Система громадського харчування повоєнного Львова: старі та нові практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет ім. І.Франка

Система громадського харчування повоєнного Львова: старі та нові практики

Роман Генега

кандидат історичних наук

Анотація

Мета дослідження полягає в аналізі формування нової продовольчої культури сталінського Львова, яка склалася в результаті значних етнічних та естетичних змін, спричинених війною й діяльністю радянської влади в повоєнний час. Використано загальнонаукові методи, зокрема порівняльно-історичний і системно-структурний, котрі допомогли впорядкувати значну кількість джерельного матеріалу, відтворити та порівняти зміст і спрямованість системи громадського харчування на різних стадіях розвитку. У науковому пошуку і при вирішенні поставлених завдань автор спирався на головні принципи історичної науки - об'єктивності та історизму. При визначенні структури студії використано проблемно-хронологічний підхід. Наукова новизна полягає в тому, що у статті вперше досліджено проблему, яка в такій постановці та хронологічних рамках не вивчалася в українській історіографії. На прикладі повоєнного Львова розглядається один із ключових сеґментів радянської дійсності - система громадського харчування. Висновки. На основі архівного матеріалу, спогадів очевидців, спеціалізованої літератури зіставлено харчування львів'ян до й після приходу радянської влади. Традиційно галицькими стравами залишалися борщ, помідорова та холодна полунична «зупи», «пироги» (вареники), налисники, голубці з помідоровою підливою, рисова або пшоняна каші з яблуками, м'ясна печеня, пиріг з яблуками, маківник, медівник, «цвібак» тощо. Натомість серед радянських кулінарних нововведень слід відзначити «свекольник», суп із «лапшею», «щі», салати з капусти, огірків, моркви. Реконструйовано нові для міста харчові практики, які з'явилися внаслідок впровадження типових соціалістичних методів господарювання, основаних на обмеженості продовольчих ресурсів. Проаналізовано структуру лімітованого забезпечення Львова продуктами, охарактеризовано основні типи карток, додаткове літерне харчування та виявлено пов'язані з цим зловживання. Розглянуто проблему нестачі продовольчих карток для всіх категорій населення. Простежено життя міста в умовах повоєнного голоду 1946-1947рр. Як одну з його причин визначено згортання американської допомоги за ленд-лізом. Зроблено огляд цін на основні типи продуктів, до й після скасування карткової системи. Показано нову структуру міської мережі громадського харчування, визначено роль та місце відомчих закладів. Меню державних львівських міських їдалень і ресторанів перших повоєнних років дозволяють констатувати формування цілком нових традицій обслуговування та харчування, які популяризувала міська влада. Натомість місцеві традиційні практики поступово, за незначними винятками, переміщувалися на марґі- неси і представляли радше вузьку домашню кухню, аніж наявне доти широке мультикультурне кулінарне середовище Львова.

Ключові слова: Львів, радянська влада, харчування, продуктові картки, їдальня, ресторан, хліб, населення.

Roman Heneha

THE PUBLIC CATERING SYSTEM OF THE POSTWAR LVIV: OLD AND NEW PRACTICES

The purpose of the study is to analyze the formation of the stalinist ruled city's new food culture, which arose as a result of significant ethnic and aesthetic changes caused by the war and the activities of the Soviet authorities in post-war time. The methodology of the research is based on general scientific methods, in particular, comparative-historical and system-structural ones, which helped to organize a significant amount of source material, to found and compare the content and orientation of Soviet urban nutrition at different stages of development. In the process of research and in solving the problems posed in the work the author relies on the main principles of historical science that are the principles of objectivity and historicism. The problem-chronological approach is used in creating the structure of the work. The scientific novelty of the work is determined by the fact that it is the first to explore the problem that in such a formulation and chronological framework has not been studied in Ukrainian historiography. In the article, the author uses the example of the postwar Lviv to consider one of the key segments of Soviet everyday life that is the system of city food. Conclusions. On the basis of the rich archival material and analyzed special literature, the author compared the nutrition of Lviv citizens before and after the Soviet invasion. Traditionally dishes remained borscht, tomato soup, cold strawberry soup, pies (dumplings), pancakes, “holubtsi” (cabbage rolls) with tomato sauce, rice or millet gruel with apples, meat loaf, apple pie, poppy seed cake, honey bagel, biscuit cake etc. Instead among the Soviet culinary innovations were “beetroot soup” soup with noodles, “shchi” (cabbage soup), and salads of cabbage, cucumbers and carrots. The typical culinary books recommended by the Soviet food industry are determined. New food practices for the city have been reconstructed in the article, which appeared as a result of the introduction of typical socialist methods of management, built on a limited quantities of food. The structure of food supply in Lviv as well as the main types of cards, an additional liter feeding, the main types of food cards are characterized together with the abuses associated with them. The author considers the problem of the lack of cards for all the needy categories of the population. The city life under conditions of post-war starvation in 1946-1947 is observed. The curtailment of American food aid under the lend-lease is identified as one of the causes of famine. The article is also a review of prices for the main types of food, before and after the cancellation of the card system as well as the operation of the grocery network in the new conditions. A new structure of the city network is shown, the role and place of canteens in the citywide food system is determined. The typical rations of the state Lviv canteens and restaurants of the first post-war years are distinguished in the article. The author also studied the formation of entirely new traditions of service and food, popularized by the city authorities. However, local, traditional practices cultivated mainly by the local population, with few exceptions, have since moved to marginality and represent rather narrow domestic cuisine, than a broad multicultural culinary environment of Lviv.

Keywords: Lviv, Soviets, food, food cards, canteen, restaurant, bread, population.

У процесі людської еволюції поступово формувалася своєрідна культура споживання їжі, з'являлися різновиди страв, локалізовані в певних містах та реґіонах, що подеколи навіть справляло вплив на розвиток духовної культури. Львів, маючи певні споживчі традиції спершу як центральне місто Галичини, а згодом -- як одне з провідних міст Західної України, не став тут винятком.

Важливість наукової розробки цієї тематики очевидна, надто з огляду на незначну кількість досліджень, присвячених традиціям харчування. Слід зазначити, що дотепер це було прероґативою радше етнологів Артюх Л.Ф. Українська народна кулінарія: Історико-етнографічне дослідження. -- К., 1977. -- 160 с.; Боренько Н. Буденна, святкова та ритуально-обрядова їжа // Етнокультура Рівненського Полісся. -- Рівне, 2009. -- С.95--110. і філософів Князева Т.М. Концепт їжі в культурі повсякденності [Електронний ресурс]: http://www.info- library.com.ua/libs/stattya/299-kontsept-yizhi-v-kulturi-povsjakdennosti.html; Варипаєв О.М. Філософія їжі: концептуальні підходи для осмислення феномену // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг: Зб. наук. пр. Харк. держ. ун-ту харчування та торгівлі. - Вип.1 (2). - Х., 2012. - С.319-325.. Вивчаючи проблему з погляду традиційних, обрядових практик або як особливу сферу гуманітарного знання, фахівці залишили поза увагою цілий сеґмент еволюції системи громадського харчування. Цю прогалину ми і спробуємо заповнити, зосередивши увагу на аналізі формування нової продовольчої культури Львова, яка склалася в результаті значних етнічних та естетичних змін, спричинених війною й діяльністю радянської влади в повоєнний час.

