До історії шляхетського самоврядування у Київському воєводстві: житомирський сеймик 1640 рік

Сеймики або місцеві шляхетські зібрання і публічне життя на локальному рівні -- теми, що динамічно розвиваються в європейській історіографії. Кількість істориків, які досліджують ці проблеми, в західних країнах невпинно зростає. Поява нових монографічних досліджень і публікація джерел, дотичних цієї теми, свідчать про її популярність і підвищений інтерес у суспільстві в ХХ-ХХІ ст. Choinska-Mika J. Sejmiki koronne XVI-XVII wieku. Problemy badawcze // Praktyka zycia publicznego w Rzeczypospolitej Obojga Narodow w XVI-XVIII wieku. -- Warszawa, 2010. -- S. 13.. Підсумок історіографічного доробку польських істориків з історії парламентаризму Речі Посполитої кількох останніх десятиліть представлено в окремому бібліографічному виданні, що нараховує загалом близько трьох тисяч позицій Koiodziej R., Zwierzykowski M. Bibliografia parlamentaryzmu Rzeczypospolitej szla- checkiej. -- Poznan, 2012..

Менш інтенсивно досліджується історія сеймиків на українських землях. Найбільше ця тема розроблена стосовно Руського і Белзького воєводств у працях Олексія Вінниченка . Сеймикове життя у Подільському воєводстві розглядали Віталій Михайловський та Ярослав Століцький Akta sejmiku podolskiego in hostico 1672-1698 / Wydal i opracowal J. Stolicki. -- Krakow, 2002. -- 238 s.. Порівняно мало розробляється історія земських сеймиків українських воєводств, що увійшли до складу Речі Посполитої у 1569 р., -- Волинського, Брацлавського і Київського. Їх функціонування на монографічному рівні розглянув лише польський історик Кароль Мазур Mazur K. W stron§ integracji z Koron^. Sejmiki Wolynia i Ukrainy w latach 15691648. -- Warszawa, 2006. -- 465 s.. Історії сей- микування у Волинському воєводстві присвячені ґрунтовні статті Миколи Крикуна Крикун М. Інструкція сеймику Волинського воєводства 1595 р. // Записки Наукового товариства імені Шевченка. -- Львів, 1996. -- Т. ССХХХІ: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. -- С. 415-436. Передрук у збірнику: Воєводства Правобережної України у XVI-XVII ст. -- Львів, 2012. -- С. 189-222. і Наталі Старченко Старченко Н.П. Проблематика сеймиків Волинського воєводства під час Великого безкоролів'я // Парламенцкія структуры улады у сютэме дзяржаунага кіравання Вялікага княства Літоускага і Рэчы Паспалітай у XV-XVIII ст. / Матэрыялы міжнароднай наву- ковай канферэнцыг -- Мінск, 2008. -- С. 110-126; «Постєрєгаючи прав, волностєй и свобод наших»: боротьба за домінування на волинському сеймику 1593 року // Theatrum humanae vitae. Студії на пошану Наталі Яковенко. -- К., Laurus, 2012. -- С. 259-276 та ін., дисертація Ігоря Плевако Плевако І. Сеймик Волинського воєводства у другій половині XVII ст. / Дис. ... канд. іст. наук. -- Львів, 2007.. Кілька робіт

Петра Кулаковського стосуються історії сеймиків Волинського і Чернігівського воєводств8 9. Колективний портрет послів на сейми Речі Посполитої подала Наталя Яковенко. Окрему працю послам від Київського воєводства присвятив польський історик Генрик Літвін Litwin H. Rowni do rownych. Kijowska reprezentacja sejmowa 1569-1648. -- Warszawa, 2009.. Доробок деяких сучасних українських істориків у цій сфері та бібліографію представлено у нещодавно виданій двотомній праці з історії парламентаризму на українських землях Прикладом своїх предків. Історія парламентаризму на українських землях в 13861648 рр. -- Т. 1. -- К.: Темпора, 2018; Михайловський В. Бібліографія парламентаризму на українських землях до 1648 р. Польське королівство, Велике князівство Литовське, Річ Посполита. -- Т. 2. -- К., 2018..

Загалом шляхетському самоврядуванню у Київському воєводстві історики приділяли найменше уваги. Одна із причин тому -- значні втрати актових книг під час пожеж у Києві 1651, 1811 рр. Рештки київської актової спадщини розпорошені по різних архівних фондах та зібраннях і потребують ретельних пошуків і опрацювання. Принципово важливі для дослідження цієї теми сеймикові ухвали та інструкції, невелика частина яких тепер зберігається у польських архівах Litwin H. Rowni do rownych... -- S. 10, прим. 12., але більшість -- у Центральному державному історичному архіві України у Києві в книгах

Житомирського ґродського суду (фонд № 11). З цього зібрання тільки дві інструкції послам Київського воєводства були опубліковані Миколою Іва- нішевим: перша -- на сейм 1619 р., укладена 11 грудня 1618 р. та друга -- на сейм 1652 р., датована 15 грудня 1651 р. Там же. -- № 35. -- С. 414.. З уцілілих актових книг цього фонду неопублікованими залишились деякі сеймикові матеріали за 1606, 1609, 1611, 1617, 1629, 1630, 1640, 1643, 1646 рр. Мала кількість зазначених документів обумовлена ще й відсутністю традиції їх фіксації у ґродських книгах.

Через фрагментарну збереженість сеймикових матеріалів Київського воєводства і загалом брак спеціальних досліджень багато проблем з історії київської шляхти залишаються невідомими, зокрема: засади і процедура проведення шляхетських зібрань, їхній перебіг, персональний та кількісний склад учасників, процедура вибору маршалків (виборних керівників) та їх персоналії, вибори послів та ін.

Нижче детально розглянемо матеріали житомирського сеймику 1640 року: передсеймову інструкцію послам від Київського воєводства, петицію (перелік приватних справ шляхти, які послам доручалося вирішити на сеймі; зазвичай вона складала завершальну частину інструкції, але в даному разі її опублікували окремо) та ухвалу житомирського реляційного сеймику, затверджену після повернення представників київського лицарського кола з Варшави. На жаль, до нашого часу не зберігся текст ухвали передсеймового сеймику за цей рік.

