Україна у Другій світовій війні: теоретико-методологічний аспект

Анотація

друга світова війна загроза

У статті проаналізовано застереження представників міжнародних офіційних кіл щодо загрози світової війни та гуманітарної катастрофи, яку можуть спричинити локальні збройні конфлікти, що мають тенденцію набирати міжнародних масштабів. Висновки дослідників, які стверджують, що війна -- це невід 'ємний атрибут людської сутності, суспільних відносин, спонукають до вироблення універсальних, дійових методів прогнозування збройних протистоянь регіонального характеру як однієї з складових попередження світових катастроф. Акцентується увага на відповідальності представників вітчизняної історичної науки за точне і не заангажоване відображення подій в Україні періоду Другої світової війни в контексті переосмислення негативного досвіду минулого та запобіганню його уроків у майбутньому.

Ключові слова: енциклопедичні видання, довідники, Друга світова війна, Україна, теоретико-методологічні підходи, концептуалізація, термінологічний апарат.

Annotation

Iryna Asarh, researcher, Institute of History of Ukraine of National Academy of Science of Ukraine (Kyiv) Ukraine

UKRAINE IN THE SECOND WORLD WAR: THEORETICAL AND METHODOLOGICAL PERSPECTIVE ABSTRACT

The article covers the warnings of representatives of international official circles about the threat of world war and humanitarian disaster that can be caused by local armed conflicts, which tend to gain international scope. The researchers' conclusions, in which it is stated that the war is an indispensable attribute of human nature and social relations, drive the development of the universal, effective methods of predicting regional armed conflicts as the components of global catastrophe prevention. The attention is accented on the responsibility of the national history researchers for accurate and impartial reflection of the events in Ukraine during the Second World War in the context of rethinking the negative experience of the past and preventing it in the future.

Keywords: encyclopaedias, handbooks, Second World War, Ukraine, theoretical and methodological approaches, conceptualization, terminology.

Виклад основного матеріалу

Друга світова війна (1939-1945) стала найбільш масштабною трагедією і гуманітарною катастрофою світової історії. Багато сказано про те, що переосмислення негативних уроків минулого може запобігти їх повторенню в майбутньому. Однак у засобах масової інформації все частіше лунають тривожні заяви представників офіційних кіл про те, що сучасний світ вкотре опинився на межі чергової світової війни та масштабної гуманітарної катастрофи. Значного суспільного резонансу набуло застереження, яке прозвучало з вуст Пенні Мордонт -- міністра міжнародного розвитку Великої Британії, опубліковане 31 грудня 2018 р. в одному з найбільш популярних британських видань «The Telegraph» стосовно того, що 2018 р. може стати часом найбільшої гуманітарної кризи після Другої світової війни В 2018 предрекли самый худший гуманитарный кризис со времен Второй мировой [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: https://rg.ru/2017/12/31/v-2018-godu-predrekli- hudshij-gumanitarnyj-krizis-so-vremen-vtoroj-mirovoj.html (останній перегляд: 04.11.2019).. Пенні Мордонт наголосила на тому, що особливе занепокоєння викликала ситуація у М'янмі, Ємені та Південному Судані, де в результаті збройних конфліктів і голоду тільки 2017 р. вже постраждали мільйони осіб, а в 2018 р. ситуація може значно погіршитися.

Події, що почалися наприкінці 2010 р. у Тунісі й отримали назву «арабська весна», охопили так званий «арабський світ» -- країни Північної Африки і Близького Сходу (Туніс, Алжир, Ліван, Йорданія, Мавританія, Судан, Оман, Саудівська Аравія, Єгипет, Ємен, Ірак, Бахрейн, Лівія, Кувейт, Марокко, Західна Сахара, Сирія, прикордонні території Ізраїлю тощо) тривають донині. В результаті, від збройних конфліктів і подекуди від голоду продовжує потерпати народонаселення цих країн. На цьому тлі чи не найбільш самою затяжною і кривавою подією став конфлікт в Сирії (триває з 15 березня 2011 р.). До найрезонансніших світових подій останнього часу, що відбулися вже на європейському континенті, слід віднести і анексію Автономної Республіки Крим Російською Федерацією та розгортання нею бойових дій на території Донецької та Луганської областей України у 2014 р., які також тривають дотепер.