До початку Другої світової війни львівська культура харчування базувалися на традиціях польської, єврейської, української та австрійської кухонь. Мультикультурне середовище, спорідненні інтереси й умови проживання сприяли формуванню в місті особливого кулінарного середовища, яке було спільним відразу для кількох національних громад. Опосередковане підтвердження цієї тези знаходимо у спогадах мандрівниці та кореспондентки «The National Geographic Magazine» Д.Госмер, котра, описуючи свої враження від передвоєнного Львова, назвала його багатонаціональним містом-парадоксом. Місцева їжа журналістці сподобалася: «Тут буряковий суп (тобто борщ -- Р.Г.) подають із тим, що поляки звуть “вушками”. Ці “вушка” нагадують равіолі, ба навіть кращі за них». У даному випадку традиційний український борщ виступав «стравою від шефа», яка робила враження про Львів і котрою хотіли похвалитися. Далі Д.Госмер зазначала: «Сметану подають частіше, з певними солодощами, м'ясом -- і завжди як заправку до салату. А ще я вперше куштувала холодний полуничний суп! Щоранку в нижній залі босонога селянка з великим кошиком ягід та вагами продавала мені мій сніданок -- 250 г полуниць» Госмер Д. На велосипеді через Галичину // National Geographic Україна. - 2013. - №3. - С.136-141.. Незвична для нас нині ця страва була доволі популярною в міжвоєнному Львові, у кулінарних книгах того часу подавали рецепти декількох її різновидів. Один із варіантів цієї «зупи» готувався так: яєчні жовтки перетиралися з цукром, заливалися молоком і повільно нагрівалися. Потрібно було стежити, щоб жовтки не зварилися. Коли суміш вистигала її заморожували, а перед подачею додавали перетерті полуниці (суниці, інші ягоди) Заклинська О. Нова кухня вітамінова: Книжка, потрібна в кождій українській хаті, на селі і в місті. - Л., 1928. - С.25..

Слід наголосити, що передвоєнна львівська культура споживання їжі попри традиційні кулінарні практики Франко О.М. І-ша українська загально-практична кухня з численними ілюстраціями та кольоровими таблицями. -- Коломия, 1929. -- 377 с.; Ochorowicz-Monatowa М. Uniwersalna ksiqzka kucharska: Z ilustracjami i kolorowymi tablicami: Odznaczona na wystawie higjenicznej w Warszawie w r. 1910: PrzeszJo 2200 skromnych i wytwornych przepisow gospodarskich i kuchennych z uwzgl^dnieniem niezb^dnych warunkow odpowiedniej diety codziennej, higjeny oraz kuchni jarskiej. -- Lwow, [1926]. -- 805 s.; Заклинська О. Нова кухня вітамінова: Книжка, потрібна в кождій українській хаті, на селі і в місті. -- Л., 1928. -- 192 с.; Ліщинська О. Українська кухня: М'ясива: Бібліотека «Нової хати» -- Ч.2. -- Л., 1938. -- 49 с.; 430 приписів: Як добре й здорово варити (Куховарські поради міським і сільським господиням та курсисткам куховарських курсів). -- Коломия, 1938. -- 181 с.; Приписи // Нова хата: Журнал для плекання домашньої культури. -- Ч.7/8 (липень -- серпень). -- [Л.], 1934. -- С.28. була відкритою і для цілком модернового, нового для Львова веґетаріанського напряму Парфанович С. Овочі, ярини та безалькогольні напитки. -- Л., 1932. -- 72 с.; Горбачева М. Безм'ясна кухня: Практична господиня. -- Т.1. -- Л., 1937. -- 83 с.; Фацієвич О. Як робити соки з овочів і ягід. Як робити питний мід. -- Ч.10. -- Л., 1932. -- 33 с.. Можемо констатувати, що українська кухня міжвоєнного часу стала важливою складовою львівського кулінарного середовища, додавши до багатонаціональних традицій свої елементи, які згодом стануть для міста традиційними. До таких страв можна віднести «пироги» (вареники), налисники, голубці з помідоровою підливою, рисову або пшоняну каші з яблуками, печеню (запечений великий шматок м'яса), струдель з яблуками, маківник, медівник, «цвібак» (сухарики до кави), курячий, телячий «росоли» (бульйон), студенець, сальцесон, «за- яць» (запечене мелене м'ясо), ковбасу та шинку вуджені, «кишку запечену» (кров'янка), «цвіклі» (тертий буряк із хроном), «мізерію» (салат з огірків), «зупу помідорову» та, звісно, борщ у всіх його варіаціях. Менш популярною у Львові, але поширеною на околицях була «гуслянка» -- тогочасний аналог йоґурту. Робили її зі свіжого незбираного молока, яке нагрівали до 60° і теплим вливали в посудину, вимащену квасною сметаною. Суміш стояла в теплі впродовж двох діб, після чого перетворювалася на однорідну подобу сметани. Споживали її з картоплею, кулішем тощо.

Кожна львівська господиня поряд із традиційними та здавна поширеними на Галичині могла купити будь-які продукти чи приправи, що їх пропонувала тогочасна кулінарна культура. Використання у стравах пармезану, миґдалю, трюфелів, не кажучи вже про апельсини, мандарини, «цитрини» (лимони), було справою буденною. Прихід радянської влади порушив звичний стан справ, принісши разом із політичними змінами ще й культурні та соціальні, у результаті чого продуктове різноманіття для більшості містян стало недосяжною розкішшю.

Нові радянські кулінарні традиції добре простежуються за спеціальною літературою, масово тиражованою в той час. Справжнім бестселером була «Книга про смачну й поживну їжу» Книга о вкусной и здоровой пище / Под ред. О.П.Молчанова, Д.И.Лобанова, М.О.Лифшица, Н.П.Цыпленкова. -- Москва, 1952. -- 400 с.. Починаючи з 1939 р., десятки років поспіль її видавали величезними тиражами. Вона була добре ілюстрована, мала як російську, так і українську версії. Основу становили рецепти російської, української, інших національних кухонь народів СРСР, базовані на загальнодоступних продуктах. Книга мала на меті показати основні досягнення радянської кулінарії.

