"Вони повірили в мене, а я повірив у них" (особливості наукової школи М. Ковальського)

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Вони повірили в мене, а я повірив у них» (особливості наукової школи М. Ковальського)

Науковий доробок доктора історичних наук, професора, заслуженого діяча науки й техніки України Миколи Павловича Ковальського (1929--2006 рр.) становить понад 500 праць, присвячених питанням минулого України, острогіани, джерелознавства, історіографії, спеціальних історичних дисциплін. Він запам'ятався як серйозний дослідник проблем джерелознавства, знавець цілих комплексів та окремих видів джерел XVI--XVII ст. Докл. див: Трофимович В., Мельник О. Життя заради науки (до 85-річчя з дня народ-ження видатного українського історика Миколи Павловича Ковальського) // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. -- Вип.22. -- Острог, 2014. - С.49-87.

Одним із найпомітніших напрямів, де знайшли вияв організаційні здібності М.Ковальського, стало формування власної наукової школи, яка, попри всі дискусії щодо визначення, -- цілком очевидне явище. При цьому «не місцевого, не республіканського, а значно більшого обширу» Швидько Г. Передмова // Микола Павлович Ковальський: Ad gloriam... Ad honores... Ad memorandum. / За ред. Г.К.Швидько. -- Дніпропетровськ, 2007. -- С.5.. Визначення «наукова школа Ковальського», за спостереженнями Г.Швидько, не ретроспективне, воно з'явилося в першій половині 1980-х рр. та офіційно звучало в розмовах авторитетних учених на захистах дисертацій, на всесоюзних наукових конференціях. Уже на той час М.Ковальський і перші покоління його учнів своїми науковими дослідженнями заклали міцні підвалини для подальшого розвитку українського джерелознавства, історіографії та історії України ХШ-ХУШ ст. Там само. -- С.6.

Як справедливо відзначається у спогадах Г.Швидько, інтерес до цієї теми пояснюється унікальністю факту виникнення наукової школи джерелознавства та історіографії України на початку 1970-х рр., коли ця дослідницька нива була найбільш занедбаною. Причому вперше визначення «наукова школа Ковальського» прозвучало з вуст провідних радянських істориків -- І.Ковальченка, О.Чистякової та ін. Швидько Г. Професор М.П.Ковальський як науковий керівник: етична складова // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України: Професійна етика історика у міждисциплінарному просторі / Ред. кол.: О.І.Журба (відп. ред.) [та ін.]. -- Дніпропетровськ, 2014. - С.32.

Перші ознаки формування майбутнього творчого колективу з'явилися до заснування у Дніпропетровському державному університеті кафедри історіографії та джерелознавства. Як згадував сам учений, ще на рубежі 1960-1970-х рр., за сприяння завідувача кафедри історії СРСР та УРСР ДДУ Д.Пойди, він керував написанням кандидатських дисертацій Н.П.Ковальский: о времени и о себе (идея, вопросы, подготовка материалов к публикации Е.А.Чернова) // Дніпропетровський історико-археографічний збірник / Ред. кол.: С.Абросимова, О.Журба та ін. -- Вип.1: На пошану професора Миколи Павловича Ковальського. -- Дніпро-петровськ, 1997. -- С.12.. Оскільки Микола Павлович не мав тоді ані докторського ступеня, ані звання професора, а лише в такому разі надавалося право мати аспірантів, то підготовку молодих істориків йому дозволялося здійснювати на підставі спеціального наказу міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР Назаренко Ю. Эпизоды из воспоминаний об учителе и друге // Микола Павлович Ковальський: Ad gloriam... Ad honores... Ad memorandum... / За ред. Г.К.Швидько. -- Дніпро-петровськ, 2007. -- С.85; Швидько Г. Педагог, вчений, краєзнавець // Календар пам'ятних дат Дніпропетровської області на 2014 р. [Електронний ресурс]: http://webcache.googleusercontent. com/search?q=cache:pEiu9EnsAIYJ:www.libr.dp.ua/projects/Kalend/2014/4%2520berezen. doc+&cd=1&hl=uk&ct=clnk&gl=ua.

Незабаром важливість процесу, розпочатого організаційною працею М.Ковальського, стала відчутною у середовищі професійних учених. Ось що констатував у листі до нього від 12 серпня 1979 р. академік НАН України Я.Ісаєвич: «[...] ще і ще раз схиляюсь перед Вами: тільки Ви наполегливо і систематично готуєте на Україні нове покоління медієвістів і уже створили серйозну школу в Дніпропетровську, якої так бракує іншим університетським центрам» Домашній (фамільний) архів родини Ковальських (далі -- ДФАРК). -- Лист Я.Д.Ісаєвича до М.П.Ковальського від 12 серпня 1979 р. (на конверті рукою М.П.Ковальського напис: №290, 17.VIII.1979). -- Арк.3..

Не завжди щодо цього «незримого коледжу» вживалося слово «школа». Для прикладу, в офіційних документах писалося на тодішній лад: «підготовка і виховання висококваліфікованих кадрів» Там само. -- [Вітальна листівка М.П.Ковальському з 50-річчям, підписана начальником УПО УВС Дніпропетровського облвиконкому полковником А.Г.Сердюком, секретарем партійної організації підполковником Н.І.Даниловським, головою об'єднаного комітету профспілки Г.І.Цибулько], 19 березня 1979 р. -- Арк.2., «підготовка науково-педагогічних кадрів для вищої школи» Там само. -- Характеристика общественно-производственной деятельности заведующего кафедрой историографии и источниковедения Днепропетровского ордена Трудового Красного Знамени государственного университета имени 300-летия воссоединения Украины с Россией доцента Ковальского Николая Павловича, 30.1.1984 г. -- Арк.2.. Але з контексту приватного листування зрозуміло, що йшлося не просто про аспірантів фахівця, а про когорту учнів і послідовників, які продовжували його справу. Так, білоруський історик М.Улащик у новорічному привітанні 25 грудня 1979 р. бажав М.Ковальському, щоб множилося число його учнів Мицик Ю. Вірні сини двох братніх народів (листи М.М.Улащика до М.П.Ковальського) // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. -- Вип.4: На пошану професора Миколи Павловича Ковальського. -- Острог, 2004. -- С.29..