Тексти, що публікуються у «Додатку» до статті, укладені польською мовою, з вкрапленнями латинської. Преамбули до них написані староукраїнською мовою. Зазначені документи раніше не публікувалися і детально не аналізувалися, отже не були доступними широкому загалові дослідників.

У всіх регіонах Речі Посполитої сеймики були осередками політичного і суспільного життя шляхти, які репрезентували її погляди і позиції, виконували функції самоврядних органів. Загальні принципи їхнього устрою та функціонування були спільними, однак на їхню організацію і характер діяльності впливала низка чинників: місцеві традиції публічно- правових практик, активність шляхти, її кількість, заможність і впливовість, конкуренція між родовими кланами і угрупованнями, географічне розташування воєводства, поліетнічність та поліконфесійність населення та ін. Докладніше див.: Вінниченко О. Сеймики українських воєводств у 1569-1648 рр. // Прикладом своїх предків... -- С. 101-173. Автор представив загальну характеристику сеймиків усіх українських воєводств, але найбільше уваги приділено Руському і Белзь- кому воєводствам. Політичні функції сеймиків реалізовувалися через вибір осіб, уповноважених представляти інтереси лицарського кола на сеймі, забезпечення їх інструкцією, обговорення звіту послів після повернення додому. Згідно з Другим Литовським статутом, від кожної адміністративно- територіальної одиниці, в рамках якої функціонував земський суд, обирали по два делегата на вальний сейм Статут Вялікага княства Літоускага 1566 г. Розділ ІІІ, артикул 5 // Энцыклопедыя ВКЛ. -- Т. 3. Дадатак. -- Мінск, 2010. -- С. 491.. До адміністративних функцій належали питання доходів і видатків державного скарбу, збору різних податків (сеймових і воєводських), тарифів. Важливим був військовий напрям: забезпечення провізією коронного війська, формування посполитого рушення, оборона кордонів від нападів татар. Сеймики вирішували різні питання, пов'язані з судочинством (елекція кандидатів на уряди в земських судах та уряд підкоморія (після 1588 р.), обрання депутатів, тобто суддів до Трибуналу, пропозиції щодо окремих правових норм, суттєве реформування судочинства під час безкоролів'їв тощо). В українських воєводствах проводилося дев'ять передсеймових сеймиків, кожен з яких обирав свій комплект послів і забезпечував їх відповідними документами Вінниченко О. Сеймики українських воєводств. -- С. 135. Kriegseisen W. Sejmiki Rzeczypospolitej szlacheckiej w XVII i XVIII wieku. -- Warszawa, 1991. -- S. 28-34; Hoidys S. Praktyka parlamentarna za panowania Wladyslawa IV Wazy. -- Wroclaw, 1991. -- S. 14.. Загалом на всій території Речі Посполитої у першій половині XVII ст. діяло 69 сеймиків .

Згідно з актом Люблінської унії 1569 р., у Київському воєводстві мали функціонувати три повітові сеймики -- у Києві, Житомирі та Овручі, відповідно парламентське представництво мало складатися з шести послів. Однак відомо, що в XVII ст. функціонував лише один загальний для воєводства сеймик, який збирався переважно у Житомирі, хоча сесії земських судів відбувалися поперемінно у всіх трьох повітових центрах У Київському воєводстві щороку мали відбуватися три судові земські сесії, вони відкривалися за католицьким календарем: перша наступного дня після свята Трьох Королів (з 6 січня), друга -- наступного дня після св. Трійці, третя -- наступного дня після св. Михайла (з 29 вересня). Тривалість кожної сесії становила 2-3 тижні. Засідання цього суду відбувалися поперемінно в Житомирі, Києві та Овручі. Конституцією варшавського сейму 28 травня 1607 р. було ухвалено проводити усі земські роки в Києві, оскільки книги під час перевезень наражались на небезпеку. (Див.: Яковенко Н.М. До питання про реконструкцію складу київських судово-адміністративних архівів кінця XVI -- першої половини XVII ст. // Архіви України. -- 1990. -- № 5. -- С. 18-19)..

Варто зауважити, що земський суд був один для Київського воєводства, відповідно, була реалізована статутова норма.

Традицію проведення сеймиків саме у Житомирі заклав київський воєвода князь В.-К. Острозький у часи свого довгого правління (15591608), найімовірніше, через близькість міста до його волинських резиденцій, де він проводив більшу частину свого життя. Крім того, місце вибору для засідань сеймику залежало від внутрішньополітичної ситуації у воєводстві. В часи козацьких повстань і зростання зовнішніх загроз Київ ставав потенційно небезпечним для проведення подібного роду зібрань, тому місцева шляхта завбачливо обирала задля цього Житомир.

Більшість сеймиків розпочиналася зі святкової літургії в костелі або церкві, де потім відбувалися і засідання, або ж вони переносилися до замку. У Житомирі сеймики традиційно проходили в замку.

Сеймик розпочинав найвищий за рангом серед присутніх земський урядник. Функція маршалка, який головував на ньому, у Волинському і Київському воєводстві з'явилася досить пізно -- на початку XVII ст. На кожному черговому сеймику обирався щоразу інший маршалок. До його обов'язків входило: надання права голосу, залагодження суперечок, написання кінцевого варіанту ухвали. Як правило, ця ж особа отримувала посольський мандат.

Після елекції маршалка оголошувалася мета зібрання. На передсей- мових сеймиках спочатку королівський посланець -- легат урочисто зачитував інструкцію (легацію), що містила перелік питань, які мали бути розглянуті на сеймику, а далі -- на майбутньому сеймі. Після цього він залишав коло учасників і сеймик розпочинав роботу. Легатами ставали особи, пов'язані з королівським двором, канцелярією, сини впливових урядників воєводства. Якщо на коронних землях та у Волинському воєводстві до вибору цього посла ставились досить відповідально, то у Київському воєводстві його могли обирати в останню мить. Відомий випадок, коли в 1621 р. король Зигмунт III доручив обрати легата на житомирський сеймик київському воєводі Томашові Замойському, а він, своєю чергою, передоручив цю справу київському земському судді Янові Аксаку Mazur К. W strong integracji z Koron... -- S. 94. Лист Томаша Замойського до Яна Аксака. Замостя, 19.07.1621 // Biblioteka Naro- dowa, Biblioteka Ordynacji Zamoyskich, sygn. 1602, k. 46-46 v.; Mazur К. W strong integracji z Koron.. -- S. 95.. По завершенні шляхетського зібрання легати надсилали до королівської канцелярії свої рапорти (звіти) про перебіг сеймиків, а також ухвалені ними інструкції .