Інше видання, присвячене кулінарії, дає можливість краще зрозуміти радянські ґастрономічні практики Маслов Л.А. Кулинария. - Москва, 1951. - 232 с.. Тут більш детально прописувалися підготовчі процеси, пропонувалися не лише рецепти, але й весь етап приготування їжі, приділялася увага сервіруванню. Окрему нішу займає література технічного напряму, в якій аналізувалися харчова сировина, характер тодішнього виробництва, основні види продукції тощо Конников А.Г., Кирилов В.Г. Технология колбасного производства. -- Москва, 1952. -- 504 с.. Примітно, що нова влада не поспішила розвивати та культивувати місцеві кулінарні традиції, ставлячись до них здебільшого байдуже, а то й неґативно. Перша суто галицька кулінарна книга побачила світ лише в 1961 р. ЦвекД. Солодке печиво. -- Л., 1961. -- 215 с. її авторка -- знана місцева господиня -- акцентувала увагу ґурманів в основному на випічці, подаючи детальні рецепти різноманітного печива, тортів та ін. Видання тішило місцевим колоритом: торти «Станіславський», «Довбуш», «Ванда», мак рекомендувалося терти макогоном у макітрі тощо. Усі ці речі, на перший погляд архаїчні, але водночас такі етнічно близькі, не залишали читача байдужим. Публікація мала величезний успіх, наведені тут рецепти передруковувалися в місцевій радянській пресі. «Солодке печиво» та інші книги Д.Цвек Див., напр.: Цвек Д. У будні і свята. -- Л., 1992. -- 320 с. витримали багато перевидань, зайнявши почесне місце в популяризації галицьких кулінарних традицій.

Аналіз тогочасної кулінарної літератури дозволяє виокремити основні напрями й тенденції розвитку системи харчування в радянському Львові. Водночас для формування цілісної картини харчових уподобань містян і функціонування громадського харчування періоду пізнього сталінізму цієї універсальної літератури недостатньо. Залучення широкого спектра архівних джерел та спогадів дозволить показати життя міста в умовах карткової системи, змоделювати й відтворити систему громадського харчування 1944-1953 рр.

Війна та німецька окупація, попри обмеження раціону та брак основних різновидів продуктів, суттєво не вплинули на харчові вподобання львів'ян. Воєнний стан навчив мешканців жити в умовах жорсткої економії, основою якої була лімітована система розподілу продовольства. Водночас окупаційна влада, забезпечивши постачання військовиків, особливо не втручалась у харчовий раціон львів'ян. Попри воєнне лихоліття й певні суспільні обмеження місто жило своїм життям - працювали ринки, ресторани, у кав'ярнях подавали справжню чорну каву. Після відступу німців відповідна міська інфраструктура вціліла та, базуючись на певних запасах продуктів, змогла швидко відновити роботу вже в нових умовах.

Другий прихід радянської влади до Львова в липні 1944 р. спричинив не лише політичні та етнічні зміни, але докорінно вплинув на спосіб життя й харчування в місті. Декларації про відмову від приватної власності, а згодом і реалізація цього задуму, поширення карткової системи, радянського громадського харчування, нові принципи торгівлі й обслуговування швидко урівняли Львів з іншими містами УРСР.

Першим кроком до уніфікації громадського харчування стала перереєстрація у серпні 1944 р. відповідних закладів усіх форм власності Державний архів Львівської області (далі -- ДАЛО). -- Ф.Р-6. -- Оп.2. -- Спр.35в. -- Арк.4.. Попри певні адміністративні рішення нової влади, налагодити належне продуктове постачання Львова не вдавалося. Здебільшого забезпечення міста відбувалося стихійно -- через базари чи приватні контакти мешканців. Однією з причин кризи стало безальтернативне рішення властей вилучити й передати Червоній армії всі запаси продовольства, виявлені після відступу німців Там само. -- Ф.П-4. -- Оп.1. -- Спр.27. -- Арк.23.. У результаті більше місяця місто жило в умовах обмеженого продуктового забезпечення.

Картки на хліб і продукти у Львові було запроваджено з 1 вересня 1944 р. Фактично це означало поширення на місто системи апробованого у СРСР лімітованого постачання продовольства в особливий період. Радянський картковий розподіл був дуже забюрократизованим. Існували чотири основних групи карток -- для службовців, робітників, утриманців (та всіх прирівняних категорій), дітей до 12 років. Хлібні картки, на відміну від інших продуктових, отоварювалися щодня й мали дві категорії розподілу - першу (800 г) і другу (500 г хліба) Сборник важнейших приказов и инструкций по вопросам карточной системы и нормированого снабжения / Отв. ред. В.А.Самолов. -- Ленинград, 1945. -- С.64, 78.. У середньому щомісяця робітник чи студент (за звичайною карткою) могли отримати: м'яса або риби -- 1800 г, жиру -- 400 г, круп, макаронів -- 1200 г, цукру -- 400 г, хліба (добова норма) -- 500 г ДАЛО. -- Ф.Р-119. -- Оп.6. -- Спр.4. -- Арк.1..

В окремих випадках робітникам або службовцям поряд з отриманням продуктових карток призначали додаткове понаднормове літерне харчування в державних їдальнях -- обіди типу «А» (200 г хліба щодня, місячно -- 6 кг м'яса або риби, 800 г жирів, 15 яєць, 1 л молока) й типу «Б» (200 г хліба щодня, місячно -- 5 кг м'яса чи риби, 800 г жирів, 10 яєць, 1 л молока). У Львові додаткове літерне харчування типу «А» і хліб за першою категорією отримували 500, харчування типу «Б» та хліб другої категорії -- 850 осіб. Здебільшого це були представники партійної номенклатури, військового командування Там само. -- Ф.Р-100. -- Оп.1. -- Спр.1. -- Арк.145--146..

Згодом до літерного харчування долучали робітників стратегічних і військових підприємств. Так, працівники Львівського авіаремонтного заводу №87 забезпечувалися згідно з нормативами особливого типу, які базувалися на постанові Раднаркому СРСР №2148 від 19 травня 1941 р. Додатково частина робітників отримувала ліміт на друге гаряче харчування, на обіди, згідно з постановою уряду від 17 вересня1942 р., та літерне харчування типу «Б» або сухі пайки. За такими ж нормами забезпечувалися працівники електролампового Там само. - Спр.10. - Арк.28-29. та інших заводів стратегічного напряму. Львів'янин Є.Ратушний згадував: «Батько працював слюсарем на шкірзаводі, мав бронь від армії та отримував на заводі пайок. Переважно це були американські солодкі консерви, які з неохотою їли дорослі, а дітям подобалось» Інтерв'ю з Євгеном Ратушним, 1932 р. н., записане у Львові 22 вересня 2015 р. (особистий архів автора)..