Окрім зазначеного вище, можна навести ще багато прикладів локальних збройних конфліктів, які зазвичай тільки спочатку є внутрішніми, але доволі швидко набувають міжнародного характеру і мають катастрофічні наслідки для життєдіяльності людей, які опинилися у зоні таких конфліктів, точніше стали їх заручниками. У цьому контексті слушно висловився О. Лисенко: «Здається, в наш час людство навчилося реагувати на природні катаклізми чи техногенні катастрофи з їх руйнівними наслідками. Однак і донині світова спільнота погано справляється з наслідками збройних конфліктів, як правило, полишаючи їх подолання самим жертвам. Поступово втрачають роль регуляторів світового устрою ООН та інші організації, які володіють не лише моральними і юридичними, а й військовими інструментами локалізації та припинення актів агресії чи війн» Лисенко О. Гуманітарний вимір збройних конфліктів сучасності: спроба антропологічної рефлексії // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Війни і збройні конфлікти у Східній Європі в ХХ -- на початку ХХІ століть». -- Житомир: Полісся, 2015. -- С. 5..

У цьому контексті постає висновок, що людство, хоча і має властивість засвоювати уроки минулого і робити правильні висновки, але війни, очевидно, є неодмінним атрибутом людської цивілізації. З іншого боку, і на цьому наполягав видатний мислитель ХХ ст. Мартін Гайдеггер у своїй праці, датованій 1954 р., «Подолання метафізики» («Dйpassement de la mйtaphysique»): «Світові війни -- це миро-війни, попередня форма усунення відмінностей між війною і миром... «Війна» і «мир», які видозмінилися до втрати своєї суті, втягнуті в загальне блукання і, нерозпізнані через відсутність Відмінності, розчинилися у порожньому процесі зростаючого маніпулювання усім, чим можна маніпулювати. На питання, коли буде мир, не можна відповісти не тому, що тривалість війни не піддається оцінці, а тому що саме питання запитує про щось таке, чого вже більше немає, адже і війна вже не є чимось таким, що могло би закінчитися миром. Війна стала різновидом того винищення сутнього, яке продовжується у стані миру. Необхідність рахуватися із затяжним характером війн є лише вже застарілою формою визнання новизни епохи споживання. Ця довготривала у своїй тривалості війна переходить не у мир колишнього роду, але у стан, коли військове вже не сприймається як військове, а мирне стає безглуздим і беззмістовним» Хайдеггер Мартин. Время и бытие: статьи и выступления / пер. с нем. В. В. Бибихина. М.: Республика, 1993. -- С. 221-238..

Сучасний український «Філософський енциклопедичний словник» визначає, що війна -- це «складне соціально-політичне явище, стан суспільства, в якому основним видом діяльності є організована збройна боротьба між державами, класами або націями (народами). У міжнародно-правовому аспекті В.[ійна] -- це легітимне здійснення державою збройного насильства відносно іншого суб'єкта права, яке змінює статус їхніх відносин (термін дії міжнародних угод тощо)» ЦюрюпаМ. Війна // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін.; -- К.: Абрис, 2002. -- С. 89; Маркс Карл. Введение (Из экономических рукописей 1857-1858 годов) // К. Маркс и Ф. Энгельс. Сочинения. -- М.: Издательство политической литературы, 1958. -- Изд. 2. -- Т. 12. -- С. 735..

Філософська традиція осмислення феномену війни та її причинних факторів бере свій початок в глибокій давнині. Як влучно зауважив знаний українській філософ, професор Михайло Цюрюпа: «Війна раніше за мир досягла розвинених форм, а тому раніше знайшла своїх теоретиків», дещо перефразувавши відомий вислів Карла Маркса «Війна раніше досягла розвинених форм, ніж мир» Там же.. Адже ця тема присутня в сюжетах багатьох стародавніх літературних джерел -- Біблії, «Едді», Бгаґават-Ґіті, Артхашастрі, «Дао де цзін», «Іліаді» й «Одіссеї» Гомера та ін.