Під час прийняття ухвал, як і виборів, шляхта керувалася ідеалом згоди, що передбачало згоду всіх присутніх із рішеннями сеймика. Однак на практиці важко було дотриматися цих засад, тому в більшості воєводств Речі Посполитої була прийнята засада голосування per pluralitatem (переважною більшістю голосів) Konopczynski W. Liberum veto. -- Krakow, 2002. -- S. 175-177.. У Київському воєводстві вона вступила в дію після прийняття конституції 1613 р. Volumina Constitutionum. -- T. 3 (1611-1640). -- Vol. 1 (1611-1626) / Do druku przygotowali S. Grodziski, M. Kwiecien i A. Karabowicz. Przedmowa W. Uruszczak. -- Warszawa, 2010. -- S. 125-126; Mazur К. W stronз integracji z Koronn.. -- S. 98.

Нерідко сеймики перетворювались на арену жорсткої конфронтації або місце, де зіштовхувалися інтереси особистого чи релігійного характеру з різними поглядами на публічне життя. Тим не менш, згода і компроміс були повсюдно загальноприйнятими цінностями, тому значну роль відігравав авторитет маршалка, який міг тримати ситуацію під контролем і не допустити зриву сеймику. На думку К. Мазура, на волинських сеймиках кінця XVI ст. часто відбувалися збройні сутички, які спричиняли зрив засідань і вибори подвійного складу послів, однак ситуація докорінно змінилася в XVII ст., коли була ухвалена правова норма, спрямована на підтримання безпеки шляхетських зібрань.

Шляхетські конфлікти («тумулти») траплялися і на житомирському сеймику. Збройні зіткнення відбувалися не стільки під час засідань у замку, як назовні -- в самому місті. Відомі випадки, коли житомирський староста Януш Тишкевич ускладнював життя прибулій на сеймик шляхті, зокрема, чинив перешкоди у її розміщенні. Так, наприклад, під час депутатської елекції 1627 р. він обсадив замок піхотою, а в його приміщеннях і в міських будинках розмістив свою челядь. Внаслідок цього багато шляхтичів були вимушені покинути місто, а сеймик відбувся за участі малого числа осіб „...na ktorej elekcji malo co obywatelow bylo dla wielkiego ucisku, ktore cierpin ze gospod miec nie mogli dla czeladzi JeMsci pana starosty, ktory swn czeladzin na miescie w

zamku zas piechot^ wszystko miejsce zast^pil...”. Лист Яна Аксака до Томаша Замойського, Судилків, 17.09.1627 // Archiwum Glowne Akt Dawnych w Warszawie (далі -- AGAD), Archiwum Zamoyskich, sygn. 718, k. 17; Mazur К. W strong integracji z Koron^.... -- S. 105.. Подібна ситуація склалася 3 січня 1645 р. на передсеймовому сеймику: слуги того ж старости і тодішнього київського воєводи не допустили до місця засідань угруповання овруцького старости Владислава Немирича. Люди останнього були затримані на замковому пляцу, їх спроби прорвати блокаду закінчилися кровопролиттям. У такий спосіб прибічники Я. Тишкевича позбулися опонентів і змогли надалі без перешкод обрати своїх послів. Скривджені шляхтичі 5 січня подали скаргу до Овруцького ґроду, а 30 січня аналогічну протестацію пред'явили й у Луцьку. Серед її підписантів були згаданий вище овруцький староста, київський ловчий Стефан Войнаровський, київський стольник Костянтин Хребтович, Владислав Хребтович, Самуель Пшипковський, Захаріяш Гайовський, Самуель і Григорій Сокори, Миколай Бенєвський, Миколай Прушинський, Ян Дешковський, Семен Ставецький, Олександр Рапштинський, Петро Янчевський, Габріель Насиловський Архив ЮЗР. -- Ч. ІІ. -- Т. 1. -- С. 279-281..

Відомо, що тодішній київський воєвода Я. Тишкевич був конфліктною особою і не вирізнявся толерантністю, рідко був схильний до компромісу і, як правило, не йшов на поступки. К. Мазур зауважив, що якщо на волинських сеймиках з'являлися впливові сенатори, які завдяки своєму авторитетові могли залагодити спірні питання, то у Київському воєводстві у таких випадках часто доходило до силового розв'язання Mazur К. W strong integracji z Koron^... -- S. 105.. Тутешня шляхта самим своїм життям на пограниччі, з його постійною зовнішньою і внутрішньою небезпекою через напади татар і козаків, була до цього призвичаєна.

Сеймики, як правило, завершувалися прийняттям ухвали. Зазвичай, після дискусій і виборів послів маршалок скликав комісію, завданням якої (в ідеалі) було написання прикінцевої ухвали, яка мала врахувати всі висловлені думки. Коли посольська інструкція або ухвала були готові, їх мали тричі зачитати перед зібранням. Після цього маршалок сейму закривав засідання, а узгоджені тексти рішень вписувалися до ґродських книг. Напевно, сеймикові засідання у Київському воєводстві мало чим відрізнялись від аналогічних зібрань шляхти в інших воєводствах Речі Посполитої, місцевою особливістю можна вважати часте силове вирішення суперечок.

У 1640 р. сейм був скликаний у лютому і мав розпочатися 19 квітня у Варшаві. Тому всі передсеймові сеймики мали відбутися в березні. На сеймі планувалося розглянути питання, поставлені на безуспішному попередньому сеймі 1639 р.

Київські посли на варшавський сейм 1640 р.

