Перше видання "Кобзаря" Т.Г. Шевченка 1840 р. у бібліотеках, музеях і приватних колекціях

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЕРШЕ ВИДАННЯ "КОБЗАРЯ" Т.Г. ШЕВЧЕНКА 1840 р. У БІБЛІОТЕКАХ, МУЗЕЯХ І ПРИВАТНИХ КОЛЕКЦІЯХ

Луїза Ільницька

завідувач відділу наукової бібліографії

ЛННБ України ім. В. Стефаника

Анотація

Описано примірники першого видання "Кобзаря" Т. Шевченка 1840р. у бібліотеках і музеях України та за кордоном. З'ясовано причини помилок при атрибуції примірників фототипічного видання "Кобзаря" 1914 р., задекларованих у деяких бібліотеках і музеях як першодруки.

Ключові слова: Т. Шевченко, "Кобзарь" 1840р., атрибуція, першодрук, фототипічне видання, бібліотеки, музеї.

We describe the prints of the first edition of "Kobzar" by T. Shevchenko that exist in the libraries and museums in Ukraine and abroad. The reasons are clarified for the errors in attributing some facsimile copies of "Kobzar" edition from 1914 as a genuine print copies, which took place in some libraries and museums.

Keywords: T. Shevchenko, "Kobzar" 1840, attributing, first edition, facsimile copies, libraries, museums.

Описаны экземпляры первого издания "Кобзаря" Т. Шевченко 1840 г. в библиотеках и музеях Украины и за границей. Выяснены причины ошибок при атрибуции экземпляров фототипичного издания "Кобзаря" 1914 г., задекларированных в некоторых библиотеках и музеях как первопечатные издания.

Ключевые слова: Т. Шевченко, "Кобзарь" 1840 г., атрибуция, первопечатное издание, фототипичное издание, библиотеки, музеи.

Збираючи свого часу відомості про примірники "Русалки Дністрової" (Будим, 1837), які збереглися у бібліотеках, музеях світу і приватних колекціях [26], вивчаючи шлях кожного примірника до бібліотеки чи музею та розглядаючи книгу в європейському контексті як фактор міжнаціональних зв'язків, ми дійшли висновку, що книги, видання яких було подією історичної ваги в українській культурі ("Енеїда" (1798) І. Котляревського, "Русалка Дністрова" (1837) М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького, "Кобзар" (1840) Т. Шевченка) і які з плином часу стали раритетами, варто досліджувати на рівні кожного збереженого примірника. Атрибуція автографів, печаток, вивчення написів, біограм власників - цінний матеріал для вивчення рецепції книги в різному читацькому середовищі та шляхів її поширення у світі.

Безпосереднім стимулом до написання цієї статті було відзначення в Україні та за її межами 200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка, зокрема поява низки повідомлень про виставки однієї книги - першого видання "Кобзаря" 1840 р. у бібліотеках і музеях Львова, Чернівців, Черкас, Києва, Лондона. І це тоді, коли шевченкознавці вважають, що збереглося лише кілька примірників цього видання, оскільки після арешту Т. Шевченка у справі Кирило-Мефодіївського братства у 1847 р. "Кобзар" був заборонений і знищувався.

Ми поставили собі за мету максимально зібрати відомості про примірники першого видання "Кобзаря" (1840) у бібліотеках, музеях і за можливістю - у приватних колекціях. Опрацьовуючи електронні каталоги бібліотек, друковані джерела та інтернет- ресурси, ми несподівано натрапили на доволі одіозну статтю Н. Вертиклимова (очевидно, псевдонім) під назвою "Доступен ли читателям настоящий Тарас Шевченко?", вміщену на сайті "Альтернативи" [52], а "поправлений" варіант - на сайті так званої "Академии неверия" [53]. Автор взявся порівнювати за копіями, поміщеними в Інтернеті, примірники "Кобзаря" 1840 р., задекларовані різними бібліотеками і музеями як першодруки. Виявивши невідповідності у розміщенні рядків, форматі сторінок, кольорі офорта В. Штернберга, автор, покладаючись лише на власну компетенцію, дійшов висновку, що замість першодруку "Кобзаря" 1840 р. існують тільки підробки, містифікації і фальсифікації. Це дуже дивно і доволі провокативно. Відомо (принаймні тим, хто претендує на роль дослідника "Кобзаря"), що перше видання "Кобзаря" 1840 р. у Санкт-Петербурзі зареєстровано у такому солідному бібліографічному джерелі тодішньої російської імперії, як "Каталог русскихъ иллюстрированныхъ изданій, 1725-1860 гг." [28, с. 592]. Повідомлення про продаж книги було опубліковано в газеті "Северная пчела" (1840, 4 мая): "В книжныхъ лавках В.П. Полякова на Невском проспекте, на углу Михайловской улицы, в доме графини Строгановой и в Гостином дворе на Суконной линии № 17 поступили в продажу: "Кобзарь" Т.Г. Шевченка, СПб., 1840 г., 1 руб. серебра" [2]. Численні рецензії на видання також зареєстровані, і, очевидно, Н. Вертиклимов знає про них, бо обурений, чому дослідники не згадують негативних відгуків.

Для тих, хто хоч трохи обізнаний з проблемою атрибуції примірників першого видання "Кобзаря" 1840 р., зрозуміло, що автор порівнював копію автентичного першодруку з копією фототипії першого видання "Кобзаря", здійсненого Науковим товариством імені Шевченка у Львові у 1914 р. до 100-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка. Але це не науковий підхід. Зразком наукового підходу до атрибуції видання є стаття завідувача науково- дослідного відділу Музею книги і друкарства України Марії Корнійчук, з фрагментом якої для деякого типу "дослідників" корисно буде ознайомитись.

У 1977 р. Музей придбав в Ужгороді примірник "Кобзаря" 1840 р. як першодрук. Готуючи каталог колекції Музею, співробітники вирішили порівняти свій примірник з автентичним першодруком, який зберігається у відділі рукописів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка в Києві. "У результаті порівняння двох видань виявлено: Офорт В. Штернберга "Кобзар з поводирем", вміщений на фронтиспісі, у оригінальному виданні на 1 мм більший за той, що на музейному примірнику; велика також різниця у насиченні чорного кольору і чіткості відбитку - більш насичений колір у оригіналі і чітке зображення штрихів; сіро-чорний колір і дещо розмитий рисунок у нашому виданні. Папір, на якому надруковано "Кобзар" 1840 р. - якісний, тонкий, без водяних знаків. Блок рівний, обрізаний. Папір у виданні (Др-1038) також без водяних знаків, але нижчого ґатунку, з волокнами. Блок з нерівними краями, погано обрізаний.

Шрифти на титулі, шмуцтитулах і шрифти текстові в оригінальному примірнику - насиченого чорного кольору, дещо видовжені, порівняно із шрифтами музейного примірника.

