941 р... -- С. 335.. А В. Стахова Вірзінг у супроводі інших високих офіцерів Гестапо конвоював на допити в Берлін і назад у табір148 149 Лисяк О. Суд над Вірзінгом... -- С. 3..

Дослідження постаті Вірзінга ускладнюється через наявність суперечливої інформації. Тому доцільно зупинитися докладніше на особах його співробітників: Шульце, Мюллера, Вурма і Воль- ффа, та на характері службових стосунків між ними.

З деяких джерел відомо, що в 1941 р. В. Вірзінга перевели у підвідділу 3.А. (начальник -- Шульце) відділу ІУ-Д Східного міністерства, в якому Мюллер був «шефом українських політично- поліційних справ», а всім Четвертим відділом керував «генерал» Вольф. Проте тут повністю перекручено функції та структуру відповідних установ Німеччини. Міністерство окупованих східних територій взагалі не займалося переслідуванням політичних ворогів Райху, та й ІУ відділу в ньому не було Залесский К. Кто был кто в Третьем рейхе... -- С. 855; Document 219-L. Organization and office distribution plan of the SS Reich Security Main Office as of 1 October 1943// Trial on the Major War Criminals Before The International Military Tribunal. Nuremberg 14 November 1945. -- 1 October 1946. -- Nuremberg, 1949. -- Vol. XXXVHI -- P. 75.. Такий відділ мало Головне управління безпеки Райху (РСХА), і це була, власне, Таємна державна поліція (Гестапо). Начальником Гестапо в 1939--1945 рр. був групенфюрер СС Генріх Мюллер (не плутати зі слідчим Мюллером, згаданим вище). В структурі Гестапо існувала управлінська група Д, яка вела контррозвідувальну роботу серед іноземців, що жили в Німеччині, і наглядала за роботою органів Гестапо за кордоном на окупованих територіях (начальник -- штандартенфюрер СС Ервін Вейнманн, станом на 1 жовтня 1943 р. -- штандартенфюрер СС Фріц Ранг) Залесский К. Кто был кто в Третьем рейхе... -- С. 855; Document 219-L. Organization and office distribution plan of the SS Reich Security Main Office as of 1 October 1943... -- P. 75.. Своєю чергою, її реферат IV-Д-З боровся з іноземцями ворожих держав, в т.ч. провадив агентурну розробку емігрантів з СССР, які проживали в Німеччині Document 219-L. Organization and office distribution plan of the SS Reich Security Main Office as of 1 October 1943... -- P. 76.. Під ці категорії якраз і потрапляли оунівці. Начальником реферату в 1941-- 1943 рр. був штурмбанфюрер СС Курт Гайслер. Станом на 1 жовтня 1943 р. реферат очолював штурмбанфюрер СС і регірун- гсрат (урядовий радник) Вольфф (Wolff) Вєдєнєєв Д, Биструхін Г. Двобій без компромісів... -- С. 230.. Оперативним співробітником саме цього підрозділу Гестапо і став В. Вірзінг StAN. -- 12959. -- Band III. -- S. 10; Лисяк О. Кат Вірзінґ -- поліційним достойником в ІРО... -- С. 5; Мудрик-Мечник С. Закордонні частини ОУН.... -- С. 19..

Я. Старух, М. Лебедь, В. Верига, В. Косик, згадуючи про діяльність Вірзінга в кінці 1942 -- на початку 1943 рр., називають його оберштурмфюрером СС. С. Мудрик, описуючи післявоєнні події, називає його гауптштурмфюрером СС. На нашу думку, це свідчить про те, що Вірзінга підвищили у званні (обер-штурмфю- рер і гауптштурмфюрер -- це послідовні звання в СС).

Шульце у джерелах і літературі називають шефом українського відділу й безпосереднім начальником В. Вірзінга Протокол допиту СБ Григорія Хомина від 1.03.1964// Архів Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР); Гнатківська-Лебедь Д. Бачу, як сьогодні // Гомін України. -- 2010. -- № 40. -- 26 жовтня. -- С. 27.. Імовірно, він очолював якусь секцію відділу ^-Д-3, що займалася боротьбою з українським визвольним рухом. Т. Боровець, В. Бойків, В. Стахіві Т. Лапичак вказували його звання як гауптштурмфюрер СС і кримінальрат.

