Система громадського харчування повоєнного Львова: старі та нові практики

Альтернативою домашньому харчуванню була студентська їдальня. Аби пообідати в ній, як згадував І.Денисюк, доводилося з годину вистояти у черзі, ще за годину подавали якийсь ріденький суп. Тому нерідко студенти готували їжу самостійно -- смажили картоплю до купленої тюльки Інтерв'ю з Іваном Денисюком, 1924 р. н., записане у Львові 1 лютого 2004 р. (особистий архів автора).. Міська влада мала застереження до роботи студентських їдалень. У результаті їх перевірки комісією виконкому в 1947 р. та загалом стану забезпечення студентів Львова хлібними картками було виявлено системні зловживання, які ставили молодь на межу виживання. Для прикладу, у політехнічному інституті у січні 1947 р. студентам і викладачам не додано 500 хлібних карток, що становило 418 кг хліба. Аналогічна ситуація склалася й в університеті -- хліб до крамниці цього вишу не завозився впродовж кількох діб. Ба більше, до 40% усього хліба, який виділявся для потреб студентства та викладачів, розкрадали представники адміністрації й господарської частини. В їдальнях політехніки, університету, технологічного інституту звичною справою були обважування, обдурювання, привласнення продуктів, антисанітарія (непрані скатертини, брудний одяг працівників) ДАЛО. - Ф.Р-6. - Оп.2. - Спр.224. - Арк.7-8..

Середнє меню обіду у студентській їдальні поліграфічного інституту складалося з буряково-картопляного супу і пшоняної каші. На одну порцію виділялося 100 г картоплі, 300 г буряків, 40 г пшона, 10 г рослинних олій. При обробці цих продуктів втрати сягали 30%. Енергетична цінність такого обіду становила 340 калорій (разом із хлібом і цукром - 930 калорій) Там само. - Ф.П-3. - Оп.2. - Спр.264. - Арк.72; Оп.3. - Спр.261. - Арк.85.. Добова ж норма дорослої людини, залежно від інтенсивності праці, - 2,54 тис. калорій. Меню інших студентських їдалень у 1946-1947 рр. майже не відрізнялися: овочевий суп, суп-«лапша», «свекольник» - як перші страви; картопля, інколи пшенична каша - як ґарнір; також 100 г хліба, чай, злакова «кава» з молоком. За такий обід потрібно було заплатити 2 руб. 21 коп. Там само. - Оп.2. - Спр.267. - Арк.190-191.

Кількість закладів громадського харчування не була сталою, збільшуючись разом із розвитком міста У червні 1946 р. Львівський трест ресторанів та їдалень уже міг похвалитися сотнею об'єктів за типовим радянським поділом - ресторан, чайна, буфет, закусочна й ін. Там само. - Ф.Р-6. - Оп.2. - Спр.202. - Арк.211. Розподілялися вони таким чином: буфетів - 40%, «Пиво-води», чайні - по 20%, пивних барів, інших закладів - по 10%. Більша частина буфетів, чайних і барів - це були невеликі однокімнатні приміщення, часто без необхідного обладнання Там само. - Спр.321. - Арк.87-98.. Буфети й пивні зазвичай концентрувалися у центрі міста. Звичною справою для їх завідувачів на кінець 1948 р. була торгівля власними закусками, горілкою, пивом і цигарками, закупленими в торговельній мережі та реалізовуваними за комерційними цінами Там само. - Спр.283. - Арк.416.. У буфетах були дозатори для розливу горілки, пива, сиропу, колонки для пива й сиропу, електросковорідки Там само. - Спр.323. - Арк.117-118..

У повоєнному Львові деякий час існувала практика роботи декількох закладів під однією вивіскою. Наприклад, під збірною назвою «Чайна №17» працювали шашлична «Кавказ» на вул. М.Ватутіна (тепер вул. Князя Романа), «Пельменна» на вул. Комсомольській (тепер вул. Братів Рогатинців) та ще декілька малих буфетів Львовская правда. - 1952. - 13 июня..