Слід зауважити, що, фактично, до ХХ ст. дослідження феномену війни, як правило, обмежувалися осмисленням її духовно-морального змісту, розробкою практичних питань проведення воєнних дій тощо. Зокрема, мислителі Середньовіччя і Модерної епохи, які активно студіювали цю проблему, здебільшого сходилися на думці, що війна має викликати моральне засудження і впроваджувати ідею «одвічного миру». Зокрема, Еразм Роттердамський і Спіноза визначали війну в тому числі і як стихійне лихо, а не лише як один із засобів політичної боротьби. Томас Гоббс стверджував, що «війна» є природнім станом цього світу, а «мир» -- штучним, потребуючим для свого створення сторонніх зусиль Гоббс Т. К читателю. О теле // Избранные произведения: В 2 т. -- М.: Мысль, 1964. -- Т. 1. -- С. 56. Там же.. Т. Гоббс зазначав і те, що природний характер «війни» надає можливість її опису мовою природознавства, тобто мовою спонтанних процесів, у термінах наукових законів і закономірностей. Натомість же штучність «миру» потребує телеологічної термінології: мети, норм, проектів, техніки тощо Там же.. Інший видатний представник філософської думки Модерної епохи, німецький мислитель Артур Шопенгауер розглядав війну з позицій об'єктивного ідеалізму в поєднанні із суб'єктивним, насамперед волюнтаризму, що загалом є специфічною особливістю його філософії. Він наголошував на тому, що війна має безпосередній зв' язок із волею до життя. На його думку, головною формою об'єктивації світової волі є «ргіпеіріиш іпбіуібиаііопів»: «Воля однаково являє себе у незліченних індивідах, і в кожному із них цілком і повністю в двох аспектах (волі і уявлення). Таким чином, в той час як кожен індивід безпосередньо даний самому собі як воля в цілому і уявлення в цілому, інші дані йому насамперед як його уявлення; його власна істота і збереження її для нього важливіше, ніж усі інші, разом взяті» Шопенгауэр А. О четверояком корне... Мир как воля и представление. Критика кантовской философии: В 2 т. -- М.: Наука, 1993. -- Т. 1. -- С. 431.. У цьому ж контексті розмірковував і Карл Ясперс, зокрема: «залишається нерозв'язаним питання, чи є в людині дещо подібне темній і сліпій волі до війни -- потяг до іншого, до виходу із повсякдення, із стабільності обставин, дещо подібне волі до знищення і жертовності, туманний ентузіазм, спрямований на створення нового світу, або далека від дійсності лицарська жага боротьби; воля до самоствердження, яка прагне довести, на що вона здатна, і надає перевагу над пасивним очікуванням смерті в кінці безглуздого існування, вільно обраній смерті» Ясперс К. Духовная ситуация времени // Смысл и назначение истории / [пер. с нем. М. И. Левиной]. -- 2-е изд. -- М.: Республика, 1994. -- С. 345-346..

Німецький військовий теоретик, історик і полководець Карл Клау- зевіц, широковідомий завдяки своїй фундаментальній праці «Про війну» («Vom Kriege»), присвяченій питанням теорії війни, твердив, що війна -- це продовження політики, але вже насильницькими засобами, саму ж політику він визначав як розум уособленої держави, зокрема наголошував на утопічності ідеї про «вічний мир» та ін. Карл фон Клаузевиц. О войне. -- Харков: Фолио, 2018. -- 640 с. Його військова теорія мала значний вплив на розвиток військової думки і військової справи, тому і сьогодні викладається у військових навчальних закладах. Пізніше до розробки військової теорії долучилися німецькі полководці і військові теоретики Хельмут Карл Мольтке і Альфред Шліффен. Зокрема, низка військових кампаній, успішно проведених Хельмутом Карлом Мольтке, були взяті за основу Альфредом Шліффеном для розробки так званого «плану Шліффена», яким успішно скористався Адольф Гітлер під час нападу на Францію у 1939 р. У ХІХ ст. -- першій третині ХХ ст. до цього процесу долучилися видатні російські полководці і військові теоретики Генріх Леєр і Ніколай Міхневич та українські -- Михайло Колодзінський, Симон Петлюра та інші.

Слід зауважити, що війна, як окрема наукова проблема, почала досліджуватися тільки у ХХ ст. На сьогодні розроблено кілька методологічних підходів студіювання цієї проблематики, серед яких, найбільш задіяними є: структурно-функціональний, формаційний, соціокультурний, психологічний, культурологічний та ін. З позицій прихильників структурно-функціонального методу (Гастон Бутуль, П'єр Аснер, Раймонд Арон, Віктор Шнірельман та ін.), війна виступає певною цілісністю і має складну структуру, кожен елемент якої має своє значення і виконує відповідні функції, спрямовані на задоволення потреб системи Поваляев В. Г. Образ войны: некоторые аспекты структурно-функционального подхода // Известия Самарского научного центра Российской Академии наук. Спец. вып. «Актуальные проблемы гуманитарных исследований». -- Т. 1. -- Самара: Издательство Самарского научного центра РАН, 2006. -- С. 47-52.. Послідовники соціокультурного методу (Арнольд Тойнбі, Куінсі Райт, Семюел Хантінгтон, Пітірім Сорокін та ін.) розглядають війну в її тісному зв'язку з розвитком соціокультурних відносин поміж цивілізаціями, окремими соціальними групами тощо. Пітірім Сорокін, зокрема, наголошував, що сприятливим підґрунтям для виникнення антагонізмів, конфліктів і, зрештою, воєн є значні і стрімкі зміни в організації і культурному розвитку взаємодіючих сторін, які вже неможливо ніяким чином регулювати. Формаційний метод розвинувся на основі праць Карла Маркса і Фрідріха Енгельса, де війна розглядається як суспільно- політичне явище, притаманне лише класовому суспільству, а її соціальний зміст визначається характером політичних доктрин. Прихильники психологічного методу (Конрад Лоренц, Зігмунт Фрейд, Георг Зіммель) вбачають джерело війни у психіці людини, схильності людського інтелекту до агресії, масових психозах, що спричиняються пригніченням людських інстинктів тощо. Культурологічний метод (Йоган Гейзинга, Леслі Уайт, Томас Шеллінг та ін.) визначає війну як феномен культури. На погляд послідовників культурологічного методу, війна є важливим засобом соціалізації, вироблення нових моделей поведінки, трансформації культурних орієнтирів тощо. Зокрема, Леслі Уайт зазначав, що війни відбуваються не між окремими індивідуумами, а між суспільствами і тому війну як таку слід розглядати виключно в широкому культурологічному контексті Сорокин П. А. Причины войны и условия мира // Социологические исследования. -- 1993. -- № 12. -- С. 140-152. Уайт Л. Избранное: Наука о культуре / Пер. с англ. -- М.: РОССПЭН, 2004. -- 960 с. (Серия «Культурология. XX век»).. Йохан Хейзінга вважав війну відображенням онтологічно-ігрового принципу світобудови, основою якого є гра і «людина граюча» Хёйзинга Йохан. Homo Ludens. Опыт определения игрового элемента культуры / Сост. пред. и пер. с нидерл. Д. С. Сильвестрова. -- СПб.: Изд-во Ивана Лимбаха, 2011. -- 416 с.