Мюллер, як можна судити зі спогадів його підслідних, був слідчим головного управління Гестапо м. Львова. Про нього часто трапляються згадки у свідченнях людей, що були в нього на допитах, в тому числі без жодного зв'язку з В. Вірзінгом Беркут Е. Різдвяний подарунок // Літопис політв'язня. -- 1947. -- Ч. 1--2. -- С. 13.. Е. Беркуту він запам'ятався як «малоінтелігентний» і «пузатий» Недовіз Д. Спомини з молодих літ... -- С. 72; Д. Гнатківська називала Мюллера штурмфюрером, однак це звання на той час існувало тільки в СА, а не в СС, чиї звання мали гестапівці.. Д. Недовіз подає звання Мюллера як шарфюрер Лист Секретаріату ЗП УГВР до Команди табору Дивізії УНА, 23 липня 1945р. // Архів ЦДВР. (унтер-офіцер- ський ранг). Секретаріат Закордонного представництва УГВР, який листувався з українськими комендантами табору, де була після війни інтернована дивізія «Галичина», повідомляв, що «... находилися останньо в Дивізії німці з львівського Гестапо з про- тиукраїнського відтинка /Міллер/ [Мюллер -- І.Б.], що за час свого діяння у Львові закатували десятки наших людей». Між іншим, у спогадах і свідченнях осіб, які в час німецької окупації бували у Львові, є відомості про працівника львівського СД (за іншими даними -- працівника Абверу), колишнього старшину УГА Йозефа Мюллера. Можна висловити обережну гіпотезу, що та сама особа. Однак ця гіпотеза нічим не підтверджується. Перекладач-фольксдойч, член ОУН(м) Тютюнник працював при Мюллері Ковальський П. На Лонцького -- в тіні Піскової гори.-- С. 495.. Щодо Тютюнника є теж різні дані: одні називають його поляком Лобай В. З моїх переживань.-- С. 87; Недовіз Д. Спомини з молодих літ. -- С. 72; Казанівський Б. Шляхом «Леґенди». -- С. 278, 281., інші -- українцем (більше прихильників версії, що він -- фольксдойч-українець Макар В. Спомини та роздуми. -- С. 94.). Також українські мемуаристи часто називають його просто зрадником, отже, українцем, який пішов на службу до окупантів. За версією В. Макара, Тютюнник походив з мішаної українсько-польської родини.

Про Вурма у джерелах найменше інформації. Імовірно, він, як і Мюллер, був слідчим Гестапо м. Львова.

Від грудня 1943 р. допити українських політв'язнів в Німеччині починає проводити Вольфф. Найраніша згадка про нього -- у спогадах Є. Онацького (жовтень 1943 р.). З Вольффом також стикалися в 1944 р. заарештовані в січні мельниківці, а також бандерівці, які сиділи в концтаборах від 1941 р. Ті, хто бачив Вольффа, називають його референтом українських справ у Головному імперському відомстві безпеки (РСХА), доктором, причому в кінці 1943 р. -- першій половині 1944 р. він був штурмбанфюрером СС і регірунгсратом (урядовим радником), а вже на момент допитів О. Ольжича, за свідченнями В. Стахова, -- обер-штурмбанфюрером СС і обер-регірун- гсратом (старшим урядовим радником). Ці звання підтверджують і ті в'язні, що їх у вересні--жовтні 1944 р. Вольф звільняв з таборів Стецько Я. 30 червня 1941 р... -- С. 323.. Я. Стецько, відтворюючи обставини свого звільнення з концтабору в вересні 1944 р., писав про «штурмбанфюрера Г. Г. Вольфа» Klee Е. Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945. -- Fischer Verlag: Frankfurt am Main, 2003. -- S. 685..

Цього офіцера звали Ганс Гельмут Вольфф (Hans Helmut Wolff), і він від 1943 р., як ми зазначали вище, очолював реферат IV-Д-З РСХА. Протягом 1944 р. в Гестапо сталася реорганізація, що відбилася й на функціях цього відділу. Якщо раніше реферат повинен був виявляти ворогів держави серед іноземців та емігрантів, то в кінці 1944 р. на нього покладалися центральне державне політичне спостереження за інозем- цямии в Райху та нагляд над службами довіри чужих народів (zentrale staatspolitische Uberwachung von Auslandern im Reich und Betreuung fremdvolkischer Vertrauensstellen).

