Погляди анархістів на виховання та систему освіти у період середини XVIII - першої третини XХ століття

Анархо-колективісти в особі Бакуніна (Бакунін) були згодні з анархо-індивідуалістами у тому, що до освіти мала доступ лише незначна група людей, що створювало штучні обмеження для більшої частини населення. Бакунін, солідаризуючись з анархо-індивідуалістами, бачив серйозну небезпеку для суспільства у союзі церкви і держави, які разом обдурювали населення і придушували в ньому бунтарські настрої.

Анархо-комуністів в особі Перта Кропоткіна та Олександра Атабекяна, також були не задоволені станом освіти, її неефективністю (Кропоткін, Атабекян), неефективною витратою часу під час навчання (Кропоткін), а також доступом до освіти лише невеликої привілейованої групи населення, що створювало дисбаланс і експлуатацію.

Причини суспільних проблем.

Причини вищевказаних проблем анархо-індивідуалісти бачили, в першу чергу, у доступності освіти виключно для аристократів, що робило інші соціальні категорії неконкурентоспроможними в боротьбі за місце під сонцем, прирікаючи їх на постійну експлуатацію аристократами (Ґодвін). Аристократи домагалися цього з легкістю за допомогою обмеження свобод трудового люду (Спенсер).

Обмеженнями свобод в основному були стурбовані аристократи, яким були не байдужі проблеми нижчих станів. Справа в тому, що нижчі стани не турбувало їх обмежене становище, тому що їм не вистачало часу на серйозне осмислення ситуації, спроби змінити своє становище на краще. Все це відбувалося тому, що представники трудового класу в більшості своїй були на межі виживання (Прудон), і якщо вони мали можливість отримати освіту, то вважали за краще вибирати таку, яку можна було засвоїти за короткий проміжок часу, аби скоріше приступити до активного її використання (Прудон). Такий підхід допомагав вижити і дещо поліпшити своє матеріальне становище. Переважною більшістю таких спеціальностей були ремісничі.

Це одна з найбільш вагомих причин, чому анархісти виступали проти поділу освіти на технічну і гуманітарну, і навпаки були за об'єднання їх воєдино (Спенсер, Прудон). Поділ освіти на ці складові, на думку анархістів, ніяк не сприяв різнобічному розвитку людини і саме через це у людей не вироблялося критичне мислення (Спенсер). Школи формувалися таким чином, щоб держава була в змозі навчати корисних собі громадян, критерії яких особисто і визначало (Спенсер).

Таким чином, формувалися школи, для яких з метою підтримки необхідного стандарту випускника були характерні вивчення матеріалу на пам'ять замість надання практичного досвіду, а також просування в маси художньої літератури замість наукової (Спенсер). Все це погіршувало кінцевий результат навчання, випускник гаяв багато часу і в кінцевому рахунку засвоював незначні обсяги інформації, яку незабаром забував, а тому не знаходив для неї життєвого застосування. Наприклад, мало хто міг через пару років довести теорему Піфагора. Крім цього, виходячи зі школи, мало хто мав критичне мислення, бажання і здібності продовжувати своє навчання впродовж решти життя, не закладався потяг до саморозвитку.

Також союзником шкіл були старші покоління, які не мали великого розуміння у справі виховання дітей, отож, вихованням займалися, як правило, некомпетентні батьки і неосвічені, забобонні бабусі і дідусі, що негативно позначалося на кінцевому результаті освіти (Спенсер). Таким чином, дитина успадковувала мислення і ментальність попередніх поколінь і тому суспільство так довго було замкнуто в темряві середньовічного мислення.

Анархо-колективісти в особі М. Бакуніна були солідарні з анархо-індивідуалістами у тому, що держава побоюється зростання освіченості мас, адже останні можуть повалити правлячий режим, тому держава вдавалась до союзу з церквою в справі зниження грамотності населення, у вихованні слухняних дітей. Анархо-колективісти бачили у такій формі освіти пряму причину поділу суспільства на класи, тому правлячим колам найбільш була вигідна існуюча система, аби виховання привчало людей до певного місця у суспільстві і вони беззаперечно сприймали це як даність. Такі установки формувала саме школа, яка неприховано сприяла цьому, наприклад, наявністю ієрархії, яка поширювалася на всіх учасників освітнього процесу.