Функціонування та розвиток школи стало більше помітним із середини -- другої половини 1980-х рр. У службових характеристиках 1986--1987 рр. вказувалося на факт утворення під керівництвом історика наукового напряму з джерелознавства вітчизняної історії ДФАРК. -- Характеристика заведующего кафедрой историографии и источниковедения Днепропетровского госуниверситета, доктора исторических наук, профессора Ковальского Николая Павловича, 21 февраля 1986 г. -- Арк.2; Там само. -- Характеристика заведующего кафедрой историографии и источниковедения Днепропетровского госуниверситета, доктора исторических наук, профессора Ковальского Николая Павловича, 25 ноября 1987 г. -- Арк.2.. Це підкреслювалося й у статті, опублікованій до 60-річчя М.Ковальського його учнем Ю.Мициком Мицик Ю. Вчений і педагог // За передову науку. -- 1989. -- 25 березня. -- С.2.. А Г.Швидько в окремій ювілейній статті зазначила, що поряд із напрямом формувалася наукова школа Швидько А. Горение по долгу совести // Днепровская правда. -- 1989. -- 19 марта. -- С.4. та, як на продовження теми, в інтерв'ю 1990 р. наголошувала: «Микола Павлович [...] створив одну з найсильніших шкіл учених-джерелознавців, яку знають у нас в країні і визнають за рубежем» Цит. за: Мишук Л. Реставрация? Нет, воскрешение // Там же. -- 1990. -- 4 февраля. -- С.3.. Наступного року вона зауважила, що це школа знавців дореволюційного періоду України, котра, разом із кафедрою історіографії та джерелознавства, сприяла об'єктивним дослідженням історії України Див.: Урок історії для повнолітніх // Молодь України. -- 1991. -- 16 березня. -- С.1..

Формування школи у «застійні» роки виглядатиме ще унікальнішим, коли зважити на створені радянським режимом умови існування історичної науки (як і багатьох інших дисциплін). У той час університети навіть не розглядались осередками розвитку наукових знань, їх замикали в рамки суто викладання або навчання історії, тому більшість із них не мали змоги засновувати наукові школи Грицак Я. Українська історіографія: 1991--2001: десятиліття змін // Україна модерна. -- Ч.9. - К., 2005. - С.45.. В українській історичній науці 1930-1980-х рр., на відміну від російської радянської історичної науки, є значно менше прикладів історії, відносно вільної від політики. Це визначалося високим рівнем ідеологічного контролю над діяльністю республіканських учених, «яких тестували не лише на предмет узгодження їхніх текстів з загальним курсом

Кремля, але насамперед стежили за відсутністю в них проявів відступів від актуальної національної політики» Яремчук В. Форми «кооперації» між владою та наукою в українській радянській історіографії // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. - Вип.19. - Острог, 2012. - С.253..

Особливо це було помітно, як не парадоксально, «на місцях», і навпаки, менше проявлялося в імперському центрі. Порівняно з іншими вишами, ДДУ у цьому плані був винятком, оскільки з 1966 р. користувався статусом базового університету й підпорядковувався міністерству вищої та середньої спеціальної освіти не УРСР, а СРСР Історія Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара / Редкол.: М.В.Поляков (гол.) та ін. -- Дніпропетровськ, 2008. -- С.152.. Це створювало певні передумови для розвитку науки Грицак Я. Українська історіографія... -- С.45.. Засновник школи й сам наголошував на цьому, пишучи, що в 1970-1980-х рр. тут були непогані умови для зайняття справжньою наукою в галузі історії України XV--ХУІІІ ст. Проте доводилося долати опір, створюваний на самому історичному факультеті найбільш відверто у середині 1970-х рр., коли праці М.Ковальського та його учнів оцінювалися з погляду «націоналізму» Н.П.Ковальский: о времени и о себе. -- С.16.. Іноді потрібно було відстоювати аспірантські теми -- перед затвердженням і захистом Якунин В. История, идеология, политика: Жизнь и познание истории. -- Днепропетровск, 2013. -- С.42--46; Его же. Н.П.Ковальский -- учёный, учитель, товарищ // Микола Павлович Ковальський: Ad gloriam... Ad honores. Ad memorandum. / За ред. Г.К.Швидько. -- Дніпропетровськ, 2007. -- С.82--83; Швидько Г. Буденна велич вченого і педагога // Там само. -- С.26--27.. Усе ж не лише згадана підпорядкованість вишу давала можливість розвивати наукові дослідження. Такий статус у той час мав, наприклад, Харківський державний університет Мицик Ю. Микола Ковальський (до 70-річчя з дня народження) // Український археографічний щорічник. -- Вип.3/4: Нова серія. -- Т.6/7. -- К., 1999. -- С.10., але наукової школи з історичних наук там не було.

За працями Миколи Павловича та успіхами створеної ним школи стежили у центрах україністики за кордоном--від Польщі до Канади та США. Розвиток історичної науки у ДДУ другої половини 1970 -- середини 1980-х рр. помітили також вчені Гарвардського університету, згуртовані навколо О.Пріцака Плохій С. Життєва місія Миколи Ковальського // Дзеркало тижня. -- 2006. -- №43 (622). -- С.6.. Останній наголошував на цьому під час перебування у Дніпропетровську у квітні 1990 р.: «Створена професором ДДУ М.П.Ковальським школа вче- них-істориків спеціалізується з джерелознавства історії України XVII-- XVIII ст. [...] Публікації цієї школи були добре відомі нам в Америці ще тоді, коли історична наука на Україні переживала свої не найкращі часи» Цит. за: Чабан М. Побачення з історією // Зоря (Дніпропетровськ). -- 1990. -- 7 квітня. -- С.2..

Збільшення відомостей про школу М.Ковальського збіглося з кінцем радянського режиму, що дозволило поглянути на історіографічний процес без ідеологічного бар'єру. На цей час уже в офіційних документах почали вживати щодо учнів історика термін «школа», указуючи на її не лише вітчизняне, а й міжнародне значення ДФАРК. -- Характеристика т. Ковальського М.П. [наприкінці гриф «секретар Жовтневого райкому Компартії України», без підпису, без дати]. -- Арк.2.. Це підтвердив вітальний лист останньому, надісланий 1994 р. з двох закордонних установ -- Канадського інституту українських студій і Центру історичних досліджень ім. П.Яцика Альбертського університету. Підписаний відомими фахівцями З.Когутом і Ф.Сисиним текст, разом із визнанням ґрунтовності наукових досліджень М.Ковальського, містив високу оцінку його організаційної активності: «В умовах постійного тиску з боку тоталітарного режиму Вам вдалося створити цілу школу справжньої історичної науки, що саме по собі становить громадянський і науковий подвиг. Ваші наукові дослідження, як і праці вихованої Вами ґенерації вчених, зискали міжнародне визнання для Вас і для Дніпропетровського університету» Там само. -- Лист професору М.П.Ковальському від імені працівників КІУС-у та Центру ім. П.Яцика, підписаний З.Когутом і Ф.Сисиним, 18 березня 1994 р. -- Арк.1..