В оригінальному примірнику "Кобзаря" є типографські позначки, що відсутні у примірнику з колекції МКДУ: На с. 53 - цифра "3" Додамо, що на с. 5 в правому нижньому куті цифра "1", а на с. 29 - цифра "2", на с. 31, 39 - "зірочка".. На с. 55 - "зірочка". На с. 77 - цифра "4". На с. 79 - "зірочка". Висновок був однозначним - музей придбав не першодрук, а фототипічне перевидання "Кобзаря" 1914 р., здійснене до 100-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка у Львові Науковим товариством ім. Шевченка" [33, с. 153].

Випадок у Музеї книги і друкарства України, на жаль, не поодинокий.

Широко був розрекламований на сайті Музею "Кобзаря" в Черкасах примірник "Кобзаря" 1840 р. як першодрук: "В світі збереглося лише декілька екземплярів "Кобзаря" Т.Г. Шевченка 1840 р., тому один з них є гордістю черкаського музею" [59]. Однак за висновком наукового співробітника Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського І. Д. Войченко, яка досліджувала цей примірник під час відрядження до Музею, - це також фототипічне видання "Кобзаря" 1914 р., а не першодрук.

Інтригуюче повідомлення під час святкування 200-річчя від дня народження Т. Шевченка з'явилося на сайті "Новини Чернівців: Від і до" 13 березня 2014 р.: "До Чернівців привезли оригінальне Санкт-Петербурзьке видання "Кобзаря" 1840 р." [61]. Хто привіз, звідки? Хотілося б, щоб така інформація була змістовною, а в Інтернет чи в медіа-простір подавалась у перевіреному вигляді. Матеріалів про цей факт не вдалося віднайти.

Неправомірними, як стверджує дослідник примірників "Кобзаря" І. Д. Войченко в приватному листі до автора статті, виявились дані про наявність першодруків "Кобзаря" у Донецькій обласній універсальній науковій бібліотеці, Науковій бібліотеці університету "Києво-Могилянська академія", Харківській державній науковій бібліотеці, відомості про які подано у бібліографічних джерелах [7, с. 3].

Задеклароване як перше видання "Кобзаря" у фонді рідкісної книги Наукової бібліотеки Луганського національного університету [37], копія титульного аркуша якого міститься в інтернет- мережі, є також фототипією "Кобзаря" 1840 р., виданої у 1914 р.

Аналогічний висновок можна зробити про примірник "Кобзаря" у Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету ім. Т. Шевченка. На сайті бібліотеки у віртуальній виставці "Видання "Кобзаря" Т.Г. Шевченка у книжкових фондах Наукової бібліотеки ім. М. Максимовича" представлено титульний аркуш нібито першодруку, оскільки не вказано, що це фототипія. Щоправда, на сьогодні в електронному каталозі бібліотеки видання зареєстроване як фототипія "Кобзаря" 1840 р., видана у 1914 р. (зі знаком запитання після опису).

Крім того, в електронному каталозі Наукової бібліотеки Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова в Києві у розділі "Колекції" видання "Кобзаря" 1840 р. зареєстроване як першодрук. Його можна виявити у складі колекції "Шевченкіана у фондах Наукової бібліотеки Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова" під № 359 і "погортати", оскільки примірник оцифрований. Упродовж тексту на кількох сторінках - круглі печатки з написом "Інститут народної освіти в Кам'янці на Поділлю". Примірник добре збережений, краї блоку рівно обрізані, проте окремі друкарські позначки, властиві для першодруку, не відчитуються. Ми попросили заступника директора бібліотеки з наукової роботи Тетяну Василівну Биткову порівняти це видання з першодруком в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка. Відповідь була однозначна - це фототипія "Кобзаря" 1840 р., видана у 1914 р.

Аналогічний випадок трапився у Львові. 12 березня 2014 р. у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка відбулась виставка "Перше видання "Кобзаря" Т.Г. Шевченка 1840 р.", про що повідомлялось на сайті бібліотеки, в інтернет-джерелах [62; 63; 65] і в пресі [34; 44; 48]. Огляд примірника (інв. № 284241/I), який виставлявся, засвідчив, що це фототипічне видання "Кобзаря" 1840 р., яке здійснило НТШ у Львові в 1914 р. На звороті фронтиспісу книги - печатка бібліотеки старого університету у Львові з написом: "Caes. Reg. Bibliotheka Universitatis Leopoliensis". Дивно, що примірник, в якому збережений лише блок з титульним аркушем і фронтиспісом, не був атрибутований на основі порівняння його з двома автентичними першодруками "Кобзаря" у фондах Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника. Сьогодні в каталозі відділу рідкісних книг Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка він вже описаний як фототипічне видання "Кобзаря" 1840 р., яке здійснило НТШ у Львові в 1914 р. кобзар шевченко першодрук бібліотека

Про наявність першодруку "Кобзаря" 1840 р. у Британській бібліотеці ми дізнались зі статті директора Української бібліотеки ім. Т.Г. Шевченка у Лондоні Людмили Пекарської "Ювілей Української бібліотеки в Лондоні" [39], текст якої виставлено на сайт альманаху "Купола". Бібліотеку заснував Союз Українців Великобританії у 1947 р. Її фундатори - доктор права Петро Ковалів, професор П. Курінний, доктор В. Кубійович, художник Роберт Лісовський та ін. 1951 р. Українська бібліотека, як зазначено у статті, придбала примірник першого видання "Кобзаря" 1840 р. і передала його як раритет на зберігання Британській бібліотеці. Згодом про цей примірник писала куратор Українського відділення Британської бібліотеки п. Ольга Керзюк. Остання з її статей про це видання подана англійською мовою на сайті МЗС України [58]. Ми зв'язалися з п. Ольгою Керзюк, щоб у процесі листування з'ясувати, чи це автентичний примірник "Кобзаря" 1840 р. Однак виявилося, що у виданні відсутні обкладинка і друкарські позначки на окремих сторінках, обрізи країв нерівні. Остаточний висновок п. Ольга Керзюк зробила у Львові під час форуму видавців у вересні 2014 р., коли мала можливість порівняти у Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника автентичний першодрук "Кобзаря" 1840 р. і фототипію 1914 р., щоб атрибутувати примірник Британської бібліотеки. З великим розчаруванням дослідниця констатувала, що задекларований як першодрук примірник Британської бібліотеки є фототипією "Кобзаря" 1840 р., виданою НТШ у 1914 р. На нашу думку, навіть цей примірник фототипічного видання "Кобзаря" 1840 р. має свою цінність як документ часу. На звороті титульного аркуша примірника є овальна печатка особистої бібліотеки колишнього власника Адама Станкевича з написом: "Кнігазбор ks Adama Станкевіча".