Працевлаштуватись у заклади харчування в голодні повоєнні роки звичайному обивателеві було майже неможливо. Усі ці питання доводилося «вирішувати» або через знайомства, або через хабар (станом на червень 1952 р. необхідні суми стартували від 500 руб. і більше залежно від популярності того чи іншого закладу). Нерідко «працедавець» вимагав додаткові послуги - частку від виручки, безплатні обіди для себе та друзів, дефіцитні продукти. А.Чихрадзе, який відповідав за виробництво у шашличній «Кавказ», через примус із боку завідувача своєї установи П.Кацовського неодноразово безоплатно годував як його самого, так і його друзів та членів родини шашликами й чебуреками, та ще доводилося споряджати пакунки з їжею додому. Окрім цього, П.Кацовський вимагав гроші Там же.. Така поведінка керівника чайної №17 була типовою для більшості львівських закладів громадського харчування.

Використання керівниками підприємств та установ повоєнного Львова свого службового становища стало своєрідною тенденцією. Першість тут, безумовно, утримували директори і працівники закладів громадського харчування. Додому вони несли та везли чи не весь асортимент продуктів, якими розпоряджалися на роботі. У дещо менших масштабах користувалися з відомчих їдалень керівники інших установ. Поширеною практикою, чи навіть нормою для начальника середньої ланки було пообідати або поснідати на роботі самому та запросити керівництво. Негласною їдальнею для верхівки обласного, міського та Сталінського районного відділів народної освіти став садочок №39 (вул. М.Лисенка). Натомість чайну №1 на вул. М.Щорса, 2 (тепер вул. Русових) уподобало управління тресту ресторанів та їдалень - близько десяти осіб харчувалося тут щодня, а ще ж були друзі та знайомі, які заходили сюди спорадично Вільна Україна. -- 1947. -- 2 квітня.. Директор Шевченківського райхарчторгу В.Стенін під приводом «іменин» свого сина «обклав даниною» всю торгівельну мережу району. Керівники магазинів, пивних, чайних, буфетів отримали рознарядки на різноманітні поставки: один -- на 25 л пива, інший -- на 5 л горілки чи 1 кг ковбаси, а завідувач магазину №7 - напоїв і закусок на суму не менше 3000 руб. Найбільший «внесок» зробив завідувач магазину №10 -- 12 400 руб. А ще мала бути бочка пива, доставлена додому, та організація свята на 125 осіб в одному з підвладних В.Стеніну закладів Там само. -- 13 вересня.. Попри певний контроль влади над процесами зловживань їх доля у системі міського харчування ще довгий час залишалася значною, приваблюючи любителів наживи та різноманітних аферистів.

Цікавим винаходом радянської системи громадського харчування стало відкриття буфетів і барів безпосередньо в місцях відпочинку людей -- у лазнях, кінотеатрах тощо. Львівськими лазневими буфетами до квітня 1950 р. опікувалися два об'єднання -- артілі «Промкуст» та ім. А.Мікояна, згодом -- трест їдалень і ресторанів. У меню обов'язково входили вино-горілчані вироби, пиво, холодні закуски, освіжні напої ДАЛО. -- Ф.Р-6. -- Оп.2. -- Спр.364. -- Арк.206..