Г. Вольфф народився 2 лютого 1910 р., вивчав право в університетах Марбурга, Мюнхена і Кельна, здобув диплом юриста 1930 р. Певний час працював помічником юриста, а в 1937 р. склав іспит на звання судді. Мав докторський ступінь в галузі права. Невдовзі вступив на службу до Гестапо, і з цією установою була пов'язана вся його подальша кар'єра в Третьому Райху. Протягом 1938--1943 рр. займав керівні посади в управліннях Гестапо в м. Галле, Франкфурті-на-Одері, Данцигу (тепер Гданськ, Польща), був командувачем поліції безпеки СД в Гаазі (Нідерланди), працював у відділі контррозвідки проти Західних держав РСХА (Берлін). Звання штурмбанфюрера СС здобув 20 квітня 1940 р., обер-регірунгсрата -- 1 червня 1944 р. У березні 1945 р. Вольфф уже обер-штурмбанфюрер СС, начальник Гестапо у Ваймарі і командир СД в Тюрингії. За його наказом розстріляно 11 німців за «дезертирство», «поразництво», «боягузтво» тощо; двох українців з Галичини, що втекли з концтабору, він розстріляв особисто. У квітні 1945 р. Вольфф наказав розстріляти 149 в'язнів, які перебували в тюрмах Ваймара. Після капітуляції Німеччини утримувався в американських таборах для інтернованих. Виступав як свідок на Нюрнберзькому процесі. У 1947 р. втік з табору Дахау, однак був схоплений в Австрії і депортований назад до Німеччини. Змінив ім'я і працював при британських військових частинах і установах як водій, перекладач і навіть начальник відділу кадрів. Відтак з 1950 р. працював на комерційних підприємствах. У середині 60-х рр. проти Вольффа розпочато розслідування, яке припинили у зв'язку зі смертю підозрюваного 1 серпня 1969 р. ГДА СБ України. -- Ф. 13. -- Спр. 372. -- Т 38. -- Арк. 43--44..

Щодо В. Вірзінга, то з радянського агентурного донесення відомо, що він 14 квітня 1945 р. перебіг до союзників StAN. -- 12959. -- Band III. -- S. 98.. Йому вдалося приховати свій послужний список і оголосити себе «жертвою нацизму», яка начебто провела більшу частину війни (1941-- 1944 рр.) в німецькому ізоляційному таборі Розенталь StAN. -- 12959. -- Band 111. -- S. 75--76; Der Spiegel. -- 1950. - 9. Februar. -- S. 33. Лисяк О. Кат Вірзінґ -- поліційним достойником в ІРО... -- С. 5.. Після закінчення Другої світової війни він отримав статус переміщеної особи (біженця) і працював у системі Міжнародної організації з допомоги біженцям ІРО (International Refugee Organization) шефом поліції ІІІ дільниці таборів Ді-Пі (переміщених осіб), видаючи себе за латвійця Віліса Вірзіньша (Vilis Virzins) StAN, 12959, Band III, S. 75, 96, 100.. Вдруге одружився із латвійкою родом з Естонії Ноною Гресте (Norn Greste), 1917 р.н. Мав двох доньок: Лілію (Lilija), що народилася в 1947 р. в Байрой- ті, і названу дочку Гунту (Gunta), народжену в Латвії 1941 р. Ibidem. -- S. 96.. Про колишню дружину й дочку від першого шлюбу Вірзінг писав у документах, що вони зникли безвісти В. Макар подає тільки ініціали «М. К.», якими підписано листа, одержаного від цієї особи (Макар В. Кат Вірзінґ... -- С. 93.).