Мається на увазі система світового устрою, коли баланс сил в міжнародних відносинах розподілений між окремими центрами (полюсами), які не переважають і не розповсюджують свій вплив один на одного. Сам термін «біполярність» тлумачиться як вихід за межі логіки, побудованої на бінарному принципі..

Від середини 90-х рр. ХХ ст. у світових наукових колах розгорнулися гострі дискусії стосовно характеру конфліктів і війн у багатополярному світі. Чи не найбільш резонансною стала концепція відомого американського дослідника-аналітика, політолога і соціального філософа Семюела Хантінгтона, оприлюднена ним 1993 р. в американському журналі «Foreign Affairs», зокрема, у статті «Зіткнення цивілізацій» («The Clash of Civilizations»), яка, фактично, була його відповіддю на книгу свого колишнього учня Френсіса Фукуями «Кінець історії і остання людина на землі» («The End of History and the Last Man») 1992 р. випуску. Пізніше, 1996 р., було опубліковано книгу з майже однойменною назвою «Зіткнення цивілізацій і перебудова світового порядку» («The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order») Хантингтон Самюэль. Столкновение цивилизаций. -- М.: АСТ, 2016. -- 640 с.. Головною думкою автора є твердження, що на відміну від ХХ ст., яке було часом зіткнення ідеологій, ХХІ ст. стане часом взаємодії і зіткнення цивілізацій, зокрема західної з іншими, яких, окрім зазначеної, автор виокремлює п'ять: індуїстську, ісламську, японську, китайську і православну, а також вважає за доцільне говорити про іще дві -- латиноамериканську і африканську. Автор наголосив, що межею, яка відокремила старий світ від нового, став кінець так званої «холодної війни» (тривала від 5 березня 1946 р. до 25 грудня 1991 р.). Також, він спрогнозував, що відтоді у світі почав народжуватися принципово новий устрій, згідно з яким людство ідентифікуватиме себе вже не з націями чи окремими державами, а з набагато ширшим культурним утворенням -- цивілізацією. Окрім цього, автор зауважував, що цивілізаційні відмінності є більш фундаментальними, ніж будь-які інші і що, зокрема, релігія роз'єднує людей набагато більше, ніж, наприклад, етнічна приналежність. Автор наголосив і на тому, що у новому світі домінуватимуть конфлікти між цивілізаціями, а не всередині них, тому наступна світова війна стане війною цивілізацій, а також він акцентував увагу на усе зростаючому конфлікті між західною цивілізацією та іншим світом.

Слід зауважити, що концепція Семюела Хантінгтона, викладена ним в зазначеній вище книзі, яка свого часу вразила світ і стала, як зазначено в одному із її перевидань «значним геополітичним трактатом 90-х рр.», продовжує бути актуальною до сьогодні. На думку відомого американського політолога, соціолога і державного діяча Збіґнєва Бжезін- ського, праця «Зіткнення цивілізацій» з точки зору політології є великим попередженням. Майже за десять років до 11 вересня Хантінгтон попереджав, що у сучасному, політично пробудженому, світі наше усвідомлення різних цивілізацій потребує від нас (так само, як атомна зброя, що становить небезпеку для всього людства) орієнтації на міжцивілізаційні коаліції, на взаємоповагу і стриманість у прагненні керувати іншими націями. Ось чому робота Хантінгтона є новаторською не лише тільки в інтелектуальному плані, а й претендує на справжню політичну мудрість».

