Реґіональний зріз української революції 1917-1921 рр.: Миколаївщина

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕҐІОНАЛЬНИЙ ЗРІЗ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

1917-1921 рр.: МИКОЛАЇВЩИНА

Юрій Котляр

доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії, Чорноморський національний університет ім. Петра Могили (Миколаїв, Україна),

Лариса Левченко

докторка історичних наук, доцентка, директорка Державного архіву Миколаївської області (Миколаїв, Україна),

Анотація. На прикладі Миколаївщини висвітлюються особливості Української революції 1917-1921 рр. на регіональному рівні. Автори використали методи: порівняльно-історичний, що дав змогу зіставити події Української революції на всеукраїнському та реґіональному рівнях; хронологічний - допоміг установити відмінності між датуванням подій у Києві та Миколаєві; логічний - надав можливість об'єднати та узагальнити вже виявлені історичні факти й визначити особливості революційних подій на Миколаївщині. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше на основі неопублікованих джерел та наявної історіографічної бази визначено специфіку подій Української революції 1917-1921 рр. на території Миколаївщини. Головні революційні події тут відбувалися в контексті державотворчих процесів в Україні (періоди Центральної Ради, гетьманату, Директорії). На місцевому рівні часто ці періоди хронологічно не збігаються із загальною періодизацією Української революції. Наприклад, на Миколаївщині період Центральної Ради розпочався пізніше, а саме після Жовтневого перевороту в Петрограді; період Директорії закінчився значно раніше, від другого захоплення влади більшовиками. Чіткий орієнтир на Українську Центральну Раду Миколаївщина взяла після приходу до влади більшовиків у Петрограді. Визнання УЦР у реґіоні відбулося завдяки наполегливості Миколаївської ради об'єднаних українських організацій. Центральна Рада не мала чітко окресленої регіональної політики, що врешті призвело до втрати нею авторитету серед селян і містян. Натомість місцеві більшовики, які на початку революції фактично були маргінальною політичною силою, зміцнилися й набули авторитету. Уряд П.Скоропадського, намагаючись виправити помилки Центральної Ради, приділив значну увагу миколаївським суднобудівним заводам, домігся повернення Україні флоту й верфей. Проте через німецьку політику щодо підприємств, а також з огляду на короткочасність перебування при владі значних результатів у цій сфері також не здобув. Тримісячний період Директорії відзначився хаотичністю влади й подій, в яких важливу роль відіграла присутність військ Антанти та переміна політичних поглядів отамана Н.Григор'єва - з проукраїнських на більшовицькі. Саме дії григор'євців призвели до остаточної втрати впливу Миколаївської ради об'єднаних українських організацій на офіційну владу. Важливу роль відігравав селянський повстанський рух, який тривав і після завершення основних революційних подій.

Ключові слова: Українська революція 1917-1921 рр., Миколаївщина, Миколаїв, Центральна Рада, гетьманат, Директорія УНР, Перший зимовий похід, повстанський рух.

Столітній ювілей Української революції 1917--1921 рр. викликав значний суспільно-політичний та науковий інтерес. Реконструкція тодішніх подій -- важливе завдання вітчизняної історичної науки, особливо у зв'язку з активним поширенням у Російській Федерації концепції Великої російської революції. У цьому контексті певне значення мають дослідження революційних процесів, що відбувалися на реґіональному рівні. Тож метою статті став розгляд особливостей Української революції 1917--1921 рр. на Миколаївщині, яка до 1920 р. розподілялася між різними повітами Херсонської ґубернії. Автори простежують зміну моделей національного державотворення, спираючись на місцеві реалії.

Серед миколаївських дослідників Української революції першість посідає відомий історик старшого покоління професор В.Шкварець, який почав вивчати революційні події на Миколаївщині ще у середині 1990-х рр., а 2007 р. видав навчальний посібник Шкварець В.П. Українська національно-демократична революція і боротьба за незалежність на Миколаївщині 1917-1921 рр. -- Миколаїв, 2007. -- 120 с.. Праці В.Пархоменка висвітлюють створення національних збройних формувань на півдні України, у тому числі в Миколаєві, за часів Центральної Ради та гетьманату Пархоменко В.А. Українські національні формування на Миколаївщині у 1917--1918 рр. // Наукові праці. -- Т.1. -- Миколаїв, 1998. -- С.44--48; Його ж. Військові формування Центральної Ради та Гетьманату в Миколаєві (1917--1918 рр.) // Воєнна історія. -- 2004. -- №1/3. -- С.18--27.. О.Господаренко дослідила фінансово-господарську діяльність Миколаївської міської думи в 1917--1920 рр. Господаренко О.В. Господарська діяльність Миколаївської міської думи в період австро- німецької окупації 1918--1919 рр. // Наукові праці. -- Т.5. -- Миколаїв, 2000. -- С.70--73. Питаннями українізації православ'я за революційних часів на Миколаївщині займається О.Тригуб Тригуб О. Боротьба за українізацію православ'я у Херсонсько-Одеській єпархії часів національно-визвольних змагань (1917--1920 рр.) // Емінак. -- 2017. -- №3 (19) (липень -- вересень). -- Т.1. -- С.24--29..

Л.Левченко висвітлила історію Миколаєва за періоду Центральної Ради, проблеми суднобудівних заводів та спроби України реалізувати власну військово-морську доктрину в роки революції, діяльність Миколаївської ради об'єднаних українських організацій. Зокрема дослідниця з'ясувала, що у складі Центральної Ради Миколаїв представляв член УСДРП О.Рожанський, виявлено примірники часописів -- офіційних органів Миколаївської ради об'єднаних українських організацій «Український бюлетень» та «Українська газета», простежено роботу комісії Центральної Ради в Миколаєві після березневого повстання проти німців 1918 р. та візит миколаївських гласних до Києва, відновлено добре ім'я останнього градоначальника Миколаєва часів Російської імперії, а згодом морського міністра в уряді гетьмана П.Скоропадського - адмірала А.Покровського, досліджено роботу представників миколаївських суднобудівних заводів М.Кульмана та Б.Юрєнєва у складі української делеґації на чолі з головою Ради Міністрів Української Держави Ф.Лизогубом під час переговорів 1918 р. в Берліні з приводу повернення Україні Чорноморського флоту Левченко Л. Миколаїв за доби Української Центральної Ради (березень 1917 -- квітень 1918) // Наукові праці. -- Вип.280. -- Т.292: Історія. -- Миколаїв, 2017. -- С.88--107; Її ж. Проблема