Проте 1949 р. свого ката впізнали його жертви -- оунівці, колишні в'язні нацистських тюрем і концтаборів, що вийшли на волю і проживали в Західній Німеччині. В. Вірзінга викрив член Закордонних частин ОУН, відомий під криптонімом М. К. Макар В. Кат Вірзінґ... -- С. 93., який працював у таборовій поліції в переселенчому осередку в м. Швайнфур- ті неподалік Вюрцбурга, де розташовувалася штаб-квартира ІІІ дільниці ІРО. Особовий склад поліції становили українці й литовці. Час від часу до швайнфуртського табору приїжджав В. Вірзінг. У лютому 1949 р. він передав шефові пожежної охорони табору литовцеві К. Балийшису папери, написані польською мовою, щоб той зробив переклад на російську. Оунівцю це видалося підозрілим і, вибравши слушну мить, він переглянув ті документи. Це виявився донос одного поляка-розвідника на службі В. Вірзінга на С. Банде- ру і М. Лебедя з докладним описом їх зовнішності, стилю життя, вказанням імовірних адрес, а також інформації про ідеологічні та організаційні розходження між ними на конференції ЗЧ ОУН у Міттенвальді в серпні 1948 р. Тоді М. К. зробив копію документа, яку передав вищому проводові. Невдовзі Служба безпеки ЗЧ ОУН встановила нагляд за Вірзінгом, внаслідок чого було виявлено, що він колишній гестапівець Мудрик-Мечник С. Закордонні частини ОУН.... -- С. 20..

Ліга українських політичних в'язнів німецьких тюрем і концтаборів почала вживати заходів для того, щоб притягнути злочинця до відповідальності. «Однак складалось враження, -- писав член ЗЧ ОУН С. Мудрик, -- що Вірзінґ мав впливових оборонців-покровителів -- арештувати колишнього гестапівця виявилось непростою справою. Але, на щастя, знайшлося кілька живих свідків, яких особисто арештовував і піддавав тортурам Вірзінґ». Труднощі полягали в тому, що американський суд при окупаційних військах відмовився приймати позов, мотивуючи це тим, що не має права розглядати справи за фактами, що мали місце до окупації Німеччини союзниками.

15 січня 1950 р. Ліга українських політв'язнів подала офіційний позов на Вірзінга до баварського міністерства юстиції. 5 лютого його позбавили статусу біженця, 7 лютого звільнили з посади начальника поліції, а в березні прокуратура розпочала слідство в його справі. 15 квітня того ж року підозрюваного взяли під варту в таборі для біженців м. Швабаха за санкцією прокурора м. Ан- сбаха, де від жовтня 1949 р. розташовувалося колишнє місце служби Вірзінга -- штаб-квартира поліції ІІІ дільниці таборів Ді-Пі. Досудове слідство, що велося впродовж 1950 р., набуло в Західній Німеччині певного суспільного резонансу: окрім матеріалів у пресі української діаспори про справу В. Вірзінга було надруковано замітку в популярному журналі «Шпігель» за лютий 1950 р..

«Гомін України» від 9 вересня 1950 р. повідомляв про закінчення слідства й передачу кримінальної справи до суду. Процес над гес- тапівцем-садистом тривав 24--25 січня 1951 р. в м. Нюрнберг-Фюр- ті. Президія суду складалася з голови д-ра Кальбскопфа і суддів д-ра Крістля і д-ра Келльнера. Державним обвинувачем виступив прокурор д-р Хан, допоміжним -- постраждалий Д. Кордуба. Проти Вірзінга виступив 21 свідок. Своєї вини він не визнав, пояснюючи закиди потерпілих мотивами помсти за те, що він як службовець ІРО перешкоджав їхньому виїзду до США. Навіть адвокат підсудного Дюмер не насмілився заперечувати надані обвинуваченням докази, лише сказав: «Я не можу жадати звільнення обвинуваченого. Але це хвора людина, він втратив рідню, і він дотепер іще не караний...».

Гауптштурмфюрера СС Вільгельма Вірзінга засудили до п'яти років каторжної в'язниці без урахування слідчого арешту і п'яти років позбавлення громадянських прав. Невеликий строк покарання, неадекватний кількості вчинених ним злочинів, зумовлений тим, що за німецькими законами суд враховував тільки живих свідків або письмові свідчення осіб, які особисто постраждали від В. Вірзінга. Відповідно, за вбивство І. Климова, Г. Столяр, В. Фе- дака, О. Ольжича він відповідальності не поніс, оскільки безпосередніх свідків їхньої загибелі тоді у ФРН не було186.