Житомирський передсеймовий сеймик відбувся в місцевому замку 27 березня. Відкрив його, імовірно, київський воєвода і житомирський староста Януш Тишкевич -- найвпливовіший урядник у регіоні. Подана ним кандидатура на маршалка сеймику була цілковитою його креатурою, ним став його близький родич -- Криштоф Тишкевич, якому допомагали два рідні брати -- Антоній і Феліціян На думку Г. Літвіна, ці троє братів складали кістяк посольських кадрів Київського воєводства за панування короля Владислава ІУ. (Див.: Літвін Г. З народу руського. Шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини (1569-1648). -- К., 2016. -- С. 254). ЬИм>іп Н. Я^иі До r6wnych... -- Б. 17, 25-32., а також київський земський суддя Стефан Аксак. Троє останніх були обрані послами на сейм. Нижче подаємо короткі біографічні дані згаданих постатей. Загалом, за підрахунками Г. Літвіна, протягом 1569-1648 рр. від Київського воєводства на сейм було обрано 201 посла, щоправда, вдалося встановити прізвища тільки 126 осіб, з яких 110 були русинами, 15 -- поляками, 1 -- литовцем; за віровизнанням 63 були православними, 35 -- католиками, 22 -- протестантами .

У 1640-х роках важливою фігурою на політичній арені Київського воєводства був Криштоф Тишкевич (гербу Леліва), син берестейського воєводи і надвірного литовського підскарбія Яна-Остафія (пом. 1631 р.) та княжни Софії Вишневецької (гербу Корибут), народився 1616 року в Логойську. Успадкувавши третину маєтностей батька, мав маєтки у Бердичеві, Махновці, Войславиці, був власником Старої і Нової Кодні (з волостю), де мав резиденцію у замку Центральний державний історичний архів України в Києві (далі -- ЦДІАУК). -- Ф. 11, оп. 1, спр. 9, арк. 628 зв., 890 зв.. Був одружений з Оленою Воро- ничівною (гербу Павенза), з якою мав синів Юрія та Криштофа-Теодора. Будучи ревним католиком, заснував у Кодні монастир августіанів, що не заважало йому підтримувати близькі стосунки з відданою православ'ю панською родиною Вороничів, з якою, однак, мав маєткові конфлікти. У 1646 р. він отримав привілей від короля Владислава ІУ на село Желяни у Київському повіті Національна Бібліотека України ім. В. Вернадського (далі -- НБУВ), Інститут рукопису (далі -- ІР). -- Ф. 1, спр. 4104, регест № 1071, 1072., володів також селами Солотвин і Салинці. Неодноразово обирався послом на сейми 1639, 1641, 1642, 1645, 1646, 1647 рр. ЬИм>іп Н. Я^иі До r6wnych... -- Б. 139. У 1646-1649 рр. посідав уряд київського підчашого, в 16491655 рр. був житомирським старостою, в 1654-1659 рр. -- чернігівським воєводою. У 1646 р. був призначений сеймом до складу комісії (з 16 осіб) з розмежування Чернігівського/Київського воєводства від суміжних земель Московської держави, а в 1648 р. був обраний до складу каптурового суду Litwin H. Rфwni do rфwnych... -- S. 139.. Надалі брав участь у бойових діях: проти козаків у 1648-1657 рр., Північній війні (1655-1660) та Московсько-польській війні (1654-1667). Помер у 1666 р.

Досвідченим публічним діячем був рідний брат Криштофа Антоній- Ян Тишкевич. Був одружений з Христиною Швиковською, з якою мав сина Владислава. Своєю кар'єрою він був зобов'язаний королю Владиславу Вазі, якому активно допомагав під час безкоролів'я, в 1632 р. став королівським легатом на житомирський передконвокаційний сеймик і надалі мав з ним приязні стосунки (в 1644 р. король став хресним батьком його сина) Кулаковський П.М. Канцелярія Руської (Волинської) метрики... -- С. 194; Litwin H. Rфwni do rфwnych... -- S. 129.. У 1638 р. Антоній-Ян став маршалком Головного трибуналу ВКЛ, у 1641-1649 рр. був вількомирським старостою, королівським дворянином Urzзdnicy Wielkiego Ksiзstwa Litewskiego. Т. 1, Wojewфdztwo Wilenskie XIV- XVIII wiek, pod red. A. Rachuby. -- Warszawa, 2004. -- S. 494, 742.. Він багаторазово репрезентував київську шляхту на сеймах: 1632, 1633, 1640, 1643 рр.; обирався депутатом до Коронного трибуналу в 1643 р. У 1640 р. отримав уряд чашника Великого князівства Литовського, а далі -- надвірного підскарбія ВКЛ Litwin H. Rфwni do rфwnych... -- S. 129.. У 1645 р. він увійшов до Сенату як надвірний литовський маршалок. У Київському воєводстві йому належало містечко Слободище з волостю НБУВ. | ІР. | Ф. 1, спр. 4104, № 530, 595. (у 1640 р. передав в оренду Андрію Червинському), села Гальчинці, Семаки (у 1646 р. передавав в оренду Вороничам), також йому належали села Райки, Жо- лудьки, Олешки (загалом 460 димів). Тісно співпрацював з віленським воєводою і великим литовським гетьманом Криштофом Радзивілом, який помер 19 вересня 1640 р. у литовському містечку Свядость, брав участь у поховальній церемонії разом зі своєю дружиною Augustyniak U. Dwor i klientela Krzysztofa Radziwilla (1585-1640). -- Warszawa, 2001. -- S. 361.. Будучи католиком, підтримував дисидентів -- кальвіністів. У 1648 р. став суддею генерального каптурового суду. Помер 23 червня 1649 р. Urz^dnicy Wielkiego Ksi^stwa Litewskiego...