Особливу увагу міська влада приділяла «привілейованим» барам, які розміщувалися в театрах і кінотеатрах міста. Орендна плата тут встановлювалася за результатами їх популярності та престижності. Вона була доволі високою й неодноразово оскаржувалася в міськвиконкомі Там само. -- Спр.263. -- Арк.9--10.. Для прикладу, у 1945 р. місячна оренда бару театру опери та балету становила 3000 руб., у драматичному ім. М.Заньковецької -- 2200 руб., ім. М.Горького (колишній польський) -- 750 руб., а в кінотеатрах «Дніпро», «Коперник», «Москва» -- 800 руб. Там само. -- Спр.62в. -- Арк.4. Траплялися випадки самовільного встановлення цін на продукти працівниками цих установ Там само. -- Спр.194. -- Арк.145.. У 1948 р. перелік кінотеатрів із барами розширився до семи. Кінотеатри «Коперник», «Дніпро» обслуговував ресторан «Бристоль», «Спартак» і «Москву» - «Люкс». Пропонували тістечка, цигарки, воду у пляшках. Три інших -- «Україна», «Зоя», ім. І.Франка, які обслуговувались «Укоопінспілкою», переважно були закритими Там само. -- Спр.263. -- Арк.9--10.. Така система роботи відомчих барів значно збільшувала фінансові надходження до міського бюджету й робила привабливим відвідування лазні чи кінотеатру навіть у некасові дні.

Ресторан, улюблене місце відпочинку львівських сибаритів, займав у місті другорядне становище. Пропаґуючи суспільний аскетизм радянська влада вважала ці заклади «пережитком минулого». Напередодні війни нові власті проводили доволі обережні зміни міської інфраструктури. Більшість ресторанів продовжували роботу, отримавши замість оригінальних старих назв порядкові номери, ще частину реорганізували в їдальні та буфети, а деякі залишилися працювати як готельні ресторани. Львівський телефонний довідник подавав перелік 11 ресторанів, які діяли в місті 1940 р. й замість назв мали порядкові номери Список абонентів львівських міських АТС за станом на 25 травня 1940 р. -- Л., 1940. -- С.53--54.. Після війни ресторани також працювали. Найшвидше, у кінці 1944 р., формально розпочав роботу «Люкс» на вул. Марійській, 7 (тепер пл. А.Міцкевича), утім водночас упродовж року (лютий -- грудень 1945 р.) заклад не міг знайти кухарів Вільна Україна. -- 1945. -- 24 лютого; 25 грудня.. На початку 1946 р. у цьому ресторані бракувало посуду, було дуже обмежене меню, відвідувачів обважували та шахраювали з горілкою ДАЛО. -- Ф.Р-6. -- Оп.2. -- Спр.194. -- Арк.145; Спр.224. -- Арк.68.. Як зауважували кореспонденти газети «Вільна Україна», офіціанти-кельнери практикували спеціальні скоромовки, які допомагали їм обдурювати клієнтів: «Сорок і сорок -- руб сорок», «Цигарки брали, не брали -- два вісімдесят» Вільна Україна. -- 1946. -- 29 травня..

До окремої контори ресторанів Львівської залізниці належав заклад «Львів-Пасажирський» (розпочав роботу в 1945 р.). За результатами відомчої перевірки він не відповідав умовам ресторану 1-го розряду. Не було реклами, меню занадто просте, не добивався від м'ясокомбінату, риб- і тютюнзбуту належного асортименту продукції ДАЛО. -- Ф.Р-6. -- Оп.2. -- Спр.248. -- Арк.58..

У травні 1945 р. на базі колишнього ресторану «Бристоль», який розміщувався на вул. 1-го Травня, 19 (тепер просп. Свободи) та ресторану Зиблікевича, що на вул. М.Чернишевського, 2 (тепер вул. І.Франка) було організовано їдальні відкритого типу, в яких окрім хліба, котрий відпускався за картками, пропонували обіди й холодні закуски для всіх охочих. Ціна обідів становила 5--8 руб. Вільна Україна. -- 1945. -- 9 травня. Згодом «Бристоль» знову відновив роботу як ресторан. У різний час у місті діяли ресторани «Львів» (на вул. 1-го Травня, 11; відкритий у листопаді 1946 р. Львовская правда. -- 1946. -- 6 ноября.), першорозрядний «Дніпро» (на вул. Пекарській, 1 Там же. -- 1947. -- 5 ноября.),