Зауважимо, що цими прізвищами не вичерпується перелік жертв В. Вірзінга. Є дані про те, що на допитах ним були закатовані Степан-Михайло Масний і Григорій Галаджун Лисяк О. Кат Вірзінґ -- поліційним достойником в ІРО... -- С. 5.. Перший перебував у підпіллі в Німеччині, де обіймав посаду обласного провідника ОУН(б), був заарештований у листопаді 1942 р. в Берліні і загинув під час допитів Матисякевич З. Історія Синевідська Вижного. -- Львів: Літопис, 2003. -- С. 272.. Щодо Галаджуна є суперечлива інформація, що він був розстріляний чи то у Львові у вересні 1942 р., тобто ще до появи Вірзінга в місті, чи то під час масових розстрілів 27 листопада 1942 р.. Тобто причетність Вірзінга до його смерті під питанням. Загиблими з вини Вірзінга в ув'язненні вважають Богдана Шеремету, Володимира Сушкова, Івана Моця, Миколу Форися, Василя Чіпака, Андрія Кадиляка, Римського, Юрчака-Галушку, Івана Федорова, Андрусова і невідомого українського робітника. Це члени та симпатики ОУН(б) з підпілля в Німеччині, де Вірзінг уперше зіткнувся з українськими націоналістами. Всі вони або загинули на допитах чи згодом у таборах, або були доведені до самогубства тортурами.

Покарання Вірзінг відбував у в'язниці Кайсгайм у Баварії. Його термін спливав 8 лютого 1956 р. StAN. -- 12959. -- Band IV. -- S. 54.. Але 8 липня 1954 р. його звільнили умовно-достроково, оскільки місяцем раніше минуло 2/3 строку покарання. До 1 квітня 1958 р. Вірзінг перебував на випробувальному терміні, пов'язаному із позбавленням прав, яке йому присудив нюрнберг-фюртський суд. Відповідно до рішення суду від 11 січня 1960 р., «оскільки засуджений протягом випробувального терміну ... вів законний і порядний спосіб життя і за ним не було помічено нічого негативного, невідбуту частину покарання було повністю знято»192 193 194.

Як склалася подальша доля Вільгельма Вірзінга, нам невідомо.

Відплата знайшла також іншого ката, львівського помічника В. Вірзінга, -- фольксдойча Тютюнника, який допомагав йому в злочинних справах і теж спричинився до смерті І. Климова. Він був убитий на перукарському кріслі підпільниками ОУН. За даними Б. Казанівського, це сталося в 1943 р. в «родинному містечку» Тютюнника Жовкві. Натомість П. Ковальський місцем його загибелі «під кінець війни» називає Раву-Руську. В. Макар твердив про те, що це сталося наприкінці 1944 -- на початку 1945 рр..

Історія злочинів Вільгельма Вірзінга демонструє запеклий характер протиборства українських націоналістів з репресивною машиною Третього Райху. Наявність у Гестапо окремого співробітника з широкими повноваженнями, відповідального за придушення українського визвольного руху, свідчить про усвідомлення небезпеки цього руху для нацистського режиму. Однак після падіння останнього ця боротьба набула іншого виміру, перетворившись на війну за справедливість. Саме завдяки членам ОУН нацистського воєнного злочинця було притягнено до кримінальної відповідальності.

Автор висловлює подяку Володомирові Морозу, Володимирові В'ятровичу і Андрієві Усачу за допомогу в підготовці статті.

Анотація

У статті розкрито роль гауптштурмфюрера СС Вільгельма Вірзінга у репресіях Гестапо проти ОУН(б), ОУН(м), верхівки УНРА на території Німеччини й України протягом 1942--1944 рр., висвітлено його подальшу долю і обставини притягнення до кримінальної вщповідальності після війни.

Ключові слова: Гестапо, Вірзінг, Вольфф, Мюллер, Шульце, антинацистська боротьба ОУН.

The article contains a study of SS-Hauptsturmfuhrer Wilhelm Wirsing's role in Gestapo repressions against OUN (Bandera-movement), OUN (Melnyk- movement), Ukrainian People's Revolutionary Army leaders in Germany and Ukraine throughout 1942--1944, and Wirsing's further destiny and criminal prosecution circumstances of him after the war.

Key words: Gestapo, Wirsing, Wolff, Muller, Schulze, OUN anti-Nazi struggle.

Размещено на Allbest.ru