Адам Станкевич (1892-1949) - білоруський історик, книговидавець, громадсько-політичний діяч, католицький священик. У 1914-1918 рр. навчався у Петербурзькій духовній академії. Висвячений у 1914 р., з 1919 р. здійснював пастирську діяльність у Віленському костьолі св. Миколая. Він один із перших вживав у богослуженні білоруську мову, обстоював її право на вживання у релігійному житті й освіті. У 1922 р. - посол до польського сейму. Під його керівництвом було засновано друкарню ім. Ф. Скорини у Вільно, яка функціонувала впродовж 1926-1940 рр. і відіграла важливу роль у білоруському відродженні. Адам Станкевич був репресований у 1949 р. і висланий у Тайшет Іркутської області, де й помер. Шлях "Кобзаря" Т. Шевченка (1914 р.) до діяча білоруського відродження - предмет окремого дослідження українсько-білоруських культурних зв'язків початку XX ст.

Ще один примірник "Кобзаря", задекларований в інтернет- джерелах як першодрук 1840 р., зберігається у Музеї визвольної боротьби ім. С. Бандери у Лондоні. Він потрапив до Лондона зі США як нібито першодрук завдяки директору музею Василю Олеськіву. Видання оцифроване і його можна оглянути на сайті Сумського історичного інтернет-порталу "prostir museum". Тут же вміщена стаття головного редактора інтернет-порталу Ген- надія Іванущенка [56].

Обрізи країв, як видно із зображення, у блоці рівні, але друкарські позначки на окремих сторінках не проглядаються, що є обов'язковим для першодруків. В оцифрованих примірниках першодруків "Кобзаря", які зберігаються у фондах відділу рукописів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка, такі позначки чітко видно. Тому вважати цей примірник першодруком однозначно не можна, хоч як би цього не хотілося. Остаточний висновок ми одержали від п. Ольги Керзюк, яка на наше прохання оглянула примірник - це фототипія першого видання "Кобзаря" 1840 р., здійснена у 1914 р. Проте примірник сам по собі цікавий і заслуговує, щоб про нього детальніше сказати.

На форзаці зберігся чіткий напис: "Шановній і дорогій панні Ганні Олександрович на вспомин про спільну працю в гуртку у Кремянці на Волині. М. Бжеська. 9-го падолиста 1923 року".

Маргарита Бжеська (дівоче прізвище Боно) - дочка колишнього гарібальдійця, співачка, яка виступала з хором Кирила Стеценка на сценах України, а обробки українських пісень для неї робив сам Микола Леонтович.

На час, зазначений у підписі (1923 р.), вона була дружиною українського політичного і громадського діяча Романа Бжеського, після 1929 р. розлучилася з ним і вийшла заміж за бандуриста Костянтина Місевича, який воював в УПА і загинув у 1943 р. Дальша її доля невідома. Діяльність Романа Бжеського лише недавно стала об'єктом досліджень. Одним із перших в Україні про нього написав Ярослав Дашкевич [16]. Доволі ґрунтовно його життєпис подав Г. Іванущенко [56]. Роман Бжеський є автором кількох праць про Тараса Шевченка, зокрема, цікаво, що у статті "Чи маємо в ужитку автентичний текст "Кобзаря"?" [3] він не згадує про наявність у його сім'ї першодруку.

Але повернемося до підпису на книзі. Місто "Кремянець" зазначено не випадково. Роман Бжеський після поразки Визвольних змагань, активним учасником яких він був, опинився у Кременці, де став активним діячем "Просвіти", власником книгарні. Одночасно працював з молоддю в конспіративних гуртках. З "Просвітою" пов'язане також ім'я Ганни Олександрович. Прізвище "Олександрович" фігурує в кількох матеріалах, які висвітлюють діяльність кременецької "Просвіти". У відомостях з історії Державної духовної православної семінарії в Кременці (1919-1939), поданих на сайті Волинської православної богословської академії, зазначено, що на своїх засіданнях керівництво товариства "Просвіта" часто розглядало питання українізації навчального процесу в духовних школах Волині. На одному з них 15 серпня 1923 р. слухали доповідь Олександровича (ім'я не зазначене) про останній єпархіальний з'їзд, який ухвалив здійснити українізацію духовних шкіл. На засіданні було прийняте рішення звернутися до Кременецької семінарії і Дерманської духовної школи із запитаннями, які підручники необхідно заготовити для забезпечення ними учнів [54]. Ганна Олександрович, мабуть, була дочкою (якби дружиною, то було б написано "пані Ганні") згаданого діяча "Просвіти". Про який гурток йдеться у дарчому написі Маргарити Бжеської Ганні Олександрович можемо здогадатись з іншого матеріалу, присвяченого діяльності А. Животка на Кременеччині у 20-х рр. XX ст. "У Кременці діяльність А. Животка підтримували Жіночий гурток, Богоявленський монастир в особі єпископа Діонісія, місцеве Товариство "Просвіта" в особі його членів - В. Біднова, В. Дорошенка, Д. Олександровича, Н. Хомчука та ін." [27, с. 139]. Гадаємо, що в написі на книзі йдеться про Жіночий гурток.

Архівні документи свідчать, що у 1922 р. в Кременці для вшанування пам'яті Т. Шевченка був створений Громадський комітет, який координував роботу організації [13]. У рамках цих заходів був виданий "Малий Кобзар" (Кременець, 1922 р.). З огляду на це зрозумілим стає такий подарунок. Та й, зрештою, навряд чи Р. Бжеський міг комусь віддати (навіть дружині) такий раритет для подарунка. Правдоподібніше шукати шляхів надходження до Кременця фототипічного видання 1914 р. Оскільки Р. Бжеський мав зв'язки зі Львовом, зокрема з Науковим товариством імені Шевченка, друкувався у "Літературно-науковому віснику", то міг придбати для своєї книгарні кілька примірників фототипічного видання першодруку "Кобзаря", яке здійснило НТШ у Львові в 1914 р. для розповсюдження їх через "Просвіту". Стосовно підпису на саморобній обкладинці згаданого примірника "Кобзаря", який Г. Іванущенко прочитав як "В. Бан." і припустив, що це може бути Василь Бандера - брат С. Бандери, то тут більше запитань, ніж відповідей, оскільки чітко відчитуються лише три букви "В. Ба".

Виникає питання: чому так багато бібліотек і музеїв помилково подають фототипічне видання "Кобзаря" 1840 р., яке вийшло у Львові у 1914 р., як першодрук?

Ми порівняли оригінальне видання "Кобзаря" 1840 р. і його факсиміле 1914 р., які зберігаються у фондах ЛННБ України ім. В. Стефаника. Причому фототипія з колишньої бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка збереглася з усіма складовими видання: блок, обкладинка, суперобкладинка, що є доволі рідкісним явищем (переважно у задекларованих бібліотеками примірниках збережений лише блок з титульним аркушем і фронтиспісом). Примірник першодруку з бібліотеки НТШ, за яким готували фототипію, не мав автентичної обкладинки із зазначенням видавця: Изданіе П. М-са (Петра Мартоса). Видавці НТШ дали свою тонку видавничу обкладинку, на якій не було зазначено вихідних даних, і суперобкладинку з тонкого прозорого паперу, на якій були такі вихідні дані: "Кобзарь Т. Шевченка: Фототипія першого видання 1840 р. Львів. Накладом Наукового товариства імени Шевченка, 1914". На внутрішньому манжеті суперобкладинки у примірнику ЛННБ України ім. В. Стефаника олівцем зазначено: з оригіналу 17382 (інвентарний номер бібліотеки НТШ).