«Зірка» (на вул. А.Фредра, 1), «Спартак» (на пл. Міцкевпча; відкритий у червні 1946 р. Вільна Україна. -- 1946. -- 19 липня; 25 серпня.). Директор останнього І.Гавриленко особисто їздив по районах на закупівлю продуктів. Не маючи запасів льоду й холодильного обладнання, тут їх намагалися зберігати за допомогою солі. Як наслідок, котлети були фактично неїстівними, чай і кава -- занадто розбавленими та несолодкими, морозиво з сухого молока нагадувало заморожену манну кашу. Денний оборот ресторану в перший місяць роботи становив 20 тис. руб., потім зменшився до 5 тис. руб. Траплялися випадки розкрадань надлишкових продуктів, що виявлялося під час перевірок Там само. -- 1946. -- 19 липня; 25 серпня..

Ресторани працювали переважно з 11:00 до 2:00, мали джазові оркестри, можна було попередньо замовити столик (ця послуга обходилася клієнтові у 300 руб.). У «Зірці» окрім джаз-оркестру пропонували більярд, бали-вечори. Комплексний обід із трьох страв коштував тут 6--7 руб. Львовская правда. -- 1949. -- 17 февраля.

На початок 1948 р., за даними Львівського виконкому, у місті працювали 8 ресторанів ДАЛО. -- Ф.Р-6. -- Оп.2. -- Спр.283. -- Арк.416., у 1953 р. - 7, а саме «Інтурист» (пл. Міцкевича,1), «Літо» (вул. Ю.Словацького, 4), «Львів» (вул. М.Коперника, 15 А), «Москва» (колишній «Люкс»; пл. А.Міцкевича, 7), «Першотравневий» (вул. 1-го Травня, 19), «Львів-Пасажирський» (на головному залізничному вокзалі), «Україна» (вул. Й.Сталіна, 69, тепер вул. С.Бандери) Справочник Львовской АТС. -- Л., 1954. -- С.161.. Останній ресторан невдовзі було реорганізовано в дієтичну їдальню.

Еталоном міського шику вважався «Бристоль» («Першотравневий»). Тут виступали артисти естради, грав джазовий оркестр, можна було замовити доставку додому страв і тортів Львовская правда. -- 1948. -- 8 февраля.. У березні 1946 р. саме у «Бристолі» зупинялися учасники організованого владою «собору» греко-католицької церкви. У листі-подяці до редакції газети «Вільна Україна» учасник цього зібрання о. Маріан Колодій від імені решти делеґатів висловлював «наше найбільше признання дирекції ресторану «Бристоль». Наше кожне побажання під час сніданків, обідів та вечер було сповнене скоро та докладно. Їда та напитки були кожного разу смачні та подостатком подані». Лист підписали 35 учасників «собору» ДАЛО. -- Ф.П-3. -- Оп.1. -- Спр.439. -- Арк.6--7.. У 1949 р. ресторан «Бристоль» перейменували в «Першотравневий», разом із рестораном «Люкс» його перевели в розряд показових із підпорядкуванням Львівському відділу Українського тресту показових ресторанів Львовская правда. -- 1949. -- 3 ноября..

Знаковим львівським рестораном був також «Жорж» -- у радянський час «Інтурист», який розміщувався на пл. А.Міцкевича, 1. Тут були Верхня, Нижня (ресторан, бар), Кавказька та Бенкетна зали, кафе-кондитерська, кіоск, буфети. Заклад мав відділення в аеропорту. У 1950 р. збиралися відкрити коктейль-хол і літній ресторан. Відвідувачам пропонували великий вибір порційних та національних (кавказьких, українських) страв, закусок, раціонів, дитячого й дієтичного харчування, молочних виробів (вершки, кефір), колекційних вин, горілки. Ресторан оформляв подарункові набори (дорогий алкоголь, папіроси, кондитерські вироби) у художньо оздоблених коробках. Працював він із 13:00 до 04:00. Ціна обідів із трьох страв становила тут 10 руб., раціонів -- від 3 руб. Театральний Львів. -- 1949 (травень). -- №2. -- С.29. Звичні для радянської дійсності явища дефіциту та злодійкуватості досить швидко прижилися у Львові. За неповних два роки, у 1946-1948 рр., «Інтурист» зазнав збитків на суму 129 тис. руб. У ресторані було вкрадено 300 кг цукру, 400 кг вершкового масла, 200 кг сала, 500 л горілки, 376 л вина, велику кількість ковбаси, білого хліба, шоколаду тощо. Продукти безкоштовно передавалися керуючому та директорові закладу просто додому. Окрім того, завідувач бази «Інтуристу» разом із друзями влаштовував у ресторані гучні гулянки Вільна Україна. -- 1948. -- 3 серпня..