Таким чином, безперечно, дослідження феномену війни відрізняються значним розмаїттям поглядів стосовно причин, завдань, наслідків, значення та інших її аспектів. Однак, незважаючи на високий ступінь розробки цієї проблематики, до сьогодні не вироблено універсальних, дійових методів запобігання війні. Це, можливо, є підтвердженням думок і висновків усіх тих дослідників, які стверджують, що війна -- це невід' ємний атрибут людської сутності, суспільних відносин тощо. Хантингтон Самюэль. Столкновение цивилизаций. -- М.: АСТ, 2016. -- 640 с.

У своєму повному обсязі книга, що від початку мала назву «4,5 роки боротьби проти брехні, дурості і підступності», вийшла з друку у 1930 р., хоча до цього часу вже були опубліковані її окремі частини -- перша (1925 р.) і друга (1926 р.).

Будь-яка війна є засобом для досягнення цілком конкретної мети, якій неодмінно передує період підготовки, зокрема, ідеологічного обґрунтування основних цілей і завдань. Друга світова війна не стала винятком із загального правила і мала свій підготовчий період. Одним із провідних ідеологів цієї війни, а також головних її ініціаторів став Адольф Гітлер -- німецький політичний і державний діяч, лідер Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (нім. Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei, NSDAP) з 1921 р., райхсканцлер у 1933-1945 рр., один з ідеологів націонал-соціалізму. Ідеологічним підґрунтям до розв'язання Другої світової війни стала книга Адольфа Гітлера «Mein Kampf» («Моя боротьба»), де ним було викладено і обґрунтовано власну концепцію відновлення могутності Німеччини шляхом об'єднання німецької нації і завоювання нового «життєвого простору», а саме «додаткових територій для виробництва продуктів харчування і розселення німецького насе- лення» Гитлер А. Моя борьба. -- Харьков: ООО «Свитовид», 2003. -- С. 297.. Зазначалося також: «Ми будемо неухильно прагнути до своїх власних цілей в іноземній політиці, а саме до того, щоб наш німецький народ отримав на цій землі території, котрі йому личать» Гитлер А. Указ. соч. -- С. 662.. При цьому уточнювалося: «:...нам потрібні такі землі, які безпосередньо прилягають до корінних земель нашої батьківщини» Там же. -- С. 664.. Мова йшлася вже не про класову, а саме расову боротьбу робітників Німеччини. Слов'яни, зокрема, визначалися представниками нижчої раси, тому їхній простір -- «Lebensraum im Osten» («східний життєвий простір») мав бути звільнений для проживання представників арійської раси -- німецької нації. Йшлося також про знищення «світового єврейства» та його породжень -- марксизму і, відповідно, більшовизму, головним осередком якого був Радянський Союз, де домінувала Росія. «Якщо ми сьогодні говоримо про нові землі і території в Європі, ми звертаємо перш за все свій погляд до Росії, а також до сусідніх з нею і залежних від неї країн. Ця величезна держава на Сході визріла для загибелі» Там же. -- С. 665.. Стосовно Росії зазначалося, що упродовж багатьох століть ця держава розвивалася завдячуючи найкращим представникам німецької нації, які становили її еліту, та у ХХ ст. ситуація змінилися і це місце заступили євреї, тому Росія приречена, а її загибель одночасно знаменуватиме й кінець єврейського панування.

Слід зауважити, що у завойовницьких планах Німеччини населення зазначених територій розглядалося як один з важливих ресурсів. У цьому контексті показовим став меморандум Гросса від 28 листопада 1940 р. під назвою «Деякі міркування щодо контактування з особами не німецької національності на Сході», опублікований серед матеріалів Нюрнберзького процесу 1945-1946 рр. і використаний Міжнародним воєнним трибуналом як свідчення злочинів проти людяності. У цьому документі йдеться про те, що це населення «буде слугувати джерелом робочої сили, постачати Німеччині сезонних робітників і працівників для здійснення особливих робіт (будівництво доріг, каменоломень). При цьому у нього буде можливість їсти більше і жити краще, ніж раніше, і за відсутності власної культури це населення буде покликане під суворим, послідовним і справедливим керівництвом німецького народу працювати над створенням вічних пам'яток культури і архітектури Німеччини і, можливо, завдячуючи цьому стане спроможним виконувати цю роботу, оскільки справа стосується роботи величезних масштабів» Нюрнбергский процесс над главными немецкими военными преступниками: Военные преступления. Преступления против человечности. Сб. матер. в 3-х томах. Т. 2 / Сост.: Александров Г. Н., Полторак А. И., Рагинский М. Ю., Под общ. ред.: Руденко Р. А. -- М.: Юрид. лит., 1966. -- С. 154..