Оскільки тонка суперобкладинка швидко псувалася, для читача залишалась інформація лише на титульному аркуші фототипії, який повністю відтворював титульний аркуш першодруку.

На сайті "Букинистический форум "Старая книга" подано фахове пояснення експерта (ним виявився відомий книгознавець Степан Захаркін) стосовно атрибуції факсимільного видання "Кобзаря" 1914 р.: "Факсимільне видання є максимально точною копією ориґіналу (на відміну від репринтного - про розрізнення цих термінів можна прочитати, наприклад, у книжках С.А. Рейсера). У цьому сенсі існує лише одне факсимільне видання "Кобзаря" 1840 року. Його випустило 1914 року до 100-річчя Шевченка Наукове товариство імені Шевченка у Львові під наглядом директора Національного музею у Львові Іларіона Свєнціцького. Для цього видання було спеціально виготовлено безцелюлозний папір, який точно імітував ганчірний папір першої половини ХІХ ст., на якому видрукувано перше видання "Кобзаря". Жодних випускних даних книжка не містила; про те, що це факсиміле, повідомляла суперобкладинка з напівпрозорої кальки. Відома маса випадків, коли цю книжку без суперобкладинки видавали - коли через незнання, а коли й свідомо - за оригінал 1840 року. Проте у факсиміле є кілька рис, які привертають увагу. По-перше, специфічна обкладинка. Річ у тім, що жодного примірника видання 1840 року в рідній обкладинці не збереглося, і як вона виглядала, відомо лише з описів. Тому Свєнціцький вирішив не фантазувати й "одягнув" своє перевидання в обгортку з чистого паперу. По-друге, у видання 1914 року нерівний, рваний край - як у необрізаних примірників книжок 18-19 ст. Проте ці особливості, за бажання, легко усунути: обкладинку зірвати, а краї обрізати. Залишається лише одна можливість відрізнити таке "підкориґоване" факсиміле від ориґіналу: це аналіз фронтиспіса. В ориґіналі це відбиток з офортної дошки, а у виданні 1914 року - репродукція" [64].

Дослідник чи бібліотекар, який ніколи не тримав у руках автентичного першодруку, не бачив якості паперу оригіналу, рівних обрізів блоку, друкарських позначок на окремих сторінках, цілком закономірно сприймав фототипію як першодрук, оскільки фототипічне видання 1914 р. найбільше наближене до оригіналу. Про це також зауважив В. Щурат у короткій рецензії на це видання НТШ, поміщеній в номері газети "Діло", присвяченому ювілею Шевченка: "З фотографічною вірностю при помочи фототипії репродуковано його тепер у Львові коштом Наукового Товариства ім. Шевченка. Дібрано навіть папір подібний до паперу того виданя. Факсімілє крім вартости для бібліофіла має й наукову вартість. Для студий над Шевченком є се річчю неоціненої ваги" [47].

Таким чином, дещо некоректне видавниче оформлення фототипічного видання першодруку "Кобзаря", яке вийшло під егідою Наукового товариства імені Шевченка у Львові в 1914 р. (в таких випадках подається або паралельний титульний аркуш із вихідними даними факсимільного видання або відповідна обкладинка з такими даними), спричинило помилки в атрибуції таких примірників як першодруків "Кобзаря" 1840 р.

Оскільки тираж фототипічного видання першодруку "Кобзаря", здійсненого Науковим товариством імені Шевченка у 1914 р., становив 3 000 примірників, а примірник коштував відносно недорого - 1 крона 40 сот [10, с. 167] (книга тоді коштувала 5-10 крон), то й збереглося таких примірників значно більше, ніж першодруків.

Скільки ж насправді примірників першодруку "Кобзаря" Т. Шевченка 1840 р. збереглося до сьогодні у бібліотеках, музеях і приватних колекціях? Вичерпну відповідь дати важко. Інформацію, яку вдалося зібрати за сприяння співробітників бібліотек і музеїв, яким автор щиро вдячна, пропонуємо читачам.

Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського (Київ)

Опис примірника першого видання "Кобзаря" 1840 р., який зберігається у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, на наше прохання зробила науковий співробітник цієї бібліотеки, відомий дослідник видань "Кобзаря" Ірина Дмитрівна Войченко. Подаємо його дослівно:

"Кобзарь" розміщений четвертим у конволюті з чотирьох книг, і ймовірно, був приєднаний до готового конволюту останнім. Частково про це свідчить дата [оправлення?] - "1836", яку записано фіолетовим чорнилом на форзаці верхньої палітурної кришки поруч з нерозшифрованим підписом власника. Крім того, попередня власницька оправа конволюта, змінена під час останньої реставрації, первісно могла призначатись лише для трьох книжок - її корінець був дещо вужчим, ніж потребувалось для вміщених чотирьох. "Кобзарь" приплетено без обкладинки, титульний аркуш - після першого шмуцтитулу, офорт В.І. Штернберга - після титульного аркуша на розвороті зі с. 5. Розмір окремого аркуша - 19,85 X 12 см. На сторінках з текстом "Кобзаря" чорним олівцем невідомою рукою зроблено замальовки і написи: с. 82 - дві чоловічі та три жіночі голівки з підписами, малюнок тополі, дата "29/XI.1882"; с. 112 - чоловіча голова в козацькій шапці; с. 114 - голова парубка на тлі куща, написи з підписом [автора малюнка?] і дата "1885". У верхній частині титулу напис чорним чорнилом: "IV, 289". Штампи: "Всенародня Бібліотека України в Київі", "ВБУ". У листопаді 2001 р. було проведено наукову експертизу книги методом порівняння з примірником Д. Мордовцева з фондів Інституту літератури НАН України за ознаками друку, якості паперу та конструкції книжкового блоку. Комісія у складі В.С. Бородіна, доктора філологічних наук, старшого наукового співробітника Інституту літератури НАН України; М.М. Омельченка, кандидата технічних наук, завідувача сектору паперознавства НБУ ім. В.І. Вернадського; І.Д. Войченко, наукового співробітника НБУ ім. В.І. Вернадського дослідила обидва примірники і, виходячи з їх ідентичності за основоположними ознаками, підтвердила автентичність примірника НБУВ. Побутування книги в період до 1914 р. засвідчують дати написів та малюнків, зроблених невідомою особою на її сторінках. На жаль, з'ясувати, коли саме і яким шляхом примірник надійшов до фондів НБУВ не виявилось можливим. Перша книга у конволюті: Котляревський І.П. Енеида на малороссійскій язык перелиціованная И. Котляревским. - 2-е изд. - СПб. : тип. И. Глазунова, 1808; друга - Опыт собранія старинных малороссійских песней. - СПб. : тип. К. Крайя, 1819; третя - Малороссійскія и червонорусскія народныя думы и песни. - 14 СПб. : тип. Э. Праца и Ко, 1836. Сучасну оправу конволюта виконано кілька років тому в НБУВ. До цього оправа була власницькою - картонна, оклеєна зеленим "мармуровим" папером, корінець та куточки шкіряні зеленого кольору, як зазначено вище, вона була дещо завузькою для чотирьох книжок (ймовірно, власник, не змінюючи оправи, доповнив конволют останнім виданням - "Кобзарем" 1840 р.). Розмір власницької оправи складав 20,5 X 13 см. Електронна копія примірника (йдеться про відповідну частину конволюта) представлена на сайті НБУВ".