У другій половині 1990-х рр. у Дніпропетровську та Острозі почали виходити збірники на пошану М.Ковальського. В опублікованих у них статтях і відгуках українських та зарубіжних учених інформація про існування наукової джерелознавчої школи подавалася як історіографічний факт, хоч серед авторів значилися переважно учні та колеґи останнього. Проте це вказує, по- перше, на визнання такого «незримого коледжу» в академічному середовищі, а по-друге -- на значимість результатів, досягнутих його представниками Дніпропетровський історико-археографічний збірник. -- Вип.1. -- С.29, 38, 57-63, 65-66, 69; Осягнення історії: Збірник наукових праць на пошану професора Миколи Павловича Ковальського з нагоди 70-річчя. - Острог; Нью-Йорк, 1999. - С.6-7, 18, 36, 42, 46, 584-585, 588; Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. - Вип.4. - С.40..

На це звертав увагу А.Острянко, уважаючи водночас, що школа М.Ковальського історіографічно леґітимізувалася лише після смерті Миколи Павловича. У даному випадку він розглядав подібні наукові формування як постфактум-конструкції, відправною точкою для виокремлення яких є завершення земного шляху засновника або лідера. Тобто наукова школа -- це посмертна нагорода талановитому вченому за його інтелектуальну, організаторську, педагогічну діяльність, яка здобула визнання в науковому світі Острянко А. Наукові історичні школи в Україні: фантоми української історіографії // Історіографічні дослідження в Україні. - Вип.22. - К., 2012. - С.301.. Чинником, що призвів до легітимації дніпропетровської школи, на думку цього історика, став вихід 2007 р. збірника пам'яті М.Ковальського, авторами якого були лише його учні (19 із 28 аспірантів) Там само; Микола Павлович Ковальський: Ad gloriam... Ad honores... Ad memorandum... - С.384-386..

Відхід у Вічність засновника школи зумовив необхідність «повернення до його різноманітної літературної спадщини», охопивши майже все «коло Ковальського» Воронов В., Чернов Є. Джерелознавчі лектури В.Б.Антоновича та В.Й.Ключевського на фоні споминів про Миколу Павловича Ковальського // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. - Вип.12. - Острог, 2008. - С.82.. Однак подібними об'єднавчими чинниками відносно представників згаданої школи можна вважати ювілеї Миколи Павловича 1999 і 2004 рр., коли на його пошану виходили збірники з низкою статей учнів Осягнення історії... -- 595 с.; Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. -- Вип.4. -- 534 с., об'єднаних, до того ж, науковими форумами й урочистостями Дячок О. Відзначення 75-ліття Миколи Павловича Ковальського // Микола Павлович Ковальський: Ad gloriam... Ad honores. Ad memorandum. -- С.104..