Усе це відбивалося на звичайному споживачеві, якого обважували, котрому не докладали, не досипали й не доливали. Як згадував колишній депутат Львівської міськради К.Пелехатий, у 1950 р. під час відвідин ресторану «Інтурист» йому «кинули під носа» «охлап» (шмат поганого м'яса), мовляв, «хочеш їж -- хочеш залиш» ДАЛО. -- Ф.Р-6. -- Оп.2. -- Спр.397. -- Арк.52.. М'ясні страви в різних варіаціях були основою меню багатьох львівських ресторанів. Кореспондент «Перця» П.Лубенський так описував відвідини одного з них: «Хай заграють що-небудь -- щебече дівчина, що втратила всяку надію розібратися в дивовижних назвах страв: беф-брізе, марешаль, майонез, розбрат. Останнє слово їй чомусь здається лайкою» Лубенський П. Ждемо вас у Львові // Перець: Видання для західних областей УРСР. -- 1948. -- №2. -- С.3..

Водночас були ресторани з більш ніж скромним асортиментом страв і напоїв. Навіть станом на відносно стабільний 1953 р. у закладі в парку культури крім яєчні нічого не було, ресторан-павільйон у Стрийському парку пропонував шашлик, оселедці з ґарніром, салат із неочищених огірків ДАЛО. -- Ф.Р-6. -- Оп.2. -- Спр.574. -- Арк.179--180..

У цілому повоєнне ресторанне харчування мало другорядне значення для міста. Насамперед це було пов'язано з проблемами в постачанні та зберіганні продуктів, із браком кваліфікованого персоналу й загалом незначною кількістю ресторанів у Львові.

Характеризуючи львівську мережу громадського харчування перших післявоєнних років, можна констатувати, що впродовж 1944--1947 рр. давався взнаки відчутний брак кваліфікованих кухарів і допоміжного персоналу, а це спричиняло суттєве зниження якості харчування, систематичне порушення норм закладок продуктів до страв, обмеженість меню Там само. - Спр.224. - Арк.68.. Державне продовольче постачання їдалень і ресторанів було незадовільним. У зв'язку з цим значна частина закладів харчування Львова порушували касову дисципліну, залишаючи чималу долю виручки та використовуючи ці кошти для купівлі сировини, продовольства у приватників на ринку. Тільки впродовж III кварталу 1945 р. артіль «Інпромхарчкомбінат» додатково використала зі своєї виручки 137 тис. руб., ресторан «Бристоль» -- 73,5 тис. руб., беконноконсервна фабрика - 48,7 тис. руб. Там само. - Спр.77. - Арк.100. У 1948 р. траплялися випадки закупівлі працівниками тресту ресторанів та їдалень м'яса у сільських районах Львівщини. Як правило, ветеринарний огляд воно не проходило Там само. - Спр.290. - Арк.63..