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (Київ)

У фондах відділу рукописів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка зберігаються два примірники першого видання "Кобзаря" 1840 р. Оцифровані електронні копії цих примірників, які виконав Сергій Гавришкевич, ми одержали за сприяння завідувача відділу Галини Миколаївни Бурлаки.

Автентичність примірників першодруку не викликає жодних сумнівів. Перший (Ф. 1, № 533) надійшов до Інституту з Музею В. Тарновського в Чернігові у 1933 р., другий (Ф. 1, № 1173) передала Українська Вільна Академія Наук у США 2006 р. у складі колекції Шевченкових раритетів, вивезених з України у 1943 р., про що пише С. Гальченко у виданні "Повернені Шевченківські раритети" [8].

Обидва примірники належали відомому українському та російському письменнику, історику Данилу Мордовцю (Мордовцеву) (1830-1905). Про це свідчить напис від руки на першому примірнику на звороті фронтиспіса: "№ 184 Д. Мордовцевъ. СПб. 1859" і чорнильний штамп з ініціалами "Д.М." на авантитулі другого примірника. Про те, що криптонім "Д.М." належить Д. Мордовцю, засвідчив він сам у спогадах про Тараса Шевченка. Як редактор "Саратовских губернских ведомостей" він надрукував статтю, за яку ледь не постраждав. Врятували історика знайомі посадовці, відправивши його у Петербург. Про це Мордовець згадує: "Та на що було його, задрипаного, та й "разыскувать", коли і автор той, Д.М., і редактор - се ж був я грішний лихом недобитий, Данило Мордовець" [36, с. 245].

Підтвердженням однієї і тієї ж особи як власника обох примірників "Кобзаря" 1840 р. є їхня ідентична оправа - під вишуканий мармур з переплетенням чорного, червоного і жовтого кольорів.

Перший примірник, який надійшов до Інституту з Музею В. Тарновського, добре збережений, але не має оригінальної видавничої обкладинки, на якій був зазначений видавець Мартос. На аркуші, наклеєному на верхній палітурній кришці, та на звороті фронтиспіса є печатка-екслібрис Музею із зображенням озброєного козака і написом: "Ч.Г.З. Музей Украин. Древн. В.В. Тарновского". На окремому (після оправи) аркуші - напис: "№ 1 Отд. XII", який стосується Шевченківської колекції музею. На корінці оправи обрамлене вензелями золоте тиснення: "Шевченко. Кобзарь".

Другий примірник, який надійшов з Української Вільної Академії Наук у США, крім чорнильного штампа з написом "Д М", жодних позначок не має. Він також без оригінальної видавничої обкладинки. На вклеєному в кінці книги аркуші від руки написано зміст книги (друкований аркуш зі змістом відсутній у примірнику). Оправа потерта, дещо пошкоджений корінець. Книга поміщена у футляр, оправлений в таких самих кольорах, як обидва примірники. На торці футляра збоку (по довжині) тиснений золотом напис: "Тарас Шевченко. Кобзар 1840 року", зверху (по ширині) також тиснений золотом напис: "Тарас Шевченко", який обрамлений вензелем, як у попередньому примірнику. Такий футляр не має безпосереднього відношення до примірника 1840 р. Він був виготовлений у 1974 р. у видавництві "Дніпро", яке здійснило факсимільне видання "Кобзаря" 1840 р. з примірника Інституту літератури імені Шевченка (Ф. 1, № 533), повторивши навіть колір оправи. У футлярі під колір оправи було поміщене факсиміле і окрема брошура В. Бородіна обсягом 34 с. як передмова під назвою: "Перше видання "Кобзаря" Тараса Шевченка". На футлярі зазначено: ціна 65 коп. Така ж ціна зазначена у вихідних даних факсимільного видання: "Ціна комплекту в футлярі 65 коп.".

Кожен примірник "Кобзаря" має свою історію. Напис на першому примірнику "Д. Мордовцевъ. СПб. 1859" належить до року, коли Данило Мордовець познайомився з Тарасом Шевченком через Миколу Костомарова, з яким був у близьких стосунках ще у Саратові. Мордовець працював у Саратовському статистичному комітеті, а Костомаров перебував у цьому місті на засланні від 1848 до 1859 р. У 1859 р. М. Костомарова запросили на посаду професора Петербурзького університету, а Д. Мордовець приїхав до Петербурга шукати захисту після "небезпечної" публікації в "Саратовских губернских ведомостях", про яку вже йшлося раніше. Про свою зустріч з Т. Шевченком він згадував: "Тут же й подарував мені на добру незабудь кілька там своїх офортових малюнків, котрі я потім у дев'яностому, мабуть, році, передав до українського музею невмирущої памяти Василя Васильовича Тарновського [36, с. 249].

Ще у Саратові у 1860 р. Д. Мордовець опублікував рецензію на видання "Кобзаря" 1860 р. в "Русском Слове". Упродовж 25 років Д. Мордовець був організатором вечорів пам'яті Т. Шевченка, заступником голови НТШ у Петербурзі. У його бібліотеці було чимало видань творів Шевченка та рукописів. Сучасник Мордовця П. Стебницький [43], який разом з Мордовцем брав участь у діяльності української громади в Петербурзі, зазначав, що всі Шевченкові рукописи з архіву Мордовця були даровані Чернігівському музею ім. В.В. Тарновського, а після смерті Мор- довця родина віддала Музею всі матеріали, які мали український характер і були пов'язані з літературою і мистецтвом. Очевидно, серед цих матеріалів до музею потрапив і "Кобзар" 1840 р. з колекції Д. Мордовця.