Дещо по-іншому відбувалося харчування у школі. У шкільних буфетах міста хлібобулочні вироби та цукор відпускалися без карток за встановленими денними нормами -- 50 г хліба й 10 г цукру чи кондитерських виробів. За потреби хліб дозволяли отримати на один день уперед. Люди, які їхали у відрядження, одержували одно- або п'ятиденні талони на хліб і продукти. Хлібні картки не видавалися особам, котрі перебували на повному забезпеченні держави (вихованці дитбудинків, інваліди та престарілі у спеціальних будинках), працівникам сільського господарства. Втрачені картки не поновлювалися Сборник важнейших приказов... -- С.10-14, 29-31, 33..

Упродовж першого місяця існування карткової системи картки друкували в одній зі львівських типографій. Процес контролювали співробітники НКВС і представники обласного карткового бюро. Усі наступні тиражі, починаючи з жовтня 1944 р., виготовлялися у Житомирі й потім доставлялися до Львова ДАЛО. -- Ф.П-3. -- Оп.1. -- Спр.229. -- Арк.149.. Для покриття видатків, пов'язаних із друком і видачею карток, із населення стягували 10 коп. за кожну картку та 5 коп. - за продуктові талони (разові харчові, одноденні хлібні, спецталони для військовослужбовців) Сборник важнейших приказов... -- С.7, 141--143..

Розподіл карток здійснювався тільки по організаціях, через міське карткове бюро, яке розміщувалося в будівлі міськради у спеціально обладнаному і захищеному приміщенні ДАЛО. -- Ф.Р-6. -- Оп.2. -- Спр.3. -- Арк.157.. Усі райони міста мали свої карткові бюро, котрі також займалися розподілом безпосередньо на місцях. Після отримання карток мешканці прикріплювалися до продуктових крамниць, їдалень, патронат над якими здійснювали 1-й і 2-й міські харчторги Там само. -- Спр.6. -- Арк.368.. Станом на жовтень 1944 р. у Львові працювали 85 хлібних магазинів, 9 ґастрономів, 108 закусочних-пивних, 7 спеціалізованих крамниць (4 -- для вчителів, 1 -- для тих, хто у відрядженні, 2 - для інвалідів війни), які зобов'язані були обслуговувати власників хлібних карток. Окрім цього у системі Головного управління ґастрономів діяв магазин №8 для обслуговування донорів, вагітних і жінок, котрі годують Там само. -- Спр.4. -- Арк.20--22.. Розміщувався він на вул. Й.Сталіна (тепер С.Бандери), до нього було прикріплено 800 жінок. За таких умов без особистого знайомства із завідувачем чи продавцем отримати належне було практично неможливо Львовская правда. -- 1946. -- 28 апреля; 1947. -- 3 апреля.. Видача карток у бюро в більшості випадків проводилася недбало.

громадське харчування повоєнний львів

Ілюстр.1.

Талони на хліб, картка на крупу та макаронні вироби (Львів, 1945 р.)

Нерідко у чергах за ними, що нараховували до 200 людей, потрібно було вистояти 4--5 днів ДАЛО. - Ф.Р-6. - Оп.2. - Спр.1. - Арк.210.. Труднощі з продуктовим забезпеченням карток породжували значні зловживання Там само. - Ф.П-3. - Оп.1. - Спр.231. - Арк.149; Спр.420. - Арк.74.. Найбільш поширеним було шахрайство з боку працівників карткових бюро. Замість знищення (спалення) вже використаних продуктових талонів, вони отоварювали їх повторно. Звісно, доводилося діяти у змові з керівництвом магазинів та їдалень. Траплялися також випадки дописок, штучного роздування штатів, отоварювання карток людей, які звільнилися та ні. Вільна Україна (Львів). - 1946. - 30 жовтня. Лідерами за зловживаннями були завідувачі, продавці продуктових магазинів. Практично кожен із них міг робити з товаром у «своєму» магазині що завгодно, у тому числі приховування для себе всього свіжого та якісного, реалізація продовольства «корисним людям». Картки ж для звітності керівництво магазинів отримувало обманним шляхом Львовская правда. - 1947. - 22 мая.. Як згадував Р.Ґансінець, завдяки своїй знайомій він зумів дістати радянські продуктові картки, що дозволило йому непогано снідати та обідати в ресторані, хоча й коштували вони чималих грошей Gansiniec R. Notatki Lwowskie (1944-1946). - Wroclaw, 1995. - S.9.. Фальшування хлібних карток із часом змусило міськвиконком організувати їх перереєстрацію. Перша така акція відбулася у Львові вже у травні 1945 р. Надалі передбачалося проводити її 10-15-го числа кожного місяця. На зворотному боці картки, яка пройшла перевірку, ставили штамп організації-власника ДАЛО. - Ф.Р-6. - Оп.2. - Спр.62б. - Арк.27..

Основою лімітованої системи були щоденні хлібні картки. Отримання карткового хліба стало пріоритетним завданням для значної частини львів'ян. На початку нова влада забезпечувала ним тільки закриту торгівельну мережу, до якої належали працівники оперативних груп і всі прибулі зі східних областей УРСР. Із вересня 1944 р. до цього переліку додали працівників державних підприємств, їхніх утриманців та відряджених до Львова. Загалом наприкінці 1944 р. хлібними картками зі 154 тис. осіб Там само. - Ф.П-3. - Оп.1. - Спр.527. - Арк.106; Спр.68. - Арк.210., які мешкали в місті, було забезпечено тільки 105 тис., а також 12 тис. 772 від- ряджених Там само. - Ф.Р-6. - Оп.2. - Спр.4. - Арк.21.. Певна частина містян залишалася поза мінімальними соціальними ґарантіями.

Але навіть отримані картки не завжди можна було отоварити. Директор Львівського державного музею українського мистецтва І.Свєнціцький 15 жовтня 1945 р. на нараді художників Львова заявляв, що лімітні картки повністю не отоварюються, за хлібом -- цілодобові черги Див.: Рубльов О.С., Черненко Ю.А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції 20-50-ті роки ХХ ст. - К., 1994. - С.211.. Учителі не отримували хліб по 3--4 дні поспіль упродовж цілого року. На картках продавці робили спеціальні помітки, що хліб не отримано. Ще раз узяти його по цих картках уже було неможливо. Описана ситуація довгий час була типовою для багатьох центральних магазинів Львова, особливо №4 на пл. Ринок, 3 ДАЛО. - Ф.Р-6. - Оп.2. - Спр.156. - Арк.303..