Феліціан Тишкевич -- третій син берестейського воєводи Яна-Остафія і Софії Вишневецької, брат Криштофа і Антонія-Яна. Він двічі репрезентував Київщину на варшавському сеймі -- в 1640 та 1641 рр. Відрізнявся войовничим характером, вчиняв наїзди на маєтки сусідів за допомогою драгунів і волохів, грабував їх, через що потрапляв у численні конфлікти. З 1633 р. згадується як власник містечка Червоне ЦДІАУК. -- Ф. 11, on. 1, спр. 9 , арк. 870. і села Малі Мошковці, які час від часу віддавав у заставу або оренду, але не дотримувався умов контракту, через що мав конфлікти з орендарями НБУВ. -- ІР. -- Ф. 1, спр. 4104, № 1431, 1432, 1433; «Повторна Кверенда» (ІІ), № 569.. Тим же роком фіксуються згадки про заснування ним слободи Червонки, до якої з Жерделева збігали піддані Софії з Залеських Кічковської. У 1640-х роках став власником містечка Нехворощ та села Половецьке, які теж здавав в оренду. У 1646 р. передав Флоріану Потоцькому та його дружині у заставу під 20 тисяч злотих свої села Крилівка, Скаківка, Хме- лища, а потім вчинив наїзди на ці маєтності і пограбував їх. Феліціан Тишкевич мав за плечима багатолітню військову службу: в 1632 р. згадується як королівський ротмістр, багаторазово брав участь у битвах з татарами Litwin H. Rowni do rownych... -- S. 140.. Загинув під час битви під Зборовом 18 серпня 1649 р., три його хоругви були розгромлені козаками Опис битви під Зборовом від 18 серпня 1649 р. // Джерела з історії Національно- визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. / Упор. Ю. Мицик. -- Т. 1. -- К., 2012. -- С. 353. -- Док. 236..

Стефан Аксак походив з давнього київського панського роду татарського походження Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХІУ до середини ХУІІ століття. Волинь і Центральна Україна. -- Вид. 2. -- К., 2008. -- С. 162, 168, 212., який користувався власним гербом, син київського земського судді Яна Мартиновича Аксака (пом. 1627 р.). У шлюбі з Софією, дочкою мозирського маршалка Юзефа Лозки, мав синів Яна і

Габріеля, від другої дружини Катерини Чолганської -- Михайла, Марка і Олександра Rulikowski E. Motowidlowka // Slownik Geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich. -- Warszawa; 1885. -- T. 6. -- S. 744-746., завдяки чому набув широкі зв'язки з представниками правлячої еліти у Київському воєводстві. Брав участь у різних військових кампаніях, зокрема, битві під Хотином, за що в 1627 р. отримав підтвердження від короля Зигмунта ІІІ на володіння королівщиною Гуля- ники (Мотовилівка), а в 1634 р. -- королівський привілей на Остерське староство Rulikowski E. Motowidlowka... -- S. 743-744; Urz^dnicy wojewodztwa kijowskiego i czernihowskiego... -- S. 55.. В 1627 р. завдяки батькові і протекції київського воєводи Томаша Замойського набув уряд київського земського судді, який тримав до смерті (1650) Лист Яна Аксака до Томаша Замойського, 17.09.1627 // AGAD, Archiwum Zamoy- skich, sygn. 718, k. 17; Яковенко Н. Українська шляхта. -- С. 211.. Сім разів репрезентував Київщину на сеймах (1625, 1626, 1632, 1637, 1639, 1640, 1642) Litwin H. Rowni do rownych... -- S. 104.. Висилав своє приватне військо проти козаків (1637) і татар (1644, 1646). У 1638 і 1642 рр. входив до складу королівської граничної комісії з розмежування Чернігівського воєводства від Московської держави Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої. -- С. 205, 231.. У 1640-х провадив низку судових процесів з сусідами через збереження прав на володіння в Остерському старостві Там само. -- С. 283; Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) 1569-1673. -- К., 2002. -- С. 693. -- № 153.. Крім королівщини, його родині належало ще 1417 димів у Київському воєводстві Яковенко Н. Українська шляхта. -- С. 214.. В 1636 р. Стефан Аксак придбав у Яна Кіри- ковича Солтана за 9 тисяч злотих містечко Солтанівку і село Соловіївку на р. Стугна, а також село Данилівку над р. Бобриця, містечко Княжичі над р. Ірпінь і село Старі Княжичі; в 1644 р. у Михайла Аксака -- село Старий Рожів і містечко Новий Рожів, у 1646 р. -- містечка Русанів і Гоголів НБУВ. -- ІР. -- Ф. 1, спр. 4104, № 722, 741, 1526; ІІ, № 1140.. Перейшов з православ'я на католицизм, став фундатором костелу в Гуляниках та ктитором київських домініканців Rulikowski E. Motowidlowka... -- S. 745..

Інструкція київським послам на сейм 1640 р.

27 березня маршалок Криштоф Тишкевич подав для вписання до житомирських замкових книг інструкцію послам на сейм. Згідно з усталеною практикою, після того як житомирський підстароста Миколай

Вишпольський ознайомився зі змістом документа і передав його до канцелярії, 29 березня його текст було внесено до ґродської книги. Варто зазначити, що інструкція загалом не зобов'язувала послів дотримуватися «кожної букви» постанови, а мала рекомендаційний характер, посли могли маневрувати, поводитися на сеймі так, як підказувала ситуація .

Починалася інструкція традиційно з формули пошанування і прославляння короля, який «прислужився на благо держави і всього народу Речі Посполитої». Першим питанням стояла проблема війни з Османською імперією. Однак так ситуація виглядала тільки з формального боку, актуальність цього питання загалом на той час можна поставити під сумнів. Королівський посланець від імені монарха повідомив на сеймику про наростаючу загрозу війни з турецьким султаном, який нібито після здобутої перемоги в Персії замишляв війну проти Речі Посполитої. У відповідь на це київським послам рекомендувалося порадитися з послами інших воєводств з тим, щоб «спустошеному Київському воєводству це не принесло якоїсь шкоди», аби коронне військо, яке мало б воювати проти ворога, розташовувалось на території інших воєводств. Жовнірам мали бути виплачені усі борги, київські посли давали дозвіл на збирання на ці цілі коштів у воєводстві, але за умови, що ці гроші не повинні передаватись до рук коронного підскарбія. Варто зазначити, що король і його оточення намагалися використати загрозу війни з Османською імперією в 1640 р. для того, щоб отримати згоду послів на запровадження нових податків, але самі посли тоді вважали проблему війни далекою від реальності Крикун М. Інструкція сеймику Волинського воєводства... // Воєводства Правобережної України... -- С. 200. Filipczak-Kocur A. Skarb litewski za pierwszych dwu Wazow 1587-1648. -- Wroclaw, 1994. -- S. 96. Галубовіч В. Полацкая шляхта і дынастыя Вазау. -- Мінск, 2016. -- С. 160. ЦДІАУК. -- Ф. 11, оп. 1, спр. 9, арк. 134; Mazur К. W strong integracji z Koron^... -- S. 116-117.. Тим не менш, королівська влада отримала підтримку з боку житомирського сеймику. Аналогічна ситуація склалася тоді ж і на полоцькому сеймику .