Режим роботи закладів харчування контролювався міською радою. Ресторани, бари та пивні в перші повоєнні роки працювали з 10:00 до 21:30. Згодом час роботи збільшувався, надто ресторанів. Відомчі установи працювали за графіками, визначеними підприємствами Там само. - Спр.35в. - Арк.8.. У літній період 1947 р. найбільш поширені державні (облторгвідділ, відділи робітничого постачання) продуктові, хлібні магазини працювали з 8:00 до 20:00, комерційні й кооперативні - з 10:00 до 22:00, ресторани - з 10:00 до 1:00, буфети, чайні, закусочні -- з 9:00 до 23:00, спеціалізовані збутові магазини та крамниці окремих підприємств - з 9:00 до 19:00. За дотриманням режиму роботи наглядало вище керівництво торгівлі й міліція Там само. - Спр.248. - Арк.146..

У зимовий період графік був дещо іншим. Хлібні магазини працювали з 7:00 до 19:00, продовольчі - з 8:00 до 19:00, м'ясні й овочеві - з 9:00 до 19:00, «Пиво-води» - з 9:00 до 23:00. Без змін цілорічно функціонували чайні, буфети, закусочні (з 9:00 до 23:00) та ресторани (з 10:00 до 1:00) Там само. - Спр.253. - Арк.103.. На початку 1948 р. у продовольчій торговельній мережі Львова з'явилися 6 чергових крамниць, які працювали у центральній частині міста в будні з 18:00 до 24:00 та у вихідні - з 12:00 до 20:00 Там само. - Спр.262. - Арк.12-13.. У наступні роки час роботи продуктових магазинів зазнавав змін, що суттєво не впливало на забезпечення містян продуктами.

Підсумовуючи, можемо стверджувати, що картковий розподіл продуктів, за яким жив Львів упродовж 1944-1947 рр., давав дуже обмежений ресурс для виживання та залишав за рамками системи забезпечення значну частину населення. Лімітований розподіл дозволяв вижити, водночас передбачав надто вузький асортимент продуктів, до того ж наявні картки не завжди отоварювалися. Примітно, що окрім розподілу продуктів, картки, нарівні з грошима, виконували ще й платіжну функцію, відповідно ставали об'єктом кримінальних маніпуляцій і крадіжок.

Варто зауважити, що в перші повоєнні роки львівська система громадського харчування, попри впровадження карток, багато у чому ще копіювала довоєнні традиції. Насамперед зберігалася приватна власність у дрібних закладах, на аналогічних принципах працювали й чимало постачальників продовольства та готових страв. Усе це передбачало відповідний сервіс і підхід до клієнта. Політичне зміцнення нового режиму, певна продовольча стабільність потягнули за собою поступове вихолощення приватного сектору. Отримані у спадок від попередньої влади заклади громадського харчування було реорганізовано, у результаті чого значно зменшилася частка ресторанів, натомість збільшився відсоток їдалень, чайних, буфетів, пивних і закусочних, організованих за радянським зразком.

Основу меню громадських їдалень серед перших страв складали борщ (або, як його називали «нові» містяни, «свекольник»), суп із «лапшею», «щі», салати з капусти, огірків, моркви, рідше з помідорів; серед других страв - картопля, пшоняна каша, гречка, рис як ґарнір, котлети, сосиски, відварне м'ясо, смажена риба. Як перекус були канапки з ковбасою, рідше ікрою, яйця, пиріжки, булочки. Пили узвар із сухофруктів, компоти, киселі, чай і злакову «каву» з молоком. Серед основних маркерів радянської кулінарії - широке використання м'ясних напівфабрикатів, різноманітних овочевих «котлет» (наприклад, із брукви), значне збільшення в раціоні частки мороженої риби, олії (раніше в місті більше використовували смалець, вершкове масло), а ще були чебуреки, шашлик, окрошка, «щі». Повоєнне харчування львів'ян поступово інтеґрувалося у загальнорадянський ґастрономічний простір. У підсумку це призвело до формування у Львові середньостатистичної інфраструктури, яка практично не відрізнялася від інших міст СРСР.

References

1. Aleksandrov, I., Odyntsov, M., Kartavchenko, O., Khrapkina, S., Komyshchenko, S. (1947). Spysok abonentiv Lvivskoi miskoi avtomatychnoi telefonnoi stantsii. Lviv. [in Ukrainian].