На думку окремих історіографів, дніпропетровська школа -- найбільш «реальна» з усіх співтовариств істориків України радянської доби, які йме- нуються таким чином Яремчук В. Минуле України в історичній науці УРСР післясталінської доби. -- Острог, 2009. - С.421., або навіть єдина академічна школа, що насамперед займалася ранньомодерною українською історією з наголосом на джерелознавчих дослідженнях Грицак Я. Українська історіографія. -- С.45.. Попри таку феноменальність цього «незримого коледжу», до цього часу не маємо ще усталеного та уніфікованого погляду на його визначення. Поряд із дефініціями, пов'язаними з ім'ям засновника, -- «наукова школа Ковальського» Швидько Г. Передмова. -- С.6; Її ж. Щоб горіла свіча (пам'яті професора М.П.Ковальського) // Гуманітарний журнал. -- 2015. -- №3 (27). -- С.125; Плохій С. Життєва місія Миколи Ковальського. -- С.6; Світленко С. Світ джерелознавства професора М.П.Ковальського // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України: Теорія. Методика. Практика / Ред. кол.: А.Г.Болебрух (відп. ред.). -- Дніпропетровськ, 2009. -- С.20., -- існує ціла низка інших. Деякі фахівці звертали увагу на джерелознавче спрямування останньої: «школа історичного джерелознавства, засновником і керівником якої був Микола Павлович Ковальський» (Я.Ісаєвич, Ф.Стеблій) Учасникам Других Всеукраїнських наукових читань, присвячених пам'яті професора М.П.Ковальського // Там само. -- С.23., «дніпропетровська школа істориків-джерелознав- ців» (С.Шмідт Там само. -- С.23--24. та ін. Дніпропетровський історико-археографічний збірник. -- С.5.), «власна школа джерелознавців» (В.Воронов) Воронов В. Джерелознавство: науковий статус, дисциплінарне поле і дидактичний образ на сучасному етапі // Там само. -- С.37., «наукова джерелознавча школа», «дніпропетровська школа джерелознавства» (А.Атаманенко, В.Атаманенко, С.Дарчик, В.Яремчук) Атаманенко А., Атаманенко В. Микола Павлович Ковальський (з нагоди 70-ліття) // Український історик. -- 1999. -- Ч.2/4 (141/143). -- С.247; Атаманенко А. Життєвий і творчий шлях Миколи Павловича Ковальського // Микола Павлович Ковальський: Матеріали до біобібліографії / Ред. І.Пасічник. -- Острог, 2002. -- С.7; Яремчук В. Студентські роки М.П.Ковальського // Осягнення історії... -- С.18; Дарчик С. Особливості мемуарів XVII ст. та проблеми їх класифікації // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. -- Вип.12. -- С.111., «наукова школа з джерелознавства історії України» (І.Пасічник) Пасічник І. Феноменологія історика // Осягнення історії... -- С.7., «дніпропетровська наукова школа з джерелознавства історії України доби середньовіччя і початку нового часу», «дніпропетровська школа дослідників історичних джерел та розробників методів їх верифікації» (О.Удод) Удод О. Історик: духовність, праця, самовідданість (до 40-річчя наукової діяльності М.П.Ковальського) // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. -- Вип.1. -- С.29, 38; Його ж. Дисциплінарна структура української історичної науки: академічні та дидактичні виміри // Микола Павлович Ковальський: Ad gloriam. Ad honores. Ad memorandum. -- С.129., «школа, що зробила вагомий внесок у розвиток джерелознавства історії України XVI-XVIII ст.» (С.Абросимова) Абросимова С. Людина і вчений // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. -- Вип.1. -- С.59., «документальна школа» (П.Кулаковський) Кулаковський П. Еволюція принципів і перспективи видання документів метрики в Україні // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. -- Вип.12. -- С.94., «наукова школа з джерелознавства історії України» (А.Болебрух) Болебрух А.Г. Розширюючи дослідницькі обрії (до 30-річчя кафедри історіографії та джерелознавства ДНУ) // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України: Історіографія та джерелознавство в часовому вимірі: Міжвуз. зб. наук. праць. -- Дніпропетровськ, 2003. -- С.7. та ін. Частина визначень указують на інтерпретацію наукової школи з ширшими, ніж джерелознавство, напрямами досліджень: «історико-археографічна і джерелознавча школа в Дніпропетровському державному університеті» (Л.Винар) Винар Л. Біобібліографія професора Миколи Ковальського // Микола Павлович Ковальський: Матеріали до біобібліографії. -- Острог, 2002. -- С.4., «історико- джерелознавча школа в Дніпропетровському університеті» (Я.Калакура) КалакураЯ. Древній Острог у документах і в очах сучасного історика // Пам'ять століть. -- 2000. -- №6. -- С.145., «дніпропетровська школа фахівців у галузі джерелознавства, археографії, краєзнавства» Дніпропетровський історико-археографічний збірник. -- Вип.1. -- С.4.. Оскільки в науковому доробку М.Ковальського є дослідження з історіографії, а серед дисертацій його аспірантів - історіографічні теми, то у свідомості деяких істориків цей напрям сприймався нарівні з джерелознавчим, а інколи як самостійний: «дніпропетровська школа джерелознавців та історіографів» (А.Санцевич) Санцевич А. Подвижник науки та викладання у вищій школі // Там само. -- С.65., «українська джерелознавча історіографічна школа в Дніпропетровську» (Л.Винар) Винар Л. Лист-вітання учасникам наукових читань пам'яті професора М.П.Ковальсь- кого // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. -- Вип.12. -- С.4., «школа дослідників історіографії та джерелознавства України» (Г.Швидько, В.Кравченко) Швидько Г. Професор М.П.Ковальський як науковий керівник. -- С.32; Оцінки наукової та організаційної діяльності професора М.П.Ковальського в офіційних документах і відгуках // Осягнення історії... -- С.588., «школа дослідників проблем джерелознавства та історіографії історії України доби феодалізму» (О.Апанович) Апанович О. Життєвий і творчий шлях Юрія Андрійовича Мицика // Мицик Юрій Андрійович: Бібліографічний покажчик / Укл. Т.О.Патрушева. -- К., 2000. -- С.7., «українська історіографічна школа в Дніпропетровську й Острозі» (О.Прищепа, Б.Прищепа) Прищепа О., Прищепа Б. Праця з історії Острога професора М.П.Ковальського // Острогіана в Україні і Європі: Матеріали Міжнародного наукового симпозіуму (Велика Волинь, т.23), 29--30 червня [2001 р.]. -- Старокостянтинів, 2001. -- С.349.. Урешті серед визначень школи знаходимо такі дефініції, які дають лише загальне уявлення про її наявність, інколи без деталізації напрямів досліджень: «дніпропетровська наукова школа» (А.Атаманенко) Атаманенко А. Листування Миколи Ковальського як джерело до вивчення історії Українського історичного товариства // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. -- Вип.4. -- С.40., «дніпропетровська школа дослідників України ХШ--ХШІІ ст.» (Я.Ісаєвич) Ісаєвич Я. Подвижник науки // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. -- Вип.1. -- С.57.. Подеколи територіальний зв'язок школи з Дніпропетровськом переноситься й на Острог, де з 1994 р почав працювати історик. Так, у 1999 р. С.Абросимова писала, що «професор Микола Павлович

Ковальський - видатний український джерелознавець, фундатор і лідер дніпропетровської джерелознавчої школи, а сьогодні -- створювач нової -- острозької школи істориків» Абросимова С. Адепт джерелознавства // Осягнення історії... -- С.36..

Зазначимо також, що поряд із дефініцією «школа», в окремих статтях вживаються інші, наприклад «ґенерація», «напрям». Розповідаючи про широту наукових інтересів ученого, А.Атаманенко та В.Атаманенко зазначили, що чи не найбільше ця риса помітна у створенні М.Ковальським джерелознавчого напряму (школи) Атаманенко А., Атаманенко В. Українське історичне товариство та М.П.Ковальський // Там само. -- С.46.. Водночас Л.Винар указував, що з творенням нових наукових осередків М.Ковальський заразом виховує нову ґенерацію українських істориків і дослідників допоміжних історичних дисциплін Винар Л. Свято української історичної науки (з приводу ювілею Миколи Павловича Ковальського) // Там само. -- С.6.. Це пов'язане, очевидно, із близькістю таких термінів, як «школа», «напрям», «течія», котрі часто використовуються як синоніми, а також із недостатнім їх визначенням Михальченко С. Школа в науці (історичній) // Історіографічний словник: Навч. посібник для студентів історичних факультетів університетів / С.І.Посохов, С.М.Куделко, Ю.Л.Зайцева та ін.; за ред. С.І.Посохова. -- Х., 2004. -- С.312..

Як бачимо, лише розгляд термінів, застосовуваних при визначенні «школи Ковальського», свідчить про надзвичайно широке її сприйняття. Поява джерелознавчих, археографічних, історіографічних наукових праць як М.Ковальського, так і його аспірантів призвела до пов'язаності цих тем зі школою.

Хоча назва «школа Ковальського» часто вживалася паралельно з назвою «дніпропетровська джерелознавча школа», поняття «вчитель» у ній було цілком персоніфікованим і сприймалося саме з постаттю Миколи Павловича Там само. -- С.310.. На нашу думку, обидві ці назви мають право на існування, адже не створюють ані термінологічного, ані персоналійного дискомфорту та відповідають головним ознакам самої школи. При цьому «школа Ковальського» сприймається як наукове співтовариство, для якого характерні інтелектуальні комунікації за моделлю «колеса», тобто утворення з лідером у центрі та пов'язаними з ним людьми Колесник І. Історіографічна топографія: Дніпропетровський феномен // Ейдос: Альманах теорії та історії історичної науки. -- Вип.7. -- К., 2013. -- С.361; Її ж. Українська історіографія: концептуальна історія. -- К., 2013. -- С.457..

Важливою в інтелектуальному просторі є схоларна ідентичність, яка слугує ознакою професіоналізму та рівня саморефлексії історика, що усвідомлює свою належність до певної професійної спільноти. Як стверджується, кожен історик хоча б імпліцитно ідентифікує себе з конкретною інтелектуальною традицією чи науковою школою Колесник І. Українська історіографія: концептуальна історія. -- С.455--456.. У статті про внесок Л.Винара в розробку поняття наукової школи М.Ковальський указував на витоки своєї інтелектуальної генеалогії ще з кінця ХІХ ст., від принципів школи В.Антоновича: «На нашу думку, В.Б.Антонович був засновником першої наукової школи дослідження історії України доби середньовіччя і нового часу (ХШ--XVI ст.) на основі всебічного залучення письмових джерел, то був необхідний історіографічний етап на шляху до джерелознавчої синтези і формування в майбутньому, вже в другій половині ХХ ст. в Україні особливого джерелознавчого напряму, зокрема, в середовищі дніпропетровських істориків» Ковальський М. Внесок професора Любомира Винара в розробку проблеми «Наукова історична школа» // Український історик. -- 1997. -- №1/4 (132/135). -- С.43; Його ж. Внесок професора Любомира Винара в розробку проблеми «Наукова історична школа» // Винар Л. Грушевськознавство: Генеза й історичний розвиток (серія «Грушевськіана», т.5). -- К., 1998. - С.115--116..

У деяких дослідженнях зазначається, що науковець ретроспективно вибудовував цю лінію таким чином: себе вважав учнем І.Крип'якевича, коли студіював у Львівському держуніверситеті ім. І.Франка; І.Крип'якевич був учнем М.Грушевського, який вийшов зі школи В.Антоновича. Це свідчить, що «Микола Павлович відчував свій зв'язок із класичною традицією джерелознавства і київською школою документалістів, ланцюжок якої тягнувся від В.Антоновича, М.Грушевського, І.Крип'якевича до дніпропетровської школи джерелознавців» Колесник І. Українська історіографія: концептуальна історія. -- С.456; Н.П.Ковальский: о времени и о себе... -- С.28..

Цікаво, що подібний зв'язок сприяв ідентифікації вже з його «творчою лабораторією» навіть тих учених, які не належали до числа аспірантів М.Ковальського. Так, В.Степанков називав історика «хресним батьком» Степанков В. Актуальні проблеми Української національної революції 1648--1676 рр. [Електронний ресурс]: http://incognita.day.kiev.ua/aktualni-problemi.html, а А.Бойко, за деякими даними, уважав його своїм «духовним наставником», поради якого були науковим дороговказом Брехуненко В. Подвижник // Наукова школа професора А.В.Бойка: персоналії та до-робок / Упор.: І.Лиман, В.Константінова. -- Запоріжжя, 2011. -- С.13, 15; Плохій С. Слово про майстра // Там само. -- С.9.. Також В.Поліщук і А.Заяць відносили себе до когорти учнів через методологічну підготовку, отриману посередництвом спілкування з дослідником та вивчення його праць ДФАРК. -- Лист В.Поліщука з Києва до проф. М.П.Ковальського від 20.12.2003 р. -- Арк.1; Там само. -- Лист доц. А.Є.Зайця до проф. М.П.Ковальського від 8 липня 2003 р. -- Арк.1.. Хоча ці рефлексії походять з емоційної, а не методологічної площини, їх наявність указує на популярність дніпропетровської школи істориків, якщо навіть непрямий зв'язок із нею (на рівні самовизнання) вважався почесним.

Під час розгляду самої школи не можна оминути оригінальної версії, яку у своїх працях обстоює І.Колесник. Вона віднесла вказане інтелектуальне співтовариство до розлогішої конструкції «дніпропетровського культурно-інтелектуального осередку», який асоціювався з науковою школою, але набув рис складнішого історіографічного феномену. Він містив три самодостатніх мережі комунікацій, між якими відбувався обмін інформацією: 1) джерелознавча школа М.Ковальського; 2) школа «системної методології та кількісних методів» В.Підгаєцького; 3) історіографічна школа В.Шевцова Колесник І. Дніпропетровська історіографічна школа: спроба саморефлексії // Ейдос. -- Вип.2. -- К., 2006. -- С.384; Її ж. Історіографічна топографія... -- С.358..

Проте справжнім парадоксом І.Колесник уважає те, що в добу «застою», в умовах тотального російщення та ідеологізації української науки й культури, на периферії зусиллями М.Ковальського було утворено осередок українознавчих студій. А сам учений і його учні опрацьовували такі «легітимні» в той час сюжети з української історії, як «визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницького, соціально-економічна, культурно-релігійна, політична історія українських земель XV--XVIII ст. Родзинкою школи М.Ковальського було те, що названі сюжети вивчалися переважно у джерелознавчому ключі, а це надавало їм шарму науковості й позбавляло ідеологічної заангажованості» Колесник І. Дніпропетровська історіографічна школа... -- С.382--383..