Друге питання стосувалося престижу: київські посли зазнали принижень у Посольській ізбі через репрезентантів Руського воєводства. Останні, всупереч усталеному на люблінському сеймі 1569 р. порядкові, відтіснили їх зі звичних місць і сіли попереду. Тому немає нічого дивного в тому, що ображені київські посли вимагали повернути їм законну першість і тим самим не порушувати «посполитий спокій», інакше вони погрожували зірвати засідання .

Далі посли висловили згоду підтримати королевича Кароля Фердинанда, вроцлавського біскупа, у його намаганні зберегти за собою доходи від червінського абатства, зважаючи на його заслуги перед Республікою.

Учасники сеймику виступили на захист прав давніх князівських родів, зокрема, щодо використання стародавніх титулів, гарантованих конституцією люблінського сейму 1569 р. для інкорпорованих воєводств. Вони вимагали зберегти усі стародавні князівські титули, запропонувавши підтвердити їх присягою, оскільки конституція сейму 1638 р. накладала обмеження на їх використання, підважуючи права князівських родів Докладніше див.: Mazur К. W strong integracji z Koron^... -- S. 390-392..

Житомирський сеймик рішуче висловився на підтримку православної церкви, вимагаючи «заспокоєння грецької релігії», повернення православним усіх храмів, відібраних уніатами, зокрема, в Любліні, що зрештою обіцяв король Владислав IV. Інакше посли не погоджувалися брати участь у роботі сейму.

Наступна вимога стосувалася козацького питання. Урядова комісія, що збиралася 1639 р., не розв'язала усіх проблем, пов'язаних з оплатою військових послуг козаків. Київські посли вимагали, щоб їм були виділені місця для стацій і призначена платня зі скарбових доходів. Разом із тим вони вимагали, щоб козаки повернули захоплений ними силоміць Трех- тимирів попереднім власникам.

На цьому ж сеймі послам рекомендували вирішити питання гіберни (податок на утримання жовнірів узимку). Грошей, які на це традиційно виділялися, ніколи не вистачало. Задачею послів було довідатися у підскарбія, куди витрачалися зазначені кошти і загалом чому існувала ця проблема. Київська шляхта була занепокоєна «псуванням монети» і вимагала, щоб монетний двір навів лад у цій сфері.

Наступне прохання стосувалося героїв та учасників Смоленської війни 1632-1634 рр., яких посли просили нагородити згідно з їхніми заслугами перед Річчю Посполитою.

Постало також питання стосовно осіб, які за судовими декретами були оголошені «інфамісами» і «банітами», тобто тих, які позбавлялися честі та громадянських прав через вигнання за межі держави. Усі вироки мали бути виконані старостами, підстаростами з допомогою посполитого рушення; пропонувалося ввести покарання і для тих, хто відмовиться брати участь у посполитому рушенні.

На сеймику поміж іншими піднімалося також питання термінів, умов обрання та довиборів депутатів Коронного Трибуналу в Любліні -- вищої апеляційної інстанції для шляхти Польського королівства (з 1590 р. свої суперечки в ньому вирішувала і київська шляхта).

Шляхта на сеймиках також обирала осіб, відповідальних за стягнення різного роду податків, -- поборців. Ці вибори відбувалися на реляційних сеймиках, що збиралися протягом чотирьох тижнів після закінчення сейму. Обраний поборця мав скласти присягу в присутності колишнього збирача податків. Посли мали домагатися, щоб правові акти і процеси про додатковий збір подимного у Київському воєводстві, згідно з декретом Радомського трибуналу, були скасовані, а мешканці звільнені від сплати. Посли отримали завдання дізнатися від коронного підскарбія, на що витрачалися кошти від збору шосового податку (збір від нерухомості), а також поборів, стягнутих з фурманів, прасолів та інших подібного виду зборів. Учасників сеймику турбувало й те, що, попри ухвалу минулого варшавського сейму, поборцю Київського воєводства Федора Сущан- ського-Проскуру, київського земського писаря, в Коронному скарбі не було прийнято, через що, на думку депутатів, він наражався на небезпеку.

Черговий раз постало питання збереженості київського земського і ґродського архівів, а саме побудови нового приміщення. Судові книги на той час зберігались не в замку, а у соборній церкві Успіння Богородиці Пирогощі на Ринку . В тексті сеймової конституції 1631 р. міститься розпорядження побудувати нове цегляне приміщення на території київського замку для зберігання земських і ґродських книг, але до 1640 р. ця постанова так і не була виконана, хоча питання піднімалося ще раз на сеймі 1635 р. Детальніше див.: Яковенко Н.М. До питання про реконструкцію складу... -- С. 19. Rewizja ksi^g ziemskich kijowskich i sklep na chowanie ich // Volumina Consti- tutionum. -- T. 3. -- Vol. 2 (1627-1640) / Do druku przygotowali S. Grodziski, M. Kwiecien i A. Karabowicz. Przedmowa W. Uruszczak. -- Warszawa, 2013. -- S. 283, nr 125. Посли вимагали, аби на реляційному сеймику 1640 р. був нарешті укладений кошторис і виділені на це необхідні кошти.

На сеймику піднімалося й питання про створення спільної комісії щодо розмежування Чернігівського і Київського воєводств. Встановлення нових кордонів не повинно було зашкодити власникам порубіжних маєт- ностей, які мали на них давні права і привілеї. Посли просили призначити ревізорів для люстрації Сіверського староства й виділити четверту частину його прибутків на сплату кварцяному війську.

Актуальними були питання, пов'язані з судочинством. Оскільки до цього часу в Люблінському коронному трибуналі в духовних справах депутатів Київського і Чернігівського воєводств не допускали до судів з духовними особами, посли вимагали, аби і вони мали свої голоси і відправляли суди. Зазвичай особи, що позивалися у суді, винаймали возного, який вручав відповідачеві позов і складав реляцію на уряді для внесення відповідного запису до судових книг. Такий запис мав робитися у тому повіті, де відповідач мав нерухомість, тобто був осілий Детальніше див.: Старченко Н. Честь, кров і риторика... -- С. 317-370.. Важливим було те, за який час мала бути вписана реляція, адже часто її вносили до книг з великим запізненням, інколи на початку судової сесії. В інструкції послам чітко визначалися терміни таких записів: двотижневий для земських і ґродських судів, за чотири тижні -- до початку трибунальського суду, за п'ять тижнів -- до початку сеймового суду.