Коли у 1926 р. створювався Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка, за урядовим розпорядженням Шевченкові речі звозили до Інституту як від приватних колекціонерів, так і з державних музеїв [57]. У 1933 р. була створена Галерея картин Шевченка, основу якої становили зібрання В. Тарновського з Чернігівського музею, а зібрані книжкові видання, які належали Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка, зберігались у будиночку-музеї Шевченка на Козиному болоті (тепер - провулок Тараса Шевченка поблизу майдану Незалежності). На сьогодні будинок-музей - філіал Національного музею Шевченка, відкритого у 1949 р. як Державний музей Шевченка (від 2001 р. - Національний) у будівлі I половини XIX ст., що належала Миколі Терещенку - меценату та колекціонеру образотворчого мистецтва.

З київським будинком-музеєм Тараса Шевченка пов'язана доля другого примірника "Кобзаря" 1840 р., який зберігається в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка. З початком війни у 1941 р. фонди з будинку-музею частково були вивезені до Новосибірська. Тими, що залишилися, опікувалися і оберігали їх директор музею Андрій Терещенко та ще кілька працівників. Частину музейних цінностей він у трьох скринях відправив до Праги, але вони опинились у Познані, нібито були знищені в ході воєнних дій, але достеменно про це невідомо. Оригінальні офорти Шевченка з дарчими написами, оригінал листа Шевченка до П. Симиренка 26.XI.1859 р. з приводу видання "Кобзаря" 1860 р., перше видання "Кобзаря" 1840 р. та інші раритети А. Терещенко взяв з собою в еміграцію. І лише в 2006 р. раритети з Української Вільної Академії Наук (США) повернули в Україну, а з ними - і примірник "Кобзаря". Докладно про це пише шевченкознавець Сергій Гальченко у передмові до згаданого вже видання "Повернені Шевченківські раритети" [8]. Якщо на деяких раритетах, які оглядав С. Гальченко ще у 1992 р. (процес повернення тривав 15 років) у Нью-Йорку, були інвентарі будинку-музею Т. Шевченка, то на повернутому "Кобзарі" інвентарного номера ми не виявили.

Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника (Львів)

У фондах відділу рідкісної книги ЛННБ України ім. В. Стефаника зберігаються два примірники першого видання "Кобзаря" 1840 р., які ми оглянули за сприяння завідувача відділу О.М. Колосовської. Обидва в доброму стані, в пізнішій оправі, але без оригінальних видавничих обкладинок. Перший (Рк II 33.236/1, інв. 70.014) має на титульному аркуші дарчий напис: "Подарокъ мой, искренно уважаемому Александру Яковлевичу Конисскому. Левъ Жемчужниковъ. 23 июня 1899. Погорельцы". "Погорельцы" (тепер - с. Погорільці Семенівського району Чернігівської області) - тодішній маєток Олексія Олексійовича Петровського - дядька (по материній лінії) Олексія Костянтиновича Толстого і братів Жемчужникових (Олексія, Володимира, Лева). З Погорільців адресовані два листи Лева Жемчужникова Олександрові Кониському - від 18 жовтня 1897 р. і 17 жовтня 1898 р. [22]. Із змісту листів зрозуміло, що О. Кониський звертався до Л. Жемчужникова з питаннями стосовно біографії Т. Шевченка, зокрема періоду заслання, і вислав йому свою книгу "Жизнь украинского поэта Тараса Григорьевича Шевченка" (Одесса, 1898) з цензурними вилученнями. В листах Л. Жемчужникова читаємо, що він доповнював цензурні вилучення відомостями з львівського видання [32], про яке він згадує. В свою чергу, О. Кониський присвятив Л. Жемчужникову оповідання "Ранком в Алупці" [31]. У листі від 18 жовтня 1897 р. Л. Жемчужников пише, що Андрій Іванович Лизогуб після арешту Т. Шевченка передав йому серед інших Шевченкових паперів "вилучені цензурою вірші з його "Кобзаря" і видання".

Щоб встановити, про яке видання йдеться, ми звернулися до статті Т. Ківшар "Особисте книжкове зібрання Т.Г. Шевченка" [30]. На основі документів, опублікованих у виданні "Кирило-Мефодіївське братство" (Т. 2, 1990), Т. Ківшар зазначає, що було вилучене видання "Кобзаря" 1843 р. [30, с. 105], але у 1843 р. "Кобзар" не виходив. Проте, у документі № 259 у виданні "Кирило-Мефодіївське братство" справді під назвою "Виклад змісту творів Т.Г. Шевченка, опублікованих у "Кобзарі" 1843 р., зроблений III відділенням" "Кобзар" датується 1843 р. Із змісту стає зрозуміло, що йдеться про "Чигиринський Кобзар і Гайдамаки" 1844 р.

Лев Жемчужников (1828-1912) - український і російський художник, правнук (по матері) останнього гетьмана України Кирила Розумовського. "Лев Жемчужников - унікальний представник російської еліти, який своє життя присвятив збагаченню культури українського народу, став у ряд правдивих культурних діячів України XIX ст." [49, с. 8].

Дослідники вважають, що з "Кобзарем" 1840 р. Л. Жемчужников був обізнаний: його двоюрідний брат, поет О.К. Толстой, подарував художникові твори Тараса Шевченка, якими він тішився, які читав і перечитував багато разів [49, с. 11]. Зрештою, про це писав сам Л. Жемчужников у спогадах: "Видя во мне горячую любовь к Малороссии, Алексей Толстой, полюбивший Малороссию с детства, вполне мне сочувствовал и, желая посвятить меня в красоты её языка, подарил мне сочинение Шевченко" [23, с. 141]. У примітці від редактора спогадів зазначено: "Первое издание, составляющее теперь редкость". Шевченку присвячено багато сторінок у спогадах Л. Жемчужникова. Він згадує про зустріч з Шевченком, аналізує поему "Невольник", яку читав у рукописі під назвою "Сліпий", високо оцінює видання О. Кониського про Шевченка.

Повернувшись з-за кордону до Петербурга, Л. Жемчужников розпочав студії з української історії та літератури. За мотивами Т. Шевченка він створив картини "Бандурист на могилі", "Кобзар на шляху" (1854 р.), "Покинута" (1860 р.). Коли Шевченко був на засланні, Л. Жемчужников допомагав йому матеріально. Особисто познайомився з поетом у 1860 р., коли повернувся до Петербурга після трирічних подорожей по Європі та навчання в Парижі. Після смерті Шевченка опублікував в журналі "Основа" спогади [21].

Примірник "Кобзаря", який подарував Л. Жемчужников, походить з особистої бібліотеки відомого українського письменника, громадського діяча, одного з фундаторів Наукового товариства імені Шевченка у Львові, біографа Тараса Шевченка Олександра Кониського (1836-1900). Частину своєї книгозбірні (392 кн.) ще при житті у 1894 р. О. Кониський передав бібліотеці НТШ, а понад 500 видань, згідно із заповітом, надійшло до бібліотеки після його смерті [17]. Оскільки Бібліотека НТШ у 1940 р. стала однією із складових створеної академічної бібліотеки у Львові, то й примірник "Кобзаря" 1840 р. з бібліотеки О. Кониського зберігається тепер у ЛННБ України ім. В. Стефаника.