Характерно також, що дослідження проводилися фактично в умовах «джерельної пустелі», адже у Дніпропетровську не було джерел із зазначеного періоду історії України Плохій С. Життєва місія Миколи Ковальського. -- С.6; Яремчук В. Минуле України в історичній науці УРСР післясталінської доби. -- С.419.. Це частково компенсувала бібліотека дослідника, яка, за оцінками О.Дячка, нараховувала понад 10 тис. примірників різних книг і ще близько 3 тис. мікрофільмів джерел, монографій, статей, відзнятих в архівах Києва, Львова, Варшави, Ленінграда, Москви. Більша частина зібрання була у квартирі вченого, решта -- в університетському кабінеті Дячок О. Штрихи до портрета Миколи Павловича Ковальського // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. -- Вип.12. -- С.38--39.. Студенти та аспіранти, розробляючи теми, мали можливість користуватися цією книгозбірнею Ісаєвич Я. Подвижник науки. -- С.57; Ващенко В. Професор М.П.Ковальський: людина, викладач, науковець (Ретроспекції та рефлексії) // Осягнення історії... -- С.68; Світленко С. Світ джерелознавства професора М.П.Ковальського. -- С.20; Мицик Ю. Спомин про Любов Кирилівну Ковальську // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. -- Вип.12. -- С.19; Якунин В. Н.П.Ковальский--учёный, учитель, товарищ. -- С.84..

Під час спілкування та спільної праці відбувалася передача учням основних підходів до досліджень, засвоєних раніше М.Ковальським. Здобуті ним навички було перенесено у Дніпропетровську на новий ґрунт, де й відбувалося формування школи. Існує думка, що саме Микола Павлович своєю науковою, організаційною, педагогічною діяльністю привніс сюди риси «нормального образу» історичної науки й освіти. Він був одним із небагатьох, чий гарт та історіографічна культура дозволяли успішно перемагати у собі «homo ideologicus», а його авторитет, особливо серед молоді, сприяв закладанню наукового стилю мислення Н.П.Ковальский: о времени и о себе... -- С.28; Воронов В. Джерелознавство: науковий статус, дисциплінарне поле і дидактичний образ на сучасному етапі // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України: Теорія. Методика. Практика. -- С.37; Ковалёва И. Жизнь, проведённая в могиле: Исповедь археолога. -- Днепропетровск, 2008. -- С.180.. М.Ковальський володів тактом тонкого педагога, умів стимулювати інтерес до наукового пошуку Якунин В. История, идеология, политика. -- С.17--18..

Саме на етичних засадах шанобливого ставлення до старших, авторитетних, мудріших через життєвий досвід учених, до попередників на досліджуваній ниві, колеґ свого покоління та до тих, хто тільки-но почав іти вслід, виховував учений плеяду молодих дослідників минулого України. До того ж робив це на особистому прикладі, що сприяло навіть підсвідомому наслідуванню учнями свого вчителя Швидько Г. Професор М.П.Ковальський як науковий керівник... -- С.33..

Відносини у спільному інтелектуальному середовищі будувалися на взаємодовірі, на тому «етико-релігійному принципі», на якому тримається справжній зв'язок між учителем та учнем, що організовує простір наукової школи Ващенко В. Стратегії деконструкції концепції «наукова школа» в українській історіографії: між «організованою комунікацією» та «комунікаційним розривом» // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України: Теорія. Методика. Практика. -- С.172.. М.Ковальський уважав сакраментальною тезу, яку висловив на захисті двох своїх аспірантів на початку 1990-х рр.: «Вони повірили в мене, а я повірив у них» Н.П.Ковальский: о времени и о себе. -- С.27.. Як побачимо нижче, така атмосфера формувалася не лише науковими заходами, а й суто людськими чинниками, і культивувалася ще зі студентських років майбутніх адептів його наукової школи Ісаєвич Я. Подвижник науки. -- С.57.. Ззовні це проявлялося у просякнутому повагою ставленні наукового керівника до молодих істориків Мицик Ю. Доповнення до листування М.П.Ковальського // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. -- Вип.19. -- Острог, 2012. -- С.14, 17; Белкин Д. Н.П.Ковальский глазами студента начала 90-х // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України: Теорія. Методика. Практика. -- С.5..

Що стосується ідентифікації школи самим М.Ковальським, то він дуже обережно висловлювався з цього приводу. У 1995 р. учений скромно писав про себе: «[...] колись, як нас не забудуть, міг би увійти в історіографію історії України як джерелознавець (що сформувався саме у Дніпропетровську і саме як представник дніпропетровського напрямку чи «школи» став відомий зі своїми учнями-дисертантами...), що розробляє конкретно-джерелознавчі питання та їх теорію-аналіз та синтез» Н.П.Ковальский: о времени и о себе. -- С.19.. Для нього визначення існування чи не існування наукової школи було не емоційним, а методологічним питанням. Тому зазначав, що хоча чим далі, чим більше позаду дисертантів, остаточно не знає, як визначити, що таке науковий напрямок, що таке наукова школа Там же. - С.27.. І це при тому, що він міг із повним правом претендувати на авторитет теоретичного узагальнення з цього питання Ващенко В. Стратегії деконструкції концепції «наукова школа». -- С.171-172..

Підтвердженням реальності школи, принаймні у джерелознавчій тематиці, виступає відповідність цілій низці ознак. Це її тематична (джерелознавство історії України раннього нового часу) та методологічна (методика аналізу джерел, що тяжіла до методик класичного джерелознавства рубежу ХІХ--ХХ ст.) консолідованість, наявність чіткого організаційного (кафедра історіографії та джерелознавства ДДУ), видавничого (неперіодичні збірники кафедри) й дидактичного (лекції, семінари, наукове керівництво М.Ковальського) підґрунтя та, насамперед, висока наукова результативність. Ще один вагомий арґумент на користь факту існування школи -- це усвідомлення її такою сучасниками вже у час творення і здобуття нею авторитету в науковому світі. Головну її особливість, у контексті політико-ідеологічної ситуації в історичній науці УРСР 1930-1980-х рр., творила мінімальна ідеологічна заанґажованість, автономія наукового пошуку, зумовлені передусім джерелознавчими зацікавленнями цієї групи дослідників Яремчук В. Минуле України в історичній науці... -- С.421..

Наведені тут параметри є одними з основних, за якими відбувається визначення наукової школи. Розробкою цих питань займалися такі вчені, як С.Михальченко, Л.Винар, І.Колесник, Г.Мерніков, В.Педич, А.Острянко, І.Верба та ін. Попри це й донині не вироблено спільного підходу для виокремлення школи в науці. Найпоширенішою в історіографії нашого часу стала концепція Л.Винара, яку він вивів, аналізуючи школу М.Грушевського. Вона вважається універсальною та застосовується як для ХІХ -- першої третини ХХ ст., так і для сучасності Калакура Я. Українська історіографія: Курс лекцій. -- К., 2004. -- С.34; Михальченко С. Школа в науці (історичній). -- С.310; Мєрніков Г.І. Риси наукової школи в українській історіографії другої половини XIX ст. // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. -- Вип.1. -- С.333; Острянко А. Наукові історичні школи... -- С.296--297; Колесник І. Історіографічна топографія... -- С.356; Її ж. Мережева модель науки (новий проект української історіографії?) // Ейдос. - Вип.4. - К., 2009. - С.71., що дозволяє спертися на неї при визначенні «школи Ковальського».

Крім засновника й керівника та його учнів, на думку Л.Винара, історична школа повинна мати такі головні складники: 1) організаційну структуру, куди відносяться науково-навчальні установи (університети) й науково-дослідні центри (наукові товариства, академії наук та ін.); 2) спільність головних історіографічних концепцій засновника школи і його учнів; 3) спільність методології історичних досліджень; 4) спільні історіософські засади; 5) наукові видання (зокрема існування головного історичного періодичного органу), які є форумом співпраці й наукової дискусії засновника школи та його послідовників; 6) інші складники історичної школи, пов'язані з тематикою Винар Л. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації: Статті і матеріали. -- Нью- Йорк; К.; Торонто, 1995. - С.62.. Цікаво, що аналізу запропонованої Л.Винаром схеми такого наукового колективу М.Ковальський присвятив окрему статтю Ковальський М. Внесок професора Любомира Винара в розробку проблеми «наукова історична школа». - С.40-45., уважаючи, що це є «ґрунтовне визначення суті історичної школи», тому «з цими положеннями, безперечно, варто погодитись, і вони притаманні діяльності колективу кафедри історіографії та джерелознавства ДДУ із початку її діяльності» Ковальський М.П. Підготовка кандидатів історичних наук у Дніпропетровському державному університеті (1970-1990-ті рр.) // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України: Історіографія та джерелознавство в часовому вимірі. - Дніпропетровськ, 2003. - С.16..

Певного уточнення потребує, насамперед, періодизація розвитку дніпропетровської джерелознавчої школи. Одну з перших спроб окреслити хронологію її еволюції здійснила І.Колесник, виокремивши три стадії: 1) 1972--1978 рр. -- період, пов'язаний із визначенням тематики та українських пріоритетів; 2) 1978--1994 рр. -- етап, коли тематика школи рішуче змінюється на користь українознавчої, виникає інтерес до історичної урбаністики, теорії та історіографії джерелознавства; 3) 1994-2006 рр. - роки, пов'язані з переїздом М.Ковальського до Острога, куди перемістився організаційний центр школи. Це період творчих рефлексій, підбиття підсумків, пам'яті про своїх учителів, спадщина яких стає об'єктом вивчення учнями наймолодшої ґенерації Колесник І. Історіографічна топографія... -- С.359--361..

Як бачимо, дослідниця спирається на переважаючу в різні хронологічні відрізки тематику дисертаційних досліджень аспірантів ученого. Зазначені часові межі окреслюють діяльність М.Ковальського як засновника школи в різних науково-освітніх структурах, довкола яких і відбувалося її формування: 1972-1978 рр. - від заснування кафедри історіографії та джерелознавства ДДУ до утвердження на чолі кафедри; 1978-1994 рр. - перебування на посаді завідувача кафедри; 1994-2006 рр. - завкафедри історії та культурології (згодом історії) і проректор із наукової роботи Національного університету «Острозька академія» (НаУОА).

Отже інституційно когорта учнів і послідовників М.Ковальського була пов'язана з двома навчально-науковими структурами: кафедрою історіографії та джерелознавства ДДУ з 1972 р. і кафедрою історії та культурології (згодом історії) НаУОА з 1994 р., які почергово були осередками консолідації наукових сил. Це дає можливість умовно виділяти за вказаним критерієм два періоди розвитку школи: 1972-1994 рр. - дніпропетровський, коли відбувалося формування «старших поколінь», основного ядра дисертантів із переважаючою джерелознавчою тематикою досліджень (із 20 дисертацій, захищених у цей час, 14 були присвячені джерелам); 1994-2006 рр. - острозький, в який змістова спрямованість молодшої ґенерації учнів була змінена в бік історіографії, а саме біоісторіографії, у жанрі якої написано 5 із 8 дисертацій цього періоду Кандидатські дисертації, виконані під керівництвом професора М.П.Ковальського // Микола Павлович Ковальський: Ad gloriam... Ad honores... Ad memorandum... -- С.8--10..

За місцем захисту кандидатських дисертацій розклад показників такий: 20 із них захищено у спеціалізований вченій раді ДДУ, 3 - в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України, 1 - в Інституті історії АН УРСР, 1 - у Київському державному (нині національному) університеті ім. Т.Г.Шевченка, 1 - у Московському державному іс- торико-архівному інституті, 1 - в Університеті дружби народів ім. П.Лумумби, 1 - у Запорізькому державному (нині національному) університеті Швидько Г. Професор М.П.Ковальський як науковий керівник... -- С.33.. З усього видно, що 70% дисертантів захищалися у ДДУ, причому як у дніпропетровський, так і острозький періоди діяльності керівника.

Відштовхуючись від цього, можемо провести аналіз механізмів і шляхів формування школи. Переважна більшість вихованців М.Ковальського - це його колишні студенти, котрі впродовж усього періоду навчання, задовго до написання дисертацій, починали отримувати навички наукових досліджень Там само. -- С.34; Н.П.Ковальский: о времени и о себе. -- С.19..

Під керівництвом ученого завжди працювали значно більше студентів, ніж могли потрапити до числа аспірантів (через обмежену квоту місць в аспірантурі). Виховуючи їх ще з перших курсів, М.Ковальський допомагав зробити потрібні кроки на шляху до здобуття відповідної освіти та прилучення до професійної науки Воронов В. Мій образ професора М.П.Ковальського // Микола Павлович Ковальський: Ad gloriam... Ad honores... Ad memorandum... -- С.93--99; Дячок О. Відзначення 75-ліття Миколи Павловича Ковальського // Там само. -- С.104.. Спочатку робота з юними істориками відбувалася в рамках наукового гуртка (ця форма після тривалої перерви набула поширення з кінця 1960-х рр.), а з часом це були ті, хто виконував кваліфікаційні роботи Швидько Г. Професор М.П.Ковальський як науковий керівник... -- С.34--35.. Керівник так організовував роботу студентського гуртка, щоб по- чаткуючі історики дізнавалися про методи й форми джерельної евристики, аналіз та синтез віднайденого матеріалу, училися логічно викладати факти, виступати з доповідями Швидько Г. Слушна порада // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. -- Вип.1. - С.61-62..