Окрему категорію забезпечення становило міське партійне керівництво. Уся партноменклатура разом із працівниками виконкому отримувала карткове та літерне харчування вищої категорії. Також за потреби службовці могли одержувати певні обсяги продовольства додатково. У січні -- березні 1945 р. виконком Львівської міської ради поза визначеними лімітами замовив у міськторгвідділу для своїх працівників 85 кг солі, 630 пачок сірників, 50 кг сиру (за який заплатили готівкою), м'ясних виробів (для забезпечення 70 осіб), 80 л горілки за січень та 75 л - за лютий, 30 кг цукру, молока (1250 л тільки за березень). Окрім цього працівники виконкому могли отоварювати безіменні продуктові талони на власний розсуд Там само. - Спр.62. - Арк.217, 220-225.. Подібна практика тривала й у наступні місяці 1945 р., коли потреби міськвиконкому постійно зростали, особливо в асортименті алкогольних напоїв. Так, горілки в місяць замовляли вже 170 л, сірників -- 500 пачок, солі -- 70 кг, цукру -- 35 кг, чаю -- 5 кг, дріжджів -- 9 кг, хліба білого -- 60 кг, чорного -- 15 кг. Усі ці дефіцитні товари було видано на безіменні талони, зрідка їх обмінювали на надлишкові хлібні картки службовців Там само. - Арк.242, 250..

Номенклатурний нижчого рівня могли розраховувати на продовольчу допомогу тільки після звернення до виконкому міської ради з відповідним проханням. Наприклад, депутат міськради, член бюджетної комісії професор Л.Турчин (очолював ревізійні комісії з перевірки ґастрономів) подав таке клопотання, мотивуючи прохання похилим віком, хворобою й необхідністю посиленого харчування. У результаті Л.Турчину було надано продовольчу картку першої категорії Там само. - Спр.92. - Арк.74; Спр.99. - Арк.154..

Натомість позбавлене привілеїв міське населення в більшості випадків покладалося на себе. Тільки з січня 1945 р., після кількох місяців існування карткової системи, 3775 робітників місцевої промисловості та працівники ап- текоуправління були нарешті включені у список осіб неґарантованого забезпечення харчуванням. Усім робітникам видали перепустки в їдальні тресту Там само. - Спр.67а. - Арк.25-26.. Але таке постачання не було стабільним. За необхідності його можна було обмежити. Та й потреби місцевого працюючого населення були значно більшими, ніж декларувалося владою. Упродовж усього карткового періоду траплялися випадки відмови видавати продуктові картки місцевим мешканцям, незважаючи на їх працевлаштування в державних установах. Навіть у листопаді 1946 р., напередодні скасування карткової системи, місцеві працівники відділення зв'язку не отримували продуктових карток, що було явною дискримінацією в порівнянні з приїжджими. Зарплата ж телеграфіста становила лише 800 руб. -- виживати на такі кошти було вкрай важко Там само. - Ф.П-3. - Оп.2. - Спр.127. - Арк.50..

Пропозиція не задовольняла попит. Особливо від цього потерпали діти. За потреби у 66 126 дитячих карток вони отримували тільки 6 3 9 00 Там само. - Спр.178. - Арк.32.. Тому поширеною практикою у Львові стала заміна висококалорійних продуктових наборів суроґатами. Так, лісоруби паливної контори тресту «Міськпаливо» звернулися до міськплану зі скаргою щодо тривалого порушення відділом робітничого постачання принципів продуктового забезпечення їхньої контори. Тільки за липень 1945 р. робітники тресту недоотримали 83 кг м'яса, ще 180 кг було замінено яєчним порошком і тюлькою, причому не в повній мірі Там само. - Ф.Р-6. - Оп.2. - Спр.77. - Арк.47..

Поряд із лімітованою системою розподілу, у Львові продовжувала існувати система комерційних магазинів, їдалень, ресторанів, де продукти можна було придбати без обмежень, але за значно вищими цінами. Так, комерційний магазин №1 Головособторгу на вул. 1-го Травня, 12 (тепер просп. Свободи) і його філія на вул. Академічній, 10 (тепер просп. Т.Шевченка) пропонували морожену рибу, шоколад, какао, каву, чай, синґапурський перець, балик, ікру кетову й паюсну, копчену рибу тощо Вільна Україна. - 1945. - 13 січня; 10 червня.. Магазини рекламувалися в газетах, тут можна було телефоном зробити попереднє замовлення, пропонувалися готові продуктові набори, покупців заохочували різноманітними акціями Там само. - 4 листопада.. Через високі ціни комерційними закладами харчування та магазинами могли скористатися тільки партійні керівники, високопоставлені військовики й, можливо, окремі представники кримінального світу.

Важливим етапом державного продуктового постачання стали постанови Державного комітету оборони (від 13 грудня 1944 р.), Ради народних комісарів УРСР, Центрального комітету КП(б)У від 21 грудня 1944 р. про переведення Львова на ґарантійне отримання продуктів ДАЛО. - Ф.Р-100. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.145-146.. Ці акти дещо збільшили асортимент продовольства, яке залишалося в місті, що у цілому покращило стан карткового забезпечення. У перші повоєнні роки міська влада контролювала щомісячний розподіл круп серед торговельних організацій - у середньому 100-150 т. Такі крупи, як рис та манка, займали незначну частку серед розподіленого (до 4 т) через свою дефіцитність. У голодний час (червень 1947 р.) ринкові фонди круп, як виняток, не продавалися, а розподілялися для безпосереднього приготування їжі між чотирма львівськими районними харчторгами, трестом їдалень і ресторанів та двома ресторанами («Люкс», «Інтурист»). Таким чином було розподілено 147 т круп (рис, манка), макаронів, сухих супів Там само. - Ф.Р-6. - Оп.2. - Спр.235. - Арк.108.. Згодом розподіл (приблизно 120 т круп щомісяця) здійснювався тільки між торгівельними організаціями Львова Там само. - Спр.262. - Арк.147..

Голод 1946-1947 рр., незважаючи на південнішу локалізацію, вплинув на місто. Насамперед серйозно зріс попит на продукти першої необхідності. Відчувався дефіцит певних груп продовольчих товарів. Міська влада у жовтні 1946 р. відреагувала постановою про економію хліба, борошна, круп. Суть її полягала в обов'язковій перереєстрації карток на хліб із вилученням незаконно виданих Там само. - Спр.35а. - Арк.135.. Упродовж 1946 р. міськрада продовжувала отримувати скарги про незадовільне отоварювання хлібних карток у магазинах міста Там само. - Спр.62е. - Арк.14.. Опанувати ситуацію довгий час не вдавалося, дефіцит хліба відчувався до середини 1950-х рр.