Київським послам рекомендувалося докласти зусиль, аби прийняття сеймової конклюзії (остаточного рішення) не затягувалося і не відкладалося. Також зауважувалося, що не можна ті питання, які не були схвалені у посольській ізбі, передавати до сенату. Текст конституції після прийняття без зволікань мав вписуватися до Варшавського ґроду, де його копії якщо не в друкованому вигляді, то хоча б у рукописному, але таки з підписом маршалка, мали бути видані послам, без чого вони не могли повертатись до дому.

Жовнірам, які знаходилися в Кодаку, а також тим, хто служить при королівському комісарі і козацьких полковниках і залишається на певних стаціях, повинні були виділити провіант за кошт староств. Послів зобов'язали довідатися, хто буде платити тим жовнірам, щоб вони не обтяжували своїми стаціями шляхетські маєтності.

Учасники сеймику справедливо вважали, що чоповий збір (державний податок від виробництва, транспортування і продажу спиртних напоїв) повинні були сплачувати тільки міста і містечка, що належали до королівського домену, а також приватні власники і духовенство -- власники міст, натомість села, що належали шляхті, вони просили звільнити від цього податку. З 1640 р. вишенський сеймик почав використовувати чопове як локальний податок на внутрішні потреби Руського воєводства Krol A. Sejmik ziem lwowskiej, przemyskiej i sanockiej w S^dowej Wiszni za pano- wania Wazow (1587-1668). -- Przemysl, 2018. -- S. 312-313.. Подібна тенденція спостерігалася і в Київському воєводстві. Поборців пропонували обирати з місцевої осілої шляхти з тим, щоб вони несли усю юридичну відповідальність. Верифікації (підтвердження прав на шляхетство) як такі, що суперечили шляхетському стану і вольностям, мали бути скасовані. Посли повинні були подбати і про те, щоб київський поборця був звільнений від усіх судових процесів.

На порядку денному постало також питання щодо утримання й обороноздатності київського замку, який час від часу опинявся у руках козацьких повстанців. Місцевих коштів на ці цілі ніколи не вистачало, незважаючи на те, що іноді сам воєвода «старався» і міська громада з підзамчанами докладали щодо цього своїх рук. Послів зобов'язали просити виділити кошти на його ремонт і забезпечення з загальнодержавних податків. А оскільки на той момент замок охороняли своїми силами міські жителі замість покликаних до того професійних вояків, посли мали домагатися виділення коштів на утримання в ньому залоги піхотинців.

Петиція на варшавський сейм

Приватні прохання від київської шляхти, що звалися «петитами», були складовою частиною інструкції, але їх вписали до житомирської ґродської книги окремо. Петиція починалася без всіляких преамбул, з повідомлення про те, що київський воєвода Януш Тишкевич побудував у Житомирі костел, і тепер послів зобов'язували просити короля і сейм виділити на його утримання якесь село у Житомирському старостві.

Далі йшлося про військові заслуги князя Яреми Корибута Вишневець- кого та богуславського старости й польного коронного писаря (з 1637 р.) Домініка Александра Казановського , які не шкодували власного здоров'я і коштів, беручи участь у військових кампаніях, зокрема, придушуючи козацькі повстання. За ці їхні заслуги посли мали просити короля звільнити всі розташовані у воєводстві маєтності аристократів від сплати податків. На королівську милість заслужив і ротмістр Марк Гдешинський, який отримав поранення під час різних воєн .

Посли мали просити у короля милості ще для двох осіб. Один з них -- київський земський писар Федір Сущанський-Проскура, у корнинському замку якого в 1638 р. згоріли київські земські книги за 1637 рік разом з усіма привілеями на його маєтності . У зв'язку з цим посли мали прохати короля поновити та підтвердити земському писарю усі привілеї на маєтності і звільнити його від відповідальності за згорілі земські книги. ЦДІАУК. -- Ф. 11, оп. 1, спр. 9, арк. 139; Білоус Н. Приватні міста Київського воєводства в першій половині XVII ст.: кількість, особливості розвитку та функціонування // Україна в Центрально-Східній Європі. -- К., 2015. -- Вип. 15. -- С. 129.

Послів просили вирішити важливі локальні проблеми жителів Києва і Житомира. Невідомо, чи були присутні представники київського магістрату на сеймику в Житомирі, можливо, вони делегували свого посланця, аби озвучити такі прохання від міської громади: 1) звільнити киян від стацій жовнірів; 2) заборонити стягувати мито з київських купців на умовному кордоні з Великим князівством Литовським, оскільки з них стягували мито як з іноземних купців (особливо це стосувалося митниць у Речиці, Могилеві і Мозирі). Не «допомагали» в цьому киянам і численні королівські привілеї, які нібито мали гарантувати їм безперешкодно їздити з товарами і торгувати без сплати мита по всій території ВКЛ Білоус Н. Привілеї Києва кінця ХУ -- середини ХУІІ ст. Дослідження. Тексти. -- Київ, 2013. -- Док. № 20, 29, 45, 50, 71, 79, 100.. На «королівську милість» сподівалися і мешканці Житомира -- центра повіту і суспільно-політичного життя шляхти. Місто потерпало від жовнірських стацій і загалом зубожіло, а шляхта під час сеймикування не могла знайти собі достойних помешкань.

Інструкцію послам і петицію від шляхти підписав маршалок сеймику Криштоф Тишкевич.

Вальний сейм у Варшаві 1640 р.