Притаманний історику академічно-науковий підхід у підготовці майбутніх дослідників був, за спостереженнями Ю.Земського, не лише фаховим покликанням, але й кредо всього його життя. Організацією роботи на кафедрі, розмовами з колеґами, студентами, аспірантами, навіть повсякденною поведінкою М.Ковальський створював навколо себе середовище постійного наукового пошуку та ауру академічної науковості Земський Ю. Фахове покликання та суспільно-політичні випробування історика М.П.Ковальського // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. -- Вип.12. -- С.31.. Це можна окреслити як співробітництво фахівців в інтелектуальному середовищі й передавання напрацьованого досвіду учням і послідовникам, залучення їх до певної традиції, що, на думку А.Острянка, є обов'язковою умовою виникнення й існування наукової школи Острянко А. Наукові історичні школи в Україні... -- С.301..

Найбільш вагомим та ефективним шляхом підготовки науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації Микола Павлович уважав написання під керівництвом наставника курсових і дипломних робіт, які нерідко переростали в кандидатські дисертації Ковальський М.П. Підготовка кандидатів історичних наук. -- С.12.. Це давало змогу студентам набути первинних навичок досліджень уже на першому -- другому курсах, зробити певний внесок у загальну справу та на час написання дипломної роботи мати не лише публікації, а й реальне уявлення про науково-дослідну діяльність Гоцуляк В.В. Вивчення сучасними вченими проблеми наукової школи // Вісник Черкаського університету: Серія «Історичні науки». -- Вип.160/161. -- Черкаси, 2009..

Із кінця 1960 -- до початку 2000-х рр. такий шлях пройшли 11 дисертантів М.Ковальського. Дипломні та кандидатські студії, написані ними, були присвячені історіографії та джерелознавству. Зокрема дослідження В.Якуніна, Ю.Мицика, С.Плохія, Л.Литовченко, Г.Виноградова, О.Дячка, В.Атаманенка, В.Брехуненка, П.Кулаковського, А.Атаманенко, В.Дячка Ковальський М.П. Підготовка кандидатів історичних наук. -- С.12--15.. Дипломні й кандидатські, проте з різними темами дослідження, під керівництвом М.Ковальського виконували ще Г.Швидько, О.Журба, В.Воронов Там само., М.Близняк Кандидатські дисертації, виконані під керівництвом професора М.П.Ковальського. -- С.10; Архів Національного університету «Острозька академія». -- Спр.31. -- Арк.78..

Варто відзначити, що Микола Павлович брав під своє керівництво молодих дослідників, які до цього не працювали в його «творчій лабораторії», або й випускників інших факультетів чи установ, серед яких Ю.Назаренко Назаренко Ю. Эпизоды из воспоминаний... -- С.85--86., Ю.Святець Святець Ю. Харизма професора // Микола Павлович Ковальський: Ad gloriam... Ad honores... Ad memorandum. -- С.119--125., С.Абросимова Абросимова С. Людина і вчений. -- С.58., І.Кіку (Ворончук), М.Кучернюк, О.Удод Ковальський М.П. Підготовка кандидатів історичних наук. -- С.14--15; Кавун М. Удод Олександр Андрійович // Професори Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара: Біобібліограф. довідник. -- Дніпропетровськ, 2008. -- С.511..

Під час спільної праці як зі студентських часів, так і в роки аспірантури він прищеплював своїм вихованцям не тільки навички архівного пошуку, аналізу історичного джерела, наукової етики в оцінці зробленого попередниками, але й любов до творчості, прагнення до розширення власної ерудиції, повагу до заслужених у науці імен Швидько Г. Професор М.П.Ковальський як науковий керівник... -- С.34; Якунин В. Н.П.Ковальский -- учёный, учитель, товарищ. -- С.83.. При цьому спілкування мало доброзичливий характер. Незалежно від того, хто були його співрозмовники -- студенти, аспіранти, кваліфіковані вчені Ковальова І. Я мала щастя працювати разом з М.П.Ковальським // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. -- Вип.12. -- С.10..

Великого значення джерелознавець надавав встановленню наукових контактів своїх вихованців із відомими вченими, які займалися відповідною до інтересів аспірантів проблематикою. Завдяки цьому було налагоджено спілкування з такими тогочасними авторитетами в галузі джерелознавства й історіографії, як І.Ковальченко, С.Шмідт, Л.Пушкарьов, О.Пронштейн, знаними дослідниками з Києва -- В.Стрельським, В.Сарбеєм, Ф.Шевченком, А.Санцевичем Швидько Г. Буденна велич вченого і педагога. -- С.29--30., О.Апанович Мицик Ю. Козацька мати // Апанович О. Козацька енциклопедія для юнацтва: Книга статей про історичне буття українського козацтва. -- К., 2009. -- С.708. та іншими Абросимова С. Людина і вчений. -- С.59., які допомагали підтримкою й порадами Санцевич А. Подвижник науки та викладання... -- С.64--68..

У спогадах відзначається вміння керівника визначити для кожного аспіранта тему досліджень саме за його інтересами, тому деякі з них продовжили розробляти напрям і після захисту дисертацій. На цьому наголошували Ю.Мицик Мицик Ю. Моє знайомство з М.П.Ковальським // Дніпропетровський історико- археографічний збірник. -- Вип.1. -- С.70--71, 73., О.Дячок Дячок О. Відзначення 75-ліття Миколи Павловича Ковальського. -- С.103., В.Воронов Воронов В. Мій образ професора М.П.Ковальського. -- С.98--99., С.Абросимова Абросимова С. Людина і вчений. -- С.59.. Г.Швидько зазначала, що це був процес спільного пошуку «двома сторонами». Спочатку могла бути обрана лише проблематика, а після якогось часу роботи над літературою і джерелами окреслювалася перспективна для дослідження тема. Водночас Микола Павлович не нав'язував її, а намагався зацікавити, викликати бажання своїм майбутнім дослідженням заповнити наукову лакуну Швидько Г. Професор М.П.Ковальський як науковий керівник... -- С.37..