Окрім зазначеного вище, головною країною-ворогом Німеччини визначалася Франція, наголошувалося на необхідності створення військово- політичного союзу з Італією та Великобританією, приєднанні до Німеччини Австрії тощо. Адольф Гітлер зазначав, що надзвичайно важливим аспектом на шляху втілення його ідей стане партійна програма: «Така програма -- оголошення війни всьому існуючому старому порядку зі всіма його існуючими установами, оголошення війни іншому світо- гляду» Гитлер А. Указ. соч. -- С. 297; 457. Энциклопедия Третьего рейха. Составитель д-р ист. наук В. Телицын -- М.: ЛОКИД-ПРЕСС; РИПОЛ классик, 2005. -- С. 270.

Умови Версальського договору були визначалися Паризькою мирною конференцією (18 січня 1919 р. -- 21 січня 1920 р.). Договір набув чинності 10 січня 1920 р., після ратифікації його Німеччиною -- з одного боку, Великою Британією, Французькою республікою, Королівством Італія і Японською імперією -- з іншого.

У 1921 р. цю суму було зменшено до 132 млрд.. Слід зауважити, що провідні ідеї «Mein Kampf» -- основа ідеології націонал-соціалізму (нацизму), посіли своє чільне місце в расовій теорії. Відомо, що іще до здобуття влади Адольфом Гітлером у 1933 р., ця книга стала справжнім бестселером, оскільки на той вже було продано близько 5,5 млн. її примірників і про її існування знали чи не усі тогочасні німці.

Визначальною причиною такої популярності ідей «Mein Kampf» у середовищі німецької громадськості 30-х рр. ХХ ст., а невдовзі і, фактично, тотальної підтримки нею політики, впроваджуваної Націонал- соціалістичною робітничою партією Німеччини на чолі з Адольфом Гіт- лером після перемоги на виборах у Райхстаг 1932 р. стала, насамперед, тогочасна економічна криза, що призводила до зубожіння її населення.

Така ситуація обумовлювалася наслідками санкцій проти Німеччини, # # *, введених в дію Версальським договором від 28 червня 1919 р. після поразки країни у Першій світовій війні (28 липня 1914 р. -- 11 листопада 1918 р.). Відтак, Німеччину було визнано її головним ініціатором, а, отже, і винуватцем, та на цій основі висунуті жорсткі вимоги: сплатити країнам** переможницям репарації у сумі 226 млрд. райхсмарок, передати під опіку цих країн свої колоніальні володіння (Німецький Камерун, Того- ленд, Німецьку Східну Африку, Німецьку Південно-Західну Африку, Цзяочжоу, Німецьку Нову Гвінею, Соломонові острови), а землі Ельзас і Лотарингію -- Саарський вугільний басейн - Франції у користування на 15 років та ін. У результаті цього, Німеччина втратила 13% свого населення, 75% видобутку руди, 50% виплавки свинцю і цинку, 43,8% виплавки чавуну, 35% виробництва сталі, 29% видобутку вугілля. Було конфісковано 5 тис. паровозів, 150 тис. вагонів, велика кількість сільськогосподарських машин, 40 тис. молочних корів та ін. Таким чином, рівень національного багатства Німеччини зменшився на 49,7% Економічні наслідки Першої світової війни. Дезінтеграція міжнародної економіки. Посилення автаркічних процесів. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: https://pidruchniki.com/1376102540365/politekonomiya/ekonomichni_naslidki_pershoyi_svito voyi_viyni_dezintegratsiya_mizhnarodnoyi_ekonomiki_posilennya_avtarkichnih_ (останній перегляд: 04.11.2019).. Слід зауважити, що тільки у жовтні 2010 р. Німеччина завершила процес виплати репарацій згідно з Версальським договором, тобто через 92 роки після закінчення Першої світової війни і 20-ої річниці возз'єднання Німеччини. Цей останній платіж становив 70 млн. євро, більшу частину якого отримали Бельгія і Франція Німеччина завершує виплату репарацій країнам-переможцям Першої світової. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: https://www.unian.ua/world/408395-nimechchina -zavershue-viplatu-reparatsiy-krajinam-peremojtsyam-pershoji-svitovoji.html (останній перегляд: 04.11.2019)..

Відтак, одразу після приходу до влади, Адольф Гітлер розпочав реалізовувати свої ідеї, викладені ним у «Mein Kampf», в результаті чого у другій половині 30-х рр. в Німеччині було встановлено тоталітарний режим з диктатурою Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, свідомість німців була налаштована на необхідність підготовки до повномасштабної війни, а також забезпеченні необхідних для її проведення ресурсів -- німецьку армію перетворено на наймогутнішу у Європі. Важливу роль в зазначених процесах відіграли райхсміністр народної освіти і пропаганди Йозеф Гебельс і рейхсміністр авіації Герман Герінг.