Чорноморського флоту і суднобудівних заводів у роки Української революції: миколаївські візії // Історичний архів. -- Вип.18. -- Миколаїв, 2017. -- С.84--104; Її ж. Маловідомий факт берлінських переговорів 1918 р. в справі повернення Чорноморського флоту Україні // Зовнішні справи. -- 2017. -- №5. -- С.28--34; Її ж. Миколаївська Рада об'єднаних українських організацій в 1917-1919 рр. // Наукові праці. - Вип.321. - Т.309: Історія. - Миколаїв, 2019. - С.56-73.. У 2017 та 2019 рр. у серії «Миколаївщина: 100-річчя подій Української революції 1917--1921 років» видано колективну монографію Миколаївщина: нариси історії революції 1917-1921 рр. / Л.Л.Левченко (кер. авт. кол.). - Миколаїв, 2017. - 280 с. та збірник документів Миколаївщина у вирі революційних подій: березень 1917 р. - квітень 1918 р.: Документи та матеріали / Упор. Л.Л.Левченко. - Миколаїв, 2019. - 744 с.. Важливими з погляду відновлення правди про революційні події на селі стали праці Ю.Котляра, котрий досліджує повстанський рух на Миколаївщині в його класифікації та окремих проявах, у тому числі історію Врадіївської, Висунської та Баштанської «республік» Котляр Ю.В. Повстанство: Селянський рух на Півдні України (1917-1925). - Миколаїв; Одеса, 2003. - 196 с.; Його ж. Повстанський рух етнічних меншин Півдня України (1917-- 1931). - К.; Миколаїв, 2008. - 156 с.; Його ж. Висунська і Баштанська республіки (до 90-ї річниці проголошення). - Миколаїв, 2010. - 92 с.; Його ж. Врадіївська хліборобська республіка // Чорноморський літопис. - Вип.5. - Миколаїв, 2012. - С.50-53; Його ж. Селянські республіки Наддніпрянської України // Історичний архів. - Вип.18. - Миколаїв, 2017. - С.64-69..

Події Української революції 1917--1921 рр. на Миколаївщині автори цієї статті розглядають у контексті діяльності Центральної Ради, гетьманату П.Скоропадського та Директорії УНР, але з урахуванням регіональної хронології подій. Окремо висвітлюються реалії Першого зимового походу Армії УНР, які частково охопили територію сучасної Миколаївської області.

Березень 1917 - квітень 1918 рр.: початок українського державотворення, Центральна Рада

Революційні процеси на Миколаївщині почалися з березневих подій 1917 р., коли в Миколаєві отримали телеграми про повалення самодержавства від командувача Чорноморського флоту віце-адмірала О.Колчака (3 березня) та голови Тимчасового комітету Державної думи Російської імперії М.Родзянка (4 березня). У цей час реґіон у політичному, економічному, культурному й навіть ментальному плані був тісно пов'язаний із Петроградом і Тимчасовим урядом Російської імперії, простежувався сильний вплив за- гальноросійських політичних процесів на місцевому рівні. А втім початок революції в Миколаєві характеризувався й надзвичайним підйомом громадянської активності населення, яке вітало падіння монархії, створенням громадських організацій і професійних спілок, у тому числі жіночих та національних, а затим й осередків політичних партій, обранням представницьких органів влади -- громадського комітету, ради робітничих і військових депутатів, демократичної Миколаївської міської думи. У перші революційні місяці відбулося становлення українських громадських організацій та осередків політичних партій -- Українського організаційного комітету, Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), Миколаївської ради об'єднаних українських організацій. їх діяльність підготувала ґрунт і сприяла визнанню на Миколаївщині Української Центральної Ради Левченко Л.Л. Миколаївщина у вирі революційних подій: березень 1917 р. -- квітень 1918 р. (Історична передмова) // Миколаївщина у вирі революційних подій: березень 1917 р. -- квітень 1918 р.: Документи та матеріали. -- С.12..

Початок державотворчих процесів у реґіоні був позначений важливими подіями, як-от 6 квітня, коли представник миколаївської «Просвіти» Б.Брояківський виступив із вітальним словом на Українському національному з'їзді в Києві Український Національний З'їзд, 6--8 квітня 1917 р. Перший день -- 6 квітня // Вісті з Української Центральної Ради у Києві. -- 1917. -- Квітень. -- №3. -- С.1.; 23 квітня -- Український організаційний комітет у Миколаєві скликав Українське віче Трудовая газета. -- 1917. -- 2 апреля. -- №240..

Утім складалося враження, що I і II Універсали Центральної Ради не були помічені громадськістю Миколаєва, хіба що в Раді робітничих і військових депутатів почала формуватися невелика українська фракція Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі -- ЦДАВО України). - Ф.4805. - Оп.1. - Спр.72. - Арк.17.. Проте архівні документи свідчать, що миколаївці від започаткування УЦР були серед тих, хто боровся за державність. 20 червня 1917 р. на спільному зібранні місцевого Українського організаційного комітету та просвітян було розглянуто I Універсал. 6 серпня на загальному зібранні товариства «Просвіта» схвалено резолюцію, в якій зазначалося: «Своїм тимчасовим урядом на Україні вважаємо тільки Українську Центральну Раду, її виконавчому органові -- Генеральному Секретаріяту -- цілком доручаємо керування нашим краєм, не вважаючи ні на які наслідки переговорів з Центральним Правительством, і тільки розпорядженню цього Секретаріяту підлягаємо» Державний архів Миколаївської області (далі - ДАМО). - Ф.206. - Оп.1. - Спр.30. - Арк.88..

За кілька днів, які сплинули після Жовтневого перевороту в Петрограді (25--26 жовтня / 7--8 листопада 1917 р.), стало очевидним, що більшовики не прихильні до демократичних політичних кіл, органів місцевого самоврядування й ідеї скликання Всеросійських установчих зборів. Натомість у III Універсалі (7 / 20 листопада 1917 р.) Української Центральної Ради проголошувалися демократичні цінності, за які боролися всі громадські, професійні й політичні організації Миколаївщини: скасовувалося право власності поміщиків на землю, установлювався 8-годинний робочий день, запроваджувався контроль над виробництвом, висловлювалися наміри щодо мирних переговорів між воюючими сторонами, скасовувалася смертна кара, оголошувалися амністія політв'язням, свобода слова, друку, віри, зібрань, союзів і страйків, недоторканність особи й помешкання, національно-персональна автономія національним меншинам ЦДАВО України. - Ф.1115. - Оп.1. - Спр.4. - Арк.9.. І головне, у документі не йшлося про відділення від «Республіки Російської», чого на той час не могли собі навіть уявити в Миколаєві, та закликалося до вироблення нових державних форм під час Українських установчих зборів і Всеросійських установчих зборів. Отже поставши в листопаді 1917 р. перед альтернативою:

Українська Центральна Рада або більшовицький уряд у Петрограді, представницькі органи влади в Миколаєві (рада робітничих і військових депутатів -- 14 листопада Известия Николаевского совета рабочих и военных депутатов. -- 1917. -- 16 ноября. -- №162. -- С.3--4; 17 ноября. -- №163. -- С.3., міська дума -- 15 листопада ДАМО. -- Ф.222. -- Оп.3. -- Спр.3. -- Арк.137--141.), населення міста та його сільськогосподарської округи (в переважній більшості, але не одностайно) висловили повну довіру Українській Центральній Раді й визнали належність до Української Народної Республіки Левченко Л.Л. Миколаївщина у вирі революційних подій: березень 1917 р. -- квітень

1918 р. (Історична передмова) -- С.12--13.. До цього кроку їх спонукала Миколаївська рада об'єднаних українських організацій, яка 10 листопада 1917 р. поширила відозву до Миколаївської міської думи, ради робітничих і військових депутатів, революційного штабу, солдатів і матросів, офіцерства, містян про підтримку «Верховного крайового органу Української демократичної республіки -- Центральної Ради» ДАМО. -- Ф.П.1817. -- Оп.2. -- Спр.195. -- Арк.183; Ф.222. -- Оп.1. -- Спр.1804. -- Арк.192.. І в раді, і в думі проектів резолюцій пропонувалося кілька, тому слід звертати увагу на результати голосування. Важливо відзначити позицію єврейської фракції думи: М.Левін і І.Рабинович вітали відродження української державності, підкресливши, що у III Універсалі вперше ґарантувалися права національних меншин Левченко Л. Миколаїв за доби Української Центральної Ради (березень 1917 -- квітень 1918). -- С.90.. Збереглися свідчення про визнання в Миколаєві Центральної Ради щонайменше на 14-ти різних зібраннях ДАМО. -- Ф.П.1817. -- Оп.2. -- Спр.202. -- Арк.150, 214; Спр.314. -- Арк.67--68, 71, 73, 75; Спр.195. -- Арк.141; Спр.270. -- Арк.130, 153; Спр.498. -- Арк.62, 64, 68--69; Ф.Р.5547. -- Оп.1. -- Спр.1. -- Арк.10..

Безперечно, визначальною для діяльності Миколаївської ради об'єднаних українських організацій у листопаді - грудні 1917 р. стала підтримка ґенерального секретаря військових справ С.Петлюри, який відправив комісарові Одеського військового округу В.Поплавку телеграму такого змісту: «Рада об'єднаних українських організацій з Миколаєва прохає прислати представників в Миколаїв для організації українізації військових стихій. Пропоную вжити заходів. Військовий генеральний секретар України Петлюра» Там само. -- Ф.Р.1817. -- Оп.1. -- Спр.1. -- Арк.7.. Свою роль відіграв також візит члена Центральної Ради Д.Антоновича, який у листопаді 1917 р. приїздив до Миколаєва з метою з'ясування питання про можливу українізацію Чорноморського флоту Там само. -- Ф.П.1817. -- Оп.2. -- Спр.498. -- Арк.63.. Проте вже 6 грудня 1917 р. неґа- тивну резолюцію щодо Центральної Ради схвалили представники Червоної ґвардії: «Геть угодовську Раду, що йде з капіталістами! Збори протестують проти надсилання військових частин узагалі й зокрема до Миколаєва для встановлення порядку каральним способом, так як з перших днів революції миколаївські пролетарські організації з гідністю охороняють цей порядок» Там само. -- Арк.64--65..

Важливе питання, хто ж представляв Миколаїв у Центральній Раді? У списках членів УЦР, опублікованих в офіційному виданні «Вісті з Української Центральної Ради», О.Рожанський значиться під номером 603 у групі представників «від національних меншостей» Вісті з Української Центральної Ради. -- 1917. -- Листопад. -- №22/23. -- С.2.. Хоча в його особистих документах радянського періоду не вказано на членство у Центральній Раді ЦДАВО України. -- Ф.34. -- Оп.18. -- Спр.5857., однак у революційний період у Миколаєві він відігравав важливу роль, репрезентуючи саме УЦР.

Чому Миколаїв надіслав до Центральної Ради члена ради робітничих і військових депутатів? Відповідь проста. Тому що в Миколаєві УЦР сприймали як вищий орган рад робітничих і військових депутатів, навіть політики-українці. Так було, доки в раді робітничих і військових депутатів більшість не почала належати більшовикам. Підтвердженням цього є виступ місцевого українського політика Б.Брояківского на засіданні ради робітничих і військових депутатів 14 листопада 1917 р. із приводу розгляду питання про ставлення до Центральної Ради, в якому він заявив: «Центральна Рада, складена в більшості з соціалістів, фактично є центральним комітетом рад робітничих і військових депутатів. Генеральний Секретаріат -- однорідне соціалістичне міністерство» Известия Николаевского совета рабочих и военных депутатов. -- 1917. -- 16 ноября. -- №162. -- С.3--4; 17 ноября. -- №163. -- С.3..

3 грудня 1917 р. об 11-й год. в Миколаєві відбулося прилюдне оголошення III Універсалу Центральної Ради. Б.Брояківський на паперті церкви зачитав документ, а серед натовпу майоріли жовто-блакитні прапори ДАМО. -- Ф.216. -- Оп.4. -- Спр.9. -- Арк.13..

Перший зимовий місяць 1917 р. позначився в місті протистоянням між українськими політичними силами («українцями») й більшовиками, що відбувалося на тлі фінансово-економічної кризи, війни між більшовицькою Росією та Україною. 16 грудня близько 7-ї год. біля будівлі Миколаївського відділення Державного банку стався збройний конфлікт - гайдамаки обстріляли автомобіль, що перевозив зброю більшовиків. У перестрілці загинули кілька людей. Напруга була такою, що справа майже дійшла до оголошення в Миколаєві воєнного стану. О 17-й год. того ж дня у штабі гайдамаків зібралися представники українських військових частин, військово-революційного комітету, революційного штабу, ради робітничих і військових депутатів, різних партій. Для з'ясування ситуації та примирення було створено комісію у складі (від «українців») Гаврилюка, Никоненка, Брояківського, Гриневича, Зими, (від нейтральних) Рожанського, Гіля. До її складу ввійшов також український комендант Миколаєва Євтушевський. Комісія мала зібратися в кабінеті міського голови В.Костенка о 23-й год. і знайти ґрунт для примирення Известия Николаевского совета рабочих и военных депутатов. -- 1917. -- 17 декабря. -- №187. -- С.2.. Миколаївська міська дума вирішила створили власну комісію для ліквідації наслідків зіткнення між «українцями» й більшовиками, а владу в місті організувати на таких засадах: 6 - від «українців», 6 - від більшовиків, 3 -- від думи, 3 -- від ради лівої течії ДАМО. -- Ф.222. -- Оп.3. -- Спр.3. -- Арк.202--204..

У грудні 1917 - січні 1918 рр., під час розпалу боротьби між «українцями» й більшовиками, Миколаївська міська дума зберігала певний нейтралітет. Проте коли в місті ствердилася влада народних комісарів, думі так чи інакше довелося висловити свою позицію. Гласні заявили, що нормальний розвиток демократичних установ зупинено переворотом у Петрограді, який висунув замість загального виборчого права ідею диктатури, що вилилася в організацію уряду народних комісарів у центрі та його органів на місцях. Тому дума «змушена встановити певний контакт» із Радою народних комісарів, але вона вимагає ґарантій збереження всієї повноти її функцій і невтручання в її діяльність комісарів Там само. - Оп.1. - Спр.1825. - Арк.61-63..

Така позиція думи зумовлювалася небезпідставними страхами гласних О.Паршикова й А.Білика, які побували в Москві на з'їзді місцевих і земських самоврядувань. Зокрема другий, виступаючи в думі, заявив:

«Нова влада всюди діє одним способом -- через насильство; зневажаються права міських і земських самоврядувань, доля яких залежить від того, чи є в більшовиків достатня фізична сила для повного розгрому органів, обраних на основі загального виборчого права. На думку більшості з'їзду, влада, яка спирається на багнети, зводить нанівець всі завоювання свободи, довго протриматися не може».

Він указав на систему більшовицького терору проти всіх інакомислячих, нагадав про ліквідацію Центрального комітету партії есерів, закриття соціалістичної преси, розстріл мирних демонстрацій і розгін Усеросійських установчих зборів. Мабуть, із гласних думи лише Я.Ряппо продемонстрував своє лояльне ставлення до більшовиків. Із приводу його висловлювань міський голова В.Костенко зауважив, що той, тільки-но «вступивши в комісари», уже відчув смак влади і став на позицію суто бюрократичного контролю, якого дума не може допустити. Я.Ряппо, котрий у Раді народних комісарів узяв на себе відповідальність за питання освіти, відповів: «Такий контроль уже фактично існує, і невизнання його є лише красивим жестом» Там само. - Арк.54-56..

4--6 січня 1918 р. у Миколаєві відбулися чергові вибори до ради робітничих і військових депутатів. Українські політичні сили, висловлюючи свій протест проти більшовиків, від участі в них відмовилися. 7 січня було оголошено результати виборів: у новому складі ради 45% місць належали більшовикам, 15% -- союзним до них лівим есерам (на той час есери вже розкололися на два ворогуючих крила -- лівих і правих). Цей результат дав привід більшовикам заявити про свою більшість у раді, проте навряд чи ці вибори, що проходили без участі найбільш активної в ті місяці української політичної сили, можна вважати легітимними. В опозиції знаходилося праве крило есерів і соціал-демократи (об'єднані), котрі здобули 40% місць. Газета «Известия Николаевского совета рабочих и военных депутатов» назвала відмову українських політичних сил Миколаєва від участі у виборах великою політичною помилкою та розколом української демократії в той момент, коли необхідно було згуртуватися перед наступом більшовицьких військ Там само. - Ф.П.1817. - Оп.2. - Спр.280. - Арк.28, 87..

Однак більшість у Миколаївській раді робітничих і військових депутатів ще не означала встановлення більшовицької влади в місті 13--14 січня 1918 р., як на те вказувала радянська історіографія (14 січня було схвалено резолюцію більшовиків про «повний перехід влади в руки ради робітничих і військових депутатів», із 209 присутніх за неї проголосували 129 осіб Боротьба за владу рад на Миколаївщині: Збірник спогадів учасників Великої Жовтневої соціалістичної революції та громадянської війни (1917-1920 рр.). - Миколаїв, 1959. - С.40; Борьба за Великий Октябрь на Николаевщине (февраль 1917 г. - март 1918 г.): Сб. док. и мат. - Николаев, 1957. - С.ХХУІ.). У місті були ще дві сили, здатні контролювати владу. Якщо Миколаївська міська дума під час боротьби між «українцями» та більшовиками перебувала дещо на другому плані, то подальший аналіз подій у Миколаєві доводить, що висновок радянської історіографії все одно хибний Левченко Л. Миколаїв за доби Української Центральної Ради (березень 1917 - квітень 1918). - С.88-107..

У середині січня 1918 р. перевага українських політичних сил у Миколаєві зберігалася. Між ними й більшовиками тривало протистояння. Б.Брояківський у газеті «Голос труда» опублікував відозву на дії останніх в Іваново-Вознесенську з викриттям політики «диктатури пролетаріату». Більшовики зажадали арешту Б.Брояківського та закриття друкарні, де з'явився часопис. О.Рожанський бачив провину Б.Брояківського лише в тому, що той підписав відгук від імені «групи незалежних більшовиків». Цей крок уважали провокацією. В іншому, за логікою О.Рожанського, виходило, що все зазначене у відозві з приводу масових розстрілів і голоду робітників Іваново-Вознесенська -- правда. За такі думки сам О.Рожанський зазнав цькування з боку більшовиків, але для арешту впливового місцевого політика Б.Брояківського в них не вистачило сил ДАМО. - Ф.П.1817. - Оп.2. - Спр.203. - Арк.28-36; Голос труда. - 1918. - 19 февраля..

17 січня 1918 р. в Миколаєві відбулася демонстрація прихильників Центральної Ради. Гайдамаки вигукували: «Геть ради, хай живе міська дума!» ДАМО. - Ф.П.1817. - Оп.2. - Спр.203. - Арк.20-21.. Це гасло цілком зрозуміле, позаяк Миколаївська міська дума зберігала вірність Центральній Раді та прохолодно поставилася до більшовиків. У цей день О.Зима повідомив у думі про схвалення IV Універсалу, який проголошував незалежність України Українська газета. - 1918. - 19 січня. - №1. - С.3.. Із 18 січня Миколаївська рада об'єднаних українських організацій почала випускати своє видання -- «Український бюлетень». На першій шпальті було надруковано текст IV Універсалу, сповіщалося про намір вести мирні переговори з Німеччиною, а також викладалися основні пункти політичної програми Центральної Ради. 19 січня світ побачило перше число «Української газети».

21--25 січня 1918 р. в Миколаєві проходили вибори до Українських установчих зборів, які так і не було скликано. Газета «Пролетарское знамя» навела такі результати цих виборів: із 40 тис. осіб, включених до списків, проголосували 17 894 виборця, тобто 44,7%; більшість голосів здобули більшовики - 5208 (29%), на другому місці опинилися ліві есери - 1409 (8%) Пролетарское знамя. -- 1918. -- 22 января (4 февраля). -- №17. -- С.3.. Із приводу цих виборів Д.Дорошенко писав:

«[...] проведені в самому розпалі більшовицьких настроїв, з уживанням крайнє демагогічних способів, вибори там, де вони відбувалися, дали повну перевагу більшовицьких і есерівських елементів [...] По повороті до Київа Центр[альна] Рада постановила провести вибори там, де вони ще не відбулися, а днем скликання Установчих Зборів визначила 12 травня 1918 р. Українські есефи (соціалісти-федералісти -- Авт.) і самостійники дуже різко виступили проти скликання Зборів на основі старих виборів, мотивуючи тим, що вибори відбулися в ненормальних умовах і що, таким чином, вибрані депутати не відповідають волі населення. Але Мала Рада на засіданні 11 квітня признала вибори дійсними - більшістю голосів українських та російських есерів, меншовиків і всіх жидівських фракцій проти голосів есефів, самостійників і польської демократичної централі» Дорошенко Д. Історія України 1917--1923 рр.: В 2 т.: Документально-наукове видання. -- Т.ІІ: Українська гетьманська держава 1918 року. -- К., 2002. -- С.8..

Фактично Центральна Рада власноруч ствердила перемогу більшовиків на виборах до Українських установчих зборів.

22 січня 1918 р. в Миколаєві відбулося чергове зіткнення між українськими військовими частинами й більшовиками. Причиною стало захоплення останніми зброї 4-ї сотні Запорізького полку, надісланого до Миколаєва за розпорядженням Центральної Ради для охорони державних установ. У відповідь запорожці напали на підводи, що перевозили зброю червоноґвардійців. У залагодженні конфлікту брали участь гласний Миколаївської міської думи М.Макотинський та О.Рожанський. Почувши звістку про те, що Центральна Рада через наступ більшовиків залишила Київ, «українці» зрозуміли, що не мають шансів на успіх у переговорах і погодилися здати зброю ДАМО. -- Ф.222. -- Оп.1. -- Спр.1825. -- Арк.34--35..

Отже не 13--14 січня (як уважалося раніше в радянській історіографії), а 24 січня 1918 р. (день припинення вогню й настання крихкого перемир'я) можна вважати датою першого встановлення в Миколаєві більшовицької влади Левченко Л. Миколаїв за доби Української Центральної Ради (березень 1917 -- квітень 1918). -- С.96..

Важливо, що 6 березня 1918 р. Мала Рада ухвалила закон «Про адміністративно-територіальний поділ України», за яким скасовувалися ґу- бернії та повіти й запроваджувався поділ на 32 землі. Територія нинішньої Миколаївщини отримала назву Помор'я, а її центром ставало місто Миколаїв Українська Центральна Рада: Документи і матеріали у двох томах. -- Т.2: 10 грудня 1917 р. -- 29 квітня 1918 р. / Упор.: В.Ф.Верстюк (кер.), О.Д.Бойко та ін. -- К., 1997. -- С.181--182..

Березень - грудень 1918 р.: німецько-австрійська окупація, Українська Держава П. Скоропадського, антигетьманський повстанський рух

Напередодні вступу німецько-австрійських військ до Миколаєва, анархісти, місцеві та одеські, мали намір захопити владу в місті. Вони здійснювали «реквізиції» у крамницях, напали на відділок портової міліції та утримували його майже дві доби Трудовая жизнь. - 1918. - (7) 20 марта. - №15. - С.3., «обчистили» квартири доглядача Варварівського мосту та відомого видавця, а згодом комісара Миколаєва від Директорії УНР С.Юріцина Там же. - 19 марта. - №14. - С.1-2.. Домовлятися з анархістами про мир довелося навіть Раді народних комісарів. 14--16 березня 1918 р. критичну ситуацію в місті створили відступаючі більшовицькі війська М.Муравйова, який панічно тікав з Одеси разом із Х.Раковським. Виступаючи в раді робітничих і військових депутатів, М.Муравйов заявив:

«Новоросію ми захищаємо не заради її самої, не заради її робітників, а заради того, що вона нам потрібна як територія маневрів для боротьби з контрреволюцією, з румунською олігархією і німецькими бандами. Усе найкраще і революційне йде до нас з півночі, з Уралу, Дону. Усе це збирається за Дніпром і справжня війна почнеться звідти... Нехай армія несе зовнішню оборону, а робітники нехай організовують внутрішню, нехай дадуть можливість провести евакуацію народного майна. Потрібно вивезти все, ані фунта міді, ані фунта олова не повинно дістатися ворогові» Там же. - (7) 20 марта. - №15. - С.3..

16 березня 1918 р. з Миколаївського відділення Державного банку за наказом М.Муравйова було вивезено грошей і цінностей на 17 млн руб. 24 квітня керуючий установою О.Зборомирський через газету «Николаевский вестник» заявив:

«На підставі даних мені Центральним управлінням Українського державного банку вказівок, доводжу до відома панів клієнтів Миколаївського відділення Державного банку, що в разі, якщо взяті 3 (16) березня цього року представниками колишньої радянської влади з комори відділення банку цінності не будуть повернуті за належністю, вартість цих цінностей повинна бути відшкодована власникам за рахунок російського уряду народних комісарів, без будь-яких втрат для клієнтів банку» ДАМО. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.319. - Арк.31..

У ніч із 15 на 16 березня 1918 р. міській думі стало відомо, що більшовики розвели Варварівський міст і з метою прикриття свого відступу ведуть вогонь по німецьких військах. У місті почалося формування бойових дружин,

до яких приєдналася єврейська самооборона, міліція та добре озброєний, хоча й нечисленний, український повітроплавний загін. Вони заходилися роззброювати більшовиків. О 17-й год. 16 березня штаб більшовицьких військ уже не керував діями підрозділів Червоної армії. О 20-й год. за наказом командира Запорізького козацького полку Шевчука семеро козаків і шестеро членів «Вільного козацтва» без зусиль відібрали у червоноармійців 16 кулеметів, ґвинтівки, коней і т. ін. Там само. - Спр.281. - Арк.49.

У ніч на 17 березня 1918 р. гласні міської думи, побоюючись дій німецьких військ у відповідь, спробували подати їм сиґнал про те, що вогонь із міста не вестиметься. На світанку дума вислала назустріч німцям своїх представників Рожанського, Терентьєва й Малевича. Зустріч відбулася на Варварівському мосту. Німці заявили миколаївським парламентарям, що «вони прийшли не як завойовники, а як друзі на офіційне запрошення київської Центральної Ради для відновлення порядку і налагодження правильного товарообміну між Україною, Німеччиною та Австрією» Там само. - Спр.284. - Арк.4, 16-18; Трудовая жизнь. - 1918. - 19 марта. - №14. - С.2..

17 березня 1918 р. о 8-й год. німецький лейтенант зажадав від міського самоуправління виділення будівель для розміщення вояків. Солдати зайняли казарми флотського напівекіпажу, а офіцери -- готелі «Лондонський» і «Петроградський», будинки Менкіні й Теодоровича. У місті було розвішано білі прапори. Об 11-й год. німці вже оглядали суднобудівний завод «Наваль» Трудовая жизнь. - 1918. - 19 марта. - №14. - С.2.. О 16-й відбулося засідання думи з представниками німецького командування. Німці заявили, що саме в ній вони вбачають єдине представництво влади в Миколаєві. Причина такої заяви вбачається в тому, що міська дума була господарським органом, здатним забезпечити організацію збору зерна й іншого продовольства для вивезення його до Німеччини та Австрії Левченко Л. Миколаїв за доби Української Центральної Ради (березень 1917 - квітень 1918). - С.98.. Українським організаціям міста німці відповіли, що їхні повноваження будуть уточнені тільки після прибуття представників Центральної Ради ДАМО. - Ф.222. - Оп.1. - Спр.1825. - Арк.86..

Демократична Миколаївська міська дума розглядала питання про вступ німецьких військ до Миколаєва на засіданні 18 березня 1918 р. Міський голова В.Костенко повідомив: «Офіційно ми маємо справу не із завойовниками, а з окупацією міста» Там само. - Арк.86 зв.. Німці користувалися місцевими запасами продовольства в набагато більших розмірах, ніж вони спершу повідомили. 19 березня до Миколаєва прибули ще кілька підрозділів австро-угорських військ для підсилення німецького континґенту. Замість грошей австро-німецькі офіцери й солдати видавали місцевим виробникам продовольства розписки, обіцяючи згодом здійснити реальні виплати Там само. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.281. - Арк.55..

Установлення окупаційної влади значно погіршило стан миколаївських суднобудівних заводів, закритих із 18 березня 1918 р. через відсутність коштів на виплати робітникам. Після мітинґу на «Навалі», що відбувся 20 березня, на закритому засіданні, проведеному більшовиками, було вирішено за два дні виступити проти німців. До такої ідеї приєдналися колективи заводів «Руссуд» і «Темвод». Утім плану повстання не було і спалахнуло воно несподівано через конфлікт між робітниками та німецькими військовиками з приводу реквізиції бензину. Кількість загиблих під час тих подій за метричними книгами з'ясував В.Щукін Щукін В.В. Повстання у Миколаєві в березні 1918 року // Миколаївщина у вирі революційних подій: березень 1917 р. -- квітень 1918 р. ... -- С.70--115.. У результаті німці одержали повний контроль над Миколаєвом. На ранок 24 березня почалися масові обшуки, арешти й терор: шукали нібито більшовиків і зброю, проте розстрілювали просто «підозрілих» містян. На засіданні Малої Ради (Української Центральної Ради) 6 квітня І.Фещенко-Чопівський доповідав про стан справ у Миколаєві. М.Стасюк запропонував негайно обрати комісію, створення якої, за пропозицією М.Гіндеса, доручили М.Корчинському. 16 квітня на засіданні Малої Ради О.Зарубін порушив питання з приводу німецького суду, який продовжував засуджувати українських громадян. Він зауважив: «Це було в Миколаєві, де по постанові німецького воєнно-польового суду були засуджені на смертну кару чотири чоловіки за те, що не здали зброї» Українська Центральна Рада: Документи і матеріали у двох томах. -- Т.2. -- С.283.. У числі арештованих був і міський голова В.Костенко, котрого звинувачували у відсутності контролю над настроями населення. Наказом німецького командування також було усунуто від виконання обов'язків членів Миколаївської міської управи. 13 квітня до міста прибула спеціальна анкетно-слідча комісія Центральної Ради у складі А.Мельника, І.Шалі, А.Долуда, Павлова, М.Гіндеса, Ольшанського та Подольського ДАМО. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.161. - Арк.102-103.. Попри те, що водночас із приїздом комісії Центральна Рада призначила в Миколаїв низку керівників, однак суттєвої результативності її робота не мала. Натомість більшовики, незважаючи на поразку повстання та численні жертви серед мирного населення, здобули популярність, оскільки фактично виявилися єдиною силою, що чинила спротив німецькій окупації.

Невдовзі Миколаївська міська дума відрядила до Києва делеґацію гласних і члена Центральної Ради О.Рожанського. Б.Терентьєв, О.Ісаєв та Ф.-С.Злочевський зустрілися з головою Ради Міністрів і міністром закордонних справ В.Голубовичем, міністром внутрішніх справ М.Ткаченком, іншими урядовцями. (9) 22 квітня 1918 р. Б.Терентьєв на засіданні думи за присутності представників німецького командування заявив про своє неґативне враження від членів уряду Там само. - Спр.158. - Арк.144-147..

29 квітня 1918 р. в Києві відбувся з'їзд хліборобів. Українську Центральну Раду було усунуто від влади, а гетьманом Української Держави проголошено ґенерала П.Скоропадського. Більшість населення Миколаївщини сприймала нову владу в контексті німецько-австрійської окупації. За визначенням Р.Пирога: «Коротка доба функціонування нового гетьманату повністю детермінована таким важливим чинником, як присутність в Україні потужної іноземної мілітарної сили. Саме Німеччина, в особі її військових і дипломатичних представників, суттєво впливала на напрями внутрішньої і зовнішньої політики, виступала збройним захисником гетьманського режиму» Пиріг Р. Українська гетьманська держава 1918 року. Історичні нариси. -- К., 2011. -- С.323-324.. Гетьман П.Скоропадський писав у «Спогадах»:

«Німці ж вели щодо флоту політику захоплення й, скажу, захоплення найрішучішого [...] справа дійшла до того, що в Миколаєві було захоплено всі наші кораблебудівні верфі з кораблями, що там будувалися. Між іншим, там було декілька суден невеликого типу, що їх називали “ельпідіфор”, німці особливо хотіли ним[и] заволодіти. Я рішуче протестував, і верфі ці нам повернули. Узагалі весь час доводилося крок за кроком відвойовувати морське добро» Скоропадський П. Спогади: Кінець 1917 -- грудень 1918. -- К.; Філадельфія, 1995. -- С.261-262..

Із 5 травня 1918 р. миколаївські суднобудівні заводи перейшли під повний контроль німців. 14 червня відбулася нарада керівництва підприємств із представниками німецького командування та фірми «Blohm und Voss». Керуючий заводами Б.Юрєнєв відмовився перейти на службу до німців і звернувся до правління в Петрограді по допомогу. М.Кульман із Петрограда тоді писав до Києва, що він негайно виїжджає в Миколаїв і просить український уряд прийняти суднобудівні заводи під свій захист. Міністр закордонних справ Д.Дорошенко звернувся до товариша військового міністра в морських справах М.Максимова:

«Високоповажний пане Миколай Лаврентійович! Ідучи назустріч тим бажанням і намірам, що висловлені Вами [...] в справі небажаного переходу заводів “Наваль” і “Руссуд” в Миколаєві до німецької фірми “Блюм і Фос”, я, не маючи точних відомостей, не можу цілком успішно запобігти в тому, аби унеможливити цей перехід власности, або хоч обмежитись встановленням непорушности прав Української держави на всі ті судна й властиві їм приналежності, що будувались або лагодились до останнього часу на вищевказаних заводах» ЦДАВО України. - Ф.3766. - Оп.1. - Спр.179. - Арк.63..

Для з'ясування ситуації гетьманський уряд відрядив до Миколаєва капітана М.Неклієвича. У його звіті доводилася необхідність негайного вжиття заходів щодо підпорядкування місцевих суднобудівних заводів Українській Державі. Однак реально встигли прийняти рішення лише стосовно Миколаївського відділення Балтійського суднобудівного заводу, який наказом по морському відомству від 8 липня 1918 р. було відокремлено від петроградського правління й реорганізовано у самостійне підприємство -- Миколаївський ремонтний і суднобудівний завод морського відомства «Ремсуд». На інших заводах керував представник німецької фірми «Blohm und Voss» інженер Еґґерс. У серпні до Німеччини виїхала українська делеґація на чолі з Ф.Лизогубом, у складі якої були керуючий суднобудівними заводами Б.Юрєнєв і член правління Товариства миколаївських заводів і верфей М.Кульман. 19 серпня в Берліні підписано низку важливих угод із німецькою фірмою «Blohm und Voss». Заводи мали переорієнтуватися на виготовлення залізничних вагонів, сільськогосподарської техніки та на комерційне суднобудування. Головним замовником мала стати Німеччина, яка брала на себе й обов'язок фінансування підприємств. Проте 2 листопада представники «Blohm und Voss» покинули Миколаїв, а відкриття суднобудівних заводів було відкладене на невизначений час. Причина полягала в тому, що насправді Німеччина збиралася добудовувати закладені ще за Російської імперії на миколаївських стапелях кораблі для власних потреб, а український уряд відмовив у цьому і сподівався завершити їх будівництво самотужки для українського флоту. Відповідні переговори з німцями тривали аж до поразки Німеччини в Першій світовій війні. 11 листопада 1918 р. в день підписання в Комп'єні капітуляції німецьке командування в Одесі повернуло Україні захоплені кораблі Левченко Л. Маловідомий факт берлінських переговорів 1918 р. в справі повернення Чорноморського флоту Україні. -- С.28--31..

Окупаційна влада виявила свої прагматично-корисливі плани в аграрному питанні. В опублікованих у миколаївських газетах оголошеннях селян закликали до засіву ланів, а тим, хто підтримуватиме більшовиків і чинитиме опір німецьким військовикам, погрожували розстрілом ДАМО. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.319. - Арк.12-13, 15-16.. Земельну реформу селянство сприймало в неґативному ключі ще за Центральної Ради, більше того, селяни часто виступали на боці більшовиків (с. Трихати, с. Нечаяне). Причини полягали в тому, що за короткочасного більшовицького правління було впроваджено «Декрет про землю» й «Основний закон про соціалізацію землі», котрі передбачали конфіскацію поміщицьких земель і маєтків, передачу їх без викупу селянам тощо Левченко Л.Л. Миколаївщина у вирі революційних подій: березень 1917 р. - квітень 1918 р. (Історична передмова). - С.11-69..

Тимчасовий земельний закон, затверджений Українською Центральною Радою 18 січня 1918 р. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали у двох томах. - Т.2. - С.128-130., дійшов до селян Миколаївщини після повернення Центральної Ради до Києва, тобто аж у другій половині березня того року. На практиці першочерговим завданням земельних комітетів стало відновлення зруйнованих селянами поміщицьких маєтків і концентрація всіх необхідних для проведення весняної посівної кампанії 1918 р. засобів. Міністр внутрішніх справ П.Христюк у середині березня в обіжнику земельним комітетам закликав до повернення економіям живого й мертвого реманенту та посівного матеріалу. Селяни не мали насіння, грошей для його придбання, не могли отримати необхідні кредити й урешті через непослідовність політики уряду зневірювалися в ньому Ковальова Н.А., Малиновський Б.В. Законодавче забезпечення посівної кампанії в Україні навесні 1918 р. // Український селянин. -- Вип.9. -- Черкаси, 2005. -- С.183.. З іншого боку, як зазначає В.Верстюк, «повернувши собі владу з допомогою чужої військової сили, Центральна Рада за логікою речей мала будувати свою політику так, щоб принаймні не викликати незадоволення німців, забезпечити виконання взятих обов'язків по постачанню в Австро-Угорщину й Німеччину продовольчих продуктів» Верстюк В.Ф. Передмова. // Українська Центральна Рада: Документи і матеріали у двох томах. -- Т.1. -- С.32--33.. Таким чином, селяни не лише не могли дійти до розуміння земельного закону, а й опинилися під гнітом німців.

6 квітня 1918 р. головнокомандувач німецькими військами в Україні фельдмаршал Г. фон Айхгорн, намагаючись отримати те продовольство, яке обіцяла німцям Центральна Рада, видав наказ про засів ланів Українська Центральна Рада: Документи і матеріали у двох томах. -- Т.2. -- С.347.. Формально його компетенція поширювалася на німецькі війська, проте виданий наказ торкався інтересів широких мас селянського населення України, виконувати його мали земельні комітети, а в разі відмови -- німецька військова влада. В українському уряді до 12 квітня про цей наказ не знали, хоча він уже кілька днів поширювався у селянському середовищі. Неґативна реакція Центральної Ради на цей документ не лише спровокувала погіршення ситуації на селі, а й ускладнила становище. Усвідомивши факт того, що УЦР не сприяє виконанню взятих на себе у Бресті зобов'язань, урядові кола Німеччини прийняли рішення про зміну керівництва в Україні Ковальова Н.А., Малиновський Б.В. Законодавче забезпечення посівної кампанії в Україні навесні 1918 р. - С.183-185..

П.Скоропадський згадував, що уряд Української Народної Республіки остаточного удару зазнав від селян-землевласників, які у своєму обуренні дійшли до того, що почали вимагати змін до III Універсалу, за котрим скасовувалася власність на землю. Він зазначав, що неможливо було звинуватити в появі цієї вимоги «великоросів», оскільки вона лунала від переконаних українців-самостійників школи Міхновського. Гетьманові імпонували ідеї хліборобів-демократів, оскільки його «кінцевий ідеал був -- бачити Україну, покриту одними лише дрібними, високопродуктивними, власними господарствами» Скоропадський П. Спогади: Кінець 1917 -- грудень 1918. -- С.136-137.. Отже у цій ситуації селяни, «політичним репрезентантом яких була партія хліборобів-демократів» на чолі з С.Шеметом, фактично виступили ініціаторами державного перевороту й повалення Української Центральної Ради. їх дії збігалися з інтересами німецького уряду Левченко Л.Л. Миколаївщина у вирі революційних подій: березень 1917 р. -- квітень 1918 р. (Історична передмова). -- С.11--69..

Принципові засади аграрної політики за Української Держави було сформульовано вже в першій грамоті П.Скоропадського. Право приватної власності «як фундаменту культури й цивілізації» відновлювалося в повній мірі. Дозволявся вільний продаж та купівля землі. Містилося в документі й концептуальне положення майбутньої земельної реформи про «відчуження земель по дійсній їх вартості від великих власників для наділення земельними ділянками малоземельних хліборобів» Державний вістник. -- 1918. -- 16 травня.. Урядова комісія щодо підготовки земельної реформи під керівництвом В.Колокольцова діяла доволі активно. Міністерство земельних справ стало рекордсменом за кількістю поданих законопроектів. Зокрема у серпні 1918 р. на розгляд уряду було внесено документи про вре- ґулювання відносин між власниками й орендарями за угодами на заміське нерухоме майно сільськогосподарського призначення, принципи укладення договорів найму цього майна у випадку продажу його Державному земельному банку. Концептуальне положення про примат права приватної власності, проголошене гетьманом, у сфері земельних відносин набуло потужного прискорення й вилилося в динамічні процеси реставрації поміщицької власності. Земельно-ліквідаційні комісії, що задумувалися як арбітражні структури у суперечках між землевласниками та селянами, фактично в руках ґубернських і повітових старост, місцевих поміщиків перетворилися на інструмент прикриття репресивних методів «відшкодувальних» акцій місцевих землевласників. Упродовж травня -- червня 1918 р. ця антиселянська практика з боку поміщицтва набула обертів та стала каталізатором зворотної реакції українського селянства у вигляді масового спротиву, широкого повстансько-партизанського руху, спрямованого не тільки проти поміщиків, німецько-австрійських окупантів, але й супроти державної влади, уособлюваної гетьманом Пиріг Р. Українська гетьманська держава 1918 року. -- С.152--153..

Причинами повстань послужили наступні події. Великі землевласники за допомоги німецько-австрійських військ почали поквапливо відновлювати власність на землю та майно, примушуючи селян не лише повертати розграбоване, а й відшкодовувати втрати, яких зазнали поміщики під час революції. Повернення їх до маєтків нерідко супроводжувалося масовим насильством. Німецькі й австрійські військові органи охоче надавали в розпорядження поміщиків озброєні підрозділи, а деякі землевласники формували з кримінальних злочинців власні каральні загони. Отже влітку -- восени 1918 р. на Миколаївщині розгорнувся селянський повстанський рух, який охопив територію сучасних Первомайського, Доманівського, Вознесенського, Березнегуватського, Баштанського та Очаківського районів, зону Тилігульського й Березанського лиманів.

З антигетьманськими повстаннями пов'язана й діяльність отамана Н.Гри- гор'єва. У травні 1918 р. він пішов на службу до гетьмана, очевидно, розчарувавшись у здатності Центральної Ради навести лад в Україні. Майбутній отаман став гетьманським полковником і командував однією з частин 6-го Полтавського корпусу, який входив до складу Запорізької дивізії. Проте минуло небагато часу і Н.Григор'єв не тільки сам розірвав відносини з гетьманським режимом, а й опинився серед найактивніших борців проти нього. Це сталося влітку 1918 р., причому мотиви мали політичний характер. Судячи з усього, як «національно свідомий українець» Н.Григор'єв не зміг прийняти політику уряду, котрий, за висловом В.Горака, виявився іграшкою в руках австро-німецьких окупантів Горак В. Повстанці отамана Григор'єва (серпень 1918 -- серпень 1919 рр.). -- Фастів,.

Принагідно слід підкреслити, що в підготовці антигетьманського повстання активну участь брали члени Миколаївської ради об'єднаних українських організацій. Так, її голова В.Герасименко в інтерв'ю кореспондентові газети «Южное слово» стверджував, що рада підтримувала зв'язок із російськими демократичними організаціями Миколаєва лише заради конспірації Южное слово. - 1918. - 13 декабря. - №50. - С.1.. Очевидно, що тут він мав на увазі представників гетьманського уряду градоначальника Е.Де-Бонді та ґенерала Л.Богаєвського. У листі ради від 21 лютого 1919 р. йшлося про те, що вона «брала найдіяльнішу участь в момент переходу влади з рук гетьманських опричників до Директорії. Далі, з самого початку листопаду місяця 1918 р. до цього дня (тобто 21 лютого --Авт.) рада стояла на чолі всього громадянства м. Миколаєва, впливаючи на політичний рух, обстоюючи завжди платформу Директорії, провадячи її в дійсність усіма тими засобами, які були в її розпорядженні, надсилаючи велику кількість своїх представників до членів центрального уряду, на з'їзди, підго- товлюючи вибори на Трудовий конгрес і тим забезпечуючи на півдні програму Директорії» ЦДАВО України. - Ф.2313. - Оп.1. - Спр.2. - Арк.63-64..