Анархо-комуністи вважали головною причиною низької якості освітньої системи її централізацію, що автоматично ставило освіту на службу державі і зводило нанівець творчі та ефективні методи навчання (Атабекян). Як вважали анархісти, держава навмисно занижувала рівень якості освіти, бо побоювася, що грамотне населення буде ставати бунтарським (Кропоткін), несучи загрозу правлячому стану. П. Кропоткін, зокрема, був переконаний, що населення не буде зацікавлене в отриманні будь-якої освіти, поки воно живе у злиднях (Кропоткін, Атабекян), і це вигідно державі, яка всіляко намагається підтримувати саме такі умови життя нижчих станів.

Навіть якщо представники соціальних низів і здобували освіту, то вони не чинили ніякого опору, коли держава за допомогою шкіл поневолювала їх (Кропоткін) шляхом необґрунтованого підбору дисциплін для вивчення з точки зору раціональності, недоцільного витрати часу на навчання (Кропоткін). На думку анархістів, за оптимізації навчальних програм можна було засвоїти в рази більше і якісніше знань, ніж при наявній системі освіти. Анархісти доходили висновків, що держава свідомо псувала якість освіти з метою поневолити власне населення, не даючи йому можливості вступити в боротьбу за свої права.

Бажані зміни освітянської системи.

Анархо-індивідуалісти, фіксуючи освітянські проблеми, формулювали у своїх працях цілі бажаних і пропонованих ними трансформацій у сфері освіти, а також кінцеві результати цих змін, які, на думку мислителів-анархістів, мали сприяти звільненню пригноблених станів від експлуатації.

Так, основними завданнями ставилися поширення народної освіти, щоб маси за своїм бажанням могли отримувати знання і розвиток (Прудон); щоб навчалися тільки життєво необхідним дисциплінам (Спенсер), вибраним на розсуд кожної людини; щоб навчалися самоконтролю (Спенсер), отримуючи необхідний обсяг знань про контроль своєї поведінки, а також знань фізіології, аби кожен міг визначати потенційну хворобу і звертався вчасно до лікарів. Народна освіта мала сприяти прогресу самої освіті (Прудон), яка пригнічувалася державою і церквою, прогресу моралі (Прудон), зміна якої наблизило б визволення поневолених станів (Ґодвін).

Щоб все це засвоювалося з найбільшою мірою ефективністю, анархо-індивідуалісти робили акцент на тому, що потрібно навчати учнів, даючи їм практичний досвід, який міг допомогти краще засвоїти інформацію (Спенсер). Це, в свою чергу, могло виконувати функцію оплати учнями свого навчання (Прудон).

Окремою метою народної освіти було прищеплення людям бажання отримувати нові знання і вміння самовдосконалюватися протягом життя (Прудон, Ґодвін).

Анархо-індивідуалісти вимагали формування конкуренції державним утворенням (Спенсер), вважаючи, що таким чином вони еволюційним шляхом витіснять державну систему освіти. Анархісти відстоювали ідею, щоб батьки, на свій розсуд, самостійно вибирали наставників своїм дітям (Прудон). На думку мислителів, школа повинна була готувати дітей до виховання їх майбутніх дітей, даючи необхідні для цього пізнання (Спенсер).

Анархо-колективісти також виступали за впровадження народної освіти, яка мала потіснити конкурентів-поневолювачів, тільки тут виступали конкурентом не державні структури, а церковні школи (Бакунін), тим самим це сприяло б поширенню освіти на широкі кола трудящих мас.

Школи повинні були розвивати культуру гігієни, виховуючи в учнів рівноправ'я статей, повагу до безпорадних і найголовніше ? повагу до свободи всіх оточуючих.

Анархо-комуністи, як і всі інші, прагнули до децентралізації освіти (Атабекян), бажаючи замінити їх самоврядними колективами педагогів (Атабекян), в яких буде повністю відсутні ієрархія (Кропоткін). Такі колективи могли б просувати вільний доступ до освіти, що могло б сприяти зростанню революційних настроїв у масах (Кропоткін), а також вони проводили б методологічну роботу з метою вивчення способів подачі інформації, які б дозволили викорінити лінь (Атабекян)

Навчальні методики.

Серед нововведень, які пропонували анархо-індивідуалісти, було вже згадане вище навчання не шляхом заучування, а з практичним досвідом, який має переваги порівняно із заучуванням, адже він краще запам'ятовується і підвищує інтерес до придбання знань (Спенсер). Анархісти також пропонували не створювати дітям в процесі виховання надмірно тепличні умови, бо підвищувався ризик виростити непідготовлену до життя людину, яка звикне в усьому сподіватися на сторонню допомогу, не докладаючи ні краплі своїх зусиль; така дитина може виявитися нежиттєздатною у дорослому суспільстві, внаслідок чого суспільство могло задавить таку людину (Спенсер).