Засідання сейму розпочалися 19 квітня 1640 р. і тривали шість тижнів. Маршалком Посольської ізби було обрано Яна Станіслава Яблоновського (1600-1647), коронного чашника, який займав цей уряд уже в 1637 р. і був досвідченим парламентаристом. Сейм розглядав питання, пов'язані з турецькою і татарською загрозою, неспокійну ситуацію на Наддніпрянщині через козацькі повстання, релігійні суперечки у Вільно між католиками і «дисидентами». Під час бурхливих дебатів були ухвалені податкові декларації воєводств і земель, розглядались податкові заборгованості і виплати військовим. Стосовно Київського воєводства в ухвалі сейму зазначалося, що від нього мали передати до Коронного скарбу 52 тисячі 348 злотих і 15 грошів із зібраних податків. На реляційному (післясеймовому) сеймику, що мав відбутися в останній день червня, шляхтичі повинні були обрати поборцю, який там же мав скласти присягу. До його обов'язків входило зібрати подвійне подимне, потім відвезти гроші до Львова і передати коронному підскарбію для виплат військовим. Плату за свої послуги він мав одержати не з зібраних у воєводстві грошей, як це практикувалося раніше, а отримати компенсацію на сеймику .

На сеймі було визначено коло комісарів з 23 осіб (від Київського воєводства -- київський каштелян Олександр Пісочинський), які 18 серпня повинні були приїхати до Львова і контролювати оплату послуг військовим, у т.ч. «українному війську». Було визначено також депутатів на Радомський трибунал, що мав розпочатися 9 листопада. Від Київського воєводства делегували Стефана Аксака Volumina Constitutionum... -- T. 3. -- Cz. 2. -- S. 359..

Сейм закінчив свою роботу 1 червня 1640 р., прийнявши ухвалу щодо оборони країни і виплат жалувань військовим. Вочевидь, більшість позицій, закладених в інструкції і петиції на житомирському сеймику, не були виконані. Варто зазначити, що з 15 сеймів, що відбулися за панування короля Владислава IV, три були зірвані (в 1637, 1639 і 1645 рр.), а сейм 1641 р. не прийняв податкових ухвал Konopczynski W. Chronologia sejmow polskich. -- Krakow, 1948. -- S. 149-152..

Ухвала (ляудум) житомирського сеймику від 30 червня 1640 р.

Після завершення сейму скликалися реляційні сеймики, на яких заслуховували звіти послів про роботу сейму та їхню діяльність, приймали ухвали щодо виконання постанов сейму, передусім для вирішення податкових питань, обирали збирачів податків. Реляційний сеймик у Житомирі зібрався, як і планувалося, в останній день червня 1640 р. На ньому обговорювалися тільки два питання: фінансова заборгованість воєводства перед Коронним скарбом у сумі 52348 злотих і 15 грошів, з яких мали оплатити послуги коронного війська (жолд), а також оборона воєводства у разі нападу ворога.

Переважну більшість сеймикової ухвали присвячено першому питанню. Учасники сеймику детально проаналізували згадану суму заборгованості, що склалася за останні 6 років з залишків із попередніх податків (retenta). З тієї суми 8 тисяч злотих не віддали до Скарбу коронні ротмістри Абрам Стрибиль і Григорій Ставецький, яких у 1634 р. обрали поборцями. Серед боржників був і Олександр Немирич, який мав ставити хоругву, взявши зі Скарбу на її спорядження гроші з подимного податку, але хоругви не сформував і грошей не повернув. Учасники теперішнього сеймику наказали йому повернути борг на наступному сеймику під загрозою виплати штрафу -- подвійної суми і ще 14 гривен, погрожуючи накладенням баніції і Коронним трибунальським судом у Любліні без права на апеляцію. Ще одним боржником виявився поборця Ян Полон- ський, який у 1634 р. зібрав подимне у сумі 18948 злотих і 15 грошів і помер, не встигнувши передати податок до Коронного скарбу. Його спадкоємці не поспішали повертати кошти, тому на сеймику прийняли рішення зобов'язати інстигатора Київського ґродського суду описати маєтності небіжчика і виплатити з них окреслену суму. Подібним чином не передали до Скарбу гроші нащадки померлого Олександра Ганського, а також Шимон Павша. Їх зобов'язали укласти відповідні реєстри і про- звітувати про зібрані податкові гроші. Згадуваний вище київський земський писар і поборця Федір Сущанський-Проскура завинив Скарбу 25430 злотих, які своєю чергою йому не сплатили деякі власники маєт- ностей як подимний податок. Учасники сеймику рекомендували йому судитися з боржниками і стягнути з них ці гроші через суди, а потім відвезти до Львова для сплати жолду коронному війську. шляхта воєводство реляційний сеймик

На сеймику ухвалили збір нового подвійного подимного податку й обрали нового поборцю -- житомирського войського і київського ґродського писаря Войтеха Рильського, який мав скласти присягу згідно з конституцією 1629 р. Зібрані гроші він мав відвезти у Львів і передати для сплати жолду військовим, а після передачі подимного -- надати відповідні реєстри з підписом своєї руки на сеймик і прозвітувати. Учасники сеймику закликали усіх попередніх поборців, які ще не про- звітували про зібрані гроші і не передали реєстри зі своїми підписами і печатками, зробити це на наступному сеймику. Осіб, які ухилялися від цієї процедури, обіцяли позвати до Київського ґродського суду і добиватися оголошення для них вироку баніції. Цікаво, що подібні ухвали прийняли й інші реляційні сеймики. Так, наприклад, депутати варшавського сеймику вирішили, що до 18 серпня мали бути зібрані усі податки і відвезені до Львова, а боржникам погрожували позовами до ґродського суду.

Питанням оборони і обороноздатності воєводства присвячено небагато місця в ухвалі: йшлося тільки про те, що у разі нагальної потреби проти неприятеля буде виставлено посполите рушення, і кожний шляхтич «пристойно і порядно» візьме в цьому участь. Ріепкот8кі М. 8е_ішік 7Їеші warszawskiej wobec problem6w wewn§trznych Rzeczy- роБроікер.. -- 8. 20.

Сеймикову ухвалу підписали 15 осіб: першим був, звичайно, воєвода Януш Тишкевич, другим -- маршалок сеймику Криштоф Тишкевич, третім -- київський земський суддя Стефан Аксак, далі -- Абрам Тишкевич, Миколай Осовський, житомирський войський Войтех Рильський, Павел Луковський, Станіслав Бочковський, Северин Потоцький, Миколай Пре- жевський, київський підчаший Федір Воронич, Вацлав Щербина, Олександр Вензловський, Ельяш Янчинський, Станіслав Чудовський.

Висновки