Отже, Друга світова війна назрівала упродовж багатьох років. ЇЇ причинами стали породжені Версальсько-Вашингтонською системою суперечності світової політики і, насамперед, цілеспрямований реваншизм Німеччини на чолі з Адольфом Гітлером і фактичне потурання її діям з боку урядів провідних світових держав -- Сполучених Штатів Америки, Великої Британії та Франції, які не тільки не доклали належних зусиль для того, щоб запобігти конфлікту, а й в окремих випадках сприяли його загостренню (підписання Мюнхенської угоди 30 вересня 1938 р. та ін.), а також позиція Радянського Союзу, який напередодні війни, 23 серпня 1939 р., уклав угоду про ненапад з Німеччиною з таємними домовленостями стосовно перерозподілу сфер впливу та перегляду кордонів в Європі.

Друга світова війна стала безпрецедентним за своєю масштабністю збройним конфліктом в історії людства. В ній були задіяні понад 60 країн, учасниками бойових дій стало понад 100 млн. осіб, а загальна кількість людських втрат становила близько 50 млн. осіб. Датою початку Другої світової війни є 1 вересня 1939 р., коли Німеччина, спільно зі своїм сателітом Словаччиною (16 березня 1939 р. включена до складу Німеччини як «Протекторат Богемії і Моравії»), здійснила напад на Польщу. Відтоді події почали розгортатися дуже стрімко. У відповідь на це вторгнення, 3 вересня 1939 р. Німеччині було оголошено війну Великою Британією і Францією, що також стало початком формування Антигітлерівської коаліції, до якої згодом долучилися й інші країни.

Слід зауважити, що, натомість, 9 вересня Радянський Союз привітав Німеччину з її першими перемогами на польському фронті у телефонограмі народного комісара закордонних справ СРСР В'ячеслава Молотова: «Я одержав Ваше повідомлення (мається на увазі повідомлення міністра закордонних справ Німеччини Йоахіма фон Ріббентропа -- Авт.) про те, що німецькі війська увійшли до Варшави. Будь ласка, передайте мої поздоровлення й вітання уряду Німецької Імперії. Молотов». Незабаром, 17 вересня, до польської кампанії приєдналися радянські війська, які також вторглися до Польщі. Фактично це було спільне вторгнення, попередньо узгоджене «пактом Ріббентропа-Молотова». Ця воєнна операція тривала до 6 жовтня і за цей час країну було захоплено і поділено між завойовниками: Радянському Союзу дісталися території на схід від річок Західний Буг і Сян, Німеччина розширила свої кордони до Варшави і з цим містом включно, Словаччині дісталася Цешинська Сілезія (чеськ. Tesinske Slezsko -- історична область Сілезії, що відійшла до Польщі згідно з Мюнхенською угодою 1938 р.), а Литві, яка не брала безпосередньої участі у цій кампанії і, фактично, увійшла до сфери інтересів СРСР, -- частина Віленського краю (лит. Vilniaus krastas). По тому, після проголошення 12 жовтня 1939 р. Польщі Генерал-губернаторством германської імперії (нім. Generalgouvernement fьr die besetzten polnischen Gebiete) зі столицею у Кракові, Польська держава де-юре перестала існувати.

Не отримавши належної відсічі, у квітні наступного року Німеччина окупувала Данію, Норвегію, в травні -- Бельгію, Нідерланди, Люксембург та Францію. Цього ж року, 18 липня, Німеччина розпочала систематичні бомбардування Великої Британії, які тривали до 31 жовтня. 27 вересня 1940 р. було укладено так званий Троїстий пакт (англ. Tripartite Pact) -- військовий союз між Німеччиною, Італією і Японією («Країни Осі»), який передбачав співпрацю і взаємодопомогу задля досягнення поставленої мети -- встановлення нового світового порядку, згідно якого, зокрема, до сфери впливу Німеччини і Італії мала входити Європа, а Японії -- Східна Азія. Упродовж 1940-1941 рр. до Троїстого пакту приєдналися ще ряд держав: Угорщина, Румунія, Словаччина, Болгарія, Югославія, Хорватія тощо Братство, скрепленное кровью: 31 августа 1939 года [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: ШрзУ/зсісепІег.опІіпе/упезЬпуауа-роІШка-зсісепІег/ЬгаІєІУО-зкгерІеппое- krovyu-58687.html (останній перегляд: 05.11.2019). Покровська І. С. Потрійний пакт 1940 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. -- К.: Знання України, 2004. -- Т. 2 -- 812 с.. Бойові дії поширилися на північ африканського континенту, Балкани, Китай, Індокитай та, незважаючи на угоду про ненапад, Радянський Союз.

Втім, основним фронтом у Другій світовій війні став саме німецько- радянський (у сучасній українській історіографії -- Німецько-радянська війна 1941-1945 рр., в радянській -- Велика вітчизняна війна Радянського Союзу 1941-1945 рр., в німецькій -- Східний фронт (нім. die Ostfront), а також «Східна кампанія» (нім. der Ostfeldzug) і «Російська кампанія» (нім. der RuЯlandfeldzug). У цій війні союзниками Німеччини стали Італія, Румунія, Угорщина, Словаччина, Фінляндія, Хорватія і Болгарія, а на боці Радянського Союзу виступили Велика Британія і Франція. Напад на Радянський Союз було здійснено Німеччиною 22 червня 1941 р. Цього дня (вночі) Йоахім фон Ріббентроп вручив меморандум Володимиру Деканозову -- радянському послу в Берліні, в якому були викладені причини нападу, а саме -- антинімецька політика радянського уряду і загроза кордонам Німеччини у вигляді значної концентрації там військової техніки і частин радянської армії Меморандум (нота) Министерства иностранных дел Германии Советскому правительству от 21 июня 1941 года [Електронний ресурс]. -- 16 липня. -- 2013. -- Режим доступу: http://holocaustrevisionism.blogspot.com/2013/07/21-1941.html (останній перегляд: 05.11.2019).. Зокрема, в документі зазначалося: «Всупереч усім взятим на себе зобов'язанням і у явній суперечності зі своїми урочистими деклараціями, радянський уряд повернув проти Німеччини. Він не тільки продовжив, але з часу початку війни навіть посилив спроби своєї підривної діяльності, спрямованої супроти Німеччини і Європи; він усе більшою мірою надавав своїй зовнішній політиці ворожого Німеччині характеру і він зосередив на німецькому кордоні усі свої збройні сили, готові до кидка. Тим самим радянський уряд зрадив і порушив договори і угоди з Німеччиною. Ненависть більшовицької Москви до націонал-соціалізму виявилася сильнішою за політичний розум. Більшовизм -- смертний ворог націонал-соціалізму. Більшовицька Москва має намір нанести удар в спину націонал-соціаліст- ській Німеччині, яка веде боротьбу за своє існування. Німеччина не буде дивитися на цю серйозну загрозу власним східним кордонам і нічого не робити. Тому Фюрер віддав німецькому Вермахту наказ відбити цю загрозу усіма наявними у його розпорядженні засобами. Німецький народ розуміє, що у майбутній боротьбі він не тільки захищає свою Батьківщину, але що він покликаний врятувати весь культурний світ від смертельної небезпеки більшовизму і відкрити шлях до істинного соціального піднесення в Європі» Там само. Наше багатство: український «цар ґрунтів» становить 9 відсотків світових запасів [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://expres.ua/news/2016/12/09/216969-nashe- bagatstvo-ukrayinskyy-car-gruntiv-stanovyt-9-vidsotkiv-svitovyh-zapasiv (останній перегляд: 04.11.2019)..

Український фактор посідав особливе місце у завойовницьких планах Німеччини і, насамперед, через економічний потенціал і природні ресурси, зосереджені на українських теренах. Зокрема українські чорноземи становили 9% світових запасів і 30% європейських. Щодо цього,

Адольф Гітлер зауважував: «Ми важко відвойовуємо у моря кілька метрів, ми мучимося, осушуючи болота, а на Україні безмежні родючі землі... лежать, очікуючи нас» Цит. за: Левітас Ф. Україна в планах нацистської Німеччини // Тези міжнародної науково-практичної конференції «Україна в системі змін парадигми світопорядку ХХ- ХХІ століть» (19.03.2015 р., м. Київ). -- С. 152.. Також напередодні німецько-радянської війни 1941-1945 рр., на українських теренах була зосереджена значна кількість стратегічно важливих науково-дослідних інституцій, промислових підприємств та ін. Частка УРСР (порівняно із сумарними показниками по СРСР) у видобутку і виробництві, наприклад, коксу становила близько 74,5%, залізної руди -- 67,6%, чавуну -- 64,7%, вугілля -- 50,5%, сталі -- 48,8% тощо. Окрім цього, здобуття України мало підняти авторитет Німеччини на міжнародній арені, зміцнити впевненість німецької армії в подальшій боротьбі і, відповідно, підірвати моральний дух радянської Червоної армії. Зважаючи на це, здобуття України розглядалося німецькою владою як одне із пріоритетних стратегічних завдань.