Не буде перебільшенням стверджувати, що однією з причин харчових труднощів 1946-1947 рр. стало припинення американської допомоги за програмою ленд-лізу. Серед іноземного продовольства особливе місце займали консервовані м'ясо та жири, отримувані під час війни. Цих запасів вистачило на цілий повоєнний рік життя не тільки Львова, але й усього СРСР. Львівський виконком тільки з середини 1946 р. зобов'язав облторгвідділ розпочати заміну «американських жирів» тваринними жирами місцевого виробництва Там само. - Спр.194. - Арк.250..

У 1947 р. розпочалося будівництво Львівського масложиркомбінату Там само. - Спр.226. - Арк.175-176.. За два роки він видав першу продукцію - комбіжир і марґарин. Інженер підприємства Г.Івановський на шпальтах місцевої газети переконував львів'ян використовувати марґарин, жирність якого становила 81,57%, для приготування їжі, радив давати його дітям, порівнював властивості продукту з вершковим маслом Львовская правда. - 1949. - 28 апреля.. Комбінований жир («марґагуселін») виготовлявся переважно з трьох компонентів -- марґарину, тваринних жирів і жирів домашньої птиці (гусей, а також качок, курей та ін.) із додаванням цибульної витяжки. Продавався він в усіх ґастрономах Львова Там же. - 1950. - 20 июня..

Найбільш вразливими та залежними від держави були соціальні й медичні заклади. На серпень 1947 р. поставки м'яса в лікарні покривалися тільки на 40% (решту компенсували тюлькою), молока відпускали 60% від потреби, хліб отримували один раз на два дні ДАЛО. - Ф.Р-6. - Оп.2. - Спр.237. - Арк.138.. Під час голодної зими в лютому 1947 р. Львівський виконком виступив ґарантом певного продовольчого мінімуму для українських переселенців із Польщі, які осіли у Львові. Із міських фондів для них було виділено 100 ц картоплі, 50 ц зерна. Продовольство, імовірно, було розподілено між членами сімей 200 переселенців, адже саме таку кількість пар взуття роздали їм напередодні Там само. - Спр.226. - Арк.133-134..

У грудні 1947 р. система торгівлі виявилася неготовою до скасування карткової системи. Значну частину продовольчих товарів не було переоцінено, хліб доставляли з перебоями Там само. - Спр.235. - Арк.108-109.. За перші два дні життя без карток розійшовся весь асортимент. Наступні декілька тижнів на полицях львівських магазинів залишалися тільки горілка, вино, чай, злакова ерзац-кава й тютюнові вироби. У середині травня 1947 р. центральні продуктові магазини обл- споживспілки не працювали по декілька тижнів, не маючи чим торгувати Там само. - Спр.233. - Арк.5-6..

Скасування карткової системи та грошова реформа спричинили різке коливання цін на львівських ринках. Станом на 25 грудня 1947 р. м'ясо (яловичина) коштувало 30 руб., масло вершкове -- 110 руб., житнє борошно -- 15 руб., картопля - 2,50 руб. за 1 кг, молоко - 10 руб. за 1 л, десяток яєць - 35 руб., олія - 80 руб. за 1 л. Це було пов'язано зі спробою селян притримати продукти до певного часу та зі справжньою купівельної спроможністю нового рубля. Заповнити прогалину у продуктовому забезпеченні в повному обсязі місто не мало змоги через відсутність товарних запасів.

За таких обставин партійно-господарська верхівка, дбаючи про власний добробут, удалася до продовження дії системи закритого продуктового забезпечення для окремих (обраних) категорій населення. Так, у приміщенні міської ради розміщувався магазин №33 Сталінського райхарчторгу, де за списком обслуговувалося лише керівництво - 24 особи. Його філія, також за списком, отоварювала решту працівників апарату ради. Магазин удвічі краще, порівняно зі звичайними, забезпечувався продуктами й навіть, на відміну від інших, отримував білий хліб. Не відставав від міськради обком КП(б)У, для членів котрого існувала система попередніх спецзамовлень. Було навіть виготовлено окремі талони з написом «За культурну радянську торгівлю» -- їх видавали працівникам залежно від посадових обов'язків. Маючи такий талон можна було оформити відповідне продуктове замовлення. Аналогічна практика застосовувалася в райвиконкомах і райпарткомах Львова Там само. -- Ф.Р-100. -- Оп.1. -- Спр.79. -- Арк.44--48..

Загалом радянська карткова система стала справжнім феноменом, адже окрім своєї безпосередньої функції - розподілу продуктів харчування в особливий період, картки нерідко виконували ще одну, не властиву для них, функцію -- служили неофіційним, але доволі затребуваним засобом платежу Вільна Україна. -- 1946. -- 30 жовтня.. Картками покривали грошові борги, розплачувалися у взуттєвих майстернях, платили електромонтерам та ін. Мати й розпоряджатися позалімітними продуктовими картками в голодні повоєнні часи вважалося великим успіхом.

Після грошової реформи та ліквідації карткової системи підприємства громадського харчування закритого типу поступово втратили своє значення. Було скасовано і їх преференції в орендній платні ДАЛО. -- Ф.Р-6. -- Оп.2. -- Спр.275. -- Арк.268.. Із 16 грудня 1947 р. замість комерційних та пайкових (карткових) встановлено державні роздрібні ціни (за 1 кг): хліб житній -- 2,80 руб., пшеничний 1-го сорту -- 6,20 руб., пшоно товчене 1-го сорту -- 5,50 руб., гречка -- 11 руб., макарони -- 9 руб., цукор -- 13,50 руб., м'ясо яловиче середньої вгодованості -- 28 руб., масло вершкове солоне вищого ґатунку -- 62 руб., риба свіжоморожена типу судак -- 10,50 руб., оселедець великий каспійський бочкового посолу -- 17 руб., яблука -- 8--12 руб., морозиво молочне -- 20 руб., ікра білуги, калуги, осетра, стерляді зерниста в банках 1-го сорту -- 400 руб., а також олія соняшникова рафінована не розфасована -- 28 руб. за 1 л, яйця -- 10--14 руб. за 1 дес., молоко незбиране -- 2,50--3,50 руб. за 1 л, чай байховий ґрузинський 1-го сорту -- 16 руб. за 100 г, кава у зернах смажена 1-го сорту -- 75 руб., горілка «Особлива московська» -- 60 руб. і пиво «Жиґулівське» -- 7 руб. за 0,5 л Вільна Україна. -- 1947. -- 15 грудня..