2. Artiukh, L.F. (1977). Ukrainska narodna kulinariia: Istoryko-etnohrafichne dosli- dzhennia. Kyiv. [in Ukrainian].

3. Borenko, N. (2009). Budenna, sviatkova ta ritualno-obriadova yizha. Etnokultura Rivnenskoho Polissia, 95-110. Rivne. [in Ukrainian].

4. Parfanovych, S. (1932). Ovochi, yaryny ta bezalkoholni napytky. Lviv. [in Ukrainian].

5. Fatsiievych, O. (1932). Yak robyty soky z ovochiv i yahid. Yak robyty pytnyi mid. Lviv. [in Ukrainian].

6. Franko, O.M. (1929). 1-sha ukrainska zahalno-praktychna kukhnia z chyslennymy iliustratsiiamy ta kolorovymy tablytsiamy. Kolomyia. [in Ukrainian].

7. Gansiniec, R. (1995). Notatki Lwowskie (1944-1946). Wroclaw. [in Polish].

8. Horbacheva, M. (1937). Bezmiasna kukhnia. Praktychna hospodynia. Lviv. [in Ukrainian].

9. Hosmer, D. (2013). Na velosypedi cherez Halychynu. National Geographic Ukraina, 3, 136-141. Kyiv. [in Ukrainian].

10. Inikhov, H.S., Speranskyi, V.H., Pysariev, N.S., Syrevych, A.V., Bakzevych, D.D. (1954). Tovaroznavstvo kharchovykh produktiv. Kyiv. [in Ukrainian].

11. Kniazieva, T.M. (2018). Kontsept izhi v kulturipovsiakdennosti Retrieved from http:// www.info-library.com.ua/libs/stattya/299-kontsept-yizhi-v-kulturi-povsjakdennosti.html [in Ukrainian].

12. Konnikov, A.G., Kirilov, V.G. (1952). Tekhnologiya kolbasnogoproizvodstva. Moskva. [in Russian].

13. Lishchynska, O. (1938). Ukrainska kukhnia: Miasyva. Biblioteka «Novoi khaty», 2. Lviv. [in Ukrainian].

14. Lubenskyi, P. (1948). Zhdemo vas u Lvovi. Perets: Vydannia dlia zakhidnykh oblastei URSR, 2, 3. Kyiv. [in Ukrainian].

15. Ochorowicz-Monatowa, M. (1926). Uniwersalna ksiqzka kucharska: Z ilustracjami i kolorowemi tablicami. Lwow. [in Polish].

16. Maslov, L.A. (1951). Kulinariya. Moskva. [in Russian].

17. Molchanov, O.P., Lobanov, D.I., Lifshits, M.O., Tsyplenkov, N.P. (Eds) (1952). Kniga o vkusnoj i zdorovojpishche. Moskva. [in Russian].

18. Pinchuk, S. (1998) Po toi bik holodu: Holod 1946-1947 rokiv v Ukraini: prychyny i naslidky. Kyiv. [in Ukrainian].

19. Rublov, O.S., Cherchenko, Yu.A. (1994). Stalinshchyna i dolia zakhidnoukrainskoi intelihentsii 20-50-ti roky XXst. Kyiv. [in Ukrainian].

20. Tsvek, D. (1961). Solodkepechyvo. Lviv. [in Ukrainian].

21. Tsvek, D. (1992). U budni i sviata. Lviv. [in Ukrainian].

22. Varypaiev, O.M. (2012). Filosofiia izhi: kontseptualni pidkhody dlia osmyslennia fenomenu. Ekonomichna stratehiia i perspektyvy rozvytku sfery torhivli ta posluh, 1(2), 319-325. Kharkiv. [in Ukrainian].

23. Zaklynska, O. (1928). Nova kukhnia vitaminova: Knyzhka, potribna v kozhdii ukrainskii khati, na seli i v misti. Lviv. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru