Реґіональний зріз української революції 1917-1921 рр.: Миколаївщина

миколаївщина революційний український державотворення

Грудень 1918 - березень 1919 рр.: Директорія УНР, «республіканські війська Східної Херсонщини» отамана Н.Григор'єва, окупація Миколаївщини силами Антанти

На початку грудня 1918 р. отаман Н.Григор'єв без особливих ускладнень відбив у гетьманців Олександрію й повідомив головного отамана військ Української Народної Республіки С.Петлюру про визнання Директорії та підпорядкування їй своїх сил. Незабаром вони отримали назву Херсонської дивізії та ввійшли до складу Південно-східної групи Армії УНР, котра стала головною складовою Південного фронту, що почав формуватися для протидії військам Антанти і російським білоґвардійцям, які закріпилися на Чорноморському узбережжі України.

У грудні 1918 р. голова Миколаївської ради об'єднаних українських організацій В.Герасименко поширив у місті таке оголошення: «З 10 на 11 грудня після бою з республіканським військом гетьманські війська залишили місто Миколаїв. Владу взяла у свої руки Рада об'єднаних українських організацій, та повідомила про це комендатуру англо-французьких і німецьких військ, котрі працюють разом із радою щодо підтримання порядку в місті до приходу республіканських військ» Там само. - Арк.90.. Щоправда отаман Н.Григор'єв напередодні надіслав раді, а також майбутньому комісарові С.Юріцину та командирові 17-го Олександрійського полку В'язовському критичного змісту телеграму: «Від усіх вас не отримую ніяких повідомлень. Отже всі сидите й ні дідька не робите. Мене вкрай дивує ваша бездіяльність. Я стою на позиціях навпроти

Миколаєва, скоро почну наступати. Наказую всім бити німців, чого дивитесь на них. Отаман Григор'єв» Там само. - Спр.6. - Арк.21..

12 грудня 1918 р. Миколаївська рада об'єднаних українських організацій направила до волосних земельних правлінь повідомлення про перехід влади до «Української Директорії, котра стоїть на платформі 1, 2 і 3 Універсалу, а саме: щоб земля була передана до рук тих, хто її обробляє, а також, щоб були скликані Українські установчі збори» ДАМО. - Ф.П.1817. - Оп.2. - Спр.173. - Арк.52.. Того ж дня «республіканські війська Східної Херсонщини» ввійшли до Миколаєва. Проте втримати владу в місті Н.Григор'єву не вдалося. У другій половині грудня німецькі сили на вимогу Антанти завдали несподіваного удару та вибили повстанців із Миколаєва. Отаман Н.Григор'єв направив ультиматум Німецькій раді солдатських депутатів, ґенералам Гільгаузену та Заку, а також Об'єднаній раді миколаївських робітників, міському самоуправлінню, комісару С.Юріцину: «Якщо німці впродовж чотирьох днів, починаючи з 12.00 31 грудня 1918 р. за новим стилем, не покинуть Миколаїв і Долинську, то ніхто з них не побачить свою Батьківщину» Фест В. Николаев: последний форпост немецких войск на Чёрном море. - Николаев, 2016. - С.91-92.. Німці змушені були пристати на ці вимоги, тож григор'євські загони знову ввійшли до Миколаєва, Знам'янки, Долинської, владу Директорії у цих містах і містечках було відновлено Горак В. Повстанці отамана Григор'єва... -- С.25..

Принагідно наведемо текст повідомлення «Затвердження асигнувань отаманові Григор'єву», уміщеного 26 грудня 1918 р. в №2788 місцевого періодичного видання «Трудовая газета», адже воно проливає світло на відносини Миколаївської міської думи та ватажка повстанців:

«Управа клопочеться про затвердження її розпорядження щодо видачі отаману Григор'єву 12 000 рублів на потреби його загону. Розпорядження затверджується. Окрім готівкових сум отаманові Григор'єву для потреб його загону було відпущено продовольчим відділом різних продуктів на 35 961 р[ублів] (повстанські сили налічували 6 тис. вояків -- Авт.). 24 000 руб. отаманом сплачено, залишилося за ним 11 961 руб. Дума визнала й цей видаток, рекомендуючи управі доотримати з отамана Григор'єва суму, що за ним залишається» ДАМО. - Ф.П.1817. - Оп.2. - Спр.283. - Арк.98-102..

Отже дума фактично подарувала Н.Григор'єву 12 000 руб. і, очевидно, що він навряд чи повернув борг в 11 961 руб., оскільки вже 25 грудня 1918 р. завершував операцію в районі Апостолово -- Берислав, а потім його сили вирушили на Одесу. За це Н. Григор'єв підтримав запропоновані Миколаївською міською думою кандидатури на керівні посади в місті, які не належали до українських політичних сил Левченко Л.Л. Миколаївська рада об'єднаних українських організацій в 1917-1919 роках. - С.56-73..

Через неузгодженість дій між вищим республіканським командуванням і Н.Григор'євим, Українська Народна Республіка на початку січня 1919 р. знову втратила Миколаїв. 13 січня в Одесі розмістився штаб французької десантної дивізії. її командир ґенерал Ф. д'Ансельм зажадав від українських військ розблокувати район навколо міста й відійти на лінію Тирасполь -- Бірзула -- Вознесенськ -- Миколаїв -- Херсон. Наприкінці січня -- на початку лютого сили Антанти взяли під свій контроль Херсон і Миколаїв. Ґенерал Ф. д'Ансельм видав наказ, в якому оголошувалося: «Франція та союзники прийшли в Росію, щоб дати змогу всім чинникам доброї волі й патріотизму відновити порядок у краї». Французькі військові представники намагалися розібратися у складному конґломераті місцевих політичних угруповань, прагнули не допускати одноосібного зміцнення якогось із них. Однак вони не приховували і своєї антибільшовицької налаштованості та прихильності до ідеї збереження «єдиної й неподільної Росії». У період фактичного безвладдя на початку березня 1919 р. домінуючою силою в Миколаєві було саме англо-французьке командування. Проте не слід забувати і про німецькі війська, які намагалися евакуюватися, і про частини грецьких десантних військ та польських леґіонерів ДАМО. - Ф.П-9. - Оп.2. - Спр.5. - Арк.3-6.. Специфічною сторінкою революційних подій на Миколаївщині стала наявність експедиційного корпусу Антанти Там само. - Ф.Р-4074. - Оп.1. - Спр.253. - Арк.29..

У складі десанту Держав згоди 1 березня 1919 р. в акваторію Миколаївського військового порту ввійшли транспорти «Інженер Авдаков» та «Анатолій Молчанов» із грецьким континґентом чисельністю 3 тис. вояків, санітарним і бойовим обозами на борту Там само. - Ф.П-1817. - Оп.2. - Спр.321. - Арк.3.. У Греції участь військ у складі сил Антанти в боротьбі проти більшовиків на території України одержала назву Українського походу (кампанії) 1919 р. Утім протистояння більшовизму не було єдиною метою, адже завдяки такому кроку планувалося здобути підтримку Франції на Паризькій мирній конференції у вирішенні територіальних питань і врятуванні переслідуваного на теренах Османської імперії грецького християнського населення.

14 березня 1919 р. війська отамана Н.Григор'єва, який на цей раз представляв інтереси більшовиків і напередодні вибив сили Антанти з Херсона, оволоділи Миколаєвом, а у двадцятих числах місяця українські республіканські частини залишили північні райони Миколаївщини Пархоменко В.А. Українські національні формування на Миколаївщині у 1917-1918 рр. - С.44-48.. У місті знову до влади прийшли більшовики. У 1919--1920 рр. у краї розгорнувся масовий повстанський рух, спрямований проти більшовиків і де- нікінців. Найвищим його проявом стало створення селянських формувань державного типу Котляр Ю. [Рец.] «Атаманщина» и «партизанщина» в Гражданской войне: идеология, военное участие, кадры. Сборник статей и материалов / Под ред. А.В.Посадского. Москва: АИРО-ХХІ, 2015. 876 с. // АЬ Ітрегіо. - Вып.4. - Казань, 2018. - С.356..

Березень - квітень 1920 р.: Перший зимовий похід Армії УНР на території Миколаївщини

Окремою сторінкою діяльності українських військових формувань на території Миколаївщини слід уважати події Першого зимового походу Армії УНР. Головні бої відбулися в березні -- квітні 1920 р. при зайнятті Ольвіополя, у районі Кривого Озера, переправ через річки Південний Буг і Синюху та при штурмі Вознесенська.

Великдень для Армії УНР пройшов у збройних сутичках із більшовиками. У цих боях було використано майже весь запас боєприпасів. Ґенерал М.Омелянович-Павленко вирішив оволодіти Вознесенськом, де розташовувався артилерійський арсенал. Наступ запланували в ніч із 15 на 16 квітня 1920 р. Тим часом на станцію Новий Буг прибули до 1 тис. червоноармій- ців для ліквідації повстанського руху та обеззброєння населення Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України. -- Ф.11012. -- Т.23. - Арк.90.. 16 квітня близько 3-ї год. підрозділи Запорізької дивізії рушили на Вознесенськ. Червоні відкрили вогонь, тож українські піхотні й кавалерійські частини були змушені відступити. Згодом цей момент М.Омелянович-Павленко назве вирішальним у ході бою, адже ворог залишив свої позиції та почав безсистемне переслідування українських підрозділів, це й надало тактичну перевагу останнім.

Бій за Вознесенськ був жорстоким: червоні недорахувалися 648 бійців, із боку Армії УНР втрати склали 2 людини, поранено 5 (за іншими даними червоноармійців загинуло 200-300, козаків - 1, поранено 3) Там само. - Арк.294.. Судячи з усього, ці відомості суттєво міфологізовано, вони потребують ретельної верифікації. Українські війська захопили трофеї: 2 млн рушничних набоїв, 32 тис. артснарядів, 2 важких, 8 середніх, 18 легких гармат, 12 мітральєз, 5 тис. рушниць, 48 кулеметів, 4 ешелони різного військового майна, 4 тис. возів обозу, 10 млн радянських рублів Швидченко Т. Армія УНР у бою за Вознесенськ 16 квітня 1920 р. // Ґілея. -- Вип.75. -- К., 2013. -- С.80--83.. 18 квітня 1920 р. частини Армії УНР здійснили переправу на правий берег річки Південний Буг, рухаючись у район Ананьїв -- Балта -- Бірзула.

В.Шкварець уважає, що зимовий рейд військ УНР охопив територію 9 з 19 районів сучасної Миколаївської області. Українська армія з боями пройшла майже 300 км по тилах червоних і білих, від Казанки, Нового Бугу, Баштанки, через Вознесенськ, Веселинове, Врадіївку, Криве Озеро та далі на Одещину й Вінниччину. Частина сил одночасно рейдувала з-під Умані на Тишківку, потім теренами нинішньої Первомайщини і Братського району, далі вийшла на Вознесенськ, а згодом через північний захід Миколаївщини, Одещину і Кіровоградщину дісталася Вінниччини (Тульчин -- Крижопіль -- Томашпіль -- Ямпіль), де об'єдналася з основними силами головного отамана С.Петлюри в його спільному поході з польською армією Ю.Пілсудського на Київ Шкварець В.П. Українська національно-демократична революція і боротьба за незалежність на Миколаївщині 1917--1921. -- С.74--75..

Це були останні реґулярні українські війська на Миколаївщині періоду революції. Із припиненням на території воєнних дій розпочався антибільшовицький повстанський рух, який у 1920--1921 рр. мав два чітко виражених політичних напрями: національний та анархо-махновський. Французький дослідник А.Безансон зазначав, що «за своїм розмахом і небезпекою для більшовицької влади селянська війна була більш масовою і загальнонародною, ніж війна громадянська» Безансон А. Війна більшовиків проти селян // Всесвіт. -- 1993. -- №9/10. -- С.129..

Таким чином, розглянувши події Української революції 1917--1921 рр. на Миколаївщині, констатуємо такі їх особливості:

1. Головні революційні події у краї відбувалися в контексті державотворчих процесів в Україні. Чітко простежуються періоди Центральної Ради, гетьманату П.Скоропадського та Директорії. А втім хронологічно ці періоди не збігаються із загальною періодизацією історії Української революції: період Центральної Ради на Миколаївщині розпочався пізніше, а період Директорії закінчився значно раніше.

2. Миколаївщина визнала Українську Центральну Раду та свою належність до Української Народної Республіки, хоча це визнання, порівняно з іншими реґіонами, було запізнілим із причини тісних політичних, економічних, культурних зв'язків реґіону з Петроградом. Чіткий орієнтир на Центральну Раду, яка здавалася місцевій еліті й населенню прийнятною альтернативою більшовицькій диктатурі, Миколаївщина взяла після більшовицького перевороту в Росії. Фактично визнання Української Центральної Ради відбулося завдяки наполегливості Миколаївської ради об'єднаних українських організацій, яка до переходу проводу в раді робітничих і військових депутатів до більшовиків заявляла про те, що сприймає Центральну Раду за вищий орган рад робітничих і військових депутатів.

Ґенеральний Секретаріат, потім Рада Народних Міністрів УНР не мали чітко окресленої регіональної політики, що врешті призвело до втрати авторитету. По-перше, як і в більшості реґіонів України, на Миколаївщині Центральна Рада припустилася помилок у земельній політиці. Слід урахувати, що край посідав особливе місце, адже був одним із найбільших виробників зернових. Селянство, котре за закликом більшовиків наприкінці 1917 р. захопило великі приватні маєтки, не бажало забезпечувати виконання обіцянок, які провід Центральної Ради надав союзникам. Тому німецька присутність створювала величезну напругу на селі, рівної якої фактично не було на інших українських теренах. По-друге, Центральна Рада не врахувала потужний міський чинник -- робітників миколаївських суднобудівних заводів, які постраждали через закриття підприємств, а згодом і через захоплення їх німцями. Селяни й містяни не змогли вирішити своїх найважливіших проблем: отримати право на продукт з обробітку власної землі та на оплачувану працю на підприємстві. Запізніла увага Центральної Ради до подій у Миколаєві не мала позитивних наслідків. Натомість місцеві більшовики, які на початку революції фактично були маргінальною політичною силою, зміцнилися та набули авторитету серед пролетарів і селян Миколаївщини.

3. П.Скоропадський, намагаючись урахувати помилки Центральної Ради, приділив значну увагу миколаївським суднобудівним заводам, домігся повернення Україні частини флоту та верфей. Проте гетьманський уряд, через німецьку політику щодо заводів і зазіхання на недобудовані кораблі, а також через короткочасність перебування при владі, значних результатів у цій сфері не здобув. Водночас за правління П.Скоропадського поглибилося протистояння селян і великих землевласників, яке вилилося в антигеть- манський повстанський рух. У місті за гетьманату українські організації не мали значного впливу на населення й офіційну владу, по-перше, через іґно- рування їх німецьким командуванням; по-друге, через призначення на керівні посади колишніх російських ґенералів.

4. Короткочасний період Директорії на Миколаївщині (ледь більше трьох місяців) позначений хаотичністю влади й подій, в яких важливу роль відіграла присутність військ Антанти та переміна політичних поглядів отамана Н.Григор'єва з проукраїнських на більшовицькі. Саме його дії призвели до остаточної втрати впливу Миколаївської ради об'єднаних українських організацій на владу: міська дума за гроші викупила в нього призначення на керівні посади представлених нею кандидатур. Українці виявилися відстороненими від офіційної влади. Війська Антанти протистояли григор'євцям-більшовикам, однак основний антантівський кон- тинґент -- греки -- не мав суттєвої зацікавленості на півдні України, тому доволі легко піддався загонам отамана Н.Григор'єва і швидко залишив Миколаїв.

5. Перший зимовий похід Армії УНР хоча й охопив значну частину території Миколаївщини та став героїчною сторінкою в історії українського війська, однак природного зв'язку з процесами, що відбувалися у краї, він не мав. Натомість значно більш важливішу роль відігравав селянський повстанський рух, що тривав і після завершення основних революційних подій.

REFERENCES

1. Bezanson, A. (1993). Viina bilshovykiv proty selian. Vsesvit, 9/10, 128--132. Kyiv. [in Ukrainian].

2. Doroshenko, D. (2002). Istoriia Ukrainy 1917-1923 rr. V2-kh t. T.II: Ukrainska het- manska derzhava 1918 roku. Kyiv. [in Ukrainian].

3. Fest, V. (2016). Nikolaev: poslednij forpost nemetskikh vojsk na Chernom more. Nykolaev. [in Russian].

4. Horak, V. (1998). Povstantsi otamana Hryhorieva (serpen 1918 - serpen 1919 rr.). Fastiv. [in Ukrainian].

5. Hospodarenko, O.V. (2000). Hospodarska diialnist Mykolaivskoi miskoi dumy v period avstro-nimetskoi okupatsii 1918--1919 rr. Natsionalnyi universytet “Kyievo-Mohylianska akademiia”. Mykolaivska filiia: Naukovipratsi, 5, 70--73. Mykolaiv. [in Ukrainian].

6. Kotlyar, Yu. (2018). “Atamanshchina” i “partizanshchina” v Grazhdanskoj vojne: ideologiya, voennoe uchastie, kadry. Ab Imperio, 4, 354--358. Kazan. [in Russian].

7. Kotlyar, Yu.V. (2003). Povstanstvo: Selianskyi rukh na Pivdni Ukrainy (1917-1925). Mykolaiv; Odesa. [in Ukrainian].

8. Kotlyar, Yu.V. (2008). Povstanskyi rukh etnichnykh menshyn Pivdnia Ukrainy (1917-1931). Kyiv; Mykolaiv. [in Ukrainian].

9. Kotlyar, Yu.V. (2010). Vysunska i Bashtanska respubliky (do 90-i richnytsi proho- loshennia). Mykolaiv. [in Ukrainian].

10. Kotlyar, Yu.V. (2012). Vradiivska khliborobska respublika. Chornomorskyi litopys, 5, 50--53. [in Ukrainian].

11. Kotlyar, Yu.V. (2017). Selianski respubliky Naddniprianskoi Ukrainy. Istorychnyi arkhiv, 18, 64-69. [in Ukrainian].

12. Kovalova, N.A., Malynovskyi, B.V. (2005). Zakonodavche zabezpechennia posivnoi kampanii v Ukraini navesni 1918 r. Ukrainskyi selianyn, 9, 182-186. [in Ukrainian].

13. Levchenko, L. (2017). Malovidomyi fakt berlinskykh perehovoriv 1918 roku v spravi povernennia Chornomorskoho flotu Ukraini. Zovnishni spravy, 5, 28-34. [in Ukrainian].

14. Levchenko, L. (2017). Mykolaiv za doby Ukrainskoi Tsentralnoi Rady (berezen 1917 -- kviten 1918). Naukovi pratsi. V.280, T.292. Istoriia, 88--107. Mykolaiv. [in Ukrainian].

15. Levchenko, L. (2017). Problema Chornomorskoho flotu i sudnobudivnykh zavo- div u roky Ukrainskoi revoliutsii: mykolaivski vizii. Istorychnyi arkhiv, 18, 84--104. [in Ukrainian].

16. Levchenko, L.L. (2019). Mykolaivshchyna u vyri revoliutsiinykh podii: berezen 1917 r. -- kviten 1918 r. (Istorychna peredmova). Mykolaivshchyna u vyri revoliutsiinykh podii: berezen 1917 r. - kviten 1918 r.: Dokumenty ta materialy, 11--69. Mykolaiv. [in Ukrainian].

17. Levchenko, L.L. (2019). Mykolaivska Rada obiednanykh ukrainskykh orhanizatsii v 1917--1919 rokax. Naukovi pratsi, V.321, T.309. Istoriia, 56--73. Mykolaiv. [in Ukrainian].

18. Parkhomenko, V.A. (1998). Ukrainski natsionalni formuvannia na Mykolaivshchyni u 1917--1918 rr. Naukovi pratsi, 1, 44--48. [in Ukrainian].

19. Parkhomenko, V.A. (2004). Viiskovi formuvannia Tsentralnoi Rady ta hetmanatu u Mykolaievi (1917--1918 rr.). Voienna istoriia, 1/3, 18--27. [in Ukrainian].

20. Pyrih, R. (2011). Ukrainska hetmanska derzhava 1918 roku: Istorychni narysy. Kyiv. [in Ukrainian].

21. Shchukin, V.V. (2019). Povstannia u Mykolaievi v berezni 1918 roku. Mykolaivshchyna u vyri revoliutsiinykh podii: berezen 1917 r. - kviten 1918 r. Dokumenty ta materialy, 70--115. Mykolaiv. [in Ukrainian].

22. Shkvarets, V.P. (2007). Ukrainska natsionalno-demokratychna revoliutsiia i borotba za nezalezhnist na Mykolaivshchyni 1917-1921 rr. Mykolaiv. [in Ukrainian].

23. Shvydchenko, T. (2013). Armiia UNR u boiu za Voznesensk 16 kvitnya 1920 roku. Gileia, 75, 80--83. [in Ukrainian].

24. Skoropadskyi, P. (1995). Spohady: Kinets 1917 - hruden 1918. Kyiv; Filadelfiia. [in Ukrainian].

25. Tryhub, O.P. (2017). Borotba za ukrainizatsiiu pravoslaviia u Khersonsko-Odeskii yeparkhii chasiv natsionalno-vyzvolnykh zmahan (1917--1920 rr.). Eminak, 3, T.1, 24-- 29. [in Ukrainian].

26. Verstiuk, V.F. (1996). Peredmova. Ukrainska Tsentralna Rada: Dokumenty i materialy u dvokh tomakh, T.1: 4 bereznia - 9 hrudnia 1917 r. Kyiv. [in Ukrainian].

Using the example of Mykolaiv region the authors highlight the features of the Ukrainian Revolution of 1917-1921 at the regional level. A comparative-historical method made it possible to compare the events of the Ukrainian Revolution at the national and regional levels; chronological method helped to establish difference between dating of the events in Kyiv and Mykolaiv; logical method provided an opportunity to combine and summarize historical facts which had already revealed earlier, and identify the features of the revolutionary events in Mykolaiv region. The scientific novelty of this study is that for the first time the specificity of the events of the Ukrainian Revolution of 1917-1921 on the territory of the Mykolaiv region was discovered on the basis of unpublished sources and available historiographic basis. The main revolutionary events in the Mykolaiv region occurred in the context of state-building processes in Ukraine (periods of the Central Rada, P.Skoropadskyi and the Directory). At the local level, often these periods do not coincide chronologically with the general periodization of the history of the Ukrainian Revolution. For example, in Mykolaiv region the period of the Central Rada began later, namely after the October 1917 coup in Petrograd; the Directory period ended much sooner, after the second seizure of power by the Bolsheviks. A strong signal to the Ukrainian Central Rada was taken by the Mykolaiv Region after the Bolshevik coup in Petrograd. The recognition of the Ukrainian Central Rada in the region was due to the persistence of the Mykolaiv Council of United Ukrainian Organizations. The Central Rada did not have a clearly defined regional policy. This resulted in the loss of its credibility among peasants and townspeople. In the Mykolaiv area the Central Rada made mistakes in the land policy and did not take into account the powerful city factor - workers of the Mykolaiv shipyards. The peasants and the townspeople did not solve their major problems. This led to uprisings both in the city and in the countryside. The belated attention of the Central Rada to the events in Mykolaiv had no positive consequences. Instead, the local Bolsheviks, who at the beginning of the revolution were in fact a marginal political group, strengthened and gained influence among the proletarians and peasants of Mykolaiv region. Trying to correct the errors of the Central Rada the government of P.Skoropadskyi paid considerable attention to the Mykolaiv shipyards, achieved the return of Ukraine's fleet and shipyards. However, due to the German policy towards the shipyards and encroachment on unfinished warships, as well as the short term of power, it also failed to achieve significant results in this sphere. With it, in the period of P.Skoropadskyi the confrontation deepened between peasants and large landowners, which resulted in anti-hetman movement and uprisings. In the city, Ukrainian organizations under the Hetmanate did not have a significant impact on the population and official authorities because of ignoring them by German command and appointing former Russian generals to senior positions.

The three-month period of the Directory is characterized by the chaotic power and events in which the presence of the Entente troops and the change of political views of Ataman N.Hryhoriev - from pro-Ukrainian to Bolshevik ones - played an important role. It was Hryhoriev's actions that led to the final loss of influence of the Mykolaiv Council of United Ukrainian Organizations on official authorities. Although First Winter Campaign of the Army of UPR covered a large part of the territory of Mykolaiv region and became a heroic page in the history of the Ukrainian Army, it had no natural connection with the processes taking place in Mykolaiv region. Instead, the peasant rebel movement played an important role and continued even after the major revolutionary events had ended.

Keywords: Ukrainian Revolution of 1917-1921, Mykolaiv region, Mykolaiv, Central Rada, Hetmanate, Directory of Ukrainian People's Republic, First Winter Campaign, rebel movement.

Размещено на Allbest.ru