Основна частина видань з бібліотеки О. Кониського зберігається у відділі україніки ЛННБ України ім. В. Стефаника, окремі видання, як-от "Кобзар" 1840 р. - у відділі рідкісної книги, а от примірник "Русалки Дністрової", який О. Кониському подарував Я. Головацький у 1865 р., - у Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського. В. Дорошенко у нарисі "Бібліотека Наукового товариства ім. Шевченка у Львові" [18, с. 10] зазначив, що НТШ взяло собі з бібліотеки О. Кониського тільки східноукраїнські видання, а галицькі друки подарувало Українському науковому товариству у Києві. У 1920-ті роки книгозбірня цього товариства увійшла до бібліотеки Української Академії наук у Києві [12]. Мабуть, тому "Кобзар" Т. Шевченка з колекції О. Кониського - у Львові, а "Русалка Дністрова" з його ж бібліотеки - у Києві.

Примірник "Кобзаря" О. Кониського має подвійну оправу: стару - сірого кольору, тонку, з наклеєним № 364 (можливо, це номер з бібліотеки О. Кониського) і новішу, очевидно, з бібліотеки НТШ - зелений коленкор з коричневими краями і тисненим інвентарним номером 17382. На оправі - наклейка: Бібліотека Наук. тов. ім. Шевченка, 17382. Цей інвентарний номер "Кобзаря" був зареєстрований у старому картковому каталозі Бібліотеки НТШ, який тепер зберігається у відділі рукописів ЛННБ України ім. В. Сте- фаника. Проте під цим інвентарним номером мусив бути ще один примірник, з якого НТШ робило фототипічне видання 1914 р., оскільки на примірнику 1914 р. у відділі рідкісної книги олівцем зазначено: з оригіналу 17382. Але він мав чистий титульний аркуш, як це відбито на фототипії. Про львівський примірник "Кобзаря" Я. Дашкевич писав до Ю. Меженка у листі від 10 вересня 1961 р. Ю. Меженко, який розшукував "Кобзарі" по бібліотеках, просив дізнатися, чи у львівському примірнику "Кобзаря" збереглася видавнича обкладинка. Я. Дашкевич написав: "Тепер про "Кобзар" 1840 р. у Львові. У Львові, на скільки мені вдалося перевірити, є два примірники цього видання, обидва вони зберігаються тепер у Кабінеті рідк[існ]ої книги в Бібліотеці АН. Перший з них - це примірник Кониського, подарований йому в 1899 р. Жемчужні- ковим. Після смерті Кониського він, разом з його бібліотекою, попав у бібліотеку НТШ. Другий примірник - примірник бібліотеки польського магната Гвальберта Павліковського. Обидва ці примірники з відомими цензурними куп'юрами (мають по 114 сторінок]) - і обидва без друкованих обкладинок. (Обидва примірники переплетені в оригінальні палітурки - напівм'які - з 1840 р., але ці палітурки без надрукованого тексту).

Мені не вдалося ствердити куди подівся примірник, який описував В.В. Дорошенко. Правдоподібно в бібліотеці НТШ був ще один примірник "Кобзаря". Пригадую, що в 1948 р. "Кобзар" 1840 р. з колишньої бібліотеки НТШ вкрадено (був такий "завідувач]" бібліотеки на [вул.] Радянській Карпов) - після великого шуму цей примірник знайшли на подвір'ї бібліотеки на вул. Радянській. Чи це був примірник Кониського чи якийсь інший вже не пригадую. Не виключено, що В.В. Дорошенко мав свій власний примірник, якраз з друкованою обкладинкою Можна погодитися з цим твердженням Я. Дашкевича, тому що В. Дорошенко описав наочно "Кобзар" у своїй праці "Бібліографічний покажчик творів Т. Шевченка" (Львів: Накл. авт., 1938, № 445), про що свідчить опис обкладинки видання, яка до сьогодні не збереглася у жодному відомому примірнику. - і цей примірник забрав з собою. На жаль, все це вияснити не вдається. Для того, щоб замести сліди "господарювання" в колишній бібліотеці НТШ, давній картковий каталог бібліотеки НТШ по-варварськи знищено Я. Дашкевич тоді ще не знав, що каталог бібліотеки НТШ зберігся в підвалах бібліотеки і тепер - у відділі рукописів ЛННБ України ім. В. Стефаника...." [15, с. 207].

На другому примірнику (Рк II 33.236/2) є кругла печатка невеликого розміру з написом по колу: "Gwalbert Pawlikowski". На пізнішій картонній оправі напис від руки: "Kobzar" 1840 і затертий шифр 8675 (можливо, з бібліотеки Павліковського). Книга належить до колекції Гвальберта Павліковського (1792-1852) - польського діяча, мецената мистецтва і колекціонера. Народився в Перемишлі, жив у Відні, в родовому маєтку Медиці (село Пе- ремиського повіту Жешувського воєводства) та у Львові. Колекція Г. Павліковського налічувала близько 20 тисяч друків і рукописів, 700 карт, понад 25 тисяч рисунків і графіки. Коли під час революції 1848-1849 рр. в Угорщині російська армія І. Паскевича увійшла на територію Угорщини, Г. Павліковський вивіз бібліотеку до Львова в монастир Домініканів, а частину передав на депозит до бібліотеки Оссолінеуму. Збірку заповів своєму синові з умовою, що згодом бібліотека стане власністю міста Львова [51]. Але лише внук Г. Павліковського у 1921 р. передав її бібліотеці Оссолінеуму [50]. У 1940 р. фонди бібліотеки Оссолінеум разом з фондами бібліотек Наукового товариства імені Шевченка та Народного Дому, доповнені великою кількістю приватних бібліотек, бібліотек різних організацій, установ, громад, склали основу академічної бібліотеки у Львові (тепер - Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника).

Російська державна бібліотека (Москва)

У фондах Музею книги Російської державної бібліотеки, за даними старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу рідкісних книг Музею книги п. Лариси Бєлової, зберігається три примірники першого видання "Кобзаря" Т. Шевченка 1840 р. Один із них - у складі колекції російського письменника, бібліофіла, бібліографа М.П. Смирнова-Сокольського. Примірник відомий дослідникам з опису самого Миколи Павловича Смирнова-Сокольського у його книзі "Моя библиотека" [42, с. 485]. Тараса Шевченка М.П. Смирнов-Сокольський називав "великим українським поетом і чудовим художником", а при описі зазначив, що збереглася невелика кількість примірників прижиттєвого видання "Кобзаря". У преамбулі до опису подав інформацію про особу Т. Шевченка, зазначивши, що багате подіями життя поета розказане в "Автобіографії" та "Щоденнику", в прекрасних його думах і поемах, в картинах, автопортретах та рисунках, численних спогадах його сучасників.