Попри фіксовані державні ціни керівники продуктових магазинів за старими схемами часто «корегували» їх на власний розсуд. Так, філе тріски вищого ґатунку у відділі робітничого постачання УБВР-20 та багатьох закладах торгівлі Шевченківського райхарчторгу коштувало 18 руб. за 1 кг, у крамниці №10 міськвійськторгу -- 15,50 руб., натомість державна ціна на цей товар за прейскурантом становила 14,90 руб. Річкового коропа продавали по 16 руб. за 1 кг замість 11,40 руб. У чайній №4 ковбасу «Українську на- півкопчену» відпускали по 81,60 руб. за 1 кг, а не за 54 руб. Там само. -- 1948. -- 16 січня.

Карткова система розподілу продуктів працювала в тісному симбіозі з міською мережею громадського харчування. Ресторани, їдальні та буфети тресту обслуговували тільки за разовими талонами, які видавалися картковими бюро чи організаціями, де працювали громадяни ДАЛО. -- Ф.Р-6. -- Оп.2. -- Спр.4. -- Арк.20--22.. Доволі часто списки осіб, прикріплених до тресту ресторанів та їдалень, безпідставно розширювалися, що ускладнювало роботу закладів. До цього слід додати хронічні перебої в постачанні. Меню міських їдалень базувалося в основному на дешевих і доступних місцевих продуктах, заготівлю яких проводили працівники тресту в невеликих кількостях. Для прикладу, потребу в картоплі на 1945 р. було визначено в розмірі лише 1000 т. Заготовляли також капусту, моркву, буряки, солили огірки. Були спроби врізноманітнити раціон, вирощуючи печериці -- для цього виділили підвал на вул. Стики, 1 (тепер вул. Зустрічна) Там само. -- Спр.63. -- Арк.2.. Але про широке використання цих грибів, звісно, не йшлося.

Одночасно з державними декілька років поспіль у Львові працювали і приватні заклади харчування. Уже у вересні 1944 р. в місцевих газетах з'явилися оголошення про реєстрацію кустарних, ремісничих промислів та приватних торговельних, харчових, промислових підприємств. При видачі реєстраційного посвідчення сплачувалося державне мито в розмірі 50 руб., а також аванс, який становив 15% від передбачуваних доходів за період від відкриття підприємства після німецької окупації й до кінця поточного 1944 р. Вільна Україна. -- 1944. -- 10 вересня. Один зі старожилів про реалії 1948-1950 рр. згадував так:

«У місті було багато, крім державних, приватних кав'ярень, закусочних. Родичка пані Леся, аби заробити, по ночах пекла торти. Ранком розносила їх на замовлення власникам закладів [...]. Яким би маленьким не був заклад, на два -- три столики, там завжди була офіціантка. Ніхто ніколи не їв і не пив стоячи. Гальбу пива обов'язково приносили. Літрові кухлі були з кришечкою. Одна кнайпа називалася “Смачно, як у мами”. Мій батько зрідка заходив до неї, особливо зимою.

На плиті стояла виварка, де в окропі булькав з кілограм чищеного часнику. Туди кидали порції ковбаси по 100 г кожна.

Ковбасу “Закусочну” або “Субпродуктову” продавали всюди, коштувала вона 10 руб (після реформи 1 руб.) за кілограм.

Батько замовляв повне меню -- порцію гарячої ковбаси з часниковим ароматом, кавальчик хліба і сто грамів горілки.

Я ж ласував ковбаскою з хлібцем» Свистунов Ф. «Десятка» возила до музею Франка, «дванадцятка» до Високого замку. // Леополіс: Безкоштовний додаток для львів'ян від газети «Високий замок» (Львів). -- 2010. -- 20 травня..

Державні заклади громадського харчування працювали під егідою тресту ресторанів та їдалень, який на перших порах розміщувався на вул. Св. Миколая, 15 (тепер вул. М.Грушевського) Александров І., Одинцов М., Картавченко О., Храпкіна С., Комищенко С. Список абонентів Львівської міської автоматичної телефонної станції. -- Л., [1947]. -- С.50., згодом -- на вул. 1-го Травня, 5 (тепер просп. Свободи). Серед керівництва й персоналу тресту було дуже мало представників місцевого населення, оскільки при прийомі на роботу в міські заклади харчування партійне керівництво рекомендувало набирати персонал із числа інвалідів війни та родичів загиблих (щорічна квота -- не менше 50 осіб) ДАЛО. - Ф.Р-6. - Оп.2. - Спр.263. - Арк.231.. Навіть попри довільне виконання цієї норми вплив нової кадрової політики на систему львівського харчування у цілому був доволі суттєвим.

У складі Львівського державного тресту ресторанів та їдалень у перші повоєнні роки діяли 1 ресторан і близько 70 їдалень, з яких 42 -- заклади загального типу, 10 -- обслуговували вчителів, 18 -- працювали на госпрозрахунку. На початку 1946 р. трест відкрив 4 комерційних чайних -- на вул. Академічній, 5 (тепер просп. Т.Шевченка), Радянській, 3 (тепер вул. В.Винниченка), 1-го Травня, 11, 3-го Травня, 17 (тепер вул. Січових стрільців) Там само. - Спр.62д. - Арк.208..

Особливе місце у системі громадського харчування займали різноманітні спеціалізовані та відомчі заклади. Попри теоретичну «безкласовість» радянського суспільства в реальності спостерігалося його виразне розшарування. Партійна та міська верхівка харчувалися й отоварювалися в одних установах, інваліди, ветерани війни -- в інших, свої їдальні та буфети мали робітники, школярі, студенти. Нижче розглянемо основні аспекти спеціалізованого та відомчого харчування.

Із березня 1945 р. у Львові почали діяли 4 їдальні (в кожному районі міста) для дітей із діагнозом туберкульоз та підозрою на загальне виснаження. Упродовж трьох місяців тут під наглядом лікарів два рази в день мали годувати 1200 виснажених дітей віком від 3 до 13 років. Норми продуктів на місяць для однієї дитини становили: м'ясо та риба -- 1,5 кг, картопля -- 7,5 кг, жири й цукор -- по 450 г, борошно пшеничне -- 750 г, молоко (відповідно до сезону) -- 5--7 л Там само. - Спр.67а. - Арк.148.. Працівники дитячих їдалень нерідко зловживали службовим становищем, подаючи недоварену чи холодну їжу, харчуючи дорослих за рахунок дітей Там само. - Спр.194. - Арк.74..

У кінці 1945 р. військторг планував відкрити окрему їдальню для інвалідів війни-офіцерів. А доти вони мали харчуватися в їдальні №11, що на вул. 1-го Травня, 5 (тепер просп. Свободи), призначеній для обслуговування рядового складу інвалідів війни -- близько 250 осіб та 25 інвалідів-офіцерів. Часто керівництво їдалень, дбаючи про виконання плану, дозволяло обслуговувати всіх охочих Там само. - Спр.79. - Арк.267; Вільна Україна. - 1945. - 19 жовтня.. Це призводило до нестачі продовольства для основних категорій споживачів.

До числа спеціалізованих належали й відкриті в 1952 р. дієтичні їдальні - №21 на вул. Академічній, 25 (тепер просп. Т.Шевченка), №42 на вул. Радянській, 1 (тепер вул. В.Винниченка), №10 на пл. Ринок, 1. Тут пропонували спеціальне дієтичне меню, був великий вибір мінеральних вод Львовская правда. - 1952. - 24 января.. Їдальня №10, що розміщувалася в будівлі міської ради, уважалася однією з найбільших у Львові. Якість страв тут контролювалася, тож у закладі прагнули харчувалися чимало містян ДАЛО. - Ф.Р-6. - Оп.2. - Спр.345. - Арк.92..

Упродовж 1948--1953 рр. середнє меню львівських їдалень виглядало так: на сніданок -- каша, як альтернатива галушки, чай за наявності; на обід -- борщ із м'ясом, вінеґрет та оладки, у гіршому випадку -- розсольник і каша (їдальня Львівської трикотажної фабрики), ґуляш, салат із капусти (їдальня загального типу №20). В їдальнях відділів робітничого постачання №1 і №10 міськвійськторгу на сніданок і вечерю пропонувалася дорога ковбаса Там само. -- Спр.263. -- Арк.44, 136.. Не менш популярними в 1948 р. були борщ (5,60 руб. за порцію) та м'ясний суп (1,25 руб.) Там само. -- Спр.289. -- Арк.365.. У 1953 р. першість тримали плов, оладки (часто «ґу- мові»), незмінний борщ (траплялося, що без картоплі, із неякісним м'ясом), чай або компот (без цукру). Обслуговування було далеким від бездоганного. Наприклад, при подачі порцій клієнтам пальці працівників закладів нерідко опинялися у стравах (їдальні та чайні на вул. Академічній) Вільна Україна. -- 1953. -- 2 вересня..

Вразливі у соціальному плані верстви населення -- учні, студенти -- також мали окремі їдальні. Опікувався шкільним і студентським харчуванням трест ресторанів та їдалень. У 1946 р. шкільних їдальнях, буфетах обслуговувалися близько 25 тис. школярів ДАЛО. -- Ф.Р-6. -- Оп.2. -- Спр.202. -- Арк.211.. На серпень 1947 р. у школах Львова діяли 20 їдалень і 15 буфетів, але потреба в них була значною, ще як мінімум 36 їдалень, 30 буфетів. При організації шкільного харчоблоку школа відповідала тільки за приміщення та електроенергію, а харчуванням, інвентарем, персоналом займався трест. У більшості шкільних приміщень були відсутні проточна гаряча вода й обладнання для миття посуду Там само. -- Спр.237. -- Арк.156.. Починаючи з 1948 р. у шкільних буфетах запроваджувалися передбачені на певну кількість обідів місячні талони ціною 25 руб. Така система мала певні вади, адже не всі діти могли сплатити необхідну суму, а ті, які оплатили, часто реалізовували свої талони передчасно Там само. -- Спр.347. -- Арк.111.. Асортимент шкільних буфетів у 1949 р. передбачав ковбасу, сир, ікру (молока не було) Там само. -- Спр.345. -- Арк.68.; шкільних їдалень у квітні 1953 р. -- картоплю смажену або пюре, салат із тертої моркви, салат вітамінізований, вареники, запіканки, налисники, каші (манна, рисова, пшоняна), макарони, пиріжки. Часто продукти розкрадалися, тоді котлети були на основі манки, а не м'яса. Середня вартість шкільного обіду становила 60--80 коп. Там само. -- Спр.563. -- Арк.121--128.

Студенти вищих навчальних закладів, отримуючи стипендію, перебували в дещо кращому становищі. Утім купівельна спроможність цих виплат не була високою, вони радше дозволяли так-сяк «триматися на плаву». Розмір стипендій різнився залежно від тривалості навчання. Так, у 1945-- 1953 рр. студенти І курсу мали 220 руб., ІІ курсу - 240 руб., ІІІ та IV курсів - по 265 руб., V курсу -- 290 руб. Там само. -- Ф.П-4. -- Оп.1. -- Спр.463. -- Арк.2, 28, 32. Не всі отримували виплати. Наприклад, із 81 студента I курсу інституту фізичної культури в 1948/1949 н. р. стипендії призначалися тільки для 14 осіб. Інші змушені були їздити по продукти додому Там само. - Ф.П-3. - Оп.3. - Спр.269. - Арк.110-114.. За свою стипендію студент міг купити 0,5 л риб'ячого жиру, півхлібини і трохи тюльки Інтерв'ю з Омеляном Нестайком, 1930 р. н., записане у Львові 27 квітня 2002 р. (особистий архів автора).. Аби вижити, доводилося вдавалися до комерції. Так, В.Глинський, котрий студіював в університеті німецьку філологію, купував на Краківському ринку за 100 руб. хлібину, розрізав її на 12 порцій і кожну продавав по 10 руб. Таким чином йому залишалося два шматочки дармового хліба Пінчук С. По той бік голоду // Голод 1946-1947 років в Україні: причини і наслідки: Мат. Міжнар. наук. конф., Київ, 27 травня 1997 р. - К.; Нью-Йорк, 1998. - С.160.. Готували їжу студенти здебільшого самостійно в гуртожитках на загальних кухнях площею 3х2 м. Продукти купували в місті, зрідка (смалець) по селах. Наприкінці місяця стипендія закінчувалася й доводилося жити надголодь, головно на пшоні та квасолі, які були найдешевшими Галузевий державний архів Служби безпеки України. - Ф.13. - Спр.376. - Т.19. - Арк.8..

Загалом серед усіх видів круп найбільше в повоєнному Львові споживали саме пшоно. Як пригадував Є.Ратушний, «перші повоєнні роки жили впроголодь, м'яса, риби майже не бачили, їли в основному бульбу і ярину, а ще пшоно» Інтерв'ю з Євгеном Ратушним, 1932 р. н., записане у Львові 22 вересня 2015 р. (особистий архів автора).. Виробництво цієї культури посідало у СРСР друге місце (26% від усіх круп'яних), але за популярністю серед населення вона безсумнівно вела перед. Крупа найвищого ґатунку мала назву «дранець», далі йшло «пшоно товчене», найнижче у пшоняній ієрархії стояло «пшоно дроблене» Ініхов Г.С., Сперанський В.Г., Писарєв Н.С., Сиревич А.В., Бакзевич Д.Д. Товарознавство харчових продуктів / Пер. з рос. вид. - К., 1954. - С.217-229..