І найголовніше нововведення ? виховання таким чином, аби спочатку у дитини не було прав, проте у міру дорослішання у неї з кожним днем ставало все більше і більше свобод, і зрештою, по закінченні школи, вона стала беззаперечно повністю вільною людиною у вільному суспільстві. Така методика мала уберегти дитину від небезпек і виховати в ній любов до свободи і повагу до свобод оточуючих його людей (Спенсер).

М. Бакунін був повністю згоден з таким типом виховання, також в своїх працях активно просуваючи поступове нарощування свобод у людини в процесі виховання та виховання поваги до волі інших людей. Він розгортав ці принципи на всі аспекти життя, які можуть стосуватися кожної людини в процесі дорослішання. Наприклад, що стосувалося шкіл, то Бакунін заявляв, що освіта для кожної людини має бути добровільною з самостійним вибором дисциплін з початку старшої школи, які будуть ґрунтуватися виключно на наукових постулатах, які будуть забезпечувати людині всебічну освіту.

Анархо-комуністи підтримували нововведення об'єднання гуманітарних і технічних дисциплін (Кропоткін), принцип виборності напрямків освіти в старшій школі (Кропоткін), навчання на основі пережитого досвіду (Кропоткін) і залучення дітей до трудового процесу для кращого засвоєння отриманих знань, вироблення у них інтересу до отримання цих знань і як спосіб оплати цього утворення (Кропоткін). Також у них були власні ідеї щодо поєднання технічної та гуманітарної освіти не стільки для охоплення всього спектру людської діяльності, скільки для того, аби познайомити учнів з широким спектром знань, на підставі яких, учень в старшій школі повинен був вибрати свій майбутній вид діяльності (Кропоткін).

П. Кропоткін вважав, що час дорослішання дитини дошкільного віку витрачається даремно, і що в цьому віці діти не в гіршій мірі в змозі навчатися і отримувати нові знання. Кропоткін для цього пропонував навчати дитину через ігрову подачу інформації, наводячи приклад з іграшковими кубиками.

О. Атабекян також додавав, що варто застосовувати методику, що дозволить виробляти трудові комплекси, які перешкоджатимуть людині піддаватися пристрастям ліні.

Соціальні наслідки нововведень.

Анархо-індивідуалісти у своїх прагненнях переобладнати світ також пропонували методи переобладнання суспільства. Вони, зокрема, заявляли, що суспільство в майбутньому чекатиме скасування державного (неприродного) шлюбу (Ґодвін), що також повинно привести до скасування монополії батьків на виховання дитини, бо відтепер це буде громадський обов'язок (Ґодвін), особливо для дітей з бідних сімей (Прудон). Суспільство буде уповноважене самостійно вибирати вчителів (Прудон, Ґодвін), зобов'язаних надавати ненав'язливу, більш гуманну освіту і виховання дітей (Ґодвін), спираючись на спонукання дітей до інтелектуального, морального та фізичного розвитку особистості, що, в свою чергу, має вкрай позитивно позначитися на всьому суспільстві (Ґодвін). Все це повинно було впроваджуватися залученням учнів до громадських робіт, що дозволило б їм оплачувати власну освіту.

Бакунін був згоден із вищезазначеними змінами у скасуванні шлюбу, наданні громадянам права на виховання дітей, вилучення дітей у неблагополучних і бідних батьків і скасування у батьків права власності на дітей. Крім того, Бакунін вважає, що варто скасувати сімейний спадок, який буде переходити в руки громади, аби та не дбала про пошук необхідних предметів і засобів для виховання підростаючого покоління. Також Бакунін вважав, що потрібно організувати школи для дорослих добровільного характеру, аби підвищувати рівень освіти у суспільстві, яке з часом зможе підняти революцію.

Анархо-комуністи були більш радикальні і прагнули до повного скасування держави і церкви, вважаючи, що ніяка з ними повноцінна співпраця не є можливою, в тому числі в справі освіти і виховання (Кропоткін), і тому пропонували довірити освіту самоврядним педагогічним колективам, які будуть представляти народні школи (Атабекян).

Як бачимо, незважаючи на існуючі відмінності щодо перетворення суспільства шляхом реформування сфери освіти, анархісти всіх течій тяжіли до дуже схожих стратегій з майже однаковим набором, і це робило їх дуже схожими між собою; відмінності стосувалися лише дрібних нюансів в організації системи виховання та освіти. Істотна відмінність у поглядах представників різних течій анархізму, як і очікувалося, була тільки щодо кінцевої мети цих перетворень.

Размещено на Allbest.ru