У колекції М.П. Смирнова-Сокольського, яка надійшла до бібліотеки у 1975 р., є всі прижиттєві видання творів Т. Шевченка, зокрема, крім першого видання "Кобзаря", - "Гайдамаки" (1841 р.) з автографом поета (Смирнов-Сокольський вважає, що це дар Шевченка віце-президенту Академії художеств Ф.П. Толстому); "Кобзар" (1860 р.) видання Платона Симиренка; "Гайдамаки" (1861 р.) з друкарні П. Куліша, яке Смирнов-Сокольський також зарахував до прижиттєвих, хоча цензурний дозвіл датується 15 травня 1861 р.

Примірник "Кобзаря" 1840 р. з колекції Смирнова-Сокольського на форзаці має екслібрис власника. Оправа напівшкіряна, складена, корінець шкіряний із золотим тисненням, кутики зі шкіри. Верхня і нижня кришки оправи покриті мармуровим папером. Ніяких записів на книзі немає. Видавнича обкладинка не збереглася. На двох інших примірниках із фондів Музею книги немає ні екслібрисів власників, ні записів, не збереглися також видавничі обкладинки. Шлях надходження їх до бібліотеки встановити не вдалося. Оправи на обох примірниках "Кобзаря" напівшкіряні, з золотим тисненням на корінцях, орієнтовно XIX ст.

У фондах Музею книги зберігається ще один, четвертий, примірник "Кобзаря" 1840 р., який попередньо був зарахований бібліотекою до першодруків і піддавався пізнішій реставрації. Після нашого повторного звернення до Музею книги з проханням порівняти для ідентифікації кожен примірник "Кобзаря" з примірником М.П. Смирнова-Сокольського, автентичність якого не викликає сумнівів, четвертий примірник виявився факсимільним виданням першодруку "Кобзаря", яке здійснило Наукове товариство імені Шевченка у Львові у 1914 р. "Кобзарі" надходили до бібліотеки у 1939, 1963, 1966 роках.

Наукова бібліотека Санкт-Петербурзького державного університету (Санкт-Петербург)

Унікальний позацензурний примірник "Кобзаря" 1840 р., який має 115 сторінок, у 1961 р. виявив Юрій Меженко у фондах бібліотеки тодішнього Ленінградського університету. Цей примірник був фототипічно перевиданий у 1962 р. з післямовою відомого шевченкознавця Василя Бородіна [6]. На основі архівних даних Центрального державного історичного архіву СРСР у Ленінграді В. Бородін встановив, що рукопис у цензурний комітет надійшов від Євгена Гребінки, а не від видавця Мартоса, як той стверджував у своїх спогадах [35]. Дозвіл було видано раніше, ніж рукопис зареєстровано у цензурному комітеті. У "Кобзарі" дата цензурного дозволу - 12 лютого, а не 7 березня, коли П. Корсаков офіційно зареєстрував рукопис у цензурному комітеті. В. Бородін вважає, що Є. Гребінка приватно звернувся до свого доброго знайомого цензора П. Корсакова, тому у цьому примірнику відсутні викреслення і за обсягом (115 с.) він відрізняється від типового першодруку (114 с.). На думку В. Бородіна, вилучення з "Кобзаря" зробив не цензор, а сам Мартос. Частину накладу видрукували на кілька днів раніше, ніж підписав цензор. Видавець Мартос надіслав примірник М. Маркевичу 13 квітня, хоча квиток на випуск цензор підписав 18 квітня. У консервативно-реакційних колах "Кобзар" відразу зазнав нападок, про що свідчить цитований В. Бородіним щоденник М. Маркевича. Очевидно, на думку В. Бородіна, переляк спонукав Мартоса вилучити ряд уривків і дати видання на переверстку, незважаючи на грошові витрати.

Сьогодні цей унікальний примірник, в якому відсутні вилучення Мартоса, зберігається у фондах відділу рідкісних книг і рукописів наукової бібліотеки Санкт-Петербурзького державного університету. На наше прохання завідувач цього відділу Олексій Олександрович Савельєв подав вичерпну інформацію про цей примірник, яку ми подаємо без змін у перекладі з російської мови: "У Науковій бібліотеці СПб ДУ справді є примірник першого видання "Кобзаря" Т.Г. Шевченка (СПб., 1840; шифр Е I 4523, інвентар 18 786). Цей екземпляр був двічі фототипічно перевиданий у Києві в 1962 р. і 1974 р. О. Савельєв помилився. Насправді у 1974 р. було перевидано з передмовою В. Бородіна першодрук "Кобзаря" 1840 р., який зберігається в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка у Києві. з післямовою В.С. Бородіна. Фототипічне видання передає всі особливості оригіналу: у книзі є титульний аркуш з цензурним дозволом на звороті, 1 лист ілюстрацій (офорт з підписом: "В. Штернберг - Обольянінов, 2925"; основний блок - С. 5-115 з текстами віршів. У факсимільному виданні вилучені бібліотечні позначки: 1) шифр "Е I 4523" синім олівцем на верхньому форзаці і титульному аркуші; 2) інвентар 18786 і штамп інвентаризації 1950 р. на титульному аркуші і с. 17; 3) дореволюційний штамп бібліотеки Імператорського Санкт- Петербурзького університету на титульному аркуші, звороті титульного аркуша і с. [101]; 4) штамп бібліотеки Ленінградського державного університету на титульному аркуші, с. 17 і с. 115. На титульному аркуші проставлені цифри 1307; на с. 74 наявний запис: "М. Разумовский, студент С.-П. у-та I курса, 15 окт. 1906". Книга оправлена у бібліотеці СПб. університету в кінці XIX ст., оправа - картон, обклеєний синьо-чорним мармуровим папером, кутики і корінець шкіряні, на корінці тиснення: "1840 Кобзарь Т. Шевченка Е I 4523". Видавничої обкладинки цей примірник не має.

Що стосується походження цього примірника у складі зібрання бібліотеки, на це питання однозначно, на жаль, відповісти неможливо. З одного боку, безумовно, має рацію В.С. Бородін, який зазначив, що книга зареєстрована у першому томі виданого у 1898 р. "Каталога русских книг СПб. университета" (с. 1038), а за шифром стоїть на полиці по сусідству з виданнями 1891 р., і очевидно, була включена до університетського книжкового фонду якраз у той час в середині 1890-х рр. З іншого боку, В.С. Бородіну було, очевидно, невідомо, що цей примірник "Кобзаря" у бібліотечній розстановці стоїть поруч з іншими виданнями кінця 1830-1840-х рр., які надійшли в університетське книжкове зібрання у 1851 р. в складі бібліотеки Санкт-Петербурзького цензурного комітету. Кілька тисяч томів цієї бібліотеки в повному обсязі включені до університетського книжкового фонду в середині 1890-х рр. при підготовці першого тому друкованого каталогу бібліотеки.